Зміст Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Географічний факультет ГЕОЕКОЛОГІЯ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ За загальною редакцією доктора географічних наук, доцента Євгена ІВАНОВА До 360-річчя Львівського університету До 20-річчя кафедри конструктивної географії і картографії Серія “ПРОБЛЕМИ КОНСТРУКТИВНОЇ ГЕОГРАФІЇ І КАРТОГРАФІЇ” ЛЬВІВ Простір-М 2021 1 Зміст УДК 502.31(477.83) Г 35 Ав то р и : АНДРЕЙЧУК Юрій, БЕЗРУЧКО Любомир, БІЛАНЮК Володимир, БЛАЖКО Наталія, БРУСАК Віталій, БУХТА Ірина, ВЕРЧИН Наталія, ВОЙТКІВ Петро, ВОЛОШИН Петро, ГАЛЯНТА Лідія, ГАСЬКЕВИЧ Володимир, ГОЛОВАТИЙ Мар’ян, ГУДЗЕЛЯК Ірина, ДІДУЛА Руслан, ЖУК Юрій, ЗІНЬКО Юрій, ЗЮЗІН Святослав, ІВАНОВ Євген, КІПТАЧ Федір, КНИШ Іван, КОБЕЛЬКА Михайло, КОВАЛЬЧУК Іван, КОЙНОВА Ірина, КРАВЦІВ Степан, КРАВЧУК Ярослав, КРИЧЕВСЬКА Діана, КРУТА Наталія, КУКУРУДЗА Семен, КУРГАНЕВИЧ Людмила, ЛОПУШАНСЬКА Марія, МАТВІЇВ Володимир, МИКИТЧИН Оксана, МИКІТЧАК Галина, МИХНОВИЧ Андрій, МКРТЧЯН Олександр, НАЗАРУК Микола, ПЕРХАЧ Оксана, ПЕТРОВСЬКА Мирослава, ПИЛИПОВИЧ Ольга, РОЖКО Ігор, СЕНЧИНА Богдана, ТЕЛЕГУЗ Олексій, ТЕЛЕГУЗ Ольга, ТЕЛІШ Павло, ТИХАНОВИЧ Євген, ТРЕТЯК Платон, ШЕВЧУК Оксана, ШІПКА Маріанна, ШТОЙКО Регіна. За загальною редакцією Євгена ІВАНОВА Р ецензен ти : д-р геогр. наук, проф. Г. І. ДЕНИСИК (Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського); д-р біол. наук, проф. С. М. СТОЙКО (Львівський державний університет безпеки життєдіяльності); д-р геогр. наук, проф. Л. П. ЦАРИК (Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка). Рекомендовано до друку Вченою радою географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Протокол № 1 від 25 лютого 2020 р. Г 35 Геоекологія Львівської області : монографія / Ю. Андрейчук, Л. Безручко, В. Біланюк та ін. / за заг. ред. Є. Іванова. Львів : Простір-М, 2021. 606 с. ISBN 978-617-8055-03-5 Узагальнено чималий фактологічний матеріал стосовно актуальних геоекологічних проблем Львівської області. Розглянуто особливості і проблеми використання різних видів природних ресурсів: мінерально-сировинних, земельних, водних, біотичних, природоохоронних і рекреаційно-туристичних. Виявлено проблеми галузевого природокористування та екологічні небезпеки, які вони створюють. Оцінено масштаби антропогенних впливів і ступінь забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів, рельєфу, ґрунтового і рослинного покривів, тваринного світу, рівень поводження з відходами і небезпеч- ними речовинами, проаналізовано радіаційну ситуацію та схарактеризовано надзвичайні ситуації природної і техногенної генези. Виділено та описано екологічні проблеми, зумовлені взаємовпливами природного середовища на людину і господарські системи та об’єкти, а також зворотнім впливом людини на довкілля. Оцінено демографічну та медико-географічну ситуацію у регіоні, масштаби і наслідки урбанізації. Виконано інтегральне оцінювання трансформаційних процесів у природних, господарських і суспільних геосистемах та їхніх компонентах, запропоновано напрями вирішення екологічних проблем. Для екологів, географів, геологів, науковців природничого профілю, краєзнавців, фахівців у галузі природокористування, практиків природно-заповідної справи, працівників органів виконавчої влади, представників органів місцевого самоврядування, викладачів і студентів природничих спеціальностей і всіх, хто небайдужий до стану довкілля і проблем розвитку регіону. © Андрейчук Ю., Безручко Л., Біланюк В. та ін., 2021 © Львівський національний університет імені Івана Франка, 2021 ISBN 978-617-8055-03-5 2 Геоекологія Львівської області Зміст Ministry of Education and Science of Ukraine Ivan Franko National University of Lviv Faculty of Geography GEOECOLOGY OF LVIV REGION Edited by the Doctor of Geographical Sciences, Associate Professor Yevhen IVANOV To the 360th anniversary of Lviv university To the 20th anniversary of Department of Constructive Geography and Cartography Series “PROBLEMS OF CONSTRUCTIVE GEOGRAPHY AND CARTOGRAPHY” LVIV Prostir-M 2021 3 Зміст UDC 502.31(477.83) G 35 Au th o r s : ANDREICHUK Yurii, BEZRUCHKO Liubomyr, BILANYUK Volodymyr, BLAZHKO Nataliia, BRUSAK Vitalii, BUKHTA Iryna, VERCHYN Natalia, VOITKIV Petro, VOLOSHYN Petro, HALIANTA Lidia, HASKEVYCH Volodymyr, HOLOVATYI Marian, HUDZELIAK Iryna, DIDULA Ruslan, ZHUK Yurii, ZINKO Yurii, ZIUZIN Sviatoslav, IVANOV Yevhen, KIPTACH Fedir, KNYSH Ivan, KOBELKA Mykhailo, KOVALCHUK Ivan, KOINOVA Iryna, KRAVTSIV Stepan, KRAVCHUK Yaroslav, KRYCHEVSKA Diana, KRUTA Natalia, KUKURUDZA Semen, KURHANEVYCH Liudmyla, ЛОПУШАНСЬКА Марія, MATVIIV Volodymyr, MYKYTCHYN Oksana, MYKITCHAK Halyna, MYKHNOVYCH Andrii, MKRTCHIAN Oleksandr, NAZARUK Mykola, PERHACH Oksana, PETROVSKA Myroslava, PYLYPOVYCH Olha, ROZHKO Ihor, SENCHYNA Bohdana, TELEHUZ Alex, TELEHUZ Olha, TELISH Pavlo, TYKHANOVYCH Yevhen, TRETIAK Platon, SHEVCHUK Oksana, SHIPKA Marianna, SHTOIKO Rehina. Edited by Yevhen IVANOV Rev iewer s : Dr. Geogr. Sc., Prof. H. I. DENYSYK (VInnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University); Dr. Biol. Sc., Prof. S. М. STOIKO (Lviv State University of Life Safety); Dr. Geogr. Sc., Prof. L. P. TSARYK (Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University). Recommended for publishing by Scientific Council of Faculty of Geography of Ivan Franko National University of Lviv. Protocol N 1 of February 25, 2020. G 35 Geoecology of Lviv Region : monograph / Yu. Andreichuk, L. Bezruchko, V. Bilanyuk et al. / Ed. Ye. Ivanov. Lviv : Prostir-М, 2021. 606 p. ISBN 978-617-8055-03-5 Considerable actual material regarding current geoecological problems of Lviv region has been summaryzed. Features and problems of use of different types of natural resources are considered, namely: mineral raw materials, land, water, biotic, conservation, recreational and touristic. Problems of sectoral nature management and associated ecological dangers are revealed. The scales of anthropogenic influences and the degree of pollution of atmospheric air, water bodies, relief, soil, vegetation and fauna are assessed, as well as the conditions of waste and hazardous substances management. The radioactivity situation is analyzed and emergencies of natural and man-made genesis are characterized. Environmental problems caused by the interaction of the natural environment with humans and economic systems and facilities, as well as the feedbacks of humans on the environment are identified and described. The demographic and medical- geographical situation in the region, the scale and consequences of urbanization are assessed. An integrated assessment of transformation processes in natural, economic and social geosystems and their components is performed, the directions of solving ecological problems are offered. Intended for ecologists, geographers, geologists, natural scientists, local historians, specialists in the field of nature management, nature conservation practitioners, employees of executive authorities, representatives of local governments, teachers and students of natural specialties and all those who care about the environment and the development problems of the region. © Andreichuk Yu., Bezruchko L., Bilanyuk V. et al., 2021 © Ivan Franko National University of Lviv, 2021 ISBN 978-617-8055-03-5 4 Геоекологія Львівської області Зміст ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА. ГЕОЕКОЛОГІЯ ЯК ПРИКЛАДНИЙ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ НАУКОВИЙ НАПРЯМ. Євген Іванов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 ЧАСТИНА 1 ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХНЬОЇ ОХОРОНИ 1.1. Мінерально-сировинні ресурси. Євген Іванов, Михайло Кобелька . . . . . . . . . . . . . 26 1.1.1. Стан видобування і збагачення корисних копалин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 1.1.2. Проблеми використання мінеральної сировини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 1.1.3. Рекультивація, ревіталізація та охорона порушених гірничими роботами земель . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42 1.2. Земельні ресурси. Петро Войтків, Євген Іванов, Федір Кіптач, Олексій Телегуз, Ольга Телегуз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 1.2.1. Склад і цільове призначення земельних ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 1.2.2. Сільськогосподарський напрям землекористування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 1.2.3. Використання ґрунтів орних земель . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80 1.2.4. Інші напрями землекористування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88 1.2.5. Рекультивація, меліорація, консервація та охорона земельних ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 1.3. Водні ресурси. Юрій Андрейчук, Євген Іванов, Іван Ковальчук, Наталія Крута, Людмила Курганевич, Андрій Михнович, Ольга Пилипович . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105 1.3.1. Стан поверхневих вод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105 1.3.2. Стан підземних і ґрунтових вод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118 1.3.3. Водоресурсний потенціал . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122 1.3.4. Стан водокористування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126 1.3.5. Екологічні проблеми водовідведення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132 1.3.6. Моніторинг водних обʼєктів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136 1.4. Біотичні ресурси. Наталія Блажко, Семен Кукурудза, Павло Теліш . . . . . . . . . . . . . . 139 1.4.1. Стан використання та охорона лісових ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139 1.4.2. Стан використання та охорона водно-болотних угідь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147 1.4.3. Стан використання лучних і пасовищних угідь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 152 1.4.4. Стан використання та охорона мисливських ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 154 1.5. Природоохоронні ресурси. Віталій Брусак, Юрій Зінько, Ярослав Кравчук, Діана Кричевська, Богдана Сенчина, Оксана Шевчук . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 1.5.1. Природно-заповідний фонд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 1.5.2. Природно-заповідні установи міжнародного і національного значення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169 5 Зміст 1.5.3. Пам’ятки неживої природи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179 1.5.4. Мережа геопарків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191 1.6. Рекреаційно-туристичні ресурси. Любомир Безручко, Мар’ян Головатий, Святослав Зюзін, Ірина Койнова, Володимир Матвіїв, Ігор Рожко . . . . . . . . . . . . . 208 1.6.1. Рекреаційне природокористування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 208 1.6.2. Використання бальнеологічних ресурсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 212 1.6.3. Використання геосистем для потреб туризму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221 ЧАСТИНА 2 АНТРОПОГЕННА ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ЗАБРУДНЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ДОВКІЛЛЯ 2.1. Забруднення атмосферного повітря. Ірина Бухта, Андрій Михнович, Олександр Мкртчян . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236 2.1.1. Викиди від стаціонарних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236 2.1.2. Викиди від пересувних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240 2.1.3. Зміни кліматичних умов та їхній вплив на екологічний стан геосистем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246 2.2. Трансформація і забруднення водних обʼєктів. Юрій Андрейчук, Петро Волошин, Руслан Дідула, Іван Ковальчук, Іван Книш, Людмила Курганевич, Андрій Михнович, Ольга Пилипович, Маріанна Шіпка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 250 2.2.1. Забруднення підземних і ґрунтових вод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 250 2.2.2. Забруднення та якість поверхневих вод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254 2.2.3. Деградаційні процеси у водних об’єктах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 267 2.3. Перетворення форм рельєфу. Петро Волошин, Євген Іванов, Степан Кравців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274 2.3.1. Спектр небезпечних екзогенних процесів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274 2.3.2. Антропогенна трансформація рельєфу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277 2.4. Трансформація ґрунтового та рослинного покривів, деградація тваринного світу. Володимир Гаськевич, Євген Іванов, Іван Ковальчук, Ірина Койнова, Ольга Пилипович, Платон Третяк, Регіна Штойко . . . . . . . . . . . . 279 2.4.1. Деградація ґрунтів і ґрунтового покриву . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 2.4.2. Вплив вирубування лісу на активізацію небезпечних екзогенних процесів і гідрокліматичні умови лісів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 289 2.4.3. Рідкісні та зникаючі види рослин та їхня охорона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 295 2.4.4. Загрози поширення та вплив інвазійних видів борщівника . . . . . . . . . . . . . . . 301 2.4.5. Рідкісні та зникаючі види тварин та їхня охорона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 310 2.5. Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами. Євген Іванов, Ірина Койнова, Галина Микітчак, Ольга Пилипович . . . . . . . . . . . . . . 316 2.5.1. Накопичення гірничопромислових відходів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317 2.5.2. Вплив твердих побутових відходів на довкілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 321 2.5.3. Поводження з пестицидами та отрутохімікатами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 333 6 Геоекологія Львівської області Зміст 2.6. Радіаційна ситуація. Євген Іванов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 339 2.6.1. Природна радіоактивність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 339 2.6.2. Техногенні джерела радіації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340 2.6.3. Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342 2.7. Екологічна безпека і надзвичайні ситуації. Володимир Біланюк, Євген Тиханович . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343 2.7.1. Надзвичайні ситуації природного характеру . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343 2.7.2. Надзвичайні (аварійні) ситуації техногенного характеру . . . . . . . . . . . . . . . . . . 349 2.8. Екологічні ризики транскордонного характеру. Ольга Пилипович . . . . . . . . . . . . . . . 354 ЧАСТИНА 3 ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І ЛЮДИНИ 3.1. Передумови формування системи природокористування. Лідія Галянта, Євген Іванов, Микола Назарук . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 358 3.1.1. Природокористування епохи первісного заселення і освоєння регіону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 358 3.1.2. Природокористування початкового етапу промислової революції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 365 3.1.3. Природокористування епохи індустріального розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . 381 3.1.4. Природокористування епохи постіндустріального розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . 397 3.2. Демографічна і медико-географічна ситуація. Ірина Бухта, Оксана Перхач, Мирослава Петровська . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 398 3.2.1. Чисельність населення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 398 3.2.2. Природний і міграційний рух населення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 403 3.2.3. Забезпеченість населення закладами охорони здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . 411 3.2.4. Захворюваність населення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 415 3.2.5. Санітарно-епідемічна ситуація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 420 3.3. Соціоекологічні проблеми урбанізації. Юрій Жук, Микола Назарук . . . . . . . . . . . . 424 3.3.1. Урбанізація та її соціоекологічні наслідки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 424 3.3.2. Соціоекосистема Львова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 428 3.4. Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах. Юрій Андрейчук, Наталія Верчин, Ірина Гудзеляк, Євген Іванов, Оксана Микитчин, Мирослава Петровська . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 439 3.4.1. Актуальні екологічні проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 439 3.4.2. Демографічні проблеми і ризики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 441 3.4.3. Проблеми і ризики водокористування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 446 3.4.4. Проблеми і ризики лісокористування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 451 3.4.5. Проблеми і ризики селітебного навантаження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 453 3.4.6. Проблеми і ризики промислового, транспортного і рекреаційного природокористування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 455 3.4.7. Проблеми і ризики гірничодобувного використання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 462 7 Зміст 3.4.8. Оцінювання антропогенної трансформації ландшафтів . . . . . . . . . . . . . . . . . . 466 3.4.9. Геоекологічне районування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 470 3.5. Сучасні напрями вирішення екологічних проблем. Віталій Брусак, Євген Іванов, Діана Кричевська, Іван Ковальчук, Ірина Койнова, Людмила Курганевич, Марія Лопушанська, Ольга Пилипович, Богдана Сенчина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 474 3.5.1. Оптимізація екологічного стану геосистем гірничопромислових територій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 474 3.5.2. Утилізація і використання гірничопромислових відходів . . . . . . . . . . . . . . . . . 491 3.5.3. Використання вторинних ресурсів твердих побутових відходів . . . . . . . . . . . . 493 3.5.4. Оптимізація природно-заповідного фонду та формування екомережі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 502 3.5.5. Застосування нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії . . . . . . . . . . . 513 3.5.6. Удосконалення системи моніторингу довкілля . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 525 3.5.7. Модель екологічного сталого розвитку регіону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 528 ПІСЛЯМОВА. ПЕРСПЕКТИВИ ГЕОЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У РЕГІОНІ. Євген Іванов, Іван Ковальчук . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 533 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 540 ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 567 СПИСОК АВТОРІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 602 8 Геоекологія Львівської області Зміст CONTENTS PREFACE. GEOECOLOGY AS AN APPLIED MULTIDISCIPLINARY SCIENTIFIC FIELD. Yevhen Ivanov . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 PART 1 USE OF NATURAL RESOURCES AND PROBLEMS OF THEIR PROTECTION 1.1. Mineral resources. Yevhen Ivanov, Mykhailo Kobelka . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 1.1.1. State of mining and enrichment of minerals . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 1.1.2. Problems of using mineral raw materials . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39 1.1.3. Reclamation, revitalization, and conservation of lands impaired by mining activities . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42 1.2. Land resources. Petro Voitkiv, Yevhen Ivanov, Fedir Kiptach, Alex Telehuz, Olha Telehuz . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 1.2.1. Composition and purpose of land resources . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54 1.2.2. Agricultural land use . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 1.2.3. Use of soils of arable lands . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80 1.2.4. Other land use directions . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88 1.2.5. Reclamation, amelioration, conservation and protection of land resources . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 1.3. Water resources. Yurii Andreichuk, Yevhen Ivanov, Ivan Kovalchuk, Natalia Kruta, Liudmyla Kurhanevych, Andrii Mykhnovych, Olha Pylypovych . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105 1.3.1. State of surface waters . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105 1.3.2. State of ground waters . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118 1.3.3. Water resources potential . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122 1.3.4. State of water use . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126 1.3.5. Ecological problems of water drainage . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132 1.3.6. Monitoring of water bodies . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136 1.4. Biotic resources. Nataliia Blazhko, Semen Kukurudza, Pavlo Telish . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139 1.4.1. State of use and protection of forest resources . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139 1.4.2. State of use and protection of waters and wetlands . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147 1.4.3. State of use of meadows and pastures . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 152 1.4.4. State of use and protection of hunting resources . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 154 1.5. Environmental resources. Vitalii Brusak, Yurii Zinko, Yaroslav Kravchuk, Diana Krychevska, Bohdana Senchyna, Oksana Shevchuk . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 1.5.1. Natural reserve fund . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 1.5.2. Natural reserve institutions of international and national value . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169 9 Зміст 1.5.3. Monuments of non-living nature . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179 1.5.4. Network of geoparks . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191 1.6. Recreation and touristic resources. Liubomyr Bezruchko, Marian Holovatyi, Sviatoslav Ziuzin, Iryna Koinova, Volodymyr Matviiv, Ihor Rozhko . . . . . . . . . . . . . . . . . . 208 1.6.1. Recreation land use . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 208 1.6.2. Use of balneological resources . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 212 1.6.3. Use of geosystems for the purpose of tourism . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221 PART 2 ANTROPOGENIC TRANSFORMATION AND POLLUTION OF COMPONENTS OF ENVIRONMENT 2.1. Pollution of atmospheric air. Iryna Bukhta, Andrii Mykhnovych, Oleksandr Mkrtchian . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236 2.1.1. Emissions from stationary sources . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 236 2.1.2. Emissions from moving sources . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240 2.1.3. Climate changes and their impact on ecological state of geosystems. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 246 2.2. Transformation and pollution of water objects. Yurii Andreichuk, Petro Voloshyn, Ruslan DIdula, Ivan Kovalchuk, Ivan Knysh, Liudmyla Kurhanevych, Andrii Mykhnovych, Olha Pylypovych, Marianna Shipka . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 250 2.2.1. Pollution of ground waters . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 250 2.2.2. Pollution and quality of surface waters . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254 2.2.3. Degradation processes in water objects . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 267 2.3. Transformation of relief forms. Petro Voloshyn, Yevhen Ivanov, Stepan Kravtsiv . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274 2.3.1. Range of dangerous exogenous processes . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274 2.3.2. Anthropogenic transformation of terrain . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277 2.4. Transformation of soil and vegetation covers, degradation of wildlife. Volodymyr Haskevych, Yevhen Ivanov, Ivan Kovalchuk, Iryna Koinova, Olha Pylypovych, Platon Tretiak, Rehina Shtoiko . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 2.4.1. Degradation of soils and soil cover. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 279 2.4.2. Impact of forest clear-cutting on dangerous exogenous processes intensification and hydroclimatic conditions in forests . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 289 2.4.3. Rare and endangered plant species and their protection . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 295 2.4.4. Risks of spread and impact of hogweed invasive species . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 301 2.4.5. Rare and endangered animal species and their protection . . . . . . . . . . . . . . . . . . 310 2.5. Treatment of waste and hazardous chemicals. Yevhen Ivanov, Iryna Koinova, Halyna Mykitchak, Olha Pylypovych . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 316 2.5.1. Accumulation of mining waste . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317 2.5.2. Environmental impact of solid household waste . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 321 2.5.3. Treatment of pesticides and toxic chemicals . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 333 10 Геоекологія Львівської області Зміст 2.6. Radiation situation. Yevhen Ivanov. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 339 2.6.1. Natural radioactivity . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 339 2.6.2. Technogenic sources of radiation . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 340 2.6.3. Environmental consequences of Chornobyl catastrophe . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342 2.7. Environmental security and emergency situations. Volodymyr Bilanyuk, Yevhen Tykhanovych . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343 2.7.1. Emergency situations of natural origin . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343 2.7.2. Emergency situations of technogenic origin . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 349 2.8. Ecological hazards of trans-border character. Olha Pylypovych . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 354 PART 3 ECOLOGICAL PROBLEMS OF INTERACTION BETWEEN NATURAL ENVIRONMENT AND HUMANS 3.1. Premises of the formation of nature management system. Lidia Halianta, Yevhen Ivanov, Mykola Nazaruk . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 358 3.1.1. Nature management of the phase of primary settlement and exploration of the region . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 358 3.1.2. Nature management of the primary stage of industrial revolution . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 365 3.1.3. Nature management of the phase of industrial development . . . . . . . . . . . . . . . . 381 3.1.4. Nature management of the phase of postindustrial development . . . . . . . . . . . . . . 397 3.2. Demographic and medical-geographic situation. Iryna Bukhta, Oksana Perhach, Myroslava Petrovska . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 398 3.2.1. Population . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 398 3.2.2. Natural and migratory movement of population . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 403 3.2.3. Provision of population with health facilities . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 411 3.2.4. Population morbidity . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 415 3.2.5. Sanitary-epidemic situation . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 420 3.3. Socioecological problems of urbanization. Yurii Zhuk, Mykola Nazaruk . . . . . . . . . . . . 424 3.3.1. Urbanization and its socioecological consequences . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 424 3.3.2. Socioecosystem of Lviv . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 428 3.4. Integral assessment of transformation processes in geosystems. Yurii Andreichuk, Natalia Verchun, Iryna Hudzeliak, Yevhen Ivanov, Oksana Mykytchyn, Myroslava Petrovska . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 439 3.4.1. Actual ecological problems . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 439 3.4.2. Demographical problems and risks . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 441 3.4.3. Problems and risks of water use . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 446 3.4.4. Problems and risks of forests use . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 451 3.4.5. Problems and risks of residential load . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 453 3.4.6. Problems and risks of industrial, transportation and recreational nature management . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 455 3.4.7. Problems and risks of mining use . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 462 11 Зміст 3.4.8. Assessment of anthropogenic transformation of landscapes . . . . . . . . . . . . . . . . 466 3.4.9. Geoecologic regionalization . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 470 3.5. Modern directions of solution of ecological problems. Vitalii Brusak, Yevhen Ivanov, Diana Krychevska, Ivan Kovalchuk, Iryna Koinova, Liudmyla Kurhanevych, Maria Lopushanska, Olha Pylypovych, Bohdana Senchyna . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 474 3.5.1. Optimization of ecological state of mining areas geosystems . . . . . . . . . . . . . . . . . 474 3.5.2. Utilization and use of mining waste . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 491 3.5.3. Use of solid household waste as secondary resource . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 493 3.5.4. Optimization of nature reserve fund and formation of ecological network . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 502 3.5.5. Use of non-traditional and renewable energy sources . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 513 3.5.6. Enhancement of environmental monitoring system . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 525 3.5.7. Model of ecological sustainable development of the region . . . . . . . . . . . . . . . . . 528 AFTERWORDS. PROSPECTS OF GEOECOLOGICAL STUDIES IN THE REGION. Yevhen Ivanov, Ivan Kovalchuk . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 533 REFERENCES . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 540 SUPPLEMENTS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 567 LIST OF AUTHORS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 602 12 Геоекологія Львівської області Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям ПЕРЕДМОВА. ГЕОЕКОЛОГІЯ ЯК ПРИКЛАДНИЙ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ НАУКОВИЙ НАПРЯМ Пропонуємо читачу колективну монографію “Геоекологія Львівської області”. Колектив кафедри конструктивної географії і картографії географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, готуючись до 20-річчя створення кафедри, виступив ініціатором підготовки цієї наукової праці. Крім того, до роботи були залучені спеціалісти з інших кафедр факультету: раціонального використання природних ресурсів і охорони природи, фізичної гео- графії, геоморфології і палеогеографії, ґрунтознавства і географії ґрунтів, економічної і соціальної географії, туризму, а також інших навчальних закладів і науково-дослідних установ Львова і Львівської області. Колективна монографія містить результати досліджень 49 науковців, які різно- бічно висвітлили актуальні геоекологічні проблеми Львівщини. Сподіваємося, що подані у роботі теоретичні, методичні, аналітичні, прикладні напрацювання будуть корисними для екологів, гео- графів, геологів, науковців природничого профілю, краєзнавців, фахівців у галузі природоко- ристування, практиків природно-заповідної справи, працівників органів виконавчої влади, пред- ставників органів місцевого самоврядування, викладачів і студентів природничих спеціальностей і всіх, хто небайдужий до стану довкілля і проблем розвитку регіону. У процесі написання змісту і наповнення монографії використано досвід двох фундамен- тальних географічних праць, які спрямовано на вивчення стану природних умов і ресурсів та оцінювання природно-ресурсного потенціалу Львівської області. Так, у 1972 р. вийшла у світ колективна монографія “Природа Львівської області”, за редакцією професора К. Геренчука, в якій узагальнено відомості про геологічну будову, корисні копалини, рельєф, кліматичні умови, підземні і поверхневі води, ґрунтовий і рослинних покриви, тваринний світ і ландшафти Львів- щини. У 2018 р. опубліковано колективну працю “Львівська область: природні умови та ресурси”, за загальною редакцією доктора географічних наук, професора М. Назарука. У цій монографії узагальнено багатий фактологічний матеріал стосовно природних умов і ресурсів досліджуваного регіону, подано відомості про геологічну будову і мінеральні ресурси, рельєф і геоморфологічне районування, клімат, поверхневі води, ґрунтовий покрив, розмаїття рослин- ного і тваринного світів, ландшафти, природно-заповідний фонд та екомережу Львівщини. Також у роботі розкрито науково-методологічні і прикладні підходи до оцінювання ресурсів регіону, їхнього потенціалу, особливостей використання, відновлення й збереження. Вважаємо за необхідне детальніше зупинитися на двох принципових аспектах роботи. По-перше, розумінню поняття “геоекологія” і визначенню його місця серед інших наукових напрямів, а по-друге, питанню використання картографічних основ і моделей. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям. В останні десятиліття в екології дедалі популярнішим стає підхід під назвою “геоекологія”. У той час як більшість екологів детально досліджують особливості взаємовідносин між організмами на невеликих ділянках протягом короткого часу, геоекологія мислить та діє значно ширше і масштабніше. Розуміння геоекології вартує розпочати із тлумачення поняття “екологія”, яке виступає основою для нього. Це поняття еволюціонувало і мало чимало різних тлумачень – від першого, запропонованого у 1866 р. Ернстом Геккелем, як наука, що вивчає взаємодію організмів з їхнім середовищем, до сучасного – міждисциплінарний науковий напрям (наднаука), що вивчає структуру і функціонування природного середовища у взаємодії з людиною. Загалом сучасна екологія є складною багатогранною наукою, основою якої виступають біогеографічні знання 13 Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям та яка сьогодні поєднує усі природничі, точні, гуманітарні і соціальні науки з метою пошуків шляхів оптимального розвитку людства на максимально віддалену перспективу, вироблення нових методів збереження біосфери планети. Загалом її поділяють на біоекологію, геоекологію, техноекологію, соціоекологію і космічну екологію. Тобто у цьому випадку геоекологія є частиною сучасної екології. Геоекологія (від грец. γεω – земля, γοίκος – дім, λόγος – знання) є прикладним між- дисциплінарним науковим напрямком, який вивчає геосистеми (геоекосистеми) різних ієрар- хічних рангів із біосферою (ландшафтною сферою) включно, що розвивається на стику біоеко- логії і наук про Землю. Це здебільшого географічна наука, однак її дослідження носять гео- системний характер і вимагають інтеграції інформації, знань і методів геології, біології, ґрунто- знавства, геофізики, геохімії тощо. Вона аналізує закони взаємодії геосфер з урахуванням діяль- ності людини, у т. ч. роль природно-антропогенних процесів у функціонуванні і розвитку гео- систем (Словник-довідник…, 2013). Термін “геоекологія” уперше запропонував німецький географ Карл Тролль у 1968 році як альтернативу введеного ним же поняття “ландшафтна екологія”. К. Тролль сформулював геоекологію (ландшафтну екологію) як “… вчення про сукупність усіх складних взаємодій між угрупованнями живих організмів (біоценозами) та їхнім середовищем, що панують на певній ділянці ландшафту. Ці взаємодії знаходять просторове вираження у вигляді певного територіа- льного малюнка (ландшафтної мозаїки), або ж природно-географічних регіонів різної розмір- ності. Предметне наповнення найменших гомогенних територіальних одиниць (фізіотопів, біо- топів, екотопів) відображено у взаємовідносинах між макрокліматом, приповерхневими від- кладами, рельєфом, ґрунтовими водами, топокліматом, корою вивітрювання, рослинністю, тва- ринним населенням, нанокліматом і ґрунтовим кліматом (ландшафтними характеристиками). ... Зміна геоморфологічних умов, поступова чи раптова, або господарське втручання людини спричинюють зміну ландшафтних характеристик, яку ми позначаємо поняттям ландшафтної сукцесії. Відбуваючись природно, ландшафтна сукцесія розпочинається з первинного заселення ґрунту рослинами і тваринами та формуванням первинної кори вивітрювання (піонерною стадією) і продовжується до зрілої завершальної стадії (ландшафтного клімаксу)” (Troll, 1968, С. 11–12). У розумінні К. Тролля поняття “геоекологія”, яке ґрунтується на підставі грецьких слів і покликане замінити початкову німецьку назву науки, а саме ландшафтну екологію, для надання єдиного звучання різними мовами, має сприяти поширенню в інших країнах світу (Тролль, 1972). Попри незручності перекладу, започаткований К. Троллем науковий напрям продовжив активно розвиватися у передових країнах світу як ландшафтна екологія (Fink, 1986; Forman, Gordon, 1986; Navel, Lieberman, 1984; Richling, Solon, 1996; Turner et al., 2001 та ін.). Водночас Ґартмут Лєзер використав менш вживаний на цей час термін “геоекологія” для окреслення вчення про геомо- центричні (абіотичні) процеси у ландшафті: геоморфологічні, метеорологічні, гідрологічні, педо- логічні тощо. За його задумом, геоекологія, разом із біоекологією, виступають складовими міждисциплінарної ландшафтної екології (Leser, 1991, 1997). У другій половині 1980-их років геоекологія з’являється у російськомовних публікаціях. Тоді екологію почали асоціювати з прикладною наукою про охорону навколишнього природ- ного середовища. У цьому ж контексті геоекологію визначили як прикладну географічну науку, яка вивчає геопросторові аспекти впливу суспільства на довкілля (Жекулин, Лавров, Хорев, 1987). У свою чергу, А. Ісаченко (1994, 2003) пропонує замість поняття “геоекологія” вживати термін “екологічна географія”. Останню він визначає як науковий напрям, що оцінює соціо- екологічний потенціал як природних, так й антропогенних ландшафтів. За останні десятиліття з’явилось чимало наукових праць, присвячених проблемам гео- екології (Бачинский, 1989; Боков, Ена, Ена и др., 1996; Голубев, 1999; Топчиев, 1996; Шищенко, Гавриленко, 2018 та ін.). У них автори пропонують власні інтерпретації терміну “геоекологія”, 14 Геоекологія Львівської області Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям які суттєво між собою відрізняються. У роботах І. Круглова (2003–2005, 2019, 2020) узагальнено існуючі концепції та виділено п’ять головних тлумачень геоекології: 1. Геоекологія як наука про взаємодію біоценозу із абіотичним середовищем у межах гомогенного ландшафтного ареалу (фації чи екотопу) (Тролль, 1972). У такому розумінні вона близька до ландшафтної екології і біогеоценології. Попри виражений біоцентризм, геоекологія не рівнозначна біоекології і має чимало спільного із прикладною (конструктивною) географією; 2. Геоекологія як науковий напрям, що вивчає абіотичні взаємодії у геосистемах та їхню геопросторову диференціацію, доповнений біоекологією і є складовою ландшафтної екології як міждисциплінарної галузі знань (Leser, 1997). У такому розумінні геоекологія співрозмірна прикладній фізичній географії як частині природничої географії, яка не включає біогеографії і зосереджена на геоморфології, гідрології, метеорології і кліматології. Живі компоненти ланд- шафту входять до геосистеми, але взаємодії між ними та іншими компонентами вивчають на рівні фізичних процесів чи хімічних реакцій. Вона розглядає актуальні питання геофізики і геохімії ландшафту (напр., Беручашвили, 1990; Глазовская, 1988); 3. Геоекологія як комплексна природнича географія, яка поєднує абіотичний і біоеко- логічний підходи та досліджує особливості функціонування, динаміки і розвитку геосистем (ландшафтів), вирішує завдання оптимізації природного середовища (Blumenstein et al., 2000; Huggett, 1995). Таке розуміння передбачає підпорядкування геоекології усіх комплексних природно-географічних наук, які ґрунтуються на геосистемному підході і вивчають об’єкти з еволюційно-функціональних позицій, зокрема ландшафтознавства і фізико-географічного райо- нування. До цього тлумачення близьким є й “вчення про геосистеми” (Сочава, 1978). Приклад- ний антропоцентричний аспект геоекології, спрямований на оптимізацію природного сере- довища, розкривається у конструктивній географії (Герасимов, 1966, Шищенко, 1988); 4. Геоекологія як міждисциплінарна природничо-суспільна наука, орієнтована на опти- мізацію взаємодії суспільства з довкіллям. Вона поєднує географію і соціоекологію, досліджує географічне середовище (Бачинский, 1989). В останні роки геоекологію все частіше прирівнюють до інтегрованої конструктивної географії. Головним об’єктом дослідження виступає географічне середовище як частина ландшафтної оболонки, всередині якої відбувається життя людського суспільства (Анучин, 1960). Синонімом геоекології у такому розумінні є екологічна географія (екогеографія) (Исаченко, 1994). У міжнародній літературі використовують термін “холістична ландшафтна екологія” (Naveh, 2000; Bastian, 2001); 5. Геоекологія як область географії, що охоплює різні аспекти оптимізації взаємодії сус- пільства з природою і яка не має єдиного матеріального об’єкта дослідження (Топчиев, 1996). Таке визначення геоекології є всеохоплююче і дає змогу вважати геоекологічним будь-яке географічне дослідження (природниче, суспільне, конструктивне), що висвітлює різноманітні аспекти взаємодії населення чи його господарства з природним середовищем. Ці дослідження головно спрямовані на вивчення питань раціонального природокористування. Усі тлумачення геоекології засвідчують, що цей науковий напрям ґрунтується на гео- просторовому та екологічному підходах. Водночас сутність екологічного підходу різні вчені розуміють доволі широко – як міждисциплінарні дослідження абіотичних, біотичних та (або) суспільних процесів у ландшафті. У міждисциплінарних інтерпретаціях геоекології об’єктом дослідження переважно називають геосистеми (геоекосистеми) (Круглов, 2020). Загалом, сучасні проблеми антропогенної трансформації і забруднення природного сере- довища, раціонального використання природних ресурсів, економіки природокористування, екології людини, дослідження різнофункціональних природно-господарських систем та інші аспекти виступили основою геоекологічного підходу, який реалізує принцип цілісності і є дуже важливим для розуміння проблем сучасної екології, зумовлює глибоке теоретичне осмислення взаємин людини і природи. Розглянемо існуючі геоекологічні концепції, запропоновані Іваном Кругловим (2020), які використано під час написання монографії. 15 Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям Геоекологія як біоцентрична міждисциплінарна наука включає два головні напрями – ботанічний і зоотичний. У рамках ботанічного напряму, започаткованого головно німецькими геоботаніками, геолого-геоморфологічні і гідрокліматичні компоненти ландшафту розглядають як умови місцезростання (фізіотопи), які визначають розподіл і продуктивність фітоценозів чи окремих популяцій рослин. Зоотичний напрям у геоекології ґрунтується на теорії острівної біогеографії (MacArthur, Wilson, 1967). У такому випадку ландшафтні системи вивчають як мозаїку окремих осередків пробування певних зоотичних популяцій (“островів”), а шляхи міграції тварин між осередками прокладають в межах придатних для пересування сполучних територій (“коридорів”). Геоекологія як геомоцентрична міждисциплінарна наука, яка вивчає різні абіотичні природно-антропогенні процеси у їхній геопросторовій диференціації та використовує методи природно-географічних дисциплін: геоморфології, метеорології, гідрології і ґрунтознавства (Leser, 1991). Концепція спрямована на аналіз природних умов і ресурсів та оцінювання ступені антропогенної трансформації природного середовища. Зокрема, до цієї концепції відносять геофізику, геохімію і гідрологію ландшафту. Геоекологія як соціоцентрична міждисциплінарна наука про взаємодію суспільства і довкілля у ландшафті (Бачинский, 1989; Боков, Ена, Ена и др., 1996), яка переважно наслідує цілі і підходи прикладних інтегрованих природно-географічних наук, відомих у Східній Європі як прикладне ландшафтознавство (Исаченко, 1980), конструктивна географія (Герасимов, 1966), прикладна фізична географія (Шищенко, 1988) та екологічне ландшафтознавство (Мельник, 1997). У світі аналогом соціоцентричної геоекології є прикладна ландшафтна екологія (Turner et al., 2001). Коло інтересів цієї концепції є значно ширшим за попередній концептуальний підхід і має виражене прикладне (конструктивно-географічне) спрямування. Геоекологія як соціоцентрична багатодисциплінарна наука про геопросторові аспекти оптимізації природного середовища (Топчиев, 1996) проявляється у прикладних напрямах природничих однодисциплінарних наук: геології, геоморфології, гідрології, метеорології, ґрунтознавстві, біогеографії тощо. Окрім цього, багатодисциплінарна геоекологія використовує напрями суспільних дисциплін, орієнтовані на вивчення природних і людських ресурсів. Геоекологія як поліцентрична міждисциплінарна наука про ландшафт, яка відтворює концепцію холістичної ландшафтної екології, запропоновану З. Наве (Naveh, Lieberman, 1990). Вона охоплює підходи, які розроблені у геомо-, біо- і соціоцентричних варіантах геоекології, і це дає змогу вивчати ландшафти як комплексні адаптивні природно-господарські (природно- суспільні) системи. Поліцентричний гармонізований підхід перетворює геоекологію у сучасне втілення географії як єдиної науки. Природнича частина міждисциплінарної геоекології на- ближена до ландшафтознавства (вчення про геосистеми). Окрім вивчення ландшафтів, гео- екологія також застосовує підходи і методи суспільних наук, зокрема суспільної географії і соціоекології, які дають змогу вивчати ландшафтні властивості як екосистемні послуги. Власне концепція геоекології як поліцентричної міждисциплінарної природничо-суспільної науки виглядає найперспективнішою. Отож, головними завданнями геоекології є дослідження просторово-часових процесів та явищ у природно-господарських системах, аналіз екологічних станів геосистем, оцінювання ступені антропогенного впливу на ландшафти тощо. Розгляд усього комплексу взаємозв’язків здійснюють за допомогою геосистемного підходу, різних кількісних і симуляційних моделей та шляхом інтеграції у геоінформаційні системи. На найближчі десятиріччя головним напрямом прикладної геоекології залишиться сприяння сталому розвиткові регіонів, орієнтованому на довкілля, в усіх сферах суспільства, зокрема у науці, плануванні, адмініструванні, політиці, законодавстві тощо. Такі комплексні прикладні завдання вимагають лише міждисциплінарного розв’язання із залученням сучасних науково-інженерних, технологічних і суспільно-економіч- них підходів. 16 Геоекологія Львівської області Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям Картографічні основи. У процесі написання і підготовки до друку монографії використано різні картографічні основи Львівщини. Більшість картосхем побудовано на основі двох поділів – адміністративно-територіального і природного (фізико-географічного). Поряд з цим, є карто- схеми, що відображають особливості басейнового і геоекологічного поділу досліджуваного регіону. Адміністративно-територіальний поділ. Схема адміністративного устрою Львівської області виступає основою більшості картосхем у процесі аналізу екологічних проблем регіону. Лише за останні 60 років вона зазнала чимало радикальних змін, які призводили як до укрупнення, так і зворотного роздрібнення адміністративних виділів. У рамках адміністративно-терито- ріальної реформи 1959–1966 рр. Дрогобицьку область включили до складу Львівської області, утворивши її південну частину та укрупнивши у новоствореному регіоні райони. Таким чином, у 1962 р. з метою децентралізації в області залишили лише 11 районів, тоді як 21 район скасували. Однак, у наступні роки кількість адміністративних районів на Львівщині поступово зростала і в 1966 р. вже становила 20 районів і після цього фактично стабілізувалася. У рамках децентралізації та адміністративно-територіальної реформи влітку 2020 р. тери- торію Львівщини поділено на сім нових адміністративних районів (Дрогобицький, Золочівський, Львівський, Самбірський, Стрийський, Червоноградський та Яворівський). У свою чергу райони розділено на 73 об’єднані територіальні громади. Схема адміністративного устрою Львівської області продовжує оновлюватися, можливі зміни кількості і меж адміністративних районів, поява нових об’єднаних територіальних громад тощо. Завершення реформи децентралізації є необхідною умовою для ефективного розвитку регіону та продовження курсу на євроінтеграцію і сподіваємося вона завершиться у найближчі роки. Однак, вже сьогодні дослідники зустрілися із проблемою опрацювання статистичних даних, що необхідні для аналізу спектру актуальних геоекологічних проблем. На жаль, Головне управління статистики у Львівській області продовжує надавати інформацію за містами облас- ного значення та районами відповідно до адміністративно-територіального устрою, який діяв до набрання чинності Постанови Верховної ради України від 17 липня 2020 р. “Про утворення та ліквідацію районів”. Аналогічну ситуацію спостерігаємо й в інших державних установах та організаціях, які збирають, зберігають і поширюють різну геологічну, географічну та екологічну інформацію. Власне тому у колективній монографії одночасно використано дві схеми адміністративно- територіального поділу: попередню, що існувала до 2020 р. із позначеними адміністративними районами і містами обласного значення та сучасну із виділеними новими адміністративними районами (рис. 1). Це дало змогу краще відобразити особливості геопросторового поширення екологічних процесів й явищ як природного, так й антропогенного генезису. Природний (фізико-географічний) поділ. Сучасну ландшафтну структуру Львівської області зумовили особливостями глибинної структурно-тектонічної і геологічної будови. На земній поверхні відслонюються різні за віком гірські породи: мезозойські, палеогенові, неогенові і четвертинні. Наймолодші четвертинні відклади, які вкривають майже суцільним шаром всю територію реґіону, відіграють важливу роль у формуванні і розвитку сучасних ландшафтних систем. Однак вони поширені нерівномірно та мають різне походження й потужність. Основні риси сучасного рельєфу сформовано протягом неогенового і четвертинного часу, тому неотектоніка є головним ландшафтотвірним чинником. Значний вплив на диференціацію природних територіальних систем мало четвертинне зледеніння, яке суттєво змінило форми рельєфу та склад материнських відкладів ландшафтів. Із результатами діяльності льодовика пов’язано виникнення більшості сучасних геосистем. У післяльодовиковий період відбувалося становлення та активний розвиток людства, яке спричиняло антропогенну трансформацію ланд- 17 Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям Рис. 1. Адміністративно-територіальний устрій Львівської області 18 Геоекологія Львівської області Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям шафтних систем, що визначало їхній остаточний вигляд (Природні…, 2009). Сучасні форми рель- єфу досліджуваного регіону відображено на рис. 2. Загалом, ландшафтні системи Львівської області мають різний вік й генезис. Від найстар- ших до наймолодших геосистем наростає їхня динамічна активність та нестійкість, саме тому зі зниженням абсолютної висоти пов’язане збільшення ймовірності зростання інтенсивності негативних екзогенних процесів. З цього погляду всі геосистеми гірської частини реґіону поді- лені на три типи місцевостей: річкові долини, низькогірні і середньогірні гірські хребти. У передгірських районах переважаючими є ландшафтні системи низьких, середніх і високих терас, які розчленовані широкими заплавами та руслами річок. Більшість геосистем у межах рівнинної частини Львівщини в тій чи іншій мірі пов’язані з четвертинним зледенінням. Тут найпошире- ніші місцевості плоских акумулятивних і водно-льодовикових рівнин та ерозійно-еолових (лесо- вих) і cтруктурно-денудаційних межиріч. Особливе місце серед ландшафтних систем Львівщини займають геосистеми антропо- генного походження. У реґіоні поширені антропогенні місцевості, що виникли внаслідок гірничо- добувної діяльності людини (кар’єри, відвали, хвостосховища й відстійники). Природний (фізико-географічний) поділ Львівської області здійснено на основі ланд- шафтно-генетичного (оротектонічного) принципу (Іванов, 2007). Під час виявлення реґіональних і типологічних ландшафтних одиниць та їхніх характерних властивостей враховано походження, історію та особливості сучасного розвитку ландшафтів. На рис. 3 представлено зменшену й генералізовану схему фізико-географічного районування Львівської області масштабу 1 : 200 000, на якій відображено природні (фізико-географічні) країни, зони, області і райони (індивідуальні ландшафти). При цьому виявлено три країни й зони, 12 областей і 30 районів. На Львівщині виділено три великі тектонічні структури: дві платформенні – давня Східно- європейська платформа і молода Західноєвропейська платформа та одна гірська, яку нази- вають Східні (Українські) Карпати. Тектонічні структури характеризуються високою активністю з максимальною швидкістю сучасних піднять до 3–10 мм/рік. Найнижчі темпи підняття земної поверхні (0,5 мм/рік) властиві для Східноєвропейської платформи. На основі схеми фізико- географічного поділу Львівської області узагальнено головні типи природних ландшафтів: 1) поліські; 2) опільські; 3) подільські; 4) передкарпатські; 5) бескидські; 6) вододільно-верхо- винські. Розглянемо особливості кожної ландшафтної групи з півночі на південь області. Поліські ландшафти охоплюють фізико-географічні райони Бузького і Стирського Малого Полісся: Ратинське, Желдецьке, Радехівське, Бузько-Бродівське і Підподільське Полісся. До поліських геосистем віднесені, окрім малополіських ландшафтів, ще й ландшафти міжпасмових понижень Люблінської (Ґрубешівське Полісся) і Волинської (Іваницьке Полісся) височин, а також Яворівське Полісся, що входить до області Сянського Передкарпаття. Геосистеми цього типу зустрічаються в усіх трьох фізико-географічних країнах реґіону та пов’язані з крайовими зонами дніпровського зледеніння. Більшість поліських ландшафтів розміщено в межах плоскохвилястої низовини Малого Полісся, яка з півночі оточена Люблінською і Волинською височинами, з південного заходу – Розточчям, а з південного сходу – Подільською височиною. Складне поєднання воднольодовикових, акумулятивних і денудаційних форм рельєфу, близьке до земної поверхні залягання крейдових порід, заболоченість долин багатьох річок, соснові бори надають малополіським ландшафтам специфічних рис. У ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті ґрунти, тоді як на лучні, болотні й сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені припадає дуже мала частка території. Серед ландшафтних місцевостей переважають: плоскохвилясті зандрові рівнини, суттєво перероблені еоловими процесами, з дерново-підзолистими ґрунтами на супісках і пісках з дубово-сосновими і сосновими лісами; хвилясті денудаційні рівнини, місцями перетворені еоловими процесами з чорноземами карбо- натними й дерновими опідзоленими ґрунтами на елювії мергелю з фрагментами дубово- соснових лісів, зайняті переважно орними землями; рівні днища річкових долин з лучними і болотними ґрунтами на супісках і суглинках з лучно-болотною рослинністю. 19 Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям Рис. 2. Цифрова модель рельєфу Львівської області 20 Геоекологія Львівської області Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям Рис. 3. Природне (фізико-географічне) районування Львівської області Фізико-географічні країни: А. Східноєвропейська рівнина, Б. Західноєвропейська рівнина, В. Карпати. Фізико-географічні зони: ШЛ. Західноукраїнська провінція зони широколистяних лісів, МЛ. Поліська провінція зони мішаних лісів, КГ. Карпатська гірсько-лісова область висотної поясності. Фізико-географічні області: І. Люблінська височина, ІІ. Волинська височина, ІІІ. Бузьке Мале Полісся, ІV. Стирське Мале Полісся, V. Розточчя та Опілля, VI. Західноподільська височина, VII. Сянське Передкарпаття, VIII. Дністровське Передкарпаття, IX. Бескидське крайове низькогір’я, Х. Бескидське скибове низько- і середньогір’я, ХІ. Стрийсько- Сянська верховина, ХІІ. Полонинське середньогір’я. 21 Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям Фізико-географічні райони (ландшафти): 1. Ґрубешівське міжпасмове Полісся, 2. Сокальське пасмо, 3. Іваницьке міжпасмове Полісся, 4. Тартаківське пасмо, 5. Ратинське Полісся, 6. Желдецьке Полісся, 7. Пасмове (Грядове) Побуж- жя, 8. Радехівське окраїнне Полісся, 9. Бузько-Бродівське Полісся, 10. Підподільське окраїнне Полісся, 11. Равське Розточчя, 12. Львівське Опілля, 13. Бібрське горбогір’я, 14. Ходорівське Опілля, 15. Бережанське горбогір’я, 16. Воро- няцьке горбогір’я, 17. Яворівське Полісся, 18. Сянсько-Дністровське Опілля, 19. Стривігор-Болозівське передгір’я, 20. Дрогобицьке передгір’я, 21. Стрийське передгір’я, 22. Присвіцьке горбогір’я, 23. Добромильське низькогір’я, 24. Орівське низькогір’я, 25. Болехівське низькогір’я, 26. Верхньодністровське низькогір’я, 27. Сколівське середньо- гір’я, 28. Турківська верховина, 29. Славська верховина, 30. Буківська полонина. Опільські ландшафти характеризуються найбільшою різноманітністю геосистем та просто- ровим поширенням по фізико-географічних країнах реґіону. До цього типу відносять такі природні райони: Сокальське і Тартаківське пасмо, Пасмове (Грядове) Побужжя, Львівське, Ходорівське і Сянсько-Дністровське Опілля. Опільський тип ландшафтів поширений в межах Люблінської, Волинської і Подільської височин, Сянського Передкарпаття, а також Малого Полісся. У їх будові бере участь припіднята неогенова і крейдова поверхня, вкрита лесоподіб- ними суглинками. Рельєф ландшафтних систем горбистий з відносними висотами понад 50– 80 м, які утворюють ряди паралельних пасм, що здебільшого простягаються з північного заходу на південний схід та мають плоскі вершини і круті (часом каньйоноподібні) схили долин річок. Найпоширенішими ґрунтами є світло-сірі, сірі й темно-сірі ґрунти та чорноземи опідзолені. Панівними є такі ландшафтні місцевості: пасмово-хвилясті водно-льодовикові межиріччя зі сірими опідзоленими ґрунтами і чорноземами опідзоленими на лесоподібних суглинках з буковими, дубово-буковими і грабово-буковими лісами; увалисті ерозійно-еолові межиріччя з чорноземами опідзоленими, світло-сірими й сірими опідзоленими ґрунтами на лесоподібних суглинках з фрагментами дубових лісів; пасмові рівнини з чергуванням плоских денудаційних і заплавних рівнин та субширотно орієнтованих лесових пасм з темно-сірими лісовими ґрунтами на глинах, супісках і лесоподібних суглинках з фрагментами дубових лісів, зайняті переважно орними землями. Подільські ландшафти охоплюють такі фізико-географічні райони: Равське Розточчя, Бібр- ське, Бережанське та Вороняцьке горбогір’я. Ці ландшафти входять до двох фізико-географічних областей реґіону: Розточчя й Опілля і Західноподільської височини. Геоструктурно Розточчя й Опілля приурочене до молодої Західноєвропейської платформи, а Західноподільська височина до давньої Східноєвропейської. У рельєфі виділяють височинні пасма Розточчя, а також Давидів- ське пасмо, Гологори і Вороняки, що становлять підвищений північно-західний край Подільської височини зі значними відносними висотами (до 80–120 м). Дещо нижчою є решта території Бібрського і Бережанського горбогір’я. Для підвищених ландшафтних систем властива розчлено- ваність ярами та балками. Ландшафти цих горбогірних областей мають багато спільних рис, крім характерного для них глибокого розчленування земної поверхні та поєднання плоских меридіонально витягнутих межиріч з відносно глибокими, інколи каньйоноподібними, долинами річок Верещиці, Бібрки, Гнилої і Золотої Липи, Свіржи. Тут є найбільші у платформенній частині Львівської області абсо- лютні висоти, що досягають 400 і більше метрів (г. Камула, 472 м), малопотужний лесовидний покрив, підвищена кількість атмосферних опадів та значне поширення широколистяних лісів. У структурі ґрунтового покриву переважають темно-сірі лісові і дерново-слабопідзолисті ґрунти, а також чорноземи опідзолені. Найпоширенішими місцевостями типу подільських горбогірно-лісових ландшафтів є слабопохилі терасовані днища річкових долин з дерновими ґрунтами на супісках і суглинках, переважно розорані; горбисті, місцями платоподібні структурно-денудаційні межиріччя з дерново-підзолистими ґрунтами на супісках і пісках під дубово-сосновими лісами; пасмово- хвилясті денудаційно-еолові межиріччя з чорноземами опідзоленими і сірими опідзоленими ґрунтами під буковими й грабово-буковими лісами. 22 Геоекологія Львівської області Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям Передкарпатські ландшафти розміщені у межах Карпатської гірської країни та охоплю- ють такі фізико-географічні райони Дністровського Передкарпаття: Стривігор-Болозівське, Дрогобицьке, Стрийське і Присвіцьке передгір’я. У геоструктурному відношенні природні райони цього типу пов’язані з Передкарпатським передовим прогином. Для них характерний розчленований ерозійний рельєф, помірно теплий і вологий клімат. У Дністровському Перед- карпатті видовжені межиріччя чергуються з широкими терасованими долинами та улоговинами. У ландшафтній структурі переважають передгірні акумулятивно-денудаційні плоскі височини і річкові долини з дерново-підзолистими поверхневооглеєними, дерновими і лучними ґрунтами під широколистяними (буково-дубовими) і хвойними лісами. Яворівське Полісся і Сянсько- Дністровське Опілля, що належать до області Сянського Передкарпаття, ближчі відповідно до поліського та опільського типу ландшафтів, ніж до передгірського. Основними місцевостями типу передгірських ландшафтів є плоскі заплавні поверхні (заплави річок Шкло, Вишні, Дністра та його допливів Стривігору, Бистриці, Стрия, Свічі та ін.); рівні низькотерасовані поверхні з дерново-підзолистими оглеєними ґрунтами на галечниково- супіщано-суглинистому алювії і лесоподібних суглинках під різнотравними луками; слабопокаті високотерасовані поверхні з дерново-підзолистими оглеєними ґрунтами на галечниковому алювії, що перекритий лесоподібними суглинками під мішаними (ялицево-буково-дубовими) лісами; пасмово-хвилясті моренно-флювіогляціальні межиріччя з сірими опідзоленими ґрунтами і чорноземами опідзоленими на ератичних валунах, гальці і пісках, що перекриті лесоподіб- ними суглинками, переважно розорані. Бескидські ландшафти розміщені у зоні занурення скибових тектонічних структур, завдяки чому гірські хребти переважно невисокі, а їхні поверхні характеризуються виразною паралель- ністю простягання. У цьому типі виділяють такі фізико-географічні райони: Добромильське, Орівське, Болехівське і Верхньодністровське низькогір’я, а також Сколівське середньогір’я. Перераховані ландшафти входять до двох фізико-географічних областей: Бескидського крайо- вого низькогір’я та Бескидського скибового низько- і середньогір’я. Природні ландшафти бескидських областей відповідають Зовнішній антиклінальній структурі флішових Карпат, яка складена аргілітами і масивними пісковиками та піщано-глинисто-мергельним флішем Бори- славсько-Покутської і Скибової зони. Вони являють собою систему паралельних асиметричних гірських хребтів, розчленованих повздовжніми вузькими і поперечними широкими долинами річок Дністер, Стрий, Опір і Стривігор, та вирізняються низькогірним і зрідка середньогірним рельєфом з куполоподібними вершинами гір. У структурі бескидського типу ландшафтів переважають природні територіальні системи пологосхилого чи крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого низькогір’я з бурими гірсько- лісовими середньопотужними ґрунтами під смереково-буковими лісами і вторинними луками та крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого середньогір’я з бурими гірсько-лісовими слабопотужними ґрунтами під буково-ялицево-смерековими лісами. Вододільно-верховинські ландшафти охоплюють дві фізико-географічні області: Стрий- сько-Сянську верховину та Полонинське середньогір’я, які поділяються на такі індивідуальні ландшафти: Турківська і Славська верховини та Буківська полонина. Геоструктурну основу утворюють слабостиснуті антиклінальні складки Кросненської зони флішових Карпат, що розмежовані широкими повздовжніми синклінальними пониженнями, зайнятими прадоли- нами річок з добре вираженими терасами. У геологічній будові переважає аргілітовий фліш, який зумовлює невисокі та м’які форми гірських хребтів, і лише в південній окраїні реґіону, де поширені міцніші відклади крейдового та палеогенового флішу, рельєф набуває рис серед- ньогірного (г. Пікуй, 1405 м). Переважають смерекові ліси з домішкою бука та ялиці на бурих гірсько-лісових та дерново-буроземних ґрунтах. У ландшафтній структурі цього типу домінують місцевості пологосхилого ерозійно- денудаційного лісистого і вторинно-лучного низькогір’я з бурими гірсько-лісовими потужними 23 Передмова. Геоекологія як прикладний міждисциплінарний науковий напрям ґрунтами під буково-смерековими лісами та крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого середньогір’я з бурими гірсько-лісовими слабопотужними ґрунтами під ялицево-смерековими і смерековими лісами. Колективна монографія “Геоекологія Львівської області” є четвертою науковою працею у серії “Проблеми конструктивної географії і картографії”. Для написання цієї роботи потрібно було чимало часу. Із цих причин у тексті, таблицях і рисунках подано статистичний матеріал за окремими показниками станом на 2016–2020 рр. Водночас, ці дані відображають сучасний екологічний стан природно-господарських систем Львівської області, а всі виявлені законо- мірності їхнього функціонування, динаміки і розвитку зберігаються й тепер. Дослідження, безперечно, потребує продовження, поглибленого вивчення спектру геоекологічних проблем, які з тих чи інших причин не отримали всебічного висвітлення. Вимагає також ґрунтовного опрацювання нагальні питання раціонального використання природних ресурсів та їхньої охорони, а також антропогенної трансформації та забруднення компонентів навколишнього природного середовища. Окремої уваги потребує висвітлення актуальних проблем взаємодії людини і довкілля та інтегрального оцінювання трансформаційних процесів у геосистемах досліджуваного регіону. У монографії використано чимало як авторських, так й загальнодоступних в Інтернеті фотографій. Для розвантаження текстової частини та покращення її сприйняття, авторство світ- лин зазначено на останній сторінці роботи. Водночас у тексті монографії присутні космознімки і фотографії, отримані за допомогою пошукових систем Google Maps і Google Search. Виняткові слова подяки висловлюємо доктору географічних наук, професору, академіку Української екологічної академії наук, академіку-секретарю Відділення наук про Землю Академії наук вищої освіти, заслуженому діячу науки і техніки України І. П. Ковальчуку за допомогу і наукове консультування на всіх етапах написання монографії. На особливі подяки за виконання геоінформаційних моделей та оформлення картографічного матеріалу заслуговують доценти Юрій Андрейчук та Оксана Микитчин, за дизайн обкладинки і титульних сторінок – Софія Іванова. Вважаємо також за обов’язок подякувати рецензентам – доктору географічних наук, професору, академіку Академії наук вищої освіти України Г. І. Денисику; доктору біологічних наук, профе- сору, доктору Honoris causa, академіку Лісівничої академії наук України, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки С. М. Стойку ; доктору географічних наук, професору, члену-кореспонденту Української екологічної академії наук Л. П. Царику. Висловлюємо щиру вдячність усім друзям і колегам географам, геоекологам та природознавцям за надання фотоматеріалів, порад, підтримку і розуміння. Зауваження та побажання щодо монографії просимо надсилати за адресою: Україна, 79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 41, кімн. 66, Львівський національний університет імені Івана Франка, географічний факультет, кафедра конструктивної географії і картографії, Євгену Іванову, Тел.: (032) 239-45-49, E-mail:
[email protected]. Євген Іванов завідувач кафедри конструктивної географії і картографії Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор географічних наук, доцент 24 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. ЧАСТИНА 1 ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХНЬОЇ ОХОРОНИ 25 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 1.1. МІНЕРАЛЬНО-СИРОВИННІ РЕСУРСИ 1.1.1. Стан видобування корисних копалин Трансформаційні зміни в економіці України спричинили кризові явища в мінерально-сиро- винному комплексі, які позначилися на обсягах видобування корисних копалин у Львівській області. Ще 30–40 років тому в шахтах Червоноградського ГПР щороку добували до 8–9 млн т кам’яного вугілля, рудниках Стебницького ДГХП “Полімінерал” – до 4 млн т калійних, магніє- вих і кухонних солей, а в кар’єрах і методом підземної виплавки Яворівського і Роздільського ДГХП “Сірка” – понад 3–3,5 млн т самородної сірки. У 1975–1980 роках загальний видобуток мінеральної сировини у регіоні перевищував 18–20 млн т, однак пізніше цей показник поступово знижувався і в 1991 р. становив 10–12 млн т. У перші роки незалежності України на Львівщині виникло актуальне питання реструктуризації, консервації або закриття багатьох, здебільшого збиткових, гірничодобувних підприємств. Суттєве зменшення державного фінансування галузі призвело до різкого скорочення загальних обсягів розроблення корисних копалин у реґіоні, які наприкінці 1990-х років знизилися до 5,2 млн т, що становило лише 26,8 % від видобутку у 1978 р. У межах Львівської області нараховуємо 626 родовищ корисних копалин, із яких 247 – придатні до розроблення (Іванов, 2007, 2009). Визначення кількості родовищ ускладнене комп- лексністю, а їхня кількість коливається від 500 до 680 об’єктів обліку надр. Окремі родовища корисних копалин є відомими у світі, наприклад Бориславське нафтогазове та озокеритове родовища (рис. 1.1). Також в області розробляють родовища, які з різних причин не зареєстро- вані в Державному балансі запасів корисних копалин. Відповідно до розрахунків, які провели на підставі дешифрування космознімків, таких необлікованих ділянок нараховуємо ще понад 70‒85 об’єктів, переважно це кар’єри різної будівельної сировини, чимало таких обʼєктів в межах Львова (рис. 1.2). У регіоні розпочато роботу з переобліку та перезатвердження міне- ральних ресурсів з охопленням нової рамкової класифікації запасів, яка враховує економічну ефективність їхньої промислової розвідки та розроблення. Тому кількість родовищ корисних копалин у регіоні та їхні запаси можуть бути скореговані, зокрема, у бік суттєвого зменшення. Головні кількісні показники стану запасів корисних копалин регіону подано згідно з даними ДІГФ України “Геоінформ” (Мінеральні…, 2014‒2017, Стан…, 1998, 2001, 2005, Стан…, 2018). Рис. 1.1. Бориславське нафтогазове та Рис. 1.2. Неліквідована виїмка карʼєру озокеритове родовища будівельної сировини у Львові 26 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. Загалом Україна належить до небагатьох держав світу, на території яких виявлені і з різним ступенем освоєні більшість видів корисних копалин. Результати прогнозно-геологічних і пошу- ково-розвідувальних робіт останніх років засвідчують, що надра держави багаті та перспективні на такі види корисних копалин, які за часів Радянського Союзу зараховували до категорії не- кондиційних, і які не мали промислового значення. До них належать наявні в регіоні кольо- рові (свинець, цинк, мідь), рідкісні та рідкоземельні метали, глибокі колектори вуглеводнів тощо. Більшість цих покладів є об’єктами для першочергового геологічного вивчення, а також можливе їхнє промислове освоєння у недалекому майбутньому. У регіоні розробляють гірничодобувні території басейнової, гніздової (рис. 1.3) і поверх- невої (рис. 1.4) форм поширення родовищ корисних копалин, що призводить до надзвичайно високої антропогенної трансформації геосистем. Мінерально-сировинні ресурси Львівської області на 41,6 % охоплюють паливно-енерге- тичну сировину (нафту, вільний газ, конденсат, кам’яне та буре вугілля, торф), друге місце належить покладам, які потрібні для виробництва будівельних матеріалів (34,9 %), третє – покладам прісних і мінеральних підземних вод (19,5 %), решта припадає на такі корисні копали- ни: самородна сірка, сіль (натрієва, магнієва і калійна), германій, озокерит (загалом близько 4,0 %) (рис. 1.5, 1.6). Розглянемо особливості просторового поширення родовищ корисних копа- лин у межах Львівської області за основними групами. Родовища паливно-енергетичної сировини. Мінерально-сировинний потенціал Львівської області на 44,5 % охоплює паливно-енергетичну сировину. У регіоні видобувають або видобу- вали кам’яне і буре вугілля, торф, нафту, вільний газ та газовий конденсат. Головні гірничо- промислові одиниці у регіоні – Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн, Західноукраїн- ська (Карпатська) нафтогазоносна провінція та Північно-Подільський буровугільний район. Кам’яновугільні поклади залягають у північній і північно-західній частині Львівської області. У регіоні нараховують 25 родовищ кам’яного вугілля, серед яких дев’ять експлуатують (табл. 1.1). Окрім того, розвідано чотири буровугільні й одне сланцеве родовище. Найбільша кіль- кість покладів одного виду корисних копалин у межах досліджуваної території припадає на торфові родовища, яких налічують 167 одиниць. Поклади нафти та газу розробляють у межах Передкарпатської і Карпатської нафтогазо- носних областей. Крім того, у девонських відкладах Волино-Подільського району виявлено одне (Великомостівське) газове родовище. На території Львівської області відомо 98 родовищ вуглеводнів, більшість з яких мають комплексний характер: 20 – нафтових, 65 – газових, два – нафтогазові, одне – нафтогазоконденсатне і десять – газоконденсатних. Зокрема, у промисловій експлуатації перебуває 56 родовищ вуглеводнів, 19 – у стані розвідування та два – на тимчасовій консервації. Завдяки вигідному географічному положенню Україна є важливою ланкою у транспорту- ванні нафти та газу до Європи. Територією Львівської області проходять основні магістральні нафто- та газопроводи. У регіоні продовжує працювати (на жаль, із суттєвими проблемами) Дрогобицький нафтопереробний завод (АТ “НПК-Галичина”), розміщені потужні газосховища, нафтоперегонні і газокомпресорні станції тощо. Родовища паливно-енергетичної сировини в межах області розташовано нерівномірно, вони два осередки. Найвища щільність родовищ припадає на райони Червонограда (кам’яне вугілля) і Дрогобича (нафтогазові поклади). До газоподібних паливно-енергетичних корисних копалин належать вільні гази і метан у вугільних родовищах. У регіоні розробляють 37 родовищ вільного газу, добувні поклади яких становлять 72,3 млрд м³, а це 8,2 % від загальних запасів України. Із них три родовища – Гаївське, Більче-Волицьке і Хідновицьке – найбільші за обсягами видобутку газу (близько 5 % від видобутку по Україні). Усі газові родовища, крім Великомостівського, яке розміщене в межах пів- нічно-східної окраїни Західноєвропейської рівнини, приурочені до складчастої структури Карпат. 27 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.3. Основні родовища корисних копалин Львівської області (басейнова та гніздова форми територіального поширення) 28 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. Рис. 1.4. Основні родовища корисних копалин Львівської області (поверхнева форма територіального поширення) Горючі корисні копалини: 1 – сланець менілітовий; 2 – торф. Гірничорудні корисні копалини: 3 – озокерит. Мета- лічні та інші розсіяні корисні копалини: 4 – германій; 5 – прояви йоду. Будівельні та інші корисні копалини: 6 – трепел; 7 – цементна сировина; 8 – крейда будівельна; 9 – гіпс та ангідрит; 10 – вапняк для випалювання на вапно; 11 – карбонатна сировина для цукрової промисловості; 12 – пісок будівельний; 13 – скляна сировина (пісок кварцовий); 14 – пісок формувальний; 15 – пісок для пісочниць локомотивів; 16 – піщано-гравійна суміш; 17 – камінь облицювальний; 18 – камінь будівельний; 19 – керамзитова сировина; 20 – цегельно-черепична сировина. Підземні води: 21 – мінеральні води. 29 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.5. Структура родовищ корисних копалин Львівської області (в дужках – кількість родовищ) (Мінеральні…, 2018) Рис. 1.6. Структура родовищ корисних копалин Львівської області, які розробляють (в дужках – кількість родовищ) (Мінеральні…, 2018) 30 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. Таблиця 1.1 Балансові запаси та обсяги видобутку основних корисних копалин у Львівській області станом на 1 січня 2018 р., тис. т (Мінеральні…, 2018) Кількість родовищ Запаси на 1.01.2018 р. (ділянок) Видобуток за 2017 р. Сорт, марка корисної у тім числі, у тім числі, балансові які розро- які розро- бляються бляють всього копалини Газ вільний і розчинений* 65 37 72 272 51 854 667 Метан вугільних шахт* 3 0 5 480 ‒ 0 Нафта 20 10 12 860 8 575 139 Газовий конденсат 10 9 724 280 0 Вугілля кам’яне 25 9 1 262 905 307 298 1 009 Торф 167 4 167 857 8 871 35 Германій** 5 1 1 743,3 240,2 0 Солі калійні 9 1 2 789 523 1 278 065 0 Солі магнієві 1 1 1 026 764 698 861 0 Солі натрієві (кухонні) 3 2 501 250 447 560 2,4 Сірка самородна 7 1 312 154 354 0 Озокерит 1 0 113 679 ‒ 0 Сировина карбонатна 13 6 76 176 14 586 33 Сировина скляна 4 3 30 863 10 896 37 Пісок формувальний 1 0 5 735 ‒ 0 Гіпс та ангідрит 2 1 6 665 5 937 5,3 Камінь будівельний 13 4 49 585 6 164 20 Камінь облицювальний 2 0 550 ‒ 0 Камінь пиляльний 1 0 857 ‒ 0 Крейда 1 0 450 ‒ 0 Пісок будівельний 49 23 164 839 105 084 1 643 Сировина керамзитова 4 2 8 994 961 9,6 Сировина цегельно-черепична 99 35 139 354 48 387 413 Сировина цементна 5 4 375 479 247 908 88 Менілітові сланці 1 0 3 759 ‒ 0 Суміш піщано-гравійна 19 7 81 388 12 701 197 Води підземні питні*** 94 56 1 327 896 317 Води підземні мінеральні**** 24 15 1 773 1 213 99,2 Примітки: * ‒ видобуток у млн м3; ** ‒ видобуток у т; *** ‒ видобуток у тис. м3/добу; **** ‒ видобуток у м3/добу. Газові родовища Львівщини належать до системи НАК “Нафтогаз України”. Територією області проходять магістральні газопроводи з діаметром труб до 1 200 мм. Мережа газопро- водів значно розгалужена й охоплює п’ять газокомпресорних і десятки газорозподільних станцій. Старі газові родовища Передкарпаття використовують як газосховища, тобто підземні колектори для зберігання резервів вільного газу, що потрібні для внутрішнього споживання або експорту в Європу. Нині в регіоні функціонує чотири газосховища (Паливно-…, 2015) (рис. 1.7). Загальні ресурси метану у вугільних відкладах Львівсько-Волинського басейну оцінюють в 5,5 млрд м3. Сьогодні обліковано три родовища газу-метану. Є перспективи використання методу підземної газифікації вугілля. 31 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони До рідких паливно-енергетичних корисних копалин належать нафта та газовий конденсат. Нафта у Львівській області виявлена у 20 родовищах з добувними промисловими покладами 12,9 млн т за категоріями А+В+С1, що становить 11,7 % від загальних запасів по Україні (див. табл. 1.1). Скупчення нафти приурочені до відкладів міоцену (менілітової серії) та еоцену Передкарпаття та Складчастих Карпат. Розробляють десять покладів нафти, на яких у 2017 р. добуто 139 тис. т або 9,2 % від загальнодержавного видобутку. Більшість нафтових родовищ регіону розробляють вже понад 100–150 років. Розвідані запаси нафти відпрацьовані на 70– 75 %, однак простежуються потенційні ресурси регіону, які освоєні лише на третину. З північного сходу на південний захід Львівщину пересікає магістральний нафтопровід “Дружба”, який постачає нафту в Європу (рис. 1.8). Добудований, але який не використовують на повну потужність нафтопровід “Одеса–Броди”, планують продовжити до Плоцька (Польща). Діаметр трубопроводів сягає 720 мм. Для їхнього функціонування у регіоні працює 11 нафто- перегінних станцій. Газовий конденсат на Львівщині репрезентований вісьмома родовищами з добувними промисловими покладами 0,72 млн т за категоріями А+В+С1, що становить 1,7 % від загальних запасів по Україні. Більшість родовищ (окрім Іваниківського) розміщені в межах Дрогобицького передгір’я. До твердих паливно-енергетичних корисних копалин зачисляють кам’яне та буре вугілля, менілітові сланці і торф. Кам’яне вугілля розробляють у межах Львівсько-Волинського (Львів- сько-Люблінського) басейну. У регіоні розміщено два з трьох геолого-промислових районів басейну: Червоноградський (Забузьке, Сокальське і Межирічанське родовища) і Південно- Західний (Тяглівське і Любельське родовища). Кам’яновугільні родовища розміщені в межах ландшафтів Малого Полісся, Люблінської і Волинської височин. Видобування кам’яного вугілля проводили лише в межах Червоноградського геолого-промислового району, який розташований у центральній частині басейну. Цей район вважають головним, в його межах наявно 694,5 млн т кам’яного вугілля або 70–90 % усіх запасів басейну. Експлуатація вугільних шахт Межирічан- ського родовища почалася в 1957 р., і нині працює сім шахт: “Великомостівська” (рис. 1.9), “Межирічанська”, “Відродження”, “Лісова”, “Надія”, “Степова” і “Червоноградська”. На почат- ковій стадії експлуатації щорічний видобуток кам’яного вугілля на всіх шахтах становив 8–9 млн т, але останніми роками він суттєво знизився та становить 1,0–1,1 млн т. Вугілля збагачують на ПАТ “Львівська вугільна компанія” (рис. 1.10). Поклади бурого вугілля у Львівській області пов’язані з неогеновими відкладами, а саме з нижнім і верхнім баденієм. Родовища бурого вугілля належать до Північно-Подільської (Придні- Рис. 1.7. Найбільше в Україні Більче-Волицько- Рис. 1.8. Нафтопровід “Дружба” є одним Угерське підземне сховище газу з найбільших у світі трубопроводів 32 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. Рис. 1.9. Шахта “Великомостівська” ‒ найстаріше Рис. 1.10. Вуглезбагачувальна фабрика вугільне підприємство району ПАТ “Львівська вугільна компанія” стровської) вугленосної площі із загальними запасами близько 9,1 млн т. Буровугільна площа має протяжність у вигляді вузької смуги завширшки 7–10 км вздовж зони контакту Розточчя і Подільської височини з Малим Поліссям. Вугілля неоднорідне з переважанням лігнітів та бурого вугілля низького ступеня вуглефікації (марки Б1–2). Сьогодні залишкові запаси бурого вугілля у регіоні є незначними. Для Львівщини властиве багатство покладів торфу. Торфові родовища розміщені у всіх рівнинних ландшафтних областях, особливо на Малому Поліссі і Передкарпатті. Найбільша їхня концентрація в межах заплав річок Дністер і Стир. У регіоні нараховують 167 родовищ торфу, серед яких чотири – розробляють. Запаси торфу по області становлять 167,9 млн т за промисловими категоріями А+В+С1. Сьогодні видобувають торф лише на Лопатинському і Стоянівському родовищах для потреб торфобрикетних заводів. Родовища сировини чорної і кольорової металургії. У межах Львівської області немає проми- слових запасів металевих корисних копалин. Сьогодні відомі лише окремі рудопрояви металів. Виявлено та попередньо оцінено рудопрояви заліза, олова, свинцю, цинку і міді. У зв’язку з незначними розмірами і потужністю рудних лінз та непостійним вмістом рудних компонентів рудопрояви цих металів не мають практичного інтересу. З кам’яного вугілля Львівсько-Волинського басейну варто видобувати рідкісні, рідко- земельні та розсіяні елементи, а в ньому міститься до 40 хімічних елементів, які рекоменду- ють виконувати як на стадії збагачення вугілля та з відходів під час його термічного пере- роблення (Забігайло, Іванців, 1992). Найбільші сховища багатьох рідкісних і розсіяних металів, які розміщені на території ПАТ “Львівська вугільна компанія”, на жаль, не використовують. Єдиним рідкісним металом у регіоні, який має промислове значення, вважають германій. На п’яти родовищах кам’яного вугілля підраховано балансові запаси германію за категоріями С1 – 1 043,9 т і С2 – 699,4 т. Вміст цього металу у вугіллі високий і коливається від 1,3 до 9,2 г/т. У майбутньому можливе отримання германію на спеціально побудованих хімустановках. Родовища гірничохімічної і гірничорудної сировини. У надрах Львівщини виявлені, оцінені і промислово освоєні різні види гірничохімічної і гірничорудної сировини. До гірничохімічної групи корисних копалин належать натрієві (кухонні), калійні і магнієві солі, сірка та карбо- натна сировина для цукрової промисловості, до гірничорудної – озокерит. Родовища цієї сировини сконцентровані у межах Дністровського і Сянського Передкарпаття. Найвища щіль- ність родовищ припадає на райони Борислава, Дрогобича і Стрия. 33 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Сольові ресурси приурочені до Внутрішньої зони Передкарпатського прогину, яку поді- ляють на два покриви: Самбірський і Бориславсько-Покутський. Умови залягання солей у покри- вах неоднакові, що зумовлює способи їхнього видобування: у Самбірському – відкритий (кар’єр- ний), а в Бориславсько-Покутському – підземний (шахтний). У межах Львівської області розві- дано 13 соляних родовищ, з яких розробляють лише Дрогобицьке родовище кухонних солей (рис. 1.11). Найбільшими за балансовими запасами вважають Стебницьке, Бориславське, Нинів- ське і Пом’ярківське родовища. Сірчані родовища Львівщини розташовані в зоні контакту Східних Карпат і Західноєвро- пейської рівнини. За обсягом розвіданих запасів сірки область займала перше місце в Україні та одне з перших місць у світі за видобутком й експортом. Сьогодні Держбаланс враховує сім родовищ самородної сірки із запасами 312,1 млн т за промисловими категоріями А+В+С 1 (див. табл. 1.1). Найбільшими за балансовими запасами є Немирівське-Західне, Немирівське- Східне, Гримнівське та Язівське родовища (рис. 1.12). Основні запаси сірки відпрацьовано, а їхнє видобування призупинено. Сірчані поклади у 1960‒1990 роках розробляли Яворівське і Роздільське ДГХП “Сірка”. До гірничорудних мінеральних ресурсів, які видобувають у регіоні, належить озокерит. Сьогодні Державний баланс враховує лише Бориславське родовище озокериту з промисло- вими запасами 113,67 тис. т за категоріями А+В+С 1. Від початку 90-х років ХХ ст. обсяги видо- бутку озокериту невпинно зменшувалися, а у 1995 р. його розроблення на останній копальні остаточно припинено, однак на ній ще проводили відкачування шахтних вод. Нині озокеритові копальні затоплені. Родовища будівельної сировини. Львівська область має великі та різноманітні запаси міне- ральної сировини, які об’єднані загальною назвою “корисні копалини для будівництва”. Сировинна база будівельних матеріалів налічує 14 видів корисних копалин. Багато з них (гіпс, вапняк, крейда, мергелі тощо) є сировиною багатоцільового використання, а будівельна галузь – лише одна з них. Загалом підприємства будматеріалів випускають різні види кінцевої продукції. Більшістю з них регіон повністю задовольняє внутрішні потреби та має значний експортний потенціал. Будівельна промисловість має добре розвинений мінерально-сировинний потенціал різноманітних корисних копалин. Корисні копалини, потрібні для будівництва, репрезентовані 201 родовищем, із яких 79 – розробляють (див. табл. 1.1). Тут наявні два родовища каменю облицювального, одне – каменю пильного, 13 – каменю будівельного (чотири – розробляють), Рис. 1.11. Дрогобицька солеварня є найстарішим Рис. 1.12. Яворівська водойма, сформована діючим підприємством в Україні в межах Язівського сірчаного карʼєру 34 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. два – гіпсу (одне – розробляють), одне – крейди будівельної, 13 – вапняку для випалювання на вапно (шість – розробляють), одне – сланцю менілітового, 19 – піщано-гравійної суміші (сім – розробляють), п’ять – цементної сировини (чотири – розробляють), 99 – цегельно-черепичної сировини (35 – розробляють), чотири – керамзитової сировини (два – розробляють), 49 – буді- вельних пісків (23 – розробляють), чотири – кварцових (скляних) пісків (три – розробляють), одне – піску для пісочниць локомотивів, одне – формувальних пісків. Обсяги сумарного видо- бутку у 2007 р. становили понад 2,45 млн т різної будівельної сировини, головно, покладів піску, глини, вапняку і гіпсу. Родовища будівельних корисних копалин розміщені в межах регіону нерівномірно. Най- біднішими на будівельну сировину вважають гірські ландшафтні області Східних Карпат, особ- ливо Стрийсько-Сянську верховину. Тут розробляють лише поклади будівельного каменю. У межах рівнинної частини області родовища сировини для будівництва часто сконцентровані на компактних (до 100 км2) площах. Найбільшого антропогенного навантаження на геосистеми завдають кар’єри з видобутку цементної сировини, що розміщені в межах Дністровського гіпсо- носного району. Ця територія належить до Розточчя, Львівського Опілля і Бібрського горбогір’я. Дністровський гіпсоносний район є головним у регіоні, що має великі запаси мінераль- ної сировини для будівництва, а саме гіпсів, ангідритів, вапняків, спонголітів, опоки, глин і суглинків. У межах району виокремлюють два кущі будівельної сировини: Миколаївський (рис. 1.13) і Пустомитівський (рис. 1.14). Родовища гідромінеральної сировини. Гідромінеральну сировину вважають найціннішою корисною копалиною, яку використовує людина для водопостачання, лікування, зрошення тощо. Державний баланс запасів у Львівській області нарахував 94 ділянки прісних підземних вод із запасами 1 327 тис. м3/добу за категоріями А+В+С1. Мінеральні підземні води у регіоні репрезентовані 24-ма ділянками з запасами 1,77 тис. м3/добу. В області також проводять відбір прісних і мінеральних вод на невивчених, нерозвіданих родовищах, де підрахунку балансових запасів не проведено. Прісні підземні води у Львівській області, які використовують для питного і технічного водопостачання, представлені 56-ма діючими ділянками. Протягом 2017 р. видобували 317 тис. м³/добу прісних вод. Поширення ділянок підземних вод у регіоні нерівномірне, а в гірській частині Східних Карпат їх майже немає. Виділяють головні водоносні комплекси, які експлуа- тують для питного та технічного водозабезпечення населення і промисловості Львівщини: четвертинний, неогеновий, верхньокрейдовий і девонський (рис. 1.15). Рис. 1.13. Тростянецький кар’єр із видобування Рис. 1.14. Глинно-Наварійський кар’єр із видобу- будівельного піску вання вапняку для випалювання на вапно 35 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.15. Водозабори питної води у Львівській області (Нейко, Рудько, Смоляр, 2001) 36 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. Рис. 1.16. Трускавецьке родовище мінеральних Рис. 1.17. Шклівське родовище мінеральних вод. Бювет № 1. вод. Бювет у військовому санаторії “Шкло” Мінеральні підземні води Львівщини, які розробляють вже понад триста років, репрезен- товані близько 24-ма ділянками з балансовими запасами 1,77 тис. м 3/добу, із них 15 ділянок експлуатують. У регіоні виявлено майже всі типи мінеральних вод, але найпоширеніші води без специфічних компонентів, з підвищеним вмістом органічних речовин типу “Нафтуся” і сульфідні (сірководневі). Особливо інтенсивно використовують мінеральні води Передкарпаття (курорти Трускавець, Моршин і Шкло) (рис. 1.16, 1.17), Бескидського крайового низькогір’я (Східниця і Верхнє Синьовидне) та Розточчя й Опілля (Немирів, Великий Любінь і Розділ). Видобуток мінеральних вод у 2017 р. становив лише 99,2 м3/добу. В області також проводять відбір столових і лікувально-питних вод на нерозвіданих родовищах, де підрахунок запасів не виконують. У Львівській області відоме Великолюбінське родовище торф’яних лікувальних грязей, яке в останні роки, на жаль, не розробляють. Динаміка видобування корисних копалин. Із проголошенням незалежності Україна всту- пила у постіндустріальний період освоєння мінеральних ресурсів. Трансформаційні зміни в економіці держави спричинили кризові явища в мінерально-сировинному комплексі, які позначилися на динаміці видобування корисних копалин у Львівській області. З шахт Черво- ноградського геолого-промислового району щороку видобували до 8–9 млн т кам’яного вугілля, з рудників Стебницького ДГХП “Полімінерал” – до 4 млн т калійних, магнієвих і кухон- них солей, а в кар’єрах і підземною виплавкою Яворівського і Роздільського ДГХП “Сірка” – понад 3–3,5 млн т самородної сірки. У 1975–1980 роках загальні обсяги видобутку мінераль- ної сировини у реґіоні перевищували 18–20 млн т, однак пізніше їхнє значення поступово знижувалося і у 1991 р. опустилося до позначки лише у 10–12 млн т (Іванов, 2007). У 90-х роках ХХ ст. в Україні набуло актуальності питання реструктуризації або закриття багатьох, головно збиткових, гірничодобувних підприємств. Суттєве зменшення державного фінансування призвело до різкого скорочення загальних обсягів видобування корисних копа- лин у регіоні, які до кінця ХХ ст. знизилися до 5,2 млн т, що становило лише 26,8 % від обсягів видобутку у 1978 р. (Іванов, 2009). З метою окреслення головних тенденцій зміни екологічної ситуації в гірничопромислових районах Львівської області розглянемо питання використання мінерально-сировинних ресурсів регіону за останні 20 років. Згідно з даними ДІГФ України “Геоінформ” (Мінеральні…, 2014‒ 2017, Стан…, 1998, 2001, 2005, Стан…, 2018), проаналізовано динаміку видобування основних корисних копалин за 1997–2018 роки (табл. 1.2), а, відповідно, інтенсивності антропогенної трансформації геосистем регіону. 37 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Таблиця 1.2 Динаміка видобутку основних корисних копалин у Львівській області Видобуток, тис. т Частка видобутку в 1997 р. 2000 р. 2004 р. 2013 р. 2016 р. 2017 р. Корисні копалини 2017 р. від 1997 р., у відсотках Вугілля кам’яне 1 942 1 673 1 359 920 980 1 009 84,1 Нафта 116 115 123 119 133 139 125,3 Газ вільний і розчинений* 949 904 937 759 627 667 70,3 Торф 49 62 74 88 30 35 71,4 Сірка самородна 420 299 57 0 0 0 ‒ Солі калійні 40 27 0 0 0 0 ‒ Озокерит 0 0 0 0 0 0 ‒ Цементна сировина 747 1103 1423 810 12 88 11,8 Цегельно-черепична сировина** 235 261 279 238 221 413 175,7 Пісок будівельний** 402 297 569 867 1549 1643 408,7 Скляна сировина 64 39 41 110 28 37 57,8 Піщано-гравійна суміш** 94 148 114 243 180 197 209,6 Вапняк на вапно 210 161 334 57 55 33 15,7 Карбонатна сировина 96 191 0 0 0 0 ‒ Разом*** 4 415 4 376 4 373 3 452 3 188 3 594 81,4 Примітки: * – видобуток у млн м3; ** – видобуток у тис. м3; *** – умовно розраховане значення без урахування вільного і розчиненого газу Останніми роками видобуток основних корисних копалин у Львівській області стабілізував- ся на рівні 3,2–3,6 млн т. Варто очікувати незначного зростання обсягів розроблення міне- ральних ресурсів у найближчі десять років, здебільшого у зв’язку зі збільшенням потреб у будівельній сировині. На рівні окремих видів корисних копалин за останні 20 років просте- жуються суттєві невідповідності в обсягах їхнього видобутку. Наприклад, масштаби розроблення цементної сировини зменшилися, а піску будівельного, навпаки, суттєво зросли (рис. 1.18). 1800 1643 1549 1600 Цементна сировина 1423 1400 Цегельно-черепична 1200 1103 сировина 1000 867 Пісок будівельний 810 800 747 Скляна сировина 569 600 402 413 Піщано-гравійна 297 191 334 400 суміш 235 210 261 161 279 238 243 221 180 197 94 148 114 11057 Вапняк на вапно 200 64 96 39 41 0 55 88 37 330 0 12 28 0 0 Карбонатна 1997 р. 2000 р. 2004 р. 2013 р. 2016 р. 2017 р. сировина Видобуток, тис. т Рис. 1.18. Динаміка видобутку будівельної сировини у Львівській області 38 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. Наголосимо на зростанні масштабів видобування будівельної сировини та скороченні обсягів розроблення (до повного припинення) покладів колишніх “стратегічних” мінеральних ресурсів (кам’яного вугілля, самородної сірки, калійної і магнієвої солей тощо). Загалом обсяги розроблення покладів паливно-енергетичної, гірничо-хімічної і гірничорудної сировини суттєво скорочені. Зокрема, у 1997–2007 роках завершено видобування озокериту, самородної сірки, калійної і магнієвої солі. Водночас, видобуток таких важливих для економіки України мінеральних ресурсів, як нафта і конденсат, зберігається, по суті, на одному рівні, а газу вільного і розчиненого ‒ поступово спадає. Останніми роками у регіоні не експлуатовано родо- вища, важливі для народного господарства, корисних копалин, як формувальний пісок, буді- вельна крейда, карбонатна сировина для цукрової промисловості, пісок для пісочниць локо- мотивів, облицювальний і пиляний камінь, менілітові сланці. Проте, є перспективи відновлення чи зростання обсягів видобутку більшості з цих мінеральних ресурсів. Зазначимо, що суттєві трансформаційні зміни в гірничодобувній галузі Львівщини позна- чилися на зміні екологічного стану природного середовища регіону. Однак не варто вважати, що скорочення видобутку корисних копалин у регіоні привело до покращання екологічної ситуації. У багатьох випадках йдеться про зростання спектра екологічних проблем, пов’язаних із закриттям нерентабельних гірничодобувних і гірничозбагачувальних підприємств. Після завершення розроблення корисних копалин і закриття підприємств на місці створених і керо- ваних людиною гірничопромислових територій та обʼєктів виникають постмайнінгові геосистеми (як тип гірничопромислових геосистем), які формуються в межах ліквідованих кар’єрів, відвалів, відстійників тощо. Під постмайнінговими геосистеми потрібно розуміти як рекультивовані, так і “закинуті” антропогенні ландшафтні утворення. Такі постмайнінгові геосистеми часто не контрольовані людиною, за відсутності системи належного екологічного моніторингу активі- зуються небезпечні природно-антропогенні процеси і забруднення складових природного середовища (Інформаційний…, 2019). 1.1.2. Проблеми використання мінеральної сировини Для України загалом і Львівщини зокрема актуальними є проблеми забезпечення комп- лексного використання мінеральної сировини, утилізації відходів та організації маловідход- ного чи безвідходного виробництва. Характерною рисою сучасних гірничих робіт є недостатня повнота видобування корисних копалин. Значний вплив на економіку гірничодобувних і гірничо- збагачувальних підприємств, справляє зниження якості мінеральної сировини. Наприклад, збіль- шення зольності кам’яного вугілля у регіоні, що за останні роки зросла на 10 %, призводить до зниження теплоти його згоряння на 13 % і зменшення надійності роботи парових котлів. Загалом у гірничодобувній промисловості Львівщини є низка економічних проблем. Серед них: нерентабельність видобування і збагачення окремих видів корисних копалин, втрата ринків їхнього збуту, відповідно, низька конкурентоспроможність порівняно із аналогічними підпри- ємствами в інших регіонах України чи за кордоном. Причин виникнення цих проблем багато. Передусім це розроблення глибоких і малопродуктивних покладів корисних копалин, які залягали у складних геологічних умовах, застарілі технології і техніка їхнього видобування, масовий відтік спеціалістів. Прикладом може слугувати бандитська схема завезення якісного російського кам’яного вугілля, незважаючи на Російську збройну агресію проти України, його збіднення відходами ПАТ “Львівська вугільна компанія” і відправлення на Бурштинську і Добротвірську ТЕС, що остаточно підриває роботу вугільних шахт Львівсько-Волинського басейну, які балансують на межі виживання. Зрозуміло, що для окремих видів корисних копалин були й особливі, властиві лише їм, причини заморожування або зменшення обсягів видобування. Наприклад, для припинення 39 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони видобування самородної сірки в регіоні поштовхом стало різке падіння світових цін з 100– 120 до 25–40 доларів США за 1 т сірки (Гайдин, 1998). Стрімкі зміни вартості сірки у 90-х роках ХХ ст. призвели до припинення роботи Яворівського і Роздільського ДГХП “Сірка” у зв’язку зі збитковістю виробництва. На жаль, на Львівщині простежується аналогічна ситуація із видобуванням інших видів корисних копалин. Більшість великих копалень і карʼєрів нині ліквідовано або законсерво- вано. Опрацювання статистичних, літературних і картографічних джерел дало змогу виявити у регіоні найбільші за розмірами та обсягами видобування мінеральної сировини копальні і кар’єри, які впливають на стан природного середовища. Перелік гірничопромислових об’єктів відображає ситуацію, що існувала 15‒20 років тому, у роки інтенсивної трансформації гірничо- добувної галузі. У найпотужніших копальнях регіону видобували калійні, магнієві і натрієві солі. Сумарна проектна потужність трьох соляних рудників Стебницького ДГХП “Полімінерал” сягала 5 млн т (табл. 1.3). Після аварії на хвостосховищі збагачувальної фабрики у 1983 р. обсяг виробництва суттєво зменшили, а підприємство стало збитковим. На жаль, розроблення соляних покладів, по суті, призупинено, а перед районом виникла низка економічних та екологічних проблем. Рудник № 2 підтримували у стані сухої консервації, а з 2003 р. розпочалося його поступове затоплення. Законсервованим залишився лише рудник № 1. Таблиця 1.3 Найбільші копальні Львівської області 2000 р., тис. т Видобуток у потужність, Проектна тис. т Вид мінеральної Назва копальні сировини Калійні, магнієві і № 1 Стебницького ДГХП “Полімінерал” (законс.) 1 000 22 натрієві солі Калійні, магнієві і № 2 Стебницького ДГХП “Полімінерал” (лікв.) 3 000 5 натрієві солі Калійні, магнієві і Нова Стебницького ДГХП “Полімінерал” (лікв.) 1 000 0 натрієві солі Великомостівська (№ 1 “Великомостівська”)* 300 69 Кам’яне вугілля Бендюзька (№ 2 “Великомостівська”) (лікв.) 350 229 Кам’яне вугілля Межирічанська (№ 3 “Великомостівська”)* 650 193 Кам’яне вугілля Відродження (№ 4 “Великомостівська”)* 650 166 Кам’яне вугілля № 5 “Великомостівська” (лікв.) 250 14 Кам’яне вугілля Лісова (№ 6 “Великомостівська”)* 400 128 Кам’яне вугілля Зарічна (№ 7 “Великомостівська”)* (лікв.) 400 78 Кам’яне вугілля Візейська (№ 8 “Великомостівська”)* (лікв.) 400 238 Кам’яне вугілля Надія (№ 9 “Великомостівська”) 250 132 Кам’яне вугілля Степова (№ 10 “Великомостівська”)* 1 500 265 Кам’яне вугілля № 1 “Червоноградська” (лікв.) 400 − Кам’яне вугілля Червоноградська (№ 2 “ЧГ”)* 650 171 Кам’яне вугілля № 1 ВАТ “Бориславозокерит” (лікв.) 0,8 ‒ Озокерит № 4 ВАТ “Бориславозокерит” (лікв.) − ‒ Озокерит Примітка. * – шахти підпорядковані ДП “Львіввугілля”. Протягом останніх 15–20 років обсяги видобутку кам’яного вугілля суттєво зменшилися. Жодна копальня не наближається до власної проектної потужності. Задуми щодо розкриття 40 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. глибинних візейських пластів не втілені, а тому не варто сподіватися на зростання обсягів видобування кам’яного вугілля. З огляду на це ДП “Львіввугілля” планує першочергове закриття неперспективних шахт “Великомостівської”, “Візейської” і “Зарічної” (останні дві копальні вже перебувають на стадії ліквідації). Перед рештою підприємств поставлено завдання ‒ допрацювати залишки балансових і позабалансових запасів, а також окремих ціликів під промисловими та житловими об’єктами. Водночас залишається низка екологічних і соціально- економічних ризиків розроблення залишкових вугільних покладів. Прикладом слугує пошкод- ження і руйнування будинків і комунікацій у м. Соснівка, що зумовлено відпрацюванням вугільних лав ПАТ “Шахта “Надія”. Від початку 90-х років ХХ ст. обсяги видобування озокериту невпинно зменшувалися, а з 1995 р. його розроблення на останній шахті остаточно припинили, однак певний час ще відкачували шахтні води. Сьогодні озокеритові копальні затоплено. До середини 1990-х років найбільшими гірничодобувними відкритими об’єктами у Львівській області були Язівський (Яворівський), Роздільський і Подорожненський сірчані кар’єри (табл. 1.4). У найкращі роки їхньої експлуатації загальна потужність сягала понад 3,5 млн т сірконосної руди. Яворівський кар’єр серед них мав максимальну площу (12 км 2) і глибину до 70 м. Водночас найглибшим (понад 90 м) вважали Подорожненський кар’єр. Таблиця 1.4 Найбільші кар’єри Львівщини Видобуток у 2000 р., тис. потужність, Проектна тис. т Вид мінеральної Назва кар’єру т сировини Яворівський (Язівський) (лікв.) 2 000 0 Самородна сірка Роздільський (лікв.) 900 0 Самородна сірка Подорожнянський (лікв.) 700 0 Самородна сірка Демне-Добрянський* 1 115 888 Камінь вапняковий Камінь вапняковий, щебінь Малолюбінський (законс.) 400 191 будівельний Глинно-Наварійський − 50 Камінь вапняковий Вапно будівельне, Розвадівський 400 252 карбонатна порода, пісок будівельний Вапно будівельне, пісок Південно-Тростянецький − 38 будівельний Пісківський* 365 58 Щебінь гіпсовий Щирецький 65 6 Щебінь гіпсовий Рава-Руський* 365 0 Спонголіт, опока Лис-Окілкивський 110 19 Керамзитовий гравій Піщано-Ходовицький 300 52 Щебінь, гравій, пісок Стриганцівський − 90 Щебінь, гравій, пісок Сколівський (Святославський) − 25 Камінь будівельний Кагуївський* 1 200 255 Глина, суглинок Орховицький − 19 Суглинок, супісок Великоглібовецький 130 26 Пісок кварцовий Ясниський 500 109 Пісок будівельний Давидівський − 4 Пісок будівельний Примітка. * – кар’єри належать ПрАТ “Миколаївцемент”. 41 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Сьогодні найбільшою діючою кар’єрною виїмкою в регіоні є Демне-Добрянський кар’єр (2,3 км2), який належить ПрАТ “Миколаївцемент”. Великі кар’єри з площею понад 1 км2 – Кагуїв- ський, Малолюбінський, Пісківський, Розвадівський та Ясниський. Інші кар’єри поступаються за розмірами та обсягами видобування будівельної сировини. Останніми роками на Львівщині реєструють численні випадки самовільного, несанкціо- нованого використання надр та інші порушення законодавства у цій сфері. Окремі підпри- ємства, що видобувають місцеві види корисних копалин – будівельний камінь, пісок, глини і суглинки, піщано-гравійну суміш тощо, працюють без відповідних спеціальних дозволів. Відбувається й нелегальне розроблення покладів кам’яного вугілля, нафти і бурштину, а також геологічне вивчення надр. Потрібно посилити гірничий контроль за вивченням та викори- станням мінерально-сировинних ресурсів. 1.3. Рекультивація, ревіталізація та охорона порушених гірничими роботами земель Об’єктами рекультивації чи ревіталізації є геосистеми в зонах впливу гірничодобувних і гірничо- збагачувальних підприємств Львівщини. Розглянемо специфіку проведення оптимізаційних заходів у межах окремих гірничопромислових районів. Червоноградський кам’яновугільний район. Вжиття практичних заходів (гасіння териконів і відвалів, виположування їхніх схилів, розбирання горілої породи для потреб будівництва, фітомеліорація техногенно порушених земель, очищення шахтних і стічних вод тощо) дає пози- тивний екологічний ефект, однак радикально не вирішує проблеми. Водночас розроблені проекти завантаження гірських порід назад у шахти з метою заповнення підземних порожнин чи протипаводкові заходи, які, на жаль, далекі від реалізації (Іванов, 2011). Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України “Про реструктуризацію вугільної проми- словості” закриттю підлягають усі нерентабельні шахти (25–30 % від загальної кількості діючих підприємств). Не оминув процес ліквідації збиткових шахт і Червоноградський ГПР. Вже закін- чено ліквідацію чотирьох шахт, що становить 33,3 % від їхньої загальної кількості. Найближчим часом буде завершено закриття ще трьох шахт, їхнє число перевищить половину усіх вугільних підприємств району. Більшість закритих шахт здано в експлуатацію у 1956–1964 роках, вони відпрацювали майже усі доступні промислові запаси кам’яного вугілля. Ще однією вагомою причиною закриття шахт вважають надзвичайно сильну екологічну напругу в межах відповідних шахтних полів (наприклад, шахта № 1 “Червоноградська”), що призвело до активізації процесу підтоплення населених пунктів та угідь, руйнування будівель і комунікацій, забруднення дов- кілля, погіршання якості поверхневих, ґрунтових і підземних вод і розвитку захворювання населення. На перший погляд, ліквідування збиткових вугільних шахт може вирішити більшість геоекологічним проблем Червоноградського ГПР. Однак за усієї візуальної “простоти” питання процес закриття нерентабельних шахт надзвичайно складний. Розвиток природно-антропоген- них процесів після необґрунтованого закриття шахт є сильнішим, а наслідки жахливішими, ніж під час їхньої експлуатації. Унаслідок ліквідування шахт звільнюються й підлягають рекультивації землі, що зайняті проммайданчиками, породними відвалами та ставами-відстійниками з подальшим їхнім госпо- дарським використанням. Проекти закриття шахт (наприклад, Проект…, 2001) передбачають засипання стволів і влаштування огорожі довкола забетонованих майданчиків стволів, руйну- вання всіх будівель, що не мають господарського значення. Після рекультивації ці площі можна використовувати під будівництво чи випас худоби. Наприклад, на території шахт № 1 “Черво- ноградська” і “Бендюзька” розмістили цехи малих підприємств. Більшість рекультивованих 42 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. земель перебувають у незадовільному екологічному стані: захисні огорожі розібрані, площі проммайданчиків занедбані, зарослі деревами і чагарниками, перекопані та засмічені проми- словим і побутовим сміттям. Корисних компонентів та мікроелементів у гірських породах шахтних відвалів, при- датних для видобування, немає. Суміш з пісковиків, аргілітів й алевролітів з окремих відвалів використовують для виробництва будівельних матеріалів, відсипання дамб, баластування доріг тощо. Згідно з проектами ліквідування шахт передбачено часткове розбирання породних відвалів із подальшим проведенням гірничотехнічної і біологічної рекультивації. Сьогодні рекультиваційні роботи перебувають на різних етапах. Окремі відвали рекультивовано раніше, на інших ведуть планування території, відсипають родючий шар ґрунту (рис. 1.21). Однак біль- шість відвалів залишається нерекультивованими, закинутими і нерідко продовжують горіти і забруднювати оточуючі земельні угіддя (рис. 1.22). Навіть після закриття шахт і проведення рекультиваційних робіт породні відвали зали- шаться головними джерелами забруднення природного середовища. Високий вміст екологічно небезпечних елементів у породах шахтних відвалів зумовлюватиме забруднення ґрунтового покриву, ґрунтових і підземних вод, деградацію рослинного покриву та впливатиме на життє- діяльність людини. Згідно з прогнозом (Рудько, Іванов, Ковальчук, 2019), придатними для господарського використання залишаться лише 60 % площі району. Інтенсивний розвиток природно-антропогенних процесів у межах відвалів шахт і кар’єрів будівельної сировини потребує проведення рекультивації порушених земель. Проектами ліквідації шахт передбачено розбирання вершин відвалів з подальшим гірничотехнічним плануванням і фітомеліорацією на вирівняних поверхнях. На шахтах № 5 “Великомостівська” і № 1 “Червоноградська” такі роботи вже завершено, а на ще двох шахтах проводять гірничо- технічне планування. Рекультиваційні роботи частково проведені й на недіючих відвалах діючих шахт. Результати рекультивації породних відвалів різні. В одних випадках продовжу- ють розвиватися природно-антропогенні процеси, зокрема ерозійні і гравітаційні процеси на схилах, накопичення інфільтратів біля підніжжя відвалів, які не дають змоги укорінитися й вижити висадженій або самовідновленій рослинності, а в інших ‒ відновлення ґрунтового і рослинного покривів відбулося вдало. Породу відвалів і хвостосховищ продовжують необ- ґрунтовано використовувати для отримання вугільного шламу (відходів флотації) як альтер- нативного виду палива, виробництва будівельних матеріалів, баластування доріг і будів- ництва дамб тощо. Це сприяє суттєвому поширенню забруднення токсичними елементами і радіонуклідами ґрунтів, поверхневих, ґрунтових і підземних вод. Рис. 1.21. Рекультивований схил відвалу із Рис. 1.22. Нерекультивовані останці терикона стійким ґрунтово-рослинним покривом з інтенсивними гравітаційними процесами 43 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Результати геоекологічних досліджень (Баранов, 2008) підтверджують необхідність проведення рекультивації ґрунту із попередньою нейтралізацією кислотності породи, підси- панням органічних компонентів та насадженням дерев і трав як акумуляторів важких металів як засобу фіторемедіації ґрунту, що сприятиме зменшенню надходження важких металів у поверхневі, ґрунтові і підземні води. Високі показники кислотності водних витяжок із породи (3,0‒5,1 од. рН) свідчать про необхідність вапнування ґрунтів відвалів під час їхньої рекуль- тивації. На жаль, протипаводкові заходи не дають належного ефекту. УкрНІІпроект розробив проектну документацію щодо побудови каналу р. Рата – р. Західний Буг з метою відведення надлишкових вод від поселень (Проект…, 2001). Мета проекту ‒ посприяти усуненню щоріч- ного підтоплення домівок, прибудов й городів мешканців Сільця і Межиріччя. Шлях каналу мав пролягати вздовж західної окраїни Соснівки, неподалік від міської лікарні й церкви Господнього Преображення. Гідромеліоративна споруда повинна пересікати зону затоп- лення й прилеглі підтопленні і заболочені ділянки, що ускладнює її будівництво (рис. 1.23, 1.24). Водночас канал мав би й позитивні екологічні наслідки, зокрема, привів до пониження рівня ґрунтових вод. Попри позитивні й негативні сторони будівництва, на нашу думку, таке проектне рішення необґрунтоване з погляду гідроекологічної доцільності, а тому може стати дорогим і малоефективним. Однак аналогічні непрактичні проекти часто реалізовують, вбача- ючи вигоду у “великих будівництвах”, тому час покаже чи він буде реалізований. З метою захисту зазначених населених пунктів від підтоплення у 2003 р. ПІ “Львівдіпро- водгосп” розробили проект “Захисту присілка Вільшина с. Сілець і с. Межиріччя від підтоп- лення і затоплення” (Захист…, 2003), а в 2008 р. ВАТ “Гірхімпром” ‒ “Комплексний проект екологічної реабілітації Сокальського району Львівської області” (Комплексний…, 2013). Проектами передбачено будівництво водовідвідних каналів із встановленням шлюзів-регу- ляторів, комплексні заходи від підтоплення населених пунктів із будівництвом дамб, рекон- струкцією наявних каналів тощо. Проте у зв’язку з недостатнім фінансуванням проекти реалі- зовано частково або взагалі не реалізовано. Із метою зменшення площ затоплення і підтоплення потрібно відновити або побудувати нові дренажі вздовж залізниць та автодоріг, створити додаткові канави для затриманих про- тічних вод на низькій і високій заплаві. Нижні частини схилів відвалів варто задернувати й посадити чагарники, що зменшить обсяги накопичення інфільтратів поряд з ними. Водовідвідні канали сприяють пониженню рівня ґрунтових вод, тому рекомендуємо підтримання їхнього робочого стану. Рис. 1.21. Утворення аквальних систем на площах, Рис. 1.22. Затоплена ділянка лісового які були зайняті ріллею і пасовищами масиву поблизу м. Соснівка 44 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. Згідно з правилами рекультивації відвалів (Правила…, 2007) рекультивацію здійснюють нанесенням ґрунтосумішей потужністю 0,5 м із подальшим залісненням і залуженням, однак за умов сучасної економічної кризи класична рекультивація є економічно неможливою і не- доцільною. Водночас на породних відвалах, що складені крупноуламковими породами, та в районах розроблення породи, які спричиняють трансформацію форм рельєфу, природне заростання відбувається надзвичайно повільно. Саме тому екологічно дієвим та економічно доцільним виходом із цієї ситуації є фітомеліорація. З огляду на здатність породних відвалів до самозаростання потрібно сприяти проявам цієї властивості, використовуючи форму фітомеліорації, яка передбачає збереження сформованих фітоценозів. Це дасть змогу уникнути гірничотехнічного етапу рекультивації та запобігти зни- щенню ґрунтового і рослинного покривів. Окремі властивості самовідновлених рослинних угруповань можна підсилювати або змінювати через засадження швидкорослих рослин, які здатні утворювати велику підземну і надземну масу та збагачувати ґрунтосуміші органічними речовинами (Башуцька, 2005). Доповнення фітоценозів окремими ділянками треба проводити із врахуванням тенденцій природного поширення рослинності та самовідновлення її по площі відвалів. Наявність горбистих форм мікрорельєфу створює різноманітні екологічні ніші, що сприяє утворенню ґрунтового і рослинного покривів. Для садження на відвалах Червоноградського ГПР потрібно рекомендувати сосну зви- чайну, робінію псевдоакацію і вербу козячу не лише як ґрунтостримувальні рослини, а й рос- лини-фіторемедіатори важких металів (Баранов, 2010). Іншою рослиною-фіторемедіантом є очерет звичайний, який варто засаджувати в інфільтраційних канавах і зонах підтоплення довкола відвалів (Баранов та ін., 2012). Однак для створення стійкого фітомеліоративного покриву на породних відвалах варто використовувати інші види рослин. Для закріплення повер- хні відвалів треба висаджувати види рослин, які утворюють найвище проективне покриття на початкових етапах сукцесії, а саме: куничник наземний, моркву дику, енотеру дворічну, хаме- нерій вузьколистий і тонконіг лучний. Для підвищення родючості породних субстратів висівають лядвенець рогатий, люцерни серповидну і посівну, донник білий, конюшину повзучу та ін. (Башуцька, 2006). За умов низького вмісту гумусу (до 2 %) у ґрунтосумішах відвалів варто використовувати лісокультури робінії звичайної і карагани дерев’янистої. Зокрема, робінію звичайну можна ви- саджувати на усіх поверхнях відвалів як головну породу, обмежуючи її частку лише на схилах північної експозиції. На верхніх платоподібних і міжтерасних поверхнях доцільно висаджу- вати обліпиху крушиновидну (Башуцька, 2005). Під час формування фітомеліоративного покриву вугільних відвалів потрібно враховувати форми рельєфу. На пологих (до 6‒7°) схилах треба створювати соснові насадження із незначною домішкою берези пониклої. На схилах крутизною понад 7° насаджують сосново-дубові посадки із чергуванням трьох рядів сосни звичайної з двома рядами дуба черешчатого. На південних і західних схилах варто вирощувати чисті соснові культури з домішкою берези пониклої і горо- бини звичайної. На верхніх платоподібних поверхнях відвалів, які рекультивовані насипними ґрунтосумішами, трирядні посадки глоду одно-маточкового треба чергувати з одним рядом сосни звичайної. На різних формах рельєфу можна вводити ґрунтопокращуючі чагарники бруслини європейської і крушини ламкої (Кучерявий, 2003). Бориславський нафтогазоносний район. Забруднення вуглеводнями створює несприятливі умови для утворення ґрунтового покриву і росту рослин. Нафтопродукти, завдяки високій адсорбційній здатності ґрунту, довго зберігаються в ньому, змінюючи його фізико-хімічні та біологічні властивості. Склеювання структурних частин ґрунтових субстратів нафтою призводить до зростання в’язкості і щільності ґрунтової маси, що погіршує його водний режим і газообмін. Просочені вуглеводнями ґрунти втрачають здатність вбирати й утримувати вологу (Фецко та 45 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони ін., 2012). Через забруднення нафтопродуктами у ґрунті виникають анаеробні умови, порушу- ється окисно-відновний потенціал й втрачається його родючість (Джура та ін., 2006). Окрім органічних компонентів, нафта вміщує й важкі метали, які слугують важливим чинником негативного впливу на рослини. Зазначимо, що важкі метали швидко нагромаджу- ються у ґрунтових субстратах та повільно з них виводяться. Іншою особливістю є те, що вони накопичені у верхньому шарі ґрунту, а тому становлять небезпеку для рослин і мікроорганізмів. Тривала присутність важких металів у ґрунті сприяє зменшенню кількості і біомаси мікроорга- нізмів, пригнічує процеси мінералізації органічних речовин та створює умови, які несприятливі для росту рослин. Видобування озокеритових покладів призвело до формування відвалів, що утворені відходами збагачення руди. З огляду на те, що вміст озокериту у руді становив від 0 до 8 %, по суті, весь об’єм видобутої породи після збагачення потрапляв у відвали. Відходи відсипались у понижені ділянки у заплаві потічка Крушельниця, а їхня потужність сягає 40‒60 м. Через хаотичність відсипання породи сформувався горбисто-хвилястий рельєф із засоленими ґрунто- вими субстратами та численними слідами подрібненого дерева, озокериту і нафти (Іванов, 2015). Серед видів рослинності, які здатні рости у районі інтенсивного озокерито- і нафто- добування, переважає обліпиха крушиновидна. Вона поширена у вигляді щільних заростей та окремих невеликих куртин і характеризується добрим станом і продуктивністю (рис. 1.23). Під час обстеження ми облікували 134 осередки заростання площею від 5 м2 до 2,15 га (Іванов, 2016). Окрім обліпихи, на відвалах і міжвідвальних площах трапляються тополя чорна, береза поникла, осика, клен госторолистий, ясен звичайний та інші види дерев і чагарників. Місцеві мешканці в межах старих висипів продовжують закладати невеликі сільськогосподарські ділянки (рис. 1.24). На цих ділянках зростають яблуня лісова, груша дика і горобина звичайна. Загалом у підтоплених й слабостічних пониженнях формуються умови для розвитку гідро- фільної і гігрофільної рослинності, а на вершинах відвалів – мезофільної і ксерофільної. Для рослинності нових висипів характерне малосприятливе середовище порівняно зі старими відвалами. Близько 60 % від їхньої площі позбавлені рослинного покриву, а решта території перебуває у піонерній стадії заростання. Лімітуючим чинником самовідновлення рослинності вважають засоленість субстрату (Розробка…, 2010). Піонерними видами є пред- ставники галофільної флори, зокрема покісниця, тризубець морський і бульбокомиш морський. Проведення гірничотехнічного етапу рекультивації в межах відвалів озокеритодобування вважаємо недоцільним. Це зумовлено формуванням сприятливого мікроклімату і режиму зволоження та стабільністю агрохімічних показників ґрунтосумішей. Загалом сформований рельєф відвалів сприяє самовідновленню рослинного покриву та може бути використаний для фітомеліорації й організації рекреаційної зони. Для рекультивації проммайданчиків довкола нафтових свердловин треба проводити пере- планування і формування ділянок, зручних для подальшого використання у господарстві, поверхневий шар яких має бути складений відкладами, які придатні для нанесення родючого шару ґрунту і подальшої біотичної рекультивації. Важливу увагу у процесі фітомеліорації й озеленення територій потрібно приділяти підбору рослин, стійких до засолення й забруднення нафтою ґрунтів. Інтенсивність фітомеліорації в межах нафтозабруднених територій залежить від фізико- та агрохімічних властивостей ґрунтів і ґрунтосумішей. Розлита нафта частіше переміщується у глибину ґрунтового профілю і зрідка формує плями на земній поверхні завдяки горизонталь- ному розтіканню. Просочування нафти у ґрунт заважає випаровуванню легких вуглеводнів, які є токсичними для рослинності. Зокрема, тверді ґрунтові частки зменшують токсичність нафто- продуктів завдяки абсорбції. На швидкість біодеградації вуглеводнів також впливає темпера- тура і рН середовища (Філяк, Сибірний, Юрим, 2008). 46 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. Рис. 1.23. Обліпихові зарості на крутих схилах Рис. 1.24. Присадибні ділянки на привододільних відвалів озокеритових копалень поверхнях відвалів озокеритових копалень Оскільки ґрунтові субстрати антропогенно-трансформованих геосистем є прикладом багатофакторного впливу на рослини, то покращення умов їхнього росту і розвитку потребує низки засобів стимуляції, а саме використання добрив (нітроамофоски), мулу ставів, відходів золовідвалів, глауконіту (Цайтлер, 1999). Водночас, для несхожих геосистем варто викори- стовувати різні схеми реалізації рекультиваційних робіт із врахуванням особливості рівнів нафто- вого забруднення та утворення ґрунтового і рослинного покриву. Яворівський і Роздільський сірконосні райони. На жаль, досвіду рекультивації сірчаних ро- довищ накопичено небагато. У 70–80-их роках ХХ ст. виконано часткову рекультивацію зовніш- ніх відвалів № 4 і 6 Подорожненського рудника шляхом вирівнювання поверхні, відсипання родючих суглинків та внесення мінеральних добрив. Однак спроби використання у сільсь- кому господарстві рекультивованих площ не дали належного результату, оскільки водотривка основа відсипаної ґрунтосуміші зумовлювала підтоплення угідь після зливових опадів. У 1994 р. інститут “ПромНДІПроект” (м. Київ) розробив проект ліквідування і рекульти- вації Північного Роздільського кар’єру. Головні проектні рішення були типовими для того- часних проектів. На дні кар’єру і скельних дренажних уступах передбачено водоізоляційний глинистий екран товщиною 15 м. Для запобігання зсувних процесів запроектовано відсипання підпірної призми під кутом 7˚ та виположення бортів. Загальна вартість робіт тільки з ліквіду- вання кар’єру становила у цінах 2002 р. 146,0 млн грн (Проведення…, 2006). Проект виконано без проведення детальних інженерно-геологічних і геофізичних досліджень щодо визначення меж зсувонебезпечних територій, а також моделювання якості води водойми за різними сценаріями затоплення. Після припинення розроблення сірчаних покладів ще актуальніше постало питання про рекультивацію антропогенно трансформованих земель. У 1999 р. Інститут гірничо-хімічної промисловості (ВАТ “Гірхімпром”) розпочав роботу над проектами ліквідування сірчаних карʼєрів та відновлення порушених геосистем у зонах їхнього впливу (Проект…, 1999). Вже у 2003 р. розпорядженнями Кабінету Міністрів України затверджено проекти рекультивації порушених гірничими роботами земель у межах Яворівського і Роздільського ДГХП “Сірка”. У процесі розроблення проектів варто виокремити два різночасові концептуальні етапи. На першому етапі проектувальних робіт (1999–2002) ВАТ “Гірхімпром” розробляв технічні рішення згідно з вимо- гами нормативних документів і використанням зарубіжного досвіду. На другому етапі спеціа- лісти інституту запропонували альтернативні, значно дешевші, проектні рішення, які ґрунтува- лися на ревіталізації геосистем. 47 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Первинні оптимальні варіанти проектів передбачали здійснення низки рекультиваційних робіт: екранування дна водойм, формування мілководних зон і берегової лінії, проведення біотичної рекультивації тощо (Відновлення…, 2001). Ці проектні рішення визнані обґрунто- ваними, однак через високу кошторисну вартість їхнє фінансування не розпочато. Жодних робіт, окрім відкачування сірководневих вод з карʼєрів, не проводили. Підтримування сірчаних карʼєрів у стані сухої консервації було економічно недоцільним та зумовлювало низку екологічних проб- лем, зокрема, активізацію небезпечних екзогенних (карстопровальних, зсувних та ерозійних) процесів і забруднення поверхневих вод. У 2002‒2003 роках ВАТ “Гірхімпром” розробив нові проектні рішення, які суттєво відріз- нялися від польських і німецьких аналогів. В основу проектів закладено використання процесів ревіталізації геосистем (Проведення…, 2004). Власне ці проекти становлять підґрунтя для опти- мізації природно-господарських систем сірчаних підприємств. Антропогенно змінені геосистеми в межах гірничопромислових районів поступово заро- стають деревною і трав’яною рослинністю, що свідчить про потенціал природного відновлення ґрунтового і рослинного покриву (Геник, Заячук, 2013). На жаль, процеси самовідновлення порушених земель проходять надто повільно. Саме тому в межах порушених геосистем треба проводити комплекс інженерно-технічних, агротехнічних, лісогосподарських, меліоративних та інших робіт з відновлення родючості порушених земель та покращання функціонування цих геосистем (рис. 1.25). Ефективність рекультивації карʼєрно-відвальних геосистем залежить від рівня ґрунтових вод і меж затоплення сірчаних кар’єрів. Необхідність швидкої ліквідації негативних наслідків кар’єрного способу видобування сірки та пришвидшення відновлення рослинного покриву зумовили необхідність формування штучних лісових насаджень. Головним завданням фітомеліорації є відтворення наближеного до корінного а) б) Рис. 1.25. Оптимізаційні заходи довкола Яворівської водойми: а) створення фітомеліоративних насаджень; б) пункт гідрогеологічного моніторингу 48 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. деревостану, а саме того, що формується у певних природних умовах і характеризується панівною породою, яка відповідає місцевим лісовим умовам. Під час створення лісових культур найчастіше використовують невибагливі до ґрунтових умов деревні породи. У межах Яворів- ського ДГХП “Сірка” у 2004–2010 рр. проведено толоки із висадження саджанців сосни зви- чайної, берези повислої, дуба звичайного, дуба північного, дуба скельного, дуба червоного та акації білої. На жаль, прижилося лише близько 10 % дерев (див. рис. 1.25). Це свідчить про високі показники вмісту сольового залишку і сірки (Тарас, 2013). У процесі штучного заліснення порушених земель використовували значне видове різно- маніття деревних порід, серед яких найкраще прижилися сосна звичайна, береза повисла і дуб звичайний. Дослідження лісових культур сосни звичайної на рекультивованих схилах Яворівської водойми засвідчили добру приживлюваність виду, яка становить від 59,09 до 78,57 %. Аналіз лісівничо-таксаційних показників створених одночасно культур сосни свідчить про значні коли- вання у їхньому діаметрі і висоті (Геник, 2012). Загалом лісові культури, що зростають на ембріо- і техноземах, свідчать про можливу успішність рекультивації карʼєрів і відвалів сірчаних родовищ за допомогою культур змішаного складу за участю дуба звичайного та домішок вільхи чорної, берези бородавчатої і сосни звичай- ної. Незважаючи на низьку продуктивність, ці насадження відзначаються достатньою біологіч- ною стійкістю, однак є вразливими до антропогенного навантаження (Мануїлова, 2005). На початкових етапах лісогосподарського напряму рекультивації варто створювати фіто- меліоративні насадження деревних й чагарникових видів верб (шляхом садіння живців та кілків), а також вільхи чорної і сірої, обліпихи крушиновидної, горобини звичайної, бузини чорної з метою закріплення відкладів на зсуво- та ерозійнонебезпечних схилах. Водночас треба саджати такі азотфіксуючі породи, як аморфу кущову і робінію псевдоакацію у верхніх частинах схилів карʼєрів і відвалів, а в підніжжях цих схилів ‒ вербу козячу, тополю бальзамічну, березу боро- давчасту. Метод підземної виплавки сірки (ПВС) сформував специфічні екологічні проблеми, що не властиві для видобування самородної сірки кар’єрним способом. Особливістю умов функціону- вання природно-господарських систем у межах ліквідованих ділянок ПВС є сильне закислення техноґрунтів та ембріоземів (од. рН 2,1‒4,5), яке не дає змоги відновитися рослинному покриву. Саме через пошкодження земної поверхні, відсутність чи фрагментарність рослинного покриву після завершення розроблення сірчаних покладів активізувалися флювіальні, ерозійні і суфозійні процеси, виникають підтоплені і заболочені зони. Розвиток вторинних екзогенних процесів є екологічно дестабілізуючим чинником, що перешкоджає як рекультивації, так і ревіталізації геосистем. Оскільки у процесі ПВС поверхні ліквідованих ділянок засмічені сіркою та забруднені високомінералізованим теплоносієм, потрібно проводити хімічну меліорацію. Вона передбачає зниження кислотності, яка утворилася завдяки накопиченню надлишків сірки і сірчаного ангі- дриду. Як хімічний меліорант можна використовувати сиромолоте негашене вапно або флота- ційні відходи збагачувальної фабрики Роздільського ДГХП “Сірка”, в яких містяться до 80–85 % CaCO3. Після хімічної меліорації на цих ділянках розкривають бурти з ґрунтово-рослинним шаром і вкривають ним площу товщиною 0,5–0,6 м (Марискевич та ін., 2008). У такому вигляді ділянки ПВС придатні для подальшої біологічної рекультивації. Загалом недостатній обсяг проведення рекультиваційних робіт залишається головною проблемою для забезпечення функціонування і розвитку геосистем сірчаних родовищ. Наголосимо, що рекультиваційні заходи на ділянках ПВС Язівського родовища дали пози- тивний ефект, і високий вміст сірки не здійснює значного токсичного впливу на рослинний покрив. У їхніх межах сьогодні проективне покриття трав’яного ярусу становить 50‒90 %, а місцями виявлено підріст берези віком два‒три роки, тоді як на рекультивованих ділянках ПВС Немирівського рудника рослинний покрив фрагментарний або його немає. Це свідчить про різну 49 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони потенційну буферну здатність техноземів до підкислення завдяки різному гранулометричному складу, вмісту органічної речовини та складу ґрунтового вбирного комплексу (Шпаківська, Марискевич, 2012). Стебницький соленосний район. Критична екологічна ситуація у Стебницькому ГПР склалася внаслідок прийняття свого часу неправильних технічних й екологічних рішень щодо розміщення, експлуатації і ліквідування гірничо-хімічного підприємства та обʼєктів. Проблеми цього району набули резонансу, їх неодноразово обговорювали на державному і регіональному рівнях. Невиконання природоохоронних заходів сприяє виникненню небезпеки для жителів Стебника, Трускавця та інших поселень. Утилізація високомінералізованих розсолів Стебницького також хвостосховища залишається однією з важливих геоекологічних проблем району. Зокрема, ВАТ “Гірхімпром” розробив проект консервації підземних порожнин копалень насиченою ропою (понад 360 г/дм3). Для цього реалізують ідеї використання для консервації ропи Стебницького хвостосховища. Згідно з цим проектом після мокрої закладки камер перед- бачено вироблення запасів калійних солей методом вилуговування. Після затоплення рудників розсолами, закладки дренажного горизонту і великих карстових порожнин, тампонажу зон розущільнення, фільтрація поверхневих вод у соляний масив стане неможливою та зникнуть умови для розвитку карстових процесів. На жаль, проекти реалізовано частково через від- сутність їхнього фінансування або непогодження мешканцями населених пунктів. Досвід ліквідування соляних копалень різних країн світу способом мокрої консервації засвідчує, що міжкамерні цілики розчиняються, а це призводить до просідання земної поверхні та утворення нових карстових провалів. Оскільки виходи теригенних порід під четвертинні від- клади трапляються на значних площах шахтних полів, масштаби трансформації земної поверхні будуть великими. Просадні і карстопровальні процеси супроводжуватиме витіснення великої маси розсолів з гірничих виробок у водоносні горизонти і поверхневі водойми. Варто очіку- вати активізацію карстопровальних процесів на завершальних стадіях затоплення рудників, коли розсоли досягнуть нестійких верхньобалицьких і верхньоворотищенських порід. Як альтернативний варіант запропоновано підземне захоронення розчинів хвостосховища на великі глибини, зокрема, у вичерпані шари виробіток природного газу (Перекупко, Грухо- ла, 2012). Для рудника № 2 Стебницького ДГХП “Полімінерал”, А. Гайдин (Гайдин, 2007) запро- понував проект “керованого провалення” (?) земної поверхні як економічний й екологічно сприятливий спосіб його ліквідування. Внаслідок затоплення копальні ненасиченими водами на місці карстового провалу утвориться водойма, яка буде придатна для рекреації. Вважаємо проектні висновки недостатньо обґрунтованими, оскільки не враховано існуючої інтенсивності карстопровальних і просадних процесів та складні гідрогеологічні умови території. Над актуальною проблематикою фітомеліорації хвостосховищ калійних підприємств працюють дослідники Дрогобицького національного педагогічного університету ім. І. Франка та Інституту екології Карпат НАН України. З метою визначення адаптивних комбінацій ґрунто- сумішей і рослин ними досліджено і закладено модельну ділянку в межах Стебницького хвосто- сховища та апробовано методики формування стійкого до засолення рослинного покриву. Охорона і музеєфікація пам’яток гірництва. Тривала історія освоєння мінеральних ресурсів Львівської області є цікавою, розмаїтою і неповторною. Саме тому найцікавіші історичні “віхи” із розвитку гірничої справи регіону заслуговують на збереження для наступних поколінь. На жаль, багато цікавих пам’яток гірничодобувної діяльності вже втрачено, а ті, які ще залишилися, перебувають у критичному занедбаному стані або на стадії знищення. Зазначимо, що ще 30‒35 років тому ситуація зі станом об’єктів гірництва відрізнялася. Потужні гірничодобувні і гірничозбагачувальні підприємства Львівщини, такі як гірничо-хімічні 50 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. комбінати у Новому Роздолі та Яворові, калійний завод у Стебнику чи цементно-гірничий комбінат у Миколаєві були показовими і слугували екскурсійними об’єктами (Украинские…, 1987). Малі гірничі виробництва теж перебували у порівняно задовільному стані. Однак не можна вважати, що нічого не зроблено для збереження пам’яток історичної спадщини гірничодобувної промисловості Львівщини. Зокрема, ще у 1972 р. в Бориславі ство- рено музей історії нафтової, озокеритової і газопереробної промисловості регіону. На початку 80-х років ХХ ст., коли заклали міський краєзнавчий музей, експонати з життя і побуту нафто- виків поповнили його стенди, а музей історії нафтодобування припинив своє існування. Нині у приміщенні дирекції “Бориславнафтогаз” музей відроджено і поповнено цікавими експона- тами. Перспективність популяризації піонерів бориславської нафти засвідчує й відкриття у Львові нових ресторанів “Роберт Домс” і “Гасова лампа”, а також поява стенду, присвяченого відкриттю процесу дистиляції нафти і першій гасовій лампі у міському музеї-аптеці. У Природознавчому музеї Львова зберігається ціла колекція різних пам’яток геологіч- ного минулого, що отримані з різних копалень і кар’єрів регіону. Наприклад, з вугільних шахт Червоноградського ГПР отримано рідкісні рештки рослинності кам’яновугільного періоду. Старі видобувні і збагачувальні машини, які є свідоцтвом минулої індустріалізації гірничого вироб- ництва, набувають історичної цінності. Шкода, але більшість з таких гігантських механізмів та обладнання ще у 90-х роках ХХ ст. за безцінь продано на металобрухт. Тому на колишніх гігантах Яворівському і Роздільському ДГХП “Сірка”, Стебницькому ДГХП “Полімінерал”, Червоноградській ЦЗФ вже сьогодні потрібно відновити і зберегти хоча б поодній технологічній лінії, роторному комплексу чи крокуючому екскаватору, створивши музеї гірничої і збагачуваль- ної техніки ХХ ст. Це відкриває перспективи перетворення районів розроблення корисних копа- лин у пізнавально-рекреаційні комплекси, в яких гірничі музеї стануть одним із туристичних чи навіть навчально-краєзнавчих об’єктів. Масштабне, іноді необґрунтоване, ліквідування копалень і кар’єрів на Львівщині при- зводить до загострення геоекологічних проблем у вугле-, соле- і сіркодобувних районах. Таке закриття гірничодобувних підприємств без здійснення комплексу рекультиваційних, меліора- тивних та інших оптимізаційних заходів розраховане винятково на ревіталізацію техногенних ландшафтів, є небезпечним, і може призвести до дестабілізації екологічної ситуації чи ката- строфи реґіонального чи місцевого масштабу. Потрібно зважувати позитивні й негативні мо- менти під час ухвалення щодо ліквідування нерентабельних гірничодобувних підприємств (Іванов, 2016). Водночас не варто акцентуватися на охороні окремих гірничодобувних виробництв чи об’єктів, а використати досвід сусідніх держав щодо збереження складних природно-технічних систем, що привабливі для індустріального туризму. Наприклад, у Польщі збережено соляні копальні Вєлічки, які в 1978 р. внесені до списку історико-культурної спадщини ЮНЕСКО як цінний гірничий об’єкт. У Львівській області також залишилися цікаві гірничодобувні об’єкти з чималою історико-культурною спадщиною. Передусім це унікальні об’єкти нафто- й озокерито- добування в Бориславі, соляні рудники в Дрогобичі і Стебнику, сірчані кар’єри в Яворові, Новому Роздолі і Подорожному, численні кам’яно- й буровугільні копальні тощо. Розглянемо сучасний стан і перспективи охорони пам’яток гірництва на прикладі Дрогоби- цького солеварного заводу – одного із найдавніших гірничих підприємств Європи (рис. 1.26). Дрогобицька солеварня (жупа) щонайменше від XIII ст., а, можливо, й набагато раніше, без- перервно діяла на одному і тому ж місці, біля джерел сировиці (соляної ропи). Історія форму- вання природно-технічних систем території надзвичайно цікава. Територія жупи постійно зростала й остаточно сформувалася у другій половині ХХ ст. На основі опису 1768 р. відомо, що вул. Жупна (має таку назву й досі) мала дерев’яний настил, а із солеварнею її єднав міст, побудований над глибоким потоком Побук. У цей час на заводі діяли дві криниці: Королів- ська (шурф № 1) і з відновленою приватністю – барона Гартенберга (шурф № 2). 51 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.26. Сучасний стан історико-архітектурного комплексу Дрогобицького солевиварювального заводу (ЗАТ “Галка-Дрогобич”) Інвентаризація промислових споруд: 1 – шурф-криниця № 1 “Королівський”; 2 – шурф-криниця № 2; 3 – виварювальний цех № 1; 4 – фасувальний цех № 1; 5 – електромайстерня; 6 – виварювальний цех № 2; 7 – матеріальний склад; 8 – розсолозбірник № 1; 9 – розсолозбірник № 2; 10 – лабораторія (теплиця); 11 – фасувальний цех № 2; 12–15 – господарські приміщення; 16 – адміністрація; 17 – гуртівня (житлове приміщення, склад); 18 – склад (житлове приміщення); 19 – господарські примі- щення (клуб, медамбулаторія, житлове приміщення). У дужках подано функціональне призначення споруди згідно з інвентаризацією 1942 р. Дрогобицький солеварний завод діє і сьогодні. Він зазнав декількох реконструкцій, але зберіг основні будівлі (криниці) та планувальну структуру, яка сформувалася протягом кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Сьогодні жупу віддано в оренду ЗАТ “Галка-Дрогобич” й вона перебуває у незадовільному стані, занепадає, навіть йдеться про її ліквідування і будівництво житлового масиву. Історичні будівлі солеварні продовжують руйнуватися (окремі дерев’яні при- міщення частково зруйновано), а територія перетворена на пустир і заростає деревами і чагар- никами. Довкола території заводу зростають дисонуючі площі із новозбудованими житловими будинками, гаражами та іншими садибами, які заважають візуальному розкриттю пам’ятки. Результати історичних та археологічно-архітектурних досліджень дають підстави вважати Дрогобицьку солеварню найдавнішим діючим промисловим підприємством України з наданням відповідного статусу пам’ятки археології, історії, науки і техніки національного значення (Петрик, Петрик, 2009). З огляду на проведення нової агресивної забудови на території жупи та в охоронних зонах дерев’яних церков Св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста потрібно терміново ухвалити рішення про статус території солеварні як земель історико-культурного призначення. Водночас є пропозиції щодо створення на її місці музею-скансену на зразок Шевченківського гаю у Львові, зокрема, розроблено проект музеєфікації території солеварні та сусідніх дере- в’яних храмів. У музеї варто відтворити історію видобування і варіння солі на Передкарпатті, що приверне увагу туристів та збереже історико-культурний комплекс для нащадків. Вже сьогодні треба подумати про збереження хоч би однієї копальні в межах Львівсько- Волинського кам’яновугільного басейну, наприклад шахти “Надія” (стара назва – № 9 “Велико- мостівська”) (Іванов, 2009). Це одна із найстарших шахт басейну, яка розпочала роботу ще у 1962 р. Вона розміщена поряд із м. Соснівка, має належний під’їзд та збережену інфраструктуру. Підприємство добре перепрофільоване із хлібопекарнею, швейним цехом, тепличним і рибним 52 Геоекологія Львівської області Мінерально-сировинні ресурси 1.1. господарством тощо. Після завершення видобування кам’яного вугілля копальню потрібно вико- ристовувати як цікавий екскурсійний об’єкт. Створення заповідних геологічних обʼєктів і територій. Серед ресурсів природного середо- вища особливе місце посідають геологічні пам’ятки природи ‒ унікальні або типові геологічні об’єкти, що мають наукову, культурно-пізнавальну або естетичну цінність та охороняються державою. Більшість з них пов’язані з районами видобування корисних копалин. Нормативно в Україні визначено особливе ставлення до цих об’єктів, їхньої охорони й збереження. Кодекс України про надра розглядає створення геологічних територій та об’єктів, що мають важливе наукове, культурне чи рекреаційне значення, як окремий вид користування надрами і перед- бачає обов’язкову охорону ділянок надр, що становлять особливу наукову або культурну цінність: “Рідкісні геологічні відслонення, мінералогічні утворення, палеонтологічні об’єкти та інші ділянки надр, які становлять особливу наукову або культурну цінність, оголошують об’єк- тами природно-заповідного фонду. У разі виявлення при користуванні надрами рідкісних геологічних відслонень і мінералогічних утворень та інших об’єктів, що становлять інтерес для науки і культури, користувачі надр зобов’язані зупинити роботи на відповідній ділянці” (Кодекс…, 1994). Всебічне вивчення цих об’єктів полягає не лише в їхньому обліку, паспорти- зації, а й пов’язане з їхньою охороною й збереженням, пропагандою пізнавального й тури- стичного значення геологічних пам’яток. Збереження геологічних пам’яток України є особливо актуальним з огляду на їхню значну кількість і різноманіття типів у межах багатьох регіонів. В Україні обліковано понад 600 заповід- них геологічних територій та об’єктів (Мала…, 2004‒2013). Чималу кількість (близько 45 обʼєктів) геологічних пам’яток зосереджено у Львівській області. Передусім виокремимо унікальні об’єкти нафто- і газодобування (свердловину 298 “Ойл-Сіті” та Угерський газовий кратер), а також відомі місцевості Львова, де видобували каміння для будівництва та мощення доріг (Кортумову гору, Чотові скелі і Медові печери). Актуальність їхнього збереження зумовлена також трансформацією природного середовища, високою щільністю забудови, що негативно впливає на стан цих геологічних об’єктів. Стан близько 70 % об’єктів визначено як задовільний, близько 25 % як умовно добрий. Незадовільний екологічний стан здебільшого в об’єктів, роз- міщених у межах населених пунктів, як наприклад, Кортумова гора у Львові (Михайлов та ін., 2011). Облік і вивчення геологічних пам’яток та розроблення заходів, що спрямовані на їхнє збереження й розвиток туризму, є традиційними напрямами діяльності геологічних служб бага- тьох держав Європи, до асоціації яких приєдналася Державна служба геології і надр України. Зокрема, у 1998 р. Україна приєдналася до міжнародного проектів ПроГЕО і ГЕОСАЙТИ, які спрямовані на створення Європейського реєстру геологічної спадщини й збереження геоло- гічних пам’яток природи і відбуваються під егідою Європейської асоціації за збереження гео- логічної спадщини, Міжнародного союзу геологічних наук та ЮНЕСКО. На збереження пам’яток історії гірництва спрямовано проект створення польсько-українського туристичного шляху “Гео- Карпати”, який проходить територією Львівщини. 53 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 1.2. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ 1.2.1. Склад і цільове призначення земельних ресурсів Наявність земельних ресурсів і сприятливі природні умови – головні чинники розселення україн- ців, їхньої господарської діяльності та життєзабезпечення, а також розвитку продуктивних сил і галузей господарства на певній території. Отже, серед усіх природних ресурсів найважливіше значення має земля. Земля – це складне природно-історичне й водночас соціально-економічне поняття, яке належить до природного ресурсу, містить не тільки ґрунт як такий, а й певну частину земної поверхні, її місцезнаходження в географічному просторі та екобіотичний і соціально- економічний потенціал (Белицина, Васильевская, Гришина и др., 1988). Ширший зміст поняття земля подано в Законі України “Про охорону земель”. Отже, це поверхня суходолу з ґрунтами, корисними копалинами й іншими природними елементами, які органічно поєднані та функціо- нують разом з нею. Землі, які на цьому рівні розвитку продуктивних сил та вивченості вико- ристовують або можуть бути використані в різних галузях господарства для задоволення матеріальних, життєвих, духовних та інших потреб суспільства, розглядають як ресурсну сис- тему – земельні ресурси, які характеризуються територією, родючістю ґрунтів, кліматом, рель- єфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Як природний ресурс земельні ресурси не можна замінити жодними іншими, позаяк їх використовують у різних галузях господарства, і вони виконують незамінні екологічну та соціально-економічну функції – просторового обме- женого базису життєдіяльності суспільства. Отже, визначимо головні особливості використання земель, як: а) природного ресурсу ландшафтної сфери – земельні ресурси для використання у різних галузях господарства; б) територіального обмеженого базису життєдіяльності суспіль- ства; в) головного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та промисловості, який неможливо перенести в інше місце (Кіптач, 2010). Тому поселенська і господарська діяльність населення Львівської області має орієнтуватися на оптимізацію використання земель всіх кате- горій, які за складом і цільовим призначенням прокласифіковано у Земельному кодексі України. Станом на 1 січня 2016 р. загальна площа земельного фонду Львівської області стано- вила 2 183 197 га, а саме: а) землі сільськогосподарського призначення займали 1 290 197 га або 59,1 % від загальної площі території області, зокрема рілля – 36,4 %; б) ліси та лісовкриті площі – 694 714 га (31,8 %); в) забудовані землі – 115 610 га (5,3 %); г) землі під водами – 42 782 га (2,0 %); д) інші землі – 39 894га (1,8 %) (табл. 1.5; рис. 1.27) (Статистичний…, 2017). Порівняно з 2001 р. площа земель сільськогосподарського призначення зменшилася на 14,1 тис. га (1,1 %), зокрема, сільськогосподарських угідь – на 13,2 тис. га, і, навпаки, збільши- лася площа лісів на 43,1 тис. га (6,6 %) і забудованих земель (на 6,9 тис. га або 6,3 %) (Статис- тичний…, 2017). Збільшення площ описаних категорій земель відбулося головно завдяки земель сільськогосподарського призначення та інших земель. Вихідні статистичні та картографічні дослідження засвідчили, що в області зареєстровано значні контрасти щодо площ земель у межах міст обласного значення та адміністративних районів. З огляду на показники загальної площі земель міст обласного значення та адміністра- тивних районів області можна виокремити шість груп міст та адміністративних районів облас- ті (див. табл. 1.5; рис. 1.28). А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із дуже великими показниками (17 101– 14 288 га) загальної площі земель належить м. Львів (загальна площа земель становить 17 101 га; з розрахунку на особу – 0,023 га). 54 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Таблиця 1.5 Земельний фонд Львівської області станом на 1 січня 2016 р. (Кількість…, 2017; Статистичний…, 2016) У тім числі Забудовані землі, га / частка від загальної площі міст і районів, від-сотки з розрахунку Загальна площа земель, га / з розрахунку Землі під водою, га / частка від загальної загальної площі міст і районів, відсотки / з Адміністративно-територіальні одиниці Ліси та лісовкриті площі, га / частка від призначення, га / частка від загальної у тім числі площі міст і районів, відсотки / з роз- площі міст і районів, відсотки / з відсотки / з розрахунку га на особу частка від площі земель сільсько- Землі сільськогосподарського відсотки / з розрахунку га на особу сільськогосподарські угіддя, га / відсотки / з розрахунку га на особу сільськогосподарських угідь, від- господарського призначення, сотки / з розрахунку га на особу Пасовища, га / частка від площі сіножаті, га / частка від площі роз-рахунку га на особу розрахунку га на особу сільськогосподарських угідь, сільськогосподарських угідь, Рілля, га / частка від площі рахунку га на особу га на особу га на особу 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Львівська 2183197 1290197 1261546 794121 187640 255828 694714 115610 42782 0,862 51,9 97,8 62,8 14,8 20,2 31,8 5,3 1,9 область 0,509 0,498 0,313 0,074 0,101 0,274 0,046 0,017 Міста 1698 1556 844 105 73 11718 119 3403 17101 Львів 9,9 91,6 54,2 6,7 4,7 68,5 0,7 19,9 0,023 0,002 0,002 0,001 0,0001 0,0001 0,015 0,0002 0,004 721 720 502 4 5 1523 36 459 3763 Борислав 19,2 99,9 69,7 0,6 0,7 40,5 1,0 12,2 0,103 0,020 0,020 0,014 0,0001 0,0001 0,042 0,0001 0,013 1739 1722 1082 29 60 1979 115 594 4446 Дрогобич 39,1 99,0 62,8 1,7 3,5 44,5 2,6 13,4 0,046 0,018 0,018 0,011 0,0003 0,0006 0,020 0,001 0,006 40 40 33 162 20 222 Моршин 18,0 100,0 82,5 ‒ ‒ ‒ 73,0 9,0 0,037 0,007 0,007 0,006 0,027 0,003 291 286 180 16 54 567 1459 42 2367 Новий Розділ 12,3 98,3 62,9 5,6 18,9 24,0 61,6 1,8 0,082 0,010 0,010 0,006 0,0006 0,002 0,020 0,051 0,001 118 118 42 61 1289 80 1548 Самбір 7,6 100,0 35,6 ‒ ‒ 3,9 83,3 5,2 0,044 0,003 0,003 0,001 0,002 0,037 0,002 285 284 189 17 34 1049 108 1698 Стрий 16,8 99,6 66,5 6,0 ‒ 2,0 61,8 6,4 0,029 0,005 0,005 0,003 0,0003 0,0006 0,018 0,002 55 55 15 9 36 602 65 820 Трускавець 6,7 100,0 27,3 16,4 ‒ 4,4 73,4 7,9 0,028 0,002 0,002 0,0005 0,0003 0,001 0,021 0,002 475 473 167 26 17 1 1525 80 2097 Червоноград 22,7 99,6 35,3 5,5 3,6 0,05 72,7 3,8 0,026 0,006 0,006 0,002 0,0003 0,0002 0,00001 0,019 0,001 Райони 116205 68920 67072 42340 11294 12204 40005 4286 1472 Бродівський 1,962 59,3 97,3 63,1 16,8 18,2 34,4 3,7 1,3 1,164 1,132 0,715 0,191 0,206 0,675 0,072 0,025 55 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Закінчення табл. 1.5 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 57705 56744 36006 10364 9768 20594 3781 2016 85006 Буський 67,9 98,3 63,5 18,3 17,2 24,2 4,4 2,4 1,832 1,244 1,223 0,776 0,223 0,211 0,444 0,081 0,043 56354 55215 36856 6062 10652 9441 3193 2726 72555 Городоцький 77,7 98,0 66,7 11,0 19,3 13,0 4,4 3,8 1,049 0,815 0,799 0,533 0,088 0,154 0,137 0,046 0,039 65046 63523 37189 10980 14061 47642 4646 1924 120598 Дрогобицький 53,9 97,7 58,5 17,3 22,1 39,5 3,9 1,6 1,615 0,871 0,851 0,498 0,147 0,188 0,638 0,062 0,026 69564 67663 44197 10206 12343 19337 6116 2975 99595 Жидачівський 69,8 97,3 65,3 15,1 18,2 19,4 6,1 3,0 1,460 1,019 0,992 0,648 0,150 0,181 0,283 0,090 0,044 86489 84584 56472 11087 15305 32566 5467 2889 129423 Жовківський 66,8 97,8 66,8 13,1 18,1 25,2 4,2 2,2 1,172 0,783 0,766 0,512 0,100 0,139 0,295 0,050 0,026 75643 73538 46151 15088 10927 26182 4147 1317 109700 Золочівський 69,0 97,2 62,8 20,5 14,9 23,9 3,8 1,2 1,582 1,091 1,060 0,665 0,218 0,158 0,377 0,060 0,019 60738 59499 40136 8065 10263 17841 4909 2569 86758 Кам’янка-Бузький 70,0 98,0 67,5 13,6 17,2 20,6 5,7 3,0 1,518 1,063 1,041 0,702 0,141 0,180 0,312 0,086 0,045 40656 39760 22510 7031 9572 18705 4591 2498 67469 Миколаївський 60,3 97,8 56,6 17,7 24,1 27,7 6,8 3,7 1,069 0,644 0,630 0,357 0,111 0,152 0,296 0,073 0,040 62453 61237 45005 4466 10555 16797 3898 1037 84534 Мостиський 73,9 98,1 73,5 7,3 17,2 19,9 4,6 1,2 1,479 1,093 1,071 0,787 0,078 0,185 0,294 0,068 0,018 58933 57612 37854 6569 12044 28722 2796 865 91794 Перемишлянський 64,2 97,8 65,7 11,4 20,9 31,3 3,0 0,9 2,362 1,516 1,482 0,974 0,169 0,310 0,739 0,072 0,022 69464 67493 47661 7888 10054 16467 6277 1788 94607 Пустомитівський 73,4 97,2 70,6 11,7 14,9 17,4 6,6 1,9 0,811 0,596 0,579 0,409 0,068 0,086 0,141 0,054 0,015 75746 74178 49792 9559 13808 30559 5510 1555 114384 Радехівський 66,2 97,9 67,1 12,9 18,6 26,7 4,8 1,4 2,394 1,585 1,552 1,042 0,200 0,289 0,639 0,115 0,033 73544 71999 44716 12826 13343 12003 4118 2419 93374 Самбірський 78,8 97,9 62,1 17,8 18,5 12,9 4,4 2,6 1,365 1,075 1,053 0,654 0,188 0,195 0,176 0,060 0,035 36935 36394 12903 13299 10014 104864 3080 1119 147091 Сколівський 25,1 98,5 35,5 36,5 27,5 71,3 2,1 0,8 3,083 0,774 0,763 0,270 0,279 0,210 2,198 0,065 0,023 107359 104981 63669 21614 18327 36000 7029 4398 157011 Сокальський 68,4 97,8 60,6 20,6 17,5 22,9 4,5 2,8 1,692 1,157 1,131 0,686 0,233 0,197 0,388 0,076 0,047 59188 57747 38331 3979 13941 57373 4017 1692 124517 Старосамбірський 47,5 97,6 66,4 6,9 24,1 46,1 3,2 1,4 1,595 0,758 0,740 0,491 0,051 0,179 0,735 0,051 0,022 47033 46014 31742 5664 7952 24815 3298 2027 80771 Стрийський 58,2 97,8 69,0 12,3 17,3 30,7 4,1 2,5 1,304 0,759 0,743 0,512 0,091 0,128 0,401 0,053 0,033 45157 44591 21768 5563 17049 68001 3899 1237 119340 Турківський 37,8 98,7 48,8 12,5 38,2 57,0 3,3 1,0 2,391 0,905 0,893 0,436 0,111 0,342 1,362 0,078 0,025 67849 66447 35769 5830 23437 61645 9246 3594 154403 Яворівський 43,9 97,9 53,8 8,8 35,3 39,9 6,0 2,3 1,237 0,543 0,532 0,287 0,047 0,188 0,494 0,074 0,029 56 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. 2,0% 1,8% 5,3% землі сільськогосподарського призначення ліси і лісовкриті площі забудовані землі 31,8% землі під водою 59,1% інші землі Рис. 1.27. Частка категорій земель від загальної площі території Львівської області 2. Для другої групи характерні значні показники (5 845–3 032 га) загальної площі земель міст обласного значення. До цієї групи зачислено міста Дрогобич (загальна площа земель 4 446 га; 0,046 га/особу) і Борислав (3 763 га; 0,023 га/особу). 3. Третя група міст із середніми показниками (3 031–2 329 га) загальної площі земель. До цієї групи належить м. Новий Розділ (загальна площа земель становить 2 367 га; з розра- хунку на особу – 0,082 га). 4. Четверта група міст об’єднує міста Червоноград (загальна площа земель 2 097 га; з розрахунку на особу – 0,026 га) і Стрий (1698 га; 0,029 га/особу). Для цієї групи міст визначено помірні показники (2 328–1 626 га) загальної площі земель. 5. Для п’ятої групи характерні низькі показники (1 625–923 га) загальної площі земель. До цієї групи зачислено м. Самбір (загальна площа земель становить 1 548 га; з розрахунку на особу – 0,044 га). 6. До шостої групи міст із дуже низькими показниками (922–222 га) загальної площі земель належать міста Трускавець (загальна площа земель становить 820 га; з розрахунку на особу – 0,028 га) і Моршин (222 га; 0,037 га/особу). Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із великими показниками (157 011– 142 087 га) загальної площі земель. До цієї групи належать Сокальський (загальна площа земель становить 157 011 га; з розрахунку на особу – 1,692 га), Яворівський (154 403 га; 1,237 га/ особу) і Сколівський (147 091 га; 3,083 га/особу) райони. Частка земель описаної групи районів становить 21,3 % (458 505 га) від загальної площі всіх адміністративних районів області, або 21 % від загальної площі земель Львівської області. 2. Значні показники (142 086–127 162 га) загальної площі земель зафіксовано у Жовків- ському (загальна площа земель становить 129 423 га; з розрахунку на особу – 1,172 га) районі. Частка земель району становить 6 % від загальної площі всіх адміністративних районів області, або 5,9 % від загальної площі земель Львівської області. 3. Третя група районів із середніми показниками (127 161–112 237 га) загальної площі земель. До цієї групи належать п’ять районів: Старосамбірський (загальна площа земель стано- 57 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.28. Площа земель у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 58 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. вить 124 517 га; з розрахунку на особу – 1,595 га), Дрогобицький (120 598 га; 1,615 га/особу), Турківський (119 340 га; 2,391 га/особу), Бродівський (116 205 га; 1,962 га/особу) і Радехів- ський (114 384 га; 2,394 га/особу). Частка земель районів цієї групи становить 27,7 % (595 044 га) від загальної площі всіх адміністративних районів області, або 27,3 % від загальної площі земель Львівської області. 4. Золочівський (загальна площа земель становить 109 700 га; з розрахунку на особу – 1,582 га) і Жидачівський (99 595 га; 1,460 га/особу) райони зараховано до четвертої групи з нижче середніми показниками (112 236–97 312 га) загальної площі земель. Частка земель райо- нів цієї групи становить 9,7 % (209 295 га) від загальної площі всіх адміністративних районів області, або 9,6 % від загальної площі земель Львівської області. 5. П’ята група з помірними показниками (97 311–82 387 га) загальної площі земель охоплює Пустомитівський (загальна площа земель становить 94 607 га; з розрахунку на особу – 0,811 га), Самбірський (93 374 га; 1,365 га/особу), Перемишлянський (91 794 га; 2,362 га/особу), Кам’янка-Бузький (86 758 га; 1,518 га/особу), Буський (85 006 га; 1,832 га/особу) і Мостиський (84 534 га; 1,479 га/особу) райони. Частка земель районів зазначеної групи становить 24,9 % (536 073 га) від загальної площі всіх адміністративних районів області, або 24,6 % від загальної площі земель Львівської області. 6. До шостої групи з низькими показниками (82 386–67 462 га) загальної площі земель належать Стрийський (загальна площа земель становить 80 771 га; з розрахунку на особу – 1,304 га), Городоцький (72 555 га; 1,049 га/особу) і Миколаївський (67 469 га; 1,069 га/особу) райони. Частка земель районів цієї групи становить 10,3 % (220 795 га) від загальної площі всіх адміністративних районів області, або 10,1 % від загальної площі земель Львівської області. Станом на 15 січня 2016 р. на території області було зареєстровано 12 040,61 га порушених земель, а саме: а) 75,7845 га у містах обласного значення, зокрема: Дрогобичі – 42,63 га, Червонограді – 26,99 га, Львові – 5,16 га і Бориславі – 1,00 га; б) 11 964,82 га в адміністративно-територіальних районах, зокрема: Яворівському – 3 154,48 га, Радехівському – 1 910,08 га, Жидачівському – 1 466,90 га, Миколаївському – 1 164,90 га, Дрогобицькому – 784,40 га, Бродівському ‒ 711,62 га, Сокальському – 669,10 га, Пустомитівському – 417,46 га, Самбірському – 411,23 га, Жовківському – 360,40 га, Кам’янка-Бузькому – 182,70 га, Буському – 178,60 га, Городоцькому – 131,60 га, Мостиському – 120,96 га, Перемишлянському – 95,03 га, Сколівському – 83,18 га, Стрийському – 64,86 га, Турківському – 32,00 га, Золочівському – 19,91 га і Старосамбірському – 5,40 га (Форма…, 2017). Землі адміністративно-територіальних одиниць області за формами власності розподілено так: 1) 618 сільськогосподарських підприємств у власність та користування отримали 238,4 тис. га земель або 10,9 % від загальної площі земель області, у тім числі: а) 525 недержавних сільсько- господарських підприємств – 213,6 тис. га (9,8 %) (рис. 1.29); б) 86 державних сільськогосподар- ських підприємств – 24,8 тис. га (1,1 %); 2) 1 333 613 громадян отримали 807 тис. га земель у власність і користування або 37 % від загальної площі земель області, у тім числі: а) 1 298 селян- ські (фермерські) господарства – 48,8 тис. га (2,2 %); б) 227 282 громадян отримали ділянки земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 364,6 тис. га (16,7 %), у тім числі 48 859 громадян – для ведення товарного сільськогосподарського вироб- ництва на земельних паях загальною площею 70,5 тис. га або 19,3 % від загальної площі земель- них ділянок; в) 383 277 громадян мають 186,8 тис. га (8,6 %) земель для ведення особистого підсобного господарства; г) 464 025 громадян володіють 81,2 тис. га земель (3,7 %) для будів- ництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибні ділянки); ґ) 112 451 громадянам відведено 7,3 тис. га (0,3 %) земель для садівництва; д) 1 137 грома- дян отримали 0,1 тис. га (0,005 %) земель для дачного будівництва (рис. 1.30); е) 31 828 гро- мадянам відведено 0,4 тис. га (0,018 %) земель для гаражного будівництва; є) 104 323 громадян користуються 16,8 тис. га (0,8 %) земель для городництва; ж) 7 992 громадяни мають у користу- 59 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.29. Землі сільськогосподарського підприємства Рис. 1.30. Землі кооперативно-садівничого СП “Захід-агро” у с. Гаї Пустомитівського р-ну товариства “Поштовик” у Львові ванні 1,7 тис. га (0,077 %) земель для здійснення несільськогосподарської підприємницької діяльності; з) 99,3 тис. га земель (4,5 % від загальної площі земель області) займають ділянки для сінокосіння та випасання худоби; 3) 12 869 закладів, установ та організацій розміщено на ділянках, площею 19,2 тис. га (0,9 % від загальної площі земель області); 4) 2 380 проми- слових та інших підприємств області розміщено на ділянках, площею 21,7 тис. га (1,0 %) (рис. 1.31); 5) 640 підприємств та організації транспорту і зв’язку займають площу 27,8 тис. га (1,3 %) (рис. 1.32); 6) 388 частин, підприємств, організацій, установ і навчальних закладів оборони роз- міщено на землях площею 61,5 тис. га (2,8 %); 7) на земельних ділянках площею 31,2 тис. га (1,4 %) розміщено 363 організації, підприємства і установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 8) 17 лісогосподарських підприємств охоплюють 605,8 тис. га земель (27,7 %); 9) 59 водогосподарських підприємств – 8,2 тис. га земель (0,4 %); 10) 115 спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб розміщено на земельних ділянках площею 5,2 тис. га (0,2 %); 11) 357,1 тис. га земель (16,4 % від загальної площі земель області) відведено під землі запасу та землі, не надані у власність та постійне користування в межах населених пунктів (які не надані у тимчасове користування) (Форма…, 2017). Аналіз описаних значень показників засвідчив таке: у містах Львів, Дрогобич і Борислав зареєстровано найбільші показники площі земель серед міст обласного значення, а найменші – у містах Самбір, Трускавець і Моршин; серед адміністративних районів області найбільші показники площі земель зазначено у Сокальському, Яворівському, Сколівському, Жовківському, Старосамбірському, Дрого- бицькому, Турківському, Бродівському, Радехівському і Золочівському, а найменші – у Кам’янка-Бузькому, Буському, Мостиському, Стрийському, Городоцькому та Миколаїв- ському; у містах Дрогобич і Червоноград зафіксовано найбільші показники площі порушених земель серед міст обласного значення, а найменші – у містах Львів і Борислав. У решті міст порушених земель не простежується; серед адміністративних районів області найбільші показники площі порушених земель зазначено в Яворівському, Радехівському, Жидачівському, Миколаївському і Дрого- бицькому, а найменші – у Сколівському, Стрийському, Турківському, Золочівському та Старосамбірському; загалом земельні ресурси міст обласного значення й адміністративних районів області обмежені; 60 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Рис. 1.31. Промислові площі ТзОВ “Ельграф” Рис. 1.32. Площі транспорту Головного у с. Сокільники Пустомитівського р-ну залізничного вокзалу Львова найбільшою часткою земель області у власності та користуванні володіють громадяни та лісо- і сільськогосподарські підприємства, а також значну частку відведено під землі запасу та землі, не надані у власність та постійне користування в межах населених пунктів (які не надані у тимчасове користування), а найменшу – займають промислові та інші підприємства, заклади, установи та організації, водогосподарські підприємства, спільні підприємства, міжнародні об’єднання й організації за участю українських, інозем- них юридичних та фізичних осіб тощо; сучасну і майбутню стратегію використання природних ресурсів території області визна- чатимуть раціональне використання та охорона земельних ресурсів, що їх мають райони та міста обласного значення. 1.2.2. Сільськогосподарський напрям землекористування У структурі земельного фонду Львівської області чільне місце посідають землі сільськогоспо- дарського призначення. Сільське господарство є однією з найважливіших галузей економіки області. Наявність земель для виробництва сільськогосподарської продукції та сприятливі природні умови – головні чинники розселення українців, їхньої господарської діяльності та життєзабезпечення, а також розвитку продуктивних сил і галузей сільського господарства на певній території. Відповідно до Земельного кодексу України (Земельний…, 2015) землі сільсько- господарського призначення – це землі, надані для виробництва сільськогосподарської про- дукції, ведення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель цієї категорії належать: а) сільськогосподарські угіддя: рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги; б) несільськогосподарські угіддя: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги й інші захисні насадження, крім тих, які належать до земель лісогосподарського призна- чення, землі під господарськими будівлями та дворами, землі тимчасової консервації тощо. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення в Україні визначено земель- ним законодавством. Зокрема, землі, які придатні для потреб сільського господарства, надають насамперед у сільськогосподарське використання. Для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць та автомобільних шляхів, ліній електро- передачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надають здебільшого несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості (Кіптач, 2010). 61 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Розподіл площі земель сільськогосподарського призначення та забезпечення ними міст обласного значення й адміністративних районів Львівської області подано у табл. 1.5 і рис. 1.33. На підставі сукупності показників площі земель цієї категорії виокремлено шість груп міст та адміністративних районів області. А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із значними показниками (1 739–1 456 га) площі земель сільськогосподарського призначення належать міста Дрогобич (площа земель цієї категорії становить 1 739 га; частка від загальної площі міста – 39,1 %; з розрахунку на особу – 0,018 га) і Львів (1 698 га; 9,9 %; 0,002 га/особу). 2. Для другої групи характерні середні показники (887–718 га) площі земель сільсько- господарського призначення. До цієї групи зачислено м. Борислав (площа земель цієї категорії становить 721 га; частка від загальної площі міста – 19,2 %; з розрахунку на особу – 0,020 га). 3. Третя група міст із нижче середніми показниками (547–420 га) площі земель сільсько- господарського призначення. До цієї групи належить м. Червоноград (площа земель цієї категорії становить 475 га; частка від загальної площі міста – 22,7 %; з розрахунку на особу – 0,006 га). 4. Четверта група об’єднує міста Новий Розділ (площа земель цієї категорії становить 291 га; частка від загальної площі міста – 12,3 %; з розрахунку на особу – 0,010 га) і Стрий (285 га; 16,8 %; 0,005 га/особу). Для цієї групи міст визначено помірні показники (291–207 га) площі земель сільськогосподарського призначення. 5. Для п’ятої групи характерні низькі показники (121–80 га) площі земель сільсько- господарського призначення. До цієї групи зараховано м. Самбір (площа земель цієї категорії становить 118 га; частка від загальної площі міста – 7,6 %; з розрахунку на особу – 0,003 га). 6. До шостої групи міст із дуже низькими показниками (79–40 га) площі земель сільсько- господарського призначення належать міста Трускавець (площа земель цієї категорії становить 55 га; частка від загальної площі міста – 6,7 %; з розрахунку на особу – 0,002 га) і Моршин (40 га; 18,0 %; 0,007 га/особу). Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із великими показниками (107 359–95 622 га) площі земель сільськогосподарського призначення. До цієї групи належить Сокальський (площа земель цієї категорії становить 107 359 га; частка від загальної площі району – 68,4 %; з роз- рахунку на особу – 1,157 га) район. Частка земель сільськогосподарського призначення цієї групи становить 8,4 % (107 359 га) від загальної площі земель (1 284 775 га) цієї категорії всіх адміністративних районів області, або 5,0 % від загальної площі земель (2 149 135 га) районів Львівської області. 2. Значні показники (95 621–83 884 га) площі земель сільськогосподарського призначення зареєстровано у Жовківському (площа земель цієї категорії становить 86 489 га; частка від загальної площі району – 66,8 %; з розрахунку на особу – 0,783 га) районі. Частка земель сільськогосподарського призначення цієї групи становить 6,7 % (86 489 га) від загальної площі земель цієї категорії адміністративних районів області, або 4 % від загальної площі земель районів Львівської області. 3. Третя група районів із середніми показниками (83 883–72 146 га) площі земель сільсько- господарського призначення. До цієї групи належать три райони: Радехівський (площа земель цієї категорії становить 75 746 га; частка від загальної площі району – 66,2 %; з розрахунку на особу – 1,585 га), Золочівський (75 643 га; 69 %; 1,091 га/особу) і Самбірський (73 544 га; 78,8 %; 1,075 га/особу). Частка земель сільськогосподарського призначення цієї групи становить 17,5 % (224 933 га) від загальної площі земель цієї категорії адміністративних районів області, або 10,5 % від загальної площі земель районів Львівської області. 62 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Рис. 1.33. Площа земель сільськогосподарського призначення у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 63 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 4. Жидачівський (площа земель цієї категорії становить 69 564 га; частка від загальної площі району – 69,8 %; з розрахунку на особу – 1,019 га), Пустомитівський (69 464 га; 73,4 %; 0,596 га/особу), Бродівський (68 920 га; 59,3 %; 1,164 га/особу), Яворівський (67 849 га; 43,9 %; 0,543 га/особу), Дрогобицький (65 046 га; 53,9 %; 0,871 га/особу), Мостиський (62 453 га; 73,9 %; 1,093 га/особу) і Кам’янка-Бузький (60 738 га; 70,0 %; 1,063 га/особу). Для цієї групи районів визначено помірні показники (72 145–60 408 га) площі земель сільськогосподарського призначення. Частка земель сільськогосподарського призначення цієї групи становить 36,1 % (464 034 га) від загальної площі земель цієї категорії адміністративних районів області, або 21,6 % від загальної площі земель районів Львівської області. 5. П’ята група з низькими показниками (60 407–48 670 га) площі земель сільськогоспо- дарського призначення охоплює Старосамбірський (площа земель цієї категорії становить 59 188 га; частка від загальної площі району – 47,5 %; з розрахунку на особу – 0,758 га), Пере- мишлянський (58 933 га; 64,2 %; 1,516 га/особу), Буський (57 705 га; 67,9 %; 1,244 га/особу) і Городоцький (56 354 га; 77,7 %; 0,815 га/особу). Частка земель сільськогосподарського призна- чення цієї групи становить 17,3 % (222 180 га) від загальної площі земель цієї категорії адміні- стративних районів області, або 10,3 % від загальної площі земель районів Львівської області. 6. До шостої групи з дуже низькими показниками (48 669–36 935 га) площі земель сільсько- господарського призначення належать Стрийський (площа земель цієї категорії становить 47 033 га; частка від загальної площі району – 58,3 %; з розрахунку на особу – 0,759 га), Турків- ський (45 157 га; 37,8 %; 0,905 га/особу), Миколаївський (40 656 га; 60,3 %; 0,644 га/особу) і Сколівський (36 935 га; 25,1 %; 0,774 га/особу). Частка земель сільськогосподарського призна- чення цієї групи становить 13,2 % (169 781 га) від загальної площі земель цієї категорії адміні- стративних районів області, або 7,9 % від загальної площі земель районів Львівської області. Проаналізувавши розподіл площі земель сільськогосподарського призначення у межах міст обласного значення і районів Львівської області, можна дійти таких висновків: у регіоні виникли великі контрасти щодо забезпеченості населення міст обласного зна- чення та адміністративних районів землями сільськогосподарського призначення; у містах Дрогобич, Львів і Борислав зареєстровано найбільші значення показників площі земель цієї категорії (рис. 1.34), а найменші – у містах Самбір, Трускавець і Моршин; найбільшу частку земель цієї категорії від загальної площі міст обчислено у містах Дро- гобич, Червоноград, Борислав, Моршин і Стрий, а найменшу – у містах Львів, Самбір і Трускавець; з розрахунку на особу актуальною є проблема забезпечення населення землями сільсько- господарського призначення у містах Стрий, Самбір, Львів і Трускавець; Рис. 1.34. Ділянка сільськогосподарського Рис. 1.35. Великі наділи сільськогосподарського призначення у Львові (вул. Лукасевича) призначення у Сокальському р-ні 64 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. серед адміністративних районів області найбільші показники площі земель сільськогоспо- дарського призначення простежуються у Сокальському, Жовківському, Золочівському, Радехівському та Самбірському, а найменші – у Миколаївському, Сколівському, Стрий- ському та Турківському; найбільшу частку земель цієї категорії від загальної площі районів обчислено у Самбір- ському, Городоцькому, Мостиському, Пустомитівському, Кам’янка-Бузькому, Жидачівсь- кому, Золочівському, Сокальському, Буському, Жовківському, Перемишлянському і Ми- колаївському районах, а найменшу – у Старосамбірському, Яворівському, Турківському і Сколівському; з розрахунку на особу найбільш забезпечене населення землями цієї категорії у Радехів- ському, Перемишлянському, Буському, Сокальському, Бродівському, Золочівському, Самбірському та Кам’янка-Бузькому районах (рис. 1.35), а найменш – у Миколаївському, Пустомитівському та Яворівському; загалом площа земель сільськогосподарського призначення міст обласного значення та адміністративних районів області також обмежена; сучасна і майбутня стратегія землекористування в області має орієнтуватися на опти- мізацію використання та мобілізацію земель сільськогосподарського призначення, що їх мають адміністративні райони та міста обласного значення. Сільськогосподарські угіддя. Для соціально-економічного оцінювання забезпечення суспільних потреб області землями сільськогосподарського призначення особливу увагу приділяють сільськогосподарським угіддям ‒ ріллі, сіножатям і пасовищам. З огляду на показники площі сільськогосподарських угідь міст обласного значення та адміністративних районів області можна виокремити шість груп міст та адміністративних районів області (див. табл. 1.5; рис. 1.36). А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із значними показниками (1 722–1 442 га) площі сільськогосподарських угідь належать міста Дрогобич (площа цих угідь становить 1 722 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 99,0 %; з розрахунку на особу – 0,018 га) і Львів (1 556 га; 91,6 %; 0,002 га/особу). 2. Для другої групи характерні середні показники (879–599 га) площі сільськогосподар- ських угідь. До цієї групи зачислено м. Борислав (площа угідь становить 720 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 99,9 %; з розрахунку на особу – 0,020 га). 3. Третя група міст із нижче середніми показниками (598–318 га) площі сільськогоспо- дарських угідь. До цієї групи належить м. Червоноград (площа угідь становить 473 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 99,6 %; з розрахунку на особу – 0,006 га). 4. Четверта група об’єднує міста Новий Розділ (площа угідь становить 286 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 98,3 %; з розрахунку на особу – 0,010 га) і Стрий (284 га; 99,6 %; 0,005 га/особу). Для цієї групи міст визначено помірні показники (317– 225 га) площі сільськогосподарських угідь. 5. Для п’ятої групи характерні низькі показники (131–85 га) площі сільськогосподарських угідь. До цієї групи зачислено м. Самбір (площа угідь становить 118 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 100,0 %; з розрахунку на особу – 0,003 га). 6. До шостої групи міст із дуже низькими показниками (84–40 га) площі сільськогосподар- ських угідь належать міста Трускавець (площа угідь становить 55 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 100 %; з розрахунку на особу – 0,002 га) і Моршин (40 га; 100,0 %; 0,007 га/особу). 65 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.36. Площа сільськогосподарських угідь у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 66 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із великими показниками (104 981– 93 550 га) площі сільськогосподарських угідь. До цієї групи належить Сокальський (площа сільськогосподарських угідь становить 104 981 га; частка від площі земель сільськогосподар- ського призначення – 97,8 %; з розрахунку на особу – 1,131 га) район. Частка сільськогоспо- дарських угідь цієї групи становить 8,4 % (104 981 га) від загальної площі цих угідь (1 256 292 га) адміністративних районів області, або 8,2 % від загальної площі (1 284 775 га) земель сільсько- господарського призначення районів області. 2. Значні показники (93 549–82 118 га) площі сільськогосподарських угідь простежуються у Жовківському (площа сільськогосподарських угідь становить 84 584 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 97,8 %; з розрахунку на особу – 0,766 га) райо- ні. Частка сільськогосподарських угідь групи становить 6,7 % (84 584 га) від загальної площі (1 256 292 га) цих угідь адміністративних районів області, або 6,6 % від загальної площі земель сільськогосподарського призначення районів області. 3. Третя група районів із середніми показниками (82 117–70 686 га) площі сільськогоспо- дарських угідь. До цієї групи належать три райони: Радехівський (площа сільськогосподарських угідь становить 74 178 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 97,9 %; з розрахунку на особу – 1,552 га), Золочівський (73 538 га; 97,2 %; 1,060 га/особу) і Самбірський (71 999 га; 97,9 %; 1,053 га/особу). Частка сільськогосподарських угідь групи становить 17,5 % (219 715 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 17,1 % від загальної площі земель сільськогосподарського призначення районів. 4. Жидачівський (площа сільськогосподарських угідь становить 67 663 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 97,3 %; з розрахунку на особу – 0,992 га), Пусто- митівський (67 493 га; 97,2 %; 0,579 га/особу) (рис. 1.37), Бродівський (67 072 га; 97,3 %; 1,132 га/ особу), Яворівський (66 447 га; 97,9 %; 0,532 га/особу), Дрогобицький (63 523 га; 97,7 %; 0,851 га/особу), Мостиський (61 237 га; 98,1 %; 1,071 га/особу) і Кам’янка-Бузький (59 499 га; 98,0 %; 1,041 га/особу) райони зачислено до четвертої групи. Для цієї групи районів визначено помірні показники (70 685–59 254 га) площі сільськогосподарських угідь. Частка сільськогоспо- дарських угідь групи становить 36,1 % (452 934 га) від загальної площі цих угідь адміністра- тивних районів області, або 35,3 % від загальної площі земель сільськогосподарського при- значення районів. 5. П’ята група з низькими показниками (59 253–47 822 га) площі сільськогосподарських угідь охоплює Старосамбірський (площа сільськогосподарських угідь становить 57 747 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 97,6 %; з розрахунку на особу – 0,740 га), Перемишлянський (57 612 га; 97,8 %; 1,482 га/особу), Буський (56 744 га; 98,3 %; 1,223 га/особу) і Городоцький (55 215 га; 98,0 %; 0,799 га/особу). Частка сільськогосподарських угідь групи становить 18,1 % (227 318 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 17,7 % від загальної площі земель сільськогосподарського призначення районів. 6. До шостої групи з дуже низькими показниками (47 821–36 394 га) площі сільсько- господарських угідь належать Стрийський (площа сільськогосподарських угідь становить 46 014 га; частка від площі земель сільськогосподарського призначення – 97,8 %; з розра- хунку на особу – 0,743 га), Турківський (44 591 га; 98,7 %; 0,893 га/особу), Миколаївський (39 760 га; 97,8 %; 0,630 га/особу) і Сколівський (36 394 га; 98,5 %; 0,763 га/особу). Частка сільськогосподарських угідь групи становить 13,2 % (166 759 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 13,0 % від загальної площі земель сільськогосподар- ського призначення районів. Проаналізувавши розподіл площі сільськогосподарських угідь у межах міст обласного значення і районів Львівської області, можна дійти таких висновків: у містах Дрогобич, Львів і Борислав простежуються найбільші значення показників площі сільськогосподарських угідь, а найменші – у містах Самбір, Трускавець і Моршин; 67 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.37. Землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер ділянки 4623683300:02:000:0015) (з сайту map.land.gov.ua) у всіх містах обласного значення обчислено дуже велику частку сільськогосподарських угідь від площі земель сільськогосподарського призначення; з розрахунку на особу найбільш забезпечене населення сільськогосподарськими угід- дями у містах Борислав, Дрогобич і Новий Розділ, а найменше – у містах Самбір, Труска- вець і Львів; серед адміністративних районів області найбільші показники площі сільськогосподар- ських угідь обчислено у Сокальському, Жовківському, Радехівському, Золочівському і Самбірському, дещо менші – у Жидачівському, Пустомитівському, Бродівському, Яворів- ському, Дрогобицькому, Мостиському та Кам’янка-Бузькому, а найменші – у Стрийському, Турківському, Миколаївському і Сколівському; у всіх адміністративних районах області обчислено дуже велику частку сільськогоспо- дарських угідь (понад 97 %) від площі земель сільськогосподарського призначення; з розрахунку на особу найбільш забезпечене населення сільськогосподарськими угід- дями у Радехівському, Перемишлянському, Буському, Бродівському, Сокальському, Мостиському, Золочівському, Самбірському і Кам’янка-Бузькому районах, а найменш – у Миколаївському, Пустомитівському та Яворівському. Рілля. Розподіл площі ріллі у межах міст обласного значення й адміністративних районів області позначено у табл. 1.5 і рис. 1.38. На підставі значень показників площі ріллі виокрем- лено шість груп міст та адміністративних районів області. А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із великими показниками (1 082–904 га) площі ріллі належить м. Дрогобич (площа ріллі становить 1 082 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 62,8 %; з розрахунку на особу – 0,011 га). 2. Для другої групи характерні значні показники (903–725 га) площі ріллі. До цієї групи зачислено м. Львів (площа ріллі становить 844 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 54,2 %; з розрахунку на особу – 0,001 га). 68 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Рис. 1.38. Площа ріллі у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 69 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 3. Третя група міст із середніми показниками (545–367 га) площі ріллі. До цієї групи належить м. Борислав (площа ріллі становить 502 га; частка ріллі від площі сільськогосподар- ських угідь – 69,7 %; з розрахунку на особу – 0,014 га). 4. До четвертої групи зараховано м. Стрий (площа ріллі становить 189 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 66,5 %; з розрахунку на особу – 0,003 га). Для цієї групи міст визначено помірні показники (366–188 га) площі ріллі. 5. Для п’ятої групи характерні низькі показники (187–101 га) площі ріллі. До цієї групи зачислено міста Новий Розділ (площа ріллі становить 180 га; частка ріллі від площі сільсько- господарських угідь – 62,9 %; з розрахунку на особу – 0,006 га) і Червоноград (167 га; 35,3 %; 0,002 га). 6. До шостої групи міст з дуже низькими показниками (100–15 га) площі ріллі належать міста Самбір (площа ріллі становить 42 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 35,6 %; з розрахунку на особу – 0,001 га), Моршин (33 га; 82,5 %; 0,006 га/особу) і Трускавець (15 га; 27,3 %; 0,0005 га/особу). Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із великими показниками (63 669–55 208 га) площі ріллі. До цієї групи належать Сокальський (площа ріллі становить 63 669 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 60,6 %; з розрахунку на особу – 0,686 га) і Жовків- ський (56 472 га; 66,8 %; 0,512 га/особу) райони. Частка ріллі цієї групи становить 15,2 % (120 141 га) від загальної площі ріллі (791 067 га) адміністративних районів області, або 9,6 % від загальної площі (1 256 292 га) сільськогосподарських угідь районів області. 2. Значні показники (55 207–46 746 га) площі ріллі зареєстровано у Радехівському (площа ріллі становить 49 792 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 67,1 %; з роз- рахунку на особу – 1,042 га) і Пустомитівському (47 661 га; 70,6 %; 0,409 га/особу) районах. Частка ріллі групи становить 12,3 % (97 453 га) від загальної площі ріллі адміністративних районів області, або 7,8 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 3. Третя група районів із середніми показниками (46 745–38 284 га) площі ріллі. До цієї групи належать сім районів: Золочівський (площа ріллі становить 46 151 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 62,8 %; з розрахунку на особу – 0,665 га), Мостиський (45 005 га; 73,5 %; 0,787 га/особу), Самбірський (44 716 га; 62,1 %; 0,654 га/особу), Жидачівський (44 197 га; 65,3 %; 0,648 га/особу), Бродівський (42 340 га; 63,1 %; 0,715 га/особу), Кам’янка- Бузький (40 136 га; 67,5 %; 0,702 га/особу) і Старосамбірський (38 331 га; 66,4 %; 0,491 га/ особу). Частка ріллі групи становить 38,0 % (300 876 га) від загальної площі ріллі адміністра- тивних районів області, або 23,9 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 4. Перемишлянський (площа ріллі становить 37 854 га; частка ріллі від площі сільсько- господарських угідь – 65,7 %; з розрахунку на особу – 0,974 га), Дрогобицький (37 189 га; 58,5 %; 0,498 га/особу), Городоцький (36 856 га; 66,7 %; 0,533 га/особу), Буський (36 006 га; 63,5 %; 0,776 га/особу), Яворівський (35 769 га; 53,8 %; 0,287 га/особу) і Стрийський (31 742 га; 69,0 %; 0,512 га/особу) райони зараховано до четвертої групи. Для цієї групи районів визначено помірні показники (38 283–29 822 га) площі ріллі. Частка ріллі групи становить 27,2 % (215 416 га) від загальної площі ріллі адміністративних районів області, або 17,1 % від загальної площі сільсько- господарських угідь районів області. 5. П’ята група з низькими показниками (29 821–21 360 га) площі ріллі охоплює Мико- лаївський (площа ріллі становить 22 510 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 56,6 %; з розрахунку на особу – 0,357 га) і Турківський (21 768 га; 48,8 %; 0,436 га/особу) райони. Частка ріллі групи становить 5,6 % (44 278 га) від загальної площі ріллі адміністра- тивних районів області, або 3,5 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 70 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. 6. До шостої групи із дуже низькими показниками (21 359–12 903 га) площі ріллі належить Сколівський (площа ріллі становить 12 903 га; частка ріллі від площі сільськогосподарських угідь – 35,5 %; з розрахунку на особу – 0,270 га) район. Частка ріллі групи становить 1,6 % від загальної площі ріллі адміністративних районів, або 1,0 % від загальної площі сільськогоспо- дарських угідь районів області. Аналіз розподілу площі ріллі у межах міст обласного значення і районів Львівської області засвідчив таке: у містах Дрогобич, Львів і Борислав простежуються найбільші значення показників площі ріллі, а найменші – у містах Самбір, Моршин і Трускавець; найбільшу частку ріллі від площі сільськогосподарських угідь міст обчислено у містах Моршин, Стрий, Новий Розділ і Дрогобич, а найменшу – у містах Самбір, Червоноград і Трускавець; у розрахунку на особу актуальною є проблема забезпечення населення ріллею для всіх міст обласного значення; серед адміністративних районів області найбільші показники площі ріллі обчислено у Сокальському, Жовківському, Радехівському і Пустомитівському, дещо менші – у Золочів- ському, Мостиському, Жидачівському, Бродівському, Кам’янка-Бузькому і Старосамбір- ському, а найменші – у Миколаївському, Турківському і Сколівському; у Мостиському, Пустомитівському, Стрийському, Кам’янка-Бузькому, Радехівському, Жов- ківському, Городоцькому, Старосамбірському, Перемишлянському і Жидачівському райо- нах обчислено найбільшу частку ріллі від площі сільськогосподарських угідь районів, а найменшу – у Миколаївському, Яворівському, Турківському і Сколівському; у розрахунку на особу найбільш забезпечене населення ріллею у Радехівському, Пере- мишлянському, Мостиському, Буському, Бродівському, Кам’янка-Бузькому, Сокальському, Золочівському, Самбірському і Жидачівському районах, а найменш – у Дрогобицькому, Старосамбірському, Турківському, Пустомитівському, Миколаївському, Яворівському і Сколівському; загалом площа ріллі у межах міст обласного значення та адміністративних районів області обмежена; щоб забезпечити населення сільськогосподарською продукцією, сучасна і майбутня стратегія землекористування в області має орієнтуватися на оптимізацію використання земель під ріллею, що мають райони та міста обласного значення. Згідно з чинними нормами, розораність ґрунтів сільськогосподарських угідь на рівні 60–80 % вважають несприятливою, 25–60 % – умовно сприятливою і менше 25 % – сприятливою (Примак, Манько, Рідей та ін., 2010). У Львівській області умовно сприятливі норми розораності ґрунтів сільськогосподарських угідь визначено тільки у п’ятьох районах: Дрогобицькому (58,5 %), Миколаївському (56,6 %), Яворівському (53,8 %), Турківському (48,8 %) і Сколів- ському (35,5 %), оскільки у структурі угідь на їхній території значні площі займають кормові угіддя (сіножаті й пасовища), а також ліси. У решти районів обчислено несприятливі норми. Розореність ґрунтів сільськогосподарських угідь тут коливається від 60,6 % (Сокальський район) до 73,5 % (Мостиський). Це свідчить про дуже високий рівень сільськогосподар- ського освоєння земельних ресурсів Львівської області, що знижує природно ресурсний потенціал території. Сіножаті. Для задоволення суспільних потреб, крім продуктів рільництва, треба розвивати тваринництво. Головним принципом мислення у цьому напрямі має бути раціональне спів- відношення між ріллею і кормовими угіддями (сіножатями і пасовищами) залежно від потенціалу природного довкілля адміністративно-територіальних одиниць. Це збалансує потреби населення області у продуктах рільництва та тваринництва. 71 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Розподіл значень показників площі сіножатей у межах міст обласного значення й адмі- ністративних районів області на групи подано у табл. 1.5 і рис. 1.39. А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із середніми показниками (105–85 га) площі сіножатей належить м. Львів (площа сіножатей становить 105 га; частка сіножатей від площі сільськогосподарських угідь – 14,8 %; з розрахунку на особу – 0,074 га). 2. Для другої групи характерні помірні показники (43–23 га) площі сіножатей. До цієї групи зачислені міста Дрогобич (площа сіножатей становить 29 га; частка сіножатей від площі сільськогосподарських угідь – 1,7 %; з розрахунку на особу – 0,0003 га) і Червоноград (26 га; 5,5 %; 0,0003 га/особу). 3. Третя група міст із низькими показниками (22–16 га) площі сіножатей. До цієї групи належать міста Стрий (площа сіножатей становить 17 га; частка сіножатей від площі сільсько- господарських угідь – 6,0 %; з розрахунку на особу – 0,0003 га) і Новий Розділ (16 га; 5,6 %; 0,0006 га/особу). 4. До четвертої групи зараховано м. Трускавець (площа сіножатей становить 9 га; частка сіножатей від площі сільськогосподарських угідь – 16,4 %; з розрахунку на особу – 0,0003 га). Для цієї групи міст визначено дуже низькі показники (15–9 га) площі сіножатей. 5. Для п’ятої групи характерні надто низькі показники (8–4 га) площі сіножатей. До цієї групи зачислено м. Борислав (площа сіножатей становить 4 га; частка сіножатей від площі сільськогосподарських угідь – 0,6 %; з розрахунку на особу – 0,0001 га). 6. У містах Моршин і Самбір сіножатей не зареєстровано. Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із значними показниками (21 614–18 675 га) площі сіножатей. До цієї групи належить Сокальський (площа сіножатей становить 21 614 га; частка сіножатей від площі сільськогосподарських угідь – 20,6 %; з розрахунку на особу – 0,233 га) район. Частка сіножатей цієї групи становить 11,5 % (21 614 га) від загальної площі цих угідь (187 434 га) адміністративних районів області, або 1,7 % від загальної площі (1 256 292 га) сільськогосподарських угідь районів області. 2. Середні показники (15 734–12 795 га) площі сіножатей простежуються у Золочівському (площа сіножатей становить 15 088 га; частка сіножатей від площі сільськогосподарських угідь – 20,5 %; з розрахунку на особу – 0,218 га), Сколівському (13 299 га; 36,5 %; 0,279 га/ особу) і Самбірському (12 826 га; 17,8 %; 0,188 га/особу) районах. Частка сіножатей цієї групи становить 22,0 % (41 213 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 3,3 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 3. Третя група районів із помірними показниками (12 794–9 855 га) площі сіножатей. До цієї групи належать п’ять районів: Бродівський (площа сіножатей становить 11 294 га; частка сіножатей від площі сільськогосподарських угідь – 16,8 %; з розрахунку на особу – 0,191 га), Жовківський (11 087 га; 13,1 %; 0,100 га/особу), Дрогобицький (10 980 га; 17,3 %; 0,147 га/ особу), Буський (10 364 га; 18,3 %; 0,223 га/особу) (рис. 1.40) і Жидачівський (10 206 га; 15,1 %; 0,150 га/особу). Частка сіножатей цієї групи становить 28,8 % (53 931 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 4,3 % від загальної площі сільсько- господарських угідь районів області. 4. Радехівський (площа сіножатей становить 9 559 га; частка сіножатей від площі сільсько- господарських угідь – 12,9 %; з розрахунку на особу – 0,200 га), Кам’янка-Бузький (8 065 га; 13,6 %; 0,141 га/особу), Пустомитівський (7 888 га; 11,7 %; 0,068 га/особу) і Миколаївський (7 031 га; 17,7 %; 0,111 га/особу) райони зараховано до четвертої групи. Для цієї групи районів визначено низькі показники (9 854–6 915 га) площі сіножатей. Частка сіножатей цієї групи становить 17,4 % (32 543 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 2,6 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 72 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Рис. 1.39. Площа сіножатей у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 73 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 5. П’ята група з дуже низькими показниками (6 914–5 446 га) площі сіножатей охоплює Перемишлянський (площа сіножатей становить 6 569 га; частка сіножатей від площі сільсько- господарських угідь – 11,4 %; з розрахунку на особу – 0,169 га), Городоцький (6 062 га; 11,0 %; 0,088 га/особу), Яворівський (5 830 га; 8,8 %; 0,047 га/особу), Стрийський (5 664 га; 12,3 %; 0,091 га/особу) і Турківський (5 563 га; 12,5 %; 0,111 га/особу) райони. Частка сіножатей цієї групи становить 15,8 % (29 688 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 2,4 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 6. До шостої групи з надто низькими показниками (5 445–3 979 га) площі сіножатей належать Мостиський (площа сіножатей становить 4 466 га; частка сіножатей від площі сільсько- господарських угідь – 7,3 %; з розрахунку на особу – 0,078 га) і Старосамбірський (3 979 га; 6,9 %; 0,051 га/особу) райони. Частка сіножатей цієї групи становить 4,5 % (8 445 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 0,7 % від загальної площі сільсько- господарських угідь районів області. Проаналізувавши розподіл площі сіножатей у межах міст обласного значення і районів Львівської області, можна дійти таких висновків: у містах Львів, Дрогобич і Червоноград зафіксовано найбільші значення показників площі сіножатей, а найменші – у містах Трускавець і Борислав. Немає сіножатей у двох містах: Самбір і Моршин; найбільшу частку сіножатей від площі сільськогосподарських угідь обчислено у містах Трускавець і Львів, а найменшу – у містах Дрогобич і Борислав; з розрахунку на особу актуальною є проблема забезпечення населення сіножатями для всіх міст обласного значення; серед адміністративних районів області найбільші показники площі сіножатей зафіксовано у Сокальському, Золочівському, Сколівському, Самбірському, Бродівському, Жовківському, Дрогобицькому, Буському та Жидачівському, а найменші – у Перемишлянському, Городо- цькому, Яворівському, Стрийському, Турківському, Мостиському і Старосамбірському; у Сколівському, Сокальському, Золочівському, Буському, Самбірському, Миколаївському, Дрогобицькому і Бродівському районах обчислено найбільшу частку сіножатей від площі сільськогосподарських угідь, а найменшу – у Пустомитівському, Перемишлянському, Городоцькому, Яворівському, Мостиському і Старосамбірському; з розрахунку на особу найбільш забезпечене населення сіножатями у Сколівському, Сокальському, Буському, Золочівському, Радехівському, Бродівському, Самбірському, Перемишлянському і Жидачівському районах, а найменш – у Стрийському, Городоць- кому, Мостиському, Пустомитівському, Старосамбірському та Яворівському; Рис. 1.40. Сіножаті після скошування Рис. 1.41. Пасовище кооперативного об’єднання комбайном у Миколаївському р-ні “Рівноправність” у Жидачівському р-ні 74 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. загалом площі природних сіножатей у містах обласного значення обмежені, а в районах області їх треба збільшувати. Пасовища. Розподіл площі пасовищ у межах міст обласного значення і районів області позначено у табл. 1.5 і рис. 1.42. На підставі значень показників їхньої площі виокремлено п’ять груп міст і шість адміністративних районів області. А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із помірними показниками (73–59 га) площі пасовищ належать міста Львів (площа пасовищ становить 73 га; частка пасовищ від площі сільськогосподарських угідь – 4,7 %; з розрахунку на особу – 0,0001 га) і Дрогобич (60 га; 3,5 %; 0,0006 га/особу). 2. Для другої групи характерні низькі показники (58–44 га) площі пасовищ. До цієї групи зачислено м. Новий Розділ (площа пасовищ становить 54 га; частка пасовищ від площі сільськогосподарських угідь – 18,9 %; з розрахунку на особу – 0,002 га). 3. Третя група міст із дуже низькими показниками (28–14 га) площі пасовищ. До цієї групи належить м. Червоноград (площа пасовищ становить 17 га; частка пасовищ від площі сільськогосподарських угідь – 3,6 %; з розрахунку на особу – 0,0002 га). 4. До четвертої групи зараховано м. Борислав (площа пасовищ становить 5 га; частка пасовищ від площі сільськогосподарських угідь – 0,7 %; з розрахунку на особу – 0,0001 га). Для цієї групи міст визначено надто низькі показники (13–5 га) площі пасовищ. 5. У містах Моршин, Самбір, Стрий і Трускавець пасовищ не зареєстровано. Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із значними показниками (23 437–20 856 га) площі пасовищ. До цієї групи належить Яворівський (площа пасовищ становить 23 437 га; частка пасовищ від площі сільськогосподарських угідь – 35,3 %; з розрахунку на особу – 0,188 га) район. Частка пасовищ цієї групи становить 9,2 % (23 437 га) від загальної площі цих угідь (255 619 га) адміністративних районів області, або 1,9 % від загальної площі (1 256 292 га) сільськогосподарських угідь районів області. 2. Середні показники (20 855–18 274 га) площі пасовищ простежуються у Сокальському (площа пасовищ становить 18 327 га; частка пасовищ від площі сільськогосподарських угідь – 17,5 %; з розрахунку на особу – 0,197 га) районі. Частка пасовищ цієї групи становить 7,1 % (18 274 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 1,5 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 3. Третя група районів із помірними показниками (18 273–15 692 га) площі пасовищ. До цієї групи зачислено Турківський (площа пасовищ становить 17 049 га; частка пасовищ від площі сільськогосподарських угідь – 38,2 %; з розрахунку на особу – 0,342 га) район. Частка пасовищ цієї групи становить 6,7 % (17 049 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 1,4 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 4. Жовківський (площа пасовищ становить 15 305 га; частка пасовищ від площі сільсько- господарських угідь – 18,1 %; з розрахунку на особу – 0,139 га), Дрогобицький (14 061 га; 22,1 %; 0,188 га/особу), Старосамбірський (13 941 га; 24,1 %; 0,179 га/особу), Радехівський (13 808 га; 18,6 %; 0,289 га/особу) і Самбірський (13 343 га; 18,5 %; 0,195 га/особу) райони зачислено до четвертої групи. Для цієї групи районів визначено низькі показники (15 691–13 110 га) площі пасовищ. Частка пасовищ цієї групи становить 27,6 % (70 458 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 5,6 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 5. П’ята група з дуже низькими показниками (13 109–10 528 га) площі пасовищ охоплює Жидачівський (площа пасовищ становить 12 343 га; частка пасовищ від площі сільськогоспо- дарських угідь – 18,2 %; з розрахунку на особу – 0,181 га) (див. рис. 1.41), Бродівський (12 204 га; 75 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.42. Площа пасовищ у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 76 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. 18,2 %; 0,206 га/особу), Перемишлянський (12 044 га; 20,9 %; 0,310 га/особу), Золочівський (10 927 га; 14,9 %; 0,158 га/особу), Городоцький (10 652 га; 19,3 %; 0,154 га/особу) і Мостись- кий (10 555 га; 17,2 %; 0,185 га/особу). Частка пасовищ цієї групи становить 26,9 % (68 725 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 5,5 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. 6. До шостої групи з надто низькими показниками (10 527–7 952 га) площі пасовищ належать Кам’янка-Бузький (площа пасовищ становить 10 263 га; частка пасовищ від площі сільськогосподарських угідь – 17,2 %; з розрахунку на особу – 0,180 га), Пустомитівський (10 054 га; 14,9 %; 0,086 га/особу), Сколівський (10 014 га; 27,5 %; 0,210 га/особу), Буський (9 768 га; 17,2 %; 0,211 га/особу), Миколаївський (9 572 га; 24,1 %; 0,152 га/особу) і Стрийський (7 952 га; 17,3 %; 0,128 га/особу). Частка пасовищ цієї групи становить 22,5 % (57 623 га) від загальної площі цих угідь адміністративних районів області, або 4,6 % від загальної площі сільськогосподарських угідь районів області. Аналіз розподілу площ пасовищ у межах міст обласного значення і районів Львівської області засвідчив таке: найбільші значення показників площі пасовищ зареєстровано у містах Львів, Дрогобич і Новий Розділ, а найменші – у містах Червоноград і Борислав. У містах Моршин, Самбір, Стрий і Трускавець пасовищ немає; серед адміністративних районів області найбільші показники площі пасовищ зазначено в Яворівському, Сокальському, Турківському, Жовківському, Дрогобицькому, Старосамбір- ському, Радехівському і Самбірському, а найменші – у Кам’янка-Бузькому, Пустомитів- ському, Сколівському, Буському, Миколаївському і Стрийському; у Турківському, Яворівському, Сколівському, Миколаївському, Старосамбірському, Дрого- бицькому, Перемишлянському і Городоцькому районах обчислено найбільшу частку пасо- вищ від сільськогосподарських угідь, а найменшу – у Сокальському, Стрийському, Бусь- кому, Кам’янка-Бузькому, Мостиському, Золочівському і Пустомитівському; з розрахунку на особу найбільш забезпечене населення пасовищами у Турківському, Перемишлянському, Радехівському, Буському, Сколівському, Бродівському, Сокальському, Самбірському, Дрогобицькому, Яворівському, Мостиському, Жидачівському і Кам’янка- Бузькому районах, а найменше – у Золочівському, Городоцькому, Миколаївському, Жовківському, Стрийському і Пустомитівському; загалом площі природних пасовищ у містах обласного значення обмежені, а в районах області їх треба збільшувати. Виробництво продукції сільського господарства. За даними Держкомзему України частка сільськогосподарських угідь, розміщених на особливо цінних землях у Львівській області становить 12,2 % від їхньої загальної площі, а ріллі – 16,3 % (Собкевич, Русан, Юрченко та ін., 2013). У 2017 р. засіяно 679,8 тис. га сільськогосподарських культур, що на 15,3 % менше, ніж у 1995 р. (802,5 тис. га), зокрема (Сільське…, 2018): 1) культури зернові та зернобобові (рис. 1.43) – на 22,4 % (відповідно 297 тис. га (2017 р.); 304,3 тис. га (1995 р.)), зокрема: а) зернові озимі – на 11,9 % (170,2 тис. га; 193,2 тис. га), у тім числі: пшениця – на 16,5 % (135,6 тис. га; 162,3 тис. га); жито – на 75,1 % (6,1 тис. га; 24,5 тис. га); навпаки, ячменем засіяно 28,3 тис. га, що на 77,4 % більше ніж у 1995 р. (6,4 тис. га); б) зернові ярі – на 12,3 % (126,7 тис. га; 111,1 тис. га) більше, у тім числі: пшениця – на 57,6 % (24,3 тис. га; 10,3 тис. га); кукурудза на зерно – на 85,6 % (40,2 тис. га; 5,8 тис. га); гречка – на 55,4 % (10,1 тис. га; 4,5 тис. га); навпаки, ячменем засіяно 23,8 тис. га, що на 63 % менше, ніж у 1995 р. (64,3 тис. га); вівсом – на 12,9 % (14,8 тис. га; 17 тис. га); в) зернобобові – на 30 % (13 тис. га; 9,1 тис. га) більше, у тім числі: гороху – на 77,9 % (9,5 тис. га; 2,1 тис. га); квасолі – на 84,2 % 77 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони (1,9 тис. га; 0,3 тис. га); навпаки, викою засіяно 0,1 тис. га, що на 98,2 % менше, ніж у 1995 р. (5,7 тис. га); 2) культури технічні (рис. 1.44) – на 65 % (168,5 тис. га; 58,9 тис. га) більше, у тім числі: соняшнику – на 100 % (35,2 тис. га; 0 тис. га); сої – на 100 % (59 тис. га; 0 тис. га); ріпаку і кользи – на 94,9 % (56,6 тис. га; 2,9 тис. га); навпаки, буряком цукровим фабричним засіяно 15,7 тис. га, що на 65,6 % менше, ніж у 1995 р. (45,6 тис. га); 3) картопля, овочеві та баштанні продовольчі культури (рис. 1.45) – на 18 % (120,3 тис. га; 98,7 тис. га) більше, у тім числі: картоплі – на 8,2 % (94,7 тис. га; 86,9 тис. га); овочевих культур – на 54,3 % (25,6 тис. га; 11,7 тис. га); 4) кормові культури (рис. 1.46) – на 72,4 % (94 тис. га; 340,5 тис. га) менше, у тім числі: коренеплоди кормові (включаючи буряк цукровий кормовий) – на 51,4 % (12,3 тис. га; 25,3 тис. га); кукурудза кормова – на 96,5 % (57,9 тис. га; 2,0 тис. га); трави однорічні – на 82,8 % (14,4 тис. га; 83,5 тис. га) і трави багаторічні – на 61,1 % (64,9 тис. га; 166,7 тис. га). Отже, порівняно з 1995 р. сьогодні у Львівській області найбільші площі займають посіви технічних культур – сої, ріпаку і кользи та соняшнику, а також картоплі, овочевих та баштанних продовольчих культур, навпаки, дещо зменшилися площі зернових та зернобобових культур і різко скоротилися посіви буряку цукрового фабричного і кормових культур. Обсяг виробленої продукції сільського господарства, крім рослинництва, охоплює і тваринництво. Порівняно з 1995 р. простежується тенденція до зменшення поголів’я великої рогатої худоби, коней, овець і кіз. На кінець 2017 р. у Львівській області нараховували (Сіль- ське…, 2018): 1) великої рогатої худоби ‒ 184 тис. голів, що на 76,1 % менше, ніж у 1995 р., зокрема: 18,2 тис. голів мали сільськогосподарські підприємства і 165,8 тис. голів – господарства населення (відповідно, на 95,4 % і 55,7 % менше), у тім числі 112,6 тис. корів (7 тис. корів мали сільськогосподарські підприємства і 105,6 тис. – господарства населення). Порівняно з 1995 р. поголів’я корів в області зменшилося на 71,2 %, зокрема в сільськогосподарських підприємствах – на 94,2 %, а в господарства населення – на 61 %; 2) коней ‒ 54,2 тис. голів, що на 35,1 % менше, ніж у 1995 р., зокрема: 0,3 тис. голів мали сільськогосподарські підприємства (на 99 % менше) і 34,9 тис. голів мали господарства населення (на 33 % більше); 3) овець ‒ 8,8 тис. голів, що на 53 % менше, ніж у 1995 р., зокрема: 3,5 тис. голів мали сільськогосподарські підприємства (на 56,2 % менше) і 5,3 тис. голів мали господарства насе- лення (на 50,5 % менше); Рис. 1.43. Поле озимої пшениці агрофірми ПП Рис. 1.44. Збільшення посівних площ під “Західний Буг” (с. Суходоли Бродівського р-ну) соняшником у Львівській області 78 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. 4) кіз ‒ 23,6 тис. голів (на рівні 1995 р.), зокрема: 1,6 тис. голів мали сільськогоспо- дарські підприємства (на 87,5 % більше) і 22 тис. голів мали господарства населення (на 6 % менше). Дещо збільшилося поголів’я свиней, птиці, кролів та бджолосім’ї, зокрема: 5) свиней ‒ 373,2 тис. голів, поголів’я порівняно з 1995 р. зросло на 18,8 %, у тім числі: в сільськогосподарських підприємствах зросло на 62,4 % (з 79,5 тис. до 211,2 тис. голів) і, навпаки, в господарствах населення – зменшилося на 27,6 % (з 223,9 тис. до 162 тис. голів); 6) кролів – 285,6 тис. голів, тобто зросло на 34,2 %, у тім числі в сільськогосподарських підприємствах залишилося на рівні 1995 р., а в господарства населення – на 34,3 % (з 187,2 тис. до 285 тис. голів); 7) птиці – 8 532,8 тис. штук, тобто зросло на 27,1 %, у тім числі в сільськогосподарських підприємствах зросло на 70 % (з 966,2 тис. до 3220 тис. штук), а в господарствах населення – на 1 % (з 5257,4 тис. до 5312,8 тис. штук); 8) бджолосімей – 62,9 тис. сімей, також зросло на 41 %, у тім числі в сільськогосподар- ських підприємствах зменшилося на 94,7 % (з 15 тис. до 0,8 тис. сімей), а в господарства населення, навпаки, зросло на 63,9 % (з 22,4 тис. до 62,1 тис. сімей). Отриману продукцію сільського господарства Львівської області (у постійних цінах 2010 р.) оцінено в 9 820 млн грн (14-те місце серед регіонів України), з них – 3 816,9 млн грн отримали сільськогосподарські підприємства і 6 003,1 млн грн. – господарства населення. За оцінкою обсягів виробленої продукції рослинництва (6 210,5 млн грн) область займала 17-те місце серед регіонів України, а тваринництва (3 609,5 млн грн) – шосте. Отже, найбільшу частку від загального обсягу реалізації сільськогосподарської продукції отримали господарства насе- лення – 61,1 %. Вони виробили 57,3 % продукції рослинництва і 67,7 % – тваринництва (Сіль- ське…, 2018). Станом на 2017 р. у Львівській області було зареєстровано 1 186 діючих сільськогоспо- дарських підприємств, які охоплюють дві підкатегорії – державні сільськогосподарські підпри- ємства і недержавні сільськогосподарські підприємства, у тім числі фермерські господарства (183, 15-те місце серед регіонів України). Найбільше їх у Сокальському (118, у тім числі 89 фер- мерських господарств), Жовківському (108; 76), Пустомитівському (100; 76) і Жидачівському (98; 73) районах, дещо менше в Мостиському (77; 63), Золочівському (60; 39), Яворівському (60; 41), Городоцькому (59; 33), Буському (58; 44), Самбірському (58; 47), Радехівському (54; 37), Стрий- ському (52; 46) і Бродівському (51; 19), менше в Перемишлянському (46; 28), Кам’янка-Бузькому (44; 26) Старосамбірському (42; 28), Дрогобицькому (37; 20) і Миколаївському (34; 20) районах та Рис. 1.45. Аграрії Львівщини найприбутковіше Рис. 1.46. Збір цукрових буряків на полях ТзОВ вирощують картоплю та овочеві “Агро ЛВ Лімітед” (с. Вирів Камʼянко-Бузького р-ну) 79 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони містах обласного значення (25; 3), а найменше – в Сколівському (4 фермерські господарства) і Турківському (1 фермерське господарство) районах (Сільське…, 2018). Порівняно з 2005 р. кількість діючих сільськогосподарських підприємств зменшилась на 31,2 %, у тім числі фермер- ських господарств – на 31,9 %. Продукцію сільського господарства у сільськогосподарських підприємствах оцінено в 3 816,9 млн грн. (18-те місце серед регіонів України), у тім числі продукцію рослинництва оцінено в 2 651,1 млн грн. (19-те місце серед регіонів України), а тваринництва – в 1 165,8 млн грн. (10-те місце серед регіонів України) (Сільське…, 2018). Державні сільськогосподарські підприємства виробили продукції на суму 47,8 млн грн, у тім числі продукції рослинництва – на 40 млн грн і тваринництва – на 7,8 млн грн, а недержавні – на суму 3 769,1 млн грн, у тім числі продукції рослинництва – на 2 611,1 млн грн і тваринництва – на 1 158 млн грн, з них фермерські господарства – на суму 682,3 млн грн, у тім числі продукції рослинництва – на 361,4 млн грн і тваринництва – на 320,9 млн грн. Сьогодні частка вартості виробленої продукції державних сільськогосподарських підприємств в області становить всього 1,2 % від загального обсягу вартості продукції всіх сільськогосподарських підприємств. Найбільшу частку від загального обсягу вартості продукції, виробленої сільськогосподар- ськими підприємствами, зареєстровано в Стрийському (11,8 %; 449,5 млн грн), Сокальському (10,6 %; 404,7 млн грн), Жидачівському (7,9 %; 301,7 млн грн), Золочівському (7,5 %; 284,7 млн грн), Кам’янка-Бузькому (6,7 %; 257 млн грн) і Самбірському (6,3 %; 241,6 млн грн) районах, середню ‒ у Пустомитівському (5,9 %; 225 млн грн), Радехівському (5,9 %; 223,4 млн грн), Буському (5,7 %; 218 млн грн), Бродівському (5,5 %; 209,5 млн грн), Городоцькому (4,9 %; 185,2 млн грн), Миколаївському (4,5 %; 172,3 млн грн), Дрогобицькому (3,6 %; 138 млн грн), Жовківському (3,4 %; 129,2 млн грн), Мостиському (2,7 %; 101,6 млн грн), Перемишлянському (2,5 %; 95,9 млн грн) та Яворівському (2,2 %; 85,8 млн грн), а найменшу – в містах обласного значення (1,2 %; 45,2 млн грн) і Старосамбірському (1 %; 39,4 млн грн), Турківському (0,19 %; 8,2 млн грн) та Сколівському (0,01 %; 0,7 млн грн) районах (Сільське…, 2018). Обсяги реалізації сільськогосподарської продукції господарствами населення оцінено в 6 003,1 млн грн (третє місце серед регіонів України), у тім числі продукцію рослинництва оцінено в 3 559,4 млн грн (сьоме місце серед регіонів України), а тваринництва – в 2 443,7 млн грн (друге місце серед регіонів України) (Сільське…, 2018). 1.2.3. Використання ґрунтів орних земель За сучасних умов важливе місце посідають дослідження екологічно безпечного використання ґрунтів орних земель як першооснови продовольчої безпеки держави. Аналіз і вивчення зе- мельних ресурсів з урахуванням їхніх екологічних особливостей, здатності ґрунтів виконувати функцію сільськогосподарських угідь, створювати оптимальні умови для росту і розвитку сільськогосподарських культур – це завдання сьогодення. Вирішення цих питань важливі тому, що ці землі зазнають інтенсивного антропогенного впливу, і проблема їхнього раціонального використання є сьогодні надзвичайно актуальною не лише для Львівщини, а й для всієї України, що характеризуються добре розвиненим сільським господарством. Одним з етапів оцінки стану ґрунтового покриву є агроекологічна оцінка ґрунтів, що полягає в поділі орних земель за придатністю для сільськогосподарського використання під конкретні культури на підставі природно-сільськогосподарського районування області й агро- виробничого групування ґрунтів України, які логічно пов’язують умови природного середовища та його сільськогосподарське використання. Потребу та доцільність визначення придатності ґрунтів земельних ділянок для виро- щування сільськогосподарських культур можна підтвердити такими даними: якщо прийняти 80 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. генетичний потенціал рослин за 100 %, то зниження його від бур’янів, шкідників і хвороб становить 5–10 %; під час вирощування рослин у зонах несприятливих ґрунтово-кліматичних умов – 70 % (Добряк, Канаш, Розумний, 2001). Отже, наголосимо на тому, що сільськогоспо- дарські культури найдоцільніше та рентабельніше вирощувати лише на придатних для них земельних ділянках. Це має стати підґрунтям екологічно безпечного використання земель. Згідно зі шкалою придатності агровиробничих груп ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур, яку розробив Інститут землеустрою УААН, орні землі поділяють на п’ять класів (I–V) для вирощування районованих культур – озимих пшениці й жита, ячменю, вівса, буряків цукрових, картоплі, льону (Класифікація…, 2007; Розумний, 2007). Зі зменшенням відповідності знижується придатність ґрунтів. Зазначимо, що найпридатнішими для вирощу- вання всіх культур є землі першого та другого, для зернових – першого, другого та третього класів придатності. Під час оцінювання використання і придатності орних земель Львівщини для вирощування районованих культур використано такі матеріали: “Шкала бонітування ґрунтів Львівської області” (Шкала…, 1993), “Базова шкала придатності ґрунтів України для вирощування основних сільськогосподарських культур” (Класифікація…, 2007), “Природно-сільськогосподарське району- вання України” (Мартин, Осипчук, Чумаченко, 2015; Осипчук, 2008) та фондові матеріали кафедри ґрунтознавства і географії ґрунтів ЛНУ ім. І. Франка. Львівська область, згідно з природно-сільськогосподарським районуванням України (Мар- тин, Осипчук, Чумаченко, 2015; Осипчук, 2008), розміщена в межах таких провінцій: Поліська Західна, Лісостепова Західна; Передкарпаття та Карпати Карпатської гірської області. Вона займає площу 2 183 197 га, з них на орні землі припадає 715 365 га, або 33 % площі ріллі області із середньозваженим балом бонітету ріллі 29 (коливається від 54 у Золочівському до 10 у Турківському (з огляду на гірські умови, які не сприяють значній сільськогосподарській освоєності) природно-сільськогосподарських районах (ПСГР). У структурі сільськогосподар- ських угідь області на орні землі припадає 67 %. З урахуванням реального стану земельних угідь і ґрунтуючись на класифікаційних під- ходах щодо придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур з’ясовано, що для вирощування районованих зернових культур у Львівській області придатними (землі I–III класів) вважають 80 % ріллі під посіви вівса, 76 % – жито озиме, по 72 % – пшеницю озиму та ячмінь, що є досить високими показниками, а під час застосування сучасних техно- логій дає змогу отримувати сталі високі врожаї (рис. 1.47). Незважаючи на агроекологічну придатність ґрунтів орних земель, зокрема у 2019 р., найменші площі відведені під посіви жита і вівса, відповідно, 6 і 12 тис. га. На землях низької придатності та непридатних (IV–V клас), що становлять 7–19 %, виро- щування зернових культур є не лише збитковим, а й екологічно небезпечним. На цих площах потрібно проводити консервацію та реабілітацію слабо- і середньодеградованих, а також трансформацію малопродуктивних і сильнодеградованих земель (рис. 1.47, 1,48). Площа ґрунтів, придатних для вирощування просапних і технічних культур, коливається від 11 % під льон до 30 % під картоплю (I–II класи) від площі ріллі області. Непридатна під картоплю рілля IV–V класів займає, відповідно, 32 і 18 %, що майже в 1,5 раза більше, ніж придатних. Такі дані насторожують і потребують вжиття негайних заходів щодо поліпшення екологічного стану ґрунтів шляхом виведення земель IV–V класів із сівозмін, де хоча б одне з полів було зайняте картоплею (див. рис. 1.47, 1.48). Для вирощування буряків цукрових характерна така тенденція в розподілі площ придат- ності ріллі: найбільшою є площа земель низької придатності (IV клас) – 21 %, обмежено придат- них (ІІІ клас) і непридатних (V клас) для вирощування цієї культури, відповідно, 9 і 6 %, що зумовлено наявністю слабо- і середньозмитих ґрунтів, на яких вирощування просапних культур призводить до інтенсифікації процесів водної ерозії. Найпридатніші агроекологічні характеристи- 81 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 90 80 80 77 72 72 70 60 50 40 30 30 21 20 16 11 10 0 Пшениця Жито озиме Ячмінь Овес Картопля Льон Буряк Кукурудза озима цукровий Рис. 1.47. Частка площ найпридатніших ґрунтів орних земель для вирощування зернових (I–III клас) і просапних (I–II клас) сільськогосподарських культур Львівської області, у відсотках 40 35 34 32 32 31 30 30 26 26 25 24 2122 21 21 21 20 20 19 19 19 19 18 17 16 15 14 14 13 14 14 10 9 10 10 10 9 9 7 887 6 4 5 5 1 0 Пшениця Жито озиме Ячмінь Овес Картопля Льон Буряк Кукурудза озима цукровий I II III IV V Рис. 1.48. Розподіл орних земель Львівської області за класами придатності для вирощування сільськогосподарських культур, у відсотках 82 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. ки орних земель Львівщини для буряків цукрових (І–ІІ класи) становлять 21 % від площі ріллі області (див. рис. 1.47, 1.48). У Львівській області простежуються суттєві відмінності у придатності ґрунтів орних земель для вирощування сільськогосподарських культур, що диференціюються відповідно до природно- сільськогосподарських районів. З огляду на різноманітність природних й агрокліматичних умов території на рис. 1.49 і 1.50 відображено структуру класів придатності ґрунтів для окремих сільськогосподарських культур, що мають товарне значення в області. Понад 60–80 % ґрунтів орних земель Золочівського, Борщовицького, Сокальського і Раде- хівського ПСГР придатні (І–ІІІ класи) під вирощування усіх зернових культур, у тому числі пшениці озимої. Найпридатніші землі (І–ІІ класи) для вирощування цукрових буряків становлять 20– 40 % ріллі майже усіх ПСГР Лісостепової Західної та Поліської Західної провінцій, крім Кам’янко- Бузького і Яворівського ПСГР. Такі тенденції зумовлені високою сільськогосподарською освоє- ністю, розораністю земель ПСГР і найвищою бонітетною оцінкою ґрунтів серед ПСГР області (див. рис. 1.49, 1.50). Тривале використання ґрунтів орних земель Львівської області у сільськогосподарському виробництві спричинило погіршення їхнього екологічного стану. На території Львівщини, по суті, не залишилось ґрунтів, які б не зазнали антропогенного впливу. Неадекватні та науково необґрунтовані дії, споживацьке ставлення до ґрунтів зумовлює погіршення їхніх властивостей і розвиток деградаційних процесів, зокрема ерозійних. Ерозійна деградація ґрунтів найпошире- ніша у Львівській області, має чітко виражену зональність і найбільше прогресує у природно- сільськогосподарських районах Лісостепової Західної провінції і в Карпатах. Площа орних земель, які зазнають згубного впливу водної та вітрової ерозій, становить близько 21 % від площі сільськогосподарських угідь області, у тому числі площі слабо-, зрідка середньодефльо- ваних ґрунтів становлять майже 3 %, які наявні в межах поширення ґрунтів легкого грануло- метричного складу та дерново-карбонатних ґрунтів з високим вмістом CaCO3 (понад 30 %) на території Малого Полісся (рис. 1.51) (Телегуз, Кіт, 2013). Найважливішими причинами, які зумовлюють проблему ерозії в області, є високий ступінь розораності сільськогосподарських угідь, нищівне агрогенне навантаження на ґрунти, коли в ріллю залучені малопродуктивні і схилові землі, паювання вже деградованих земель, низька агротехнічна й екологічна освіта теперішніх власників землі, відсутність державних, регіональ- них і місцевих програм охорони ґрунтів, відсутність дієвих механізмів економічного стимулю- вання захисту ґрунтів від ерозії та безліч інших причин, які підсилюють деградацію ґрунтів. Агроекологічна оцінка ґрунтів ерозійнонебезпечних ділянок є важливою умовою ефектив- ного та екологічно безпечного використання орних земель. Визначення площ еродованих ґрунтів сприятиме об’єктивній оцінці агроекологічного стану ґрунтів та визначенню втрат урожаю під час вирощування зернових культур на змитих і дефльованих ґрунтах. За методикою агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення родючість ґрунту оцінюють за природною врожайністю або за бонітетом, який визначають за бальною шкалою. У 100 балів оцінено ґрунт, на якому одержують 50 ц/га зернових і більше. Шкала врожайності змінюється від 100 до 10 балів з інтервалом у 2 бали. У виробничих умовах врожайність зернових становить переважно 10–40 ц/га, а якість ґрунту оцінюють на рівні 20–80 балів. Орні землі, бал бонітету яких нижче 20, а природна врожайність менше 10 ц/ га, оцінюють як малопродуктивні й такі, що підлягають консервації; вирощувати зернові куль- тури на цих ґрунтах нерентабельно й екологічно небезпечно (Методика, 2002). Якість еродованих ґрунтів ріллі Львівської області становить у середньому 19 балів, досягаючи максимального значення 24 бали на слабозмитих та 17 і 13, відповідно, на середньо- і сильнозмитих відмінах, на дефльованих ґрунтах – 16 балів. Середній бал бонітету орних земель незмитих ґрунтів Львівської області – 29 балів; природна врожайність зернових культур – 15 ц/га, а згадані вище показники на змитих ґрунтах у 1,5–2,0 рази менші. Відповідно, і 83 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.49. Структура придатності ґрунтів природно-сільськогосподарських районів Львівської області для вирощування озимої пшениці 84 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Рис. 1.50. Структура придатності ґрунтів природно-сільськогосподарських районів Львівської області для вирощування цукрових буряків 85 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 12 10 10 8 6 6 4 3 2 2 0 слабозмиті середньозмиті сильнозмиті дефльовані Рис. 1.51. Частка еродованих ґрунтів орних земель Львівської області від площі сільськогосподарських угідь, у відсотках природна врожайність зернових культур на ерозійно-деградованих ґрунтах досліджуваної території нижча майже вдвічі і становить 6,5 ц/га на сильнозмитих, 8,5 ц/га на середньозми- тих, 12 ц/га на слабозмитих і 8 ц/га на дефльованих ґрунтах (рис. 1.52) (Телегуз, Кіт, 2013). 35 30 29 25 24 20 17 16 15 15 13 12 10 8,5 8 6,5 5 0 незмиті слабозмиті середньозмиті сильнозмиті дефльовані середньозважений бал бонітету природна врожайність, ц/га Рис. 1.52. Середньозважений бал бонітету ріллі та природна врожайність зернових культур нееродованих та еродованих ґрунтів Львівської області Зазначимо, що на слабо- і середньозмитих ґрунтах ІІ, ІІІ класів придатності рекомен- довано вирощувати зернові культури, проте їхня природна врожайність буде нижчою від характерної для незмитих ґрунтів, а сільськогосподарські виробники зазнаватимуть значних збитків. На цих ерозійнонебезпечних ділянках треба проводити агротехнічні, агролісомеліо- ративні та інші ґрунтозахисні заходи, щоб не погіршувалась якість і не знижувалась родючість ґрунтів, а їхнє використання було екологічно безпечним і рентабельним. Найкращим засобом боротьби з ерозією є впровадження контурно-меліоративної організації території. 86 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Реальне використання ґрунтів орних земель має свої особливості. За результатами Держ- стату України, у структурі посівних площ Львівщини переважають зернові та технічні культури. Аналіз даних табл. 1.6 за останні десять років показує появу на полях та зростаючі площі нетипових для регіону сільськогосподарських культур. Таблиця 1.6 Динаміка посівних площ сільськогосподарських культур у Львівській області (за даними Головного управління статистики у Львівській області, Посівні…, 2019), тис. га Рік 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 Культура Культури сільсько- 540,9 563,4 596,9 621,0 68,7 638,3 662,0 679,8 674,9 697,1 господарські, у т. ч. культури зернові та 250,0 266,3 289,7 302,9 303,7 302,2 304,5 297,0 295,9 316,9 зернобобові соя 3,3 10,5 10,3 16,4 2,9 39,1 50,2 59,0 52,6 57,8 соняшник 0,1 1,1 2,6 8,1 14,4 11,4 26,7 35,2 34,2 25,6 буряк цукровий 14,0 17,3 19,4 16,3 15,8 12,4 13,2 15,7 11,6 11,0 фабричний ріпак та кольза 43,9 38,9 46,3 56,1 52,1 52,8 45,2 56,6 68,6 65,8 картопля 95,1 96,5 97,1 94,6 95,2 94,5 94,0 94,7 94,3 94,1 культури овочеві 23,0 24,6 24,8 24,4 24,4 25,1 25,5 25,6 26,1 36,6 культури кормові 108,4 107,0 105,3 100,7 97,2 96,9 100,1 94,0 89,6 87,3 плодові та ягідні 13,9 13,7 13,9 14,4 14,5 14,4 14,4 14,8 15,0 15,1 насадження Всупереч агроекологічним розрахункам в останні роки на Львівщині активно впроваджу- ють вирощування технічних ґрунтовиснажливих культур, таких як ріпак, соя, соняшник та кукурудза на зерно. Особливості кон’юнктури ринку цієї продукції (найвищі показники рента- бельності) та інтенсифікація сільськогосподарського виробництва призводять до порушення екологічно безпечного та збалансованого землекористування. Оптимальний термін повторного висадження для цих культур на поле – 7–8 років. Застосування агрохолдингами коротких сіво- змін унеможливлює такі терміни та водночас потребує значного агрохімічного та агротехно- генного (засоби захисту рослин, мінеральні добрива) навантаження на агроекосистему та кри- тично збільшує ярий клин. Водночас, повернення у ґрунт пожнивних залишків із одночасним внесенням мінеральних добрив набуває звичного застосування серед агровиробників Львів- щини. Виконання вимог “закону повернення” простежується лише частково. Водночас впровадження новітніх систем екологічного землеробства із використанням ґрунтозахисних, ґрунтозберігаючих, енергоощадних (low-input, integrated maintaining farming, mini-till, nou-till, direct sowing, conservation agriculture) та точних технологій залишаються серед агровиробників Львівщини поодинокими та не мають належної підтримки з боку держави. Наголосимо, що орні землі Львівської області є найпридатнішими для вирощування культур суцільного посіву, передусім зернових. Однак є незначні площі низькопридатних і непридатних земель для цих культур, і їх не варто залишати поза увагою, вживаючи заходів щодо оптимізації землекористування. Майже третину ріллі області вважають придатною для вирощування просапних культур, а решту непридатних земель потрібно вилучити з інтенсивного обробітку і консервувати їх шляхом залуження або заліснення тому, що їхнє подальше використання як орних становить реальну небезпеку для ґрунтового покриву. На цих площах екологічно небезпечно й економічно неви- гідно вирощувати сільськогосподарські культури. 87 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 1.2.4. Інші напрями землекористування Серед інших напрямків землекористування, окрім сільськогосподарського, розглянемо інші напрями, а саме лісогосподарське, селітебне і водогосподарське. Лісогосподарське землекористування пов’язане використанням земельних ділянок, що вкриті лісовою рослинністю та не вкриті лісовою рослинністю, лісогосподарськими підпри- ємствами, громадянами України з метою забезпечення екологічних, економічних, соціальних та інших потреб суспільства у лісових ресурсах (деревних, технічних, лікарських) і корисних властивостях лісів (Паньків, 2011). Львівську область відноситься до найбільш лісистих регіонів України. Ліси займають 31,8 % її території, тоді як у середньому по Україні цей показник удвічі менший і складає 15,7 %. Лісові угіддя займають площу 694,6 тис. га, що становить понад 8 % загальної площі лісів держави (загальна площа області складає 3,6 % від території України). Ліси в Львівській області розміщені нерівномірно, основна частина вкритої лісом площі при- падає на гірські райони Карпат, а також Розточчя, Гологори і Мале Полісся (Львівське…, 2021). Ліси і лісовкриті площі. В основу аналізу взято розподіл площі лісів та лісовкритих територій у межах міст обласного значення та адміністративних районів області. На підставі значень по- казників площі лісів і лісовкритих площ виокремлено шість груп міст та адміністративних районів області (рис. 1.53). А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із великими показниками (3 500–2 000 га) площі лісів і лісовкритих територій належить м. Львів (площа лісів та лісовкритих територій становить 3 403 га; частка лісів від загальної площі міста – 31,8 %. 2. Для другої групи характерні середні показники (594–400 га) площі лісів і лісовкритих територій. До цієї групи віднесемо м. Дрогобич (площа 594 га; частка від загальної площі міста – 13,4 %; з розрахунку на особу – 0,006 га), м. Новий Розділ (567 га; 24,0 %; 0,020 га/особу) та м. Борислав (459 га; 12,2 %; 0,013 га/особу). 3. Третя група міст із помірними показниками (399–600 га) площі лісів і лісовкритих тери- торій. До цієї групи належить м. Самбір (площа 61 га; частка від загальної площі міста – 3,9 %; з розрахунку на особу – 0,002 га). 4. До четвертої групи зараховано м. Трускавець (площа 36 га; частка від загальної площі міста – 4,4 %; з розрахунку на особу – 0,001 га) та м. Стрий (34 га; 2,0 %; 0,0006 га/особу). Для цієї групи міст визначено низькі показники (59–34 га) площі лісів і лісовкритих територій. 5. До п’ятої групи міст з дуже низькими показниками (33–1 га) площі лісів і лісовкритих територій належать м. Червоноград (площа 1 га; частка лісів і лісовкритих територій від загаль- ної площі міста – 0,05 %; з розрахунку на особу – 0,00001 га). Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із дуже великими показниками (105 000– 90 000 га) площі лісів і лісовкритих територій. До цієї групи належать Сколівський район (площа 104 864 га; частка від загальної площі району – 71,3 %; з розрахунку на особу – 2,198 га). Частка лісів і лісовкритих територій групи становить 15,1 % від загальної площі земель цієї категорії, або 4,8 % від загальної площі земель районів області. 2. Великі показники (89 999–47 643 га) площі лісів і лісовкритих територій зареєстровано у Турківському (площа 68 001 га; частка від загальної площі району – 57,7 %; з розрахунку на особу – 1,362 га), Яворівському (61 645 га; 39,9 %; 0,494 га/особу) і Старосамбірському (57 373 га; 46,1 %; 0,735 га/особу) районах. Частка лісів і лісовкритих територій групи становить 26,92 % від загальної площі земель цієї категорії, або 8,57 % від загальної площі земель районів області. 88 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Рис. 1.53. Площа лісів і лісовкритих площ у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 89 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 3. Третя група районів із значними показниками (47 642–30 559 га) площі лісів та лісовкри- тих територій. До цієї групи належать п’ять районів: Дрогобицький (площа 47 642 га; частка від загальної площі району – 39,5 %; з розрахунку на особу – 0,638 га), Бродівський (40 005 га; 34,4 %; 0,675 га/особу), Сокальський (36 000 га; 22,9 %; 0,388 га/особу), Жовківський (32 566 га; 25,2 %; 0,295 га/особу) і Радехівський (30 559 га; 26,7 %; 0,639 га/особу). Частка лісів і лісовкритих територій даної групи становить 26,89 % від загальної площі земель цієї категорії, або 8,56 % від загальної площі земель районів області. 4. Перемишлянський (площа 28 722 га; частка від загальної площі району – 31,3 %; з розрахунку на особу – 0,739 га), Золочівський (26 182 га; 23,9 %; 0,377 га/особу), Стрийський (24 815 га; 30,7 %; 0,401 га/особу) і Буський (20 594 га; 24,2 %; 0,444 га/особу) райони зараховано до четвертої групи. Для цієї групи районів визначено середні показники (30 558–20 594 га) площі лісів і лісовкритих територій. Частка лісів і лісовкритих територій групи становить 14,44 % від загальної площі земель цієї категорії, або 4,6 % від загальної площі земель районів області. 5. П’ята група з помірними показниками (20 593–12 000 га) площі лісів і лісовкритих тери- торій. До цієї групи належать найбільше районів регіону – шість: Жидачівський (площа 19 337 га; частка від загальної площі району – 19,4 %; з розрахунку на особу – 0,283 га), Миколаївський (18 705 га; 27,7 %; 0,296 га/особу), Кам’янка-Бузький (17 841 га; 20,6 %; 0,312 га/особу), Мости- ський (16 797 га; 19,9 %; 0,294 га/особу), Пустомитівський (16 467 га; 17,4 %; 0,141 га/особу) і Самбірський (12 003 га; 12,9 %; 0,176 га/особу) райони. Частка лісів і лісовкритих територій групи становить 14,56 % від загальної площі земель цієї категорії, або 4,63 % від загальної площі земель районів області. 6. До шостої групи із низькими показниками (11 999–9 440 га) площі лісів і лісовкритих територій зареєстровано у Городоцькому (площа 9 441 га; частка від загальної площі району – 13,0 %; з розрахунку на особу – 0,137 га) районі. Частка лісів і лісовкритих територій групи стано- вить 1,36 % від загальної площі земель цієї категорії, або 0,43 % від загальної площі земель районів області. Аналіз розподілу площ лісів та лісовкритих територій у межах міст обласного значення і районів Львівської області засвідчив таке: у місті Львів (рис. 1.54) простежуються найбільші значення показників площі лісів і лісо- вкритих територій, а найменші – у містах Червоноград і Моршин; найбільшу частка лісів і лісовкритих територій від загальної площі обчислено у містах Новий Розділ, Львів, Дрогобич і Борислав, а найменшу – у містах Трускавець, Самбір, Стрий, Червоноград і Моршин; у розрахунку на особу актуальною є проблема забезпечення населення лісами і лісо- вкритими територіями для всіх міст обласного значення; серед адміністративних районів області найвищі показники площі лісів і лісовкритих територій обчислено у Сколівському (рис. 1.55), Турківському, Яворівському та Старосамбір- ському, дещо менші – у Дрогобицькому, Бродівському, Сокальському, Жовківському і Радехівському, а найменші – у Мостиському, Пустомитівському, Самбірському та Горо- доцькому; у Сколівському, Турківському, Старосамбірському, Яворівському, Дрогобицькому та Бро- дівському районах обчислено найбільшу частку лісів і лісовкритих територій від загальної площі, а найменшу – у Самбірському, Городоцькому, Мостиському і Жидачівському; у розрахунку на особу найбільш забезпечене населення лісами та лісовкритими тери- торіями у Сколівському, Турківському, Старосамбірському, Перемишлянському, Дрого- бицькому і Бродівському районах, а найменш – у Городоцькому, Пустомитівському, Самбірському; загалом площа лісів і лісовкритих площ у межах міст обласного значення обмежена, а в межах адміністративних районів області, коливається від значних до середніх показників. 90 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Рис. 1.54. Лісопарк “Погулянка” у Львові Рис. 1.55. Сколівські Бескиди. Вид на скельну фортецю Тустань Селітебні площі. Селітебне землекористування є типом використання земельних ділянок для розташування житлової забудови, громадських будівель і споруд; промислових, гірничодобув- них, транспортних та інших підприємств, їхніх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміні- стративно-побутових будівель з метою найбільш повного задоволення потреб населення в належних умовах проживання та здійснення різноманітних видів господарської діяльності (Паньків, 2011). Згідно чинної класифікації, що використовується при обліку кількості забудо- ваних земель, у їхній структурі виділяються такі категорії: землі під житловою забудовою; землі промисловості; землі під відкритими розробками, кар’єрами, шахтами та відповідними спорудами; землі, які використовуються в комерційних цілях; землі громадського призначення; землі змішаного використання; землі, які використовуються для транспорту та зв’язку; землі, які використовуються для технічної інфраструктури; землі, які використовуються для відпочинку та інші відкриті землі (Паньків, 2008). Розподіл площ забудованих земель та забезпечення ними міст обласного значення й адмі- ністративних районів Львівської області показано на рис. 1.56. На підставі сукупності показників площі земель цієї категорії виокремлено шість груп міст та адміністративних районів області. А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із великими показниками (12 000–10 000 га) площі забудованих земель належать місто Львів (площа 11 718 га; частка від загальної площі міста – 68,5 %; з розрахунку на особу – 0,015 га). 2. Для другої групи характерні середні показники (2 000–1 800 га) площі забудованих земель. До цієї групи зачислено м. Дрогобич (площа 1 979 га; частка від загальної площі міста – 44,5 %; з розрахунку на особу – 0,020 га). 3. Третя група міст із нижче середніми показниками (1 799–1 400 га) площі забудованих земель. До цієї групи належить м. Червоноград (площа 1 525 га; частка від загальної площі міста – 72,7 %; з розрахунку на особу – 0,019 га), м. Борислав (1 523 га; 40,5 %; 0,042 га/особу) і м. Новий Розділ (1 459 га; 61,6 %; 0,051 га/особу). 4. Четверта група об’єднує міста Самбір (площа забудованих земель цієї категорії стано- вить 1 289 га; частка від загальної площі міста – 83,3 %; з розрахунку на особу – 0,037 га) і Стрий (1049 га; 61,8 %; 0,018 га/особу). Для цієї групи міст визначено низькі показники площі забудо- ваних земель. 5. Для п’ятої групи характерні дуже низькі показники (999–400 га) площі забудованих земель. До цієї групи зараховано м. Трускавець (площа 602 га; частка від загальної площі міс- та – 73,4 %; з розрахунку на особу – 0,021 га). 91 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.56. Площа забудованих земель у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 92 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. 6. До шостої групи міст із надто низькими показниками (399–150 га) площі забудованих земель належить місто Моршин (площа 162 га; частка від загальної площі міста – 73,0 %; з розрахунку на особу – 0,027 га). Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із значними показниками (10 000–7 050 га) площі забудованих земель. До цієї групи належить Яворівський район (площа 9 246 га; частка від загальної площі району – 6,0 %; з розрахунку на особу – 0,029 га). Частка забудованих земель цієї групи становить 8,0 % (9 246 га) від загальної площі земель цієї категорії, або 0,43 % від загальної площі земель районів області. 2. Середні показники (7 049–6 500 га) площі забудованих земель зареєстровано у Сокаль- ському районі (площа 7 029 га; частка від загальної площі району – 4,5 %; з розрахунку на особу – 0,076 га). Частка забудованих земель цієї групи становить 6,08 % (7 029 га) від загальної площі земель цієї категорії, або 0,33 % від загальної площі земель районів області. 3. Третя група районів із нижче середніх показниками (6 499–5 511 га) площі забудова- них земель. До цієї групи належать два райони: Пустомитівський (площа 6 277 га; частка від загальної площі району – 6,6 %; з розрахунку на особу – 0,054 га) і Жидачівський (6 116 га; 6,1 %; 0,090 га/особу). Частка забудованих земель цієї групи становить 10,72 % (12 393 га) від загальної площі земель цієї категорії, або 0,58 % від загальної площі земель районів області. 4. Радехівський (площа 5 510 га; частка від загальної площі району – 4,8 %; з розрахунку на особу – 0,115 га), Жовківський (5 467 га; 4,2 %; 0,050 га/особу) і Кам’янка-Бузький (4 909 га; 5,7 %; 0,086 га/особу). Для цієї групи районів визначено помірні показники (5 510–4 650 га) площі забудованих земель. Частка забудованих земель цієї групи становить 13,74 % (15 886 га) від загальної площі земель цієї категорії, або 0,74 % від загальної площі земель районів області. 5. П’ята група з низькими показниками (4 649–3 500 га) площі забудованих земель є най- чисельнішою та охоплює Дрогобицький (площа 4 646 га; частка від загальної площі району – 3,9 %; з розрахунку на особу – 0,062 га), Миколаївський (4 591 га; 6,8 %; 0,073 га/особу), Бродівський (4 286 га; 3,7 %; 0,072 га/особу), Золочівський (4 147 га; 3,8 %; 0,060 га/особу), Самбірський (4 118 га; 4,4 %; 0,060 га/особу), Старосамбірський (4 017 га; 3,2 %; 0,051 га/особу), Турківський (3 899 га; 3,3 %; 0,078 га/особу), Мостиський (3 898 га; 4,6 %; 0,068 га/особу) і Бусь- кий (3 781 га; 4,4 %; 0,081 га/особу) райони. Частка забудованих земель цієї групи становить 32,34 % (37 383 га) від загальної площі земель цієї категорії, або 1,74 % від загальної площі земель районів області. 6. До шостої групи з дуже низькими показниками (3 499–2 796 га) площі забудованих земель належать Стрийський (площа 3 298 га; частка від загальної площі району – 4,1 %; з розрахунку на особу – 0,053 га), Городоцький (3 193 га; 4,4 %; 0,046 га/особу), Сколівський (3 080 га; 2,1 %; 0,065 га/особу) і Перемишлянський (2 796 га; 3,0 %; 0,072 га/особу) райони. Частка забудованих земель цієї групи становить 10,69 % (12 361 га) від загальної площі земель цієї категорії, або 0,58 % від загальної площі земель районів області. Проаналізувавши розподіл площі забудованих земель у межах міст обласного значення та адміністративних районів Львівської області, можна дійти таких висновків: у регіоні виникли значні контрасти щодо забезпеченості населення міст обласного зна- чення та адміністративних районів забудованими землями; у місті Львів зареєстровано найбільші значення показників площі земель цієї категорії (рис. 1.57, 1.58), значно менші – у містах Дрогобич, Червоноград, Борислав, Новий Розділ, а найменші – у містах Трускавець і Моршин; найбільшу частку земель цієї категорії від загальної площі міст обчислено у містах Самбір, Трускавець, Моршин, Червоноград і Львів, а найменшу – у містах Борислав і Дрогобич; з розрахунку на особу найбільш актуальною є проблема забезпечення населення забудо- ваними землями у містах Львів, Стрий і Червоноград; 93 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.57. Як виглядають будинки у центрі Рис. 1.58. Приклад реалізації сучасних проектів Львова не для туристів житлових новобудов у Львові серед адміністративних районів області найбільші показники площі забудованих земель простежуються у Яворівському, Сокальському, Пустомитівському і Жидачівському, а най- менші – Стрийському, Городоцькому, Сколівському і Перемишлянському; найбільшу частку земель цієї категорії від загальної площі районів обчислено у Мико- лаївському, Пустомитівському, Жидачівському, Яворівському і Кам’янка-Бузькому районах, а найменшу – у Сколівському, Перемишлянському, Старосамбірському і Турківському районах; з розрахунку на особу найбільш забезпечене населення землями цієї категорії у Раде- хівському, Жидачівському, Кам’янка-Бузькому, Буському, Турківському, Сокальському і Яворівському районах, а найменш – у Городоцькому, Жовківському, Старосамбірському, Стрийському і Пустомитівському районах; загалом площі забудованих земель міст обласного значення та адміністративних районів області також обмежено; сучасна і майбутня стратегія селітебного землекористування в області має орієнтуватися на оптимізацію використання забудованих земель, що їх мають адміністративні райони та міста обласного значення; загалом, слід вкрай виважено ставитися до використання селітебних територій в області, враховувати як регіональні особливості забудови та ведення господарської діяльності, так і впроваджувати передовий світовий досвід у використанні таких територій з метою створення найсприятливіших умов проживання та гармонійного співіснування з оточуючим природним середовищем. Водогосподарське землекористування є типом використання земельних ділянок, що зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, болотами, островами, прибережними захисними смугами вздовж водних об’єктів, гідротехнічними, водогосподарськими спорудами та каналами, береговими смугами водних шляхів, з метою раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та виснаження (Паньків, 2015). До земель водного фонду, що є об’єктами водного землекористування, належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами, що не вкриті ліса- ми; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, відведені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (Водний…, 2012). 94 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Землі під водою. Для задоволення суспільних потреб, крім продуктів рільництва, тваринництва, виробничих та естетичних благ лісів, важливе значення мають землі зайняті водою. Вважається, що саме вода є основою життя і тому землі навколо водних об’єктів із прісними водами завжди були ареалами життєдіяльності і землекористування. Львівська область має значний потенціал щодо земель під водою, але їхній розподіл по адміністративно-територіальних одиницях відрізняється (рис. 1.59). А. Міста обласного значення. 1. До першої групи міст із середніми показниками (120–108 га) площі земель під водою належить міста Львів (площа 119 га; частка земель від загальної площі міста – 0,7 %; з розрахунку на особу – 0,0002 га) і Дрогобич (115 га; 2,6 %; 0,001 га/особу). 2. Для другої групи характерні показники нижче середнього (107–75 га). До цієї групи зачислені міста Самбір (площа 80 га; частка земель від загальної площі міста – 5,2 %; з роз- рахунку на особу – 0,002 га) і Червоноград (80 га; 3,8 %; 0,001 га/особу). 3. Третя група міст із помірними показниками (74–65 га) площі земель під водою. До цієї групи належать м. Трускавець (площа 65 га; частка земель від загальної площі міста – 7,9 %; з розрахунку на особу – 0,002 га). 4. До четвертої групи зараховано м. Новий Розділ (площа 42 га; частка земель від загальної площі міста – 1,8 %; з розрахунку на особу – 0,001 га). Для цієї групи міст визначено низькими показники (64–42 га) площі земель під водою. 5. Для п’ятої групи характерні дуже низькі показники (41–36 га) площі земель під водою. До цієї групи зачислено м. Борислав (площа 36 га; частка земель від загальної площі міста – 1,0 %; з розрахунку на особу – 0,0001 га). 6. До шостої групи міст із надто низькими показниками (35–20 га) площі земель під водою належить м. Моршин (площа 20 га; частка земель від загальної площі міста – 9,0 %; з роз- рахунку на особу – 0,003 га). Б. Адміністративні райони. 1. Перша група районів із значними показниками (4 500–4 000 га) земель під водою. До цієї групи належить Сокальський (площа 4 398 га; частка від загальної площі району – 2,8 %; з розрахунку на особу – 0,047 га) район (рис. 1.60). Частка земель під водою цієї групи становить 10,28 % (4 398 га) від загальної площі цієї категорії, або 0,2 % від загальної площі земель районів області. 2. Середні показники (3 999–3 000 га) площі земель під водою простежуються в Яворів- ському (площа 3 594 га; частка від загальної площі району – 2,3 %; з розрахунку на особу – 0,029 га). Частка земель під водою цієї групи становить 8,4 % (3 594 га) від загальної площі цієї категорії, або 0,17 % від загальної площі земель районів області. 3. Третя група районів із нижче середніми показниками (2 999–2 000 га) площі земель під водою. До цієї групи належать аж вісім районів: Жидачівський (площа 2 975 га; частка від загальної площі району – 3,0 %; з розрахунку на особу – 0,044 га), Жовківський (2 889 га; 2,2 %; 0,026 га/особу), Городоцький (2 726 га; 3,8 %; 0,039 га/особу), Кам’янка-Бузький (2 569 га; 3,0 %; 0,045 га/особу) (рис. 1.61), Миколаївський (2 498 га; 3,7 %; 0,040 га/особу), Самбірський (2 419 га; 2,6 %; 0,035 га/особу), Стрийський (2 027 га; 2,5 %; 0,033 га/особу) і Буський (2 016 га; 2,4 %; 0,043 га/особу). Частка земель під водою цієї групи становить 47,03 % (20 119 га) від загальної площі цієї категорії, або 0,92 % від загальної площі земель районів області. 4. Дрогобицький (площа 1 924 га; частка від загальної площі району – 1,6 %; з розрахун- ку на особу – 0,026 га), Пустомитівський (1 788 га; 1,9 %; 0,015 га/особу), Старосамбірський (1 692 га; 1,4 %; 0,022 га/особу) і Радехівський (1 555 га; 1,4 %; 0,033 га/особу) райони зараховано до четвертої групи. Для цієї групи районів визначено помірними показники (1 999– 1 500 га) площі земель під водою. Частка земель під водою цієї групи становить 16,27 % (6 959 га) від загальної площі цієї категорії, або 0,32 % від загальної площі земель районів області. 95 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.59. Площа земель під водою у межах адміністративних районів та міст обласного значення Львівської області 96 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. 5. П’ята група з низькими показниками (1 499–1 000 га) площі земель під водою охоплює Бродівський (площа 1 472 га; частка від загальної площі району – 1,3 %; з розрахунку на особу – 0,025 га), Золочівський (1 317 га; 1,2 %; 0,019 га/особу), Турківський (1 237 га; 1,0 %; 0,025 га/особу), Сколівський (1 119 га; 0,8 %; 0,023 га/особу) і Мостиський (1 037 га; 1,2 %; 0,018 га/особу) райони. Частка земель під водою цієї групи становить 14,45 % (6 182 га) від загальної площі цієї категорії, або 0,28 % від загальної площі земель районів області. 6. До шостої групи з дуже низькими показниками (999–860 га) площі земель під водою належить Перемишлянський район (площа 865 га; частка від загальної площі району – 0,9 %; з розрахунку на особу – 0,022 га). Частка земель під водою цієї групи становить 2,02 % (865 га) від загальної площі цієї категорії, або 0,04 % від загальної площі земель районів області. Проаналізувавши розподіл площі земель під водою у межах міст обласного значення і районів Львівської області, можна дійти таких висновків: у містах Львів, Дрогобич і Стрий зафіксовано найбільші значення показників площі земель під водою, а найменші – у містах Новий Розділ, Борислав і Моршин; найбільшу частку земель під водою від загальної площі міста обчислено у містах Моршин, Трускавець і Стрий, а найменшу – у містах Львів, Борислав і Новий Розділ; з розрахунку на особу надзвичайно актуальною є проблема забезпечення населення земель під водою для всіх міст обласного значення; серед адміністративних районів області найбільші показники площі земель під водою зафіксовано у Сокальському, Яворівському, Жидачівському, Жовківському, Городоцькому та Кам’янка-Бузькому, а найменші – у Бродівському, Золочівському, Турківському, Сколів- ському, Мостиському і Перемишлянському; найбільшу частку земель цієї категорії від загальної площі районів обчислено у Городоць- кому, Миколаївському, Жидачівському, Кам’янка-Бузькому, Сокальському, і Стрийському районах, а найменшу – у Сколівському, Перемишлянському, Турківському, Мостиському, Золочівському, Бродівському, Радехівському і Старосамбірському; з розрахунку на особу найбільш забезпечене населення землями під водою у Сокаль- ському, Кам’янка-Бузькому, Жидачівському, Буському і Миколаївському районах, а най- менш – у Пустомитівському, Мостиському, Золочівському, Перемишлянському, Старо- самбірському та Сколівському; загалом площі земель під водою у містах обласного значення обмежені, тому їх слід зберегти і відновити вже порушені та закинуті; площі земель в районах області, також займають незначні площі, однак саме вони є основою використання водних ресурсів і гарантують вирішення потреб водозабезпечення населення, промислового та агропромислового водопостачання, ведення рибного госпо- дарства, осушення сільськогосподарських земель, організації рекреації і туризму тощо. Рис. 1.60. Річка Західний Буг Рис. 1.61. Добротвірське водосховище 97 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 1.2.5. Рекультивація, меліорація, консервація та охорона земельних угідь Проблема порушених (антропогенно-перетворених) земель залишається актуальною. Згідно з законом України “Про охорону земель” (ст. 1), порушеними землями вважають земельні угіддя, що втратили власну господарську та екологічну цінність через порушення ґрунтового покриву внаслідок виробничої діяльності людини або дії несприятливих природних явищ (За- кон…, 2003). Проведення геологорозвідувальних робіт, видобування і збагачення корисних копалин, будівництво промислових і житлових обʼєктів, доріг та комунікацій зумовили низку негативних геоекологічних наслідків у регіоні: відчуження значних площ сільсько- і лісогоспо- дарського використання, деградацію земель, порушення цілісності ґрунтового і рослинного покривів, скидання у водотоки і водойми мінералізованих вод, активізацію небезпечних екзо- генних (карстопровальних, зсувних, ерозійних тощо) процесів. Це зумовлює розроблення науково обґрунтованих заходів із рекультивації порушених земель та повернення їх у господарське використання (Кучерявий, Геник, Дида, Колодко, 2006). Рекультивація земель є комплексом інженерних, технічних, меліоративних, біологічних, санітарно-гігієнічних та правових заходів, які здійснюються з метою відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель (Шульга, 2004). Повернення земель може бути у різні види використання: сільсько-, лісо- і рибогосподарське, для проми- слового і комунального будівництва, створення тепличних господарств, відновлюваних електро- станцій, під зони рекреації і відпочинку тощо. За даними Головного управління статистики у Львівській області загальна площа поруше- них земель у 2017 р. становила 12 067 га, а з них рекультивовано 20 га (Довкілля…, 2018). Серед адміністративних районів Львівської області найбільші площі порушених земель властиві для Яворівського (3 154 га), Радехівського (1 917 га), Жидачівського (1 469 га), Миколаївського (1 167 га), Дрогобицького (786 га), Бродівського (712 га) і Сокальського (669 га) районів (рис. 1.62). Найменше антропогенно-перетворених земель виявлено у Старосамбірському, Золочівсь- кому, Турківському і Стрийському районах (до 65 га). Загалом, на сьогодні частка порушених площ від загальної площі регіону становить 0,55 %. Найвищі показники, що припадають на антропогенно-перетворені землі властиві для Яворівського (2,04 %), Радехівського (1,68 %) і Жидачівського (1,47 %) районів, а найменші – для Старосамбірського району (лише 0,012 %). Щороку площі порушених земель зростають на 85‒120 га. Порівняно з іншими областями Карпатського регіону України, площа порушених земель на Львівщині є значною, оскільки, згідно з даними державної статистичної звітності, території порушених земель в Івано-Франківської області становлять 1,49 тис. га, у Закарпатській області ‒ 0,78 тис. га, у Чернівецької області – 0,45 тис. га. Наявність значних площ порушених земель на Львівщині, зумовлює пошук нових рішень у питаннях відновлення екологічної рівноваги в зоні впливу підприємств гірничодобувної промисловості та мінімізації техногенного впливу гірничодобувних робіт на екологічний стан природного середовища. Проблемними для про- ведення рекультиваційних і фітомеліоративних заходів є порушені землі зони діяльності гірничодобувних і гірничо-хімічних підприємств: Новояворівського і Роздільського ДГХП “Сірка”, Стебницького ДГХП “Полімінерал”, ДГХП “Подорожненський рудник”, ПАТ “Львівська вугільна компанія”, ХК “Львіввугілля” (Геник, 2008, 2012) (рис. 1.63, 1.64). Відзначимо, що на території Львівщини реалізовано низку програм і проектів, які передбачають відновлення та збереження природно-господарських систем у зоні діяльності гірничодобувних та гірничохімічних підпри- ємств, наприклад у зоні впливу гірничих робіт Новояворівського ДГХП “Сірка” реалізують проект відновлення екологічної рівноваги і рекультивації земель порушених гірничими роботами, розроб- 98 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Рис. 1.62. Динаміка порушених земель у Львівській області 99 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.63. Утворення ерозійних борозен і вимоїн Рис. 1.64. Затоплені ділянки довкола відвалу ПАТ на відкритих супіщаних поверхнях ділянки “Львівська вугільна компанія” – накопичувачі підземної виплавки ПВС-600 інфільтраційних вод з тіла відвалу лений ВАТ “Гірхімпром”, який передбачає створення рекреаційної зони довкола Яворівської во- дойми (Відновлення…, 2001). Процес поновлення ґрунтового покриву забирає чимало часу, коштів і ресурсів, що зумовило появу значних площ відпрацьованих земель, тобто ділянок земель, на яких повністю або частково завершено розроблення родовищ корисних копалин, формування карʼєрів чи відвалів, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, пов’язані з порушенням ґрунтового покриву. Найбільші площі під відпрацьованими землями виявлено в Яворівському (3 009 га) і Жидачівському (1 423 га) районах, де частка відпрацьованих становить 95‒97 % від усіх пору- шених земель. Іншою є ситуація із відпрацьованими земельними угіддями у районах області, де небагато порушених площ, а саме у Городоцькому (0,76 %) і Стрийському (6,2 %) районах. В останні роки у Камʼянко-Бузькому і Старосамбірському районах відпрацьованих земель не реєстрували. Порушені і відпрацьовані землі підлягають рекультивації. Наявність значних площ таких земель у Львівській області зумовлює потребу в активізації рекультиваційних і фітомеліо- ративних робіт. Нажаль, у 2018 р. площі рекультивованих земель становили лише 20 га, тобто 0,17 % від загальної площі порушених земель. У попередні два роки рекультивовано дещо більше порушених земель (31 га/рік), однак ці показники залишаються надзвичайно низькими (0,26 %). Ще десять років тому, темпи рекультивації були вищими, так у 2007 р. поліпшення земельних угідь реалізовано на площі у 108 га (0,88 %). При цьому, у повному обсязі рекуль- тиваційні роботи виконано лише в межах Яворівського району. Не виконано план з рекультивації у Бродівському, Буському, Жидачівському, Жовківському, Перемишлянському і Сокальському районах у зв’язку з відсутністю державного фінансування на виконання відновлювальних робіт (Геник, 2008). Загалом, темпи рекультивації порушених земель у Львівській області, особливо у районах видобування і збагачення корисних копалин з різних причин залишаються недостатніми для своєчасного відтворення, що й затримує повернення їх колишнім чи новим землевласникам і землекористувачам для подальшого використання за призначенням. Масштабні оптимізаційні заходи проведено в межах антропогенно-перетворених і деградованих земель Новояворівсь- кого і Роздільського ДГХП “Сірка”, зокрема відновлено понад 90 га порушених земель у Яво- рівському районі і близько 60 га у Новому Роздолі і Подорожному, які постраждали від ліквідованого сірчаного виробництва (Рудько, Іванов, Ковальчук, 2019). Меліорація земель є комплексом заходів, спрямованих на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню, ерозії та забрудненню земель, їх деградації, погіршенню стану 100 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. водних обʼєктів. У Львівській області проводять такі головні види меліорації земель як гідротехнічну, культуртехнічну, хімічну, агротехнічну та агролісотехнічну. Ми зосередимось лише на гідротехнічній меліорації у регіоні, зокрема на проведенні осушувальних робіт, а також боротьбі із водною ерозією. У Львівській області здійснено велику програму меліорації заболочених і перезволо- жених земель. На сьогодні налічується 102 осушувальні системи з ґрунтів яких надлишок вологи дренажем відводиться у водотоки (Золотарьова, 2015). Зараз тут осушується 513,2 тис. га, у тім числі 490,2 тис. га сільськогосподарських угідь. На сьогодні, коли внутрішньогосподарську меліоративну мережу передано у комунальну власність, а меліоровані землі розпайовано між власниками, проблема забезпечення на них сприятливого гідроекологічного стану стає гострішою. Моніторинг гідроекологічного стану осушуваних земель підтвердив, що меліоративні заходи не завжди створюють сприятливі умови для розвитку і росту сільськогосподарських культур. Незадовільний меліоративний стан у передпосівний період формується на 2,1‒2,3 % площ осушуваних земель області, задовільний ‒ в середньому на 69 %, а сприятливий ‒ на 28,8 %. По окремих осушувальних системах частка земель з незадовільним гідроекологічним станом значно вища (рис. 1.65). Так, на перезволожені землі в межах Острівської і Тершаківської систем припадає 28 %, Полтвинської системи ‒ 18 %, Болозівської і Буг-Золочівської систем ‒ 8‒15 % (Козак, Козак, Козловський, 2009). Середні рівні ґрунтових вод за травень‒жовтень перебувають у межах 0,35‒0,8 м від земної поверхні. У вологі вегетаційні періоди спостерігається підняття рівнів ґрунтових вод до поверхні землі. Постійно перезволоженими залишаються ділянки з технічно несправним гончарним дренажем, який найбільше виявлено у Жидачівському районі (441 га). Значно погіршують гідроекологічний стан осушуваних земель і завдають значних збитків сільському господарству регіону повені і паводки, які затоплюють значні площі у передкарпатських і малополіських ландшафтах. Наприклад, під час літнього паводка 2008 р. затоплено і підтоплено 26 084 га меліорованих угідь. Водночас, до середини вегетаційного періоду на окремих меліоративних системах рівень ґрунтових вод понижуються до критичних глибин (нижче 1,5 м). Найвища загрозою пересу- шення властива для Бережницької, Болозівської і Солокійської осушувальних систем. У регіоні осушено 57 тис. га торфовищ, тому існує загроза виникнення і поширення пожеж. В останні роки найчастіше загоряння торфів спостерігають в межах Солокійської, Болозівської, Верещицької і Домажирської систем (рис. 1.66). На формування незадовільного гідроекологічного стану осушуваних земель на площі понад 10 тис. га вплинули такі чинники як будівельні, проектно-вишукувальні, експлуатаційні, Рис. 1.65. Очищення каналу Полтвинської Рис. 1.66. Гасіння пожежі в межах Верещицької осушувальної системи осушуваної системи 101 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони агрохімічні та агротехнічні, а також господарська діяльність різних відомств і приватних осіб. Варто також відзначити, що осушувальні системи як інженерні споруди старіють, деформуються і потребують постійного догляду. В останні роки погіршився технічний стан осушуваних земель, заросли чагарниками внутрігосподарські мережі систем “Дністер‒Стрв’яж”, Білківської, Верхнє- стирської, Полтвинської та ін. Найпоширенішим меліоративним заходом покращення водного режиму суглинкових (оглеєних) ґрунтів Львівщини є глибоке розпушування. Унаслідок цього прискорюється від- ведення зайвої води з орного у підорний шар. На осушуваних торфових ґрунтах головним агро- меліоративним заходом є кротовий дренаж, який сприяє відведенню з осушуваних систем надлишкової вологи за перезволоження ґрунтів, і навпаки, за нестачі вологи – швидшій інфільтрації води з водоприймачів. З метою створення оптимальної вологоємності ґрунту і часткового переведення поверхневого стоку у ґрунтовий, здійснюють планування ґрунту із вирівнюванням мікропонижень (рис. 1.67). Ефективними у боротьбі з ерозією ґрунтів є агротехнічні заходи, які поділяють на фіто- меліоративні, агрохімічні та агрофізичні прийоми покращення властивостей та режимів ґрунтів, протиерозійний обробіток ґрунту. Фітомеліорація, окрім ґрунтозахисних сівозмін, передбачає висівання буферних смуг та кулісних посівів, смугове або суцільне мульчування, залишення рослинних решток на поверхні ґрунту, висівання сільськогосподарських культур смугами, висівання багаторічних трав або однорічних культур у міжряддях багаторічних насаджень тощо. Метою цих заходів є зменшення площі і періоду, коли поверхня ґрунту незахищена рослин- ністю та піддатлива до руйнування водою. Наявність еродованих ґрунтів вимагає також коректив у норми та терміни висівання сільськогосподарських культур. Зокрема, на схилах ухилом до 3° з наявними еродованими ґрунтами норми висіву насіння варто збільшувати на 10 %, на більш крутих схилах – на 20 % порівняно з рівнинними територіями (Агроландшафтні…, 2008). Посів культур доцільно проводити у більш ранні строки. Одним із негативних наслідків розвитку водної ерозії у ґрунтах Львівської області є зменшення вмісту поживних елементів, що знижує рівень їхньої родючості. Для підтримання поживного режиму ґрунтів на стабільному рівні застосовують мінеральні добрива (Доценко, 2010). Види, форми та терміни внесення добрив необхідно добирати відповідно до наявних у ґрунтах запасів макроелементів, потреб культур та властивостей ґрунтів (рис. 1.68). Наприклад, внесення гною в нормі 100 т/га на чорноземі типовому за ротацію сівозміни сприяє зменшенню дефіциту елементів живлення на 35–52 % (Клименко та ін., 2013). Тому його застосування є доцільним на чорноземах опідзолених і сірих лісових ґрунтах Львівщини. Рис. 1.67. Проведення рекультиваційних робіт Рис. 1.68. Внесення мінеральних добрив на Стоянівському торфобрикетному заводі за допомогою культиваторів 102 Геоекологія Львівської області Земельні ресурси 1.2. Базовими заходами в охороні ґрунтів від водної ерозії є організаційно-господарські, які охоплюють проектування контурної організації території з врахуванням природних умов, оптимізацію структури сільськогосподарських угідь та системи сівозмін, консервацію земель тощо. Вибір заходів боротьби з процесами водної ерозії залежить від характеру рельєфу. Якщо вирівняні ділянки придатні для вирощування різних сільськогосподарських культур без засто- сування протиерозійних заходів, то вже на схилах похилом понад 1° слід виважено добирати агротехнічні заходи, як і самі культури. Зокрема, на схилах похилом 1–3° рекомендовано про- водити оранку впоперек схилу без перевертання пласта. Збільшення крутизни схилів до 3–5° зумовлює формування середньозмитих ґрунтів. На цих ділянках слід впроваджувати кормові ґрунтозахисні (зерно-трав’яні, трав’яно-зернові) сівозміни та збільшити площі посіву багато- річних трав. Використання схилів з похилом 5–7° та переважанням сильнозмитих ґрунтів у сільсь- кому господарстві є обмеженим, тут необхідно проводити залуження бровок ярів і балок з метою запобігання їхньому подальшому росту. Зернопросапні та зернопарові сівозміни реко- мендовано впроваджувати на землях з похилом до 3°. Ґрунтозахисні сівозміни, які пропоновано для земель з більшими ухилами, повинні мати до 50 % площі культур суцільного посіву (багато- річні трави, озимі та ярі зернові), чистий пар доцільно замінити зайнятим або сидеральним (Наукові…, 2010). На ділянках зі складним рельєфом і значною небезпекою розвитку ерозійних процесів, межі полів, дороги, лісосмуги, а також обробіток ґрунту варто спрямовувати контурно, вздовж горизонталей або з допустимим відхиленням від них. Найбільш небезпечним є відхилення від горизонталей на 45°, оскільки у цьому випадку лінійні об’єкти (межі полів, борозни тощо) концентрують найбільшу кількість поверхневого стоку. Водночас варто зазначити, що контурно- смугову організацію території легше впровадити у великих господарствах та агрохолдингах. Натомість під час розпаювання земель не враховано потреби протиерозійного проектування, тому дотримуватися вищезгаданих норм у невеликих підсобних господарствах важко. Поряд із рекультивацією і меліорацією земель у регіоні здійснюється їхня консервація. Консервація земель передбачає припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруд- нених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я (Закон…, 2003). У Львівській області на стадії консервації деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель у 2019 р. перебувало близько 4,2 тис. га, що становило 0,15 % від за- гальної площі регіону. Зокрема, суцільному залісненню підлягають землі на схилах з ухилом понад 7°, зі сильно- еродованими ґрунтами та глибокими улоговинами, промивинами. Окрім насадження дерев, тут доцільно проводити терасування, проектувати водовідвідні споруди тощо. На схилах крутизною 5–7°, які зайняті сильно- та середньоеродованими ґрунтами і густо розчленовані улоговинами, варто створювати пасовища з поліпшеним травостоєм. Для підвищення їхньої продуктивності рекомендовано висівати бобово-злакові сумішки (еспарцет, люцерна, стоко- лос). Випас худоби на пасовищах проводять нормовано. На малопродуктивних пасовищах слід проводити докорінне покращення – спочатку поверхню обробити дисковими боронами, вирівняти, а потім висіяти трав’яні сумішки. Днища балок перед залуженням рекомендовано зорати або культивувати (Лемега, 2020). Необхідним заходом, спрямованим на покращення екологічного стану ґрунтового покриву Львівської області є зміна структури сільськогосподарських угідь, зокрема, перетворення частини орних земель на пасовища, сіножаті, перелоги і лісові масиви. У масштабах України вчені називають різні площі ріллі, які варто перетворити на екологічно стійкі угіддя – від 5 до 10 млн га (для максимального рівня скорочення ріллі слід відмовитися від обробітку земель 103 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони на усіх схилах крутизною понад 2°) (Новаковський, Канаш, Леонець, 2000). Щодо ступеня роз- ораності регіону, то частка ріллі на сьогодні становить 65 % площі сільськогосподарських угідь, тоді як оптимізований рівень розораності становить 31 % (Наукові…, 2004). Аналіз складу та цільового призначення земельних ресурсів Львівської області, а також обсягів виробництва сільськогосподарської продукції категоріями усіх господарств засвідчив, що сучасний стан їхнього використання у межах міст обласного значення та адміністративно- територіальних районів не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення стабілізувальних (ліси, лісосмуги, болота, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, болота, поверхневі води) і дестабілізувальних (рілля, забудова, гірничодобувні об’єкти тощо) угідь, що погіршує стійкість природних ландшафтів до техноген- ного навантаження і поступово руйнує природний механізм життя довкілля. Сьогодні потрібно збалансувати потреби населення регіону у продуктах рільництва і тваринництва завдяки оптимізації структури не тільки земельних угідь, а й сівозмін, з урахуванням природних (ланд- шафтних) умов конкретної території. Це перший крок до створення сталих ландшафтно- екологічних систем за принципом відновлення земельних ресурсів і посилення процесів їхньої стійкості та саморегуляції завдяки розширенню площі екологічно стабілізуючих земельних угідь малопродуктивних земель. Для впровадження еколого-збалансованої системи землекористування у Львівській області, за даними досліджень, із сільськогосподарського використання доцільно вилучити до 180 тис. га малопродуктивних земель (деградованих, малорозвинених, низькотехологіч- них та ін.), з них 75,9 тис. га – у лісостепових, 61,1 тис. га – у поліських, 42,3 тис. га – у перед- гірних, 0,7 тис. га – у гірських районах. Значну частину цих земель рекомендовано віддати під сіножаті і пасовища (95,1 тис. га) та заліснення (63,7 тис. га). Дещо менші площі передбачено відвести під ренатуралізацію (17,8 тис. га) та зони рекреації і відпочинку (3,4 тис. га), що додат- ково сприятиме підвищенню екологічної стійкості геосистем регіону (Ґрунти…, 2020; Качмар та ін., 2017). Описані завдання можуть бути вирішені завдяки розробленню регіональної еколого- соціоекономічної виробничої програми збереження та ренатуралізації земель (ґрунтів) різних природних районів Львівської області. Програма має охоплювати: а) повторне переобстеження ґрунтів (земель) з використанням сучасних новітніх технологій і технічного забезпечення (нова науково-методична основа); б) виявлення чинників деградації земель (ґрунтів), а також погір- шення екостану функціонування природних ландшафтів; в) укладання картосхем ґрунтів, агро- груп, (агро- та лісоландшафтних систем; г) оптимізацію структури земельних угідь з врахуванням ландшафтної будови території з метою збереження ґрунтового покриву і водних екосистем. Наявність Європейських ґрантових програм, що реалізують різні міжнародні благодійні інституції і фонди (Програма розвитку ООН (UNDP), Глобальна екологічна фундація (GEF), Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Програма ООН з навколишнього середовища (UNEP), ІСАР “Єднання”, Міжнародний союз з охорони природи і природних ресурсів (IUCN), Фундація формування Європейської екологічної мережі (EECONET Action Fund), Всесвітній фонд природи (WWF), Всесвітній центр моніторингу охорони довкілля (WCMC), Рада Європи, Світовий Банк (World Bank) та інші), надають змогу додаткового економічного забезпечення заходів із відновлення продуктивності порушених і відпрацьованих земель. Прикладів отри- мання коштів громадськими організаціями на відновлення продуктивності ґрунтового покриву та формування рослинного покриву на техногенно порушених територіях, зокрема і в зонах діяльності гірничодобувних підприємств, є достатньо. Проте недостатність співпраці державних структур, органів влади і самоврядування та громадських організацій, а частково і неузгодже- ність їхніх дій, призводять до зниження ефективності діяльності з повноцінного відновлення антропогенно-перетворених земель (Геник, 2013). 104 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. 1.3. ВОДНІ РЕСУРСИ Водні ресурси є важливою складовою ресурсного потенціалу Львівщини. Їхні запаси та якісний склад суттєво визначають економічний розвиток регіону та впливають на якість життя населення. Тому актуальним завданням сьогодення для науковців та управлінців є дослідження кількості та якості поверхневих і підземних вод з метою наукового обґрунтування засад їхнього раціональ- ного водокористування та охорони. 1.3.1. Стан поверхневих вод Річкова мережа. Особливістю географічного розташування Львівщини є те, що через її територію простягається значна частина Головного європейського вододілу, який поділяє річки Балтійсь- кого і Чорно-морського басейнів. Саме тому в межах Львівської області переважають малі річки, які є притоками великих і середніх рік. Згідно з оновленими даними Львівського обласного управління водних ресурсів, до вели- ких річок із площею водозбору понад 50 тис. км 2 належить р. Дністер, довжина якої в межах області сягає 207 км. До класу середніх річок, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. км 2, зараховують Західний Буг, Стрий, Сян, Стир, Серет та Іква. Чисельними серед водних об’єктів області є малі річки. Малих річок і струмків із площею водозбору до 2 тис. км2 та довжиною понад 10 км в області налічують 240 (дод. А.1–А.4). Їхня загальна довжина становить близько 5 тис. км. Кількість і довжина річок та струмків менше 10 км становить 2 275 одиниць і 6 093,4 км відповідно. Крім того, навесні під час танення снігу та влітку під час тривалих дощів утворюються тисячі тимчасово діючих потоків. На Львівщині налічують 2 522 річки загальною протяжністю 11 574,55 км. Найбільше річок належить до басейнів Дністра (52 %) і Західного Бугу (28 %), і незначна частина ‒ до басейнів Сяну (12 %) і Стира (8 %). Більшість малих річок, за винятком гірської частини області, каналізо- вані та слугують водоприймачами осушувальних систем (рис. 1.69). Загальна густота річкової мережі області становить 0,75 км/км 2, що свідчить про високе зволоження та добрі умови формування річкового стоку. Середня густота річкової сітки в басейні Західного Бугу становить 0,35 км/км2, у басейні Дністра від 0,7 км/км2 (Передкарпаття) до 1,0 км/ км2 (Карпати) (рис. 1.70). Розподіл стоку протягом року нерівномірний і залежить від розподілу опадів у басейнах річок, температури повітря, а також діяльності людей. Більша частина річного стоку (60–70 %) припадає на літньо-осінній період (травень‒листопад), а 40–30 % ‒ на зиму і весну. Проте у багатоводні і в маловодні роки є відхилення від типового розподілу стоку. Наприклад, середньо- річна витрата води р. Дністер біля м. Самбір може коливатися від 2,6 м3/с (1961 р.) до 22,4 м3/с (1998 р.). У деяких річках стік у кожному сезоні становить менше 50%. Найбільш водоносним є Дністер, середньорічна витрата води якого може сягати 159 м3/с (поблизу смт Журавне). Найбільші витрати води залежать головно від запасів води в снігу, тривалості сніготанення, кількості опадів, стану ґрунту і характерні для подільських допливів Дністра та річок басейну Західного Бугу і Стиру у квітні, а для гірських приток Дністра у липні‒серпні, що зумовлено літніми дощами. Найменші витрати води спостерігають у зимовий період, наприклад, для річки Опір, за середьобагаторічної витрати води 14,2 м3/с, взимку можемо спостерігати лише 0,8 м3/с. Живляться ріки талими сніговими, дощовими та підземними водами. Значення кожного з цих трьох джерел живлення є різним на окремих територіях, але питома вага кожного з них не перевищує 50 %. 105 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.69. Річкові басейни в межах Львівської області 106 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Рис. 1.70. Густота річкової мережі в Львівській області 107 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Ріки рівнинного типу мають здебільшого дощове живлення, яке становить 50 % від загаль- ної кількості, 37 % припадає на снігове і 13 % ‒ на підземне. Для гірських рік снігове живлення є переважним і становить 50 %, дощове ‒ 44 % і тільки 6 % припадає на підземне живлення. На всіх ріках Львівської області спостерігають три підняття рівнів води: весняна повінь, внаслідок танення снігу (березень‒квітень); літні паводки від випадання тривалих і сильних до- щів (червень‒серпень); зимові підняття рівня води внаслідок тривалих та інтенсивних відлиг (грудень‒лютий). Можемо стверджувати, що після 2000 р. частота прояву небезпечних паводків на річках Львівщини збільшилась. Зазначимо, що збільшилась не лише кількість паводків, зросли також витрати води у річках, що зумовлено накладанням кількох чинників, провідними серед яких є зміни клімату. Доказом цього є матеріали гідрометеорологічних спостережень Львів- ського регіонального центру з гідрометеорології. За даними центру, до 2006 р. максимальні показники витрат води за всю історію спостережень були нижчими, ніж після 2006 р. Зокрема, у пункті моніторингу на річці Дністер (м. Самбір) за період 1947–2006 рр. максимальний показник витрат води становив 702 м3/с, а за період 2006–2015 рр. ‒ 1 040 м3/с; у м. Турка (р. Яблунька) максимальні витрати зросли з 199 до 266 м3/с; у с. Майдан (р. Рибник) ‒ з 176 до 263 м3/с (рис. 1.71). З 20-ти пунктів моніторингу витрати води за останні десятиліття зросли у десяти пунктах (Пилипович, Ковальчук, 2017). 1200 1120 1040 966 1000 Витрати води, м3/с 800 702 600 453 375 400 266 263 199 160 197 176 200 108 142 0 р. Дністер р. Бистриця р. Яблунька р. Опір р. Головчанка р. Рибник р. Завадка (м. Самбір) (с. Озимина) (м. Турка) (м. Сколе) (с. Тухля) (с. Майдан) (с. Риків) 1947‒2006 рр. 2006‒2015 рр. Рис. 1.71. Порівняння максимальних витрат води у річках Карпат за періоди 1947–2006 рр. і 2006–2015 рр. Льодовий покрив рік Львівської області нестійкий, а в окремі роки вони зовсім не замер- зають, що зумовлено нестійким термічним режимом у зимовий період. Процес льодоутворення розпочинається у кінці листопада – на початку грудня, а льодовий покрив установлюється в другій половині грудня – на початку січня. Бувають зими, коли річки через часті відлиги по декілька разів замерзають і скресають. Тривалість льодоставу на ріках рівнинного типу близько 2–2,5, а на гірських — 3–3,5 місяці. Весняне підняття рівнів води розпочинається ще під час льодоставу за 10–15 днів до скресання і поступово збільшується до моменту скресання. Ріки скресають приблизно в кінці лютого – на початку березня. В окремі роки лід може триматися на поверхні річки до кінця березня. Наприклад, 29 березня 2013 р. на більшості річок Львівщини спостерігали такі явища: льодохід і шугохід. 108 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Весняний льодохід триває 2–5 днів. Найшвидше скресають малі річки. Після цього підняття рівня води відбувається дуже інтенсивно і може досягати 3–5 м за добу. У другій декаді березня річки повністю звільнюються від льоду. Рівень води починає підвищуватись з початку березня і майже кожен день спостерігається весняний розлив рік, величина якого залежить від висоти берегів, ширини заплави. Рівнинні ріки розливаються від 0,5 до 2–3 км, а глибина затоплення становить 0,5–1,5 м. Висота рівня води під час весняного підняття досягає 5 м на гірських і особливо передгірських ріках (Природа…, 1972). Літні паводки інколи за величиною більші від весняної повені. Найбільше їх у Карпатах, де в середньому за рік спостерігають 10–15 паводків. Середня тривалість паводкового режи- му ‒ 12 днів. Висота літніх паводків над умовним рівнем коливається від 0,5 до 1,5 м, а в окремі роки досягає 2–3 і навіть 5 м. На деяких річках, особливо на р. Стрий, Опір, Дністер інколи спостерігають катастрофічні паводки (1854, 1893, 1897, 1911, 1927, 1929, 1941, 1947, 1952, 1955, 1969, 1974, 1989, 1992, 1997, 1998, 2001, 2004, 2008, 2014 рр.) (рис. 1.72). Швидкість течії річок області неоднакова. Найбільша спостерігається у гірській частині регіону, у Карпатах, і становить 1,2 м/с, а на порогах ‒ 2,5 м/с; найменша ‒ на річках Буго- Стирського межиріччя (0,5–0,6 м/с). Середня річна каламутність рік області коливається у межах 20–700 г/м3. Найбільших значень вона досягає під час паводків (рис. 1.73), особливо в Карпатах, де становить 1 300–1 800 г/м3 і більше. Наприклад, під час паводка 1998 р. мутність р. Дністер у м. Самбір становила 2 400 г/м3. Сумарний, постійно відновлюваний стік усіх річок Львівщини в середній за опадами рік становить 5,74 млрд м3. Проте у практиці водогосподарських розрахунків важливо визначити одночасний (миттєвий) сумарний запас води в руслах річок (Ромащенко, Савчук, 2020). Безпо- середньо визначити запаси води в руслах всіх головних рік з їхніми багатьма притоками ‒ дуже складне до виконання завдання. Вони можуть бути визначені для середніх умов лише з припу- щення, що в цей момент на усіх річках відбуваються середні багаторічні витрати води. Але це потребує досконалого вивчення природних умов басейнів річок та їхніх гідрологічних характе- ристик. Згідно з проведеними розрахунками по головних річках Європи, одночасний запас води в руслах рік становить 2,5 % від суми їхнього річного стоку. Отже, використовуючи цей показник одночасний (миттєвий) запас води в руслах річок Львівщини буде становити 143,5 млн м 3. Не зважаючи на те, що загалом одночасні сумарні запаси води в руслах річок становлять лише 0,05 % запасів всіх природних вод Львівщини, вони мають важливе господарське значення, оскільки є постійним відновлювальним джерелом водних ресурсів (Козловський, Садовий, Крута, 2013). Рис. 1.72. Наслідки видатного паводка на Рис. 1.73. Збільшення каламутності р. Орява (права р. Дністер (с. Стрілки), 25 липня 2008 р. притока Опору) під час зливових опадів 109 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони У межах Львівської області періодично спостерігають рідкісне явище природи ‒ біфур- кація річок. Це розподіл водного потоку річки на два рукави, які далі течуть як самостійні водо- токи і впадають у різні басейни; явище біфуркації відбувається за умови значних підйомів рівня води. Одна з ділянок русла річки, де відбувається біфуркація в межах Львівської області, розташоване поблизу містечка Рудки. Вододіл між басейнами річок Дністра і Вишні тут майже непомітний у рельєфі, найнижче місце вододілу має висоту 265 м і координати ‒ 49°39'08'' пн. ш. і 23°29'32'' сх. д. За значних паводків на Дністрі (басейн Чорного моря) через цей вододіл вода може перетікати у р. Вишня, що належить до басейну Вісли (басейн Балтійського моря). Отже, водночас з р. Дністер може одночасно текти і в Чорне, і в Балтійське моря. В межах області є ще одна ділянка, де трапляється біфуркація річок (Андрейко, 2001). Вона розташована побли- зу містечка Городок, точніше ‒ біля с. Черляни. За значних паводків на Верещиці, що є притокою Дністра, вода цієї річки виходить із берегів, потрапляє до Угерецького потоку і далі до вже згаданої р. Вишня. Абсолютна висота вододілу становить 267 м, а координати ‒ 49°42'55" пн. ш. і 23°39'46" сх. д. Річка Дністер. Головною водною артерією області є ріка Дністер з її багатьма карпатськими й подільськими притоками. Найдавніші відомості про Дністер (Тирас) знайдено у Геродота, який, розповідаючи про похід Дірія до Скифії, говорив про Тирас як про другу за порядком річку в Скифії. Натомість ця річка, вже під назвою Дністра, досить часто згадувана у руських літописах як річка, що протікала землями Київського князівства (Афанасьєв-Чужбинський, 2016). Площа водозбору Дністра є найбільшою серед річок області та становить 11 420 км2 (загальна площа басейну 72 100 км, довжина в межах області ‒ 207 км (загальна ‒ 1 352 км)). Річка бере початок на північному схилі Східних Бескидів із джерел, які виходять на денну поверх- ню біля с. Вовче (підніжжя гори Розлуч). Висота витоку 760 м. Річка біля витоку має вигляд потоку шириною 0,5–1,0 м і глибиною 1–5 см, який приймає на своєму шляху численні малі притоки і стає бурхливою гірською річкою з порогами та водоспадами. Гірський відтинок (до м. Старий Самбір) Дністер тече у звивистій долині, утворюючи круті врізані меандри глибиною до 80– 100 м. Річкова мережа Дністра в гірській частині басейну найгустіша (1,5 км/км 2). Нижче від м. Самбір Дністер протікає по заболоченій долині Верхньодністерських боліт і на значній відстані до гирла р. Стрий русло річки каналізоване, укріплене земляними дамбами (рис. 1.74). Ширина річки становить 30–70 м. Максимальна витрата води у р. Дністер (м. Самбір) за всю історію гідрометеорологічних спостережень становила 1 040 м3/с (25.07.2008 р.), мінімальна для цього ж пункту спостережень ‒ 0,05 м3/с. Густота річкової мережі басейну Дністра в межах Львівщи- ни ‒ 0,75 км/км2. Найбільшими притоками є річки Стрий, Бистриця, Верещиця, Стривігор, Нежу- хівка. Живлення річки змішане ‒ талі снігові води, дощі та підземні води (Козловський, Садовий, Крута, 2013). Річка Західний Буг. Західний Буг належить до середніх річок. Назва річки індоєвропейського походження; вперше згадується на сторінках літопису поряд з етнонімом “бужани” й означає особливості гідроландшафту річки з великою кількістю закрутів і заболочених місць (Держав- ний…, 2013). Басейн Західного Бугу в межах області займає 6 586 км2 (загальна ‒ 39 580 км2), довжина ‒ 184 км (загальна ‒ 772 км). Річка бере початок на північних схилах Подільської висо- чини (Колтівська котловина) біля с. Верхобуж на висоті 325 м (рис. 1.75). У межах області вона має передгірський характер. У верхів’ї долина Західного Бугу терасована (ширина 1–3 км); заплава заболочена, є стариці (Забокрицька, Хільчевський, Манченко, 2006). Густота річкової мережі в басейні Західного Бугу становить 0,3–0,5 км/км2. Для басейну річки в межах Львівської області характерна яскраво виражена весняна повінь та низькі літньо-осіння та зимова межені, які характеризуються стійкістю, маловодністю і значною тривалістю. Наприклад, у середній за вод- ністю рік (1994 р.) на річці (смт Сасів) спостерігали три паводки (у першій половині березня, черв- 110 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Рис. 1.74. Русло річки Дністер в околицях Рис. 1.75. Витік р. Західний Буг у с. Верхобуж с. Колодруби Миколаївського р-ну Золочівського р-ну ня і грудня). Відбувалося підняття рівня води річки від 2,1 (березень і червень) до 3,1 м (грудень) над нулем графіка. Найбільші притоки Західного Бугу в межах області ‒ річки Золочівка, Солокія, Рата, Полтва, Яричівка (Яричівський канал) і Білий Стік (рис. 1.76). Живлення ріки змішане: дощо- ве, снігове і підземне. Річка Стир. Стир є середньою, типовою рівнинною річкою Львівської області. Вважають, що назва походить від давнього слова stur(e), що означає осетер. Площа водозбору р. Стир в межах області сягає 1 840 км2 (загальна ‒ 3 130 км2), довжина ‒ 66,8 км (загальна ‒ 494 км). Свій початок бере з водоймищ на невиразному у рельєфі вододілі між басейнами Дніпра та Дністра поблизу західних околиць с. Пониква Бродівського р-ну на висоті 276 м (рис. 1.77). У межах області річка протікає по рівнинній заболоченій місцевості. На своєму шляху вона приймає низку каналізо- ваних і повноводних приток, найбільшими з яких є Слонівка, Радоставка, Судилівка і Бовдурка. Живиться річка здебільшого атмосферними опадами і підземними водами. Річка Сян. Сян у межах Львівської області є прикордонною гірською річкою та належить до категорії середніх водотоків. Назва річки, найправдоподібніше, має праіндоєвропейську етимо- логію, означає “швидкий, бистрий потік”. Площа водозбору Сяну в межах області становить 2 500 км2 (загальна ‒ 16 800 км2), довжина ‒ 56 км (загальна ‒ 447 км). Свій початок Сян бере на території України в околицях північних схилів Верховинського вододільного хребта з джерел поблизу урочища Ужок на висоті 930 м. Біля витоків річка має вигляд гірського потоку шириною 0,2–0,6 м, глибиною 2–5 см до 0,4 м, по довжині поступово розширяється до 3,0–8,0 м і у місці виходу за межі України досягає 20–25 м. Швидкість течії 0,2–0,5 м/с. Долина річки V-подібна. Схили долини круті й дуже круті, випуклі. Русло річки звивисте, не розгалужене, стійке. Береги здебільшого круті й обривисті. В межах гірської частини України річка Сян приймає правобе- режні невеликі притоки з північно-західних схилів Верховинського вододільного хребта. Най- більшою з них є Ріка. В межах Передкарпаття Сян приймає такі притоки: В’яр (рис. 1.78), Вишня, Шкло, Завадівка. Живлення річки змішане, переважно дощове. Річка Стрий. Стрий є великою правобережною притокою р. Дністер. Назва річки походить від поєднання звуків “стр”, що з прадавніх часів означало ‒ протічна, бистра вода. З доісторичних часів на березі Стрия селилися слов’янські племена, особливо білі хорвати. Водозбір річки займає 3 060 км2, довжина ‒ 232 км. Живлення річки змішане: дощове, снігове і підземне. Бере свій початок на південно-західному схилі Верховинського вододільного 111 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.76. Річка Яричівка в околицях Рис. 1.77. Русло р. Стир у c. Пониква Бродівського р-ну с. Гамаліївка Пустомитівського р-ну хребта (1,5 км південніше г. Станеща) на висоті 990 м. Верхня та середня течії річки про- тікають у Карпатах, нижня ‒ на Передкарпатті. Густота річкової мережі в басейні Стрия становить 1,4 км/км2. Біля витоків річка має вигляд гірського потоку шириною 30–50 см, глибиною 5–15 см. Нижче по течії вона поступово розширюється до 30–60 м, а в окремих місцях досягає 130 м. Швидкість течії по довжині річки змінюється від 0,1 до 2,0 м/с. Береги річки в гірській частині V-подібні, переважно круті й обривисті, а в низів’ях зливаються зі схилами долин. Русло річки звивисте, характеризується багатьма островами (рис. 1.79), старицями, протоками й рукавами, нижче м. Жидачів ‒ нерозгалужене. В межах гірської частини річка утворює велику дугу. Середня глибина річки 0,2–0,5 м, найбільша ‒ 2,8 м. Русло річки нестійке, після кожного паводку де- формується. Найбільшими притоками р. Стрий є Опір, Жижава, Рибник, Завадівка. Річкова мережа Львівщини з давніх часів служила основою для зародження перших землероб- ських общин на теренах Східної Європи і колискою для розвитку перших форм суспільно-полі- тичної організації у Східній Європі на зразок трипільської культури. Сьогодні це територія, що належить до регіону з високим ступенем господарського освоєння. Основними видами госпо- дарської діяльності тут виступають землеробство, тваринництво, видобуток корисних копалин підземним, відкритим і свердловинним способами, розробка родовищ будівельної сировини, лісовикористання, водоспоживання, промислова переробка сировини, транспорт, будівництво, меліорація, рекреація тощо. Тут відбувається безперервний обмін речовиною та енергією між абіотичною і біотичною складовою річкових басейнових систем. Основними каналами такого зв’язку є водні потоки, тому проблема оптимізації системи комплексного контролю та спостереження за станом поверхневих вод і рівнем їхнього забруднення особливо важлива на шляху до сталого роз- витку суспільства. Озера й водойми. Озера й водойми належать до поверхневих вод суходолу. Вони є складо- вою частиною водних ресурсів. Природних водойм на території Львівщини дуже мало. Вони представлені невеликими озерами, які утворилися в старицях річок, а також карстовими водой- мами. Крім заплавних озер природного походження, в долинах річок поширені рукотворні водойми ‒ водосховища і ставки. У Львівській області чимало невеликих озер. Загальна площа всіх озер і замкнених водойм становить 1,1 тис. га з середньою глибиною 0,6 м. Об’єм води в них становить 6,6 млн м 3. Живлення озер відбувається завдяки річковим водам, водам місцевого поверхневого стоку і ґрунтовим водам. 112 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Рис. 1.78. Русло річки В’яр (притока Сяну) поблизу Рис. 1.79. Русло річки Стрий в околицях с. Підмостичі Старосамбірського р-ну с. Підгородці Сколівського р-ну На території Львівської області налічується близько 30 озер, більшість з яких облаштовані під риболовлю або використовують як промислові об’єкти. Кількість водойм, де можна відпо- чити та безпечно покупатися, значно менша. Найбільшими з озер природного походження є озера Сива Вода біля смт Шкло (нині втрачене), Святе у Жидачівському районі, Яма, яке роз- ташоване на південній околиці с. П’яновичі Самбірського району. Зате дуже поширені озера- стариці у заплавах річок і прибережні замкнуті водойми. Вони найчастіше трапляються в басей- нах Дністра та Західного Бугу і є невеликими водоймами з незначними глибинами. Характеризуючи озера Львівської області, розглянемо деякі з них у кожному адміністра- тивному районі. У Бродівському районі унікальними пам’ятками природи місцевого значення є карстові озера Голубі Вікна у с. Ясенів (рис. 1.80). Розташовані на Вороняцькому кряжі, на пів- денний схід від с. Ясенів, неподалік від дороги між селами Ясенів і Жарків. Інші назви озер ‒ Синє Вікно, Голуба криниця. Озера розташовані на території національного парку “Північне Поділля”. У Буському районі в напрямі с. Соколівка, перед с. Рижаки є озеро-став. Зараз воно перебуває в оренді. Також на території району є відомі Олеські озера. У Кам’янка-Бузькому районі добре відоме озеро Молодіжне з площею водного дзеркала 3 га та об’ємом води 52 тис. м3. Воно перебуває у комунальній власності м. Кам’янка-Бузька. Також у Кам’янко-Бузькому районі є приватне озеро у с. Забужжя, 40 км від Львова. Його площа 1 га, а глибина ‒ 1–3 м. Біля нього є фермерське господарство “Хутір Мельники”. У Золочівському районі є Шевчен- ківське озеро в м. Золочів. У Радехівському районі відомі два озера у фермерському госпо- дарстві “Кльово”. Це озера ‒ Любительське і Спортивне. Озеро Любительське має площу 7,5 га (глибина до 2,5 м), озеро Спортивне ‒ 13,7 га (глибина до 3 м). На території Перемишлянського району є озеро Молодіжне в м. Перемишляни, озера у селах Коросно і Кореличі, а також озеро в готельно-відпочинковому комплексі Узлісся (с. Стріл- ки). У Пустомитівському районі є озеро в “Бухті вікінгів” (с. Старе Село), озеро відпочинкового комплексу “Гранд-резорт” (с. Басівка), озеро у “Львівській Швейцарії” (с. Давидів) (рис. 1.81). В Яворівському районі є штучна Яворівська водойма площею понад 9 км 2, утворена у колишньому сірчаному кар’єрі із глибиною до 70 м. Розташоване воно неподалік Яворова. Водойма створена за проектом Львівського інституту “Гірхімпром”. Заповнення кар’єру водою відбувалося у 2002–2006 рр. Сірководнева зона наразі розташована на глибині понад 25 м. Також у районі є озеро в с. Верещиця на території НПП “Яворівський”, де розташована відпо- чинкова база “Верещиця”. У Жовківському районі є озеро, створене природою. Це озеро у с. Майдан, біля якого побудований навчально-відпочинковий комплекс “Чарівні озера”. Великі озера розташовані біля сіл Майдан, Фійна і Воля-Висоцька. 113 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони На території Городоцького району великих природних озер немає. Трапляються невеликі водойми діаметром від 5 до 100 м. За своїм походженням озерні улоговини дуже різняться. У заплавах Верещиці та інших річок трапляються озера-стариці, які виникли на місці старих річко- вих русел. Вони мають здебільшого видовжену серпоподібну форму. Такі озера є поблизу м. Комарно, сіл Катериничі, Якимчиці та ін. До карстових озер Городоцького району належать озера Синє та Чорне у Малолюбінському лісі, озеро Западня у Чуловицькому лісі та ін. Ці озера утворилися у тих місцевостях, де близько до поверхні залягають розчинні у воді породи (вапня- ки, доломіти, гіпси), відбувається активне вилуговування їх поверхневими і підземними водами, виникнення провалів поверхні у вигляді лійкоподібних западин. У Мостиському районі є озеро в с. Соколя (база “Княжі озера”, с. Княжий міст), а також озеро Сонячне (7 га) у с. Шегині. У Жидачівському районі є Велика Подорожнянська водойма (Яма) у районі Журавно. Ця водойма утворилося на місці затопленого кар’єру, де видобували самородну сірку (рис. 1.82). Вона розташована між трьома селами: Крехів – Антонівка – Подорожнє. Кар’єр був дуже великим, а найбільша його глибина становить 90 м. На території Жидачівського району, на найвищій його вершині (401 м) на схід від с. Баківці, також розташоване озеро. У Дрогобицькому районі є озеро в с. Довге. У Миколаївському районі є водойма Задорожнє, також відоме в народі як “Байкал”, завдяки чистій воді і сприятливим умовам для відпочинку. Утворилася водойма внаслідок затоплення Дроговижського вапнякового кар’єру у 1974 р. Розташоване воно на висоті 265 м н. р. м., має глибину 46 м, довжину 1 123 м і ширину 560 м. Воно досить велике, тому довкола приватизували ділянки під пляжі і відпочинкові зони. Оскільки водойму утворено на місці кар’єру, то в декількох метрах від берега різко розпочинається велика глибина. Берегова лінія озера становить 3 135 м. Водойма Задорожнє популярна серед любителів активного відпочинку. У водоймі розвивається флора і фауна, зростає популяція риб. У Сколівському районі є озеро Мертве, або Журавлине (рис. 1.83). Це гірське озеро в Українських Карпатах. Розташоване на південний схід від с. Дубина на території НПП “Сколівські Бескиди”. Озеро Мертве неправильної овальної форми, завдовжки близько 50 м. Вода прозора, але через насиченість сірководнем у ньому немає вищих живих організмів. На берегах озера ростуть цінні та рідкісні рослини: журавлина болотна (звідси і назва озера), пухівка піхвова, осока багнова, росичка круглолиста. Озеро Журавлине є популярним об’єктом туризму разом із Кам’я- нецьким водоспадом. Також у Сколівському районі відомі Хащованське озеро поблизу с. Хащо- ване. Його площа 130,4 га, а глибина ‒ до 5 м. Озеро оточене мальовничими пагорбами. У Самбірському районі розташоване невелике озеро в с. Дубляни. У Стрийському районі є озеро в с. Угерсько (60 км від Львова) площею 0,6 га. Озеро правильної круглої форми радіусом 150– 200 м, глибина ‒ 7–8 м. Рис. 1.80. Карстові озера Голубі вікна Рис. 1.81. Водойма на базі відпочинку в межах НПП “Північне Поділля” “Львівська Швейцарія” 114 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. У м. Львів налічується близько 82 водних об’єктів, з них 14 озер і 13 ставків. Природних водойм у Львові немає, єдине природне озеро, яке було на Збоївському потоці, евтрофоване. Водойми, які виникли на місці кар’єрних розробок, представлені озерами на куті вул. Стрий- ська – Наукова, Стрийська – Володимира Великого, у парку “Знесіння” і Пісковими (Алтайськими) озерами. Загалом дозволи від санепідемстанції для проведення відпочинку на воді мають такі озера: озеро Винниківське (м. Винники), озеро Колиба (смт Брюховичі), озеро ПП Омелянівський В. Б. (смт Брюховичі), комбінат комунальних підприємств рекреаційна зона на р. Стрий (м. Стрий), озеро в с. Лагодів Бродівського р-ну, Золочівське міське озеро, озеро в готельно-відпочин- ковому комплексі “Узлісся” (с. Стрілки Перемишлянського р-ну), озеро ТзОВ “Озерний край” (с. Лісневичі Пустомитівського р-ну), озеро в “Бухті Вікінгів” (с. Старе село Пустомитівського р-ну), озеро відпочинкового комплексу “Гранд-резорт” (с. Басівка Пустомитівського р-ну), озеро бази відпочинку ТзОВ “Шепільська” (с. Довголуки Стрийського р-ну), озера Яворівського НПП (с. Вере- щиця Яворівського р-ну), озеро у “Львівській Швейцарії” (с. Давидів Пустомитівського р-ну) і озеро “Козацький хутір” (с. Модрині Дрогобицького р-ну). У Львівській області, як і в Україні загалом, досить поширені штучні водойми ‒ водосхо- вища і ставки. Це найбільші гідротехнічні споруди Львівщини. Чіткої відмінності між водосхови- щем і ставком немає. Умовно прийнято, що штучна водойма обсягом понад 1 млн м3 ‒ це водо- сховище, а з меншим ‒ ставок. Ці водойми мають велике господарське значення, а також є важливими для водності території. У Львівській області налічується 20 водосховищ (в Україні ‒ 968 водосховищ). Це такі водосховища: Андріанівське, Великолюбінське, Гамаліївське, Городоцьке, Добротвірське, Дроздовицьке, Завадівське, Золочівське, Краковецьке, Отиневицьке, Солокійське, Трускавецьке, Унятицьке, Черлянське, Щирецьке, Янівське, Стебниківське, Великий Гноянець, Малий Гноянець і Недільчинське. Вони розташовані в басейнах річок Дністер, Західний Буг і Сян. Загальний об’єм води у них 67,59 млн м3, площа водного дзеркала ‒ 3 288 га. Розподіл водосховищ Львівщини нерівномірний. Найбільше водосховищ розташовано у Городоцькому та Яворівському районах (по 5 водойм). Всі вони збудовані у долинах здебільшого малих річок і належать до напірного і наливного типів. До найбільших водосховищ регіону належить Добротвірське водосховище на р. Захід- ний Буг (повна ємкість ‒ 14,65 млн м3) (рис. 1.84). Площа дзеркала становить 6,96 км3. Довжина водойми – 13,0 км, а ширина до 0,75 км. Пересічна глибина 2,13 м, максимальна 4,0 м. При- значене водосховище для технічних потреб. Відомчо водосховище належить до Добротвірської ТЕС. Другим за ємністю є Унятицьке (повна ємність ‒ 9,59 млн м3) на р. Бар (басейн Дністра). Рис. 1.82. Велика Подорожнянська водойма, Рис. 1.83. Озеро Мертве (Журавлине) утворена у колишньому сірчаному кар’єрі в межах НПП “Сколівські Бескиди” 115 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Площа дзеркала 1,23 км3. Призначене водосховище для регулювання поверхневих вод. Відомчо водосховище належить до Дрогобицького УВГ. Третім за ємністю є Завадівське водосховище (повна ємкість ‒ 8,8 млн м3) на р. Завадівка (басейн Сяну) (рис. 1.85). Площа дзеркала становить 3,95 км3. Призначення водосховища для водопостачання для технічних потреб. Відомчо водо- сховище належить до ДП “Екотрансенерго”. Головне призначення водосховищ Львівської області ‒ технічне, питне водопостачання, риборозведення, протиповеневий захист і зволоження та рекреація. Експлуатація водосховищ відбувається відповідно до розроблених правил експлуатації. Використання водних ресурсів водосховищ визначається з урахуванням пріоритетів водоспоживання та водокористування, тобто: виробництво електроенергії, зволоження меліорованих земель, промислове рибальство, санітарно-екологічні пропуски та рекреація, любительське і спортивне рибальство. Відповідно до функціональних повноважень облводресурси та управління водного господарства ведуть контроль за дотриманням режиму роботи водосховищ і станом гідротехнічних споруд. Щорічно, перед початком весняної повені, фахівці водогосподарських організацій спільно з балансо- утримувачами проводять обстеження гідротехнічних споруд щодо їхньої надійності виконання протиповеневої (акумулювальної) функції. На території Львівської області три водосховища (15 %) перебувають на балансі водогосподарських організацій, переданих в оренду водосхо- вищ ‒ немає. За басейнами головних річок водосховища зосереджені так: Дністер ‒ 11, Західний Буг ‒ 5, Сян ‒ 4 водосховища. У межах району річкового басейну Дністра розташовано 55 % водосховищ Львівської області; на район річкового басейну Вісли припадає 45 % водосховищ. Ставки доповнюють гідрографічну мережу Львівської області. За кількісними показниками щодо ставків Львівська область займає четверте місце в Україні. Станом на 1 січня 2016 р., згідно з проведеними обстеженнями та аналізом, працівники правлінь водного господарства виявили, що на території Львівщини налічується 3 085 ставків (в Україні ‒ 28,8 тис. ставків) загальною пло- щею водного дзеркала 9,12 тис. га. У користуванні перебуває 1 456 ставків загальною площею водного дзеркала 6,26 тис. га, що становить 47 % загальної кількості ставків в області та 69 % площі водного дзеркала ставків. У межах Львівської області найбільша кількість ставків розташована у Яворівському (353), Городоцькому (217), Дрогобицькому (216) і Пустомитівському (204) районах. Найбільшу площу ставки займають у Яворівському (1 437,59 га), Миколаївському (1 080,9 га) і Городоцькому (822,43 га) районах (рис. 1.86). Найбільша кількість ставків знаходиться у басейні річки Дністер, що становить 54 % загальної кількості ставків в області; 23 % та 16 % відповідно ставків у басейні Західного Бугу та Сяну. Найменший відсоток (7 %) ставків у басейні Стира. Рис. 1.84. Добротвірське водосховище є однією Рис. 1.85. Завадівське водосховище ‒ улюблене з найбільших водойм у регіоні місце відпочинку рибалок 116 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Рис. 1.86. Розподіл ставків у межах адміністративних районів Львівської області 117 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.87. Городоцький став Рис. 1.88. Ходорівський став На території Львівської області переважають заплавні і руслові ставки. До найвідоміших ставків належать Городоцькі (рис. 1.87) і Комарнівські ‒ в долині р. Верещиця, Рудниківські, Ходорівські (рис. 1.88) ‒ в басейні р. Дністер, Ранівські ‒ в басейні р. Болозівка, Крехівські ‒ в басейні р. Свіча та ставки в долині р. Серет. Найчисленніша група водойм Городоччини ‒ невеликі ставки, копанки, створені людьми. Їх можна виявити практично біля кожного населеного пункту або у його межах. Об’єм води ставків Городоцького району ‒ понад 150 тис. м3. Вони виникли на місці старих торфорозробок або видобування піску, глини і вапняків. У межах району є понад 100 ставків різної величини та різного призначення. Це насамперед ставки державних рибних господарств Українського науково-дослідного інституту рибного господарства загальною площею водного дзеркала 1 314,2 га, які розміщені в долині р. Верещиця. Таких ставків є понад 50. За своїм розташуванням вони об’єднані у вісім груп, які мають збірні назви: Дроздовицькі (363 га), Городоцькі (100 га), Черлянські (85 га), Великолюбінські (250 га), Катериницькі (209 га), Комарнівські (165 га), Остро- ріг (Андріянівські,104 га), Новосільсько-Підзвіринецький (Риболовки, 37,5 га). Більшість із них складається з групи ставків, розділених греблями. Наприклад, Катериницькі стави об’єднують групу ставків: Волиця, Горішній, Горбуля, Катериничі, Завада, Пісок, Пасовисько і кілька менших. До складу Комарнівських ставів входять: Карасівка, Горішній, Середній, Дільний і Пересадка. Великолюбінські стави об’єднують чотири великі нагульні стави і 30 малих дослідних ставків. Другу велику групу ставків Городоцького району становлять 59 ставків загальною площею 253,1 га, які були створені селянськими спілками і меліоративними організаціями для раціо- нального використання вод малих річок і струмків. З них 26 призначалися для водопостачання, 15 ‒ для комплексного використання, 11 ‒ для розведення риби, 7 ‒ для захисту ґрунтів від ерозії. За місцем розташування 42 ставки є у долинах річок і струмків і 17 ‒ у балках. Загалом, у середньому на 1 км2 площі Львівської області припадає 0,56 га (у сусідніх областях ‒ 0,12–0,20 га) водної поверхні штучних водойм. Із сумарного об’єму водосховищ і ставків на одну людину області припадає 71,8 м 3 води в рік. Замуленість ставків становить 10–30 % від їхнього об’єму. Ставки живляться поверхневими і підземними водами. 1.3.2. Стан підземних вод Підземні води є обсягом накопичених підземних водних ресурсів, які надходять у водоносні комплекси та горизонти у природних умовах шляхом інфільтрації атмосферних опадів, фільтра- ції з річок, перетікання з вище і нижче залягаючих водоносних горизонтів, притоку з суміжних територій тощо. Мірою обсягу цих природних ресурсів є витрати потоку підземних вод. У 118 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Львівській області відомі такі типи підземних вод: прісні, мінералізовані, мінеральні і термальні. В їхньому поширенні простежується певна закономірність, яка зумовлена головно особливо- стями геологічної будови. Не менш важливу роль відіграє ландшафтно-геохімічна ситуація, в якій формується певний тип вод (Природа…, 1972). Прісні підземні води. Територія Львівської області розташована в межах трьох основних гідро- геологічних структурних одиниць: Волино-Подільського, Передкарпатського артезіанських басейнів і гірськоскладчастої області Карпат (Атлас…, 1978). Умови формування прісних під- земних вод та їхня забезпеченість у цих структурних частинах різні. Найзабезпеченішими водами є Волино-Подільський артезіанський басейн, де водоносні комплекси приурочені до неогенових, верхньокрейдових, а на сході регіону ‒ до девонських відкладів (Підземні…, 1968). Головний водоносний комплекс в Передкарпатському артезіанському басейні ‒ алювіальний водоносний горизонт річкових заплав і терас. У гірськоскладчастій області Карпат прісні води пов’язані зі зоною вивітрювання флішових порід і мають незначні ресурси. Забезпеченість ресурсами прісних підземних вод нерівномірна та залежить від знаходження місцевості у певному гідро- геологічному басейні чи області та водоносному комплексі. За результатами моніторингових спостережень за режимом підземних вод, у Львівській області виявлено прямі залежності коливання рівнів ґрунтових вод від кліматичних і геоморфологічних чинників. Для міжпласто- вих вод такі залежності не виявили, їхні рівні визначають здебільшого структурно-геологічні чинники і поповнення ресурсів підземних вод у зоні живлення водоносних горизонтів (Стра- тегія…, 2011). Особливості просторового поширення і використання підземних вод основних водонос- них комплексів Львівської області розглянуто у підрозділі 1.1 “Мінеральні ресурси”. Більшість прісних підземних вод приурочено до четвертинних відкладів, які є основним джерелом водо- постачання міських і сільських населених пунктів регіону. Найгірші умови забезпечення прісними водами ‒ у Турківському, Сколівському, Старосамбірському і Самбірському районах, а найзабез- печеніші ‒ Золочівський, Бродівський і Сокальський райони. Варто зауважити, що Сокальський район найзабезпеченіший в області, однак не всі води придатні для господарсько-питного водо- постачання через забруднення ґрунтових і міжпластових вод на значних територіях (Природні…, 2009). Загальні прогнозні ресурси прісних підземних вод у Львівській області становлять 3 644 тис. м3/добу. Тоді як експлуатаційні запаси підземних вод, які затверджені Державною комісією України по запасах корисних копалин, у регіоні становлять 1 284,7 тис. м3/добу, із них для потреб Львова ‒ 839,2 тис. м3/добу (Стратегія…, 2011). Затверджені запаси підземних вод використо- вують для водопостачання міст, але основна частина запасів йде на забезпечення потреб Львова. Затверджені запаси прісних підземних вод приурочені до міжпластових водоносних горизонтів (за виключенням Стрийського родовища), які зверху перекриті водотривкими поро- дами, що надає їм напірних властивостей, захищає від антропогенного забруднення з поверхні і в цілому визначає їхній якісний стан. Прогнозні ресурси четвертинного водоносного комплексу становлять 89,7 тис. м3/доба, а експлуатаційні ‒ 36,7 тис. м3/доба. Прісні води цього комплексу поширені у регіоні, однак експлуатуються нерівномірно, найбільше їх розробляють у Стрийському, Дрогобицькому та Жидачівському районах. Четвертинні алювіальні водоносні горизонти є основними для централі- зованого водопостачання в межах гірсько-складчастої області Карпат. Неогеновий водоносний комплекс використовують у Городоцькому, Миколаївському, Пустомитівському та Яворівському районах. Його прогнозні ресурси становлять 323 тис. м3/доба, а експлуатаційні ‒ 205,5 тис. м3/ доба. Основним у Львівській області є верхньокрейдяний водоносний комплекс. Прогнозні ре- сурси вод у ньому оцінено у 2 660,1 тис. м3/доба, а експлуатаційні ‒ 574,4 тис. м3/доба. Най- більші обсяги їх видобування у Жовківському і Пустомитівському районах. Девонський водо- 119 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони носний комплекс використовують лише в Золочівському районі. Його прогнозні ресурси станов- лять 152,3 тис. м3/доба, а експлуатаційні ‒ 183,3 тис. м3/доба. Зауважимо, що останнім часом зафіксовано поступове зростання обсягів відбору прісної води на більшості водозаборів регіону. Водночас у межах четвертинного водоносного комплексу виявлено незначне підвищення рівнів ґрунтових вод, тоді як рівні міжпластових підземних вод збережені в межах середньобагаторічних значень. Мінеральні підземні води. У межах Львівської області наявні величезні запаси мінеральних вод із різним хімічним складом і лікувальними властивостями. Специфіку просторового розмі- щення родовищ мінеральних вод подано у підрозділі 1.1 “Мінеральні ресурси”, тому зробимо огляд основних типів мінеральних підземних вод та їхніх запасів. Формування мінеральних вод відбулося під впливом багатьох природних чинників і визначено складними взаємодіями між водою, відкладами, газами та органічними речовинами. Складність тектонічної будови регіону за наявності зон тріщинуватості та інтенсивних неотектонічних рухів сприяють водообміну між глибокими і поверхневими водоносними комплексами. У межах окремих ділянок, разом з ділянками вилуговування та змішування, у підземних водах відбуваються складні мікробіологічні і біохімічні процеси. Ці чинники зумовили різноманітність і закономірності поширення основних типів мінеральних вод Львівської області: вуглекислих, сульфідних, залізистих, йодових, бром- них, борних, кременистих, вод із підвищеним вмістом органічних речовин типу “Нафтуся” та вод без специфічних компонентів (Мінеральні…, 2003). Вуглекислі води трапляються неподалік межі з Закарпатською областю. Це головно гідро- карбонатні або хлоридно-гідрокарбонатні води різного катіонного складу з мінералізацією до 5 мг/дм3. Мінеральні води цієї групи приурочено здебільшого до молодих складчастих зон, областей сучасного вулканізму й активізованих зон платформ й орогенів, що тяжіють до глибин- них розломів земної кори. У межах Львівської області ці води пов’язані в основному з Карпат- ським гідрогеологічним басейном, який характеризується значними проявами магматизму. Попередньо оцінені запаси вуглекислих вод у регіоні становлять 80 м3/добу. Сульфідні води в межах Львівської області мають широке розповсюдження і приурочені головно до зони сполучення зовнішньої зони Передкарпатського прогину і південно-західного краю Східноєвропейської платформи, в межах якої є відомі родовища сульфідних вод, що за- безпечують функціонування таких курортів: Трускавець, Шкло, Немирів, Любінь Великий. До родовищ самородної сірки Передкарпаття приурочено більшість родовищ і проявів сульфідних вод. Для них потрібні сульфати й органічна речовина. Джерелом органічних речовин у процесі сульфат-редукції є поширені в породах бітуми, озокерит та інші продукти окислення нафти. Експлуатаційні запаси сульфідних вод у регіоні становлять 585,5 м 3/добу, прогнозні ресурси ‒ 68 834 м3/добу. Залізисті води ‒ мінеральні води, в яких залізо розчинене у двовалентній формі Fe2+ в кисневмісних водах за відсутності органічних речовин. Інтенсивне окислення двовалентного заліза у тривалентне з утворенням малорозчинного гідроокису Fe(OH)3 спостерігають у виході збагачених на двовалентне залізо підземних вод на земну поверхню. Попередньо оцінені запаси залізистих вод у Львівській області ‒ 5 075 м3/добу. До вод з підвищеним вмістом органічних речовин належать відомі води “Нафтуся”, які є основою гідромінеральної бази найвідомішого курорту Трускавець, і нафтусеподібні води таких родовищ: Шклівське, Східницьке, Бориславське, Верхньосиньовидське та ін. Для цих родо- вищ властивий однорідний склад мінеральних вод: хімічний склад сульфатно-гiдрокарбонатний кальцієвий, натрієвий, кальцієво-натрієвий, натрієво-кальцієвий з мінералізацією до 1,1 г/дм3. У газовому складі вод наявні азот і діоксид вуглецю, а також сірководень, що створює відповід- ний смак. Лікувальні якості вод визначають нелеткі органічні сполуки, головно високомолеку- лярні органічні кислоти. Попередньо оцінені запаси вод із підвищеним вмістом органічних речовин у Львівській області становлять 1 768 м3/добу, прогнозні ‒ 5 191 м3/добу. 120 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Кременисті води формуються в районі Червонограда, вони приурочені до водоносного комплексу у верхньокрейдових відкладах. За своїм складом це слабомінералізовані (0,4‒0,8 г/ дм3) гідрокарбонатні натрієво-кальцієві, кальцієво-натрієві води з вмістом метакремнієвої кисло- ти. Попередньо оцінені запаси кременистих вод у Львівській області ‒ 1 500 м3/добу. Йодні води у Львівській області трапляються дуже рідко. Першоджерелом концентрації йоду в підземних водах є органіка відкладів лагунного походження і продукти її розкладу. У Львівській області йодні води відкрито у різновікових покладах у районі Брюхович, Рудок та Борислава. Попередньо оцінені запаси йодних вод у Львівській області становлять 42 м3/добу. Бромні та бромно-борні води залягають на значних глибинах і визначені умовами їхнього утворення. Бромні води виявлено на Бориславському нафтовому родовищі. Води мають хлорид- но-натрієвий, натрієво-кальцієвий, кальцієво-натрієвий склад із мінералізацією, що коливається у широких межах ‒ 6‒292 г/дм3 і концентрацією брому ‒ 0,015‒1,798 мг/дм3. Розвідані запаси бромних вод у Львівській області становлять 266 м3/добу, попередньо оцінені ‒ 1 203 м3/добу. Розвідані запаси бромно-борних вод у регіоні становлять 311 м3/добу. Йодо-бромні та йодо-бромні борні води супроводжують газові, нафтові і газоконденсатні поклади, тому найчастіше вони виведені на поверхню геолого-розвідувальними свердловинами на вуглеводневу сировину. Однак і за межами родовищ на глибині кількох сотень та тисяч метрів трапляються води високої мінералізації, які збагачені на йод, бром і бор. Розвідані запаси йодо- бромних і йодо-бромних борних вод у Львівській області становлять 240 м3/добу, прогнозні ‒ 328,8 м3/добу. До мінеральних вод без специфічних компонентів належать води різного хімічного складу з мінералізацією, яка змінюється від 1 до 409 г/дм 3. Газовий склад цих вод залежить від глибини їхнього формування і може бути азотним, іноді метановим, який характерний для вод глибинного походження. Мінеральні води без специфічних компонентів розповсюджені практично на всій території Львівської області, використовують з лікувальною метою і як столові напої. За вмістом макрокомпонентів виділяють такі головні групи: гідрокарбонатні натрієві води з мінералізацією від 1,8 г/дм3 до 11,7 г/дм3; гідрокарбонатні, сульфатно-гідрокарбо- натні, хлоридно-гідрокарбонатні, хлоридно-сульфатно-гідрокарбонатні кальцієві, натрієві, натрієво-кальцієві, магнієво-кальцієві, натрієво-магнієво-кальцієві води різної мінералізації; сульфатні кальцієві, натрієві води, у тім числі гідрокарбонатно-сульфатні, гідрокарбонатно- хлоридно-сульфатні, хлоридно-сульфатні води змішаного катіонного складу з мінералізацією до 15 г/дм3; сульфатні, хлоридно-сульфатні натрієві, магнієво-натрієві розсоли з мінераліза- цією понад 100 г/дм3; хлоридні, гідрокарбонатно-хлоридні, сульфатно-хлоридні води зміша- ного катіонного складу з мінералізацією до 15 г/дм3; хлоридні натрієві, кальцієво-натрієві і сульфатно-хлоридні натрієві води з мінералізацією 15‒35 г/дм3; хлоридні, сульфатно-хлоридні натрієві, магнієво-натрієві, кальцієво-натрієві води з мінералізацією понад 35 г/дм3. На Львівщині на затверджених запасах мінеральних вод працюють п’ять курортів загально- державного значення (Трускавець, Моршин, Східниця, Любінь Великий і Немирів) та один відом- чий курорт ‒ Шкло; частка запасів мінеральних вод, які використовують, змінюється від 3,5 до 49 %, що свідчить про значний потенціал розвитку діючої курортної мережі області. Сьогодні у регіоні відомі ділянки з проявами мінеральних вод різних типів, які перспективні для подаль- шого вивчення. Всього виділено 144 перспективні ділянки мінеральних вод, з них типу “Нафту- ся” ‒ 40, сульфатовміщуючих розсолів ‒ 14, мінеральних вод без специфічних компонентів і властивостей ‒ 71, вод із фармакологічно активними речовинами ‒ 13, бромних бальнеоло- гічних вод ‒ 6. Перспективні ділянки, які готові до першочергового освоєння та створення курортно-оздоровчих комплексів є у селищах Східниця і Славське, селах Розлучі Турківського району, Смерічка Старосамбірського району, Розгірче Стрийського району і Солуки Яворів- ського району. 121 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Термальні підземні води. Інформацію щодо поширення термальних вод у Львівській області отримано за результатами багаторічних спостережень в ході буріння глибоких свердловин, при пошуках нафти та газу. Територія регіону загалом характеризується невисокими геотерміч- ними градієнтами, що становлять у середньому 2‒3 °С/100 м глибини. Термальні води природ- них колекторів мають високу мінералізацію, яка сягає 30 г/дм3 і більше, підвищений вміст сірководню, що у процесі їхнього використання потребує очищення від домішок і зворотного закачування у глибокі колектори. У регіоні відомі свердловини термальних вод: “1-Брюхо- вичі”, “2-Брюховичі”, “2-Мостиська”, “1-Пиняни” і “1-Калинів” глибиною від 1 400 до 3 000 м. Термальні води виявлено також у багатьох інших глибоких свердловинах. Карпатський і Перед- карпатський гідрогеологічні басейни перспективні щодо використання геотермальної енергії. 1.3.3. Водоресурсний потенціал Львівщина порівняно з іншими регіонами нашої країни достатньо забезпечена водними ре- сурсами. Зокрема, об’єм місцевого поверхневого стоку становить 4,92 млрд м3 у середній за водністю рік. Відповідно, на 1 км2 припадає 226 тис. м3 води за рік, а на одного жителя об- ласті – 1,9 тис. м3. До водних ресурсів Львівської області належать ґрунтова волога, води від- критих водотоків (річки, струмки), води природних водойм (озера), води боліт, води штучних водних об’єктів (водосховища, ставки, канали), підземні води та джерела. Місцевий стік форму- ється на поверхні водозборів опадів (за кількістю яких Львівщина на другому місці в Україні після Закарпаття) та розвантаження ґрунтових і підземних вод. Запас ґрунтової вологи в зоні аерації (потужністю 1,5 м) Львівщини становить 3,21 млрд м3. Загальна площа всіх озер і водойм – 1,1 тис. га. За середньої глибини 0,6 м в них зосереджено майже 6,6 млн м3 води. Загальна площа боліт у природному стані становить 4,97 тис. га, запас вологи в них сягає близько 89,5 млн м3. Довжина відкритої міжгосподарської та внутрігоспо- дарської мережі на осушуваних землях становить 18 435 км. За середньої багаторічної ширини каналів на рівні дзеркала води 1,5 м та глибині 1,0 м, одночасний запас води в них буде стано- вити 27,6 млн м3. Загальний обсяг природних запасів підземних вод (порових і тріщинних) в зоні активного водообміну обчислюють в 261,0 млрд м3 (Козловський, Садовий, Крута, 2009; При- родні…, 2009). У межах Львівщини налічують 2 522 річки загальною протяжністю 11 574,55 км, щільністю річкової мережі 0,75 км/км2; 20 водосховищ площею 3 288 га, повним об’ємом 67,1 млн м3, корисним об’ємом 56,7 млн км3; 3 085 ставків площею 9 124,74 га. Площа боліт і заболочених земель рівнинної частини Львівської області дорівнює 1 824, 4 км2. За даними Львівського обласного управління земельних ресурсів, площа земель водного фонду близько 99,0 тис. га (4,53 % площі регіону). Серед земель водного фонду Львівської області найбільшу площу займають прибережні захисні смуги вздовж річок та навколо водойм (майже 47 %). Їх встановлюють згідно з Водним кодексом України: шириною 100 м для великих річок і водосховищ на них (площею водозбору понад 50 тис. км2 – р. Дністер); 50 м для середніх річок і водосховищ на них (2‒50 тис. км2 – річки Західний Буг, Стрий, Сян, Стир, Серет, Іква, Добротвірське водосховище); шириною 25 м для малих річок, струмків і потічків (до 2 тис. км2 – майже 240 малих річок довжиною понад 10 км і 2 275 малих водотоків довжиною до 10 км). Прибережні захисні смуги також встановлюють навколо водойм площею понад 3 га – 50 м і площею до 3 га – 25 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, то мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. До 20 % земель водного фонду Львівської області зайняті каналами, гідротехнічними спорудами та смугами відведення. Землі під річками і струм- ками охоплюють близько 15 %, водосховищами і ставками – 12 % (рис. 1.89). Незначні площі земель водного фонду (5,03 %) зайняті болотами. Озера і замкнуті водойми займають лише 1,11 % земель водного фонду. 122 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. 1% 5% прибережні захисні смуги вздовж річок і навколо водойм 12% канали, гідротехнічні споруди і смуги відведення річки і струмки 47% 15% водосховища і ставки болота 20% озера і замкнуті водойми Рис. 1.89. Структура земель водного фонду Львівської області Основний стік в Львівській області (42 %) формується в басейнах гірських допливів Дністра, площа яких не перевищує 12 %. Тут випадає в середньому 1 100 мм опадів, з яких 280– 870 мм стікає (коефіцієнт стоку 0,3–0,9). На водозбори рівнинних річок випадає 675 мм опадів, а стікає в середньому 104 мм (коефіцієнт стоку 0,17–0,27). Водні ресурси рівнинної частини майже в 1,3 рази менші ніж гірсько-передгірської. У Карпатському регіоні в повінь і паводки з березня по серпень виноситься 70–90 % об’єму стоку. Найменша частка стоку впродовж року припадає на вересень–листопад. У Подільському регіоні частка весняно-літнього стоку стано- вить 40–80 %. На осінь і зиму припадає 20–60 % стоку води. Шар підземного стоку на правобережних притоках Дністра становить 20–135 мм або 6– 19 % від сумарного стоку. У більшості лівобережних допливів, а також верхніх частинах Західного Бугу і Стиру (Подільська височина) підземний стік становить 27–105 мм або 20–45 % від сумар- ного стоку за рік. Ресурси підземних вод гірсько-передгірських річок становлять 0,5 км3 (12 % від сумарного стоку цієї території), а рівнинних ‒ 0,7 км3 (20 % від сумарного стоку). В середньому на поверхню басейну Дністра випадає 645 мм опадів, з яких 141 мм витра- чається на сумарний стік і 541 мм – на випаровування. Підземна складова становить 35 мм або 25 % від сумарного стоку. Середньорічний коефіцієнт стоку сягає 0,22. У річному ході рівня і стоку води річок гірської частини басейну Дністра виділяються паводки, які характерні для усіх сезонів, а також весняна повінь, яка виражена менш чітко в багаторічному аспекті (табл. 1.7, 1.8). Таблиця 1.7 Коефіцієнти стоку річок басейну Дністра Річка – пункт Період спостережень Коефіцієнт стоку Дністер – с. Стрілки 1958–2018 0,37 Дністер – м. Самбір 1946–2018 0,33 Тисмениця – м. Дрогобич 1954–2018 0,37 Стривігор – с. Луки 1957–2018 0,39 Опір – м. Сколе 1957–2018 0,59 Славська – смт Славське 1954–2018 0,71 Орява – с. Святослав 1946–2018 0,57 Верещиця – смт Комарно 1957–2018 0,18 Щирка – м. Щирець 1954–2018 0,25 123 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Таблиця 1.8 Розподіл стоку води за сезонами в басейні Дністра Характерні роки, їхнє Середньо- Сезони, % забезпечення річна Ріка – гідропост витрата весна–літо осінь зима роки Р, % води, м3/с (III–VIII) (IX–XI) (XII–II) Дністер – Самбір 1998 5 17,3 70 14 16 1962 50 10,6 91 5 4 1949 95 3,05 85 6 9 Стрий – Верхнє Синьовидне 1998 5 61,7 80 9 11 1956 50 37,1 74 10 16 1961 95 27,8 75 5 18 Дощові паводки в гірській частині басейну Дністра найчастіше бувають багатопіковими, інколи ‒ однопіковими. Перший тип паводків зумовлений серією злив або дощів, що випадають впродовж тривалого періоду. Однопікові паводки найчастіше трапляються влітку внаслідок інтенсивних, здебільшого короткочасних, ізольованих злив. Максимальний шар стоку за паводок 1-%-ної забезпеченості в басейнах правобережних приток Дністра становить 200–400 мм. Основні параметри витрат води відображені в таблиці 1.9. Таблиця 1.9 Основні розрахункові показники витрат води Дністра і його допливів Площа Період Основні показники стоку води Ріка – пункт водозбору, спостере- Витрата води, м3/с км2 жень HHQ MHQ MMQ MNQ NNQ Дністер – Стрілки 384 1958–2018 239 65,7 5,4 0,9 0,09 Дністер – Самбір 850 1950–2018 498 135,3 12,2 1,7 0,05 Бистриця – Озимина 206 1954–2018 114 40,9 2,8 0,5 0,01 Опір – Сколе 733 1956–2018 592 177,7 13,8 1,4 0,06 Стрий – Верхнє Синьовидне 2 400 1955–2018 2 020 549,9 45,3 4,9 0,24 Стривігор – Луки 910 1961–2018 166 69,3 9,7 1,7 0,15 Найбільші максимальні середньомісячні витрати за весь період спостережень (понад 50 років) простежуються: на правобережжі Дністра (річки Опір (м. Сколе), Бистриця (с. Озимина), Стрий (смт. Верхнє Синьовидне), Тисмениця (м. Дрогобич), Стривігор (с. Луки)) ‒ зазвичай у червні і лише на р. Бистриця ‒ в травні–липні та на Стривігорі ‒ у липні; на р. Дністер в усіх досліджуваних створах (смт Стрілки, м. Самбір, м. Журавно) ‒ у червні. У відношенні до макси- мальних багаторічних середньомісячних витрат зимових та осінніх місяців у червні витрати зростають у середньому у п’ять разів. У відношенні до середніх багаторічних середньомісячних витрат води (MMQ) максимальні з максимальних (HHQ) є більшими в 30–15 разів на Дністрі, в 10–35 разів на правобережних допливах і у 12–60 разів на лівобережних. Середньомісячні максимальні з максимальних за багаторічний період перевищують мінімальні з мінімальних (NNQ) в 250–5000 разів, що свідчить про величезний паводкоутворювальний потенціал дослід- жуваних річок та створювану ними загрозу підтоплення угідь і поселень, руйнування мостів, доріг та інших об’єктів. Річка Західний Буг у межах України має змішане живлення. Її водний режим характери- зується високою весняною повінню в багатоводні роки, низькою літньо-осінньою меженню в маловодні роки, значними дощовими паводками влітку, епізодичним підняттям рівня води в руслі у зимовий період. На підставі розрахункових даних про стік річок верхньої частини басейну 124 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Західного Бугу визначено, що середньобагаторічний коефіцієнт стоку на території досліджень становить 0,27. Територіально коефіцієнт стоку змінюється від 0,21 до 0,3. Найбільший коефі- цієнт стоку простежується у подільській частині басейну Бугу, найменший ‒ у басейні р. Свиня. Найвищий рівень води в річці Західний Буг є здебільшого весною, в окремі роки ‒ в період літньо-осінніх або зимових паводків. Починається повінь на початку – в середині лютого. Під- няття рівня відбувається з інтенсивністю 15–20 см/добу, у багатоводні роки ‒ до 1,4 м/добу. Висота максимального перевищення рівня весняної повені над нулем графіка по довжині річки у звичайні роки коливається від 1,2 до 2,8 м, а у винятково багатоводні ‒ від 1,5 до 4,2 м. Пік весняної повені, зазвичай, триває одну добу. Спад відбувається повільніше (5–10 см/добу). Весняна повінь закінчується в середині травня, меженний період триває до жовтня–листопада. У літньо-осінній період на річці простежується три‒чотири, іноді до шести паводків, у маловодні роки – один–два паводки. Середня тривалість паводків 8–15 діб, найбільша ‒ 35 діб. Висота підняття води над нулем графіка в середньому становить 1,2–1,4 м, а в окремі роки з дуже високими паводками ‒ навіть понад 3,0 м. Негативний вплив екстремальних зливових паводків на заплаву і русло полягає у затопленні посівів, пошкодженні меліоративних каналів, доріг, мостів, порушенні ліній електропередач і зв’язку тощо. Крім того, такий гідрологічний режим річки зумовлює переформування русел річок, погіршення якості води та підвищення її мінералізації, ускладнення гідроекологічної ситуації. Водність річок басейну Західного Бугу змінюється у значних межах. Найбільші із середніх значень модулів поверхневого стоку (від 5,58–5,65 і до 20,6 дм3/скм2) характерні для річок, що беруть початок на північних схилах Подільської височини. Середньорічні витрати води зміню- ються по довжині р. Західний Буг від 1,32 м3/с (смт Сасів) до 31,21 м3/с (м. Сокаль). Модулі стоку з довжиною річки знижуються від 13 дм3/скм2 у верхів’ї до 5 дм3/скм2 на кордоні області. Амплітуди коливань витрат води впродовж року становлять 0,17–46,1 м3/с (смт Сасів), 0,46– 222 м3/с (м. Кам’янка-Бузька). Середній багаторічний модуль стоку річок басейну Бугу в регіоні становить 4–6 дм3/скм2рік. З трьох основних допливів найповноводнішою є річка Полтва, середньобагаторічний модуль стоку якої біля м. Буськ становить 6,2 дм3/скм2. Найменш повно- водною є р. Солокія, середній багаторічний модуль стоку якої біля м. Червоноград становить 4 дм3/скм2. Середньо-багаторічний модуль стоку р. Рата становить 4,6 дм 3/скм2. На внутрішньорічний розподіл стоку води, крім кліматичних чинників, впливають також ступінь заболоченості і заліснення території, наявність водосховищ, агротехнічні заходи. Сезон- ний розподіл стоку нерівномірний. У середній за водністю рік більша частина стоку припадає на літньо-осінній період. У маловодні роки зростає частка стоку зимового періоду (підземне живлення). У багатоводні роки частка стоку весняного періоду збільшується, а величина стоку літа та осені зменшується. У середньому за водністю році частка весняного стоку досягає 40–60 %, зимового 10–20 %. Максимальними є витрати талих вод. Найбільші витрати талого стоку за весь період спостере- жень були у квітні 1952 р., коли становили в районі м. Кам’янка-Бузька 222 м3/с, що зумовило підняття рівня води на 3,48 м і підтоплення будівель на заплаві та прилеглих територіях. Макси- мальний модуль дощового стоку становить 0,5 м3/скм2. Мінімальний стік допливів басейну Західного Бугу як і більшості малих річок України формується головно підземним живленням, яке визначається місцевими гідрогеологічними, кліматичними умовами, характером поверхні (рельєф, ґрунти, рослинність, заболоченість тощо) та господарською діяльністю. Мінімальні витрати найчастіше спостерігаються у вересні – жовтні і змінюються по довжині річки Західний Буг від 0,25 (с. Сасів) до 3,15 м3/с (м. Сокаль). Мінімальна зимова витрата біля смт Сасів становить біля м. Сокаль 3,43 м3/с. У багатоводні роки з висо- кими температурами взимку витрати води по довжині річки змінюються від 4,0 м3/с (с. Сасів) до 48 м3/с (м. Сокаль). 125 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони У басейні річки Стир зазвичай простежується багатопікова весняна повінь, з максимумом на початку березня (36 м3/с). Далі до кінця року характерним є нерівномірність розподілу стоку, що супроводжується паводками. Максимальні паводкові витрати зазвичай припадають на кі- нець липня з показником 55 м3/с. Меженні витрати води становлять в середньому до 10 м 3/с у багатоводному році і 1–2 м3/с ‒ у маловодному. Стосовно сезонного розподілу витрат води, найбільший стік води формується у період весняної повені (березень, квітень). За розподілом максимальних витрат березень є найповноводнішим впродовж усього періоду досліджень з максимальним показником 33,5 м3/с. Серпень та вересень є місяцями меженного стоку з вели- чиною 5,8 м3/с. 1.3.4. Стан водокористування Згідно з Водним кодексом України, водокористуванням називають використання вод (водних обʼєктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транс- порту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних обʼєктів) (Водний…, 1995). Тобто це сукупність усіх форм і видів використання водних ресурсів, охоплюючи як водоспоживачів (теплоенергетика, кому- нальне і промислове водопостачання, зрошувальне землеробство), так і водокористувачів (гідроенергетика, рибне господарство, водний транспорт і водний туризм тощо). За даними Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну, основним джерелом водопостачання у межах Львівської області є поверхневі та підземні води (Довкілля…, 2019). Підземні води як джерело водопостачання мають низку переваг перед поверхневими. Вони краще захищені від випаровування і забруднення, а їхні запаси не зазнають суттєвих сезон- них і багаторічних коливань. Особливе значення це має для жителів сільської місцевості. На Львівщини забір води з підземних водних об’єктів становить понад 80 % від усієї забраної води (дод. Б.1, Б.2). Загалом з підземних горизонтів у 2018 р. забрано 143,7 млн м3 води, з поверхневих – 28,6 млн м3. Поверхневі води використовують в обмеженій кількості, здебільшого для риборозведення, технічного водопостачання підприємств та в гірських районах – для побутово-питного водо- постачання. Наприклад, для водопостачання Львова використовують воду лише з підземних джерел. Водозабори розташовані на території Львівської області й налічують 197 свердловин: найближча з них розташована на відстані 13 км від Львова, у селі Малечковичі, а найвіддале- ніша – поблизу м. Стрий – це майже за 100 км (Львівводоканал…, 2013). У Львівській області про забір води щороку офіційно звітують майже 700 підприємств. Обсяги забору води з природних водних об’єктів становлять 172,3 млн м 3 води за рік (станом на 2018 р.). Для порівняння, в Закарпатській області забір води сягає 50 млн м 3 води за рік, Кіровоградській – 111 млн м3 води за рік, Миколаївській – 200 млн м3 води за рік. Отож Львівщина використовує значні обсяги прісної води щороку, що пов’язано з великою кіль- кістю міст та значною щільністю населення порівняно з іншими регіонами України. Найбільші об’єми забору води припадали на 90-ті роки XX ст. (564,2 млн м3). Значно зменшився цей показник у 2000 р. – 312 млн м3. Надалі впродовж останніх майже 20 років про- стежується поступове зменшення об’ємів забору води з природних водних об’єктів (рис. 1.90). Великі об’єми води забирають на потреби міських поселень (Львів – майже 50 %, міста Дро- гобич, Стрий, Червоноград – 9,5 %). Різке зменшення забору води впродовж 1990–2000 років пояснюють як спадом промислового водокористування, так і зменшенням використання свіжої води на побутово-питні і сільськогосподарські потреби. Як видно з рис. 1.91, основним водокористувачем у Львівській області виступає комунальне господарство. 126 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. 600 564,2 500 Водокористування, млн м³ 400 312,0 300 256,0 250,2 247,2 245,6 244,1 232,1 200 181,9 177,7 175,8 168,0 100 0 1990 2000 2005 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Рис. 1.90. Динаміка забору води з природних водних об’єктів Львівської області (Довкілля…, 2019) 250 200 Водокористування, млн м3 виробництво 150 побутово-питні потреби 100 сільськогосподарські 50 потреби 0 1990 2000 2005 2010 2015 2018 Рис. 1.91. Динаміка використання свіжої води у Львівській області (Довкілля…, 2019) Використання води на побутово-питні потреби становить 59,3 млн м3 (2018 р.). Останніми роками простежується збільшення витрат води на побутово-питні потреби, що пов’язано зі зростанням кількості абонентів, яким надані послуги централізованого водопостачання у ново- будовах міст Львова, Червонограда, Пустомит тощо. Попри те, що обсяги забору води для кому- нальних потреб зростають, загалом з 2010 р. обсяги забору води зменшилися, зазвичай, завдяки зменшенню забору на виробничі потреби. Найбільші обсяги водокористування припадають на житлово-комунальне та сільське господарство – 58,28 та 36,2 млн м3 за рік, значно менші – на промисловість і транспорт – 28,77 та 1,75 млн м 3, відповідно. У розрізі річкових басейнів найбільші обсяги водокористування характерні для річки Дністер (111,6 млн м3), на другому місці – басейн річки Західний Буг (51,86 млн м3), далі – басейнів річок Сян (5,8 млн м3) і Стир (3,0 млн м3) (рис. 1.92; 1.93). Використання води на побутово-питні потреби (м3/особу) впродовж останніх 20 років має загальну тенденцію до зниження. Показник використання свіжої води на побутово-питні потре- би мешканцями м. Львова у два рази перевищує середній по області (рис. 1.94, дод. Б.3). 127 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.92. Обсяги водокористування у розрізі основних басейнів річок Львівської області 128 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. 3,03 51,86 Західний Буг Сян Дністер Прип'ять 111,60 5,80 Рис. 1.93. Обсяги забору води в Львівській області у розрізі річкових басейнів станом на 2018 р., млн. м3/рік (Річний…, 2018) 50 Використання води, м3/особу 45 40 35 30 25 20 15 10 5 0 2000 2005 2010 2015 2016 2017 2018 Рис. 1.94. Динаміка використання води в Львівській області на побутово-питні потреби Обсяги оборотного та повторно-послідовного водопостачання також значно зменшились у 2000 р. порівняно з 1990 р. – з 1 365 до 395,7 млн м3 (дод. Б.4). Найменше значення цей показник досяг у 2010 р. і становив 310,7 млн м3. Надалі відбувається поступове збільшення об’ємів використання вод при оборотному та повторно-послідовному водопостачанні. Басейн р. Західний Буг. За даними річної звітності 2-ТП водгосп Басейнового управлінням вод- них ресурсів (БУВР) Західного Бугу та Сяну, в 2018 р. з р. Західний Буг воду забирали 6 223 водо- користувачі. Станом на 2018 р. з поверхневих джерел в басейні Західного Бугу забрано 6,12 млн м3 вод, з підземних джерел – 45,74 млн м3. Всього в басейні річки використано 58 млн м3 води, а найбільшими водокористувачами в межах Львівської області є: промислові підприємства: ДП “Добротвірська ТЕС” ПАТ ДТЕК “Західенерго”; ТзОВ “Раде- хівський цукор”; ПрАТ “Компанія “Ензим”; ПАТ “Львівська вугільна компанія”; ДП “Львіввугілля” і відокремлені шахти: “Великомостівська”, “Степова”, “Червоноградська”; ДП “Укрспирт” із місця- ми провадження діяльності: “Вузлівське”, “Стронибабське”, “Струтинське” і “Рава-Руське”; сільськогосподарські підприємства: ТзОВ “Кунин”; ТзОВ “Якимів Фіш”; житлово-комунальні підприємства: МКП “Золочівводоканал”; КП “Кам’янкаводоканал”; КП “Жовківське ВУВКГ”; КП “Червоноградводоканал”; Сокальське МКП ВКГ; ЛМКП “Львівводо- канал”; транспортна промисловість: підприємства ПАТ “Українська залізниця”. 129 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Загалом у галузях господарства найбільше води забирають промислові підприємства – 9,4 млн м3 за рік; сільське господарство – 6,3 млн м3 за рік; житлово-комунальне господарст- во – 35,2 млн м3 за рік; транспорт – 0,1 млн м3 за рік; інші галузі – 0,7 млн м3 за рік (рис. 1.95). 250 200,0 200 175,3 150 млн м3 Фактичний забір 100 Дозволений забір 51,8 50 35,2 9,4 14,4 6,3 6,1 0,1 0,3 0 Всього Промисловість Сільське Транспорт Житл.-комун. господарство господарство Рис. 1.95. Забезпечення водними ресурсами окремих галузей економіки та населення у басейні річки Західний Буг у 2018 р. Особливістю економічного розвитку території басейну р. Західний Буг є переважання комунального сектору, який добуває з природних джерел сумарно 35,6 млн м 3 води (62,2 % від усієї забраної води із природних джерел). Це пов’язано з наявністю міст, які мають потужну промислову базу та значною кількістю населення, зосередженого, передусім, у Львові і Черво- нограді. Водокористувачі у басейні р. Сян використовують невеликі обсяги водних ресурсів, про що свідчать дозволені ліміти забору поверхневих вод, які у промисловості та житлово-кому- нальному господарстві в декілька разів перевищують забір, а в сільському господарстві це перевищення становить близько 1,1 раза. Лише водоспоживання у транспортній сфері пере- вищує ліміт забору (з огляду на відсутність дозвільних документів підприємств ПАТ “Україн- ська залізниця”) (рис. 1.96). 8,0 7,3 7,0 6,0 5,0 млн м3 4,0 3,6 Фактичний забір 3,0 3,0 Дозволений забір 2,0 2,0 1,5 1,4 1,3 1,0 0,1 0,04 0,1 0,0 Всього Промисловість Сільське Транспорт Житл.-комун. господарство господарство Рис. 1.96. Забезпечення водними ресурсами окремих галузей економіки та населення у басейні річки Сян у 2018 р. 130 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Басейн р. Дністер. Басейн р. Дністер займає майже 50,2 % території Львівської області. Врахо- вуючи велику площу регіону, тут функціонують різноманітні галузі господарства – від рекреації і туризму до точного машинобудування. Значні обсяги води використовують на потреби насе- лення, адже у басейні Дністра розташовані такі великі міста, як Львів, Дрогобич, Самбір, Труска- вець, Борислав. За даними річної звітності 2-ТП водгосп, з Дністра забирають воду 10 546 водо- користувачів. Найбільшими водокористувачами є: промислові підприємства: ПАТ “Жидачівський ЦПК”; ВАТ “Нафтопереробний комплекс- Галичина”; ДП “Угерський спиртовий завод”; ПрАТ “Моршинський завод мінеральних вод “Оскар”; сільськогосподарські підприємства: ДП “Дослідне господарство Львівської дослідної станції Інституту рибного господарства Національної Академії аграрних наук України”; ПАТ “Львівський обласний виробничий рибний комбінат” – рибне господарство (“Городок”, “Ходо- рів”, “Рудники”, “Янів”); ТзОВ “Карпатський водограй”; житлово-комунальні підприємства: КП “Дрогобичводоканал”; КП “Стрийводоканал”; ТзОВ “Енергія-Новий Розділ”; Самбірське ВУ ВКГ; транспортна галузь: підприємства ПАТ “Українська залізниця”. Особливістю економічного розвитку території басейну р. Дністер є переважання кому- нального сектору, який забирає з природних джерел 80,62 млн м 3 води (72,3 % усієї забраної води з природних джерел). Це пов’язано, як уже було зазначено вище, з наявністю міст з великою кількістю населення. Другою за водоспоживанням галуззю є сільське господарство, для потреб якого у 2018 р. було забрано 25,21 млн м 3 води (22,6 %). Для промислових потреб у звітному році було використано 4,817 млн м3 води (4,4 %), а транспортних – 0,807 млн м3 (0,7 %) (рис. 1.97). 300,0 249,4 250,0 206,2 200,0 млн м3 150,0 111,6 100,0 80,6 50,0 25,2 22,4 17,8 4,8 0,8 2,4 0,1 0,4 0,0 Всього Промисловість Сільське Транспорт Житл.-комун. Інші галузі господарство господарство Фактичний забір Дозволений забір Рис. 1.97. Забезпечення водними ресурсами окремих галузей економіки та населення у басейні річки Дністер у 2018 р. Щодо джерел водопостачання, то основна частка припадає на забір підземних вод – 90,1 млн м3; значно менше води забирають з поверхневих джерел – 21,6 млн м3. Основна частка забору поверхневих вод припадає на рибні господарства – 55,6 % (12,0 млн м3), ще 18 % (3,8 млн м3) поверхневих вод використовується для забезпечення водопостачання м. Трускавець, м. Борислав (з смт. Східниця), м. Ходорів і смт. Славське. 131 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Суббасейн р. Прип’ять (басейн р. Стир). Суббасейн р. Прип’ять у межах Львівської області зай- має майже 9 % її території. Особливістю досліджуваного регіону є відсутність великої кількості підприємств із водозатратним виробництвом. Загалом у басейні 456 водокористувачів, які щороку звітують за формою 2-ТП водгосп. Серед найбільших водокористувачів на території басейну в межах Львівській області із стабільним забором води понад 100 тис. м 3/рік є кому- нальні підприємства “Бродиводоканал” і “Радехівське ВКГ”, а також ПрАТ “Молочна компанія “Галичина”. Басейн р. Прип’ять у межах Львівської області добре забезпечений водними ресур- сами. За даними Національного атласу України, ця територія належить до Західної області достатньої водності. Основним джерелом водопостачання є підземні води (окрім рибних госпо- дарств та окремих підприємств). Дозволений ліміт забору води більш ніж вдвічі перевищує фактичне водокористування. У сільськогосподарській галузі фактичне споживання становить близько 3/4 від ліміту (малі сільськогосподарські підприємства працюють без дозволів на спецводокористування). Натомість у промисловості фактичне споживання у десять разів менше від ліміту з причини відсутності великих промислових об’єктів у басейні р. Стир. Особливістю економічного розвитку басейну р. Прип’ять є переважання сільськогоспо- дарського водопостачання та комунального сектору, які забирають сумарно 2,7 тис. м 3 води (93,6 % усієї забраної води з природних джерел). Для потреб промисловості у 2018 р. було забрано 0,153 тис. м3 води (5,0 %), а транспорту – 0,041 тис. м3 (1,4 %) (рис. 1.98). 3,5 3,0 3,0 3,0 2,5 2,0 млн м3 1,4 1,4 Фактичний забір 1,5 1,3 1,3 Дозволений забір 1,0 0,5 0,1 0,1 0,04 0,04 0,0 Всього Промисловість Сільське Транспорт Житл.-комун. господарство господарство Рис. 1.98. Забезпечення водними ресурсами окремих галузей економіки та населення у басейні річки Стир (станом на 2018 р.) Забір поверхневої води в басейні у 2018 р. становив 0,32 млн м 3 (10,55 % від загального забору) (у 2018 р. забору поверхневих вод не простежувалось), забір підземної води в басейні досяг 2,7 млн м3. Однак великою ще залишається частка скидання у поверхневі води забруд- нених зворотних вод та вод без очищення. 1.3.5. Екологічні проблеми водовідведення Загальна протяжність водопровідної мережі Львівщини становить 10 405 км, протяжність замортизованих та аварійних мереж – 5 221 км або 51 %, саме тому вже тривалий час Львівська область посідає одне з останніх місць в Україні за станом водопровідної мережі. Динаміка скиду стічних вод за період 1990–2017 рр. свідчить про значне зменшення обсягів скиду стічних 132 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. вод (рис. 1.99), однак така статистика не є оптимістичною оскільки зменшення не означає, що проблеми немає. Між подачею води та очисткою стічних вод існують значні невідповідності, оскільки в багатьох населених пунктах області (у 80-ти селах) є централізоване водозабезпе- чення, але немає централізованого водовідведення. У більшості сільських населених пунктів мешканці будинків приватного сектору скидають фекальні стоки у вигрібні ями, а в окремих випадках у природні канави, а це призводить до погіршення екологічної безпеки відповідного населеного пункту. По суті, всі каналізаційні очисні споруди збудовані до 1990 р., станом на сьогодні вони потребують реконструкції, а в окремих населених пунктах – будівництва нових. 450 389 400 Водовідведення, млн м3 350 322 300 274 271 252,7 253,8 238 250 230 235,6 224,9 218,2 215 207,7 206,2 200 167,6 150 100 50 0 2000 2012 2013 1990 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2014 2015 2016 2017 Рис. 1.99. Динаміка скиду стічних вод в межах Львівської області (Довкілля…, 2019) Загалом у поверхневі водні об’єкти Львівщини у 2018 р. скинуто 167,6 млн м 3 стоків, з них нормативно очищених 82,3 млн м3, забруднених – 70,8 млн м3, без очистки – 1,2 млн м3 (рис. 1.100). Зазначимо, що майже 70 % усіх стоків надходить з очисних споруд м. Львова, це 122,4 млн м3. Великі об’єми стічних вод скидають такі міста, як Дрогобич (12,4 млн м3), Стрий (1,9 млн м3) та Червоноград (3,6 млн м3) (дод. Б.5). без очищення 1% забруднені 28% нормативно очищені 71% Рис. 1.100. Структура водовідведення вод різної якості у поверхневі водні об’єкти Львівської області (Довкілля…, 2019). Західний Буг та басейн р. Сян. У річкову мережу басейну Західного Бугу скид зворотних (стічних) вод здійснюють близько 50 водокористувачів, з них 29 % це житлово-комунальні підприємства, 133 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 37,5 % – промислові об’єкти, 27 % – сільськогосподарські підприємства; 2 % – транспортні під- приємства. Загальний об’єм зворотних (стічних вод), що поступили у поверхневі водні об’єкти басейну в 2018 р. становив 128,1 млн м3. Загалом було скинуто 0,255 млн м3/рік стічних вод без очистки і 35,23 млн м3/рік недостатньо очищених стічних вод. За даними державного обліку, в 2018 р. в басейні р. Сян здійснювали скид зворотних (стічних) вод 27 водокористувачів, з них сім належать житлово-комунальному господарству, 14 – промисловості, чотири – сільському господарству, два – підприємству транспорту. Загаль- ний об’єм зворотних (стічних) вод що поступили впродовж 2018 р. у поверхневі водні об’єкти басейну р. Сян становить 2,35 млн м3 (дод. Б.6, Б.7). Як було зазначено, найбільше стоків у річкову мережу басейну Західного Бугу відводить ЛМКП “Львівводоканал” (близько 120 млн м3). Він є і найбільшим забруднювачем басейну, адже з усіх недостатньо очищених зворотних вод (НДО) на ЛМКП “Львівводоканал” припадає 93,1 %. За даними лабораторії моніторингу вод та ґрунтів БУВР Західного Бугу та Сяну, в річці Полтва (с. Кам’янопіль, 30 км від витоків) у пробах води систематично простежується переви- щення концентрації таких забруднюючих речовин: нітрити – 4,38 мг/дм3 (54,8 ГДК), розчинений кисень – 33 мг/дм3 (2,2 ГДК), завислі речовини. Ввисокими є показник БСК5 – 39,82 мг/дм3, що у 13 разів перевищує ГДК, ХСК – 92,2 мг/дм3, що перевищує ГДК у шість разів та амонію сольового 10,46 мг/дм3 (21,0 ГДК) (Відкрите…, 2019). Однак зазначимо, що скид НДО суттєво впав, тому, що виконані роботи з ремонту споруд КОС м. Львова. На каналізаційних очисних спорудах міста, які перебувають на балансі ЛМКП “Львівводоканал”, впродовж останніх років тривають масштабні роботи з реконструкції. Очисні споруди Львова мають два комплекси, розташовані обабіч річки Полтви, яка виходить на поверхню неподалік від вулиці Пластової, в північно-східній частині Львова. На правому березі очищують приблизно 100 тис м3 стічних вод на добу, на лівому ‒ 300 тис м3. Очисні займають територію близько 70 га (Піщула, 2019) (рис. 1.101, 1.102). Річка Стир (суббасейн річки Прип’ять). Основними точковими джерелами, що скидають стічні води у річкову мережу Стиру, є три підприємства, а саме: КП “Бродиводоканал”, КП “Радехів- ське ВКГ”, КП Лопатинської сільської ради. Зазначені підприємства через погану очистку стічних вод забруднюють поверхневі води завислими наносами, біогенними речовинами, важкими металами. Наприклад у р. Бовдурка, на 300 м нижче від скиду з очисних споруд КП “Бродиводо- канал”, виявлено перевищення норм амонію у 34,8 раза, фосфатів у 9,9 раза, біохімічного спожи- вання кисню в 11,3 раза, хімічного споживання кисню – в 2,2 раза, заліза – в 8 разів, аніонних СПАР в 5,7 рази (Бродиводоканал…, 2015). Рис. 1.101. Очисні споруди Львова Рис. 1.102. Очисні споруди Львова 134 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. Річка Дністер. Скид зворотних (стічних) вод у басейні р. Дністер здійснюють 112 водокористу- вачів, з них 26 належать житлово-комунальному господарству, 69 – промисловості, 14 – сільсь- кому господарству, три – підприємства транспорту. Загальний об’єм зворотних (стічних вод) становить близько 33,2 млн м3/рік. Кількість скинутих у річкову мережу недостатньо очищених зворотних вод в два рази більша за обсяг нормативно чистих скинутих вод. Найбільше забруд- нених зворотних вод потрапляє в річки Дністер, Тисменицю, Щирку, Бережницю, Стрий, Зубру, Луг та ін., що позначилося на якості води у цих річках. Унаслідок цього поверхневі води річок забруднені азотом амонійним, азотом нітритним, фосфатами, нафтопродуктами, фенолами тощо. Наприклад, максимальні показники перевищень ГДК азоту амонійного систематично простежуються в річках Тисмениця (4–7 ГДК), Стривігор (5–10 ГДК), Зубра (2–5 ГДК) і Верещиця (3–5 ГДК) (Відкрите…, 2019). Основними забруднювачами річково-басейнової системи Дністер є: ТзОВ “Трускавець- водоканал”, МКП “Миколаївводоканал“, ВАТ “Жидачівський ЦПК”, КП “Дрогобичводоканал”, Сколівський КП ВКГ, ДП “Дашавський завод композиційних матеріалів”, КП “Бібрський кому- нальник”, ДП “Водоканал” м. Ходорів, Славське ВККГ, Самбірське ВКГ, КП “Стрийводоканал” та ін. Зазначимо, що більшість комунальних підприємств які здійснюють очистку стічних вод, не відповідають жодним технічним і моральним критеріям очистки, а коштів на будівництво нових очисних споруд немає. У деяких підприємств очистка полягає лише у відстоюванні води і виокремленні мулистих часток (рис. 1.103, 1.104). Наголосимо, що вся статистика щодо обсягів скиду стічних вод наведена на основі офіційної інформації, наданої Басейновим управлінням водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну, але сьогодні значна частка побутових стоків потрапляє у річкову мережу неофіційно, особливо у Карпатському регіоні. Більшість приватних садиб, туристичних баз, кемпінгів не мають очисних споруд і скидають нечистоти у річки без жодної очистки. Скид стічних вод для населених пунктів, не підключених до каналізаційної мережі, відбувається в індивідуальні септики або вигреби, стічні води яких не очищуються та можуть бути одними з потенційних джерел забруднення водоносних горизонтів та поверхневих вод. Дослідження показали, що у річці Славська показники БСК5, азоту амонійого та фосфатів перевищують норму у три рази (Пилипович, Ковальчук, 2017). Рис. 1.103. Аварійний стан очисних Рис. 1.104. Незавершене будівництво споруд м. Стрий очисних споруд м. Стрий 135 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 1.3.6. Моніторинг водних обʼєктів За Водним кодексом України моніторинг вод – система спостережень, збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан водних обʼєктів, прогнозування його змін та роз- робки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень (Водний…, 1995). Постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 р. № 758 “Порядок здій- снення державного моніторингу вод” затверджено новий підхід провадження моніторингових досліджень. Державний моніторинг вод розглядають як інструмент оцінки стану вод (рис. 1.105). Рис. 1.105. Система державного моніторингу вод (https://menr.gov.ua) Міністерство енергетики та захисту довкілля разом із Державним агентством водних ресурсів України запроваджують, починаючи з 2014 р., інтегроване управління водними ресур- сами, яке передбачає облік і використання водоресурсного потенціалу України у розрізі районів річкових басейнів. Територія Львівської області розміщена у межах трьох районів річкових басейнів: район басейну річки Дніпро, район басейну річки Дністер, район басейну річки Вісла і семи водогоспо- дарських ділянок (табл. 1.10). Водогосподарська ділянка – частина річкового басейну, яка має характеристики, які дають змогу розробляти водогосподарські баланси, визначати ліміти забору та вилучення водних ресурсів із водного об’єкта та інші параметри використання водного об’єкта (водокористування) (Водний…, 1995). З 1 січня 2019 р. на території України здійснюють моніторинг вод згідно з вимогами Водної рамкової директиви ЄС. Зокрема, проводять три види моніторингу вод – діагностичний, операційний і дослідницький. Державне агентство водних ресурсів України своїм наказом від 136 Геоекологія Львівської області Водні ресурси 1.3. 18.01.2019 р. № 30 “Про затвердження програм моніторингу вод” затвердило три програми державного моніторингу вод, які передбачають проведення спостережень: 1) на транскордонних ділянках водотоків, визначених відповідно до міждержавних угод про співробітництво на транскордонних водних об’єктах; 2) на масивах поверхневих вод, забір води з яких відбувається для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення; 3) на масивах поверхневих вод в частині проведення вимірювань вмісту забруднювальних речовин для визначення хімічного стану вод. Таблиця 1.10 Перелік водогосподарських ділянок (ВГД) у межах районів річкових басейнів на території Львівської області Код № водогосподарської Назва водогосподарської ділянки з/п ділянки Район басейну річки Вісла (код А6.6) Суббасейн річки Західний Буг (код А6.6.1) 1. А6.6.1.01 р. Західний Буг від витоку до державного кордону Суббасейн річки Сян (код А6.6.2) 2. А6.6.2.03 р. Сян та її притоки (в межах України) Район басейну річки Дністер (код М5.2) 3. М5.2.0.01 р. Дністер від витоку до гирла р. Стрий 4. М5.2.0.02 р. Стрий 5. М5.2.0.03 р. Дністер від гирла р. Стрий до гирла р. Гнила Липа 6. М5.2.0.04 р. Дністер від гирла р. Гнила Липа до гирла р. Серет Район басейну річки Дніпро (код М5.1) Суббасейн р. Прип’ять (М5.1.4) 7. р. Стир від витоку до кордону Рівненської та Волинської М5.1.4.42 областей Виконання вимірювань вмісту забруднювальних речовин покладено на три базові вимі- рювальні лабораторії – Сіверсько-Донецького (м. Слов’янськ) і Дністровського (м. Івано-Фран- ківськ) басейнових управлінь водних ресурсів, Міжрегіонального офісу захисних масивів дні- провських водосховищ у м. Вишгород Київської області. Також планують упродовж 2020 р. запустити ще одну сучасну лабораторію на базі Басейнового управління водних ресурсів При- чорномор’я та нижнього Дунаю (м. Одеса). Інші лабораторії планують виконання відборів проб води та їхнє транспортування до відповідної лабораторії. На сьогодні на високотехнологічному обладнанні вже визначають 45 пріоритетних забруднювальних речовин. У 2019 р. відбір проб води з поверхневих водних об’єктів у межах Львівської області проводили щомісячно на семи створах (здебільшого на ділянках питних водозаборів) і що- квартально на трьох створах басейну Сяну (річки Вишня, Шкло і Завадівка), що розміщені на транскордонних ділянках водотоків. Всього відібрано 96 проб за рік (Курганевич, Шіпка, 2019). Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 10.01.2020 р. № 21 затвер- джено “Перелік пунктів моніторингу масивів поверхневих вод у частині проведення Держвод- агентством вимірювань вмісту забруднюючих речовин для визначення хімічного стану масивів поверхневих вод”. Цим наказом передбачено проведення моніторингу на 26 масивах поверх- невих вод, які перебувають під ризиком на основі антропогенних впливів на якісний та кіль- кісний стан вод у межах Львівської області. Відбір проб води відбувається 12 разів на рік. Його виконують працівники БУВР Західного Бугу та Сяну й Дністровського БУВР, а їх аналіз здійснює базова лабораторія Дністровського БУВР у м. Івано-Франківськ. Для них визначені показники 137 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 5 і 6 категорій. Крім того, на таких пунктах моніторингу: р. Вишня с. Чернево, р. Шкло с. Крако- вець, р. Завадівка с. Грушів та р. Західний Буг с. Литовеж (вихід річки за межі області) додатково визначатимуть показники третьої і четвертої категорій, а на пунктах моніторингу: р. Слониця водозабір м. Трускавець (ТзОВ “Трускавецьводоканал”), р. Стрий с. Верхнє Синьовидне, р. Луг м. Ходорів, р. Західний Буг м. Кам’янка-Бузька, р. Західний Буг м. Сокаль – показники першої і другої категорій (дод. Б.8). З метою надання громадськості доступу до екологічної інформації БУВР Західного Бугу та Сяну систематично наповнює веб-систему “Моніторинг та екологічна оцінка водних ресурсів”. Інтерактивна карта дає змогу оцінити стан водного об’єкта та порівняти його зі встановленими нормами. Також для забезпечення доступу громадян до інформації щодо водних об’єктів Львівщини працює геопортал “Водні ресурси України”. 138 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. 1.4. БІОТИЧНІ РЕСУРСИ Біотичні ресурси регіону є важливою складовою його природно-ресурсного потенціалу. Роз- глянемо ресурси живої природи, зокрема біотичний потенціал лісових, лучних, пасовищних і водно-болотних угруповань, а також мисливські ресурси. Флора України має багатий видовий склад, з якого за різних природних умов форму- ється складний і багатоманітний візерунок рослинного покриву. На території України проростає 5,1 тисячі видів вищих судинних рослин, 800 видів мохоподібних, понад тисячу лишайників, близько чотирьох тисяч водоростей і 15 тисяч грибів. Значна кількість видів усіх царств широко репрезентована в межах Львівської області, де з них формуються лісові, чагарникові, степові (здебільшого розорані), лучні й болотні угруповання рослин. Ліси, луки і болота становлять основу біотичного потенціалу й слугують життєвим середовищем для тваринного світу. Щодо фауни, то в Україні водиться понад 44,9 тисяч видів тварин, з яких близько 700 ви- дів – хребетні, серед них 117 видів – ссавці, 425 – птахи (270 з них гніздяться), 270 – риби (з них 184 прісноводні), 21 – плазуни, 17 – земноводні. Серед безхребетних домінують комахи, яких виявлено понад 20 тисяч видів. Більшість цих тварин зустрічаються в межах Львівської області. Кількісно фауна регіону представлена: найпростіші – 1 800 видів, круглі черви – 1 600, плоскі черви – 1 280, кільчасті черви – 440, риби і круглороті – близько 200, земноводні – 17, плазуни – 21, птахи – близько 400 і ссавці –108 (Дупелич, 2012). 1.4.1. Стан використання та охорона лісових ресурсів Найбільшим природно-ресурсним потенціалом в області характеризуються лісові біоценози. Вони відіграють провідну роль у формуванні природно-сировинних й рекреаційних ресурсів регіону, виконують важливу екологічну, кліматоформувальну, водорегулювальну, економічну і соціальну функції. Львівська область належить до найбільш заліснених регіонів України. Ліси займають 31,8 % її території, що вдвічі перевищує показник лісистості України. Згідно з чинним Лісовим кодексом (2009) ліси – природні геосистеми (екосистеми), у яких поєднуються здебільшого деревна і чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’я- ною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, які взаємопов’язані у власному розвитку, впливають один на одного і на довкілля. Таке трактування визначення лісу значною мірою підтверджує його вагоме геоекологічне значення. Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, які використовують для задоволення потреб населення і виробництва, відтворюються під час формування лісових при- родних геосистем. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забруд- ненню довкілля й сприяти його очищенню, покращувати регулювання стоку води, сприяти оздоровленню населення, естетичному вихованню тощо), які використовують для задоволення суспільних потреб (Ліси…, 2021). Характерною особливістю Львівської області є строкатість природних умов і, відповідно, багатство лісових ресурсів. На території регіону виділяють п’ять природних районів – гірські Карпати (Бескиди) на півдні, до яких прилягає Передкарпатська височина (прогин), Подільська височина (плато) – в центральній частині, Мале Полісся і Волинська височина – на півночі. Через територію Львівщини проходить вісь головного Європейського вододілу. Найбільші за площею збережені лісові масиви зосереджені у Карпатах, а також у західній і північній частині 139 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони області. Серед лісоутворювальних порід переважають сосна, бук, дуб, ялина, граб, менше поширені береза, вільха та інші листяні види. Станом на 2019 р. загальна лісистість Львівської області становить 31,8% – занадто низька і невиправдана з еколого-економічного погляду (Лісовими…, 1995). Унаслідок тривалого лісо- користування та інтенсивної, трансформації лісів лісистість у різних районах області неоднакова (рис. 1.106). За загальною площею лісів Львівщина посідає третє місце в Україні. У Львівській області лісами зайнято 689,9 тис. га, що становить понад 8 % площі лісів України. Найбільшою лісистістю характеризується середньогірʼя Бескид (60 %), найменшою ‒ Прикарпатська низовина, Волинська височина та Опілля. 70 65,5 60 50 46,9 42,2 38,8 40 36,1 31,2 28,8 27,4 30 25,9 25,0 22,7 21,5 21,4 21,2 19,1 19,0 18,6 20 16,3 12,4 11,9 10 0 Рис. 1.106. Лісистість адміністративних районів Львівської області, у відсотках Унаслідок надмірної експлуатації особливого знищення зазнали широколистяні ліси області, зокрема, з перевагою дуба звичайного. Вони потребують охорони й інтенсивного від- новлення. Для збереження та відновлення генофонду лісів Львівщини радикальними можуть бути заходи щодо розширення мережі природно-заповідних територій (зокрема, у напрямі збільшення її територіальної частки в межах Прикарпатської височини, Опілля і Полісся, шир- шого охоплення рідкісних уже сьогодні деревостанів старшого віку з перевагою дуба зви- чайного, в’яза шорсткого та гладкого, а також інших цінних порід (Лісовими…, 1995). Найбільша частка лісів зберіглася у гірських районах (Сколівський, Турківський, Старо- самбірський), а також на Розточчі (Яворівський р-н). Найменше вкритих лісом земель, лише близько 12 % – у Городоцькому та Самбірському районах. Найбільші площі лісів зосереджені в Сколівському (101,5 тис. га), Турківському (69,5), Старосамбірському (56,5), Яворівському (56,3), Дрогобицькому (47,2) районах. У Стрийському (24,2), Самбірському (12,1), Городоцькому (8,7) районах, ліси займають незначні площі. За часткою лісовкритої площі від загальної площі району виділяють Сколівський (65,5 %) і Турків- ський (46,9 %) райони. Серед рівнинних районів значний відсоток лісів у Яворівському (42,2 %), Бродівському (31,2 %) і Перемишлянському (28,8 %) районах. Найменш лісистими є Пустоми- тівський (16,63 %), Городоцький (12,4 %) і Самбірський (11,9 %) райони, що пов’язано з давнім освоєнням цих територій та високою щільністю населення. 140 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. Ліси відіграють важливу геоекологічну функцію у стабілізації екологічного стану різних регіонів Львівщини. Проте простежується тенденція: чим вища лісистість території, тим краще екологічна ситуація. Поширення лісів. Згідно з комплексним лісогосподарським районуванням (Генсірук, Нижник, Копій, 1998), ліси Львівської області належать до трьох лісогосподарських округів: Західно- українського лісостепового, Прикарпатського та Гірськокарпатського. У північній частині Західноукраїнського лісостепового округу в межах Волинської височини переважають дубові, грабово-дубові та грабово-дубово- соснові ліси. Південніше трапляються “чисті” соснові, сосново-дубові і букові ліси. Крім того, значна частина площ зайнята похідними грабняками, осичниками, березняками. Як домішка трапляються клен гостролистий, явір, ясен звичайний, вʼяз і липа дрібнолиста. Головною лісоутворювальною породою є дуб, який у свіжих і вологих дібровах має бонітети І та Іа. Територія Прикарпатського лісогосподарського округу розташована у передгір’ях Карпат. Південно-західна межа округу збігається з верхньою межею поширення ареалу дуба. Тут пере- важають дубові, ялицево-дубові, дубово-букові та ялицево-букові ліси. Головними лісоутворю- вальними породами є дуб, бук, ялиця, як домішка трапляються граб, ясен, клен, липа і смерека. Корінних лісів тут залишилося дуже мало. На значних площах створено штучні насадження смереки, дуба та інших порід. Простір Гірськокарпатського округу охоплює лише південну частину Львівщини з пере- важанням буково-смерекових та ялицево-буково-смерекових лісів. У складі порід тут домінують бук і смерека, рідше ‒ ялиця (як домішка ростуть ясен, граб, явір, осика, береза та ін.). Загалом для лісів Львівщини характерна різноманітність деревних порід, що дає змогу формувати найстійкіші та продуктивні змішані насадження. Ліси по території регіону розміщені нерівномірно, головна частина вкритої лісом площі припадає на гірські райони Карпат, а також Розточчя, Гологори, Мале Полісся (рис. 1.107). Різні природні умови розташування збережених лісових масивів Львівщини зумовлюють різно- манітність лісів за типами (від сухих соснових борів до сирих вільшин) і видовим складом (дубові, букові, смерекові, ялицеві, соснові, вільхові, липові тощо). 100% 90% 80% 70% Площа, у відсотках 60% бори 50% субори 40% судіброви 30% діброви 20% 10% 0% Мале Полісся Розточчя Карпати Передкарпаття Опілля Лісорослинна область Рис. 1.107. Розподіл площі лісового фонду за типами лісорослинних умов та лісорослинними областями Львівської області 141 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Дубові ліси (рис. 1.108) поширені у рівнинній і передгірській частині Львівської області. Чисті діброви збереглися лише невеликими масивами у Передкарпатті й на горбогірʼях з суглинковими ґрунтами. Частіше можна натрапити на мішані дубово-грабові ліси, а на супі- щаних відкладах Малого Полісся збереглися дубово-соснові ліси. Найпоширенішими дубових лісах регіону є вологі та свіжі діброви, які займають близько 97 % всіх лісорослинних умов цієї групи типів. Панівним типом лісу у дібровах є волога грабова діброва, яка займає площу 41,7 тис. га і репрезентована в усіх категоріях захисності. Друга за площею поширення в межах цієї групи типів лісорослинних умов – волога дубово-грабова бучина (34,4 тис. га), що становить майже 8 % від площі лісового фонду державних лісогосподарських підприємств. Соснові ліси (рис. 1.109) головно сконцентровані на піщаних відкладах і дерново-підзо- листих ґрунтах в межах Малого Полісся і в західній частині Розточчя. Серед типів лісу пере- важають свіжі і вологі дубово-соснові та чисті соснові субори. Букові ліси (рис. 1.110) сьогодні поширені здебільшого на горбогірʼях Розточчя, Поділля та нижньому ярусі хребтів Карпат. Саме тут, у Львівській області, на Розточчі й Поділлі про- ходить північна і східна межа ареалу поширення бука лісового. Чисті букові ліси трапляються на схилах південної експозиції, вкритих багатими на карбонати лесовидними суглинками. На більшості схилів Розточчя й Поділля бук утворює мішані лісостани з дубом, грабом і сосною. Букові ліси на Львівщині також змінюють свій тип залежно від зволоження й експозиції схилів. Схили південної експозиції займають чисті бучини з багатим трав’янистим покривом. Середні за зволоженням букові ліси (з грабом і березою) найчастіше трапляються на вододільних поверхнях горбогірних височин. У Карпатах букові ліси поширені в нижніх частинах схилів. Букові лісостани перемагають у конкуренції зі смерековими лісами в тих урочищах, де часто трапляються вітровали та буреломи. Смерекові ліси (рис. 1.111) в умовах Львівщини поширені лише в Бескидах (окремі площі монокультур трапляються також у Передкарпатті). Часто такі ліси у регіоні проростають поза межами свого природного ареалу (внаслідок масового насадження у минулому). Тепер сме- речини трапляються на всіх висотних рівнях – від найнижчих до верхньої межі поширення. Поблизу верхньої межі лісу смеречини часто стають низькорослими з клиновидними стовбу- рами. На вітроударних схилах верхівки дерев мають “прапоровидну” форму. Ялицеві ліси (рис. 1.112) мають значно менше поширення. У Карпатах ялиця є важливою лісоутворювальною породою поряд зі смерекою і буком у нижньому поясі, а в Передкарпатті – з дубом та грабом. Вона підвищує стійкість лісу до вітровалів, дає добру промислову деревину. Рис. 1.108. Дубовий ліс з дуба Рис. 1.109. Сосновий ліс з сосни Рис. 1.110. Буковий ліс з бука звичайного (Quercus robur) звичайної (Pinus sylvestris) лісового (Fagus sylvatica) 142 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. Рис. 1.111. Смерековий ліс з ялини Рис. 1.112. Ялицевий ліс з ялиці Рис. 1.113. Мішані дубово-соснові європейської (Picea abies) білої (Abies alba) насадження Різноманітність деревних порід зумовлює формування стійких і продуктивних змішаних насаджень та забезпечення найрізноманітніших потреб у деревині (рис. 1.113). За екологічним і соціально-економічним значенням найбільшу частку лісів Львівщини становлять експлуатаційні ліси (73 %), в яких представлено понад 70 типів лісу, серед яких переважають вологий грабово- дубовий сугрудок, волога грабова діброва, волога дубово-грабова бучина та вологий буково- ялиновий суяличник. У лісах природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, які займають близько 17 % площі лісового фонду області, найпоширеніші типи лісу – волога буково-ялицева сурамінь та волога грабова діброва. Загалом ця категорія захисності репре- зентована 64 типами лісу. Рекреаційно-оздоровчі та захисні ліси, частка яких становить 10 % від площі лісового фонду характеризуються 60 типами лісу, основними з яких є волога грабова діброва, волога дубово-грабова бучина та волога грабово-соснова судіброва (Дейнека, 2001). Лісовий фонд Львівської області закріплений за значною кількістю постійних лісокори- стувачів. Лісове господарство ведуть лісогосподарські підприємства на площі 694,7 тис. га. Підприємствам Держлісагентства надано у постійне користування ліси загальною площею 478,0 га або 68,8 % від загальної площі лісових угідь, підприємствам Обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства “Галсільліс” Львівської обласної ради – 21,1 %, Міноборони України – 6,8 %, іншим організаціям – 4,1 % (табл. 1.11). Ліси й інші вкриті лісом площі на землях запасу та землях, не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів, займають площу 31,1 тис. га. Оскільки в них майже не проводять лісівничі заходи з охорони, захисту їх від шкідників, хвороб, то вони перебувають в незадо- вільному санітарному стані, їх самовільно вирубують, знищують пожежі. Породний склад. Для лісів Львівщини характерна різноманітність деревних порід, що дає змогу формувати найстійкіші та найпродуктивніші змішані насадження, задовольняти найрізно- манітніші потреби в лісовій продукції. Головними лісоутворювальними породами у державних лісах Львівської області є сосна звичайна, яка займає 21,9 % площі, дуб звичайний – 18,5 %, бук лісовий – 21,4 %, ялина євро- пейська – 17,8 %, ялиця біла – 9,6 %, вільха чорна – 6,3 % (рис. 1.114). У свою чергу, головними лісоутворювальними породами в лісах агроформувань регіону є сосна звичайна (20,9 %), дуб звичайний (10,9 %), бук лісовий (8,4 %), ялина європейська (24,0 %), ялиця біла (9,6 %) і вільха чорна (15,0 %). 143 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Таблиця 1.11 Землі лісогосподарського призначення Львівської області у розрізі категорій земель станом на 1 січня 2019 р. Лісові землі, тис. га Нелісові землі, тис. га Постійні лісокористувачі, вкриті лісовою не вкриті лісовою у тім числі с/г усього нелісових земель Загальна площа, га рослинністю рослинністю угіддя інші власники лісів усього лісових земель інші нелісові землі інші не вкриті лісовою лісовою рослинністю усього не вкритих незімкнуті лісові у тім числі лісові разом с/г угідь рослинністю пасовища культури культури сіножаті усього рілля Землі лісогосподарського призначення Львівське 478 039,0 429,6 214,3 10,6 22,0 32,6 462,2 4,0 0,7 0,5 5,2 10,6 15,8 ОУЛМГ ОКС ЛГП 146 472,5 137,1 33,3 9,3 0,1 9,3 – – – – – – – “Галсільліс” Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення Об’єкти ПЗФ 83 413,3 79,7 28,5 0,8 2,9 3,7 – – – – – – – Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення МО України 47 567,0 37,3 12,5 1,8 1,8 3,6 41,1 0,5 0,1 0,3 1,0 5,2 6,3 Рис. 1.114. Породний склад лісів Львівської області, підпорядкованих ДЛГО “Львівліс” Вікова структура. Вікова структура лісів Львівської області така: питома вага молодняків стано- вить 23 % (відповідає нормі), середньовікових насаджень – 49,5 % (за оптимальної норми у 30 %), тих, що пристигають – 16,8 (22), стиглих і перестійних – 10,7 (12). Вікова структура лісів регіону дещо ліпша, аніж в середньому по Україні. Значно краще становище простежується в 144 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. гірських і передгірських територіях, а частково у Поліській зоні. За останні десятиріччя площі молодняків зменшилися на 13 %, тих, що пристигають збільшилась на 4 %, стиглих і перестій- них на 5 %. Середній вік насаджень Львівської області становить 60 років, він вищий у гірській частині та менший на рівнинних і передгірських територіях. Дещо інша ситуація в лісах агроформувань. Молодняки займають 13,8 % вкритих лісовою рослинністю земель лісового фонду (за оптимальної норми у 23 %), середньовікові насаджен- ня – 53,0 % (за оптимальної норми 30 %), деревостани, які пристигають – 21,9 (22), стиглі і пере- стійні – 11,3 (12). Тобто у лісовому фонді регіону відбувається переважання середньовікових насаджень, тоді як питома вага тих, що пристигають, стиглих і перестійних деревостанів майже відповідає оптимальним нормам. Середній вік цих деревостанів становить 55 років. За останні 20 років відбулися позитивні зміни у віковій структурі. Зокрема, площа молодняків зменшилася на 33 %, тоді як на 7 % збільшилась питома вага середньовікових насаджень, на 17 % зросла площа пристигаючих насаджень і на 9 % зросла площа стиглих і перестійних насаджень. Використання деревних ресурсів лісу. У лісах Львівщини відбувається інтенсивне викори- стання лісових ресурсів. Весь комплекс заходів, які пов’язані із заготівлею деревини, вико- нують 16 комплексних державних лісогосподарських підприємств, які займаються організацією лісокористування, лісовирощування, охороною та захистом лісу, переробкою заготовленої деревини, недеревних продуктів. Державні підприємства (держлісгоспи) поділено на 115 ліс- ництв. Дещо подібну структуру мають лісогосподарські підприємства, підпорядковані Мінагро- політики. Лісогосподарськими підприємствами Львівської області у 2020 рік від усіх видів рубок заготовлено 849,1 тис. м3 ліквідної деревини, що на 40,4 тис. м3 менше, ніж у 2019 р. При цьому заготовлено 47 % круглих лісоматеріалів і 53 % дров’яної деревини. Найбільше на Львівщині заготовляють сосну (396,5 тис. м3), ялину (197,6), бук (166,2) і дуб (160,5) (табл. 1.12). Таблиця 1.12 Заготівля деревини у Львівській області за породним складом деревостанів у 2019 році Площа, на якій здійснювалась Кількість заготовленої деревини заготівля деревини м3 у % до 2018 р. м3 у % до 2018 р. Усього 23 310 84,0 1 231 879 87,6 у т. ч. рубки за породним складом деревостанів сосна 11 170 72,7 396 497 76,2 ялина 1 805 94,7 197 602 87,8 інші хвойні 2 286 105,3 141 645 104,8 дуб 3 531 100,0 160 475 98,1 бук 2 220 85,4 166 201 87,2 інші твердолистяні 1 077 100,0 72 435 119,6 береза 331 97,1 30 308 83,1 осика 227 154,4 13 612 145,8 вільха 482 91,8 48 346 76,9 інші мʼяколистяні 155 163,2 3 207 105,2 чагарники 26 1 300,0 1 551 1 723,3 Вирубування деревини у лісах Львівщини відбувається в рамках розрахункової лісосіки, обсяг якої розрахований на невиснажливе лісокористування, оптимізацію вікової структури деревостанів, ефективне використання лісових ресурсів. На вирубках триває також цикл робіт з лісовідновлення, під час якого значну увагу приділяють підвищенню продуктивності насаджень та 145 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.115. Наслідки незаконної вирубки лісу Рис. 1.116. Лісова пожежа у Сокальському районі їхніх захисних функцій. Для потреб деревообробних підприємств поставлено 667,9 тис. м3 необробленої деревини, що на 15 тис. м3 менше, ніж у 2019 р. Головними споживачами цієї деревини є плитні і фанерні підприємства області, які у 2020 р. отримали 186,2 тис. м 3. На Львівщині регулярно виявляють самовільні рубки лісу (рис. 1.115). Незаконно вирізають дерева як звичайні мешканці області, так і посадовці лісогосподарських підприємств. У 2020 р. виявлено 237 випадків самовільних рубок загальним об’ємом понад 1 тис. м3. Найгучнішою справою стало викриття схеми нелегального продажу деревини ОКС ЛГП “Галсільліс”. Поширен- ня незаконних рубок зумовлено низьким життєвим рівнем населення, особливо у гірських районах Львівщини, існуванням організованих угрупувань, що розкрадають лісові ресурси і значною кількістю незаконних пилорам. Побічні лісові користування. До побічних лісових користувань належить заготівля сіна, випа- сання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки. Для сінокосіння у регіоні використовують незаліснені зруби, галявини та інші невкриті лісовою рослинністю лісові ділянки. В окремих випадках поблизу населених пунктів використовують зріджені деревостани, міжряддя лісових культур і плантацій. Використання лісів для сінокосіння у регіоні проводять лише на території НПП “Сколівські Бескиди”. Випасають худобу на вкритих і невкритих лісовою рослинністю землях, деколи це завдає шкоди лісовим масивам. Для випасання худоби у регіоні ліси використовує лише місцеве населення. Ділянки для розміщення вуликів і пасік виділяють на узліссях, галя- винах та інших не вкритих лісовою рослинністю землях, місця яких визначають власники лісів або постійні лісокористувачі. Охорона лісових ресурсів. Захист лісів від шкідників і хвороб є першорядним напрямком лісогосподарської діяльності. У зоні інтенсивної лісогосподарської діяльності заходи з попе- редження розвитку небезпечних хвороб та масового розмноження шкідників лісу забезпечують охорону та покращення якісного складу лісових ресурсів. Головним напрямком діяльності лісо- захисної служби є розроблення і впровадження біологічних засобів і методів боротьби із шкідли- вими комахами і хворобами лісу. Понад 30 тис. га насаджень у Львівській області пошкоджено шкідниками і хворобами лісу. У пошкоджених насадженнях проводяться санітарно-оздоровчі заходи, вирубки пошкодженої деревини, використовують різні пастки тощо. У 2019 р. лісо- захисні заходи проведено на 8,2 тис. га лісових насаджень. Львівське обласне управління лісового і мисливського господарства у 2019 р. відновило 2 533 га лісових культур, у тім числі шляхом висівання і садіння лісу – 1 458 га, природного 146 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. поновлення лісу ‒ 1 075 га. При цьому висаджено понад 12 млн сіянців і саджанців деревних порід, зокрема, сосни звичайної, ялиці білої, модрини європейської, дуба звичайного, бука лісового, клена явора, вільхи чорної та інших. Проблема охорони лісів від пожеж є однією з найскладніших у регіоні. Пожежонебез- печними є хвойні лісові масиви Малого Полісся і Карпат (рис. 1.116). Майже всі лісові пожежі є наслідком підпалів сухої трави. У 2020 р. зафіксовано понад 400 випадків випалювання сухої рослинності, які охопили понад 20 га лісу. Найбільше таких пожеж виникло в межах Пусто- митівського, Яворівського, Жовківського, Буського, Стрийського районів і міста Львова. Підви- щення пожежної небезпеки в Львівській області зумовлено зростанням відвідуваності населен- ням лісових масивів та потребує організації місць масового відпочинку, посилення заходів протипожежної охорони та проведення роз’яснювальної роботи серед місцевого населення і туристів. 1.4.2. Стан використання та охорона водно-болотних угідь У межах рівнинної частини Львівської області болота і заболочені землі займають площу 1824,4 км2, що становить 10,22 % від площі рівнинної частини області (Блажко, 2010). Поши- рені вони на території області нерівномірно. На значних площах боліт і заболочених землях сформувалися потужні торфовища. Вони займають площу 555,39 км2, що становить близько 30,4 % від усієї площі боліт і заболочених земель рівнинної частини Львівської області. Їхнею головною ознакою є наявність торфового горизонту потужністю понад 0,5 м у неосушеному стані. Найбільші площі торфовищ поширені в широких заболочених заплавах річок Солокії, Західного Бугу, Стиру, Верещиці, Дністра, а також у долинах Пасмового Побужжя. За глибиною торфового горизонту їх поділяють на неглибокі (50‒150 см) і глибокі (понад 150 см). Найбільша глибина торфовищ у Львівській області досягає 11 м. Досить часто на поверхні торфовищ залягає наносний мінеральний шар товщиною до 30–40 см. Фізичні, фізико-хімічні і хімічні властивості торфовищ залежать від умов формування, складу мінерального ложа й характеру водного режиму. Для торфовищ області характерна висока зольність торфу у верхньому шарі – 20–39 %, кількість органічної речовини становить відповідно, 60–80 %. З глибиною зольність зменшується, а кількість органічної речовини збіль- шується. Величина рН становить 6,5–7,2. Гідролітична кислотність дуже мала (0,64 мг-екв на 100 г ґрунту), але вона збільшується зі збільшенням органічної речовини. Торфовища багаті на азот, але він перебуває у малорухомому стані. Рослинний покрив торфовищ представлений чотирма групами формацій: лісовою, чагарниковою, трав’янистою, трав’янисто-моховою. До головних шляхів використання ресурсу боліт належить добування торфу та викори- стання його як цінної хімічної сировини для промисловості, добрива у сільському господарстві, палива для побутових потреб, а також як лікувального природного ресурсу в медицині. Відповідно до властивостей торфів із них виготовляють різні види торфокомпостів, торфо- аміачні гумінові добрива, застосовують його на підстилку, для збереження гною тощо. Великі резерви сировини для органо-мінеральних добрив мають торфовища Малого Полісся та Перед- карпаття. Цінною підстилкою для худоби і птиці є мало розкладений торф. Він придатний для засипання гноївки, у процесі чого, як і при застосуванні на підстилку, утворюється цінний торфогній. Торфовим родовищем в економічному розумінні називають заторфовані ділянки боліт площею понад 1 га і глибиною покладу торфу більше 0,7 м. У межах Львівської області нараховується 168 родовищ торфу, площа в межах промислової глибини становить – 48 123 га, геологічні запаси – 217,8 млн т. (Державний…, 2007). Найбільшими торфовищами є Cпасівське, Радехівське, Великі болота і Лопатинське (табл. 1.13). 147 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Таблиця 1.13 Найбільші болота (торфовища) Львівської області (Державний…, 2003) Глибина, м кислотність, рН Зольність Ас, % вологість W, % розкладу R, % Вміст СаО, % Природна площа, га Загальна Активна № Ступінь середня мальна макси- за/ Назва пор. 1 Спасівське 14 742 8,9 3,4 28,0 30 83,0 7,3 3,95 2 Солокія 3 881 4,5 1,5 21,5 42 82,2 6,0 4,77 3 Болотня 800 3,3 1,8 13,6 23 – 5,5 1,87 4 Розжалів 518 4,6 1,8 30,6 35 83,4 7,4 14,40 5 Стоянів 4 138 11 4,4 14,7 23 89,5 – – 6 Білостоківське 971 3,8 1,7 21,4 37 83,9 7,1 7,53 7 Радехівське 1 646 6,8 2,7 19,9 36 85,6 6,5 11,80 8 Задня 688 5,7 2,2 21,4 40 85,8 7,4 20,00 9 Оглядів 700 – 2,4 26,0 35 – – - 10 Лопатин-Острівське 774 6 3,2 20,4 38 85,9 7,0 10,71 11 Полоничка 1 566 5,8 2,4 11,8 43 86,3 6,4 10,00 12 Львівське (Гамаліївка-Грибовичі) 2 226 6,4 4,1 14,8 34 84,2 3,4 4,15 13 Дідилів 946 5,3 2,2 57,4 42 75,7 7,3 12,78 14 Яричівське 609 3,2 1,2 23,6 35 82,0 6,3 6,56 15 Чаниж 767 4,1 1,5 22,4 32 85,8 6,3 3,97 16 Лешнівське 2 816 4,6 1,9 28,4 38 84,7 5,9 6,64 17 Помірки 1 054 5 2,0 66,0 37 67,1 5,7 2,46 18 Смільненське 2 036 7,2 2,3 23,0 38 85,2 6,1 8,38 19 Дуб’є-Голосковичі 543 7,6 2,9 30,1 32 86,9 7,4 30,90 20 Олесько-Хватів 660 6,1 2,9 21,3 41 84,5 – – 21 Верещиця-Янівське 1 885 5,2 2,1 26,8 31 85,5 5,6 4,60 22 Печенія 617 2,3 1,3 20,6 32 82,7 6,8 4,76 23 Поморянське 630 8,8 2,4 50,2 39 83,7 7,4 7,24 24 Поріччя і Черляни 786 4,7 1,4 29,0 36 80,8 – 4,06 25 Самбір-Зарайський 580 5,2 1,9 32,4 32 81,2 6,6 2,65 26 Великі Болота 11 580 7,9 2,6 29,1 36 90,0 5,8 1,88 27 Боберка 500 3,9 2,2 48,0 33 81,4 7,1 5,24 28 У заплавах р. Дністер, Тисмениця 851 6,1 2,2 31,8 44 81,9 5,5 2,63 і Трудниця Усі торфові поклади досліджуваної території репрезентовані головно низинним і мен- шою мірою перехідним типом покладу. Основним якісним показником є ступінь розкладання торфу, від якого залежить багато фізичних і хімічних властивостей. Висока зольність і низький показник розкладення торфу знижують його теплову цінність. Ступінь розкладення торфів Львівської області в середньому становить 25–30 %, незначна кількість торфовищ має торф зі ступенем розкладання понад 60 % і до 20 %. Щодо зольності торфів, то найпоширеніші поклади торфу із зольністю близько 50 %. Ділянки торфових покладів із зольністю понад 25 % можна використовувати для видобування торфу на добриво. Природна вологість торфів становить близько 70 %. Теплотворна здатність торфів, яка пов’язана зі ступенем розкладання за різної зольності, становить в середньому для мало розкладеного 4 800 кал, середньо розкладеного – 5 300 кал і для добре розкладеного – 5 800 кал (Справочник…, 1982). 148 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. Інтенсивний торфовидобуток припадав на 60–80-ті роки ХХ ст. Це чітко простежується за динамікою кількості видобутого торфу в межах Стоянівського і Лопатинського родовищ. Починаючи з середини 90-х років ХХ ст. видобування торфу різко зменшилось у двох головних торфовищах і повністю припинилося у всіх інших торфовищах області. Сьогодні видобування торфу незначне – через його нерентабельність, зменшення попиту. Цей попит тільки починає відновлюватись. Для його підвищення потрібні ще детальні новітні розробки шляхів використання і технологій переробки торфу. Це підтверджується обсягами видобутку в Стоянівському і Лопатинському торфовищах. Торф добувають головно на добриво. Стоянівське родовище розташоване на півночі Львівської області, у верхів’ї річки Судилівки. Площа масиву становить 3 712,5 га, середня глибина ‒ 4,37 м, запаси торфу-сирця ‒ 144,4 млн м3, калорійність торфу ‒ 2 630 ккал. Лопатинське родовище розташоване в долині річок Острівки і Стиру, його площа ‒ 625 га, а загальні запаси ‒ 16,4 млн м3 (Державний…, 2003). Близько 60 % видобутого торфу використовують як добриво, субстрат для газонів, під- стилку. Освоєно виробництво торфових горщиків для вирощування розсади, виробляють торфо- мінерально-аміачні добрива “Прогрес”, ґрунт поживний, торфові біодобрива “Тонак”, добрива “Росток”, торфопослідні добрива “Конкурент”, торф фасований для садоводів. Незначна кіль- кість торфу слугує сировиною для хімічної переробки в етиловий спирт, гумінові кислоти, фурфурол, віск, для вирощування кормових дріжджів. Через інтенсивну експлуатацію торфових родовищ у минулому сьогодні нараховують п’ять ділянок із виробленими запасами торфу (табл. 1.14). Загалом у межах Львівської області нараховують 12 торфовищ (загальною площею 1 081 га), де подальше видобування торфу неможливе. Ці території зайняті тепер сільськогосподарськими угіддями. Таблиця 1.14 Ділянки з виробленими запасами торфу (Державний…, 2007) Площа Виробле- № Адміні- Назва торфового родовища виробле- ні запаси Сучасне використання за/ стративний та ділянки ної ділян- торфу, тис. території пор. район ки, га т Білостоківське: ділянки біля Розроблено кар’єрним 1 108 597 Радехівський с. Сушне способом, затоплено Дорошів: ділянка Малий Розроблено фрезерним 2 35 210 Жовківський Дорошів способом, с/г угіддя Поріччя і Черляни: ділянка Розроблено фрезерним 3 84 297 Городоцький Любінь Великий способом, с/г угіддя Струтин ІІ: ділянка від Розроблено фрезерним 4 14 199 Золочівський с. Струтин на Пн способом, с/г угіддя Розроблено різними 5 Лопатин-Острівське 427 2538 Радехівський способами, с/г угіддя і затоплені кар’єри Всього 668 3841 – – Торфове виробництво характеризується високою енергоємністю, важкими умовами праці, високою пожежонебезпечністю та перебуває в прямій залежності від гірничо-геологічних і погодних умов. Видобуток торфу проводили здебільшого підприємства Українського концерну торфової промисловості “Укрторф”, який з 2007 р. перестав, по суті, існувати. Сучасне вико- ристання запасів торфу недостатньо економне й ефективне. Значні площі осушених торфових родовищ використовують для вирощування просапних культур, що приводить до значної втрати органічної маси від мінералізації й ерозії. Розвиток торфовидобутку для отримання енергетичного торфового палива у межах Львівської області нераціональний і неефективний. 149 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони На підставі детальної розвідки торфових родовищ Львівської області, аналізу властиво- стей торфів та оцінки запасів торфових ресурсів виявлено родовища, ресурс яких придатний для грязелікування. Головними та найдавнішими місцями розвитку грязелікування на Львівщині є курорти – Шкло та Любінь Великий, які діють і нині. Їхній природний ресурс – торфові грязі – невичерпаний до сьогодні, тому є перспективи їхнього подальшого використання. Одним з перших, хто зацікавився торфовими грязями на території Львівської області, був краківський лікар Войцех Очко (XVI ст.). Активним вивченням лікувальних властивостей пелоїдів вчені почали займатись наприкінці ХІХ ст. Серед них були О. Вериго, М. Зелінський, Е. Брусиловський, дещо пізніше Є. Бурксер, Д. Гойхерман. Головний показник, який дає змогу лікувального застосу- вання торфу – це ступінь його розкладу. Торфи зі ступенем розкладу понад 40 % з ураху- ванням інших вимог належать до лікувальних. Таких родовищ на Львівщині нараховують близько 30. Найперспективніші з них: Варенжанка (ступінь розкладу торфу 62,0 %), Щирець- Никоновичі (57,5), Вільшаницьке (58,0), Колодруби (54,0) (Блажко, 2013). Подальше викори- стання потенціалу існуючих лікувально-оздоровчих комплексів Шкла і Любіня Великого потребує значних інвестицій, передусім покращення побутових умов перебування хворих. Потреба охорони й збереження боліт та заболочених земель виникає не лише на місце- вому чи регіональному рівнях, а й на глобальному. Про це свідчить Конвенція про водно- болотні угіддя, що мають міжнародне значення здебільшого як середовище для проживання водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни – Париж, 1982 та 1987 рр.). До цієї конвенції офіційно приєдналась і Україна. У межах Львівської області серед об’єктів природно-заповідного фонду нараховують три заповідних болотних території, загальною площею 1 274 га: ландшафтний заказник “Стариці Дністра”; орнітологічний заказник “Чолгинський”; ландшафтний заказник “Верхобузький”. Заказник “Стариці Дністра” (рис. 1.117) розташований в долині річки Дністер (Миколаїв- ський район, околиці сіл Верин і Крупське). Долина цієї річки і прилеглі до неї території були сильно заболоченими. Свідченням цьому є утворення значних покладів торфу. Про це зазначав ще Геродот. З часом ці території були осушені, розорані, забудовані й унікальні болота долини Дністра втрачені. Залишились окремі розрізнені ділянки порівняно невеликої площі. Роль цих територій у підтримці екологічного балансу цього регіону велика. Крім того, тут трапляються такі види рідкісних птахів: скопа (Pandion haliaetus), рудий шуліка (Milvus milvus), чорний лелека (Ciconia nigra), орел-могильник (Aguila heliasa). Рис. 1.117. Ландшафтний заказник Рис. 1.118. Чолгинський орнітологічний заказник, “Стариці Дністра”. Стариця біля с. Верин створений на місці гідровідвалу Яворівського Миколаївського р-ну ДГХП “Сірка” 150 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. Рис. 1.119. Ландшафтний заказник “Верхобузький”. Рис. 1.120. Долина річки Бережниця (притоки Знак на в’їзді у заказник Дністра), пропонована як ІВА територія Заказник “Чолгинський” (рис. 1.118) розміщений в околицях села Чолгині (Яворівський район). Ця територія представлена техногенними спорудами ДХГП “Сірка”, і сьогодні її не вико- ристовують за прямим призначенням. Заказник є унікальним місцем розмноження рідкісних видів птахів та важливим пунктом зупинки мігруючих птахів: чорний лелека (Ciconia nigra), скопа (Pandion haliaetus), орлан-білохвіст (Halliaeetus albicilla), сокіл-балобан (Falco cherrug). Заказник “Верхобузький” (рис. 1.119) є унікальним фрагментом річкової долини північно- західного Поділля (Золочівський район, околиця села Верхобуж). Тут трапляється близько 20 ви- дів рідкісних видів рослин, у тім числі єдине місце в Україні поширення ложечниці польської (Cochlearia polonica). Тут також зберігся великий за площею масив монодомінантних угрупу- вань меч-трави болотної (Cladium mariscus). Цей заказник повинен забезпечити збереження різноманітності видового складу, а також має важливе загально-екологічне значення для регіону (водорегулююча функція, стабілізація водного режиму річки Західний Буг). Постановою Кабінету Міністрів України у 1999 р. ухвалено Положення про водно-болотні угіддя загальнодержавного значення. Згідно з цією постановою статус водно-болотного угіддя загальнодержавного значення пропонували надати зазначеним трьом заповідним об’єктам. Перспективними для включення в перелік водно-болотних угідь загальнодержавного значення є: озеро “Дроздовський став”, озеро “Янівський став”. Обидва озера є природного походження і розташовані в заплаві річки Верещиці. Озера разом із заболоченими берегами є місцями проживання деяких рідкісних видів тварин, які потребують охорони (видра звичайна – Lutra Lutra, норка звичайна – Lutreola Lutreola) і птахів (гоголь – Bucephala clangula, скопа – Pandion halaelus). У 1999 р. унаслідок п’ятирічної роботи Українського товариства охорони птахів з між- народної ІВА програми (Important Bird Area Programmer) видано книгу “ІВА території України: території, важливі для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів”. У праці подано аналіз даних стосовно сучасного стану територій, які відіграють важливу роль у збереженні популяцій птахів у межах Європи. На Україні виділено 138 ІВА територій, з них у Львівській області – чотири (Микитюк, 1999): 1. Болото Чоновини – розташоване на надзаплавній терасі межиріччя Дністра та Бистриці в межах Дрогобицького району. Це осушений болотяний масив. Переважають меліоровані вологі луки з домішками чагарників та заростів вільхи та берези. У межах території є затоплений водою старий торф’яний кар’єр. Більшість території використано під сіножаті. Дана ІВА територія підтримує життєдіяльність таких видів птахів: лунь лучний (Circus pugargus), підорлик малий (Aquila pomarina), перепілка (Coturnix coturnix), деркач (Crex crex), сова болотяна (Asio flammeus). 151 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 2. Мале Полісся входить у Рава-Русько-Радехівсько-Бродівський геоботанічний район. Поширені ліси віком 50–80 років. Багато лісових галявин з високим різнотрав’ям. Невеликі болота, що існували раніше, осушені та перетворені на пасовища. Лишились окремі, невеликі за площею, ділянки евтрофних трав’янистих боліт. Дана ІВА територія підтримує життєдіяль- ність такого виду птахів, як деркач (Crex crex). 3. Долина р. Вишня – ділянка долини р. Вишня в межах Мостиського району. Долина неширока заросла верболозом, очеретом. Переважають сільськогосподарські угіддя, є залишки лук. ІВА територія підтримує життєдіяльність такого виду птахів, як деркач (Crex crex). 4. Долина р. Бережниця (рис. 1.120) – ділянка заплави річки біля однойменного села у Жидачівському районі. Переважають сильно трансформовані унаслідок перевипасу заплавні луки. ІВА територія підтримує життєдіяльність такого виду птахів, як деркач (Crex crex). Природна рослинність і природні умови боліт та заболочених земель унаслідок їхнього господарського використання змінюються. Тому, вживаючи систему заходів, що забезпечують правильне і найефективніше використання боліт як природних ресурсів, потрібне також і створення мережі заповідних об’єктів цих систем. Такі болота як своєрідні ландшафти із специфічною рослинністю й особливими умовами проживання будуть використовувати для стаціонарних досліджень, моніторингу, екскурсій. 1.4.3. Стан використання лучних і пасовищних угідь Загальна площа лучних угідь Львівської області станом на 1 січня 2017 р. перевищувала 446 тис. га. В окремих адміністративних районах площа лук коливається у широких межах. Найбільші площі лучних угідь у Яворівському і Сокальському районах. Великі площі лук сконцентровані також у гірських і передгірських районах області: Дрогобицькому, Старосамбірському, Самбір- ському, Сколівському і Турківському, де головним напрямом сільського господарства залиша- ється тваринництво. Розподіл угідь, які використовують під сіножаті й пасовища, за формою власності – при- ватною і суспільною в окремих районах – нерівномірний. Зокрема, в Золочівському районі сіножаті й пасовища становлять, відповідно, 1,0 і 0,9 %, а Жидачівському – 12 і 58 %, при цьому в Турківському ‒ сіножаті й пасовища приватизовані майже на 100 % (табл. 1.15). За фітотипологічною класифікацією у Львівській області виділяють луки гірські, суходільні, низинні, заплавні й остепнені (Кияк, Малиновський, 2001). Гірські луки в області поділяють на субальпійські (полонини), які розташовані над верх- ньою межею лісу, середньолісові (царинки) та післялісові луки в межах поясу смерекових і букових лісів. Більшість площ гірських лук має вторинне походження, тобто вони виникли на місці корінних лісів після вирубок і пожеж у межах лісового поясу (рис. 1.121). Первинні (корінні) субальпійські луки збереглися вище лісового поясу і криволісся. Таких лук у межах Львівської області, по суті, немає. У гірських районах області панівними є вторинні угруповання з переважанням біловуса стиснутого (Nardus strista L.), костриці червоної (Festuca rubra L.), щучника зернистого (Deschamp- sia caespitosa L.), мітлиці тонкої (Aqrostis tenuis Siebth) за великої участі чорниці (Vaccinium myrtillus L.) та різнотрав’я. Урожай сіна біловусових лук залежить від висоти їхнього розмі- щення над рівнем моря, компонентного складу і коливається в межах 17–19 ц/га. Інші луки – червонокострицеві, мітлицеві, щучникові й інші поширені значно рідше. Їх оцінюють як почат- кові стадії змін первинних лісових угруповань трав’яними формаціями. Лучні угруповання полонин використовують головно як пасовища, лише невелика частка, здебільшого червоно- кострицевих і мітлицевих лук, – як сіножаті для заготівлі сіна. 152 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. Таблиця 1.15 Структура площ сіножатей і пасовищ Львівської області (Кияк, Малиновський, 2001) Адміністративні Сіножаті, У тім числі Пасовища, У тім числі райони тис. га суспільні приватні тис. га суспільні приватні Бродівський 7,1 3,5 3,6 8,8 4,5 4,3 Буський 7,2 3,7 3,4 9,7 4,3 5,4 Городоцький 4,9 2,0 2,3 8,8 3,7 5,1 Дрогобицький 8,7 4,2 4,5 4,0 3,3 0,8 Жидачівський 4,7 4,2 0,5 10,9 4,6 6,3 Жовківський 6,2 3,7 1,5 10,8 4,2 6,6 Золочівський 2,9 2,9 0,0 3,6 3,6 0,0 Кам’янко-Бузький 6,5 4,3 2,2 8,3 5,8 2,6 Миколаївський 6,0 3,2 2,8 9,7 4,0 5,7 Мостиський 4,3 2,1 2,2 10,0 3,0 7,0 Перемишлянський 3,8 1,9 1,9 9,6 4,4 5,2 Пустомитівський 4,4 3,6 0,8 5,0 4,0 1,0 Радехівський 8,7 3,9 4,8 10,9 5,2 5,7 Самбірський 10,5 5,8 4,7 11,4 3,6 7,8 Сколівський 9,5 0,9 8,6 9,2 0,5 8,7 Сокальський 13,8 7,8 6,0 16,8 6,2 10,6 Старосамбірський 3,6 1,2 2,4 15,8 3,7 12,0 Стрийський 4,5 2,3 3,2 7,7 2,6 5,1 Турківський 5,1 0 5,1 15,6 0,2 15,4 Яворівський 6,0 2,0 4,0 17,3 4,4 12,9 Разом 127,7 63,9 63,8 204,0 75,8 128,3 Луки лісових поясів формувалися на місці деревної рослинності, їх використовують для раннього випасання худоби. Найпоширенішими серед них є мітлицеві, червонокострицеві та щучникові угруповання. Рідше трапляються лучно-кострицеві, суничникові та варіанти злаково- різнотравних лук. Їхня видова рясність значно багатша, а насиченість видами може сягати 30–35 видів. Суходільні луки поширені на Розточчі й Опіллі та в Передкарпатті – в місцях з досить глибоким заляганням ґрунтових вод, характеризуються біловусово-різнотравними, мітлицево- різнотравними, пахучотравними асоціаціями. Незначні площі в Львівській області зайняті низинними луками, які поширені в пони- женнях улоговин і в долинах річок. Це зазвичай високопродуктивні луки з домінуванням злаків і різнотрав’я. Їх здебільшого використовують як сіножаті. Домінантними видами низин- них лук є осоки – дерниста, здута, пухирчаста і зближена (Carex caespitosa L., Carex rostrata Stokes, Carex vesicaria L., Carex appropinquata Schum) та гігрофітне різнотрав’я – калюжниця болотна (Caltha palustris L.), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), хвощ болотний (Equise- tum palustre L.). Більшість площ цих лук, як і боліт, – меліорована. У долині Дністра та його допливів збереглися значні площі заплавних лук, особливістю яких є весняне затоплення, а також періодично літнє – паводками (рис. 1.122). Врожайність заплавних лук значною мірою залежить від положення в заплаві, тобто воно може бути: прируслове, центральне, на середньовисокій, зрідка – на високій заплаві. На таких луках врожайність сіна коливається від 20 до 40 ц /га. Урожай сіножатей і пасовищ заплавних лук у кілька разів пере- вищує урожай суходільних лук і за два укоси може досягати на не підживлених ділянках – 88 ц/га, а в разі підживлення повним складом мінеральних добрив – подвоюватися (Екологія…, 2013). 153 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.121. Гірські луки і пасовища на Вододільно- Рис. 1.122. Цвітіння Рябчика шахового (Fritillaria Верховинському хребті meleagris) на заплавних луках долини Дністра Лучно-степова рослинність зберіглася фрагментарно на схилах і на вершинах Голо- горо-Кременецького кряжу. Особливістю степових ділянок є їхня приуроченість до виходів вапнякових порід і крутосхилів. Тут поширені асоціації з переважанням осоки низької і костриці овечої (Festuca ovina), оману мечолистого (Inula ensifolia) та інших видів. Наукові дослідження виявили, що внаслідок раціонального господарювання із застосу- ванням технічних і агрохімічних засобів суттєво підвищується врожайність сіножатей і пасовищ. На такій високопродуктивній кормовій базі можна отримувати значний приріст молока, м’яса, шерсті та інших продуктів харчування і сировинних ресурсів. 1.4.4. Стан використання та охорона мисливських ресурсів Популяції тварин, які проживають у природному довкіллі, формують мисливську фауну. Ці тварини перебувають у тісному зв’язку з їхнім життєвим середовищем. Сукупність цих тварин та їхнього життєвого середовища формують цілісну єдність, яку називають мисливськими ресур- сами. Дослідження мисливських ресурсів – ускладнене рухливістю тварин і візуальною обме- женістю геопростору. Тому облік тварин, їхню метризацію проводять здебільшого непрямими методами, тобто досліджують сліди, нори, схованки, гнізда тощо. Важливою умовою оцінки мисливських ресурсів є класифікація мисливських угідь. Державне агентство лісового госпо- дарства України класифікує їх так: хвойні, змішані і листяні ліси, чагарники, орні землі, ліси, луки, пасовища, болота, водні об’єкти (водойми), балки, піски, природоохоронні об’єкти, інші угіддя. Мисливські угіддя оцінюють у балах за допомогою бонітування і так визначають їхню придат- ність для ведення мисливського господарства. У Львівській області мисливські угіддя займають площу 1 624 тис. га, що становить понад 80 % її загальної території, з них: лісові – 653 тис. га (37 %), водно-болотні – 45 тис. га (3 %), решта, понад один млн га (60 %) – польові угіддя. Станом на 1 січня 2017 р. право на ведення полю- вання надано 78 лісогосподарським підприємствам на площі 1 624 тис. га. Головними користу- вачами цих угідь є 15 підприємств обласного управління лісового та мисливського господарства на площі 370 тис. га (23 % від загальної площі угідь), 15 організацій Українського товариства мисливців і рибалок (382 тис. га; 23 %), 10 організацій обласного товариства мисливців і рибалок “Лісівник” (301 тис. га; 19 %), товариства військових мисливців і рибалок (20,6 тис. га; 1 %), двоє господарств Федерації спортивного товариства “Динамо” (30 тис. га; 2 %), 12 інших громадських мисливських об’єднань (311,5 тис. га; 13 %), 22 мисливські організації різної форми власності (207,8 тис. га; 19 %) мисливських угідь (рис. 1.123). 154 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. Інші громадські організації 13% УТМР 23% Інші громадські організації 19% ТМіР "Лісівник" 19% ФСТ "Динамо" 2% ВМР ЗCУ 1% ЛОУЛМГ 23% Рис. 1.123. Розподіл площ мисливських угідь між різними користувачами Львівської області Кількість працівників, які задіяні у мисливському господарстві Львівської області у 2017 р. становила 91 особу, у тім числі 18 мисливствознавців. Штатна кількість єгерської служби складала 65 осіб і вісім інженерно-технічних працівників. У 2016 р. загальні витрати усіх під- приємств на ведення мисливського господарства становили понад 5,5 млн грн. У порівнянні з 2013 р., коли на облік, відтворення та охорону диких тварин, впорядкування мисливських угідь витратили 976,0 тис. грн, тобто у шість разів менше. На охорону диких тварин на тисячу га мисливських угідь у регіоні витрачено 611 грн. На біотехнічні заходи щодо збереження й відтворення диких тварин витрачено 2,4 млн грн. Від ведення мисливського господарства у 2013 р. отримали понад 3,6 млн грн. Мисливський фонд Львівської області охоплює дев’ять видів копитних, 17 видів хутрових звірів і дев’ять видів птахів. У таблиці 1.16 і додатку В показано динаміку кількості основних видів мисливських тварин (особин) та їхнього добування протягом 1991‒2019 років. Таблиця 1.16 Кількість мисливських тварин та їхнє добування у 1991‒2019 рр. Кількість тварин у мисливських Добуто (вилучено) тварин у мисливських господарствах, тис. голів господарствах, тис. голів Роки копитні хутрові перната копитні хутрові перната тварини звірі дичина тварини звірі дичина 1991 15,8 70,1 73,1 ‒ ‒ ‒ 1995 16,8 101,7 283,1 0,7 9,5 29,8 2000 10,1 66,2 175,7 0,1 6,7 34,6 2005 14,5 77,6 210,6 0,4 8,2 41,4 2010 19,1 69,4 250,8 1,0 7,8 51,8 2015 21,5 70,5 258,7 1,3 7,0 51,5 2019 20,1 72,0 279,8 1,4 8,1 60,2 Аналіз даних свідчить про те, що кількість мисливської фауни протягом 2014–2016 рр., зокрема зубрів, ланей, оленів благородних, козуль, кабанів і вовків – збільшилася. Кількість зубрів зросла з 48 до 65 особин, ланей – з 93 до 122, вовків – з 162 до 169., що у відсотковому відношенні становить 35,4, 31,2 і 4,3 % відповідно. Значно збільшилось поголів’я оленів благо- 155 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони родних – з 1 688 до 1 769 (4,8 %), козуль європейських – на 6,6 %, кабанів – на 8,1 %. Кількість особин лосів і зайців русаків у 2016 р. залишилася на рівні 2014 р., оленів плямистих – суттєво зменшилася (17,2 %). Причинами зменшення кількості особин цих тварин можуть бути як над- нормовий відстріл, так і природні чинники – збільшення кількості хижаків, погіршення життєвого середовища тощо. Відстріл основних видів мисливських тварин подано в табл. 1.17. Таблиця 1.17 Кількість мисливських тварин та їхнє добування за видами у 2019 році Кількість мисливських Кількість добутих (вилучених) тварин мисливських тварин голів у % до 2018 р. голів у % до 2018 р. Копитні тварини 20 100 98,8 1 418 98,5 зубр 67 131,4 ‒ ‒ лось 97 127,6 ‒ ‒ олень благородний 1 285 97,9 29 96,7 олень плямистий 76 108,6 ‒ ‒ козуля 15 094 103,3 1 028 113,8 кабан 3 481 82,4 361 71,2 Хутрові звірі 71 998 100,2 8 091 97,9 заєць-русак 46 792 99,2 5 881 92,6 білка 5 853 104,1 ‒ ‒ ондатра 4 688 101,4 ‒ ‒ бобер 2 742 104,0 47 88,7 лисиця 3 007 93,9 2 054 118,3 вовк 130 101,6 36 90,0 єнотовидний собака 111 96,5 4 133,3 борсук 1 884 105,5 ‒ ‒ видра 1 203 115,8 ‒ ‒ куниця камʼяна 401 72,6 ‒ ‒ куниця лісова 3 292 103,4 69 86,3 тхір лісовий 1 151 102,7 ‒ ‒ рись 65 106,6 ‒ ‒ ведмідь бурий 45 102,3 ‒ ‒ горностай 560 108,3 ‒ ‒ Перната дичина 279 845 106,0 60 218 108,8 гуси 1 535 123,7 307 104,8 кулики 18 291 108,1 5 131 122,8 голуби 36 010 106,0 9 144 126,2 фазан 1 261 120,9 19 211,1 сіра куріпка 20 032 110,3 603 1 230,6 перепілка 11 597 106,5 2 360 121,9 глухар 30 100,0 ‒ ‒ тетерук 57 40,4 ‒ ‒ рябчик 893 103,8 ‒ ‒ качки 116 304 105,8 29 751 102,6 лебідь 880 107,3 ‒ ‒ лиска 53 358 105,8 12 211 103,5 курочка водяна 12 365 98,5 53 91,4 норець великий (чомга) 7 232 102,8 639 79,2 156 Геоекологія Львівської області Біотичні ресурси 1.4. Рис. 1.124. Олень благородний Рис. 1.125. Кабан, свиня дика Рис. 1.126. Козуля, сарна європей- (Cervus elaphus) (Sus scrofa) ська (Capreolus capreolus) Стосовно полювання на основних видів мисливських тварин, то маємо такі показники: ліміти на оленя благородного (Cervus elaphus) в останні роки зменшилися – з 80 (2016) до 29 (2019) особин (рис. 1.124). Щодо полювання на кабана (Sus scrofa) ліміти в області регулювали так: у 2015 р. порівняно з попереднім роком вони зросли на 17 %, але вже в наступному 2016 р. їх видано на 5 % менше, що становило 50 ліцензій (рис. 1.125). Обсяг відстрілу кабана щорічно зростав. Якщо в 2014 р. добуто 496 особин, то в 2015 р. – на 98 особин більше, що становить майже 20 %, а це означає, що була досягнута максимальна норма відстрілу, яку щорічно дово- дить Державне агентство лісового господарства для лісової і лісостепової зон. У 2019 р. добуто 361 кабана, що становить 71,2 % від добутих у 2018 р. мисливських тварин. Значно зросли за ці роки показники видобутку козулі (Capreolus capreolus) (рис. 1.126). Якщо у 2014 р. добуто 628 особин, то в 2019 р. – 1 028, що становить зростання за два роки на 61 %. Видобуток куниці зріс за цей час на 52,5 %, що перевищує допустимі 20 %, бобра – на 36,4 %. У 2016 р. припинено полювання на ланей, яких в області залишилося одиниці. До біотичних ресурсів області належить рибництво і рибальство. Ця галузь використання біотичних ресурсів перебуває поза увагою державних органів. Адже статистичні дані щодо рибного господарства у регіоні значно обмежені. Нам вдалося проаналізувати динаміку вилову риби за 2016 р. лише в п’яти водосховищах Львівської області (табл. 1.18) і з’ясувати, що в них за рік виловлено понад 23 т риби із затвердженого ліміту в майже 90 т. Це означає, що або ліміти не цілком об’єктивні, або фактичний вилов не відповідає реальному. Очевидно, що варто якнайшвидше зосередити увагу на цій надзвичайно важливій проблемі. Таблиця 1.18 Динаміка вилову риби у 2016 р. Затверджений ліміт Фактичний вилов, Водний об’єкт вилову, т/рік т/рік Добротвірське водосховище 32,11 14,742 Гамаліївське водосховище 8,55 3,828 Водосховище на р. Колодниця, 11,00 2,206 с. Доброгоспів Дрогобицького р-ну Водосховище на р. Завадівка, 31,50 0,938 с. Грушів Яворівського р-ну Яворівське водосховище 6,23 2,416 157 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Мисливське господарство в Львівській області має значні перспективи і високий потенціал, оскільки кормова ємність та захисні властивості мисливських угідь регіону досить високі. Але фактичні можливості більшості, особливо громадських, господарств знецінені через негативну дію низки чинників, які мають антропогенний (незаконні полювання, низький рівень ведення господарства) та біотичний (вплив деяких видів хижих ссавців) характер. Для оптимізації сучасного стану, а в перспективі – оптимального використання мислив- ських тварин за умов сталого розвитку регіону, потрібен системний підхід і запровадження різних заходів, які збалансовано враховуватимуть потреби як лісового, так і мисливського госпо- дарства, та засади сталого розвитку. Наприклад, для відтворення популяції копитних мислив- ських тварин в Львівській області слід використовувати підхід, який полягає у формуванні опти- мального середовища їхнього існування і включає такі заходи (Програма…, 2015): поступова заміна монокультурних смерекових насаджень мішаними лісами з наближеною до природної структурою; районування господарств зі створенням та охороною “відтворювальних ділянок” копитних ссавців із природною регуляцією; оцінювання чисельності цих ссавців, ємності їхньої природної кормової бази і норм здобування; боротьба із браконьєрством. Важливою для сталого розвитку Львівщини є оцінювання гранично допустимої інтенсив- ності споживання певного природного ресурсу, у нашому випадку – біотичного. Такі оцінки повинні передувати та окреслювати ступінь інтенсивності використання тваринних ресурсів. Соціально-економічні і господарські заходи повинні враховувати й збереження біотичної різно- маніття і рідкісних видів. Важливим для програми реалізації сталого розвитку регіону є обґрун- тування регіональних нормативів заповідання та площ з обмеженим господарюванням, а також забезпечення шляхів міграцій біоти шляхом створення екологічної мережі. 158 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. 1.5. ПРИРОДООХОРОННІ РЕСУРСИ 1.5.1. Природно-заповідний фонд Історія створення заповідних територій. Сучасна мережа об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) Львівської області формувалася протягом тривалого часу завдяки багаторічній праці ланд- шафтних архітекторів, меценатів, науковців та фахівців у сфері природоохоронної справи. Най- давнішими об’єктами ПЗФ Львівщини загальнодержавного і місцевого значення є декілька парків Львова та області, які на теперішній час мають заповідний статус “парк-пам’ятка садово- паркового мистецтва” і “дендропарк”. Зокрема, територія львівського парку Івана Франка була закладена як садово-паркова монахами-єзуїтами у другій половині XVI ст. (Кучерявий, 2008) (рис. 1.127). У 1635 р. в с. Підгірці Бродівського р-ну створено парк (сучасна назва – Підгорець- кий), який у структурі ПЗФ України є єдиним парком загальнодержавного значення XVIІ ст. (Попович, Корінько, Клименко, 2011) (рис. 1.128). У 60-их рр. XVIІІ ст. засновано парк навколо палацового комплексу в с. Оброшино Пустомитівського р-ну – сучасний дендропарк загально- державного значення “Оброшинський” (Дудин, Денисова, 2011). Сьогодні цінною окрасою зеленої зони м. Львова залишаються приклади садово-парко- вого мистецтва середини – кінця ХІХ ст.: Ботанічний сад ЛНУ імені Івана Франка, який органі- зовано ще 1852 р. і Стрийський парк, що запроектував відомий ландшафтний архітектор Арнольд Рерінг у 1876–1877 рр. Активна діяльність з обґрунтування та організації природних резерватів і пам’яток природи з метою збереження первинних ландшафтів й унікальних природних об’єктів на теренах Львів- щини простежується у ХІХ ст. та на початку ХХ ст. Серед провідників заповідної справи того часу виокремлюють: о. Івана Гавришкевича, ботаніка М. Раціборського, юриста і громадського діяча Я. Павліковського, лісознавця і ботаніка В. Шафера, геолога А. Ломницького, географа С. Павловського, орнітолога, краєзнавця та мецената графа В. Дідушицького (Брусак, 2000; Назарук, Сенчина, Стойко, 2018). У 1886 р. Володимир Дідушицький на своїх приватних землях біля с. Пеняки (теперіш- ній Бродівський р-н) організував резерват “Пам’ятка Пеняцька” для збереження вікових букових пралісів і місць гніздування рідкісного виду птахів – орлана-білохвоста. Заснування цього резер- вату було затверджено постановою Австро-Угорського парламенту, щоб зберегти “на всі часи” унікальні, корінні та рідкісні угруповання рослин і тварин. Тому, на думку дослідників розвитку заповідної справи, резерват “Пам’ятка Пеняцька” був не лише першим природним заповід- ником на теренах України (адже заснований на два роки раніше від Асканії-Нової), а й одним із перших у Європі. На жаль, під час Першої світової війни 200-річні буки цього заповідного резервату було знищено, а в 1945–1950-х роках вирубаний корінний деревостан і зруйновані унікальні водно-болотні екосистеми. Сьогодні цей природний комплекс відновлюється і, почи- наючи з 1997 року заповіданий у статусі комплексної пам’ятки природи місцевого значення. Окрім “Пам’ятки Пеняцької”, у період 1912–1930 рр. заповідний статус надано й іншим цінним з природоохоронного погляду ділянкам, здебільшого на теренах Розточчя, Поділля, Карпат. З початку 30-х років ХХ ст. у Галичині діяло два центри зі створення резерватів природи. Один – польський, другий – український. Польські вчені В. Шафер, Б. Павловський, Ш. Вердак, П. Контни створювали резервати в лісах, які належали Міністерству лісів Польщі. Члени фізіо- графічної та природоохоронної комісії Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, 159 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.127. Парк імені Івана Франка у Львові Рис. 1.128. Центральна алея Підгорецького парку західноукраїнські біологи та лісознавці В. Левицький, Б. Лучаківський, А. Мельник, В. Бригідер, О. Мриц, Є. Чайковський організовували резервати на землях Української греко-католицької церкви (Борейко, 2001; Назарук, Сенчина, Стойко, 2018). За даними В. Борейка (2001) станом на 1939 р. на Львівщині налічувалось вже 22 резервати природи, охоронялося біля 78 вікових дерев. У радянський період заповідний статус цінним з природоохоронного погляду територіям на Львівщині почали надавати лише з 1960 р. після ухвалення Закону УРСР “Про охорону природи УРСР”. Першими заповідний статус отримали шість парків садово-паркового мистецтва, які були закладені ландшафтними архітекторами на теренах області ще в ХVIII–XIX ст. Ці парки, а саме – Стрийський (м. Львів), Міженецький (Старосамбірський район), Самбірський, Підгірців- ський, Буський та Підгорецький і сьогодні належать до заповідної категорії – парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Найактивнішою групою природоохоронців у 1960–1970-х рр., які доклалися до заповідання екосистем регіону, були С. Стойко, В. Комендар, С. Шевченко, Б. Заверуха, П. Трибун. Завдяки їхнім зусиллям у 1970–1980-х рр. заповідний статус отримала значна частина об’єктів, які становлять сучасний ПЗФ області. Лише у 1984 р. рішенням виконкому Львівської обласної ради № 495 “Про мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду області” було заповідано 63 парки, затверджено більшість пам’яток природи та заказників, 46 заповідних урочищ. У цьому ж році постановою Ради міністрів УРСР оголошено створення природного заповідника “Розточчя”. Отже, на початок 1990-х років на території області організовано понад 400 об’єктів ПЗФ, проте показник заповідності Львівщини на той час становив лише 2,16 % (рис. 1.129). Стрімкий розквіт заповідної справи на території Львівської області почався від 1991 р. після ухвалення Акту проголошення незалежності України. Розвитку територіальної охорони природи сприяло ухвалення низки законів та постанов, зокрема, Закону України “Про природно- заповідний фонд України” (1992), Програми перспективного розвитку заповідної справи в Украї- ні “Заповідники” (1994), Закону України “Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України” (2010). Особливістю першого десятиріччя незалежності України є передусім організація в області нових природоохоронних установ поліфункціонального призначення: регіональних ландшафтних (РЛП) і національних природних (НПП) парків. За ініціативи Держав- ного управління охорони навколишнього природного середовища і Львівської обласної держ- адміністрації у 1993 р. створений РЛП “Знесіння” у м. Львові, а у 1997 р. – Надсянський РЛП та РЛП “Верхньодністровські Бескиди”. У 1998 р. на підставі наукового обґрунтування проф. С. Стойка та інших науковців створено Яворівський національний природний парк, а в 1999 р. – 160 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. НПП “Сколівські Бескиди”. Відповідно, у 2000 р. показник заповідності області становив вже 3,90 % (Заповідні…, 2008). 7,84 7,20 6,80 5,20 3,90 2,81 2,16 1990 1995 2000 2005 2010 2015 2020 Рис. 1.129. Динаміка показника заповідності Львівської області у 1990–2020 рр., у відсотках від загальної площі регіону Починаючи з 2000 р. в області розпочата широка програма біологічних, фітоценологічних та еколого-ландшафтних досліджень з метою оцінки раритетного фітогенофонду, видового складу безхребетних і хребетних тварин, виявлення цінних у природоохоронному, історико- культурному та рекреаційному аспектах ділянок природних ландшафтів. У 2007 р. Львівська обласна рада затвердила Регіональну програму формування екологічної мережі Львівської області на 2007–2015 роки, а в 2008 р. – Регіональну цільову програму розвитку заповідної справи у Львівській області на період 2009–2020 роки. У цих документах викладені головні проблеми розвитку заповідної справи в регіоні та окреслено головні шляхи їхнього розв’язання. У зазначений період в області створено низку нових природоохоронних територій місцевого, національного та міжнародного значення. Це передусім такі природно-заповідні установи, як РЛП “Равське Розточчя” (2007) (рис. 1.130), НПП “Північне Поділля” (2010), РЛП “Стільське Горбо- гір’я” (2014) (рис. 1.131), НПП “Бойківщина” (2019), НПП “Королівські Бескиди” (2020). Водночас організовано понад 20 заказників місцевого значення, вперше в Україні створено чотири пра- лісові пам’ятки природи. У 2010 р. розроблено проект Схеми екологічної мережі Львівської області. У 2011 р. до глобальної мережі біосферних резерватів (БР) МАБ ЮНЕСКО увійшла україн- ська частина біосферного резервату “Розточчя”, який організовано на базі заповідних тери- торій Яворівського і Жовківського районів у межах височини Розточчя, а в 2019 р. цей природо- охоронний об’єкт отримав статус міжнародного транскордонного польсько-українського БР. Усі вище наведені факти свідчать про те, що Львівщина посідає чільне місце в галузі заповідної справи України. Простежується поступова розбудова мережі об’єктів та територій ПЗФ, поліпшується функціонування окремих природно-заповідних установ. Подальше вико- нання запланованих у відповідних галузевих програмах заходів має привести до формування єдиної репрезентативної та функціонально цілісної cистеми територіальної охорони природи в області. Сучасна структура і географія територій та обʼєктів природно-заповідного фонду. Станом на 1 січня 2020 р. на теренах Львівщини функціонує 392 території та об’єкти природно-заповідного фонду загальною площею 171,1 тис. га, що становить 7,84 % від площі території області. 161 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.130. Регіональний ландшафтний парк Рис. 1.131. Скеля з печерами давнього городища “Равське Розточчя” в межах РЛП “Стільське Горбогірʼя” Відповідно до реєстру ПЗФ Львівської області станом на 2019 р. (Інформаційна…, 2019) його утворюють десять з одинадцяти заповідних категорій, чинних на території України. У переліку ПЗФ немає лише біосферних заповідників. За кількістю в регіоні, як і в Україні загалом, переважають пам’ятки природи (ПП) – 199 об’єктів. На них припадає більше половини (52 %) всіх заповіданих об’єктів Львівщини (рис. 1.132). За площею у структурі ПЗФ переважають націо- нальні парки (36,8 %), дещо менша частка припадає на РЛП (35,6 %) та вдвічі менше – на заказники (19,7 %) (рис. 1.133). Переважній більшості об’єктів ПЗФ області (93 %) надано статус місцевого значення, що покладає обов’язки щодо їхньої охорони передусім на органи місцевого самоврядування. Це, зокрема, 197 пам’яток природи різних типів: ботанічних (121), комплексних (19), гідроло- гічних (34), геологічних (19), пралісових (4). Значною у складі ПЗФ є кількість пам’яток садово- паркового мистецтва (56) та заповідних урочищ (48), а також заказників місцевого значення (48): лісових (23), ландшафтних (15), ботанічних (4), загальнозоологічних (2), ентомологічних (1) і гідрологічних (1). Зазначимо, що робота зі створення заповідних об’єктів місцевого значення в області триває. Зокрема, у 2019 р. Львівська обласна рада ухвалила рішення про оголошення шести заказників місцевого значення: одного ландшафтного (“Торфовище Білогорща”), одного бота- нічного (“Двірцівський”) і чотирьох лісових (“Розгірче”, “Заріччя”, “Солотвина” і “Лісопарк Руд- но”) (Регіональна…, 2020). Було створено дендрологічні парки “Під Гараєм”, “В’язівський” та “Екопарк студентський”, парк-пам’ятку садово-паркового мистецтва “Парк короля Данила”. На окрему увагу серед територій та об’єктів ПЗФ місцевого значення заслуговують п’ять регіональних ландшафтних парків, які згідно із Законом “Про природно-заповідний фонд України” (1992) є природно-заповідними установами, для ефективного функціонування яких потрібно створювати відповідні адміністрації. З огляду на це місцеві органи влади повинні виділити окреме фінансування на утримання і розвиток цих установ. Найбільш вдалим прикла- дом функціонування таких парків в області є діяльність РЛП “Знесіння”. Хоча цей парк є най- меншим за площею і розміщеним в межах м. Львова, проте його організаційна структура і штат працівників найкраще розвинений серед ландшафтних парків області. У цьому РЛП є служба державної охорони, еколого-освітній центр, проведене функціональне зонування тери- торії парку. Щодо заповідних територій та об’єктів загальнодержавного значення, то таких в Львів- ській області станом на 2019 р. нараховують 26 (табл. 1.19). У квітні 2019 р. Президент України Петро Порошенко підписав Указ про створення Національного природного парку “Бойківщина” в 162 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Заповідні урочища 48 Парки-пам’ятки сад.-парк. мистецтва 61 Дендрологічні парки 4 Зоопарки 1 Ботанічні сади 3 Пам’ятки природи 199 Заказники 57 Регіональні ландшафтні парки 5 Національні парки 3 Природний заповідник 1 0 50 100 150 200 250 Рис. 1.132. Структура природно-заповідного фонду Львівської області за кількістю територій та об’єктів у розрізі заповідних категорій (станом на 20.03.2019 р.) Заповідні урочища 6502,4 Парки-пам’ятки сад.-парк. мистецтва 881,9 Дендрологічні парки 57,1 Зоопарки 5,9 Ботанічні сади 42,7 Пам’ятки природи 2939,4 Заказники 31258,7 Регіональні ландшафтні парки 56540,7 Національні парки 58350,5 Природний заповідник 2084,5 0 10000 20000 30000 40000 50000 60000 70000 Рис. 1.133. Структура природно-заповідного фонду Львівської області за площею територій та обʼєктів у розрізі заповідних категорій (станом на 20.03.2019 р.) 163 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Таблиця 1.19 Структура природно-заповідного фонду Львівської області (станом на 20.03.2019 р.) Категорії територій та Загальнодержавного Місцевого Разом обʼєктів ПЗФ значення* значення* 1 1 Природний заповідник ‒ 2 084,5 2 084,5 3 3 Національні природні парки** ‒ 58 350,5 58 350,5 5 5 Регіональні ландшафтні парки ‒ 56 540,7 56 540,7 9 48 57 Заказники 3 303,0 27 955,7 31 258,7 2 197 199 Пам’ятки природи 592,8 2 346,6 2 939,4 2 1 3 Ботанічні сади 41,2 1,5 42,7 1 1 Зоопарки ‒ 5,9 5,9 2 2 4 Дендрологічні парки 54,0 3,1 57,1 Парки-пам’ятки садово-паркового 6 56 62 мистецтва 115,3 766,6 881,9 48 48 Заповідні урочища - 6 502,4 6 502,4 26 358 383 Разом 64 541,3 94 122,5 158 663,8 Примітка: * у чисельнику – кількість територій та обʼєктів ПЗФ, у знаменнику ‒ їх площа, у га; ** без НПП “Бойківщина” Турківському районі площею 12 240 га. Наголосимо, що в національний парк увійшли частина земель Надсянського РЛП, заказники “Пікуй”, “Либохорівський” і “Розлуч”, комплексна пам’ятка природи “Витік р. Дністер”. У 2020 р. Президент України В. Зеленський підписав Укази про ство- рення ще трьох об’єктів загальнодержавного значення: НПП “Королівські Бескиди”, ботаніч- ного заказника “Долина ірисів” та парка-пам’ятки садово-паркового мистецтва “Адамівка”. Загалом, станом на 2020 р. найважливішими з природоохоронного погляду об’єктами ПЗФ Львівської області є природний заповідник “Розточчя” та п’ять національних природних парків. У заповіднику збереження природних комплексів та об’єктів забезпечується передусім через впровадження режиму суворої (абсолютної) заповідності на усій його території. Тут виконують комплексні наукові дослідження, проводять екскурсії лише за маршрутами двох еколого-пізнавальних стежок та у музеї “Природа Розточчя”. Національні природні парки є поліфункціональними природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково- дослідними установами, територія яких поділена на чотири функціональні зони, що мають диференційований режим охорони. Важливе значення для підтримки загального екологічного балансу в регіоні відіграють дев’ять заказників загальнодержавного значення. Найбільшими за площею серед них є заказ- ники “Бердо” (1 085 га), “Пікуй” (711 га) і “Діброва” (839 га). За особливостями охорони при- родних комплексів й об’єктів серед заказників виділяють: три ландшафтних, два ботанічні, два гідрологічні, та по одному лісовому і загальнозоологічному. Заказник “Потелицький” у 2007 р. увійшов у склад РЛП “Равське Розточчя”, а заказник “Пікуй” у 2019 р. – у НПП “Бойків- щина”. 164 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Важливу наукову, просвітницьку та рекреаційну роль серед заповідних територій віді- грають такі об’єкти загальнодержавного значення, як ботанічні сади (ЛНУ імені Івана Франка та НЛТУ України), два дендропарки та шість парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. Цінними з природничого та екоосвітнього погляду є пам’ятки природи (ботанічна – “Лиса гора та гора Сипуха”, комплексна – “Гора Вапнярка”), які увійшли у НПП “Північне Поділля”. Наголосимо, що у складі природно-заповідного фонду області, 131 об’єкт є “точковим” (окремі старовікові й екзотичні дерева, об’єкти неживої природи, наприклад свердловини міне- ральних вод, нафти, геологічні відслонення, скелі тощо), які, по суті, не відіграють важливої ролі щодо збереження природної біотичної та ландшафтної різноманітності регіону. Ще 69 об’єктів – це парки пам’ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, дендрарії, зоопарк, тобто об’єкти штучного походження, значення яких у збереженні природних ландшафтних комплексів регіону є опосередкованим. Отже, понад 50 % від загальної кількості об’єктів природно- заповідного фонду області становлять лише 2,4 % від його загальної площі, є “точковими”, або природно-антропогенними об’єктами й мають другорядне значення для збереження природного біорізноманіття регіону (Регіональна…, 2009). Важливим показником під час оцінки структури ПЗФ регіону є наявність та площа об’єктів із суворим режимом охорони, який характерний для заповідників, заповідних зон НПП та РЛП, заповідних урочищ. Станом на 2019 р. заповідним режимом суворої охорони охоплено близько 15 тис. га або близько 0,7 % території області (табл. 1.20). Сьогодні не всі НПП і РЛП регіо- ну мають затверджені проекти організації території, в яких визначено місце розташування і площу заповідної зони. Тому в перспективі цей показник повинен збільшитись. Таблиця 1.20 Території природно-заповідного фонду Львівської області із заповідним режимом суворої охорони Території та об’єкти ПЗФ Площа, га Природний заповідник “Розточчя” 2 084,5 Заповідні зони НПП Яворівський НПП 1 030,6 НПП “Сколівські Бескиди” 5 194 НПП “Північне Поділля” не затверджено НПП “Бойківщина” не затверджено Заповідні зони РЛП РЛП “Знесіння” 31,1 Надсянський РЛП не затверджено РЛП “Равське Розточчя” 618,5 РЛП “Верхньодністровські Бескиди” не затверджено РЛП “Стільське Горбогір’я” не затверджено Заповідні урочища 6 502,4 Разом 15 461,1 Абсолютна більшість об’єктів з великою площею природно-заповідного фонду Львівської області охоплює лісові природні комплекси. Слабо представлені в структурі природно-запо- відного фонду водно-болотні, лучні й лучно-степові екосистеми регіону. Особливо це помітно в гірській частині Карпат, де до складу великих заповідних об’єктів, таких, наприклад, як заказ- ники “Пікуй”, “Либохорівський”, заповідне урочище “Зелемінь” та ін. входять лише землі лісо- вого фонду, до яких не включені ділянки полонин, які підпорядковані іншим землекористу- вачам (Регіональна…, 2009). 165 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Географічна репрезентативність природно-заповідного фонду. З природно-географічного погляду найбільш репрезентований заповідними об’єктами є Карпатський регіон Львівщини. Показник заповідності тут за оцінками різних фахівців становить від 12,9 до 17,7 %. Водночас значні частки площі обʼєктів ПЗФ властиві для Українського Розточчя (11,5 %) та Поділля (6 %). Порівняно слабо представлені природоохоронними територіями Мале Полісся (4,9 %), Волин- ська височина (3,8 %) та Передкарпаття (0,6 %). В адміністративному плані найвищі показники заповідності станом на 2019 р. характерні для Сколівського (28,5 % від площі району) та Турківського районів (20,4 %). Дещо нижчим показником характеризується Жовківський район (16,0 %). До третьої групи районів, де цей показник змінюється в межах 5,1‒10,0 % відносяться Бродівський, Золочівський, Миколаївський, Пустомитівський, Старосамбірський та Яворівський райони, а також міста Львів (близько 10 %) і Трускавець (близько 8 %). Надзвичайно низькі показники заповідності (до 1 %) мають Мости- ський, Кам’янко-Бузький та Самбірський райони (рис. 1.134). Міжнародні природоохоронні статуси. Науковці і фахівці заповідної справи Львівської області беруть активну участь у реалізації різних міжнародних природоохоронних проектів, які мають глобальне значення в охороні й дослідженні біорізноманіття та підтримці сталого розвитку. Декільком заповідним територіям або їхнім частинам в регіоні надано міжнародні статуси: Біосферного резервату МАБ ЮНЕСКО, Місцевості Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО, Водно-болотного угіддя міжнародного значення відповідно до Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головно як середовище існування водоплавних птахів (1971). У 1998 р. Сертифікат МАБ ЮНЕСКО про включення до глобальної мережі БР отримав Надсянський РЛП, який був долучений до українсько-словацько-польського міжнародного біосферного резервату (МБР) “Східні Карпати” (213,2 тис. га) (рис. 1.135). Українська частина МБР “Східні Карпати” (58 587,0 га) охоплює Ужанський НПП (Закарпатська обл.), що розташований у верхів’ях долини річки Уж, і Надсянський РЛП. Із словацького боку до цього природоохорон- ного комплексу входить національний парк (НП) “Полоніни”, а з польської – Бещадський НП та два ландшафтних парки – “Долина Сяну” та Циснянсько-Ветлінський. Наголосимо на значній ролі Надсянського РЛП для охорони верхів’я басейну річки Сян та збереження популяцій великих хижаків (бурого ведмедя, вовка, рисі тощо), а також рослиноїдних ссавців (зубра, оле- ня), основні осередки популяцій яких є у Польщі. На території МБР “Східні Карпати” під охоро- ною перебувають традиційні архітектурно-культурні об’єкти, моделі землекористування і гірського Рис. 1.135. Надсянський РЛП як складова Рис. 1.136. Гнізда чапель у заказнику “Янівські біосферного резервату “Східні Карпати” чаплі” (біосферний резерват “Розточчя”) 166 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Рис. 1.134. Мережа територій та об’єктів природно-заповідного фонду Львівської області (об’єкти загальнодержавного значення і регіональні ландшафтні парки) 167 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони пасовищного господарювання таких етнографічних груп українців як бойки і лемки (Брусак, Кри- чевська, 2011). У 2011 р. аналогічний Сертифікат про включення до мережі БР отримали природоохо- ронні території Львівської області, розміщені в Розтоцькому регіоні, на базі яких створено біосферний резерват “Розточчя” (74,4 тис. га) (рис. 1.136). До його складу увійшло п’ять заповід- них об’єктів: природний заповідник “Розточчя” (2 084,5 га), Яворівський національний парк (7 108,0 га), регіональний ландшафтний парк “Равське Розточчя” (19 103 га), орнітологічний заказник “Янівські чаплі” (16 га) і заповідне урочище “Немирів” (276 га) (Біосферний…, 2015). У 2019 р. такий самий статус отримали польські природоохоронні території, розташовані на Розточчі. Відповідно резерват став транскордонним. На території Польщі у МБР увійшли Розто- чанський національний парк, чотири ландшафтних парки (Південнорозточанський, Красноброд- ський, “Пущі Сольської”, Щебжежинський) і дві ділянки Розточанської області охоронного ландшафту. Унаслідок цього МБР “Розточчя” (371 902 га) охопив горбогірні ландшафти височини Розточчя із сосновими, ялицево-буковими, сосново-дубовими, сосново-дубово-буковими і буковими лісами та водно-болотними угіддями, якими проходить частина Головного євро- пейського вододілу. Зазначені транскордонні біосферні резервати, складові яких розміщені на території Львів- ської області, за вимогами програми МАБ ЮНЕСКО мають поділятися на три функціональні зони (природоохоронне ядро, буферну та транзитну зони) і виконувати такі головні завдання: зберігати різноманіття біологічних видів, екосистем і ландшафтів; сприяти проведенню різних наукових досліджень і моніторингу, поширювати в регіоні екологічну освіту, сприяти сталому соціально-економічному розвиткові регіону. Наприклад, у межах української частини МБР “Розточчя” природоохоронна та наукова функція БР реалізовуються передусім на базі заповід- ного ядра площею 3 314,6 га, інші завдання – виконуються в межах буферної (10 874,2 га) та транзитної (60 227,2 га) зон. Наголосимо, що окрім природних екосистем, до складу біосфер- ного резервату “Розточчя” увійшли антропогенно трансформовані території, зокрема – 65 насе- лених пунктів Яворівського і 48 – Жовківського районів (Біосферний…, 2015). Ще одне міжнародне визнання 23 лютого 2011 р отримали заболочені екосистеми Над- сянського РЛП, яким надано статус водно-болотного угіддя (ВБУ) міжнародного значення відпо- відно до Рамсарської конвенції (1971). Зазначене угіддя є прикладом унікального верхового сфагнового болота, яке збереглося у непорушеному вигляді. Воно належить до типу улого- винних боліт лісового поясу і відіграє суттєву роль у природному функціонуванні річкового басейну р. Сян. У липні 2017 р. на сесії комітету ЮНЕСКО у Кракові (Польща) ухвалене рішення про вклю- чення до складу українсько-словацько-німецького об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО “Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини” 63-х ділянок давніх букових лісів, що знаходяться у десяти європейських країнах. Відповідно відбулася зміна назви цього об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на назву “Незаймані букові ліси Карпат та інших регіонів Європи”. Однією із складових ділянок цього транснаціонального об’єкту стали лісові масиви природного заповідника “Розточчя”, де знаходяться унікальні угруповання старовікових букових лісів площею 384,81 га. На території області є також п’ять IBA-територій (Important Bird and Biodiversity Area), які виділяють орнітологи за спеціально визначеними критеріями Міжнародної організації BirdLife International з метою збереження місць перебування рідкісних видів птахів та їхніх популяцій. До таких ділянок відносять “Мале Полісся” (UA 119, площа 2 400 га), “Долину р. Бережниця” (UA 118, площа 300 га), “Болото Чоновини” (UA 024; площа 8 300 га), “Долину р. Вишні” (UA 120; площа 350 га), Чолгинський заказник (UA 141; площа 820 га). 168 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. 1.5.2. Природоохоронні установи міжнародного і національного значення Діяльність установ природно-заповідного фонду Львівської області спрямована на реалізацію програм з охорони і збереження природних ландшафтів і біорізноманіття, проведення наукових досліджень і науково-практичних конференцій, на рекреаційну діяльність та еколого-освітні заходи. Адміністрації природоохоронних установ співпрацюють із громадськими організаціями, науковими і навчальними закладами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Усього в Львівській області є 21 природоохоронна установа (15 загальнодержавного і шість місцевого значення), які підпорядковані різним відомствам. Відповідно до Закону про ПЗФ, для них мають бути сформовані спеціальні адміністрації. Станом на 2019 р. такі адміні- страції сформовано для 11 об’єктів ПЗФ. Окремі установи мають міжнародні статуси і вони функціонують відповідно до міжнародних стандартів, конвенцій, стратегій. Нижче схарактеризовано природні особливості, напрями діяльності, а також проблеми функціонування природного заповідника та національних парків як найважливіших установ природно-заповідного фонду області. Природоохоронні установи Українського Розточчя. Серед природоохоронних територій між- народного і національного значення, які розміщені в межах Українського Розточчя розглянемо природний заповідник “Розточчя” та Яворівський національний природний парк. Природний заповідник “Розточчя” площею 2 080 га створено 5 жовтня 1984 р. Його територія охоплює дві відокремлені ділянки – Верещицьке і Ставчанське лісництва. Адміністрація роз- ташована в селищі Івано-Франкове (вул. Січових Стрільців, 7) Яворівського р-ну. На початку 1990-х років заповідник розширено до 2 084,5 га. На його території виокремлюються три платоподібні підвищення: урочища Верещиця (997 га), Горбки (388 га) і Ставки (593 га), горб-останець Королева гора (22 га) (рис. 1.137) та плоскорівнинне заболочене урочище Заливки (84 га). Уздовж меж заповідника протікає річка Верещиця, у долині якої споруджено каскад ставів. Найбільшим є Янівський став (207 га), у який впадає річка Ставчанка. У рельєфі заповідника поєднуються крутосхилі горби-останці, платоподібні підняття та широкі міжпасмові улоговини. Найвищі пункти – г. Таборова (362,4 м) і Гострий горб (350,6 м). Найнижчі відмітки рельєфу приурочені до заплав річок Верещиці та Ставчанки (288,4 м). Неповторної своєрідності рельєфу заповідника надають мальовничі скелі заввишки до 10‒15 м на горбах-останцях Таборова і Гострий горб. З цінних об’єктів неживої природи зазначимо про еолові горби, дюни та польодовикові ками, які вкриті сосновими борами (урочище Горбки), знахідки морени нижньоплейстоценового віку (східніше с. Верещи- ця), кристалічні валуни скандинавського походження розміром до 1,0 м (урочище Верещиця) (рис. 1.138). У заповіднику переважає лісова рослинність (92 % від його площі); на лучну, болотну та прибережно-водну припадає 8 % його території (Сорока, 2004). Природоохоронна діяльність. У заповіднику охороняють типові горбисто-пасмові широко- листяно- і мішанолісові ландшафтні системи Українського Розточчя та біотичне різноманіття. Значним різноманіттям вирізняються лісові угруповання, найціннішими серед яких є букові, дубові, соснові, буково-соснові, дубово-соснові і сосново-дубово-букові. Тут простежується зростання дев’яти рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України. З 13 липня 2017 р. ділянка заповідника площею 384,81 га належить до об’єкту Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО “Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи”. 169 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.137. Урочище Королева гора в природному Рис. 1.138. Верещицьке лісництво природного заповіднику “Розточчя” заповідника “Розточчя” Флора заповідника налічує 1 094 видів судинних рослин, 212 – мохоподібних, 65 – лишайників, 20 – синьо-зелених водоростей, 365 видів грибів (Сорока, 2004). На території запо- відника відмічено 35 видів флори, занесених у Червону книгу України (2009), двох видів, що включені у Бернську конвенцію і 42 види з регіонального червоного списку “Перелік регіо- нально рідкісних видів, що потребують охорони у межах Львівської області” (2008). Фауна заповідника вивчена детально. Зокрема, іхтіофауна налічує 21 вид, фауна земно- водних і плазунів – 19, птахів – 215, ссавців – 61 вид (Ференц, Хомин, Горбань, Горбань, 2012; Башта, Кусьнеж, Івашків, 2013). У заповіднику зареєстровано 1 905 видів безхребетних. Най- чисельнішими є членистоногі – 1 777 видів (павукоподібні – 425, прихованощелепні – 140 і комахи – 1 212 види). Серед комах найчисельнішими є метелики – 409 видів і жуки – 472 види. Обліковано 11 видів хижих нематод, 47 видів водних і 70 наземних молюсків (Членистоногі…, 2010; Tymkiv, Pytel, Stryamets, 2019). У фауні хребетних виявлено 59 видів (27 видів птахів, 19 – ссавців, два –плазуни, один вид міногоподібних), що занесені до Червоної книги України; 271 вид під охороною переліків Берн- ської конвенції; 65 видів мігруючих птахів – Боннської конвенції. До Європейського Червоного списку з птахів занесено лише шуліку чорного (Ференц, Хомин, Горбань, Горбань, 2012; Башта, Кусьнеж, Івашків, 2013). З безхребетних особливу цінність мають види, занесені до охоронних списків МСОП, Європейського Червоного списку, Бернської конвенції і ЧКУ, яких у заповіднику виявлено 62 види членистоногих (Членистоногі…, 2010; Tymkiv, Pytel, Stryamets, 2019). Науково-дослідна діяльність. Заповідник проводить наукові дослідження за програмою “Літопису природи у заповідниках і національних природних парках України” (2002) і спеціа- льними науковими темами, які виконують фахівці різного профілю установ НАН України і ВНЗ Львова. Серед наукових здобутків установи наголосимо га ґрунтовній і різнобічній інвентари- зації флори й рослинності, фауни хребетних і безхребетних, поглиблених лісівничих досліджен- нях, комплексному великомасштабному картуванню природних компонентів і комплексів заповідника, активній міжнародній співпраці з Розточанським парком народовим (Польща). На території заповідника функціонує метеостанція, моніторингові пункти і стаціонари, а також унікальні науково-дослідницькі об’єкти: лісотипологічний профіль Андрія П’ясецького, закла- дений у 1940 р. в урочищі Ставки; географічні культури сосни звичайної, зібраної з території колишнього Радянського Союзу, в урочищі Горбки; профілі з вивчення динаміки дефлюкційних процесів в урочищі Верещиця (Горошко, Дудок, 1992; Чернявський, Брусак, Гузій, 1999). Еколого-освітня діяльність. У заповіднику функціонує Екопросвітницький центр і музей “Природа Розточчя”, проводять численні екоосвітні заходи (День птахів, День дерева, День Дов- 170 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. кілля, Збережи ялинку, Первоцвіт, Марш парків), триває робота з учнями шкіл смт Івано-Фран- кове та екскурсії еколого-освітніми стежками “Урочище “Горбки” і “Урочища Ставки–Заливки”. Проблеми функціонування природно-заповідної установи зумовлені відсутністю охоронної зони заповідника, функціонуванням на суміжних територіях господарських об’єктів, що впли- вають на перебіг природних процесів, а також недостатнім фінансуванням державою науково- дослідних робіт. У 2002 р. розроблено проект створення охоронної зони заповідника площею 1 818 га, який на практиці не реалізовано. Межі проектованої охоронної зони враховано під час створення української частини МБР “Розточчя”. На прилеглій до заповідника території функціонує ВАТ “Львівський рибокомбінат”, що експлуатує каскад ставів у долині р. Верещиця. Восени регулярно спускають воду з Янівського ставу, що поряд з осушувальною меліорацією підсилює ефект обезводнення урочища Заливки. Наслідком є збіднення видового різноманіття болотної рослинності, зокрема, зменшення чисельності видів-реліктів льодовикової епохи. Заповіднику у спадщину дістались ділянки з монокультурами дуба червоного, який є вкрай агресивним видом, що активно поширюється територією заповідника. Тому потрібно вжити заходів щодо переформування фітоценозів за участі дуба червоного на корінні лісостани. Яворівський національний природний парк площею 7 078,6 га створений 4 липня 1998 р. на базі однойменного ландшафтного парку та прилеглих територій Старичівського і Магерівського військових лісгоспів. Унаслідок винесення в натуру меж НПП його площа становить 7 108 га, з яких 2 915 га (41 % території) надано парку у постійне землекористування. Адміністрація націо- нального парку розташована у селищі Івано-Франкове (вул. Зелена, 23) Яворівського р-ну. Функціональне зонування території НПП: заповідна зона – 1 030,6 га (14,5 %), зона регульо- ваної рекреації – 428,2 га (20,1 %), зона стаціонарної рекреації – 40,9 га (0,6 %) і господарська зона – 4 608,3 га (64,8 %), в тому числі 4 193,0 га земель, що входять до складу парку без вилучення у інших користувачів. У рельєфі парку поєднуються крутосхилі горби-останці, платоподібні підняття, широкі міжпасмові улоговини, тераси і заплави річок. Підняття і пасма розчленовані глибокими (міс- цями до 80–100 м) ярами, які місцеві жителі називають “дебрами”. Численні мальовничі горби- останці зі скелями з масивних вапняків та пісковиків надають паркові неповторної своєрідності (г. Кам’яна). Тут часто трапляються невеликі печери та понори карстового походження. Цікавими є також навіяні вітром горби та дюни, вкриті сосновими борами. Найвищою точкою парку є безіменна висота (403,6 м) західніше с. Млинки. Серед інших вершин виділяються: Булава (397 м), Кубин (378 м), Березняки (378 м), Болтова Гора (360 м), Вівсяна Гора (387 м). Через територію національного парку проходить Головний Європейський вододіл, який поділяє притоки Дністра і Західного Бугу (відповідно басейни Чорного і Балтійського морів). У межах парку є витоки допливів р. Верещиці, що впадає в Дністер та приток Дерев’янки і Свині, які несуть свої води у Західний Буг. На півночі парку зосереджена найбільша на Розточчі кіль- кість високодебітних джерел. Територія національного парку здебільшого вкрита лісами (91 %). Найпоширенішими є букові, соснові і дубово-соснові ліси, менші площі займають березові, грабово-дубові і сосново- дубові ліси, а вздовж річок – чорновільхові. Цікавими є острівні реліктові осередки смереки, ялиці та явора, які збереглися на північно-східній межі ареалу, а також рідкісні для регіону сіровільхові та ясенові угруповання. Високе різноманіття лісів Яворівського національного парку і заповідника “Розточчя” зумовлене проходженням через Українське Розточчя флористичного рубежу Середньої та Південно-Східної Європи, який супроводжує перехід широколистяних лісів у лісостеп. Тут проходить східна межа поширення дуба скельного, ялівцю, бука лісового, південно-східна – сосни звичайної, північно-східна – ялиці білої. На скельних відшаруваннях є реліктові залишки степової рослинності. Незначні площі займають лучна, водна і болотна рослинність. 171 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Природоохоронна діяльність. У національному парку перебувають під охороною типові для Українського Розточчя горбогірні і горбисто-пасмові широколистяно- і мішанолісові ланд- шафтні системи та біорізноманіття. Флора парку налічує 730 видів судинних рослин та 249 видів грибів. На території парку виявлено десять рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, 22 види флори занесено до Червоної книги України та 35 видів є рідкісними на Розточчі. У парку зростає 15 ви- дів, які охороняє Вашингтонська (CITES) та два види – Бернська конвенції (Літопис…, 2019). Фауна парку налічує 300 видів хребетних тварин: 52 види ссавців, 204 птахів, вісім плазунів, 11 земноводних, 25 видів кісткових риб. Розпочато вивчення фауни безхребетних. На території парку виявлено 52 види тварин, занесених до Червоної книги України (два види риб, два – плазунів, 30 – птахів і 18 – ссавців), 12 видів з Європейського Червоного списку, а також 247 ви- дів, які охороняє Бернська та 99 видів – Боннська конвенції. У НПП зареєстровано 40 видів комах, включених до Червоної книги України, вісім – до Червоного списку МСОП, 14 – до Європей- ського Червоного списку та 12 – до Бернської конвенції (Літопис…, 2019). Наукова діяльність. У парку проводяться дослідження за програмою “Літопису природи”, вивчають вплив рекреації на природні комплекси, проводять дослідження наукові установи і ВНЗ Львова. Яворівський НПП тісно співпрацює з польським Розточанським парком народовим (ПН) у сфері охорони і моніторингу природного середовища, розвитку туризму та екологічної освіти. Також створено умови для відтворення нащадків дикого лісового коня – тарпана, заве- зеного з Розточанського ПН. Рекреаційна та еколого-освітня діяльність. На території національного парку функціо- нують рекреаційні осередки “Верещиця” (рис. 1.139), “Лелехівка”, “Козулька”, “Середній Горб” та “Оселя Розточчя” (рис. 1.140), у яких створені умови для комфортного відпочинку. Відвідувачі охоче використовують рекреаційні водойми для купання та спортивної риболовлі. Упродовж світлового дня можна скористатись альтанками, а для довготривалого відпочинку споруджено дерев’яні будиночки. З різноманіттям природи парку можна ознайомитись мандруючи екоосвітніми стежками “Стежка Івана Франка”, «Крехівські святині”, “Голуби”, “Верещиця”, “Головним Європейським вододілом” і “Лелехівка”. Унікальні природні й історико-культурні об’єкти Розтоцького регіону охоплені екскурсійними маршрутами “Страдч – Чорні озера”, “Від Янова до Крехова”, “Янів – в тіні минулої слави”, “Яворівський військовий полігон – минуле і сучасність”. Популярними є традиційні фестивалі “Йорданське святкування”, “Купальський віночок”, “Бабине літо” та ін. Еколого-освітня діяльність парку розвивається на базі еколого-просвітницького центру, що сфор- мований в адміністрації НПП та освітніх закладах району. В центрі організовують тематичні семіна- Рис. 1.139. Відпочинкова зона “Верещиця” Рис. 1.140. Відпочинковий осередок “Оселя в Яворівському НПП Розточчя” в Яворівському НПП 172 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. ри, конференції, презентації, демонструють екологічні відеосюжети та фільми про НПП. У школах проводять екологічні уроки, акції, змагання, конкурси тощо. Найпопулярнішими є такі екологічні акції: “Свято зустрічі птахів”, “День Довкілля”, “Збережи лісову красуню”, “Чиста Україна – чиста Земля” тощо. Проблеми функціонування національного парку зумовлені передусім сусідством на півночі з тренувальним полігоном Яворівського навчального центру Міністерства оборони України, на якому з початком військових дій на Донбасі, проводять регулярні військові навчання. Ця обставина впливає на перебіг природних процесів та можливості рекреаційного викори- стання природних комплексів на всіх землях парку. Як наслідок – значне рекреаційне наванта- ження на відпочинкову зону “Верещиця” та недостатнє використання рекреаційного потенціалу інших зон відпочинку. Сусідство парку з активно функціонуючими військовим полігоном та лісогосподарськими підприємствами обмежує можливості розширення його території. Природоохоронні установи Карпатського регіону. Розглянемо дві території ПЗФ загальнодер- жавного значення, які розміщені у Карпатському регіоні Львівщини – національні природні парки “Сколівські Бескиди” і “Бойківщина”. Національний природний парк “Сколівські Бескиди” площею 35 684 га створено 11 лютого 1999 р. на базі заказників “Сколівський”, “Зелемінь” і “Майдан” та заповідних урочищ “Дубин- ське”, “Сопіт”, “Журавлине”. Площа парку після винесення меж у натуру становить 35 261,2 га, з яких 24 369,2 га (69 % території) передані парку в постійне користування. Парк утворюють відо- кремлені ділянки, розміщені у Сколівському, Дрогобицькому і Турківському районах. Адміні- страція парку розташована у м. Сколе (вул. Кн. Святослава, 3). Функціональне зонування НПП: заповідна зона – 5 712,6 га (16,2 %), зона регульованої рекреації – 8 597,8 га (24,4 %), зона стаціонарної рекреації – 88,7 га (0,2 %), господарська зона – 20 862,1 га (59,2 %), у тому числі 10 892 га земель Сколівського військового лісгоспу, що входить до складу парку без вилучення у користувача. Основна частина території парку охоплює середньогірні хребти Сколівських Бескидів з абсолютними висотами від 600 до 1 200 м н.р.м., що простягаються у північно-східному напрямку в басейні річки Стрий з притокою Опір (Федірко, 2017). Наймасивніші асиметричні гірські хребти, складені флішем крейдового та палеогенового віку, в центральній частині тери- торії парку займають межиріччя Стрия–Опору та Опору–Сукелі. Тут найвищими є вершини Великий Верх (1 177 м), Кривий Верх (1 072), Перекоп (1 212), Високий Верх (1 176), Корчанка (1 178), Кремінний (1 135 м). Найвищою точкою парку є г. Парашка (1 268 м) (рис. 1.141). Північні ділянки парку з найвищою відміткою г. Діл (848 м) розташовані в межах низькогір’я (700–900 м) Берегових Бескидів. Південно-західна окраїна парку охоплює низькогірні (700–800 м) симетричні хребти Стрийсько-Сянської верховини, які складені аргілітами і пісковиками олігоценового віку. Хребти відокремлені широкими поздовжніми долинами. У крайовому низькогір’ї Бескидів виділяються комплекси скель заввишки до 20–30 м, окремі до 50 м біля сіл Урич, Ямельниця і Підгородці, які складені масивними ямненськими пісковиками. У скелястій долині річки Кам’янки поблизу однойменного села є Кам’янецький водоспад (заввишки 7 м) (рис. 1.142), неподалік якого розташоване оз. Журавлине (Мертве озеро), а на р. Мала Річка біля с. Корчин – водоспад Гуркало (5 м). Мальовничі перекати є на р. Рибник Майданський, Павловому та Чудиловому потоках. У межах НПП виявлено 27 джерел з мінеральною водою. Територія національного парку здебільшого вкрита лісами (88%). Найбільші площі зай- мають хвойні ліси (55,6 %), серед яких переважають смерекові (72,6 %) та ялицеві (26,3 %) насад- ження, поширеними є букові ліси (42,7 % лісовкритої площі), уздовж річок і потоків зростають угруповання сірої і чорної вільхи. Серед смеречників переважають похідні та зрідка трапляються 173 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.141. Гора Парашка ‒ найвища вершина Рис. 1.142. Водоспад Кам’янка ‒ один із найбільш в межах НПП “Сколівські Бескиди” відвідуваних обʼєктів НПП “Сколівські Бескиди” природні смерекові фітоценози, сформовані аборигенною формою смереки з гостролускатими шишками. Є тут і культури ялиці, які насаджували в Бескидах у ХХ ст. Природоохоронна діяльність національного парку полягає у збереженні і відтворенні корінних чистих й мішаних букових та ялицевих лісів як невід’ємних складових низько- і середньогірних ландшафтних комплексів Сколівських Бескидів та біотичного різноманіття регіо- ну. Цінними на території парку є ділянки природних високопродуктивних і біологічно стійких деревостанів – вікові чисті бучини, еталонні смерекові і ялицеві ліси, які відображають різно- манітність лісового покриву Бескид. У парку збереглися також фрагменти 150–200-річних букових фітоценозів пралісового типу (Майданське та інші лісництва). Ялицеві бучини зростають у межах висот 700–900 м н.р.м. уздовж малих і великих потоків. Найвище положення у рельєфі займають смереково-ялицево-букові ліси віком 100 і більше років. На крайових хребтах трапляються рідкісні для Українських Карпат букові, яворові та сіровільхові ліси з трав’яним покривом з цибулі ведмежої та скополії карніолійської. На річкових терасах ростуть також рідкісні сіровільшаники скополієво-лунарієві та скополієво- ведмежоцибулеві. Цікавими є смерекові яличники, а також осередки дуже рідкісних у Бескидах корінних смеречників. На кам’янистих схилах та в ущелинах смерекові ліси спускаються до висоти 600–800 м і ростуть нижче від букових лісів. На території парку виявлено 95 рослинних угруповань, з яких 17 рідкісних, що потребують суворої охорони (Сколівські…, 2020). Флора парку налічує понад 632 видів судинних рослин. Серед них виявлено 50 видів, занесених до Червоної книги України та два види рослин з переліків Бернської конвенції. Фауна парку налічує понад 240 видів хребетних тварин: 52 види ссавців, 154 птахів, шість плазунів, 12 земноводних та 20 видів риб. Виявлено 42 види тварин (14 видів ссавців, 19 птахів, три плазунів, п’ять земноводних і два види риб), занесених до Червоної книги України, 11 видів з Європейського Червоного списку та вісім видів з Бернської конвенції. У парку зареєстровано 192 види безхребетних: 48 видів багатоніжок, з яких дев’ять є рідкісними та 144 види комах (Сколівські…, 2020). На території НПП реакліматизовано зубра європейського, який пристосувався до складних гірських умов. Сьогодні у парку налічують 16 особин (рис. 1.143). Науково-дослідна діяльність. У парку проводять наукові дослідження за програмою “Літо- пису природи у заповідниках і національних природних парках України” (2002) та спеціальних наукових тем інвентаризаційного плану, які виконують фахівці установ НАН України і ВНЗ Львова. Серед важливих напрямів досліджень є організація моніторингу за станом і динаміч- ними змінами лісових фітоценозів та післялісових лук (царинок), спостереження за станом попу- 174 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Рис. 1.143. Популяція зубрів у НПП Рис. 1.144. Державний історико-культурний “Сколівські Бескиди” заповідник “Тустань” ляцій рідкісних видів рослин та фітоценозів, а також природних геосистем, які зазнають впливу рекреаційного навантаження. Досліджено вплив рекреаційного навантаження на окремі еко- пізнавальні стежки і маршрути НПП. Рекреаційна та еколого-освітня діяльність. На території національного парку функціону- ють рекреаційні пункти “Водоспад на р. Кам’янка”, “Колодка”, “Павлів потік”, “Майдан”, “Ту- стань” та ін. До послуг відвідувачів парку є будиночки відпочинку, розташовані у Завадківському, Майданському, Сколівському і Підгородцівському лісництвах та туристичний притулок “Дубина”. З особливостями природи парку можна ознайомитись, відвідавши 11 еколого-пізнавальних стежок і маршрутів. Найпопулярніші серед них: “Бучина”, “На гору Лопата”, “На водоспад”, “Долиною річки Кам’янки”, “Росохацькі полонини”, “м. Сколе – г. Парашка – с. Майдан”. У парку промарковано кінний та велосипедний маршрути. На території НПП функціонує Держав- ний історико-культурний заповідник “Тустань” (рис. 1.144), де діє музей та щороку проводиться популярний серед відвідувачів фестиваль української середньовічної культури “Ту Стань!” (Паньків, 2019). Еколого-освітня діяльність парку розвивається на базі адміністрації НПП, де облаштовано музей та еколого-просвітницьких центрів у Бутивлянському, Майданському і Підгородцівсь- кому лісництвах. Тут організовують тематичні семінари та презентації, демонструють еколо- гічні фільми про НПП. У школах проводять екологічні уроки, акції, конкурси тощо. Проблеми функціонування національного парку пов’язані з господарською діяльністю людини як у минулому, так і сьогодні. Серед головних – це значна площа (понад 3 тис. га) похідних смерекових лісів, які створені на місці корінних букових, ялицевих і мішаних сме- рекових лісостанів. У похідних смеречниках замість аборигенної гостролускатої переважає туполуската некарпатська ялина, тому простежується масове всихання похідних смерекових деревостанів. Особливо великі площі культур неаборигенної ялини є на відрогах хребта Параш- ки у Сколівському військовому лісгоспі. Отже, важливим завданням парку є переформування похідних смеречників у корінні лісостани. Проблемою парку, яка впливає на ефективність охо- рони природних геосистем, є кластерний характер його території. Потрібно розширити й опти- мізувати територію НПП, оскільки для його створення у 1994 р. було зарезервовано 116 тис. га на Сколівщині. За межами території НПП залишились цікаві у природоохоронному плані ділянки, зокрема, болото в урочищі “Городище” біля с. Завадка, окремі лісові масиви ДП “Сколівське лісове господарство”. Деякі популярні серед відвідувачів ділянки парку, зокрема біля Кам’янець- кого водоспаду, потребують подальшого рекреаційного впорядкування для запобігання забруд- нення р. Кам’янки відходами від гастрономічного обслуговування відвідувачів. 175 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Національний природний парк “Бойківщина” створено на території Турківського району 11 квіт- ня 2019 р. на базі заказників “Пікуй”, “Либохорівський” та частини лісових земель РЛП “Над- сянський” на площі 12 240 га, з яких 10 623 га (87 %), надані в постійне користування. Адміні- страція національного парку розміщена у смт. Бориня (вул. Героїв УПА, 32). Нині парк перебуває у стані організаційного становлення. Територію НПП утворюють декілька територіально відокремлених ділянок у низькогір’ї Стрийсько-Сянської верховини та Верховинського середньогірного вододільного хребта, які відіграють важливу екостабілізуючу роль у межах річкових басейнів у верхів’ях рік Сян, Дністер і Стрий. Низькогірні хребти досягають висоти 700–850 м н.р.м. (г. Щолб, 874 м), а Верховинський вододільний хребет – 1 200–1 400 м н.р.м. з найвищою вершиною Львівщини – г. Пікуй (1 408 м) із унікальними острівними ділянками субальпійської рослинності. Тут збереглися корінні букові та ялицево-смереково-букові деревостани. Чистими буковими лісами вкритий хребет Бучок і схили гори Пікуй (рис. 1.145). За попередніми даними у флорі національного парку налічують близько 700 видів судин- них рослин, зростає 32 види, занесених до Червоної книги України (2009) та дев’ять видів – з Червоного списку судинних рослин Карпат. Також тут виявлено чотири лісових та два болотних угруповання, занесених до Зеленої книги України (2009). За попередніми даними на території НПП зареєстровано 34 види хребетних тварин, зане- сених до Червоної книги України (2009), три види – Червоного списку МСОП, п’ять видів – Списку регіонального рідкісних видів, 153 види – Бернської конвенції, 47 видів – Боннської конвенції, 29 видів – Вашингтонської конвенції та сім видів кажанів, включених до Угоди про збереження кажанів у Європі. На прилеглих до національного парку територіях Турківського району розташована низка пам’яток історії та архітектури, центри народних промислів етнографічного регіону Бойківщина, які у перспективі стануть базовими осередками розвитку туристично-рекреаційної діяльності парку. Природоохоронні установи Поділля. В межах Поділля у Львівській області розглянемо Націо- нальний природний парк “Північне Поділля”. Національний природний парк “Північне Поділля” створено 10 лютого 2010 р. площею 15 587,92 га, з яких 5 434,4 га (35 %), надані парку в постійне користування та 10 153,52 га, включено до його території без вилучення. У парк увійшли відомі пам’ятки природи “Гора Вапняр- Рис. 1.145. Краєвиди в межах новоствореного Рис. 1.146. Монумент на Білій горі в межах НПП НПП “Бойківщина” “Північне Поділля”, що споруджено до століття з дня народження М. Шашкевича 176 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. ка” та “Лиса Гора і Гора Сипуха”, а також 14 інших природно-заповідних об’єктів (чотири заказ- ники, вісім пам’яток природи і два заповідні урочища). Серед них варто виокремити перший заповідний об’єкт України – “Пам’ятку Пеняцьку”, яку взяв під охорону ще у 1886 р. граф В. Дідушицький. Природоохоронний статус об’єкта відновлено у 1997 р. (Північне…, 2020). Адміністрація національного парку тимчасово розташована у м. Броди (вул. Львівська, 28). Тери- торія парку охоплює з 282 відокремлених ділянок (кластерів) у межах Золочівського, Бродів- ського і Буського районів. Функціональне зонування території НПП остаточно не затверджене, а згідно з попереднім зонуванням заповідна зона займає 2 861,9 га (18,4%), регульованої рекреа- ції – 2 205,85 га (14,20 %), стаціонарної рекреації – 0 га, господарська – 10 520,17 га (67,4 %). Національний парк розміщений у межах Вороняцького і частково Гологірського горбо- гір’я та прилеглих ділянок рівнини Малого Полісся (Золочівська і Колтівська улоговини), які відокремлені північно-західним уступом Подільської височини (рис. 1.146). На території парку абсолютні висоти становлять від 250 до 460 м н.р.м, а найвищими відмітками є г. Вапнярка (460,8 м) та г. Високий Камінь (440,4 м). Горбогір’я, складені відкладами нижньої крейди і неогену (мергелі, вапняки, піски, пісковики), розчленовані долинами річок та ярами. Територією парку проходить Головний Європейський вододіл, який поділяє басейни Балтійського і Чорного морів. На північ несе свої води Західний Буг з річками Золочівкою і Гологорівкою та Стир з Іквою (бассейн Прип’яті, Дніпра), а на південь – Золота і Гнила Липи, Стрипа та Серет (басейн Дністра). Територія парку вкрита головно лісовою рослинністю (87 %). На горбогір’ях зростають буко- ві, грабово-букові і грабово-дубові, а вздовж долин річок – чорновільхові ліси і вербняки. Значно менші площі займають лучно-степові і чагарникові ділянки та суходільні луки, фрагментарно репрезентовані угруповання прибережно-водної, болотної і болотно-лучної. Своєрідність рос- линного покриву північного краю Поділля, в межах якого розміщений парк, полягає в тому, що тут проходить межа двох ботаніко-географічних і кліматичних провінцій Європейської лісової області: східноєвропейської з континентальним кліматом та центральноєвропейської з більш вологим кліматом. Територію парку проходить північно-східна межа поширення бука європей- ського (Наукове…, 2009). Природоохоронна діяльність. У національному парку охороняють горбогірні широко- листяно-лісові природні комплекси та фрагменти екстразональних лучних степів й остепнених лук, окремі ділянки яких було заповідано ще до створення НПП. Особливу цінність мають типові лісові угрупування букових і грабово-букових лісостанів та чагарникових бучин (“Гора Вапнярка”, “Лиса Гора і Гора Сипуха”, “Свята гора”, “Підкамінь”, “Ліс в околицях Верхобужжя”, “Ліс під Трудовачем”), унікальні угруповання сосняків низькоосокових (“Жулицька гора”, “Свята гора”), унікальні комплекси карбонатних боліт (“Верхобузький”), прибережно-водні та болотні високо- осокові угруповання (“Пониківський”), різнотравно-типчакові і різнотравно-типчаково-осокові степові ділянки (“Макітра”). Для заказника “Макітра” маємо один із найдавніших в Україні спис- ків рослин, які уклав Е. Клобер ще в середині ХІХ ст. В парку охороняють 15 рослинних угрупо- вань, які включені до Зеленої книги України (лісових – сім, степових – три, болотних – п’ять). У статусі ботанічної пам’ятки природи “Липа Богдана Хмельницького” охороняють одне із найдавніших дерев липи дрібнолистої в Україні. Цінними в естетичному плані є скельні утво- рення у межах парку – останець “Скеля Великий Камінь” та скеля “Триніг” (рис. 1.147), а також витоки річок Західний Буг та Стир. За останніми даними, у регіоні розміщення парку налічують 1 300 видів флори (вищих судинних рослин –1 206 видів, мохоподібних – 39, нижчих рослин – 55 видів) та 182 види грибів. Цінними для парку є рідкісні, ендемічні, реліктові та погранично-ареальні види. Виявлено 79 видів, включених до Червоної книги України, два – до Червоного списку МСОП, два – до Європейського Червоного списку, сім – під охороною Бернської конвенції, а також 38 видів, що потребують охорони в межах області (Проект…, 2019). 177 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони На території парку відмічено 811 видів фауни (57 видів ссавців, 177 видів птахів, п’ять видів плазунів, 11 видів земноводних, один вид кісткових риб та 562 види безхребетних). Своєрідною рисою тваринного світу є поєднання степових видів та типової фауни західноєвропейських широколистяних лісів. З птахів 14 видів, занесені до Червоної книги України (2009), три види – Червоного списку МСОП, 133 видів – до додатків Бернської конвенції та 55 видів – Боннської конвенції. Зареєстровано 20 видів ссавців, занесених до Червоної книги України, чотири види з Червоного списку МСОП та шість видів з Європейського Червоного списку. Виявлено 30 видів комах, які включені до Червоної книги України. Науково-дослідна діяльність. У парку проводять наукові дослідження за програмою “Літопису природи у заповідниках і національних природних парках України” (2002), проводить- ся інвентаризація флори і фауни та їх рідкісних представників. Рекреаційна та еколого-освітня діяльність парку передусім спрямована на забезпе- чення попиту рекреантів на загальнооздоровчий відпочинок, природно- та культурно-пізна- вальний туризм. Підґрунтям рекреаційної діяльності парку є розмаїті природні ресурси – горби- останці, скелі, степові ділянки, вікові лісові масиви, витоки річок і джерела тощо. У парку функціонують екопізнавальні стежки “Маркіянові місця”, “Триніг”, “На Святу гору” і туристич- ний маршрут “Від городища до городища через колишні села”, промарковано веломаршрути “По дну Сарматського моря” та “Пагорби Золочів’я”. Розробляють екостежку “Пташина слобо- да”, планують створення зон стаціонарної рекреації і наметового містечка. У регіоні розташування НПП є низка історико-культурних об’єктів, які є матеріальним підґрунтям розвитку туристичної діяльності парку: музей-садиба М. Шашкевича (рис. 1.148) і дерев’яна церква Св. Михайла (1720) у с. Підлисся, Підгорецький замок-палац (XVII ст.) і Василіанський монастир (XVII–XVIII ст.) у с. Підгірці, городище давньоруського міста Пліснесько (VIII–XIII ст.), Олеський (XIVI–XVII ст.) і Золочівський (XVII ст.) замки, народний промисел у с. Гавареччина, музей С. Тудора у с. Пониква, меморіальне військове кладовище біля с. Червоне, татарський пам’ятник поблизу с. Гологори, пам’ятник “Колтівський прорив” та ін. Підгорецький, Олеський і Золочівський замки входять у популярний туристичний маршрут “Золота підкова Львівщини”. Еколого-освітня діяльність спрямована на роботу з відвідувачами парку та мешканцями краю і передусім молоддю. Парк співпрацює з дошкільними закладами, управліннями з питань освіти, молоді та спорту Бродівського та Золочівського районів, Бродівським дитячим екологіч- ним парламентом, Золочівським районним центром соціальної реабілітації дітей-інвалідів, дитячим будинком “Рідний Дім”, спортивно-оздоровчим літнім табором “Сокіл” Золочівсь- кого району. Рис. 1.147. Кам’яний останець “Триніг” Рис. 1.148. Садиба-музей Маркіяна Шашкевича в НПП “Північне Поділля” в межах НПП “Північне Поділля” 178 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Приваблюють відвідувачів парку місця біля витоків однієї з найбільших річок України – Західний Буг. Щороку тут проходить міжнародний екологічний етнофестиваль “Чисті джере- ла Бугу“. Проблеми функціонування. Головною проблемою національного парку, яка впливає ефективність охорони природних комплексів, є дрібнокластерний характер його території та недостатнє фінансування діяльності парку зі сторони профільного міністерства. Потрібно роз- ширити й оптимізувати територію НПП, об’єднавши дрібні ділянки у крупніші масиви, та значно покращити матеріально технічну базу парку. 1.5.3. Пам’ятки неживої природи Пам’ятка природи як форма охорони природи. Термін пам’ятка природи, який дослівно пере- кладений з німецької Das Naturdenkmal, увів у науковий обіг на початку ХІХ ст. німецький природознавець-енциклопедист, мандрівник і географ Александер фон Гумбольдт (1769–1859) під час спільної з французьким дослідником Еме Бопланом експедиції в Південну Америку, яка тривала майже п’ять років (1799–1804). Згодом у Європі розвинувся громадський рух за збереження пам’яток природи в Німеччині, Франції, Швейцарії завдяки активній діяльності німецького професора Гуго Конвенца (1855–1922). Завдяки дослідженням натуралістів ще до Першої світової війни у Німеччині виокремили і взяли під охорону низку унікальних природних об’єктів, а саме: старовікові дерева, водоспади, печери, болотисті ліси і верхові болота, мальов- ничі скелі та ін. Під терміном “пам’ятка природи” розуміють унікальний витвір природи, який потребує збереження та охорони. До 1900 р. в тлумачних словниках цей термін згадували як природне творіння, іноді ототожнювали з історичним культурним ландшафтом, коли йшлося про унікальні дерева чи цікаві геологічні відслонення. У Німеччині (батьківщині виникнення терміна) під поняттям “пам’ятка природи” (ПП) розу- міють ізольовану ділянку природного ландшафту або область з чітким його розмежуванням із зовнішнім середовищем, яка має пізнавальну цінність (Морозов, 1970). Зазначимо, що ПП є однією з найдавніших природно-заповідних категорій поряд із “заповідними урочищами”, які охороняли як мисливські угіддя або ділянки, важливі для відтворення мисливських видів, ще у слов’ян-язичників та згодом в Київській Русі. Зокрема, національні парки та заповідники як форми охорони природних ландшафтів виникли лише у другій половині ХІХ ст. у США (Єллоустонський НП, 1972), та в Україні (заповідник “Асканія-Нова”, 1898), яка тоді була у складі Російській імперії. Найповніший перелік об’єктів, під якими розуміють пам’ятки природи подають А. Сухарєв, М. Волосов, В. Дадонов та ін. (2007). До них належать: 1. Поодинокі природні об’єкти (дерева-довгожителі, які мають історико-меморіальне значення, кущі і дерева химерних форм, одиничні екземпляри рослин екзотів і реліктів, вулкани, пагорби, льодовики, валуни, водоспади, гейзери, джерела, витоки річок, скелі, стрімчаки, остан- ці, прояви карсту, печери, гроти та ін.). 2. Ділянки суші та водного простору: ‒ ділянки мальовничих місцевостей; ‒ еталонні ділянки незайманої природи; ‒ місця зростання та проживання цінних, реліктових, нечисленних, рідкісних і тих, що зникають, видів рослин і тварин; ‒ лісові масиви і ділянки лісу, передусім цінні за своїми характеристиками (породний склад, продуктивність, генетичні якості, будова насаджень), а також зразки видатних досягнень лісогосподарської науки і практики; 179 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони ‒ природні об’єкти, які відіграють важливу роль у підтримці гідрологічного режиму; ‒ унікальні форми рельєфу та пов’язані з ним природні ландшафти (гори, групи скель, ущелини, каньйони, групи печер, льодовикові цирки і трогові долини, моренно-валунні гряди, дюни, бархани, гідролаколіти); ‒ геологічні відслонення, що мають особливу наукову цінність (опорні розрізи, стратотипи, виходи рідкісних мінералів, гірських порід і корисних копалин); ‒ геолого-географічні полігони, в тому числі класичні ділянки з особливо виразними слідами сейсмічних явищ, а також відслонення розривних і складчастих порушень залягання гірських порід; ‒ місцезнаходження рідкісних або особливо цінних палеонтологічних об’єктів; ‒ ділянки річок, озер, водно-болотних комплексів, водосховищ, морських акваторій, неве- ликі річки із заплавами, озера, водосховища і ставки; – природні гідромінеральні комплекси, термальні та мінеральні водні джерела, родовища лікувальних грязей; – берегові об’єкти (коси, перешийки, півострови, острови, лагуни, бухти). Традиційно розрізняють три типи пам’яток природи: живої природи (ботанічні і зооло- гічні); неживої природи; комплексні (природні комплекси, характерні для різних природних зон). Розбіжностей у розумінні і класифікації пам’яток живої природи переважно не виникало. Їх традиційно поділяли на ботанічні і зоологічні. Проте варто класифікувати ботанічні пам’ятки природи за предметним принципом на праліси і старовікові ліси, раритетні фітоценози та рідкісні види рослин (Брусак, Сеничак, 2019). З трактуванням пам’яток неживої природи (ПНП) виникають методичні проблеми. Тради- ційно за змістом відповідником “пам’яткам неживої природи” є поняття “геологічна пам’ятка”, яку в Україні у вжиток увів академік В. Бондарчук, котрий у брошурі “Геологические памятники Украины” (1961) вперше подав їхнє розуміння та зачислював до них: геоморфологічні ланд- шафти; комплекси гірських порід; прояви ендогенних сил. У зарубіжних країнах використовують різні терміни для означення об’єктів, які відпо- відають геологічним пам’яткам. Мартін Шварцбах 1970 р. увів поняття “відомі місця геологічних досліджень” (berühmte stätten geologischer forschung) (Шварцбах, 1973). Англійські дослідники вживають термін “місця наукового інтересу” (sites of scientific interest). У Польщі використовують поняття “місця геологічної документації” (stanowisko dokumentacyjne, geostanowisko) та “гео- логічний резерват” (rezerwat geologiczny) (Alexandrowicz, 1900, 1991; Waloryzacja…, 1992). У Прибалтійських і німецькомовних країнах використовують термін “геотоп” (geotop), а у ро- сійськомовній літературі вживають “геологический памятник природы” (Stűrm, 1994; Гриценко, Іщенко, Русько, Шевченко, 1995). У Франції 1991 р. відбулась конференція, на якій створено Асоціацію зі збереження гео- логічної спадщини Землі (ProGEO) та ухвалено термін “об’єкти наук про Землю” (Earth-science sites), який офіційно використовують у світовій практиці (Геологічні…, 1995). На початку 2000-х років для виокремлення серед наявних заповідних територій об’єктів із винят-ковою геолого- геоморфологічною цінністю деяким з них надають статус геопарку. Створено Європейську (European Geoparks Network, EGN) і Світову (Global Geoparks Network, GGN) мережі геопарків. Найчисельнішою є їхня мережа в Китаї, а в Європі – у Франції, Великій Британії, Іспанії, Греції. Отже, у науковій літературі традиційно сформувалось розуміння пам’яток неживої природи тільки як геологічних (Геологические…, 1987; Геологічні…, 1995), що охоплюють суто геологічні, а також геоморфологічні й гідрологічні об’єкти. Зокрема, у першому в Україні путівнику-довіднику “Геологические памятники Украины” (1987) геологічні пам’ятки розділено за предметним принципом на такі типи: 1) стратиграфічний і геохронологічний, 2) мінералого- петрографічний, 3) палеонтологічний; 4) тектонічний; 5) геоморфологічний, 6) мальовничий. До шостої групи зачислено здебільшого скелі та мінеральні і прісні джерела, криниці, витоки 180 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. річок, водоспади, які мають особливу культурно-естетичну цінність. Фахівці-геологи Централь- ного науково-природничого музею НАН України запропонували розширену класифікацію геологічних об’єктів, яка налічує 15 типів пам’яток (Геологічні…, 1995). Географи пропонують частину пам’яток неживої природи, репрезентованих різними фор- мами рельєфу, розглядати як геоморфологічні (Брусак, Бакун, 2011; Зінько, 1998; Зінько, Брусак, Гнатюк, Кобзяк, 2004; Палієнко, 1997; Олійник, Стецюк, 2008; Стецюк, Сільченко, Біличенко, 2011 та ін.). Аналіз літератури засвідчує, що сьогодні сформувались такі підходи до класифікації геоморфологічних пам’яток: генетичний, за призначенням і за розмірами (Палієнко, 1997), змістовний (предметний) і за науково-пізнавальною значимістю (Зінько, 1998). У науковій літературі триває дискусія щодо доцільності виділення ще одного класу пам’яток неживої природи – не тільки геологічних і гідрологічних, а й геоморфологічних з урахуванням об’єкта охорони та предмета цінності ПП (Зінько, 1998; Брусак, Бакун, 2011). Цю думку обстоюють географи-геоморфологи зазвичай з Києва і Львова (Е. Палієнко, Ю. Зінько, В. Брусак, Р. Гнатюк, О. Шевчук, Р. Кобзяк, В. Стецюк, С. Бортник, Я. Олійник та ін.). Зазначимо, що спеціалісти-геологи (В. Бондарчук, Н. Коротенко, А. Щирица, А. Каневський, В. Гриценко, А. Іщенко, Ю. Русько, В. Шевченко та ін.) традиційно розглядають усі пам’ятки неживої природи як геологічні, оминаючи комплексні і гідрологічні, та виділяють їх як окремі групи – геоморфо- логічні та гідролого-гідрогеологічні об’єкти у складі геологічних пам’яток. Наголосимо, що восени 2020 р. вийшов у світ сигнальний примірник навчального посібника “Геологічні та геоморфо- логічні пам’ятки України” (2020), що свідчить про досягнення певного консенсусу в наукових дискусіях. Пам’ятки природи Львівської області. Згідно із Законом України “Про природно-заповідний фонд України” (1992), “пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утво- рення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне зна- чення, з метою збереження їх у природному стані. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи, беруть на себе зобо- в’язання щодо забезпечення режиму їхньої охорони та збереження” (ст. 27 закону). У складі природно-заповідного фонду відповідно об’єкта охорони розрізняють комплексні, геологічні, гідрологічні, ботанічні, пралісові (з 2017 р.) та зоологічні пам’ятки природи. Пам’ятки приро- ди – найчисельніша категорія у структурі ПЗФ України (3 441 об’єкт (41,73 %) від загальної кількості об’єктів ПЗФ держави). Заповідна категорія “пам’ятка природи” є найоптимальнішою для збереження невеликих за площею локальних об’єктів, отож загальна площа ПП у ПЗФ України порівняно незначна і становила 2017 р. 29 769,2 га (0,69 %). Станом на 01.01.2021 року у Львівській області організовано 199 пам’яток природи – дві ПП загальнодержавного значення (ботанічна “Лиса гора і гора Сипуха” і комплексна “Гора Вап- нярка”) та 197 – місцевого значення, або 50 % від загальної кількості об’єктів ПЗФ Львівщини, займаючи 2 939,4 га або 1,63 % від площі ПЗФ (Перелік…, 2021). Забезпечення режиму збере- ження ПП місцевого значення покладено передусім на місцеві й регіональні органи влади та місцеві громади. Отож популяризація знань щодо їхнього розміщення, заповідного статусу і режиму, наукового, природоохоронного та культурне значення є важливим завданням як для науковців, так і для різних еколого-освітніх та природоохоронних установ (Геологические…, 1987, Геологічні…, 1995, 2006 та ін.). Здебільшого пам’ятки природи Львівщини створені ще 1984 р. (157 об’єктів, або 78,9 %) шляхом перереєстрації ПП створених ще у 1970-х роках. Частину ПП, створених у 70–80 рр. ХХ ст., упродовж останніх десятиліть ліквідовано у зв’язку з їхнім включенням у межі природного заповідника “Розточчя” та національних природних парків “Сколівські Бескиди” і “Північне Поділля” та через втрату їхньої цінності (здебільшого ботанічні ПП – старовікові дерева, дерева- екзоти унаслідок старіння, хворіб та вітровалів і буреломів). 181 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони З метою охорони окремих екзотичних чи старовікових дерев, їхніх груп, раритетних рослинних угруповань організовано ботанічні ПП, яких налічують 122 об’єкти (61,3 % від усіх ПП області). Першою пам’яткою природи Львівщини став резерват “Пам’ятка Пеняцька” заповіда- ний ще 1886 р., повторно оголошений комплексною ПП 1997 р. На думку дослідників історії розвитку заповідної справи, резерват “Пам’ятка Пеняцька” був не лише першим природним заповідником на теренах України, й одним із перших у Європі. Сьогодні ця пам’ятка розміщена в межах НПП “Північне Поділля”. Найбільшу частку у складі пам’яток природи Львівської області за чисельністю становлять ботанічні (61,31 %), а за площею – комплексні (69,29 %). Чисельними є гідрологічні (17,08 %), комплексні (10,05 %) і геологічні (9,55 %) ПП, небагато пралісових ПП та немає зоологічних. Значну площу також займають ботанічні ПП (20,25%), а незначну геологічні, пралісові та гідро- логічні (табл. 1.21). Таблиця 1.21 Структура пам’яток природи у природно-заповідному фонді Львівської області Частка від Частка від Тип пам’яток Кількість загальної Площа, га загальної природи кількості, % площі, % Загальнодержавного значення комплексні 1 0,5 283,0 9,63 ботанічні 1 0,5 309,8 10,54 Разом 2 1,0 592,8 20,17 Місцевого значення комплексні 19 9,55 1 753,6 59,66 геологічні 19 9,55 190,63 6,49 гідрологічні 34 17,08 11,64 0,40 ботанічні 121 60,81 285,52 9,71 пралісові 4 2,01 105,20 3,57 зоологічні – – – – Разом 197 99,0 2 346,594 79,83 Усього 199 100 2 939,194 100 Пам’ятки неживої природи Львівщини. Під пам’ятками неживої природи розуміють детально вивчені еталони природних феноменів чи типові природні утворення з доброю морфологічною вираженістю (відслоненістю) (Геологические…, 1987; Геологічні…, 1995; Брусак, Бакун, 2011). У природно-заповідному фонді України пам’ятки неживої природи охороняють у формі геологічних і гідрологічних, часто комплексних ПП загальнодержавного і місцевого значення. Серед комплексних пам’яток природи виокремлюють ПП з виразним історико-культурним, геоморфологічним, гідрологічним або ботанічним об’єктом охорони. У сучасній структурі ПЗФ окремої категорії – геоморфологічні ПП – для охорони пам’яток рельєфу немає. Пам’ятки приро- ди можуть зберігати свій природоохоронний статус, якщо розміщені на території національних природних та регіональних ландшафтних парків, біосферних заповідників (наприклад, НПП “Подільські Товтри”). До пам’яток неживої природи Львівської області ми зачислили 68 заповідних об’єктів (табл. 1.22): 34 гідрологічні, 19 геологічних, а також значну кількість комплексних (15 з 20-ти), які охоплюють передусім виразні форми рельєфу, що мають комплексне природоохоронне значення – геоморфолого-ботанічне, геоморфолого-культурне тощо (Перелік…, 2021). Комплексні пам’ятки природи. Серед 68-ми пам’яток природи Львівщини тільки одна має загальнодержавне значення. Це комплексна ПП – “Гора Вапнярка” (309,8 га, 1996 р.). Зазначе- 182 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. ний об’єкт ПЗФ розташований на північно-східних схилах г. Вапнярка (461 м н.р.м.) у центра- льній частині Гологорів і є найвищою вершиною Золочівського району. Гора складена мергелями верхньої крейди та баденськими вапняками і карбонатними пісковиками, які відслонюються на вершині, утворюючи оригінальні форми вивітрювання (рис. 1.150). Тут збереглись рідкісні для цього регіону України елементи наскельної кальце- і петрофільної флори, а 2010 р. ця ПП увійшла до складу НПП “Північне Поділля”. Таблиця 1.22 Розташування комплексних, гідрологічних та геологічних пам’яток природи в адміністративних районах Львівської області № Адміністративний Пам’ятки природи Разом ПП / з/п район Комплексні Гідрологічні Геологічні разом ПНП 1. Бродівський 2/1 – 2 4/3 2. Буський – 1 – 1 3. Городоцький – 1 – 1 Дрогобицький (включно з 4. 1/0 6 2 9/8 Бориславом і Трускавцем) 5. Жидачівський – 1 1 2 6. Золочівський 5/5 – 1 6/6 7. Кам’янка-Бузький 1/0 – – 1/0 8. Миколаївський 1/1 – 2 3/3 9. Мостиський – – 2 2/2 Самбірський (включно з 10. – 1 1 2/2 Рудками) 11. Сколівський 5/3 3 2 10/8 12. Старосамбірський 1/1 3 1 5/5 Стрийський (включно з 13. 1/1 7 – 8/8 Моршином) 14. Турківський 1/1 5 3 9/9 15. Яворівський 2/2 6 – 8/8 16. м. Львів – – 2 2/2 Разом 20/15 34 19 73/68 Інші комплексні ПП місцевого значення розташовані у Сколівському (5), Золочівському (4), Бродівському та Яворівському (по 2), Старосамбірському, Турківському, Дрогобицькому, Кам’ян- ка-Бузькому, Стрийському та Миколаївському (по 1) районах (рис. 1.149, табл. 1.23). Їхня площа становить від 1 до 515 га (ПП “Стільська”). Здебільшого комплексні пам’ятки природи місцевого значення (13) створені ще 1984 р., три – у 1990-х роках, дві – 2016 р., одна – 2017 р. У межах 15-ти комплексних пам’яток природи під охороною перебувають власне гео- морфологічні об’єкти, що виразно виділяються в натурі (окремі гори і горби, скелі, печери), а також природні комплекси навколо витоку р. Дністер. Зокрема, у Сколівському районі розта- шовані такі пам’ятки природи: “Комплекс мальовничих скель з лісонасадженнями на горах Сигла і Широка Сигла”, “Комплекс мальовничих скель з лісонасадженнями на горі Соколовець”, “Тисова гора”. У Золочівському районі – ПП “Жулицька гора, гора Сторожиха, гора Висока”, ПП “Підлиська гора” (гора Маркіяна Шашкевича), ПП “Свята гора” (рис. 1.151), які увійшли у склад НПП “Північне Поділля”. У Турківському районі розміщені комплексна ПП – “Витік р. Дністер”, яка, окрім витоку ріки, охоплює прилеглі ділянки з хвойними насадженнями. 183 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.149. Комплексні пам’ятки природи Львівської області (нумерацію пам’яток природи подано у табл. 1.23) (Брусак, Кричевська, 2019) 184 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Таблиця 1.23 Комплексні пам’ятки природи Львівської області № ПП на Власники або землеко- Назва комплексної пам’ятки природи, Площа, карто- ристувачі, відповідальні за рік створення га схемі збереження ПП 1. Гора Вапнярка, 1996 309,8 ДП “Золочівське ЛГ” 2. Сквер ім. Марії Солодкої, 1984 1,3 Зубівмостівська НСШ 3. Підлиська, 1984 145,6 ДП “Золочівське ЛГ” 4. Жулицька гора, гора Сторожиха, гора Висока, 1984 261,0 ДП “Золочівське ЛГ” 5. Свята гора, 1984 186,0 ДП “Золочівське ЛГ” 6. гора Кузяріна,2017 4,0 Підлипецька сільська рада 7. Геолого-ботанічна ділянка “Триніг”, 1984 5,5 ДП “Бродівське ЛГ” 8. Пам’ятка Пеняцька, 1997 35,0 ДП “Золочівське ЛГ” 9. Комплекс мальовничих скель серед 1,0 Страдчівський НВЛК лісонасаджень в околицях с. Лелехівка, 1984 10. Страдчанська, 1997 28,9 Яворівський ДЛГП ЛГП “Галсільліс” 11. Стільська, 1999 (РЛП “Стільське Горбогір’я”) 515,0 ДП “Стрийське ЛГ” 12. Скеля, де був збудований замок Данила 1,0 Спаська сільська рада Галицького, 1984 13. Стежка Івана Франка, 1984 15,0 ДП “Дрогобицьке ЛГ” 14. Витік р. Дністер, 1984 54,0 ДП “Турківський ЛГ” 15. Комплекс мальовничих скель на горі 12,0 ДП “Сколівське ЛГ” Соколовець, 1984 16. Комплекс мальовничих скель на горах Сигла і 15,7 ДП “Сколівське ЛГ” Широка Сигла, 1984 17. Тисова гора, 1984 1,9 ДП “Сколівське ЛГ” 18. Під Парашкою, 2016 252,1 Сколівський військ. лісгосп 19. Козій, 2016 216,7 Сколівський військ.лісгосп 20. Відслонення Вигородського пісковика з руїнами 1,0 с. Розгірче старовинного монастиря і печери О. Довбуша, 1984 Разом 2036,6 Рис. 1.150. Cкелі на г. Вапнярка – комплексна Рис. 1.151. Горб-останець Свята Гора (388 м) – памятка природи загальнодержавного значення комплексна памятка природи місцевого “Гора Вапнярка” значення “Свята Гора” 185 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Окремо зазначимо об’єкти, які мають природне й історико-культурне значення, – ПП “Страдчанська” (Яворівський р-н), “Стільська” (Миколаївський р-н), “Скеля, де був збудований замок Данила Галицького” (Старосамбірський р-н) та ін. Деякі з об’єктів, зокрема у Золочів- ському, Бродівському і Миколаївському районах, увійшли до складу таких природоохоронних установ, як НПП “Північне Поділля” та РЛП “Стільське Горбогір’я”, отож сьогодні мають подвій- ний природоохоронний статус. Геологічні пам’ятки природи. Геологічні ПП організовані для збереження печер, скель, геоло- гічних відслонень, ерозійних останців та польодовикових утворень (ератичних валунів, моренних відкладів). Їхні розміри становлять від 0,1 до 80 га. Зазначимо, що всі ПП створені ще 1984 р., поширені у десяти адміністративних районах області й у м. Львів та приурочені до гірської частини Львівщини, Передкарпатської рівнини і Подільської височини (рис. 1.154; табл. 1.24). У Карпатах розташовані такі пам’ятки природи: “Печера” і “Скелі” біля с. Верхнє Висоцьке та смт Бориня (Турківський р-н), Печера “Писана криниця” і Скеля “Красний камінь” (Сколівський р-н) (рис. 1.152), Скеля “Соколів Камінь” (Старосамбірський р-н), що сформувались у місцях поши- рення масивних ямненських пісковиків, які сприяють утворенню скель і скельних комплексів. Цікавими з палеогеографічного погляду є ПП “Залишки польодовикової морени з викопним торфовищем” (с. Крукеничі) і “Валуни польодовикового періоду” (с. Боляновичі) у Мостиському районі, які засвідчують діяльність нижньоплейстоценового льодовика на території Львівщини. Особливості геології і рельєфу Поділля репрезентують пам’ятки природи Бродівського, Золочівського районів та м. Львів (зокрема, “Медова печера” (рис. 1.153) і “Кортумова гора”). На Бродівщині розташована оригінальна скеля-останець “Чортів камінь” заввишки 17 м (рис. 1.155). Унікальними для Львівщини є пам’ятки природи історико-гірничопромислового типу, пов’язані з історією видобутку корисних копалин у м. Борислав – “Найпродуктивніша нафтова свердловина № 298” (“Ойл Сіті”), яку охороняє НГВУ “Бориславнафтогаз”. Гідрологічні пам’ятки природи. Цей вид пам’яток природи є найчисельнішим і репрезентовані зазвичай джерелами і свердловинами (29 об’єктів), водоспадами (3), торфовищами (1) та витоком річки (1). Розміри цих заповідних об’єктів порівняно з іншими є мінімальними (від 0,05 до 2 га). Майже всі пам’ятки (окрім ПП “Водоспад Лазний”) організовані 1984 р. Заповідний статус мають (табл. 1.24): джерела і свердловини мінеральних вод курортів Моршин (7), Труска- вець (4), Немирів (5), Розлуч (4), Любінь Великий (1) і Шкло (1) (рис. 1.156). З водоспадів природо- охоронний статус мають Гуркало (Сколівський р-н), Лазний (Дрогобицький р-н) та водоспад гір- Рис. 1.152. Геологічна пам’ятка природи Рис. 1.153. Геологічна пам’ятка природи місцевого значення Cкеля “Красний камінь” місцевого значення “Медова печера” у Львові – один з перших резерватів на Львівщині 186 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Рис. 1.154. Геологічні і гідрологічні пам’ятки природи Львівської області (нумерацію пам’яток природи подано у табл. 1.24) (Брусак, Кричевська, 2019) 187 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Таблиця 1.24 Геологічні і гідрологічні пам’ятки природи Львівської області № ПП Назва геологічної / гідрологічної Площа, Власники або землекористувачі, на кар- пам’ятки природи га відповідальні за збереження ПП тосхемі 1 2 3 4 Геологічні пам’ятки природи 1. Відслонення тортонських пісковиків, 1984 80,0 Селянська спілка с. Підгірці 2. Ерозійний останець морських рифів Товтрів 0,3 Підкамінська селищна рада в околицях села Підкамінь, 1984 3. Скеля “Великий Камінь”, 1984 0,1 ДП “Золочівське ЛГ” 4. Залишки польодовикової морени з 8,6 Крукеницька сільська рада викопним торфовищем, 1984 5. Валуни польодовикового періоду 0,3 Золоткевицька сільська рада 6. Відслонення у м. Рудки, 1984 1,0 Рудківська міська рада 7. Відслонення тортонських пісковиків зі скуп- 12,1 Миколаївське ДЛГП ЛГП “Галсільліс”, ченням викопної тортонської фауни, 1984 с. Тростянець 8. Скеля з трьома печерами, 1984 51,0 ДП “Стрийське ЛГ” 9. Відклади крейдових порід, відслонених у 4,0 Монастирецька сільська рада басейні ріки поблизу смт Журавно і Старе Село, 1984 10. Скеля “Соколів Камінь” – останець 5,5 ДП “Старосамбірське ЛГ” ямненського пісковика, 1984 11. Бориславський розріз палеогену, 1984 2,0 НГВУ “Бориславнафтогаз” 12. Найпродуктивніша нафтова свердловина 0,03 НГВУ “Бориславнафтогаз” № 298, 1984 13. Печера, 1984 0,3 ДП “Славське ЛГ” 14. Скеля, 1984 0,5 Верхньо-Висоцька сільська рада 15. Скеля, 1984 0,5 Боринська селищна рада 16. Красний Камінь, 1984 1,7 ДП “Сколівське ЛГ” 17. Печера “Писана Криниця”, 1984 0,1 ДП “Славське ЛГ” 18. Кортумова гора, 1984 21,4 Трест зеленого господарства 19. Медова печера, 1984 1,2 Трест зеленого господарства Гідрологічні пам’ятки природи 20. Джерело питної води “Нафтуся”, 1984 0,1 Адміністрація курорту Шкло 21. Джерело № 1 курорту Немирів, 1984 0,2 Адміністрація курорту 22. Джерело № 2 курорту Немирів, 1984 0,2 Адміністрація курорту 23. Джерело № 3 курорту Немирів, 1984 0,2 Адміністрація курорту 24. Джерело № 5 курорту Немирів, 1984 0,2 Адміністрація курорту 25. Джерело № 6 курорту Немирів, 1984 0,2 Адміністрація курорту 26. Джерело мінеральної води “Олесько”, 1984 0,6 Завод мінеральної води 27. Торфове болото, 1984 2,0 Селянська спілка с. Никловичі 28. Свердловина 1-К курорту Любінь Великий, 0,25 Адміністрація курорту 1984 29. Джерело мінеральної води, 1984 0,05 Селянська спілка с. Стара Сіль 30. Джерело мінеральної води (с. Лаврів і 0,05 Селянська спілка с. Стара Сіль с. Волошиново), 1984 188 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Закінчення табл. 1.24 1 2 3 4 31. Джерело мінеральної води, 1984 0,05 Селянська спілка с. Грозьово 32. Два джерела мінеральної води, 1984 0,2 ДП “Дрогобицьке ЛГ” 33. Джерело № 1 “Нафтуся” курорту Труска- 0,3 Трускавецька територіальна вець, 1984 курортна рада 34. Джерело № 6 (колишнє “Едвард”) курорту 0,3 Трускавецька територіальна Трускавець, 1984 курортна рада 35. Джерело № 7 (колишнє “Фердинанд”) 0,3 Трускавецька територіальна курорту Трускавець, 1984 курортна рада 36. Джерело № 11 (колишнє “Юзя”) курорту 0,3 Трускавецька територіальна Трускавець, 1984 курортна рада 37. Водоспад Лазний, 2015 0,15 Дрогобицький ДЛГП ЛГП “Галсільліс” 38. Водоспад гірської річки Явірки, 1984 0,5 Яворівська сільська рада 39. Джерело мінеральної води, 1984 0,2 Розлуцька сільська рада 40. Джерело мінеральної води, 1984 0,2 Розлуцька сільська рада 41. Джерело мінеральної води, 1984 0,3 Розлуцька сільська рада 42. Джерело мінеральної води, 1984 0,3 Карпатська сільська рада 43. Водоспад “Гуркало”, 1984 0,1 Селянська спілка с. Корчин 44. Джерело мінеральної води (с. Гребенів), 1984 0,01 Тухлянська сільська рада 45. Криниця Івана Франка, 1984 0,05 Тухлянська восьмирічна школа 46. Свердловина № 6 (с. Баня Лисовецька), 1984 0,3 Рада профспілок курорту Моршин 47. Свердловина № 20, 1984 0,36 Рада профспілок курорту Моршин 48. Свердловина № 17а, 1984 0,36 Рада профспілок курорту Моршин 49. Джерело № 1 “Боніфацій”, 1984 0,65 Прикарпатська рада курорту Моршин 50. Джерело № 2 “Магдалина”, 1984 0,65 Прикарпатська рада курорту Моршин 51. Джерело № 3 “Людмила”, 1984 0,65 Прикарпатська рада курорту Моршин 52. Джерело № 4, 1984 0,36 Прикарпатська рада курорту Моршин 53. Витік р. Куна”, 1984 1,0 Вільховецька сільська рада Рис. 1.155. Скеля-останець “Чортів камінь” – Рис. 1.156. Бювет з мінеральною водою геологічна пам’ятка природи місцевого значення у Трускавці – гідрологічна памятка природи “Ерозійний останець морських рифів Товтрів в місцевого значення “Джерело № 11 околицях села Підкамінь” (колишнє “Юзя”)” 189 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони ської ріки Явірки (Турківський р-н). Поодинокими у цій групі є пам’ятка природи “Торфове боло- то” у Самбірському районі поблизу с. Никловичі, а також ПП “Витік р. Куна“ у Жидачівському районі неподалік с. Тейсарів, де перебуває під охороною невелике природне озерце з потуж- ними джерелами, що живлять р. Куну – праву притоку Дністра. Перспективи розвитку мережі пам’яток неживої природи. Просторовий аналіз мережі пам’яток природи Львівщини засвідчує, що сьогодні не визначено жодної пам’ятки неживої природи у Сокальському, Жовківському, Радехівському, Пустомитівському і Перемишлянському районах. Аналіз наукових публікацій із досліджуваної тематики (Геологические…, 1987; Геологічні…, 2006; Зінько та ін., 2004; Зінько, 2007; Шевчук, Іваник, 2014; Історико-культурні…, 2017 та ін.) засвідчує про значний потенціал території Львівщини у межах гірської і передгірної частин Карпат, Розточчя, Опілля і Поділля, Малого Полісся щодо збільшення кількості заповідних об’єктів зазначеного типу. На спільному засіданні співробітників відділу охорони природних екосистем Інституту екології Карпат НАН України та науково-дослідної лабораторії інженерно-географічних, природо- охоронних і туристичних досліджень географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка навесні 2019 р. намічено потенційні об’єкти для заповідання, які мають геолого-геоморфологічну та гідролого-ботанічну цінність. Зокрема, запропоновано взяти під охорону як геологічні пам’ятки такі: печеру Прийма та комплекс скель з печерами в околицях Миколаєва, скелю Дірявець поблизу с. Дубровиця Миколаївського р-ну, останець Червона гора неподалік с. Мокротин Жовківського р-ну, Тишівецькі скелі уздовж р. Стрий неподалік с. Межиброди Сколівського р-ну і комплекс скель в околицях с. Ямельниця Сколів- ського р-ну. Потребує охорони також комплекс скель і печер на гірському хребті Ключ (Брусак, Кричевська, 2019). У межах Буго-Стирської рівнини перспективними геологічними пам’ятками є відслонення Батятицьких пісковиків біля с. Батятичі Кам’янко-Бузькому р-ну, а геоморфологічними пам’ят- ками – дюна в урочищі “Кемпа” неподалік с. Смільно Бродівського р-ну та параболічна дюна біля смт Старий Добротвір Кам’янка-Бузькому р-ну. Зазначені об’єкти мають палеогеографічну та екоосвітню цінність (Мисак, 2019; Яворський, Хмелівський, В’ялий, 2008). Перспективними геологічними пам’ятками природи є опорні розрізи лесово-ґрунтових серій плейстоцену на Волинській височині поблизу с. Бояничі Сокальського р-ну та Перед- карпатській височині в околицях сіл Торгановичі, Дубрівка і Кружики у Самбірському районі, с. Слохині Старосамбірського р-ну, с. Крукеничі Мостиського р-ну, які є одними з найкраще вивчених в Україні (Богуцький, Томенюк, 2019). Також перспективними геологічними пам’ят- ками виступають травертини (вапнякові туфи) на Сянсько-Дністерському межиріччі в околицях с. Крукеничі Мостиського р-ну, с. Воютичі Самбірського р-ну, с. Нове Місто Старосамбірського р-ну та в околицях Львова (підніжжя Чатової скелі та у верхів’ях р. Маруньки) (Дмитрук, Яцишин, 2019). Останні травертини знаходяться у межах лісових заказників “Чортова скеля” (353,46 га) і “Львівський” (848,12 га). З цінних гідрологічних об’єктів потребують заповідання свердловини і джерела на території курорту Східниця, де розвідано 38 джерел і 17 свердловин води з різним фізико- хімічним складом, а також витоки р. Стир – найдовшої річки басейну Прип’яті на Львівщині (Брусак, Кричевська, 2019). Зазначимо, що багато цінних джерел, які вважають цілющими, місцеві мешканці тривалий час використовують у сакральних цілях, облаштовують їх та догля- дають. Отож надавати таким джерелам заповідний статус недоцільно. Серед цілющих джерел сакрального використання виокремимо у Жовківському районі – джерело Маруся в урочищі Заглинна поблизу с. Монастирок, де відбуваються прощі, і джерело Архистратига Михаїла у Старому Селі; у Яворівському районі – джерела ікони Божої Матері Лісковецької та Св. Онуфрія в урочищі Студенець поблизу с. Лісок, джерело неподалік Крехів- 190 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. ського монастиря з купіллю Св. Анни, джерело “Біля бука” неподалік с. Вербляни та джерело- колодязь на Страдецькій горі; у Буському районі – джерело поблизу с. Острівчик-Пильний; у Жидачівському районі – джерело “Зозулина криниця” біля с. Бориничі; у Мостиському районі – джерело неподалік с. Тишковичі; у Пустомитівському – неподалік с. Раковець; у Дрогобицькому районі джерело в околицях с. Урич неподалік однойменних скель; джерело Свято-Успенської Унівської Лаври у Перемишлянському районі та джерело Пресвятої Богородиці поблизу с. Межиброди Сколівського р-ну. На особливу увагу з метою вивчення і потенційного заповідання, на нашу думку, заслуго- вують об’єкти природно-антропогенного характеру (закинуті кар’єри, шахти, давні копальні, відвали гірських порід тощо). Перспективними щодо цього є кілька закинутих кар’єрів на Розточчі: кар’єр з видобутку мергелів поблизу хутора Зелена Гута неподалік с. Потелич зі знач- ним вмістом скам’янілостей мешканців крейдового моря; піщаний кар’єр поблизу с. Лозино з влюченнями скам’янілих дерев; кар’єр неподалік с. Бірки, у якому відслонюються відклади середнього баденію, а також кар’єр поблизу с. Святослав Сколівському р-ні (Геологические…, 1987; Брусак, Кричевська, 2019; Брусак, Кричевська, Благодир, 2018). Чимало цінних проми- слово-інженерних об’єктів розташовано в районі Борислава і Східниці, які є пам’ятками розвитку гірничого промислу на Передкарпатті. Серед них колишня Бориславська шахта озокериту (функціонувала до 1994 р.), нафтогазова свердловина “Карпатський Раточин” (пробурена 1893 р.) і територія нафтової шахти у Бориславі; місцерозташування перших нафтових свердло- вин “Магделена” (1872 р.) і “Якуб” (1895 р.) у Східниці (Історико-культурні…, 2017). З метою збереження зазначених об’єктів потрібно підготувати і погодити відповідну документацію (наукове обґрунтування цінності об’єктів, клопотання щодо їхнього створення, рішення органів місцевої влади, охоронні зобов’язання) щодо оголошення їх об’єктами природно-заповідного фонду. Сьогодні виникла потреба у створенні належної геоінформаційної бази щодо мережі цих заповідних об’єктів із відповідним інформаційним наповненням. Для деяких пам’яток природи (передусім у НПП і РЛП) актуальним є облаштування інформаційними знаками, доне- сення інформації щодо їхнього статусу до місцевих органів самоврядування, освітніх закладів, туристичних організацій. 1.5.4. Мережа геопарків Геопарк – це територія з цінними, рідкісними (чи унікальними) геолого-геоморфологічними об’єкти і ландшафтами, якою управляють відповідно до загальної цілісної концепції охорони, освіти та сталого (зрівноваженого) розвитку (UNESCO…, 2017). Окрім об’єктів, що репрезентують геолого-геоморфологічну спадщину, в межах геопарків захищають також інші природні, архео- логічні, екологічні, історичні та культурні цінності. Геопарки за своїм значенням поділяються на локальні (регіональні), національні та глобальні. Зокрема, відповідно до Програми геопарків ЮНЕСКО (UNESCO…, 1999) сформовано мережу геопарків міжнародного значення європей- ської (зараз є 81 геопарк у 26 європейських країнах) (European…, 2020) та глобальної (на даний час 169 геопарків у 44 країнах) (UNESCO…, 2017) мереж геопарків. До мережі глобальних геопарків ЮНЕСКО (UNESCO Global Geoparks) належать геопарки з геолого-геоморфологічними об’єктами і ландшафтами світового значення у галузі наук про Землю. Для Глобальних геопарків ЮНЕСКО управління здійснюють відповідно до державного законодавства країни їхнього розташування, однак дотримуються єдиної політики охорони і зрівноваженого розвитку; кожен геопарк має власний менеджмент-план (Шевчук, 2010; UNESCO…, 2017), але усі вони тісно співпрацюють. Слід зауважити, що статус геопарку надається територіям на чотири роки, потім його переглядають і, відповідно, продовжують чи скасовують. 191 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Деякі території чи їх частини, які набули статусу геопарку, одночасно мають статус біосферних заповідників за програмою “Людина і біосфера” (МАВ) ЮНЕСКО. Кожен Глобальний геопарк ЮНЕСКО використовує свою геологічну спадщину разом з усіма іншими аспектами природної та культурної спадщини території для підвищення обізнаності та розуміння ключових проблем, що постають перед суспільством, таких як стале викори- стання ресурсів нашої Землі, пом’якшення наслідків зміни клімату та зменшення ризиків, пов’язаних зі стихійними лихами. Важко переоцінити значення геопарків для популяризації геологічної спадщини територій (регіонів) та поширенню знань у галузі наук про Землю. Під- вищуючи обізнаність про важливість геологічної спадщини території в історії та суспільстві сьогодні, геопарки викликають у місцевих жителів почуття гордості за свій регіон та посилюють їхню ідентифікацію з місцевістю. Стимулюється створення інноваційних місцевих підприємств, нових робочих місць та високоякісних навчальних програм (курсів), оскільки з’являються нові джерела доходу завдяки розвитку геотуризму, тоді як геологічні ресурси території захищені (UNESCO…, 2017). Однією з головних цілей, які ставлять перед собою усі геопарки, є поліпшення і розши- рення способів охорони, облаштування і популяризації геологічних і геоморфологічних об’єктів, що є на їхніх територіях (Шевчук, 2010). Для цього геопарки постійно експериментують, розви- вають і поліпшують методи діяльності та підтримують наукові дослідження у різних напрямах галузі наук про Землю, а також об’єднуються у мережі геопарків для полегшення виконання цих завдань. Діяльність геопарків має три головних напрями (Шевчук, 2010, 2011): геоконсервація: збереження й вивчення об’єктів геоспадщини, впровадження та демон- страція нових методів їхнього збереження й використання; збереження та підтримка місцевих традицій та чинного законодавства; геоосвіта: організація і вжиття заходів щодо популяризації знань у галузі наук про Землю та охорони природи для широкого кола осіб. Це стосується організації охорони і презен- тації геосайтів, музеїв, інформаційних центрів, подорожей, спеціалізованих турів, шкільних екскурсій, семінарів, конференцій, видання популярної літератури, карт, освітніх матеріалів та презентацій тощо. Геопарки також проводять наукову роботу спільно з університетами, науково-дослідними інституціями, стимулюють обмін досвідом між ученими та місцевими громадами; геотуризм: стимулювання економічної активності та зрівноваженого (сталого) розвитку шляхом розвитку геотуризму. Створюючи привабливі для відвідувачів об’єкти, геопарки підтримують соціально-економічний розвиток місцевих громад – популяризують місцеві туристичні продукти та природну спадщину. Це сприяє створенню унікальних пропозицій для геотуризму і просуванню місцевого геопродукту на туристичних ринках. Головними завданнями геопарків є наукові дослідження, інвентаризація, картування, охорона і популяризація геологічних (геоморфологічних) об’єктів, збереження скам’янілостей і археологічних пам’яток, створення мережі туристичних шляхів, що сполучають об’єкти на тери- торії парку з туристичною інфраструктурою, розвиток освітніх програм, організація культурних і наукових заходів та популяризація пам’яток неживої природи (Шевчук, 2010). За прикладом геопарків ЮНЕСКО у деяких країнах (наприклад, Німеччина, Польща, Чеська Республіка та ін.) сформували національні мережі геопарків, які функціонують за тими самими принципами і провадять подібну діяльність в межах певної країни. Загалом, геопарки є потужним інстру- ментом для збереження геоспадщини території та забезпечення її сталого розвитку, що сприяє зростанню їх світової популярності. Проблематика формування геопарків в Україні перебуває на початковому етапі (Завадович, Зінько, 2020; Зінько, Богуцький, Брусак та ін., 2010; Зінько, Шевчук, 2011; Кравчук, Богуцький, Зінько та ін., 2013; Шевчук, 2011). Зокрема, розроблено схему потенційних геопарків націо- 192 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. нального значення для території заходу України, а також окремих областей центру і сходу країни (Кравчук, Богуцький, Зінько та ін., 2013). Ці ініціативи у різних регіонах свідчать про актуальність нормативно-законодавчого закріплення цієї статусної категорії збереження і попу- ляризації геоспадщини та проведення відповідних науково-планувальних досліджень. Європейський і світовий досвід формування геопарків свідчить, що у більшості випадків цей статус надається існуючим природоохоронним територіям з багатою геоспадщиною (націо- нальні і ландшафтні парки, резервати неживої природи) та заповідним історико-культурним об’єктам з геоархеологічною цінністю. Багато з таких територій і об’єктів в Україні мають імідж цінних для геолого-геоморфологічних наук і водночас привабливих для широкого кола відвіду- вачів як популярні туристичні атракції. Зокрема, на Львівщині різноманітними феноменами геоспадщини характеризується НПП “Сколівські Бескиди” з чисельними скельними комплексами та водоспадами, Державний історико-культурний заповідник “Тустань” з комплексом Урицьких скель (Верхньодністерські Бескиди), РЛП “Стільське Горбогір’я” з численними геологічними відслоненнями та природно-антропогенними скельно-печерними комплексами. Велике зна- чення для збереження і популяризації геоспадщини Львівщини мають природоохоронні тери- торії (Яворівський НПП, природний заповідник “Розточчя”, РЛП “Равське Розточчя”) та окремі об’єкти в українській частині транскордонної височини Розточчя. Тут успішно функціонує транс- кордонний (українсько-польський) біосферний резерват “Розточчя”, а об’єкти геоспадщини менше відомі і популярні серед відвідувачів. У розробленій концепції формування геопарків Західної України (Зінько, Шевчук, 2011) на території Львівщини обґрунтовано виділення низки територій зі статусом потенційних гео- парків міжнародного, національного та локального значення (рис. 1.157). Зокрема, поєднання існуючих об’єктів геоспадщини та їх геотуристичний потенціал дають змогу спроектувати геопарк національного значення “Скелясті Бескиди” на основі НПП “Сколівські Бескиди”, Державного історико-культурного заповідника “Тустань” на Львівщині та регіонального ландшафтного парку “Поляницький” на Івано-Франківщині, а також два геопарки локального значення на базі РЛП “Стільське горбогір’я” і пам’ятки археології національного значення “Городище” (у реєстрі № 130019-Н) на Стільському Опіллі та РЛП “Знесіння” на Львівському Розточчі (Завадо- вич, Зінько, 2020). Окрім цього, на транскордонній височині Розточчя існують перспективи формування геопарку міжнародного значення “Кам’яний ліс на Розточчі”, де головною атрак- цією стануть залишки скам’янілих дерев у піщаних морських товщах неогену в межах польської й української частин Розточчя. З польської сторони уже підготовлена проектна документація майбутнього геопарку та розбудовані певні елементи геотуристично-геоосвітньої інфраструктури (музей, дидактична стежка) (Krąpiec, Jankowski, Margielewski at all, 2012). Визначальною рисою проектованих геопарків є, у першу чергу, унікальний рельєф висо- чинних і гірських територій. За сучасною геоморфологічною регіоналізацією Львівська область охоплює частини чотирьох геоморфологічних областей: 1) Волино-Подільської височини з прилеглим пасмом Розточчя, які сформувалися на платформах (давній Східноєвропейській і виступі епіпалеозойської Західноєвропейської); 2) Передкарпатської височини, сформованої на Передкарпатському передовому прогині; 3) Скибових (Зовнішніх) Карпат, які сформувалися на складчастих флішових структурах, ускладнених лускуватими насувами; 4) Вододільно-Верхо- винських Карпат, сформованих на флішових відкладах Кросненської зони з переважанням антиклінальних складок і широких синкліналей (Кравчук, Зінько, 2018). Георізноманітність Львівської області стала основою для формування тут низки цінних геолого-геоморфологічних утворень, частина з яких стали відомими природоохоронними об’єктами і здобули популярність як геотуристичні атракції. Власне це дало змогу запропонувати створення в межах Львівської області геопарку національного значення “Скелясті Бескиди”, двох геопарків локального значення (“Стільське Горбогір’я” і “Знесіння”) та українсько-польсь- кого транскордонного геопарку “Кам’яний ліс на Розточчі”. 193 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.157. Потенційні геопарки в межах Львівської області Потенційні геопарки: 1. Скелясті Бескиди, 2. Стільський, 3. Знесіння, 4. Кам’яний ліс на Розточчі. 194 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Геоморфологічні райони: 1.1. Сокальське розчленоване лесове пасмо, 2.1. Ратинська плоско-хвиляста водно-льодовикова та алювіально-денудаційна рівнина, 2.2. Бугсько-Стирська плоско-хвиляста водно- льодовикова та алювіально-денудаційна рівнина, 2.3. Радехівська хвиляста денудаційна рівнина, 2.4. Підподільська хвилясто-останцева денудаційна рівнина, 2.5. Грядове Побужжя з еоловими лесовими пасмами і широкими міжпасмовими долинами, 3.1. Гологоро-Вороняцьке структурно-денудаційне горбогір’я, 3.2. Опільська структурно-денудаційна горбогірно-долинна височина, 3.3. Львівське струк- турно-денудаційне плато, 3.4. Городоцько-Щирецька еолово-денудаційно-карстова пасмово-хвиляста рівнина, 4.1. Українське (Південне) Розточчя структурно-денудаційне з пасмово-горбистим та платоподіб- ним рельєфом, 5.1. Надсянська водно-льодовикова й алювіально-денудаційна рівнина, 5.2. Сянсько- Дністерська увалисто-горбиста льодовиково-воднольодовикова вододільна височина, 5.3. Верхньо- дністерська алювіальна рівнина, 5.4. Стривігорська денудаційно-акумулятивна височина, 5.5. Дрого- бицька денудаційно-акумулятивно-ерозійна височина, 5.6. Моршинська денудаційно-акумулятивна височина, 5.7. Свіче-Сивкинська денудаційно-акумулятивна височина, 6.1. Верхньодністерські низькогірні складчасто-скибові Бескиди, 6.2. Сколівські середньогірні складчасто-скибові Бескиди, 7.1. Стрийсько- Сянські Верховини ерозійно-антиклінальних хребтів і синклінальних долин, 7.2. Верховинський середньо- гірний ерозійно-тектонічний хребет. Проектований національний геопарк “Скелясті Бескиди”. У Скибових Карпатах запропоно- вано територію, перспективну для створення геопарку “Скелясті Бескиди”, який повинен охопити низку типових та унікальних скельних утворень Сколівських і Верхньодністерських Бескидів (Зінько, Шевчук, 2011). Бескиди складені глибоководними осадовими породами крейдового та палеогенового віку – флішем, до складу якого входять пісковики, алевроліти, аргіліти, гравеліти, вапняки та мергелі, що утворюють однорідні в літологічному і віковому відношеннях комплекси. Для Скибової зони Українських Карпат, частиною якої є Бескиди, характерними є відклади головнинської, стрийської, ямненської, манявської, вигодської, бистри- цької та менілітової (у північно-східній частині парку) світ. Ямненська світа у Сколівських Бески- дах складена головним чином масивними та грубошаруватими переважно крупнозернистими слабовапнистими пісковиками (рис. 1.158). В основі ямненської світи залягають породи ярем- чанських верств, які представлені тонкоритмічним глинистим флішем. Вище зазвичай залягає товща жовтувато-сірих товсто- і масивношаруватих, крупно- і середньозернистих невапнистих пісковиків, інколи з лінзами гравелітів (Зінько, Шевчук, 2011; Кравчук, 2005). Саме породи ямненської світи у Сколівських Бескидах найбільше виходять на поверхню окремими ізольова- ними локалітетами (г. Ключ, околиці сіл Ямельниця, Бубнище, Урич та ін.) та утворюють най- відоміші скельні комплекси – Урицькі скелі (рис. 1.159), Скелі Довбуша (рис. 1.160). Геологічна будова території проектованого геопарку виразно відображається у морфології її рельєфу – фактично, це геологічний музей під відкритим небом. Більша частина його території долиною р. Стрий поділена на два орографічно відмінні регіони. Північний (розташований північніше днища долини р. Стрий) відносять до Верхньодністерських низькогірних Бескидів (Орівський геоморфологічний підрайон), південний – до району Сколівських Бескидів (Кравчук, 2005). Гірські хребти північного регіону утворені Орівською і, частково, Сколівською скибами. Вони мають карпатське простягання і розділені широкими поздовжніми долинами рік Східниця, Уричанка та деяких менших потоків. Чисельні поперечні долини притоків цих рік зумовлюють ґратчасте розчленування гір. Лівобережна частина басейну р. Стрий в межах проектованого парку – типове низькогір’я. Низькогірний рельєф можна спостерігати і на правобережжі р. Стрий, біля сіл Сопіт–Крушельниця–Корчин–Кам’янка (Кравчук, 2005). Загалом, територію майбутнього геопарку у гіпсометричному аспекті можна віднести до двох помітно відмінних зон – північно-східної низькогірної та південно-західної середньогірної. Межа між цими зонами проходить з північного заходу на південний схід від с. Рибник до м. Сколе у підніжжі типово середньогірних гірських хребтів з вершинами Великий Верх (1 177 м) і Парашка (1 268 м) (Кравчук, 2005). Східніше м. Сколе її можна провести уздовж підніжжя північних відрогів хр. Зелем’янка. Виділена таким чином низькогірна зона буде включати час- 195 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.158. Породи ямненської світи (пісковики) Рис. 1.159. Урицькі скелі у Державному історико- найчастіше виходять на поверхню у Сколівських культурному заповіднику “Тустань” (с. Урич Бескидах у вигляді скельних утворень Сколівського р-ну) Рис. 1.160. Скельно-печерний комплекс Рис. 1.161. Тишівницькі (Княжі) скелі над “Скелі Довбуша” поблизу с. Бубнище Івано- р. Стрий на північній околиці с. Тишівниця Франківської обл. Сколівського р-ну Рис. 1.162. Скельна стінка в урочищі Сигла Рис. 1.163. Водоспад на річці Кам’янка на хребті Ключ 196 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. тини двох раніше зазначених геоморфологічних регіонів – Верхньодністерського району, роз- ташованого північніше правобережного схилу долини р. Стрий (Верхньодністерські Бескиди), та низькогірну частину переважно середньогірних Сколівських Бескидів. Головними елементами рельєфу території проектованого геопарку “Скелясті Бескиди” є долини різнопорядкових річок і струмків та їхні складові, у тім числі тераси та придолинні денудаційні рівні, а також водозбірні лійки, денудаційного і структурно-денудаційного поход- ження вершинні поверхні гірських хребтів і гір, їх флювіально- та структурно-денудаційні схили, окремі зсуви і зсувні схили. Морфологічні особливості річкових долин визначаються передовсім порядком (величиною) долиноутворюючих рік і геологічною будовою місцевості. Долини порів- няно великих рік мають досить значну (до 300–350 м і більше) глибину та трапецієподібну форму поперечного профілю, ускладнену наявністю низьких і середньовисоких надзаплавних річкових терас. Долини менших рік частіше бувають V-подібні (у поперечному профілі), в їх межах трапляються зазвичай лише низькі (до 25 м відносної висоти) тераси (Кравчук, 2005). Усі долини проектованого геопарку характеризуються поганою збереженістю високих терас – вони трапляються переважно в розширеннях головних долин у вигляді невеликих фрагментів, перетворених денудацією. Схили річкових долин зазвичай дуже поступово заміщують схили гірських хребтів. Часто їх розмежування проблематичне або й зовсім умовне. Беручи до уваги простягання річкових долин і структурних форм (скиб, лусок, складок, пластів), можна розрізняти поздовжні (витягнуті за простяганням форм геологічної структури) та поперечні долини й від- різки долин. Поздовжні долини часто приурочені до виходів товщ, складених порівняно по- датливами породами, поперечні – до субвертикальних розривних порушень – скидів, скидо- зсувів, макротріщин. У межах території парку та по сусідству з ним маємо показові приклади як поперечних, так і поздовжніх річкових долин (Кравчук, 2005). Головними геотуристичними атракціями проектованого геопарку повинні стати скельні комплекси Урицьких скель і Скель Довбуша (біля с. Бубнище) як найвідоміші в Українських Карпатах скельні утворення з багатою геолого-геоморфологічною та історико-археологічною тематикою (Зінько, Шевчук, 2011). Одночасно вони є найвідвідуванішими туристичними об’єк- тами геоспадщини в регіоні. Згідно з попередніми проектними розробками, геопарк “Скелясті Бескиди” можна сформувати на базі двох великопросторових природоохоронних територій – Поляницького РЛП (Івано-Франківська обл.) з комплексною пам’яткою природи Скелі Довбуша, південної частини НПП “Сколівські Бескиди” та околиць з численними геооб’єктами і комплексу Урицьких скель у Львівській області (Зінько, Шевчук, 2011). У проектованому геопарку, окрім згаданих вище скельних комплексів, представлені також скельні групи (Острий Камінь, Ямель- ницькі скелі, Комарницькі скелі, скелі Розгірче, Тишівницькі (Княжі) скелі (рис. 1.161) та пооди- нокі скелі (Верхнє Синьовидне, Кам’янистий, Кобилів, Крушельниця). Завдяки виходам стійких ямненських пісковиків на цій території трапляються численні скельні урвища (стінки) природного (рис. 1.162) та штучного (кар’єри) походження. Цей перелік скельних феноменів доповнюють гідрогеоморфологічні об’єкти – водоспади Кам’янка (рис. 1.163) та Гуркало, численні “шипоти” (мікропороги) на ріках Стрий й Опір та їхніх притоках. Попри те, що багато атракційних геомісць не входять до складу природоохоронних територій, їх заплановано включити до проектованого геопарку як окремі геотуристичні атракції через їх високу наукову, пізнавально-освітню, естетич- ну та туристичну цінність. Завдяки історико-культурній та геотуристичній атракційності скельних комплексів Скель Довбуша й Урицьких скель, інших скельних груп, а також водоспадів ця територія є важливою для організації пізнавальних туристичних маршрутів (Зінько, Шевчук, 2011). Окрім того, Скелі Довбуша і Урицькі скелі увійшли до міжнародного українсько-польсь- кого шляху “Гео-Карпати” як геотуристичні атракції (Бубняк, Зінько, Мальська та ін., 2013). Біля популярних туристичних атракцій на території проектованого геопарку поступово розвивається рекреаційно-туристична інфраструктура (стежки, інформаційні вказівники і стенди, зони відпочинку, паркінги, імпровізовані тимчасові пункти продажу місцевої продукції і суве- 197 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони нірів), до обслуговування туристичних потоків частково залучено місцеве населення. Для популяризації геолого-геоморфологічної спадщини цієї місцевості та підготовки до створення на її базі геопарку “Скелясті Бескиди” важливим є: 1) формування спеціалізованих дидактичних стежок для найпопулярніших скельних комп- лексів (Скелі Довбуша, Урицькі скелі) і геотуристичних маршрутів для інших об’єктів; 2) створення нових туристичних продуктів на основі цінних об’єктів неживої природи – пізнавальних, кваліфікованих, відпочинкових, культурологічних; 3) розвиток спеціалізованої геотуристичної інфраструктури в межах проектованого геопарку (музеї, експозиції, візит-пункти, ознаковані шляхи, оглядові майданчики) та впорядкування вже існуючої інфраструктури; 4) забезпечення інформаційними та освітніми виданнями для популяризації культурної і природничої спадщини цієї унікальної території. Проектований локальний геопарк “Стільський”. Значний потенціал для створення локального геопарку є у регіонального ландшафтного парку “Стільське горбогір’я” та прилеглих територій. Територія досліджень у морфологічному плані входить до складу горбистого району, що отри- мав різні назви: Мале Опілля, Миколаївсько-Бібрське Опілля, Бібрсько-Перемишлянське Опілля (Геоекологічне…, 2010; Зінько, Майданський, Шевчук, 2010). Цей район вирізняється значною геолого-геоморфологічною різноманітністю. В геоморфологічному плані його основу складають такі форми та елементи рельєфу як горбисті пасма, долини й останцеві горби та педименти- зовані підніжжя. Територія характеризується активним протіканням сучасних морфодинамічних процесів (Зінько, Майданський, Шевчук, 2010): карстових (лійки і понори), гравітаційних (зсувно-опливинних) та ерозійних (донні форми яро утворення). В геологічній структурі доміну- ють породи неогенового віку: вапняки, пісковики і піски, які репрезентовані тут різними літолого- фаціальними різновидами. В межах цієї території виділено низку цінних у науково-освітньому плані геолого-геоморфологічних об’єктів в якості місцевих геологічних пам’яток. Серед них: скеля з трьома печерами (біля с. Ілів) та виходи баденських вапняків (біля с. Тростянець). Комплексна пам’ятка природи “Стільська” включає горбисто-долинні комплекси, буково-грабові асоціації, а також унікальний археологічний комплекс ІХ–Х ст. – Стільське городище. Одночасно східна периферія парку протягом останніх століть відома як гірнича місцевість. Тут наявні як давні гірничі виробітки (Бродки, Красів, Миколаїв, Тростянець), так і сучасні експлуатовані кар’єри (Глуховець, Тростянець, Завадів) (Геоекологічне…, 2010). Активна гірнича діяльність зумовила наявність на території значної кількості геологічних відслонень, що знаходяться у різ- них стадіях: від експонованого виду до заростаючого (Зінько, Майданський, Шевчук, 2010). Як уже зазначалось, досліджувана територія насичена об’єктами культурної спадщини – археологічні, сакральні, мілітарні та традиційно-господарські. Багато з цих об’єктів в якості “суб- страту” використовували скельні і печерні утворення, виходи гірських порід (Геоекологічне…, 2010). Георізноманітність території, її тривала гірнича історія й специфічне поєднання геологічної та культурної спадщини дозволяє виділити кілька типів потенційних геотуристичних об’єктів: скельно-печерні утворення, окремі скелі та скельні виходи, геологічні відслонення в межах експлуатованих і заростаючих кар’єрних техноформ, а також природно-культурні утворення типу давніх земляних валів та наскельних “погребів” (Зінько, Майданський, Шевчук, 2010). Найбільшу атракційність завдяки пізнавально-ландшафтній цінності на досліджуваній тери- торії мають у першу чергу скельно-печерні утворення такі як скеля “Дірявець” біля с. Дуброва Миколаївського р-ну (рис. 1.164), скеля з трьома печерами біля с. Ілів Миколаївського р-ну (рис. 1.165), рукотворні печерні утворення у скельному виступі біля Миколаєва. Скелю “Дірявець” вирізняє унікальна форма отвору (наскрізна печера) у скельному виступі (постаменті) на схилі долини р. Колодниці. Отвір висотою до 1,5 м має антропогенне походження та пов’язаний з від- 198 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Рис. 1.164. Скеля “Дірявець” біля с. Дуброва Рис. 1.165. Скеля з трьома печерами поблизу с. Ілів Миколаївського р-ну Миколаївського р-ну Рис. 1.166. Відслонення баденських пісковиків Рис. 1.167. Штучне відслонення піщаних порід зі скупченням викопної баденської фауни – у діючому кар’єрі поблизу с. Тростянець геологічна пам’ятка природи місцевого значення Миколаївського р-ну Рис. 1.168. Скельні відслонення баденських пісковиків поблизу с. Дуброва зі стовпчастими формами вивітрювання 199 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони бором піддатливих піщано-пісковикових порід. На думку археологів ця скеля була одним із культових об’єктів території Великого Сільського городища. Скеля з трьома печерами біля Іліва, взята під охорону на початку 1970-х років, представляє собою унікальне скельно-печерне утворення з добре вираженим псевдокарстовим мікрорельєфом (ніші, стільникові форми). Другу групу потенційних геотуристичних об’єктів утворюють поодинокі скельні утворення та відслонення геологічних порід. Найбільш відомими і привабливими серед них є: скеля у лісовому масиві біля с. Тростянець та скеля біля Миколаєва, а також виходи скельних порід біля с. Тростянець (рис. 1.166, 1.167) і с. Дуброва (рис. 1.168). Слід зазначити, що часто скелі поєднані з цікавими історико-культурними об’єктами; зокрема, скеля біля Тростянця Миколаївського р-ну надбудована дотом з часів Другої світової війни, а миколаївська скеля входить до складу сучасного сакрального комплексу “Великодне яйце“. Серед виходів скель (природних і штучних) найбільш мальовничими та цінними у пізна- вальному значенні є утворення біля с. Дуброви, що демонструють морфологічно різноманітні скельні виходи та тектонічну тріщинуватість. Окрему групу об’єктів для геотуристичних маршрутів спеціального призначення склада- ють геологічні відслонення діючих і недіючих кар’єрних утворень. В уступах діючих кар’єрів у Тростянці, Завадові, Глуховичах відслонюється багатометрова товща мергелів (крейдова система) та піщано-пісковикових (вапнякових) товщ (неогенова система), які можуть стати освітніми об’єктами для навчальних маршрутів студентів природничого профілю. З іншої сторони, низка заростаючих геологічних відслонень є привабливими для геомаршрутів у зв’язку з розвитком тут унікальних стовпчастих форм вивітрювання (кар’єр у Тростянці) та наявністю давнього вапнякового промислу (кар’єр з вапняркою у Красові) (Зінько, Майданський, Шевчук, 2010). Специфічну групу геотуристичних об’єктів представляють природно-господарські (при- родно-культурні) утворення, зв’язані з різними історичними етапами природокористування. Зокрема, до цієї групи входять земляний комплекс давнього городища VIII–Х ст. “Стільське” та “погреби” (рис. 1.169), витесані у скельних виходах вздовж долини р. Колодниці біля с. Дуброва (Зінько, Майданський, Шевчук, 2010). Земляні вали городища добре збереглися і формують унікальний земляний технорельєф, аналогів яких на заході України не досить багато (Пліснен- сько, Которин, Корналовичі, Ганачівка). Унікальне для Західного Поділля пристосування скельних виходів для “погребів” як місць збереження сільськогосподарської продукції. Ці рукотворні скельні ніші мають різну форму отворів – від квадратних до овальних, ширину 1,5–2,0 м і довжину до 2,0–3,0 м. Деякі з цих “погребів”, очевидно, використовувались кілька століть. Рукотворні печерні утворення у скельному піщано-пісковиковому пасмі біля Миколаєва представляють собою глибокі і широкі тунелі, які неодноразово перетворювались протягом кількох століть. Останнє їх використання пов’язують з мілітарною діяльністю у період Першої світової війни. Цим укріпленням, відомим як Миколаївська фортеця, зараз пропонують надати статус пам’ятки історії і культури місцевого значення. Вони стали популярними серед туристів. Означені потенційні геотуристичні об’єкти можна розділити також за ступенем доступності для відвідувачів (близькість від доріг, ознаковані шляхи, зручності для огляду). Їх можна згрупу- вати у три групи: доступні для огляду, ускладнений доступ для огляду та складні для доступу. У першу групу з доброю доступністю слід віднести такі об’єкти як скельно-печерний комплекс “Дірявець”, виходи скель біля с. Дуброва, “погреби” у скелях, що розташовані вздовж дороги Розділ – Стільське, а також заростаючий кар’єр у Тростянці з формами вивітрювання і скельно- печерні комплекси біля Миколаєва. До об’єктів з ускладненим доступом слід віднести експлуа- товані кар’єри (в тому числі в аспекті безпеки відвідувачів) та городище у Стільському. Третя група представлена складними для доступу об’єктами, такі як скеля з трьома печерами поблизу с. Ілів, Тростянецька скеля через значну крутість підходів. Для організації туристичного руху на території проектованого РЛП розроблено два типи геотуристичних стежок (трас) (Зінько, Майданський, Шевчук, 2010): дидактична природничо-історична стежка в межах комплексної пам’ятки природи “Стільське” та краєзнавча стежка між селами Ілів і Дуброва. 200 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Рис. 1.169. Природно-культурні утворення типу наскельних “погребів” Проектований локальний геопарк “Знесіння”. Регіональний ландшафтний парк “Знесіння” у Львові належить до природоохоронних територій з визначною геоспадщиною, що репрезентує з однієї сторони науково-освітні об’єкти геолого-геоморфологічної історії Розтоцько-Опільської височини, а з іншої – етапність розвитку гірничої справи, зокрема видобування будівельних матеріалів і демонструє зразки кам’яного будівництва. Зокрема, на території парку знаходиться геологічна пам’ятка “Гора Лева” (рис. 1.170), що представляє відслонення морських баденських піщано-вапнякових відкладів, а також низка збережених геологічних відслонень неоген-крейдо- вого віку у різних частинах парку (рис. 1.171). Недавно відкрите і детально досліджене унікальне відслонення міоценових палеоорганізмів зі значним видовим різноманіттям та зі збереженим прижиттєвим положенням організмів (Геоекологічне…, 2010). Збереглись також ерозійні форми типу дебр (донних ярів) та структурно-денудаційні горби-останці і тераси. Одночасно досить цікавою є гірнича історія цієї території, що нараховує кілька етапів видобутку основних корисних копалин – міоценових пісків та вапняків. Цю історію гірництва можна відтворити на основі аналізу історичних джерел, архівних матеріалів, карт кінця XVIII – середини ХХ століття, а також аналізу гірничого рельєфу цієї території. В архівних документах відмічено, що у XVII ст. на Знесінні “ламали камінь для направи Високого і Низького Замків, побудови Ставропігійської Успінської церкви, а також церкви Свято-Онуфріївського монастиря” (Завадович, Зінько, 2020). Найдавніше зображення досліджуваної території парку фіксуємо на карті Львова Ж. Дуфі (1766), де територія центральної частини парку представлена вираженим розчленованим уступом. Уже на штриховій карті Львова 1844 р. спостерігаємо певні зміни, викликані, очевидно, гірничими розробками. Зокрема, помітні виположені ділянки у передплатовій ділянці та вздовж Кривчицького потоку. Уже на кадастровій карті 1856 р. ця територія з видобутком каменю отримала топонім “На кам’яних горах”. На геоморфологічній карті парку “Знесіння” добре виділяється дві генерації техногенних гірничих форм на північному мезосхилі височини Знесіння (Кайзервальдської). У привершинній частині фіксуються виражені пологонахилені ступені, що облямовуються крутими уступами – залишками давніх гірничих розробок. Друга, молодша генерація гірничих розробок у вигляді двох піщаних кар’єрів типу амфітеатрів, фіксується під верхньою генерацією гірничих форм типу “уступ – майданчик”. Ці піщані кар’єри розроблялись у 60–70-х роках минулого століття і характеризувались значною динамічністю відкосів. Тепер обидві генерації гірничих форм знахо- дяться на стадії стабілізації та характеризуються різним ступенем задернованості і залісне- ності (Завадович, Зінько, 2020). 201 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.170. Гора Лева – геологічна пам’ятка Рис. 1.171. Геоосвітні заняття в РЛП “Знесіння” природи в РЛП “Знесіння” з демонстрацією гірських порід Окрім цього, заслуговують на увагу ще два об’єкти гірничого типу розміщені на периферії парку: гора Лева, що зазнала розробки піщаних товщ на початку ХХ ст. і звідки отримала другу назву – Піщана гора, а також вапняково-піщаний кар’єр керамічної фабрики, що активно роз- ширювався в кінці ХХ ст. Як уже відмічалось, будівельне каміння і пісок з гірничих розробок території парку “Знесіння” використовувалось для розбудови Львова на різних етапах його розвитку. Одночасно на території парку та його охоронної зони наявна низка кам’яних будівель і пам’ятних споруд з використанням вапняків і пісковиків, що були видобуті на гірничих роз- робках Розтоцько-Опільської височини. Серед них: будівлі церков Знесіння, св. Йосафата і всіх мучеників та надгробні пам’ятники давнього цвинтаря Знесіння, в т. ч. зі збереженим обеліском Січових Стрільців. Наявність на території ландшафтного парку низки об’єктів геоспадщини, тривале його гірниче використання та локалізація шедеврів кам’яного будівництва створює ресурсні перед- умови для формування (через надання статусу) геопарку локального (місцевого) значення. Для набуття статусу геопарку важливим є загальний природоохоронний статус території. Як свідчить міжнародний досвід, зокрема китайський, де нараховується кілька десятків геопарків, їх створення відбувається на територіях, що мають заповідний статус: від пам’яток природи і природних парків до національних парків. Ландшафтний регіональний парк “Знесіння” – один з перших природоохоронних об’єктів цього типу в Україні. Тривалий період (понад 20 років) його функціонування як природоохоронної установи, набутий досвід в екологічній і освітній сфері дозволяють розробляти менеджмент-план щодо формування на його базі геопарку локального значення (Завадович, Зінько, 2020). Це слід розглядати як наукову і громадську ініціативу, що сприятиме у перспективі просуванню і впровадженню міжнародно визнаної категорії “геопарк” в національне природоохоронне законодавство. У парку нагромаджено багаторічний досвід здійснення проектних і впроваджувальних заходів щодо виявлення і забезпечення захисту об’єктів геоспадщини та створення тематичних геологічних атракцій, зокрема, геоскансену (Завадович, Зінько, 2016) та експозиції корисних копалин під відкритим небом (рис. 1.172). Територія парку “Знесіння” уже кілька десятирічь є полігоном для геологічних практик студентів геологічного і географічного факультетів. За парком закріплений імідж об’єкту геоосвіти в місцевих науково-освітніх колах. З іншої сторони в рекреаційно-туристичній діяльності парку активно впроваджуються геотуристичні заняття – як форма пізнавального туризму. Свідченням цього є розробка геотуристичної стежки “Пісок і Камінь”, в якій передбачено 14 об’єктів геолого-геоморфологічного, гірничопромислового та історико-культурного плану (Завадович, Зінько, 2020). В розробці цієї стежки приймають участь закордонні фахівці у рамках європейських екологічних програм. Це одна з перших гео- туристичних стежок у ландшафтних парках України. 202 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Рис. 1.172. Геологічна експозиція корисних копалин під відкритим небом При розробці менеджмент-планів геопарків значна увага приділяється активному залу- ченню місцевого населення до його функціонування, а також акцентування на місцево-регіо- нальних темах збереження і використання геоспадщини. Зокрема, знесінська громада зацікав- лена у спільному використанні кар’єрних техноформ для пізнавальних і спортивно-відпочин- кових цілей та рекультивації порушених земель. Для висвітлення історії забудови міста Львова розроблено проект відкритої експозиції “Алея будівельного каміння Львова”, що розповідатиме про використання порід Розтоцько-Опільського регіону для будівництва визначних споруд міста (Завадович, Зінько, 2020). У перспективі її буде доповнено музейною експозицією “Геологія, гірнича справа і кам’яне будівництво Розтоцько-Опільського регіону” в проектованому візит- центрі парку. Для посилення геоосвітньої і геотуристичної привабливості РЛП “Знесіння” як перспективного геопарку передбачено також розроблення проекту і впровадження геоскансену “Геологічна історія регіону” з експозицією основних порід Розточчя і Опілля, інформаційного макету геохронологічної таблиці регіону та основних видів його корисних копалин. Проектований українсько-польський транскордонний геопарк “Кам’яний ліс на Розточчі”. Височину Розточчя вирізняє особливе геотектонічне положення – вздовж краю Східноєвро- пейської платформи на межі із Західноєвропейською плитою – трансєвропейський лінеамент Тессейра-Торнквіста. Основні етапи тектонічного розвитку (палеозой-кайнозой) його території характеризувались підвищеною активністю, що виражена у блоково-складчастих деформаціях її головних структурних поверхів. У неотектонічному плані Розточчя вирізняє виражений розломно- блоковий характер горстоподібної височини. У морфогенетичному плані рельєф Розточчя є прикладом пластових височин столово-останцевого характеру, що відображають структурно- літологічну неоднорідність його геологічної будови. Кульмінаційні висоти Розточчя не переви- щують 290 м н.р.м. на північно-західному його краю, поступово підвищуються до 350 м н.р.м. у центральній частині і сягають 380–400 м н.р.м. у південній. Найвищою вершиною є г. Чортова (Чатова) Скеля висотою 409 м н.р.м., розташована на південно-східному краю височини (в око- лицях Львова) (Зінько, Богуцький, Брусак та ін., 2010). У геологічній будові Розтоцької височини беруть участь різнорідні у літологічному відно- шенні морські відклади крейди, еоцену та міоцену, а також континентальні антропогенові відклади. Верстви відкладів можна спостерігати у численних геологічних відслоненнях (природні та штучні кар’єрні виробки). У проектованому геопарку “Кам’яний ліс на Розточчі”, окрім геоло- гічних відслонень з включенням скам’янілих дерев, суттєву роль будуть відігравати інші геолого- геоморфологічні утворення, що мають наукову, освітню, екологічну та пейзажну цінність. Важли- вим при проектуванні геопарку є вивчення й експозиція скам’янілих дерев, розміщених у піщаних відкладах неогену Розтоцької височини. Скам’янілі дерева з Розточчя є геологічним 203 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони феноменом національного і міжнародного рівня. Аналогічні природні нагромадження скам’яні- лих стовбурів дерев відомі у кількох місцях світу (Арізона у США, острів Лесбос у Греції, Пата- гонія в Аргентині) (Зінько, Богуцький, Брусак та ін., 2010). На польській частині Розточчя наукові дослідження щодо створення геопарку розпоча- лись у 2006 р. у рамках національного дослідницького проекту “Кам’яний ліс на Розточчі”. Цей проект дозволив здійснити на території Равського Розточчя (околиці Гребенного) докумен- тацію відслонень з фрагментами скам’янілих дерев з роду кипарисових (вид Taxodioxylon taxodii), стратиграфічних та літологічних відслонень міоценових відкладів, а також рідкісних форм рельєфу (дюни, яри). У 2010 р. подано документацію польської частини території геопарку для надання йому статусу національного геопарку Польщі (Krąpiec, Jankowski, Margielewski at all, 2012). У рамках розробки проекту міжнародного геопарку “Кам’яний ліс на Розточчі” в україн- ській його частині обрано 50 базових геомісць (Зінько, Богуцький, Брусак та ін., 2010). Серед них виділяють: а) відслонення корінних (крейда, палеоген, неоген) і покривних (плейстоцен і голоцен) відкладів, розміщені у експлуатованих і не експлуатованих кар’єрах, а також природні виходи скельних порід, окрему групу склали відслонення зі знахідками решток скам’янілих дерев; б) виходи порід, приурочені до скельних форм і печер; в) давні копальні; г) скельно- печерні комплекси. Серед головних природних атракцій Українського Розточчя слід відзначити естетично привабливі і доступні для відвідування природні і культурні ландшафти, різноманітні геотурис- тичні об’єкти (цікаві форми рельєфу, геологічні відслонення, пам’ятки давнього гірництва), багатство флори і фауни. Серед об’єктів неживої природи Равського Розточчя, що можуть стати геотуристичними атракціями, відмітимо такі як: останці крайової зони (біля м. Рава-Руська і с. Потелич), а також останці на вершинній поверхні біля с. Середкевичі; численні геологічні відслонення морських крейдових та міоценових відкладів, а також покривних воднольодо- викових відкладів у північній частині Равського Розточчя. У піщаних міоценових відкладах часто фіксуються скам’янілі дерева (Зінько, Біляк, Мальська та ін., 2015); пам’ятки гірництва, пов’я-зані з видобутком бурого вугілля та крейдових відкладів. На Львівському Розточчі є низка об’єктів неживої та живої природи, а також ландшафтних утворень, що зумовлюють атракційність цього регіону у пізнавальному та пейзажному плані. Геотуристичні атракції тут представлені численними відслоненнями піщано-вапнякових товщ (Лозино, Страдч) та мальовничими й унікальними за морфогенезом формами і комплексами форм: крайові уступи Розточчя до Надбужанської рівнини, вершинні останцеві форми (г. Табо- рова, г. Офіцерська), скельно-печерні утворення (скельно-печерний комплекс Тимоша (рис. 1.173), Страдчанська печера (рис. 1.174), яркові і деброві форми (рис. 1.175) (Зінько, Біляк, Маль- Рис. 1.173. Скельно-печерний комплекс “Скелі Тимоша” поблизу Крехова 204 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Рис. 1.174. Страдчанська природно-антропогенна печера з печерним храмом є популярним об’єктом паломництва і пізнавальних екскурсій Рис. 1.175. Типові розтоцькі яри і дебри у лісовому масиві в околицях Крехова – важливий елемент рельєфу Розточчя Рис. 1.176. Відслонення піщаних порід нижнього баденію у діючому кар’єрі поблизу с. Лозино на Львівському Розточчі, де знайдено фрагменти скам’янілих дерев 205 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони ська та ін., 2015). Ще однією геотуристичною атракцією цього регіону є локально ознакований фрагмент Головного Європейського вододілу, що розділяє басейни рік Чорного і Балтійського морів. Особливе значення серед запропонованих геомісць мають відслонення піщаних порід нижнього і верхнього баденію. З-поміж них слід виділити виходи нижньобаденських відкладів на Равському Розточчі (Ниви, Рава-Руська, Дубрівка, Монастирок), Львівському Розточчі (Лозино (рис. 1.176), Ясниська, Винники, Бережани), Янівського Розточчя (Шкло, Страдч). Саме з цими відслоненнями зв’язані чисельні місцезнаходження решток стовбурів скам’янілих дерев. Пропоновані базові геомісця дадуть змогу детальніше вивчити та популяризувати для потреб геоосвіти і геотуризму історію розвитку природи регіону протягом пізньої крейди, палеогену, неогену, плейстоцену і голоцену. Це доповнить центральну тематику геопарку, пов’язану з палеогеографією рослинних утворень баденського віку неогену, відомостями про розвиток неживої та живої природи у мезокайнозої і дасть змогу розглядати її у широкому історичному плані (Зінько, Богуцький, Брусак та ін., 2010). Важливою складовою частиною проектованого геопарку повинна стати розбудова гео- освітньої і геотуристичної інфраструктури. На Польському Розточчі центральний об’єкт гео- парку – природничий музей, – створений у Сєдлісках Томашівських біля Любичі Крулєвської. Тут знаходяться унікальні фрагменти окременілих дерев, які росли понад 18 млн. років тому. Крім музею тут існує мережа популярно-наукових стежок. Наприклад, в околицях музею функціонує навчальна природничо-культурна стежка “Шляхом скам’янілих дерев” довжиною 2 км. На інформаційних таблицях представлено опис реліктових скам’янілих дерев та умови їхнього захоронення. Одночасно тут можна побачити плантації кипариса болотного – сучасного відповідника реліктових скам’янілих дерев (Зінько, Богуцький, Брусак та ін., 2010; Krąpiec, Jankowski, Margielewski at all, 2012). Окрім того, на цій трасі можна спостерігати об’єкти куль- тури: сакральні, традиційну сільську забудову. Музей скам’янілих дерев чи відкриту їх експозицію у проекті передбачено створити у Рава-Руській або на базі РЛП “Знесіння” у Львові. Документація та інформаційне забезпечення дасть змогу низці геомісць польської та української частин Розточчя стати геотуристичними атракціями – об’єктами для пізнавальних занять. Облаштовані геотуристичні атракції (кар’єри, скельні і печерні утворення, копальні) стануть основою для розробки геотуристичних маршрутів (шляхів). Ці маршрути будуть пішими, велосипедними, з використанням автомобільного транс- порту. Геотуристичні атракції широко використовуватимуться для проведення міждержавних освітніх (практики студентів) та наукових (конференції, семінари) заходів. Загалом, проектований транскордонний геопарк охоплюватиме природоохоронні об’єкти на Українському (природний заповідник Розточчя та його охоронна зона, Яворівський НПП, РЛП “Равське Розточчя” та, можливо, РЛП “Знесіння”, а також заказники “Гряда”, “Завадівський”, “Львівський”, “Винниківський”) і Польському (Розточанський національний парк та Щебжешин- ський, Краснобродський, Південно-Розточанський ландшафтні парки) Розточчі. З польської сторони у проектований геопарк увійдуть також геологічні резервати “Чортове поле”, “На Тавні”, “Пєкєлко”, а також документаційні осередки – кар’єр у Йозефові та штольні у Сендерках (Зінько, Богуцький, Брусак та ін., 2010; Krąpiec, Jankowski, Margielewski at all, 2012). Подальші перспективи досліджень в українській частині Розточчя пов’язані з детальною паспортизацією геомісць, у т. ч. з місцезнаходженнями скам’янілих дерев і розробки науково- практичних пропозицій щодо облаштування геотуристичних атракцій та обґрунтування мережі геотуристичних трас. Передбачуване детальне картографування геолого-геоморфологічної структури дозволить комплексно оцінити потенціал геоспадщини височини Розточчя і розши- рити спектр геомісць, що мають наукову, освітню та естетичну цінність і збагатять геотуристичну привабливість проектованого геопарку. 206 Геоекологія Львівської області Природоохоронні ресурси 1.5. Обґрунтування статусу геопарків для вищезгаданих природоохоронних територій перед- бачає детальну інвентаризацію (паспортизацію) існуючих об’єктів геоспадщини та розробку програм їх геоохорони, геотуризму і геоосвіти з широким залученням пропозицій представників місцевого населення. Ці напрацювання повинні стати основою менеджмент-плану потенційного геопарку. При розробці менеджмент-плану потенційних геопарків важливо акцентувати на заходах, які забезпечать виконання геоохоронних та геотуристично-геоосвітніх функцій. Зокрема, це стосується впровадження організаційно-технологічних заходів зі збереження і недопущення деградації об’єктів геотуристичного зацікавлення та їх інформаційно-освітнього забезпечення, а також розбудови необхідної геотуристичної (навчальних стежок, тематичних шляхів) і гео- освітньої (експозиції, тематичні музеї та ін.) інфраструктури. Одночасно важливим елементом зацікавлення потенційних відвідувачів статусних геопаркових територій є інформаційно-рек- ламні видання (путівники, геотуристичні карти) та спеціалізовані розділи на веб-сторінках природоохоронних територій з визначною геоспадщиною. Запроектовані території на Львівщині для отримання статусу геопарку як визнання їх геоохоронної, геотуристичної і геоосвітньої цінності зможуть бути реалізовані при умові закріп- лення в національних законодавчо-нормативних документах нової категорії статусного типу – геопарк. Міжнародний досвід свідчить, шо категорія геопарків в останні десятиріччя здобуває популярність як на європейському континенті, так і в інших регіонах світу (Азія, Австралія). В Україні здійснюють підготовку до внесення змін до базового закону “Про охорону навколиш- нього природного середовища” (1991) з врахуванням міжнародного досвіду, у т. ч. щодо статусних природоохоронних територій: біосферний резерват, природничі об’єкти ЮНЕСКО. Актуальним є включення до переліку статусних природоохоронних категорій в новій версії цього закону категорії “геопарк”. У Європі вже існує досвід законодавчо-практичного забезпечення формування геопарків національного і міжнародного значення (Франція, Німеччина, Чеська Республіка та ін.). Лабораторією інженерно-географічних, природоохоронних і туристичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка у рамках реалізації держбюджетної науково-дослідної роботи “Концептуальні і методичні засади обґрунтування мережі геопарків в Україні” (2010–2012) розроблено Положення про національний геопарк з використанням реко- мендацій ЮНЕСКО щодо формування цієї статусної категорії (1999). Було також розроблено перспективну схему мережі геопарків для всієї території України. У цій схемі для території Львівщини запропоновано формування національного геопарку “Скелясті Бескиди” і між- народного геопарку “Кам’яний ліс Розточчя”. Польський досвід розбудови геопарків на базі існуючих національних і ландшафтних парків свідчить, що можливі два варіанти (моделі) впровадження цієї перспективної категорії – “зверху” і “знизу”. При моделі “зверху” ініціатором отримання статусу геопарку виступають Міністерство навколишнього середовища (нині – Міністерство клімату і навколишнього сере- довища) і Комітет з наукових досліджень. За цією моделлю статус геопарку отримали націо- нальний парк “Карконоші” і ландшафтний парк “Гора Св. Анни”. Модель створення геопарків “знизу” базується на активності місцевих органів самоврядування, наукових і громадських організацій, що об’єднуються для набуття територією цієї статусної категорії з популяризації історії розвитку Землі. Тут прикладом можуть слугувати у Польщі геопарк в Кєльце та міжнарод- ний (польсько-німецький) геопарк “Лука (Дуга) Мужакова”. На нашу думку, на сьогоднішньому етапі впровадження геопарків в Україні та на Львівщині зокрема важливо використати модель “знизу” з широким залученням органів місцевого самоврядування, наукових і громадських організацій. 207 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони 1.6. РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ Рекреаційно-туристичні ресурси є сукупністю природних, природно-технічних, соціально-еконо- мічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та використовуються для надання рекреаційно-туристських і культурно-лікувальних послуг. 1.6.1. Рекреаційне навантаження Різноманітність геосистем Львівської області сприяє розвитку різноманітних видів господарської діяльності. Одним із пріоритетних напрямів діяльності на території області є рекреаційне природокористування. Під цим поняттям розуміють комплекс заходів, пов’язаних із викори- станням природних ресурсів з метою оздоровлення людини, відновлення її фізичного та психологічного самопочуття, розширення екологічного і культурного світогляду (Рожко, 2000). Процес рекреаційного природокористування залежить від двох головних блоків перед- умов: еколого-географічного (геоекологічного) і соціально-економічного. Екологічна безпека на сучасному етапі розвитку суспільства стала одним із найважливіших чинників, який сприяє розвитку рекреації. Рекреаційне природокористування як галузь, для якої природа – це не тільки сировина для виготовлення туристичного продукту, а й похідна умова власне самого існування, з використанням природних ресурсів може слугувати також засобом їхнього збереження та відновлення через організацію різних форм природопізнавальної, природоохоронної, еко- виховної туристичної роботи. Ефективний розвиток рекреаційного природокористування зале- жить від еколого-географічних передумов. Адже розвиток рекреації на певній території залежить передусім від наявності тут потрібних природних ресурсів та умов. Саме цей чинник є одним із головних під час вибору певної території для відпочинку. Загалом рекреаційне природокористування охоплює три групи: санаторно-курортне лікування, туризм та утилітарну рекреацію. Перший тип передбачає лікування людей у закладах медичного призначення, його поділяють на такі види: кліматолікування, бальнеолікування, пелоїдолікування (грязелікування), озокеритолікування, теласолікування і фітолікування. Важли- вим класом рекреаційного природокористування є утилітарна рекреація, яка охоплює зби- рання ягід, грибів та лікарських рослин, рибальство і мисливство. Основним класом рекреацій- ного природокористування, який сьогодні активно розвивається, є туризм. Оскільки туризм явище просторове ми дотримуємося його поділу на локалізований і мобільний. Локалізований туризм ґрунтується на стаціонарному відпочинку, з урахуванням переходів в один день. До нього належить: оздоровчий, агротуризм, скелелазіння, спелеотуризм, гірськолижні види відпо- чинку, підводний туризм, фестивальний туризм та ін. Мобільний туризм передбачає пересу- вання певним маршрутом і в просторовому сенсі має лінійний характер. Він охоплює пішо- хідний, лижний, велосипедний, кінний і водний туризм. Цей вид туризму можна вважати активним видом відпочинку. Проаналізуємо санаторно-курортне лікування та утилітарну рекреацію, питання ж розвитку туризму в Львівській області розкриємо у подальшому матеріалі. Частка природно-рекреацій- ного потенціалу Львівщини у сумарному природно-ресурсному потенціалі України становить 5,4 %. Зазначимо, що 70 % рекреаційних ресурсів області припадає на ресурси, придатні для організації відпочинку і туризму, а 30 % становлять ресурси санаторно-курортного призначення. У сумарному природно-ресурсному потенціалі регіону природні рекреаційні ресурси становлять 14,3 %, що у 1,5 рази вище від відповідного показника по Україні (Фоменко, 2007). 208 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. Загалом сьогодні курортні ресурси Львівщини сприяють розвитку кліматолікування, бальнеолікування, пелоїдолікування, озокеритолікування і фітолікування. Головним курорт- ним ресурсом області є мінеральні води, адже з восьми типів мінеральних вод, які викори- стовують у бальнеології на Львівщині, розвідано запаси семи. Серед найвідоміших бальнео- логічних курортів області виокремлюють: Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів, Шкло і Розлуч. Проте, попри ці курорти, запаси мінеральних вод розвідано і в інших населених пунктах. Зокрема, води без специфічних компонентів і властивостей розвідано в смт Олесько, с. Балучин, смт Новий Милятин, с. Солуки. Загальні прогнозні їхні запаси становлять близько 27 000 м3/добу. Вуглекислі мінеральні води виявлено у селах Климець і Боберка (Кравців, Матолич, Гулич, Полюга, 2002). Зазначимо, що в минулому бальнеологічні курорти були розміщені також у смт Брюхо- вичі, м. Пустомити, с. Лімна, що свідчить про потребу подальших досліджень запасів мінераль- них вод в області та можливості відновлення курортної інфраструктури в цих населених пунктах. З розвитком санаторно-курортних комплексів на території області активно розвиваються SPA-комплекси, які надають широкий спектр водних оздоровчих процедур. Головними об’єк- тами їхнього зосередження є курортні місцевості, зокрема, такі комплекси, як “ДіАнна”, “ТуСтань” (смт Східниця), Mirotel Resort & Spa, Rixos Prykarpattya (м. Трускавець), котедж “4 Сезони” (смт. Славсько), “Вежа ведмежа” (с. Волосянка) (рис. 1.177) та інші тяжіють до баль- неологічних ресурсів. Проте сьогодні виникає чимало таких оздоровчих об’єктів і в інших ділянках області. Зокрема, “ТАОР-КАРПАТИ” (с. Ластівка), Edem Resort Medical & SPA (с. Стрілки) (рис. 1.178), Shepilska Resort & SPA (с. Довголука) та ін. Зазначимо, що розвиток таких SPA- комплексів посприяє залученню територій із незначними запасами бальнеологічних ресурсів. Адже будівництво великих санаторно-курортних комплексів на таких ділянках є не рентабель- ним на відміну від невеликих готельно-відпочинкових об’єктів. Зокрема, вважаємо за доцільне розбудову таких комплексів у селищах Олесько і Новий Милятин, що обґрунтоване запасами мінеральних вод та близькістю до міжнародного автошляху. Ще одним курортним ресурсом області є пелоїди (лікувальні грязі). Торфові пелоїди розвідані на ділянці Великолюбінського родовища, запаси якого становлять 204 488 тис м 3. Сьогодні це родовище активно експлуатують. Торфові пелоїди використовують у процесі ліку- вання в санаторно-курортних комплексах Великого Любеня, Моршина, Немирова, Шкла та Трускавця. Унікальним ресурсом області є поклади озокериту, адже тут знаходиться Борислав- ське родовище із запасом 113 679 тис. т (Мінерально-сировинна…, 2020). Запаси озокериту розвідано також у смт. Стара Сіль. Рис. 1.177. Готельно-відпочинковий комплекс Рис. 1.178. Курортний SPA-готель “Edem “Вежа ведмежа” Resort Medical & SPA” 209 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Кліматолікування головно зосереджено в гірській частині області, а також у лісових маси- вах. Зазначимо, що сьогодні немає остаточного переліку населених пунктів області, які можна вважати кліматичними курортами. Адже “Перелік населених пунктів, віднесених до курортних” затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1576 від 28.12.1996 р., втратив чин- ність, натомість нового нормативно-правового акту, що регулює діяльність курортних поселень, не ухвалено. Згідно з цим переліком до кліматичних курортів області належать: с. Модричі, с. Опака (Дрогобицький р-н), смт Брюховичі (Львівська МР), м. Сколе, смт Верхнє Синьовидне, смт Славське, с. Гребенів, с. Корчин (Сколівський р-н), с. Лисовичі (Стрийський р-н), с. Смерічка (Старосамбірський р-н), смт Івано-Франкове (Яворівський р-н). Цей перелік є не повним, адже сьогодні активно використовують мікрокліматичні особливості Розточчя та інших височинних ділянок області. Проте таке використання здебільшого спрямоване на розбудову низки відпо- чинково-оздоровчих комплексів. Часто кліматолікування перетинається з розвитком утилітарної рекреації. Найпридатніші для таких видів рекреаційної діяльності є лісові масиви. Для рекреаційного природокористу- вання найпридатнішими є ліси першої групи, площа яких в області становить 271,1 тис. га. Серед них переважають ліси зелених зон – 51 % (137,7 тис. га), курортні ліси – 11,1 тис. га, ліси спеціального цільового призначення – 6 тис. га, заповідні ліси – 2,1 тис. га тощо (Койнова, 2018). Загалом сьогодні в області влаштовано 122 пікнік-локації для відпочинку в лісових маси- вах. Зазначимо, що ці пункти розташовані рівномірно на території області, що сприяє залученню до рекреаційної діяльності всієї території Львівщини. Розвиток рекреаційної діяльності в Львівській області залежить від ландшафтної струк- тури території, загалом у межах області виділено вісім ландшафтів і груп ландшафтів (Геогра- фія…, 1998), освоєння яких в рекреаційному природокористуванні неоднорідне. Головна частина лікувально-оздоровчих і відпочинкових закладів розміщена в межах гірських ланд- шафтів, що зумовлено природною цінністю таких геосистем. Серед рівнинних ландшафтів най- більшого освоєння зазнають ті, які розташовані неподалік м. Львів, що визначено великою концентрацією потенційних туристів. Згідно з Управлінням статистики у Львівській області та даними управління туризму та курортів Львівської обласної держадміністрації на Львівщині функціонує 43 санаторії, шість пансіонатів, 125 готельно-відпочинкових комплексів (без урахування готелів м. Львів) і 64 турис- тичні бази та гірські притулки, які забезпечують рекреаційні потреби відпочивальників. Розта- шування курортів та лікувально-оздоровчих закладів у межах області залежить від особливостей ландшафтної будови території, тому простежуються значні відмінності у кількісному поширенні лікувально-оздоровчих закладів у різних ландшафтах Львівщини (табл. 1.25). Найбільшого поширення курортні ресурси набули в Передкарпатських, Бескидських та Верховинських ландшафтах, що пояснюють значними запасами мінеральних вод, а також кліма- тичними передумовами. Наголосимо, що лікувальна інфраструктура найрозвинутіша у Перед- карпатському ландшафті, що спричинене значними запасами мінеральних вод та функціо- нуванням курорту Трускавець, який є лідером серед курортів області. Високі показники є в Опільському, Центрально-Малополіському та Окраїнно-Поліському ландшафтах, що пояснюють розвіданими запасами мінеральних вод у Великому Любіні, Неми- рові, Шклі, Новому Милятині, Олеську та ін. У Подільському ландшафті серед курортних місце- востей варто виокремити смт Івано-Франкове. Диференціація у розміщенні курортних зон визначила і відмінності в розташуванні ліку- вально-оздоровчих закладів. Зокрема, найбільше санаторіїв розташовано у Передкарпатських ландшафтах, така ж ситуація склалась із пансіонатами, що пов’язано зі значними запасами бальнеологічних ресурсів. Диференційованого розташування зазнали бази відпочинку і турбази: найбільша їхня кіль- кість є у Бескидських (23), Передкарпатських (13) і Подільських (11) ландшафтах, дещо менша 210 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. кількість зосередилась у Центрально-Малополіських (6), Опільських (6) і Верховинських (8) ландшафтах. Немає оздоровчих закладів в Окраїнно-Поліських і Полонинських ландшафтах. Таблиця 1.25 Розташування курортів та кількість різних типів лікувально-оздоровчих і відпочинкових закладів у ландшафтах Львівської області (Кучинська, Бойко, 2016 з доповненнями) курортних ресурсів Курорти та ділянки комплекси (без м. Бази відпочинку, зосередження відпочин-кові Пансіонати Готельно- Агрооселі Санаторії турбази Львів) Назва групи ландшафтів Центрально-Малополіські 3 3 1 4 6 ‒ Окраїнно-Поліські 3 ‒ ‒ 5 ‒ ‒ Опільські 3 4 ‒ 18 6 6 Подільські 1 - ‒ 6 11 8 Передкарпатські 5 29 5 55 13 27 Бескидські 5 7 ‒ 22 23 257 Верховинські 5 ‒ ‒ 15 8 112 Полонинські ‒ ‒ ‒ ‒ ‒ ‒ Разом 30 43 6 125 67 410 Найосвоєнішими для відпочинку є Бескидські ландшафти. Туристичні бази були збудовані у ХХ ст. та особливо популярні серед туристів. Зокрема, розташовані вони у селах Гребенів, Нижня Рожанка, Розлуч, м. Сколе та ін. Доволі часто такі заклади перебувають у занедбаному стані, що стримує їхній розвиток. Сьогодні інтенсивно розбудовується мережа нових приватних відпочинково-оздоровчих комплексів (22 обʼєкти), які надають різні послуги з урахуванням природних ресурсів території. Серед них відомі готельно-відпочинкові комплекси: “Вежа Ведмежа”, “Плай” (рис. 1.179), “Зве- нів”, “Бойківський двір” тощо. У Передкарпатських ландшафтах відпочинкові заклади здебільшого орієнтуються на бальнеологічні ресурси. Тому ці заклади концентруються навколо міст Трускавець і Моршин. Крім активного відпочинку, тут пропонують різні лікувальні процедури, які пов’язані з вико- ристанням бальнеологічних ресурсів території. Багатство лікувально-оздоровчих ресурсів по- сприяло розбудові цілої мережі сучасних готельно-відпочинкових комплексів (55 обʼєктів). У Подільських ландшафтах відпочинкові заклади орієнтовані на відпочинок жителів м. Львів, що пов’язано з транспортною доступністю та незначною віддаленістю від обласного центру. Кількість закладів, які надають відпочинкові послуги на цій території, постійно збіль- шується. Зокрема, широкий перелік відпочинкових послуг є у приміських відпочинкових комп- лексах “Бухта Вікінгів” (рис. 1.180), “Edem Resort Medical & SPA”, “Вульки” та ін. Здебільшого вони пропонують активні види відпочинку, водну рекреацію та різні екскурсії (Безручко, 2018). У Центрально-Малополіських ландшафтах відпочинкові заклади тяжіють до водних об’єк- тів, тому тут надають значну кількість відпочинкових послуг, які пов’язані з водою. Використання Опільських ландшафтів пов’язане з їхніми лісовими ресурсами. Найвідомі- шим відпочинковим комплексом цих ландшафтів є “Чарівна долина” (с. Родатичі), де можна грати в гольф, пляжний волейбол, скористатись послугами риболовлі та сауни. У ландшафтному співвідношенні найбільша їхня кількість зосередилась у Бескидських ландшафтах (257 обʼєктів), що пов’язано з відповідним туристичним освоєнням Сколівського 211 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.179. Гірськолижний комплекс “Плай” Рис. 1.180. Готельно-відпочиковий комплекс “Бухта Вікінгів” району. Значна кількість агроосель орієнтується на відвідувачів численних гірськолижних комп- лексів, які функціонують тут. Дещо менша кількість (112 обʼєктів) розташована у Верховин- ських ландшафтах. Агрооселі цих ландшафтів орієнтовані на туристів, які надають перевагу відпочинку в природних умовах та активним екскурсіям гірськими територіями. У Передкарпатських ландшафтах зосередилось 27 агроосель, які орієнтуються на багаті бальнеологічні ресурси території. Часто в цих агрооселях можуть надавати оздоровчі послуги та навіть консультації лікаря. Значно менша кількість агроосель зосередилась у Подільських (8) та Опільських (6) ландшафтах, що зумовлене незначною концентрацією туристичних ресурсів, а також іншою сферою зайнятості сільського населення (Безручко, 2018). Серед ландшафтів Львівщини найбільша концентрація лікувально-оздоровчих і відпо- чинкових закладів зосереджена у Бескидських і Верховинських ландшафтах. Проте їхнє доміну- вання виражене значною кількістю агроосель і туристичних баз малої місткості. Найбільше лікувальних закладів у Передкарпатських ландшафтах, що пов’язано із розташуванням курортів Трускавець і Моршин. Серед рівнинних ландшафтів лікувально-оздоровчі заклади у незначній кількості зосереджені у Центрально-Малополіських, Опільських та Подільських ландшафтах, що зумовлено наявністю бальнеологічних і біотичних ресурсів. 1.6.2. Використання бальнеологічних ресурсів Бальнеологічні ресурси – це природні лікувальні речовини, які використовують для немеди- каментозного лікування на курортах і в позакурортних умовах. До таких речовин належать ліку- вальні мінеральні води та пелоїди (Федунь, 1999). Завдяки особливим геологічним умовам у Львівській області утворились унікальні за своїми лікувальними властивостями родовища підземних мінеральних вод і пелоїдів. Бальнеологічні ресурси є важливою частиною рекреа- ційного потенціалу Львівської області, оскільки в місцях їхнього поширення сформувалась та функціонує потужна санаторно-курортна інфраструктура, яка забезпечує умови для бальнео- лікування та інших способів відпочинку й відновлення стану здоров’я. Мінеральні води та пелоїди зі специфічними лікувальними компонентами поширені в різних районах області, однак найбільше їхнє зосередження є у північно-західній, південній і південно-західній частині. Детальна їхня характеристика та хімічний склад описані у моно- графії (Головатий, 2018). Бальнеологічні ресурси не придатні до тривалого транспортування через втрату своїх лікувальних властивостей. Тому розміщення бальнеологічних курортів при- в’язане до їхніх покладів. У межах Львівської області розташовано сім бальнеологічних курортів, 212 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. в яких експлуатують наявні бальнеологічні ресурси: Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів, Шкло і Розлуч. Тут сформувалась відповідна лікувально-оздоровча база, сана- торні заклади та курортна інфраструктура (рис. 1.181). Враховуючи різноманіття лікувальних мінеральних вод і пелоїдів Львівської області, сфера їхнього використання досить широка. Вони придатні для зовнішнього і внутрішнього застосу- вання, зокрема, для лікування окремих захворювань опорно-рухового апарату, серцево-судин- ної, травної, нервової, видільної систем, захворювань шкіри. Зазначені бальнеологічні ресурси використовують також під час реабілітації після отриманих травм, переломів, опіків та інших хворобливих станів. Поклади мінеральних вод і пелоїдів в області значні (табл. 1.26), а всередне- ний показник їхнього видобування (споживання) становить не більше 27 %. Отож наявні запаси бальнеологічних ресурсів можуть повністю задовольнити теперішні та майбутні потреби у бальнеолікуванні. Таблиця 1.26 Основні характеристики бальнеологічних ресурсів курортів Львівської області Затверджені Обсяги Тип бальнео- (оцінені) викори- Курорт логічних Основні показання для лікування*** запаси, стання, ресурсів м3/добу м3/добу Захворювання травної і видільної Нафтуся 25 6‒10 (13max) системи Трускавець Марія/Софія 32,8 3‒5 (7max) Захворювання органів травлення Захворювання опорно-рухового Розсоли 463 15‒50 апарату, нервової системи Джерело № 1 4* 4 Захворювання органів травлення та Моршин Джерело № 4 ‒ до 30 видільної системи Джерело № 6 1* 1 Нафтуся 65,6 10‒12 Захворювання травної і видільної Східниця Різнотипні ‒ 15‒16 системи Великий Сірководнева 576 8‒10 Серцево-судинні захворювання, Любінь Пелоїди 204 700 т 15‒16 т/рік хвороби опорно-рухового апарату Захворювання шкіри, опорно-рухового Сірководнева 115 19‒20 апарату, серцево-судинної, нервової Немирів системи, післяопікові стани Хлоридно- Захворювання шлунково-кишкового 172,8 до 1 натрієва вода тракту Порушення обміну речовин, захворювання шлунково-кишкового Нафтуся 4 0,3‒0,5 тракту, урологічні захворювання, Шкло виведення радіонуклідів Сірководнева Захворювання опорно-рухового 550 18‒22 вода апарату, нервової системи Лікування хвороб гепатобіліарної Нафтуся 6,2 2‒5 системи, нирок і сечовивідних шляхів Розлуч** Захворювання шлунково-кишкового Содова ‒ 1,7‒3,4 тракту Примітки: * ‒ запаси затверджені на рівні об’ємів споживання; ** ‒ усі джерела самовиливні, об’єми витоку ‒ за власними польовими спостереженнями; *** ‒ показання лише для інформації, лікування лише після консультацій у лікаря З огляду на різні умови функціонування, використання і передумови розвитку, бальнео- логічні курорти Львівської області значно відрізняються між собою за своєю місткістю та ліку- 213 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Рис. 1.181. Основні бальнеологічні курорти Львівської області 214 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. вально-оздоровчим потенціалом. Безумовним лідером у використання бальнеологічних ресур- сів є Трускавець, на частку якого припадає більше половини санаторних закладів і близько 75 % усіх ліжкомісць і відпочивальників, які оздоровились за рік в області. У середньому за рік Трускавець відвідують понад як 230 тис. осіб. Однак не враховано кількість відпочивальників, які розміщуються у приватних оселях, не обліковуються і тому не відображені в офіційній ста- тистиці. Отже, визначити точні дані щодо загальної кількості відпочивальників і ресурсів, які вони споживають, чи відходів, які утворюють, важко. У Моршині функціонують більше як 20 санаторних закладів. За кількістю ліжкомісць це в 4,1 раза менше від Трускавця. Однак за рік Моршин відвідують орієнтовно лише 24 тис. осіб. У лікуванні використовують мінеральні води з родовищ, розміщених у межах міста, його околи- цях, а також Нинівського родовища, розташованого за 27 км від курорту. З червня 2019 р. курорт почав проходити процедуру оцінки впливу на довкілля щодо оголошення природних територій міста Моршина, а також Моршинського і Нинівського родовищ мінеральних вод курортом державного значення. Східниця володіє найбільшими запасами мінеральних вод типу Нафтуся (рис. 1.182; див. табл. 1.26), але приймає в рік лише близько 23 тис. осіб, що у десять разів менше ніж у Трускавці. Основним стримувальним чинником є селищний характер курорту, який за рівнем розвитку рекреаційної та господарсько-побутової інфраструктури не може задовільнити зростаючі потре- би до якості послуг сучасних відпочивальників. Разом Моршин і Східниця, незважаючи на потужній рекреаційний потенціал і значні запаси бальнеологічних ресурсів, можуть прийняти близько 20 % від загальної кількості відпочи- вальників в області. На інші чотири курорти області припадає зовсім мала кількість відпочиваль- ників, передусім через низький розвиток рекреаційної інфраструктури. У Великому Любені зараз функціонує лише один санаторій, який потребує значних капі- тальних інвестицій для оновлення інфраструктури, умов лікування та сервісу. Окрім санаторію, у травні 2019 р. розпочав роботу новозбудований реабілітаційний комплекс на 300 місць у підпорядкуванні Мінсоцполітики (рис. 1.183). На курорті Шкло також функціонує лише один санаторій, який протягом останніх років проводив заходи з розвитку і розбудови інфраструктури. Зокрема, у 2017–2018 рр. було заплано- вано масштабну реконструкцію житлових корпусів з додатковим благоустроєм прилеглої тери- торії. На курорті Немирів працює два санаторних заклади з лікуванням мінеральними водами – санаторій “Немирів” і відділення відновного лікування Яворівської ЦРЛ. З кінця 2014 р. санаторій є закритим, а з 28 грудня 2016 р. санаторій (тепер “Санаторій “Прикордонник-Немирів” в/ч 1497 Рис. 1.182. Джерело № 3 мінеральної лікувальної Рис. 1.183. Реабілітаційний центр “Галичина” води типу “Нафтуся” у Східниці у Великому Любені 215 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони ДПСУ”) передано на баланс адміністрації Прикордонної служби України та у 2018–2019 рр. тривала реконструкція й облаштування санаторію для лікування і реабілітації лише військових. Відділення відновного лікування на 60 місць продовжує функціонувати і приймати хворих за направленням від лікаря, а також неофіційно інших відпочивальників. На відміну від інших курортів у Розлучі немає спеціалізованих санаторних закладів для лікування. Вони мають більш готельно-відпочинковий профіль, а використання питних міне- ральних вод лише доповнює їхні послуги (рис. 1.184). Окрім того, курорт активно функціонує у зимовий період завдяки наявному тут гірськолижного спуску. Це свідчить про значний потен- ціал для розвитку і розбудови курорту, тим більше, що сьогодні його загальна місткість близько 150–200 місць (табл. 1.27). Таблиця 1.27 Лікувально-оздоровчий потенціал бальнеологічних курортів Львівської області (станом на кінець 2018 р.) Кількість Кількість санаторних Назва курорту Кількість ліжкомісць відпочивальників, закладів, шт. осіб/рік Трускавець понад 60 13 118 231 508 Моршин понад 20 3 231 24 959 Східниця понад 30 близько 3 000 близько 23 000 Великий Любінь 2 400 близько 1 800 Немирів 2 близько 300 немає даних* Шкло 1 500 близько 4 500 Розлуч 4 близько 200 немає даних* Разом понад 120 близько 20 000 понад 280 000 Примітка: * ‒ облік не ведеться Бальнеологічні курорти Львівської області відвідують і міжнародні туристи. Найбільшою популярністю серед іноземців користується Трускавець. Сюди приїжджають відпочивальники з країн Євросоюзу, зокрема Польщі, Словаччини, Німеччини, Латвії, країн СНД, найбільше з Біло- русі, Азербайджану, Ізраїлю та Америки. Значно збільшує потік іноземних туристів у Трускавець і розширює їхню географію відома Міжнародна реабілітаційна клініка професора Козявкіна (рис. 1.185). Після налагодження партнерських стосунків з ОАЕ у Трускавець почали масово приїздити відпочивальники й з інших країн Близького Сходу. У Львівській області є чимало інших перспективних місць, де відомо про поклади ліку- вальних мінеральних вод, однак вони потребують додаткового вивчення і розроблення. Деталь- но їх описано в колективній монографії “Львівська область: природні умови та ресурси” (Голо- ватий, 2018). Враховуючи непридатність для тривалого зберігання чи транспортування бальнеологічних ресурсів, їхнє споживання (використання) відбувається в місцях їхнього видобутку на бальнео- логічних курортах. Через великі запаси та потенціал для використання мінеральних вод та пелоїдів на курортах простежується значне антропогенне навантаження, негативний вплив якого може впливати на якість лікування, відпочинку і самих бальнеологічних ресурсів. Виникнення екологічних проблем, які спричинені негативним антропогенним впливом, посилює загрози збереження цінних бальнеологічних ресурсів та розвитку курортів. Найвагоміше значення для довкілля курортів має рівень забруднення атмосфери, стан водних об’єктів та налагодженість системи поводження з відходами. Незважаючи на перева- жання сфери лікувально-оздоровчих послуг в господарстві, на курортах області функціонують промислові підприємства, які негативно впливають на довкілля. Близько половини з них не мають відповідних дозволів на викиди. Серед них підприємства з виробництва і розливу води, під- 216 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. Рис. 1.184. База відпочинку “Бойківський двір” Рис. 1.185. Міжнародна реабілітаційна клініка у с. Розлуч Турківського р-ну професора Козявкіна у Трускавці приємства харчової промисловості (Трускавець) чи лісопереробне підприємство (Немирів). Найгірша ситуація у Шклі, де жодне промислових підприємств (виробництво будматеріалів, будівельної і побутової хімії) станом на 2016 р. не мали дозволу на викиди. Промислових підприємств нема лише Розлучі. Водночас чимало санаторних закладів на курортах оформлю- ють дозволи на викиди, що забезпечує контроль за станом довкілля принаймні в межах сана- торіїв. Про стан і якість атмосферного повітря на курортах свідчать показники обсягів викидів забруднюючих речовин і кратність їхніх перевищень ГДК. Статус міст обласного значення дає змогу відстежувати статистику об’ємів викидів у Трускавці і Моршині від стаціонарних джерел. Протягом останніх років вона має тенденцію до зменшення (табл. 1.28). Даних про викиди від пересувних джерел немає. З 2016 р. більше не публікують інформацію про обсяги викиди від пересувних джерел, оскільки їх обчислювали розрахунковим методом, залежно від обсягів споживання пального на певній території, тому достовірність таких даних була низькою. Таблиця 1.28 Динаміка обсягів викидів забруднювальних речовин у Трускавці і Моршині, т Роки 2011 2012 2013 2015 2016 2017 2018 Викиди СО2 Викиди від стаціонарних джерел забруднення, т Трускавець 16 940,5 20 075,4 19 173,6 17 333,0 11 562,0 16 213,0 13 485,0 Моршин 8 831,1 8 893,4 8 120,2 5 207 3 889,0 4 841,0 3 388,0 Викиди від пересувних джерел забруднення, т Трускавець 20 142,1 16083,1 н. д. 13 322,0 н. д. н. д. н. д. Моршин 4 695,9 4 394,0 4 690,9 3 865 н. д. н. д. н. д. Викиди решти забруднюючих речовин Викиди від стаціонарних джерел забруднення, т Трускавець 70,6 44,1 39,9 39,0 22,0 38,0 34,5 Моршин 56,3 56,8 49,4 44,0 25,0 47,0 32,6 Викиди від пересувних джерел забруднення, т Трускавець 1 481,0 1 275,5 1 730,6 1 010,0 н. д. н. д. н. д. Моршин 381,0 342,2 340,6 261 н. д. н. д. н. д. Примітка: н. д. – дані відсутні для деяких курортів через відсутність моніторингу 217 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Характеристику навантаження на довкілля курортів можуть дати відносні показники викидів (табл. 1.29). Офіційна статистика дає змогу порівнювати дані викидів від стаціонарних джерел забруднення щодо двох найбільших курортів (Трускавець і Моршин), обласного центру і середні показники Львівської області. Щільність забруднення території курортів значна – у Трус- кавці 16,5 т/га, у Моршині 15,4 т/га Обсяги викидів на один гектар менші від Львова на 40 %, але у 9 разів більші, ніж середні значення щільності викидів у Львівській області. Водночас обсяги показника викидів на одну особу наближається до аналогічного показника в обласному центрі, що неприпустимо для курортних територій, які повинні володіти екологічно чистим середовищем для оздоровлення і лікування населення. Окрім того, згідно з даними станом на 2015 р. викиди від стаціонарних джерел забруднення атмосфери становлять лише незначну частку загальних об’ємів викидів. Якщо до цих показників додати викиди від пересувних джерел (які зараз необліковуються), то щільність забруднення зростає принаймні удвічі. Отже, стає очевидною геоекологічна проблема якості атмосферного повітря найбільших курортів Львівської області. Таблиця 1.29 Відносні показники викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел (станом на 2018 р.) Адміністративні Площа, Населення, Сумарні викиди, в т. ч. CO2 об’єкти га осіб т т/га кг/ос Трускавець 820 28 705 13 519,5 16,5 470,98 Моршин 222 5 793 3 420,6 15,4 590,47 Львів 17 101 755 822 449 774,7 26,3 595,08 Львівська область 2 183 300 2 522 021 3 961 327,4 1,8 1 570,69 Детальнішу й оперативну інформацію дають результати замірів забруднюючих речовин на курортах та оцінки їхньої відповідності гранично-допустимим концентраціям. Раніше такі заміри здійснювала санепідемслужба. Зокрема у 2012 р., простежувалось перевищення ГДК SO2, СО та пилу до 2,5 раза у Трускавці. У Великому Любені значення NO2 та пилу перевищували ГДК у 1,1–1,2 раза відповідно (Головатий, 2016). У 2016 р. ситуація поліпшилась, оскільки у Трускавці простежувались лише одиничні випадки перевищень ГДК по СО (Койнова, Голова- тий, 2018). Цьому частково посприяли ремонти доріг, проведені протягом 2015–2018 рр. Однак одноразові вимірювання протягом року чи кварталу не можуть надати цілісне відображення якості атмосферного повітря. Найгірша ситуація на малих курортах, де моніторинг атмосферного повітря взагалі не проводять і не замовляють. Наразі на курортах Львівської області не нала- годжений постійний моніторинг якості довкілля. Стан поверхневих вод у межах курортів має велику вагу у формуванні геоекологічної ситуації. Індикатором чистоти води є концентрації забруднюючих речовин у водних об’єктах, які розташовані на території курорту або протікають через нього. Сьогодні водойми часто є місцями, куди скидають побутові стоки чи сміття. Основними забруднювачами водних об’єктів на курор- тах є комунальне господарство, окремі промислові підприємства, санаторії, а також деякі домо- господарства, котрі скидають неочищені або недостатньо очищені стоки. Унаслідок цього стан водойм у межах бальнеологічних курортів є незадовільним. Причи- ною такої ситуації полягає в тому, що не на всіх курортах є власні комунальні очисні споруди. Наприклад, побутові стоки Трускавця передаються на очисні споруди у Дрогобич. Дощові стоки з території міста скидаються в р. Солониця без очистки. Тому протягом 2016–2017 рр. у воді річки зареєстроване перевищення нормативів ГДС (Регіональна…, 2019). Відсутність очисних споруд у Великому Любені спричинює наднормативні скиди стічних вод у р. Верещиця. Перевищення гранично допустимих концентрацій основних забруднюючих 218 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. речовин також простежувалось у р. Східничанка, на витоках із населеного пункту у 2017 р. Подіб- на ситуація відбувалося щороку, адже ні у Східниці, ні у Великому Любені немає централізо- ваного водовідведення, а наявні локальні очисні споруди не можуть охопити й очистити усі стоки. У Немирові зі струмками, які живлять р. Бронку і р. Смердех потрапляють стоки з подвір’їв мешканців. Окрім того, простежуються несанкціоновані скиди в річку з новозбудованих рекреа- ційних осель без оформлення дозвільних документів. Із забрудненням водних об’єктів на курортах виникає проблема нераціонального вико- ристання водних ресурсів. Часті аварійні ситуації на магістральних водогонах призводять до великих втрат води. Наприклад, у Трускавці в 2015 р. втрати води становили близько 30 % від загального об’єму водозабору (1 094,8 тис. м3/рік). Тому за останні чотири роки провели ремонт 60 % міжбудинкових мереж, а в 2019 р. було замінено 1,5 км водогону в Трускавці. Ремонти водопроводів також були проведені у Моршині і Східниці. Ці заходи дали змогу зменшити втрати води на курортах в середньому в два рази. Окремим невирішеним питанням є вико- ристання водосховища питної води у Трускавці. Нині його не використовують через незадовільні якісні характеристики води і необхідність значних витрат коштів на очистку води. Тому частина місцевого населення відчуває перебої із постачанням води. Значний вплив на формування геоекологічної ситуації курортів мають способи поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ). Наявність звалищ чи полігонів побутових відходів на курортних територіях недопустима згідно із законодавством, тому поблизу всіх бальнео- логічних курортів Львівської області немає санкціонованих полігонів ТПВ чи звалищ сміття. Через зростання маси утворених відходів протягом останніх років (табл. 1.30) питання поводження з відходами для курортів стає все актуальнішим. Адже тверді побутові відходи становлять 97–99 % від загального обсягу утворених відходів. Станом на 2019 р., регулярним вивозом ТПВ охоплені всі курорти. Облаштовані сміттєві майданчики, деколи з недотриманням вимог. Наприклад, у Східниці є випадки їхнього розташування в межах прибережної смуги р. Східничанка. Засмічення простежується на берегах р. Смердех в Немирові, озера у Шклі, у парку Великого Любеня тощо. У Трускавці, Моршині, Великому Любені організований окремий збір пластикових відходів. У травні 2019 р. у Східниці та навколишніх територіальних громадах домовились спільно реалізувати проєкт щодо запровадження системи роздільного збору твердих побутових відходів. Таблиця 1.30 Динаміка обсягів утворених відходів І‒IV класу небезпеки у Трускавці і Моршині, т Роки 2014 2015 2016 2017 2018 Поселення Моршин 179 132 115 462 391 Трускавець 383 696 226 523 502 Для міст-курортів характерний високий ступінь урбанізації, де частка забудованих земель сягає 75 %. Це наслідки хаотичного розвитку Трускавця і Моршина, коли забудовуються зелені зони околиць, а вільні простори історичних центрів захоплюють багатоповерхові новобудови відомих готельних мереж. Порушується архітектуриний ансамбль та втрачається неповторна історично сформована специфіка кожного курорту. На курортах, які розташовані в селищах і селах, теж висока частка пертворених земель, зокрема сільськогосподарського призначення, яка подекуди доходить майже до 90 %. Винятком є Східниця, де структура земельних ресурсів найбільш збалансована. Сучасний геоекологічний стан залежить також від колишньої діяльності в околицях бальнеологічних курортів. Унаслідок розроблення Язівського родовища сірки у селищі Шкло та його околицях з 2000 р. почали поширюватись карстові явища. Нерівномірне осідання 219 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони поверхні спричинило утворення понижень і карстових лійок, проваль, карстових полів, тріщин у будівлях і на дорогах. Однак унаслідок затоплення кар’єру й утворення Яворівського озера ситуація стабілізувалась і провали поверхні припинились. Нині простежуються підтоплення і заболочення окремих приватних городів, навколо річки й озер. Карст проявляється на ділянках обвідного каналу на території санаторії “Шкло” та лівого схилу долини р. Шкло навпроти житлових будинків по вул. Боженка, які деформуються завдяки нерівномірному осіданню ґрунтів. Унаслідок цього бальнеологічні курорти Львівської області характеризуються високим ступенем антропогенної трансформації земель з недостатніми площами зелених зон чи запо- відних, незмінених природних територій, які б могли мати стабілізуючий вплив на геоеколо- гічну ситуацію. Розвиток курортів повинен передбачати жорсткі екологічні вимоги до їхнього подальшого планування з недопущенням хаотичної забудови територій для підтримання високої якості природного середовища. Сучасні геоекологічні проблеми використання бальнеологічних ресурсів на курортах Львів- ської області такі: невідповідність якості атмосферного повітря підвищеним вимогам для тери- торій, що використовуються для лікування, реабілітації та відновлення здоров’я населення; незадовільний стан водних об’єктів у межах курортів через забруднення води та недотримання режиму водоохоронних захисних смуг; великі об’єми утворення ТПВ; висока частка екодеста- білізованих земель у загальній структурі земель у межах курортів. Виникають ці проблеми через неефективне управління бальнеологічними курортами як поліфункціональними територіями, що мають важливе значення для сталого розвитку Львів- ської області загалом. Хоча всі курорти мають комплексні екологічні програми природоохорон- них заходів, але вони не охоплюють весь спектр проблем, мають декларативний характер і тому, зазвичай, не виконуються. Ситуація ускладнюється відсутністю системи моніторингу якості довкілля, внаслідок чого неможливо отримати об’єктивну інформацію про нього. Більшість геоекологічних проблем виникають через незадовільний стан інфраструктури. Зокрема, відсут- ність очисних споруд спричиняє забруднення поверхневих водних об’єктів, неналагоджена система поводження з твердими побутовими відходами – засміченість й утворення стихійних смітників тощо. Відповідно, внаслідок цього складно налагоджувати комплексну систему управління природоохоронною діяльністю на курорті. Для зменшення негативного впливу на курортах повинні впроваджуватись превентивні заходи, які допоможуть збалансувати екологічну ситуа- цію. Вирішення вищезгаданих проблем потребує виконання, здебільшого, організаційних захо- дів: налагодження системи моніторингу якості довкілля у кожному курорті, незалежно від статусу; удосконалення обліку кількості туристів, в т. ч. й у приватному секторі; побудова або реконструкція діючих очисних споруд для комунальних скидів; впровадження заходів стосовно поводження з відходами відповідно до Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 р.; оптимізація руху транспорту; запровадження обов’язкового ведення екологічного паспорту курорту на основі екологічних паспортів територій (Койнова, Головатий, 2018); здійснювати стратегічну екологічну оцінку під час розроблення та затвердження документів державного планування курортів. Здійснення цих заходів дозволить мінімізувати наявний або попередити потенційний негативний антропогенний вплив. Це дозволить повніше і раціональніше використовувати запаси бальнеологічних ресурсів. Адже зараз частка використання бальнеологічних ресурсів заледве сягає 30 %. За умови поступового вирішення геоекологічних проблем, бальнеологічні курорти мають великі перспективи для розвитку. Наприклад, Трускавець і Моршин можуть запропонувати найширший спектр не лише оздоровчих, але й розважальних послуг. Східниця і Розлуч мають великі можливості для розвитку екотуризму. Курорти Великий Любінь, Немирів і Шкло мають добре транспортне сполучення з обласним центром та розташовані близько до 220 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. кордону. Це може забезпечити збільшення кількості відпочивальників в т. ч. й іноземних, що є однією з умов для стабільного соціально-економічного розвитку області. Тому за умов дотримання вимог сталого розвитку, поліпшення інфраструктури та вирі- шення сучасних екологічних проблем на бальнеологічних курортах Львівської області є всі умови для збільшення використання їхнього природно-рекреаційного потенціалу. 1.6.3. Використання геосистем для потреб туризму Пріоритетним напрямом розвитку національної культури та економіки у Карпатському регіоні є розвиток туристичної діяльності. На території Львівської області є сприятливі природні й соціально-економічні ресурси, які використовують для організації різних видів туризму. Попу- лярними серед туристів (особливо серед молоді) є активні види туризму, зокрема пішохідний, гірськолижний, велосипедний, пізнавальний, водний. Меншою популярністю користуються, але мають перспективи для подальшого розвитку інші види туризму: кінний, повітроплавання, агротуризм, купально-пляжний та ін. Особливостям геосистем Львівщини є: наявність малопорушених природних систем Українських Карпат, Розточчя, Гологір, Воро- няк і Малого Полісся, які зберегли ландшафтно-естетичну привабливість; м’який клімат, придатний для організації багатьох видів рекреаційної діяльності; наявність туристичної інфраструктури, зокрема: розвинена транспортна мережа як для автомобільного, так і для залізничного транспорту, ознаковані туристичні шляхи, наявність закладів харчування та розміщення; наявність потужного поліфунціонального обласного центру – міста Львів, найпривабливіше для туризму місто України, постачальник споживачів рекреаційних послуг в області; прикордонне розташування; культурна самобутність території; наявність кваліфікованих кадрів у галузі туризму. У туризмі активними способами пересування є: пішохідний, лижний, велосипедний, водний і кінний туризм. Пішохідний вид туризму найбільш “незалежний”, можна організовувати по суті, на всіх різно- видах природних комплексів незалежно від пори року, бо не потребує спеціальних засобів пересування. На основні певних метеорологічних величин (температури повітря, кількості днів з опада- ми, повторюваність випадків із сильним вітром, інші несприятливі умови: зливовий дощ і сніг, гроза, туман) проведено оцінку кліматичних умов для організації пішохідного туризму. Дослід- ження показали, що територія Львівської області є сприятливою для цього виду туризму навіть у гірських умовах. Нескладний рельєф та висока прохідність як гірських, так рівнинних територій сприяють широкому розвиткові та подальшій популяризації пішохідного туризму. Територію Львівської області використовуються як для короткочасних та тривалих пішохідних мандрівок. Спортивні довготривалі походи зазвичай організовують у гірській частині області: першої категорії складності проводять усією територією області, а другої – гірськими хребтами Сколів- щини з виходом на інші гірські масиви Закарпатської чи Івано-Франківської областей. У спортивному туризмі відокремлюють гірський туризм як різновид пішохідного, який зумовлює проходження технічно складних гірських ділянок, наприклад, категорійних гірських перевалів або річкових переправ чи скельних ділянок. На Львівщині таких ділянок майже нема, через те цей вид туризму слаборозвинений, лише на любительському рівні та для тренувань. Популярним для пішохідного туризму є Буковецький хребет та його орографічне продов- ження – хребет Велика Гранка. Буковецький хребет належить до Головного Карпатського водо- 221 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони ділу. Найвища точка – атракційна гора Пікуй (1 408 м) (рис. 1.186). Гребенева поверхня вкрита біловусово-чорничниковими пустищами, невеликі перепади висот роблять цю ділянку легко- прохідною. Цікавим є наявність природного букового криволісся на висоті приблизно 1 250 м. Пологі відроги та схили північно-східної експозиції та наявність джерел питної води вище верх- ньої межі лісу створюють хороші можливості для організації наметових таборів. Тому тут організовують як одноденні виходи на г. Пікуй, так багатоденні походи. Традиційно для пішохідного туризму використовують Сколівські Бескиди – група серед- ньогірних хребтів, що відповідають смузі таких скибових структур: Сколівська, Парашки та Зеле- м’янки. Основні хребти: Зелемінь, Парашки, Високий Верх. Найвищі точки – г. Магура (1 363 м), г. Парашка (1 286м). Характерними рисами Сколівських Бескидів є значна стрімкість схилів хреб- тів, особливо північно-східної експозиції та майже повна відсутність поздовжніх долин, з чим пов’язана мала господарська освоєність; по-третє, значне поширення лісів, які вкривають понад 60 % усієї території. Особливістю цих хребтів є також наявність легкопрохідних післялісових лук вторинного походження на вершинах хребтів та окремих гір, таких як г. Перекоп (1 212 м), г. Діл (904 м), добра оглядовість регіону та висока естетична привабливість. Цікаві об’єкти природи – водоспад Гуркало поблизу Корчина, водоспад Кам’янка, а також невелике зростаюче озеро загатного типу, яке отримало назву Мертве або Журавлине. На г. Ключ є печера тектонічного походження. Довжина приблизно 500 м, амплітуда переви- щень становить близько 40 м, що робить це цікавим об’єктом для спелеотуризму. Крім того, на цьому ж хребті є своєрідне оголення твердих пісковиків, які виступають у вигляді останців висотою до 3 м. Туристи це урочище називають Острів Пасхи. Особливе зацікавлення для героїко-патріотичних турів викликають пам’ятники і могили Січових Стрільців, які загинули у боях з російськими військами на г. Ключ у 1914 р., і на г. Маківка – у 1915 р. (рис. 1.187). Значна кількість туристів відвідує Урицькі скелі із залишками середньовічної фортеці “Тустань”, а також скелі та монастирський комплекс поблизу села Розгірче. Низькогірні хребти Верхньодністерських Бескидів і Турківської Верховини через високу сільськогосподарську освоєність для пішохідного туризму використовують мало. Давнє та щільне заселення призвело до значного винищення лісів, які сьогодні вкривають приблизно 30 % усієї території. Окрему популярність має витік Дністра в околицях с. Вовче поблизу гори Розлуч та численні скельні виходи твердих пісковиків, зокрема, скала Спаський (Соколів) Камінь поблизу села Спас Старосамбірського р-ну (рис. 1.188). Славський ландшафт є найвищим у межах міжгірсько-верховинського виду ландшафтів. Середні висоти сягають приблизно 800 м, а багато вершин значно перевищують 1 000 м, на- Рис. 1.186. Гора Пікуй (1 408 м) – найвища Рис. 1.187. Меморіал Українських Січових вершина Львівщини Стрільців на г. Маківка 222 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. приклад, г. Тростян – 1 232 м, г. Магій – 1 281 м. Часто тут починаються спортивні категорійні походи, які проходять територією суміжних областей. Території рівнинної частини Львівської області використовують головно для короткочасних походів та охоплюють популярні місця Гологорів, Вороняк, зокрема, г. Камула (471 м) (рис. 1.189), г. Рожаниця, з “Чортовим каменем” (433 м) у с. Підкамінь, г. Лагодовська (419 м) поблизу с. Унів. Пішохідні екскурсії популярні в Яворівському НПП. Такі походи здебільшого комбіновані – з використанням велосипедів або автобусів. Їхня інтенсивність зростає у травні-червні і вересні- жовтні – періоди, коли проводять шкільну краєзнавчу роботу. Розвиткові та популярності пішохідного туризму в Львівській області сприяє формування мережі пішохідних туристичних шляхів. У регіоні активно формується мережа туристичних шляхів, яка створена за оригінальною уніфікованою системою ознакування туристичних шляхів для різних видів активного туризму відповідно до дорожніх стандартів України та рекомендацій міжнародних організацій європейського зразка. Туристичні шляхи – це дороги, стежки, водойми й інші шляхи та транспортні комунікації, які позначені відповідними туристичними знаками, призначені для туристичних мандрівок (подорожей з активним способом пересування). Відпо- відно до способу пересування туристів розрізняють пішохідні, велосипедні, водні, лижні та кінні туристичні шляхи. При цьому пішохідному способу пересування на знаках відповідає жовтий колір маркера, велосипедному – зелений, лижному – червоний, водному – синій та кінному – чорний. Категорію та порядковий номер шляху розрізняють за допомогою номера (ДСТУ…, 2014). Ознаковані туристичні шляхи пішохідного туризму подані у табл. 1.31. Лижний туризм – проведення походів на лижах – один із найскладніших видів туризму, що пояснюють передусім дещо ускладненими кліматичними та погодними умовами його прове- дення. Хоча загалом кліматичні умови Львівщини для мандрівок лижами є сприятливими. Обмежуючим чинником остатніми роками є відсутність стійкого снігового покриву, особливо на рівнинній території. Після тотального захоплення гірськолижним відпочинком наприкінці ХХ ст. та на початку ХХІ ст. відбувся певний спад популярності лижного туризму. Постійне вдосконалення споряд- ження сприяє поступовому відродженню цього дещо екстремального відпочинку і все частіше можна побачити рекламу лижних походів (скі-турів) Львівщиною. У 2017 р. проклали та ознаку- вали перший лижний туристичний шлях із смт Славське через гору Ільза до с. Волосянка про- тяжністю 8,7 км. Часто для лижного туризму використовують ознаковані пішохідні туристичні шляхи, зазвичай такі мандрівки є короткочасними. Спортивні лижні походи територією Львів- щини належать до 1–3 категорії складності. Рис. 1.188. Спаський (Соколів) Камінь – скелі- Рис. 1.189. Гора Камула (471 м) – одна з найвищих останці ямненських пісковиків вершин рівнинної частини України 223 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Таблиця 1.31 Шляхи пішохідного туризму в межах Львівської області Географічне Назва Протяж- місце туристичного Нитка шляху ність, Примітки розташування, маршруту км райони 1 2 3 4 5 Матків–Криве–Мита– Ділянки шляху, що Тисовець–г. Кремінь– потребують Національний Турківський, відновлення Коростів–г. Перекіп– № 1 (Львівська Сколівський, 130 ознакування г. Великий Верх– частина) Дрогобицький Сопіт–Ровінь–Урич– г. Кремінь‒Коростів‒ Трускавець г. Перекіп Нагуєвичі–Ясениця– Регіональний Сільна–Мражниця– Шлях потребує Дрогобицький, № 11 (Львівська Східниця–Урич– 75 відновлення Сколівський частина) Ямельниця–Нижнє ознакування Синєвидне–Труханів Турка–Лосинець– Регіональний Зубриця–Майдан– Турківський, Шлях потребує № 13 (Львівська г. КривийВерх– Дрогобицький, 75 відновлення частина) г. Парашка–Сколе– Сколівський ознакування г. Лопата Сянки–пер. Ужоцький– г. Дрогобицький Регіональний Шлях потребує Камінь–г. Пікуй–пер. Турківський, № 14 (Львівська 95 відновлення Середньоворітський – Сколівський частина) ознакування г. Явірники – г. Чорна– Рипа Львів–Звенигород– Пустомитів- Романів–г.Камула– ський, Регіональний Свірж–Перемишляни– Перемишлян- Шлях потребує № 31 (Львівська Міжгір’я–Гологори– ський, 160 відновлення частина) Золочів–Верхобуж– Золочівський, ознакування г.Великий Камінь– Бродівський, Підкамінь м. Львів Східниця–вдп. Обласний Гуркало–вдп. Дрогобицький, 55 ‒ № 500 Кам’янка–г.Ключ– Сколівський Скелі Довбуша Сколе – Кам’янка – Обласний Труханів – Скелі Сколівський 23 ‒ № 501 Довбуша Дрогобицький, Дрогобич–Унятичі– Старосамбір- Шлях потребує Обласний Нагуєвичі–Підбуж– ський, 75 відновлення № 502 Сторона–Тур’є–Велика Турківський, ознакування Волосянка–Розлуч м. Дрогобич Старосамбір- Старий Самбір–Звір– Обласний ський, Сприня–Смільна–Гута– 60 ‒ № 503 Самбірський, Східниця Дрогобицький 224 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. Закінчення табл. 1.31 1 2 3 4 5 Трускавець–Східниця– Дрогобицький, Обласний Довге–г. Параска– Сколівський, 95 ‒ № 504 Корстів–г. Маківка– м. Трускавець Славське Обласний Козьова–Тисовець Сколівський 7 ‒ № 505 Ділянки шляху, що потребують Місцевий Турка – витік Турківський 20 відновлення № 5001 р. Дністер – Розлуч ознакування Турка‒витік р. Дністер Ділянки шляху, що потребують Місцевий Тухля–Либохора– Сколівський 20 відновлення № 5002 г. Магура ознакування Либохора–г.Магура Місцевий Довге–Рибник Дрогобицький 6 ‒ № 5003 Місцевий Коростів–Святослав Сколівський 6 ‒ № 5004 Місцевий Моршин м. Моршин 3,5 ‒ № 5005 Місцевий Моршин м. Моршин 3 ‒ № 5006 Місцевий Моршин м. Моршин 3 ‒ № 5007 Місцевий Моршин м. Моршин 3,5 ‒ № 5008 Місцевий Верхнє Гусне–г. Пікуй Турківський 14 ‒ № 5020 Місцевий Крехів–Крехівський Жовківський 7 ‒ № 4901 монастир–Фійна Сприятливі кліматичні умови та різноманіття рельєфу Львівської області створюють передумови для розвитку гірськолижного туризму. Зокрема, у пониженні Карпат сніговий покрив зберігається з початку грудня до березня, у високогір’ї у період жовтень-травень. Значна частина гірських схилів пологі та придатні для прокладання гірськолижних трас різної складності. Гірськолижний туризм на Львівщині має тривалу історію, про що свідчить заснування 1924 р. у м. Львів “Карпатського лещатарського клубу”, який активно пропагував розвиток зимових видів туризму. Філіали цієї організації діяли у Славську, Турці, Розлучі та Сянках, що дало початок мережі гірськолижних комплексів на Львівщині. Упродовж ХХ ст. мережа гірсько- лижних комплексів зазнала змін: частина відомих колись курортів (Турка, Сянки) занепала, а з’явились нові території (Тисовець), які освоюють лижники. Головне ядро гірськолижного туризму на Львівщині – Сколівський район. У ньому роз- ташовано сім гірськолижних центрів, серед них: Славське, Плав’є (Плай), Орявчик (Звенів), Волосянка (Захар Беркут), Сколе, Тисовець, Орів (Карпатські полонини). Два центри розташовані у Турківському районі: Розлуч, Яворів (Західний реабілітаційно-спортивний центр) та Дрогоби- 225 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони цькому (Буковиця, Рибник). По одному центру розміщено в Миколаївському (Поляна) і Жовків- ському (Майдан) районах, а також у Львові (Динамо). Отже, сьогодні на Львівщині є 12 гірсько- лижних центрів, у яких функціонує 18 гірськолижних комплексів (ДСТУ…, 2014) (табл. 1.32). Для гірськолижного туризму використовують не тільки рельєф гірської частини області, а й рівнинної, що свідчить про подальші перспективи облаштування гірськолижних центрів у межах області. Таблиця 1.32 Характеристика гірськолижних комплексів Львівської області Пропускна Місце Довжина Рівень Назва Тип і довжина витягу, м здатність, розташування траси, м складності осіб/год крісельний, 2 700; різний Тростян смт Славське 7 бугельних, від 250 до до 2 000 2 560 рівень 1 300; бейбі-ліфт, 230 середній і Погар смт Славське 2 бугельні, 700 і 800 до 1 000 900 високий Менчіл смт Славське 2 бугельних, 850 і 1 000 до 1 200 середній 800 (Варшава) Кремінь смт Славське 2 бугельні, 600 і 1 000 до 1 000 середній 630 Захар крісельний, 2 800; с. Волосянка до 1 000 низький 1 000 Беркут 2 бугельні, 700 і 750 2 крісельні, до 1 000; різний Плай с. Плав’є бугельний, 1 000; до 2 000 2 200 рівень бейбі-ліфт, 350 3 бугельні, 350, 450, 960; від 400 до різний Звенів с. Орявчик 1 700 бейбі-ліфт, 300 1 200 рівень Житня м. Сколе бугельний 300 низький 300 крісельний, 2 100; від 400 до різний Тисовець с. Орявчик 1 250 3 бугельних, до 1 000 1 000 рівень Карпатські с. Орів бугельний, 350 до 800 низький 400 полонини Розлуч с. Розлуч бугельний, 450 до 700 низький 250 Західний різний с. Яворів крісельний, 1 900 600 і 1 350 600 РСЦ рівень бугельний, 700; різний Буковиця м. Борислав до 1 000 1 000 мульти-ліфт, 200 рівень бугельний, 400; Крутогір м. Борислав до 1 000 середній 800 мульти-ліфт, 200 Рибник с. Рибник бугельний, 400 400 низький 500 Поляна с. Поляна бугельний, 700 до 900 низький 600 Чарівні с. Майдан крісельний, 500 до 600 низький 400 озера Динамо м. Львів бугельний, 368 до 700 низький 270 Найвідомішою серед лижників є гора Тростян (1 232 м) (рис. 1.190), схили якої у верхній частині круті та відповідають трасам високої складності, а в нижній частині – пологі, їх вико- ристовують як ділянки середньої складності. Загалом тут прокладено сім трас. Гора Погар (857 м) розташована по суті, в центрі смт Славське, тому характеризується доброю транспортною доступністю. Дві лижні траси обладнані на південному схилі вершини. Вершина Кремінь (Політехнік) має схили довжиною від 600 до 1 000 м, шириною – 100–150 м, з перепадом висот – 226 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. Рис. 1.190. Гора Тростян – найвідоміша серед Рис. 1.191. Гірськолижний комплекс “Плай” лижників Львівщини у с. Плавʼє Сколівського р-ну 150–200 м, що дає змогу використовувати їх під найпростіші гірськолижні траси. Спуск на горі Менчіл (1 072 м) оцінюють як середньої складності, що пов’язано з перепадом висот у 290 м. На горі Високий Верх (1 243 м) прокладено п’ять трас різного рівня складності, загальною довжиною близько 9 км. Перепад висот близько 550 м. Найновішим гірськолижним об’єктом у межах Стрийсько-Сянської Верховини є “Захід- ний реабілітаційно-спортивний центр”, який розташований неподалік с. Яворів Турківського р-ну на висоті 845 м н.р.м. У межах центру є траси для гірських лиж і звичайні лижні траси, які пройшли сертифікацію Міжнародної федерації лижного спорту. У межах Сколівських Бескидів до гірськолижного туризму задіяні: г. Тисовець, г. Магура, г. Звенів (с. Орявчик), г. Плай (с. Плав’є), г. Житня (800 м) (м. Сколе). На горі Тисовець (1 017 м) облаштовано три спуски: Південний (400–500 м), Північний (800 м) і Західний (650 м). Тут про- кладено траси для бігових лиж, біатлону, могулу, фрістайлу, сноуборду, сноутюбінгу. Неподалік г. Тисовець розпочато освоєння г. Магура (1 121 м), де облаштовано спуск середньої складності довжиною 400 м. Поруч на г. Звенів (1 088 м) прокладено спуски довжиною 1 600 м і пере- падом висоти 250 м. На горі Плай (1 060 м) розташовано шість трас різної складності, перепад висот 260 м (рис. 1.191). Гора Житня (800 м) розміщена у м. Сколе. Тут облаштований спуск низької складності довжиною 300 м. Лижники освоюють території Верхньодністровських Бескид, а саме: г. Розлуч, г. Буковиця (м. Борислав) та вершина неподалік с. Рибник. На горі Розлуч (932 м) прокладена траса для початківців довжиною до 700 м. Нещодавно було розміщено три витяги на г. Буковиця (564 м) неподалік м. Борислав. Сьогодні тут діє одна траса, яка поєднує різні рівні складності. Неподалік є також гірськолижні комплекси “Крутогір” і “Рибник”. Велотуризм у світі набуває все більшої популярності, особливо у формі велопоходів вихід- ного дня. Для проходження маршрутів зазвичай використовують спеціально облаштовані вело- сипеди спортивного типу підвищеної прохідності. Специфіка формування попиту з боку тури- стів – зацікавленість як природними ресурсами, так й історико-культурними об’єктами Львів- щини. Найпопулярнішими території для велосипедного туризму – Гологори, Вороняки, Розточчя, низькогір’я Карпат, Передкарпаття та Пасмове Побужжя в околицях Жовкви (табл. 1.33). Обмежувальними чинниками розвитку велосипедного туризму є відсутність належного дорожнього покриття. Пересування основними автострадами, які, сьогодні мають порівняно хорошу якість, вкрай обмежена для велотуристів з погляду техніки безпеки, а другорядні дороги майже непроїзні. Ґрунтові дороги часто заболочені через велику кількість опадів у регіоні протягом року, або ускладнені проїздом через сухі піски на Малому Поліссі чи частині Розточчя. 227 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Таблиця 1.33 Шляхи велосипедного туризму в межах Львівської області Назва Географічне місце Протяж- туристичного Нитка шляху розташування, ність, Примітки маршруту райони км 1 2 3 4 5 Міжнародний Смільниця–Хирі–Скелівка– Ділянки шляху, що Старосамбірський, R63 Нове місто–Нижанковичі– потребують віднов- Мостиський, 220 “Шлях бравого Шегині–Поповичі– лення ознакування Самбірський вояка Швейка” Самбір–Львів Попович –Самбір Перевал Ділянки шляху, що Національний Сколівський, Середньоворітський– потребують віднов- № 1 (1-й Дрогобицький, 145 Тухолька–Тухля–Сколе– лення ознакування відтинок) м. Трускавець Трускавець Сколе–Трускавець Національний № 1 (2-й Львів–Крехів–Жовква Жовківський 30 ‒ відтинок) Ділянки шляху, що потребують віднов- Регіональний Тухля–Сколе–Верхнє Сколівський, лення ознакування № 11 Синьовидне–Урич– Дрогобицький, 90 Сколе–Верхнє (Львівська Східниця–Борислав‒ м. Борислав, Синьовидне–Урич– частина) Трускавець м. Трускавець Східниця–Борислав– Трускавець Дрогобицький, Регіональний Самбірський, Борислав – Нагуєвичі – Шлях потребує № 12 Мостиський, Самбір–Судова Вишня – 180 відновлення (Львівська Яворівський, Івано-Франкове ознакування частина) м. Борислав, м. Самбір Регіональний Смільниця–Хирів–Стара № 16 Старосамбірський, Сіль–Старий Самбір– 90 ‒ (Львівська Дрогобицький Стрілки–Тур’є–Східниця частина) Львів–Брюховичі– Ясниська–Жорниська– Івано-Франкове– Яворівський, Обласний Дубровиця–Крехів– Жовківський, 90 ‒ №490 Кунин–Магерів–Замок– м. Львів Потелич–Рава-Руська– КПП Львів–Старе Село–Бібрка– м. Львів, Свірж–Перемишляни– Пустомитівський, Поморяни–Золочів– Перемишлянський, Сасів‒Верхобуж– Шлях потребує Обласний Золочівський, Підкамінь–Броди– 320 відновлення № 491 Бродівський, Пониковиця–Підкамінь– ознакування Буський, Кам’янка- Олесько–Кути–Буськ– Бузький, Деревляни–Жовтанці– Жовківський Зіболки–Жовква 228 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. Закінчення табл. 1.33 1 2 3 4 5 Жовква‒Нова Скварява‒ Обласний Крехів‒Добросин‒ Жовківський 40 ‒ № 492 Лавриків‒Магерів Шлях потребує Обласний Рава-Руська‒Угнів‒Белз‒ Жовківський, 80 відновлення № 494 Варяж‒Сокаль Сокальський ознакування Ділянки шляху, що Дрогобицький, потребують віднов- Обласний Дрогобич–Нагуєвичі– Старосамбірський, лення ознакування 90 № 502 Підбуж–Тур’є–Ісаї–Турка Турківський, Дрогобич–Нагуєвичі– м. Дрогобич Підбуж–Турє–Ісаї– Турка Старий Самбір–Блажів– Старосамбірський, Обласний Сприня–Підбуж–Опака‒ Самбірський, 65 ‒ № 503 Східниця Дрогобицький Місцевий Брюховичі–Бірки Яворівський 6,5 ‒ № 4901 Місцевий Брюховичі м. Львів 5,5 ‒ № 4902 Місцевий Брюховичі м. Львів 5,0 ‒ № 4903 Мостиська–Крисовичі– Місцевий Мостиський, Гусаків–Поповичі– 40 ‒ № 5001 Старосамбірський Нижанковичі Місцевий Самбір–Кульчиці– Самбірський 16,5 ‒ № 5002 Городище Місцевий Тершів–Спас–Спаський Старосамбірський 3,0 ‒ № 5015 (Соколів) камінь Місцевий Сприня–Вежа Пам’яті Самбірський 50,7 ‒ № 5017 Місцевий Вежа Пам’яті–Топільчці Старосамбірський 7,1 ‒ № 5016 Місцевий Топільчці –Старий Самбір Старосамбірський 19,7 ‒ № 5001 Спортивні категорійні походи, які проводять у Карпатах і часто завершуються у Львові мають складність до 4-ої категорії включно. Походи меншої складності проводять на рівнинних і низькогірних районах Львівщини. Кінний туризм не має розроблених спортивних категорійних нормативів. Кінні походи зазви- чай мають радіальний або кільцевий маршрути, а найчастіше їх проводять як екскурсії. Кінний туризм розвинений в Україні у вигляді екскурсій та прогулянок з ночівлею у кемпінгах чи мотелях. На Львівщині є тільки один ознакований туристичний шлях “На Росохацькі полонини” у Сколівському районі протяжністю 10 км. Наявна кінна екологічна стежка в Яворівському національному парку в урочищі “Мочари”, де можна поїздити на низькорослих конях, яких завезли з Польщі. Непротяжні кінні поїздки використовують для лікування на курорті Труска- вець у санаторії “Карпати”. 229 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Розробляють до впровадження кінний туристичний маршрут “Зеленими стежками Воро- няків” з Плісненська до селища Підкамінь де туристи мають нагоду спостерігати відслонення неогенових гірських порід, з яких складено кряж: літотамнієвих вапняків, мергелів і пісковиків. Кінний туризм (верховий) може успішно розвиватися і в околицях Львова. Передусім у місцях, які є улюбленими для відпочинку львів’ян і гостей міста. Такими територіями є Чатові (Чортові) скелі і Брюховичі. Маршрут може починатися з двох місць: від Винниківського озера (поблизу автобусної зупинки, де облаштоване місце для відпочинку) і з Винник, навпроти офтальмологічної лікарні, де починається хороша дорога на Чатові скелі. Наголосимо, що це актуально лише для верхового кінного маршруту, оскільки для бричок тут важкопрохідна дорога, хоча в майбутньому, можна було б її розчистити і розширити. Протяжність маршруту становить близько 1 км, а час підйому 40–45 хв. Дорога проходить постійно грабово-буковим лісом, що правда часто перетинається з пішохідним маршрутом, але це не створює ніяких проблем у пересуванні. На Чатових скелях облаштовані місця для відпочинку, оглядовий майданчик на околиці Львова. На самих скелях часто проводять змагання зі скелелазіння. З північно-західної частини Львова (з району вул. Голоско) до Брюхович можна також зробити верховий кінний маршрут. Унікальність його полягає в тому, що проходитиме він Головним Європейським вододілом, який ділить басейни рік Балтійського і Чорного морів. Це територія належить до Розточчя. Височини, що піднімаються над Брюховицькою долиною на 318–337 м, мають вигляд узгір’їв, порослих буковими, дубовими і буково-сосновими лісами. Протяжність маршруту становить близько 3 км, час – 1 год. Початок – північніше ресторану “Козацький шинок”. Він не перетинається з автомобільною трасою, що веде до селища, лише перерізає ділянку автодороги до Збиранки (в цьому місці потрібно встановити відповідний знак про перетин кінного маршруту). Закінчується маршрут біля Брюховицьких озер – основних рекреаційних об’єктів селища. Нині ця територія впорядкована для відпочинку. Джипінг і квадроциклетний туризм. Останнім часом активно розвивається джипінг та екскурсії на квадроциклах. Джипінг – це активний вид відпочинку, який передбачає долання важко- прохідних маршрутів на позашляховиках. Квадроциклетний туризм – це активний вид відпо- чинку, який передбачає проходження маршрутів на квадроциклах. Ці види туризму завдають значної шкоди довкіллю, тому їх потрібно регулювати, розробляючи спеціальні маршрути. Зокрема, у Карпатах уже створено такий маршрут для джипінгу на хребті Чорна Ріпа в околицях с. Рожанка Сколівського р-ну, тому потрібно заборонити його на інших ділянках і відвести такий екологічно небезпечний вид відпочинку від цінних природних територій. Водний туризм – це проходження маршрутів водними об’єктами за допомогою відповідних плавних засобів. Потребує спеціального групового та особистого спорядження. Сплав – вид водного туризму, який передбачає проходження маршруту річкою за допомогою різних плавзасобів – туристських суден (байдарки, каное, катамарани, а також плоти на надувній основі). Рафтинг – це швидкісний сплав гірською річкою через пороги на надувному човні (рафті). Загалом, територія Львівщини добре забезпечена поверхневими водами. Згідно з дани- ми Львівського обласного управління водних ресурсів, у межах області налічується 2 522 річки, 20 водосховищ і 3 085 ставків. Негативом туристичного використання поверхневих вод області є те, що річки невеликі, бо здебільшого вони тут беруть початок. Сплав річками регіону триває у період від квітня до жовтня. Для сплаву та рафтингу у Львівській області використовують три річки: Дністер, Стрий і Опір (табл. 1.34). Сплави річками – один із найпопулярніших активних видів туризму в Львів- ській області. Сплав по р. Дністер найпростіший із запропонованих, що дає змогу залучати людей із різною підготовкою та фізичним станом. Зокрема, такі сплави товариство “Зеленого хреста” організовує для неповносправних. Сплав бере початок у с. Розвадів, яке розташоване 230 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. 30 км від м. Львів, та може мати різну відстань залежно від побажань туристів. У межах області пропонують два варіанти таких сплавів до м. Жидачів (35 км) і смт Журавно (60 км). Серед пропозицій сплавів по Дністру є чимала кількість міжобласних маршрутів різної довжини, які передбачають відвідування Дністровського каньйону. Таблиця 1.34 Маршрути сплавів і рафтингу на річках Львівської області Назва річки Тип сплаву Відрізок маршруту Довжина, км Дністер Рівнинний сплав с. Розвадів – м. Жидачів 35 Дністер Рівнинний сплав с. Розвадів – смт Журавно 60 Стрий Рафтинг с. Урич – с. Верхнє Синьовидне 20 Стрий Рафтинг с. Верхнє Синьовидне – с. Розгірче 15 Стрий Рафтинг с. Верхнє Синьовидне – с. Гірне 25 Стрий Рафтинг с. Урич – с. Розгірче 30 Опір Рафтинг м. Сколе – с. Верхнє Синьовидне 15 Опір Рафтинг смт Славське – с. Верхнє Синьовидне 30 Гірськими річками Опір і Стрий проводять екстремальний рафтинг. Зокрема, туристам про- понують різні комбінації коротких маршрутів, а також можливе проходження довгих ділянок, об’єднавши маршрути двох річок. У період повені складність пропонованих маршрутів досягає третьої категорії. Залежно від періодів повноводдя річок довжина та складність маршрутів може змінюватись. Зазначимо, що протягом останніх років значно зменшилась кількість опадів влітку (коли на цей період припадає бум туристів), що призводить до низького рівня річок і це затруд- няє організації проведення певних видів водного туризму. Перевагою цих маршрутів є від- відування таких відомих туристичних об’єктів: фортеця Тустань, монастир Розгірче. Сьогодні рекреанти найбільше освоїли водоспад Кам’янка, який розташований на території НПП “Сколів- ські Бескиди”, до маршруту відвідування цього об’єкта залучають також оз. Журавлине (Мертве). Менш доступним є водоспад Гуркало, проте його розташування у підніжжі г. Парашка (яка популярна серед туристів) сприяє рекреаційному освоєнню і цього водного об’єкта. Маловідомими серед туристів є водоспади Лазний і Сопіт, тому до них проводять інди- відуальні мандрівки любителів активного відпочинку. Усі водоспади Львівщини розташовані в межах Сколівських Бескидів і належать до басейну р. Дністер. Перепоною для подальшого розвитку водного туризму є наявні та проектовані міні-ГЕС. Сьогодні у Львівській області є дві електростанції такого типу: Явірська Турківського району на р. Стрий та у с. Новошичі Дрогобицького району на р. Бистриця. Затверджено будівництво міні-ГЕС у селі Гірське Довге (р. Стрий) та планують поблизу сіл Верехнє Синьовидне, Нижнє Синьовидне, Рибник, Кропивник, Нижня Стинява. Наявність водосховищ змінює гідрологічний режим річок, уповільнює швидкість течії, сприяє накопиченню побутового сміття, пришвидшує процеси евтрофікації водосховищ, зрештою, греблі стають штучною перепоною для плавзасобів. Дайвінг – це форма підводного плавання з використанням технічних засобів для дихання у водному середовищі. Головні критерії для організації дайвінгу – глибина, площа та прозорість водного об’єкта. З урахуванням цих вимог зазначимо, що в межах області є незначна кількість водоймищ, придатних для дайвінгу. Крім того, різні клуби водоймища області використовують для навчання дайверів. Сьогодні апробовані занурення в 11 водоймищах області. 231 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони Серед них Велика Подорожненська водойма (Жидачівський район) – затоплений сірчаний кар’єр площею 420 га і глибиною до 90 м, у водойму впадає р. Крехівка. Серед послуг, які тут надають є рибальство, полювання, плавання з аквалангом, катання на яхті і водних лижах, вінд- серфінг. Яворівська водойма глибиною близько 70 м, прозорістю від 3 до 10 м (рис. 1.192). Через високі хвилі водоймище освоюють для водного кайту і серфінгу. Також водосховища Оселя і Віжомля (Яворівський р-н), глибина яких досягає 12 м, а прозорість від 1,5 до 4 м. Використо- вують для підводного полювання, а також для купання і риболовлі. Водойма Задорожне (“Байкал”) глибиною 46 м, прозорістю води від 2 до 8 м, у колиш- ньому вапняковому кар’єрі Миколаївського цементного заводу (рис. 1.193). Використовують для підводного полювання, купання, риболовлі. Характеризується функціонуванням прибережної рекреаційної інфраструктури. Крім водосховищ, для організації дайвінгу залучають також великі та середні річки області. Серед них Західний Буг, Дністер, Стрий. Оскільки у руслі річки різні глибини, то для дайвінгу придатні тільки вибіркові ділянки, глибина яких коливається від 1 до 10 м. Недолік використання річок – у них менша прозорість води (від 1,5 до 2,5 м). Крім цих річок, рідше організовують підводне занурення на малих річках: Верещиця, Раківка, Вишня і Щирець. Загалом для дайвінгу у Львівській області використовують по п’ять водоймищ у басейні річок Дністер і Сян, а також одне водоймище в басейні р. Західний Буг. Враховуючи високу вартість підводних занурень та обмеженість водних ресурсів, дайвінг є ексклюзивним видом відпочинку у регіоні. Найпопулярнішим видом відпочинку на водоймищах є купання. Водоймища області інтенсивно використовують місцеві жителі для купання. Тільки незначна кількість водних об’єктів підготовлена для масового купання (облагородження пляжів, наявність інфраструктури, чистота води). Найвідоміші місця для масового купання подано у табл. 1.35. Для масового купання використовують штучні водоймища незначних розмірів з низьким забрудненням. Незважаючи на понад 3 тис. ставків, на території Львівської області лише не- значна частина підготовлена для купання. З-поміж об’єктів, які використовують для масового купання, тринадцять розташовані у басейні р. Дністер, шість у басейні р. Західний Буг та одне у басейні р. Сян. З-поміж 27 пляжів, які діють в межах області, паспортизовані тільки дев’ять. Наголосимо, що тільки два водоймища (у Золочеві і Перемишлянах) оснащено рятувальними станціями, де відпочинок безпечніший. Рис. 1.192. Яворівська водойма є найбільшою і Рис. 1.193. Водойма Задорожне є зоною активного найперспективнішою у Львівській області водного туризму для львів’ян 232 Геоекологія Львівської області Рекреаційно-туристичні ресурси 1.6. Таблиця 1.35 Водні об’єкти Львівської області, які придатні для купання (згідно з даними Львівської ОДА) Назва об’єкта Місце розташування Відпочинкова інфраструктура Лагодів с. Лагодів Бродівського р-ну влаштований пляж Ставок “Майдан” с. Майдан Дрогобицького р-ну влаштований пляж заклади розміщення і харчування, Козацький хутір с. Модричі Дрогобицького р-ну влаштований пляж Альбатрос с. Воля Гамулецька Жовківського р-ну заклади розміщення і харчування заклади розміщення і харчування, Чарівні озера с. Майдан Жовківського р-ну мотузковий парк Княжий Міст с. Княжий Міст Мостиського р-ну влаштований пляж Задорожне с. Гонятичів Миколаївського р-ну влаштовано 16 пляжів Ставок в урочищі с. В. Воля Миколаївського р-ну влаштований пляж “Барбара” Коросно с. Коросно Перемишлянського р-ну влаштований пляж Молодіжне м. Перемишляни влаштований пляж, рятувальна станція заклади розміщення і харчування, Узлісся с. Стрілки Перемишлянського р-ну влаштований пляж, плавзасоби Озерний край м. Пустомити заклади розміщення і харчування заклади розміщення і харчування, Бухта Вікінгів с. Старе Село Пустомитівського р-ну влаштований пляж, плавзасоби Львівська заклади розміщення і харчування, с. Давидів Пустомитівсього р-ну Швейцарія влаштований пляж, плавзасоби Озеро санаторію влаштований пляж, розташований м. Моршин “Пролісок” санаторій заклади розміщення та харчування, Шепільське с. Довголука Стрийського р-ну влаштований пляж, плавзасоби Стрий м. Стрий влаштований пляж Молодіжний м. Золочів влаштований пляж, рятувальна станція Винниківське озеро м. Львів влаштований пляж Озеро в смт смт Брюховичі влаштовано два пляжі Брюховичі Повітряний туризм. Досить новим видом відпочинку на Львівщині є туризм, який пов’язаний з використанням повітряного простору: парапланеризм, балунінг, парашутизм, польоти на легко- моторних повітряних засобах. Парапланеризм – вид активного відпочинку, який передбачає керування безмоторним легким повітряним засобом: парапланом, дельтапланом, парафойлом. Цей вид активного від- починку сьогодні розвивається завдяки функціонуванню парапланерних клубів. Для організації цього виду спорту як стартові майданчики використовують безлісі вершини, що дає змогу залу- чати рельєф Подільської височини. Сьогодні в Львівській області апробовано сім місць для організації парапланеризму. Три стартові майданчики розташовані на вершині неподалік с. Шопки Золочівського райо- ну. Зокрема, північний схил вирізняється висотою 370 м н.р.м. і 50 м перевищення над поверх- 233 1. Використання природних ресурсів та проблеми їхньої охорони нею польоту, що достатньо для легкого зльоту; західний схил висотою 360 м н.р.м. і 90 м над рельєфом; східний 60 м над рельєфом. Швидкість вітру досягає 6 м/с, що оптимально для цього виду відпочинку. Ще одним об’єктом є вершина поблизу с. Велика Вільшаниця Золочівського р-ну її висота 35 м н.р.м і 50 м над рівнем рельєфу. Характерною особливістю цієї ділянки є великі швидкості вітру, що сягають 7 м/с. У Жовківському районі використовують вершину Візенберг (с. Мервичі), її висота 280 м н.р.м. і 50 м перевищення над поверхнею польоту, швидкості вітру досягають до 6 м/с. Також тут використовують рівнинну ділянку неподалік смт Куликів, проте старт відбувається з вико- ристанням наземних систем буксирування. У гірській частині області апробовано вершину неподалік с. Підгородці Сколівського р-ну. Її висота 665 м н.р.м. і 230 м перевищення над поверхнею польоту. Цю ділянку використо- вують досвідчені спортсмени. Балунінг – прогулянка на повітряних кулях. Балунінг активно розвивається на території Львівщини. Здебільшого для його організації використовують місця зосередження найвідоміших туристичних об’єктів області, що пояснюється можливістю спостерігати за пейзажними тери- торіями. Найвідоміші місця запуску повітряних куль – території поблизу замків туристичного маршруту “Золота підкова Львівщини”: Олеського, Підгорецького, Золочівського і Свіржського замків. Також до цього виду відпочинку залучають території поблизу відомих курортів області: Трускавця, Східниці, Славського. Ще один об’єкт який використовують для повітряних видів відпочинку, аеропорт “Цунів”, поблизу с. Заверешиця Городоцького р-ну. У межах аеропорту діє Львівський авіаційно- спортивний клуб, який надає послуги парашутизму і польотів на легкомоторних повітряних засобах. Повітряні види відпочинку набирають популярності у Львівській області, що спричинено сприятливими погодними умовами і рельєфом регіону. Проте їхня висока вартість недоступна для пересічного туриста. 234 Геоекологія Львівської області Забруднення атмосферного повітря 2.1. ЧАСТИНА 2 АНТРОПОГЕННА ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ЗАБРУДНЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ДОВКІЛЛЯ 235 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2.1. ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ 2.1.1. Викиди від стаціонарних джерел Стан атмосферного повітря Львівщини визначають двома головними чинниками впливу: вне- сення забруднюючих речовин та шкідливі випромінювання і коливання. Перший чинник є визначальним щодо геоекологічного стану повітря і формується двома головними категоріями джерел забруднюючих викидів: стаціонарних і пересувних (дод. Г.1). На сьогодні величина викидів на одного мешканця області становить близько 100 кг на рік. Зокрема, 96 % припадає на пересувні, 4 % – на стаціонарні джерела. Для якісного і достовірного аналізу стану атмосферного повітря першочерговим є забез- печення надійною інформацією, у тому числі первинними даними спостереження. Забезпечує такі дані загальнодержавна система моніторингу атмосферного повітря відповідно до Закону України “Про охорону атмосферного повітря”. Він передбачає спостереження за забруднюючи- ми речовинами, шкідливими фізичними впливами та оцінювання змін довкілля внаслідок біологічного забруднення. Моніторинг атмосферного повітря охоплює: 1) визначення мети та об’єктів спостереження; 2) спостереження за джерелами забруднення; 3) визначення основних видів забруднення і забруднюючих речовин; 4) вивчення впливу забруднення атмосфери на живі організми; 5) прогноз змін довкілля в результаті забруднення атмосферного повітря; 6) розроблення заходів та ухвалення управлінських рішень щодо охорони повітря. Спостерігають за такими речовинами: оксид вуглецю, діоксид вуглецю, оксиди азоту, оксиди сірки, аміак, озон, вуглеводні, завислі речовини. Визначають вологість і температуру повітря, рівень шкідли- вих фізичних впливів. Моніторинг передбачає контроль за поширенням шкідливих домішок не лише у повітрі, а й в елементах системи “атмосфера – гідросфера – літосфера – біосфера”. Згідно з Програмою моніторингу довкілля у Львівській області, спостереження за станом атмосферного повітря у регіоні виконують Державна екологічна інспекція у Львівській області, Львівський обласний центр з гідрометеорології та Обласна санітарно-епідеміологічна станція. Основна частка забруднюючих речовин потрапляє в повітря області від підприємств Кам’янка-Бузького (53,0 % від загального обсягу), Сокальського (11,6), Стрийського (7,6), Перемиш- лянського (7,1), Городоцького (4,1), Миколаївського (2,9), Дрогобицького (2,4) районів, а також міст Дрогобич (2,1), Червоноград (1,4) (рис. 2.1, дод. Г.2). Менше 1 % припадає на міста Стрий, Моршин, Самбір, Трускавець, Сколівський, Буський, Старосамбірський, Жовківський райони. Кількість викидів у розрахунку на одного мешканця області за період з 1991 р. по 2018 р. зменшилася з 98,5 кг до 49,5 кг, а в розрахунку на 1 км 2 площі зменшилася за цей же період з 12,5 т до 5,7 т (табл. 2.1). Найбільше викидів на одного мешканця припадає у Кам’янка-Бузь- кому районі (1 151,4 кг), а найменше – у Турківському (0,1), Сколівському (1,0), Жовківському (1,7) і Старосамбірському (1,9) районах (Довкілля…, 2018). З часу відновлення незалежності України на Львівщині простежуються різноспрямовані тенденції обсягу викидів від стаціонарних джерел. Зокрема, впродовж 1990–2019 рр. кількість викидів від стаціонарних джерел зменшилася більш ніж на 65 %, з 271,9 тис. т до 89,9 тис. т (рис. 2.2, дод. Г.3, Г.4). Головною причиною є різке скорочення виробництва. Починаючи з 2015 р. кількість викидів зростає в середньому на 14 % на рік. За період 2015–2018 рр. викиди збіль- шились на 40 %. У 2018 р. вони становили 126,4 тис. т. Найінтенсивніше збільшення кількості викидів простежується у Кам’янка-Бузькому і Бродівському районах. Зменшення викидів реєструють у Перемишлянському, Стрийському, Миколаївському і Пустомитівському районах. 236 Геоекологія Львівської області Забруднення атмосферного повітря 2.1. Рис. 2.1. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря адміністративних районів і міст обласного значення Львівської області від стаціонарних джерел забруднення у 2019 р. 237 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Таблиця 2.1 Основні показники викидів від стаціонарних джерел у Львівській області Показники / Роки 2016 2017 2018 Загальна кількість суб’єктів підприємницької діяльності, що мають дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне 2 677 2 887 2 905 повітря Кількість викидів, тис. т 110,63 110,49 126,41 Викиди у розрахунку на 1 особу, кг 42,0 42,0 49,5 Викиди у розрахунку на 1 км2, т 4,7 4,7 5,7 300,0 271,9 250,0 208,3 200,0 184,3 153,1 149,0 110,5 121,0 129,4 130,7 150,0 тис. т 124,6 98,1 113,2 114,6 126,4 121,4 102,4 109,1 96,1 95,8 113,2 106,4 108,6 108,6 110,6 100,2 103,1 106,7 97,8 89,9 100,0 50,0 0,0 1994 1997 2000 2003 1990 1991 1992 1993 1995 1996 1998 1999 2001 2002 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Рис. 2.2. Динаміка валових викидів стаціонарних джерел у Львівській області, тис. т/рік (за даними Головного управління статистики у Львівській області) За головними компонентами викиди в атмосферу сірчистого ангідриду збільшуються і становлять 46,7 тис. т, викиди оксиду вуглецю скорочуються і становлять 6,3 тис. т. Стрімко збільшується і кількість викидів вуглеводнів, сягаючи на сьогодні 50 тис. т. Викиди летких органічних сполук становлять 3,5 тис. т, а сажі – 0,3 тис. т. У відсотковому співвідношенні на викиди метану припадає 39,6 %, діоксиду та інших сполук сірки – 36,9 %, сполук азоту – 8,2 %, пилу – 7,7 %, оксиду вуглецю – 5 %, інших речовин – 2,6 % (рис. 2.3). Із загальної кількості забруд- нюючих речовин викиди парникових газів становили: метану – 43,2 тис. т, оксиду вуглецю – 5,4 тис. т, діоксиду вуглецю – 3,9 тис. т. За галузевою належністю, головними забруднювачами повітря зі стаціонарних джерел є підприємства електроенергетики, газо- і водопостачання (48,7 %), обслуговування транспорту і зв’язку (24,3 %), добувної промисловості (17,1 %) (дод. Г.5). Зокрема, підприємства енергетики у 2018 р. викинули 74 575 т. Викиди підприємств житлово-комунальної галузі становлять 329 т. При спалюванні у промисловості в атмосферу регіону потрапило 6 715 т. Видобувна галузь викинула 47 650 т забруднюючих речовин. Викиди целюлозно-паперової галузі становлять 907 т, а підприємств, що використовують розчинники й інші леткі речовини – 450 т. Підприємства харчової і тютюнової промисловості Львівщини викинули 603 т шкідливих речовин. Під час переробки і знищення відходів річна кількість викидів шкідливих речовин становила 340 т, ще 180 т шкідливих речовин потрапило в атмосферу з підприємств сільськогосподарського комп- лексу, 128 т привнесли підприємства машинобудування, 178 т – транспорту, 56 т – металообробки. 238 Геоекологія Львівської області Забруднення атмосферного повітря 2.1. 2,6% 5,0% метан 7,7% діоксид та інші сполуки сірки 8,2% 39,6% сполуки азоту речовини у вигляді твердих суспендованих частинок оксид вуглецю 36,9% неметанові леткі органічні сполуки Рис. 2.3. Хімічний склад викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел у 2017 р. (Довкілля…, 2018) Заміри, виконані державною екологічною інспекцією у Львівській області на основних стаціонарних джерелах викидів забруднюючих речовин в межах 32 підприємств, виявили перевищення ГДВ на шести підприємствах. Державна екологічна інспекція визнала найнебез- печнішими для атмосферного повітря і найбільшими його забруднювачами: ПАТ “ДТЕК Захід- енерго” (Добротвірська ТЕС) (рис. 2.4), ДП “Львіввугілля”, ПАТ “Львівська вугільна компанія” (Червоноградська вуглезбагачувальна фабрика), УМГ “Львівтрансгаз”, МН “Нафтопровід Друж- ба”, АТ НПК “Галичина”, ПАТ “Миколаївцемент”, ВАТ “Жидачівський ЦПК”, ТзОВ “Свісс Кроно”, ВАТ “Іскра”, ЗАТ “Львівський завод комунального транспорту”. Головними забруднювачами атмосферного повітря у регіоні залишаються ПАТ “ДТЕК Західенерго” (37 % від викидів у регіоні) і шахти ДП “Львіввугілля” (31 %). Щодо динаміки викидів шкідливих речовин за окремими підприємствами, то в останні два роки збільшилися викиди від ДП “Львіввугілля” (Сокальський р-н), зокрема, викидів метану, що пов’язано з високою дегазацією пластів та аварійним станом шахти “Степова” (рис. 2.5); ПАТ “ДТЕК Західенерго”, що спричинене збільшенням виробництва електроенергії, зношеністю фільтраційних газовловлювальних пристроїв; УМГ “Львівтрансгаз”, у зв’язку із збільшенням виробничих потужностей. Рис. 2.4. Добротвірська ТЕС (ПАТ “ДТЕК Рис. 2.5. На шахті “Степовій” під час Західенерго”) є найбільшим забруднювачем вибуху в атмосферне повітря потрапили атмосферного повітря у регіоні значні обсяги газу-метану 239 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Суттєво зменшилися викиди забруднюючих речовин на ПАТ “Миколаївцемент” завдяки запровадженню заходів з реконструкції та модернізації, на ГПУ “Львівгазвидобування”, ЗАТ “Львівський керамічний завод”, ВАТ “Іскра” завдяки технологічному переобладнанню і вста- новленню енергоефективних печей скловаріння, у Львові припинене виробництво на ВАТ “Львівський мехсклозавод”, низка підприємств зупинені у Червонограді, у Золочівському і Радехівському районах зменшилися викиди цукрових заводів. 2.1.2. Викиди від пересувних джерел До пересувних джерел забруднення атмосферного повітря відносяться обʼєкти транспорту: автомобілі (легкові авто, автобуси, вантажівки, бронетранспортери), мотоцикли, авіатранспорт (літаки, гелікоптери), локомотиви, судна та інші транспортні засоби, обладнані енергоустанов- ками, які забезпечують виконання транспортної роботи. Випускні гази містять понад 200 різних хімічних сполук – продуктів повного і неповного згорання палива. Токсичні компоненти становлять 0,2–5 % від об’єму відпрацьованих газів, відповідно до типу двигуна та режиму його роботи. Основними токсичними компонентами цих газів вважаються: СО (моноксид карбону, чадний газ), NOx (оксиди нітрогену), вуглеводні, аль- дегіди, діоксиди сірки і сірководень, сажа. СО – газ без кольору і запаху, який утворюється при неповному згорянні палива з деякою нестачею кисню. Найбільше СО міститься у вихлопах бензинових двигунів, у менших кількостях – у вихлопах дизелів. Чадний газ є дуже токсич- ним: потрапляючи в організм через органи дихання, він взаємодіє з гемоглобіном та утворює карбоксигемоглобін, який не володіє здатністю переносити кисень і спричинює кисневе голо- дування організму. Оксиди нітрогену NOx є набором низки сполук: N2O, NO, N2O3, NO2, N2O4, N2O5, серед яких переважає NO (99 % в бензинових двигунах, 90 % в дизелях). Вони утворюються при згорянні азоту повітря при високих температурах (термічний NO), а також у результаті окислення азотовмісних сполук палива (аміни, циклічні сполуки піридин, тощо). NO – газ без кольору, який при охолодженні перетворюється у NO2 – бурий газ із задушливим запахом, що при 21 ᵒС перетворюється на крапельки рідини. Під час вдихання оксидів нітрогену у великих концентраціях виникають задуха, кашель, ціаноз шкіри, можливий розвиток набряку легенів. Потрапляючи в атмосферу, ці оксиди вступають у реакцію з водою, утворюючи азотну кислоту HNO3, яка є складником кислотних опадів. Під дією сонячного випромінювання оксиди нітрогену вступають у реакцію з вуглеводнями, продукуючи озон та пероксіацетилові нітрати – головні складники фотохімічного смогу. Вуглеводні (СхHу) – декілька десятків найменувань речовин, які містять поліциклічні аро- матичні вуглеводні (ПАВ), альдегіди, феноли тощо, та утворюються головно у результаті непов- ноти згоряння через порушення процесу горіння при низьких температурах, неоднорідності паливно-повітряної суміші, пропусків запалювання в окремих циклах або циліндрах двигуна (незгорілі компоненти палива та мастила). Найбільш токсичними з вуглеводнів є ПАВ, серед яких максимальний рівень токсичності має бензапірен С 20Н12. Сірка, яка може міститись як домішка в дизельному паливі, під час горіння інтенсивно окислюється до SO2, який окислюється до SO3, який вступає в реакцію із парами води, утво- рюючи сірчану кислоту H2SO4. Ця кислота разом з азотною кислотою є складником кислотних опадів, які завдають найбільшої шкоди екосистемам хвойних лісів з низькобуферними ґрунтами, прісноводним екосистемам, призводять до руйнування архітектурних споруд. Окрім токсичних газів, суттєвим компонентом забруднень є тверді частки аерозолів. Сажа у значних кількостях може утворюватись у разі порушення режиму роботи дизельних двигунів. Сама по собі вона нетоксична, проте – адсорбує на поверхні частинок канцерогенні поліциклічні вуглеводні, у т. ч. найбільш шкідливий і токсичний бензапірен. Тривале вдихання 240 Геоекологія Львівської області Забруднення атмосферного повітря 2.1. повітря, забрудненого аерозолями, призводить до виникнення бронхо-легеневої та серцево- судинної патології. Мірою вмісту твердих часток у повітрі є PM10 (вміст часток розмірами менше 10 мкм) та PM2.5 (вміст часток розмірами менше 2 мкм). До недавнього часу до компонентів автотранспортних викидів належав свинець, який входив до складу етильованих бензинів. Свинець є високотоксичним важким металом, який володіє психотропною, гепатотоксичною, нефро- і пневмотоксичною дією. В Україні етильований бензин заборонений з 1 січня 2003 р. У Львівській області найбільш розвинутими видами транспорту є автомобільний та заліз- ничний; авіаційний транспорт використовують для перевезень за межі області та країни. Станом на 2018 р. сумарна довжина шляхів сполучення загального користування на Львівщині становила 8 393,4 км, довжина автомобільних доріг з твердим покриттям – 8 214 км, з них з твердим удосконаленим покриттям – 5 475 км. Експлуатаційна довжина залізничних колій становила 1 263,3 км, з них електрифікованих – 818 км, дизельпальних – 445,3 км. Обсяги перевезення вантажів залізничним транспортом у 2018 р. становили 3 850,4 тис. т (вантажообіг 7 249,7 млн т×км), автомобільним транспортом – 25 748,9 тис. т (5317,6). Залізничним транспортом за 2018 р. по області перевезено 11 637,5 тис. осіб (пасажирообіг 1 509,5 млн пас.×км), автомо- більним – 124 334,4 тис. осіб (2 267,0). Територією області проходить міжнародний транспортний коридор Європа–Азія (Франкфурт-на-Майні–Алмати). Судноплавних ділянок річок у регіоні нема. В Львівській області розвинуте пасажирське автобусне і залізничне сполучення між насе- леними пунктами в межах області, а також з іншими регіонами України та сусідніми державами. Мережа міського громадського транспорту найбільше розвинута у Львові, і представлена електротранспортом (тролейбуси, трамваї), великогабаритними і малогабаритними (маршрут- ними) автобусами. Експлуатаційна довжина тролейбусних ліній у Львові (в однопутному обчис- ленні) станом на 2018 р. становила 130,1 км, а трамвайних колій – 81,9 км. За 2018 р. трамваями перевезено 58 808,4 тис. осіб (пасажирообіг 429,3 млн пас.×км), тролейбусами – 31 220,1 тис. осіб (227,9); середня довжина однієї поїздки трамваєм і тролейбусом становила 7,3 км. У най- більших містах регіону існує мережа міського транспорту, представленого маршрутними авто- бусами. Серед усіх видів транспорту у Львівській області найбільші обсяги викидів створює авто- мобільний транспорт: порівняний вплив залізничного, авіаційного та інших видів транспорту є значно меншим. Динаміка викидів пересувних джерел характеризується різким скороченням обсягів викидів у 1990-х роках через глибоку суспільно-економічну кризу, деяким збільшенням цих обсягів у 2006-2008 роках і поступовим скороченням у наступні роки (рис. 2.5). За даними Головного управління статистики у Львівській області, в 1990 р. загальний обсяг викидів забруд- нюючих речовин пересувними джерелами становив 295,4 тис. т. У 1996 р. на піку економічної кризи він впав до 74,7 тис. т. У 2007 р. цей обсяг сягнув 142,6 тис. т, а до 2015 р. поступово скоротився до 100,7 тис. т. Обсяги викидів діоксиду сірки пересувними джерелами у Львівській області у 2015 р. становили 1,6 тис. т. Обсяги викидів діоксиду азоту пересувними джерелами в 2015 р. – 13,9 тис. т, що близьке до рівнів, які простежувались на початку 1990-х років. Концентрація транспортних потоків в обласному центрі та особливості природно-геогра- фічного положення центральної частини Львова у замкненій улоговині верхньої течії р. Полтви зумовлюють те, що саме у Львові простежуються найбільші концентрації шкідливих викидів пересувних джерел. За даними Управління екології та природних ресурсів департаменту місто- будування Львівської міської ради, забруднення атмосферного повітря у Львові на 95 % спри- чинене викидами автотранспорту (рис. 2.6). Моніторинг стану атмосферного повітря м. Львів виконує хімічна лабораторія КП “Адміністративно-технічне управління” на 30-ти визначених перехрестях та вулицях міста. Найвищі концентрації шкідливих речовин простежуються в 241 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля околицях перехресть вулиць з інтенсивним автотранспортним рухом у центральній частині Львова. Зокрема, на перехресті вул. І. Франка–Ш. Руставелі–Стрийської за період 2016–2019 рр. реєструють постійне перевищення гранично допустимих концентрацій оксиду вуглецю та діоксиду азоту: в другому кварталі 2019 р виміряні концентрації СО становили 8,17 мг/м 3 (ГДК 5 мг/м3), концентрації NO2 – 0,287 мг/м3 (ГДК 5 мг/м3). 350,0 295,4 300,0 270,8 250,0 227,8 200,0 176,8 тис. т 142,6 132,4 127,1 136,5 117,0 150,0 132,4 140,4 133,1 100,7 115,0 107,1 88,1 123,2 82,0 86,8 91,8 109,4 97,5 100,0 74,7 84,3 90,7 91,3 50,0 0,0 1990 1995 2001 2007 2012 1991 1992 1993 1994 1996 1997 1998 1999 2000 2002 2003 2004 2005 2006 2008 2009 2010 2011 2013 2014 2015 Рис. 2.6. Динаміка валових викидів пересувних джерел у Львівській області, тис. т/рік (за даними Головного управління статистики у Львівській області) Протягом 2004–2014 рр. у Львові простежено зменшення викидів від пересувних джерел забруднення, якими у 2014 р. викинуто 37,8 тис. т забруднюючих речовин, у тому числі оксиду карбону – 26,6 тис. т, діоксид нітрогену – 5,8 тис. т, сажі – 0,84 тис. т, діоксиду сульфуру – 0,61 тис. т, метану 0,12 тис. т, неметанових летких органічних сполук – 3,8 тис. т та інші – 0,05 тис. т (Довкілля…, 2015). В цілому хімічний склад викидів для пересувних джерел властива перевага вмісту оксиду карбону (до 74 %), сполук нітрогену (12 %) і вуглеводнів (11 %) (дод. Г.6). Найбільші обсяги забруднення у Львові простежено від автотранспорту і становлять 35,3 тис. т. Залежно від використання окремих видів палива, найвищий рівень викидів у пере- сувних джерел з використанням бензину – 21,6 тис. т, дизельного палива – 13,4 тис. т, зрідже- ного газу – 1,9 тис. т і стисненого газу – 0,8 тис. т. Окремі види автотранспорту підприємств також своїми викидами забруднюють атмосферне повітря у місті. Зокрема, вантажні автомобілі – 5,6 тис. т, пасажирські автобуси – 2,0 тис. т, пасажирські легкові автомобілі – 2,9 тис. т, спеціальні не легкові автомобілі – 1,2 тис. т, спеціальні легкові автомобілі – 0,59 тис. т (Довкілля…, 2015). Завантаженість перехресть вулиць Львова автомобільним транспортом подано на рис. 2.7, в межах малого транспортного кільця міста Львова. Найінтенсивніший рух у першому кварталі 2014 р. простежено на перехресті вулиць Чорновола–Під Дубом (2 160 од./год.), Стрийська– Наукова–Хуторівка (1 932), Виговського–Кульпарківська (2 700) і Городоцька–Ряшівська (2 160). У квітні–червні 2014 р. перехрестя вулиць Львова є забрудненішими у порівнянні з січнем–бе- резнем, особливо Залізничний район (перехрестя вулиць Городоцька–Ряшівська – 2 375 од./ год.). Не менш забрудненим є перехрестя вулиць Стрийська–Наукова–Хуторівка (2 268 од./год.), оскільки є в’їздом у місто із кільцевої дороги Львова і зумовлює забруднення південної частини міста. У третьому кварталі 2014 р. перехрестями з найінтенсивнішим рухом автотранспорту залишаються перехрестя вулиць Виговського–Кульпарківська, Стрийська–Сахарова, Стрийська– 242 Геоекологія Львівської області Забруднення атмосферного повітря 2.1. Наукова–Хуторівка, Городоцька–Ряшівська і Чорновола–Під Дубом з рухом автотранспорту, вище 2000 од./год. У жовтні–грудні найінтенсивніший рух простежено на перехресті вулиць Виговського–Кульпарківська (2 664 од./год). Як бачимо, дане перехрестя залишається одним із перехресть з найінтенсивнішим рухом автотранспорту протягом року (Стрілець, Петровська, 2015). 0 500 1000 2000 м Автотранспортне навантаження, од. Рис. 2.7. Автотранспортне навантаження у Львові, у четвертому кварталі 2014 р. (Стрілець, Петровська, 2015) На перехрестях вулиць Львова переважає слабко небезпечний ступінь забруднення, де кратність перевищення ГДЗ сумішшю речовин коливається в межах 1,16–1,94. На одному пере- хресті вулиць Львова в осінній період, трьох – у зимовий, чотирьох – у літній і дев’ятьох пере- хрестях вулиць – у весняний період простежено помірно-небезпечний ступінь забруднення, де кратність перевищення ГДЗ сумішшю речовин коливається в межах 2,01–3,04 (рис. 2.8). Окрім найбільшої кількості перехресть вулиць міста з помірно-небезпечним ступенем забруднення весною, для цього періоду характерні найвищі показники кратності перевищення ГДЗ сумішшю речовин. Найменше значення (2,01) восени простежено на перехресті вул. Лича- ківська–вул. Винниченка–пл. Митна, а в інші пори року рівень забруднення на цьому перехресті оцінено як слабко небезпечний (1,57–1,84). На шістьох перехрестях вулиць Львова протягом двох кварталів простежено помірно-небезпечний рівень забруднення атмосферного повітря: вул. І. Франка–вул. К. Левицького–вул. Кн. Романа, пр. Чорновола–вул. Під Дубом, вул. Антоно- вича–вул. С. Бандери–вул. Русових, вул. Стрийська–вул. Сахарова, вул. Стрийська–вул. Наукова– вул. Хуторівка, вул. Шевченка – вул. Левандівська. Найвищі показники кратності перевищення ГДЗ сумішшю речовин розраховано для перехрестя вул. І. Франка–вул. К. Левицького–вул. Кн. 243 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Романа (зима – 2,47; весна – 3,04; літо – 1,90; осінь – 1,74). На цьому перехресті вулиць просте- жено найбільші перевищення ГДЗ оксидом карбону, де кратність перевищення варіює в межах 1,5–2,2, діоксидом нітрогену (1,3‒2,7) і лише на цій ділянці встановлено перевищення ГДЗ окси- дом нітрогену весною (1,3). Слід зазначити, що на перехресті вул. Городоцька–вул. Ряшівська перевищення ГДЗ вище зазначеними інгредієнтами не виявлено (Стрілець, Петровська, 2015). 0 500 1000 2000 м Показник забруднення, у відсотках Рис. 2.8. Сумарний показник забруднення сумішшю газів на перехрестях Львова у четвертому кварталі 2014 р. (Стрілець, Петровська, 2015) Окрім обласного центру, підвищені концентрації шкідливих речовин час від часу просте- жуються у центральних частинах великих міст області (Дрогобич, Стрий, Червоноград) та поблизу найбільших автомагістралей. Окремою проблемою є викиди в атмосферу вуглекислого газу (СО2). Цей газ не токсичний у звичайних концентраціях, проте є найвагомішим рушієм парникового ефекту, тому в сучасному світі велику увагу приділяють питанням зменшення обсягів його викидів. Станом на 2015 р. на Львівщині викинуто в атмосферу пересувними джерелами 1,5 млн. т СО2, що становило понад 30 % від загального обсягу його викидів. Найвищий коефіцієнт концентрації СО2, на який впли- вають не лише кількість автотранспорту, а й такі чинники, як відносна вологість повітря, нахил місцевості та швидкість вітру, у першому кварталі простежено на перехресті пр. Чорновола–вул. Під Дубом (9,46 мг/м3), через яке за годину проїжджає 2 160 одиниць (рис. 2.9). Не менш забрудненими є перехрестя вул. Стрийська–вул. Наукова–вул. Хуторівка. Важливою проблемою залишається висока аварійність на автомобільному транспорті: у 2018 р. в області зареєстровано 10 779 дорожньо-транспортних пригод, з них 2 036 – з потерпілими (усього – 3 014 осіб, серед яких 292 особи загинули, 2 722 – дістали поранення). 244 Геоекологія Львівської області Забруднення атмосферного повітря 2.1. Рис. 2.9. Найзабрудненіше повітря у Львові – Рис. 2.10. Міжнародний аеропорт “Львів” на перехресті пр. Чорновола і вул. Під Дубом імені Данила Галицького Крім інгредієнтного забруднення, зумовленого впливом хімічних речовин, розрізняють параметричне забруднення, пов’язане зі змінами фізичних параметрів довкілля. До парамет- ричного належить шумове забруднення, вібрація, виділення надлишкового тепла, світлове забруднення, електромагнітні поля. Найбільшим джерелом шуму, який продукує автотранспорт, є важкі дизельні вантажівки. Рівень вуличного шуму залежить від робочого стану автомобіль- них двигунів, інтенсивності руху, частки вантажних автомобілів, стану дорожнього покриття, рельєфу та рослинного покриву, характеру навколишньої забудови. Багато шуму продукують залізниці та аеропорти. Тривала дія шуму спричиняє незворотне погіршення слуху (приглуху- ватість), порушує процеси вищої нервової діяльності людини, призводить до гіпертонії. Шум також чинить негативний вплив на природні екосистеми, особливо на тварин, які використо- вують звук для комунікації. Значною екологічною проблемою є світлове забруднення уздовж транспортних шляхів, яке порушує нормальні біологічні цикли флори і фауни. Недостатньо вив- чений вплив на здоров’я людини та на біоту електричних полів, створених контактною мережею залізниць. В межах Львівської області розташовано шість аеропортів, аеродромів та злітно-посад- кових майданчиків. Найбільшим повітряним хабом Львівщини й усієї західної частини України є Міжнародний аеропорт ім. Данила Галицького (код IATA: LWO), розташований на південно- західній околиці м. Львова (рис. 2.10). У 2009–2012 рр. аеропорт реконструйовано, збудовано новий термінал, довжину злітно-посадкової смуги продовжено до 3 305 м (ширина 45 м), що дало змогу приймати літаки великої тоннажності. Станом на 2019 р. він обслуговує регулярні пасажирські рейси і сезонні чартери 18 авіакомпаній. В 2018 р. аеропорт прийняв 15 429 рейсів та 1 597,7 тис. пасажирів, що становить 7,77 % від загального пасажиропотоку авіаційного транс- порту України. Функціонування такого великого аеропорту є чинником високих рівнів шуму, який вини- кає під час злітання та посадки літаків, а також викидів їхніх двигунів. Це може мати негативний вплив як на здоров’я мешканців навколишніх територій (львівські мікрорайони Скнилівок, Сигнівка, села Скнилів, Границя), так і на природні екосистеми і дику фауну. Збільшення в перс- пективі пасажиро- та вантажопотоку Львівського аеропорту, обслуговування ним особливо потужних літаків на кшталт Boeing 777, може посилити ці проблеми в майбутньому. Заходи щодо зменшення рівнів викидів пересувних джерел у межах області передба- чають: ефективне регулювання транспортних потоків задля зменшення заторів у містах (вста- новлення “розумних” світлофорів, побудова зручних транспортних розв’язок та об’їзних шляхів, системи моніторингу заторів та попередження водіїв тощо); обмеження експлуатації старих транспортних засобів, які не відповідають сучасним екологічним стандартам; ефективний конт- 245 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля роль за станом рухомого складу та якістю транспортних палив; покращення стану дорожнього покриття; обмеження в’їзду в центральну частину м. Львів приватного та великогабаритного вантажного автотранспорту, оптимізацію мережі та поліпшення технічного стану громадського транспорту; озеленення придорожніх територій, спорудження протишумових екранів на ділян- ках доріг з особливо інтенсивним рухом; поступовий перехід до використання автотранспорту на електричній тязі. 2.1.3. Зміни кліматичних умов та їхній вплив на екологічний стан геосистем Проблема антропогенно зумовленого глобального потепління посідає чільне місце у списку глобальних екологічних проблем з огляду на увагу, яку приділяють цій проблемі у засобах масової інформації, в діяльності впливових міжнародних природоохоронних організацій, у міжнародно-правових документах, резолюціях тощо. Попри це, в Україні бракує наукових праць, у яких висвітлені можливі наслідки кліматичних змін для України у контексті її природних та суспільно-економічних реалій. Сьогодні у світовій науці простежується консенсус щодо факту антропогенно зумовле- ного глобального потепління, яке накладається на природну кліматичну мінливість. Механізм парникового ефекту, який спричиняє це явище, уперше обґрунтував ще в 1896 р. шведський хіміко Сванте Арреніус. У 1988 р. Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) та Програма ООН з довкілля (ЮНЕП) створили Міжурядову групу експертів з питань змін клімату (МГЕЗК), завданням якої є оцінка ризиків змін клімату, зумовлених техногенними чинниками. Ця група регулярно (раз на шість– вісім років) публікує зведені доповіді (Synthetic report), які містять наукові оцінки очікуваного характеру глобальних кліматичних змін, їхніх чинників та механізмів, ймовірних впливів на екосистеми та Світовий океан, на людину та господарство, а також науково обґрунтовані реко- мендації щодо заходів з пом’якшення цих змін та адаптації до них. Зведені доповіді розміщені на офіційному сайті МГЕЗК (https://www.ipcc.ch) англійською мовою, а також офіційними мовами ООН. П’ята зведена доповідь вийшла в 2014 р. (Climate…, 2014); публікацію наступної шостої очікують у 2022 р. Головним чинником антропогенного зумовленого глобального потепління є зростання концентрації парникових газів унаслідок їхніх безпосередніх викидів в атмосферу, а також виді- лення під час ініційованих людиною процесів (вирубка лісів, розорення ґрунтів, осушення боліт, лісові пожежі тощо). Найбільший внесок у глобальне потепління з-поміж парникових газів при- падає на діоксид карбону CO2 – близько 76 % або близько 40 Гт/рік. Близько 80 % зростання концентрації СО2 пов’язане з використанням викопного палива, решта 20 % – зі змінами у земле- користуванні. Унаслідок діяльності людини глобальна концентрація СО 2 в земній атмосфері зросла від 0,028 % в доісторичні часи до 0,041 % станом на 2020 р.: останнього десятиліття ця концентрація щорічно зростала на 0,0002 %. Викиди інших парникових газів прийнято приводити до СO2-еквівалента: метан займає 16 %, діоксин нітрогену N2O 6,2 %, інші гази – близько 2 % (Climate…, 2014). Порівняно з доіндустріальним періодом вміст в атмосферному повітрі метану збільшився більше ніж удвічі, вміст діоксиду азоту – на 20 %. У 2016 р. 196 держав підписали Паризьку угоду щодо заходів зі зменшення викидів парникових газів, яка прийшла на зміну Кіотському протоколу. Метою цієї угоди є утримання зростання середньої глобальної температури повітря на рівні менше 2 °С порівняно з доінду- стріальним рівнем, а за можливості – менше 1,5 °С. Для цього, починаючи з 2020 р., усі країни зобов’язуються розробити власний план заходів для сприяння досягненню глобальних цілей, який має поновлюватись кожні п’ять років. Високорозвинуті країни зобов’язуються щороку витрачати не менше 100 млрд дол. на заходи, пов’язані з пом’якшенням та адаптацією до змін клімату, зокрема, на допомогу країнам, що розвиваються, у впровадженні таких заходів. 246 Геоекологія Львівської області Забруднення атмосферного повітря 2.1. За даними Головного управління статистики у Львівській області, в 2019 р. обсяги викидів діоксиду вуглецю в області становили 3,4 млн т, з яких приблизно 55 % припадало на стаціо- нарні джерела, 45 % – на пересувні джерела (зазвичай автотранспорт). Викиди метану становили 44,1 тис. т, діоксиду азоту 5,7 тис. т. Серед підприємств області найбільшим забруднювачем є Добротвірська ТЕС АТ “ДТЕК Західенерго”; значні обсяги викидів діоксиду вуглецю також припадають на Львівське міське комунальне підприємство “Львівтеплоенерго” та компресорну станцію Більче-Волиця АТ “Укртрансгаз”. Останнім часом простежувалось суттєве збільшення обсягів викидів діоксиду вуглецю стаціонарними джерелами: від 1,8 млн т у 2004 р. до 3,9 млн т у 2018 р. Обсяги викидів CO2 пересувними джерелами протягом цього періоду залишались порівняно сталими: 1,5–1,9 млн т на рік. Викиди метану при цьому дещо скоротились: від 54,5 тис. т у 2010 р. і 65,9 тис. т. у 2012 р. до 48,5 тис. т у 2018 р. Очікувані наслідки кліматичних змін в Львівській області полягатимуть передусім у змінах температурного режиму в бік суттєвого потепління. Наш аналіз динаміки кліматичних показників у Львові за період 1960–2014 рр. на основі баз відкритих кліматичних даних виявив статистично значимий тренд зростання середньорічних температур (в середньому на 1/3 °С на десятиліття за вказаний період), а також середніх температур в усі сезони року, окрім осені. У динаміці річ- них кількостей опадів статистично значимий тренд не виявлений. Лише для весняного сезону простежується тенденція щодо підвищення місячних сум опадів на близько 8 мм на десятиліття (Мкртчян, 2019). Очікувані в майбутньому темпи потепління суттєво залежатимуть від характеру розвитку людської цивілізації в ХХІ ст. З огляду на це МГЕЗК було розроблено декілька сценаріїв дина- міки викидів парникових газів у ХХІ ст. Моделі, в яких програвали ці сценарії, показали, що від них суттєво залежить величина кліматичних змін у кінці століття. На рис. 2.11 наведені діаграми розрахунків показників температури й опадів станом на 2050 р. для трьох репрезентативних сценаріїв (Rcp) динаміки концентрації парникових газів (оптимістичний, реалістичний, песимістичний). Середнє за 14-ма моделями значення кожного показника показане чорною горизонтальною лінією всередині кольорових прямокутників. Верхні та нижні межі кольорових прямокутників показують стандартне квадратичне відхилення (реальне значення величини перебуває у межах цих прямокутників з ймовірністю 67 %). Верти- кальні лінії показують верхній та нижній 95-ті процентилі (реальне значення величини перебуває у межах між верхнім та нижнім кінцями цих ліній з ймовірністю 95 %). Чорні крапки – результати передбачення окремих моделей. Синьою горизонтальною лінією показані референтні значення величин для періоду 1970–2000 рр. Виявлено очікуване суттєве зростання температури, тоді як кількості опадів, ймовірно, не зазнають суттєвих змін. Зростання середніх температур призведе і до збільшення частоти екстремально високих їхніх значень. Інтенсивні і тривалі хвилі спеки можуть негативно впливати на стан здоров’я людей, особливо – осіб похилого віку з хронічними захворюваннями, а також спричиняти пере- вантаження електромереж через масове використання кондиціонерів. Загалом точність моделювання змін в опадах (на відміну від температур) наразі є незнач-ною, тож ймовірні неочікувані зміни внаслідок перебудови процесів глобальної атмосферної циркуляції. Навіть за умови збереження наявного режиму опадів загальна вологозабезпеченість, на нашу думку, зменшиться через зростання випаровуваності внаслідок підвищення температур. Це, зокрема, може призвести до зменшення річкового стоку, рівнів води у внутрішніх водоймах, рівнів ґрунтових вод. Проте ймовірне збільшення енергії атмосферних процесів, випаровуваності з поверхонь морів та океанів може спричинити збільшення частоти та інтенсивності сильних злив при проходженні циклонів. Зокрема, збільшить ризики прояву низки небезпечних процесів (зсуви, паводки, селеві потоки в горах), посилить водну ерозію ґрунтів. З іншого боку, очікується зменшення ризиків сходження снігових лавин у горах через зменшення загальних запасів снігу узимку. 247 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Рис. 2.11. Діаграми розрахунків показників температури й опадів станом на 2050 р. для трьох репрезентативних сценаріїв (Rcp) динаміки концентрації парникових газів 248 Геоекологія Львівської області Забруднення атмосферного повітря 2.1. Суттєві зміни кліматичних характеристик познатимуться на стані та структурі природних екосистем, їхньому просторовому розподілі, а також на стані штучних насаджень, агроценозів. Дубові і соснові ліси, ймовірно, не зазнають значних змін завдяки широкій екологічній амплітуді відповідних едифікаторів щодо кліматичних характеристик. Рівнинні букові ліси, можливо, потерпатимуть через аридизацію клімату. У гірських умовах Карпат можна очікувати зміщення меж еколого-кліматичних поясів. Нові кліматичні умови будуть менш сприятливими для карпат- ських хвойних лісів. Зокрема, може суттєво збільшитись частота роювання ялинового короїду. Впливи на агроценози полягатимуть насамперед у більш сприятливих в майбутньому умовах для більш теплолюбних, і менш сприятливих – для холодолюбних та вологолюбних культур та сортів. Моделювання для території сусідньої Польщі показало, що внаслідок погіршення режиму водозабезпечення в період 2061–2090 рр. в середньому по країні очікується зменшення врожаїв картоплі на 2,175 т/га і пшениці на 0,539 т/га порівняно з періодом 1961–1990 рр. (Climate…, 2009). Парадоксально, але загальне потепління клімату в деяких випадках може збільшити ризики ушкодження рослин весняними заморозками через те, що вегетація рослин починати- меться раніше і вони стануть більш вразливими до раптових повернень холодів навесні. Дослід- жено, що цей ризик є найбільшим для гірських карпатських регіонів (Climate…, 2009). Можливі наслідки змін клімату для енергетики є суперечливими. З одного боку, очіку- ється суттєве скорочення витрат енергоресурсів на опалення в холодний період року, змен- шення тривалості опалювального періоду. З іншого – очікується зростання витрат енергії на кондиціонування повітря у літній період. Принаймні в першу половину століття перший чинник переважатиме, що матиме позитивний вплив на загальне скорочення енергоспоживання. Відповідно до Паризької угоди та інших міжнародно-правових зобов’язань Україна повин- на вжити заходів зі скорочення її вуглецевого сліду. Заходи, найрелевантний з огляду на природно-господарські умови Львівської області, охоплюють: збільшення частки відновлювальної енергетики в енергетичному балансі (за рахунок розвитку сонячної, вітрової енергетики, використання енергії біомаси); заходи з енергозаощадження, запобігання непродуктивним втратам енергії (утеплення будівель, своєчасний ремонт комунікацій та ліквідація витоків, впровадження “розумних” датчиків регулювання подачі опалення, підігріву води, освітлення тощо); зменшення викидів двоокису вуглецю об’єктами транспорту за рахунок ширшого впро- вадження електричного транспорту, зменшення дорожніх заторів, покращення стану дорож- нього покриття тощо; охорону та відновлення природних водно-болотних угідь, які є поглиначами вуглецю; лісопосадки на місці колишніх вирубок, непродуктивних та закинутих земель. Заходи з адаптації до очікуваних кліматичних змін повинні охоплювати різні галузі госпо- дарства і сфери життєдіяльності. До них належать: встановлення систем кондиціонування повітря в закладах медичної та соціальної сфери, громадському транспорті; збільшення площ та поліпшення стану зелених насаджень у населених пунктах; лісогосподарські заходи зі зменшення у деревостанах Передкарпаття та низькогірної частини Карпат частки ялини (як менш пристосованої до нових кліматичних умов) з поступовою її заміною на бук, граб, дуб; впровад- ження в сільському господарстві культур та сортів, адаптованіших до нових кліматичних умов. У рівнинній частині області на середину століття можуть скластись більш сприятливі умови для вирощування низки теплолюбних плодових культур (абрикос, персик), баштанних, винограду. Вагоме значення для пом’якшення антропогенних змін клімату та адаптації до них мають освітньо-виховні заходи, збільшення обізнаності та рівня екологічної культури широких верств населення. Передусім доцільно пропагувати культуру енергозаощадження, роздільного збору сміття, уникання надмірного та нераціонального споживання, дбайливе ставлення до зелених насаджень та природи загалом. 249 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2.2. ТРАНСФОРМАЦІЯ І ЗАБРУДНЕННЯ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ 2.2.1. Забруднення підземних і ґрунтових вод Головними чинниками забруднення підземних і ґрунтових вод в межах Львівської області є комунальні стоки, стоки тваринницьких комплексів, мінеральні добрива, інфільтрати різних відходів, свинець, нафтопродукти тощо. Забруднення міжпластових підземних вод в області носить локальний характер, залежить від ступеня антропогенного навантаження на геологічне середовище та захищеності підземних вод. Ділянки забруднення напірних підземних вод знахо- дяться, головно, у районах невпорядкованих складів зберігання промислових і побутових відходів, мінеральних добрив та отрутохімікатів, тваринницьких комплексів, нафтопереробних заводів та інших локальних обʼєктів, що впливають на стан підземних вод. На сьогодні головними осередками забруднення підземних вод у регіоні є Львівська, Дрогобицька і Червоноградська агломерації. Підземні води у зоні впливу цих осередків забруд- нено амонієм, залізом, сульфатами, хлоридами і нафтопродуктами. Лише на одному водозаборі (Бендюзькому) регулярно спостерігають забруднення підземних вод (Стан…, 2018). Ґрунтові води як перший від поверхні водоносний горизонт зазнають найбільшого антропогенного впливу. Зміни їхнього екологічного стану суттєво залежать від характеру та інтенсивності техногенного навантаження. Головними показниками, які характеризують їхні зміни, є: хімічний склад та бактеріологічний стан, гідродинамічний режим (підйом рівня вод (підтоплення) чи його зниження (формування масштабних депресій), виснаження ресурсів. Якість ґрунтових вод є стратегічно важливим питанням у розвитку Львівського регіону, оскільки централізованим водопостачанням сільських населених пунктів охоплено лише 7,1 % населення області, решта сільських мешканців використовує воду з приватних джерел, у біль- шості випадків це питна вода з криниць. Моніторинг якості ґрунтових вод у межах області здійснюють Держгеонадра України, Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України та низка наукових інститутів Львівщини, наприклад, гідрогеолого-меліоративна експедиція Мінводгоспу України і ПрАТ “Геотехнічний інститут”. Зокрема, у 2019 р. Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України обстежив 2 129 джерел децентралізованого водопостачання, що становить 15,9 % від загальної кількості індивідуальних криниць, громадських каптажів і колодязів. У цьому ж році виконано лабора- торне обстеження на вміст нітратів 2 027 індивідуальних джерел децентралізованого водо- постачання. Зокрема, із них не відповідало санітарно-гігієнічним нормативам – 399 джерел; 75 громадських колодязів, із них не відповідає нормам – шість колодязів; 30 громадських капта- жів, з них не відповідає вимогам три каптажі. За результатами лабораторних досліджень на вміст нітратів у питній воді з індивідуальних джерел децентралізованого водопостачання в окремих населених пунктах виявлені значні від- хилення від санітарних норм ДСанПіН 2.2.4-171-10 “Гігієнічні вимоги до води питної, призна- ченої для споживання людиною”. Зокрема, у селах Миколаївського району: Демня, Дроговиж, Гранки Кути, Верин, Гірське, Більче, Раделичі, Тужанівці, Станківці вміст нітратів перевищує норму від 2,1 до 7,1 раза. У селах Жовківського району: Воля-Висоцька, Стронятин, Добросин, Нове Село, Бишків, В’язова, Мацошин, Зіболки, Артасів, Лавриків, Городжів, Кам’яна Гора, вияв- 250 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. лені відхилення від 2,1 до 5,3 раза. У селах Золочівського району: Куровичі, Верхобуж, Заставне, Вел. Вільшаниця перевищення вмісту нітратів у колодязній воді становить від 2,1 до 5,9 раза. У селах Сокальського району: Пристань, Заріка, Стремінь, Ульвівок перевищення нітратів у воді становить від 2,4 до 3,6 раза. У селах Пустомитівського району: Кротошино, Виннички, Лисиничі, Годовиця, Пікуловичі, Підсоснів, Миколаїв, Чижиків, Гамаліївка перевищення вмісту нітратів сягає від 2,1 до 6,1 раза. Отож невідповідність води за вмістом нітратів зареєстровано по суті у всіх районах області. Перевищення вмісту нітратів у питній воді негативно впливає на здоров’я населення, передусім дітей, і можуть спричинити захворювання на метгемоглобінемію у дітей до трьох років. Крім того, тривале споживання питної води, забрудненої нітратами, сприяє ви- никненню шлунково-кишкових захворювань, порушенню в роботі імунної системи, є одним із чинників захворюваності серцево-судинної системи. Власні польові дослідження якості ґрунтових вод у модельному населеному пункті смт Верхнє Синьовидне дали підстави дійти таких висновків (Книш, Пилипович, Андрейчук, 2019): 1) джерелами забруднення питних вод у Верхньому Синьовидному є приватні господар- ські об’єкти (місця для утримання худоби, вигрібні ями, сільськогосподарські угіддя тощо) та об’єкти інфраструктури (автошляхи, залізничні колії, стихійні сміттєзвалища). Головними скар- гами місцевих мешканців на якість води з криниць є: низький рівень води (в одній криниці вода зникла), висока мутність води (три криниці) та наявність залізистого забарвлення (дві криниці); 2) мінералізація води в криницях коливається від 131 до 732 мг/дм 3. Середній показник мінералізації становить 276 мг/дм3. Якщо врахувати, що фоновим показником вмісту головних йонів у межах Сколівських Бескидів є показник 250–270 мг/дм3, то у 31 криниці цей показник є вищий ніж фоновий. Зазначимо, що усі криниці із завищеними показниками мінералізації розташовані в зоні інтенсивного господарського освоєння (рис. 2.12); Рис. 2.12. Картосхеми розподілу вмісту головних йонів та нітратів у ґрунтових водах смт Верхнє Синьовидне 251 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 3) неочікувано високими були показники вмісту нітратів у криницях. З проаналізованих 89 проб у 36 пробах показник нітратів був вищим ніж ГДК (45 мг/дм3) (див. рис. 2.12). Тобто у 40 % усіх досліджуваних криниць показник вмісту нітратів є вищим норми. Середній показник вмісту нітратів у селі становить 40,7 мг/дм3, мінімальний – 2,5 мг/дм3, максимальний – 138 мг/дм3. Такі високі показники вмісту нітратів можна пояснити наявністю поблизу криниць вигрібних ям, господарських дворів та сільськогосподарських угідь. Усі криниці із завищеним вмістом нітратів також розташовані в зоні інтенсивного господарського освоєння території села. Як видно з карти розподілу вмісту нітратів у воді, більшість криниць розташовані в глибині села дугою, що простя- гається з північного заходу на південь до центру села, далеко від лісу та природних урочищ. З огляду на те, що багато жителів Львівщини активно використовують воду з популярних джерел, ми виконали оцінку санітарно-хімічних показників безпечності та якості ґрунтових вод джерел різних геоструктурних зон Львівщини. Для досліджень вибрано найпопулярніші джерела, воду яких використовує в питних цілях значна кількість населення Львівщини. Під час вибору джерел ми намагались охопити різні регіони області, що дало змогу дослідити деякі особливості хімічного складу вод, які сформувались під впливом комплексу природних і техно- генних чинників у різних геоструктурних частинах Львівщини. У цьому дослідженні якість води джерел оцінювали за двома критеріями на відповідність: 1) нормативам санітарно-хімічних показників безпечності та якості питної води; 2) показникам фізіологічної повноцінності міне- рального складу води. Обидва критерії наведені в державних санітарних нормах України для води, призначеної для споживання людиною (ДСанПіН 2.2.4-171-10). Для порівняння викори- стані нормативи для водопровідної води, оскільки вони жорсткіші, а більшість споживачів використовує джерельну воду як альтернативу водопровідній воді централізованого водопоста- чання. Також був визначений клас якості води за загально-санітарними хімічними показниками відповідно до методичних рекомендацій ДСТУ 4808/2007 “Джерела централізованого питного водопостачання”. Всі аналізи проб води із джерел виконано в акредитованій лабораторії ПрАТ “Геотехнічний інститут”. Відібрано проби води з 20 джерел, п’ять з них розташовані у м. Львів, 15 – у межах різних районів Львівської області (рис. 2.13). Геоструктурно 14 джерел розташовані в межах платформної частини Львівської області, а гідрогеологічно – це Волино-Подільська водоносна система, чотири – в межах Передкарпатської водоносної системи і три в межах Карпатської водоносної системи (Шестопалов, Лютий, Саніна, 2019). Як засвідчили результати досліджень, найкраща якість води притаманна для Карпат та Передкарпаття. Для щоденного вживання можна використовувати воду з восьми джерел (Рако- вець, Хоросно, Пʼятничани, Хватів, Плугів, Урич, Меденичі і Криниця). Вода трьох джерел (Велика Воля, Демня, Львівська Швейцарія) умовно придатна для щоденного вживання після відстою- вання, за умови стабільності хімічного складу впродовж року. Вода решти джерел без водо- підготовки непридатна до щоденного вживання, особливо це стосується води з Високого Замку, Млинків і Верблян (Дідула, Кондратюк, Блавацький та ін., 2018). Головними причинами забруднення ґрунтових води є: недотримання нормативних відстаней під час розташування громадських та індивіду- альних колодязів від джерел забруднення (автомагістралей, споруд та мереж каналізації, вигрібних ям, складів міндобрив та отрутохімікатів, вбиралень, місць утримання худоби та інших місць забруднення ґрунту та підземних вод); неналежне облаштування криниць та прилеглої території, або неналежне їхнє утримання; забруднення ґрунту та водоносних горизонтів у зв’язку з невирішеними питаннями зби- рання та вивезення рідких побутових відходів у сільських населених пунктах; невиконання робіт з періодичного очищення від замулення та дезінфекції криниць тощо; низька побутова культура мешканців щодо утримання території проживання та свого здоров’я. 252 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. Рис. 2.13. Локалізація досліджуваних джерел питної води в межах Львівської області 253 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2.2.2. Забруднення та якість поверхневих вод Для характеристики хімічного складу та оцінки якості води річок Львівської області використано дані спостережень Львівського регіонального центру з гідрометеорології (1950–1973), Держав- ної екологічної інспекції у Львівській області (2005–2013 рр.) і Львівського обласного управ- ління водних ресурсів (1992–2019). Використано узагальнені показники та індекси якості води щодо загальної мінералізації, загальної твердості, вмісту амонійного, нітратного, нітритного азоту, БСК5, вмісту завислих речовин, хлоридів, сульфатів, нафтопродуктів, СПАР, фенолів, важ- ких металів тощо. Басейн річки Дністер. Дністер є другою за розмірами рікою України і головною водною артерією Молдови. Спостереження за станом поверхневих вод у межах басейнової системи Дністра здійснюють: Львівське обласне управління водних ресурсів, а нині Дністровське БУВР; Головне управління Державної санітарно-епідеміологічної служби у Львівській області; ДУ “Львівський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України”; Львівський обласний центр з гідрометеорології; Державна екологічна інспекція у Львівській області. Моніторинг стану водних обʼєктів здійснюють з середини минулого століття. Кількість показників, за якими провадять спостереження, коливається від 26-ти (Львівське обласне управ- ління водних ресурсів) до 11-ти (Львівський обласний центр з гідрометеорології). Показники належать до стандартного пакета гідрохімічних даних, а саме: колір, запах, прозорість, водневий показник рН, вміст головних йонів (НСО3¯, SO42¯, Cl¯, Mg+, Ca2+, K+ i Na+), біогенні елементи (БСК5, БСК20, нітрати, нітрити, азот амонійний, залізо загальне), речовини токсичної та радіоактивної дії (СПАР, нафтопродукти, кадмій, хром, цезій та стронцій). Як бачимо, перелік доволі обмежений. Серед важких металів систематично визначають лише два‒чотири показники. Відсутній моніто- ринг за вмістом пестицидів, гормональних препаратів та залишкової кількості антибіотиків. Здебільшого пункти моніторингу функціонують на великих притоках Дністра (річках п’ятого‒ сьомого порядків) і зосереджені в межах великих промислових комплексів. Це дає змогу отри- мувати інформацію безпосередньо щодо масштабів забруднень поверхневих вод, однак недостатньо для виявлення процесів самоочищення водотоку та впливу забруднень на геоеко- логічні процеси в басейні річки. Пункти стаціонарної мережі спостережень отримують інфор- мацію щодо забруднення, з огляду на потреби, насамперед комунальних та промислових споживачів води, тоді як сільські жителі (57‒73 % сільський населених пунктів має лінійний тип розселення вздовж долини річки), питна вода яких безпосередньо залежить від геоекологічної ситуації в басейні річки і не проходить стадій очистки, не володіють жодною інформацією щодо якісного стану води як в гідрологічній мережі, так і безпосередньо у джерелі водопостачання (криниці). Практично відсутні спостереження на малих річках другого‒третього порядків, що не дає змоги визначати, чи дотримуються екологічні нормативи якості води на значній за площею частині басейну Дністра (Пилипович, Ковальчук, 2017). Загальна мінералізація та головні йони. Хімічний склад річок басейну верхнього Дністра сформувався впродовж тривалого часу еволюції поверхневих вод цього регіону, головно під впливом природних чинників. У гірській частині басейну бідні на розчинені солі породи піщано- глинистого флішу, пісковиків та аргілітів зумовлюють низьку мінералізацію природних вод (150–250 мг/дм3) (Горєв, Пелешенко, Хільчевський, 1995). У Передкарпатті наявність сильно мінералізованих підземних вод і соляних родовищ сприяє збільшенню у воді хлоридів, калію і натрію, мінералізація тут збільшується до 450 мг/дм3. У межах Волино-Подільської височини головну роль у формуванні хімічного складу відіграє поширення мергелів, вапняків та гіпсо- 254 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. ангідритів, що формує гідрокарбонатно-кальцієвий тип природних вод із загальною мінераліза- цією 500 мг/дм3. Останніми десятиріччями у воді домінують нехарактерні для природних вод хімічні сполуки антропогенного походження, які надходять у річкову мережу різними шляхами. Показники загальної мінералізації поверхневих вод у басейні верхнього Дністра за період 1950–2019 рр. змінювалися від 139–193 мг/дм3 у річках Зубра (м. Миколаїв) та Стрий (м. Жида- чів) до 3 441,9 мг/дм3 – у р. Тисмениця (м. Дрогобич), що перевищує величину ГДК у 3,4 раза (за нормативами України, ГДК для загальної мінералізації становить 1000 мг/дм3). У сольовому складі домінують йони НСО3-, Са+, SO42-. Високий вміст гідрокарбонатів у загальній мінералізації простежується у р. Стрий та верхів’ї р. Дністер – 64,3‒84,5 % від загальної суми усіх йонів. Виняток у басейні Дністра становить р. Тисмениця, у воді якої гідрокарбонати становлять лише 15,2 %. Друге місце у складі головних йонів належить Са+, його частка у загальній мінералізації коливається в межах 23,5 % в усіх пунктах спостережень, за винятком річки Тисмениця, де частка Са+ не перевищує 5,4 % від загальної суми йонів. Вміст йонів SO42- у басейні Дністра коливається від 15,7 до 21,6 %. Винятком є р. Тисме- ниця, де частка йонів SO42- становить лише 8 %. Сульфат йонів надходить у річкову мережу не лише природним шляхом, а й унаслідок господарської діяльності людини, отож їх можна вико- ристати у гідрохімічних дослідженнях як показники-індикатори господарського впливу на хіміч- ний склад водних об’єктів. Найбільша частку йонів Сl- у загальній мінералізації поверхневих вод басейну Дністра простежується у басейні р. Тисмениця – 45,9 %. Такі високі показники вмісту хлоридів у поверх- невих водах пов’язані з тим, що після припинення діяльності Стебницького ГХП “Полімінерал” у хвостосховищі підприємства накопичено 11,2 млн м3 відходів. Відходи спричиняють засоленість підземних вод, водоймищ на ділянках розміщення ставків накопичувачів та шламосховищ, що відбувається шляхом інфільтрації розсолів через їх днища, борти й основи дамб, а також потрап- ляють у поверхневі води річки Тисмениця (Пилипович, Ковальчук, 2017). Незначною є частка йонів Mg2+ та К++Na+. Перші становлять від 1,2 до 4 % у загальній мінералізації в межах усіх пунктів спостереження. Другі коливаються від 3,4 до 10 %, крім річки Тисмениці, де вміст йонів К++Na+ становить 31,7 % від загальної суми йонів. Причиною високої частки йонів калію та натрію у поверхневих водах Тисмениці є також потрапляння розсолів з хвостосховища Стебницького ГХП “Полімінерал”. Використовуючи дані моніторингу якості поверхневих вод Львівського регіонального центру з гідрометеорології в басейні верхнього Дністра за період 1950–1975 рр. та дані моніторингу Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну за період 1995–2019 рр., ми проаналізували зміни показників загальної мінералізації у річкових водах басейну верхнього Дністра за понад як 50-річний період спостережень. Проаналізовано дані тривалих гідрохімічних моніторингових спостережень у 12-ти пунктах моніторингу. Три пункти моніторингу розташовані у руслі ріки Дністер, дев’ять – на притоках Дністра. Наприклад, для м. Самбір за період 1948–2019 рр. простежуються чотири випадки збільшення вмісту солей понад 400 мг/дм3 (1958, 1969, 1994 і 2001). Максимальний показник (521,8 мг/дм3) зареєстровано 1969 р. Зазначимо, що зазначені часові періоди були середніми за водністю, і лише у 1994 р. простежувалися низькі середньорічні витрати води, а саме 5,99 м3/с, при середньобагаторічних витратах для цього пункту – 11,5 м3/с. Мінімальні показники вмісту солей реєстрували в 1950 р., 1966 р., 1968 р., 2003 р. і 2005 р., найменший становив 139,3 мг/дм3. Зазначимо, що за всю історію спостережень показник загальної мінералізації у пункті моніторингу м. Самбір був меншим 150 мг/дм3 лише двічі, усі випадки зафіксовано протягом останнього десятиліття. Наголосимо, що мінімальні показники загальної мінералізації не пов’язані з багатоводними роками. Лише 1966 р. і 2005 р. були багато- водні, натомість 1998 р. та 2003 р. були середніми за водністю роками, а 1950 р. – маловод- ний рік (рис. 2.14). 255 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 600 20 18 500 16 14 400 12 мг/дм3 м3/с 300 10 8 200 6 4 100 2 0 0 1954 1969 1997 2011 1950 1953 1956 1958 1960 1961 1962 1963 1965 1966 1967 1968 1970 1971 1972 1973 1994 1995 1996 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2008 2009 2018 Мінералізація мг/дм.куб мінералізація, мг/дм3 Витрати витративоди м3/с м.куб/с води, Linear (Мінералізація мг/дм3 мг/дм.куб) тренд мінералізації, тренд витрат Linear (Витрати води, м3/с води м.куб/с) Рис. 2.14. Багаторічні зміни йонного стоку та витрат води в річці Дністер, м. Самбір (84 км від витоку) У дев’ятьох пунктах простежується незначна тенденція до зменшення показників загальної мінералізації, і лише у пункті спостережень р. Тисмениця (м. Дрогобич) крива вказує на значне збільшення загальної мінералізації. Можемо припустити, що зменшення концентрації солей, найімовірніше, зумовлене збільшенням середньобагаторічних показників стоку води як у руслі ріки Дністер, так і в більшості його приток. За даними багаторічних витрат води для усіх пунктів гідрологічного моніторингу за період 1952–2018 рр. у басейні Верхнього Дністра ми виявили збільшення витрат води у 13-ти пунктах спостережень. Лише в п’яти пунктах моніто- рингу показники середньобагаторічних витрат води мали тенденцію до зменшення. Щодо ріки Тисмениця, то тут показники збільшення вмісту головних йонів зумовлені прямим антропо- генним втручанням. Щороку у річку потрапляє близько 30 млн м³ стічних вод. Найбільша кіль- кість промислових відходів зосереджена на Стебницькому ГХП “Полімінерал” (3,8 млн т шламів і хвостів збагачувальної фабрики), що систематично надходять у русло Тисмениці, збільшуючи показники загальної мінералізації (рис. 2.15). Наприклад, у серпні 2001 р. цей показник сягнув 3 441,9 мг/дм3, що є абсолютно не характерним для природних річкових вод цього регіону. Кисневий режим. Вміст розчиненого кисню у річкових водах басейну Дністра відповідає сезон- ним коливанням температур, і, в більшості водотоків просторово має подібні значення. Винят- ком є води річки Тисмениця, де середньорічні концентрації розчиненого кисню близькі до 4 мг/ дм3, а в окремі періоди ці значення можуть бути нижчі. Наприклад, у квітні 2009 р. показник розчиненого кисню знизився до 3,15 мг/дм3, у березні 2011 р. до 2 мг/дм3, що є критичним для життя гідробіонтів. Занепокоєння викликає той факт, що такі низькі показники розчиненого кисню у поверхневих водах р. Тисмениця простежуються як після м. Дрогобич, що може бути пов’язано з скидами стічних вод ВУВКГ м. Дрогобич, так і перед містом, що швидше за все спровоковано неочищеними скидами м. Борислав і нафтодобувних підприємств (рис. 2.16). Біогенні елементи. Саме вони визначають рівень біопродуктивності водних обʼєктів і, відпо- відно, зумовлюють якість їхньої води. До них належать мінеральні сполуки азоту, фосфору, кремнію, заліза і сполуки деяких мікроелементів. 256 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. Рис. 2.15. Стебницьке хвостосховище є одним Рис. 2.16. Річку Тисменицю через численні з найбільших джерел забруднення джерела забруднення віднесено до четвертого поверхневих вод у регіоні (“поганого”) класу якості вод Вміст заліза у басейні Дністра систематично перевищує ГДК у більшості пунктів моніто- рингу. Високі показники перевищення ГДК (0,3 мг/дм3) у шість разів простежувались у р. Зубра, у 2,6 раза в р. Дністер (м. Миколаїв), а також у р. Верещиця (3 ГДК), р. Стривігор (3 ГДК), р. Тисмениця (3,5 ГДК) (Пилипович, Ковальчук, 2017). Щодо вмісту амонію (NH4+) та нітриту йону (NO2-), то це сполуки-індикатори свіжого забруд- нення води. Йон амонію з’являється у воді внаслідок розчинення у ній аміаку – продукту розкладу органічних азотовмісних речовин. Концентрація NH4+ у незабруднених поверхневих водах становить, зазвичай, соті частки мг N/дм3 і підвищується до 0,5 мг N/дм3. Йон NH4+– нестійка речовина, що швидко окислюється до нітритів і нітратів. Підвищений вміст амонію свідчить про анаеробні умови формування хімічного складу води та про її незадовільну якість. В усіх притоках верхнього Дністра простежуються епізодичні перевищення ГДК концентрацій NH4+. Максимальні показники перевищень ГДК виявлено у р. Тисмениця (4 ГДК), р. Стривігор (5 ГДК) та р. Верещиця (4 ГДК). Для питного водопостачання значне зацікавлення серед сполук азоту становлять нітрати (NO3-) та нітрити (NO2-). Їхня концентрація у воді, за нормативами України, обмежується гранич- ною величиною 45 мг/дм3 і 3,3 дм3. Зазначимо, що підвищені концентрації нітратів не прита- манні річковим водам верхнього Дністра, що пов’язано з хімічним перетворенням нітратів у високотоксичні нітрити. Перевищення вмісту нітритів у поверхневих водах верхів’я Дністра часто простежуються в річках: Верещиця (1,24 ГДК), Тисмениця (після міста Дрогобич, 3,15 ГДК), Бережниця (1,36 ГДК), Гнила Липа (9,12 ГДК). Майже в усіх притоках Дністра виявлено значні перевищення ГДК по БСКповне (від 5,3 мг/ дм3 у верхній течії Дністра до 38,57 дм3 у р. Стрв’яж та 59,98 дм3 у р. Стрий). Ці перевищення є результатом скиду неочищених побутових стоків у поверхневі води р. Стрв’яж, р. Стрий та верхів’я Дністра поблизу міст Самбір і Старий Самбір та нафтопродуктів у р. Тисмениця. Особливу небезпеку створює управління водно-каналізаційного господарства міста Самбір, яке без очистки скидає зворотні води через річку Млинівку в русло р. Стривігор. Щоб узагальнити вплив біогенних елементів на якість поверхневих вод у басейні Дністра, використано методику визначення класу якості води відповідно до положень Водної рамкової директиви ЄС та вимог міжнародної комісії з охорони річки Дунай. У цій класифікації для оцінки використовують п’ять класів, при цьому перший клас повинен представляти референтні умови або фонові концентрації (Оцінка…, 2009). Зокрема, ми визначали клас якості води за такими показниками, як: розчинений кисень, БСК5, нітрати, нітрити, фосфати та іони амонію. Відповідно до критеріальної таблиці обчислено клас якості для кожного окремого показника, 257 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля а оцінку якості у річці визначено, як середньоарифметичний показник. Відповідно до отрима- них результатів більшість водотоків має другий клас якості або “добрий”, лише р. Тисмениця має четвертий клас якості або “посередній” (табл. 2.2). Таблиця 2.2 Клас якості води у басейні річки Дністер розрахований за середньобагаторічними показниками біогенних елементів. Розрахунки виконано згідно з джерелом (Відкрите…, 2019) Показники Назва річки Клас якості води (назва пункту моніторингу) NH4+, БСК5, O2, NO3-, NO2, PO43-, Клас мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 якості р. Дністер 0,52 1,70 7,95 3,03 0,13 0,02 II (м. Самбір) III I I III III I (добрий) р. Тисмениця 1,93 4,42 6,08 16,19 0,85 0,53 IV (м. Дрогобич) IV I II V V V (посередній) р. Дністер 0,97 2,17 7,19 3,75 0,14 0,18 II (смт Розвадів) III I I II III II (добрий) р. Дністер 0,75 1,76 7,82 3,18 0,14 0,12 II (смт Журавно) III I I II II I (добрий) р. Стрвяж 0,44 2,0 7,42 4,6 0,1 0,15 II (с. Луки) II I I II III II (добрий) р. Солониця 0,69 0,8 7,8 2,39 0,14 0,03 II (м. Трускавець) III I I I IV I (добрий) р. Стрий 0,68 1,4 8,9 2,5 0,06 0,04 II (с. Верхнє III I I I II I (добрий) Синьовидне) Щодо вмісту важких металів та речовин токсичної дії, то варто зазначимо, що моніторинг за вмістом цих елементів має дискретний просторовий та часовий характер, спостереження за ними виконують вибірково. Проте в окремі роки були виявлені перевищення вмісту хрому, нікелю, міді, цинку, марганцю тощо. Наприклад, навіть у карпатських притоках Дністра, а саме річках Стрий, Славська і Свіча простежувались перевищення гранично-допустимих концентрацій хрому, нікелю та міді у 3–4 рази. Винятком є річка Тисмениця, у поверхневих водах якої часто реєструють понаднормовий вміст нафтопродуктів, цинку, хрому, СПАР, фенолів тощо. Дані моніторингу басейнового управління підтверджені незалежними дослідженнями, виконані в рамках молдово-українського проекту “Сприяння транскордонній співпраці та інтегрованому управлінню водними ресурсами в басейні річки Дністер”. Результати цих досліджень засвід- чують про значні перевищення вмісту деяких важких металів, залишкових антибіотиків, пести- цидів у водах верхнього Дністра, зокрема, у річці Тисмениця (Исследование…, 2019). Джерела забруднення. Головною причиною забруднення вод верхнього Дністра є скидання значної кількості неочищених, а також недостатньо очищених стічних вод, які потрапляють у річку від джерел точкового та площинного забруднення або через притоки. Значні об’єми стічних вод скидають у річку виробничі управління водно-каналізаційних господарств окремих населених пунктів таких як: “Дрогобичводоканал”, “Трускавецьводоканал”, “Самбірське ВУВКГ”, “Миколаївводоканал”, а також окремі підприємства: Жидачівський ЦПК, ТзОВ “Енергія-Новий Розділ”, ПрАТ “Миколаївцемент”, Стебницьке ГХП “Полімінерал” тощо. Причиною скидання забруднених вод у поверхневі водні об’єкти є відсутність на окремих підприємствах очисних споруд, неефективна робота діючих очисних споруд, недостатня очистка 258 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. зворотних вод на підприємствах та скиди з приватних господарств. Найбільше забруднених зворотних вод потрапляє у річки Дністер, Стривігор, Тисменицю, Щирку, Бережницю, Стрий, Зубру, Луг та ін. З усіх підприємств, що скидають неочищені води в річкову мережу, найбільше (28,5 %) цих відходів припадає на річку Дністер, 21,4 % ‒ Тисмениця, 14,2 % на річку Щирка, 7,1 % на річку Бережниця. Окрім скидів з комунальних та промислових об’єктів, у річкову мере- жу потрапляє значна частка побутових стоків. Навіть у карпатській частині басейну реєструють перевищення вмісту біогенних елементів та важких металів, що пов’язано зі скидом неочи- щених побутових стоків. Здебільшого приватні садиби, туристичні бази, кемпінги не мають очисних споруд і скидають нечистоти у річки без жодної очистки. Власні дослідження засвід- чили, що у річці Славська показники БСК5, азоту амонійного та фосфатів перевищують норму у декілька разів. Басейн річки Сян. Сян є найбільшою карпатською притокою Вісли. Оцінку якості води в межах української частини басейну річки здійснюють Львівське обласне управління водних ресурсів (нині Басейнове управління водних ресурсів Західного Бугу та Сяну), Державна екологічна інспекція у Львівській області. В межах Львівської області екологічний стан прикордонних рік у різні роки досліджували на притоках Сяну: річках Вишня, Шкло, Ретичин, В’яр (Вігор), Завадівка, Яворівській водоймі, каналі Малий Гноянець і водосховищі Новий Яр. На сьогодні моніторинг якості води виконують лише на річках Вишня, Шкло і Завадівка. Загальна мінералізація та головні йони. За мінеральним складом, а саме переважаючим вмістом головних йонів, вода належить до групи гідрокарбонатно-кальцієво-сульфатних вод зі слабколужним рівнем рН. Найбільшу частку серед головних йонів у природних водах річок басейну Сяну займають гідрокарбонати, найменшу – йони магнію. Згідно з СанПиН 4630-88 “Санітарні правила та норми охорони поверхневих вод від забруднення” концентрації усіх головних йонів не перевищують межі граничнодопустимих норм. Також зазначимо, шо загальна сума головних йонів значно зростає від витоку до гирла, зазвичай завдяки збільшенню кон- центрації сульфатів. Кисневий режим. Вміст розчиненого кисню у річкових водах басейну Сяну відповідає сезонним коливанням температур, проте в р. Бухта виявлено низькі концентрації розчиненого кисню – 4,2–3,9 мг/дм3, що пов’язано зі впливом комунально-очисних споруд с. Хідновичі, а також унаслідок самовільних скидів господарсько-побутових стоків від населених пунктів м. Добро- миль, смт Нижанковичі, с. Нове місто. У річках Шкло і Вишня розчинений кисень коливається в межах 6,83–7,76 мг/дм3 і не був нижчим ніж 4 мг/дм3 за період 2011–2018 роки. Біогенні елементи. Серед біогенних елементів найбільшу частку у поверхневих водах басейну р. Сян займають нітрати, проте їхні концентрації не перевищують межі граничнодопустимих норм. Перевищення допустимих рівнів рибогосподарських нормативів простежуються в річках В’яр і Бухта для азоту нітратного (2,6–3,7 ГДК) та заліза загального (2,6 ГДК). Крім того, у пункті спостереження р. В’яр (с. Циків) концентрація амонію сягає гранично-допустимих концентрацій і становить 0,5 мг/дм3. Підвищений вміст цього компонента свідчить про свіже забруднення поверхневих вод, яке у нашому випадку пов’язане з надходженням у притоки В’яру (р. Бухта, р. Вирва і Мала Вирва) неочищених та недостатньо-очищених зворотних вод від Хідновицького ЦВНГК Львівського відділення ГПУ “Полтавгазвидобування”, очисні споруди якого вийшли з ладу, а також самовільних скидів господарсько-побутових стоків м. Добромиль, смт Нижанко- вичі, с. Нове місто і Міженець, які цілковито не охоплені централізованою системою каналізації. Відповідно до методики визначення класу якості води згідно з положеннями Водної рамкової директиви ЄС та вимогами міжнародної комісії з охорони річки Дунай (Оцінка…, 259 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2009) визначено клас якості для річок Вишня і Шкло. Відповідно до отриманих результатів обидві річки у басейну Сяну мають другий клас якості, що характеризується як “добрий”. Проте, якщо аналізувати якість за окремими біогенними елементами, то можемо стверджувати, що для таких показників як NH4+ і NO2 річки мають третій клас якості або “помірний” (табл. 2.3). Таблиця 2.3 Клас якості води річок басейну Сяну розрахований за середньобагаторічними показниками біогенних елементів. Розрахунки виконано згідно з джерелом (Відкрите…, 2019) Показники Назва річки Клас якості води (назва пункту моніторингу) NH4+, БСК5, O2, NO3-, NO2, PO43-, Клас мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 якості р. Вишня 0,63 2,11 7,76 4,81 0,13 0,08 II (с. Черневе) III I I II III I (добрий) р. Шкло 0,96 2,5 6,83 2,11 0,17 0,15 II (смт Краківець) III I I I III II (добрий) На річках басейну Сяну також не проводять систематичних спостережень за вмістом у воді важких металів та токсичних речовин, але аналіз відібраних нами проб води дає підстави стверджувати, що у водах річок В’яр, Шкло і Вишня виявлено епізодичні перевищення вмісту заліза загального, міді, марганцю та нікелю. Наприклад, вміст марганцю у 2015 р. перевищив ГДК у чотири рази, міді – у п’ять разів, нікелю – у два рази. Джерела забруднення. Головною причиною забруднення річок басейну Сяну є скиди стічних вод промислових підприємств у поверхневі водойми без належної очистки. Це пов’язано з виходом з ладу очисних споруд, їхньою зношеністю, відсутністю коштів на будівництво, ремон- том і реконструкцією. Проблема полягає в тому, що стічні води не проходять повного циклу очищення. У басейні Сяну найбільше стоків у поверхневі водні об’єкти відводить МКП “Ново- яворівськводоканал” – 1,116 млн м3 з яких усі належать до категорії нормативно-очищені. Також значну кількість нормативно-очищених стоків скидають МКП “Водоканал” (м. Мостиська) та КП “Городокводоканал”. Серед основних забруднювачів галузі також виокремлюють Яворівську КЕЧ, ТОВ “Енергія-Тепловодсервіс” і ПП “Капітальне будівництво та ремонт”, у яких вже досить тривалий час є проблеми зі стабільною роботою очисних систем. Сьогодні значна частина приватного сектору міст і селищ міського типу не охоплені цілковито централізованою системою каналізації, населення скидає стічні води без очистки безпосередньо у водні об’єкти. Наприклад, м. Добромиль, смт Нижанковичі, села Міженець, Нове місто та інші населені пункти не мають каналізаційних систем, отож скиди потрапляють безпосередньо у річки Вирву і Малу Вирву (праві притоки р. В’яр). Найбільша проблема в тому, що у Нижанковичах немає централізованої каналізаційної системи, а Добромилі – каналізо- ване частково. Важливою причиною забруднення річок басейну Сяну є недотримання водоохоронного режиму у прибережних смугах і водоохоронних зонах. Джерелом забруднення річкових вод є відходи та звалища, що розташовані вздовж берегів, які містять у собі скло, пластик, тару з фарб та нафтопродуктів, будматеріали, металобрухт, інше побутове сміття. Недотримання водо- охоронного режиму у прибережних захисних смугах та водоохоронних зонах малих річок, окрім забруднення і засмічення водних ресурсів, створює потенційну небезпеку руйнування берегів під час повеней. Багато річок у селах і містах стали, по суті, місцем для скидання побутового сміття. Зазначимо, що надмірне внесення мінеральних добрив й отрутохімікатів 260 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. також призводить до погіршення якості поверхневих вод та зумовлює евтрофікацію водойм. Суттєвий вплив на якість води мають стоки, що надходять із тваринницьких ферм і комплексів. Басейн річки Західний Буг. Західний Буг є транскордонною водною артерією, басейн якого розміщений на території трьох країн: України, Білорусі і Польщі. Тому якість річкових вод та її оцінка є об’єктом спільних наукових досліджень та важливим елементом тісної міжнародної співпраці. Проведення моніторингу якості вод, особливо на прикордонних пунктах спостере- жень, регламентується міжнародними вимогами на всіх його етапах: відбір проб, лабораторні аналізи та оцінки якості вод. Перелік пунктів моніторингу масивів поверхневих вод у межах басейну Західного Бугу на території України станом на 2020 р. визначена Наказом Держводагенства від 10.01.2020 р. № 21 та охоплює 11 позицій. Зокрема, на території Львівської області: р. Західний Буг, м. Буськ; р. Західний Буг, м. Кам’янка-Бузька; р. Західний Буг, с. Старий Добротвір; р. Західний Буг, м. Со- каль; р. Полтва, с. Кам’янопіль; р. Рата, с. Межиріччя; р. Кийський Потік, с. Нестаничі та р. Захід- ний Буг, с. Литовеж (міст автодороги Нововолинськ ‒ Червоноград, межа з Волинською обл.). На всіх пунктах спостережень визначається склад головних йонів, вміст органічних, біогенних речовин, а з 2019 р. – також важкі метали та пріоритетні забруднюючі речовини (відповідно до Водної рамкової директиви ЄС). Оцінку якості річкових вод басейну Західного Бугу в межах Львівської області виконано на підставі даних Басейнового управління водних ресурсів Західного Бугу та Сяну (2000–2018), а також, частково, даних Волинського обласного центру з гідрометеорології (Волинського ЦГМ). Проаналізовано фізико-хімічні показники води за пунктами спостережень – р. Західний Буг (м. Кам’янка-Бузька, Добротвірське водосховище, м. Сокаль, с. Старгород), р. Полтва (с. Кам’яно- піль), р. Рата (м. Великі Мости). Загальна мінералізація та головні йони. За складом головних йонів води річок басейну Захід- ного Бугу є гідрокарбонатно-кальцієвими, що зумовлено вимиванням солей із водоносних горизонтів верхньої крейди та верхньоплейтоценових алювіальних відкладів заплав. Річка Полтва приймає стічні води м. Львів, а для його водопостачання значна частина води поступає із-за меж природного басейну Західного Бугу. Вода витоків р. Полтва, опади і дренажні води становлять лише близько половини стоків, які потрапляють колектор та на очисні споруди м. Львова (рис. 2.17). Водозабори, які забезпечують водою м. Львів, експлуатують здебільшого водоносні горизонти у мергелях та вапняках верхньої крейди, у нижньобаденських відкладах опільської світи, в алювіальних верхньоплейстоценових відкладах першої і другої надзаплавних терас р. Стрий, зрідка – верхньодевонських вапняках і доломітах. Води цих водо- носних горизонтів здебільшого мають гідрокарбонатно-кальцієвий склад. Вода з підруслового водозабору р. Стрий має порівняно вищий вміст натрію і хлоридів (Державна…, 2004). У створі р. Полтва (с. Кам’янопіль), який розміщений за 6 км нижче від очисних споруд м. Львова, вода характеризується як гідрокарбонатно-хлоридна кальцієво-натрієва. Помітно вищий вміст натрію і хлоридів у річці, на відміну від інших річок басейну, зумовлений скидами господарсько-побутових стічних вод м. Львів (рис. 2.18). У річках Полтві і Західний Буг періодично простежується перевищення граничнодопустимої норми сульфатів, визначеної для водних об’єктів рибогосподарського призначення (100 мг/дм3). Підвищений вміст сульфатів у річках може бути зумовлений надходженням води з водоносних горизонтів сучасних алювіальних відкладів заплав та біогенних четвертинних відкладів у доли- нах річок басейну Західного Бугу. Суттєвий вплив на збільшення концентрації сульфатів має також надходження стічних вод від комунально-побутових підприємств: найвищий вміст сульфатів виявлено у р. Полтва, вниз за течією р. Західний Буг їхня концентрація знижується. 261 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Рис. 2.17. Колектор р. Полтва у центральній Рис. 2.18. Річка Полтва в околицях с. Камʼянопіль частині міста Львова Пустомитівського р-ну Загальна мінералізація води верхньої частини басейну Західного Бугу найвища у р. Полтві (850–950 мг/дм3). Мінералізація води Західного Бугу знижується вниз за течією річки: від 700–800 мг/дм3 у м. Кам’янка-Бузька до 600–650 мг/дм3 на межі Львівської і Волинської обла- стей (с. Старгород). Мінералізація води р. Рати становить 450–500 мг/дм3. Загалом мінералізація річкових вод верхньої частини басейну Західного Бугу коливається в межах від 900 до 400 мг/дм3. Найбільша мінералізація визначена в р. Полтва (с. Кам’янопіль) – 1 034,44 мг/дм3 (червень 2017 р.), а найменша у р. Рата (м. Великі Мости) – 320 мг/дм3 (липень 2007 р.). Для річки Західний Буг цей показник у межах 600–700 мг/дм3 (табл. 2.4). Таблиця 2.4 Середня багаторічна концентрація головних йонів і величина мінералізації води р. Західний Буг та її приток, мг/дм3 Назва річки (назва пункту Показники - 2- - моніторингу) HCO3 SO4 Cl Ca2+ Mg2+ Na++K+ ∑і р. Західний Буг 388,4 93,4 50,1 125,8 14,0 51,0 722,7 (м. Кам’янка-Бузька) р. Західний Буг 366,2 86,3 52,8 120,1 12,6 52,2 690,3 (с. Добротвір) р. Західний Буг 334,6 80,6 46,6 122,1 11,2 35,4 630,4 (м. Сокаль) р. Західний Буг 337,1 97,1 46,3 120,7 12,9 42,1 656,0 (с. Старгород) р. Полтва 434,2 117,1 98,1 121,1 15,0 105,0 890,5 (с. Кам’янопіль) р. Рата 286,7 48,1 21,4 96,2 9,0 18,3 479,8 (м. Великі Мости) Кисневий режим. Вміст розчиненого кисню у річковій воді залежить від концентрації розчи- нених у ній органічних та біогенних речовин і солей, геоморфологічних, метеорологічних, гідрологічних умов та чинників. Розчинність кисню суттєво знижується з підвищенням темпе- ратури повітря й уповільненням течії річки, тому кисневий режим річки є не лише показником якості води, а й опосередкованим показником потенціалу її самоочищення: розчинені у воді органічні та біогенні речовини розкладаються лише за достатньої концентрації розчиненого у ній кисню. 262 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. Значна насиченість води киснем має важливе значення як для існування водних орга- нізмів, так і пришвидшення мінералізації органічних решток. Тому викликає занепокоєння недостатній вміст розчиненого кисню у воді р. Полтва протягом всього періоду спостережень за 2012–2019 рр. Його значення коливається від 1,05 мгO2/дм3 у 2017 р. до 2,84 мгO2/дм3 у 2019 р. Як видно з рис. 2.19, ці показники є значно меншими від гранично допустимих концен- трацій для потреб господарсько-побутового водокористування (ГДК ≥ 4 мгО2/дм3). На інших пунктах спостережень вміст розчиненого кисню знаходиться у межах норми. 10 7,9 8 7,4 7,2 7,4 6,4 Вміст мгО2/дм3 6 розчиненого кисню 4 ГДК 1,7 2 0 (с.Кам’янопіль) (смт.Великі р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг (м.Добротвір) (с.Старгород) (м.Кам’янка- (м.Сокаль) Мости) р.Рата р.Полтва Бузька) Рис. 2.19. Концентрація розчиненого кисню у воді річок басейну Західного Бугу (2012–2018 рр.) Вміст розчиненого кисню у р. Полтва загалом коливається в межах 1–3 мгО2/дм3. Настільки низький його вміст зумовлений інтенсивним поглинанням кисню під час розкладення органічних речовин, наявних у воді. За даними Волинського ЦГМ, після впадіння р. Полтви у р. Західний Буг у м. Буську кисневий режим річки суттєво погіршується: вміст розчиненого кисню знижується від 8–10 до 3–7 мгО2/дм3. Нижче за течією р. Західний Буг, у м. Кам’янка-Бузька, концентрація розчиненого кисню становить 5,0–7,5 мгО2/дм3. У нижньому б’єфі Добротвірського водосховища концентрація розчиненого кисню є невисокою (5,5–7,0 мгО2/дм3), що зумовлено застоюванням води на цій ділянці. Нижче за течією р. Західний Буг, у м. Сокаль та в с. Старгород (на межі Львів- ської і Волинської областей) концентрація розчиненого кисню у воді р. Західний Буг підвищу- ється до 6,0–7,5 мгО2/дм3. Кисневий режим р. Рата (м. Великі Мости) задовільний (7,5–8 мгО2/дм3), що корелює з невисоким вмістом органічних та біогенних речовин у річковій воді. Органічні речовини. БСК5 і ХСК є інтегральними показниками вмісту органічних речовин у воді (рис. 2.20, 2.21). Рівень БСК5 у р. Полтва коливається від 15 до 60 мгО2/дм3 (3–20 ГДК), ХСК від 40 до 100 мгО2/дм3 (перевищення норми до двох разів). Суттєві коливання вмісту органічних речовин зумовлені метеорологічними чинниками та різними об’ємами скидів забруднюючих речовин стічними водами м. Львів. Високий вміст органічних речовин у р. Полтва призводить до забруднення води р. Захід- ний Буг. За даними Волинського ЦГМ, нижче гирла Полтви, концентрація органічних речовин (за показником ХСК) у воді р. Західний Буг підвищується на 20–40 %, у тому числі легкоокисних органічних речовин (за показником БСК5) – щонайменше у два–три рази. 263 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 50 38,1 40 БСК (5) мгО2/дм3 30 20 ГДК 10 4,1 4,6 3,9 3,6 2,1 0 (с.Кам’янопіль) (смт.Великі р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг (м.Добротвір) (с.Старгород) (м.Кам’янка- (м.Великі (м.Сокаль) Мости) р.Рата Мости) р.Полтва р.Рата Бузька) Рис. 2.20. БСК5 у воді річок басейну Західного Бугу (2012–2018) 100 89,9 80 ХСК мгО2/дм3 60 40 ГДК 16,7 16,4 15,6 15,3 12,2 20 0 (с.Кам’янопіль) (смт.Великі р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг (м.Добротвір) (с.Старгород) (м.Кам’янка- (м.Великі (м.Сокаль) Мости) р.Рата Мости) р.Полтва р.Рата Бузька) Рис. 2.21. ХСК у воді річок басейну Західного Бугу (2012–2018) Вміст органічних речовин у р. Рата ніколи не перевищує визначених норм: БСК5 становить близько 2 мгО2/дм3, ХСК – 11–14 мгО2/дм3. У пункті спостережень р. Західний Буг (м. Кам’янка-Бузька) БСК5 коливається від 4 до 7 мгО2/дм3 і перевищує норму в 1,3–2,3 раза, ХСК становить близько 16–20 мгО2/дм3. Підвище- ний вміст органічних речовин у нижньому б’єфі Добротвірського водосховища в 1,3–2,0 рази свідчить про вторинне забруднення води внаслідок її застоювання. Вниз за течією р. Західний Буг (м. Сокаль) БСК5 знижується до 3–4 мгО2/дм3, ХСК – до 15–16 мгО2/дм3 (рис. 2.22). Біогенні речовини. Суттєве значення для оцінювання якості води має вміст та співвідношення біогенних речовин (амоній, нітрити, нітрати, фосфати) (рис. 2.23, 2.24). Концентрація амонію у р. Полтва коливається від 3 до 19 мг/дм3 (4,6–29,0 ГДК), вміст нітри- тів може перевищувати норму до 35 разів. Натомість, концентрація нітратів є порівняно неви- сокою і ніколи не перевищує гранично допустимої. За даними Волинського ЦГМ, у р. Західний Буг після впадіння Полтви суттєво підвищується вміст амонію (до 20 разів), нітритів (до десяти разів) і фосфатів (до 30 разів), а концентрація нітратів знижується (у два рази). У пункті спостережень р. Західний Буг (м. Кам’янка-Бузька) вміст амонію становить уже 3–5 мг/дм3 (4,6–7,7 ГДК), нітритів – 0,4–1,0 мг/дм3 (5–12 ГДК), 264 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. фосфатів – від 0,5 до 2,5 мг/дм3 (перевищення норми до 1,2 раза). Такі суттєві коливання концентрацій біогенних речовин пов’язані з різною кількістю та якістю скинутих стічних вод м. Львів (через р. Полтву) та різними метеорологічними чинниками під час відборів проб води. 10 9 р. Західний Буг 8 (м. Кам'янка- 7 Бузька) мгО2/дм3 6 р. Західний Буг 5 (Добротвірське водосховище) 4 3 р. Західний Буг (м. Сокаль) 2 1 ГДК 0 2000 2005 2008 2013 2018 2001 2002 2003 2004 2006 2007 2009 2010 2011 2012 2014 2015 2016 2017 2019 Рис. 2.22. Динаміка БСК5 у воді р. Західний Буг 8 7,007 7 6 Вміст мгN/дм3 5 Нітрогену 4 амонійного 3 2,62 ГДК 2 1,463 0,847 0,77 1 0,308 0 (с.Кам’янопіль) (смт.Великі р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг (м.Добротвір) (с.Старгород) (м.Кам’янка- (м.Великі (м.Сокаль) Мости) р.Рата Мости) р.Полтва р.Рата Бузька) Рис. 2.23. Концентрація Нітрогену амонійного у воді річок басейну Західного Бугу (2012–2018) 50 40 мг/дм3 30 Вміст нітратів 20 11 11,1 11,6 11,1 ГДК 9 10 5,3 0 (с.Кам’янопіль) (смт.Великі р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг р.Західний Буг (м.Добротвір) (с.Старгород) (м.Кам’янка- (м.Сокаль) Мости) р.Рата р.Полтва Бузька) Рис. 2.24. Концентрація нітратів у воді річок басейну Західного Бугу (2012–2018) 265 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Вниз за течією р. Західний Буг вміст амонію, нітритів та фосфатів має тенденцію до зни- ження. На виході річки за межі Львівської області (с. Старгород) концентрація амонію здебіль- шого не перевищує 1,5 мг/дм3 (2,3 ГДК); вміст нітритів складає 0,2–0,4 мг/дм3 (2,5–5,0 ГДК), а концентрація нітратів коливається від 5 до 15 мг/дм 3. Вміст фосфатів становить здебільшого 0,5–1,0 мг/дм3. У р. Рата концентрація амонію зрідка перевищує норму (максимум у 1,5 раза). Вміст нітри- тів коливається в межах 0,05–0,2 мг/дм3 (до 2,5 ГДК). Концентрація фосфатів і нітратів ніколи не перевищує визначених норм. У всіх річках басейну Західного Бугу виявлено підвищений вміст заліза загального (0,2– 0,5 мг/дм3). Отже, перевищення граничнодопустимої рибогосподарської норми заліза (0,1 мг/ дм3) становить два–п’ять разів. Оцінка якості води. Відповідно до методики визначення класу якості води згідно з положен- нями Водної рамкової директиви ЄС та вимог міжнародної комісії з охорони Дунаю (Оцінка…, 2009) вода у р. Рата належить до третього класу якості (“задовільний”), у р. Західний Буг – до четвертого класу якості (“посередній”), а в р. Полтві – до п’ятого класу (“поганий”) (табл. 2.5). Таблиця 2.5 Клас якості води річок басейну Західного Бугу розрахований за середньобагаторічними показниками біогенних елементів. Розрахунки виконано згідно з джерелом (Відкрите…, 2019) Показники Назва річки Клас якості води (назва пункту NH4+, БСК5, O2, NO2-, NO3-, ХСК, PO43-, моніторингу) Клас якості мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 р. Західний Буг 3,4 4,1 7,4 0,6 11,0 16,7 1,5 V (м. Кам’янка- V II I IV II II IV (поганий) Бузька) р. Західний Буг 1,9 4,6 6,4 0,6 11,1 16,4 1,4 IV (м. Добротвір) IV II II IV II II IV (посередній) р. Західний Буг 1,1 3,9 7,2 0,3 11,6 15,6 0,9 IV (м. Сокаль) IV II I III II II IV (посередній) р. Західний Буг 1,0 3,6 7,4 0,4 11,1 15,3 0,9 IV (с. Старгород) IV II I III II II IV (посередній) р. Полтва 9,1 38,1 1,7 0,8 9,0 89,9 2,4 V (с. Кам’янопіль) V V V IV II IV V (поганий) р. Рата 0,4 2,1 7,9 0,1 5,3 12,2 0,3 ІІІ (смт. Великі IІІ I I ІІ IІ IІ II (помірний) Мости) Ми також виконали оцінку якості води згідно з індексом забрудненості води, рекомендо- ваного до використання в системі Гідрометеослужби. Відповідно до модифікованої методики використовують шість і більше найважливіших показників її якості, з яких обов’язковими є роз- чинений кисень і БСК5 (Кукурудза, Перхач, 2009; Сніжко, 2001). Для оцінювання якості води за цією методикою використано також усереднені багаторічні дані ХСК, вмісту амонію, нітритів, нітратів і фосфатів. Вода у р. Раті характеризується як “чиста”, у р. Західний Буг – “помірно забруднена”, а в р. Полтві – “надзвичайно брудна”. Джерела забруднення. Головними джерелами забруднення річкових вод басейну Західного Бугу в межах Львівської області є підприємства водно-каналізаційного господарства, промислові 266 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. стоки, несанкціоновані скиди з приватних дворів. За даними Держводагенства України, у 2019 р. скиди від основних водокористувачів становили: ЛМКП “Львівводоканал” – 33,04 млн м3, Сокальське МКП водопровідно-каналізаційного господарства – 0,881 млн м3, КП “Червоноград- водоканал” – 0,718 млн м3, КП “Кам’янкаводоканал” – 0,183 млн м3 та ін. Основними джерелами забруднення р. Рата є міста Великі Мости, Рава-Руська і Жовква (через р. Свиню). За результа- тами досліджень спеціалістів Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну останніми роками простежується тенденція до скорочення водокористування в басейні Західного Бугу (на 25 % зменшився об’єм відведених стічних вод у поверхневі водні об’єкти у 2019 р. порівняно з 2010 р.). Це відбувається як внаслідок економії води у приватному секторі, так і зменшення виробничих і сільськогосподарських потреб. Однак ще досить високим зали- шається показник втрат води у системі водопостачання (до 30 %), а також скид стічних вод, які належать до категорії забруднених. 2.2.3. Деградаційні процеси у водних об’єктах Деградаційні і трансформаційні явища у річкових басейнах Львівської області під впливом комплексу природних та антропогенних чинників розглянемо у двох основних площинах – гідрографічній і гідрологічній. Трансформація багаторічного режиму стоку води. Однією з основних гідрологічних характе- ристик є середньобагаторічний стік води або норма стоку, яка під час водогосподарського проектування визначає потенційні водні ресурси річкового басейну. Дані про багаторічні коли- вання стоку річок, чергування маловодних і багатоводних періодів є важливими для забезпе- чення оптимального використання водних ресурсів, запобігання розвитку небезпечних гідро- логічних і геоморфологічних процесів, розроблення системи протипаводкового захисту посе- лень, угідь та комунікацій, поліпшення умов експлуатації інженерних та гідротехнічних споруд у річкових долинах. Щодо тенденцій багаторічних змін стоку води в річкових системах регіону, то тут про- стежуються і випадкові коливання чи циклічні зміни, так і односпрямовані (збільшення або зменшення витрат) тренди. Для виявлення характеру коливань стоку води на досліджуваних гідропостах була побудована серія графіків і розраховані тренди. Розглянемо зміни стоку води за багаторічні періоди середньорічних, максимальних і мінімальних витрат. Перерви у рядах спостережень за стоком води, які часто траплялися в першій половині ХХ ст., ускладнюють аналіз циклічності стоку, однак дають змогу виявити тенденції змін гідрологічного режиму. Проаналізуємо параметри гідрологічного режиму основних груп річок. Як засвідчили результати аналізу, в басейні Дністра за період 1945–2018 рр. виявлена тенденція малопомітного (2–5 %) зростання середньорічних витрат води і стоку на фоні циклічних коливань цього показника. Зокрема, для правобережних, гірських і передгірських допливів загальною є тенденція суттєвого збільшення витрат і шару стоку, в окремих водо- зборах до 20 %. Стосовно максимальних щорічних, мінімальних літніх і мінімальних зимових витрат, то тут простежуються дещо відмінні тенденції. Наприклад, для гідроствора р. Дністер (м. Заліщики) максимальні річні витрати збільшилися за досліджуваний період у середньому на 22 %, причому найбільш суттєве зростання виявлене в кінці 60–80-х років. Мінімальні літні витрати тут також збільшилися (майже на 8 м3/с або на 21 %). Мінімальні зимові витрати загалом зменшилися (на 20 м3/с, або на 47%). Найсуттєвіше зменшення виявлене в 1946–1968 рр., що зумовлене впливом кліматичних змін і господарської діяльності. У верхів’ях річки Дністер (с. Стрілки) середні з максимальних щорічних витрат тут пере- вищують 63 м3/с, а лінія тренду розташовується майже горизонтально, тобто значного збіль- 267 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля шення максимальних витрат весь період не відбулося, хоч останніми роками десятиліття істотно більшою стала амплітуда коливань максимальних витрат (рис. 2.25). Дещо іншим є тренд серед- ніх витрат води: починаючи з 1964 р. середньорічні витрати поволі зростають (від 4,8 до 5,6 м3/с або 16 %). Ще інтенсивніше зростають мінімальні витрати (від 0,4 до 0,8 м 3/с). Аналіз причин такого суттєвого зростання мінімальних витрат свідчить про збільшення ґрунтової складової річкового стоку, в тому числі завдяки збільшенню кількості опадів. У Дністрі (м. Самбір) тенденція збільшення витрат (максимальних, середніх, мінімальних) виражена значно чіткіше: максимальний стік збільшився на 60 %, середній – на 100 % і мінімаль- ний – у вісім разів. Найсуттєвіше збільшення мінімальних витрат почалося з 1968 р. і тривало до 1980-х років. Пізніше тенденція стала плавнішою. Щодо правобережних допливів Дністра ‒ річок Стривігор (с. Луки), Бистриця (с. Озимина), Тисмениця (м. Дрогобич), Стрий (смт Верхнє Синьовидне, м. Стрий), Опір (м. Сколе), то для Бистриці, Тисмениці, верхньої частини Стрия (до смт Верхнє Синьовидне) і Стривігору харак- терні: збільшення максимальних витрат (HQ) (на 10–40 %); незначне (річки Бистриця, Стрий, 2–5 %) збільшення або незначне зменшення (р. Стривігор, на 10 %) середньорічних витрат (MQ); суттєве (в 0,3–7,0 разів збільшення мінімальних витрат (NQ). Для річки Опір (м. Сколе) характерне: значне збільшення (80 %) максимальних і середніх витрат при чергуванні років високої і низької водності, і невелике зменшення (25 %) мінімальних витрат. У басейні Стриві- гору (с. Луки) виявлена тенденція зменшення середньорічних витрат, яка добре виражена, починаючи з 1981 р. У басейні Стрия (смт Верхнє Синьовидне), починаючи з 1961 р., простежу- ється слабко виражена тенденція повільного зменшення середньорічних витрат, яка найчіткіше виражена в 1971–1980 рр. та 1961–1965 рр. і має протилежний знак в 1955–1959 рр. (рис. 2.Н). Останніми десятиліттями знов маємо справу з позитивною тенденцією. Різнонаправлені тенденції зміни показників стоку зумовлені як впливом господарської діяльності людини, так і відновленням лісових біоценозів на вирубках, флуктуаціями кліматич- них чинників тощо. Для річки Стрий (м. Стрий) виявлене чітко виражене зниження рівнів води, зумовлене функціонуванням нижче за течією руслових кар’єрів та інтенсивним розвитком донної ерозії в руслі (рис. 2.26). Рівень води понизився в середньому на 2,3 м, середньорічний рівень – на 1,8 м, а максимальний – на 1,0 м. У лівобережних допливах Дністра (р. Верещиця, Щирка) простежується однакова тенден- ція ‒ зменшення на 75–20 % максимальних витрат та збільшення на 50–30 % середньорічних і на 200 % мінімальних витрат. Такий характер змін стоку води зумовлений кількома причинами: впливом карстових процесів і форм карстового рельєфу, які перехоплюють поверхневий стік і Рис. 2.25. Русло р. Дністер в околицях с. Стрілки Рис. 2.26. Русло р. Стрий Старосамбірського р-ну 268 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. перетворюють його у підземний; збільшенням кількості опадів; збільшенням ступеня заре- гульованості стоку малих річок ставками і водосховищами; проведенням протиерозійних та водоохоронних заходів на водозборах малих річок тощо. Стосовно внутрішньосезонного розподілу стоку води та його змін як чинника геоеко- логічної ситуації у басейні, то його проаналізували у місячному розрізі. Для цього обчислено середні витрати води для кожного місяця на кожен рік, а також багаторічний період. Зведені дані про зміни середньомісячних витрат води за 50–60-річний період для досліджуваних гідро- постів є такими. На підставі результатів аналізу виявлено низку закономірностей у багаторічних змінах витрат води для окремих місяців. Зокрема, з’ясовано, що найбільших змін зазнав стік в осінні місяці, для яких чітко проявляється тенденція до зростання водності. Зокрема, за дослід- жуваний період у басейні верхнього Дністра стік води восени збільшився на 15 %. Зимові місяці характеризуються неоднозначними змінами (за останні 50–60 років витрати зменшилися в середньому на 10 %). Для літніх місяців тенденції змін є різноспрямованими: у червні витрати зросли, у липні залишилися стабільними, а серпень характеризується зменшенням середньо- місячних витрат води. У басейні Західного Бугу багаторічна і сезонна динаміка стоку води є такою. Водність річок басейну змінюється у значних межах. Найбільші із середніх значень модулів поверхневого стоку (від 5,58–5,65 і до 20,6 дм3/скм2) характерні для річок, що беруть початок на північних схилах Подільської височини. Розподіл середньорічного модуля стоку має зазвичай зональний характер. Середньорічні витрати води змінюються по довжині Бугу від 1,32 м3/с (с. Сасів) до 31,21 м3/с (м. Сокаль). Модулі стоку по довжині річки знижуються від 12,34 дм3/скм2 у верхів’ї до 4,99 дм3/скм2 на кордонах області. Амплітуди коливань витрат води впродовж року ста- новлять 0,17–46,1 м3/с (с. Сасів), 0,46–222 м3/с (м. Кам’янка-Бузька). У маловодні роки поступово збільшується частка стоку зимового періоду, головно завдяки підземному живленню. У багатоводні роки частка стоку весняного періоду збільшується, а величина стоку літа та осені зменшується. За весь період спостережень максимальні витрати повені для річкових систем басейну Західного Бугу коливаються в досить широких межах (50– 200 м3/с). У басейні Західного Бугу чітко простежуються внутрішньорічні (сезонні) зміни стоку. Зокрема, у багаторічному аспекті проявилася тенденція збільшення. Інтенсивне збільшення стоку води припадає на кінець 60-х років ‒ період інтенсивного меліоративного освоєння басей- ну. Коливання стоку річок із року в рік здебільшого синхронні з коливаннями річних сум опадів. Середньорічні витрати води характеризуються різноспрямованими тенденціями. Збіль- шення характерне для Західного Бугу (с. Сасів і м. Кам’янка-Бузька), Полтви (м. Буськ). Змен- шився стік у басейнах річок Свиня, Рата, Солокія, що можна пояснити занепадом дренажних осушних систем, оскільки меженний стік повсюдно збільшувався. Величина змін за 50–60 років не перевищує 30–35 %. Максимальні витрати води на всіх гідропостах зменшилися (подекуди вдвічі і більше). Натомість мінімальний стік збільшився у цілому басейні. Дещо більше в правій і верхній частинах, а менше ‒ в басейнах лівобережних допливів. У басейні річки Стир багаторічні зміни стоку води оцінені за даними гідропоста Стир (Щуровичі). Щодо циклічності річного стоку води, то у басейні Стиру найяскравіше виражені цикли тривалістю три – чотири і сім років, дещо слабше виражені ‒ 14, а також 25 і 29 років. Одним з аспектів аналізу динаміки стоку була оцінка його нерівномірності, річних амплітуд та порушення природної циклічності. Результати засвідчили, що верхня частина Стиру характери- зується значною нерівномірністю у багаторічному аспекті, що пояснюється давністю господарсь- кого освоєння. Стосовно аналізу змін середньорічного стоку води, то вони за досліджуваний період збільшились з 11 до 12 м3/с, тобто приблизно на 12 %. На початку періоду досліджень амплі- туда коливалася в межах від 5 до 20 м3/с. Вже з 1998 року простежується ширший діапазон 269 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля амплітуд, які виходять за межі 20 м3/с, що пов’язано із загальним збільшенням неоднорідності стоку води. Максимальний показник середньорічних витрат зареєстровано у 1998 р. ‒ 23 м3/с. Для максимальних витрат води, які спричинюють різку активізацію геоморфологічних процесів в руслі та на заплавах досліджуваних річок, також характерні різнобічні тенденції впродовж всього періоду спостережень. Зокрема, простежується природна циклічність змін з незначним зменшення з 1980-х і до 1990-х років. Проте загалом за весь період спостережень тенденції до збільшення переважають. Збільшення характерне для 1970–1980 років і починаючи з 1995 р. до сьогодні. Найбільша витрата зареєстрована у 1974 р. (120 м 3/с). Мінімальні витрати збільшились від 3 до 5 м3/с (приблизно до 50 %). На початку періоду показники амплітуд трималися в межах від 2 до 6 м 3/с, з 1995 р. простежується збільшення від 3 до 9 м3/с. Стосовно внутрішньосезонного розподілу стоку води та його зміни у басейні верхнього Стиру, то виконаний аналіз дав змогу виявити низку закономірностей у багаторічних змінах витрат води для окремих місяців, які не суттєво відрізняються від інших річкових систем регіону. Зокрема, з’ясовано, що найбільших змін зазнав стік в осінні місяці, для яких чітко проявляється тенденція до зростання водності. Зокрема, за період 1957–2018 роки у басейні верхнього Стиру стік води восени збільшився на 14 %. Зимові місяці характеризуються неоднозначними змінами (за останні 60 років зменшилися в середньому на 9 %). Для літніх місяців у червні витрати води зросли, а в липні і серпні виявлено малопомітне зменшенням середньомісячних витрат води. Прояв сучасних екзогенних процесів. Басейнові системи Львівської області характеризуються різним ступенем прояву сучасних екзогенних процесів залежно від того, у межах якої природної області вони розташовані. Річково-басейновим системам в межах Волинської височини власти- вий прояв ерозійних процесів і заболочення, в межах Малого Полісся – підтоплення і забо- лочення, а в межах Подільської височини – ерозійних, суфозійних і карстових процесів. У межах Передкарпаття переважаючими є процеси заболочення, підтоплення, площинного змиву, ярко- вої ерозії, сульфатного карсту тощо. Басейнові системи Карпатської частини характеризуються проявом селенебезпених, обвалювально-осипних і зсувних процесів. Деградаційні явища зумовили поширення у річково-басейнових системах регіону процесів затоплення, підтоплення і заболочення. Зокрема, в межах Червоноградського ГПР утворилися затоплені овальної чи округлої форми, заповнені водою пониження діаметром 100–150 м, деякі навіть до 500–700 м (Іванов, Ковальчук, 2003). Особливості функціонування аквальних систем показано на рис. 2.27. Затоплення і підтоплення здебільшого поширене у місцевостях плоских поверхонь заплав і надзаплавних терас річок Західний Буг, Рата і Солокія, а також в місцевостях слабодренованих озерно-льодовикових рівнин. Частина з аквальних систем виник- ла на місці колишніх заболочених урочищ, інші з’явилися в тих урочищах, де раніше заболо- чення не розвивалося, та які були зайняті ріллею, луками і лісами. Підтоплені ділянки простежу- ються на окремих площах міст Червонограда і Соснівки, селища Гірник, сіл Сілець, Межиріччя, Бендюга, Волсвин і Городище (Іванов, Кобелька, 2006). Серед гравітаційних процесів часто активізуються зсуви та обвали, зумовлені порушенням природної стійкості схилу, перезволоженням ґрунту, високою здатністю карпатського флішу до руйнування, значною крутістю схилів (рис. 2.28). За формою зсуви переважно циркоподібного, іноді – фронтального типу. Довжини зсувів коливаються від 100 до 600 м, а ширина – від 170 до 550 м. Площі зсувів теж значно відрізняються – від 17 000 до 55 000 м2. Найбільший зсув утво- рився на схилі долини р. Завадка поблизу церкви в с. Риків. Зафіксовано також зсуви: у долині р. Гнила; в північному сході від церкви в с. Нижнє Висоцьке; 1 300 м на північний захід від цієї ж церкви; на північній окраїні с. Ільник (схил долини правої притоки р. Завадка); 600 м на північний схід від церкви в с. Бориня та ін. Загалом, за даними моніторингу ПрАТ “Геотехнічний інститут”, лише у Сколівському районі зафіксовано 60 активних зсувів (Пилипович, Ковальчук, 2017). 270 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. Рис. 2.27. Ландшафтно-екологічне зонування затоплених і перезволожених земель (фрагмент в околицях м. Соснівка і с. Сілець) Умовні позначення: 1. Відкриті водні поверхні з глибиною понад 1,0 м (зона А); 2. Зарослі водні поверхні з глибиною до 0,5–1,0 м, вкриті очеретами, лозою, ряскою і водоростями з ознаками замулення (зона Б);. 3. Періо- дично затоплені й перезволожені землі, вкриті очеретами і лозою з ознаками заболочення (зона В); 4. Сильнопере- зволожені землі, вкриті болотною рослинністю з ознаками заболочення (зона Г); 5. Перезволожені і підтоплені землі, вкриті лучно-болотною рослинністю (зона Д); 6. Межа відкритих водних поверхонь станом на 20 квітня 2009 р.; 7. Межа перезволожених і підтоплених земель станом на 20 квітня 2009 р.; 8. Пункти ландшафтно-екологічного моніторингу. Щодо селевих процесів, то річково-басейнові системи верхнього Дністра належать до району слабкої селевої небезпеки середньо- та низькогірʼя. Тут переважають денудаційні та водно-акумулятивні селеві потоки. Перші, зазвичай, формуються на ділянках суцільних вирубок лісу, другі – у руслах гірських потоків. Трапляються і потужні селеві потоки, що завдають значних збитків інженерним спорудам та комунікаціям. Зокрема, 1969 р. у русло потоку, що впадає у річку Опір, зійшов зсув, який перетворився у селевий потік. Швидкість потоку сягала 3,98 м/с, а максимальні витрати – 44,1 м3/с. Ширина конуса виносу селевого потоку становила 212 м, а його об’єм – 36 268 м3 (Перов, 1980). За умовами формування вирізняють схилові, руслові селеві потоки та селі ярково-балкових мереж. Руслові селеві потоки поширені у басейнах річок Камʼянка, Бутивля, Рибник, Орява (див. рис. 2.28) тощо. Ймовірність прояву селів можлива для басей-нів, де планують суцільне вирубування лісу. У цих басейнах можна очікувати сходження селевих потоків у перший та другий рік після вирубки лісу. Також часті сходження селів можливі у водо-токах першого, другого і третього порядків, русло яких інтенсивно врізається у товщу корінних порід і характеризується високою транспортуючою здатністю потоку. Зазначимо, що упродовж останніх десятиріч значно зросла періодичність сходження селевих потоків. Це пов’язано як зі змінами клімату, так і з посиленням антропогенного тиску. Прикладом цього є конуси виносу селевих потоків у басейні річки Бутивля на окраїнах сіл Корос- тів і Козева. За твердженням місцевих жителів, у минулому столітті селі тут сходили один раз на десять років. З 2000 року сходження селів почастішали і тепер конуси виносу фіксують тричі на десятиліття. 271 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля а) б) Рис. 2.28. Сучасні екзогенні процеси в межах річково-басейнової системи верхнього Дністра: а) зсув у долині р. Стинівка, що призвів до пере- криття на автодорозі Східниця‒Орів; б) конус виносу ярково-балкового селевого потоку у басейні р. Орява; в) горизонтальні руслові деформації р. Яблунька в) Закономірності прояву тих чи інших екзогенних процесів в Львівській області під впливом природних чинників порушуються антропогенним навантаженням у межах кожної окремої басейнової системи. Наприклад, басейнові системи одного і того ж порядку, що розташовані в одному природному районі (ландшафті), характеризуються різним ступенем господарського освоєння і, як наслідок, різним проявом та інтенсивністю небезпечних екзогенних процесів. Наприклад, басейни річок Мшанець та Яблунька мають третій порядок і розташовані в межах одного природного району – Верхньодністерських Бескидів. Однак у межах басейну річки Мша- нець головним негативним екзогенним процесом є схилова і бічна ерозія вздовж русел. Вона завдає значних збитків населеним пунктам і комунікаціям. У межах басейну Яблуньки серед небезпечних процесів слід відзначити інтенсивну вертикальну і горизонтальну деформації головного русла і розвиток бічної ерозії (див. рис. 2.28). У першій басейновій системі основним видом антропогенного впливу, що порушує природний хід екзогенних процесів, є рільництво, у другій ‒ забір гравійно-галечникового матеріалу з русел водотоків. Останній процес активізує прояв донної регресивної ерозії, зумовлює активізацію транспортування донних наносів, збіль- шення каламутності стоку у період випадання зливових дощів. Найважливішим чинником формування схилового та річкового стоку, розвитку ерозійно- акумулятивних процесів є режим та кількість опадів. Найбільше зливових дощів у регіоні випадає у літні місяці, а найменше – взимку. Максимальна добова сума опадів таких дощів змінюється від 121 до 296 мм (Ковальчук, 1997). За час напівстаціонарних спостережень зафіксовано екстремально високі показники добових сум опадів, які становили до 160 мм на добу і спричинили активізацію таких небезпечних процесів, як паводки, селі, зсуви (рис. 2.29). В межах карпатських і передкарпатських ландшафтів регіону між гідрометеорологічними і морфометричними показниками існує певний зв’язок. Зі збільшенням висоти водозбору на 100 м зростають середньорічні показники суми опадів приблизно на 68 мм, а коефіцієнт поверх- 272 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення водних об’єктів 2.2. Рис. 2.29. Руйнування житлового будинку, спричинені сходженням селевого потоку, зумовленого екстремальними опадами 18 серпня 2004 р. у с. Козова Сколівського р-ну (зліва) та результат процесів 10-річного самовідновлення рослинного покриву, квітень 2015 р. (справа) невого стоку – на 0,1, а зі збільшенням нахилу водозбору на 50 ‰ збільшується шар поверх- невого стоку на 77,5 мм. Ці показники підсилюють дію один одного і спричиняють виникнення екстремальних екзогенних процесів у межах басейнових систем. Великі суми опадів зумовлю- ють збільшення витрат води в десятки і сотні разів та виникнення паводків, а значне падіння річки спричиняє збільшення швидкості паводкової хвилі та посилення її руйнівної дії. Загалом спектр сучасних екзогенних процесів в межах річково-басейнових систем регіону надзвичайно широкий. Серед них слід також виокремити забруднення (засолення) та евтро- фікацію водних обʼєктів. 273 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2.3. ПЕРЕТВОРЕННЯ ФОРМ РЕЛЬЄФУ 2.3.1. Спектр небезпечних екзогенних процесів Територія Львівської області характеризується розвитком широкого спектру небезпечних екзо- генних процесів, головними серед яких є ерозійні, зсувні, карстові, селеві, суфозійні, просідання земної поверхні над гірничими виробками, підтоплення та ін. Найбільшого поширення у регіоні набули ерозійні, зсувні і карстові процеси. Активний розвиток процесів зумовлений як геологіч- ною будовою (поширенням карстоутворюючих порід), кліматичними умовами (значна кількість та інтенсивність опадів), так й іншими природними особливостями території (властивостями ґрунтового і рослинного покривів) та нерівномірним розподілом і відмінами в інтенсивності господарської діяльності людини. Суттєвої активізації небезпечних екзогенних процесів на Львівщині за останні роки не зафіксовано. Водночас за результатами режимних спостережень на моніторингових ділянках відмічають незначні прояви активізації зсувних і карстових процесів та бічної ерозії. Ерозійні процеси поширено в межах фізико-географічних районів регіону з високим геодинамічним потенціалом рельєфу, а саме у гірських областях, а також на Розточчі й Опіллі та Західно-Подільській височині. У меншій мірі вони властиві для передгірних ландшафтів, Люблінської і Волинської височин. На Львівщині простежується 2 202,0 км2 еродованих орних ґрунтів, що становить 10,1 % від загальної площі регіону. На еродовані ґрунти припадає 20,5 % від площі сільськогосподарських угідь, з них 1 933,3 км2 зазнали водної, а 268,7 га – вітрової ерозії (Телегуз, 2012). Площинний змив ґрунту, зазвичай, пов’язаний з лінійною ерозією – розмивами, мікроулоговинами, вимоїна- ми, ярами. Розвиток донної і бічної ерозії спостерігають на багатьох карпатських і передкарпатських водотоках, зокрема на річках Стрв’яж, Сушичанка, Вирва, Дністер, Бухта, Ямельничанка, Сторо- нянка, Кам’янка, Кропив’янка та ін. У районі Сколівського водозабору вздовж лівого берега р. Опір явище бічної ерозії носить постійний характер. В останні роки відмічають тенденції щодо стабілізації річкової ерозії. Ділянки розповсюдження карстових і карстопровальних процесів займають значні площі в межах Львівщини. Закономірності розвитку карсту пов’язані з літологічним складом порід, просторовим їх розповсюдженням та потужністю покривних порід, ступенем та умовами водо- проникності, умовами і взаємодією поверхневих і підземних вод на карстоутворювальні породи та антропогенним чинником. Карстовий процес має розвиток у межах залягання порід, які здатні до карстування (81,6 % від загальної площі області) різного типу перекриття та літологіч- ного складу (здебільшого карбонатні, а також сульфатні і галогенні). У зонах карстопроявів вияв- лено мережу тектонічних порушень, яка сприяє карстоутворенню та підвищену тріщинуватість порід (Чепурний, 2009). Залежно від геологічної будови, розвитку набули різні типи карсту (Волчанський, Коваль- чук, 2016): карбонатний – у північній і східній частинах регіону, сульфатний – у районах Сян- ського і Дністровського Передкарпаття, Розточчя й Опілля та Західно-Подільської височини, галогенний – в межах Дрогобицького передгір’я. В межах Львівської області обліковано 2 025 різнорозмірних карстових форм загальною площею 220,04 км2. Загалом кількість карстопроявів у регіоні, за даними ДП “Західукргеологія”, сягає понад 12 500 одиниць (Інформаційний…, 2019). На сьогодні активними є 25 карстових 274 Геоекологія Львівської області Перетворення форм рельєфу 2.3. лійок і провалів. У районах розроблення родовищ різних видів корисних копалин (самородної сірки, калійних, магнієвих і натрієвих солей, вапняку, гіпсу) мають розвиток 1 462 карстопрояви. Найбільше карстових форм виявлено у Дрогобицькому, Миколаївському, Пустомитівському та Яворівському районах. Зокрема, у районах розроблення родовищ самородної сірки відкритим способом почали утворюватися депресійні лійки, радіус яких сягав 18‒20 км (Гайдін, 2011). Унаслідок водовідвідних та осушувальних робіт у межах Язівського карʼєру рівень водоносних горизонтів знизився на 86 м (!). Зниження рівня підземних вод призвело до активізації сульфат- ного карсту. Загалом на основі еколого-геологічних досліджень 1995‒2000 рр. виявлено понад 950 поверхневих форм (Рудько, Бондаренко, 2001). Складна, наближена до критичної, екологічна ситуація на Львівщині, яка зумовлена проя- вом карстопровальних процесів сформувалася над гірничими виробками Стебницького ГХП “Полімінерал”. Серед 25 активних карстових форм розвиток просадочних процесів спостері- гають у трьох карстових лійках. Так, у житловому районі м. Стебник зафіксовано розширення зони просідання та збільшення тріщин в окремих будівлях. Існує загроза провалів інженерних споруд (автомобільних доріг і залізниці, опор ЛЕП, водопроводів, будівельних споруд) та подальших проривів пластових вод у гірничі виробки. Великий карстовий провал техногенного походження (діаметром понад 200 м і глибиною 40 м), який утворився 30 вересня 2017 р. і розміщений у 300 м від автодороги Дрогобич‒ Трускавець, у зоні максимальної просідання земної поверхні, не збільшує розміри. Водночас, 15 березня 2020 р. неподалік утворилося нове карстове провалля діаметром 150 м і глибиною 100 м (рис. 2.30). На стінках карстових провалів відбуваються зсувні процеси, а їхні центральні частини заповнюються водою. Спостерігають поперечні тріщини на автодорозі Дрогобич‒ Трускавець. Активізація карстових явищ у цьому районі продовжується. На заплаві р. Вишниця продовжують утворюватися нові карстові провалля діаметром і глибиною у 4 м. Інші карстонебезпечні зони в Львівській області пов’язані із ліквідованими кар’єрами різних видів мінеральної сировини. Вони розміщені у с. Піски Пустомитівського району, на ділянках Яворів‒Новояворівськ (особливо на території санаторію “Шкло”) (рис. 2.31) і Миколаїв‒ Демня. Більшість карстових лійок знаходяться у стадії тимчасової стабілізації, заросли кущами, деревами і травою. Періодично спостерігають їх незначну активізацію. Карстові провали можуть привести до змін хімічного складу мінеральної води “Нафтуся”. Значну геоекологічну небезпеку становлять гравітаційні і зсувні процеси, що мають широ- кий розвиток у гірській частині області та в межах Стривігор-Болозівського передгірʼя і Сянсько- Дністровського опілля. В межах гірських районів нерідко активізуються селеві процеси. Рис. 2.30. Карстові провалля, утворені над Рис. 2.31. Карстове провалля діаметром 30 м і гірничими виробками рудника № 2 глибиною 15 м у житловій забудові с. Воля- Стебницького ГХП “Полімінерал” Старицька Яворівського р-ну 275 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Кількість зсувів у регіоні становить 1 347 проявів загальною площею 292,6 км2, з них 19 проявів (0,42 км2) є активними (Інформаційний…, 2019). Зсувні ділянки, на яких проводили моніторингові дослідження у 2018 р. переважно стабілізовані (тимчасово стабілізовані) та не загрожують для житлових і господарських споруд та інженерних комунікацій. Активізація небез- печних зсувних процесів відбувається в межах Бродівського, Жидачівського, Миколаївського, Сколівського, Старосамбірського і Турківського районів. Здебільшого спостерігають невеликі зсувні опливини і тріщини відколу, однак зустрічаються й великі зсувні тіла. Наприклад, на правому березі р. Опір, у районі с. Кам’янка, зафіксовано чотири зсуви текучого типу. Прояв зсувних та ерозійних процесів відмічають на схилах Роздільського та Яворівського сірчаних кар’єрів (рис. 2.32). Просідання земної поверхні спостерігають в межах Львівсько-Волинського камʼяновугіль- ного басейну внаслідок вироблення вугільних пластів на багатьох ділянках. Деформаційні про- цеси простежуються на площі близько 70 км2, а глибина просідань коливається в середньому від 0,6 до 3,0 м і може досягнути в кінці видобування кам’яного вугілля 4,2 м (Кравців, 1994). Найбільші значення спостерігають у місцях розроблення усіх чотирьох вугільних пластів робочої потужності. Максимальні значення просідання земної поверхні зафіксовано в межах гірничих відводів шахти № 5 “Великомостівська” (лікв.) і “Межирічанська”, де місцями вони перевищують 3,2–3,5 м. Високі показники від’ємних просадочних процесів збіглися з долиною р. Західний Буг, що призвело до появи нового русла річки, утворення водойми площею понад 10 га та при- скорення швидкості течії річки до 1,0–1,2 м/с вище цього місця. Високі значення просідання (понад 2,0–2,5 м) зареєстровано також у межах значних фрагментів гірничих відводів шахт “Відродження”, “Візейська”, “Бендюзька” і ”Зарічна” (Іванов, 2007). У багатьох місцях існує загроза техногенного паводку та руйнування будівель і комунікацій (рис. 2.33). Для рівнинних ландшафтів Малого Полісся та річково-долинних систем Передкарпаття, Розточчя й Опілля та Західно-Подільської височини властивим є розвиток процесів заболочення та болотоутворення, рідше ‒ затоплення і підтоплення та суфозійних процесів. Затоплення і підтоплення поширене на площі 248,7 км2, а ураженість цих процесом стано- вить 1,14 % від загальної площі регіону. Площа природно-техногенного підтоплення складає 56,4 км2. Повністю або частково підтоплені 36 населених пунктів загальною площею 26,7 км2, з них 12 міст, 4 селища і 20 сіл (Інформаційний…, 2019). Інтенсивне затоплення, підтоплення і вторинне заболочення проявляється в межах Львівсько-Волинського басейну та зумовлене просіданням земної поверхні, рівнинністю поверхні, малою глибиною залягання ґрунтових вод та великою кількістю опадів (650‒700 мм/рік). Найбільші водойми, що виникли внаслідок затоплення, мають діаметр до 500–800 м і площу понад 10 га (Іванов, 2007). Рис. 2.32. Розвиток зсувних процесів на бортах Рис. 2.33. Прорив берегозахисної дамби р. Ратою Язівського сірчаного кар’єру під час техногенного паводку 276 Геоекологія Львівської області Перетворення форм рельєфу 2.3. Варто відзначити чітку приуроченість небезпечних екзогенних процесів до певних ланд- шафтних місцевостей реґіону. Наприклад, для крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого середньогір’я цей спектр виглядає так: найпоширеніші – селі і лінійна ерозія, менш поширені – обвали, осипища, зовсім обмежений прояв мають зсуви, буреломи і вітровали, тоді як для слабопокатих поверхонь передкарпатських терас найхарактернішими є лінійна ерозія і площин- ний змив, а затоплення, заболочення і бокова ерозія пов’язані лише із заплавами річок. Одним із визначальних факторів прояву та розвитку небезпечних екзогенних процесів, особливо зсувів, селів і карсту, є метеорологічні умови. Дослідження режиму підземних вод є актуальним для прогнозу активізації небезпечних екзогенних процесів (підтоплення, зсувів, карсту і селів), у розвитку яких діяльність цих вод відіграє важливу роль поряд з метеорологічними умовами. Положення рівнів підземних (ґрунтових) вод на Львівщині у 2018 р. у більшості спостережних свердловин виявилися вищими за багаторічну норму і дещо вище ніж у 2017 р. (у св. 27-34гн ‒ 3,07 і 3,48 м відповідно, при багаторічній нормі – 4,08 м) (Інформаційний…, 2019). 2.3.2. Антропогенна трансформація рельєфу У ході господарської діяльності людина створює нові форми рельєфу та нові типи відкладів, що стають характерними, місцями навіть визначальними, компонентами сучасного ландшафту. Наслідки антропогенної трансформації рельєфу можна спостерігати практично на всіх території Львівської області. Зокрема, селітебними територіями зайнято 279 км2 або 1,30 % від загальної площі регіону, об’єктами транспортної інфраструктури ‒ 184 км2 (0,84 %), промисловими об’єк- тами ‒ 172 км2 (0,79 %), об’єктами видобування і збагачення корисних копалин ‒ 129 км 2 (0,59 %), полігонами і звалищами промислових та побутових відходів – 5,0 км2 (0,02 %) і штучни- ми водними об’єктами – 312 км2 (1,43 %). Всього на форми антропогенно трансформованого рельєфу припадає біля 1 080 км2, тобто 4,95 % території області (Розподіл…, 2018). Антропогенні форми рельєфу пов’язані з видобуванням корисних копалин кар’єрним способом, здебільшого будівельної сировини, набули поширення в межах Львівської області. Лідерами гірничодобувної промисловості регіону, а отже і чинниками виникнення та районами поширення антропогенних форм рельєфу виступали Яворівське і Роздільське ДГХП “Сірка”, Стебницьке ДГХП “Полімінерал”, Червоноградський і Бориславський гірничопромислові райони (рис. 2.34, 2.35). Площа окремих гірничих обʼєктів (кар’єри, хвостосховища, відстійники тощо) перевищувала 2‒5 і навіть 10 км2 (Язівський сірчаний кар’єр). Більшість з цих обʼєктів вже не діючі, на них розвиваються небезпечні екзогенні процеси, розпочато формування ґрунтового і рослинного покривів. Найбільше діючих карʼєрів, в яких нині видобувають будівельну сировину, сконцентровано в межах Розточчя й Опілля, Сянського і Дністровського Передкарпаття. Найменшу їх кількість розташовано у гірських ландшафтах. Форми антропогенного рельєфу, пов’язані з шахтним способом видобування корисних копалин і збагаченням мінеральної сировини розташовані в межах Сокальського пасма, Ратинського, Радехівського та Яворівського полісся та Дрогобицького передгірʼя. Передгірські і низькогірні ландшафти є зонами поширення антропогенних форм рельєфу, що виникли у процесі свердловинного способу видобування корисних копалин. Антропогенні форми рельєфу зосереджено в околицях міст діючих і колишніх центрів гірничодобувної промисловості – Новояворівська, Нового Роздолу, Червонограда, Соснівки, Дрогобича, Стебника, Борислава і Миколаєва, де питоме гірничодобувне навантаження сягає 500–1000 т/особу. Це створює значну небезпеку для 350 тис. мешканців, що становить 12,7 % населення Львівської області. Кар’єри, відвали і відстійники залишаються серйозними джере- лами забруднення складових природного середовища, їх вважають потенційно можливими вогнищами катастрофічних екологічних ситуацій. Варто навести приклад масштабного засолення 277 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Рис. 2.34. Останці терикона шахти “Великомостівська” Рис. 2.35. Староязівська ділянка підземної з інтенсивними гравітаційними процесами виплавки сірки ґрунтового покриву, поверхневих і підземних вод у вересні 1983 р., яке пов’язане з аварією на хвостосховищі Стебницького ДГХП “Полімінерал” та потраплянням у водотоки басейну Дністра понад 5 млн м3 розсолів. Значного поширення отримали форми антропогенного рельєфу, пов’язані із функціону- ванням обʼєктів водного господарства. На Львівщині створено і функціонує 24 водосховища загальною площею водного дзеркала 42,6 км2 і 1 220 ставків різного призначення загальним об’ємом 86,8 млн м3 (Волчанський, Ковальчук, 2016). Найбільше водосховищ розміщено в межах Бузько-Бродівського та Яворівського полісся, Сянсько-Дністровське опілля і Дрогобиць- кого передгір’я. На р. Західний Буг, на межі Східно- і Середньоєвропейської рівнин, знаходиться найбільше у Львівській області Добротвірське водосховище. Ставки сконцентровано у басейнах р. Дністер – 679 (51,9 млн м3), р. Сян – 258 (9,2 млн м3), р. Західний Буг – 258 (9,2 млн м3), р. Стир – 54 (4,4 млн м3). Середні показники густоти меліоративних каналів і канав у регіоні становлять 0,3 км/км2. Малополіські і передгірські ландшафти найбільше піддані осушувальній меліорації, де щільність гідротехнічних форм сягає 0,7‒1,1 км/км2. У регіоні закріплено близько 300 км берегів річок, побудовано 715 км захисних дамб, відрегульовано і розчищено понад 1300 км русел річок. В межах Львівської області нараховується 44 міські поселення, 34 селища міського типу та 150 поселень сільського типу (Статистичний…, 2018). На міста припадає лише 12,4 % площі на яких сконцентровано 54,5 % населення. У 2017 р. у поселеннях та їхніх околицях діяло 17,9 тис. підприємств, серед яких переважали малі суб’єкти підприємництва (95,1 %) (Діяль- ність…, 2018). Регіон характеризується високим і нерівномірним рівнем селітебної і промислової забудови, що є причиною погіршення геоекологічної ситуації у місцях її високої концентрації. Вигідне географічне розташування Львівської області на перехресті транскордонних транс- портних магістралей зумовило формування розвиненої транспортної мережі. Через територію області проходить шість головних залізничних і п’ять автомобільних магістралей, діють аеро- порти. Густота автодоріг з твердим покриттям у регіоні значно вища (348 км/тис. км2), ніж в інших областях України. На Львівщині функціонує розгалужена мережа магістральних нафто- і газопроводів. Нерідко антропогенна трансформація рельєфу супроводжує ведення сільського і лісового господарства, природоохоронної і рекреаційної діяльності. Значне перетворення форм рельєфу спостерігаємо в межах діючих і ліквідованих військових обʼєктів. Виникнення нових форм зумовлює функціонування Міжнародного центру миротворчості та безпеки (Яворівського війсь- кового полігону). 278 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. 2.4. ТРАНСФОРМАЦІЯ ҐРУНТОВОГО І РОСЛИННОГО ПОКРИВІВ, ДЕГРАДАЦІЯ ТВАРИННОГО СВІТУ 2.4.1. Деградація ґрунтів і ґрунтового покриву Термін “деградація” (від пізньолат. degradatio – зниження) означає рух назад, поступове погір- шення, занепад, втрата якихось властивостей і є сукупністю природних й антропогенних проце- сів, які спричиняють функціональні зміни ґрунтів, погіршення їхнього кількісного та якісного складу, властивостей, ґрунтових режимів і процесів, природно-господарського значення. За останні півстоліття технократно-затратний підхід до ведення сільського господарства і землеробства зокрема спричинив екологічно необмежене, невиважене і нераціональне вико- ристання ґрунтів і земельних ресурсів, що зумовило інтенсифікацію деградаційних процесів, втрату продуктивних та екологовідтворних функцій ґрунтів. Не викликає сумнівів, що деградація ґрунтів наносить велику шкоду сільськогосподарському виробництву, стану земельних ресурсів, довкіллю загалом, погіршує екологічну ситуацію в місцях свого поширення, завдає моральних і матеріальних збитків сільському населенню, послаблює економічну незалежність нашої держа- ви (Гаськевич, 2010; Медведєв, Пліско, Накісько, Тітенко, 2018). На Львівщині з її різноманіттям природних умов і давньою історією землеробства деградація ґрунтів набула значного поши- рення. Пропонуємо класифікацію типів і видів деградації ґрунтів, уніфіковану до тих, які засто- совують в Україні (табл. 2.6). В межах Львівської області найпоширенішими типами деграда- ційних процесів у ґрунтах є: механічна, фізична, хімічна, біохімічна, біологічна, гідрологічна, піро- генна і геоекоаномальна (Гаськевич, 2013). Таблиця 2.6 Типологія деградації ґрунтів (Гаськевич, 2013) Тип деградацій Види деградації Механічна ерозійна (водна, вітрова, іригаційна, пасовищна, агротехнічна); техногенне руйнування ґрунту; замулення Фізична переущільнення; знеструктурення; брилоутворення; кіркоутворення; гранулометрична Хімічна забруднення ґрунтів агрохімікатами; забруднення ґрунтів важкими металами; забруднення ґрунтів радіонуклідами; забруднення ґрунтів промисловими відходами; засолення й осолонцювання; підкислення, декальцинація; окарбоначення, підлуження; озалізнення, алюмінізація; агрохімічне виснаження Біохімічна дегуміфікація; спрацювання торфовищ (гідротермічна) Біологічна зменшення складу і видів ґрунтової біоти; накопичення токсинів Гідрологічна аридизація; підтоплення; вторинне заболочення Пірогенна вигорання торфових ґрунтів Геоекоаномальна сейсмічність, неотектонічні рухи земної кори, селі, снігові лавини, осипи, вітровали, мочари, активні зсуви, карст, поди, западини, соляні куполи 279 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Механічна деградація ґрунтів. Цей тип деградації ґрунтів пов’язаний із переміщенням ґрунтового матеріалу потоками води, вітру, а також через господарську діяльність людини (агротехнічне, іригаційне, замулення, намивання, будівництво промислових, транспортних об’єктів тощо). Серед деградаційних процесів, які простежуються останніми десятиліттями в ґрунтах Львів- ської області, водна ерозія посідає чільне місце як за масштабами прояву, так і за наслідками. Вона завдає значних збитків сільськогосподарському виробництву і довкіллю загалом. Дегра- дація ґрунтів, у тому числі пов’язана з водною ерозією, відсутність процесів їхнього відтворення стали однією з головних загроз екологічного лиха в Україні (Медведєв, Пліско, Накісько, Тітенко, 2018). З твердим і рідким стоком щорічно втрачається значна кількість гумусу, поживних речо- вин, ерозія призводить до погіршення фізичних, фізико-хімічних властивостей, послаблюється або втрачається головна функція ґрунту – родючість. Ерозійні процеси призводять до того, що землеробство на схилових землях стає малорентабельним або нерентабельним. Ерозійні процеси погіршують екологічну ситуацію в регіоні. Змитим зі схилів дрібноземом замулюються канали меліоративних систем, природні сіножаті і пасовища у міжпасмових доли- нах. Делювіальними водами зі схилових земель вимиваються мінеральні добрива, пестициди, гербіциди, які місцеве населення інтенсивно використовує під час вирощування овочів, картоплі. Це призводить до забруднення ґрунтових і підземних вод, погіршення якості питної води в коло- дязях. Несприятливі фізичні, фізико-хімічними властивості еродованих ґрунтів призводять до зменшення їхньої бонітетної і вартісної оцінки. Визначення причин водної ерозії, призупинення ерозійної деградації ґрунтів, підвищення продуктивності еродованих земель і поліпшення екологічної ситуації на схилових землях є актуальним завданням сільськогосподарського виробництва. За даними Державного земельного кадастру Львівської області, площа еродованих сіль- ськогосподарських угідь становить 229 269 га (рілля – 206 202 га), з них водної ерозії зазнали землі на площі 195 149 га (з них рілля – 174 861 га), вітрової ерозії – на площі 34 120 га, (рілля – 31 341 га) (Ґрунти…, 2020). Водна ерозія належить до найагресивніших щодо ґрунту сучасних процесів. Однією з найголовніших причин ерозійної деградації є механічне зменшення потужності ґрунтового профілю. Професор І. Крупеніков порівнює водну ерозію з гільйотиною, яка знищує верхню, найродючішу частину ґрунту (Гаськевич, 2010). Діагностичним критерієм механічної ерозійної деградації ґрунтів є втрати ґрунту (см або %) від еталону, які спричинюють зменшення потужності ґрунтового профілю. Шкалою нормативних параметрів ерозійної деградації ґрунтів є потужність змитої товщі щодо еталону (Гаськевич, 2010; Пшевлоцький, Гаськевич, 2002). За еталон приймали потужності генетичних горизонтів плакорних нееродованих ґрунтів, зайнятих під ріллею. Водної ерозії зазнають ґрунти, приурочені до схилів вододілів та плакорів, долин річок та балок крутизною більше ніж 1°. Це ясно-сірі та сірі лісові, темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземи опідзолені та типові, дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні, підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні ґрунти у межах розчленованих частин Волино-Подільської і Передкарпат- ської височин. Ерозійної деградації зазнають також дерново-карбонатні ґрунти (рендзини), що сформувались у межах крейдових горбів Малого Полісся та його переході до Подільської височини. У гірській частині Львівщини водної ерозії зазнають буроземи та буроземно-підзо- листі ґрунти. У межах Надсянської рівнини деградації через водну ерозію зазнають дерново- підзолисті ґрунти, приурочені до моренних гряд та горбів. Відповідно до нормативних параметрів, дерново-слабопідзолисті слабозмиті ґрунти, сформовані на моренних відкладах та водно-льодовикових відкладах, підстелених мореною, знаходяться у задовільному стані та зазнали ерозійної деградації переважно слабкого ступе- ня, середньозмиті ґрунти – високого і відповідно сильнозмиті ґрунти зазнали надто високого (кризового) ступеня деградації (табл. 2.7). 280 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Таблиця 2.7 Оцінка рівнів деградації ґрунтів Нормативи параметрів деградації Назва ґрунту І ІІ ІІІ ІV V Водна ерозія Дерново-слабопідзолисті Деградації немає Дерново-слабопідзолисті слабозмиті 3,6 7,9 Дерново-слабопідзолисті середньозмиті 22,6 Дерново-слабопідзолисті сильнозмиті 37,2 Підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні Деградації немає Підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні 8,2 16,4 слабозмиті Підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні 30,1‒33,5 середньозмиті Підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні 44,0‒50,1 сильнозмиті Ясно-сірі лісові Деградації немає Ясно-сірі лісові слабозмиті 5,2‒7,8 Ясно-сірі лісові середньозмиті 14,5 25,0 Ясно-сірі лісові сильнозмиті 29,4‒34,6 36,3‒42,9 Сірі лісові Деградації немає Сірі лісові слабозмиті 5,3‒8,4 12,3‒14,2 Сірі лісові середньозмиті 17,0‒18,2 21,5‒33,0 Сірі лісові сильнозмиті 27,4 48,7 Темно-сірі опідзолені Деградації немає Темно-сірі опідзолені слабозмиті 7,5‒10,6 16,0‒19,0 Темно-сірі опідзолені середньозмиті 24,6 33,5‒43,5 Темно-сірі опідзолені сильно-змиті 38,8‒45,5 52,0‒62,8 Чорноземи опідзолені Деградації немає Чорноземи опідзолені слабозмиті 8,3‒8,9 16,0‒18,3 Чорноземи опідзолені середньозмиті 38,1‒48,0 53,0 Чорноземи опідзолені сильнозмиті 64,4‒71,2 Чорноземи неглибокі малогумусні Деградації немає Чорноземи неглибокі слабозмиті 7,5‒9,6 малогумусні Чорноземи неглибокі середньозмиті 27,0‒29,7 малогумусні Чорноземи неглибокі сильнозмиті 39,0 54,2 малогумусні Вітрова ерозія Дерново-слабопідзолисті Деградації немає Дерново-слабопідзолисті слабо- 6,0‒13,3 дефльовані Дерново-слабопідзолисті середньо- 15,4‒22,1 дефльовані Дерново-слабопідзолисті сильно- 36,6 дефльовані Дерново-середньопідзолисті слабо- 11,6 дефльовані Примітка: І – деградації, по суті, немає; ІІ – деградація слабка; ІІІ – деградація середня; IV – деградація висока; V – деградація надто висока (кризова) 281 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Слабозмиті відміни ясно-сірих і сірих лісових, темно-сірих опідзолених ґрунтів, чорноземів опідзолених та типових зазнали деградації слабкого та середнього ступеня, потужність змитої товщі коливається у межах 5,2‒19,0 см (див. табл. 2.7). У середньому, високому та надто високому (кризовому) стані простежуються середньозмиті відміни ґрунтів. Втрати ґрунтової товщі для ґрунтів, що перебувають у середньому стані деградації, становлять 14,5‒24,6 см, у високому – 21,5‒48,0 см і надто високому (кризовому) стані – 53,0 см. Сильнозмиті відміни ґрунти зазнали високої та надто високої (кризової) деградації, водною ерозією змито від 27,4 до 71,2 см ґрунту. Ерозійної деградації через дефляцію зазнають дерново-слабо- та середньопідзолисті ґрунти піщаного, зв’язнопіщаного та супіщаного гранулометричного складу, менше підзолисто- дернові ґрунти, поширені в межах Малого Полісся, Надсянської рівнини, на півночі Сокаль- ського пасма, у долині Західного Бугу. Піддатливі до дефляції також дерново-карбонатні ґрунти (рендзини) на Малому Поліссі. За результатами досліджень, потужність гумусово-елювіального горизонту НЕ у слабо- дефльованих дерново-підзолистих ґрунтах зменшилась на 6,0‒13,3 см, у середньодефльова- них – на 15,4‒22,1 см, порівняно з нееродованими відмінами (Гаськевич, Позняк, 2004; Гаське- вич, 2010; Луцишин, Гаськевич, 2013). У сильнодефльованих дерново-підзолистих ґрунтів профіль зруйнований на 36,6 см, в оранку залучається ілювіальний горизонт І або Ір. У слабо- дефльованих дерново-карбонатних ґрунтах потужність гумусового горизонту Нк зменшилась на 8‒12 см, у середньодефльованих – на 15‒21 см. У сильнодефльованих рендзинах орний шар повністю охоплює перехідні горизонти Нрк + Рhк. Дефльовані дерново-карбонатні ґрунти характеризуються підвищеною щебенюватістю. Отримані результати оцінки рівнів деградації підтверджуються розрахованим зменшенням потужності ґрунтових профілів у відсотках до еталону. Зокрема, втрати потужності генетичних горизонтів у слабоеродованих відмін становить 8,3‒24,5 %, у середньоеродованих – 26,7‒ 43,4 %, у сильноеродованих відмін – понад 60‒65 %. За результатами розрахунків, наведених у табл. 2.8, ерозійні втрати ґрунту порівняно з еталоном у слабоеродованих ґрунтах становлять 541,8‒2 112,1 т/га, середньоеродованих – 2 527,3‒5 563,2 т/га, у сильноеродованих – 3 753,8‒7 200,6 т/га. Із зростанням ступеня еродо- ваності ґрунтів ерозійні втрати ґрунтового матеріалу збільшуються. Водна і вітрова ерозія призводять до зменшення вмісту гумусу в орному горизонті ґрун- тів (табл. 2.9). Гумус втрачається через вимиванням його делювіальними водами, видування вітром разом із дрібноземом, що є однією з причини дегуміфікації ґрунтів. У слабоеродованих ґрунтах ерозійні втрати гумусу коливаються у межах 10‒30 %, у середньоеродованих – 30‒ 50 %, у сильноеродованих ґрунтів перевищують 50 %. Замулення ґрунтів делювіальними наносами простежується по шлейфах схилів, днищах балок, тоді як по долинах річок з паводковим режимом виявлено відкладення алювіальних наносів. Техногенне руйнування є наслідком господарської діяльності людини під час будівництва житла та промислових об’єктів, прокладання шляхів сполучення та трубопроводів, видобутку корисних копалин тощо. Фізична деградація ґрунтів. Цей тип деградації також набув значного поширення серед орних ґрунтів Львівщини і має суто антропогенну ґенезу. До фізичної деградації належать переущіль- нення, знеструктурення, брилоутворення, кіркоутворення та гранулометрична деградація. Негативним явищем для ґрунтів є переущільнення, яке здебільшого спричиняється викори- станням машинно-тракторних агрегатів з неприпустимим питомим тиском, які використовуються для обробітку ґрунту. Показниками переущільнення ґрунтів є величини щільності будови і загальна шпаруватість. 282 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Таблиця 2.8 Ерозійні втрати ґрунту Ерозійні втрати Назва ґрунту ґрунту, т/га Водна ерозія Дерново-слабопідзолисті слабозмиті ґрунти (на моренних відкладах) 541,8 Дерново-слабопідзолисті середньозмиті ґрунти (на моренних відкладах) 3 367,4 Дерново-слабопідзолисті сильнозмиті ґрунти (на моренних відкладах) 5344,4 Підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні слабозмиті 1 056,4‒2 112,1 Підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні середньозмиті 4 200,2‒4 620,3 Підзолисто-дернові поверхнево-оглеєні сильнозмиті 6 336,1‒7 200,6 Сірі опідзолені слабозмиті 1 143,8‒2 087,4 Сірі опідзолені середньозмиті 2 592,7‒4 621,2 Сірі опідзолені сильнозмиті 3 753,8‒5 938,6 Темно-сірі опідзолені слабозмиті 1 355,7 Темно-сірі опідзолені середньозмиті 3 746,2 Темно-сірі опідзолені сильнозмиті 6 875,0 Чорноземи опідзолені слабозмиті 1 104,0 Чорноземи опідзолені середньозмиті 2 527,3 Чорноземи опідзолені сильнозмиті 5 510,1 Чорноземи неглибокі малогумусні слабозмиті 990,3 Чорноземи неглибокі малогумусні середньозмиті 3 726,4 Чорноземи неглибокі малогумусні сильнозмиті 5 850,0 Вітрова ерозія Дерново-слабопідзолисті слабодефльовані ґрунти (на водно-льодовикових 2 109,8 відкладах) Дерново-слабопідзолисті середньодефльовані ґрунти (на водно-льодовикових 5 563,2 відкладах) Дерново-слабопідзолисті сильнодефльовані ґрунти (на водно-льодовикових 6 524,7 відкладах) Таблиця 2.9 Вміст гумусу в орному шарі різного ступеня еродованих ґрунтів, у відсотках Ступінь еродованості ґрунтів Назва ґрунту нееродовані слабка середня сильна Ясно-сірі лісові 1,5 1,2 0,9 0,7 Сірі лісові 1,9 1,7 1,5 1,2 Темно-сірі опідзолені 2,8 2,6 2,0 1,5 Чорноземи опідзолені 3,0 2,0 1,4 1,1 Дерново-підзолисті 1,6 1,3 0,9 0,6 Дерново-карбонатні 3,9 2,8 2,1 0,9 Оптимальна величина щільності будови для ґрунтів легкого гранулометричного складу становить до 1,5 г/см3, для суглинкових відмін – до 1,2 г/см3. За нашими дослідженнями, вели- чина щільності будови в орному горизонті (0‒30 см) дерново-підзолистих ґрунтів становить 1,35‒1,71 г/см3, підзолисто-дернових – 1,44‒1,60 г/см3, підзолисто-дернових поверхнево-огле- єних – 1,21‒1,44 г/см3, ясно-сірих лісових – 1,38‒1,42 г/см3, сірих лісових 1,30‒1,52 г/см3, темно- сірих опідзолених ґрунтів – 1,35‒1,45 г/см3, чорноземів опідзолених – 1,41‒1,54 г/см3, чорно- земів типових – 1,41‒1,54 г/см3, чорноземів карбонатних – 1,21‒1,38 г/см3, лучних – 1,03‒1,64 г/ 283 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля см3, дернових – 1,49‒1,64 г/см3, рендзин – 1,21‒1,48 г/см3 (Гаськевич, Позняк, 2004). Згідно з ухваленими нормативами, за величиною щільності будови ґрунти зазнали деградації через переущільнення від низького до надто високого (кризового) ступеня. Переущільнення негативно позначається на величині загальної шпаруватості. Оптимальні значення величини загальної шпаруватості в ґрунтах повинні становити понад 55 % (Методи- ка…, 1998). Згідно з нашими дослідженнями, величина загальної шпаруватості в орному шарі дерново-підзолистих ґрунтів становить 38,1‒52,4 %, підзолисто-дернових – 34,4‒46,2 %, ясно- сірих лісових – 36,7‒49,8 %, сірих лісових – 39,3‒52,5 %, темно-сірих опідзолених ґрунтів – 37,5‒54,9 %, чорноземів опідзолених – 37,8‒50,8 %, чорноземів типових – 39,9‒55,8 %, чорнозе- мів карбонатних – 34,5‒48,9 %, лучних – 35,2‒51,4 %, дернових – 35,7‒43,7 %, рендзин – 44,4‒ 55,5 % (Гаськевич, 2006, 2010). Згідно з прийнятими в Україні нормативами, за величиною загальної шпаруватості ґрунти зазнали деградації через переущільнення здебільшого серед- нього, високого і надто (кризового), рідше – слабкого ступеня. В еродованих ґрунтах простежується тенденція до зростання величин щільності будови і зменшення загальної шпаруватості в орному шарі, що сприяє подальшій активізації ерозійних процесів. Тривале та інтенсивне використання ґрунтів Львівської області під ріллею призводить до деградації ґрунтової структури. Діагностичним критерієм оцінки структурно-агрегатного складу ґрунтів є вміст повітряно-сухих агрономічно-цінних агрегатів розміром 0,25‒10 мм. Як свідчать результати досліджень, погіршення структурного стану ґрунтів відбувається внаслідок руйнування та зменшення вмісту агрономічно-цінних агрегатів і різкого збільшення вмісту агрегатів розміром більше 10 мм. Деградації через знеструктурення зазнають нееродовані і різного ступеня еродовані ґрунти (табл. 2.10). Це зумовлено використанням важкої сільськогосподарської техніки, яка ущільнює ґрунт, руйнує агрономічно-цінні мезоагрегати, що спричиняє їхню консолідацію і формування брилистої структури. Проведені численні дослідження структурно-агрегатного стану ґрунтів у різних природних регіонах Львівщини засвідчує, що не еродовані ґрунти зазнали деградації через знеструктурення різних ступенів – від її відсутності до надто високого (кризового) ступеня. Еродовані ґрунти характеризуються здебільшого деградацією структурно-агрегатного складу високого і надто високого (кризового) стану. Особливо чітко виражена деградація струк- тури в темно-сірих опідзолених ґрунтах і чорноземах, які найінтенсивніше використовують під ріллю. В орному горизонті ґрунтів, що зазнали високого ступеня деградації, вміст агроно- мічно-цінних агрегатів становить 30,20‒38,24 %, відповідно у ґрунтах, які перебувають у надто високому (кризовому) рівні – 14,78‒27,16 % (Павлюк, Гаськевич, 2011). Брилоутворення характерне для давньоорних ґрунтів. Через підвищену механічну міц- ність і низьку шпаруватість брили ріллі менш водопроникливі для кореневої системи рослин і вологи, внаслідок чого здатні довго зберігатися, по суті, без змін. Навіть у добре гумусованих горизонтах після плужної оранки може утворюватись до 30 % брил. Тому майже у всіх ґрунтах області є та чи інша кількість брил. Найбільша брилуватість серед ґрунтів області характерна для рендзинних ґрунтів й оглеєних ґрунтів Передкарпаття (Ґрунти…, 2020). Кірка як вид фізичної деградації проявляється унаслідок руйнування (розпилення) струк- тури під впливом тривалого обробітку та деякого збільшення параметрів чинника дисперсності, який характеризує потенційну здатність ґрунтів до формування мікро- і макроструктури. Най- більш здатні до утворення кірки на поверхні рендзини, опідзолені та оглеєні ґрунти, а також ґрунти з низьким вмістом гумусу. Кірка на поверхні ґрунту утворюється після випадання рясних опадів, унаслідок диспергації та підсихання, що зумовлює її розтріскування та утворення тріщин, ширина яких іноді досягає понад 5 см. Все це зумовлює несприятливі умови для розвитку кореневої системи рослин. Тріщини – звичайне явище у другій половині вегетаційного періоду майже на всіх орних ґрунтах Львівської області (Ґрунти…, 2020). 284 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Таблиця 2.10 Оцінка рівнів деградації ґрунтів Нормативи параметрів деградації Назва ґрунту І ІІ ІІІ ІV V Дерново-слабопідзолисті 33,55 Дерново-слабопідзолисті слабозмиті 20,64 Дерново-слабопідзолисті 26,42 середньозмиті Дерново-слабопідзолисті сильнозмиті 23,45 Ясно-сірі лісові 38,24 Ясно-сірі лісові слабозмиті 36,87 24,56 Ясно-сірі лісові середньозмиті 27,16 Ясно-сірі лісові сильнозмиті 30,20 21,54 Сірі лісові 62,63 58,31 44,34‒49,70 35,91- 23,81 Сірі лісові слабозмиті 63,94 54,61 45,25 35,99‒36,80 23,73 Сірі лісові середньозмиті 53,73 47,46 33,60‒34,47 22,90 Сірі лісові сильнозмиті 53,47 48,25 33,28 20,77 Темно-сірі опідзолені 33,50 23,13 Темно-сірі опідзолені слабозмиті 53,73 44,07 33,58 21,59 Темно-сірі опідзолені середньозмиті 54,94 45,99 35,13 21,49 Темно-сірі опідзолені сильнозмиті 56,90 40,05 36,03 20,17 Чорноземи опідзолені 31,48 24,32 Чорноземи опідзолені слабозмиті 36,55 22,50 Чорноземи опідзолені середньозмиті 19,45 Чорноземи опідзолені сильнозмиті 34,21 20,30 Чорноземи неглибокі малогумусні 33,20 Чорноземи неглибокі малогумусні 20,22‒25,38 слабозмиті Чорноземи неглибокі малогумусні 14,78 середньозмиті Чорноземи неглибокі малогумусні 33,57 16,47 сильнозмиті Примітка: І – деградації, по суті, немає; ІІ – деградація слабка; ІІІ – деградація середня; IV – деградація висока; V – деградація надто висока (кризова) Гранулометрична деградація ґрунтів (термін запропоновав автор), пов’язана зі зміною гранулометричного складу. Такі трансформації були виявлені в ґрунтах Малого Полісся внас- лідок тривалого осушення гончарним дренажем і сільськогосподарського використання. У гумусових горизонтах осушених ґрунтів простежується зменшення вмісту мулу і дрібного пилу через їхнє вимивання дренажними водами. Водночас зростає вміст піщаних фракцій і, відпо- відно, полегшується гранулометричний склад. Це призводить до зміни градації ґрунтів за гранулометричним складом. Також зменшення вмісту фізичної глини зумовлює погіршення фізичних, фізико-хімічних, агрономічних властивостей ґрунтів, а отже, спричиняє розвиток деградаційних процесів, зокрема: знеструктурення, дефляції, дегуміфікації, деградації водно- повітряних властивостей, аридизації тощо. Власне це дало підстави виділити “гранулометричну деградацію” як один з видів фізичної деградації ґрунтів. За результатами досліджень, за 28 років осушення вміст фізичної глини (частинки до 0,01 мм) в гумусово-елювіальному горизонті НЕ дерново-слабо-підзолистих зв’язнопіщаних 285 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля ґрунтів зменшився в середньому з 8,0 до 6,4 %, дерново-слабопідзолистих супіщаних – з 17,0 до 10,8 %, дерново-середньо-підзолистих супіщаних – з 16,2 до 10,4 %. Вміст мулу в гумусово- елювіальному горизонті дерново-підзолистих зв’язнопіщаних ґрунтів зменшився на 0,8 %, у супіщаних відмін – на 6,8–7,4 %. Вміст дрібного пилу за 28 років осушення зменшився на 1,2– 1,6 % (Гаськевич, Позняк, 2004; Гаськевич, 2010). Згідно з показниками оцінки фізичної деградації ґрунтів України за зменшенням вмісту фізичної глини, дерново-підзолисті ґрунти зазнали деградації від помірного (середнього) до катастрофічного ступеня. Втрати фізичної глини становлять 20,3‒36,5 % від вихідного рівня. Зменшення вмісту мулу і дрібного пилу в гумусово-елювіальних горизонтах НЕ дерново- підзолистих ґрунтів частково відбувається завдяки дефляційним процесам. У лучних неглибоких піщанисто-легкосуглинкових ґрунтах, сформованих на водно-льодо- викових відкладах, за період осушення (25‒28 років) вміст фізичної глини в гумусово-акумуля- тивному горизонті Н зменшився в середньому з 29,68 до 26,0 %, лучних неглибоких піщанисто- середньосуглинкових – з 32,24 до 25,2 %. У лучних карбонатних неглибоких піщанисто-середньо- суглинкових ґрунтах, сформованих на елювії мергелів, вміст фізичної глини зменшився з 48,64 до 45,6 %. Вміст мулу у гумусовому горизонті Н лучних ґрунтів зменшився на 3,98‒9,20 %. Зокрема, в лучних ґрунтах, сформованих на водно-льодовикових відкладах з поважчанням гранулометрич- ного складу, втрати мулу зростають. Дрібний пил інтенсивніше вимивається з профілю лучних ґрунтів, сформованих на елювії мергелів. Згідно з показниками оцінки фізичної деградації ґрунтів України за зменшенням вмісту фізичної глини, лучні неглибокі ґрунти на водно-льодовикових відкладах зазнали грануло- метричної деградації слабкого і середнього ступеня, втрати фізичної глини становлять 12,4‒ 21,8 % від вихідного рівня. Лучні карбонатні ґрунти зазнали гранулометричної деградації слаб- кого рівня, втрати фізичної глини становлять 6,3 % від вихідного вмісту. Хімічна деградація ґрунтів. На території Львівської області вона полягає у забрудненні окремих ареалів ґрунтів, здебільшого промисловими відходами, агрохімікатами, частково ‒ важкими металами. Поширені також такі явища, як підкислення та декальцинація, окарбоначення та підлуження, озалізнення й агрохімічне виснаження. За даними Інституту охорони ґрунтів у Львівській області, кислі ґрунти займають площу 24,7 тис. га і поширені в межах Малого Полісся, Передкарпаття, у Карпатах, а також в зоні Лісостепу. За кислотно-основною рівновагою ґрунти поділяють на відповідні класи – від дуже сильнокислих до нейтральних і від нейтральних до дуже сильнолужних. Серед орних земель Львівщини сильнокислі ґрунти ( рН ≤ 4,5) – 46 тис, га, середньокислі (рН 4,5 ≤ 5,0) ‒ 80 тис. га, слабокислі (5,0 < рНсол ≤ 5,5) – 121 тис. га. Ґрунти з надлишковою кислотністю обмежують нор- мальний розвиток сільськогосподарських культур (Ґрунти…, 2020). Кисле середовище (рНсол 4,0‒5,0) є генетичною ознакою дерново-підзолистих та ясно- сірих і сірих лісових ґрунтів, які вирізняються низькою ємністю вбирання та ненасиченністю на кальцій (20‒50 % для пісків та супісків, 5‒80 % для суглинків), а також ґрунтів з низьким вміс- том гумусу. Кисла реакція ґрунтового розчину також притаманна чорноземам опідзоленим, бурим лісовим і торфовим ґрунтам, оглеєним різновидам дернових опідзолених і дерново- підзолистих ґрунтів. Характерною рисою цих ґрунтів є більш виражена кислотна агресивність, підвищений вміст рухомих форм алюмінію, оглеєність, ненасиченість основами та висока стійкість до підлуговування. У культурі інтенсивного землеробства чорноземи опідзолені, сірі і темно-сірі лісові ґрунти піддаються вторинному підкисленню і декальцинації, незважаючи на те, що протикислотна буферна здатність їх є досить високою. Кислотність сірих і ясно-сірих лісових ґрунтів більш виражена – рН сольове коливається в межах 4,5‒5,8. Вони вирізняються і більш глибоким заляганням карбонатів. 286 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Унаслідок інтенсивної декальцинації, яка проявляється у зниженні вмісту в ґрунтах кальцію та магнію і зменшенні катіонної ємності, відбувається постійне підкислення темно-сірих ґрунтів і чорноземів (Ґрунти…, 2020). Процес вторинного підкислення ґрунтів відбувається також під впливом розбалансованих систем землеробства і техногенних викидів. Це пов’язано з інтенсивним застосуванням міне- ральних добрив, особливо азотних, випаданням кислих дощів, порушенням структури сівозміни (висока насиченість кальцієфільними культурами, що виносять з урожаєм значну кількість кальцію і призводять до декальцинації ґрунту). Процес вторинного підкислення, який спричи- нений кислотними опадами та незбалансованим застосуванням мінеральних добрив, стосується навіть нейтральних за своєю природою ґрунтів (Ґрунти…, 2020). Процеси вторинного окарбоначення і підлуження простежуються, зазвичай, на еродо- ваних ґрунтах, коли в оранку залучають підорні кальцієвмісні горизонти і ґрунтотворну породу. Окарбоначення виявлено в еродованих чорноземах неглибоких малогумусних, чорноземах карбонатних, дерново-карбонатних ґрунтах (Гаськевич, 2010). Деградація через озалізнення ґрунтів зумовлена вмістом оксидів Феруму в генетичних горизонтах понад 4 %. На території Львівської області такі явища виявлено в здебільшого у поверхнево оглеєних ґрунтах Малого Полісся, Передкарпаття. Деградація ґрунтів, пов’язана з агрохімічним виснаженням, зумовлена суто антропогенним чинником. Інтенсивне використання ґрунтів за умов нерегулярного і недостатнього внесення органічних та мінеральних добрив, недотримання структури сівозмін призводить до збіднення на макро- і мікроелементи, що негативно позначається на родючості ґрунтів. Деградація ґрунтів посилюється також через посіви ріпаку, соняшника, які займають значну частку посівних площ, часто без дотримання структури сівозмін. Біохімічна деградація ґрунтів. Цей тип деградації репрезентований двома видами: дегуміфі- кацією і спрацюванням торфовищ. Деградація ґрунтів через дегуміфікацію здебільшого зумов- лена антропогенним чинником, хоча за певних умов може простежуватись і в цілинних ґрунтах. Дегуміфікація полягає у зменшенні вмісту гумусу в ґрунтах. Її діагностичним критерієм є втрати ґрунтом гумусу у відсотках від еталону. Причинами дегуміфікації є виснаження ґрунтів через недостатнє внесення органічних і мінеральних добрив, монокультуру, недотримання структури сівозмін, переважання на полях сівозмін просапних культур незначною часткою багаторічних трав, водна і вітрова ерозії, пришвидшена мінералізація гумусу тощо. Дегуміфікації зазнають здебільшого орні ґрунти Львівщини, і цей негативний процес різко посилюється водною і вітро- вою ерозіями. За результатами досліджень, в нееродованих дерново-підзолистих, підзолисто-дернових, ясно-сірих і сірих лісових, темно-сірих опідзолених ґрунтах, чорноземах опідзолених і типових, дерново-карбонатних ґрунтах, а також в лучно-чорноземних, лучних і дернових ґрунтах, вміст гумусу порівняно з відповідними їм еталонами зменшився від 2,16‒4,00 % до 32,04‒71,78 %. Зазначені ґрунти зазнали деградації через дегуміфікацію від слабкого до надто високого (кризо- вого) ступеня. Еродовані відміни зазнали дегуміфікації зазвичай високого і надто високого, зрідка слабкого та середнього ступеня, втрати гумусу становлять від 5,29‒9,32 % до 72,14‒ 83,29 % (Гаськевич, 2010). Гідротермічна деградація (спрацювання торфовищ) найхарактерніша для осушених торфо- вищ, особливо таких, які використовують під ріллю або під пасовища з ненормованим випасом худоби. Гідротермічна деградація – процес біохімічного розкладення органічної речовини осушених торфових ґрунтів, темни якого визначаються їхньою температурою, вологістю і рівнем залягання ґрунтових вод, призводить до пришвидшеної мінералізації торфу. Кінцевим резуль- татом цих негативних процесів є повне розкладення органічної речовини, просідання і зникнен- ня торфових ґрунтів і вихід на денну поверхню мінеральних порід, які підстеляють торфи. 287 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Гідрологічна деградація простежується у ґрунтах області через такі процеси, як аридизація, підтоплення і вторинне заболочення. Вона пов’язана зі зміною гідрологічного режиму ґрунтів через природні або антропогенні чинники. Широкомасштабні осушувальні меліорації, проведені у 60‒70 роках ХХ ст., активне розорю- вання раніше перезволожених земель призвели до надмірної аридизації території, переосу- шення і деградації ґрунтів. Аридизація найчастіше простежується в осушених ґрунтах піщаного, зв’язно-піщаного та супіщаного гранулометричного складу і поширена в межах Малого Полісся, Надсянськї рівнини, на Розточчі. Останніми десятиліттями аридизація посилюється глобальним потеплінням і змінами у кліматі (Гаськевич, Позняк, 2004). Аридизації зазнають також еродо- вані схилові ґрунти через їхню низьку інфільтраційну здатність і швидке стікання вологи від опадів і сніготанення по схилах. Особливо це відбувається на схилах південної експозиції. Підтоплення і вторинне заболочення виявлено у заплавах річок, депресіях рельєфу, на осушених ґрунтах важкого гранулометричного складу у разі виходу дренажних систем. Такі явища трапляються на дернових та лучних ґрунтах у межах Малого Полісся, дерново-підзо- листих та підзолисто-дернових поверхнево-оглеєних ґрунтах Передкарпаття. Пірогенна деградація ґрунтів. Пожежі на торфовищах у межах Львівщини за останні десятиліття трапляються все частіше і є потужним екзогенним чинником пришвидшеної трансформації болотних екосистем. Вони спричиняють розвиток пірогенної (від грец. πυρόζ – вогонь) дегра- дації торфових ґрунтів, під якою розуміють часткове або повне вигорання їхніх органогенних горизонтів у процесі пожеж. Термін “пірогенна деградація” запропонували російській вчені‒ ґрунтознавці Ф. Зайдельман і А. Шваров. Вторинні мінеральні і торфові деградаційні деривати на місці вихідних повнопрофільних торфових ґрунтів, які виникають унаслідок пожеж, прийнято називати “пірогенними утвореннями” (Гаськевич, Нецик, 2008; Гаськевич, 2010). Географія пірогенної деградації на Львівщині тісно корелюється з поширенням торфових ґрунтів. Пожежі на торфовищах відбуваються кожного року, а площі горіння окремих масивів досягають 250 га і більше. Виникнення пожеж на торфових ґрунтах немає однозначного тракту- вання, є низка природних й антропогенних причин цього негативного явища. Серед природних чинників пірогенної деградації торфових ґрунтів виокремлюють тривалі бездощові періоди влітку і малосніжні або безсніжні зими, зумовлені процесами глобального потепління, що призводить до низького рівня ґрунтових вод, пересихання верхніх шарів торфу та рослинного покриву. Загорання торфовищ може відбуватись через грозові розряди (блискавки), але голов- ною першопричиною пожеж на торфовищах і пірогенної деградації торфових ґрунтів є антропо- генна діяльність. Процеси пірогенезу спричинили глибокі деструкції в будові профілю і властивостях торфо- вих ґрунтів. Пожежі призвели до майже повної втрати торфовим ґрунтом органогенної товщі, потужність якої у пірогенно-перегнійних утвореннях становить 16 см, тоді як у недеградованих торфовищах низинних глибоких досягає 150–200 см і більше. За своїми фізичними і фізико-хімічними властивостями пірогенні утворення різняться від непорушених торфових ґрунтів. Величина щільності твердої фази попелу коливається від 1,48‒1,55 до 2,26 г/см3, досягаючи максимальних значень 2,65 г/см3 тоді як у торфових гори- зонтах ці значення становлять 1,53‒1,68 г/см3. Характерною особливістю пірогенних попелів є висока лужність середовища. Величина рН водного становить 9,92‒10,28, рН сольового – 8,05‒8,35, реакцію ґрунтового розчину оцінюють як сильнолужну. Це зумовлено наявністю у попелі великої кількості поташу. Ступінь насиченості торфів основами становить 83,1‒95,0 %, його оцінюють як підвищений і високий. Вміст карбонатів кальцію в попелі пірогенних утворень коливається в межах 26,8‒42,8 % (Гаськевич, Нецик, 2008; Гаськевич, 2010; Нецик, Гаськевич, 2015). 288 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Пожежі на торфовищах і пірогенні утворення створюють певні труднощі в сільськогоспо- дарському використанні потенційно родючих торфових ґрунтів. Зазначимо, що пірогенній деградації ліпше запобігти, ніж боротися з пожежами чи ліквідовувати їхні наслідки. Тому важливо вжити низку профілактичних заходів, які б мінімізували загрозу пірогенної деградації торфових ґрунтів: використання їх під лучними угіддями або в травопільних сівозмінах, двобічне регулювання рівня ґрунтових вод, застосування піщаних культур землеробства, піскування торфовищ шаром піску 14–16 см тощо. Геоекоаномальна деградація ґрунтів. На якісний стан ґрунтів і ґрунтового покриву, земельних ресурсів загалом, значний вплив мають природні і природно-антропогенні явища, об’єднані в тип геоекоаномалії (геоекоаномальні деградації). У межах Львівщини до геоекоаномалій нале- жить сейсмічність і неотектонічні рухи земної кори, селі, снігові лавини, осипи, вітровали, мочари, активні зсуви, карст, суфозійні западини. Вони мають різний ступінь виявлення і неодна- ковий вплив на ґрунти і ґрунтовий покрив, проявляються у різних регіонах території області: у гірських та рівнинних. Визначення ареалів поширення природних і природно-антропогенних явищ, що негативно впливають на стан ґрунтів і земельних ресурсів, потрібне не лишень для їхньої загальної характеристики й оцінки, а й для розроблення наукових рекомендацій з охорони та раціо- нального використання земель у сільському господарстві, підвищення їхньої продуктивності (Медведєв, Пліско, Накісько, Тітенко, 2018; Методика…, 1998). Отже, ведення та інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і землеробства зокрема без урахування природних особливостей призвела до активізації деградаційних процесів у ґрунтах на території Львівської області. На значних площах у деградованих ґрунтах простежується зменшення потужності генетичних горизонтів завдяки їхньому руйнуванню вод- ною і вітровою ерозіями, пірогенній деградації, вмісту гумусу, поживних елементів, погіршенню фізичних і фізико-хімічних властивостей, деградації структури ґрунтового покриву. Деградація негативно позначається на родючості ґрунтів й екологічному стані довкілля. Не впровадження заходів щодо призупинення чи мінімізації деградації ґрунтів – це злочин перед ґрунтом, приро- дою, суспільством. Позитивні результати під час подолання цього негативного явища можливі у разі застосу- вання ефективних науково-обґрунтованих агротехнічних, меліоративних, агрономічних, проти- ерозійних та управлінських заходів. В даному контексті обов’язковим є проведення детальних суцільних великомасштабних обстежень ґрунтів, консервації деградованих ґрунтів, запровад- ження моніторингу ґрунтів і земельних ресурсів як складової частини моніторингу довкілля. 2.4.2. Вплив лісокористування на активізацію небезпечних екзогенних процесів і гідрокліматичні умови лісів Ліси виконують важливі середовищеутворювальні функції. Зокрема, в Європі середні показники чистого річного приросту деревини оцінено станом на 2010 р. у розмірі 3,9 м3/га, а приріст сухої фітомаси – 6,7 м3/га, в тому числі депонованого вуглецю ‒ 3,3 м3/га. Для цього завдяки фотосинтезу споживається: діоксиду вуглецю ‒ 12,1 т/га, води ‒ 4,9 т/га, теплової (сонячної) енергії ‒ 36,4 МВт·год/га, а також продукується в атмосферу ‒ 8,8 т/га кисню (Третяк, Черневий, 2018; Forest…, 2015). Процес фотосинтезу супроводжується інтенсивним випаровуванням води з листкової поверхні рослин. Транспірація вологи забезпечує всмоктувальну функцію коріння, транспортування судинами розчину поживних речовин від коріння до листя, а також охолодження листкової поверхні. Вважають, що для продукування 1 кг сухої речовини фіто- маси для транспірації використовується від 200 до 1 000 л води. Зокрема, сумарне випарову- 289 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля вання може становити для листяного лісу 500–600 мм за рік, у тому чиста транспірація дерево- станів, наприклад сосни чи берези, може сягати 350 мм річно (Лялько, Левчик, Сахацький, 2012). Отже, лише завдяки транспіраційній функції лісів в умовах місцевого гумідного клімату (800–1 000 мм опадів за рік) потенціал формування запасів ґрунтових вод значно обмежується, рівня 500–600 мм. Знеліснення гірських територій значно збільшує цей потенціал та можливу кількість поступлення води у гідромережу. Наголосимо, що поява великих площ схилів з виру- баними лісами є головною причиною активізації ерозійних та зсувних процесів, формування катастрофічних паводків у горах та затоплень передгірських рівнинних територій. На підставі наведених даних можна дійти висновку, що в умовах помірної зони широко- листяних лісів (також Карпат) транспіраційний коефіцієнт становить 500–1 000 л води на проду- кування 1 г сухої речовини. Отже, це означає, що загальна кількість виділення водяної пари щорічно може становити 3 350–6 700 т/га. Процес випаровування потребує вимагає великої кількості енергії. Випаровування 1 т води споживає 637 кВт·год теплової енергії. З огляду на це, можна обчислити, що для виділення усієї кількості водяної пари треба спожити 2 134– 4 268 МВт·год/га, або приблизно 768–1 536×107 КДж енергії. Зокрема, з врахуванням питомої теплоємності повітря 1 000 Дж/(кг×К) можна стверджувати, що для цього треба охолодити об’єм шару повітря висотою 100 м на площі 1 га, тобто 1 млн м 3 (розміром 100 × 100 × 100 м) на 0,47–0,94 °С. Це відбувається продовж вегетаційного періоду тривалістю 210 днів за умови середньої тривалості дня 14 год. Отже, на підставі наведених обчислень можна стверджувати, що загалом ліси Європи упродовж вегетаційного періоду здатні охолодити шар повітря у 100 м на площі 215 млн га (Forest…, 2015). Оскільки річний приріст лісів в Україні корелює з цим показником європей- ських лісів, то можна вважати, що такий самий охолоджувальний ефект мають ліси України на площі близько 10 млн га. Проте у Центральній і Західній Європі, де річний приріст деревини сягає 7,2 м3/га (Forest…, 2015), подібне охолодження повітря може становити 0,8–1,7 °С. У Карпатах, де річний приріст деревини може сягати 10 м3/га (Третяк, Черневий, 2018), таке охолодження може становити 1,2–2,4 °С. Зазначимо, що інтенсивне лісокористування, яке призводить до виникнення у горах знеліснених територій на значних площах, спричинює значні зміни локальних та мезорегіо- нальних гідрокліматичних умов. Наслідками цих змін є значне підвищення температури повітря та зменшення його вологості, а також збільшення потенціалу вологозапасів ґрунтів, зростання внутрішньоґрунтового та поверхневого стоку вод, формування епізодичних екстремально високих рівнів води в гідромережі. Окрім того, періодично інтенсифікуються процеси ерозії ґрунтів, які набули катастрофічних масштабів вже у 60–70 роках ХХ ст. унаслідок тотального вирубування карпатських лісів (Горшенін, Пешко, 1972; Ковальчук, 1997). Максимальну активність ерозійних процесів упродовж перших років після суцільних вирубувань також описано у працях С. Генсірука, М. Горшеніна і В. Пешка (Генсірук, 2002; Горшенін, Пешко, 1972). Зокрема, автори зазначають, що на крутих схилах гір (25–30°) після суцільної вирубки внаслідок водної ерозії та механічного знесення ґрунту простежується частко- вий, а то й повний змив верхнього шару ґрунту та погіршення його стану. Через два–чотири роки після вирубування лісу кількість гумусу у верхньому шарі ґрунту відповідно до інтенсивності ерозійних процесів зменшується на 13–18 %, загального азоту – на 18–80 %, рухомого азоту ‒ на 10–95 %, рухомого калію ‒ на 17–40 % (Генсірук, 2002; Горшенін, Пешко, 1972). Унаслідок дво-триразового звільнення гірських схилів від лісової рослинності упродовж останніх двох століть на місці колишніх кам’янистих буроземів середньої потужності (40–100 см) сьогодні залишається лише кам’янистий субстрат, який підстеляє ґрунти разом з піщано-сугли- нистим заповнювачем (рис. 2.36). Залісненість Львівської області становить 28,5 % від площі області, цей показник не є низьким порівняно з відсотком заліснення усієї території України – 15,9 % (Загальна…, 2016), але і 290 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Рис. 2.37. Вигляд на гірські масиви Польщі (територія Бещадського національного парку та його окраїн), який свідчить про ощадливі до довкілля технології ведення лісового господарства (Google Map, 2018 р.) не найвищим. Наприклад, площа лісів Закарпатської області ста- новить 51,4 %, Івано-Франківської – 41 %. Проте для екологічної рівноваги важливе значення має не лише відсоток заліснення, й вікова та видова структура лісу, спосіб лісозаготівлі та віднов- Рис. 2.36. Сучасний змив лення лісового покриву. Зазначимо, що з відновленням лісу особ- ґрунту після суцільних ливих проблем нема, адже Львівське обласне управління лісово- вирубувань у Карпатах го та мисливського господарства у 2018 р. звітувало про 110 % виконання плану із відтворення лісів (Лісокультурна…, 2021) та зменшення площ суцільних вирубок лісу, проте спосіб лісозаготівлі потрібно змінити. Кожен користувач Інтернету може вільно переглянути знімки карт Google, на яких чітко видно великі площі ще невідновлених після суцільних вирубок масивів, а особливо сліди на стрімких схилах, які залишає важка техніка після вирубувань (рис. 2.37). У більшості країн, розміщених у Карпатських горах, ведеться інтенсивне лісове господар- ство, яке гармонійно поєднується зі значними ділянками, які займають природно-заповідні території. Зокрема, в Польщі, Словаччині, Австрії чітко дотримують такого підходу до лісо- користування. Наприклад, вирубки головного користування в Польщі поділяють на суцільні, рівномірно-поступові, котловинні, нерівномірно-поступові і вибіркові. Площі суцільних вирубу- вань за останні 20 років значно скоротилися. За 2018 р. за суцільних вирубувань заготовлено 5 616 тис. м3 ділової деревини (19,9 % загального об’єму заготівлі) (Бойко, 2016). З рис. 2.37 видно, що Польські Бещади вкриті суцільним покривом лісу, а вирубки дерев мають вибірко- вий характер. Натомість, ділянки вирубок у Сколівських Бескидах займають великі площі. Особливо вражають наслідки, що залишаються після транспортування деревини вниз по стрімких схилах (рис. 2.38). Масове вирубування лісів у Львівській області розпочалося ще у XVIII ст., а впродовж XIX ст. більшість пралісів у доступних місцях була зрубана. Вирубування практикували на значних площах, які простягалися від річкових долин до верхньої межі лісу (Генсірук, 2002). Це зумовило активізацію небезпечних геоморфологічних процесів – площинної і лінійної ерозії, селевих потоків, катастрофічних повеней і вітровалів. Особливого антропогенного тиску лісові екосисте- ми зазнали у XX ст., в післявоєнний період. У деяких гірських басейнових системах площа лісу була меншою 30 %, що є критичним показником для гірських водозборів. Обчислений відсоток заліснення басейнових систем станом на 1963 р. та 2000 р. свідчить про те, що в середині XX ст. площа лісів для деяких басейнів була меншою за сьогоднішню у 1,4–2,6 рази. За допомогою геоінформаційно-картографічного моделювання та власних розрахунків, виконаних на підставі даних Державного лісового кадастру за 1996, 2000 і 2003 роки, ми створили 291 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Рис. 2.38. Вигляд гірського масиву Сколівських Бескид (верхів’я басейну р. Бутивля), який свідчить про суцільне вирубування лісу на стрімких схилах (Google Map, 2018 р.) серію картосхем, які дають змогу відстежувати розподіл видового і вікового складу деревостанів у межах басейнових систем Верхнього Дністра. Результати аналізу свідчать, що головною віко- вою категорією лісових насаджень є група середньовікових деревостанів, які займають від 34 % (басейни річок Славської, Рожанки та верхів’я Опору) до 56 % (басейни річок Колодниці, Нежухівки, нижньої частини р. Стрий) лісових площ. У видовому складі лісів переважають ялина, дуб високостовбурний і бук. Причиною переважання середньовікових груп деревостанів, а також домінування у більшості басейнових систем ялини (штучно насадженої) є надмірне викори- стання лісового потенціалу в середині XX ст. (Пилипович, Ковальчук, 2017). Попри те, що 30 жовтня 2019 року Верховна Рада України підтримала у другому читанні законопроект “Про внесення змін до деяких законів України (щодо введення заборони на суцільну вирубку ялицево-букових лісів (що містять не менше 30 % ялиці) на гірських схилах Карпатського регіону)”, ялинові та букові ліси з невеликою домішкою інших видів дерев можуть і надалі зазнавати суцільної вирубки. Власні польові дослідження інтенсивності розвитку морфодинамічних процесів на схилах, що зазнали вирубування лісового покриву в гірських басейнах Карпат дають підстави дійти таких висновків: 292 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. вирубки лісу спричиняють інтенсивну денудацію поверхні водозбору, що чітко просте- жується у збільшенні витрат завислих наносів у створах річок. Основна маса твердого матеріалу зноситься вниз по схилу у перший рік після вирубки лісу. Цей процес підсилюється застосу- ванням важкої техніки, яка призводить до трансформації ґрунтово-рослинного покриву та змін морфології схилу. Залишки деревини після вирубування зносяться після інтенсивних опадів вниз по схилу, утворюють загати у вузьких ділянках русел гірських річок і сприяють виходу води з русел на заплаву (рис. 2.39); дані, що отримані в результаті напівстаціонарних досліджень (Пилипович, Ковальчук, 2017), свідчать про значне посилення ерозійного процесу та виникнення нових ерозійних форм у перший рік після вирубки, тобто тоді, коли схил не вкритий рослинністю. Призупиня- ється процес схилової ерозії з початком нового вегетаційного періоду завдяки інтенсивному росту рослинності як на поверхні схилу, так і в днищах тимчасових водотоків. Грубший улам- ковий матеріал, який не встигає закріпитися на схилі рослинністю, зноситься вниз під час випадання дощів зливового характеру. Свідченням того є велика кількість конусів виносу матеріалу селевих потоків на дорогах, під мостами та у руслах річок (рис. 2.40). Під час польових досліджень ми виявили конуси виносу селевих потоків об’ємом від 43 до 164 м 3. Майже на всіх ділянках, де були проведені суцільні вирубки лісу, проявлялося сходження селевих потоків на наступний рік після оголення схилу; на третій рік після вирубки триває розвиток процесів лінійної ерозії, які переважають над акумуляцією наносів, проте зменшується середня інтенсивність площинного змиву зі схилових поверхонь. Посилення ерозійних процесів на третій рік після лісозаготівельних робіт підтверджує той факт, що вплив вирубки на інтенсивність денудації басейну має нелінійний характер і тривалий у часі прояв; крім ерозійних процесів на схилах, що зазнали вирубки лісу, відбуваються також процеси переформування руслових форм рельєфу: змінюється морфологія русла, його розгалуження на рукави, вихід одного із рукавів на дорогу або заплаву; утворення загат з залишків деревини, які унаслідок недбалої вирубки зносяться зі схилів у русло гірського потоку і спричиняють руйну- вання мостів та інших комунікацій; відбувається активізація зсувних та опливинних процесів на схилах тощо; математико-статистичний аналіз довготривалих рядів даних моніторингових спостере- жень за модулями стоку завислих наносів у модельному басейні (басейн р. Головчанка, Сколів- ські Бескиди), за річними сумами опадів та вирубками лісу за період тривалістю 25 років виявив, що зі збільшенням площі вирубок на 1 га за рік модуль стоку завислих наносів зростатиме на Рис. 2.39. Загачування русла потоку Красний Рис. 2.40. Конус виносу селевого потоку, що (басейн р. Бутивля) лісосічним сміттям після зійшов по гірській дорозі, якою транспортували суцільних рубань лісу вирубану деревину (квітень 2015 р.) 293 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Рис. 2.41. Інтенсивна лінійна ерозія на схилі на Рис. 2.42. Зменшення інтенсивності ерозійних третій рік після вирубки (2006 р.) процесів на десятий рік після вирубки (2013 р.) 0,54 т/км2 за рік. Максимальні витрати наносів за теперішніх об’ємах вирубок відбуватимуться через три‒п’ять років після вирубки. Мінімальний вплив вирубки лісу на стік наносів буде про- стежуватися через сім‒десять років після вирубки. Ці факти підтверджені польовими спосте- реженнями (Ковальчук, 1997; Пилипович, Ковальчук, 2017). Зокрема, на фото чітко видно активні форми лінійної ерозії та третій рік після вирубки і зменшення інтенсивності ерозійних процесів на десятий рік після вирубки (рис. 2.41, 2.42). Для оцінки інтенсивності денудації басейнів річок, що зазнають вирубки лісу, ми вико- ристали дані про стік завислих наносів для гідрологічних постів, які обслуговує Львівський регіональний центр з гідрометеорології. Усі річкові басейни були віднесені до трьох категорій господарського навантаження (Дедков, Герасимова, 2005): першої категорії – лісистість 70‒ 100 %, другої – лісистість 30–70 %, третьої – лісистість 0–30 %. Оцінювати природну складову в басейнах, що повністю заліснені, було неможливим у зв’язку з відсутністю у таких басейнах пунктів гідрологічних спостережень. Відповідно, стік завислих наносів у річкових басейнах першої категорії розглядали як природну складову. Співвідношення середніх модулів стоку завислих наносів в усіх інших басейнах з модулями стоку завислих наносів у басейнах першої категорії засвідчує на антропогенну складову ерозії і стоку наносів (Ковальчук, Пилипович, Венгринович, 2010). Для території Львівської області модельним басейном першої категорії обрано водозбір річки Орява. Лісистість цього басейну на час досліджень була більшою 70 % і не зазнавала значних змін упродовж останніх 50-ти років. Розраховані показники антропогенної складової стоку завислих наносів свідчать про значний вплив вирубувань лісів на збільшення стоку наносів у басейнах річок Бистриця, Яблунька, Рибник, Славська, Головчанка, Лужанка і Сукіль. У решті басейнів природна складова стоку наносів є вищою за середньобагаторічні показники модулів стоку завислих наносів, отже природні чинники денудації переважають над антропогенними. На підставі результатів проведених досліджень виявлено низку проблем, пов’язаних з лісогосподарською діяльністю в межах Львівщини. З огляду на це потрібне проведення моні- торингу лісогосподарської діяльності з урахуванням її впливу на процеси рельєфоутворення. Одним з важливих кроків на цьому шляху є розроблення нових стратегій лісогосподарської діяльності, зокрема, переходу на вибірковий спосіб лісозаготівлі, особливо в гірській частині Львівщини, сприяння доступу до моніторингової інформації фахівців-екологів та геоморфологів; створення єдиної геоінформаційної системи моніторингу та контролю за станом і використан- ням лісового покриву на підставі даних дистанційного зондування. 294 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. 2.4.3. Рідкісні і зникаючі види рослин та їхня охорона У зв’язку з високим рівнем трансформованості рослинного покриву Львівської області, багато видів рослин і рослинних угруповань стали рідкісними, серед яких значна кількість є під загро- зою зникнення з території області. До Червоної книги України занесено 146 видів судинних рослин, що ростуть на Львівщині (Реслер, Калинович, Хармата, 2002; Ткачик, 1992; Шеляг-Сосон- ко, Дідух, 1978). Серед них такі унікальні для флори України, як бузок карпатський (Syringa josikaea), дев’ятисил татарниколистий (Carlina onopordifolia), ложечниця піренейська (Cochlearia pyrenaica) тощо. Крім того, до офіційного списку рідкісних рослин Львівської області увійшло 270 видів, які необхідно охороняти на регіональному рівні (Андрієнко, Перегрим, 2012; Кагало, Сичак, 2003) (рис. 2.43). І хоча цей список потребує подальших досліджень для уточнення його складу, факт, що майже 13 % видів від складу флори області потребує застосування різних захо- дів для їхнього збереження, є тривожним знаком. Немає сумнівів у тому, що чисельність рідкісних видів на Львівщині, які треба занести до Червоної книги України, надавши їм особливий статус охорони, значно більша. Досить погля- нути на різноманітність природних ландшафтів, щоб пояснити її флористичне багатство. На півдні регіону лежить карпатський хребет, вкритий смерековими, буковими та ялицево-буко- вими лісами з гірсько-бореальною і монтанною флорою, яка відсутня в межах рівнинних ланд- шафтів. У Карпатах бере початок ріка Дністер, у заплавах численних допливів якої створюються умови для гігрофільної флори на берегах рік, болотах і торфовищах. Центральною частиною Львівської області проходить Головний європейський вододіл з різнобарвною картиною лісових, лучних і болотних екотопів, який на сході переходить у Подільську височину з фраґментами ксерофільної степової і кальцефільної флори. На півночі регіону пролягає велика й низька рів- нина – Мале Полісся із специфічними, переважно вологими екотопами та особливою флорою (Малиновський, 2001). Розчленованій території області властиві різноманітні ландшафти з особливими місце- востями та екотопами – верховинські, бескидські, прикарпатські, подільські, окраїнно-поліські і поліські, яким, своєю чергою, властиві специфічні місцевості: гірські, передгірні, хвилясто-плато- подібні, увалисті, горбогірні, акумулятивні й ускладнені горбами різного походження, річкові, межирічні на відкладах різних геологічних порід з особливими ґрунтами і кліматичними режимами. Усією цією різноманіттям оселищ і пояснюється флористична розмаїтість області. Навіть провідним родинам флористичного спектра регіону належить чимало рідкісних та енде- мічних видів рослин, не занесених до Червоної книги України. Зокрема, належить включити до Червоної книги такі рідкісні види родини айстрових (Asteraceae), злакових (Poaceae), трояндових (Rosaceae), жовтецевих (Ranunculaceae), капустяних (Brassicaceae), бобових (Fabaceae) та iн. Як передбачено концепцією сталого розвитку, великий інтерес у збереженні біорізноманіття становлять малочисельні роди, представлені одним–двома видами, знищення яких є утратою суттєвішою, ніж утрата виду. На Львівщині родів, представлених одним видом – 159, двома – 23. Прикладами перших родів є баранець (Huperzia), марсилія (Marsilea), копитняк (Asarum) та ін. Найменш чисельними на Львівщині є роди старих філогенетичних груп і реліктових видів третинного і льодовикового періодів. Наприклад, клас плауноподібних (Lycopodіopsіda) на території Львівщини представлений двома родинами, одна з яких – родина плаунових (Lycopodіum), поки не потребує охорони, хоча має види занесені до Червоної книги та які раніше попадалися у Карпатах, а тепер зберіглися на Малому Поліссі і сусідній Польщі. Родина плаун- кових (Selagіnellaceae) теж залишилася з одним родом й двома видами, один з яких був відомий із Верецького перевалу, але вже тривалий час ніхто його не знаходив, а інший – ще зберігся у східній частині карпатського середньогір’я. 295 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 1) 2) 3) 4) 5) 6) Рис. 2.43. Рідкісні і зникаючі види рослин Львівської області (Львівська…, 2018) 1) Сон великий; 2) Півники угорські; 3) Вовчі ягоди пахучі; 4) Зозулині черевички справжні; 5) Клокичка периста; 6) Дев’ятисил татарниколистий; 7) Ложечниця піренейська 7) 296 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. 8) 9) 10) 11) 12) 13) Рис. 2.43. Рідкісні і зникаючі види рослин Львівської області (Львівська…, 2018) 8) Білоцвіт весняний; 9) Плаун колючий; 10) Росичка круглолиста; 11) Листовик сколопендровий; 12) Баранець звичайний; 13) Зозульки травневі; 14) Місячниця гірська 14) 297 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Родина хвощевих (Equіsetaceae) представлена дев’ятьма видами, які зростають у Львів- ській області, але окремі види дуже малочисельні й потребують пильної охорони, хоча до Червоної книги і не занесені. Клас папоротеподібних представлений на Львівщині десятьма родами. Родина вужачкових (Ophіoglossaceae) має два роди на Україні, з яких єдиний представник роду вужачка звичайна (Ophіoglossum vulgatum) ще зберігся у Карпатах і на Малому Поліссі, але до Червоної книги не занесений, а другий рід гронянка (Botrychіum) представлений двома видами, з яких гронянку півмісяцеву (Botrychіum lunarіa) занесено до Червоної книги України, а гронянку ромашколисту (Botrychіum matrіcarіfolіum) відомо у регіоні з єдиного оселища біля с. Сасів Золочівського р-ну, до Червоної книги не віднесено. Порядок багатоніжкових (Polypodіales) представлено родами: страусників (Matteucіa) – з одним видом, безщитників (Athyrіum) – двома видами, міхурниців (Cystopterіs) – двома видами, аспленій (Asplenіum) – двома видами, блехнумових (Blechnum) та орляків (Pterіdіum) – з одним видом кожен. Отже, з 60 відомих на Україні видів папоротеподіб- них на Львівщині зростає лише 20 видів, з яких до Червоної книги занесені лише чотири види (Рідкісні…, 2011). Про доцільність занесення до Червоної книги більшої кількості видів, яким загрожує зник- нення, свідчить порівняння її з Червоною книгою сусідньої Польщі. Назвемо бодай такі рідкісні види, які охороняють у Польщі як дикоростучі плодові дерева: груша звичайна (Pyrus communіs), черемха звичайна (Prunus padus), вишня степова (Prunus frutіcosa); рідкісні трав’яні рослини: астрагал південний (Astragalus australіs), півники злаколистий (Іrіs gramіnea), півники болотні (Іrіs pseudacorus), кульківник куленосний (Pіlularіa globulіfera), морошка (Rubus chamaemorus), осот хрещатий (Cіrsіum decussatum), а також кілька паразитних видів родів омели (Vіscum), повитиці (Cuscuta), вовчків (Orobanche) і бур’яну кукілю звичайного (Agrostemma gіthago), які зникають у зв’язку з обробітком сільськогосподарських культур. Якщо до Червоної книги України долучити перелічені вже види покритонасінних та спорових рослин, то загальна кількість червонокнижних видів у Львівській області зростає до 176 видів. Отже, можемо переконливо говорити про видове багатство рідкісних видів регіону, про що свідчить порівняння з такими флористично багатими областями як Крим і Закарпаття (150 і 133 червонокнижних види відповідно). Водночас цей факт свідчить про потребу кращої організації охорони рідкісних видів рослин (Малиновський, 2001). У не менш загрозливій ситуації є й рідкісні рослинні угруповання: у Зеленій книзі України (2009) з території Львівщини наводиться 43 фітоценози різного рангу, які потребують охорони. Серед них – карпатські ясеневі та вільхові угруповання з бузком карпатським (Syringa josikaea), дубово-ялицеві ліси в Передкарпатті і на Розточчі, дубові ліси з дубом скельним (Quercus petraea) на Розточчі, букові ліси на східній межі ареалу на Поділлі, залишки степової рослин- ності на Поділлі, перезволожені осокові луки на Малому Поліссі і багато інших (рис. 2.44). Водночас встановлено, що за останні 50–60 років в межах Львівської області зникло понад 10 видів рідкісних рослин, які раніше зростали переважно на Розточчі, Верхньодністровській низовині та Опіллі. Виникла потреба складання для області так званого “чорного” списку, в який заносять види, що вже зникли на даній території. Головними причинами зникнення цих видів вважається меліорація заболочених ділянок (Малиновський, 2001). За геоботанічним районуванням Львівська область поділена між трьома провінціями Європейської широколистяної області: Центральноєвропейська, Балтійська і Східноєвропейська. Центральноєвропейська провінція (Східнокарпатська гірська підпровінція) з Турківсько-Старо- самбірським районом буково-ялицевих лісів; Бориньсько-Славським – смереково-ялицево- букових лісів (цей район охоплює Верхньодністровські і Сколівські Бескиди); Добромильським – дубово-ялицевих, ялицево-букових і дубових лісів; Меденицьким – дубових лісів, боліт і лук; Дрогобицько-Стрийським – дубових лісів, річково-долинної рослинності і лук. 298 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. 1) 2) 3) 4) 5) 6) Рис. 2.44. Рідкісні рослинні угруповання у Львівській області (Львівська…, 2018) 1) Буково-смерековий яличник ожиновий; 2) Пухівкові угруповання у верхів’ї р. Либохора; 3) Остепнена лука на пд. схилі г. Хомець; 4) Ставки в долині р. Верещиця; 5) Буковий ліс квасеницево плющевий; 6) Верхня межа лісу на хр. Парашка; 7) Луки Сколівських Бескид 7) 299 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Разом із великим флористичним багатством провінції, зокрема ендемічними, реліктовими й погранично-ареальними видами, виявлені значні втрати флори, зокрема видів: зелениці сплющеної (Lycopodіum complanatum), зелениці Ісслера (Lycopodіum іsslerі), плаунчика швейцар- ського (Selagіnella helvetіca), рідко трапляються тут товстянка альпійська (Pіnguіcula alpіna), товстянка двоколірна (Pіnguіcula bіcolor), залишилися поодинокі оселища гронянки півмісяцевої (Botrychіum lunarіa), тиса ягідного (Taxus baccata), бузка карпатського (Syrіnga josіkaea), арніки гірської (Arnіca montana), очевидно, вже зник ситник бульбистий (Juncus bulbosus). Серед видів під загрозою згадаємо тирлич роздільний (Gentіana lacіnіata), пізньоцвіт осінній (Colchіcum autumnale), беладону звичайну (Atropa belladonna) й багато видів орхідних. Під особливою загрозою у цій провінції опинилися декоративні ранньоквітучі види – шафран Гейфеля (Crocus heuffelіanus), рябчик шаховий (Frіtіllarіa meleagrіs), білоцвіт весняний (Leucojum vernum), проліски дволисті (Scіlla bіfolіa), що їх зривають для букетів і продажу. Балтійська провінція з округом Розтоцьких букових, буково-соснових і дубово-соснових лісів та геоботанічними районами: Магерівським – букових, дубово-соснових і дубово-грабових лісів; Яворівським – дубово-соснових, дубових, вільхових лісів, лук, боліт і заплав; Малополіським – розораних рівнин з рештками соснових і дубових лісів та сільськогосподарських земель. Флору цієї провінції відзначає більша участь рідкісних поліських видів водних і болотних рослинних угруповань, видів північних провінцій, а також льодовикових реліктів, які залишилися тут після останнього зледеніння. Вирубування лісів, осушення боліт і розорювання земель при- звели до значних утрат флори. На цій території уже не трапляються осока богемська (Carex bohemіca), тростянка двоколірна (Pіnguіcula bіcolor), росичка англійська (Drosera anglіca), які росли на Янівських болотах, зникли на Малому Поліссі льодовикові релікти: береза карликова (Betula nana), меч-трава болотна (Cladіum marіscus), сашник іржавий (Schoenus ferrugіneus) та чимало інших рідкісних видів. Під загрозою зникнення опинилися також такі рідкісні в Україні види, як рутвиця смердюча (Thalіctrum foetіdum), верба чорнична (Salіx myrtіlloіdes), верба Старке (Salіx starkeana), вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum), ліннея північна (Lіnnaea borealіs), бешишниця звичайна (Swertіa perennіs), гаммарбія болотня (Hammarbya paludosa), журавлина дрібноплодна (Oxycoccus mіcrocarpus), шолудивник королівський (Pedіcularіs sceptrum carolіnum), ситник вузловатий (Juncus subnodulosum), ломикамінь зернистий (Saxіfraga granulata) та ін. Східноєвропейська провінція з геоботанічними районами: Вороняцьким – букових лісів (від Львова до долини р. Ікви); Щирецьким – дубових лісів; Миколаївсько-Бережанським – дубово- грабових лісів; Бурштинським – дубово-грабових лісів. Характерною рисою флори цієї провінції є суттєве збільшення степових ксерофільних видів і третинних реліктів. Очевидно, з території провінції уже зник реліктовий вид бруслина карликова (Euonymus nana), під загрозою зникнення знаходяться подільські види: тоя вовкобійна (Aconіtum besseranum), анемона розлога (Anemone laxa), сон великий (Pulsatіlla grandіs), молочай волинський (Euphorbіa volhynіca), підківка чубата (Hіppocrepіs comosa), дев’ятисил татарниколистий (Carlіna onopordіfolіa), дев’ятисил осотовий (Carlіna cіrsіoіdes), костриця блідувата (Festuca pallens), види роду ковили (Stіpa) та не менш цінні види як зіновать подільська (Chamaecytіsus podolіcus), зіновать Блоцького (Chamaecytіsus blockіanus), жовтозілля Бессера (Senecіo besseranum), собачій зуб справжній (Erythronіum dens canіs), часник жорсткий (Allіum strіctum), клокичка периста (Staphylea pіnnata), ясенець білий (Dіctamnus albus), ломикамінь болотний (Saxіfraga hіrculus) та ін. У перелічених провінціях і геоботанічних районах ще до нині збереглися види родини орхідних, які потребують особливої охорони їхніх оселищ. Їхнє насіння проростає лише в сим- біозі з бактеріями, які часто гинуть у порушених оселищах, тому всі види орхідних належать до охоронних. У районах Львівщини зростає близько 40 видів орхідних (Зеленчук, 1991). 300 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Результатом досліджень біорізноманіття регіону стала так звана регіональна Червона книга Львівської області, в якій подано перелік регіонально рідкісних видів рослин, відомих їх місцезростань, морфологічні особливості й структура їх популяцій і намічені заходи для їхньої охорони. Цей перелік включає в себе 259 видів рідкісних і зникаючих рослин, що потребують охорони в області (Офіційні…, 2012). Про потребу посилення охорони занесених до Червоної книги України видів свідчить той факт, що на Львівщині під загрозою зникнення під дією несприятливих факторів із категорією рідкості “загрожений, зникаючий” перебуває ще близько 25 червонокнижних видів України (Малиновський, 2001). Ефективну охорону біорізноманіття, зокрема червонокнижних видів, слід проводитися насамперед у напрямі виявлення місць зростання рідкісних видів рослин, проведення постійних спостережень за станом їх популяцій та розроблення наукових основ їхньої охорони. У першу чергу, необхідно обґрунтувати заходи щодо виявлення та збереження оселищ рідкісних видів, створити банк генофонду в ботанічних садах, парках, дендраріях, обґрунтувати заходи збереження видів під час використання природних ресурсів, сприяти роз- витку міжнародного співробітництва, яке б сприяло охороні і відтворенню зникаючих видів. 2.4.4. Загрози поширення та вплив інвазійних видів борщівника Необхідність контролю поширення інвазійних видів задекларовані у міжнародних договорах, таких як Конвенція про біологічне різноманіття і Бернській конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі. Збитки від неконтрольованого розпов- сюдження видів-вселенців у світовому масштабі, за деякими оцінками, становлять від 55 до 248 млрд доларів США щороку. Зокрема, це прямі й опосередковані збитки, шкода завдана господарству чи суспільству, втрачені вигоди. На боротьбу з найнебезпечнішими чужорідними рослинами витрачають в світі понад 1,4 трлн доларів на рік (План…, 2018). Екологічні збитки інвазій чужорідних організмів для природних видів, оселищ та екосистем – значно більші й обчислити їх складніше. Спеціальна директива Європейського Союзу 2014 р., учасником якої є Україна, спрямована на посилення заходів боротьби з видами-вселенцями. Для виконання цієї директиви у 2018 р. створено робочу групу з питань чужорідних інвазійних видів, яка нині працює при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України. Її мета – напрацювання організаційно-правових шляхів посилення боротьби з неконтрольованим проникненням та розповсюдженням видів- вселенців, створення інформаційної системи екологічних загроз інвазійних видів України та затвердження на національному рівні списку інвазійних видів, які становлять найбільшу загрозу. Поширення інвазійних видів є значною геоекологічною проблемою для України. Одними із найнебезпечніших інвазійних видів для геосистем, людей та господарства є борщівник Соснов- ського (БС, Heracleum sosnowskyi) і борщівник Мантегацці (БМ, Heracleum mantegazzianumm) родини окружкових (Apiaceae) (рис. 2.45, 2.46). У 2014 р. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів провела офіційні обстеження територій усіх областей з метою виявлення рослин борщівника Сосновського. Унаслідок проведених обстежень осередки бур’яну виявлені у 15 областях України на площі 2 470,95 га, здебільшого на землях несільськогосподарського призначення (85 %) (Фітосанітарний…, 2018). Найбільші площі, зайняті інвазійними видами борщівників, виявлені у Львівській області (1 076,1 га). Це 43,55 % від загальної площі поширення в Україні. Рід борщівника (Heracleum) об’єднує близько 70 видів рослин. Природно зростає на тери- торії України п’ять видів: борщівник сибірський (Heracleum sibiricum) і борщівник європейський (Heracleum spotilium) – поширені майже по всій Україні на луках, берегах річок, вздовж доріг; 301 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Рис. 2.45. Борщівник Сосновського Рис. 2.46. Борщівник Мантегацці борщівник карпатський (Heracleum carpaticum) зростає в Карпатах; борщівник Стевена (Heracleum Steveni) росте в Криму; зрідка трапляється борщівник пальчастий (Heracleum palmatum) (Вихор, Проць, 2012). До адвентивних (занасених людиною у процесі господарської діяльності) інвазійних видів в Україні належать борщівник Сосновського і борщівник Мантегацці (Шевера та ін., 2017). Вони мають значну здатність до експансії, розповсюджуються природним шляхом або за допо- могою людини й становлять значну загрозу для геоекосистем. На території України вони не мають природних ворогів і конкурентів, тому спричиняють загибель місцевих видів, конкуруючи за екологічні ніші. Походять інвазійні борщівники з гірських лісів та субальпійських лук Центрального та Східного Кавказу, Закавказзя. У 1947 р. за розпорядженням Й. Сталіна борщівник Сосновського був занесений у список радянських сільськогосподарських культур і впроваджений у вирощу- вання. До цього часу цей борщівник офіційно вважається цінною сільськогосподарською куль- турою України. В Україну борщівник Сосновського був завезений у 1949 р. з Кабардино-Балкарської АССР і висіяний у Центральному ботанічному саду АН УССР (Макух, Ременюк, Мошківська, 2018). Незважаючи на заперечення науковців, його активно почали вирощувати як силосну культуру на територіях колишнього СРСР та європейських країн “соціалістичного табору”. Зокрема, борщів- ник висаджували в Латвії, Естонії, Литві, Білорусі, Росії, Україні та колишній Німецькій демокра- тичній республіці, з 1958 р. – у Польщі. Починаючи з 1962 р. тривало широкомасштабне вив- чення борщівника Сосновського на території України як нової кормової рослини та перспектив- ного медоносу (Київська станція тваринництва – с. Терезине Білоцерківського р-ну; полонина Пожижевська Чорногірського хребта Івано-Франківської області; Панфилівська дослідна стан- ція – Яготинський р-н Київської обл., Житомирський бджолорозплідник та ін.). Результати дослід- жень засвідчили, що корови, поїдаючи силос із борщівника, дають молоко з гірким присмаком, яке непридатне для вживання. Тому рослину перестали вирощувати. Проте за роки культиву- вання борщівника Сосновського у ґрунтах залишився великий насіневий “банк”, який в умовах занепаду сільського господарства після 2000 р. спричинив значне його поширення в місцях колишнього вирощування. Борщівник Мантегацці раніше вирощували як декоративну рослину, але він здичавів і поширився за межі розплідників. Тому площі, зайняті борщівником Мантегацці, значно менші, ніж Сосновського. Неконтрольований процес швидкого розповсюдження інвазійних борщівників на необроблюваних сільськогосподарських угіддях, долинами річок, узбіччями автомобільних доріг стало значною геоекологічною проблемою. 302 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. За зовнішнім виглядом борщівники Мантегацці і Сосновського подібні. Стебла поодинокі, порожнисті, округлі, борозенчасті, в діаметрі 5–10 см. Розеткові листки перистолопатеві з дов- гими дудчастими, до 100 см, черешками, з великими, 100×100–110 см, пластинками. Стеблові листки зменшуються знизу вверх. Суцвіття – складний багатопроменевий зонтик, 50–60 см у діаметрі в головного і наполовину менший у бічних суцвіть. Квітки дрібні п’ятипелюсткові, число яких на одній рослині може перевищувати 80 000. Білі квіти мають різкий аромат ефірної олії, тому їх активно відвідують комахи. Корінь стрижневий, м’ясистий, розгалужений, проникає в глибину на 1,5 м. Запилення перехресне. Одна рослина здатна щороку продукувати від 15– 20 тис., а в окремі роки і до 100 тис. насіння (Вихор, Проць, 2012). У ґрунті насіння борщівника можуть зберігати життєздатність три–п’ять, іноді 10–15 років. Різняться борщівники лише за висотою, кольором стебла та формою листка. Борщівник Сосновського досягає 2,5–3,5 м заввишки, а Мантегацці іноді до 6,0 м (найвищий представник родини окружкові в межах Євразії), часто буває пурпурний або з пурпуровими плямами. Форма листка виду Мантегацці відрізняється від виду Сосновського гострими та сильно загостреними краями листка (Sachajdakiewicz ta in., 2014). Обидва види мають негативний вплив на людей: спричиняють опіки в разі потрапляння соку рослини на відкриті ділянки шкіри. Подібний зовніш- ній вигляд, вплив на людину та геосистеми призвів до того, що під час обліку площ, зайнятих борщівниками, ці два види не розрізняють окремо, тому дані узагальнені по обидвох інва- зійних видах, та їх подають як площі, зайняті борщівником Сосновського. У перший рік життя рослини ростуть повільно й утворюють прикореневу розетку листків. На другий і наступні роки відростають ранньою весною одразу після танення снігу і ростуть дуже швидко. В умовах глобального потепління, цвітіння борщівника починається вже у квітні і може тривати до вересня. Борщівники – багаторічні або дворічні монокарпічні (тобто квітучі лише один раз в житті) рослини. Багаторічні рослини щороку дають монокарпічні генеративні пагони. Тому сумарна насіннєва продуктивність однієї рослини може сягати 20–35 тис. плодів щорічно. Плоди борщівника мають вирости у вигляді крил, що значно підвищує їхню летючість і сприяє активному поширенню вітром. Закладення і розвиток генеративних структур у борщів- ників відбувається в рік вегетації. Це холодостійкі рослини: листя витримує заморозки до -7 °С, а насіння у сніжну зиму не вимерзає при температурі -40 °С. Оскільки насіння висівається під зиму, сходи рослини появляються ще під снігом. Така властивість робить борщівник найбільш конкурентоздатним серед інших рослин. Вплив інвазійних видів борщівників на геосистеми. Борщівник Сосновського та борщівник Мантегацці легко проникають у природні геосистеми. За умов загальної бездіяльності борщів- ник Сосновського захоплює геосистеми вздовж автомобільних та залізничних шляхів, закинутих сільськогосподарських угідь, каналів, ярів, балок, заплав річок і струмків, пустирів, околиць сміттєзвалищ, присадибних ділянок, узлісь, парків тощо. Площі, зайняті борщівником, помітно зростають на землях різних категорій. Польовими дослідженнями останніх років виявлено появу інвазійного борщівника в лісі, на галявинах. Тут відбувається витіснення місцевих видів трав’яних і деревних (особливо голкових – сосни і ялини) порід рослин. Захоплюючи нову площу, БС пригнічує іншу рослинність, порушує природне функціону- вання місцевих геосистем і створює навколо себе власну, відмінну від типової (Койнова, Штой- ко, 2015). Великі і широкі листки борщівника розпускаються навесні раніше ніж інші рослини (трави), затінюють поверхню ґрунту, пригнічують інші види рослин. Під заростями борщівника зникають навіть деревні породи, дернина, а восени, коли його листки в’януть, ґрунт під ним оголюється і стає вразливим до ерозійних процесів. Унаслідок цього відбувається процес блоку- вання вихідного біоценозу і формування нового. Загроза для господарства. Інвазія борщівника Сосновського на сільськогосподарські угіддя може завдати не тільки екологічної, але й економічної шкоди. Боротьба із заростями борщів- 303 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля ника Сосновського зумовлює значні фінансові та трудові ресурси, а також є тривалою в часі. Насіневий банк рослини у ґрунті за 60 років його безконтрольного поширення значний. Від- сутність точної інформації про площі та місцезростання бур’яну ускладнюють ефективність боротьби з ним. Безконтрольне поширення БС завдає шкоди рекреаційному господарству, створюючи загрози для туристів, або й зовсім унеможливлює розвиток рекреації. Поширення інвазійного борщівника заплавами річок ускладнює виконання водозахисної і водорегулюючої функції водоохоронних захисних смуг. Вплив інвазійних видів борщівників на людину. Прозорий водянистий сік рослини багатий на фотоактивні сполуки, які під дією сонячного випромінювання надають йому токсичних властивостей. Навіть одноразове торкання до борщівника призводить до опіків першого–тре- тього ступенів. Опіки подібні на термічні, для них характерні почервоніння та водянисті пухирі. Вони з’являються на вражених ділянках тіла не одразу після контакту, а через один–два дні, розвиваючись поступово, і під впливом сонячного ультрафіолету перетворюються на хімічні опіки. Місця уражень важко загоюються, загострюються також прояви інших шкірних захворю- вань. Через відсутність інформування населення про небезпеку БС кількість постраждалих від опіків щороку зростає. Особливу часто потрапляють до лікарень діти. Точну кількість постраж- далих назвати важко, оскільки їхній офіційний облік не ведеться. Унаслідок зазначених морфологічних особливостей інвазійних видів борщівників вони можуть поширюватись у багатьох областях України з вологим кліматом і родючими ґрунтами. Саме тому інвазії борщівника Сосновського та Мантегацці характерні для західної частини України. Згідно з даними Департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА, площа територій, зайнятих під інвазійними видами борщівників, станом на 2019 р. становила 636,4 га. Загалом контроль за поширенням небезпечного інвазійного виду розпочався у Львівській області лише з 2014 р. Тоді площі під БС становили 1,1 тис. га і зростали до 2016 р. Після виділення коштів на боротьбу з інвазійними борщівниками площі поширення почали зменшуватись. Проте єдиної методики обліку площ борщівника чи контролю за поширенням не використовують, тому офіційні дані часто не відображають реальної ситуації на території. Аналіз даних свідчить про позитивну тенденцію щорічного зменшення площ, зайнятих під інвазійними видами борщівника. З 2016 р. вони зменшились з 1 055,2 до 636,4 га, тобто на 39,7 %. У 13 із 20 районів області виявлене зменшення площ, зайнятих борщівником. Це такі райони, у яких збільшився обробіток сільськогосподарських земель: Стрийський та Миколаїв- ський, де за чотири роки площа поширення інвазійних бур’янів зменшилась на 93 % і 92 %, відповідно. Суттєво зменшились площі під борщівниками у Стрийському (82,1 га), Старо- самбірському (62,4 га), Дрогобицькому (49,2 га) та Яворівському (42,6 га) районах (рис. 2.47). Отож можна припустити, що дії, спрямовані на боротьбу з небезпечною рослиною в окремих районах області, дають певні результати. У Радехівському і Городоцькому районах області простежується незначне збільшення площ, захоплених борщівником (4,6 і 0,7 га, відповідно). У Кам’янко-Бузькому та Мостиському районах площі зросли з 2016 до 2017 р., а потім зменшилися до 2019 р. Мало змінюються площі під борщівником у Городоцькому, Радехівському і Турківському районах. Середнє значення площ поширення борщівника Сосновського в районах області – 31,8 га. Аналізуючи рисунок, бачимо, що найбільші площі інвазійних видів борщівника є в гірських районах, зокрема, у Турківському (218,8 га). Це у 6,8 раза більше, ніж середнє значення в області. Більші площі під небезпечним бур’яном від середньообласного показника у Сколівському, Самбірському, Дрогобицькому, Старосамбірському та Радехівському районах. Найменші тери- торії зайняті під інвазіями борщівників у Буському (0,2 га) та Самбірському (0,19 га) районах. 304 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Рис. 2.47. Поширення інвазійних видів борщівників у Львівській області 305 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Такий нерівномірний розподіл зростання інвазійних видів борщівника територією Львів- ської області пов’язаний як із природними, так і з антропогенними чинниками. Борщівник поширений, зазвичай, у районах колишнього вирощування рослин на силос. Значну роль відіграв загальний занепад сільського господарства, і, відповідно, наявність великої кількості необроблювальних сільськогосподарських земель. Важливе значення мають рельєф, умови зволоження території та морфологічні особливості рослин. Тому найбільші площі борщівника – у Турківському районі, де густа річкова мережа, достатня зволоженість, температурний режим уподібнюються з природними умовами Кавказу та Закавказзя, звідки походить рослина. Крім того, вирубування лісів та недостатньо ефективні заходи протидії поширенню борщівника спричинюють великі ареали інвазійного виду (табл. 2.11). Таблиця 2.11 Розподіл площ, зайнятих борщівником Сосновського в Турківському районі Львівської області Площі Назва сільських чи селищних/міських рад до 1 га Сянківська, Кривківська, Ясеницька 1–5 га Комарницька, Розлуцька, Верхненська 5–10 га Ісаївська, Верхньовисоцька, Ластівківська 10–20 га Завадівська, Ільницька, Турківська, Боринська понад 20 га Нижньовисоцька, Мохнатська, Явірська Просторовий розподіл популяцій борщівника Сосновського територією Турківського району неоднорідний (Шувар, 2013). Найбільші площі під цим борщівником зосереджені в Явірській сільській раді (90,95 га), найменші – у Сянківській (0,01 га ). Середнє значення площ, зайнятих БС у районі становить 13,7 га. На території семи сільських селищних чи міських рад площі під борщівником перевищують середнє значення. Величина ареалів та їхня площа бур’яну залежить від природних та антропогенних чинників. Значна лісистість території унеможливлює розростання БС, велика площа сіножатей чи пасовищ, які нині не використовують, навпаки сприяє збільшенню його площ. З 2014 р. площі, зайняті під борщівником Сосновського у районі, збільшились майже на 20 %. Найбільше зростання відбулось на території Мохнатської сільської і Турківської міської рад – у шість разів, де сприятливі умови для швидкого поширення рослини. На території Нижньовисоцької, Верхньовисоцької, Ластівківської, Явірської сільських рад площі під борщів- ником також збільшувались (від 0,5 до 3 га) через відсутність ефективних заходів для боротьби з небезпечним бур’яном (Shtoiko, Koinova, 2018). Позитивна тенденція зменшення площі під борщівником Сосновського простежується тільки на території Боринської селищної ради. Це пов’язано з періодичним скошуванням та переорюванням борщівника Сосновського вздовж дороги Турка–Бориня. Офіційна статистика стверджує, що площі під борщівником у Турківському районі з 2016 до 2019 року не змінювались (Зведені…, 2016). Польові дослідження семи модельних ділянок у межах району свідчать про збільшення ареалів борщівника Сосновського. Під час маршрутно-експедиційних досліджень виявлена значна приуроченість борщівника Сосновського до річково-долинних коридорів Турківського району, зокрема, річки Дністер. Простежується поширення інвазійного виду не лише вниз за течією, але і вгору. Велика територія під борщівником Сосновського зайнята на узбережжях р. Стрий, неподалік Явірської ГЕС. Тут переважають геосистеми річкових долин з фрагментами нижніх терас з дерново-буро- земними піщано-суглинковими ґрунтами на гірському алювії (Муха, 2003). Зарості БС суціль- ною смугою простягаються вздовж русла річки шириною 3–4 м на пологому лівому її березі. 306 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Рослини на цій ділянці досягають висоти до 3 м, із суцвіттями діаметром близько 50 см і тов- стими стовбурами до 15 см. Одна рослина тут може займати площу понад 1 м2. Жодна інша рослина під БС не зростає. Він витіснив із рослинного покриву річково-долинних геосистем такі природні заплавні види рослин: кремену гібридну (Petasites hybridus), хвощ річковий (Equisetum fluviatile), конюшину польову (Trifolium arvense), оман високий (Inula helenium). Це пов’язано з морфологічними особливостями бур’яна, бо цей вологолюбний вид добре росте на заплавах. БС перший серед інших рослин проростає навесні, а великі листки затінюють значні площі і унеможливлюють проростання природної рослинності. Поширений бур’ян вздовж автомобільних доріг Турківського району. На модельних ділянках, закладених вздовж дороги Турка–Бориня та Турка–Яблунька, переважають геосистеми низькогірних полого- і спадистих схилів, розчленованих зворами, що сформовані у м’якому фліші. Тут виявлені суцільні ареали борщівника витягнутої форми довжиною понад 100 м, площею в середньому 500–700 м2 з обох боків дороги з невеликими прогалинами. Лінійний характер ареалів БС пов’язаний із поширенням насіння борщівника вітром уздовж вітрових коридорів автомагістралей та за колесами автомобілів. Розміри рослин менші (2,5 м), але щіль- ність більша, ніж на заплавах, життєвість висока. Небезпеку транскордонного характеру становлять великі ареали БС у прикордонних Боринській та Нижньовисоцькій сільських радах. Через близькість до кордону з Польщею (Люблінським воєводством) і безсистемні заходи боротьби з бур’яном з українського боку є велика загроза збільшення площ БС і “переходу” його через кордон (Койнова, 2013). У прикор- донних Сянківській і Верхненській сільських радах площі БС незначні, оскільки велика лісистість перешкоджає його поширенню. Найбільші площі під борщівником Сосновського під час польових досліджень Турківського району виявлені поблизу с. Явора на покинутих пасовищах. Тут переважають геосистеми низько- гірних широких міжскибових знижень з фрагментами днищ давніх стокових поздовжніх долин з дерново-буроземними ґрунтами на делювії флішу та давньоалювіальних відкладах (Муха, 2003) (рис. 2.48). Застосування методу дрон-зйомки дало змогу охопити всю територію, зайняту борщів- ником Сосновського, оконтурити ареали та розрізнити різні стадії розвитку рослини (Shtoiko, Koinova, 2018). Досліджено територію площею 3,24 га, у якій більша частина (54 %) зайнята борщівником Сосновського. На всій території зростають великі рослини висотою 3–4 м, із стов- бурами діаметром 10–12 см та масивними суцвіттями діаметром близько 50–60 см. Поширення борщівника обмежується лише заболоченими землями, чагарниками та підростом дерев. Саме ці чинники є несприятливими й обмежують поширення бур’яну. Дешифрування дрон-знімків дало нам змогу виділити різні стадії розвитку рослини, що допоможе обрати ефективніші заходи боротьби. Цикл розвитку борщівника Сосновського стано- вить від двох до семи років і більше. Культура належить до монокарпічного типу. Кожна рослина цвіте лише один раз за життя: на другий, або п’ятий, або сьомий рік життя (Вихор, Проць, 2012). На досліджуваній території у 2016 р. рослини, що цвіли, поширені нерівномірно і займали 50 % ареалу БС (рис. 2.49). За цими ознаками можна стверджувати, що заходів боротьби із небезпечним бур’яном у 2016 р. на цій ділянці не проводили. Хоча офіційні повідомлення свідчать про активну боротьбу із борщівником Сосновського. Зменшення площ БС у Львівській області відбувається зазвичай на сільськогосподар- ських угіддях. Для прикладу, в межах міста Турка у 2014 р. на закинутих приватних ділянках у південно-східний частині міста борщівник Сосновського займав суцільні площі і мав великі розміри (до 3 м). Завдяки проведеним заходам, зокрема, багаторазовому скошуванню та вико- пуванню коріння, обробітку городів за два роки ситуація змінилась. У 2016 р. площі інвазійного виду скоротились удвічі, рослини були пригнічені, невисокі до 1,5 м, цвіли лише деякі, діаметр суцвіття до 25 см. Та все ж щільність була високою, а поширення – рівномірне. На ділянках, які почали обробляти і засаджувати культурними рослинами, БС зник зовсім. 307 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Рис. 2.48. Комплексний знімок території, Рис. 2.49. Поширення борщівника Сосновського поблизу зайнятої борщівником Сосновського с. Явора Турківського р-ну (станом на липень 2016 р.) поблизу с. Явора Турківського р-ну Значне поширення інвазійного бур’яну у Львівській області пов’язане з тим, що до 2014 р. боротьбу з борщівником Сосновського не проводили, а поширення не контролювали і не обліко- вували. Окремі заходи боротьби з БС проводили лише у приватних господарствах. За даними проведеного нами соцопитування у Турківському р-ні, мешканці самостійно боролися з поши- ренням небезпечної рослини методами скошування і викопування коренів. Відсутність інфор- мації про токсичний вплив борщівника Сосновського часто призводив до сильних опіків та зупиняв подальшу боротьбу з рослиною. Унаслідок велика частка сільськогосподарських угідь, що не використовуються, перетворились у суцільні зарості борщівника. Невдало вибрані поодинокі заходи боротьби з борщівником Сосновського неефективні і часто, навпаки, сприяють його поширенню і завоюванню нових територій. Наприклад, у 2014– 2015 рр. для Турківського району була розроблена Програма фінансової підтримки знищення борщівника Сосновського. У 2015 р. з Фонду охорони навколишнього природного середовища у Львівській області було виділено 99 тис. грн (Зведені…, 2016). Проте кошти використані неефек- тивно, оскільки проведене одноразове косіння БС в кінці липня, під час цвітіння борщівника. Це створило ідеальні умови для ще більшого поширення насіння борщівника. Усі скошування в наступні роки не дали очікуваного результату через невдало підібрані терміни і використання лише одного із методів – скошування. Згідно з офіційними даними, наданими Департаментом екології та природних ресурсів Львівської ОДА, триває інформаційна робота серед населення щодо шкоди інвазійних видів борщівників за допомогою місцевих ЗМІ. Також поширюють інформацію про методи боротьби з рослинами та проводять роз’яснювальну роботу з власниками господарських об’єктів, торго- вих точок, державних установ щодо прибирання та обкошування прилеглих територій у зв’язку з поширенням борщівника Сосновського. Найпоширенішим методом боротьби з небезпечним бур’яном є скошування та хімічна обробка. Протягом останніх чотирьох років проводять роботи зі знищення рослини на полях, уздовж берегів річок та транспортних шляхів області, але площі, зайняті інвазійними борщівниками, не зменшуються. У 2019 р., за офіційними даними, боротьбу проведено на площі близько 530 га, що становить 83 % від усіх земель, зайнятих інвазійними бур’янами. Проте методи і терміни проведення заходів не відповідали геоекологічним прин- ципам, тому були мало ефективними. Окрім того, за роки безконтрольного зростання накопи- чений великий насіннєвий банк у ґрунтах цієї рослини, тому потрібно налаштуватись на довго- тривалу боротьбу з борщівником Сосновського. 308 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. Рекомендації. Для припинення інвазії борщівника Сосновського потрібно впроваджувати організаційні, технологічні та запобіжні заходи. Важливим кроком у боротьбі з борщівником Сосновського на території України стало б занесення його до списку карантинних бур’янів. БС має статус інвазивного в багатьох країнах-членах ЄС. Він внесений до Об’єднаного переліку інвазивних чужорідних видів Європейського Союзу, а також Списку А2 ЄОКЗР/ЕРРО, розділу “Інвазивні рослини”. Проте поняття “інвазивний вид” не визначено в жодному українському законодавчому документі, яким регулюються питання у сфері карантину рослин. У 2015 р. Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України проаналізувала фіто- санітарний ризик щодо визначення відповідності борщівника Сосновського критеріям каран- тинного організму. Загальний висновок: “Вид Heracleum sosnowskyi не відповідає критеріям карантинного шкідливого організму або регульованого некарантинного шкідливого організму для зони України і не може бути включений до національного Переліку регульованих шкідливих організмів” (Фітосанітарний…, 2018). Очевидно, що в масштабах України, за узагальненими статистичними даними, борщівник Сосновського не становить загрози національній безпеці, адже він поширений здебільшого в західних областях України, де найсприятливіші природні умови для бур’яну. Тому потрібно розглянути питання про внесення БС у регіональні списки карантин-них бур’янів. Відповідно до Закону України “Про захист рослин”, бур’яни – небажана рослинність в угіддях, посівах, насадженнях культурних рослин, яка конкурує з ними за світло, воду, поживні речовини, а також сприяє поширенню шкідників та хвороб. БС цілком відповідає цьому виз- наченню. Внесення його до списків небезпечних бур’янів дасть змогу організувати багаторічний комплекс заходів щодо знищення інвазійного виду з урахуванням відмінностей у геосистемах, де він поширений, та біологічних особливостей рослин. Визнання БС небезпечним бур’яном, а не цінною сільськогосподарською культурою, дозволить забезпечувати фінансування з бюд- жетів різних рівнів контролю та знищення інвазійних борщівників. Наступним етапом повинна стати організація обліку і контролю за поширенням інвазійних борщівників. Науковці УкрНДІ екологічних проблем розробили Методичні рекомендації щодо контролю за поширенням, усунення та запобігання проникнення чужорідних видів рослин і тварин в межах степових екосистем ПЗФ (Харків, 2018). Їх потрібно взяти за основу, адаптувати до різних геосистем та впроваджувати у практику. Для збільшення ефективності боротьби потрібно створити детальний банк даних про ареали борщівника Сосновського та налагодити моніторинг можливих шляхів поширення бур’я- ну. Важливо виділити території, сприятливі для проникнення та росту рослини, та здійснювати моніторинг за ними. Ефективним на цьому етапі буде використання методу дрон-зйомки, зав- дяки якому можна обчислити точні площі ареалів БС та розрізнити стадії росту рослини. Є багато методів боротьби з борщівником Сосновського: механічні (скошування, обрізання квітів, викопування, поїдання худобою), фізичні (спалювання), хімічні (використання гербіцидів), біологічні (борщевична міль), агротехнічні (накриття водо- та світлонепроникним матеріалом). (Койнова, Рожко, 2015). Важливо використовувати не один із запропонованих методів, а під- бирати комплекс взаємодоповнюючих заходів, індивідуальних для кожного ареалу з ураху- ванням його геоекологічних особливостей. Більшість науковців стверджують, що головним методом знищення БС є використання гербіцидів (Макух, Ременюк, Мошківська, 2018; Шувар, 2013). На нашу думку, специфічні фізико-географічні умови ареалів БС унеможливлюють вико- ристання хімічних методів боротьби, особливо на заплавах водних об’єктів, у ярах, балках, парках, садах тощо. Органи влади на усіх рівнях зобов’язані контролювати вжиття комплексу заходів боротьби з борщівником Сосновського та інших видів небезпечних рослин. У методи боротьби з борщівником обов’язково потрібно включати інформаційну роботу з населенням, навчити розпізнавати борщівник Сосновського, розповісти про методи боротьби з ним, оскільки недостатня поінформованість населення про небезпеку рослини призводить до щорічного збільшення кількості постраждалих. 309 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Інвазія агресивних чужорідних видів є значною частиною глобальних природних змін і призводить до суттєвих втрат біологічного різноманіття та економічної значимості екосистем, схильних до біологічних інвазій. Проблема поширення інвазійних видів борщівників в Україні є актуальною і потребує якомога швидшого вирішення, адже загрожує природному біорізнома- ніттю, розвитку господарства та здоров’ю людей. Науковці вважають, що є всі підстави занести борщівник Сосновського до списку карантинних бур’янів, поки він не зайняв усі терени України. Відсутність точних даних про масштаби екологічного лиха і систематичної боротьби з рослинами призвело до їхнього значного і неконтрольованого поширення регіонами країни та щораз частішого ураження населення біомасою рослин. Найбільш вразливими до інвазії борщівників є гірські геосистеми. Характерні місцезростання небезпечної рослини – заплави річок і водойм, узбіччя автомобільних та залізничних шляхів, канали, яри, балки, закинуті сільськогосподарські угіддя, пустища, околиці сміттєзвалищ, узбіччя лісів, парків, садів. Поши- рення інвазійного виду в геосистемах залежить від виду господарського використання територій та методів боротьби. Уздовж річок, автомобільних доріг та залізничних колій ареали БС мають лінійний характер, на сільськогосподарських угіддях чи сміттєзвалищах залежать від загального планування чи нарізки полів. На ріст, розвиток і розповсюдження БС впливають структура, гранулометричний склад і зволоженість ґрунту. Дерева, їхній підріст, чагарники можуть обме- жувати поширення або й витісняти інвазійні борщівники. Розроблення заходів щодо запобігання біологічних інвазій, пом’якшення їхніх наслідків та моніторингу є обов’язком всіх країн, які підписали у 1992 р. в Ріо-де-Жанейро Конвенцію про біологічне різноманіття. Швидкий та ефективний моніторинг рекомендуємо проводити з використанням дрон-зйомки, завдяки якій можна детально оконтурити сучасні ареали поши- рення борщівника Сосновського, визначати фазу його розвитку та відмінності у місцезростаннях, що має значення під час вибору методів боротьби з ним. Можна також будувати моделі роз- ширення територій його зростання за умов відсутності дієвої боротьби. Найбільш дієві методи знищення ареалів та контролю за поширенням небезпечного бур’яну треба підбирати з використанням геоекологічних принципів і підходів. Ключовим прин- ципом повинен стати системний аналіз екологічних особливостей БС, його ареалів та сучасних методів боротьби з ним. БС вибагливий до умов середовища, тому ці особливості потрібно використати для вибору заходів його знищення. Потрібно сформувати комплекс ефективних заходів, які мають чіткі часові рамки проведення. Важливо починати боротьбу ранньою весною і не допускати цвітіння нових рослин. Проблема поширення інвазійних видів борщівника у Львівській області має транскордон- ний характер. Оскільки у районах, що межують з Республікою Польща, площі, зайняті під інва- зійними видами борщівника, є найбільшими (Турківський, Старосамбірський, Сокальський). У європейських країнах вже десятки років проводять боротьбу з небезпечним бур’яном на державному рівні, водночас в Україні боротьба ведеться лише локально, без урахування біологічних особливостей рослин та фізико-географічних характеристик території поширення. 2.4.5. Рідкісні і зникаючі види тварин та їхня охорона На заході України поширено близько 26 500 видів тварин, які належать до підцарства найпро- стіших (Protozoa), типів губок (Porifera), кишковопорожнинних (Coelenterata), плоских (Plathelmin- thes), круглих (Nemathelminthes), кільчастих (Annelides), червів, м’якунів (Mollusca), членисто- ногих (Athropoda), підтипу хребетних (Vertebrata). До останнього типу у складі фауни Львівщини зараховано 341 вид, зокрема: риб і круглоротих – 47, земноводних – 16, плазунів – 8, птахів – 199, ссавців – 71 (Природа…, 1972). Представники фауни Львівщини є мобільними видами, які 310 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. регулярно змінюють місця перебування у зв’язку з антропогенною трансформацією природного середовища. Саме тому збіднюється видове різноманіття тваринного світу Львівської області, чимало видів стає рідкісними та їх заносять до Червоної книги України (Татаринов, 1973). На цієї книги включено 140 видів, у тім числі 64 види членистоногих, 6 – молюсків; 70 – хордових (рис. 2.50). Серед них за природним статусом до вразливих віднесено 66 видів, рідкісних – 39, недостатньо відомих – 4, зникаючих – 22, неоцінених – 8. Львівська область відзначається великим різноманіттям природних умов. В її межах є лісові, лісостепові, лісолучні і гірські ландшафти з відповідною фауною безхребетних і хребетних. У фауні хребетних присутні західноєвропейські, східноєвропейські, арктоальпійські, середньо- азійські, середземноморські види, що зумовлене розміщенням регіону на межі гірських, висо- чинних і рівнинних районів та на Головному європейському вододілі. Фауна тісно пов’язана не лише з природним середовищем, а й значним антропогенним навантаженням на нього. У регіоні є відомості про найпростіших Дністра та його допливів. В складі протистобентосу виявлено 216 видів інфузорій (Когут, Бокотей, Соколов, 1996). Чисельність донних інфузорій у Дністрі вища, ніж у малих річках. Загальна чисельність бентосних інфузорій Дністра і малих річок становить 0,5–1,4 млн екз./м3. Для угруповань бентосних інфузорій Дністра типовим є весняно-літній спад чисельності і біомаси, а для малих річок – літній і зимовий максимуми. Типовим для допливів Дністра є різкий спад чисельності найпростіших восени. Для Дністра характерним є цілорічне збереження відносно постійного рівня трансформації органічної речовини інфузоріями. Ці тварини відіграють важливе значення у трофічних ланцюгах різних видів дністровських риб, а також водних багатоклітинних безхребетних (Татаринов, 2001). Наземні молюски є досить різноманітна у видовому та екологічному розумінні група без- хребетних, що має високе біоіндикаційне значення для оцінки загального екологічного стану як природних, так й антропогенно-трансформованих екосистем. На жаль невідомі праці про малакофауну Львівщини, є лише публікації про молюсків Львова та його околиць (Свердлова, 1994). Тут виявлено 70 видів наземних молюсків, серед них 45 у межах міста. Характерною ознакою малакофауни Львова є висока частка безчерепашкових наземних молюсків (22,2 %). Багата фауна комах є найчисельнішими видами класу безхребетних. Як уже зазначено, у межах Львівської області виявлено 44 види комах, занесених до Червоної книги України (Чер- вона…, 1994): сім видів твердокрилих, або жуків; 23 види лускокрилих, або метеликів; 12 видів перетинчастокрилих; один вид – двокрилих і рівнокрилих. Із жуків на Львівщині на особливу увагу заслуговують краснотіл пахучий (Calosoma sycjphanta); вусачі дубовий (Cerambyx cerdo) і мускусний (Aromia moschata), розалія альпійська (Rosalia alpina). З метеликів особливо гарні махаон (Popilio machaon), подарілій (Iphielides podarilus), аполлон (Parnassius apollo), мнемозина (Parnassius mnemosyne), бражник мертва голова (Acherontia atropos), прозерпіна (Proserpinus proserpina), стрічкарка блакитна (Catocola fraxini) та ін. У верхів’ях правих допливів Дністра можна бачити широкопалого рака (Astacus astacus), який є стенобіонтним видом, дуже чутливим до якості води. Через низьку чисельність цей вид занесений до Червоної книги України. До червонокнижних видів кільчастих червів на Львівщині належать навіть медична п’явка (Hirudo medicinalis), незважаючи на велику чисель- ність особин. Великий інтерес у справі збереження біорізноманіття становлять малочисельні види тварин узагалі, а хребетних зокрема. Саме тому треба постійно охороняти і примножувати чисельність популяцій червонокнижних видів круглоротих і риб. Мінога українська (Eudanto- myzon mazine) поширена в басейні Дністра, яка заселяє притоки з ділянками проточної чистої води і піщаним, рідше гальково-піщаним дном. З особливо рідкісних видів риб до Червоної книги України занесені харіус європейський (Thumallus thumallus), плітка-вирозуб (Rutilus frisii) і чіп звичайний (Zingel zingel). Останній вид заселяє верхів’я басейну Дністра є ендеміком та пере- буває під охороною. 311 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 1) 2) 3) 4) 5) 6) Рис. 2.50. Рідкісні і зникаючі види тварин Львівської області 1) Красотіл пахучий; 2) Мідянка; 3) Саламандра плямиста; 4) Махаон; 5) Харіус європейський; 6) Вусач мускусний; 7) Бражник мертва голова 7) 312 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. 8) 9) 10) 11) 12) 13) Рис. 2.50. Рідкісні і зникаючі види тварин Львівської області 8) Рись; 9) Кажан північний; 10) Орлан-білохвіст; 11) Ропуха очеретяна; 12) Видра річкова; 13) Пугач; 14) Лось європейський 14) 313 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Накопичено досить даних про батрахо- та герпетофауну Львівської області (Татаринов, 1973), але загальний стан популяцій більшості видів свідчить про скорочення їхньої чисельності, зокрема плазунів. До Червоної книги України занесено мідянку (Coronella austriaca) і полоза лісового (Zamenis longissimus). Земноводні досить чисельні, особливо жаби трав’яні (Rana temporaria) і ропухи звичайні (Bufo bufo). Вони трапляються як у природних, так й антропогенно-трансформованих ланд- шафтах. До червонокнижних видів земноводних Львівщини належать чотири види: тритони карпатський (Triturus montandoni) та альпійський (Triturus alpestris), саламандра плямиста (Sala- mandra salamandra) і ропуха очеретяна (Bufo calamita). Перші три види притаманні гірським і передгірським районам області, а ропуха очеретяна – Малому Поліссю. Птахи Львівської обл. привертають постійну увагу численних зоологів (Бокотей, 1994; Каталог…, 1991; Татаринов, 1973 та ін.). Фауністичний список птахів Львова та області налічує 197 видів, серед яких 103 гніздові, 68 – зимуючі, 100 – пролітні, 34 – залітні. Протягом останніх 100 років з числа гніздових птахів міста зникли лелека білий (Ciconia ciconia), канюк звичайний (Buteo buteo), кіпчик (Falco vespertinus), сипуха (Tyto alba), сиворакша (Caracies garrulous), одуд (Upupa epops), просянка (Emberiza calandra), чубатий жайворонок-посмітюха (Galeria cristata). Помітне скорочення популяцій спостерігають у куріпки сірої (Perdis perdis), перепела (Co- turnix coturnix), посмітюхи (Galerida cristata), сорокопуда тернового (Lanius colurio), горихвістки чорної (Phoenicus ochruros), шпака (Sturnus vulgaris), частково ластівки сільської (Hirundo rustica). На території Львівської області виявлено 43 види червонокнижних птахів, з них більшість видів припадає на соколоподібних – беркут (Aquila chrysaetos), змієїд (Circaetus gallicus), лунь польовий (Circus cyaneus) і лучний (Circus pygargus), орлан-білохвіст (Haliaeetus albicilla), під- орлик малий (Aquila pomarina), скопа (Pandion haliaetus), шулік рудий (Milvus milvus) і чорний (Milvus migrans) та совоподібних – пугач (Bubo bubo), сипуха (Tyto alba), сич волохатий (Aegolius funereus), сичик-горобець (Glaucidium passerinum), сова довгохвоста (Strix uralensis Pallas). Видовий склад ссавців Львівщини подано у багатьох публікаціях, наприклад (Татаринов, 1973). За останні роки катастрофічно скоротилася чисельність популяцій усіх видів кажано- подібних (Vespertiliformes), котячих (Felidae), ведмежих (Ursidae), окремих видів куницевих (Mustelidae) та оленеподібних (Cerviformes). Мисливський потенціал цих видів у регіоні нині дуже низький і відновлення його можливе лише при абсолютному припиненні полювання і відтворенні популяцій через відновлення генетичного фонду. У регіоні зареєстровано 25 видів ссавців, занесених до Червоної книги України. Більшість видів належать до хижих, зокрема борсук (Meles meles), видра річкова (Lutra lutra), горностай (Mustela erminea), кіт лісовий (Felis silvestris), норка європейська (Mustela lutreola), рись (Lynx lynx), тхір лісовий (Mustela putorius) і степовий (Mustela eversmanni), тощо, а також кажаноподібних – вечірниця мала (Nyctalus leisleri), вухань звичайний (Plecotus auritus), кажан північний (Eptesicus nilssonii), лилик двоколірний (Vespertilio murinus), нетопир звичайний (Pipistrellus pipistrellus), нічниця велика (Myotis myotis) та ін. Поряд з цим до списку рідкісних і зникаючих видів віднесено такі відомі види як ведмідь бурий (Ursus arctos), зубр (Bison bonasus) і лось європейський (Alces alces). Все це характеризує стан теріофауни як критичний. У виданні Червоної книги Української РСР (1980) в межах Львівської області числилась така кількість червонокнижних видів: комахи – 10 видів; земноводні – 3; птахи – 6; ссавці – 11, а разом 30 видів. Отже, за 1980–2009 рр. кількість червонокнижних видів, тобто вкрай рідкісних, або зникаючих, збільшилася майже у п’ять разів. Це дає підстави говорити про загострення кризового стану фауни у регіоні. Зараз готується нова редакція Червоної книги України, адже її не оновлювали вже понад 10 років, і за цей час кількість тварин, які потребують особливого захисту, суттєво зросла. Водночас існує перелік регіонально рідкісних тварин Львівської області як список, що містить перелік видів тварин, які не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними або 314 Геоекологія Львівської області Трансформація і забруднення ґрунтового і рослинного покривів… 2.4. такими, що перебувають під загрозою зникнення на території Львівщини. На сьогодні цей пере- лік містить 130 видів тварин, з них павукоподібних – 2 види, комах – 58, молюсків – 6, риб – 5, земноводних – 3, плазунів – 1, птахів – 41, ссавців – 14. Протягом найближчого часу формування фауни Львівської області перебуватиме у прямій залежності від невпинного розширення антропогенно-змінених (окультурених) ландшафтів, сільських населених пунктів, активного антропогенного навантаження на природні геосистеми. Вплив людини на природу зростатиме, а тому для збереження генофонду фауни безхребетних і хребетних тварин слід негайно приступити до формування програми збереження біотичного різноманіття, залучивши до цієї роботи науковців, працівників природоохоронних інституцій, громадськість. Водночас будь-яка програма, навіть найкраща, без фінансового забезпечення її реалізації буде ще однією з численних декларованих програм, яких у нашій історії було безліч. Проживання кожного виду тварин залежить від екологічного стану природної місцевості, в якій вони можуть жити. Чим швидше зникатиме природна геосистема, тим швидше зникне і вид. Від- повідно ті тварини, які потребують великих площ, глухих лісових масивів, де люди “не заходять”, то вони зникають швидше, адже таких масивів у регіоні стає менше. Тому, насамперед, слід зберегти природні геосистеми як середовище проживання тварин, зокрема шляхом створення системи природоохоронних об’єктів. Важливо дотримуватися заборони на полювання, виловлювання, здобування, збирання і знищення рідкісних і зникаючих тварин, розорення і порушення місць проживання і гнізду- вання, їхній продаж на ринках та інших місцях. Водночас слід створити банки генофонду цих тварин та розводити у спеціально створених умовах (зоопарках, розплідниках тощо), проводити еколого-освітню роботу серед населення регіону (Рішення…, 2007). Прикладом вдалого реа- білітаційного та еколого-освітнього центру є Ведмежий притулок “Домажир”. Проблема охорони рідкісних і зникаючих тварин в межах Львівської області, у т. ч. й червонокнижних видів, повинна здійснюватися через картування та складання кадастрів для кожного виду, проведення реєстрації стану чисельності та її пульсації у популяції у локальних ареалах. Охорона тваринного населення має бути спільною справою наукових закладів та адміністративних органів, громадських товариств та окремих ентузіастів. Слід сприяти міжна- родній співпраці укладанням угод, які сприяли б охороні та відтворенню рідкісних і зникаючих видів (Татаринов, 2001). Збереження фауністичного різноманіття Львівщини є першочерговим питанням, до розв’язання якого слід приступити негайно. 315 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2.5. ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ ТА НЕБЕЗПЕЧНИМИ ХІМІЧНИМИ РЕЧОВИНАМИ Господарська діяльність людини створює одну із найактуальніших проблем, а саме охорону природного середовища від негативного впливу різних видів відходів виробництва і спожи- вання. Усе те, що добувають, виробляють або споживають люди, рано чи пізно перетворюється у промислові і побутові відходи. Зрозуміло, що проблема накопичення та утилізації значних обсягів відходів виникла й у Львівській області. Накопичення промислових і побутових відходів виконують на підставі виданих Департаментом екології і природного середовища Львівської ОДА лімітами на їхнє розміщення. Сумарний обсяг лімітів, що видані підприємствам області щороку, змінюється і сьогодні не перевищує 5 млн т промислових і побутових відходів. Ще неоднозначнішою є ситуація з отриманням лімітів на розміщення відходів першого‒третього класів небезпеки. В окремі роки дозволів на накопичення відходів першого класу небезпеки у Львівській області не видавали, а щодо відходів другого класу ‒ обсяги коливаються у широ- кому діапазоні (до 1 500 т). Однак на практиці кількість виданих лімітів та масштаби накопичення промислових і побутових відходів суттєво відрізняються. Обсяги нагромадження відходів на Львівщині щороку зростають. Якщо у 2001 р. вони становили лише 44,3 млн т, то у 2005 р. ‒ 110,3 млн т, у 2010 р. ‒ 174,5 млн т, у 2015 р. ‒ 230,0 млн т. Лише останніми роками простежується незначне скоро- чення накопичених відходів (у 2017 р. ‒ 221,5 млн т) (Довкілля, 2018). Дозволи на розміщення мають лише 4‒5 % від загальної кількості накопичених у регіоні відходів. Обсяги накопичення відходів першого‒третього класів небезпеки у Львівській області змінюються щороку. Наголосимо на зростанні об’ємів відходів першого класу небезпеки удвічі (20 т – у 2010 р., 40 т – у 2017 р.) та значних коливаннях кількості акумульованих відходів другого (236‒503 т) і третього (194‒2 102 т) класів. За останні три роки виявлено збільшення обсягів екологічно-небезпечних промислових і побутових відходів. Аналіз первинних даних Департаменту екології і природного середовища Львівської ОДА за 2010‒2017 рр. дав змогу окреслити спектр видів промислових і побутових відходів, що накопичилися на Львівщині. Понад третину (37,0 %) від загального обсягу утворених у 2017 р. відходів становили відходи гірничодобувної галузі, 20,4 % – відходи медичного, ветеринарного, лісового і сільськогосподарського походження, фармацевтичної продукції тощо. Водночас у регіоні щороку накопичуються великі обсяги золи енерговиробництва (13,4 %) і твердих побутових відходів (6,9 %). Для цих видів відходів багаторазово перевищені дозволені ліміти на їхнє розміщення. Чимало шкідливих відходів (2,5 %) залишається після очищення дощових, промислових і побутових стічних вод. Щороку на непристосованих для зберігання відходів площадках утилізують значні обсяги засміченого ґрунту, будівельного сміття, тирси, дефекатів, відпрацьованих шин та інших відходів четвертого класу небезпеки. Однак най- гіршою є ситуація із накопиченням та утилізацією екологічно-небезпечних відходів, таких як люмінесцентні лампи, нафтові відходи, відпрацьовані мастила, машинні оливи, акумулятори, зіпсовані фарби тощо. Більшість промислових відходів, що належать до четвертого класу небезпеки, видаля- ють на полігони твердих побутових відходів. Відходи гірничодобувної і хімічної промисловості акумулюють у спеціальних накопичувачах. Решта відходів, які належать до другого і третього класів небезпеки, зберігають на території підприємств. Загалом обсяги накопичення проми- слових відходів щороку змінюються у широкому діапазоні. 316 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Одними з головних проблем поводження з відходами першого‒третього класів небез- пеки є питання екологічно безпечного зберігання та знешкодження відходів нафтоперероб- лення, зокрема, кислих гудронів, а також непридатних та заборонених до використання пестицидів. Ці відходи накопичені протягом 1960‒1980-х рр. Кислі гудрони є відходами виробництва Львівського дослідного нафтомастилозаводу, а також незаконно перевезені з інших реґіонів чи навіть держав. Наприклад, потенційну загрозу забруднення довкілля несуть відходи, імпортовані з Угорщини та виготовлені з них модифікаторів. Всього в межах області розміщено 18,9 тис. т модифікатора та 1,2 тис. т нейтралізованих гудронних залишків (Еколо- гічний…, 2007). Вони накопичені у трьох копанях, розміщених поряд із Львівським сміттє- звалищем (рис. 2.51). На площі 3,7 га у погано ізольованих гудрононакопичувачах зібрано понад 500 тис. т нафтомастилової суміші другого класу небезпеки, що створює загрозу для здоров’я жителів сіл Великі Грибовичі і Збиранка (Стефаник та ін., 2000). Кислі гудрони потрапляють у прилеглі водотоки, випалюють довколишні площі, а також забруднюють ґрунтові і підземні води. Іншою вагомою проблемою регіону є збереження промислових і медичних радіоактивних відходів у міжобласному спеціалізованому пункті Державної корпорації “Українське державне об’єднання “Радон” (див. пункт 2.6). Зазначимо, що проблема утилізації непридатних засобів захисту рослин поступово вирішується, так у 2012 р. вивезено 355,97 т пестицидів. Нині для Львівської області не характерне утворення значних обсягів небезпечних відходів, оскільки промислове виробництво, зокрема, гірнича хімія і хімія загалом, які ще 25‒ 30 років тому формували більшість промислових відходів (до 90 %), припинили чи скоротили власну діяльність. За об’ємами утворення небезпечних відходів першого‒третього класів небезпеки головними є нафтодобувні і переробні підприємства, зокрема, НГВУ “Борислав- нафтогаз” і ВАТ “НПК “Галичина”. Окрему групу, з погляду безпеки у поводженні, становлять так звані специфічні відходи. Їхнє зберігання викликає занепокоєння через високу агресивність. Це такі, як фторорганічні сполуки, меланж, суміші кислот і розчинників (рис. 2.52). Їх у регіоні налічують понад 3,4 тис. т. 2.5.1. Накопичення гірничопромислових відходів Більшість промислових відходів, що утворюються та накопичені у Львівській області, ста- новлять відходи гірничодобувної та енергетичної галузі, зокрема, гірничі і розкривні породи, хвости збагачення, зола і фосфогіпси. По суті, за будь-якої технології гірничого розроблення корисних копалин утворюються полігони промислових, у тім числі й токсичних відходів, які часто експлуатують з порушенням встановлених санітарних норм, що спричинює забруднення атмосферного повітря, поверхневих, ґрунтових і підземних вод, ґрунтового і рослинного пок- риву тощо. Вони є найбільшими джерелами забруднення геосистем та створюють екологічну небезпеку для життя і здоров’я населення реґіону. Сьогодні у відвалах, териконах, відстійниках і хвостосховищах накопичено понад 1 млрд м³ гірничопромислових відходів, з яких 83,6 млн т надзвичайно токсичні речовини (Іванов, 2007). За рівнем небезпеки для довкілля і здоров’я людини їх поділяють на інертні (власне гірничопромислові), тобто не піддані хімічним методам перероблення та є, по суті, гірською породою з незначним вмістом корисних компонентів. Сюди належать гірничі і розкривні породи карʼєрів, відвалів і териконів. Ці відходи малонебезпечні (третього‒четвертого класів), але є найоб’ємнішими. Більшу загрозу для природного середовища становлять відходи, що отримані внаслідок фізико-хімічного перероблення гірничої сировини. Серед них хвости флотації сірчаних руд і збагачення вугілля (Профіль…, 2013). Основна частина утворених в області у 2017 р. відходів (99,9 % від загального обсягу) належить до відходів четвертого класу небезпеки. 317 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Рис. 2.51. Відстійники кислих гудронів на Рис. 2.52. Сховище ракетного палива типу Грибовицькому сміттєзвалищі “меланж” під Радеховим Відходів першого класу утворено 40 т, другого класу – 503 т, третього класу – 2102 т (Дов- кілля…, 2018). Найбільшими постачальниками відходів у вигляді розкривних порід, флотаційних хвостів і фосфогіпсу були Яворівське (Новояворівське) і Роздільське ДГХП “Сірка” (рис. 2.53, 2.54). За час їхньої роботи у відвали переміщено близько 636,5 млн м3 порід, накопичено 128,0 млн м3 флотаційних карбонатних хвостів і 3,0 млн т фосфогіпсу. Під їхнє складування зайнято до 3,5 тис. га земельних угідь. Зокрема, у межах Яворівського ДГХП “Сірка” на площі 2,39 тис. га накопи- чено понад 336,0 млн м3 різних гірничопромислових відходів (Баклан та ін., 1994). Значну частину відвалів і хвостосховищ розміщено на площах Яворівського, Роздільського і Подо- рожненського сірчаних кар’єрів. Тому під час створення водойм у межах кар’єрів ці гірничо- промислові об’єкти затоплено. Відсутність на них гідроізолюючого екрану сприяє потраплянню сірководню та інших забруднюючих сполук у новостворені водні екосистеми. Окрім внутріш- ніх сховищ відходів видобування і збагачення самородної сірки, довкола кар’єрів розміщені нерекультивовані зовнішні відвали, гідровідвали, хвостосховища та акумулюючі стави-нако- пичувачі. Під час видобування кам’яного вугілля у районі Червонограда і Соснівки щороку на земну поверхню піднімають 2,1‒2,3 млн т гірських порід. У відвалах шахт і збагачувальної фабрики на площі 482 га нагромаджено близько 37 млн м 3 гірської породи і 34 млн м3 відходів вуглезбагачення. Відходи добування кам’яного вугілля накопичено у 24 плоских, конусних і хребтових відвалах загальною площею близько 250 га (див. рис. 2.53). На площах ПАТ “Львівська вугільна компанія” відходи вуглезбагачення розміщено в одному гігантському відвалі (72,1 га) і двох хвостосховищах (160,5 га) (рис. 2.55). Вуглевидобування супроводжував шахтний водовідлив, який сягав 6,5 млн м3/рік. У ставах-накопичувачах накопичено 200 млн м3 шахтних вод з мінералізацією понад 6‒8 г/дм3. Сьогодні близько половини сховищ гірничо- промислових відходів є недіючими та потребують проведення рекультиваційних заходів. Унаслідок спалювання кам’яного вугілля на Добротвірській ТЕС щороку утворюється близько 70 тис. т золошлакових відходів. Відходи енергетичної галузі зберігають у трьох накопичувачах, які розміщені поряд з тепловою електростанцією. На площі 200 га накопи- чено понад 6,5 млн т (Іванов, 2009). Відходи гірничохімічної галузі репрезентовані глинисто-сольовими хвостами Стебниць- кого ДГХП “Полімінерал”, нафтовими шламами і кислими гудронами АТ “НПК Галичина” та гірничими породами АТ “Бориславський озокерит”. Загальні обсяги накопичених на цих під- приємствах на площі у понад 245 га відходів становлять 11,2 млн т. 318 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Рис. 2.53. Сховища гірничопромислових відходів у Львівській області (Баклан та ін., 1994; Бент, 1997; Іванов, 2007 з доповненнями) 319 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Незначні обсяги відходів утворюються під час добування цементної та іншої будівельної сировини. За умов середньорічного обсягу видобутку будівельної сировини у кількості до 2,5 млн м3 у відвалах площею близько 92 га складовано 5,9 млн м3 некондиційних відкладів. Загалом найбільшу кількість гірничопромислових відходів зосереджено у відвалах і хвосто- сховищах ПАТ “Львівська вугільна компанія” (близько 75 млн т гірничої породи і відходів флотації), породних відвалах шахт ДП “Львіввугілля” (понад 36 млн т гірничої породи), накопи- чувачах Роздільського ДГХП “Сірка” (4,0 млн т фосфогіпсів), Стебницького ДГХП “Полімінерал” (3,8 млн т шламів і хвостів збагачувальної фабрики) та АТ “НПК Галичина” (понад 39 тис. т нафтошламів, змішаних з кислими гудронами). За площею та обсягами гірничопромислових відходів об’єкти їхнього складування у Львів- ській області є надзвичайно контрастними. Сховища гірничопромислових відходів розміщені в межах всіх ландшафтів Розточчя й Опілля, чотирьох – у передкарпатських областях, трьох – малополіських областях, по одному – у Бескидському крайовому низькогір’ї і Люблінській височині (Іванов, Ковальчук, 2003) (див. рис. 2.53). Значні обсяги відходів (понад 200 млн т) нагромаджено під час добування самородної сірки в Яворівському Поліссі, Ходорівському Опіллі і Стрийському передгір’ї, особливо в районах Новояворівського і Роздільського ДГХП “Сірка”. Значна їхня кількість (понад 10 млн т) наявна в межах Ратинського і Радехівського Полісся, Львівського Опілля і Дрогобицького передгір’я (Іванов, 2007). Найбільше гірничопромислових відходів зосереджено в околицях міст-центрів добувної промисловості ‒ Яворова, Нового Роздолу, Червонограда, Соснівки, Стебника, Дрогобича, Миколаєва і Борислава. У цих районах питоме гірничодобувне навантаження сягає понад 500‒1000 т/осіб. Це створює значну екологічну небезпеку для 350 тисяч мешканців регіону, що становить 12,7 % населення Львівщини. Полігони гірничопромислових відходів є значними джерелами забруднення навколишніх геосистем, їх вважають потенційно можливими вогни- щами катастрофічних екологічних ситуацій. Зазначимо про масштабне засолення ґрунтового покриву, поверхневих і підземних вод у вересні 1983 р., яке пов’язане з аварією на хвосто- сховищі Стебницького ДГХП “Полімінерал” та потрапляння у водотоки басейну Дністра понад 5 млн м3 розсолів. Умови зберігання і видалення відходів, здебільшого, не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що сприяє забрудненню поверхневих, ґрунтових і підземних вод, ґрунтів, атмосфер- ного повітря. Таку ситуацію зумовлено закладанням обʼєктів їх зберігання у радянський період, відсутністю належної інфраструктури і відповідного фінансування для забезпечення здійснення належних операцій у сфері поводження з відходами. Рис. 2.54. Відвал фосфогіпсів у Роздільському Рис. 2.55. Переповнене хвостосховище № 1 сірчаному кар’єрі ПАТ “Львівська вугільна компанія” 320 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Питання утилізації гірничопромислових відходів вийшло за межі лише економічних та екологічних проблем, а й набуло соціально-демографічного значення. Це стосується й щільно- заселених районів Львівщини, де техногенне навантаження сягає 10‒12 млн т/км2. Подібного навантаження немає у більшості держав світу, оскільки гірничопромислові відходи утилізують шляхом їхнього перероблення, або використовують для засипання відпрацьованих гірничих виробіток і нерівностей форм рельєфу. Якщо перерахувати накопичені обсяги відходів на одного мешканця цих районів, отримаємо значні величини (до 3‒5 тис. т/ос.), що корелюється із захворюваністю (серцево-судинні, легеневі, шлунково-кишкові, алергічні тощо), скороченням народжуваності, збільшенням смертності населення. 2.5.2. Вплив твердих побутових відходів на довкілля Поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) в Україні вкрай незадовільне. Збільшення обсягів утворення відходів у різних галузях життєдіяльності людини, накопичення їх на сміттє- звалищах призвело до критичної ситуації. Перероблення відходів, по суті, не відбувається, а утилізація і захоронення відбувається з численними порушеннями законодавства. Управління відходами майже немає, інфраструктура вторинного використання відходів розвинута слабко. Унаслідок цього 95 % усіх побутових відходів потрапляють на сміттєзвалища, офіційні чи стихійні, які негативно впливають на довкілля та суспільство загалом. Для виконання європейських вимог щодо поводження з відходами (Директиви ЄС 1999/31/EC та 2008/98/EC), з 1 січня 2018 року Україна зобов’язалась сортувати всі відходи за видами матеріалів, а також розділяти їх на три групи: придатні для повторного використання; придатні для захоронення і небезпечні. На жаль, чинне українське законодавство щодо відходів має декларативний характер. У Законі України “Про відходи” (2018) не прописано чітку послі- довність дій, які потрібно виконувати для створення системи поводження з відходами. Немає також вимог щодо поводження з біологічними відходами, які за європейськими нормами які вивозять на сміттєзвалища, за даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства, щорічно збільшується на 1,2–1,5 %. Збільшення продуку- вання відходів останніми роками – це загальна тенденція як для України, так і для Європи. Сучасне поводження з побутовими відходами у Львівській області орієнтоване на роз- міщення їх на офіційних або стихійних сміттєзвалищах. Більшість з них не відповідають сані- тарно-гігієнічним й екологічним вимогам, облаштовані без дозволів з порушенням законів. Щорічно в Львівській області утворюється близько 700 тис. т ТПВ, з яких 95 % захоро- нюють на сміттєзвалищах (Екологічний…, 2018). Станом на кінець 2019 р., ТПВ розміщують на 21 чинних санкціонованих звалищах загальною площею 116,77 га. Також численними є стихійні звалища, точну кількість яких не можна визначити, адже системи обліку та дієвого контролю немає. Згідно з даними Департаменту екології і природних ресурсів Львівської ОДА станом на 1 січня 2019 р. в області нараховують 41 несанкціоноване сміттєзвалище загальною площею понад 46 га. Отож близько 30 % сміття складують стихійно. У більшості об’єктів захоронення ТПВ у регіоні нема проєктної документації, а тому негативно впливають не лише на найближчі геосистеми, а й через геохімічні процеси на віддалені території. Оскільки Львівська область прикордонна, забруднення поширюються і на сусідні країни. Кожен житель Львівської області у середньому утворює 290 кг/рік. Це на 38 % більше, ніж середнє значення в Україні (200–220 кг/рік на одну особу). Щороку на сміттєзвалища вивозять близько 700 тис. т сміття, що утворюється в області. У структурі ТПВ велика частка припадає на вторинну сировину – папір, метал, скло, пластик. Наразі частка використання вторинних ресурсів із побутових відходів коливається в межах 3–5 % у різні роки. Решта не- відсортованих відходів, у складі яких часто є небезпечні, вивозять на сміттєзвалища області. 321 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Окрім них, на сміттєзвалища щорічно вивозять орієнтовно 285 тис. т відходів від інфраструктури населених пунктів (відходи від зелених насаджень, вуличний змет із місць загального користу- вання). Часті випадки вивезення на сміттєзвалища області відходів різних галузей господарства ІІІ–IV класу небезпеки. Упродовж останніх 20-ти років населення Львівської області постійно скорочується, але обсяги утворення побутових відходів збільшуються, і ця тенденція буде зберігатися в наступні роки. Після пожежі і закриття Грибовицького сміттєзвалища відходи м. Львів вивозять на різні сміттєзвалища області та України. Загалом, середня частка заповнення звалищ області становить 70 %. Дані щодо об’ємів накопичених побутових відходів неоднакові у різних офіційних джерелах. Згідно з даними статистичного збірника Львівської області, станом на 2017 р. у регіоні накопичено відходів ІV кла- су небезпеки (в т. ч. і ТПВ) 221,5 млн т. Дані екологічного паспорта Львівської області департа- менту екології і природних ресурсів Львівської ОДА становлять 231,8 млн т. Різниця в показниках 10,3 млн т. виникає у зв’язку із відсутністю єдиної методики обліку побутових відходів та невизначеності у термінології. Часто в офіційних джерелах чи інформаційних повідомленнях використовують термінологію, плутаючи чи ототожнюючи докорінно різні поняття. Зокрема, такі об’єкти, відмінні за своїм впливом на довкілля та здоров’я людей, як сміттєзвалище і полігон ТПВ вживають як синоніми. Сміттєзвалище – територія, де розміщують побутові та частину нешкідливих промисло- вих відходів. Воно не обладнане жодними системами для захисту довкілля від шкідливого впливу сміття, що розкладається. Зазвичай, на сміттєзвалищах не ведуть облік об’ємів і структури відходів, вони не огороджені. Можуть бути санкціоновані та неофіційні. Більшість сміттєзвалищ в Україні санкціоновані. Вони утворені у 50–60 рр. ХХ ст. поблизу обласних центів, великих міст та містечок, зазвичай, у колишніх кар’єрах, ярах, балках тощо. Є дозвільні документи на розміщення на цих землях відходів, проводять пересипання сміття ізоляційним матеріалом для запобігання самозагоранню, ущільнюють його. Проте заходів, які зменшують негативний вплив на довкілля, по суті, не вживають. Тому вплив значний не лише на живі організми, воду, атмосферне повітря, ґрунти, а й на здоров’я людей. Ще гірша ситуація з несанкціонованими сміттєзвалищами, кількість яких щороку зростає, даних про них немає. Полігон твердих побутових відходів – це інженерна споруда, яка призначена для захоро- нення твердих побутових відходів та нетоксичних промислових відходів, відповідає санітарно- епідеміологічним та екологічним нормам й унеможливлює будь-який негативний вплив на довкілля та здоров’я людей. Полігони споруджують за спеціальними технологіями, з урахуван- ням певних вимог, норм і стандартів. Для облаштування полігонів потрібно вирити котлован, дно і стіни якого вкривають водонепроникним матеріалом (глина, міцна поліетиленова плівка або залізобетон). Дно котлована облаштовують трубками для виведення фільтрату, який буде утворюватись у тілі сміття. Фільтрат повинен надходити на власні очисні споруди, які споруджу- ють поряд. У процесі заповнення ємності полігону сміття починає гнити й утворювати звалищний газ, який складається з метану – 40–60 %, діоксиду вуглецю – 30–45 %, азоту, сірководню, кисню, водню та ін. газів – 5–10 %. Тому в котловані облаштовують систему труб, які будуть збирати біогаз і перекачувати його на енергетичну установку з утворенням електроенергії. Тільки після такого облаштування можна розпочинати експлуатацію полігону. Згідно з вимогами Євросоюзу на полігон дозволяють вивезення сміття після відсортування з нього цінної вторинної сировини. Тому поблизу полігонів будують сортувальну лінію для сміття. Від- ходи, що потрапляють у котлован, ущільнюють та кожні 2 м висоти пересипають ізоляційним матеріалом для уникнення самозагорання. Середній термін роботи такого полігону – 20–30 ро- ків. Він залежить від розмірів, кількості населення, яке обслуговують, ефективності сортування тощо. У міру заповнення резервуара поступово розпочинається рекультивація полігону. Поверх останнього шару сміття укладають ізоляційним матеріалом, зверху покривають шаром ґрунту 322 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. і висаджують рослини – трави або чагарники. Отже, полігон ТПВ, на відміну від сміттєзвалища, безпечний для довкілля і єдиним негативним впливом є запах. За кордоном на місці рекуль- тивованих полігонів облаштовують рекреаційні зони, парки для розваг, занять спортом тощо. Жодний об’єкт захоронення ТПВ Львівської області станом на початок 2020 р. згідно з нормами не є полігоном ТПВ і має небезпечний вплив на довкілля та здоров’я населення. Зокрема, вилучення великих площ родючих земель; значне забруднення усіх компонентів гео- систем навколишніх територій; зміни у природних процесах, руйнування природних взаємо- зв’язків і, відповідно, механізмів їхнього саморегулювання. Вплив звалищ ТПВ на довкілля полягає у забрудненні атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунту, поширенні неприємного запаху, збудників захворювань. Окрім забруднення, відбувається деградація рослинного покриву або ж його повне зникнення, з’являються небезпечні гризуни. У тілі сміття внаслідок процесів гниття та атмосферних опадів утворюється фільтрат. Рідини, що проходять скрізь шар сміття (на деяких сміттєзвалищах його висота сягає 70 м), насичу- ються важкими металами і токсичними речовинами, які містяться в батарейках, побутовій хімії, барвниках тощо. Фільтрат може просочуватись з бортів і дна сміттєзвалища. У фільтратах наявні феноли, нафтопродукти, сірководень та інші сполуки в концентраціях, вищих за гранично допустимі норми. Негативний вплив звалищних фільтратів на довкілля полягає в інтенсивному виході фільтратів на денну поверхню в підніжжі звалищного тіла. Відбувається підтоплення і забруднення ділянок геосистем, які прилягають до основи звалища, зони аерації та прилеглих територій. Забруднюються ґрунтові води та питна вода у природних джерелах у зоні впливу сміттєзвалища. На сміттєзвалищах створюються умови для розвитку та розмноження патогенної мікрофлори, комах та гризунів, які є переносниками та збудниками інфекційних захворювань. Для прикладу, кількість бактерій кишкової групи фільтратах Грибовицького сміттєзвалища стано- вить близько 34 тис. од./м3, а загальна кількість бактерій – 1,5 млн од./м3. Звалища є джерелами забруднення атмосферного повітря навіть після припинення їхньої експлуатації. Унаслідок підвищення температури в тілі сміттєзвалища до 70 °С під час утворення біогазу температура повітря над звалищем на 1–5 °С вища, ніж на сусідній ділянці. Також утво- рюються речовини з неприємним запахом (H2S, NH3, меркаптани тощо). Забруднюючі речовини виділяються з тіла звалища та унаслідок роботи технічних засобів. Викиди забруднюючих речо- вин збільшуються в декілька разів у результаті горіння ТПВ. Особливо небезпечними є діоксино- подібні сполуки. Гранично допустима концентрація для цих сполук становить 0,9 нг/кг маси тіла. Вони уражають шкіру, мають канцерогенний ефект, руйнують центральну нервову та ендокрин- ну системи, порушують розвиток ембріонів, пригнічують імунну систему. З кожного спаленого кілограма відходів у повітряне середовище надходить 1 мг діоксинів, які переносяться вітром й осідають на поверхні ґрунту на великих відстанях від сміттєзвалищ. Неконтрольована емісія біогазу у довкілля формує негативні ефекти як локального, так і глобального характеру, адже метан створює парниковий ефект у 21 раз інтенсивніше, ніж вуглекислий газ. Зазначимо, що газ звалищ є причиною підвищеної пожежо- і вибухонебез- печності. Він пригнічує розвиток рослинного покриву навколишніх підвітряних територій. Звалища ТПВ є джерелами забруднення ґрунту. Зокрема, небезпечними є забруднення йонами важких металів. Вони знижують інтенсивність перебігу фотосинтезу та створюють пато- генний вплив на рослини та ґрунтові організми. У ґрунті відбувається міграція важких металів з рідиною за допомогою коренів рослин чи ґрунтових мікроорганізмів. Дощові черв’яки та інші організми сприяють міграції важких металів механічним чи біологічним шляхом. Особливо небезпечним є синергетичний вплив важких металів. Наприклад, сукупна дія цинку і кадмію створює в декілька разів сильніший вплив на живі організми, ніж за такої самої концентрації кожного елементу окремо. Є велика загроза розвитку небезпечних геологічних процесів завдяки змін водонасиченості ґрунтів або гідродинамічного режиму підземних вод, механічного пору- шення ґрунту. 323 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Офіційні чи несанкціоновані сміттєзвалища в лісах, парках, на узбережжях водойм не тільки псують естетичний вигляд і забруднюють довкілля, а й завдають значної шкоди диким тваринам. Вплив відбувається не лише в зонах впливу сміттєзвалищ, а й на віддалених тери- торіях через міграції забруднюючих речовин у геосистемах. Розрізняють прямий (проковтування, удушення тощо) і непрямий (через забруднення атмосфери, води, ґрунтів та рослинної їжі) вплив на живі організми. Багато сміття, зокрема пластику, зі стихійних сміттєзвалищ суходолу потрапляє у водо- токи і водойми. Окрім прямої шкоди тваринам, відходи, що плавають, можуть забруднювати воду органічними забруднювачами, такими як поліхлоровані біфеніли (ПХБ), дихлордифенил- трихлорметилметан (ДДТ), полібромовані дифенилові ефіри (ПБДЕ) і поліароматичні вуглеводні (ПАВ). Це дуже токсичні речовини, які можуть призводити до гормональних збоїв живих організ- мів. Харчовими ланцюгами цей вплив може передаватись до людини. За офіційними даними Департаменту екології і природних ресурсів (Екологічний…, 2018), у Львівській області працює 20 полігонів ТПВ, які, по суті, є сміттєзвалищами, оскільки чинять значний негативний вплив на довкілля. За десять останніх років ситуація змінилася на краще. Станом на 2010 р. у Львівській області було 572 сміттєзвалища – 52 міські та 520 сільських (Микітчак, Койнова, 2018) (дод. Ґ.1, Ґ.2). За десять років кількість усіх сміттєзвалищ (в т. ч. неофі- ційних) скоротилась вдесятеро (дод. Ґ.3). Цьому сприяло налагодження вивозу сміття з пере- важної кількості населених пунктів області та ліквідування малих стихійних сміттєзвалищ. Найбільше сміттєзвалище на початок 2020 р. у м. Стрий має площу 53,2 га (рис. 2.56). Менші сміттєзвалища по 10 га у містах: Жидачів, Сокаль, Самбір. Решта 16 сміттєзвалищ мають площі до 6 га. Найдавнішим офіційно зареєстрованим є звалище у м. Броди (початок експлуатації у 1940 р.). Стан лише двох об’єктів поводження з ТПВ офіційно визнаний незадовільним – це сміттєзвалища у Бродах і Рава-Руській. Ситуацію на решта сміттєзвалищах фахівці Департаменту екології і природних ресурсів Львівської ОДА визначили як задовільну. Водночас 70 % з них експлуатують понад 30 років, отже, вони і вичерпали свої проектні потужності. Не всі зареєстро- вані звалища Львівщини мають дозвільні документи для функціонування. Третина сміттєзвалищ не мають паспортів місця видалення відходів, проте через відсутність дієвого контролю навіть наявність документації не гарантує належного облаштування та функціонування звалищ. Найновіші об’єкти поводження з ТПВ, побудовані з максимальним дотриманням вимог до облаштування полігонів, у м. Червоноград (2012 р. побудови, 4,6 га) (рис. 2.57) та м. Великі Мости Сокальського р-ну (2016 р., 3,0 га). Окрім офіційних, у Львівській області є численні не- санкціоновані сміттєзвалища. Станом на січень 2019 р. таких було 41. Найбільше з них розмі- щено поблизу м. Новий Розділ Миколаївського р-ну, площею 6,2 га (рис. 2.58, табл. 2.12). Рис. 2.56. Горіння ТПВ в межах Стрийського Рис. 2.57. Червоноградське сміттєзвалище поряд міського сміттєзвалища із новозбудованим заводом із сортування ТПВ 324 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Рис. 2.58. Кількість накопичених твердих побутових відходів у Львівській області 325 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Таблиця 2.12 Перелік найбільших діючих несанкціонованих сміттєзвалищ у Львівській області станом на 2019 р., за даними Львівської ОДА Адміністративний район Населений пункт Площа, га Самбірський 1. м. Рудки 3,5 2. м. Добромиль 3,0 Старосамбірський 3. м. Хирів 1,0 Миколаївський 4. м. Новий Розділ 6,2 Сколівський 5. с. Славське 1,2 Яворівський 6. м. Яворів 0,5 7. м. Ходорів 2,5 Жидачівський 8. см. Журавно 2,7 9. с. Гаї-Смоленські 0,5 10. Голубиця 0,6 11. с. Лешнів 1,0 Бродівський 12. с. Накваша 1,0 13. с. Станіславчик 0,5 14. с. Черниця 0,7 У більшості таких звалищ немає обслуговуючого персоналу і техніки, тому основні види робіт – приймання, складування з пошаровим ущільненням не виконують. Більша частина небез- печних об’єктів не мають огорожі, нема під’їзних доріг чи пропускних пунктів. Кількість неофіцій- них сміттєзвалищ щороку змінюється. Деякі ліквідовують, або просто перестають вивозити на них сміття, деякі з’являються. Виникнення нових сміттєзвалищ призводить до того, що понад 150 населених пунктів досі не охоплені централізованим вивозом ТПВ, а 11 міст області не запровадили роздільний збір сміття. За результатами дослідження Г. Микітчак визначено, що найбільше сміттєзвалищ Львів- щини розташовано у басейнах р. Дністер (49 %) і р. Західний Буг (25 %) (Микітчак, 2012). Сміттєзвалища розташовано у безпосередній близькості з населеними пунктами у природних заглибленнях, лісосмугах, поблизу водойм і вздовж доріг. Наприклад, у ярах чи відпрацьо- ваних кар’єрах розміщено орієнтовно 15 % звалищ, близько 5 % – на землях сільськогоспо- дарського призначення. Найбільша кількість звалищ розташована на плоских рівнинах з торфовищами, лучно- болотними й іншими перезволоженими ґрунтами (15 %), в увалистих і грядових пологосхилових місцевостях з темно-сірими лісовими слаборозмитими ґрунтами на лесоподібних суглинках (11 %) і передгірніх древньотерасових, розчленованих, пологосхилових місцевостях з дерново- середньопідзолистими поверхнево-оглеяними суглинистими ґрунтами (12 %) (Микітчак, 2012). Найбільші негативні геоекологічні наслідки виникають в умовах перезволожених ландшафтів. Протягом експлуатації усіх сміттєзвалищ у Львівській області станом на 2018 р. накопи- чено близько 230 млн т побутових відходів (Екологічний…, 2018). Їхня кількість збільшується щороку в середньому на 700 тис. т сміття. Найбільша кількість побутових відходів міститься у Сокальському районі – 133 млн т. Це 58 % від усіх накопичених відходів області. У Яворів- ському районі розміщено 42 млн т відходів, у Дрогобицькому 25 млн т, по 12 млн т – у Жовківському і Кам’янка-Бузькому районах. Найменша кількість відходів накопичена у Пустоми- тівському і Городоцькому районах (див рис. 2.58). Суттєвий вплив на геосистеми Львівщини здійснює недіюче, але найбільше сміттєзвалище у с. Грибовичі Жовківського району, яке до 2016 р. приймало сміття м. Львів та найближчих населених пунктів (рис. 2.59). Загальна площа звалища – 33,3 га. Сміттєзвалище ще у 2000 р. пере- 326 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Рис. 2.59. Стан схилу після пожежі на Рис. 2.60. Розбирання завалів після пожежі Грибовицькому сміттєзвалищі на Грибовицькому сміттєзвалищі вищило передбачені санітарними нормами. Туди щороку вивозили близько 1 млн м3 (близько 225 тис. т) побутових і незначна кількість малонебезпечних промислових відходів. У 2016 р. сміттєзвалище вкотре загорілося. Під час ліквідації пожежі загинули люди, відбулось забруд- нення атмосферного повітря, поверхневих вод та ґрунту (рис. 2.60). Сміттєзвалище закрили. Кілька тижнів побутові відходи не вивозили зі Львова. Навколо переповнених сміттєвих майдан- чиків поширювався нестерпний сморід, почали розмножуватись щурі. Ситуація поліпшилась лише після налагодження логістики вивезення львівського сміття і розміщення його на різних сміттєзвалищах по всій Україні. Незважаючи на офіційне закриття та початок рекультивації Грибовицьке сміттєзвалище продовжує масштабний негативний вплив на геосистеми (табл. 2.13). З 1959 р. тут накопичилось понад 10 млн т відходів. До 1992 р. на сміттєзвалище вивозили всі відходи з міста: побутові, промислові, в тім числі й токсичні. Товщина шару ТПВ тут становить від 3 м до 70 м. Щодоби в тілі сміття утворюється 150 м3 фільтрату, у складі якого: аміак, нітрити, нітрати, гідрокарбонат кальцію, хлориди, сульфати літію, органічні вуглеводні, магній, кадмій, хром, ціаніди, свинець, ртуть, миш’як, мідь, барій, бактерії різних систематичних груп. Таблиця 2.13 Забруднення компонентів геосистем важкими металами в зоні впливу Грибовицького сміттєзвалища* Кратність перевищення ГДК Важкі метали поверхневі вода в підземні фільтрат1 грунти4 води2 криницях3 води5 Mn, манган 14,8 1,3–1,5 – – 1,3–9,8 Cr, хром 1,9 – – 1,2 0,3–1,3 Ni, нікель 8,4 – – 2 3,2 Cu, мідь 5,7 – – 1,3–8,1 2,3–4,0 Fe, залізо – – – – 1,8–1,9 Ba, барій – – – – 1,6–18,2 Sr, стронцій – – – – 6,1–8,4 Pb, свинець 11 1,8–2 1,5–3,2 3,5–5,0 – Zn, цинк – – – 1,7–2,1 – Cd, кадмій 36 (ОДК) – 2,0 (ОДК) – 84 (ОДК) Примітки: * ‒ складено за результатами досліджень різних установ та організацій у період 2000–2002 р.: 1, 2, 4 – Державне управління екології і природних ресурсів у Львівській області, 2000 р.; 3, 4 – санепідемстанція Львівської області, 2001 р.; 4, 5 – ДГП “Західукргеологія”. 327 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля За даними досліджень, проведених у 2000-х роках, найбільші перевищення ГДК у фільтра- тах сміттєзвалища. Інфільтраційні води з обвідної канави біля підніжжя звалища потрапляли до меліоративного каналу, який проходив територією санітарно-захисної зони і забруднювали воду річки Малехівка, про що свідчать надмірні концентрації свинцю та мангану в пробах води, відібраних з річки (Рожко, Койнова, 2004). Найширший інградієнтний склад забруднюючих речовин у підземних водах свердловин моніторингу якості вод ДГП “Західукргеологія”. Більшість сміттєзвалищ Львівщини експлуатують із середини ХХ ст., тому забруднюючі речовини вже потрапили в підземні води. Вміст домішок хлоридів у підземних водах околиць Грибовицького сміттєзвалища перевищував ГДК до 23 разів, нітратів – 1,5–1,6; натрію – 17–20. Вміст фенолів, органічних речовин, нафтенових та жирних кислот також значно перевищує ГДК. Зафіксовані також перевищення допустимих норм для питної води бактерій групи кишкових паличок (у 19 разів). Підземні води використовують для питного водопостачання жителів області, тому таке забруднення становить небезпеку для здоров’я людей. Лабораторні дослідження проб криничної води в с. Великі Грибовичі, с. Малі Грибовичі, с. Малехів, с. Збиранка, м. Дубляни, які розташовані поблизу сміттєзвалища, систематично засвідчували підвищений вміст кадмію і свинцю в криничній воді цих населених пунктів. Забруднення важкими металами криничної води унеможливило її використання. Для населення навколишніх сіл за кошти бюджету м. Львова був проведений водогін і налагоджене централі- зоване водопостачання. Оскільки з 2000-х років природоохоронні заходи на сміттєзвалищі були малоефективними, такі забруднення простежуються і нині. Інфільтрат зі звалища частково надходить на очисні споруди – близько 15 %. Ще частину вивозять на міські очисні споруди, на яких нема ланки хімічного очищення, а неочищені стоки потрапляють у р. Полтву, притоку Західного Бугу – транскордонної річки, що несе забруднення у р. Вісла і в Балтійське море. Згідно з результатами дослідження ДГП “Західукргеологія”, ґрунт у межах санітарно- захисної зони Грибовицького звалища (500 м від звалища) забруднений Cu, Pb, Ni, Cr (ІІІ), Zn. Перевищення ГДК хрому, свинцю та нікелю у пробах ґрунту виявлені також на території най- ближчих сіл Великі і Малі Грибовичі, Малехів (Рожко, Койнова, 2004). Львівське міське звалище у Грибовичах завжди було і нині залишається потужним неорганізованим, а тому й необлікованим джерелом забруднення атмосферного повітря. В околицях сміттєзвалища є специфічний запах, який створює дискомфорт мешканцям навко- лишніх територій. Викиди метану значно скоротилися у період, коли була організована дегаза- ція тіла сміття у рамках реалізації Кіотського протоколу з 2008 р. до 2012 р. Тоді випадки горіння сміття були поодинокими і незначними. Після припинення дії цього протоколу установка з дегазації працювати перестала, і викиди звалищного газу відновились. Саме метан, накопиче- ний у великій кількості, призвів до великої пожежі у липні 2016 р., коли не лише відбулось сильне забруднення довкілля, а й загинули люди. Якщо моніторинг стану довкілля на Львівському міському звалищі проводять упродовж багатьох років, то невеликі міські, селищні і сільські звалища досліджені мало (рис. 2.61, 2.62). Однак, за результатами досліджень Г. Микітчак (2012), навіть невеликі звалища можуть суттєво впливати на компоненти довкілля. Під час досліджень 24 типових сміттєзвалищ Львівщини, проведених у 2005–2012 рр., було виявлено забруднення ґрунту важкими металами, засмічення території поблизу звалищ, скупчення на звалищах тварин, які є потенційними носіями інфек- ційних захворювань, деградацію рослинних угруповань, у яких домінантами є бур’яни. Для прикладу подаємо детальну характеристику типового сміттєзвалища поблизу с. Єлиховичі Золочівського р-ну. Його зареєстрована площа – 4,84 га, фактична – 5,84 га. Початок експлуатації звалища 1964 р. Сюди вивозять відходи з м. Золочів та 17 найближчих сіл, після 2016 р. ще й частину львівських відходів. Виявлено самовільний вивіз сміття, тому ймовірне по- 328 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Рис. 2.61. Сміттєзвалище м. Трускавець Рис. 2.62. Сміттєзвалище поблизу смт Славське трапляння на звалище небезпечних відходів. Робоча ділянка звалища розміщена на 10–15 м вище від навколишньої території, відбувається рознесення відходів вітром на значну відстань. На звалищі проводять самовільні спалення сміття, про що свідчать залишки горіння відходів. На південь від звалища розташовані сільськогосподарські угіддя, на захід – пасовище. До витоку р. Золочівка та Золочівського ставу відстань 1,0–1,3 км. У стометровій зоні впливу у ґрунтах зареєстровано перевищення ГДК Ni – у 1,13 раза, ОДК Cd перевищено у 2,5 раза. У 2009 р. на звалищі розпочали роботи з обвалування та перекриття частини тіла сміття ґрунтом. У 2011 р. Золочівська міська рада виготовила проект і розпочата будівництво полігону ТПВ для м. Золочів на прилеглих до старого звалища територіях. У 2013 р. тут побудували приватну сортувальну лінію, оскільки у структурі відходів переважав пластик – 35 %, було багато скла, тетрапак упаку- вання іншої вторинної сировини. У перші роки роботи ця сортувальна лінія суттєво зменшила навантаження на сміттєзвалище – відсортовували близько половини загального об’єму сміття. Сьогодні будівництво нового полігону ТПВ не відбувається, сортувальна лінія через змен- шення ціни на вторинну сировину, по суті не працює. Старе сміттєзвалище продовжує функціо- нування і забруднення довкілля, незважаючи на часті протести місцевої громади. Останні два роки активізувалась ситуація навколо Броницького сміттєзвалища у Дрого- бицькому р-ні. Цей небезпечний об’єкт функціонує з 1983 р. Офіційно сміттєзвалище закрите ще в 2008 р., але діяло на підставі пролонгованого договору із сільською радою Брониці до кінця 2017 р. Проте і після цього звалище продовжувало приймати відходи, орієнтовно 11,5 тис. м3 щомісяця. Приймання відходів на сміттєзвалище не контрольоване, тому відходами засипані узбіччя під’їзної дороги. Не встановлені межові знаки та не обгороджена територія сміттєзва- лища тому доступ до тіла звалища безперешкодний, а частина відходів міститься за межами земельної ділянки, відведеної для звалища. Обвалування сміттєзвалища часткове, тому фільтрат не збирається і забруднює навколишні ґрунти та ґрунтові води. Немає свердловин для дегазації, тому відбувається забруднення атмосферного повітря звалищними газами. Не виконують основ- них технічних та санітарних заходів: не проводять перешарування відходів та вирівнювання схилів, нема системи відлякування птахів та первинних засобів пожежогасіння, освітлення, дез- інфекції спецтранспорту для розвантаження відходів. Не проводять моніторинг стану довкілля. Якби не активність місцевих жителів, які в 2018 р. перекрили можливість вивезення сміття на Броницьке сміттєзвалище, воно б і далі працювало, створюючи значну геоекологічну не- безпеку. Рішенням суду це сміттєзвалище закрили. Сміття з Дрогобича і району вивозять на інші сміттєзвалища, які часто перебувають у такому ж загрозливому стані. Розроблений проект рекультивації Броницького полігону, вартістю 20 млн грн. Проте питання не вирішене й досі, адже в умовах пандемії коронавірусу COVID-19 й обмеження міжрайонних зв’язків, ТПВ з району знову почали звозити на Броницьке сміттєзвалище. 329 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Особливу загрозу створюють сміттєзвалища, розташовані поблизу заповідних чи курортних територій, водозаборів, зокрема у смт Великий Любінь Городоцького р-ну чи смт Славське Сколівського р-ну. Результати дослідження (Микітчак, 2012) свідчать про вміст рухомих форм важких металів у ґрунтах, поблизу 12 із 20 звалищ виявлено перевищення ГДК важких металів. Найгірша ситуація в зоні впливу сміттєзвалища у с. Павлів Радехівського р-ну. У ґрунтах виявлено пере- вищення ГДК семи важких металів, найбільше по Pb до 4,9 раза, Cr – у 2,0 рази, Zn – в 1,8 раза, перевищення ОДК Cd у 4,4 раза (табл. 2.14). По п’ять важких металів у понаднормових концентра- ціях виявлено у ґрунтах навколо сміттєзвалищ селищ Керниця Городоцького р-ну, Плугів, Новий Яричів Кам’янка-Бузького р-ну. Найбільше перевищення нормативів зареєстроване у 100 м зоні впливу сміттєзвалища поблизу с. Керниця – перевищення ОДК Cd до 6,4 раза. У зоні впливу звалища поблизу с. Плугів зафіксовані перевищення ГДК Ni – у 1,5 раза, Pb – у 3 раза, Cr – у 2,0 раза, ОДК Cd перевищено у 1,5 раза. Саме у с. Плугів розташований Східний водозабір із 9-ма діючими свердловинами, з яких відбувається подача води у м. Львів. Таблиця 2.14 Вміст деяких важких металів (мг/кг) у ґрунтах досліджуваних сміттєзвалищ в Львівській області станом на 2012 р. (Микітчак, 2012)* № Адміністративна Zn Cd Ni Co Pb Cu Cr з/п приналежність звалища 1 Красне 37,15 0,85 1,13 2,16 8,09 1,36 2,08 2 Олесько 2,25 0,68 2,55 0,42 6,69 0,37 0,37 3 Керниця 34,89 3,22 8,99 7,10 24,24 2,17 6,92 4 Великий Любінь 32,57 1,11 3,04 2,44 6,54 0,90 2,18 5 Єлиховичі 25,78 1,91 2,16 0,92 16,32 2,47 7,66 6 Плугів-1 6,98 1,27 2,04 3,58 9,22 0,79 6,36 7 Плугів-2 13,05 2,44 5,18 5,63 17,57 1,54 13,42 8 Новий Яричів 58,29 0,99 5,94 4,32 25,08 3,97 3,68 9 Стоянів 24,20 0,63 0,89 0,40 7,83 0,24 3,17 10 Павлів 41,65 2,21 6,64 5,14 29,45 4,95 12,05 11 Дубина 29,86 0,42 3,74 5,88 10,20 3,37 1,67 12 Івано-Франкове 8,97 1,25 4,49 3,53 8,51 0,54 3,74 ГДК, мг/кг 23,00 0,50 4,00 5,00 6,00 3,00 6,00 Примітка: * ‒ курсивом виділено значення, які перевищують ГДК Головна причина забруднення ґрунтів важкими металами – небезпечні відходи у складі побутових: батарейки, використані ртутовмісні прилади, стара побутова техніка, які у великих кількостях потрапляють на сміттєзвалища області. Впливають також геоекологічні умови сміттє- звалищ, які часто розміщені у пониженнях, з підвищеним рівнем ґрунтових вод, на заболочених ділянках. Поблизу всіх досліджуваних сміттєзвалищ розташовані поля, на яких вирощують сільськогосподарську продукцію чи випасають худобу, тому перевищення ГДК рухомих форм важких металів у ґрунті може зумовити потрапляння їх у сільськогосподарську продукцію. ВАТ “Геотехнічний інститут” провів аналіз овочевих культур, які вирощували на приватних городах у двохсотметровій зоні впливу Грибовицького сміттєзвалища до 2005 р. Зокрема, аналіз свідчить про значні перевищення ОДК кадмію (у буряках – 20 разів, капусті – 30 разів), свинцю (у буря- ках – 3 ГДК, капусті – 5 ГДК), миш’яку (у буряках – 5 ГДК, капусті – 9 ГДК) (Рожко, Койнова, 2004). Нині більшість із наведених у таблиці сміттєзвалищ ліквідовані. Залишились діючими лише звалища у Красне, Великому Любені, Єлиховичах, Новому Яричеві. Проте рекультивацію ліквідованих сміттєзвалищ проводили найдешевшими методами: сміття не вивозили, а вирів- нювали і засипали поверх шаром ґрунту без ізоляції, тому негативний вплив цих “рекульти- вованих” сміттєзвалищ ще довго буде проявлятись у різних компонентах геосистем. 330 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Еколого-ценотичні дослідження Г. Микітчак (2012) дали змогу виявити вплив сміттєзвалищ Львівщини на рослинний покрив та тварин. Звалища ТПВ заростають синантропними, зазвичай адвентивними видами рослин, створюючи рудеральні фітоценози. Стійкі угрупування на звали- щах утворюють також карантинні та отруйні види бур’янів. Домінантними видами рослин на звалищах Львівської області вважають: полин звичайний (Artemisia vulgaris L.), кропиву дво- домну (Urtica dioica L.), пирій повзучий (Elytrigia repens L.), хрін звичайний (Armoracia rusticana Gaerth., Mey. et Schreb.); скажений огірок (Ecbalium elaterium (L.) A. Rich); розрив-трава залозиста (Impatiens glandulifera Royle); очерет звичайний (Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud.); станактис однорічний (Stenactis annua Nees). Субдомінантами фітоценозів звалищ ТПВ у Львівській області здебільшого є куничник наземний (Calamagrostis epigeios (L.) Roth.), деревій звичайний (Achillea millefolium L.), лопух справжній (Arctium lappa L.) і повстяний (A. tomentosum L.), берізка польова (Сonvolvulus arvensis L.), ромашка продірявлена (Matricaria perforata Merat), бузина чорна (Sambucus nigra L.), грясти- ця збірна (Dactylis glomerata L.), собача кропива п’ятилопатева (Leonurus quinquelobatus L.), мати-й-мачуха звичайна (Tussilago farfara L.), осот польовий (Cirsium arvense L.), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare L.), холодок лікарський (Asparagus officinalis L.); соняшник бульбистий, топінамбур (Helianthus tuberosus L.); очеретянка звичайна (Phalaroides arundinacea (L.) Rausch.); гірчак почечуйний (Polygonum persicaria L.). Частка алохтонних видів у видовому різноманітті сміттєзвалищ сягає 71 %, у тому числі частка сегетальних видів – 40 %, декоративні й сільськогосподарські здичавілі види становлять 11 %. Серед досліджених синантропних видів переважають евапофіти (27 %), епекофіти (21 %), ергазіофіти (18 %) і геміапофіти (16 %) (Микітчак, 2012). Загалом звалища суттєво впливають на зміну рослинного покриву, навіть після припи- нення експлуатації рослинний покрив не відновлюється до первинного стану. Відновлювальні сукцесії рослинного покриву звалищ проходять у кілька етапів. Піонерна стадія триває один– два роки, рослини поселяються на відкритому ґрунті чи на субстраті з ТПВ (характерна також для територій, де відходи постійно перегортають, досипають чи пересипають ґрунтом). Проміж- на стадія триває від декількох років до кількох десятків років (залежно від термінів експлуатації, розмірів, складу та об’ємів сміття), звалище чи його частини вкриваються суцільним постійним рослинним покривом. Ренатуральна стадія – рослинний покрив наближається до природного. Це відбувається переважно через декілька десятків років після закриття звалища чи на його периферійних частинах. Найбільш чисельною й таксономічно багатою групою хребетних тварин, типових для зоо- ценозів сміттєзвалищ, є птахи (зграї чайок, воронових і голубиних). З’являються у весняно-літній період і лелеки, які тут харчуються. На сміттєзвалищах багато безхатніх собак, розмножуються щурі. У фільтраційних водоймах проживають планктонний рачок-полісапроб дафнія (Daphnia magna Straus), гіллястовусі ракоподібні (Crustacea: Cladocera) і види малощетинкові червів оліго- хет (Oligochaeta), що свідчить про сильне органічне забруднення цих водойм (Микітчак, 2012). Отож усі без винятку сміттєзвалища Львівської області формують локальні атмосферні й геоекологічні аномалії з несприятливими санітарно-епідеміологічними властивостями. Більшість сміттєзвалищ не мають захисних систем, які б унеможливлювали проникнення небезпечних фільтратів у поверхневі і підземні води, ґрунти і сільськогосподарську продукцію, що вирощують у зонах їхнього впливу. Усі об’єкти поводження з ТПВ розміщені під відкритим небом, тому виділять звалищний газ в атмосферне повітря. На більшості сміттєзвалищ Львівщини не організовано санітарно-захисну зону, порушені нормативні відстані до сільськогосподарських угідь чи водних об’єктів, не дотримуються техно- логій складування, немає обвалувань та обвідних ровів для фільтрату, не відбувається збір й очищення фільтрату. Все це призводить до частих випадків самозаймання сміття у теплу пору року, рознесення легких відходів на сусідні території. Сміттєзвалища негативно впливають не 331 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля лише на довкілля, а й на здоров’я населення. Тому збільшились випадки протесту населення найближчих громад проти функціонування сміттєзвалищ чи побудови нових будь-яких об’єктів поводження з ТПВ. Для обліку і в подальшому ліквідації стихійних звалищ у 2016 р. Департамент екології і природних ресурсів Львівської ОДА започаткував “Інтерактивну мапу сміттєзвалищ” (https:// ecomapa.gov.ua). Ефективному управлінню відходами перешкоджає також і відсутність повних даних щодо об’ємів та морфологічного складу побутових відходів. Офіційні дані про склад побутових відходів в Україні розкидані по різних джерелах чи звітах та часто суперечать один одному, а в статистичному збірнику взагалі не облікують ТПВ, як такі. Є категорія “відходи домо- господарств”, у які включені ТПВ. Довідка про стан у сфері поводження з відходами подається у довільній формі, тому в Екологічному паспорті Львівської області (2018) немає відомостей про об’єми та склад ТПВ у районах, відсутня інформація про відходи м. Львова – найбільшого за обсягами джерела утворення ТПВ. У Львівській області на 2017–2030 рр. розроблено стратегію управління відходами, яка ґрунтується на превентивних підходах. Заплановано запровадити роздільний збір відходів від населення і досортування їх за фракціями на спеціальних лініях. Це дасть змогу зменшити об’єми сміття, які вивозять на полігони ТПВ, на 60–70 %. Донедавна населення та українські виробники не були зацікавлені у скороченні обсягів продукування відходів, сортування сміття впроваджувалось дуже слабко через малу рентабельність галузі перероблення сміття. У 2020 р. прийнято законопроєкт “Про управління відходами”, який встановлює нові прозорі правила галузі і передбачає запровадження ієрархії поводження з відходами, принципу “забруднювач платить” та системи розширеної відповідальності виробника, яка встановлює вимогу для вироб- ників упаковки нести відповідальність за повний цикл життя створеної упаковки, батарей, акумуляторів, електричного та електронного обладнання тощо. Реалізація прописаних у законі заходів дозволить збільшити відповідальність усіх учасників “сміттєтворення”, мотивувати насе- лення до зменшення продукування відходів, розвивати інфраструктуру перероблення вторинних ресурсів ТПВ, якої сьогодні, по суті, немає. На замовлення Львівської ОДА розробляють “Регіональний план управління відходами у Львівській області до 2030 р.”. Територію регіону планують поділити на п’ять або шість кластерів поводження з ТПВ, в яких буде по одному полігону та декілька сортувально-пресу- вальних станцій. Паралельно планують закриття та рекультивацію усіх сміттєзвалищ. Вже розпо- чато рекультивацію Грибовицького сміттєзвалища, проведені усі технічні підготовчі роботи. ЛКП “Зелений Львів” у тестовому режимі запустило біодеградаційну установку для перероб- лення органічної фракції побутових відходів львів’ян у біогумус, який буде використаний для рекультивації Грибовицького сміттєзвалища. Розпочата побудова станції очистки фільтрату за допомогою технології зворотного осмосу. Вже розпочались роботи з дегазації тіла сміття. Проводять успішну рекультивацію типового сміттєзвалища міста Миколаїв Львівської обл., яке перебувало за крок до закриття. Використовуючи досвід впорядкування звалищ у США, компанія ГрінЕра розробила проект рекультивації та реалізувала його. Спочатку сформу- вали поверхню полігону: згорнули відходи, втрамбували і виположили схили під кутом 18°, перешарували все ґрунтом. Щоб мінімізувати утворення інфільтрату, відвели стічні води та постійно забезпечують належне складування ТПВ. Збудовано дорогу навколо сміттєзвалища, організоване зважування, забезпечена цілодобова охорона, відеоспостереження та освітлення. По периметру сміттєзвалища пробурені свердловини для моніторингу впливу на довкілля. У такий спосіб вдалось продовжити роботу звалища, допоки не побудують центральний кластер- ний полігон ТПВ. Коли ресурс сміттєзвалища буде вичерпано, планують провести рекультивацію: тіло сміття накриють спеціальним шаром технологічної мембрани, щоб унеможливити про- никнення води, пробурять пасивні свердловини для вивільнення звалищного газу, а зверху накриють шаром ґрунту на який посіють траву. 332 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Вже розроблені проєкти рекультивації сміттєзвалищ у Стрию, Новому Яричеві, Івано- Франковому, запланована ліквідація малих стихійних сміттєзвалищ. Зазначимо, що запобігти негативним впливам сміттєзвалищ на довкілля можна не лише завдяки застосуванням екологічних технологій. Важливе одночасове ведення масштабної еко- освітньої роботи серед населення та у засобах масової інформації (Койнова, 2019). Потрібно змінювати свідомість людей і виховувати особисту відповідальність за стан довкілля шляхом екологічного просвітництва. У 2019 р. проведені масові екоосвітні заходи у м. Львові та області з питань поводження з побутовими відходами. Важливим кроком є організація переробки від- сортованої сировини і створення ринку вторинних ресурсів. Посилення контролюючої функції управління та державна фінансова підтримка виходу із сміттєвої кризи дасть змогу налагодити систему поводження з відходами і зменшити їхній негативний вплив на довкілля. 2.5.3. Поводження з пестицидами та отрутохімікатами Пестициди (лат. pestis – зараза, чума, шкода; cidus – вбиваючий) – токсичні речовини, їхні сполу- ки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регу- ляції та припинення розвитку шкідливих організмів, а також гризунів, бур’янів, деревної, чагар- никової рослинності, засмічуючих видів риб унаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям. У невеликих масштабах їх викори- стовували ще з давніх часів. Миш’як як пестицид використовували стародавні греки та римляни. Наприкінці ХІХ ст. сполуки миш’яку стали широко використовувати як інсектициди в Європі та Північній Америці, і це призвело до виникнення першого законодавства щодо пестицидів у 1900 р. Застосування синтетичних пестицидів розпочалося у 1930-ті роки. Після Другої світової війни використання пестицидів давало великі врожаї. У 1950-х роках з’явилися численні дослід- ження, які показали проблеми використання пестицидів. Книга Речел Карсон “Безмовна весна” (США) стала “криком душі” про шкоду пестицидів для екосистем. В Україні накопичення пестицидів почалося у 70-х роках XX ст. після заборони використання низки пестицидів під час виробництва продуктів харчування. Парадокс був у тому, що використання заборонили, а виробництво – ні, оскільки пестициди займали проміжну ланку у виробництві військово-про- мислового комплексу (Усе…, 2010). Сьогодні використання пестицидів є беззаперечним у своїх масштабах, адже світове сільське господарство багато втрачає від шкідливих організмів. За даними ФАО, одні лише хвороби рослин у період вегетації пошкоджують до 30 % урожаю, а за час зберігання від них кожний рік гине 33 млн т зерна, хлібних злаків. За рік світові втрати від бур’янів у грошовому еквіваленті становлять 33 млрд доларів. Загальні збитки від шкідливих комах, хворіб рослин і бур’янів становлять 75 млрд доларів на рік. За природою пестициди поділяють на дві групи: препарати хімічного і біологічного походження. За хімічною природою найрозповсюдженішими є хлорорганічні, фосфорорганічні та препарати міді, ртуті, сірки, карбамати, піретроїди та ін. Хлорорганічні пестициди вико- ристовують у сільському господарстві, але вони дуже добре акумулюються в організмі і деякі з них дуже стійкі. Ці пестициди високотоксичні навіть у незначній кількості, а ті продукти, які утворюються в результаті їхнього розкладу, можуть бути ще токсичнішими. Також хлорорганічні пестициди здатні долати значні відстані повітряними і водними потоками та шляхами міграції птахів, тварин і риб. Фосфорорганічні пестициди швидко розпадаються під впливом чинників зовнішнього середовища (світла, температури, у кислому середовищі) і руйнуються при тепловій обробці. У разі дотримання правил використання отруїтись ними не можливо, тому їх широко виробляють і використовують у сільському господарстві. Більшість фосфорорганічних сполук характеризуються кумулятивним ефектом і тому можуть становити небезпеку для здоров’я 333 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля людини. Токсичність цих сполук зумовлена тим, що вони пригнічують діяльність ряду ферментів й у крові накопичується ацетилхолін, що призводить до порушення функцій центральної нерво- вої і серцево-судинної систем. Під біопестицидами розуміють пестициди, які одержують за допомогою мікроорганізмів або з природних продуктів. Сьогодні світова спільнота покладає великі надії на біопестициди. Сьогодні у світовій практиці міжнародним документом, що регулює нормування пести- цидів у сільському господарстві, є Кодекс Аліментаріус (Codex Alimentarius). Кодекс встановлює максимально допустимі рівні (МДР) залишків пестицидів у харчових продуктах і кормових культурах як стандарти, що забезпечують безпеку харчових продуктів. Кодекс встановив понад 4 300 МДР, які охоплюють майже 200 різних пестицидів. Основний документ, що регулює використання пестицидів у сільському господарстві України, є “Список хімічних і біологічних засобів боротьби із шкідниками, хворобами, бур’янами і регуляторами росту, які дозволені для використання в сільському господарстві”. Перелік пестицидів, які пройшли державну реє- страцію в Україні, охоплює сполуки понад 20 хімічних класів, з них дозволено використовувати близько 300 видів пестицидів. Організацією, що веде облік за використанням пестицидів у регіоні є Головне управління держпродспоживслужби у Львівській області, зокрема, його структурні підрозділи – Управління фітосанітарної безпеки та Управління державного нагляду за дотриманням санітарного законо- давства. Згідно з чинним законодавством усі сільськогосподарські підприємства зобов’язані надавати інформацію про обсяги використання пестицидів, проте відповідальність щодо пору- шень законодавства не передбачена. За даними управління держпродспоживслужби за 2018 р, у Львівській області прозвітували 663 підприємства різної форми власності, з них 204 сільсько- господарські підприємства, 434 фермерські господарства, 25 – інші підприємства (рис. 2.63). 90 80 80 75 70 70 60 50 41 40 40 34 34 36 33 31 32 32 29 29 30 19 21 19 19 21 20 10 0 0 Рис. 2.63. Кількість сільськогосподарських господарств, що звітують про обсяги внесення пестицидів у розрізі районів Львівської області Усі підприємства використали 1 419,921 т пестицидів. З них інсектицидів – 128,525 т; фунгіцидів – 348,763 т; препаратів для протруювання насіння – 46,219 т; гербіцидів – 779,678 т; десикантів – 103,604 т; фумігантів – 0,005 т; родентицидів – 2,873 т; біопрепаратів – 10,254 т (рис. 2.64). Щодо інсектицидів, то найпоширенішими препаратами серед сільськогосподарських підприємств є Данадим стабільний, Альфа-супер КЕ, Бі-58 та Атрікс. Серед фунгіцидів най- 334 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. поширенішим є Адексар Плюс, Амістар Екстра, Авіатор XPRO Байер та Абруста КС. У переліку препаратів для протруювання насіння найбільше використовують Кінто Дуо, Вітавакс, Еместо Квантум. Серед десикантів є Гліфоган, Раундап, Реглон Супер, Скорпіон РК. 0,0003% 0,20% 0,70% інсектициди 7,20% 9,00% фунгіциди препарати для протруювання насіння 24,00% гербіциди десиканти фуміганти 54,00% родентициди 3,20% біопрепарати Рис. 2.64. Обсяги використання різних типів пестицидів у межах Львівської області (станом на 2018 р.) Позитивним фактом є те, що в межах Львівщини популярними серед пестицидів є біо- препарати, які безпечні для довкілля, такі як: Екостерн, Оптімайз, Бактероцид, Нітрофікс тощо. Наприклад, у складі препарату Екостерн містяться гриби і бактерії, які пришвидшують роз- кладання поживних решток, антагоністи патогенних мікроорганізмів, живі клітини бактерій Bacillus subtilis, Azotobacter, Enterobacter, Enterococcus та гриби Trichoderma lignorum, Trichoderma viride, загальне число життєздатних клітин 2,5×109 КУО/см3, і важливо, що препарат виго- товляють в Україні. Інший біопрепарат вітчизняного виробництва – Нітрофікс, що призначений для бобових, причому для кожного виду культур використовують окремий штам бактерій роду Rizobium. Його застосовують для забезпечення доступним азотом рослини і здешевлення технології вирощу- вання бобових культур. Бульбочкові бактерії проникають у корені бобових рослин через коре- неві волоски. У міру просування по кореневому волоску бактерії виділяють слиз, внаслідок чого утворюються довгі нитки (або тяжі). Ці утворення, що одержали назву інфекційних ниток, глибо- ко проникають у корені рослини, де бактерії інтенсивно починають розмножуватися, що стиму- лює швидке поділ клітин рослини навколо бактеріальних вогнищ і приводить до виникнення клубнів. Препарат нешкідливий для людини, теплокровних тварин, комах, навколишнього сере- довища, не володіє фітотоксичністю. Надзвичайно актуальним сьогодні екологічним питанням залишається проблема подаль- шого зберігання та утилізації заборонених і непридатних до використання у сільському госпо- дарстві хімічних засобів захисту рослин та інших агрохімікатів. За часів Радянського Союзу накопичено сотні тон отрутохімікатів для боротьби з бур’янами і шкідниками сільськогосподар- ських культур. Зокрема, в Львівській області у 2006 р. акумульовано близько 800 т непридатних для використання пестицидів (Довкілля…, 2007). На жаль, дані щодо обсягів пестицидів у регіоні не остаточні через відсутність достовірної й вичерпної інформації щодо місць їхнього зберігання. Отрутохімікати давно проникнули у ґрунтовий покрив і підземні води та спричиняють негативний вплив на навколишнє природне середовище. Пестициди виявляють мутагенну, пато- 335 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля генну, канцерогенну та інші негативні дії на довколишній рослинний покрив, тваринний світ й людину. Навіть разовий контакт людини окремими пестицидами призводить до зміни біотоків в його головному мозку (енцефалограми) (Врочинський, 1979). Близько 90 % усіх фунгіцидів, 60 % гербіцидів і 30 % інсектицидів є канцерогенними (Курдюков, 1982). Водночас, застосування пестицидів призводить до зниження біологічної активності ґрунтів і перешкоджає природному відновленню їхньої родючості, а також викликає втрату харчової цінності та смакових якостей сільськогосподарської продукції, збільшує втрати і скорочує термін збереження продукції, зни- жує урожайність багатьох культур внаслідок загибелі комах-запилювачів. До основних проблем поводження із непридатними пестицидами варто віднести жахли- вий стан інвентаризації складів. Здебільшого інформація щодо стану й переліку заскладованих речовин та їхньої маси втрачена або відсутня. Заміри кількісного та якісного вмісту речовин про- ведені переважно окомірно (Регіональна..., 2005). Іншою актуальною проблемою є неузгодже- ність прав власності на склади і прискладські площі. Нові власники об’єктів часто відмовля- ються визнавати відповідальність за залишені попередниками пестициди. У свою чергу, варто зазначити, що знешкодження отрутохімікатів є складним і дорогим процесом. Недостатньо в державі й підприємств, що займаються утилізацією пестицидів. В Україні діють два підприємства, що здатні знешкоджувати хімічні відходи: ТзОВ “Елга” (м. Шостка Сумської обл.; пестициди спалюють при дуже високих температурах) і ТзОВ “Екоцентр” (м. Кіровоград; пестициди пере- робляють за технологією лужного гідролізу у спеціальних реакторах) (Утилізація, 2008). Станом на 1 січня 2010 р. в Львівській області накопичено близько 484 т заборонених і непридатних до використання пестицидів у 102 складах, з них вивезено і перезатарено – близько 180 т. Повністю очищено від отрутохімікатів території Мостиського, Самбірського і Турківського районів. Найбільше пестицидів залишилося у Золочівському (87,7 т), Жидачів- ському (72,3), Пустомитівському (62,8) і Дрогобицькому (57,9) районах (рис. 2.65). Зокрема, обстежено найбільший у Львівській області склад пестицидів у смт. Гніздичів Жидачівського району (загальна маса речовин понад 70 т; умови зберігання – незадовільні), с. Звенигород (37 т; дуже складні) і с. Оброшино (12 т; дуже складні) Пустомитівського району, с. Лани Перемишлянського району (дуже складні), с. Ожидів Буського району (незадовільні; проводять вивезення отрутохімікатів), м. Судова Вишня (незадовільні; проводять перезатарювання і виве- зення отрутохімікатів), с. Сянки Турківського району (37 т; незадовільні, склад ліквідовано), с. Добросин Жовківського району (складні; пестициди вивезені), с. Старий Яричів Кам’янка-Бузь- кого району (складні; пестициди перезатарені і підготовлені до вивезення на утилізацію), с. Артасів Жовківського району (складні; склад ліквідовано) (Андрейчук, Іванов, Сулик, 2011). Найвищу щільність складів пестицидів спостерігаємо в межах Розточчя, Опілля і Поділь- ської височини (див. рис. 2.15). Площі з високою концентрацією екологічно небезпечних об’єктів простягаються вздовж Головного європейського вододілу. Склади розміщені у районах актив- ного ведення сільського господарства. У свою чергу, найнижча щільність складів отрутохімікатів припадає карпатські райони області. Водночас, низьку щільність складів пестицидів спостері- гаємо на значній території Волинської височини і Малого Полісся. На основі створеної бази даних і результатів польових досліджень (Андрейчук, Іванов, Сулик, 2011) проаналізовано стан екологічно небезпечних об’єктів в Львівській області. Для цього опрацьовано результати аналізів 204 проб ґрунтів і 26 проб поверхневих вод. В усіх пробах ґрунту та 12 пробах води виявлено залишки пестицидів та продуктів їхнього розкладу. У пробах знайдено залишкові кількості хлорорганічних пестицидів та продуктів їхнього розкладу. Результати дослідження підтверджують наявність активної горизонтальної і вертикальної мігра- ції пестицидів у ґрунтах і поверхневих водах. Зазначимо, що наведена статистика – це офіційні дані, які не відображають інформацію про нелегальне використання пестицидів. Адже відомим фактом є те, що багато агрофірм та приватних господарств використовує значну кількість пестицидів, про яку офіційно не звітують, у 336 Геоекологія Львівської області Поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами 2.5. Рис. 2.65. Щільність складів непридатних пестицидів у Львівській області, станом на 2010 р. (Андрейчук, Іванов, Сулик, 2011) 337 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля тому числі такі препарати, що заборонені в Україні і потрапляють на наш ринок нелегально. Наприклад, за результатами моніторингу у рамках проекту Глобального екологічного фонду “Enabling Transboundary Cooperation and Integrated Water Resources Management in the Dniester River Basin”, у Дністрі та його притоках, зокрема у межах Львівської області, виявлено такі пести- циди, як тербутилазин (хлортриазин), карбарил, метолахлор, ацетохлор і пропазин-2-гидрокси, що входять у групу засобів захисту рослин. Наголосимо, що в межах Львівської області на відміну від інших областей практично вирішено проблеми, пов’язані із забороненими та непридатними до використання пестици- дами. Завдяки “Регіональній програмі заходів з безпечного поводження із забороненими і непридатними для використання в сільському господарстві пестицидами у Львівській області на 2005–2010 рр.”, впродовж 2004–2008 рр. у регіоні видалено і знешкоджено 521,04 т не- придатних пестицидів. Зокрема, у 2004 р. утилізовано 81,74 т, у 2005 – 40,77 т, у 2006 – 101,82 т, у 2007 р. – 89,24 т. Протягом 2008 р. з області вивезено на утилізацію 207,46 т непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин (Пестициди, 2018). Вже у 2008 р. вперше забезпечено чотиристороннє фінансування для очищення області від непридатних пестицидів. Розпочалась реалізація проекту “Утилізація токсичних пестицидів на території Львівської області в басейнах транскордонних рік Сян та Західний Буг” Програми Добросусідства Польща–Білорусь–Україна. У рамках проекту у 2008 р. проведено перезатарення 100,0 т непридатних пестицидів, які містились в басейнах транскордонних рік Сян і Західний Буг, з них 66,0 т вивезено в Німеччину на знешкодження (Пестициди, 2018). Отже, сьогодні у Львів- ській області завдяки спільним зусиллям Департаменту екології і природних ресурсів Львівської ОДА і міжнародній спільноті немає непридатних до використання пестицидів та отрутохімікатів. У подальшому важливо контролювати стан використання небезпечних речовин і не допускати виникнення нових ризиків, пов’язаних із забрудненням довкілля Львівщини пести- цидами, а проблеми їх застосування у агросфері регіону мають бути предметом моніторингу навколишнього природного середовища. 338 Геоекологія Львівської області Радіаційна ситуація 2.6. 2.6. РАДІАЦІЙНА СИТУАЦІЯ 2.6.1. Природна радіоактивність Населення і природне середовище Львівщини піддаються дії йонізуючого опромінення, що зумовлене як природним, так і техногенно-підсиленим радіаційним фоном. Природну радіо- активність формує космічне випромінювання, рівень якого зростає з географічною широтою і висотою місцевості. Значну частину природної радіації створюють ізотопи урану, торію, продукти їхнього розпаду і калію-40 (40К), що вміщені у гірських відкладах і ґрунтах. Природна радіо- активність води та атмосферного повітря здебільшого зумовлена вмістом радію і продукту його розпаду – радону (Середа, Гриньков, 2016). Регіон зачислено до двох уранових провінцій: Волино-Подільської та Українських Карпат. У 1985 р. фоновий рівень радіоактивного забруд- нення геосистем цезієм-137 (137Cs) не перевищував 1,0‒3,0 кБк/м2, а стронцієм-90 (90Sr) ‒ 0,7‒ 2,5 кБк/м2 (Електронний…, 2014). Водночас підвищення показників природної радіоактивності виявлено в окремих гірських місцевостях Українських Карпат. Також досліджено радіоактив- ність мінеральних вод Трускавецького родовища і доведено, що вона зумовлена підвищеним вмістом 40К (Івасівка та ін., 2004). Техногенно підсилений радіаційний фон останніми роками має значний вплив на за- гальне радіаційне опромінення людини. Сьогодні середні сумарні індивідуальні ефективні дози жителів Львівщини становлять 4,6‒4,8 мЗв/рік. Техногенно підсилена радіоактивність у регіоні простежується на підприємствах та об’єктах добування, збагачення і перероблення паливно-енергетичної сировини, зокрема, кам’яного вугілля, нафти, газового конденсату і вільного газу. Гірничі процеси супроводжує винесення на земну поверхню гірських порід і мінералів, у яких концентрація природних радіонуклідів перевищує рівень місцевого радіа- ційного фону. Забруднення довкілля радіонуклідами має особливості, розглянуті на прикладі модельної ділянки, розміщеної в межах породних відвалів ДП “Шахта “Візейська”. Проведене радіометричне знімання дало змогу визначити умови перерозподілу, міграції та акумуляції техногенних радіонуклідів (Іванов, Ковальчук, 2007). Рівень експозиційної дози для геосистем відвалів змінюється від 8 до 12 мкР/год (0,08–0,12 мкЗв/год) і досягає 25–30 мкР/год (0,25– 0,30 мкЗв/год), що суттєво вище за рівень геохімічного фону прилеглих територій, який стано- вить 5–6 мкР/год (0,05–0,06 мкЗв/год). Радіоактивне забруднення є незначним і залежить від природних умов міграції радіонуклідів і розміщення геосистем у ряді геохімічного сполу- чення (4,5–21,4 мКі/км2), однак воно перевищує рівень природного геохімічного фону у три– десять разів. Радіометричні знімання також проведено у геосистемах гірничопромислових й пост- майнінгових районів Львівської області (Червоноградського, Яворівського і Дрогобицько-Стеб- ницького), а також в околицях Добротвірської ТЕС. Спалювання на електростанції вугілля призводить до осідання пилу, попелу, золи із підвищеним вмістом радіоактивних речовин на поверхню ґрунту біля теплової електростанції та накопичення у золосховищах. Загалом об’єк- тами техногенно підсилених джерел радіації у регіоні є різні сховища гірничопромислових відходів ‒ терикони, відвали, хвостосховища, відстійники, стави-накопичувачі технічних вод тощо. Результати досліджень показали, що рівень експозиційної дози гірничопромислових об’єктів на Львівщині перевищує фоновий в середньому у 1,2–1,6 раза. Водночас середні показники радіоактивного забруднення 137Cs вищий від фонового у 1,3–1,7 раза, а 90Sr – у 2,0–5,0 разів. 339 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2.6.2. Техногенні джерела радіації У Львівській області нема потужних техногенних джерел радіації, таких як атомні електро- станції і підприємства з добування урану, його збагачення і перероблення на ядерне паливо. Відстань від Львова до найближчих радіаційно-небезпечних обʼєктів ‒ Хмельницької і Рівнен- ської АЕС ‒ становить 195 і 210 км, відповідно. У регіоні налічують чимало джерел йонізую- чого випромінювання у промисловості, медицині і науці, на митниці чи транспорті. В регіоні функціонує 14 об’єктів господарської діяльності, які використовують джерела йонізуючого випромінювання. Найбільше радіаційно-небезпечних підприємств розміщено у Дрогобицькому (6), Миколаївському, Сокальському і Стрийському (по 2) районах. У 2018 р. зареєстровано 188 радіонуклідних джерел йонізуючого випромінювання і 836 генераторів йонізуючого випромінювання у понад 200 власників. Головними радіонуклідами є америцій- 241 (241Am), кобальт-60 (60Co), іридій-192 (192Ir) і цезій-137 (137Cs) (Доповідь…, 2019). До робіт щодо застосування, зберігання, транспортування і захоронення джерел йонізуючого випро- мінювання залучено майже 1 200 осіб категорії “А” радіаційної безпеки, понад 12 400 ме- дичних працівників та персоналу промислових, освітніх та наукових установ, що належать до категорії “Б”. Західна інспекція з ядерної і радіаційної безпеки видала 356 ліцензій на провадження діяльності з використанням джерел йонізуючого випромінювання в регіоні. У 2018 р. з метою радіаційного контролю здійснено 109 інспекцій і складено 18 протоколів про адміністративні правопорушення (Звіт…, 2018). Все частіше виявляють проблеми із контрабандними і “поки- нутими” джерелами радіації, які є потенційно небезпечними для здоров’я населення. Зокрема, 17‒19 вересня 2018 р. у районі митного пункту “Рава-Руська” пройшли українсько-польські навчання з відпрацювання сценаріїв виявлення ядерної контрабанди (Доповідь, 2019). За остан- ні десять років радіаційних аварій у регіоні не зареєстровано. Вагомою проблемою реґіону є утилізація і збереження радіоактивних відходів. Проблема негативного впливу радіації на природне середовище стає дедалі актуальнішою, що пов’я- зано із зростанням кількості радіоактивних речовин як природного, так і техногенного поход- ження. У с. Буда Яворівського р-ну, за 16 км від Львова, розміщений міжобласний спеціалізо- ваний пункт Державної корпорації “Українське державне об’єднання “Радон”, де привозять промислові і медичні радіоактивні відходи із семи областей Західної України. Він є найбільшим накопичувачем відпрацьованих джерел йонізуючого випромінювання у Львівській області (рис. 2.66). У сховищі накопичено 1 299,2 т (2 108,0 м3) твердих і 480,0 м3 рідких радіоактивних відходів промислових підприємств, медичних установ і науково-дослідних лабораторій. Водночас тут зберігають 164,3 тис. од. джерел йонізуючого випромінювання. Питома радіо- активність техногенних джерел радіації становить 1,07‒1,68 Бк (Доповідь…, 2019). У 2018 р. на пункт завезли 1,25 т радіоактивних відходів і 90 відпрацьованих джерел йонізуючого випромінювання (Публічний…, 2019). Близько 85–90 % накопичених радіоактивних відходів вважають низько- та середньоактивними. Відходи, які поступають на зберігання на пункт з метою недопущення їхнього впливу на природне середовище та населення, ізолюють відпо- відно до встановленої технології. Згідно з офіційними інформацією ДК “Радон”, потужності доз радіації не перевищують фонові значення у регіоні, однак мешканці навколишніх сіл продовжують протестувати проти діяльності сховища. У листопаді 2018 р. розпочалася реалізація проекту “Комплексна оцінка безпеки майданчиків з поводження з радіоактив- ними відходами, які експлуатує ДК “Радон”, і проектування заходів з реабілітації проблемних сховищ” (бюджет 1,4 млн євро) у рамках співпраці з ЄС у сфері ядерної безпеки. Кінцевою 340 Геоекологія Львівської області Радіаційна ситуація 2.6. метою проекту є переміщення відходів до Чорнобильської зони відчуження для повторного безпечного захоронення. За часів Радянського Союзу у лісових масивах в околицях Червонограда, Радехова, Бро- дів, Стрия і Моршина діяли військові бази з балістичними ядерними ракетами середньої дальності польоту. У 1994 р. Україну примусили відмовитися від ядерної зброї і ракети вивезли до Російської Федерації, а військові бази демонтували. Сьогодні радіаційних фон у районах шахтних пускових установок може перевищувати у два‒три рази фонові значення. Розглянемо проблеми забруднення радіонуклідами урбосистем Львова. У 2003‒2016 рр. ми провели радіаційне знімання у центральній, східній і південній частині міста (понад 550 ви- мірювань). У центральній, старовинній частині міста, яка внесена до списку архітектурної спадщини ЮНЕСКО і є здебільшого пішохідною, середні рівні гамма-випромінювання коли- ваються від 5 до 7 мкР/год (0,05‒0,07 мкЗв/год), а максимальні ‒ не перевищують 14 мкР/год (0,14 мкЗв/год). Водночас густина потоку бета-випромінювання становить 1,5–2,0 см–2×хв–1 (Іванов, 2003). Вищі рівні забруднення радіонуклідами урбосистем простежуються в централь- ній частині міста, що прилягає до головного корпусу Львівського національного університету і парку імені Івана Франка. Підвищення радіаційного фону виявлено на площі перед пам’ятни- ком і зумовлено використанням радіаційно-небезпечних гранітних плит (рис. 2.67). Гамма-фон у багатьох місцях перевищує 15–25 мкР/год (0,15–0,25 мкЗв/год), а значення густини бета- потоку – 3,0–7,5 см–2×хв–1. У східній частині Львова виявлено найнижчі показники радіоактив- ного забруднення: гамма-випромінювання – 4–7 мкР/год (0,04‒0,07 мкЗв/год), максимальні ‒ до 12 мкР/год (0,12 мкЗв/год), а бета-потоку – 0,5–1,5 см–2×хв–1. Подібна радіаційна ситуація властива для паркових зон Високого замку і Львівської цитаделі. Загалом виявлені у Львові ареали радіоактивного забруднення порівняно сталі у просторі і часі та корелюються з інтенсивністю транспортного навантаження з підвищенням показників над фоновими на 5‒8 мкР/год (0,05–0,08 мкЗв/год). Несуттєві коливання показників радіо- активного забруднення (до 2–3 мкР/год) простежуються в межах урбосистем, які розміщені на крутих й спадистих схилах. Саме з інтенсивним проявом площинного змиву і лінійної ерозії пов’язана міграція техногенних радіонуклідів. Величина радіоактивного забруднення урбо- систем Львова, головно, залежить від їхнього положення у ряді геохімічного сполучення. Формування окремих радіаційних мікрозон міста з підвищеними значеннями також пов’язано з природною радіоактивністю геологічних відкладів і підвищеним радіаційним фоном куль- турного ґрунтового шару (Волошин, 2006). Рис. 2.66. Міжобласний спеціалізований пункт Рис. 2.67. Підвищений техногенний радіаційний Державної корпорації “Українське державне фон простежується біля пам’ятника об’єднання “Радон” Івана Франка 341 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2.6.3. Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи До техногенної аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС, що сталася 26 квітня 1986 р., територію Львівщини було порівняно рівномірно забруднено радіонуклідами гло- бального походження. Незначне перевищення рівня забруднення у гірських місцевостях Українських Карпат пояснюють вищими значеннями річної кількості атмосферних опадів, які привносили радіонукліди. Сучасне техногенне радіоактивне забруднення природно-господарських систем Львівської області зумовлено, головно, екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи. Сьогодні найбільший внесок у забруднення природного середовища вносять 137Cs і 90Sr. Після техно- генної катастрофи у регіоні підвищення потужності дози, що спричинене забрудненням 137Cs у межах 2–4 кБк/м2, простежуються на більшій частині території. Водночас у Сколівському, Турківському, Старосамбірському, Самбірському, Пустомивському і Жовківському районах виявлено окремі ареали забруднення 137Cs із рівнями від 4 до 10 кБк/м2 (0,1–0,27 Кі/км2). Оскільки після Чорнобильської катастрофи осідання радіонуклідів на земну поверхню було значнішим у місцях, де під час проходження радіоактивних хмар випадали атмосферні опади, радіоактивне забруднення має чітко виражений плямистий характер. Радіоактивні плями приурочені до слабозаселених, заліснених, переважно гірських і височинних місцевостей. Проведене у 2014 р. радіаційне знімання зафіксувало пониження рівня забруднення 137Cs до 1‒4 кБк/м2 (Електронний…, 2014). Ареали забруднення 90Sr у концентрації від 2 до 4 кБк/м2 часто збігалися з площами забруднення 137Cs. Найвищі значення зареєстровано вздовж Вододільного хребта Українських Карпат. У 2014 р. виявлене аналогічне пониження рівнів забруднення 90Sr (до 1‒2 кБк/м2). Масштабне радіоактивне забруднення геосистем спричинило екологічні, медичні, а також значні соціально-економічні наслідки, що проявилися себе навіть у порівняно “чистому” регіоні. Сьогодні на Львівщині проживає 16,7 тис. осіб, постраждалих унаслідок Чорнобиль- ської катастрофи, зокрема 5,8 тис. осіб – ліквідаторів аварії, 4,3 тис. осіб – постраждалих дітей. Радіаційно-екологічних моніторинг у регіоні виконують десять станцій Державного комітету України з гідрометеорології. Лише три (Рава-Руська, Мостиська і Львів), окрім інтен- сивності гамма-випромінювання, вимірюють радіаційне забруднення атмосферних опадів. 342 Геоекологія Львівської області Екологічна безпека і надзвичайні ситуації 2.7. 2.7. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА І НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ Надзвичайна ситуація (НС) – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території (акваторії), спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небез- печною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріаль- них втрат (Національний…, 2010). Згідно з Національним класифікатором України надзвичайні ситуації класифікують за характером проходження, ступенем поширення, кількістю людських втрат і розміром матеріальних збитків. Залежно від характеру проходження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначають такі види надзви- чайних ситуацій: природного, техногенного, соціального і воєнного характеру. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України порядку класифікації НС за їхніми рівнями залежно від заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для її ліквідації, виділяють надзвичайні ситуації державного, регіонального і місцевого рівнів (Про затвердження…, 2004). Територію Львівської області віднесено до Західного паводко-, геолого-, технонебез- печного району (Регіональні…, 2016). Специфіка території цього району полягає в тому, що значна його частина є гірською (Данилишин, Степаненко, Ральчук, 2008), що зумовлює харак- терні особливості формування та протікання надзвичайних ситуації. Характерними загрозами у Західному паводко-, геолого-, технонебезпечному районі є зсуви. Площа їхнього поширення – понад 978 км2 (Регіональні…, 2016). Крім того, простежується змога розвитку карсту на площі близько 50 тис. км2 (Львівська…, 1989). Львівська область сукупно з Івано-Франківською входять до складу Прикарпатського підрайону. Цей підрайон характеризує висока міра ризику прояву НС природного характеру (Данилишин, Степаненко, Ральчук, 2008). Для цієї території характерний підвищений ризик виникнення геологічних і метеорологічних НС. У Львівській області в зоні розвитку зсувів локалі- зовано 28 об’єктів економіки і за останні роки виникло три НС, пов’язані з ними. Аналізуючи безпеку Західного району зазначимо, що найнебезпечнішими з погляду природно-техногенної безпеки є опільська та передкарпатська групи ландшафтів. У межах цих груп індекс частоти виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру коливається у межах 2,0–3,0. Максимальні показники репрезентовані в межах Дрогобицького і Сокальського адміністративних районів (Мельничук, 2005) – 2,8–3,5. Також значним індексом виникнення НС, з показниками 1,4–2,8 характеризується бескидська група. 2.7.1. Надзвичайні ситуації природного характеру Відповідно до положення Національного класифікатора надзвичайних ситуацій НС природного характеру розглядають як порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній, або на водному об’єкті, пов’язане з небезпечним геофізичним, геологічним, метеорологічним або гідрологічним явищем, деградацією ґрунтів чи надр, поже- жею у природних екологічних системах, зміною стану повітряного басейну та ін. (Про затверд- ження…, 2004). Згідно з Національним класифікатором надзвичайні ситуації природного харак- теру класифікують на п’ять груп. 1. Геофізичні надзвичайні ситуації; 2. Геологічні надзвичайні ситуації; 343 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 3. Метеорологічні надзвичайні ситуації; 4. Гідрологічні надзвичайні ситуації поверхневих вод; 5. Надзвичайні ситуації, пов’язані з пожежами в природних екосистемах. Особливості фізико-географічних і геологічних умов створюють на території Львівської області передумови для розвитку природних НС (Тиханович, Біланюк, 2018). Згідно з опрацьованими матеріалами (Національна…, 2016; Річні…, 2004–2018; Річні…, 2004–2012) упродовж 2004–2018 рр. у Львівській області відбувся 41 випадок протікання НС природного характеру, які (відповідно до територіального поширення, завданих матеріальних збитків та порушення чи змінення нормальних умов праці) зачислюють до місцевого, регіо- нального та державного рівнів (Національний…, 2010; Про затвердження…, 2004)(рис. 2.68). 4,5 4 4 3,5 3 3 3 2,5 2 2 2 2 2 22 22 2 1,5 1 1 1 11 1 11 1 111 1 1 0,5 0 00 0 0 0 0 0 0 0 0 000 0 0 0 000 0 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Державний Регіональний Місцевий Рис. 2.68. Кількість надзвичайних ситуацій природного характеру за рівнями небезпеки (Річні…, 2004–2018; Тиханович, Біланюк, 2018) За період дослідження зареєстровано три випадки НС державного рівня. Унаслідок силь- них злив у липні 2004 р. до зони стихійного лиха потрапило 67 населених пунктів Сколівського, Стрийського, Старосамбірського, Турківського, Жидачівського районів, а також міст Моршин, Борислав. Затоплено будівлі, присадибні ділянки, пошкоджено мости й автошляхи. Загальні збитки за підрахунками становили 32 млн грн. У 2008 р. унаслідок складних погодних умов (сильні зливи, грози) на території дев’яти районів області та чотирьох міст обласного значення (Борислав, Дрогобич, Моршин, Самбір) підтоплено 197 населених пунктів. Матеріальні збитки від стихійного лиха в області становили понад 340 млн грн. У 2014 р. унаслідок дощового паводку на ріках басейну Дністра відбувся підйомом рівнів води на 1,0–2,6 м, місцями до 4,4–5,1 м, що також вплинуло на життєдіяльність населення цієї басейнової системи. За розгля- нутий період 14 подій зачислено до регіонального рівня, 23 – до НС місцевого рівня. Приурочення НС природного характеру провели на підставі карти груп ландшафтів Львів- ської області (Ландшафтна…, 2003). На цю карту нанесено інформацію про зареєстровані НС, що дає змогу класифікувати групи ландшафтів Львівської області за природною небезпекою. Під час вивчення територіального поширення НС природного характеру виникають проб- леми, пов’язані з тим, що більшість цих подій поширюються за своєю природою на значні площі, які можуть охоплювати на лише територію ландшафту, а й кілька груп ландшафтів. Тому тери- торіальне розміщення НС визначають за їхньою приуроченістю до певних населених пунктів, річок тощо. Наприклад, якщо гідрологічну ситуацію спостерігали у Сколівському та Стрийському районах (а це різні ландшафтні групи), то її зараховують до бескидської та передкарпатської груп ландшафтів. Така ж проблема виникає під час приуроченості сильних дощів чи сильного 344 Геоекологія Львівської області Екологічна безпека і надзвичайні ситуації 2.7. вітру, які інколи охоплюють більше трьох ландшафтних груп. Крім того, проблемою в зарахуванні природних надзвичайних ситуацій до певного виду є те, що вони часто пов’язані між собою. Наприклад, сильний дощ здебільшого спричиняє підвищення рівня води в річках, тобто регулює фази водного режиму (повені, паводки), які за своєю природою створюють гідрологічні НС. У такому випадку надзвичайну подію класифікує Міністерство надзвичайних ситуацій (Данили- шин, Степаненко, Ральчук, 2008; Національна…, 2016) відповідно до того, яким явищем були зумовлені нанесені збитки. Проведений аналіз кількості та поширення НС природного характеру дає змогу дослідити їхні головні види, десятилітню динаміку та ландшафтну приуроченість вивчених стихійних явищ. Найбільшу кількість НС зареєстровано у 2006 р. – шість подій та 2010 р. – п’ять. По чотири при- родні ситуації відбулися у 2009, 2013 і 2016 роках. Серед них переважають події метеороло- гічного та гідрологічного характеру (рис. 2.69). 4,5 4 4 4 3,5 3 3 3 2,5 2 2 2 2 2 2 2 2 2 1,5 1 1 11 1 1 1 111 1 1 0,5 00 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 000 0 0 00 000 0 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Геологічні Метеорологічні Гідрологічні Рис. 2.69. Кількість надзвичайних ситуацій природного характеру за видами (Річні…, 2004–2018; Тиханович, Біланюк, 2018) Згідно з територіальними особливостями простежується значна перевага поширення стихійних явищ у таких групах ландшафтів: передкарпатській та опільській. Зокрема, для oпільської групи характерне переважання метеорологічних подій, яких за період дослідження зареєстровано 17 НС (табл. 2.15): гідрологічних – 4, геологічних – 1. Для передкарпатських ландшафтів статистика також відображає перевагу метеорологічних НС – 14 випадків, гідрологічних – 7, геологічних – 2. Таблиця 2.15 Природні надзвичайні ситуації у групах ландшафтів Львівської області (Річні…, 2004–2018; Тиханович, Біланюк, 2018) Геологічні Метеорологічні Гідрологічні Загальна Групи ландшафтів НС НС НС кількість Центрально-малополіська 0 11 1 12 Окраїнно-малополіська 0 13 2 15 Опільська 1 17 4 22 Подільська 0 8 1 9 Передкарпатська 2 14 7 23 Бескидська 1 14 5 20 Верховинська 1 7 5 13 Полонинська 1 5 1 7 345 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Найменшу кількість НС природного характеру подій зареєстровано в межах подільських і полонинських ландшафтів (Природа…, 1972). Тут характерним залишається переважання надзвичайних метеорологічних ситуацій (вісім і п’ять ситуацій, відповідно). Також за період спостереження зареєстровано по одній гідрологічній події. Крім того в межах Пікуйського ландшафту часто відбуваються зсувні процеси, що призводить до формування геологічних надзвичайних ситуацій. У межах інших груп ландшафтів також зберігається тенденція до пере- важання метеорологічних подій. Геологічні надзвичайні ситуації. Територія Львівської області характеризується значним поши- ренням небезпечних геологічних процесів, серед яких – зсуви, обвали, карстоутворення (Пере- хрест, Кочубей, 1971). На Львівщині геологічні НС за останні 15 років простежуються у Дрого- бицькому, Пустомитівському та інших районах. Пов’язані вони здебільшого зі зсувами (2012), проваллями (2009) і карстом (2017). Загалом кількість надзвичайних ситуацій досягла шести. Важливим є виникнення НС унаслідок активізації карсту (райони Яворівського ДГХП “Сір- ка”, Стебницького ДГХП “Полімінерал”), а також просідання поверхні над гірничими виробками. Такі випадки зареєстровані у межах с. Піски Пустомитівського району. У м. Стебник через карс- тові провалля знищено інфраструктуру згаданого підприємства “Полімінерал” і завдано збитків на суму понад 200 млн грн (Національна…, 2016). Досліджувані НС природного характеру в межах Львівської області простежуються зрідка (порівняно з іншими типами НС). Характерною для них є чітко визначена територіальна належність до гірських територій і територій з геоло- гічними відкладами, які карстуються, а відповідно, – приуроченість до видів ландшафту. Геологічні НС у Львівській області приурочені до опільських, передкарпатських, бескид- ських і полонинських груп ландшафтів. Бескидські, верховинські і полонинські ландшафти стосовно геологічних надзвичайних ситуацій характеризуються активізацією зсувних процесів та обвалів, які зрідка загрожують життю та здоров’ю людей, проте завдають збитків інфра- структурі (Тиханович, Біланюк, Іванов, Пастух, 2018). Наявність зсувних процесів у бескидській, верховинській та полонинській групах ландшафтів пов’язана зі значною крутизною схилів і значною кількістю опадів у гірських ландшафтах (Геренчук, Койнов, Цись, 1964; Природа…, 1972). Поєднання цих компонентів є рушійною силою для дестабілізації порід. Опільська і передкарпатська групи з погляду геологічних надзвичайних ситуацій характе- ризуються проявом карстових процесів, які першочергово простежуються в межах територій розробки корисних копалин. Особливо цей процес характерний для території навколо міст Бори- слав і Стебник (Річні…, 2004–2018). Подібний карстовий “пояс” характерний для території Черво- ноград–Сокаль, де також це явище призводить до надзвичайних ситуацій регіонального рівня. Ландшафтні передумови проявів геологічних надзвичайних ситуацій для територій опільських і передкарпатських ландшафтів, які передусім пов’язані з карстовими процесами (Біланюк, Тиха- нович, 2017), характеризуються наявністю значної кількості гірських порід, які легко розми- ваються водою. Здебільшого це вапняки та солі, зрідка проявляється гіпсовий карст (Івах, 2006). Метеорологічні надзвичайні ситуації. Найпоширенішими в межах Львівської області є ситу- ації, пов’язані зі складними метеорологічними умовами. За період дослідження зареєстровано 24 випадки метеоподій, які зачислені до державного, регіонального та місцевого рівнів відпо- відно до завданих збитків (Про затвердження…, 2004). Згідно з проведеним аналізом найбіль-ша кількість таких подій простежується у 2013 і 2016 роках – чотири та 2010 р. – три. Метео- рологічні надзвичайні ситуації проявляються в усіх групах ландшафтів Львівської області (Тиха- нович, Біланюк, 2017). Загалом за період 2004–2018 рр. зафіксовано 24 події такого типу, які головно пов’язані з сильними дощами, сильним, сильними снігопадами, хуртовинами, шкваль- ними вітрами, ожеледдю та ін. 346 Геоекологія Львівської області Екологічна безпека і надзвичайні ситуації 2.7. Надзвичайні метеорологічні ситуації найчастіше простежується у межах опільської групи ландшафтів. Найхарактернішими для опільських ландшафтів є сильні дощі та снігопади. Зрідка трапляються сильний град і хуртовини. Згідно з Національним атласом України для території Пустомитівського адміністративного району, який входить до складу опільських ландшафтів, в середньому реєструють два–три дні на рік з великим градом (Національний…, 2007). Періодично ці надзвичайні події супроводжуються сильним вітром, який, здебільшого, завдає найбільших збитків, руйнуючи лінії електропередач, ламаючи дерева, знищуючи дахи будинків. Від 11 до 15 метеорологічних надзвичайних ситуацій простежувалось у бескидській, окраїнно-малополіській, передкарпатській та центрально-малополіській групах ландшафтів. Для окраїнно-малополіської групи властиві НС, які спричинені сильними дощами та сильними снігопадами у супроводі шквальних вітрів. Часто трапляються НС, пов’язані з хуртовинами. У межах передкарпатських і бескидських ландшафтів за період дослідження зафіксовано по 14 метеорологічних надзвичайних ситуацій. Ці території характеризуються такими явищами, як сильні дощі та сильні снігопади. Досить частими є хуртовини, середня кількість днів з якими близько десяти. Дещо меншу кількість метеорологічних НС зафіксовано у межах центрально- малополіських – 11 випадків. Головними метеорологічними явищами є сильні дощі. Частими є хуртовини з кількістю днів у році до 10–12. Значно менша кількість метеорологічних НС характеризує подільську та верховинську групи ландшафтів (Тиханович, Біланюк, 2017). На цих територіях їхня кількість коливається в межах шести–десяти протягом досліджуваного п’ятнадцятирічного періоду. Верховинська група ландшафтів характеризується сімома випадками метеорологічних надзвичайних ситуацій. Най- частіше реєструють події, пов’язані з сильними снігопадами та шквальними вітрами. Кількість днів з хуртовинами досягає двадцяти. У межах подільських ландшафтів головними метеороло- гічними НС є сильні дощі. Кількісний показник зафіксованих випадків становить сім. Найменша кількість надзвичайних ситуацій, які пов’язані з несприятливими погодними умовами, простежується в межах полонинської групи ландшафтів. Ця територія характеризується головно сильними снігопадами, а також хуртовинами (15–20 днів на рік) (Національний…, 2007). Передумови формування надзвичайних ситуацій метеорологічного характеру пов’язані загалом з особливостями циркуляції атмосфери. Для бескидської та передкарпатської ключовим чинником є затримання повітряних мас гірськими масивами Карпатського регіону. У межах опільських та окраїнно-малополіських ландшафтів щодо прояву надзвичайних подій цього виду можна дійти висновку, що метеорологічні ситуації формуються здебільшого у випадку зіткнення теплих і холодних фронтів. Це призводить до випадання сильних дощів, граду, формування вітрових потоків з великою швидкістю (Тиханович, Біланюк, 2017). Це пояснення також характеризує і меншу кількість метеорологічних ситуацій в подільській групі ландшафтів у межах області. Відповідно до природи взаємодії фронтів між теплим південно- західним і холодним північним (чи північно-східним) від точки стику у напрямі на південний схід (південь) змінюються характеристики повітряної маси (збільшення вологості, зниження темпера- тури тощо), що призводить до утворення сильних туманів, а в зимовий період і ожеледиці. Гідрологічні надзвичайні ситуації. За період 2004–2018 рр. гідрологічні ситуації траплялись 11 разів. Найбільшу кількість гідрологічних НС зафіксовано у 2006 р. – три випадки. По дві події відбулося у 2004 і 2010 роках. Характерним є довготривалий період 2011–2013 років, під час якого не виявлено жодної НС, яка пов’язана з фазами водного режиму річок. Найвища ймовірність виникнення НС (паводків та поводей) зумовлена випаданням рясних опадів або інтенсивним таненням льоду і снігу в басейнах річок Дністер, Стрий, Опір, Тисмениця, Нежухівка, Західний Буг (Тиханович, Біланюк, 2018). Надмірне вирубування лісів призвело до порушення водорегулювання на гірських схилах, зменшення захисних функцій 347 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля лісу, внаслідок чого збільшуються кількісні характеристики стоку, а, відповідно, й кількість випад- ків катастрофічних поводей та паводків. Весняний розлив річок наносить суттєві збитки господарському комплексу (Івах, 2006). Запаси води у сніговому покриві в багатосніжні зими можуть перевищувати норму в декілька разів, а товщина криги на ріках становить 20–40 см, місцями на гірських ріках – 50–80 см (Перехрест, Кочубей, 1971). За таких умов найімовірніші розливи прикарпатських річок Опір, Стрий, Дністер нижче м. Самбір і річок басейну Західного Бугу. Підйом рівнів води в період високого водопілля може досягати 2–З м, на р. Дністер – 4–4,5 м (Данилишин, Степаненко, Ральчук, 2008). У період скресання утворюються затори льоду, які зумовлюють на ділянках зі зниженою та порушеною пропускною здатністю русла додатковий підйом рівнів води. Середні багаторічні часові проміжки формування максимальних рівнів та льодоходу на річках області припадають на першу половину березня. Гідрологічні надзвичайні ситуації найхарактерніші для карпатської і передкарпатської частин Львівської області. Найбільша кількість НС цього виду за період дослідження простежу- ється в межах передкарпатської групи ландшафтів – сім подій, а також в бескидських та верхо- винських групах ландшафтів – по п’ять. Ця територія характеризується переважанням дощових та тало-дощових паводків, які призводять до затоплення долин та терас річок. Весняний період характеризується частими повенями, рівень води під час яких піднімається до 5 м (Націо- нальна…, 2016). Опільські ландшафти також характеризується гідрологічними НС. Більша частина цієї території належить до ділянки з дощовими та тало-дощовими паводками, під час яких рівень води може підніматися до 6 м. Північні та північно-східні території цієї групи ландшафтів при- урочені до зони з переважанням весняних повеней та дощових паводків. Тут трапляються підняття рівнів води від 2 до 3 м. Максимальний показник характерний для території між міста- ми Червоноград і Сокаль. З огляду на такий гідрологічний режим для цих територій характер- ними є НС, пов’язані з підняттям рівня ґрунтових вод та підтопленням. Найрідше гідрологічні надзвичайні ситуації простежуються в межах центрально-мало- поліських, окраїнно-малополіських та подільських ландшафтів. Більша частина цих ландшафтів приурочена до зони з переважанням весняних повеней та дощових паводків. Згідно з проведеним аналізом зазначимо, що передкарпатська, бескидська і верховинська група ландшафтів, які характеризуються поводями, мають специфічні ландшафтні передумови їхнього формування. Першопричиною є наявність крутих схилів (для бескидських та верховин- ських ландшафтів), що зумовлює високі показники середніх річних значень річкового стоку. Як наслідок ці групи ландшафтів характеризуються значними паводками. Для передкарпатської групи характерне різке зменшення крутизни схилів, а, відповідно, зниження швидкості води в річках і збільшення рівнів води, що призводить до повеней. Рівнинні опільські ландшафти характеризуються частим підвищенням рівня ґрунтових вод, що зумовлене наявністю в геоло- гічній структурі гірських порід (глини, аргіліти, мергелі), які практично не дають змоги воді просочуватись глибоко, що і призводить до надзвичайних ситуацій цього виду (Тиханович, Біланюк, 2018). Аналіз природних надзвичайних ситуацій на території Львівської області виявив певні територіальні закономірності їхнього розподілу (рис. 2.70). Згідно з проведеними розрахунками в межах Львівської області на геологічні НС припадає близько 14,6 % від загальної кількості подій. Територія області характеризується поширенням зсувів, обвалів, карстоутворенням. На метеорологічні – 58,6 % від загальної кількості. Серед метеорологічних подій на досліджу- ваній території характерними є сильні дощі, снігопади, хуртовини і сильний вітер. Гідрологічні НС – 26,8 % визначають головно фази водного режиму річок, а, відповідно, підняття рівнів води, під час яких причинами гідрологічних НС є формування поводей. Досить часто просте- жуються і підняття ґрунтових вод. 348 Геоекологія Львівської області Екологічна безпека і надзвичайні ситуації 2.7. 7 6 6 5 5 4 4 4 4 3 3 3 3 2 2 2 2 2 1 1 0 0 0 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Рис. 2.70. Надзвичайні ситуації природного характеру у Львівській області (Річні…, 2004–2018; Біланюк, Тиханович, 2017) За територіальними особливостями впливу та заподіяними матеріальними збитками на території дослідження протягом п’ятнадцятирічного періоду зареєстровано надзвичайні ситуації державного рівня – три (7,3 %), регіонального – 12 (36,6 %), місцевого – 21 (56,1 %). 2.7.2. Надзвичайні ситуації техногенного характеру Надзвичайні техногенного характеру прийнято вважати транспортні аварії, пожежі, неспрово- ковані вибухи чи їхня загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіо- активних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо. Ава- рія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей, призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю (Безпека…, 2017). На території Львівської області найчастіше трапляються НС техногенного характеру місце- вого рівня. Більшість з них пов’язані з екологічним впливом людської діяльності. У Львівській області налічують 962 потенційно-небезпечних об’єкти; 25 промислових підприємств викори- стовують у виробництві сильнодіючі отруйні речовини; 108 промислових підприємств є вибухо- та пожежонебезпечними (Данилишин, Степаненко, Ральчук, 2008) (табл. 2.16). Територією області проходять нафтопровід ДАТ “Дружба” протяжністю 300 км та магі- стральний продуктопровід АТ “Прикарпаттранснафтопродукт” протяжністю 244 км (Біланюк, Тиханович, 2017). До найважливіших проблем, пов’язаних з екологічною безпекою регіону, належать пи- тання ліквідації негативних наслідків діяльності Яворівського і Роздільського ДГХП “Сірка”, Стеб- ницького ДГХП “Полімінерал”, ДГП “Подорожнянський кар’єр” та інших підприємств гірничо- добувної, хімічної та паливно-енергетичної промисловості. Важливе комплексне вирішення проблеми розміщення і захоронення промислових та побутових відходів. Серед надзвичайних ситуацій техногенного характеру у видах ландшафтів Львівській області за даними ДСНС у Львівській області та звітів МНС, є такі їхні види: пожежі та вибухи; аварії автодорожнього транспорту; аварії в системах життєзабезпечення; аварії на залізничному транспорті; аварії на нафтопроводах; наявність шкідливих речовин понад ГДК; аварії з викидом НХР та ін. 349 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля Таблиця 2.16 Головні екологічно небезпечні об’єкти Львівської області (Національна…, 2016) № Відомча належність Назва об’єкту Вид економічної діяльності з/п (форма власності) виробництво та розподілення 1 Добротвірська ТЕС державна власність електроенергії і води 2 УМГ “Львівтрансгаз” транспортування природного газу НАК “Нафтогаз України” 3 ДП “Львіввугілля” добувна промисловість державна власність МКП “Збиранка” (Львівське 4 оброблення відходів комунальна власність сміттєзвалище) 5 Роздільське ДГХП “Сірка” інше виробництво державна власність 6 ЛМКП “Львівводоканал” оброблення стічних вод комунальна власність Загалом за період 2004–2017 рр. опрацьовано інформацію, щодо 80 подій техногенного характеру (рис. 2.71). Ці події головно належать до місцевого рівня відповідно до територіального поширення та завданих наслідків. Лише деякі випадки належать до регіонального рівня не- безпеки. Найбільша кількість НС простежується у 2004 і 2005 роках. Зазначимо і про позитивну динаміку зниження кількості виникнення аварій останніми роками, що свідчить про поліпшення техногенної ситуації Львівської області. 14 12 12 11 10 10 9 9 8 6 6 5 4 4 4 3 3 2 2 2 1 0 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 Рис. 2.71. Кількість надзвичайних ситуацій техногенного характеру за період 2004–2017 рр. (Річні…, 2004–2018; Біланюк, Тиханович, 2017) Головна кількість надзвичайних ситуацій техногенного характеру припадає на такі категорії, як пожежі та вибухи, а також аварії на автодорожньому транспорті (табл. 2.17). Закономірно, що найменша кількість припадає на надзвичайні події, пов’язані з наявністю у навколишньому середовищі шкідливих речовин з перевищенням ГДК, та аварії з викидами небезпечних хіміч- них речовин. Відповідно до проаналізованих даних за період 2004–2017 рр. найбільша кількість дослід- жених техногенних подій відбулося в опільській та в передкарпатській групах ландшафтів – понад 20 подій. Найменша кількість надзвичайних ситуацій техногенного характеру просте- жується в окраїнно-малополіській і бескидській групі ландшафтів – по два випадки. Відсутні випадки надзвичайних ситуацій у полонинській групі ландшафтів. 350 Геоекологія Львівської області Екологічна безпека і надзвичайні ситуації 2.7. Таблиця 2.17 Кількість надзвичайних ситуацій техногенного характеру за видами (Національна…, 2016; Річні…, 2004–2018) Аварії Аварії у Аварії на Аварії на Аварії з Пожежі та автодорож- системах нафто- та залізнич- Переви- Рік викидами вибухи нього життєзабез- продукто- ному щення ГДК НХР транспорту печення проводах транспорті 2004 4 3 2 0 1 0 1 2005 4 2 3 2 1 0 0 2006 2 1 2 3 1 0 0 2007 1 1 0 1 2 1 0 2008 6 0 2 0 0 2 0 2009 0 2 2 0 0 0 0 2010 2 0 1 0 0 0 0 2011 2 1 0 1 0 0 0 2012 4 2 0 0 0 1 1 2013 1 2 0 0 0 0 0 2014 0 2 0 0 0 0 0 2015 1 1 0 0 0 0 0 2016 2 2 0 0 1 0 0 2017 0 1 0 0 0 0 0 Пожежі і вибухи. Пожежі і вибухи поширені по всій території області, окрім Пікуйського ланд- шафту полонинської групи. Під час аналізу виявлено близько 30 пожеж і вибухів. Найбільшу кількість цих надзвичайних ситуацій зареєстровано в центрально-малополіській, опільській та передкарпатській групах ландшафтів. За період дослідження траплялось понад п’ять випадків цих подій. Найбільша їхня кількість виявлена головно в межах тих територій, на яких розвива- ються промислові комплекси і проводять роботи з видобутку та переробки корисних копалин (рис. 2.72). Згідно з чинним законодавством України і Національним класифікатором надзвичай- них ситуацій досліджувані пожежі та вибухи належать до місцевих та об’єктових, проте трап- ляються і НС регіонального рівня (Тиханович, Біланюк, 2017). У межах територій окраїнно- малополіських, подільських, бескидських і верховинських груп ландшафтів зафіксовано по одному–двох випадках досліджуваних НС. Ці події пов’язані здебільшого з вибухами газу та пожежами у житлових приміщеннях. Аналіз матеріалів МНС дає підставу віднести надзвичайні ситуації цього виду до локального та об’єктового рівнів (Національний…, 2007). Аварії автодорожнього транспорту. За опрацьований період виявлено 20 аварій автодорож- нього транспорту. Найбільша кількість простежується в таких групах ландшафтів, як опільські і передкарпатські. У цих групах ландшафтів визначено понад п’ять подій (Національна…, 2016). У центральномалополіській, подільських і верховинських групах зафіксовано до трьох аварій авто- дорожнього транспорту. Причинами цих аварій здебільшого були порушення правил авто- дорожнього руху водіями транспорту внаслідок несприятливих погодних умов та ін. Відповідно чинного законодавства України досліджувані аварії автодорожнього транспорту за масштабами наслідків належать до об’єктового і місцевого рівнів. Аварії у системах життєзабезпечення. За опрацьований період зареєстровано 12 аварій. Найбільша їхня кількість виявлена у передкарпатській групі ландшафтів. Аварії на системах життєзабезпечення відбувалися внаслідок пошкодження електроенергетичних, каналізаційних 351 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля систем, водопровідних і теплових мереж. У Львівській області найбільше простежувалось аварій на водопровідних і теплових мережах. До цих територій належать такі міста обласного підпо- рядкування, як Моршин, Борислав і Червоноград. Згідно з чинним законодавством України і Національним класифікатором матеріальні збитки зазвичай належать до об’єктового і місцевого. У таких групах ландшафтів, як окраїнно-малополіські, бескидські, верховинські і полонинські не зареєстровано жодного випадку аварій у системах життєзабезпечення. Це, зазвичай пов’я- зано з відсутністю водопровідних і каналізаційних систем у населених пунктах, таких як села та селища міського типу та малими міськими поселеннями. Аварії на залізничному транспорті. За період дослідження зареєстровано шість аварій і при- урочені вони до таких груп ландшафтів, як центрально-малополіська, опільська, передкарпат- ська і верховинська. Ці випадки пов’язані із сходженням з колії вагонів і цистерн пасажирських і вантажних, причинами яких була кущова непридатність шпал і т. п. Згідно з Національним класи- фікатором надзвичайних ситуацій досліджувані аварії на залізничному транспорті за масшта- бами наслідків належать до місцевого рівня. Аварії на нафто- і продуктопроводах. За період дослідження виявлено сім аварій. Найбільша кількість випадків простежувалась у передкарпатській групі ландшафтів – чотири. Причинами НС було зловмисне пошкодження нафтопродуктопроводів, несанкціоноване врізання нафто- трубопроводів, що призвело до аварій унаслідок спалаху газоповітряної суміші (Національ- на…, 2016). Опільська і верховинська групи ландшафтів налічують по одному–два випадки аварій на нафто-, нафтопродуктопроводах. У інших групах ландшафтів не виявлено жодної аварії цього виду. Наявність у природному середовищі шкідливих речовин, що перевищують ГДК. За період дослідження зареєстровано чотири випадки НС, зосереджені в опільській групі ландшафтів – три. Причинами ситуацій було забруднення водоносних горизонтів несанкціонованими само- вільними захороненнями пестицидів, перевищення в ґрунтових водах ГДК шкідливих речовин та ін. До цих територій належать зазвичай такі міста обласного підпорядкування, як Борислав і Червоноград (Національна…, 2016). У межах бескидської групи ландшафтів був зареєстрований один випадок надзвичайної ситуації в межах міста Борислава. За масштабами наслідків ці ситуа- ції належать до об’єктового рівня. Рис. 2.72. Горіння нафти у резервуарі поблизу Рис. 2.73. Техногенна катастрофа на перегоні нафтодобувної свердловини в межах Красне–Ожидів зі сходом з колії 15 цистерн Дрогобицького району із жовтим фосфором 352 Геоекологія Львівської області Екологічна безпека і надзвичайні ситуації 2.7. Аварії з викидом небезпечних хімічних речовин. На території Львівської області за період з 2004 р. до 2017 р. зафіксовано дві аварії з викидом НХР, а саме в окраїнно-малополіській та опільській групах ландшафтів. Одна з них трапилась на 12 км Ожидів–Красне Львівської заліз- ниці між селами Ожидів і Закомар’я Буського р-ну (Річні…, 2004–2018) (рис. 2.73). У зону ура- ження потрапили 97 населених пунктів Буського, Радехівського і Бродівського районів. Ця аварія за масштабами наслідків належать до регіонального рівня. Інша аварія трапилась поблизу м. Дубляни Пустомитівського р-ну. За матеріальними збитками належать до об’єктового рівня. В інших групах ландшафтів не виявлено жодного випадку аварій з викидами НХР. На підставі аналізу надзвичайних ситуацій по роках з 2004 р. до 2017 р. зазначимо, що найбільша кількість аварій техногенного характеру зареєстровано у 2005 р. – 12 випадків, най- менша у 2017 р. – лише один випадок. Загалом за період дослідження вивчено 80 подій, які відбулися на території Львівської області і які класифікують як НС техногенного характеру. Упродовж 2004–2017 років у Львівській області найбільше зареєстровано таких надзвичай- них ситуацій техногенного характеру: пожежі, вибухи – 36,3 %, аварії автодорожнього транс- порту й аварії у системах життєзабезпечення – 25 і 15 % відповідно (рис. 2.74). 4% пожежі та вибухи 5% 8% аварії автодороднього транспорту 36% аварії в системах життєзабезпечення 9% аварії на нафто- та продуктопроводах аварії на залізничному транспорті 15% наявність шкідливих речовин понад ГДК 25% аварії з викидами НХР Рис. 2.74. Відношення кількості проявів техногенних подій за період 2004–2017 рр. (Річні…, 2004–2018; Біланюк, Тиханович, 2017) Проаналізувавши види надзвичайних ситуацій техногенного характеру у групах ландшафтів Львівської області зазначимо, що найбільша їхня кількість приурочена до передкарпатської та опільської груп ландшафтів. У передкарпатській групі ландшафтів переважають аварії в системах життєзабезпечення, пожежі та вибухи, аварії автодорожнього транспорту, аварії на нафто-, продуктопроводах. Опільська група характеризується такими подіями, як пожежі та вибухи, аварії автодорожнього транспорту, наявність у навколишньому середовищі шкідливих речовин понад ГДК. За період дослідження не виявлено жодного випадку НС техногенного характеру в межах полонинської групи ландшафтів. 353 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 2.8. ЕКОЛОГІЧНІ РИЗИКИ ТРАНСКОРДОННОГО ХАРАКТЕРУ Історично формування Львівської області пов’язане з розвитком торгових та соціально-еконо- мічних зв’язків Західного регіону України. Саме це сприяло сучасній геолокації області. Таке розташування на карті світу є причиною певних ризиків транскордонного характеру, що зумовлені потоками речовини й енергії природного та техногенного походження. Наголосимо на ймовірних ризиках для довкілля, які пов’язані з особливістю природно-географічних умов Львівської області і можуть надходити до нас з території країн-сусідів: наявність транскордонних водотоків, які можуть слугувати як природні шляхи надход- ження забруднюючих речовин на територію Львівської області. У межах області такими є річки Мшанець, Стривігор, В’яр та їхні притоки; простягання лінії державного кордону України вздовж водотоків. Розвиток горизонталь- них руслових деформацій на таких водотоках може призвести до територіальних втрат України. Такі ризики можливі вздовж річок Сян та В’яр; переважанням західного перенесення повітряних мас, що сприяє швидкому поширенню забруднюючих речовин на територію Львівщини із Західної Європи; наявність між Україною та іншими державами “міграційних коридорів” якими відбува- ються природні міграції та розселення як позитивних видів рослинності та тваринного світу, так і патогенних мікроорганізмів, шкідників, різноманітних захворювань та інших організмів. Надзвичайні ситуації природного характеру пов’язані з фізико-географічними характе- ристиками місцевості, що інколи простежується далеко за межами однієї країни. Тому більшість з них унаслідок значних ареалів поширення, спостерігають на території суміжних держав. Це зони сейсмонебезпеки, вулканізму, поширення природних інфекцій і пожеж, зони паводків і повеней, селів, зсувних процесів тощо. Для Львівщини значним транскордонним ризиком природного походження є ймовірність виникнення землетрусів, епіцентр яких міститься у Румунії (гори Вранча). Львівська область перебуває у чотири–шестибальній ділянці впливу цієї зони. За останні 70 років сильні землетруси із зони Вранча реєстрували у 1940, 1977, 1986 і 1990 роках. Джерелами техногенної небезпеки з транскордонними наслідками є радіаційно-, хімічно-, біотично- і вибухо-пожежонебезпечні об’єкти. Аварія на атомній електростанції, наприклад, може стати причиною утворення зони радіоактивного забруднення радіусом до 400 км і навіть більше. Серед радіаційно-небезпечних об’єктів, що розташовані у радіусі до 700 км для території Львівської області потенційний ризик мають: АЕС Дуковани (Чехія), АЕС Темелін (Чехія), АЕС Моховце (Словаччина), АЕС Чорнавода (Румунія), АЕС Пакш (Угорщина) (табл. 2.18). Ці атомні електростанції не розташовані у безпосередній близькості до нашого регіону, але переважання західних повітряних мас створює потенційний ризик для Львівської області, що варто враховувати при оцінюванні екологічної безпеки нашого регіону. Особливе місце серед джерел забруднення атмосфери посідає хімічна промисловість: вона є джерелом надходження у компоненти довкілля диоксиду сірки (SO2), сірководню (H2S), оксиду азоту (NO, NO2), вуглеводнів (СхНу) галогенів (F2 і С12) та ін. Для хімічної промисловості характерна висока концентрація підприємств, що створює підвищене забруднення природного середовища. Речовини, які виділяються в атмосферу, можуть вступати в хімічні реакції між собою, утворюючи високотоксичні сполуки. Наприклад, для нашої області вражаючий хімічний 354 Геоекологія Львівської області Екологічні ризики транскордонного характеру 2.8. вплив через атмосферне перенесення можуть мати хімічно небезпечні об’єкти, що розташовані у Польщі та Словаччині. З боку Польщі у безпосередній близькості до кордону є порівняно незначні джерела забруднення довкілля. У містах Холм, Грубешів, Ярослав, Перемишль (роз- ташовані за 5–30 км від кордону) розвинені здебільшого машинобудування, харчова, легка і лісова промисловості, які не мають великих обсягів викидів. Однак шкідливі речовини можуть розсіюватись в атмосферному повітрі на сотні і тисячі кілометрів. Тому в межі регіону потрапляють викиди в атмосферне повітря з Любліна, Тарнова, Пулави і промислового вузла Тарнобжег–Сандомир–Стальова Воля, які розташовані за 80–120 км від кордону. Ця проми- слова зона, що простягається вздовж середньої течії Вісли, має підвищену частку нафто- хімічної і хімічної промисловості, розвинену будівельну індустрію і теплоенергетику та чорну металургію. Таблиця 2.18 Потенційно-небезпечні об’єкти атомної енергетики, що розташовані у Східній Європі і мають потенційний ризик забруднення Львівської області Назва населеного Кількість Відстань до Країна Потужність, МВт пункту енергоблоків, од. Львова, км Чехія Дуковани 2 025 4 574 Чехія Темелін 2 112 2 644 Словаччина Моховце 1 752 4 440 Румунія Чорнавода 1 300 2 690 Угорщина Пакш 1 940 4 527 Верхньосілезький промисловий район, розташований за 250–300 км від кордону, є одним з найбільших вугільно-металургійних районів не лише Європи, а й світу. Десятки величезних підприємств чорної і кольорової металургії, коксохімії і хімії, промислових будівельних матеріалів Кракова, Катовіц, Забже, Хожува, Битома, Кендзежина, Ченстохови та інших міст, низка теплових електростанцій викидають в атмосферне повітря сотні тисяч тонн шкідливих речовин, серед яких безліч сполук сірки й азоту, які, розсіюючись на значній висоті, у результаті фотохімічних реакцій перетворюються у кислоти й разом з дощами випа- дають на територію України (Данилишин, Ковтун, Степаненко, 2004; Іванюк, Шульга, 2007; Пилипович, 2013). Моніторинг за транскордонним забрудненням атмосферного повітря на території України виконують з 1985 р. на двох метеорологічних станціях, що підпорядковані Українському гідрометеорологічному центру ‒ у Луцьку і Рава-Руській Львівської області. Спостереження проводять лише за вмістом у повітрі діоксиду азоту (NO2) та діоксиду сірки (SO2). На жаль, це обмежена кількість забруднюючих речовин, яка не дає підстав робити об’єктивні висновки щодо транскордонного перенесення забруднення. Для прикладу, у прикордонних регіонах Польщі моніторинг проводять за такими показниками як діоксид азоту, діоксид сірки, оксид вуглецю, пилові частки, бензо(а)пірен, аміак, формальдегід, а також нікель, свинець, кадмій і ртуть. Зазначимо, що сьогодні ми маємо автоматизовані станції моніторингу, що відобра- жають інформацію про забруднення атмосферного повітря в цілому світі (World's Air Pollution: Real-time Air Quality Index), але перелік показників, за якими формується узагальнений індекс забруднення, тут також обмежений: дрібні і грубі пилові частки, озон, діоксид азоту, діоксид сірки та оксид вуглецю. Результати моніторингових спостережень у пункті моніторингу “Рава-Руська” засвідчу- ють, що концентрація діоксиду азоту станом на 2017‒2019 рр. коливалася у близьких до норм меж. Середньомісячні показники вмісту діоксиду азоту у повітрі становлять 0,01‒ 355 2. Антропогенна трансформація та забруднення компонентів довкілля 0,02 мг/м3. Максимальні разові концентрації вмісту діоксиду азоту зареєстровані у листопаді 2017 р. (0,08 мг/м3), жовтні 2018 р. (0,08 мг/м3), січні 2019 р. (0,05 мг/м3), вони перевищували середньодобові показники ГДК (0,04 мг/м3). Схожі результати моніторингу отримано на станції у м. Перемишль (Польща). Середньорічна концентрація діоксиду азоту тут становила 0,013 мг/м3 і не перевищувала показників ГДК (0,04 мг/м3), натомість разові годинні кон- центрації діоксиду азоту систематично перевищували показники ГДК. На відміну від діоксиду азоту, результати моніторингу щодо транскордонного перене- сення діоксиду сірки жодного разу не перевищували ГДК. Зокрема, середньомісячні показники концентрацій діоксиду сірки упродовж 2017–2019 рр. становили 0,001–0,003 мг/м3, що не перевищує ГДК (0,05 мг/м3). Максимальні разові показники становили 0,026 мг/м3 (березень, 2018 р.) і 0,04 мг/м3 (січень, 2017 р.). Низькі показники транскордонного забруднення під- тверджені системою міжнародного моніторингу якості атмосферного повітря World's Air Pollution: Real-time Air Quality Index та даними моніторингу якості навколишнього середо- вища у Підкарпатському воєводстві (Польща). Якщо порівнювати дані моніторингу між двома найближчими станціями, де вимірюють вміст діоксиду сірки, а саме у Перемишлі (Польща) і Рава-Руській (Львівська область), то в обидвох пунктах отримаємо показники, що значно нижчі за ГДК (0,05 мг/дм3). За даними моніторингу у м. Рава Руська, середньорічна концен- трація діоксиду сірки у 2017 р. становила 0,0013 мг/дм 3, а в місті Перемишль – 0,004 мг/дм3. З огляду на те, що відстань між населеними пунктами 80 км, можемо стверджувати, що дані моніторингу об’єктивно відображають інформацію щодо транскордонного забруднення атмосферного повітря. Моніторинг за транскордонним забрудненням поверхневих вод у межах Львівської області проводять у п’яти пунктах моніторингу, а саме: р. В’яр (с. Підмостичі); р. Вишня (с. Чернево); р. Шкло (с. Краковець); р. Завадівка (с. Грушів); р. Стривігор (с. Луки). Лише два пункти моніто- рингу, на річках В’яр і Стривігор отримують інформацію про забруднення поверхневих вод, що надходять з території Польщі. Інші пункти відображають інформацію про забруднення поверхневих вод, які надходять з території України. Результати власних досліджень якості поверхневих вод транскордонного басейну р. В’яр у пунктах спостереження, які є фоновими для української та польської частини басейну, засвідчили, що загалом антропогенне навантаження на досліджувану басейнову систему незначне, однак у створі, який є фоновим для польської частини басейну річки, концентрації забруднювальних речовин значно вищі, що засвідчує надходження у поверхневі води В’яру більшої кількості забруднень з території України. Недоліком отриманих результатів є те, що вони не відображають гідроекологічної ситуації протягом тривалого періоду, оскільки отри- мані на підставі одноразового відбору проб води у 2017 р. (Пилипович, Андрейчук, Рутар, Петровська, 2019). Сьогодні Україна є учасником багатьох міжнародних конвенцій, які стосуються транс- кордонного забруднення довкілля, зокрема Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті, що підписана у Еспо (Фінляндія); Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, укладеної у Женеві; Конвенції з охорони і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (Гельсінкі); Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та ін. Всі основні положення, викладені в цих конвенціях, зобов’язують нашу країну здійснювати ефективний контроль за станом природних і техногенних об’єктів, а також забезпечувати екологічну безпеку не лише громадянам України, а й громадянам країн-сусідів. 356 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. ЧАСТИНА 3 ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І ЛЮДИНИ 357 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 3.1. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Природокористування як процес бере початок з глибокої давнини (так само як і господарю- вання) у зв’язку з життєвими потребами людей. Людське суспільство, по суті, мало змогу розви- ватися тільки у рамках природокористування, тобто системи взаємовідносин людини з при- родою, які виникають відповідно до характеру історичних, соціальних і географічних умов. Стан довкілля того чи іншого краю завжди залежав від способу життя й господарювання його етносу. Отже, історико-географічний аналіз сформованих просторових форм природокористу- вання (або територіальних систем природокористування) є одним з важливих інструментів пізнання і прогнозування регіонального розвитку. Як свідчить історія, корінні етноси, що жили століттями на своїй території, розуміли й любили її природу, дбайливо до неї ставилися. Вони користувалися природними ресурсами з урахуванням багатовікового досвіду і традицій своїх дідів-прадідів, завжди поводилися так, аби природа могла самовідновлюватися, розвиватися, щоб вона не зубожіла й залишалася году- вальницею для внуків і правнуків. Історія природокористування кожного народу, регіону держа- ви має свої особливості, пов’язані з їхньою самобутністю і неповторністю. В Україні традицій- ними формами природокористування з давніх часів і до середини ХVIII ст. були землеробство, мисливство, бджільництво, скотарство, садівництво, їхня роль у житті українців із часом зміню- валась, однак головним залишалося землеробство. Розвиток сільського господарства й проми- словості був зрівноваженим, органічним. Найяскравіше концепт регіонального природокори- стування реалізував В. Кубійович у циклі наукових праць, присвячених антропогеографічній проблематиці окремих українських земель – Галичини, Волині, Лемківщині, Полісся, Закарпаття. Науковець дослідив особливості пастушого господарювання (“шаласництва”), використання земельних ресурсів, функції й типи поселень, вертикальне й горизонтальне розселення тощо. Як стверджує проф. О. Шаблій, Кубійович у своїх наукових вишукуваннях чітко формулює проблематику “людина–природа” й виділяє в ній так звану середню ланку – земельні ресурси (у тодішній термінології “культури”), як спосіб використання земної поверхні, її біологічних (рослинних, тваринних), ґрунтових, водних ресурсів тощо (Професор…, 2006). Учений вважає, що освоєння людиною Карпат з прадавніх часів зумовлювало географічне обґрунтування взаємодії природи і суспільства, їхньої взаємної зумовленості і доцільності звʼязків. 3.1.1. Природокористування епохи первісного заселення й освоєння регіону Підґрунтям господарства в допромисловий період, формування екологічної ситуації в регіоні було сільське господарство, оскільки це одна з найдавніших та найважливіших галузей еконо- міки Львівщини. Сільське господарство в межах Львівської області в добу первісного поселення характеризується тим, що тут було менше простору під оранку й більше лісів та лугів, ніж на центральних і східних українських земель. Тут переважало мішане пастушо-лісове й хлібо- робське вирубно-випасове господарство. Трипільна система обробітку землі зникла в першій половині XIX ст., а її замінила плодозміна. Для обробітку землі на території Львівщини в давні часи використовували рало, соху, плуг. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь тощо. Значну роль відігравали промисли (мисливство, рибальство, бджільництво). 358 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Мисливство мало господарське значення ще з давніх часів, бо постачало цінні шкури на одяг, а також м’ясо. Шкури диких звірів використовували для виробництва одягу і деяких видів бойового спорядження, таких, як боброві тули (сагайдаки), вовчі та борсукові прилбиці (шоломи). Зазвичай, мисливською здобиччю були кабани, лосі, олені, траплялися тури, зубри, кулани, сайгаки, ведмеді. Для полювання використовували луки, списи, рогатини, сокири, а також ловчі ями, капкани, сітки тощо. Поширенню рибальства на території Львівщини сприяла достатньо велика кількість рік, а також прадавня традиція використання риби у харчуванні. Рибальство ‒ це переважно додат- кове заняття, яке було доступне у будь-яку пору року людям різного віку, не вимагало складних знарядь праці та ін. Вільною ловлею риби користувалися, насамперед, привілейовані класи та дрібні підприємці, а також чиновники, які це право купували. Селяни рибу для власних потреб ловили потай, у вільний від сільськогосподарських робіт час. Бджільництво на території Львівщини відоме з давніх часів. У Галичині в XV ст., було два види пасік: природні і домашні. Природні – це такі, де бджіл розводили в дуплах дерев. Домашні ж пасіки розташовували на території двору чи бджолярського господарства. Най- більшими пасіками Львова в пізньому середньовіччі володіли два львівські вірменські роди – Шимоновичі і Бернатовичі. Вони, починаючи з XVI ст., заклали на околицях міста великі бджо- лярські господарства (нині вхід у лісопарк “Погулянка”). Ці пасіки дали назву цілій місцевості у Львові – Пасіки, частини сучасних Личаківського і Сихівського районів. Вулиця Пасічна свою офіційну назву отримала в 1871 р., тоді вона називалась “Пасічна дорога” і простягалась до місця, де нині є перехрестя з вулицею Медової печери. Галичани були любителями звеселяючих напоїв з меду. Бджолиний мед переварювали з горілкою (якої до речі виготовляли мало у Львові) і закопували в діжках у землю, щоб діжка не трісла, бо обручі могли не витримати. Львівські городяни мали виключне право на виробництво і продаж горілки в радіусі трьох миль від центру міста. Бджільництво у Львові та на Львівщині загалом було важливою складо- вою сільського господарства. Тогочасна преса неодноразово висвітлювала питання з цієї сфери, зокрема, про економічно вигідне ведення самого господарства. Етнографи описували безліч пасік і різноманітних способів ведення бджолиного господарства в Галичині. У 1857 р. в Пере- мишлянах засновано бджолярську школу, яка була однією з перших не тільки на Галичині, а й у Європі. Давню історію бджільництва у цих краях засвідчує герб міста, на якому зображено вулик. У Львові відбувається фестиваль “Свято меду” та багато інших культурних заходів, де репрезентують вироби народного господарства та ремісників. Скорочення площ лісів на території Львівської області у всі часи відбувалося внаслідок їхнього вирубування. Зокрема, на початку І тисячоліття н. е., по суті, вся вона була зайнята лісами, а вже в XV ст. лісистість становила приблизно 46 %. Протягом ХV–XVIII ст. особливо інтенсивного господарського використання зазнали ліси рівнинної частини Львівщини. Їх спалю- вали для виробництва поташу, пізніше деревину твердолистяних порід використовували як паливо для “рудень“ і “гут” ‒ виробництв, що займалися виплавлянням заліза і скла. Спалю- вання та вирубування лісів зумовило не тільки виникнення великих безлісих просторів, а й розвіювання пісків, а в пониженнях рельєфу ‒ заболочення, що призвело до зміни гідроло- гічного режиму території. За таких умов штучне відновлення лісів було затруднене, а природне відбувалося завдяки дрібнолистяним породам: берези, осики, верби, вільхи, насіння яких легко й у великій кількості заносилось вітром на значні відстані і було добре пристосоване для про- ростання у вологих та перезволожених умовах. Станом на XVIII ст. лісистість Львівської області становила 40 %. Отже, надмірна експлуатація лісів призвела до різкого зменшення лісистості краю, а також до зниження захисних і водорегулюючих функцій лісів. Допромисловий період формування екологічної ситуації характеризується також розвит- ком різноманітних ремесел на території Львівщини. Найголовнішим ремісничим центром був Львів. Історія розвитку львівських ремесел бере свій початок з ХIII ст. У межах Львова розвива- 359 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини лись одягові, шкіряні, харчові будівельні та інші ремесла. Основною формою організації ремесла були цехи, в які об’єднувалися майстри і підмайстри однієї або кількох суміжних спеціальностей. Перші цехи виникли ще в XIV ст. Вже в XV ст. в місті було дев’ять ремісничих цехів. У 1627 р. до 33 цехових об’єднань входило близько 500 майстрів понад 50 різних спеціальностей. Кожний майстер мав кількох підмайстрів та учнів. Історія розвитку людства найтісніше пов’язана з використанням мінеральних ресурсів. Початки застосування мінералів чи гірських порід людьми сягають глибини віків. Навіть головні етапи розвитку людства мають назви основних матеріалів, що визначали рівень прогресу: кам’яний, бронзовий і залізний віки. Перші сліди існування людини на території Львівської області належать до епохи пізнього палеоліту і мезоліту (20–8 тис. років до н. е.). Цим часом датують кременеві знаряддя праці і зброю, знайдені у басейні Західного Бугу. Найбільше таких знахідок виявлено у Сокальському, Радехівському, Кам’янко-Бузькому і Золочівському районах (История…, 1978). Зазначимо, що сьогодні важко окреслити місця розміщення родовищ та оцінити обсяги добування мінеральних ресурсів у допромисловий період. Сліди гірничопромислових об’єктів цього періоду майже не збереглися. Однак на основі припущення, що тогочасні місця роз- роблення корисних копалин переважно були розміщені на незначній відстані (до 2–5 км) від поселень відповідного історико-культурного періоду, ми склали картосхему “осередків гірничо- добувної діяльності” (рис. 3.1). На підставі аналізу розміщення основних археологічних пам’яток на території Львівської області (История…, 1978), окреслено площі можливого добування міне- рально-сировинних ресурсів у місцях найвищої щільності давніх поселень. Саме ці площі є найперспективнішими для виявлення гірничопромислових об’єктів допромислового періоду. На Львівщині освоєні території зосереджено в межах південних фізико-географічних районів Малого Полісся, зокрема, Пасмового Побужжя і Підподільського окраїнного Полісся. Іншим густо заселеним ареалом були ландшафти Волинської і Люблінської височини. Ці райони приваблювали первісних людей якісними ґрунтами, багатством рослинного і тваринного світу, а також різноманіттям корисних копалин. Корінні поклади кременю розпочали розробляти у неоліті і ранній бронзі. Згідно з Г. Дени- сиком (1998), перший етап освоєння мінеральних ресурсів належить до етапу освоєння кре- меню. Добування проводили поряд із тогочасними поселеннями у невеликих і неглибоких штольнях та ямах-копальнях. Штольні закладалися у крутих схилах ярів, балок чи річкових долин. Біля штолень і майстерень з оброблення кременю накопичувалися перші гірничопромислові відходи у вигляді відщепів кременю. Поряд з кременем, для різних господарських потреб використовували пісковик, вапняк, крейду, мергель, глину і пісок. Цей етап характеризується незначним ступенем антропогенної трансформації геосистем реґіону. Після завершення етапу кременю у кінці ІІ тисячоліття до н. е. розпочався етап освоєння мідних і залізних (болотних) руд. У той час на території Львівщини існували значні запаси бурого залізняку, головно, у вигляді невеликих покладів, поширених у заплавах річок, озерах і болотах. У таких болотистих місцевостях на земній поверхні виступала рудувата або червонувата глина, яку називали рудава (руда). Найбільше свідчень про розроблення болотних руд зберіглося з періодів бронзи і заліза. Зокрема, вироби ливарів, знайдені у майстернях з оброблення міді, бронзи і заліза, у вигляді незавершених або поломаних металевих речей, у районах міст Сам- бора, Золочева і Жовкви, сіл Зарічне Стрийського району і Спасів Сокальського району, свідчать про поступовий розвиток у реґіоні добувної промисловості (див. рис. 3.1). Перші залізні гути, що виробляли метал для плугів і рал, були відомі від кінця XVI ст. Основні райони добування і перероблення болотних руд зосереджувалися у басейні Західного Бугу і Дністра. Вплив на природне середовища реґіону виробництва металів було незначним. З тих часів залишилися перші відомі сліди колишніх кар’єрів і відвалів розкривних порід, а також залишки залізоплавильного виробництва. 360 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Рис. 3.1. Найбільші археологічні пам’ятники на території Львівської області (Львовская…, 1989) 361 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини У ІІІ−IV ст. населення, що проживало на території Передкарпаття торгувало з Трансіль- ванією − найбільшим залізорудним і бронзообробним центром Центральної Європи. Про це свідчить той факт, що в окремих поселеннях виявлено металургійні центри носіїв культури карпатських курганів. Вірогідно тоді відбувався обмін солі і хліба на трансільванський метал. Завдяки сталому і масштабному обміну виникали потужні залізо- і бронзоливарні осередки на привозній, більш якісній сировині. Сліди добування залізної руди відобразилися у топоніміці реґіону. Поселення, що мають назву Руда чи однокорінні топонімічні назви (Рудки, Рудно чи Руданці) зустрічаються доволі часто (див. рис. 3.1). У с. Руда Жидачівського району ще у давньоруські часи і ранньому серед- ньовіччі добували залізну руду. На околиці села, в урочищі, пізніше названому “на Демнищах”, виплавляли залізо для потреб літописного міста Удеча (Жидачева). Поряд із Самбором, у районі давніх розробок болотних руд, й сьогодні зберігся невеликий хутір Рудне (20 осіб). Однак найдавнішим гірничим промислом в межах Львівської області слід вважати соле- добування (рис. 3.2). В історичних матеріалах згадується, що передкарпатські соляні копальні (саліни) відомі ще з часів римського імператора Андріяна (76−138 р.). Існують ще давніші свід- чення використання соляної ропи. Чимало пам’яток, що пов’язані із солеварінням, залишили племена культури фракійського гальштату (кінець ХІІ−VIII ст. до н. е.). За своєю потужністю вони не мали аналогів у тогочасній Центральній і Південно-Східній Європі (Jodlowski, 1971). Скоріше за все, саме від цього часу й розпочався етап освоєння соляних покладів. Джерела соляної ропи здавна посилено розшукували і розробляли. Сьогодні у Перед- карпатті відомо понад 800 соляних джерел. Найбільше таких джерел-криниць скупчено у передгір’ї і біля північно-східних схилів Сколівських Бескидів і Покутсько-Буковинських Карпат (рис. 3.3). Соляна ропа (сировиця) поширена тут повсюди. Найбільше її виходів у видолинках та у підніжжі гірських схилів. Місця виходу сировиці помітно по сріблясто-іскристих випарених сон- цем пасмах на високих берегах річок і потічків. Сіль нерідко виступає одразу під дерновим шаром у насичених вологою понижених місцях (Іванов, 2009). Спосіб одержання солі підказаний самою природою. Сонце випаровує воду і від ропи залишаються білі кришталики. Спостерігаючи за цим процесом, первісна людина почала влашто- вувати допоміжні пристосування, виробила перші навики виробництва солі. Примітивний про- цес солеваріння полягав у виділенні із сировиці якнайбільшої кількості води, у результаті чого в горщику, де вона виварювалася, утворювалася густа маса солі. Пізніше цю масу сушили і порці- ювали у спеціальній посуді, відповідної форми та об’єму (Ісаєвич, 1961). У процесі тогочасного солевиробництва вже, очевидно, існувала вузька спеціалізація: одні черпали і носили сировицю, Рис. 3.2. Дрогобицький солевиварювальний Рис. 3.3. Соляна криниця з с. Бабин завод ‒ одне із найстаріше діючих підприємств Старосамбірського р-ну (нині знаходиться України і Східної Європи у Шевченківському гаю) 362 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. інші – заготовляли дрова, ще інші варили, постачали горщики для солеваріння, займалися продажем солі тощо. Для випарювання 1 кг солі, необхідно було спалити понад 100 кг дров, а це потребувало великої кількості людей, звільнених від інших обов’язків. Тому, щоб виправ- дати такі затрати, робота солеварів мусила бути вже від самого початку орієнтована на масове виробництво солі та її обмін. Натрієву сіль використовували не лише як харчовий продукт, а й застосовували для оброб- лення металів, а саме надання їм міцності і твердості, вичинювання шкіри, протравлення і вибілювання тканин, виготовлення фарб. Сіль через карпатські перевали транспортували до Верхньотисенського і Трансільванського металургійних і бронзообробних центрів. Однак у ІХ ст. до н. е. передкарпатські солевиробничі центри занепадають у зв’язку із тогочасними етнічними і політичними змінами (Грабовецький, 1982). Імовірно білі хорвати (V ст.) продовжили займатися солевиробництвом і постачати сіль через карпатські перевали переважно до Моравії і Чехії. Сіль як “стратегічний продукт” за кня- жих часів стала чи не головною причиною приєднання князем Володимиром передкарпат- ських теренів до Київської Русі (Грабовецький, 1982). Салінами володіли князі та окремі бояри. Сіль виварювали із добутого із землі розсолу. Нелегко було знайти якісне “розсільне місце”, встановити на ньому соху – своєрідну бурову вишку висотою понад 10 м. В її основі викопу- вали колодязь до глибини ґрунтових вод, а далі пробивали свердловину, опускаючи в неї дере- в’яні просмолені труби. Розсіл з труби вичерпували вузькою і довгою “коновкою” (Терлецький, 2007). Найбільшої слави зі солеваріння мала “соляна столиця” княжого краю – Стара Сіль (Соло- не, Зальцборк). Важливе місце в економіці Галицько-Волинського князівства посідало солеваріння. Давня техніка виварювання кухонної солі у сковородах (черинах) та формування її у конічних пічках виникла ще у Х–ХІ ст. та збереглася протягом наступних віків. Сіль отримували як розсипною, так і в невеликих грудках. Соляні рудники біля Добромиля, Старої Солі, Нагуєвичів і Дрого- бича вже тоді приносили великі прибутки князю. Нестачу солі, найбільшої трагедії в ті часи, фіксували навіть літописи. Зокрема, “Києво-Печерський патерник” зазначає, що у 1097 р. не стало солі у “всій Руській землі” через те, що у результаті князівських міжусобиць на схід “перестали пускати купців з Галича і людей з Перемишля” (Терлецький, 2007). Завдяки соляним промислам князівство було відоме в Європі. Прикарпатську сіль експортували не лише до сусід- ньої Польщі чи Угорщини, а навіть у Данію і Голландію, даючи надійний капітал князівству на утримання війська. Іншою “соляною столицею” став Городок. Городок вперше згадується літописцем Несте- ром ще у 1213 р. У літописі говориться, що поселення відоме далеко на схід як центр торгівлі сіллю, а тому мало назву “Городок солоний” або “Соляний Городок”. Місто лежало на важли- вому торгівельному шляху, який пов’язував схід із заходом, південь з північчю. Воно одержало право торгувати сіллю і стало центром соляних складів. Існують припущення, що і назва Галичини може походити від назви солі, яку тут продуку- вали (Крушельницька, Бандрівський, 1999). Велич Галицької землі значною мірою ґрунтується на багатовіковому видобутку і торгівлі сіллю. Зображення “топки”, тобто сформованої у вигляді конуса брили солі, є найдавнішим символом Галичини (Ісаєвич, 1961). Значення солеваріння у розвитку реґіону знайшло своє відображення у назвах і гераль- диці міст. Наприклад, вважають, що на назву Трускавця вплинула литовська мова (druska − сіль). З цим промислом пов’язані назви багатьох населених пунктів Львівщини, зокрема Стара Сіль, Стара Ропа, Ясениця Сільна, Солець, Солонсько, Солянуватка. Вже на тогочасних гербах і прапо- рах відображалися символи у вигляді соляних топок і бочок. Ще у 1339 р. дев’ять конусо- подібних топок солі стали символом Дрогобича (рис. 3.4). Ці топки зображали на гербі польсь- кого й радянського періодів, збережені вони й на сучасній геральдиці міста. За часів існування Австрійської монархії дрогобицька жупа випускала продукцію в бочках, тому замість топок на 363 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.4. Сучасний герб Рис. 3.5. Сучасний герб Рис. 3.6. Сучасний герб Дрогобича Старої Солі Городка гербі вмістили – дев’ять бочок. Геральдика Городка і Старої Солі також вміщує символи соле- варіння (рис. 3.5, 3.6). На початку ХVІ ст. привілеєм польського короля було дозволено усім бажаючим за відповідну плату (селянам і міщанам) варити сіль. Виробництво солі на початковому етапі було трудомістким процесом. Зокрема, тільки до солеварень у м. Стара Сіль було прикріплено п’ять сіл для забезпечення дровами, до королівських солеварень у Дрогобичі та Колпці – теж п’ять сіл, які в рахунок феодальних відробітків доставляли в рік 17 477 фір дров. З огляду на тогочасну кількість жителів у селі можна стверджувати, що більшість населення Прикарпаття і Карпат у тій чи іншій формі була зв’язана з видобутком і виробництвом солі. У 1773 р. коро- лівські солеварні Прикарпаття виробили 1,2 млн бочок солі. Крім забезпечення солеварень дровами, необхідно ще й виготовити відповідну кількість бочок та мати значну кількість підвод. Тільки з двох солеварень – Дрогобицької і Котовської – на склад до Перемишля відправляли щорічно 12 тис. бочок солі (Народна…, 1987). За часів Київської Русі для потреб фортифікаційного та цивільного будівництва, земле- робства, металообробного, ювелірного і гончарного ремесла широко використовували різні корисні копалини, що добували як в межах, так і за межами реґіону. Порівняно високого рівня досягло металургійне виробництво та оброблення будівельного і декоративного каміння. Занепад у добуванні корисних копалин, який простежувався у ХІІІ ст., був викликаний чисельними татаро-монгольськими та іншими нашестями та руйнуваннями міст реґіону. Роз- роблення багатьох корисних копалин, в тім числі залізних руд, відновилися лише у ХІV ст. Потреба у відбудові зруйнованих міст і сіл спричинила різке зростання обсягів добування різних будівельних матеріалів, що й послужило початком етапу освоєння будівельних корисних копалин. Для виробництва скла розпочинають використовувати кварцові піски, для фарфору – гіпси, знаходить застосування нафта. Після тривалої боротьби за західноукраїнські землі територія Львівщини у кінці ХIV ст. відійшла до Польщі. В цей час виникають перші ремісницькі цехи, проводить детальні описи власників за податковими реєстрами, інвентарями та люстраціями. Реєстрові документи, особ- ливо “Люстрація…” (1570) і “Головний інвентар…” (1608), є першими свідченнями активної діяльності цехів у містах Галичини. Однак цехова організація виробництва, в тім числі й спрямо- вана на розроблення різних видів будівельної сировини, ще не мала промислового характеру. Це були невеликі (до 20–30 робітників) напівкустарні підприємства, які одночасно займалися як добуванням корисних копалин, так і виготовленням кінцевої продукції. 364 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Серед відомих в Галичині промислів із виготовлення дивовижних гончарних виробів передусім варто відзначити невеличке село Гавареччина, біля Золочева (рис. 3.7, 3.8), і Глинське, біля Жовкви. Тут й нині можна ознайомитися із гончарними печами, гончарськими кругами, різними витворами чорнодимленої кераміки чи зеленими (глауконітовими) кахлями. Серед народних промислів слід звернути увагу на місця виготовлення гутного скла та художньої обробки каменю. Наприклад, скляні гути у Потеличі ще від 1564 р. знані своїми виробами пля- шок, склянок і віконного скла. Розроблення будівельної сировини також відбивається у назвах населених пунктів реґіону: Глинське, Пісочне, Будокам’янка тощо. На Малому Поліссі поширеним є населені пункти Гута або мають назви похідні від цього слова, що вказують на існування у поселеннях скляних гут. На гербі Пустомит відображена піч для випалювання вапна. До 1576 р. у Польщі діяли старі п’ястівські гірничо-правничі норми. Згідно з ними право на добування земних багатств належало винятково державі-королю. Польський король Стефан Баторій узаконив виняткове право шляхти до добування корисних копалин на власних землях (pacta conventa), тим самим ліквідуючи останні релікти поняття “реґалії” (державної монополії) в аспекті старих гірничо-правних норм. Саме від того часу у літературних та архівних джерелах знаходять значно більше інформації про пошуки, добування, перероблення і застосування нафти, озокериту, солі та інших мінералів, що є підтвердженням активізації використання міне- ральних ресурсів у реґіоні. У зв’язку із розробленням найдоступніших покладів будівельного каменю і піску, швидше за все, було знищено більшість цікавих пам’яток природи Львівщини (відслонень, форм вивітрювання, палеодюн тощо). На цей етап припадає швидке збільшення площ, зайнятих тогочасними кар’єрами і відвалами. Глибини деяких кар’єрів могли сягати 10–25 м, а висота відвалів – 5–10 м (Іванов, 2009). 3.1.2. Природокористування початкового етапу промислової революції Протягом XVII – початку XIX ст. промисловість Львівської області розвивалася у вигляді мануфактурного виробництва, заснованого на міській ремісничій техніці і дрібних селянських промислах. Протягом окресленого періоду часу під впливом зміни кількісних (розміри вироб- ництв) та якісних (наростання спеціалізації, збільшення кількості найманих працівників) чинни- ків розвитку формується мануфактурне виробництво. Каталізатором появи мануфактур є примі- тивна механізація, яка використовувала силу води і вітру (гравітаційну енергію). У цьому кон- Рис. 3.7. Село Гавареччина Золочівського р-ну. Рис. 3.8. Славетні гаварецькі чорнодимлені Стара піч для випалювання кераміки керамічні вироби 365 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини тексті ми вже можемо зазначати, хоч і не про системну, а про організаційну модернізацію (ману- фактуризацію) українського промислово-ремісничого виробництва. Загальний огляд. Загалом, розвиток виробництва на початковому етапі промислової революції відбувався повільно. Його гальмували феодальні виробничі відносини, колоніальне становище Галичини, вузький ринок збуту, несприятлива політика уряду. Отже, у середині ХIХ ст. у Львові було багато дрібних підприємств-мануфактур. Львів став центром розвитку капіталістичної промисловості Галичини в її мануфактурний період тому, що найбільша кількість державних та магнатських мануфактур (солеварні, залізоробні, цукроварні підприємства) будувалися по селах та містечках, поблизу джерел сировини. Важливим моментом став той факт, що у глибоко аграрному краї, де ще в 1900 р. ріль- ництво становило джерело доходів для близько 82 % населення, починаються зрушення на користь робітничих професій, у тім числі й спеціалістів гірничої справи. З уведенням в експлуа- тацію у 1850–1860-х роках залізниць, міста Галичини отримали новий потужний імпульс роз- витку промисловості, з’явилися перші великі індустріальні підприємства. Однак їхньому розвитку перешкоджали, по-перше, конкуренція із австрійською промисловістю, і по-друге, небажання більшості землевласників впровадження індустріалізації, яка могла б відірвати від землі частину селян-кріпаків (Іваночко, 2006). Підприємства мануфактурного типу орієнтувалися, зазвичай, на задоволення попиту місь- кого населення. Поява залізорудних підприємств, лікеро-горілчаних мануфактур, шкіряної ману- фактури в Буську (заснована в 1776 р.), великої державної тютюнової мануфактури у Винниках (1778), ряду паперових мануфактур, скляної гути І. Любомірської у Сколе (1791), засноване наприкінці XVIII ст. фаянсове підприємство Нікаровича у Глинську – все це знаменувало собою прихід мануфактурного періоду промисловості Галичини і Львова. Наприкінці XVIII ст. у Львові почало інтенсивно розвиватись виробництво мила і свічок. Свічки були поширеним предметом торгівлі. Їх виготовляли з бджолиного воску. Виробництво свічок з бджолиного воску організував у Львові у 1842 р. граф Фрідріх Шубут. Високо цінились і були широко відомі красиві та якісні меблі львівських столярів, які виготовляли з буковинсь- кого тису, вишневого та горіхового дерев. У 1818 р. Генінг Фердинанд винайшов новий спосіб фарбування дерева й отримав на це урядовий патент. Меблі львівських столярів успішно конкурували з виготовленими у Відні. У Львові діяли дві великі сірникові мануфактури. Першу з них заснував у 1850 р. Фрідріх Фауст, другу – в середині ХIХ ст. Йосиф Фіхн. Підприємства щороку виробляли близько 1,5 млн коробок сірників кожна. В першій половині ХІХ ст. в Галичині були засновані перші підприємства з виробництва сільськогосподарських машин. Одним з них була мануфактура Франца Шумана, яка мала чотири токарних верстати, дванадцять шрубстаків, шість деревостругальних станків і два гідравлічні молоти. Ця мануфактура цікава тим, що вона об’єднувала ремісників різних професій і використовувала технічні досягнення у виробництві. Після входу Галичини до складу Австрійської монархії розпочалося організоване розроб- лення мінеральних ресурсів на численних, переважно дрібних, мануфактурах. Вже на початку наступного століття австрійська влада впорядкувала наявну у реґіоні гірничу галузь, видала цілу низку указів, які регламентували процес добування основних корисних копалин, а на розроб- лення солі наклала державну монополію. Обсяги імпорту мінеральної сировини з Галичини були суттєвими, а імпорту іншої проми- слової продукції – обмеженими. Це було пов’язано зі значними покладами корисних копалин, зокрема, родовищ нафти і солей, що зосереджувалися в передгірській частині Карпат. Імпорту- вали передусім нафту і нафтопродукти, сіль, озокерит і цинк. Австрійський уряд трактував галицькі землі як ринок збуту для промисловості західних провінцій. Окрім того, різниця між вартістю продуктів гірничодобувної промисловості, що їх вивозили з Галичини, й тими, які ввозили (кам’яне вугілля, залізо, свинець, мідь тощо) була значною. Досить часто це робило розроблення місцевих корисних копалин нерентабельним і призводило до закриття дрібних 366 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. мануфактур. Все ж у другій половині ХІХ ст. в Передкарпатті розвинулися нафто-, озокерито- і соледобувна промисловості, які були сформовані, головно, іноземним (французьким, німець- ким, австрійським та ін.) капіталом. У кінці ХІХ ст. в Галичині нараховували близько 300 гірничодобувних підприємств, які, головно, були дрібними (рис. 3.9). Серед цих підприємств понад 200 мануфактур були зайняті добуванням нафти, 27 – озокериту, 14 – натрієвої, калійної і магнієвої солей, 8 – бурого вугілля, 6 – залізної руди, а 41 компанія добувала і переробляла різні нерудні копалини (Rocznik…, 1890). Добування нафти, газу та озокериту. Нафта в Передкарпатті була відома з давніх часів. Ще в ХІІ‒ХІІІ ст. місцеві мешканці широко використовували нафту (яку називали ропою, кип’ячкою або земною олією) для змащування возів, оброблення шкір, освітлення чи як лікувальні засоби (Васьків, Михалевич, 2002). Перші письмові згадки про нафту Передкарпаття з’явилися в ХVI ст. як про “olej, który idzie z kamienia” або “olej skałny”. Свідченням багатства нафтових покладів у реґіоні є численні топоніми: Ропа, Роп’янка, Ропище, Роп’яник, Ропинка та багато інших, що з’явилися переважно в XV–XVII ст. Середовищем формування нафти в цьому реґіоні були флішові відклади крейди, палеогену і неогену. Найчастіше вона траплялися у пісковиках, зрідка у вапня- ках. У деяких районах її було так багато, що “вистачало втнути кий в річку аби поверхня води забарвилася нафтовими плямами, достатньо копнути лопатою, аби на дні виступав бітумний мазут, вистачало відбити молотком від пісковику шматок скелі, аби відчути запах нафти” (Orlew- ski, 1965). Спочатку ропу збирали з водної поверхні річок, озер, ставів і джерел. Цим займалися так звані либаки, які за допомогою кінських хвостів чи довгих трав’яних віників збирали (либали) з поверхні води кип’ячку (рис. 3.10). У такий спосіб одна людина протягом дня могла отримати кілька відер ропи. Потім розпочали копати неглибокі ями, в яких було легше збирати нафту (рис. 3.11). Вже в той час люди знали властивості нафти, але не могли розумно їх використати через те, що вона мала неприємний запах і сильно коптила. Різні середньовікові джерела також згадують про багаті поклади нафти (Mikucki, 1938). Зокрема, в 1617 р. Еразм Сікст зазначав, що ропа виступає в термальних водах Шкла і вказав на можливість її отримання з води. Розпо- відаючи про мінеральні ресурси Передкарпаття, він наголосив, що в районі Дрогобича риють криниці, з яких черпають ропу, яку вживали в домашньому господарстві та для освітлення вулиць міста (Sykst, 1617). Промислові поклади нафти в Передкарпатті знайшли випадково. У 1771 р. під час по- глиблення великої соляної копальні в Слободі Рунгурській (Івано-Франківська обл.) на глибині 25 м виявили маслянисту чорну рідину. Вже через чотири роки тут працювало сім копалень глибиною до 70 м і загальною продуктивністю 150 т ропи в рік (Коли…, 2005). На той час Слобо- да Рунгурська стала найбільшим нафтовим промислом у Галичині. Дещо пізніше було розпочато промислове добування нафти в околицях Борислава, Нагуєвич, Попелей, Смольної, Старої Солі та інших поселень Львівщини. Зокрема, у 1771 р. в Нагуєвичах отримали близько 6 900 л ропи (Bartoszewicz,2000). Найбільший тогочасний нафтовий промисел з’явився на території Львівської області в 1800 р. у с. Погар у Сколівщині, яке розміщено поблизу потоку Роп’янка (за 400 м від його гирла). Ще до початку буріння на цьому промислі з колодязя № 5 глибиною 70 м отримували 260 т нафти в рік (Микулич, 2004). Добували нафту так званим колодязним способом, тобто її черпали відрами та витягували мотузками з дучок (нафтових колодязів). Часто ропу визбирували з ям ганчірками чи конячими хвостами, викручували у відра, а потім зливали в спеціальні єм- ності. Такі колодязі копали вручну, а потім коловоротом, їхні стінки часто засипалися. Нафту з них добували разом з водою і мулом. Глибини дучок зі скріпленими фашинами чи дошками стінами могли сягати 80–100 м (!). Подальше їхнє заглиблення призводило до зростання небез- пеки засипання та отруєння робітників. 367 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.9. Основні родовища корисних копалин Львівської області у мануфактурний період природокористування (Іванов, 2009) 368 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Рис. 3.10. Либак збирає нафту Рис. 3.11. Ріпник з коромислом і відрами конячим хвостом (киблями) нафти для продажу Загалом нафтова промисловість в кінці ХVIII ст. розвивалася хаотично і майже неконтро- льовано. Важко сьогодні уявити, скільки копалень існувало на той час. Обсяги добування ропи в Передкарпатті оцінювали в 12 тис. кубічних стіп (290 т) в рік (Szajnocha, 1881). Можливість легкого збагачення спричинила в реґіоні “нафтову гарячку”. Копати дучки бралася кожна доросла людина. Лише в районі Борислава у 1825–1835 рр. налічували 30 діючих криниць- дучок, з яких щоденно отримували по чотири кварти (16 л) ропи. У 1865 р. на площі в 11 га по обох берегах р. Тисмениця було закладено понад 5 тис. дучок. Криниці глибиною у 40 м, викопані за 8–10 м одна від одної, щодоби давали близько 230 кг нафти кожна. Згодом тери- торія бориславських промислів розрослася до 105 га, тоді як кількість нафтових колодязів і свердловин – до 12 тисяч (!), з яких працювала лише третина (Микулич, 2004). Ще й сьогодні в заплаві річки можна побачити залишки таких дучок, стіни яких були захищені від засипання дошками чи лозовими кошами, завдяки яким вони збереглися донині (рис. 3.11). Справжній “бум” нафтовидобутку у Галичині розпочався у 1854 р. після удосконалення процесу дистиляції нафти та винаходу освітлювальної гасової лампи Ігнацієм Лукасевичем. Він працював у львівській аптеці “Під золотою зіркою” і зацікавився властивостями скельної олії (oleum petrae flavum), яка тоді входила до переліку обов’язкових ліків від ревматичних болів і шкіряних хвороб, а також використовувалася у ветеринарії. Під час експериментів, про- ведених разом з Яном Зегом, він отримав керосин, бензин, масла, парафін, лаки, асфальт, гудрон і післянафтовий кокс. Одночасно Адам Братковський винайшов гасову лампу, яку почали використовувати для освітлення в львівському шпиталі, де була проведена перша в світі опера- ція при штучному світлі. Після виснаження запасів нафти у верхньому 100-метровому шарі земної кори обсяги нафтодобування впали. Непотрібні копальні виявилися закинутими. Зазвичай, їх засипали річко- вим камінням, що сприяло міграції вуглеводнів на земну поверхню. Закинуті дучки не картували, тому їхні місця переважно невідомі, що створює додаткові проблеми під час будівництва чи проведення робіт з дегазації. Наприклад, бориславську середню школу № 7 збудовано аж на 17 дучках, і це лише ті, які вдалося виявити. З часом дерево фашин зігнило, і старі копальні почали провалюватися (Іванов, 2009). На нафтопромислах Передкарпаття розпочали використовувати ударне буріння сверд- ловин, що дало змогу розкривати потужніші нафтові пласти на глибині 80–100 м. Це призвело до зростання обсягів добування нафти. За період 1875–1890 рр., тобто лише за 15 років, вони збільшилися вчетверо. За наступні десять років (1890–1900 рр.) кількість добутої сирої нафти зросла від 91,6 до 326,3 тис. т, тобто ще в 3,56 раза. Нові способи буріння за допомогою машин 369 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини сприяли відкриттю цілої низки фонтануючих свердловин. Запаси добутої нафти різко зростали, а місць для її зберігання було дуже мало. Часто потужні фонтани нафти заливали навколишні місцевості, утворювали нафтові озера, потрапляли у водотоки. Для зменшення надмірного виходу продукції підприємці навмисно затоплювали діючі свердловини. Часто з метою звіль- нення місця для нової перспективнішої свердловини спалювалися цілі озера нафти, яка не знаходила збуту. Так знищувалися багатства надр Передкарпаття. Ситуація значно ускладнилася, коли в Східниці забила фонтануюча свердловина “Якуб” (1885 р.). Впродовж чотирьох місяців вона щодоби викидала понад 30 вагонів (300 т) нафти. Цілими потоками ропа потрапляла в місцеві річки. Щоб хоч якось затримати її, рили земляні амбри та запруджували дамбами найближчі яри (рис. 3.12). Багато нафти просочувалося у ґрунти, а цінні, найлегші її складові випаровувалися в атмосферне повітря. Через 11 років тут зафонтанувала свердловина “Сесілія”, яка щороку давала 8 тис. вагонів (500 т/добу) нафти і ситуація повторилася (Orlewski, 1965). Передкарпатська нафта не знаходила ринків збуту. Становище ускладнювалося у зв’язку з ростом видобутку та відсутністю нафтосховищ і транспортних засобів. У 1880–1898 рр. кількість нафтових ям-збірників в Галичині, по суті, не збільшилася. В цей час почали з’являтися залізні резервуари, а їхній об’єм у 1897 р. досяг 8 520 т. Більшість запасів нафти зберігалося у земляних амбрах та ямах-збірниках, обсяг яких перевищував декілька сотень тисяч тон. Однак і цього було недостатньо, тому на початку ХХ ст. з’явилися додаткові стави-накопичувачі в околицях Борислава і Дрогобича загальним об’ємом понад 150 тис. т ропи. До 1909 р. в цьому районі було збудовано 475 км трубопроводів. Сьогодні в районі між Бориславом, Трускавцем і Дрого- бичем збереглося близько 60 недіючих земляних ям-збірників місткістю понад 10 000 м3, що перетворилися у водойми і заболочені ділянки (Микулич, 1997). Місцями залишилися невеликі діючі нафтозбирачі. Перші нафтопереробні заводи були напівкустарними, а тому небезпечними, часто горіли і навіть вибухали. Загалом, рафінерні Передкарпаття стали логічним продовженням розвитку нафтодобування в реґіоні. У 1907 р. тут працювало понад 60 дрібних нафтопереробних заводів. Лише у Дрогобичі щороку переробляли 45 000 цистерн нафти, тобто третину від продукції Галичини і Буковини. Для транспортування ропи була побудована мережа залізниць. Обсяги добування нафти в Галичині швидко зростали, а вже на початку минулого століття досягли “світового розмаху”. На цей час тут добували близько 5 % нафти в світі. В районі Бори- слава і Дрогобича з’являлися нові рафінерні. Це призвело до кризи перевиробництва і різкого падіння цін на нафту, згортання бурових робіт, а, відповідно, до банкрутства багатьох дрібних нафтодобувних мануфактур. Однак на їхньому місці швидко з’являлися нові нафтові підприємства. Рис. 3.11. Залишки нафтових колодязів Рис. 3.12. Нафтові ями-амбари в околицях (дучок) у руслі р. Тисмениця нафтової свердловини “Ойл-Сіті” 370 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Особливої актуальності проблема перевиробництва в Бориславі набула після відкриття де- кількох фонтануючих свердловин. Зокрема, у 1903 р. в Тустановичах (тепер це район Борислава) почала фонтанувати свердловина “Литва” з дебітом 600 т/добу. Вона дала змогу збільшити обсяги добування нафти в Дрогобицько-Бориславському районі в 2,5 раза порівняно з 1900 р. Через декілька років забила інша потужна свердловина “Вільно”, яка фонтанувала на висоту до 500 м (!). Вона щодоби давала 800–900 т сирої нафти (Orlewski, 1965). Однак найбільш високодебітною у всьому Передкарпатті стала пробурена в Тустанови- чах (1908 р.) свердловина “Ойл Сіті” завглибшки 1 016 м. У найкращі часи ця свердловина давала до 3 000 т (!) нафти і 900 тис. м3 газу в добу. Проте невдовзі на цій свердловині спалах- нула пожежа, що лютувала три тижні, а її полум’я було видно за 40 км (рис. 3.13). Як наслідок було втрачено сотні тисяч тонн нафти. Загалом пожежі на нафтопромислах Борислава вини- кали майже щотижня через те, що поряд з нафтою було багато вибухонебезпечного газу. Вони знищили чимало нафтових свердловин. Вогонь зі свердловин виривався вверх на десятки метрів, а з неба падали цілі тумани сажі, що вкривали все чорним шаром. Широко практику- валося спалювання надлишків ропи, особливо в межах незаселених районів. Надмірне багатство нафтових свердловин призвело до катастрофічного забруднення навколишнього природного середовища. Виникла проблема із контролем за свердловинами, які заливали навколишні поля, городи, будинки, заповнювали всі пониження рельєфу, утворю- вали калюжі і навіть стави. Періодично знищувалися врожаї на довколишніх полях. Надлишок нафти стікав у річки і потоки, чим їх сильно забруднював. Часто ропу від свердловин відводили по канавах, у яких ще й сьогодні вміст окремих шкідливих речовин перевищує фоновий (Эко- лого-геохимическое…, 1990). Були випадки, коли русла невеликих потоків використовували для транспортування нафти з гірських у долинні частини родовища. Оскільки площа родовища не була визначена, то бурили де завгодно. Відходами буріння засипали сусідні яри та інші пони- ження, складали їх просто на вулицях і городах. У ХІХ ст. під час копання дучок було піднято на земну поверхню близько 5 млн м3 ґрунту (Дідула, 2003). Втрачена під час добування, збері- гання чи транспортування нафта нищила ґрунти, які ставали неродючими. Водночас, відбува- лося просідання і заболочування земної поверхні, яке змінювало вигляд нафтових промислів (рис. 3.14). Загалом обсяги добування неочищеної нафти в Галичині в кінці першого десятиліття минулого століття перевищили 1 млн т. Зокрема, у 1907 р. добуто 1 175,9 тис. т, у 1908 р. – 1 721,5 тис. т, а у 1909 р. – 2 053,1 тис. т. Після цього рекордного року обсяги добутої нафти почали поступово падати і вже перед Першою світовою війною зменшилися до 1 071,0 тис. т. Поганий збут продукції шкідливо впливав на процес розроблення нафтових покладів Передкар- Рис. 3.13. Пожежа на нафтовій Рис. 3.14. Мережа нафтових свердловин свердловині “Ойл-Сіті” у щільнозаселеній частині Борислава 371 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.15. Герби Борислава паття. Окрім незначних запасів розвіданих родовищ, на негативній динаміці добування нафти позначилося те, що газ на той час вважали “шкідливим супутником ропи” та випускали в атмо- сферне повітря. Внаслідок цього відбувалася дегазація нафтових пластів, що призводило до зниження тиску, а отже, зменшення припливів нафти. Згідно з підрахунками (Геохімічний…, 2002), лише в Бориславі було випущено понад 5 млрд м 3 супутнього газу. Окрім того, часто ставалося обводнення нафтових пластів через відсутність або недостатність перекриття водо- носних горизонтів. Під час Першої світової війни район Борислава став ареною активних бойових дій за володіння нафтовими родовищами між Австрійською і Російською імперіями. У 1915 р. під час відступу російська армія підпалила 262 свердловини (Orlewski, 1965). Після війни обсяги добування нафти поступово знижувалися. Зокрема, у 1920 р. добуто 765,0 тис. т, а у 1930 р. – лише 662,8 тис. т нафти. Скоротилися й обсяги геологорозвідувальних робіт та освоєння нових свердловин. Ситуація ще більше ускладнилася під час світової еконо- мічної кризи 1928–1932 рр., коли добуток нафти в Бориславі зменшився на третину, а газу – наполовину (Клімова, 2008). У 1939 р. в Галичині працювало лише 19 нафтопереробних заводів, але й вони не на повну потужність. Геральдика Борислава віддзеркалює найцікавіші сторінки історії міста (рис. 3.15). На різно- часових гербах міста зображені нафтові вежі, поклади нафти, ріпник, що на плечах несе коро- мисло з двома відрами. Після Першої світової війни поряд з нафтою розпочали добувати вільний (земний) газ. Перед тим місцеві люди не знали, як можна його використати. Газ почали застосовувати для освітлення, як пальне чи для вироблення фарб, газоліну, амонійних сполук тощо. Газова суміш, що складалася майже з чистого метану (93 %), виходила на поверхню разом з нафтою (мокрий газ) або була непов’язана з нафтою (сухий газ). Перші газові родовища у реґіоні відкрито лише у 20-х і 30-х роках ХХ ст. Найшвидше почалася експлуатація Дашавського родовища. Газ, як і нафту, почали транспортувати трубопроводами. Наприклад, проклали газопровід від Дашави до Льво- ва, з якого відбирали газ різні промислові підприємства реґіону, зокрема, цегельні і гути скла. Перші письмові згадки про озокерит з’явилися ще у ХVI ст., як про “asfalcie i wosku ziem- nym”, з якого виготовляли свічки. У Львові зберігається опис майна аптекаря Яна Кіліановича з 1616 р., в якому серед переліку товарів знайдено й віск чорний. Отже, озокерит вже тоді використовували для лікування хворих. Озокерит мав й інше застосування. Зокрема, ізоляція на першому трансатлантичному кабелі, прокладеному між Європою та Америкою, також була з бориславського озокериту. Озокеритові поклади виявлено унаслідок поглиблення нафтових чи соляних копалень. Земний віск виявився ціннішим від ропи, тому від копання вертикальних 372 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. ям швидко перейшли до проходження горизонтальних штреків. Це супроводжувалося створен- ням значних за розмірами підземних порожнин, які служили причиною обвалів породи та скупчення супутніх нафтових газів. У Львівщині озокеритові поклади розробляли в районі Старої Солі, Трускавця і Дрогобича. У 40-х роках ХІХ ст. в районі Борислава розпочали добувати озокеритові поклади. Перші ж сліди земного воску були відкриті ще у 1810 р. Однак до 70-х років ХІХ ст. розроблення запасів нафти відбувалося швидше, ніж озокериту. Головне родовище озокериту розташовано в районі першого нафтового промислу “Дучки” (рис. 3.16). У період максимального розроблення покла- дів озокериту (1873 р.) в Бориславі було 12 000 копалень, у тому числі 4304 – діючих. Обсяги добування в цьому році досягли 19 650 т озокериту (Микулич, 1997). Крім того, в районі функціонувала 21 озокеритова топлярня (рис. 3.17). Наприкінці ХІХ ст. передкарпатські родовища озокериту в Бориславі, Трускавці, Дзвинячі і Старуні (останні два в Івано-Франківській обл.) залишилися єдиними в Європі, які розробляли. У 1874–1888 рр. на понад 200 малих мануфактурах щорічно добували в середньому 320 тис. ц озокериту. При цьому кількість зайнятих цим робітників була в 1,5 раза вища, ніж у нафтовій промисловості. Однак після цього попит на озокерит впав, а з ним й обсяги його добування. Економічні кризи (1900–1903 і 1907–1908 рр.) також значно вплинули на підприємства озокери- тової галузі. На відміну від нафтодобувної промисловості, кількість дрібних мануфактур з видо- бутку озокериту постійно зменшувалася. Зокрема, у 1899 р. їх стало 47, а у 1902 р. – 19, а у 1905 р. залишилося лише 11 фірм, що видобули 20,3 тис. ц озокериту (Іванов, 2009). У кінці ХVIII ст. відомий природознавець, проф. Балтазар Ґакет у Бойківщині виявив бітумні гірські породи, тобто горючі сланці, що, на його думку, засвідчували нафтоносність цього реґіону. На сліди мінералу бітумного типу, а саме коричнево-чорного вапняку, він натрапив при обсте- женні шахти в с. Смольній. Цей вапняк (“bitumen montibus” за Карлом Ліннеєм) – це “легко запальний мінерал, що горить коричнево-червоним полум’ям і відрізняється від гірської смоли”, тобто нафти. На той час горючі сланці не знайшли застосування в промисловості і населення. Добування натрієвої і калійної солей. Поклади натрієвої (кухонної) солі в межах Передкарпаття з давніх часів були відомі у всій Європі. Існують свідчення, що еквівалентом під час обміну товарами була сіль, яку добували ще в кам’яному віці. Ще за часів Київської Русі чумаки їздили за сіллю в район Дрогобича і Трускавця (Лазаренко, 1946). Вже тоді техніка солеваріння була на досить високому рівні. За часів Австрійської імперії видобуток і виробництво солі оголосили державною монополією. У ХІХ ст. вздовж Передкарпаття нараховували понад 75 місцевостей багатих на натрій-хлористі, калій-магнієві і сірчано-кислі солі та природні розсоли. У багатьох Рис. 3.16. Озокеритова копальня Акціонерного Рис. 3.17. Озокеритова топлярня у Бориславі товариства “Борислав” 373 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини місцях ці корисні копалини залягають неглибоко (до 40 м). У Львівщині соляні поклади роз- робляли в Дрогобичі, Стебнику, Моршині, Трускавці, Ясениці Сольній, Нагуєвичах, Дережичах, Старій Солі, Старій Ропі, Добромилі, Солянуватці, Саліні та ін. Спочатку головними центрами солеваріння були Дрогобич і Стара Сіль. Зокрема, перша дрогобицька солеварня заснована ще у 1250 р. Однак поступово цей осередок зміщувався в Стебник. Значне поширення покладів натрієвих і калійних солей засвідчує поширений в реґіоні топонім Баня, що вказує на наявність у цьому місці солеварні (бані). Наприклад, такі пункти як Баня-Котовська (тепер один з районів Борислава), Баня і Баня-Лисовецька під Моршином та ін. Добування солей здійснювали з невеликих копалень чи шурфів або вичерпували зі спеціаль- них колодязів (жуп) соляну ропу. У другій половині ХVII ст. вже нараховувалося понад 400 сково- рід (черинів, чанів для виварювання солі), з яких за рік отримували до 32 тис. т кухонної солі. До кінця ХVIIІ ст. на території Галичини працювало 92 солеварні. У деякі роки вони давали до 1 млн ц солі (Osuchowski, 1930). До 70-х років ХІХ ст. для збільшення потужності було залишено лише дев’ять солеварень, з них три (Дрогобицька, Стебницька і Добромильська) у Львівщині, які в 1912 р. видали 55 тис. т солі (Підземні…, 1968). Зазначимо, що Дрогобицька солеварня щонайменше від XIII ст., а можливо і раніше, без- перервно діяла на одному і тому ж місці, біля джерел сировиці. Тому солеварний завод, який працює й нині, вважають найстарішим постійно діючим підприємством в Україні. На дрогоби- цькій жупі діють дві копальні-криниці глибиною до 50 м (рис. 3.18). У другій половині ХІХ ст. вони щорічно давали від 5 000 до 8 000 т солі. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. обсяги добування солей поступово зростали. У 1861 р. вони становили 650,2 тис. ц, у 1880 р. – 1 067,7 тис. ц, у 1890 р. – 1 281,4 тис. ц, у 1900 р. – 1 458,2 тис. ц. На цей час реґіон давав близько 64 % обсягів добування солей в Австрійській монархії. Галицька сіль стала одним з основних продуктів експорту та вивозилася в Сілезію, Моравію, Нижню Австрію і за кордон. Однак уряд встановлю- вав на неї дуже високі ціни, і більшість місцевих селян страждало від “соляного голоду”. Перед початком Першої світової війни досягнуто найвищий показник видобутку солі (2 240,7 тис. ц) (Rocznik…, 1913). Головним центром солеварної промисловості поступово став Стебник. Спочатку сіль вива- рювали з місцевих джерел природних розсолів, які траплялися вздовж берегів р. Солониці. Ці джерела часто замулювалися і пересихали, тому почали копати жупи. Ще в 1560 р. тут закла- дено першу соляну копальню “Лісову” (“Лісовий шиб”), яка мала глибину 47 м. Вона пропрацю- вала до 1770 р., а щодобовий видобуток становив 10–12 м3 ропи (Геология…, 1940). Добування солі продовжували здійснювати у примітивний спосіб. Жупник по канату спускався у колодязь, де черпав соляну ропу, та у шкіряному мішку подавав її на земну поверхню. Сіль виварювали із ропи у металевих чанах, вміщених у вежах. Її формували в грудки конусної форми, так звані “головажні” (пізніша назва “топки” чи “товпки”). Деякий час вони навіть служили замінником грошей. Поряд із добуванням харчової солі шляхом виварювання у Передкарпатті існували спе- ціальні шахти, де добували кам’яну сіль, яка лише після розмелювання була готова до вжитку (Osuchowski, 1930). У 70-х роках ХVIIІ ст. на території Стебника почала діяти “Дорфшахта” (“Шиб у селі”) глибиною 45 м, а ропу з неї добували вже за допомогою кінної тяги. Ця копальня проіснувала до 1932 р. Обсяги добування соляної ропи з неглибоких жуп залежали від кількості атмосферних опадів. Тому для гарантування добування солі в 1838 і 1842 роках проведено глибинні обстеження її покладів. На місці виявлених потужних соляних шарів, у 1843 р. побуду- вали ще дві шахти “Кюбек” і “Ляриш”, в які накачували воду для утворення насиченого соляного розчину. Аналіз нових соляних покладів у 1845 р. показав наявність у Стебнику калійної солі (История…, 1978). Ще в 1854 р. було встановлено, що каїніт і сильвініт здатні вдобрювати поля та збільшувати врожаї. Однак до кінця 60-х років ХІХ ст. промислового видобутку калійних солей не проводили. 374 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Рис. 3.18. Криниця № 1 “Королівська” Рис. 3.19. Шахта “Кюбек” у Стебнику на території Дрогобицької солеварні Лише в 1869 р. в Стебнику було засноване перше підприємство з експлуатації калійних солей. На відміну від соляної промисловості, калійне виробництво залишалося у приватній власності. У перші роки обсяги добування каїнітових і сильвінітових солей швидко зростали і в 1872 р. досягли 25,4 тис. т (Greiner, 1938). Однак економічна криза 1873 р. призвела до значного скоро- чення попиту на калійні добрива, що зумовило швидке згортання виробництва. Лише в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. видобуток калійних солей знову почав поступово зростати. Зокрема, у 1897 р. отримано 31,6 тис. ц, у 1903 р. – 94,0 тис. ц, а у 1910 р. досяг 147,3 тис. ц каїніту. Після Першої світової війни обсяги видобутку утримувалися на рівні 120,0 тис. ц на рік (Thun, 1964). На відміну від інших гірничопромислових галузей, в 20-х роках минулого століття в калій- ній промисловості відбулися суттєві зрушення. Головними центрами добування калійних солей в Галичині стали Стебник і Калуш (Івано-Франківська обл.). Від 1922 р. розроблення калійних солей на мінеральні добрива в Стебнику розпочали у руднику № 1. Це дало змогу суттєво збільшити обсяги добування каїніту. Зокрема, у 1927 р. вони становили 104,2 тис. т (История…, 1978). Напередодні Другої світової війни обсяги вироблення калійних добрив у Галичині в перерахунку на чистий окис калію становили 71,4 тис. т в рік. Проте варто зазначити, що наявні можливості для зростання добування каїніту використовували не повністю. Розвиток калійної промисловості обмежувався невеликою ємністю внутрішнього ринку збуту і труднощами експорту. Добування бурого вугілля і торфу. Поклади бурого вугілля в Галичині розробляли в двох гірничопромислових районах: Карпатському і Подільському. У кінці ХІХ ст. розпочали добування бурого вугілля й у Львівщині. Продуктивні поклади бурого вугілля тут приурочені до зони контакту Розточчя з Малим Поліссям (Жовква, Скварява, Глинське, Дубрівка, Потелич) та Поділь- ської височини з Малим Поліссям (Вороняки, Підгірці, Ясенів). Більшість родовищ розвідано ще в 60-х роках ХІХ ст. Поклади низькоякісного вугілля, теплотворність якого не перевищувала 4 000–4 500 ккал, у багатьох місцях знаходили неглибоко (до 20–60 м), а місцями вони виходили на земну поверхню. Вони залягають у вигляді лінзовидних тіл потужністю 2–7 м. Це дало змогу розробляти буре вугілля в невеликих кар’єрах чи відслоненнях і неглибоких похилих копальнях. У них добували лише до 3,6 тис. ц вугілля. За 40 років до “нафтового буму” у Бориславі, на стику Розточчя і Малого Полісся, сфор- мувався перший паливно-енергетичний район на Львівщині, на базі бурого вугілля Потелича, Дубрівки, Глинсько, Нової Скваряви, Мокротина і Полян. Видобуток на окремих копальнях проводили до 1957 р., тому їхні залишки можна спостерігати й сьогодні. Видобуток бурого вугілля підприємствами Галичини зростав рівномірно. Зокрема, у 80-х роках ХІХ ст. вони добу- 375 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини вали в середньому 561,6 тис. ц, у 90-х роках – 371,0 тис. ц, а на початку ХХ ст. – 688,5 тис. ц. У подальші роки обсяги добування бурого вугілля стали різко зменшуватися, і в 1910 р. становили лише 358,6 тис. ц (Rocznik…, 1913). Це сталося через неконкурентність місцевого вугілля з деше- вим кам’яним вугіллям Сілезії чи місцевим деревним паливом, а відповідно, відсутністю збуту продукції. Тому більшість шахт Львівщини було закрито. Перед Першою світовою війною буре вугілля розпочали знову добувати в районі Жовкви і Магерова. У Галичині давно використовували торф для опалення будинків та як добриво у сільському господарстві. На початку ХХ ст. тут налічувалося близько 180 родовищ торфу площею до 100 тис. га. У 1874 р. було засновано меліоративне бюро у Львові, яке осушувало болота та одночасно добувало торф. Від 80-х років ХІХ ст. торфорозробленням займалися спеціальні станції в Дублянах і Самборі. Пізніше експлуатацію покладів торфу проводила лише станція в Дублянах, так звана “Крайова торф’ярня” та низка приватних мануфактур. Ця станція провела гірничі роботи на площі понад 9 км2. У цей час обсяги добування торфу сягали 100 тис. т/рік (Хонігсман, 1971). Добування сірки. Протягом мануфактурного періоду освоєння корисних копалин промислово важливих родовищ сірки у реґіоні виявлено небагато. Сірчані поклади знайдено наприкінці XVIII ст. Короткий період часу, лише у 70-х роках ХІХ ст., сірку добували у Трускавці в урочищі Помірки і Дзвинячі (Івано-Франківська обл.). Сірконосна руда залягала в сірій глині і в щілинах мергелів на різній глибині. Кристали сірки жовті, часом майже чорні, величиною до 1,5 см. Наявність сірчаних джерел вздовж межі Карпат і Західноєвропейської платформи вже тоді наводила вчених на думку про можливість існування потужних сірконосних відкладів. Добування залізної і поліметалічних руд. У районі Стрия, Бродів, Самбора та в інших місце- востях Львівщини давно добували залізну руду, яка слугувала основою для кустарного залізо- рудного виробництва. Це виробництво краю було представлено переважно дрібними руднями (гутами). В 1807–1811 pp. на території Галичини нараховували 12 залізних гут, 1825 p. – 15 (сім належали магнатам, сім – державі та одна – церкві). На них добували близько 16 тис. ц заліза. У 20-х роках XIX ст. в залізодобувній промисловості працювало 1 400 найманих робітників. Окрім того, на різних допоміжних роботах (транспортування і випалювання вугілля, добування і пере- везення руди, інші підсобні роботи) широко використовували примусову працю кріпаків, вуглярів і рудокопів. Продукція рудень Галичини в 1841–1848 pp. досягла значення у 66,6 тис. ц (Лановик, Матисякевич, Матейко, 1999). Проте й цієї кількості заліза не вистачало для того, щоб задовольнити попит місцевих ринків на металеві вироби. У 70-х роках ХІХ ст. більшість підприємств з виготовлення заліза перетворилися на потужні мануфактури. Зокрема, у разі належного фінансування стрийський і самбірський кар’єри могли давати до 30 тис. ц руди. В 1874 р. в Галичині працювало 12 залізорудних кар’єрів, в яких добу- вали 69,0 тис. ц руди. Від цього часу добуток залізної руди почав стрімко падати. В 1880 р. отримано 30,0 тис. ц, у 1890 р. – 26,0 тис. ц, а у 1900 р. – лише 0,2 тис. ц залізної руди. Наступні два роки залізорудні підприємства не працювали через значну економічну кризу, а у 1903 р. добуток знову відновили, але на них добуто лише 2,0 тис. ц руди (Rocznik…, 1913). Найбільше рудень функціонувало в межах Передкарпаття, зокрема, в Смольній і Добро- гостові Дрогобицького району. Малі залізорудні мануфактури були навіть у гірській частині реґіону. Наприклад, у 1780 р. в Сколе побудували залізоплавильну піч (гуту), яка працювала на привозній руді з Жидачева. Згодом розвідали місцеву залізну руду. Рудня, після відміни кріпаць- кого права, не витримала конкуренції з іншими підприємствами, прийшли в занепад та була закрита (История…, 1978). Про широку географію районів добування залізних руд на території Львівщини свідчить значна кількість топонімів Руда. Наприклад, лише на межі Розточчя і Малого Полісся розміщено аж шість таких поселень: Руда, Руда Лісна, Руда Слободяки, Руда 376 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Магерівська, Руда Крехівська і Зарудці. На жаль на Львівщині не збереглося жодної залізопла- вильної печі. На усіх кар’єрах розроблення залізорудних покладів проводили, головно, відкритим спосо- бом. Руда вміщувала невелику частку заліза, а тому потребувала збагачення. З падінням обсягів добування залізної руди зменшувалися й обсяги виплавляння чавуна. На початку ХХ ст. залізо- рудне виробництво в Галичині зазнало руйнівного впливу економічної кризи (1900–1903 рр.) та згорнулося. У 1906 і 1912 роках обсяги видобутку залізної руди тимчасово зросли (до 12,1 тис. ц), але після Першої світової війни виробництво заліза у реґіоні не відновляли. У кінці ХІХ ст. в Галичині проводили розроблення покладів цинкових, свинцевих, мідних та олов’яних руд. Зокрема, у 1888 р. добуто по 19,0 тис. ц цинкової та олов’яної руди (Rocz- nik…, 1890). За обсягами добування цинку Галичина посідала перше місце серед провінцій Австрійської монархії. Найбільші поклади поліметалічних (свинцево-цинкових) руд розвідав ще в ХІХ ст. та вивчив в районі Трускавця проф. Юліан Медведський. Поряд із поліметалічними рудами, тут виявлено прояви самородної ртуті. У 1810 р. Й. Геккер заснував спілку Трускаве- цьке гірниче товариство “Доброї Надії” для пошуку корисних копалин, а також для добування сріблоносного галеніту (сірчаного свинцю), що вміщував домішки срібла. У 1814 р., на Бабиній горі в Ліпках, була викопана копальня “Свята Анна” глибиною 33 м для його добування (Микулич, 2004). Це товариство ліквідували після того, як віденські спеціалісти оголосили, що трускавецька свинцева руда вміщала мало срібла, а експлуатація шахти є невигідною. На початку минулого століття добування руд кольорових металів у Передкарпатті закін- чилося. Розроблення всіх рудних родовищ проводили в невеликих і неглибоких копальнях. Добування будівельної сировини. Ще на початку ХІХ ст. в Галичині виявлено низку багатих родовищ піску, глини, гіпсу, вапняку, пісковику, граніту та інших нерудних мінералів, які служать основою для будівельної, скляної і керамічної промисловості. Вже через сто років тут існували десятки кар’єрів, що розробляли поклади будівельного каменю, глини, піску, гіпсу і вапняку. Зокрема, в 1891 р. в межах Карпатського реґіону було зареєстровано 28 – гіпсових, 36 – вапня- кових, 54 – піщаних і глиняних кар’єрів та понад 550 каменоломень. У XVIII ст. в Золочеві діяла каменоломня з добування мармуру (!). Найбільші каменоломні були розміщені поблизу м. Сколе (рис. 3.20). У ХІХ ст. в районі річок Опір і Стрий знаходили виходи шматків смоли-бурштину, подібного до знахідок на берегах Балтійського моря. На цей час процес добування будівельних та багатьох інших нерудних копалин залишався, по суті, не облікованим. Більшість кар’єрів і каменоломень були малими (до 1–2 га) та мали кустарний характер. Зовсім інший вигляд мало розроблення покладів будівельної сировини дов- Рис. 3.20. Каменоломня в урочищі Колодка, Рис. 3.21. Фабрика черепиці і цегли та інших неподалік Сколе будівельних виробів у Рудках 377 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини кола Львова (рис. 3.21). Зокрема, в другій половині ХІХ ст. в Пустомитах виявлено запаси вапняку, пісковику і гіпсу. В 1870 р. відкрили першу мануфактуру із випалювання вапняку, яка щоденно давала 20 т якісного вапна. Дещо пізніше запрацював й кам’яний кар’єр, а також декілька інших мануфактур у Глинній-Наварії, що виробляли вапняк і гіпс (История…, 1978). Певний “сплеск” в обсягах добування будівельних корисних копалин пов’язують з будів- ництвом залізниць у другій половині ХІХ ст. Проте залізничне будівництво, яке в Росії та країнах Заходу викликало бурхливий розвиток гірничодобувної і металургійної індустрії, на західно- українських землях лише частково сприяло зростанню обсягів гірничої продукції, переважно будівельних матеріалів. Наприкінці ХІХ ст. знову активізувався добуток вапняку (для вироб- ництва цементу), гіпсу і будівельного каменю, що пояснюють зростанням галицьких міст і заміною попередніх дерев’яних будівель кам’яними. Згідно із Йосифінською метрикою лише у Львові згадано понад 30 місць розроблення будівельної сировини. Кількість цегельних заводів майже в кожному місті постійно збільшувалася (Василевській, 1900). Вивчаючи топоніми, можна дізнатися про давні місця добування будівельної сировини та промисли, пов’язані із їхнім розробленням. Таких топонімів збереглося достатньо. Розглянемо усе багатство топонімічних назв лише на прикладі Жовківщини. Назви сіл Кам’яна гора, Пильно- кам’янка, Будокам’янка, Кривокам’янка, Нова Кам’янка засвідчують нам про добування буді- вельного каменю, а сіл Глинсько, Заглинна, Пісок і Запісок свідчать про розроблення глини і піс- ків. У давнину в цьому реґіоні розвивалися ремесла, що потребували будівельної сировини. Славилося гутне (скляне) виробництво у селах Зелена Гута і Гута Монастирська, а гончарна справа – на хуторі Гончарі біля Потелича. Добування прісних і мінеральних вод. Вже у давніх поселеннях, яких було чимало на тери- торії Львівщини, використовували воду із ближніх водотоків і джерел для пиття та приготу- вання їжі. Водночас люди вже тоді знали про лікувальні властивості окремих джерел. Варто зазначити, що прісні і мінеральні води належать до першої мінеральної сировини, яку розпо- чали використовувати в реґіоні. У середині–кінці ХІХ ст. у великих населених пунктах Галичини (Львові, Станіславові, Дрого- бичі та ін.) почали вирішувати питання централізованого водопостачання і каналізації. Також використовували прісні води для потреб окремих приватних підприємств чи власників. Однак гідрогеологічні дослідження проводили окремі дослідники на незначних площах та без реґіо- нального узагальнення. Найбільший обсяг інформації про прісні і мінеральні води накопиче- ний для районів розроблення різних корисних копалин, здебільшого нафти, газу, натрієвої і калійної солей. З розвитком на теренах Австрійської монархії окремих галузей гірничодобувної проми- словості та освоєнням територій посилюється інтерес до феномену цілющих джерел та їхньої лікувальної дії, що сприяло закладенню і формуванню в ХІХ ст. низки курортів. Зокрема, в Галичині такі курорти концентрувалися передусім на передгірській території, а головним потен- ціалом їхнього розвитку були місцеві природні і кліматичні умови. Мінеральні води Передкарпаття використовували з давніх-давен. Перші письмові згадки про цілющі властивості карпатських вод збереглися ще з XV–XVI ст. Ще й зараз у реґіоні вціліли сліди давніх “купалень”. Курорти Львівщини належать до найдавніших в Україні. Вже з середини ХІХ ст. почали інтенсивно розвиватися курорти мінеральних лікувальних вод, що містили у під- вищених концентраціях компоненти або мають специфічні фізичні властивості. Зокрема, серед найстаріших курортів із сірководневими мінеральними водами варто виокремити Любінь Вели- кий, Шкло і Немирів. Однак найвідомішими курортами зі світовою славою на стику ХІХ–ХХ ст. стали Трускавець (рис. 3.22) і Моршин (рис. 3.23). Перша невелика, але повноцінна водолічниця збудована в 1578 р. на території сучасного курорту Любінь Великий. Водночас бідні хворі приїжджали до курорту, ставили намети і в приве- зених з собою казанах гріли воду для купелі, а в теплу погоду купалися в холодній воді джерел. 378 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Рис. 3.22. Джерело мінеральної лікувальної Рис. 3.23. Старий бювет мінеральних води “Нафтуся” у Трускавці вод “Грибок” у Моршині Вже наприкінці XVIII ст. курорт був розбудований, з’явилися пансіонати, приміщення для ліку- вання мінеральними ванними і торф’яними пелоїдами. Однак особливо відомим і престижним Любінь Великий став на початку ХІХ ст., коли був закладений великий парк. Під час Першої світо- вої війни курорт був майже повністю зруйнований. Пізніше він перебував у володінні приватних осіб. Найвідомішими джерелами курорту були джерела “Людвіг” і “Адольф” (Лига, 1994). Спорудження водолічниці на місці курорту Шкло датують 1616 р., хоч літературні згадки про “Яворівські терми” простежуються ще від середини XV ст. Зокрема, вже на той час доктор Еразм Сікст, вивчаючи мінеральні води Шкло, визначив, що їхнім лікувальним компонентом є сірка (Sykst, 1617). У 1870 р. курорт умовно розділили на дві частини: південну – з мінераль- ними джерелами і торф’яними пелоїдами, яка належала військовому відомству, і північну – з сірчистими пелоїдами і мінеральними джерелами, яку придбала приватна особа. Перед Другою світовою війною (1938 р.) тут побудували санаторій для дітей, що діяв лише у літній період. Найвідомішою лікувальною водою курорту вважають сірководневу мінеральну воду “Нафтуся- Шкло” (рис. 3.24) (Федунь, 1999). Поряд з курортом Шкло існували дві унікальні пам’ятки природи: джерело “Сива вода” у невеликому ставі, який не замерзав і мав молочний колір, а у центрі вміщував сірчане джерело у вигляді темної плями та джерело “Парашка” (“Кип’ячка”) – псевдогейзерове джерело серед піщаного дна потоку, що періодично викидало воду на висоту до 1 м. Цілющі властивості сірководневих вод Немирова були відомі ще у XVI ст. Пастухи часто спостерігали, як швидко заживають виразки на шкірі в коней, які заходили у воду із запахом тухлих яєць. Місцеві люди почали використовувати її для лікування різних хвороб у примітивний спосіб. Офіційні дані про курорт зачисляють до 1814 р. (Мінеральні…, 2003). Тоді була побу- дована перша невелика бальнеолікарня і житловий будинок для хворих. У 1912 р. відкрили нове ванне приміщення для лікування торф’яними пелоїдами. Від того часу курорт став відомим. Найстаршими джерелами мінеральної сірководневої води є джерела “Броніслава” і “Марія”, у 1929 р. відкрито джерело мінеральної лікувально-столової води “Олександра” (Федунь, 1999). Згадки про перше поселення на території сучасного Трускавця сягають ХІ ст. Вже тоді, навколо джерел із лікувальною водою розросталося містечко. Джерело, відоме в народі як “Паршивка”, поклало початок курорту. Воно було розміщене в потоці навпроти теперішнього джерела “Броніслава”. Тепер від нього не залишилося й сліду, однак ще у 50-х роках ХХ ст. було помітно яму від цієї давньої криниці. Спочатку водою лікували хворих коней, а пізніше почали лікуватися люди. Багаті приїжджали зі своїми ваннами, нагрівали на сонці воду і прий- мали купелі. Бідні викопували в землі ями, наповнювали їх цілющою водою і так лікувалися. 379 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Перших курортників тут називали “паршивими” людьми, бо лікували вони коросту, різні виразки на тілі та інші хвороби (Мінеральні…, 2005). Офіційною датою заснування курорту Трускавець вважають 1827 р., коли тут було спо- руджено приміщення для перших ванн, оскільки воду на той час використовували винятково для мінеральних купелей. Надалі було відкрито декілька джерел, які почали вживати для питного лікування: у 1833 р. – солоно-гірке “Марія”, у 1835 р. – гідрокарбонатно-сульфатне кальцієво-магнієве “Нафтуся”, у 1842 р. – хлоридно-сульфатне “Софія”, а у 1858 р. – джерела сульфідних вод “Емануїл” і “Анна” (Курортні…, 1999). Пізніше були побудовані бювети і павіль- йони мінеральних джерел, бальнео- і торфолічниця, приватні готелі і пансіонати. Трускавець здобуває славу одного з провідних курортів тогочасної Європи, який не поступався таким відо- мим курортам як Віші, Баден-Баден чи Карлові Вари. Курорт діяв лише у літній сезон, а ліку- вання здійснювали приватні лікарі. Відомо, що ще у ХV ст. мешканці Моршина звернули увагу на незвичайні властивості місцевих природних розсолів (солянок). З давніх-давен вони із самовиливних джерел випарю- вали кухонну сіль у жупах або банях (солеварнях). У 1538 р. місцеві шляхтичі Бранецькі викопали п’ять колодязів для добування солі, але сіль виявилася гіркою і непридатною для вживання у їжу, а копальні закинуті. Лише у 1878 р. львівський магнат Боніфацій Штіллер в Моршині відкрив першу водолікарню і невеликий лікувальний заклад. Для цього були очищені та упорядковані два із цих шахтних колодязів, названі в честь власника та його дружини – “Боніфацій” і “Магда- лена”. Одночасно було виявлено ще одне джерело, назване “Під Маткою Боскою” та в околицях Моршина – торф’яні пелоїди (боровина) (Бабинець, Марус, Койнов,1978). Розквіт курорту припадає на 30-ті роки минулого століття, коли побудували новий бювет, водогрязелічницю, інгаляторій, великий санаторій тощо. Незважаючи на непридатність солі, на гербі Моршина поряд із старим бюветом мінеральних вод зображено дві соляні топки (рис. 3.25). Поряд з відомими сьогодні курортами Львівщини, освоювали мінеральні води інших тери- торій. Наприклад, ще у кінці XVIІІ ст. були відомі лікувальні властивості пустомитівських сірко- водневих джерел, а у 1880 р. власник місцевого фільварку заснував тут лікувальний заклад, який у 1912 р. нараховував п’ять будинків зі 100 кімнатами (История…, 1978). В цей час навіть у Львові (по дорозі на Винники) працював невеликий водолікувальний заклад Марийовка. Варто зазначити, що дебіти і хімічний склад більшості з найстаріших джерел, колодязів і шахт мінеральної води цих курортів майже не змінилися за останні 150 років. Однак частину з них не експлуатують або вимушені були закрити у зв’язку з незадовільним санітарно-гігієніч- ним станом води. У таких випадках неподалік від старого колодязя чи шахти бурили свердло- вини, із яких на подібних глибинах отримували лікувальні води аналогічного хімічного складу. Рис. 3.24. Одне із житлових приміщень Рис. 3.25. Джерело мінеральних вод “Боніфацій” санаторія “Шкло” і колишня соляна копальня у Моршині 380 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Загалом на мануфактурний період освоєння мінеральних ресурсів Львівщини припадає “золота ера” добування нафти, коли за обсягами добування Борислав посідав третє місце в світі (!) після Ойл-Сіті (штат Пенсільванія, США) і Баку (Азербайджан, Російська імперія). Значні здобутки для економіки реґіону мало розроблення покладів натрієвої і калійної солей, бурого вугілля, торфу і залізної руди. На жаль, із завершенням цього періоду закінчено розроблення таких корисних копалин як залізні і поліметалічні руди, а також зменшено обсяги добування озокериту і бурого вугілля, що призвело до закриття більшості копалень. Більшість гірничодобувних мануфактур і фабрик у кінці XVIII – першій половині ХХ ст. розміщувалися в межах Передкарпаття та тяжіли до нафтових і соляних родовищ. Водночас гірничі підприємства (здебільшого будівельні) виникали довкола давніх міських поселень, таких як Львів, Стрий, Самбір, Жовква, Городок тощо. На мануфактурний період освоєння міне- ральних ресурсів припадає вивчення лікувальних властивостей мінеральних вод різного хіміч- ного складу та отримання світової слави таких курортів Львівщини, як Трускавець, Моршин, Немирів і Великий Любінь. Початок Другої світової війни, прихід радянської влади в Західну Україну та націона- лізація гірничодобувної промисловості реґіону поклали край мануфактурному періоду та роз- почали другий промисловий період, якому була характерна індустріалізація виробництва, поява потужних підприємств, шахт, збагачувальних фабрик тощо. 3.1.3. Природокористування епохи індустріального розвитку Промисловий період характеризується тим, що, починаючи з другої половини XIX ст. на теренах Львівської області за часів правління Австро-Угорської імперії незначними темпами почала роз- виватись промисловість. Здебільшого розвиток промисловості гальмувала колоніальна політика, яку проводив австрійський уряд щодо західноукраїнських земель; він їх тримав на становищі відсталих аграрних районів для забезпечення збуту товарів промисловості корінних провінцій Австрії та задоволення їхніх потреб у дешевих сільськогосподарських продуктах. Другий промисловий період, названий індустріальним, бере свій початок від моменту розв’язання Другої світової війни між Німеччиною і Радянським Союзом (1939 р.). Усі підпри- ємства Львівщини радянська влада відібрала у приватних власників та націоналізувала. Доволі швидко на місці дрібних мануфактур шляхом об’єднання чи розширення потужностей створено великі об’єднання, комбінати і трести. Загальний огляд. Промислова відсталість Львівщини на цьому етапі розвитку, була спричинена тим, що у процесі становлення капіталістичної промисловості головне місце займав розвиток тих її галузей, метою яких було розроблення багатих сировинних ресурсів з тенденцією до пере- робки за межами західноукраїнських земель. Йдеться про харчову, гірничодобувну і дерево- обробну промисловість. Cтаном на 3 червня 1902 р. на території Львівської торгово-промислової палати в харчовій промисловості було 7 012 підприємств і 20 794 зайнятих у них осіб, у гірничодобувній – відпо- відно, 907 і 17 222, а в деревообробній – 2 785 і 12 498. Також треба врахувати 6 725 виробників, які працювали у домашній деревообробній промисловості, 419 ‒ у харчовій та 32 ‒ у гірничо- добувній. У провідних галузях промисловості Львівщини панував іноземний капітал. Галицький крайовий капітал змушений був задовольнятись місцем молодшого партнера. У липні 1914 р. вибухнула Перша світова війна, яка призвела до значних втрат у промисловості. Воєнними діями знищено понад 40 відсотків житлових і господарських будинків, понад 1 500 фабричних споруд. До 1917 р. було знищено дві третини усіх лісопильних заводів, із 1 500 млинів зруйновано 1 337. 381 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Унаслідок промислового природокористування в XIX ст. – першій половині XX ст. земним надрам, фауні і флорі завдано значних збитків. У цей період сировинна база лісової промисло- вості Львівщини була значно виснажена. На території Львівщини працювали польські, австрійські лісопромисловці. У міжвоєнний час розвиток промисловості у Львівській області характеризується тим, що галузева структура промисловості лишалась однобокою: розвиненішими галузями були ті, які займалися видобуванням, заготівлею і первинною обробкою цінних природних багатств краю; решта галузей була розвинута дуже слабо, а деяких і зовсім не було. Нафтова промисловість на початку 20-х років XX ст. перейшла до французького та амери- канського капіталів, які сприяли деякій реконструкції промислів, розширенню експлуатаційної площі. Проте незабаром видобуток нафти почав різко падати. На території Дрогобицького і Стані- славського гірничих округів він зменшився до 594,9 тис. т у 1929 р. Завдяки тому, що міжнародні нафтові концерни не витрачали коштів для того, щоб замінити желонковий і свабовий методи видобутку нафти на більш прогресивні, у 1938 p. близько п’ятої частини свердловин зовсім не давали нафти, а 40 % діяли з великими перервами. Озокеритні шахти припинили роботу. Занепала і нафтопереробна промисловість. В 1938 р. працювало лише 17 нафтопере- робних підприємств. Найбільшими з них були дрогобицькі заводи “Польмін” і “Галіція”; станом на 1938 p., працюючи приблизно на половину потужності, вони переробили, відповідно, 97 і 56 тис. т нафти. До кінця 30-х років не розвивалася навіть перспективна галузь промисловості як газова. Початок промислового використання сухого газу належить до 1923–1924 рр., коли було прокладено газопроводи до Стрия, Львова, Дрогобича, а пізніше і до інших міст. Однак спожи- вання газу було незначним. У 1938 р. в експлуатації було близько 30 газових свердловин, які дали 215 млн. м3 газу. Єдиною розвинутою галуззю хімічної індустрії області була калійна промисловість. Про- дукція Стебницького рудника зросла у 1928 р. до 124,7 тис. т, але пізніше різко зменшилася. У період між двома війнами деякого розвитку набула цукрова промисловість, проте вона розвивалась повільно. Крім Ходорівського заводу, збудовано лише два нових невеликих заводи ‒ Городенківський і Березовицький (їхня потужність була у два рази менша від Ходорів- ського; під час сезону 1937–1938 рр. перший з них виробив 7,3 тис. т цукру, другий ‒ 5,4 тис. т). Ходорівський завод у роки найкращої кон’юнктури виробляв 11‒14 тис. т цукру. У металообробній промисловості невдовзі після війни було відбудовано старі і створено кілька десятків нових підприємств. Порівняно великими металообробними підприємствами були завод з ремонту і виробництва устаткування, інвентаря і запасних частин для нафтової промисловості фірми “Нафта” в Бориславі, а також механічний завод з ремонту і виробництва бурового устаткування і запасних частин “Польверт” в Стрию. Наприкінці 1939 р. продовжували занепадати нафтова і нафтопереробна промисловості. Потужність Львівського нафтоперероб- ного заводу, дрогобицьких заводів “Нафта” і “Дрос” та заводу “Фанто” в Устриках Долішніх стано- вила всього 30‒47 тис. т на рік. З них працювали лише перші два, останні були законсервовані. Простежувався також занепад паперової промисловості, що позначилося і на стані поліграфічної промисловості. За винятком двох львівських друкарень “Атлас” і “Єгера”, які мали по 150‒200 ро- бітників, вона була представлена дрібними кустарними підприємствами. Період застою у 1939 р. “пережила” і газова промисловість. Занепад газової промисловості все ще був повʼязаний з політикою вугільних концернів, як і в 1938 р. Спираючись на підтримку урядових кіл, вугільні об’єднання намагались не допустити зменшення внутрішнього попиту на вугілля. У 1940 р. промисловість Львівської області у своєму розвитку почала прогресувати й пере- вершила рівень розвитку промисловості області у попередні роки. Розростання державної про- мисловості відбувалося завдяки впровадженню дво- і тризмінної роботи, технічної реконструкції цехів, введення у дію раніше законсервованих підприємств. Одним з головних шляхів збіль- шення промислового виробництва було розширення і технічне оснащення націоналізованих 382 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. підприємств, на що витрачали основну частину коштів, виділених для розвитку промисловості. В 1941 р. в нафтовому басейні вже діяло 2 416 нафтових вишок, 19 нафтопереробних заводів, які переробляли від 32 до 35 тис. т нафти. У 1941 р. у Бориславському нафтовому районі почало працювати 1 300 свердловин. Були запущені газолінові заводи, озокеритові шахти, розгорнули роботу контора буріння та допоміжні підприємства. У Дрогобичі запрацював великий нафтопереробний завод, який ще в умовах війни дав країні десятки тисяч тонн бензину та інших нафтових продуктів. У Львівській області на кінець 1945 р. відбудовано всі підприємства, які працювали до Другої світової війни. Ліквідація промислової відсталості Львівщини відбулась за безпосередньої участі всієї країни. У будівництві багатьох промислових підприємств брали участь досвідчені інженерно-технічні працівники. Безперервно до області прибувало різноманітне фабрично-заводське устаткування, що значно пришвидшувало процес індустріалізації Львівщини. Успіхи в розвитку промисловості, що були досягнуті на Львівщині в 1946–1950 рр., стали запорукою дальшого промислового будівництва. Наголошували на розширенні виробництва на збудованих після війни промислових підприємствах та забезпеченні високих темпів зростання випуску промислової продукції ‒ значно вищих, ніж у середньому у всій Україні. Зазначимо, що 1959‒1965 рр. були роками дальшого піднесення промислового виробництва Львівщини, оскільки, випуск промислової продукції збільшився тут в 2,1 раза, середньорічні темпи приросту продукції за цей період становили більше ніж 11 %. Швидкими темпами протягом 1959–1965 рр. розвивались такі галузі промисловості, як хімічна, машинобудування і металообробна, виробництво електро- енергії, теплоенергії та ін. Тільки за 1965 р. понад план видобуто 455 тис. т. кам’яного вугілля, 560 млн. м3 природного газу, вироблено 132 автонавантажувачі, 55 тис. т. цементу, 15 тис. газових плит, 3,4 тис. телевізорів, 1,6 тис. пральних машин та іншої продукції. Про розвиток економічного потенціалу Львівщини свідчить хоч би той факт, що за 15 робо- чих днів у регіоні випускали стільки продукції, скільки було випущено за весь 1940 р. Заводи щоденно виробляли 24 автобуси, 30 автонавантажувачів і 65 тракторних оприскувачів, понад 1 000 телевізорів, понад 500 тис. електроламп, шахти видавали на-гора 22 тис. т. вугілля, видо- бували 27 млн. м3 газу, тисячі тонн сірки, калійних добрив тощо. У промисловості Львівщини весь час покращувалися технології виробництва, заміна старої техніки сучасною, будівництво промислових підприємств відповідно до багатих запасів місцевої сировини, відбувається механі- зація та автоматизація виробництва (Львівщина…, 1979). Починаючи з 1946 р. промисловість почала розвиватись швидкими темпами. З кінця 1945 р. до 1950 р. майже заново була створена машинобудівна промисловість. Вона була репрезенто- вана такими потужними заводами як автонавантажувач, “Львівсільмаш”, телеграфно-телефон- ної апаратури, електроламповий, різними приладобудівними заводами та іншими підприємст- вами. Хоч більшість їх ще не досягла запроектованих потужностей, а деякі тільки починали працювати, машинобудування стало однією з основних галузей промисловості краю. У галузях промисловості, які розробляють природні багатства, досягнуто значних успіхів з ліквідації шкід- ливих наслідків хижацької експлуатації в минулому і налагодженні використання тих багатств, які раніше не розробляли. Збудовано потужні картонно-паперовий і будинкобудівельний комбі- нати. Найбільшими досягненнями в індустріалізації Львівської області 50-х роках XХ ст. було створення потужної паливно-енергетичної бази і закладення основ великої хімії. У цей період розпочато промислове освоєння Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну (рис. 3.26) і будівництво на базі його Добротвірської електростанції (рис. 3.27) та розроблення нових великих родовищ нафти й газу. За період 1946–1966 рр. у народне господарство Львівщини вкладено 2,7 млрд крб. У 1965 р. на підприємствах діяло 687 механізованих й автоматизованих ліній, зроблена комп- лексна механізація й автоматизація понад 160 дільниць і цехів, впроваджено більш як 60 напів- автоматичних, автоматичних, механізованих поточних і конвеєрних ліній. У значному обсязі від- бувалась модернізація устаткування з метою підвищення його продуктивності і розширення 383 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.26. Шахта № 1 “Великомостівська” – Рис. 3.27. Добротвірська теплова електростанція найстаріша копальня Червоноградського ГПР (спершу Львівсько-Волинська ДРЕС) технологічних можливостей. Рік у рік зростають капітальні вкладення у розвиток господарства регіону. Зокрема, за 1959‒1965 рр. капітальні вкладення в господарство Львівщини були в сім разів більші, ніж у 1946‒1950 рр. За 1965 р. на промислових підприємствах Львівщини модернізовано понад 500 одиниць устаткування, в тому числі на машино- і приладобудівних підприємствах ‒ 340 одиниць метало- різального, ковальсько-пресового і технологічного устаткування. У 1965 р. освоєно виробництво 51 нового виду машин, механізмів, приладів для різних галузей промисловості. Лише за 1966 р. в області введено в дію Червоноградську панчішну фабрику, цех будівельного фаянсу на Львів- ському керамічному заводі тощо. Значно розширені виробничі потужності Роздільського гірничо- хімічного комбінату, Дашавського сажового заводу, шахти № 6 “Великомостівська”, заводів авто- бусного, мотоциклів та велосипедів, “Теплоконтроль”, “Львівсільмаш” та інших машинобудівель- них підприємств. Введені нові виробничі потужності на фірмі “Світанок” та інших підприємствах. Унаслідок будівництва нових та реконструкції діючих підприємств зміцніла і розширилася виробничо-технічна база промисловості. Особливо збільшились основні фонди в хімічній про- мисловості, машинобудуванні і металообробці, у виробництві електроенергії, будівельних мате- ріалів і в легкій промисловості. Львівська область була промислово найрозвинітішою серед західних областей Української РСР. У 1966 р. вона виробляла 100 % автонавантажувачів і мотовелосипедів, 99 % автокранів, 95 % електроламп, понад 96 % автобусів і понад 40 % телевізорів, 56,3 % газових плит, 59 % калій- них добрив, 45 % картону і 40 % паперу та багато іншої продукції. Важливою галуззю народного господарства Львівщини була паливна промисловість, що репрезентована великими покладами нафти, природного газу, вугілля, торфу, видобуток яких рік у рік зростає. Наприклад, видобуток природного газу, у 1966 р., порівняно з 1940 р., зріс біль- ше ніж у 20 разів. За ці роки на Львівщині було не лише виявлено поклади вугілля, а й також відкрито девʼять великих шахт, які давали 6,3 млн т вугілля на рік. Великого розвитку досягла електроенергетика. За післявоєнний час на території Львівської області було збудовано кілька потужних теплових електростанцій, виробництво електроенергії якими, разом з реконструйованими і розширеними електростанціями, що були тут до війни, перевищило рівень 1940 р. майже у 45 разів. До Другої світової війни на Львівщині машино- будування і металообробка були репрезентовані декількома дрібними кустарними і напівкустар- ними підприємствами з незначною кількістю робітників. На Львівщині ця галузь господарства була репрезентована великими підприємствами, на яких працювали десятки тисяч висококвалі- фікованих робітників. Це Львівські заводи автонавантажувачів, автобусний, телевізорний, кіне- 384 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. скопів, “Львівсільмаш”, паровозовагоноремонтний, інструментальний та інші, великі підпри- ємства у Дрогобичі, Стрию та інших містах. Валова продукція цієї галузі народного господарства Львівщини у 1966 р., порівняно з 1940 р., збільшилась у 330 разів. Однією з важливих галузей народного господарства області була лісова, деревообробна і паперова промисловість, обсяг виробництва якої у післявоєнний період зріс у 9,5 раза. Під- приємства цієї галузі виробляли меблі, паркет, картон, папір, фанеру, пиломатеріали тощо висо- кої якості. Великі досягнення мала область у розвитку хімічної, харчової і легкої промисловості, транспорту та інших галузей народного господарства (Мороховський, 2002). У 1967 р. обсяг випуску промислової продукції перевищив 2 млрд крб. У кінці 60-х і на початку 70-х років ХХ ст. у промисловості Львівської області відбуваються структурні зміни, які стосувалися торкнулися й управління виробництвом. У 1969 р. на Львівському телевізійному заводі було впроваджено автоматизовану систему управління виробництвом. Також вироблено і затверджено нова структуру управління виробництвом. У 1970 р. утворюються виробничо- технічні об’єднання “Електрон”, “Галантерея”, “Пластмасфурнітура”. У 1972 р. засновано вироб- ничо-технічне об’єднання “Іскра”, Червоноградське об’єднання з виробництва панчішно-шкар- петкових виробів. Зі структурними змінами в промисловості відбулось розширення виробництва, введення в дію нових потужностей. У 1972 р. на Бориславському фарфоровому заводі введено в дію новий цех з виробництва тарілок із низькотемпературного фарфору. На Новороздольському гірничо- хімічному комбінаті було введено в дію цех сірчаної кислоти. Будівництво такого цеху суттєво вплинуло на забруднення навколишнього природного середовища. У 1973 р. в Новому Роздолі ведено у дію цех з виробництва обезводнених вапняків. В тому ж році у Львові запрацював новий ізоляторний завод. У 1975 р., як і в попередні роки, у промисловості області відбувався процес нарощування промислових потужностей. Промислово-виробничі фонди області зростали на підприємствах різних галузей. Особливо значним було їхнє зростання у машинобудівній та металообробній галузях, вони зросли на 67 %, у хімічній і нафтохімічній ‒ на 73 %, у скляній і фарфоро-фаянсовій – 66 %. Упродовж 1971–1975 рр. у Львівській області було зведено 250 нових підприємств, цехів, розширено виробничі потужності діючих заводів і фабрик. У 1975 р. у Львівській області було 39 виробничо-технічних об’єднань, які виробляли 42 % промислової продукції. Значно підви- щився технічний рівень у промисловості. Цьому сприяло введення 500 механізованих й авто- матизованих ліній. На базі електрообчислювальної техніки на підприємствах впроваджували автоматизовані системи управління. На той час нараховували 434 підприємства, що перебували на самостійному балансі. До найбільших підприємств належали такі: “Світанок”, “Світоч”, “Зоря”, а також заводи: автобусний, автонавантажувачів, “Львівприлад”. Всього в області нара- ховували 1 739 промислових підприємств. Приріст продукції завдяки підвищенню продуктив- ності праці в промисловості становив 73 %. Починаючи з 1975 р. до 1990 р., поступово почав проявлятися спад промислового вироб- ництва. Проте оскільки капіталовкладення у промислове будівництво не зменшували та завдяки розширенню виробництва цей спад не був таким помітним у цей період. З 1975 р. введені в дію нові, а також розширені і реконструйовані водоочисні і газоочисні споруди. Однак плани введення в дію очисних споруд систематично не виконували, внаслідок чого залишилась сильною забрудненість вод, велика загазованість і запиленість в області. Колоніальна політика та безгосподарність призвела до швидкого виснаження великих родовищ нафти та газу в Бориславі, Дашаві, Дрогобичі. Розпочалося нещадне використання найбільших в СРСР покладів сірки в Роздолі та Яворові. Одним з найбільш промислово вжива- них у той час видів ресурсів у 40–50-х рр. XX ст. була деревина, яка компенсувала нестачу бага- тьох потрібних для повоєнної відбудови матеріалів. Неврахування особливостей монокуль- турного лісівництва в Карпатах призвело до появи тут масових вітровалів. 385 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Техніко-економічні обґрунтування проектів реконструкції та будівництва промислових об’єктів у другій половині 70-х–80-х рр. не завжди враховували ступінь впливу на навколишнє середовище, що призводило до ухвалення необґрунтованих рішень у сфері промислового природокористування, екологічна експертиза проектних матеріалів у цей період переживала лише етап становлення. Саме тому у цій сфері продовжували домінувати вузьковідомчі інтереси, що часто зумовлювало зростання діючих або введення нових об’єктів без нарощування потуж- ностей очисних або захисних споруд. У другій половині минулого століття розпочався процес індустріалізації гірничодобувної промисловості Львівщини. Як наслідок, у реґіоні виникли такі “гірничі гіганти”, як Роздільський та Яворівський ДГХП “Сірка”, Стебницький ДГХП “Полімінерал”, Червоноградська центральна збагачувальна фабрика, шахти Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну тощо. Сьогодні ці та багато інших гігантських добувних і збагачувальних об’єктів зруйновано або ледве зводять кінці з кінцями. В цей період продовжували добувати нафту, газ, озокерит, буре вугілля, торф, натрієві і калійні солі та низку інших корисних копалин. Водночас у Львівщині розпочалося активне розроблення покладів кам’яного вугілля і самородної сірки, які за обсягами добування мінеральної сировини вийшли, відповідно, на перше і третє місце. У 1975–1980 рр. у Львівській області були досягнуті максимальні обсяги добування міне- ральних ресурсів за всю історію їхнього освоєння. Тоді тут щороку добуто від 20 до 25 млн т різних видів корисних копалин. У ті часи гірничодобувні підприємства реґіону щодоби видавали понад 40 тис. т кам’яного вугілля, майже 16 млрд м3 газу, виробляли 4 тис. т калійних добрив (История…, 1978). Добування кам’яного вугілля. Припущення щодо існування промислових покладів кам’яного вугілля в межах Волино-Поділля ще у 1912 р. першим висловив російський вчений-геолог М. Те- тяєв (Заставний, 1961). Однак тоді цю гіпотезу заперечили сілезькі вуглепромисловці, які боялися конкуренції. У 1931 р. польський професор Я. Самсонович на основі власних геологічних дослід- жень підтвердив припущення М. Тетяєва, виявивши кам’яновугільні відклади у західній частині Волині (Манько, 2008). Після завершення Другої світової війни перед радянською владою постала проблема забезпечення дешевим паливом західних реґіонів України. У 1946–1950 рр. в межах Львів- ської і Волинської областей проведено детальні геологорозвідувальні роботи, що дало змогу окреслити межі Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. 15 лютого 1951 р. між СРСР і ПНР підписаний договір про новий державний польсько-радянський кордон. Згідно з цим договором до України відійшли території, багаті покладами кам’яного вугілля, що дало змогу розширити площу басейну та розпочати будівництво шахт. У межах Львівської області виділили Забузьке, Сокальське, Бубнівське, Буське, Межирічен- ське, Тяглівське і Карівське (Любельська площа) родовища, які розмістилися в межах Червоно- градського гірничопромислового і Південно-Західного геолого-промислового районів. Усі шахти басейну належали ВО “Укрзахідвугілля”. Для шахтарів реґіону розбудовано м. Червоноград та побудовано м. Соснівка і смт. Гірник. Будівництво шахт Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну розпочалося у 50-х роках ХХ ст. У 1952 р. закладена перша кам’яновугільна шахта у Львівщині – № 1 “Великомостівська”. У 1953–1954 рр. тут почали споруджувати ще три шахти, а у 1955 р. розпочали будівництво аж восьми вугледобувних підприємств. Незважаючи на достатню кількість детально розвіданих шахтних полів, у подальшому будівництво нових копалень в області не проводили. Перше кам’яне вугілля реґіону отримано 24 грудня 1957 р. на шахті № 2 “Великомостів- ська”. До 1963 р. в районі Червонограда і Соснівки працювало вже дев’ять, а до 1975 р. – 11 ву- гільних копалень (рис. 3.28). У 1978 р. здана в експлуатацію шахта № 10 “Великомостівська” – остання і найбільша копальня басейну проектною потужністю 2,4 млн т в рік. 386 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Рис. 3.28. Основні родовища корисних копалин Львівської області в індустріальний період освоєння мінеральних ресурсів (Іванов, 2009) 387 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини У 60-х роках ХХ ст. простежувалося швидке зростання обсягів добування кам’яного вугілля, яке пов’язане з відкриттям нових копалень та розробленням потужних вугільних пластів найкращої якості. Зокрема, якщо у 1963 р. добуто 7,6 млн т, то у 1967 р. – вже 11,2 млн т вугілля. Найбільші обсяги добування кам’яного вугілля в області досягнуто у 70-х роках ХХ ст. Окремі бригади щодоби давали по 1 000–1 500 т вугілля. Зокрема, у 1976−1980 рр. обсяги добування кам’яного вугілля в басейні становили 15,0 млн т, а проектна потужність шахт освоєна на 140 % (Полтавець, Прядко, 1995). Досягнутий рівень добування вугілля перетворив Львів- сько-Волинський басейн в головну паливно-енергетичну базу західних областей України. На її основі створено потужний енергетичний комплекс у складі Бурштинської, Добротвірської, Львівської і Калуської електростанцій. У 1979 р. завершено будівництво найбільшої в Європі Центральної збагачувальної фабрики (ЦЗФ) “Червоноградська” потужністю 9,6 млн т (рис. 3.29, 3.30). Ця фабрика збудована для збагачення низькосортних марок вугілля. Пришвидшене відпрацювання запасів вугілля, погіршення гідрогеологічних умов експлуа- тації та припинення будівництва нових копалень призвело до систематичного зниження рівня добування кам’яного вугілля. Зокрема, у 1985 р. добуто 13 млн т, у 1990 р. – 11,9 млн т, а у 1991 р. – лише 8,05 млн т (Полтавець, Прядко, 1995). Такий спад пов’язаний із загальним важким економічним становищем в СРСР та нестабільністю у вугледобувній промисловості. Всього за період від 1955 до 1991 р. включно шахтами басейну добуто близько 400 млн т вугілля. Зниження обсягів добування кам’яного вугілля в басейні, часткове переведення електростанцій західного реґіону України на газ та необхідність постачання коксівного вугілля значно змінили структуру їхнього споживання. Якщо до 1980 р. основними споживачами вугілля були електро- станції (50–65 % від загального видобутку), то у наступні роки зріс рівень постачання вугілля для комунально-побутових потреб (25–35 %) та на коксування (20–25 %), а постачання на теплові електростанції зменшилося до 15–25 % (Забігайло, Пікула, Іванців та ін., 1993). На момент проголошення незалежності України більшість шахт Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну відпрацювали повністю або допрацьовували свої промислові запаси. Декілька копалень продовжили термін експлуатації завдяки розробленню позабалансових вугільних покладів. Геральдика населений пунктів басейну відображає історію шахтарського краю. Так, на гербі Червонограда у червоному полі зображено три вагонетки з вугіллям, а в чорному полі дві перехрещені гілки папороті символізують багаті поклади кам’яного вугілля (рис. 3.31). Гір- нича символіка присутня у геральдичних атрибутах Соснівки (рис. 3.32) і Гірника (рис. 3.33). Добування нафти, конденсату, газу та озокериту. 1 вересня 1939 р. війська фашистської Німеч- чини напали на Польщу, а за два тижні вони вже були у Бориславі. Відповідно до пакту Молотова–Ріббентропа, німецькі війська через декілька днів відійшли, а на територію Львівщини Рис. 3.29. Центральна збагачувальна фабрика Рис. 3.30. Гігантський гравітаційний відвал “Червоноградська” у Соснівці вуглезбагачувальної фабрики 388 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Рис. 3.31. Сучасний герб Рис. 3.32. Сучасний герб Рис. 3.33. Сучасний герб Червонограда Соснівки Гірника вступили радянські війська. 27 вересня 1939 р. для переговорів про остаточну лінію між СРСР і Німеччиною до Москви приїхав Ріббентроп, який спираючись на дефіцит нафтопродуктів, запро- понував передати Німеччині Дрогобицько-Бориславський нафтоносний район. Сталін визнав цю пропозицію неприйнятною, мотивуючи це тим, що українське населення “наполегливо претендує на цю територію”. У результаті досягнуто домовленості про те, що додаткові радян- ські поставки нафтопродуктів Німеччині сягатимуть річного виробництва району Борислава, при цьому одну половину цього обсягу мали вивозити безпосередньо з цього району, а другу – з інших нафтоносних районів СРСР (Nafta…, 2004). Радянська влада провела націоналізацію нафтової і газової промисловості. Замість сотень фірм, створили п’ять великих нафтогазодобувних промислів, які разом з озокеритовими шахта- ми увійшли до складу тресту “Укрнафтовидобуток”. У 1940 р. в Бориславі добуто 271,5 тис. т нафти (77 % від обсягів добування по Україні). Протягом сімнадцяти місяців після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад Німеччина отримала від Радянського Союзу 865 тис. т нафти. У червні 1941 р. під час відступання радянська армія спалила близько 1 000 нафтових веж, знищила або демонтувала нафтопереробні заводи у Дрогобичі, Бориславі і Львові. Під час німецької окупації бориславські нафтопромисли зазнали подальшого занепаду, хоч падіння обсягів добування допущено незначне (рис. 3.34). Німецька влада залишила нафтову промисло- вість націоналізованою, створивши фірму “Karpathen Öl A.G.”. За роки війни пробурено понад 120 неглибоких свердловин (Бойко, 1997). Після Другої світової війни створено трест “Бориславнафта” об’єднання “Укрнафта”. Вже першого повоєнного року на промислах поширили роторний спосіб буріння, який дав змогу досягти глибинних горизонтів і вже у 1945 р. наблизитися до довоєнних обсягів нафтодобування (177 тис. т). Однак саме у 1945–1946 рр. в Бориславі відбулися кадрові втрати, пов’язані з виве- зенням спеціалістів під час проведення операції “Вісла”. У 1950 р. трестом добуто 194,3 тис. т, що становило 67 % української нафти. Значний прорив у добуванні нафти в Львівській області отримано у 60-х роках ХХ ст. Зокрема, у 1961 р. вперше на новій Орівській площі застосовано алмазні долота, відкрито Орово-Уличнянське, Стинавське і Старосамбірське нафтові та Івани- ківське газоконденсатне родовища. Це дало змогу у 1969 р. досягти апогею у післявоєнному добуванні нафти – 569 тис. т. У цей час почали перепомповувати нафту до Чехословаччини. У 70-ті роки ХХ ст., незважаючи на подальше проведення розвідки і введення нових родо- вищ, простежувалось зменшення обсягів добування нафти. Для їхньої стабілізації застосовували вторинні і третинні методи нафтодобування: заводнення, форсований відбір рідини, вакуум- 389 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини процес, паротепловий вплив на поклади тощо. Новою сторінкою в історії бориславських нафто- виків, що вселила надії на пошуки потужних покладів нафти, стало відкриття у 1975 р. Ново- східницького родовища. У 1976 р. на свердловині “Східниця-3” отримано потужний фонтан нафти дебітом 300 т у добу (рис. 3.35). Лише ця свердловина за перший рік експлуатації видала 91 тис. т нафти. За своїм нагромадженням вуглеводнів вона унікальна, адже її показник – понад 1 млн т у нафтовому еквіваленті немає жодна свердловина в Передкарпатті (Геохімічний…, 2002). Невдовзі відкрито нові нафтові поклади на Заводівському і Коханівському родовищах, де виявлено поодинокі високодебітні свердловини. Наприклад, свердловина № 51 на Заводів- ському родовищі у 1986 р. видала понад 200 т у добу. Зроблена також невдала спроба отримати припливи нафти із надглибокої свердловини “Східниця-2” глибиною 6 020 м. Незважаючи на усі здійснені спроби пошуку нових свердловин, обсяги нафтодобування невпинно падали. Поряд з нафтою у Львівській області добували газоконденсат, нафтовий і вільний газ. Після війни газолінові підприємства перейшли до повноважень “Укргазу”. Пізніше створено виробниче управління “Укргазпром”, якому спочатку підпорядкували газодобувні, а пізніше – газотранспортні, бурові і газопереробні підприємства. У 40-х роках минулого століття найбільшим газовим родовищем в Україні було Дашавське. Від нього спочатку до Києва, а потім до Москви провели найбільший на той час газопровід в Європі (1 530 км), який мав продуктивність 5,4 млн м3 у добу. Потім побудували інший газопровід “Дашава – Мінськ – Вільно – Рига”. З території Львівщини вперше в світі розпочали експортувати природний газ (!) до сусідньої ПНР. Його транспортували за кордон газопроводом “Опари – Перемишль – Стальова Воля”, який збуду- вали під час німецької окупації, а у 1944–1945 рр. реконструювали. Від 1967 р. природний газ реґіону почали подавати до Чехословаччини, а пізніше – до Австрії. Інтенсивний розвиток газової промисловості пов’язують з відкриттям у 50–60 роках XX ст. та інтенсивним розробленням низки великих родовищ газу: Більче-Волицького, Летнянського, Старосамбірського, Стинавського, Угерського та ін. У 80-ті роки минулого століття такого газу добували до 35–40 млн м3. В цей час Львівщина стає найбільш газифікованою областю України, яка щороку споживає понад 2,2 млрд м3 газу (Геохімічний…, 2002). Після завершення Другої світової війни в Бориславі відновлено добування озокериту. На той час родовище було розкрито трьома шахтними стовбурами (Храмов, 1953). Окрім того, шахти мали потужну наземну інфраструктуру: підйомники, майстерні, дробарки, котельні тощо. На заміну довоєнному способу водного виварювання озокериту в топлярнях, у 1959 р. прийшло її виробництво на спеціальному заводі шляхом екстрагування бензином. Основною продукцією рудоуправління став медичний озокерит для лікувальних потреб Трускавця і Моршина, який складається з 30 % рудного озокериту, 50 % петролатуму (продукт нафтопереробки) і 20 % парафі- Рис. 3.35. Високодебітна нафтогазова Рис. 3.34. Стара нафтова качалка на свердловині свердловина 2016 “Петрович” у Бориславі “Східниця-3” 390 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. ну. Також озокерит використовували для змащування канатів і тросів та виготовлення восково- озокеритових сумішей для гумових виробів. На початку 80-х років ХХ ст. з’явились нові препарати на основі жильного озокериту – озокерафін, озокералін, озопарафін тощо (Курортні…, 1999). Обсяги добування озокериту в повоєнні роки поступово зростали. У 1977 р. вони досягли максимального значення (1 080 т), після чого видобуток почав швидко падати. Зокрема, у 1991 р. він становив 800 т, а у 1992 р. – лише 690 т (Мінеральні…, 2005). Добування озокериту призводило до утворення значних порожнин під землею та формування насипів на поверхні. Багаторічні нагромадження породи зумовили осідання земної поверхні на підземними вироб- ками. В такій техногенні мульді утворилося штучне озеро, заповнене дощовими водами та рід- кими відходами перероблення руди. Це призвело до аварії 1953 р., коли внаслідок прориву води і мулу затопило підземні виробки до рівня 80 м від земної поверхні. Подібний випадок до війни стався і в Трускавці (Бойко, 1997). Добування бурого вугілля і торфу. Після завершення Другої світової війни добування бурого вугілля відновили. Незважаючи на малу потужність буровугільних пластів, зруйновані війною міста і підприємства потребували дешевого місцевого палива. У Львівщині буровугільні шахти запрацювали в Жовкві, Ясенові, Дубрівці та низці інших сіл Бродівського, Жовківського і Золочів- ського районів. У реґіоні налічувалося близько десяти таких копалень. До 1949 р. основний обсяг робіт на шахтах виконували вручну, тому їх продуктивність залишалася невисокою – до 4–5 тис. т в рік (История…, 1978). Буре вугілля переважно використовували для потреб місцевих підприємств і населення. Після механізації добувного процесу річний обсяг добування бурого вугілля у реґіоні зріс до 250 тис. т (Іванців, 1992). Однак копальні у 1958 р. були закриті у зв’язку з початком розроблення покладів кам’яного вугілля Львівсько-Волинського басейну. Буровугільні шахти не витримали конкуренції і були ліквідовані через збитковість. На місці колишніх копалень зберіглися невеликі відвали площею до 1,0–1,5 га і висотою до 10–15 м. Більшість з них зруйновані формами лінійної ерозії та утворили довкола широкі шлейфи відвальних відкладів. У значно кращому стані вціліли відвали буровугільних шахт, що розміщені у лісових масивах. Ерозійні процеси тут мають меншу інтенсивність, а відвали частково заросли деревною і чагарниковою рослинністю. Поряд із бурим вугіллям після закінчення Другої світової війни торф став основним пальним для підприємств і населення Львівської області. У 50-х роках ХХ ст. у реґіоні розроб- ляли понад 20 невеликих торфових родовищ, однак відкриття шахт Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну аналогічно зробило їхнє розроблення нерентабельним, і більшість з них було закрито. У 1945 р. на основі Стоянівського і Лопатинського родовищ торфу створено промартіль “Торф’яник”, яка постачала паливо для підприємств області. У 1970 р. вона пере- творена в Стоянівське торфопідприємство, яке займало площу понад 400 га. Поряд з добу- ванням паливного торфу, воно розробляло фрезерний торф для потреб сільського господарства. У 70-х роках минулого століття це торфопідприємство щороку добувало близько 150 тис. т паливного і 300 тис. т фрезерного торфу. У Стоянові і Лопатині діяли торфобрикетні заводи потужністю 60 і 30 тис. т брикетів в рік (рис. 3.36). Варто також зазначити про розроблення торф’яних покладів у районі Олесько. У 1945 р. потужність виробництва становила лише 1,5 тис. т паливного торфу в місяць, а до кінця 1950 р. – зросла майже вдвічі. Після будівництва торфобрикетного заводу обсяги добування і брикету- вання суттєво збільшилися. За 1970–1975 рр. на ньому вироблено 150 тис. т брикетів та добуто 160 тис. т добривної торфокрихти (История…, 1978). В індустріальний період інтенсивне роз- роблення торфових покладів також проводили в районах Дублян і Самбора. Добування самородної сірки. До початку 50-х років ХХ ст. промислові родовища самородної сірки у Передкарпатті не були відомі. Цілеспрямовані пошуки сірки розпочали після того, як у 391 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 1950 р. геологи тресту “Укргаз” під час пошукової розвідки газу знайшли Роздільське родовище сірчаних руд, де сірка залягала, по суті, під шаром ґрунту (Бевзенко, 1966). У результаті прове- дених геологорозвідувальних робіт у Передкарпатті відкрито нові сірчані родовища – Язівське, Немирівське, Подорожненське та ін. На їхній основі створено два потужних державних гірничо- хімічних підприємства (ДГХП) – Роздільське та Яворівське. Роздільське ДГХП “Сірка” виникло на основі Роздільського родовища самородної сірки, яке розвідали у 1951–1954 рр. Вже у 1953 р. розпочалося будівництво сірчаного комбінату і м. Новий Розділ, а у 1956 р. почали рити в’їзну траншею кар’єру. 4 листопада 1958 р. на комбінаті отримано першу виплавлену сірку. До 1975 р. виробництво сірки збільшилося від 500 до 1 315 тис. т (Гайдин, 2000). У 1974 р. у складі підприємства побудовано завод складних міне- ральних добрив, зокрема нітроамофоски, яка, окрім сірки, містить азот, фосфор і калій (по 17 %). Найбільше нітроамофоски вироблено у 1990 р. – 509 тис. т. Окрім складних міндобрив, продук- цією комплексу була молота сірка (75 тис. т) і змочувальний порошок сірки, який використову- вали як фунгіцид (Гайдин, 1998). Промислових запасів Роздільського сірчаного кар’єру швидко стало недостатньо для такого потужного виробництва. Тому до складу Роздільського ДГХП “Сірка” у 1971 р. приєднали Подорожнянський кар’єр проектною потужністю 700 тис. т. Цей кар’єр став втіленням тогочас- них досягнень гірничої науки і техніки. Зокрема, тут працював один з най-потужніших у світі роторних комплексів, що за годину міг видати на-гора 2 500 м3 (!) розкривної породи (рис. 3.37). Для захисту від підземних вод довкола кар’єру, вперше в СРСР, спорудили протифільтраційну стіну. Подорожнянський сірчаний кар’єр, із площею 456 га і глибиною 95 м, вважався най- глибшим кар’єром Передкарпаття. З кар’єру добуто близько 10 млн т самородної сірки (Нові…, 2004). Яворівське ДГХП “Сірка” створене на базі найбільших в Україні Язівського і Немирівського родовищ самородної сірки. Сірчані родовища глибиною від 45 до 250 м відкрили і розвідали у 50-х роках ХХ ст. в ході планомірних пошуково-розвідувальних робіт. Згідно з проектом потуж- ність підприємства складала 2,8 млн т сірки в рік, в тому числі 2 млн т кар’єрно-автоклавним способом і 800 тис. т підземною виплавкою (Відновлення…, 2001). Будівництво кар’єру, від-валів, гідровідвалу, хвостосховищ та технологічного комплексу з перероблення сірчаної руди розпочали у 1965 р., першу руду добули у 1974 р, а першу сірку отримали у 1978 р. Вже у 1980 р. досягли потужність у 1,5 млн т сірки в рік (рис. 3.38). Всього за період роботи Яворів- ського ДГХП “Сірка” добуто 20 млн т сірки (Нові…, 2004). Загалом Яворівський кар’єр площею 932 га і глибиною 90 м вважається найбільшим сірчаним кар’єром у світі. Спочатку сірку проектували добувати лише відкритим способом, отже, Рис. 3.36. Головний корпус торфобрикетного Рис. 3.37. Робоче колесо роторного екскаватора заводу у Стоянові у Подорожнянському кар’єрі 392 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Рис. 3.38. Завантаження сірчаної руди на Рис. 3.39. Підземна виплавка сірки на самоскид в Яворівському кар’єрі Немирівському руднику кар’єр повинен мати довжину 18 км, ширину до 10 км і глибину до 120 м (Розробка…, 2000). Однак у 1967 р. розпочали дослідні роботи з підземної виплавки сірки (ПВС), і вже за два роки отримано першу виплавлену сірку. У 1980 р. почав функціонувати Немирівський рудник ПВС. Успішне освоєння технології ПВС дало змогу перевести запаси самородної сірки, що залягали глибше 100 м, під експлуатацію підземною виплавкою (рис. 3.39). Завдяки цьому вдалося змен- шити розміри кар’єру та зберегти села Цетуля, Залуги і Старий Яр, розміщені в його запроекто- ваних контурах. Для працівників підприємства побудували м. Новояворівськ, а для відселе- них із зони кар’єру – селище переселенців у смт. Шкло. На початку 90-х років ХХ ст. відкритий спосіб добування самородної сірки став збитко- вим, тому сірчані кар’єри Львівщини залишили на сухій консервації. Це зумовлено тим, що ціна сірки на світовому ринку впала з 100–120 до 25–40 доларів США за 1 т, а собівартість 1 т передкарпатської самородної сірки становила понад 100 доларів (Гайдин, 1998). Причиною небаченого падіння ціни сірки став розвал промисловості складних мінеральних добрив колиш- нього СРСР на тлі нарощування виробництва дешевшої газової сірки в Росії, Казахстані та країнах Близького Сходу. Сучасні герби Нового Роздолу (рис. 3.40) і Новояворівська (рис. 3.41) відображають слав- не минуле цих міст-сірчаників. На них зображено алхімічний знак сірки і золоті пірамідки, які символізують сіркодобувну промисловість. Добування калійної, магнієвої і натрієвої солей. У 1939 р. соледобувна промисловість Перед- карпаття була націоналізована радянською владою. Використання технології добування каїніту у спарених камерах дало змогу вже через рік отримати близько 120 тис. т, але розпочалася війна. Під час відступу німецькі війська вивезли все добувне обладнання із Стебницького комбінату. Однак вже у липні 1945 р. комбінат відновив свою роботу і до кінця року на ньому добуто 60 тис. т каїніту і 830 т кухонної солі. Остаточну повоєнну відбудову комбінату вдалося завершили через рік, що дало змогу добути 85 тис. т мінеральних добрив (История…, 1978). У кінці 50-х років ХХ ст. поблизу старої шахти “Кюбек” розпочалося будівництво шахти “Нова” потужністю 1 млн т калійної солі. Тоді ж було створено Стебницьке ДГХП “Полімінерал”. У 1966 р. розпочала свою роботу найпотужніша копальня підприємства – рудник № 2 із річною потужністю 3 млн т каїніту (рис. 3.42), а у 1967 р. збудована фабрика для флотаційного збага- чення соляної руди (Вивчення…, 1993). Відходи збагачення у вигляді глиносольової суміші накопичували у хвостосховищі (рис. 3.43). 393 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.40. Герби Нового Роздолу Рис. 3.41. Сучасний герб Новояворівська Харчову сіль із розсолів продовжували виварювати на Дрогобицькому солеварному заводі. Відкриття на початку 80-х років минулого століття Губицького родовища натрієвої солі дало змогу збільшити її виробництво з 8 до 30 тис. т у рік із продовженням терміну експлуатації на 50 років. У 1983 р. дамбу хвостосховища Стебницького ДГХП “Полімінерал” прорвало і в річкову мережу потрапило близько 5 млн м3 розсолів. Це мало катастрофічні наслідки для екосистем басейну Дністра, а навколишні села через засолення ґрунтових вод вимушено перевели на централізоване водопостачання. Проте і після ліквідації прориву із хвостосховища щорічно доводилося скидати у річку близько 1 млн м3 розсолів (Нові…, 2004). Після цієї аварії обсяги виробництва калійних солей суттєво зменшили, а підприємство стало збитковим. Як наслідок, на руднику № 2 добування каїніту призупинили та підтримували у стані сухої консервації. Від того часу цей рудник перебуває в аварійному стані. Всезростаючі обсяги водоприпливів загрожують руйнуванням ціликів та обвалюванням гірничого масиву обсягом 13 млн м3 над виробками та потужним техногенним землетрусом (Саратовський та ін., 1998). Над гірничими виробками продовжують активно утворюватися карстові провали. У консервації залишили лише рудник № 1, руду з якого використовували для виробництва сиромеленого каїніту та інших калійних добрив. Добування будівельних та інших нерудних копалин. Після Другої світової війни Львівщина потребувала різні види будівельної сировини для відновлення поселень і промисловості. Для потреб будівництва розпочато будівництво Миколаївського цементного заводу – найбільшого в західній Україні. Вже у червні 1950 р. завод виробив свою першу продукцію, а через дев’ять років його потужність досягла 1,2 млн т цементу в рік. У 60–70-х роках ХХ ст. завод перетво- рений у потужний цементно-гірничий комбінат, до якого належали численні вапнякові, гіпсові, глиняні та опокові кар’єри реґіону. Особливо зросли обсяги добування цементної сировини після освоєння у 1971 р. Демне-Добрянського кар’єру. На цей час потужність комбінату стано- вила майже 2,0 млн т цементу (История…, 1978), а його продукція забезпечувала такі гігантські будови, як Роздільське та Яворівське ДГХП “Сірка”, Стебницьке ДГХП “Полімінерал”, Сокаль- ський завод хімволокна та багато інших будов за межами області і країни. У кінці 80-х років обсяги добування цементної сировини суттєво знизилися. Поряд із цементною сировиною, на території Львівської області в повоєнний час збіль- шилися обсяги добування вапняку, піску, цегельно-черепичної, керамзитової та іншої будівельної 394 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. Рис. 3.42. Надшахтні споруди рудника № 2 Рис. 3.43. Укріплювальні роботи на дамбі Стебницького ДГХП “Полімінерал” Стебницького хвостосховища сировини. Вже у 1945 р. на повну потужність запрацював Пустомитівський вапняковий, побу- довано Глинівський вапняковий і Наварійський цегляний заводи. Ще через декілька років в цьому районі введено в експлуатацію ще один вапняковий завод, а також бітумна база та асфальтовий цех. Зокрема, у 1950 р. тут видано 60 тис. т вапняку проти 20 тис. у 1946 р. (История…, 1978). Аналогічна ситуація із добуванням сировини і виробленням будівельних матеріалів простежувалася у багатьох районах Львівщини. Значна кількість підприємств буді- вельної індустрії була в околицях Львова, Дрогобича, Червонограда та інших великих міст реґіону. У 80-х роках ХХ ст. обсяги добування будівельної сировини почали поступово падати, що пов’язано із економічною кризою в СРСР. Добування прісної і мінеральної води. Радянський період проведення розвідки і використання прісних вод можна поділити на повоєнний етап відновлення промисловості і сільського госпо- дарства та етап планомірного їхнього освоєння. Під час Другої світової війни повністю зруйно- вано наявну систему гідрогеологічної служби. Окремі геологорозвідувальні підрозділи прово- дили роботи із забезпечення водопостачання армій і тилу. Після війни треба було осушити затоплені шахти і кар’єри, відновити і розширити водопостачання міст, сіл та промислових підприємств, забезпечити проведення заходів по меліорації сільськогосподарських земель тощо. У 1946–1949 рр. створили мережу опорних режимних гідрогеологічних станцій, на яких почали вивчати режим, баланс, запаси та умови живлення прісних вод реґіону. У 1955 р. розпо- чато детальне гідрогеологічне знімання, разом з державною геологічною зйомкою. Після Другої світової війни найбільшим і найвідомішим курортом Львівщини став Труска- вець. На той час на курорті було відомо 13 мінеральних джерел із різними лікувальними власти- востями, а у 1947 р. вперше впровадили метод аплікації озокериту. Кількість хворих, що ліку- валися в оздоровницях міста постійно зростала. У 1950 р. їх було близько 54 тис. осіб, 1963 р. – 98 тис. осіб, 1965 р. – 150 тис. осіб, у 1975 р. – 250 тис. осіб, у 1987 р. – 333 тис. осіб. Найбільше відпочиваючих у Трускавці оздоровилося у 1989 р. – понад 436 тис. осіб, з них 230 тис. осіб – по путівках і курсівках. У 1970–1980-х роках для добування мінеральних вод у Трускавці функціонувало десять неглибоких шахтних колодязів і 42 свердловини. Одночасно санаторії і пансіонати курорту могли прийняти понад 15 тис. хворих. Тут працювали два бювети, дві бальнеолікарні (рис. 3.44), декілька поліклінік, створені належні умови для відпочинку і розваг відпочиваючих. Продовжував розвиватися й курорт Моршин. Окрім ділянки “Боніфацій”, лікувальними закладами у 1968 р. освоєна ділянка “Баня” із загальним дебітом 49 м3/добу (Підземні…, 1968). 395 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Окрім п’яти експлуатаційних свердловин, тут у 1971–1983 роках пробурена сітка гідроспосте- режних свердловин. На початку 50-х років минулого століття у Моршині функціонувало дев’ять санаторіїв. У цей час його оздоровниці щороку могли прийняти на лікування до 15 тис. хворих. Пізніше деякі невеликі санаторії об’єднали, у результаті чого залишилося шість лікувальних закладів. Нову хвилю інтенсивного будівництва курортних об’єктів розгорнута у 1970–80-х роках, коли введено в експлуатацію новий бювет мінеральних вод, пансіонат і два санаторії. Це дало змогу збільшити кількість місць у санаторно-курортних закладах Моршина ще на дві тисячі і довести до чотирьох тисяч (Мінеральні…, 2003). Немирівське родовище сульфідних вод є найбільшим родовищем таких вод в Україні. У 50-х роках минулого століття у Немирові проведені роботи щодо поліпшення використання лікувальних властивостей сірководневих джерел. Одночасно тут будували нові санаторії, кор- пуси, інші курортні об’єкти, що вже скоро дало змогу лише за одну зміну приймати до двох тисяч хворих. Після детального вивчення джерел типу “Нафтуся” у 1950 р. в курорті Шкло відкрили перший бювет лікувальних вод (рис. 3.45). На його основі тут розпочалася розбудова військового санаторію “Шкло” на 500 місць. У Любіні Великому продовжував діяти і розвива- тися однойменний санаторій на 300 місць (Мінеральні…, 2003). Значно молодшим курортом є Східниця. Початком історичного розвитку як курорту вва- жають 1956 р., коли геолог-пенсіонер Омелян Стоцький знайшов у лісі неподалік від в’їзду до селища джерело лікувальних вод. У 60−70-х роках у районі Східниці проведено детальну розвідку і виявлено води типу “Нафтуся” в кількості 71,1 м3/добу, а також содові, залізисті і хлоридно-натрієві мінеральні води (Мінеральні…, 2005). У 1976 р. Східницьке родовище мінеральних вод було визнано унікальним за різноманіттям гідромінеральних і ландшафтно- кліматичних умов, а курорт отримав статус всесоюзного. Тут побудували три санаторії і три лікувально-оздоровчих комплекси із загальною кількістю у понад 600 місць. Окрім використання мінеральних вод для потреб курортного лікування, їх почали роз- ливати у пляшки. Зокрема, у продажу з’явилися популярні столові і столово-лікувальні води “Трускавецька”, “Моршинська”, “Олеська” і “Солуки”. У 1950 р. в околицях Олесько знайшли воду з лікувальними властивостями, яку рекомендують при хворобах шлунка і печінки. У 1960 р. на її основі збудовано завод мінеральних вод, потужність якого поступово зростала і досягла 35 млн пляшок в рік. Продукція цих заводів була добре відома у колишньому Радян- ському Союзі. Поряд із розбудовою відомих курортів, у Львівській області проводили пошук і розвідку нових родовищ мінеральних вод. Загалом вже на момент проголошення незалежності України більшість гірничодобувних і гірничозбагачувальних підприємств Львівщини перебували у жахливому стані через вичерпання Рис. 3.44. Центральна бальнеологічна Рис. 3.45. Бювет мінеральних вод лікарня у Трускавці у санаторії “Шкло” 396 Геоекологія Львівської області Передумови формування системи природокористування 3.1. покладів мінеральних ресурсів, високу собівартість і відсутність покупців їхньої сировини, зменшення державної дотації тощо. Виникло закономірне завершення споживацького, еконо- мічно та екологічно необґрунтованого використання корисних копалин під час індустріаль- ного періоду освоєння мінеральних ресурсів реґіону. 3.1.4. Природокористування епохи постіндустріального розвитку Від початку проголошення незалежної України, зміна суспільно-економічної формації призвели до того, що Львівщина зіткнулась із глибинною структурною кризою, яка негативно вплинула на усі сфери і галузі розвитку. Зокрема, промисловість як форма регіонального приро- докористування втратила провідні позиції, поступившись сфері натурального обміну (в період кризи неплатежів), торгівлі, послуг, присадибного господарювання. Орієнтація суспільства на постіндустріальний розвиток не нівелює ролі промисловості в процесах ринкової трансформації та модернізації національної економіки, а лише передбачає розвиток інноваційномістких галу- зей та висуває вимоги щодо підвищення якості продукції і кваліфікаційного рівня працівників. Зазначимо, що ефективність розвитку промисловості свідчить про рівень відродження машино- будівної галузі, забезпечення її випереджального розвитку – одна з найважливіших умов побу- дови постіндустріального суспільства, що ґрунтується на ефективному використанні наукових знань і високих технологій. Економіка Львівщини потребує цілковитого оновлення, тобто важливе створення нової економіки XXI ст. – високоефективних, високотехнологічних та наукомістких промислових під- приємств, серед яких, насамперед, машино- та приладобудування, легка, харчова промисло- вості, транспортно-логістична сфера, звʼязок, ІТ-сектор. Аналіз природокористування на теренах Львівської області дає підстави стверджувати, що на початкових етапах взаємодії суспільства та природи населення природно “вписувалося” у навколишній геопростір і своєю діяльністю не призводила до значних порушень у природному середовищі. Проте антропогенний вплив, масштаби якого безперервно збільшувалися у міру розвитку суспільства, почав, хоч і локально, системно впливати на природне середовище, не порушуючи динамічної рівноваги в системі людина – природа. Ситуація різко змінилася роз- починаючи з другої половини ХХ ст. Розробка корисних копалин, інтенсивна хімізація сільського господарства, індустріалізація, урбанізація території, розвиток хімічної галузі, побудова під- приємств енергетики призвели до порушення природного кругообігу речовин у природі. Поча- лося прогресуюче погіршення якості життєвого середовища, створилася екологічна ситуація, яка досягла найбільшої актуальності і зберігається до сьогодні. Нині оцінка цінності природного середовища та системи природокористування не може бути здійсненою лише у вартісній системі координат. Особливо перспективними з цього погляду є вивчення сприйняття людиною навколишнього світу та системи природокористування. Потужний потенціал Львівщини здатний забезпечити результативність трансформаційних перетворень у регіоні в органічному поєднанні економічних, соціальних, екологічних та гуманітарних сферах. Подальший розвиток потребує комплексного підходу до оцінки перс- пектив оптимізації регіональної системи природокористування. Підґрунтям подальшого роз- витку регіону повинна стати концепція сталого розвитку системи природокористування на основі нормалізації процесів відтворення населення регіону, його трудових ресурсів, природно- ресурсного потенціалу за умов раціоналізації й економізації ресурсокористування, що повинно привезти до кількісних та якісних змін в усій системі природокористування в області. 397 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 3.2. ДЕМОГРАФІЧНА І МЕДИКО-ГЕОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ 3.2.1. Чисельність населення Демографічна ситуація, яка склалась у Львівській області, як і в Україні загалом, характеризу- ється депопуляцією – поступовим зменшенням кількості населення, яке розпочалось в середині 90-х років XX ст. Станом на 1 січня 2018 р. у Львівській області проживало 2 529,6 тис. осіб (рис. 3.46) (6,0 % від загальної кількості населення в Україні), з них 1 542,1 тис. осіб (61,0 %) міських і 987,5 тис. осіб (39,0 %) – сільських мешканців (для порівняння, в Україні, відповідно, 69,3 і 30,7 %). За кількістю населення область посідає п’яте місце серед регіонів України (після Донець- кої, Дніпропетровської, Харківської областей і м. Київ). 3000 2750 2500 2250 2000 1750 Загальне тис. осіб 1500 Міське 1250 1000 Сільське 750 500 250 0 Рис. 3.46. Динаміка кількості населення Львівської області Важливим аспектом демографічної ситуації в області є процес урбанізації. За роки, що минули від останнього перепису населення, міське населення області зменшилось лише на 1,1 %, або 16,6 тис. осіб, тоді як чисельність сільських мешканців скоротилася на 7,5 % (80,3 тис. осіб). Унаслідок цього відбулись структурні зміни розподілу населення за типом поселення: станом на 2001 р. у містах проживало 59 % усього населення Львівської області, а на початок 2018 р. – 61 %. Тобто внутрішні потоки міграції спрямовані з сіл у міста. На дату проведення пере- пису Львівщина за часткою міського населення посідала 11 місце серед областей України, а на початок 2018 р. – 15 місце (Демографічні…, 2018). Найвищу кількість населення простежено в Яворівському (126,3 тис. ос.), Пустомитівському (119,3) і Жовківському (110,4 тис. ос.), а найменшу – в Перемишлянському – 38,5 тис. ос. і Буському (46,4 тис. ос.) районах. Частка міського населення переважає в Яворівському (47,3 %), Бродівському (43,9) і Жидачівському (43,1), а сільського – в Стрийському (96,1) і Дрогобиць- кому (91 %) районах. 398 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. Щільність населення Львівської області у 2018 р. становила 115,9 осіб/км2, що на 10,1 осіб/ км2 менше порівняно з 1989 р. і на 4,6 осіб/км2 порівняно з 2002 р. В Україні загалом щільність населення – 75,15 осіб/км2. Серед районів області найвищу щільність простежено у Пустомитів- ському (126,1 осіб/км2), Городоцькому (94,9) і Миколаївському (93,6) районах, а найменшу – в Сколівському (32,3), Радехівському (41,5) і Турківському (41,6 осіб/км2) районах (рис. 3.48). Серед міст обласного значення найвищу щільність населення простежено у місті Львові (4 432,1 осіб/ км2). Станом на 1 січня 2018 р. у м. Львові проживало 757,9 тис. осіб (рис. 3.47). Серед адміні- стративних районів найбільшою кількістю вирізнявся Франківський район – 151,1 тис. осіб, а найменшою – Галицький – 53,8 тис. осіб. У Залізничному районі проживало 122,2 тис. осіб, Личаківському – 105,3, Сихівському – 150,5 і Шевченківському – 139,9 тис. осіб (Статистич- ний…, 2018). За кількістю населення м. Львів посідає шосте місце серед міст України. 763,0 762,6 762,3 762,0 762,0 761,7 761,7 761,0 760,1 760,0 760,0 759,1 759,1 тис. осіб 758,9 759,0 758,4 758,4 758,5 758,1 757,9 758,0 757,0 756,0 755,0 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Роки Рис. 3.47. Динаміка кількості наявного населення м. Львів (Соціальні…, 2007‒2013, 2015; Статистичний…, 2006‒2011, 2013, 2014; Статистичний…, 2018) Станом на 1 січня 2018 р. у структурі постійного населення Львівської області (2,51 млн осіб) переважали люди у віці 15–64 років (1,73 млн осіб, 68,9 %), діти (0–14 років) становили 0,41 млн осіб або 16,5 %, а люди похилого віку (65 р. і старші) – 0,37 млн осіб або 14,6 %. За шкалою ООН, населення вважають старим з часткою людей у віці понад 65 років вище 7 %, який у Львівській області є вищим у більше, ніж два рази. Відсоток дітей і людей похилого віку є дещо вищим від середньообласного у сільській місцевості (відповідно, 17,6 і 15,2), а у віці 15–64 років (70 %) – у міській. Для порівняння, в Україні діти до 14 років становлять 15,5 %, 15–64 роки – 68 %, а 65 р. і старші – 16,5 % (Населення…, 2018). Якщо діти й економічно активне населення Львівщини варіюють в межах показників України загалом, то частка людей похилого віку є дещо нижчою, ніж в Україні. У структурі постійного населення м. Львів переважають особи 15–64 р. –524,9 тис. осіб (70,0 %), діти (0–14) – 111,9 (14,9 %), люди похилого віку (65 років і старше) – 113,2 (15,1 %) (Статистичний…, 2018). Найвищий відсоток дітей простежено в Турківському (20,4 %), Яворівському і Сколів- ському районах (19,7 %), а найменший – у Жидачівському (15,1 %) і Старосамбірському (15,9 %) районах. Щільність дитячого населення на території Львівської області становить 19,0 осіб/км2, для порівняння, в Україні – 10,8 осіб/км2. Найбільшу щільність простежено у Пустомитівському районі (22,2 осіб/км2), а найменшу – у Сколівському (6,4 осіб/км2), Радехівському і Перемишлян- 399 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.48. Щільність населення Львівської області (Паспорт…, 2019) 400 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. ському (7,2 осіб/км2). Щільність дитячого населення в розрізі адміністративних районів Львів- ської області подано на рис. 3.50. Населення віком 15–64 років розміщене по території Львівщини майже рівномірно, в межах 67–69 % за винятком Сколівського (66,4 %), Турківського і Перемишлянського (65,3 %) районів. Серед людей похилого віку, найбільше їх проживає в Перемишлянському (17,6 %) і Жидачівському (17,4 %), а найменше – в Яворівському (11,9 %) районах. На структуру та динаміку населення впливають також демографічні процеси, закладені у попередні роки. Так після 2010 р. у працездатний вік почало входити покоління, яке народи- лося у період низької народжуваності середини 90-х років XX ст. Як наслідок, розпочався процес не лише кількісного скорочення працездатного населення, а й якісне погіршення, старіння його економічно активної частини. Унаслідок старіння населення відбуваються структурні зміни у демографічному навантаженні, яке показує, скільки осіб віком 0–14 років та 65 і старших припадає на 1 000 осіб працездатного віку 15–64 років. У Львівській області на 1 000 осіб віком 15–64 роки припадає 452 особи, а в Україні – 470 осіб, зокрема, особами віком від народження до 14–ти років – 240 осіб і перевищує середній показник в Україні (227 осіб). Цей показник є вищим, ніж навантаження особами у віці 65 років і старшому (212 осіб), в Україні – 243 особи. Демографічне навантаження у сільській місцевості є вищим, ніж у містах (відповідно, 262 і 226 осіб) (Населення…, 2018). Порівняно з переписними даними у 2001 р. загальне наванта- ження на населення працездатного віку дещо зменшилось (483 особи). Проте відбулись струк- турні зміни такого навантаження: зменшилось навантаження особами 0–14 років (274 особи) та зросло особами вікової категорії 65 і старші (209 осіб) (рис. 3.49). 600 498 500 483 459 447 452 431 429 432 438 442 400 337 Усього 300 274 246 234 237 240 0–14 років 224 225 226 231 209 213 207 204 206 207 208 210 212 65 років і старші 200 161 100 0 1989р. 2002р. 2005р. 2010р. 2013р. 2014р. 2015р. 2016р. 2017р. 2018р. Рис. 3.49. Динаміка демографічного навантаження на осіб у віці 15–64 роки, осіб Показник демографічного навантаження в області – один з найнижчих серед регіонів України після Харківської області та м. Києва (439 і 449 осіб, відповідно) (Демографічні…, 2018). Демографічне навантаження у м. Львові осіб молодших працездатного віку у 2018 р. становило 213 осіб, що є нижчим від навантаження осіб непрацездатного віку (65 років і старше) (216 осіб). У період 2001–2018 рр. простежено скорочення демографічного навантаження осіб як молодшого, так і старшого від працездатного віку до 2011 р., та поступове зростання до 2018 р., де зазначено найвищий показник навантаження (Статистичний…, 2020). 401 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.50. Щільність дитячого населення Львівської області (Паспорт…, 2019) 402 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. За статевим складом населення області переважають жінки. У середньому на 1 000 жінок припадає 901 чоловік. Кількість чоловіків на початок 2018 р. становила 1 190,5 тис. осіб (47,4 %), а жінок – 1 320,7 тис. осіб (52,6 %). Кількісну перевагу жінок над чоловіками простежено у віці понад 40 років і з кожним наступним роком збільшується. Переважання жінок над чоловіками простежено і в місті Львів (53,3 і 46,7 %). Станом на 1 січня 2018 р. кількість постійного насе- лення становила 750 тис. осіб, з них чоловіки – 350,3 та жінки – 399,7 тис. осіб (Статистич- ний…, 2018). Середній вік населення області, за даними останнього перепису, становив 37,4 року, а на 1 січня 2018 р. – 39,9 року (чоловіків – 37,5, жінок – 42,1) (рис. 3.51). Для порівняння, в Україні середній вік населення становить 41,3 (чоловіків – 38,5, жінок – 43,8). За цей період міське насе- лення постаріло на 3,3 року (з 36,7 до 40,0 років), а сільське – 1,2 року (з 38,5 до 39,7). Міське населення є старшим, ніж сільське, на відміну від останнього перепису, відповідно, 36,7 і 38,5 року. “Наймолодшим” в області є населення Турківського (37,3 року), Яворівського (37,6) та Жовківського (37,7) районів, а “найстаршим” – Жидачівського (41,7 року) району. 43 42 41 40 39 Обидві статі 38 Років 37 Чоловіки 36 Жінки 35 34 33 32 1989р. 2002р. 2005р. 2010р. 2014р. 2015р. 2016р. 2017р. 2018р. Рис. 3.51. Динаміка середнього віку населення Львівської області На початок 2018 р. 10,3 % чоловіків і 18,3 % жінок мали понад 65 років. Рівень старіння у жінок значно вищий, ніж у чоловіків. Кількість жінок віком старших за 65 років на 20 % пере- вищує кількість дівчат віком 0–14 років, тоді як кількість чоловіків у віці старшому за 65 років на 41 % менша, ніж хлопчиків віком 0–14 років. Тенденцію до підвищення середнього віку насе- лення як у жінок, так і чоловіків простежено і в м. Львів. Середній вік жінок у м. Львів 2018 р. становив 42,4, чоловіків – 38 років. Мінімальний середній вік зареєстровано в 2002 р. (жінки – 39,2, чоловіки – 35,4 років) (Статистичний…, 2018). У 2017 р. середня очікувана тривалість життя для обох статей становила 73,49 року (в Україні – 72,1 року; для чоловіків – 67,4, а жінок – 77,1 року). Як і в Україні загалом, у Львівській області середня очікувана тривалість життя під час народження є вищою у містах (74,31 року), ніж у сільській місцевості – 72,29 року. Для порівняння, в Україні відповідно, 70,0, а сільській місцевості – 67,8 року. Середня очікувана тривалість життя при народженні має тенденцію до зростання. Зокрема, за останнім переписом у жінок вона становила – 76,10, а в 2017 р. – 79,39 року. Серед чоловіків, цей показник у 2001 р. становив – 65,72, а 2017 р. – 68,53 року (табл. 3.1). 3.2.2. Природний і міграційний рух населення Процес природного скорочення населення у Львівській області розпочався в середині 90–х років XX століття, коли відбулося перевищення кількості померлих над кількістю народжених 403 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Якщо пік народжуваності припадав на 1990 р. і становив 14,7 ‰, то у 2001 р. рівень зменшився до 8,7 ‰ (Петровська, 2011). З 2002 р. розпочалося зростання народжуваності, досягнувши у 2014 р. 11,9 ‰ (у цьому році зареєстрована найвища народжуваність в області з початку століття). З того часу рівень народжуваності продовжує знижуватись (рис. 3.52). Таблиця 3.1 Середня очікувана тривалість життя під час народження Період, за який Обидві статі, у тім числі розраховані показники років чоловіки жінки 1995–1996 69,83 64,96 74,67 1996–1997 69,91 64,99 74,80 1997–1998 70,18 65,28 75,07 1998–1999 70,69 65,93 75,40 1999–2000 70,45 65,57 75,36 2001–2002 70,87 65,72 76,10 2002–2003 70,63 65,39 76,03 2003–2004 70,67 65,48 76,01 2004–2005 70,61 65,24 76,19 2005–2006 70,66 65,15 76,46 2006–2007 70,70 65,09 76,60 2007–2008 70,62 65,01 76,51 2009–2010 72,57 67,58 77,52 2015 73,33 68,46 78,13 2016 73,55 68,74 78,26 2017 73,49 68,53 79,39 15 10 Кількість живонароджених 5 Кількість померлих 0 Природний приріст (скорочення) -5 1990р. 1995р. 2000р. 2005р. 2010р. 2015р. 2016р. 2017р. Рис. 3.52. Динаміка природного руху населення Львівської області, на 1000 наявного населення, в проміле У 2017 р. рівень народжуваності становив 99 немовлят на 10 тис. наявного населення області, що на вісім дітей менше порівняно з 2016 р., на 20 новонароджених менше, ніж у 2014 р., і на 12 дітей більше, ніж в 2001 р. Народжуваність у сільській місцевості є традиційно вищою – у 2017 році на 10 тис. сільських мешканців припало 109, на таку ж кількість містян – 92 новонароджених. Найвищий рівень народжуваності на Львівщині упродовж низки років простежено в Турківському, Яворівському (у 2017 р. – по 12,5 ‰), Миколаївському (12,2) і Сколівському (12,1) районах. Найнижчий рівень виявлено в Бродівському (8,2 ‰) і Жидачів- ському (8,6) районах, а також у містах Новий Розділ (7,2) і Дрогобич (7,8) (рис. 3.53). Рівень народжуваності у Львівській області перевищує загальнодержавний показник (94 немовляти на 404 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. Рис. 3.53. Рівень народжуваності населення Львівської області (Населення…, 2018) 405 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 10 тис. наявного населення). Згідно з критеріями оцінки основних демографічних показників, загалом в Львівській області показник народжуваності оцінюють як “низький” (менше, ніж 15 на 1 000 населення) (Населення…, 2018). Поступово зростає вік материнства. До 2010 р. найвищий рівень народження серед жінок фертильного віку належав матерям віком 20–24 років, у подальшому – матерям віком 25– 29 років. Продовжує знижуватися рівень народжуваності жінок віком до 19 років та зростати серед жінок старших вікових категорій. Більшість дітей у Львівській області народжують жінки віком 25–29 років (у 2017 р. – 6 267 дітей, або 35,7 % від усіх народжених в області). Первістків найчастіше народжують матері віком 20–24 роки. У 2017 р. вони народили 40 % з 11 331 дітей, народжених першими. Середній вік жінок під час народження дитини у Львівській області у 2017 р. становив 27,8 року, в середньому в Україні – 27,6 року (Демографічні…, 2018). Одним з важливих демографічних показників є сумарний коефіцієнт народжуваності, або рівень фертильності – показник, який відображає гіпотетичну кількість народжень в однієї жінки за все її життя за умов збереження наявних рівнів народжуваності у кожному віці, незалежно від смертності та змін вікового складу. Для простого заміщення поколінь сумарний коефіцієнт народжуваності має бути не нижчим, ніж 2,15–2,33, тобто в ідеалі дві третини жінок фертиль- ного віку мали б народити дві дитини, щоб замінити батьків, а ще третина – трьох дітей, щоб компенсувати більшу ймовірність народити хлопчика і ранньої смерті жінки до закінчення віку, коли вона може народити дитину. Якщо сумарний коефіцієнт народжуваності нижчий, кожне нове покоління стає менш чисельним, ніж попереднє. У 2017 р. сумарний коефіцієнт народжу- ваності у Львівській області становив 1,39 дитини на одну жінку фертильного віку (або приблизно 7 дітей на 5 жінок). Зазвичай, він є вищим у сільського населення (1,58 дітей порівняно з 1,26 у міського). Зазначимо, що цю модель сім'ї реалізували тільки 65 % жінок, зазвичай, через низькі доходи і погані умови життя. Побоювання з приводу погіршення фінансового стану сімʼї після народження дитини, на нашу думку, найбільш розумним, тому що рівень бідності серед сімей з дітьми становить близько 25–30 % вище, ніж рівень бідності усіх сімей. Ризик бідності в Україні зростає з народженням другої дитини на 48,4 %, третьої – на 53,8 % (Петровська, Пантилей, Артеменко, 2015). Статистичні дані підтверджує теорія Беккера про дітей. Якість дітей тим вища, чим більші кошти витрачено на них. Кількість дітей у сім’ї та їхня якість залежить від рівня життя, що залежить від доходів і споживчих цін на ринку (Becker, 1981). З початку 90-х років XX ст. коефіцієнт фертильності скоротився на 28 %, у міського населення Львівщини – на 27 %, у сільських мешканців – на 32 %. Більшість дітей у Львівській області народжуються у шлюбі. Жінки, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, у 2017 р. народили 7,8 % від загальної кількості народжених (1 943 ди- тини). Частка позашлюбних народжень у матерів – мешканок міст становила 8,3 %, у сільських матерів – 7,1 %. В Україні загалом цей показник був значно вищий – поза шлюбом народилось 20,5 % дітей (Демографічні…, 2018). Коефіцієнт народжуваності в м. Львів у 2018 р. становив 8,9 ‰. Для порівняння, у Львів- ській області – 9,2 ‰. Порівняно з 2004 р. коефіцієнт народжуваності зріс на 7,7 ‰ (1,2 ‰). Згідно з критеріями оцінки основних демографічних показників, показник народжуваності є “низьким” (до 15 на 1 000 населення) (Соціальні…, 2015; Статистичний…, 2014). Серед народ- жених переважали хлопчики (3 627 осіб), на 100 дівчат народжено 104 хлопчика. Рівень смертності в Львівській області є нижчим, ніж загальнодержавний, проте дина- міка смертності в області відповідає тенденціям, що простежено в Україні загалом. Зростання рівня смертності розпочалось з початку 1990-х років. Якщо у 1990 р. в області померло 106 осіб у розрахунку на 10 тис. мешканців, то у 1995 р. – 124 особи, тобто зростання становило 17 % (в Україні зростання становило 27 %). Протягом 1998–2003 рр. в області простежено збільшення рівня смертності з 31 434 осіб (або 11,5 ‰) у 1998 р. до 34 785 осіб (13,4 ‰) у 2003 р. У 2004 р. рівень смертності дещо зни- 406 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. зився (до 13,1 ‰), а у 2005 р. знову зріс (13,8 ‰), в Україні – 16,7 ‰. Досягнувши піку, надалі цей рівень почав поступово знижуватись і становив в 2011 р. 12,3 ‰ (в Україні – 14,5). Рівень смертності у Львівській області в 2011 р. був одним з найнижчих серед регіонів держави після м. Києва (9,6), Закарпатської (11,7) та Івано-Франківської (12,1) областей. Високим показником смертності населення у 2011 р. характеризувалися: Перемишлянський (18,7 на 1000 осіб), Жидачівський (17,5), Буський і Сколівський (15,4), а низьким – Яворівський (10,1) райони. Загаль- ний рівень смертності у сільській місцевості становив 15,1 ‰, а у міських поселеннях – 10,4 ‰ (Петровська, Пилипович, 2013). Серед причин смертності у 2011 р. переважали хвороби системи кровообігу – 19 978 осіб (64,1 %), новоутворення – 4 008 (12,9 %), травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників – 1 591 (5,1 %), хвороби органів травлення – 1 036 (3,3 %), хвороби органів дихання – 1 003 (3,2 %), деякі інфекційні та паразитарні хвороби – 516 (1,7 %) (рис. 3.54). 3% 2% Деякі інфекційні та паразитарні хвороби 5% 13% Новоутворення 7% 3% Хвороби системи кровооббігу 3% Хвороби органів дихання Хвороби органів травлення Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявлені при клінічних і лабораторних дослідженнях, не класифіковані в інших рубриках Травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх чинників 64% Інші Рис. 3.54. Структура причин смертності населення Львівської області за окремими причинами у 2011 р. (Петровська, Пилипович, 2013) Особливе занепокоєння викликали показники дитячої смертності. Смертність дітей віком до одного року зумовлена здебільшого станами, що виникають у перинатальному періоді (54,5 % від загальної кількості померлих дітей віком до одного року), природженими вадами розвитку, деформаціями та хромосомними аномаліями (27,4 %), деякими інфекційними та пара- зитарними захворюваннями (4,5 %), хворобами органів дихання (2,3 %). Під час аналізу показників природного приросту населення Львівщини в 2011 р. можна стверджувати, що позитивним був приріст в Яворівському (+4,2 ‰), Турківському (+2,1 ‰), Сколівському (+0,6 ‰) і Жовківському (+0,3 ‰) районах, порівняно із середньообласним показ- ником (–0,9 ‰) (в Україні, –3,5 ‰). Найгіршу ситуацію з природним відтворенням простежено у Жидачівському (–6,6 ‰), Перемишлянському (–6,5 ‰), Бродівському (–4,1 ‰) і Золочівському (–3,3 ‰) районах. У 2017 р. у Львівській області померло 32,1 тис. осіб. Рівень смертності становив 127 осіб на 10 тис. наявного населення. Порівняно з 1990 р. кількість померлих збільшилась на 3 238 осіб, а рівень смертності – на 20 %. Порівняно з 2005 р., коли коефіцієнт смертності був найвищим, померло на 3 184 особи менше, коефіцієнт зменшився на 8 %. Рівень смертності населення у сільської місцевості є вищим, ніж у міській на 4,1 ‰, відповідно, 15,2 і 11,1 ‰, тобто більш, ніж на третину перевищує аналогічний показник у міській місцевості. 407 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Смертність чоловічого населення вища, ніж жіночого – різниця у рівні смертності за стате- вою ознакою коливається від 10 % і до 24 %. У чоловіків ризик передчасної смертності значно вищий, ніж у жінок. У 2017 р. рівень смертності чоловічого населення після досягнення 15 років був утричі, а в окремих вікових групах і в чотири рази вищий, як у жінок. Зазначимо, що лише після 80 років ці показники для обох статей дещо вирівнюються. Різке зростання рівня смертності у чоловіків розпочинається у віці 40–44 роки, тоді як у жінок – після 60 років. Серед причин смерті переважають хвороби системи кровообігу (у 2017 році – 80 померлих на 10 тис. населен- ня області, або 62,4 % усіх померлих, що на 1,7 % менше порівняно з 2011 р.), новоутворення (17, 13,6 %, що на 0,7 % більше порівняно з 2011 р.), зовнішні причини захворюваності та смерті (7, 5,3 % що на 0,2 % більше порівняно з 2011 р.), хвороби органів травлення (5, 3,7 % що на 0,4 % більше порівняно з 2011 р.), хвороби органів дихання (3 померлих на 10 тис. населення, 2,6 % що на 0,6 % менше порівняно з 2011 р.). Структура причин смертності залишилась без змін порівняно з 2011 р. (див. рис. 3.54). У віці до 40 років основні причини смерті населення загалом – це зовнішні причини захворювання та смерті, у старших – хвороби системи кровообігу. Для жінок віком 30–59 років першість за причинами смерті – за новоутвореннями (у 2017 р. таку причину смерті визначили у 38 % померлих жінок цього віку). Смертність у чоловіків від новоутворень підвищується після 55 років. З таким діагнозом померло 780 чоловіків віком 55–64 роки, що становило чверть померлих у цьому віці. Найвищий рівень смертності простежено у Перемишлянському (18,7 ‰) і Жидачівському (16,5) районах, а найнижчий – у Яворівському (10,1), Пустомитівському (12,4) та Жовківському (12,6) районах (рис. 3.55). Зазвичай, нижчий за загальнообласний показник смертності і в містах обласного значення. Рівень смертності немовлят почав значно знижуватися з 2001 року (12,3 ‰) до 2017 р. (9,2 ‰). Проте коливання усе ж простежувались, зокрема, найвищий рівень 10,5 ‰ у 2007 р. і найнижчий – 6,7 ‰ у 2016 р. За період 2000–2016 років у Львівській області смертність дітей у віці до одного року знизилась на 45,1 %: з 122 до 67 дітей померлих у віці до одного року на 10 тис. живонароджених. Зокрема, рівень смертності немовлят у сільській місцевості (9,6 ‰) ви- щий, ніж у міській (8,9 ‰). Смертність дітей віком до одного року зумовлена здебільшого ста- нами, що виникають у перинатальному періоді (64,5 % від загальної кількості померлих дітей віком до одного року), природженими вадами розвитку, деформаціями та хромосомними аномаліями (21,5 %), деякими інфекційними та паразитарними захворюваннями (4,9 %). Найвищий показник дитячої смертності простежено в Мостиському (162 на 10 тис. живо- народжених), Сокальському (143), Жовківському і Буському (по 136 на 10 тис. живонародже- них) районах. Скорочення населення Львівщини у 2017 р. становить (–2,8 ‰), зокрема, міське населення скоротилося на 1,9 ‰, а сільське – 4,3 ‰. Під час аналізу показників природного приросту насе- лення Львівщини в 2017 р. виявлено, що приріст населення відбувся лише в Яворівському (2,4 ‰) районі, в усіх решту адміністративно-територіальних одиницях він є від’ємним. Найгіршу ситуа- цію зі скороченням населення простежено у Жидачівському (–7,9 ‰) Бродівському (–7,4 ‰) і Перемишлянському (–7,3 ‰) районах за середнього показника в Україні (–5,1 ‰) (рис. 3.56). Щодо обласного центру, то в 2017 р. у Львові, як і в попередні роки, кількість померлих (8 490 осіб) перевищувала кількість живонароджених (7 130 осіб, живонароджених на 1 000 наяв- ного населення 9,4 осіб та померлих на 1000 наявного населення – 11,2 осіб), що зумовило від’ємний приріст населення, який становив – 1 360 осіб, –1,8 ‰ (рис. 3.57). Коефіцієнт смерт- ності становив 11,5 ‰. У віці до одного року в 2017 р. померло 59 дітей. Коефіцієнт смертності дітей становив 8,2 ‰. Серед усіх померлих у 2017 р. найвища смертність, як і загалом у Львівській області, зареєстрована від хвороб системи кровообігу (5 309 осіб, 62,5 %), новоутворення – 1 401 особа (16,5 %), зовнішніх причин – 466 осіб (5,5 %), та хвороб органів травлення – 450 осіб (5,3 %). 408 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. Рис. 3.55. Рівень смертності населення Львівської області (Населення…, 2018) 409 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.56. Природний рух населення Львівської області (Населення…, 2018) 410 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. 10000 8000 6000 Кількість живонароджених, осіб 4000 Кількість померлих, осіб 2000 0 Природний приріст -2000 (скорочення), осіб -4000 Рис. 3.57. Природний рух населення м. Львів (Соціальні…, 2007‒2013, 2015; Статистичний…, 2018) На зміну кількості населення впливає також міграційний рух населення. У 2017 р. просте- жено додатній міграційний приріст (772 особи, 1 ‰), за 9 189 тих, що прибули, та 8 417 тих, що вибули. Наголосимо, що в 2010 р. і 2011 р. міграційний приріст був від’ємний і становив – 1 279 (–1,7 ‰) і –1 608 осіб (–2,1 ‰), відповідно. Міграційний рух населення Львівської області має суттєвий вплив на трудовий потенціал та структуру населення. З часу останнього перепису населення у Львівській області відбувся мігра- ційний приріст, а саме, у 2002 р. простежено міграційне скорочення на 1,3 ‰, а у 2017 р. – мігра- ційний приріст (1,1 ‰). Для порівняння, в Україні 3,5 ‰. Це означає, що кількість тих, що прибули (11,5 ‰), перевищила кількість тих, що вибули (10,4 ‰). Мешканці міст і селищ міського типу більш мобільні. У 2017 р. у міських поселеннях коефіцієнт прибуття становив 11,8 особи на 1000 осіб наявного населення, а вибуття – 11,6 особи, тоді як у сільській місцевості – відповідно, 11,0 та 8,6 особи на 1000 осіб наявного населення. Сальдо міграції у 2017 р. становить 2 666 осіб, з яких 2 339 осіб припадає на сальдо внутрішньодержавної міграції і 327 осіб на сальдо зовніш- ньої міграції, у тім числі у віці 16–59 років 2 318 осіб, у віці 0–15 років – 216 осіб, а у віці 60 років і старші – 196 осіб. Отож більшість мігруючого населення – це особи працездатного віку. У внутрішньообластній імміграції взяло участь 69 %, міжрегіональній – 28 %, а міждержав- ній – 3 %. Подібна ситуація характерна і для еміграції, зокрема, для внутрішньообласної характерний показник 76 %, міжрегіональної – 22 %, а міждержавної – 2 %. Найбільша пере- вага кількості тих, що прибули, над тими, що вибули, була у Пустомитівському (1 335 осіб, 11,2 ‰), Кам’янка-Бузькому (295 осіб, 5,1 ‰), Буському (229 осіб, 4,9 ‰), Яворівському (398 осіб, 3,2 ‰) і Стрийському (195 осіб, 3,2 ‰ районах. Зменшення кількості населення завдяки міграції відбулося майже у всіх містах обласного значення (крім Львова) та у Турківському (2,8 ‰), Жидачівському (1,9), Самбірському (1,4), Сколівському (0,9), Бродівському (0,5), Жовківському (0,4) і Сокальському (0,3) районах. 3.2.3. Забезпечення населення закладами охорони здоров’я У 2018 р. у Львівській області налічували 112 лікарняних установ загальною ємністю 19,7 тис. ліжок (78,0 ліжок на 10 тис. населення), а ще в 2017 р. лікарняних установ було 124, ліжок 411 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 20,8 тис. (83,0 на 10 тис. населення). Це 6,6 % від усіх лікарняних закладів в Україні (1,7 тис.). Найвищу кількість лікарняних установ простежено в 2000 р., їх налічували 150, а кількість лікарняних ліжок на 10 тис. населення в 2010 р. – 97,9 ліжок. На одне лікарняне ліжко у 2017 р. припадало 120,5 осіб – це найвищий показник з 2000 р. (рис. 3.58) (Паспорт…, 2019). Для порів- няння, в Україні в 2018 р. 309 тис. ліжок, а на 10 тис. населення – 73,1 ліжок. 1200 1011 1010 1007 1004 1001 996 988 1000 756 800 Одиниць 600 458 444 434 427 432 439 449 398 400 200 128 128 135 135 131 129 124 112 0 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Роки кількість лікарняних закладів кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів кількість фельдшерсько-акушерських пунктів Рис. 3.58. Динаміка кількості лікарняних закладів, лікарських амбулаторно- поліклінічних і фельдшерсько-акушерських пунктів (Паспорт…, 2019) Найбільшу забезпеченість населення лікарняними ліжками на 10 тис. населення просте- жено у Турківському (56), Яворівському і Бродівському (по 54) районах, а найменше – у Мико- лаївському (14) районі (рис. 3.59) (Паспорт…, 2019). Щодо лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, то у 2018 р. їх було 398 одиниць, загальною потужністю 50,9 тис. відвідувань за зміну (203,0 на 10 тис. населення). Порівняно з 2017 р. їхня кількість зменшилася (449), як і кількість відвідувань за зміну (51,6 тис. і 205,4 на 10 тис. населення). Тенденцію до зменшення простежено також і щодо кількості фельдшерсько- акушерських пунктів порівняно з 2017 р. (відповідно, 988 і 756 одиниць) (див. рис. 3.58). В Львівській області в 2018 р. працювало 13,3 тис. лікарів усіх спеціальностей (53,0 на 10 тис. населення). Це 7,5 % від усіх лікарів в Україні (44,1 на 10 тис. населення). У розрахунку на одного лікаря у Львівській області припадає 180 осіб, для порівняння, в Україні – 227 осіб. Кількість середнього медичного персоналу становить 24,2 тис. осіб, а на 10 тис. насе- лення – 97 осіб, а в 2017 р. цей показник становив відповідно, 25,4 тис. осіб і 100,2 осіб. Для порівняння в Україні, відповідно, 360,4 тис. осіб і 85,4 осіб (7,1 % від загальної кількості серед- нього медичного персоналу в Україні). У розрахунку на одного середнього медичного праців- ника припадає 99 осіб, а в Україні – 117 осіб. Забезпеченість населення лікарями усіх спеціальностей на 10 тис. населення простежено на рис. 3.60. Найкраще забезпеченим є Стрийський (38,0 на 10 тис. населення), а найгірше – Самбірський (18,0) і Пустомитівський (19,0) райони (Паспорт…, 2019). У підпорядкуванні Управління охорони здоров’я Львівської міської ради станом на 2017 р. було 23 заклади, з них 12 лікарень, серед них вісім лікарень із поліклінічними відділеннями і 11 поліклінік, серед яких п’ять стоматологічних поліклінік. За період 2014–2017 рр. створено вісім амбулаторій сімейної медицини, відкрито амбула- торії на вул. Тернопільській, 9, Личаківській, 119 і Шевченка, 366, загальним бюджетом 4 млн грн. Ще одним важливим відкриттям 2017 р. стало “Вікно життя” у Комунальній міській дитячій лікарні, завдяки якому буде врятоване не одне немовля, яке мати анонімно може залишити у вікні, де в подальшому за ним зможуть доглядати працівники лікарні. 412 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. Рис. 3.59. Забезпеченість населення Львівської області лікарняними ліжками (Паспорт…, 2019) 413 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.60. Забезпеченість населення Львівської області лікарями усіх спеціальностей (Паспорт…, 2019) 414 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. Львівська медицина працює відповідно до нової медичної реформи. Для закладів охорони здоров’я, які надають первинну допомогу, придбані комп’ютери на кожне робоче місце сімей- ного лікаря, в поліклінічних відділеннях 1-ої міської клінічної лікарні ім. Князя Лева, у 2-й, 3-й, 4-й, 5-й та 6-й міських поліклініках реалізовано проект “Електронна реєстратура”, у жіночій консультації 4-ої міської поліклініки запроваджено електронну медичну картку. У рамках цієї ж реформи проводять велику інформаційну роботу про небезпечні захворювання, такі як тубер- кульоз, рак різної етіології. У межах цього на базі 5-ої міської клінічної поліклініки відкрито міський міжрайонний скринінговий центр для діагностики передракових захворювань та раку у жінок, який забезпечено обладнанням для гінекологічного та мамографічного огляду. Також проводять акції з профілактики і раннього виявлення туберкульозу, хронічних захворювань органів дихання, артеріальної гіпертензії, онкологічних захворювань статевої сфери чоловіків, патології шийки матки і грудної залози у жінок, глаукоми, інформаційна кампанія із профі- лактики опіків у дітей тощо під час яких обстежено близько 126 тис. осіб. На кінець року за даними управління налічували 8 159 осіб лікарів усіх спеціальностей та забезпеченість лікарями на 10 тис. населення становила 109 осіб, кількість середнього медич- ного персоналу 12 385 осіб та забезпеченість на 10 тис. населення – 165 осіб (Статистичний…, 2018). 3.2.4. Захворюваність населення Захворюваність населення є одним з найважливіших показників стану здоров’я людей. Захво- рюваність – це показник поширення хвороб, зареєстрованих протягом року серед населення загалом, або в окремих групах (вікових, статевих, професійних, територіальних тощо). За кіль- кістю уперше зареєстрованих випадків захворювань у 2017 р. Львівська область посідає третє місце в Україні (після Дніпропетровської області (2 875 тис.) та м. Києва (2 477 тис.) з показни- ком 1 934 тис. випадків, що становить 7,3 % від усіх захворювань в Україні (26 614 тис. випадків). Динаміку рівня захворюваності населення Львівської області наведено на рис. 3.61. 88 86 86 85 84 84 83 83 83 82 82 82 82 82 81 80 80 80 80 80 79 79 78 77 76 74 72 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 Рис. З.61. Динаміка рівня захворюваності населення Львівської області впродовж 2000–2017 рр. (Населення…, 2018) Аналізуючи структуру уперше зареєстрованих випадків захворювань за класами хвороб у 2017 р., можна дійти висновку, що перше місце посідають хвороби органів дихання (39 234,9 ви- падків на 100 тис. осіб). На їхню частку припадає 51,0 % усіх захворювань. Другу сходинку зайня- 415 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини ли хвороби шкіри та підшкірної клітковини (4 649,8 випадків на 100 тис. осіб) – 6,0 %, третю – хвороби ока та його придаткового апарату (4 332,1 випадків на 100 тис. осіб) – 5,6 %, четверту сходинку – хвороби системи кровообігу (відповідно 4 172,2) – 5,4 %, на п’ятому місці – хвороби сечостатевої системи (4 050,1 випадків на 100 тис. осіб) – 5,3 %. У структурі вперше зареєстрованих захворювань дітей віком до 14-ти років перше місце посідали хвороби органів дихання (103 613 осіб на 100 тис. дітей) – 74,5 %; на другому місці – хвороби шкіри та підшкірної клітковини (5 419) – 3,9 %, хвороби вуха та його соскового відростку (4 959) – 3,6 % на третьому місці; хвороби органів травлення (4 766) – 3,4 %. На хвороби ока та його придаткового апарату (4 379) припадало 3,2 %, а частка деяких інфекційних та паразитарних хвороб знизилась (3 338 випадків на 100 тис. дітей) до 2,4 % (Населення…, 2018). Серед підлітків переважали у 2017 р. такі хвороби: органів дихання (83 892 осіб на 100 тис. підлітків) – 64,5 %; шкіри та підшкірної клітковини (7 639) – 5,9 %; хвороби органів травлення (6 069) – 4,7 %; частка хвороб сечостатевої системи (5 218) становила 4,0 %; ока та його придат- кового апарату (4 604) – 3,5 %; кістково-мʼязової системи (4 519 осіб на 100 тис. підлітків) – 3,5 %. У структурі первинної захворюваності серед дорослих перше місце посідали хвороби органів дихання (24 535 осіб на 100 тис. осіб) – 39,3 %; на другому місці хвороби системи крово- обігу (5 099) – 8,2 %; на третьому – хвороби шкіри та підшкірної клітковини (4 390) та хвороби сечостатевої системи (4 357) – по 7,0 %, хвороби ока та його придаткового апарату (4 313) – 6,9 % і хвороби кістково-мʼязової системи (3 836 осіб на 100 тис. осіб) – 6,2 % (Заклади…, 2018). Кількість ВІЛ-інфікованих з уперше в житті визначеним діагнозом у 2017 р. становила 460 осіб, з них 73 – діти. Кількість хворих з уперше в житті встановленим діагнозом на 100 тис. населення відповідного віку на ВІЛ-інфекцію становила 18,3, з яких 17,7 – діти, з числа ВІЛ – інфікованих – хворі на СНІД, відповідно, 9,7 і 1,0. Кількість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, що перебували на обліку у медичних закладах становила 3 573 особи, у тім числі 269 – діти. Із числа ВІЛ-інфікованих – хворі на СНІД становлять 1 170 осіб, у тім числі 19 – діти. Кількість ВІЛ-інфікованих, що перебували на обліку в медичних закладах на кінець 2017 р. на 100 тис. населення відповідного віку становила 142,3, у тім числі 65,0 – діти. Із числа ВІЛ-інфікованих – хворі на СНІД, відповідно, 46,6 і 4,6. В Львівській області зростає захворюваність на окремі інфекційні хвороби. Серед них різко збільшилась захворюваність на гострі кишкові інфекції (за останній рік у 1,1 раза), скарлатину (1,3), кашлюк (1,1) і кір (18,4). Захворюваність на кір збільшилась у більше, ніж у 18 разів за 2016–2017 рр. (Статистичний…, 2018). Львівська область протягом цього періоду стала лідером за кількістю захворюваності на кір в Україні. Зростає також рівень захворюваності населення Львівської області на злоякісні новоутворення (рис. 3.62). 350 344 340 343 340 335 330 330 326 318 320 314 309 309 310 310 300 300 296 291 291 290 281 280 272 270 262 260 250 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 Рис. 3.62. Динаміка рівня захворюваності населення Львівської області на злоякісні новоутворення впродовж 2000–2017 рр. (Населення…, 2018; Статистичний…, 2018) 416 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. Кількість хворих з уперше в житті встановленим діагнозом злоякісного новоутворення становила 8 656 осіб або 344,4 осіб на 100 000 населення, венеричної хвороби (сифіліс), відпо- відно, 89,0 і 3,5; активного туберкульозу – 1 356 осіб і 53,9 осіб на 100 000 населення (Заклади…, 2018). Кількість дітей віком 0–14 років включно з уперше в житті встановленим діагнозом злоякісного новоутворення у 2017 р. становить 63 дитини або 15,2 дитини на 100 000 дітей, венеричної хвороби, відповідно, 2,0 і 0,5; активного туберкульозу – 33 дитини і 8,0 дітей на 100 000 дітей. Кількість підлітків віком 15–17 років включно з уперше в житті встановленим діагнозом злоякісного новоутворення становила 17 осіб, активного туберкульозу – 16, на 100 000 підлітків, відповідно, 23,7 і 22,3 осіб. Кількість хворих на злоякісні новоутворення, що перебували на обліку у медичних закла- дах на кінець 2017 р., становила 67 645 осіб, венеричні хвороби (сифіліс) – 1 123 осіб, активний туберкульоз – 1 421 осіб, а на 100 000 населення, відповідно, 2 693,7; 44,7; 56,6 осіб. Захворюваність населення на розлади психіки та поведінки 3 691 осіб, а на 100 000 насе- лення – 146,9 осіб. Кількість хворих на розлади психіки та поведінки, що перебували під нагля- дом у медичних закладах – 62 607 осіб, а на 100 000 населення – 2 493,1 осіб (Заклади…, 2018). На кінець 2017 р. у Львівській області налічували 203 323 особи з інвалідністю, на 1 000 на- селення цей показник становив 81 особу. Кількість дітей з інвалідністю становила 10 917 осіб (Паспорт…, 2019). Аналіз захворюваності населення м. Львів ґрунтується також на трьох вікових групах (Стрі- лець, Петровська, 2016): серед дітей до 14 років переважають хвороби органів дихання – 115 237 осіб (59,8 %), друге місце – хвороби ока та придаткового апарату – 8 164 особи (4,2 %), на третьому місці – хвороби ендокринної системи – 8 049 осіб (4,2 %). Серед дітей підліткового віку найпоширенішими захворюваннями є хвороби органів дихання – 14 582 особи (38,6 %), на другому місці – хвороби ендокринної системи – 3 817 осіб (10,1 %), а на третьому – хвороби кістково-м’язової системи – 3 439 осіб (9,1 %). Серед дорослого населення основними є хво- роби системи кровообігу, що становлять 28 % від усіх зареєстрованих хвороб (308 313 осіб), на другому місці – хвороби органів дихання – 18 % (197 625), на третьому місці – хвороби ока та придаткового апарату – 9,2 % (101 485), далі хвороби органів травлення та сечостатевої системи (7,7 і 6,7 %, відповідно). Серед інфекційних захворювань у 2014 р. зареєстровано 153 562 випадки захворювань на ГРВІ, з них 82 275 – діти до 17 років. Серед інших інфекційних захворювань: гострі кишкові інфекції (ГКІ) невизначеної етіології (1 684, з них 1 029 у дітей), ГКІ встановленої етіології (729; 619 – діти), туберкульоз органів дихання – 402; 11– діти, вірусний гепатит – 286; 4 – діти, хроніч- ний гепатит – 191; 1 – діти, ХГС – 159; 1 – діти, інфекційний мононуклеоз – 132; 98 – діти та інші. У Львові 2014 р. зафіксовано 45,2 тис. осіб інвалідів, у тому числі діти-інваліди до 18 ро- ків – 0,1 тис. осіб (0,2 %), перша група – 3,8 тис. осіб (8,4 %), друга група – 15,2 тис. осіб (33,6 %), третя група – 26,1 тис. осіб (57,8 %). За останні десять років простежено тенденцію до збіль- шення кількості інвалідів, зокрема третьої групи, а кількість дітей-інвалідів та інвалідів другої групи скорочується. За даними Управління охорони здоров’я м. Львів, структура інвалідності останніми роками залишається незмінною: хвороби серцево-судинної системи, онкологія, хвороби кістково-м’язової системи, хвороби нервової системи, травми. Загальний показник інвалідності становить 35,48, а в працездатному віці – 37,65. За даними Головного управління статистики у м. Львів, у 2017 р. зареєстровано 45,1 тис. осіб-інвалідів, з них 3,7 тис. – інваліди першої групи, 14,8 тис. – інваліди другої групи та 26,5 тис. – інваліди третьої групи (Статис- тичний…, 2018). Поширення захворюваності у міських поселеннях на 10–15 % вищі від захворювання населення у сільських місцевостей. Також захворюваність жіночої статі є вищою від чоловічої. Серед вікових груп кількість уперше зареєстрованих випадків на 100 тис. дітей у віці 0–14 років у 2017 р. переважають хвороби органів дихання (103 610 випадків), хвороби шкіри та підшкірної 417 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини клітковини (5 419), хвороби вуха та його соскоподібного відростка (4 959), хвороби органів травлення (4 766) та хвороби ока та його придаткового апарату (4 379) (Населення…, 2018). Упродовж 2017 р. у віці 0–14 років найвищою є смертність від станів, що виникають у пери- натальному періоді (149 осіб), природжені вади розвитку (59), новоутворення (17) та інфекційні і паразитарні хвороби (15). Причинами найбільшої смертності населення Львівської області у 2017 р. є захворювання системи кровообігу (20 013 осіб), з них від стенокардії, атеросклеротичної та інших форм іше- мічної хвороби серця (14 130), а також від новоутворень (4 372), з них від злоякісних (4 352). Крім того останніми роками збільшилась захворюваність від інфекційних та паразитарних хвороб, а саме від хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), хвороб крові, розладів харчування та порушення обміну речовин, хвороб вуха, хвороб органів травлення, хвороб шкіри і підшкірної клітковини, окремих станів, що виникають у перинатальному періоді, зовнішніх причин смерті (головно від транспортних нещасних випадків) (Статистичний…, 2018). У територіальному розрізі у Львівській області найвища смертність від захворювань на 100 тис. населення в 2017 р. зареєстрована у Стрийському (3 115,6), Самбірському (2 490,7), Миколаївському (2 393,4) і Дрогобицькому (2 204,7) районах. За основними причинами смерті переважають хвороби системи кровообігу (62,4 %), на другому місці – новоутворення (13,6 %), на третьому – зовнішні причини смерті (5,3 %), на четвертому – хвороби органів травлення (3,7 %) і на п’ятому – хвороби органів дихання (2,6 %) (Населення…, 2019). Частка померлих від захворювань системи кровообігу найвища у Мостиському (75,7 %), Перемишлянському (73,5), Жидачівському (72,5) і Буському (72,0 %) районах. За новоутворен- нями найвища частка померлих у м. Львів (16,5 %), Стрийському (15,7) та Пустомитівському і Дрогобицькому (по 14,5 %) районах. За зовнішніми причинами смерті переважають Турківський і Бродівський (по 6,6 %), Жовківський (6,2) і Буський (5,9) райони. За хворобами органів травлення найвища частка померлих у м. Львів (5,3 %), Радехівському і Буському (по 4,0) та Жовківському (3,9) районах. За хворобами органів дихання – Турківський (23,7 %), Сколівський (4,1), Самбір- ський (3,9) та Мостиський і Дрогобицький (по 3,1 %). У вищенаведених районах разом з м. Львів частка померлих від окремих захворювань є найвищою. У розрахунках до складу Дрогобиць- кого району включено також міста Дрогобич, Борислав, Трускавець, до Самбірського району місто Самбір, до Стрийського району міста Стрий, Моршин, до Сокальського району – м. Черво- ноград і до Миколаївського району – м. Новий Розділ. За рівнем загальної захворюваності (на 1 000 осіб) Жовківський район, наприклад, пере- вищує середні показники по Львівській області за хворобами органів дихання (на 32,24), хворо- бами крові та кровотворних органів (на 3,88) і розладів психіки та поведінки (на 0,99). За даними обласного медичного інформаційно-аналітичного центру Львівської ОДА, у Жовківському районі швидкими темпами зростає кількість захворювань органів дихання та нервової системи. Рівень захворюваності (на 1 000 осіб) у Жовківському районі впродовж 2015–2016 рр. зріс, зокрема, органів дихання з 417,71 до 441,48, нервової системи з 19,67 до 20,6. Пояснюють це, зокрема, тим що в цьому районі міститься полігон твердих побутових відходів, у безпосередній близькості від якого розташовані села Великі Грибовичі, Збиранка і Малехів. Ці населені пункти межують із санітарно-захисною зоною полігону. Отже, за кількістю уперше зареєстрованих випадків захворювань у 2017 р. Львівська область посідає третє місце в Україні, за класами хвороб переважають захворювання органів дихання (51 %). У територіальному розрізі найвища смертність населення від захворюваності простежується в підкарпатсько-придністерському субрегіоні (понад 1800 осіб/100 тис. осіб). Сьогодні стан здоров’я населення потрібно визначати як головний критерій якості дов- кілля, тому ми з’ясували санітарно-епідемічний стан і здоров’я населення у місті Львів, вико- риставши метод анкетування, який дає змогу отримати найоб’єктивніші результати, оскільки при ньому вплив інтерв’юера на респондента мінімальний (Дворецька…, 2002). 418 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. Зокрема, ми розробили анкету, яка містить 28 головних запитань, яку умовно розділено на три блоки: перший – запитання щодо санітарно-епідемічної ситуації (12 запитань), другому – характеристика стану здоров’я населення (п’ять запитань) і третій – містить відомості про респондентів (11 запитань). Дослідження проводили у грудні 2017 р. Генеральна сукупність становила усе населення міста Львова, вибіркова сукупність – 600 осіб, одиниці спостережен- ня – відповідно до статево-вікової структури адміністративних районів м. Львова (Галицький район – 48 осіб, Залізничний – 96, Личаківський – 90, Сихівський – 133, Франківський – 122 і Шевченківський район – 111 осіб). Обробка матеріалів дослідження проводилась за допомогою статистичної програми SPSS. Серед усіх респондентів м. Львів більшість становили жінки (55,5 %), віком 31–45 років (27,9 %), вищою освітою (64 %), працюючі в державній установі (36,1 %). Опитано 8,9 % студентів і 8,6 % пенсіонерів (Бухта, 2018). За даними проведеного опитування, 73 % опитаних вважають, що в місті наявні проблеми санітарного та епідемічного характеру. Зокрема, 49,7 % респондентів вважають атмосферне повітря міста помірно забрудненим, п’ять – не забрудненим, 19 – забрудненим значною мірою та 3 % – надзвичайно забрудненим. Основним джерелом забруднення атмосферного повітря є пересувні джерела, а саме автомобільний транспорт. Так вважає 74,6 % респондентів. Зазна- чимо, що 32,8 % опитаних відчувають неприємні запахи на території міста. 31,3 % респондентів вважають, що їх спричинюють каналізаційні колектори, 26,7 – викиди автомобільного транс- порту, 24 – побутове сміття, 10 – спалювання сухостою, 6,4 – промислові викиди. Також 35,2 % опитаних не задоволені якістю води. У 91,5 % респондентів утворюється білий накип у чайнику. Найвищий відсоток (39,9 %) респондентів споживають бутильовану воду, 6,3 – з-під крану, 28,3 – з крану після кип’ятіння 12,4 – після обробки фільтром і 13,1 – воду з колодязя. Розвиток промисловості, сфери послуг, туристичної галузі, будівництво нових обʼєктів житлової та комерційної сфери зумовлює збільшення кількості відходів, тому поводження з ними залишаються однією з найбільш актуальних проблем м. Львів. За даними опитування, 32,1 % не здають відходи як вторинну сировину. Серед тих, що здають, 35,8 % становить макула- тура, 15,4 – скло, 18,7 – пластик, 18,7 ‒ металобрухт та 43,9 % – небезпечні відходи, а 52 % респондентів згодні сортувати сміття, якщо будуть створені для цього відповідні умови. Зокрема, 21,6 % респондентів не пов’язують стан свого здоров’я із санітарно-епідемічною ситуацією. Майже половина (46,6 %) опитаних оцінюють стан свого здоров’я як задовільний, 4,3 % як відмінний і лише 0,5 % як дуже поганий. 85,9 % респондентів надають перевагу тради- ційним методам лікування. Найчастіше (34,6 %) респондентів звертаються по медичному допо- могу раз на пів року, 30,4 – раз на рік та 23,3 – раз на кілька років. 49,6 % опитаних вважають доступність медичних послуг у місті задовільною. У структурі захворювань населення Львівської області стан довкілля також відіграє важливу роль. Львівська область опинилась на дев’ятому місці у рейтингу регіонів України за станом довкілля, що склав журнал “Фокус”. Під час складання рейтингу видання використовувало від- криті дані Держстату, Мінекології та МОЗ. До 10 балів нараховували за стан повітря – чим менше викидів, тим вищий бал. Ще 10 балів нараховували за рівень створення відходів І–ІV класів небезпеки – чим їх менше, тим вищий бал. Ще 10 балів регіон міг отримати за рівень викиду промисловістю забруднених вод. Ще по 10 балів нараховували за середню тривалість життя і за кількість виявлених онкозахворювань, 10 балів за динаміку змін – перспективи того, що в наступні роки екологія погіршиться. Загальний бал Львівщини в рейтингу – 44,3. Зокрема, най- краща ситуація в області зі створенням небезпечних відходів – Львівщина отримала 9,8 балів, отже, майже не продукує їх. Також балів допомогла набрати очікувана середня тривалість життя в області – 9,6 балів за 73,6 років для обох статей. Окрім того, за невелику кількість викидів в атмосферу Львівщина має 8,4 бали, а за забруднення стічних вод – 7,5 балів. Проте на Львівщині велика кількість онкохворих – 344,4 на 100 тис. населення в 2017 р., тому за цим критерієм – 5,8 балів. Також Львівщині не вдалось зменшити кількість викидів в атмосферу з 419 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 2014 р. і тут усього 1,2 бали. На першому місці в рейтингу Чернівецька область, на другому, третьому і четвертому – Івано-Франківська, Рівненська і Тернопільська області (Львівщина…, 2019). 3.2.5. Санітарно-епідемічна ситуація Львівську обласну санітарно-епідеміологічну станцію (СЕС) створено 1939 р., а вже через рік в області функціонували: 21 СЕС; 21 дезінфекційне відділення; міська СЕС; 18 санітарно-бактеріо- логічних лабораторій. Станом на 1 січня 1941 р. на Львівщині було 43 СЕС. Обласна санітарно- епідеміологічна станція станом на 2002 р. налічувала 36 міських і районних СЕС. Міські та районні санітарно-епідеміологічні станції підпорядковувались Львівській обласній СЕС, а вона – Міністерству охорони здоров’я України. Станом на 2015 р. Головне управління держсанепід- служби у Львівській області об’єднувало 15 територіальних управлінь. У регіоні функціонували: лабораторії держсанепідслужби – 30 (у тім числі 25 бактеріологічних лабораторій, що працювали з мікроорганізмами ІІІ–ІV груп патогенності, одна – з мікроорганізмами ІІ групи патогенності, дві вірусологічні лабораторії, дві паразитологічні лабораторії); лабораторії (відділи, відділення) закладів охорони здоров’я – 251 (у тім числі бактеріо- логічних – 46, серологічних – 68, паразитологічних – 129, лабораторія діагностики туберкульозу ІІІ рівня – одна, лабораторій діагностики туберкульозу ІІ рівня – сім, ПЛР діагностики – одна, лабораторії діагностики СНІДу – дві, одна з яких також провадила дослідження методом ПЛР); відомчі лабораторії – 63 (у тім числі ветеринарної медицини – 21 (працювали з мікро- організмами ІІ–ІV груп патогенності), виробничі – 42); лабораторії інститутів – 11 (у тім числі такі, що працювали з мікроорганізмами ІІІ– ІV груп патогенності – вісім, з мікроорганізмами ІІ групи патогенності – дві); приватні лабораторії – 11 (у тім числі сім – мікробіологічних, дві – провадили дослід- ження методом ПЛР, дві – серологічні). Державна санітарно-епідеміологічна служба України у 2012 р. утворила нову юридичну особу публічного права – Державну установу “Львівський обласний лабораторний центр Держ- санепідслужби України”, а наказом Міністерства охорони здоров’я України від 2016 р. затверд- жено статут Державної установи “Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охоро- ни здоров’я України”. Предметом діяльності центру є забезпечення проведення лабораторних та інструментальних досліджень, а також випробувань у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення; вжиття заходів, спрямованих на санітарну охорону державного кордо- ну України від завезення інфекційних хвороб, що мають міжнародне значення; проведення розслідувань причин й умов виникнення інфекційних та неінфекційних захворювань, отруєнь, радіаційних аварій. У центрі уваги центру є поліпшення здоров’я та якості життя населення Львівщини завдяки профілактиці захворювань та інших чинників, що впливають на фізичне і психічне здоров’я людей через спостереження випадків і пропаганди здорового способу життя. Лабораторними підрозділами центру є паразитологічна лабораторія (вул. Тернопільська, 19), яка є консультативним, організаційно-методичним та навчальним центром з питань лабо- раторної діагностики паразитарних хвороб для усіх профільних лабораторій структурних під- розділів ДУ “Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України”, клініко-діагностичних лабораторій лікувально-профілактичних закладів, відомчих лабораторій, незалежно від форм власності. У своїй роботі застосовує достовірні, перевірені часом методи виявлення гельмінтів, їхніх яєць, личинок, фрагментів у фекаліях, жовчі, сечі. Ці методи є основними під час прове- дення діагностичних паразитологічних досліджень, на які акредитована лабораторія. Вірусологічна лабораторія (вул. Круп’ярська, 27) є одним з провідних діагностичних підрозділів з контролю за циркуляцією вірусів в зовнішньому середовищі, діагностиці вірусних 420 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. інфекцій та розшифруванні спалахів неясної етіології. Оснащена вона високотехнологічним обладнанням для виконання діагностики специфічними та чутливими методами – імунофер- ментного аналізу (ІФА), полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР), що дає змогу відповідати між- народним стандартам та вимогам, а також гарантувати високу якість результатів. Вірусологи проводять дослідження з індикації збудників вірусних інфекцій: від кишкових вірусів (ротавіруси, ентеровіруси, у т. ч. поліовіруси, аденовіруси, вірус гепатиту А), вірусів з парентеральним шляхом передачі (віруси гепатитів) до респіраторних вірусів (кору, краснухи, грипу, корона- вірусу та інших збудників ГРВІ). Також у лабораторії вивчають напруженість імунітету в насе- лення області до вірусів кору, краснухи, поліомієліту. Проводять моніторингові дослідження об’єктів довкілля з метою виявлення поліо- та інших ентеровірусів, вірусів гепатиту А, ротавірусів, аденовірусів, досліджують питну воду, воду відкритих водойм, рекреаційних зон, а також стічні води і ґрунт. У березні 2020 р. світ охопила пандемія коронавірусної хвороби (COVID-19), спричинена SARS-CoV-2. Не оминула пандемія й Львівську область. Станом на 13 березня 2021 р. загальна кількість людей, які захворіли від початку пандемії у регіоні становить 85 917 осіб (рис. 3.63). Лише за попередню добу зареєстровано 879 нових випадків захворювання. Фактично половина усіх хворих виявлено у Львові. На жаль, на Львівщині зафіксовано 2 377 летальних випадки (Коронавірус…, 2021). Санітарно-епідемічна ситуація залишається критичною, регіон вже най- ближчим часом може потрапити у “червону” зону із суворими карантинними обмеженнями (рис. 3.64). Бактеріологічна лабораторія (вул. Городоцька, 2) є консультативним, організаційно- методичним та навчальним центром для всіх мікробіологічних лабораторій структурних під- розділів ДУ “Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України”, клініко-діагностичних лабораторій лікувально-профілактичних закладів та відомчих лабораторій, незалежно від форм власності. Загалом у Львівській області функціонує 24 мікробіологічні лабораторії відокремлених структурних підрозділів, які працюють з мікроорганізмами ІІІ–ІV груп патогенності, атестовані на проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду у галузі охорони здоров’я відповідно до галузі атестації. Лабораторія проводить санітарно-бактеріо- логічні дослідження з об’єктів довкілля (загальне мікробне число, бактерії групи кишкової палички, патогенного стафілококу, стрептококу, сальмонел, шигел, патогенної ешеріхії, протею, лістерій, кампілобактерій, колі-фагів, дріжджів та грибів, клостридій, ентерококів, анаеробів, молочно-кислих та коліформних бактерій, мікроорганізмів роду бацилюс, а також інших мікро- організмів, діагностичні, профілактичні дослідження біоматеріалу від людей, а також за епіде- міологічними показами: Рис. 3.63. Лікування хворих на коронавірус Рис. 3.64. Контрольно-пропускні пункти із у відділені реанімації проведенням температурного скринінгу 421 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини санітарно-бактеріологічні: води (водопровідна, кринична, із свердловин, відкритих во- дойм), харчових продуктів, ґрунту, контроль якості дезінфекції, матеріалу на стерильність, повітря, контроль поживних середових; діагностичні та профілактичні на виявлення збудників дифтерії, правцю, кашлюку, стафі- лококової, стрептококової, менінгококової інфекції, дисбактеріозу, кишкових інфекцій, грибків. Лабораторія особливо небезпечних інфекцій (ОНІ) (вул. Круп’ярська, 27) проводить діагно- стичні та профілактичні дослідження (моніторинг за об’єктами довкілля) на ОНІ: туляремію, холеру, чуму, сибірську виразку, лептоспіроз, кишкові ієрсініози, лістеріоз, еризипелоїд, бруце- льоз, ботулізм, кліщові бореліози, а також здійснює виявлення ГМО в продуктах харчування та сировині якісними та кількісним методами, контроль якості поживних середовищ для діагно- стики холери та навчання на робочих місцях для фахівців відомчих лабораторій на договірній основі. Санітарно-гігієнічна лабораторія (вул. Городоцька, 2) відділу фізичних та хімічних факто- рів здійснює санітарно-гігієнічні лабораторні дослідження об’єктів довкілля, продовольчої сировини та харчових продуктів, умов праці, навчання, життєдіяльності людини та токсико- лого-гігієнічні дослідження. Лабораторія уповноважена проводити на відповідність до чинних санітарних норм і правил, а також державних стандартів санітарно-хімічні дослідження: води питної; води відкритих водойм; ґрунту; продовольчої сировини та харчових продуктів; атмо- сферного повітря; повітря робочої зони; токсиколого-гігієнічні дослідження наступної готової продукції: полімерних та інших матеріалів, які контактують з харчовими продуктами, матеріалів та виробів текстильних, шкіряних, хутрових, будівельних матеріалів, меблів, лакофарбової продукції, дитячих іграшок, паперу та картону, виробів з фарфору, фаянсу, скла і глини, това- рів побутової хімії та парфумерно-косметичної продукції тощо. Головними напрямами діяльності лабораторії електромагнітних полів та інших фізичних факторів (вул. Лепкого, 8) є проведення: інструментальних досліджень, вимірювань, випробу- вань для потреб санітарно-епідеміологічної експертизи та атестації робочих місць за умовами праці на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності; за оплату інструментальних замірів для громадян, юридичних осіб на їхні замовлення згідно з чинним законодавством; інструментальних досліджень об’єктів довкілля з метою моніторингу; розра- хунків розподілу рівнів електромагнітного поля від джерел електромагнітного випромінювання (радіо-, телевізійних, базових станцій мобільного зв’язку та інших) та ін. Фахівці лабораторії особливу увагу приділяють охороні здоров’я населення від впливу електромагнітних випро- мінювань, що виникають у довкіллі. Досліджують рівні напруженості електромагнітного поля, поверхневої густини потоку енергії від радіотехнічних об’єктів (базових станцій мобільного зв’язку, радіо- і телевізійних станцій). Також провадять заміри рівнів напруженості електричного поля від ліній електропередач, підстанцій, пристроїв, що створюють електричне поле. Крім того виконують математичні розрахунки очікуваних рівнів електромагнітних полів від радіо- технічних об’єктів, складають та оформлюють санітарні паспорти на радіотехнічні об’єкти; про- вадять дослідження рівнів шуму, вібрації, освітленості, параметрів мікроклімату (інтенсивності інфрачервоного опромінення, температури, відносної вологості та швидкості руху повітря). Радіологічна лабораторія (вул. Крупʼярська, 27) надає послуги із вимірювання потужності поглиненої дози зовнішнього гамма-випромінювання у приміщеннях: житлових будинків, промислових підприємств, освітніх установ, лікувально-профілактичних закладів, а також на відкритих майданчиках та підприємствах із заготівлі, переробки металобрухту. Лабораторія про- водить радіологічні дослідження продуктів харчування, мінеральних вод, лікарської рослинної сировини, деревини, паперу і паперової продукції, виробів з полімерних та полімервмісних матеріалів, об’єктів довкілля (ґрунт, рослинність та ін.). Лабораторія виконує радіологічні випробування води на вміст природних і штучних радіонуклідів, проводить дослідження радіа- ційних показників безпечності питної води для оформлення паспортів артезіанських свердловин. 422 Геоекологія Львівської області Демографічна і медико-географічна ситуація 3.2. Львівський міський відділ є відокремленим структурним підрозділом ДУ “Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України”. У структурі відділу діють чотири атестовані лабо- раторії: санітарно-гігієнічна, санітарно-бактеріологічна, лабораторія фізичних факторів, пара- зитологічна, а також п’ять відділень: організаційне, організації санітарно-гігієнічних досліджень, організації санітарно-епідеміологічних досліджень, особливо небезпечних інфекцій, дезінфек- тології (Петровська, Стрілець, 2015). Санітарно-гігієнічна лабораторія проводить дослідження за такими показниками: вода, ґрунт, атмосферне повітря, атмосферне повітря робочої зони, харчові продукти, вода відкритих водойм, дезінфекційні засоби, пестициди, нітрати в продуктах. До 2012 р. провадили планові перевірки, а сьогодні – за запитом громадян. Лабораторія фізичних факторів провадить дослідження шуму (постійний і непостійний), інфразвуку, вібрації (локальна, загальна), змінного електричного та магнітного полів від комп’ютерів, електростатичного поля, електромагнітного поля, мікроклімату (температура, вологість, швидкість руху повітря, інфрачервоне випромі- нювання), освітленості (штучна і природна), яскравості, іонізуючого випромінювання. Періо- дичності досліджень немає, здійснюють за контрактними умовами. Паразитологічна лабора- торія провадить роботу із збудниками III‒IV груп патогенності. Плановості досліджень немає, здійснює платні послуги або залежно від епідеміологічної ситуації. Свою роботу лабораторії організовують і провадять разом з управліннями ДСЕСУ, головними фахівцями установ охорони здоров’я щодо діяльності лікувально-профілактичних, дошкільних і загальноосвітніх закладів, інших установ та організацій. Міський відділ з лабо- раторіями здійснюють моніторингові дослідження, а також дослідження за програмами та планами управлінь, за заявами фізичних та юридичних осіб, надають послуги у підготовці кадрів (Петровська, Стрілець, 2015). 423 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 3.3. СОЦІОЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УРБАНІЗАЦІЇ 3.3.1. Урбанізація та її соціоекологічні наслідки Урбанізація є світовим історичним процесом, який відбувається під впливом багатьох чинни- ків з неоднаковою вираженістю і роллю в різних районах планети. Урбанізація – це передусім соціальне явище. Сьогодні урбанізацію розглядають не лише як ріст міського населення і підвищення ролі міст у суспільному житті, але і як процес перебудови всього середовища проживання людини, організації його повсякденної життєдіяльності і характеру задоволення потреб у цьому двоєдиному соціальному і природному середовищі. Урбанізаційні процеси є історично закономірними і набули глобального характеру. Проблема урбанізації охоплює соціа- льно-економічний, екологічний, медико-біологічний та психологічний аспекти. Урбанізація – об’єктивний процес, що має як позитивні, так негативні наслідки. Серед негативних наслідків – певний комплекс соціально-екологічних проблем, які в окремих випадках загрожують здоров’ю і навіть існуванню населення. Ці проблеми можна було б згрупувати за елементами природного середовища: чисте повітря – забруднене повітря, чиста вода – забруднена вода, акустичний оптимум – акустичний максимум, сприятливий клімат – кліматичний дискомфорт. Міста завжди були акумуляторами всього прогресивного, що народжувалося в суспільстві. Дослідження урбанізації в історичній ретроспективі дає змогу краще зрозуміти взаємозв’язок цих аспектів на сучасному етапі. Місто, передусім, уже на початку свого існування засвідчувало факт концентрації населення, знарядь виробництва, капіталу, тоді як для села характерним і донині є протилежне – ізольованість і роз’єднаність. Досліджуючи містобудівну діяльність людства, можна побачити, як розбудовувалися міста на різних стадіях їхнього розвитку. Первісно під поняттям міста розуміли огороджене місце, фортецю. Населення селилося або в самій фортеці, або поряд з нею, щоб у разі небезпеки була можливість сховатися. Унаслідок прибуття населення з найближчих околиць фортеці отримували переваги перед неукріпленими посе- леннями, які ставали від них залежними. Поступово у фортецях-містах сконцентровувалася адміністрація над прилеглими територіями, тут відбувалося контактування населення із владою, перебували збройні сили, яким була доручена охорона краю, сюди відсилали державні доходи, які збиралися в краї (Компан, 1983). З наближенням ворога у міста тікало все навколишнє насе- лення з майном. Під час облоги селяни також переселялися у місто і несли міські служби. Проте сьогодні істориків, а особливо екологів цікавить інший аспект життєдіяльності міст: як використовували в процесі вибору і забудови міст чинник природного середовища; як і коли почала зникати екологічна рівновага між урбанізованим і неурбанізованим ланд- шафтом; якими засобами можна її відновити? Місто є однією з найстаріших складних структур, які створило людство. Вважають, що витвір з’явився десь із десять тисяч років тому. Воно не могло витворитися без певних передумов. З огляду на те, що місто є передусім високо органі- зованою суспільною структурою, йому щонайменше передувало виникнення, потім усклад- нення суспільних структур. Міста на Львівщині почали виникати ще з часів Київської Русі, яку скандинавські сучасники інколи називали “Гардаріка” (країна міст). Насправді коректніше зазначати не про країну міст, а країну замків (укріплень), оскільки більшість серед них були невеликими укріпленнями з війсь- ковими гарнізонами. Міста княжої доби – це передусім племінні центри, княжі резиденції, оборонні пункти та місця адміністративної влади. Усі міста на теренах Львівщини (за винятком кількох, що виникли останніми десятиліттями як промислові) належать до категорії історичних і 424 Геоекологія Львівської області Соціоекологічні проблеми урбанізації 3.3. таких, що зберегли і відобразили у своїй структурі історичні зони й окремі об’єкти – пам’ятки історії та архітектури. У писемних джерелах міста області вперше згадано: у Х–ХІ ст. – Белз (1030), Броди (1096), Буськ (1097), Жидачів (1164); ХІІІ ст. – Бібрка (1211), Городок (1213), Судова Вишня (1230), Дрогобич (1238), Самбір (1241), Львів (1256), Стрий (1285); ХIV‒ХV ст. – Угнів (1360), Жовква (1368), Добромиль (1374), Борислав (1387), Мостиська (1392), Сколе (1397), Хирів (1374), Ходорів (1394), Яворів (1408), Сокаль (1411), Комарно (1427), Турка (1431), Стебник (1440), Золо- чів (1442), Рава-Руська (1445), Камʼянка-Бузька (1447), Трускавець (1462), Великі Мости (1472), Рудки (1472), Перемишляни (1473), Радехів (1493). Високу історичну цінність мають центральні частини міст, структура яких є результатом взаємодії різних часових періодів. Великим будівничим міст і фортець в Галичині вважають Данила Галицького. Міста тут створювалися як опора міцної князівської влади. На місці поселення, що існувало ще з VI ст., збудовано Львів, названий за ім’ям Данилового старшого сина Лева. Львів став форпостом на шляху між колишньою князівською столицею Галичем і новозаснованою – Холмом (рис. 3.65). Львівські хроністи кінця ХV–ХVII ст. стверджують, що Лев особисто обрав місце для Львова. Вибір був вдалим. З урахуванням воєнно-стратегічних міркувань особливо важливим було роз- ташування Львова на головному європейському вододілі (Полтва, поблизу витоків якої виникло місто, належить до басейну Балтики, а недалекі Зубра, Зимна Вода, Білогірський потік – до басейну Чорного моря). Уздовж річок прокладено найзручніші дороги через ліси. До того ж в районі Львова закінчуються лісисті горби Опілля (північно-західного краю Подільської височини) і починається також вкрите густими лісами пасмо Розточчя – поміж ними через Львівську улого- вину вів найзручніший шлях з Верхнього Побужжя в Верхнє Подністров’я і Надсяння. В Львівській області розміщено 44 міста і 34 селища міського типу. Міста регіону дуже різноманітні: залежно від величини, виробничої бази, історичної глибини, природно-ланд- шафтних умов розміщення, адміністративного статусу і ролі на території. Міста області займають територію від 178 га (Бібрка) до 18 тис. га (Львів). Зокрема, з 44 міст області близько половини займають територію до 1 тис. га. Територіально найменшими є Бібрка (178 га), Комарно (190 га), Новояворівськ (212 га), Соснівка (214 га), Угнів (214 га). Об’єктивно, що територіально найбіль- шими є обласний центр – Львів та міста обласного значення – Дрогобич, Червоноград, Стрий. Загальна площа урбанізованих територій у Львівській області 46 550 га. Рис. 3.65. Панорама Львова кінця ХVІ ‒ початку ХVІІ ст. Гравюра А. Гогенберга 425 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Станом на 1 січня 2018 р. у містах Львівської області проживало 1 542,1 тис. осіб. Регіон характеризується щільною мережею міських населених пунктів, а кількість міст у ній є найвищою серед областей України. Кількість мешканців міст відрізняється в сотні разів. Найменше – від 0,9 тис. осіб – Угнів, Белз (2,2 тис. осіб ), Глиняни (3,0 тис. осіб), Бібрка (3,7 тис.), Рудки (5,3 тис.), Хирів (4,0 тис.), 22 міста регіону мають кількість мешканців до 10 тис. осіб, тобто згідно з діючою в Україні класифікацією вони не повинні належати до міських поселень – це міста, які отримали цей статус історично і зберегли його до сьогодні. Є на території області і молоді міста – Соснівка, Новояворівськ, Новий Розділ (які були засновані у післявоєнний час) та Новий Калинів (отримав статус міста 2005 р.). Понад 100 тис. мешканців зареєстровано лише в обласному центрі. Кількість від 10 до 50 тис. мешканців (згідно з класифікацією – малі міста) характерна для 18 міст. У чотирьох містах області проживає понад 50 тис. осіб ( Львів – 757,9 тис. осіб, Дрогобич – 97,1 тис. осіб, Стрий – 59,1 тис. осіб, Червоноград – 80,9 тис. осіб) (табл. 3.2, рис. 3.66). Таблиця 3.2 Класифікація малих міст Львівської області за кількістю населення Населення, тис. осіб Міста понад 50 Дрогобич, Львів, Стрий, Червоноград 30–50 Борислав, Самбір Броди, Золочів, Новий Розділ, Новояворівськ, Сокаль, 20–30 Стебник, Трускавець Винники, Городок, Дубляни, Жидачів, Жовква, Кам’янка- 10–20 Бузька, Миколаїв, Соснівка, Яворів Буськ, Великі Мости, Моршин, Мостиська, Перемишляни, 5–10 Пустомити, Рава-Руська, Радехів, Рудки, Сколе, Старий Самбір, Судова Вишня, Турка, Ходорів Белз, Бібрка, Глиняни, Добромиль, Комарно, Новий Калинів, до 5 Угнів, Хирів 9% 18% Населення, 5% тис. осіб понад 50 16% 30 – 50 20 – 30 10 – 20 5 – 10 32% до 5 20% Рис. 3.66. Частка малих міст Львівської області за кількістю населення, у відсотках Всього в містах близько 65 % від населення Львівської області, а з урахуванням жителів селищ міського типу рівень урбанізації у регіоні сягає близько 70 %. 426 Геоекологія Львівської області Соціоекологічні проблеми урбанізації 3.3. Щільність забудови визначають відношенням території під забудовою до загальної площі міст, вона становить від 9 % в м. Новояворівськ до 84,9 % в м. Винники. Малі міста характери- зуються індивідуальною малощільною забудовою: Угнів (24,6 %), Судова Вишня (24,0 %), Ново- яворівськ (9,0 %), Добромиль (29,0 %), Великі Мости (27,7 %), Буськ (19,3 %), Белз (25,9 %). Цей показник характеризує як компактність планувальної структури міста, так і структуру земель. Висока щільність характерна як для найбільшого міста регіону – Львів (71,7 %), так і для окремих малих міст. Низький показник щільності забудови характерний для нових міст, які виникли як промислові. Їм відводили велику територію, яка лише частково забудована багатоповерхівками за компактною планувальною схемою, або значні території для промислових потреб. Це також малі історичні міста, що забудовані малоповерховою індивідуальною забудовою, де значну кількість земель використовують для сільськогосподарських потреб. Загалом, середній показник щільності забудови в містах Львівської області становить 53,4 %. Суттєвий вплив на значення цього показника мають природно-ландшафтні умови. Складне географічне положення міста та брак територій для росту зумовлюють компактну структуру та ефективніше використання міських територій. На соціальну-екологічну ситуацію значний вплив має показник озеленення території міста. До складу території міста входять землі парків, скверів, бульварів, садів, озеленені тери- торії шкіл, дошкільних установ та ін. Частка земель у структурі міст регіону, яку вони займають, характеризує функціонально-морфологічну структуру міста. У Львівській області цей показник становить 21,3 %. Значна частка зелених насаджень у таких містах: Новояворівськ (70,7 %), Новий Розділ (42,3 %), Бібрка (42,7 %). У Новояворівську у структуру міської території введені зелені насадження унікальної природної системи Розточчя. За площею зелених насаджень, що припа- дають на одного мешканця, найвищий показник характерний для трьох міст, де він перевищує 100 м2 на одного мешканця. Це Перемишляни (213,0 м2/особу), Бібрка (117,8), Белз (103,7). Найменшого значення цей показник досягає у таких містах області: Дубляни (4,0), Стебник (3,7), Червоноград (9,4), Судова Вишня (9,5). Унаслідок функціонування міст та їхнього компактного розташування виникає переванта- ження природного середовища. Особливу групу ризиків, що супроводжують урбанізаційні про- цеси, становлять екологічні ризики. У більшості міст унаслідок значних антропогенних наванта- жень відбувається подальша деградація рослинності, що погіршує стан міського середовища, тим більше, що значна кількість міст не має достатньої площі зелених насаджень. Екологічна компонента неефективності проявляється у зростанні агресивного впливу діяльності на природ- не довкілля, і на прилеглі озеленені масиви, які потребують відповідного догляду. Сьогодні актуальним є вивчення комплексного впливу негативних урбогенних чинників на життєвість деревних порід з метою добору стійких до несприятливих умов міського середовища, під- вищення продуктивності та декоративності зелених насаджень, посилення їхніх рекреаційних, санітарно-гігієнічних, естетичних, захисних та інших функцій. Негативні тенденції, які простежу- ються останнім часом у зеленому будівництві міст Львівщини, зокрема, скорочення площ зелених насаджень, обсягів посадок, збіднення асортименту посадкового матеріалу, високий рівень уражень різними захворюваннями, ущільнення ґрунтів, різноманітні механічні пошкод- ження рослин, високий рівень техногенного впливу, низький рівень агротехнічних методів і прийомів призводять до того, що наявні насадження не в змозі виконувати покладені на них фітомеліоративні функції. На зниження екологічної ефективності впливають також ерозійні процеси, спричинені на території господарсько-будівельною діяльністю. Міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя в стані рівноваги і стабільної біологічної цілісності. Деградоване штучне міське середовище виявляє комплексну шкідливу дію на здоров’я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових чинників, зумовлених напру- женим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. 427 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Висока концентрація населення актуалізує проблеми охорони навколишнього природного середовища міст, які пов’язані зі споживанням електроенергії, водокористуванням, створю- ванням та накопиченням відходів тощо. Геохімічні дослідження показали, що в містах розта- шовані техногенні геохімічні провінції, які за рівнем накопичення хімічних елементів пере- вищують території розвитку рудних полів і родовищ. Промисловість, енергетика, комунальне господарство становлять потужний техногенний потенціал. Особливо в містах – старих істо- ричних центрах (Львів, Дрогобич, Стрий, Борислав, Самбір) – досі зберігається історично сформоване черезсмужне розташування функціональних зон (промислових, комунальних, житлових, рекреаційних) За браком необхідних санітарно-захисних заходів це спричинює висо- кий рівень забруднення навколишнього природного середовища. Останніми роками у містах області проявляються й інші чинники неблагополуччя, пов’язані з урбанізацією, – порушення мікрокліматичного режиму (теплового, інсоляційного, аераційного), зміни режиму підземних вод і зумовлені цим процеси підтоплення міських територій, забруднення підземних та поверх- невих вод. Недосконалість систем каналізації (або взагалі її відсутність) та очищення поверхне- вого стоку в багатьох містах призводить до того, що забруднюються водоймища. Іноді в них потрапляють забруднення від промислових і комунальних об’єктів. Важливою соціально-екологічною проблемою для міст області є питання пов’язані з відходами, особливо їхньою утилізацією. Через відсутність у містах сучасних полігонів складу- вання відходів та заводів щодо їхньої переробки, відходи різних класів небезпеки вивозять на необлаштовані та незаконні полігони. Наголосимо, що майже в усіх випадках полігони розташовані або на території міста або в безпосередній близькості до нього. Через невмілу та недосконалу управлінську систему та низький рівень екологічної культури населення, проблема відходів посідає високе місце в рейтингу соціально-екологічних проблем. Наявність значної кількості соціально-екологічних проблем, зумовлених урбанізацією, нині повинні стати стимулом перегляду концепції розвитку сучасних міст. Цей перегляд має спиратися на координацію дій всіх зацікавлених сторін: мешканців, управлінців, фахівців, політиків, посадових осіб – усіх, хто живе і працює в місті. Цей перегляд повинен досягти рівно- ваги між різними секторами та видами діяльності (вуличним рухом, умовами життя, роботи і проведення дозвілля, в якому забезпечуються громадянські права та найкращі умови життя). 3.3.2. Соціоекосистема Львова Сучасні міста – основні носії економічного, соціокультурного, наукового, освітнього, демогра- фічного потенціалів України, тому забезпечення сталого міського розвитку є актуальним завдан- ням, бачення якого має бути науково обґрунтованим і стратегічно оформленим. Врахуванню підлягають чимало чинників: історія виникнення міст та освоєння території, економічний потенціал і наявна інфраструктура, природні ресурси і географічне положення конкретних посе- лень. Особливо важливим є врахування потреб та інтересів населення, адже саме людина та її добробут – ключові рушії розвитку. Нині розвиток міста розглядають не лише як збільшення міського населення і підвищення ролі міст, а й як процес перебудови якості життєвого середовища. Життєве середовище в місті найчастіше аналізують як суспільне явище, оскільки місто є продуктом суспільного розвитку цивілізації (Голубець, 1989). Головними особливостями міського середовища, які визначають необхідність виділення його як самостійного системного об’єкта, є: різноманітність формувальних його компонентів, які характеризуються різноякісністю і різнотипністю прямих і зворотніх зв’язків та взаємодій; відносна цілісність (функціональна і просторова); 428 Геоекологія Львівської області Соціоекологічні проблеми урбанізації 3.3. динамічний характер розвитку системи загалом, який охоплює водночас консервативні (стабільні) у розвитку чинники і нерівномірність розвитку підсистем; певна інерційність основної структури міста; конфліктність ситуації (проблема вибору взаємовиключених можливостей); Міське середовище організоване і розвивається за законами складної системи. Всі його підсистеми у взаємодії (природна, техногенна, соціальна) передусім розглядають з позиції людини – центрального компонента міського середовища (Голубець, 1989). Місто треба визначати як надзвичайну складну структурно-функціональну соціосистему, яка характеризується найінтенсивнішим обміном речовин, енергії та інформації між суспіль- ством і природою, зумовленим концентрацією в ній найбільш потужних у межах соціосфери соціальних, економічних , культурних, науково-технічних та екологічних явищ і процесів (Голу- бець, 1989). У міській соціосистемі відбувається розрив біотичного кругообігу речовин, вона цілком залежить від енергії, яку поставляють зовнішні для міст продуценти. Суттєву роль у дослідженні та оцінці взаємозв’язку та взаємодії суспільства і природи в межах міста відіграють географічні дослідження, виконані в тісній взаємодії фізичної, соціальної та економічної галузей географічної науки. На цій підставі можна вирішити завдання комплексної організації території міста, а також визначити вплив та масштаби перетворювальних заході, оцінити природний потенціал території, проаналізувати соціоекологічну ситуацію (питання якості життєвого середо- вища) тощо. Зокрема еколого-географічні дослідження дають змогу на підставі комплексного географічного аналізу виконувати просторово – часове оцінювання територій, яка сприяє вико- ристанню природних ресурсів відповідно до соціально-економічних потреб урбанізованої території. Адже відомо, що кожна соціоекосистема складається з мозаїки геоекосистем, які поєднують певний різновид господарського використання території (орні землі, лісонасадження, землі призначені під забудову, промислові території, аеропорти) з певним типом корінних геосистем. За сучасних умов господарювання незмінні геосистеми як складові соціоекосистеми відповідного рангу перебувають під контролем людини і виконують певну соціоекологічну функцію. Негативні впливи міста на природне середовище. Сучасний стрімкий темп урбанізації поля- гає в зростанні ролі міст, індустріалізації та активному поширенні міського способу життя. Урбанізація міст призводить до суттєвих змін природи, сприяє поширенню і концентрації техно- логічних і рекреаційних навантажень, змінюючи тим самим структуру функціональних зон міста, їхні площі та співвідношення. Суттєві зміни відбуваються у співвідношенні між природними та техногенними складовими соціоекосистеми. Розвиток транспортних засобів, передусім заліз- ниці, автомобілів значно послабили роль природно-географічних складових. Нові мікрорайони почали виникати вже не тільки на територіях зі сприятливими природними умовами, а й на транспортних магістралях, які проклала людина, наприклад, у Львові цілий мікрорайон сформу- вався вздовж залізничних колій. Головним чинником руйнування природного середовища на території міст є суспільне виробництво. Науково-технічна революція, що багаторазово збільшила масштаби і потужність господарської діяльності людей, стала головною причиною сучасної соціоекологічної ситуації в містах. Низька якість технічного середовища сучасних великих міст України (засилля промисловості, надмірне ущільнення забудови, недосконалість транспортних заходів), а також мізерне фінансування зеленого господарства і природоохоронних програм спричинили погіршення блоку – підсистеми “природа”, а загалом призвели до екологічної кризи багатьох міст. Більшість великих міст відрізняється стійким переважанням урбанізованого середовища над природним ландшафтом з трансформацією невеликих урбанізованих тери- торій. На території міста утворюються великі площі штучної підстилаючої поверхні, змінюється ґрунтове покриття. Нові джерела енергії, значні обсяги промислового виробництва, автомо- більний транспорт, теплоелектроцентралі викидають у повітря і воду відходи, що їх не спро- можні переробити природні саморегульовані екосистеми. 429 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Для задовільної якості міського життєвого середовища несприятливими усукупнені нега- тивні впливи, які є наслідком діяльності міста, техніки і людини. Створене людиною квазі- природне міське середовище стає для неї не лише незручним, дискомфортним, й небезпеч- ним для життя. Головну небезпеку для людського організму становить забруднення природного середовища. Забруднення – привнесення в природно-антропогенне середовище й виникнення в ньому нових, не характерних фізичних, хімічних, біологічних та органічних речовин, агентів, які негативно впливають на людину і живі організми. Це привнесення або утворення зазвичай не характерних для середовища фізичних, хімічних, інформаційних чи біологічних агентів; пере- вищення в досліджуваний період природного середнього багаторічного рівня (у межах його граничних коливань) концентрацій, цих агентів, що часто призводить до негативних наслідків; або збільшення концентрації фізичних, хімічних, інформаційних чи біологічних агентів понад визначену кількість. У загальному вигляді забруднення – це все те, що в надмірній кількості виявляється в природі й порушує в її системах рівновагу, є відхиленням від звичайних чи звичних для людини норм (табл. 3.3). Таблиця 3.3 Основні форми впливу міста на довкілля Наслідки впливу на природне середовище Вплив ґрунти рослинність тваринний світ повітря вода Забруднення, Зменшення деградація, різноманітності, Зменшення окультурення Зменшення Погіршення Погіршення деградація, природних первинних екологічних самоочищення самоочищення, розвиток екосистем ґрунтів й утво- ніш, загибель складу якості азональної рення антропо- флори генних Погіршення Те саме, зміна Послаблення Антропогенні самоочищення, Пригнічення режиму росту, старіння і Те саме наноси деградація, життєдіяльності поверхневих загибель зміна складу вод Переривання Покриття колообігу Загибель Загибель ґрунту речовин, при- ґрунтової ґрунтової Забруднення Забруднення асфальтом пинення ґрунто- мікрофлори мікрофауни утворення Облаштування Деградація, Погіршення Погіршення Зміна структури Збіднення насипів, погіршення властивостей, властивостей, і властивостей біоти, загибель звалищ властивостей забруднення забруднення Пригнічення і Порушення Зміна Витоптування, Пригнічення і загибель, структури, ‒ гідромережі, ущільнення загибель домінування властивостей те саме синантропів Потрапляння Надходження Пригнічення Отруєння забруднень у шкідливих Забруднення Негативна зміна рослинності, тварин, воду. Зміна речовин в ґрунтів властивостей загибель загибель хімічного режи- ґрунт і воду му підземних вод Пригнічення, Погіршення зміна ареалу, Шумове Пригнічення умов прожи- ‒ загибель, змен- Те саме забруднення рослинності вання флори і шення біорізно- фауни маніття 430 Геоекологія Львівської області Соціоекологічні проблеми урбанізації 3.3. Забруднення в санітарно-гігієнічному аспекті можна розподілити на чотири групи: хімічне, фізичне, біологічне і радіаційне. До хімічного забруднення належать: забруднення прісної води промисловими стічними водами, пестицидами, нафтовими продуктами, компонентами мийних засобів; забруднення повітря шкідливими викидами індустріальних і комунально-побутових підприємств, вихлопними газами транспортних засобів. Фізичне забруднення – це шумове, теплове, запилення атмосфери твердими частинками, замулювання водоймищ. Біологічне забруднення спричинене викидами в довкілля речовин зазвичай органічного походження, які сприяють поширенню збудників гострих інфекційних і хронічних захворювань, а також шкідливих для людини комах. Сюди також належать забруднення міського середовища хвороботворними мікроорганізмами. Радіаційне забруднення – це забруднення речовинами, до складу яких входять нестійкі атоми ізотопів, що зазнають радіоактивного розпаду. Характер впливу на природне середовище міста зумовлений функціональною структурою природно-господарських систем (ПГС). Природно-господарські (природно-технічні, геотехнічні) системи розуміють як територіальні системи, які охоплюють різні господарські об’єкти, (проми- слові, енергетичні, сільськогосподарські, комунальні, транспортні тощо) та певну частину нав- колишнього природного середовища, на яку вони безпосередньо впливають. У процесі взаємо- дії структурних компонентів природно-господарських систем між господарськими об’єктами і природним середовищем відбувається обмін речовинами та енергією. Якщо цей обмін орга- нічно вписується в природний кругообіг речовин та енергетичні потоки, що є в біосфері нашої планети, і не порушує речовинно-енергетичного балансу соціоекосистеми, на території якої розташована ПГС, то таку систему можна вважати оптимізованою. На жаль, таких ПГС дуже мало. Тому метою соціально-екологічних досліджень є оптимізація наявних і створених ПГС, яка полягає у відрегулюванні речовинно-енергетичного обміну й усталенні в них між техноло- гічними та природними процесами динамічної рівноваги, яка б унеможливлювала пошкод- ження і руйнування навколишнього середовища. Основним критерієм оцінки негативного впливу на довкілля у будь якій соціоекосистемі є якість життєвого середовища для людської популяції. Громада хоче жити в безпечному та здоровому місті, яке б давало змогу реалізу- ватися особистості та комфортно почуватися у людському та просторово-часовому оточенні. Для досягнення цього важливо виявити всі природно-просторові умови та ресурси, їхні компо- ненти, властивості, стан, можливості та межі використання, щоб їхня деградація не стала незворотною. У місті треба забезпечити та втримати певну міру природної натуральності міського середовища завдяки рахунок обмеження антропогенного тиску на територію. Трансформація природного середовища Львова. Дослідження соціально-екологічної ситуації у м. Львів спрямоване на наукове обґрунтування стратегії досягнення максимальної комфортності життєдіяльності населення, яке в ньому проживає. Визначення природно-ресурсної складової як частини досліджень розвитку і розміщення продуктивних сил забезпечується розвитком економіки й усвідомленням суспільством значущості екологічних проблем, виявленням на підставі історичного і структурного аналізу динаміки взаємодії та розвитку наявних у минулому природної та антропогенної складових урбосистеми на різних етапах суспільного розвитку. Окремі аспекти соціально-екологічного дослідження міста розглянуто у працях багатьох вчених. Як складний комплекс соціально-економічних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних проб- лем досліджує місто М. Габрель, вирізняючи основні пріоритети, зокрема підвищення соціаль- но-економічної ефективності, поліпшення екологічних параметрів і збереження природного середовища (Габрель, 2004). Про темпи змінювання природних ландшафтів міста свідчить історія забудови та форму- вання сучасної вул. Дорошенка. До другої половини ХІХ ст. Вона мала вигляд сільської дороги, без спеціального покриття. Оминаючи зарості та болота, петляла серед приміського лісу. Спочатку розвивалася її верхня частина – над теперішньою головною поштою. Ця територія з 431 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 1730-х років належала магнатам Чорторийським, які заклали тут цікавий липовий парк, де дерева мали імена дохристиянських слов’янських богів і були встановлені різьблені скульптури ідолів. У нижній частині вулиці був відтинок великого ботанічного саду Майєра, заснованого у ХVIII ст. на території між сучасними вулицями Січових Стрільців і Коперника. З 1830-х років у Львові розпочалося впорядкування вулиць і покриття поверхні доріг кам’яною кісткою, зазвичай чорним базальтом і гранітом. У 1850-х роках ці роботи проведено і на вул. Сикстуській, де 1894 р. проклали лінію електричного трамваю. Перегляд старих планів міста переконливо засвідчує всі складності і величезну працю, виконану на непростому, гористо- му терені, що передувала сучасному Львову. Наприклад, сьогодні ми сприймаємо Цитадель як одну гору, а насправді до її складу ввійшло три: Шембека, Познанська і Каліча. Найбільших змін зазнала топографія цієї місцевості у середині ХІХ ст., під час зведення потужних фортифі- кацій Львівської Цитаделі. Як зазначають дослідники: “Узгір’я ці на той час були вкриті садами та городами, серед яких стояли численні будинки і навіть двори, які належали багатому львівсь- кому патриціату”. Роботи тут було розпочато з розбудови мережі доріг для заїзду з метою створення умов для підвезення будівельних матеріалів. Будівництво їх або заміна польових стежок на тверді шосе були надзвичайно корисним явищем, оскільки вплинули на розвиток дільниць і передмість. Зокрема, 1870 року у Львові створили міське будівельне управління, яке провадило контроль над забудовою вулиць, бо на той час капіталістична заповзятливість і прагнення одержати прибуток з кожної найменшої ділянки міста вже виявили свої негативні риси. Завдяки діяльності управління випрямилася лінія забудови вул. Сикстуської. Забудували також велике болото саду Майєра, що починалося там, де сьогодні брама будинку номер 6. Тут у 1885 р. утворився проїзд, який назвали іменем львівського будівельного підприємця і засновника торгового пасажу – Гаусмана. Пасажу сьогодні немає, а проїзд назвали Крива липа. Уздовж правого та лівого боків вулиці наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. зведено здебільшого прибуткові будинки, у партерах яких розташувалися магазини, склади і невеликі підприємства. Про значні зміни в природному середовищі та вплив на нього інфраструктури міста свід- чать архівні документи. Зокрема, ось що пишеться в звіті про територію Червоноармійського району (тепер Франківський район) від 1 січня 1940 р.: “Територія району, а це південна частина міста від його центру, одна з найбільших у місті. Благоустрій району має багато недоліків: тільки ближча частина до центру забезпечена каналізацією, водопроводом, газопроводом і електрич- ним кабелем, у віддаленій частині від центру благоустрій є частковий або його зовсім нема, окраїни мають чисто селянський характер” (ДАЛО, 164.0.1,16). Історія розвитку соціоекосистеми Львова свідчить про тісний взаємозв’язок стану довкілля і суспільних відносин. У ХІХ–ХХ ст. людина сприймала ландшафт як матеріал, придатний для творчої і господарської діяльності. Коригуючи конфігурацію пагорбів, насипаючи штучні гори, перетворюючи Полтву в каналізаційний колектор, проектування регуляції Полтви і меліорацію її долини провели в 1894–1910 рр., а повністю завершили роботи у 1935р. Населення стало на шлях конфлікту з природним довкіллям. Однак цей стан значно погіршився в часи комуні- стичного панування. Постановою РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 10 січня 1945 р. “Про заходи щодо розвитку республіканської і місцевої промисловості міста Львова” кардинально змінено пріо- ритети розвитку промислового виробництва. Головними галузями стали ті, до яких місто за природними умовами було абсолютно непристосоване. Машинобудівна, металообробна, хіміч- на та нафтохімічна промисловість потіснили традиційні галузі. Забруднення атмосфери, води, надр сягнули критичної межі. Через перенасичення приватними засобами, рух трамваїв і старін- ня житлового фонду руйнується історичний центр міста. Не вистачає питної води. Простежується невідповідність між життєвими потребами людини і функціями, які за інерцією виконує місто. Земна поверхня міста на перших стадіях антропогенного втручання зазнає низки змін, зокрема, вирівнюється, схили стають пологішими (через терасування), багато природних форм рельєфу зникає. Утворюється новий – техногенний (як акумулятивний, так і денудаційний) 432 Геоекологія Львівської області Соціоекологічні проблеми урбанізації 3.3. мікрорельєф. Він формується внаслідок проектованого перетворення природної поверхні техніч- ними засобами та використання в плануванні території техногенних відкладів (утворених різно- бічною діяльністю людини). У разі тривалого нагромадження антропогенних відкладів відбу- вається підвищення поверхні. Широкий розвиток міста та міського господарства зумовив використання під забудову менш придатних територій зі складним рельєфом (наприклад, схило- вих поверхонь денудаційно-структурних височин Розточчя). Ґрунтові субстрати, які формуються на території Львова, доцільно зачислити як до природно-антропогенних ґрунтів, так і до техно- генно-поверхневих утворень. Вони розподілені відповідно до принципів класифікації мікро- рельєфу міста. На підставі аналізу акумуляції деяких хімічних елементів поверхневим шаром міських ґрунтів виділено такі техногенні забруднювачі: свинець, олово, срібло, молібден, арсен, германій, мідь, бор, натрій. Їхній вміст поступово зростає в міру просування від околиці до центру м. Львова, що є однією з головних ознак техногенно-екологічної деградації довкілля і формування неприродних ознак екотопів. Урбанізація територій і техногенний тиск на довкілля зумовлюють суттєву зміну мікроклімату за такими показниками, як температура повітря і ґрунту, вологість та рухливість атмосфери, поступове або спорадичне руйнування природної будови ґрунтових профілів під зеленими насадженнями. Через складний рельєф території Львова в багатьох районах відбуваються ерозійні процеси та зсуви ґрунтів, що призводить до виникнення складних ситуацій і загрожує екологічній безпеці мешканців. Найбільшої екологічної шкоди ерозійні процеси завдають ґрунтовому і рослинному покривам, спричиняють забруднення ґрунтових вод. Останніми роками напрями соціоеколо- гічних досліджень значно розширились. Зокрема, широкого розвитку набув інженерно-геоло- гічний напрям. Головним його завданням є вивчення стану геологічного середовища, окремих його компонентів, а також інженерно-геологічних та геохімічних процесів, що відбуваються в ньому під впливом інженерно-господарської діяльності. Під геологічним середовищем розу- міють верхню частину літосфери, в межах якої активно проявляється вплив господарської діяльності. Зміни стану та властивостей окремих його складових, активізація небезпечних геоло- гічних процесів суттєво погіршує екологічну ситуацію на території міста. Геологічне середовище міста в багатьох районах характеризується високою чутливістю, підвищеною уразливістю, низь- кою стійкістю до антропогенного навантаження. Значні за площею ділянки складені ґрунтами з яскраво вираженими сенсорними властивостями (леси, торфи, техногенні), які суттєво зміню- ються під впливом техногенезу і негативно впливають на стійкість будівель, особливо пам’яток архітектури. У місті та приміській зоні знаходиться понад 98 водних об’єктів, з них три річки (Марунька, Зубра і Стара), 13 потоків і 82 водойми (озера, ставки) (рис. 3.67). Більшість штучних водних об’єктів створено на початку ХХ ст., деякі з них зникли (потічок Софіївський, озера в лісопарку “Зубра”, на вул. Хуторівці). Протягом останнього десятиріччя тенденція щодо забруднення відкритих природних водяних потоків та водойм несанкціонованими скидами стоків госпо- дарсько-побутової каналізації не зазнала позитивних змін. З огляду зменшення кількості опадів протягом останніх п’яти років зменшилося надходження дощових вод до поверхневих водойм міста, що також впливає на якість води. Останніми роками в місті та його околицях знищено чимало водойм (Винниківське озеро, стави на вулицях Липинського, 27 і Зеленій, 283) через відсутність належного реагування природоохоронних та правоохоронних органів (рис. 3.68). За інформацією Львівської геолого-розвідувальної експедиції у межах міста локалізовано понад 200 свердловин глибиною від 30 до 60 м, звідки здійснювався водозабір для виробничих потреб. Водотоки у Львові, які мають загальну довжину 34,7 км, потребують поліпшення санітар- ного стану берегової лінії, ліквідації поступання каналізаційних витоків із територій забудови, оскільки вони є джерелами забруднення басейнів р. Дністер та р. Західний Буг з огляду на локалізацію Львова на вододілі. 433 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.67. Річка Зубра неподалік мікрорайону Рис. 3.68. Винниківський став до спущення і Сихів у Львові реконструкції у 2018 р. Створення транспортних комунікацій міста супроводжується значним антропогенним перетворенням рельєфу. Прикладом спорудження транспортних комунікацій є вул. Липинсь- кого, проспекти Чорновола і Свободи, а на вододільних ділянках – вулиці Стрийська, Шевченка, Городоцька. Будівництво доріг у долинах переважно в межах Львівської улоговини і в долині Полтви супроводжується засипанням долин, знищенням низинних форм рельєфу. Тривалі дослідження еволюції міського середовища міста Львів (Крип’якевич, Степанів, Рудницький, Кучерявий та ін.) дають підстави стверджувати, що головним дезурбанізаційним чинником в умовах нестримної і, на жаль, часто стихійної забудови міста є створення потужної системи озеленення міських територій. У процесі розвитку міста значно змінився видовий склад деревної рослинності. Зелені насадження м. Львова завжди були неодмінною, обов’язковою складовою містобудівного каркасу міста. Вони відіграють унікальну буферну роль у міському середовищі і є важливими агентами елімітації з міського середовища та знешкодження (або депонування) шкідливих полютантів, пилу, оптимізації газового складу повітря і терморегуляції у міському середовищі. Загальна кількість видів вищих рослин у місті становить 988, з яких лише 17 % – це аборигенні види. Найпоширенішими деревними видами у місті є представники 14 родів – береза, бук, вільха, горіх, дуб, каштан, клен, липа, сосна, тис, тополя, туя, шовковиця та ялина. За різними матеріалами зараз у міських насадженнях переважають екзоти, які становлять 81 % від загальної кількості деревних видів (60 видів), які, зазвичай, зосереджені у парках, ботанічних садах та дендраріях Львова. Разом зі збідненням корінних угруповань у міські насадження привносили адвентивні та інтродуковані види. Збагачення флори зеленої зони інтродуцентами відбувається головно внаслідок озеленювальних та лісокультурних робіт. Значного поширення набувають інтродуковані породи, зокрема збільшується кількість видів та зайнята ними в зелених насад- женнях площа. Для формування паркових композицій використовували екзоти і різноманітні садові форми. Площа зелених насаджень у межах міста разом з лісопарковою зоною становила 4 419 га, або 26 % від загальної площі. На одного мешканця припадало близько 54 м2 зелених насаджень. Однак зелені зони були розміщені нерівномірно, що погіршувало комфортність проживання, особливо в місцях щільної забудови. Озеленення нових мікрорайонів міста недостатнє, хоча щорічно висаджують насадження молодих дерев і чагарників. Парки міста як об’єкти зеленого господарства, потребують поточного ремонту, деякі й капітального. Для порівняння, за станом на 1933 р. парки і сквери у Львові займали 174,65 га, ліси – 4 600 га, з розрахунку на одного мешканця, відповідно – 5,5 і 145,0 м2 (Койнова, 2010). 434 Геоекологія Львівської області Соціоекологічні проблеми урбанізації 3.3. За останні 20 років ХХ ст. у популяціях колись численних видів відбулися значні негативні зміни й багато з них отримали статус рідкісних і таких, що зникають не тільки в регіоні, а й у масштабах усього ареалу або його європейської частини. Як свідчать результати ретроспектив- ного аналізу території Львова, інтенсивний розвиток міста, перетворення його в значний еконо- мічний центр супроводжувалися активним наступом на природу (Вовк, 2007). Первісна рослинність міста значно змінилася через осушування лук і торфовищ, розши- рення площ сільськогосподарських угідь, зменшення кількості озер, ставків і малих річок. Навіть у недалекому минулому (станом на 01.07.1942 р.) непридатні для сільськогосподарського використання землі займали близько 24,5 % площі міста (Назарук, 2008). Більша частина цієї площі була під луками і болотами Білогорщі, Левандівки, Знесіння, Замарстинова і долини Полтви (рис. 3.69). Болотисто-торф’янистою місцевістю були і сучасні магістралі: проспекти Свободи і Шевченка, пл. А. Міцкевича та ін. Близько половини території сучасного міста займали букові насадження, острівні залишки яких репрезентована масивами парків (Залізна Вода, Погу- лянка, Стрийський) (рис. 3.70). Про це свідчить і специфічний ландшафт території з яскраво вира- женими складками рельєфу: крутими схилами, глибокими балками і лощинами (Вовк, 2007). На місці дубових лісів, які росли на рівнинних, погано дренованих ділянках плато на південь від Львова, нині є сільськогосподарські угіддя. Насадження з домінуванням сосни звичайної і вільхи чорної в лісопарковому поясі міста сьогодні поширені на незначній площі. Букові ліси на околи- цях Львова значно постраждали в роки Першої світової війни (Кучерявий, 1981). Зокрема, на паливо повністю було вирубано насадження Лоншанівської височини (Шевченківський гай). Цілком знищено ділянку дубового лісу поблизу Клепарова. У 60-х роках після створення мікро- району Майорівка частина букових насаджень лісопаркової зони опинилася в середині житлової забудови і після впорядкування набула вигляду парку. Темпи знищення природної рослинності були значно вищими, ніж темпи озеленення. Сьогодні багато міських насаджень (парки, сквери, бульвари, вуличні алеї) перебувають у віці старіння і потребують консерваторських заходів: власне консервації, реставрації та реконструкції. Назріла необхідність розроблення нових проектів розвитку комплексної зеленої зони міста з урахуванням концепції Генерального плану розвитку міста. Зростання рекреаційного навантаження на зелені зони призводить, відповідно, до поси- лення антропогенного тиску на оселища переважної кількості видів тварин і рослинних угрупо- вань міського довкілля. Наприклад, за даними науковців Природознавчого музею АН України, через розорювання долини Полтви і використання її мешканцями довколишніх вулиць під городи зникло декілька видів птахів, які тут гніздилися, а також зменшилася чисельність решти видів. Окрім того, тисячі птахів загинули через забруднення водойм відходами нафтопереробного Рис. 3.69. Ландшафтний заказник “Торфовище Рис. 3.70. Парк “Заліза вода” у Львові Білогорща” із буковими насадженнями 435 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини заводу в регіональному ландшафтному парку “Знесіння” та в районі міського сміттєзвалища у с. Грибовичі. Отже, наголосимо, що природне довкілля у Львові зазнало найбільших перетворень у другій половині ХХ ст., коли природний чинник почав відігравати підпорядковану роль. З метою містобудування було засипано русла малих річок, розпочалося осушення боліт, розробка корис- них копалин тощо. Під час спорудження залізниці створювали насипи та виїмки. Значного поши- рення набуло терасування схилів, руйнування малих форм рельєфу. Найменшого антропогенного впливу зазнали рекреаційні території міста. Невибагливі до розташування, вони займають схилові вододільні ділянки (Стрийський парк, Цитадель, парк Дружба). Як було зазначено, міські соціоекосистеми – це штучні системи з глибоко зміненими умовами живих істот, антропогенно зумовленими каналами руху речовин та енергії, де мешкає і працює велика кількість людей, зведено багато споруд та є складні взаємозумовлені взаємо- зв’язки. Визначальним чинником їхнього функціонування є господарська діяльність населення, яке проживає на цій території і формує особливості природокористування в кожній, окремо взятій соціоекосистемі. Стан природного середовища у Львові визначений не тільки наявністю вихідних переваг (географічне положення, природні ресурси тощо), а й якістю управління його соціально-еконо- мічним розвитком. В управлінні розвитком міста доцільно використовувати сучасні методи регіонального менеджменту, стратегічне планування. Потрібні цільові плани і програми дій, які передбачають використання всіх методів впливу на збереження та підтримку природного довкілля. Для збереження природного середовища (як підсистеми соціоекосистеми міста) потрібна єдина, яка б об’єднувала вже наявні програми, міська програма розвитку, що забез- печить збереження природного середовища за умови адресності пропонованих заходів щодо безпечного розвитку території. Сучасні екологічні ризики функціонування соціоекосистеми міста. Екологічна ситуація у Львові зумовлена специфічним для нього тісно переплетеним комплексом природних, містобудівних, інженерних, соціально-економічних та інших умов й ускладненими з огляду на це спробами її поліпшення. Екологічна ситуація у місті залишається напруженою. Причинами такого стану є повільні темпи модернізації виробничих циклів з перевагою використання ресурсоємних технологій виробництва; стану системи водовідведення, накопичення значних обсягів відходів, відсутність ефективних способів видалення твердих побутових відходів, прояв геологічних процесів (зсуви, ерозія, суфозія), недосконалість транспортних розв’язок, висока щільність забу- дови територій у центральній частині міста, зменшення площ зелених насаджень унаслідок спорудження висотних будинків, недостатнє фінансування природоохоронних заходів. У Львові 96 % від сумарних викидів у атмосферу забезпечує автотранспорт (рис. 3.71). Для порівняння, у 2018 р. цей показник становив 92 %. Серед стаціонарних джерел забруднення міста найвищий відсоток припадає на підприємства теплоенергетичного комплексу (близько 40 %), що є загальнодержавною тенденцією. Це спеціалізовані комунальні теплопостачальні під- приємства: ТЕЦ-1, ТЕЦ-2, ДКП “Львівтеплокомуненерго”, ВАТ “Іскра”, а також ЛМКП “Львівтепло- енерго” і ЛКП “Залізничнетеплоенерго”, які виробляють понад 90 % усієї теплової енергії в місті. На балансі цих підприємств перебуває 129 котелень. Інша проблема у сфері стану довкілля є функціонування каналізаційної системи міста (рис. 3.72): 114 вулиць у нашому місті не є каналізованими, це здебільшого райони приватної забудови. У місті простежується різке збільшення популяції голуба сизого і зменшення кількості ластівок, горлиць та ін. Причиною є зникнення звичних місць для гніздування через закриття доступу на горища, балкони, зниження доступу до корму через використання поліетиленових пакетів для побутових відходів, вибухи петард, освітлювальні гірлянди на деревах. 436 Геоекологія Львівської області Соціоекологічні проблеми урбанізації 3.3. Рис. 3.71. Регулярні автомобільні затори у Львові. Рис. 3.72. Головний колектор каналізаційної Затор на вул. Підвальній системи у центральній частині Львова З кожним роком загострюється конфлікт між інтересами бізнесу й охорони довкілля. Прикладом цього може бути несанкціоноване будівництво на території львівських парків, зокре- ма, Стрийського, Парку культури, “Знесіння”. Низка проблем пов’язана з акустичним забрудненням міста, що є одним з вагомих чин- ників збереження здоров’я мешканців міста. Основним джерелом впливу акустичного забруд- нення на мешканців міста є автомобільний, залізничний та авіаційний види транспорту (до 80 % шумового забруднення). Найчастіше перевищення допустимого шумового навантаження у Львові припадає на Галицький, Личаківський, Франківський і Залізничний райони з виразною тенден- цією до зростання. За інформацією сектора соціально-гігієнічного моніторингу міського управ- ління санітарно-епідемологічної служби у житловій забудові міста рівень акустичного забруд- нення становить 70 дБА (норма – 65 дБА). Значні проблеми створює залізничний транспорт, який перетинає територію майже всіх районів міста. Згідно з Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища України, до 2015 р. у містах із населенням не менш 500 тис. осіб повинні бути встановлені протишумові екрани. Щодо Львова, це завдання передусім має вирішити Львівська залізниця (вулиці Замарстинівська, Стрімка, Долинського, Караїмська та Огіркова, де рівень значно перевищує нормативні показники). У зв’язку зі зрос- танням обсягу перевезень авіаційним транспортом, протягом останніх років значно зріс рівень шумового забруднення району, який прилягає до міського аеровокзалу (вул. Любінська), що пов’язано зі спорудженням нового терміналу й продовження злітно-посадкової смуги Між- народного аеропорту імені Данила Галицького. Місту варто забезпечити контролювання шумового забруднення у цій частині території. У 2016р. встановлено шумозахисний екран на вул. Липинського, 14‒16 навпроти дитячого садка – щит з полікарбонату довжиною 160 м та висотою 3 м. Головним завданням зі зменшення рівнів шуму у місті є забезпечення акустичного захисту території поблизу залізничних колій та магістралей (вулиці Стрийська, Зелена та інші) способом подальшого спорудження антишумових екранів, обмеження руху автотранспорту у центральній частині міста, а також розбудови електротранспортних шляхів. Комплексна екологічна Програма на 2017‒2022 рр. для Львова (ухвалена сесією Львів- ської міської ради № 1881 від 27 квітня 2017 р.) передбачає зменшення викидів шкідливих речо- вин у повітря, уникнення неприємного запаху в місті. Щодо захоронення відходів – це будів- ництво полігона та упорядкування сміттєзвалища. Також програмою обумовлено паспортизацію водних об’єктів та їхню охорону, низку протиерозійних та протикарстових заходів на території міста; утворення екологічної мережі як системи взаємопов’язаних міських біотопів; включення природоохоронних планів до перспективних соціально-економічних планів. 437 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Пріоритетними в діяльності Львівської міської ради та її виконавчих органів повинна стати реалізація заходів, спрямованих на раціональне використання зелених зон і природних ресурсів, які розташовані в межах соціоекосистеми Львова. Комплексною стратегією розвитку Львова на 2012‒2025 рр. серед пріоритетів екологічної політики визначено таке: впорядкування та утримання зелених насаджень з метою створення екологічної рівноваги між територіальною громадою та природним середовищем, підвищення рівня екологічної свідомості громадян і визначення стратегічних показників екологічного стану міської соціоекосистеми та їхнє поліпшення. Отже, акценти у процесі вивчення природно-ресурсної складової соціоекосистеми у ракур- сах теорії економіки природокористування й охорони навколишнього середовища роблять на визначенні сутності явища в системі забезпечення оптимальних (за певного розвитку про- дуктивних сил) умов життєдіяльності людини, на виявленні закономірностей функціонування природних ресурсів, новітнього змісту та режимів забезпечення ринкових перетворень, у засто- суванні вимог сталості природних та антропогенних екосистем до господарювання і перетво- рення довкілля на ландшафт антропогенного походження та антропогенного режиму функціо- нування й розвитку та оптимізації міської соціоекосистеми. Аналізуючи трансформацію природ- ного середовища у міській соціоекосистемі, ми повинні врахувати усі риси і властивості урбаністичного центру, який забезпечує кожному жителю і гостю оптимальні умови життєдіяль- ності. Процес децентралізації, який триває в Україні, має сприяти тому, щоб міська спільнота стала самостійнішою у власних управлінських рішеннях, у можливості розроблення й підтримки “своїх” індикаторів якості життя населення. Вважаємо, що природнича складова стане важливим індикатором якості життя та сприятиме покращенню комфорту містян та гармонізації відносин суспільства і природи. 438 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. 3.4. ІНТЕГРАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ГЕОСИСТЕМАХ Поняття “екологія” сьогодні набуло широкого значення, тому нерідко важко зорієнтуватися, який конкретно зміст вкладає у нього той чи інший автор. Можна очікувати все, що завгодно: від екологічної безпеки (тобто антропоцентричного регулювання відносин між людством і при- родою, адміністративними і технологічними методами) до глибинної екології (тобто етичної доктрини і медитативної практики, які ґрунтуються на визнанні природи як найвищої цінності). Водночас слід визнати, що як в класичній екології, так і в прикладній екології чи геоекології, розглядають спектр екологічних проблем, здійснюють оцінювання трансформаційних процесів у різних природно-господарських системах. 3.4.1. Актуальні екологічні проблеми Серед тих, хто цікавиться проблемами охорони природного середовища, склався певний стереотип оцінювати сучасний екологічний стан лише за показниками локального забруднення. За цими показниками Львівська область ніколи не була і нині не є у найгіршому стані у порів- няні з іншими адміністративними областями України. У всьому, що стосується радіоактивних забруднень після Чорнобильської катастрофи, Львівщина разом із Північним Кримом є щасли- вими винятками. За розмаїттям природних ландшафтів, бальнеологічних і рекреаційних ресурсів конкурентом регіону також може бути лише АР Крим. Водночас це не свідчить про відсутність, або малу значимість екологічних проблем Львівської області. Їх чимало, в тім числі й таких, які обминаються суспільством за відсутністю конструктивних ідей щодо їх розв’язання. Постійно змінюються економічні умови, зростає рівень екологічної свідомості суспільства, погіршується стан природного середовища, а, відповідно, змінюються і пріоритети. Пріоритетні проблеми є рівноцінними елементами схематичного відображення сучасної екологічної ситуації у при- родно-господарських системах Львівської області (Огоноченко, 2001). Розглянемо спектр актуальних екологічних проблем регіону: 1) небезпечні природно-антропогенні процеси. Ці процеси спровоковано, головно, діяль- ністю гірничодобувної і гірничозбагачувальної промисловості. На місці колишніх газових родо- вищ на Львівщині тепер існують найбільші у світі підземні сховища природного газу ‒ метану, втрати якого за 40‒50 років експлуатації корелюються за часом з виникненням локальних “озонових дір” у Східній Європі. На вичерпаних родовищах самородної сірки продовжують розвиватися ерозійні, зсувні і карстові процеси, відбулося тривале закислення підземних і поверхневих вод та ґрунтів у районах підземної виплавки сірки. В межах Червоноградського ГПР, на додаток до природної, виникла потужна геохімічна аномалія техногенного походження, пов’язана із видобутком і збагаченням кам’яного вугілля. Понад 4 000 народжених тут дітей потерпають на до того невідоме захворювання зубів, яке умовно діагностовано як “гіпоплазія”. У відновленому після аварії 1983 р. хвостосховищі Стебницького ДГХП “Полімінерал” накопичено надпроектну кількість високомінералізованої ропи. Це вимушує державні природоохоронні органи майже щорічно дозволяти регульовані скиди надлишків ропи в р. Дністер під час пове- ней. Загальна кількість скинутих у ріки солей не зменшується, а лише стає непомітною для 439 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини контролю на кордоні. В останні роки в околицях Трускавця виникло декілька великих карстових провалів та існує загроза руйнування охоронних ціликів у рудниках, що може призвести до масштабних обвалів і техногенних землетрусів, які може не витримати гребля хвостосховища; 2) втрата корисних властивостей земельних ресурсів. Землі Львівщини чи не найбільше в Україні здреновані недосконалою осушувальною, замість осушувально-зрошувальної, меліо- рацією. Найтяжчих втрат від того зазнали водно-болотні угіддя, що особливо охороняються в усьому світі як найважливіші носії генофонду екосистем. Так, була знищена унікальна водно- болотна екосистема долини р. Солокії. Значна частина земель регіону незворотньо потерпіла від гірничодобувної промисловості або зайнята її відходами. Землі сільськогосподарських угідь рівнинної частини області низькобонітетні за походженням, щорічно втрачають гумус через культивування просапних культур та розорювання полів уздовж схилів. Важка трелювальна техніка в Карпатах продовжує здирати родючий шар ґрунту, активізує ерозійні процеси і спо- вільнює темпи відновлення лісу. Триває зниження вмісту поживних речовин у ґрунтах, водна ерозія ґрунтів і недостатня рекультивація порушених земель; 3) забруднення складових природного середовища. До “Переліку 100 об’єктів, які є най- більшими забруднювачами довкілля в Україні” у регіоні належать Добротвірська ТЕС, ДП “Львів- вугілля”, УМГ “Львівтрансгаз”, ЛКП “Збиранка”, Львівське МКП “Львівводоканал” та ін. У 2017 р. ДП “Львіввугілля” збільшило антропогенне навантаження на природне середовище, а Добро- твірська ТЕС та УМГ “Львівтрансгаз” навпаки – зменшили; 4) накопичення промислових і побутових відходів. Відсутність полігонів для утилізації та знешкодження промислових відходів є головною причиною того, що на підприємствах Львів- ської області накопичилось понад 50 тис. т речовин різних класів токсичності. Проектні потуж- ності більшості з легальних сміттєзвалищ у регіоні вичерпано, тому все актуальніше постає проблема утилізації твердих побутових відходів. Особливо сильно ця проблема у регіоні заго- стрилися у 2016 р. після закриття Грибовицького сміттєзвалища (ЛКП “Збиранка”); 5) післядія потужних у минулому підприємств і джерел забруднювачів. Чимало великих підприємств-забруднювачів нині не функціонують або взагалі ліквідовано ‒ Роздільське та Яворівське ДГХП “Сірка”, Стебницьке ДГХП “Полімінерал”, Сокальський завод хімічного волокна, Дрогобицький нафтопереробний завод (НПК “Галичина”), ПАТ “Миколаївцемент”, Червоноград- ська ЦЗФ (ПАТ “Львівська вугільна компанія”, більшість вугільних шахт Червоноградського ГПР тощо. Однак припинення їхньої роботи та прояв некерованих, екологічно небезпечних природно-антропогенних процесів призвели до ускладнення екологічної ситуації довкола цих підприємств, появи нових, здебільшого неконтрольованих, джерел забруднення природ- ного середовища. На сьогодні економічні збитки від забруднення природного середовища становлять 8‒10 % виробленого у регіоні валового внутрішнього продукту; 6) знищення популяцій диких тварин. Щільність і репродукційна здатність популяцій диких тварин, що мають господарське значення та обліковані в Львівській області є нижчою, ніж у сусідніх регіонах. На жаль, але охорону тваринам лише частково гарантовано в межах установ природно-заповідного фонду і серед організованих мисливців; 7) зниження природного рекреаційного потенціалу. Львівська область славна рекреацій- ними і лікувальними природними ресурсами національного і міжнародного значення. Проте їхня охорона недостатня унаслідок низького рівня заповідності території і значної кількості дрібних об’єктів природно-заповідного фонду, які практично ніхто не охороняє. На сьогодні заповідано лише 7,74 % території (в Івано-Франківській обл. ‒ 15,72 %, у Закарпатській обл. ‒ 15,09 %, в Тернопільській обл. ‒ 8,98 %). Ліси, особливо гірські, один із найпривабливіших чин- ників потенційного розвитку рекреаційного сфери в області. Але вікову і породну структуру лісу 440 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. порушено нераціональними рубками. Внаслідок впливу кислотних опадів і порушення лісо- господарських технологій поширюється всихання дерев, лісопатологія, руйнівні вітровали; 8) транскордонне забруднення довкілля. Як прикордонна область, Львівщина першою приймає транскордонні перенесення із Європейського Союзу забруднюючих атмосферу речовин і кислотних опадів. Окрім того, амбітна, але сумнівна за екологічними наслідками, роль “брами до Європи” обертається для Львівської області підвищеним міжнародним транзитом автотранспорту та, відповідно, додатковим забрудненням атмосферного повітря, аваріями на застарілих транскордонних нафто- і продуктопроводах, які призводять до забруднення ґрунтів і поверхневих вод, спробами нелегального ввезення небезпечних відходів виробництва (наприклад, кислих гудронів з Угорщини) тощо. Зі свого боку, Львівська область періодично забруднює води басейнів Західного Бугу, Вісли і Дністра; 9) низька екологічна свідомість громадськості. Екологічна свідомість населення Львів- щини, як і загалом в Україні, у період економічної кризи низька. Складні соціальні проблеми, розв’язання яких для певних категорій людей є питанням фізичного виживання, блокують від- чуття екологічної небезпеки в сучасного покоління щодо долі майбутніх поколінь. Проведене соціологічне опитування населення регіону (Кравців, 1995) показало, що екологічні проблеми турбують тільки 31 % опитаних. З них лише 5,5 % поставили екологічні проблеми на перше місце у переліку таких проблем сьогодення, як низька зарплата, ріст злочинності, зростання безробіття тощо. Серед опитаних виявилося 28 % тих, хто погодився відмовитися на певний час від соціальних благ задля негайного поліпшення екологічної ситуації, але у два рази більше (57 %) тих, хто не готовий до того. Загалом, господарське використання природно-господарських систем Львівської області відзначається значною інтенсивністю і різноманітністю. За характером просторового поши- рення варто розрізняти різні площинні і локальні антропогенні впливи на геосистеми регіону. Окремим узагальнюючим критерієм можна вважати демографічне навантаження. Щільність населення є ілюстративним показником, що відображає величину антропогенного наванта- ження на природне середовище, свідчить про характер господарського використання території, стан критичності екологічних умов тощо. 3.4.2. Демографічні проблеми і ризики Демографічна безпека – це захищеність процесу життя, життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються безперервне природне віднов- лення поколінь людей, подовження людського життя, розширення демографічної свободи, сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз, відповідно до національних інтересів держави, які пов’язані із забезпе- ченням цілісності, суверенності, незалежності та збереження геополітичного статусу (Гудзеляк, Верчин, 2015). Рівень демографічної безпеки визначають впливом демогеографічного положення та різноманітних економічних, соціальних, культурно-релігійних й поведінкових чинників. Нега- тивні зміни певних чинників посилюють загрози депопуляції, зниження народжуваності, зрос- тання смертності, старіння населення, навантаження людьми похилого віку, втрати людей репродуктивного віку і т. п. Демографічна безпека має опосередковані взаємозв’язки із зовнішньополітичною, державною та воєнною безпекою через суспільно-географічне положен- ня. Загрози зовнішньополітичної безпеки створюють ризик нестабільності існування держави і, як наслідок, можуть призводити до масового виїзду населення в спокійніші країни та втрату населення у війнах. Львівська область територіально віддалена від зони АТО, але надає чи не 441 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини найбільше військових, тому має значні втрати чоловіків репродуктивного віку. Водночас сюди прибули біженці з анексованого Криму, Донецької і Луганської областей, отож є загроза виник- нення соціокультурних конфліктів. У державній безпеці загроза поширення корупції та хабар- ництва створює складні умови життя для бідних верств населення. Сучасна воєнно-політична ситуація також загрожує міграційними втратами чоловічого населення. Нестабільність економічної безпеки позначається на стані демографічної безпеки. Ці два види взаємопов’язані, оскільки економічна небезпека виникає через зменшення вироб- ництва і скорочення робочих місць, а в результаті – зниження доходів громадян та рівня їхнього життя, що прямо впливає на зниження народжуваності, зростання смертності, ріст захворю- ваності населення, особливо у репродуктивному віці. У соціальній та гуманітарній сфері загроза поглиблення проблем системи охорони здоров’я і соціального захисту сприяє погіршенню стану здоров’я населення, поширенню наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб (Верчин, 2016). Невирішені соціально-економічні проблеми зумовлюють негативні процеси у репродук- тивній поведінці, подальше занедбання самозберігальної поведінки, загрозу нетрадиційної матримоніальної поведінки та втрату молодого населення у міграційних процесах. Нова модель демографічної поведінки, яка формується у Львівській області, характеризується домінуванням малодітних сімей, низьким рівнем ранньої шлюбності та ранньої народжуваності, зростанням середнього віку народження дитини, тобто постарішання материнства, високою позашлюбною народжуваністю, переважанням психологічних мотивів щодо народження дітей. Самозбері- гальна поведінка простежується у нових рисах молоді, що намагається вести здоровий спосіб життя (правильне харчування), але через низький рівень заробітної плати зазнає чималих труднощів. Міграційна поведінка набула нових рис, що полягає у виїзді міських мешканців та жителів віддалених сіл у приміську зону. Це спричиняє погіршення демографічних показників та зниження рівня демографічної безпеки. Правова система забезпечення демографічної безпеки є важливим чинником захисту від загроз зменшення народжуваності, зростання смертності та еміграції. Крізь призму законо- давчої підтримки у сферах праці, забезпеченості житлом, пенсійного забезпечення, освіти, позашкільної зайнятості дітей, охорони здоров’я, забезпечення новітніми технічними засобами медицини та освіти, оплати праці, умов праці, соціальної підтримки матерів, зайнятості матерів, преференційної податкової політики, розвитку малого бізнесу можна послабити вплив дести- муляторів інтегрального показника демографічної безпеки. Для визначення проміжних станів, які характеризуватимуть демографічний ризик регіону та демографічну загрозу регіону, застосовано формулу “золотого поділу” (рис. 3.73) (Вавдіюк, Герасимчук, 2006). Демографічна Демографічна Демографічний Демографічна небезпека регіону загроза регіону ризик регіону безпека регіону 0 0,382 0,618 0,854 1 Рис. 3.73. Стани демографічної безпеки регіону Ступінь демографічної безпеки (небезпеки) подано за такими індикаторами, за якими обчислено інтегральний індекс: стимуляторами – загальний приріст населення, коефіцієнт народжуваності, коефіцієнт природного приросту, відносне сальдо міграції, сумарний коефіці- єнт народжуваності, брутто-коефіцієнт відтворення, очікувана тривалість життя під час народ- ження; дестимуляторами – коефіцієнт смертності, коефіцієнт дитячої смертності, коефіцієнт старіння населення, демографічне навантаження непрацездатного населення на працездатне. Також згідно із “Методичними рекомендаціями щодо розрахунку рівня економічної безпеки 442 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. України” подано такі порогові значення. Для обчислення рівня демографічної безпеки викори- стано дані Головного управління статистики у Львівській області. У 1995 р. Львівська область увійшла в демографічну кризу, яка не подолана до сьогодні, хоча народжуваність після 2000 р. поступово зростала, проте переважаюча смертність все ще визначає процес природного скорочення населення (табл. 3.4), за винятком Яворівського райо- ну, де простежено приріст населення, зокрема, в 2018 р. на рівні 5,6 ‰. Природне скорочення населення є вищим у сільській місцевості (–3,2 ‰), ніж у міських поселеннях – (–2,9 ‰). Таблиця 3.4 Головні демографічні показники Львівської області станом на 1 січня 2018 р., у відсотках навантаження Демографічне (скорочення) (скорочення) (скорочення) Міграційний одного року Народжува- Природний Смертність Смертність Загальний Старіння дітей до Адміністративно- приріст приріст приріст ність територіальна одиниця Україна –5,1 –6,1 1,0 8,7 14,8 7,0 23,4 47,5 Львівська область –3,0 –3,8 0,8 9,2 13,0 7,0 21,1 45,4 Адміністративно-територіальні райони Бродівський –8,8 –7,6 –1,2 7,8 15,4 8,5 24,1 46,6 Буський –4,1 –5,0 0,9 10,7 15,7 4,0 23,2 48,9 Городоцький –2,9 –5,2 2,3 9,3 14,5 6,2 23,8 47,6 Дрогобицький –1,4 –5,5 4,1 9,4 14,9 8,6 24,5 47,0 Жидачівський –12,8 –9,7 –3,1 8,4 18,1 10,7 27,2 47,3 Жовківський 0,8 –1,3 2,1 11,2 12,5 10,5 20,2 46,3 Золочівський –4,2 –5,3 1,1 9,0 14,3 1,5 23,5 45,0 Кам’янка-Бузький 1,7 –5,0 6,7 9,9 14,9 5,3 21,7 45,9 Миколаївський –3,4 –3,0 –0,4 10,1 13,1 13,5 23,0 47,9 Мостиський –4,8 –4,4 –0,4 10,0 14,4 1,8 21,5 46,5 Перемишлянський –7,8 –8,4 0,6 10,6 18,9 12,3 26,7 52,2 Пустомитівський 8,8 –3,5 12,3 9,8 13,3 2,6 24,8 49,7 Радехівський –7,0 –6,7 –0,3 8,0 14,7 10,6 24,3 47,5 Самбірський –5,5 –4,1 –1,4 10,6 14,7 6,9 22,0 45,5 Сколівський –2,4 –2,0 –0,4 12,3 14,3 3,4 21,8 50,0 Сокальський –6,3 –5,3 –1,0 8,5 13,8 6,4 23,6 45,8 Старосамбірський –8,3 –5,1 –3,2 8,9 14,0 4,4 23,9 45,2 Стрийський –7,8 –5,1 –2,7 8,8 13,9 9,3 24,4 47,6 Турківський –4,1 –1,3 –2,8 12,3 13,6 11,5 21,3 52,8 Яворівський 0,8 0,2 0,6 11,1 10,9 4,8 19,6 46,4 Міські ради Львів –2,7 –2,6 –0,1 8,9 11,5 8,4 24,2 43,4 Борислав –8,8 –5,8 –3,0 8,0 13,8 10,5 24,2 46,6 Дрогобич –4,9 –3,1 –1,8 7,3 10,4 2,8 23,4 41,8 Моршин –7,7 –6,5 –1,2 7,2 13,7 0 25,1 47,6 Новий Розділ –5,5 –2,3 –3,2 7,4 9,7 4,7 22,1 38,6 Самбір –1,0 –4,3 3,3 8,5 12,8 6,8 22,4 43,2 Стрий 6,6 –3,4 10, 0 8,5 11,9 0 22,2 40,8 Трускавець –4,3 –4,3 0 7,0 11,3 0 28,8 45,4 Червоноград –6,3 –5,3 –1,0 7,3 12,6 5,1 22,6 41,0 Пороговий рівень 3,0 2,8 1,0 15,0 8,0 4,0 18,0 40,0 443 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини За досліджуваний період з 1990 р. до 2018 р. у стані демографічної безпеки Україна, як і Львівська область не перебувала. У 1990–1991 рр. Львівщина була у стані демографічного ризику (0,761–0,686), а Україна – у 1990 р. в стані демографічного ризику (0,672), а вже 1991 р. – в стані демографічної загрози (0,596). У 1992 р. показник по області знизився та досяг стану демографічної загрози (0,572), як і в Україні загалом. З 1995 р. на Львівщині (в Україні з 1994 р.) почалась демографічна криза, тому держава вступила у стан демографічної небезпеки (рис. 3.74). 1 0,9 0,8 0,7 0,6 0,5 0,4 0,3 0,2 0,1 0 1992 1997 1998 2003 2009 2015 1990 1991 1993 1994 1995 1996 1999 2000 2001 2002 2004 2005 2006 2007 2008 2010 2011 2012 2013 2014 2016 2017 2018 Роки Львівська область Україна демографічна небезпека демографічна загроза демографічний ризик демографічна безпека Рис. 3.74. Динаміка рівня демографічної безпеки Львівської області та України Найгірша демографічна ситуація в регіоні та Україні була у 2001 р., коли у Львівській області показник становив 0,125, в Україні 0,150. Стан демографічної небезпеки в області тривав до 2009 р. (0,570), в Україні до 2006 р. (0,464). Хоча у подальшому обласний та загальнодержавний показники збільшувалися, все ж область до 2017 р. залишалася в стані демографічної загрози (0,443). Загалом по Україні упродовж 2009–2014 рр. інтегральний показник мав позитивну тенденцію у стані демографічного ризику. Та все ж в наступні роки стан АТО спричинив різкий спад до стану демографічної небезпеки в Україні – 0,252, в області – 0,223 (рис. 3.75). За результатами проведеного просторового аналізу стану демографічної ситуації області в 2018 р. виділено шість районів та три міста обласного значення зі станом демографічної небез- пеки (високі рівні показників-дестимуляторів та низькі − показників-стимуляторів): Бродівський (0,380), Жидачівський (0,095), Миколаївський (0,287), Перемишлянський (0,136), Старосамбір- ський (0,275), Турківський (0,297), м. Борислав (0,328), м. Новий Розділ (0,357) і м. Трускавець (0,275) (див. рис. 3.75). У Бродівському районі – один з найвищих показників смертності та досить низька народжуваність, Жидачівський і Перемишлянський райони мають найгірші демографічні показники, у Миколаївському районі найвища дитяча смертність, у Старосамбірському най- більше міграційне скорочення, у Турківському районі найбільше демографічне навантаження, у м. Борислав у 2018 р. виявлене значне природне та міграційне скорочення, у м. Новий Розділ, як і в Старосамбірському районі, найвищий показник міграційного скорочення, у м. Трускавець – найнижча народжуваність. Решта адміністративних одиниць перебувають у стані демографічної загрози (0,383–0,618). 444 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Рис. 3.75. Рівень демографічної безпеки у Львівській області 445 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Лише Жовківський, Кам’янка-Бузький, Пустомитівський і Яворівський райони та міста Самбір і Стрий перебувають у стані демографічного ризику (0,619–0,854) з огляду на високий рівень народжуваності, низький рівень дитячої смертності та найнижчі показники старіння і демографічного навантаження населення. У 2018 р. у стані демографічної безпеки (0,855–1,0) не перебувала жодна адміністративно-територіальна одиниця області. Для мінімізації демографічної небезпеки пропонуємо стимулювати розвиток підприєм- ництва, створити нові робочі місця, ввести інновації та інвестування малого бізнесу, поліпшити комунікаційну інфраструктуру. Вихід цих районів і міст обласного значення з повного еконо- мічного занепаду створить ймовірність послаблення демографічної небезпеки і переходу до демографічної загрози, а подальше формування середнього класу, підвищення рівня життя людей – запорука демографічної безпеки території. Для послаблення демографічних загроз головну увагу треба звернути на регулювання соціально-психологічних механізмів репродуктивної та самозберігальної поведінки, на розвиток сфери послуг, культурної сфери, туристичної сфери, забезпечити державне регулювання еконо- мічного розвитку територій. Райони цієї підгрупи потребують підвищення якості надання освітніх послуг, забезпечення дитячими дошкільними закладами сільських поселень, покращення мате- ріально-технічної бази фельдшерсько-акушерських пунктів у сільській місцевості, розширення і підвищення доступності кредитування фермерства, сімейного малого й середнього бізнесу, забезпечення сільгоспвиробників новітньою технікою, покращення інфраструктури засобів зв’язку. Особливу увагу треба звернути на екологічний стан, оскільки саме він в деяких районах знижує якість життя людей та спричиняє негативні демографічні тенденції. Подальший соціа- льно-економічний розвиток та підтримка населення соціальними дотаціями з боку держави зумовить можливість досягнення демографічної безпеки районів і міст обласного значення. Райони, які перебувають у стані демографічного ризику, характеризуються найвигіднішим суспільно-географічним положенням, яке стало чинником позитивної демографічної і соціально- економічної ситуації. В умовах економічної кризи населення пристосувалось і максимально використало можливості території. Для збереження і покращення демографічних тенденцій пропонуємо сприяти формуванню інвестиційного клімату в аграрній сфері, збільшити фінан- сування освітніх установ, провести реконструкцію та оптимізацію рекреаційних, туристичних та курортних об’єктів, закладів охорони здоров’я, збільшити кількість культурних установ, покра- щити умови життєдіяльності населення прикордонних територій. 3.4.3. Проблеми і ризики водокористування Важливим кроком у вирішенні конфлікту господарської діяльності людини та екологічного стану природного середовища є дослідження різних типів використання природних ресурсів, зокрема визначення ступеня антропогенно-перетворених територій. Залучення геоінформа- ційних технологій у процес аналізу природокористування досліджуваного регіону суттєво полегшує та пришвидшує опрацювання великих обсягів геоекологічної інформації. Серед існуючих ГІС для вирішення поставлених завдань обрано програмне забезпечення ESRI ArcGIS. Цей вибір зумовлений тим, що даний продукт дає змогу створювати інтелектуальні карти на основі об’єднання та синтезу різноманітної географічної і геоекологічної інформації, отриманої з різних джерел, створювати бази геоданих і керувати ними, вирішувати завдання геопросторо- вого аналізу, є зручним інструментом для вирішення актуальних питань пов’язаних з обліком, управлінням і раціональним використанням природних ресурсів. Основою для визначення ступеня антропогенного перетворення фізико-географічних оди- ниць є геоінформаційна модель землекористування Львівської області масштабу 1 : 100 000, об’єкти в якій представлено за допомогою полігонів і векторів. Для аналізу структури земле- 446 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. користування кожної досліджуваної фізико-географічної одиниці використано команду Intersect з набору інструментів оверлейного аналізу (Analysis Tools / Overlay). У результаті отримано зве- дену таблицю площ різних типів і підтипів землекористування, якій за допомогою індексного поля (ідентифікатор фізико-географічної одиниці) присвоєно інформацію для кожної фізико- географічної одиниці. Особливості тривалого господарського освоєння Львівської області наклали своєрідний відбиток на ландшафтні системи, який проявляється у збільшенні частки антропогенно-пере- творених територій. Для визначення ступеня антропогенного перетворення фізико-географічних одиниць використано методику П. Шищенка (Шищенко, 1999). У методиці поряд із визначен- ням співвідношення частки різних типів природокористування, враховано вагові коефіцієнти рангу і глибини антропогенного перетворення: Kан = 0,01∑ri pi qi, (3.1) де Кан – коефіцієнт антропогенного перетворення; ri – ранг антропогенного перетворення тери- торії природокористування (табл. 3.5); qi – індекс глибини перетворення території; pі – площа рангу, у відсотках; n – кількість видів природокористування в межах досліджуваного регіону. Таблиця 3.5 Вагові коефіцієнти рангу та індексу глибини антропогенного перетворення ландшафтних систем (Шищенко, 1999) Індекс глибини Ранг антропогенного Вид землекористування перетворення території, перетворення території qi природокористування, ri Природоохоронні території 1 1 Ліси, лісовкриті площі 2 1,05 Болота і заболочені землі 3 1,1 Луки, сіножаті, пасовища 4 1,15 Сади і виноградники 5 1,2 Рілля 6 1,25 Сільська забудова 7 1,3 Міська забудова 8 1,35 Водосховища, канали 9 1,4 Землі промисловості 10 1,45 Водночас проведено розрахунок частки площ підтипів землекористування. За допомогою калькулятора полів у атрибутивній таблиці (Field Calculator) і формули 3.1 розраховано зна- чення коефіцієнта антропогенного перетворення, які дали змогу зробити висновок про ступінь антропогенного перетворення ландшафтів у розрізі різнорангових фізико-географічних одиниць. Так, при Кан 2,00–3,80 територію відносять до слабоперетвореної (незначне антропогенне наван- таження); Кан 3,81–5,30 – перетвореної (мале антропогенне навантаження); Кан 5,31–6,50 – середньо перетвореної (середнє антропогенне навантаження); Кан 6,51–7,40 – сильно перетворе- ної (велике антропогенне навантаження); Кан 7,41–8,00 – надмірно перетвореної (дуже велике антропогенне навантаження). Вихідними даними для оцінювання водогосподарського навантаження виступають два векторні шари. В одному з них водні об’єкти відображені полігонами (озера, водосховища, ставки, болота), а також частини річкових русел із шириною понад 10 м, в іншому ж шарі – річки, канали і потоки подано лінійними об’єктами. Забезпеченість водними ресурсами регіону визначають площі, які зайняті водними об’єктами, а тому виникла проблема перетворення лінійних об’єктів у площинні. Для цього здійснено буферизацію лінійних об’єктів відповідно 447 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини до порядків водотоків. Таким чином, річки розділено на окремі відрізки, відповідно до їхнього порядку і протяжності та узагальнено у відповідні групи. Наступним кроком стало визначення буферу для виділеної групи – від 1 м для витоків річок і допливів першого порядку до 150 м – для великих рік шостого порядку. За допомогою алгоритму Buffer із набору інструментів аналізу сусідства (Analisys / Proximity) додатку ArcToolbox лінійне відображення річкової мережі отримало полігональний вигляд і сумісним з наявною інформацією про водні об’єкти Львівської області. Аналогічно, за допомогою методу буферу переведено у полігональний вид векторний лінійний шар залізниць й автодоріг. В межах Львівської області виділено 26 типів доріг різного призначення, з яких значну частину становлять пішохідні стежки, які здебільшого не несуть суттєвого антропогенного навантаження і тому не враховано при визначені антропогенного перетворення ландшафтів. Згідно з Державними будівельними нормами України, залежно від типу транспортного шляху, буфери визначено від 3 м для лісових і польових доріг і до 15 метрів для залізничних та автомагістралей. Межі населених пунктів визначено відповідно до встановлених проектів землеустрою з урахуванням актуальних генеральних планів населених пунктів. Території населених пунктів представлено сукупністю різних земельних ділянок, які використовують для благоустрою населених пунктів, створення площ, вулиць, шляхів, провулків, прибудинкових територій, парків, скверів, бульварів, набережних, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об’єктів, об’єктів промисловості, комунально-складських та ін. У атрибутивну таблицю внесено відомості щодо типу населеного пункту, оскільки ця інфор- мація є важливою для розрахунку ступеня антропогенного перетворення ландшафтів. Головним параметром промислового навантаження виступає частка земель промисловості в межах фізико-географічних одиниць, до яких, згідно з Земельним кодексом України, належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їхніх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель та інших споруд. Головне призначення земель промисловості полягає у їхньому використанні або призначенні для забезпечення діяльності промислових підприємств та експлуатації об’єктів промисловості. При визначенні лісистості Львівської області у розрізі різнорангових фізико-географічних одиниць враховано лісовкриті території і паркові (зелені) зони у межах населених пунктів. Розраховані частки лісистості порівняно із показниками оптимального заліснення регіону та окремих природних зон, що дало змогу визначити вразливі до антропогенного навантаження фізико-географічні області і райони. Рекреаційне навантаження регіону розраховано, як частку площі, зайняту територіями та об’єктами, які сприяють відпочинку та призначені для задоволення рекреаційних потреб (ліку- вально-оздоровчих, культурно-освітніх і спортивних). Серед них є бази відпочинку, санаторії, готелі, котеджі, замки, фортеці, історичні руїни, музеї, палаци мистецтв, визначні пам’ятки, меморіали, пам’ятники, поля битв, стадіони, басейни, спорт-центри, тематичні парки, ігрові майданчики, зони відпочинку, парки, кінотеатри, театри, ресторани тощо. На основі розрахованих полігональних шарів різних типів землекористування за допомогою команди Intersect з набору інструментів оверлейного аналізу (Analysis Tools / Overlay) виокрем- лено об’єкти відповідних типів землекористування для досліджуваних фізико-географічних одиниць та зведено таблиці, у яких на основі індексних полів розраховано частку площі під певним типом землекористування. Визначені типи антропогенного навантаження класифіко- вано за допомогою методу оптимізації Jenks, який є методом кластеризації даних і мінімізує середнє відхилення кожного класу від середнього та максимізує відхилення аналогічних класів від значень інших класів. Таким чином, в межах фізико-географічних одиниць у Львівській області класифіковано п’ять класів антропогенного навантаження: незначне, мале, середнє, велике і дуже велике. 448 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів природокористування розпочнемо з аналізу проблем і ризиків водокористування у Львівській області. Територію України характеризує низький рівень забезпечення водними ресурсами, адже лише 4 % її території становлять водні об’єкти. Середнє значення густоти річкової мережі є незначним (0,34 км/км2), відсутні великі природні водойми, зменшуються площі боліт, які висту- пають природними регуляторами водності. Загалом, водні ресурси України формує місцевий (25 %) і транзитний (75 %) стік річок, води озер, штучних водойм і підземні води. В Україні налічують 63 119 річок, з них 8 951 – протікає у Львівській області. Загальна густота річкової мережі регіону вдвічі вища, ніж середнє значення в Україні, проте навіть в межах Львівщини показники густоти річкової мережі суттєво відрізняються. Найменша середня густота річкової сітки у басейні Західного Бугу (0,35 км/км2), а найбільша – у Карпатах (1,5 км/км2). Територію Львівської області пересікає Головний європейський вододіл, що зумовлює наявність значної кількості малих річок (97 % від загальної кількості) і лише три річки мають протяжність понад 100 км. Наявність вододілу зумовила відсутність у Львівській області тран- зитних річок, тільки три ріки беруть початок за межами регіону (Свіча, Солокія і Рата). Власне ці обставини роблять зручним управління водними ресурсами у Львівській області. У Львівській області налічують 20 водосховищ загальним об’ємом 67,59 млн. м3 і площею водного дзеркала 32,88 км2 та 3 085 ставків загальною площею 91,2 км2. Ставки переважно руслові і заплавні. Загалом, водні об’єкти займають близько 2 % від всієї площі Львівської області, проте фізико-географічні особливості території Львівської області та антропогенний чинник формують нерівномірний розподіл водних ресурсів у регіоні. У розрізі фізико-географічних країн най- нижчий показник забезпечення водними ресурсами має Східноєвропейська рівнина, рівень водогосподарського навантаження класифіковано як малий (0,7 % території країни зайнято вод- ними об’єктами). Середній рівень водогосподарського навантаження властивий для Західно- європейської рівнини (1,08 %), великий (1,34 %) – для Карпат. Що ж до природних зон і поясів, велике водогосподарське навантаження спостерігаємо у Карпатській гірсько-лісовій області висотної поясності, решту території характеризує середнє водогосподарське навантаження. Аналізуючи особливості розподілу водних ресурсів за фізико-географічними областями спостерігаємо чітку диференціацію рівнів водогосподарського навантаження в межах Львівської області. Велике водогосподарське навантаження властиве для центральних областей, а саме для Розточчя та Опілля, Сянського Передкарпаття, Дністровського Передкарпаття, Бескидського крайового низькогір’я та поступово зменшується у бік Люблінської і Волинської височин та Стрийсько-Сянської верховини. Винятком із загальної картини є Полонинське середньогір’я, яке має незначну площу за щільної гідрографічної мережі. Найбільшу частку водних об’єктів в межах Дністровського Передкарпаття характеризують численні природні водотоки і значна кількість штучних водних об’єктів (ставів, водосховищ, меліоративних каналів). Розподіл водних ресурсів у ландшафтах Львівській області підтвердив, що найменше водних об’єктів приурочено до підвищених ділянок долин великих річок (Іваницьке між- пасмове Полісся, Бібрське горбогір’я, Бережанське горбогір’я, Присвіцьке горбогір’я, Добро- мильське низькогір’я) (рис. 3.76). Мала частка водних об’єктів властива ландшафтним районам, що сформовані вздовж Карпатського вододілу (Верхньодністровське низькогір’я, Турківська верховина, Славська верховина), частково Прикарпаття (Стривігор-Болозівське передгір’я) і поліської частини регіону (Сокальське пасмо, Тартаківське пасмо, Ратинське Полісся, Радехівське окраїнне Полісся, Бузько-Бродівське Полісся, Підподільське окраїнне Полісся). Із загальної картини випадають фізико-географічні райони Ґрубешівське міжпасмове Полісся, Буковинська полонина, площі яких в межах Львівщини не значні, але насичені водотоками і, відповідно, мають вищу частку водних об’єктів, ніж сусідні території та Іваницьке міжпасмове Полісся, яке володіє найнижчою часткою водних об’єктів серед усіх районів Львівської області. 449 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.76. Антропогенна трансформація ландшафтів Львівської області під впливом водогосподарського навантаження 450 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Велике водогосподарське навантаження сформоване в Орівському низькогір’ї та Сколів- ському середньогір’ї за рахунок чисельних прикарпатських приток, Львівське Опілля потрапляє в цю категорію за рахунок чисельних штучних водних об’єктів. Найбільше водних об’єктів припа- дає на Ходорівське Опілля, Стрийське передгір’я, Болехівське низькогір’я, в межах яких Дністер стає повноводним та приймає значні за водністю притоки. Поруч з цим в цих фізико-геогра- фічних областях присутня значна кількість меліоративних систем, водосховищ і ставків. Також в цю категорію відносять Яворівське Полісся із великою кількістю штучно створених водних об’єктів, в т. ч. і найбільше водосховище області – Яворівська водойма. 3.4.4. Проблеми і ризики лісокористування Внаслідок тривалого та інтенсивного освоєння лісових ресурсів Львівської області ліси- стість в межах різних фізико-географічних одиниць значно відрізняється. Зокрема, у розрізі фізико-географічних районів цей показник коливається від 3,3 до 85 %. Згідно з наказами Комітету лісового господарства України та результатами ґрунтовних досліджень науковців УкрНДІЛГА встановлено показники оптимальної лісистості для природних зон та областей регіону. Для Львівської області показник лісистості становить 30 %, тоді як для гірських ланд- шафтів – 45 %, зони мішаних лісів – 32 %, зони широколистяних лісів – 18 %, а лісистість перед- карпатських ландшафтів порівняно з оптимальною для зони широколистяних лісів. На основі моделей лісистості для фізико-географічних країн Львівщини, лише карпатські ландшафти мають лісистість, яка є вищою за оптимальну для регіону, проте цей показник є нижчим від рекомендованого для території Українських Карпат. Що ж до природних зон, то лише для Поліської провінції зони мішаних лісів властива нижча лісистість від пропонованої для Львівської області, ця зона гірше заліснена від оптимальних показників поліських ландшафтів. Залісненість Західноукраїнської провінції зони широколистяних лісів вважаємо оптимальною з адміністративного погляду та значно вищою, ніж рекомендована для природної зони. У розрізі фізико-географічних областей лісистість вище оптимального значення в межах Львівської області властива ландшафтам Полонинського середньогір’я, Стрийсько-Сянської верховини, Бескидських крайового низькогір’я і скибового низько- і середньогір’я, Розточчя та Опілля і Західноподільської височини. Що ж до порівняння цих показників з оптимальними для природних зон, спостерігаємо найнижчі показники лісистості в межах Люблінської височини, які є втричі нижчими за оптимальні для зони широколистяних лісів. Також недостатніми для цієї зони є лісистість Волинської височини і Сянського Передкарпаття. Лісистість ландшафтів зони мішаних лісів є нижче оптимального значення, при чому для Буського Малого Полісся властиві значно нижчі показники. Найбільше залісненими є Бескидські і Вододільно-верховинські ланд- шафти. Аналіз лісистості фізико-географічних районів Львівської області дав змогу виділити най- вразливіші частини регіону, в яких заліснення території нижче оптимального рівня та потребує прийняття виважених управлінських рішень з позиції відновлення природної рівноваги. З позиції адміністративного підходу до оптимальної лісистості території області половина фізико-гео- графічних районів заліснені нижче оптимального, це стосується опільських, передкарпатських (за виключенням Присвіцького горбогіря) і малополіських (за виключенням Ратинського Полісся) ландшафтів (рис. 3.77). Всі подільські, бескидські і вододільно-верховинські ландшафти заліснені у достатній мірі. Якщо ж порівнювати лісистість з оптимальними для природних зон, ситуація виглядає по-іншому. У свою чергу, подільські ландшафти мають лісистість вище оптимальної. Серед карпатських ландшафтів Турківська верховина має показники дещо нижче оптимальних для відповідного природного регіону. Таку ситуацію спостерігаємо через значні площі насе- лених пунктів і сільськогосподарських угідь у порівнянні з сусідніми фізико-географічними райо- 451 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.77. Антропогенна трансформація ландшафтів Львівської області під впливом лісогосподарського навантаження 452 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. нами. Водночас, зниження лісистості у Карпатах відбувається за рахунок значних об’ємів не- санкціонованих рубок лісу. Передкарпатські ландшафти є достатньо залісненими за винятком Стривігор-Болозівське передгір’я, яке заліснене на 14 %, за рахунок розміщення у цьому районі щільної мережі населених пунктів і значне за площею сільськогосподарське використання земельних ресурсів. Опільські ландшафти є недостатньо залісненими, окрім Львівського Опілля, лісистість якого є вищим у порівнянні з сусідніми фізико-географічними районами, за рахунок зростання впливу обласного центру на структуру господарювання. Серед малополіських ланд- шафтів достатню лісистість спостерігаємо у Ратинському і Бузько-Бродівському Поліссі, понад третину території яких заліснено, відсутнє надмірне селітебне, промислове і сільськогоспо- дарське навантаження. 3.4.5. Проблеми і ризики селітебного навантаження Селітебне навантаження використовують як індикатор непрямого оцінювання впливу людської діяльності на ландшафти, так як чим вища густота населення, тим сильнішого антропогенного навантаження зазнають природні геосистеми. У населених пунктах ступінь антропогенне пере- творення ландшафтних систем сягає максимальних значень. Головним способом трансформації ландшафтів у поселеннях є, перш за все, перетворення рослинного покриву, як шляхом зміни видового складу ,так і скорочення площ, вкритих рослинністю. Водночас інтенсивних змін зазнає рельєф території, внаслідок створення терас, виїмок чи насипів для ефективнішого ведення господарства, потреб будівництва чи промисловості. В межах населених пунктів активної трансформації зазнають і водні об’єкти, в яких відбувається штучна регуляція стоку та погіршується якість води, підвищується або знижується рівень ґрунтових вод. Для сільських селітебних територій властивий нижчий, ніж для міських ландшафтів ступінь антропогенної перетвореності. Інтенсивність людського впливу на ландшафти у межах населених пунктів визначає ступінь селітебності території (поселенського навантаження). Згідно статистичних даних, в межах Львів- ської області нараховується 44 міста, 34 селища міського типу і 1 850 сільських населених пунктів. На населені пункти припадає 431,6 тис. га земель області (19,8 %), у т. ч. на міста обласного значення – 27,7 тис. га, міста районного значення – 25 тис. га, селища міського типу – 14,0 тис. га, села – 364,9 тис. га (Населення…, 2018). Відповідно до кластеризації селітебного навантаження, серед фізико-географічних країн у Львівській області лише для Східноєвропейської рівнини властивий середній рівень наванта- ження, для решти території – значне селітебне навантаження. Серед фізико-географічних зон найменш заселеною є Поліська провінція зони мішаних лісів, на території якої незначна щіль- ність сільських населених пунктів і невеликі міста, здебільшого районні центри. Загалом, селі- тебне навантаження у цій зоні майже вдвічі нижче, ніж у сусідній Західноукраїнської провінції зони широколистяних лісів, в межах якої розташована Львівська агломерація. Велике селітебне навантаження властиве ландшафтам Карпатській гірсько-лісовій області висотної поясності, із Дрогобицько-Стрийською конурбацією і численними сільськими населеними пунктами. Високі показники селітебного навантаження притаманні для Розточчя та Опілля (з Львів- ською агломерацією), Дністровського Передкарпаття та Бескидського крайового низькогір’я (з Дрогобицько-Стрийською конурбацією), Стрийсько-Сянська верховина з численними вузь- кими, витягнутими на значні відстані вздовж річок, з лінійним типом планувальної структури сільськими населеними пунктами (рис. 3.78). Незначні показники селітебного навантаження приурочені до Полонинського середньогір’я, в межі якого потрапляють лише окраїнні території двох сіл, а також Люблінської височини на якій розміщені малі села та частково площі міст Сокаль, Червоноград і Белз. 453 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.78. Антропогенна трансформація ландшафтів Львівської області під впливом селітебного навантаження 454 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. У розрізі фізико-географічні районів у регіоні спостерігаємо суттєве різноманіття рівнів селітебного навантаження від дуже великого в межах Львівського Опілля, до найнижчого – в межах Присвіцького горбогір’я (див. рис. 3.78). Мале селітебне навантаження властиве для периферійних фізико-географічних одиниць, які в межах Львівської області займають невеликі території, а площі населених пунктів є незначними через значну віддаленість від головних транспортних магістралей регіону. До таких фізико-географічних районів відносять Іваницьке міжпасмове Полісся, Тартаківське пасмо, Бережанське горбогір’я, Ґрубешівське міжпасмове Полісся. Аналогічна ситуація властива і фізико-географічним районам з малим селітебним навантаженням: Буківська полонина. Болехівське низькогір’я, Сокальське пасмо. Також мале селітебне навантаження спостерігається і у Радехівському окраїнному і Бузько-Бродівське Поліссі, на які припадають значні площі слабозаселених територій Буського, Кам’янко-Бузького і Радехівського адміністративних районів. Велике селітебне навантаження приурочене до щільнозаселених передкарпатських ланд- шафтів. Зокрема такі показники зумовлює наявність в цій частині регіону Дрогобицької (Дрого- бицьке передгір’я) і Стрийської (Стрийське передгір’я) агломерацій. Для Орівського низькогір’я і Турківської верховини характерна густа мережа протяжних гірських населених пунктів. В межах Стривігор-Болозівське передгір’я і Ходорівське Опілля розміщено декілька значних за площею міських поселень, що впливає на показники селітебності. Значне селітебне навантаження властиве для Вороняцького горбогір’я і Підподільського окраїнного Полісся, за рахунок щільної мережі сільських поселень, що формуються вздовж головних шляхів сполучення регіону. 3.4.6. Проблеми і ризики промислового, транспортного і рекреаційного навантаження Розглянемо особливості промислового, транспортного і рекреаційного навантаження на ландшафтні системи Львівської області. Промислове навантаження. В межах Львівської області функціонує понад 2,9 тис. підприємств, які в 2019 р. реалізували продукції на 117,2 млрд грн, що ставить регіон на восьме місце у націо- нальному рейтингу. Майже третину виготовленої продукції становило виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів; постачання електроенергії, газу, пари і кондиційованого повітря – 18,5 %, машинобудування – 10 %, виготовлення виробів з деревини, виробництво паперу і поліграфічна діяльність – 8 %, виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції – 7,8 %, гірничодобувна промисловість і розроблення кар’є- рів – 7,6 %; текстильне виробництво, виробництво одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів – 3,5 %, інші види діяльності – 13,5 %. Незважаючи на те, що землі промисловості займають до 0,5 % території, промислові об’єкти спричинюють глибоке антропогенне перетворення території, тому дослідження їх розпо- ділу за різними фізико-географічними одиницями є важливим аспектом у питанні раціонального використання навколишнього природного середовища. Значні площі займають гірничодобувні підприємства та їхні об’єкти – терикони, відвали, кар’єри, хвостосховища тощо. Великі ділянки у регіоні відведено під підприємства з виробництва альтернативної енергетики (сонячні і вітрові електростанції). Чимало промислових територій є закинутими та не використовуються у проми- словому виробництві. Загалом, у розрізі фізико-географічних країн середній рівень промислового навантаження властивий для Східноєвропейської рівнини, для решта країн – велике промислове наванта- ження. Натомість розподіл промислового навантаження у фізико-географічних зонах є більш рівномірним і характеризується великим рівнем, адже у кожну з них попадає хоча б один промисловий район області. 455 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Фізико-географічні області в межах Львівської області мають значні відмінності у проми- словому навантаженні від відсутнього у Полонинському середньогір’ї до дуже великого в Дністровському Передкарпатті і Розточчі та Опіллі (рис. 3.79). Значні промислові площі Дністров- ського Передкарпаття займають підприємства машинобудування, деревооброблення, нафто- добувної, газотранспортної, хімічної, харчової і легкої промисловості Передкарпатського еконо- мічного району. В межах Розточчя та Опілля розташований Львівський економічний район з підприємствами машинобудування, харчової і легкої промисловості, розміщений великий за площею Ясниський кар’єр. Підприємства північного економічного району розміщені в межах Люблінської височини, Бузького Малого Полісся та частково Західноподільської височини (на території якої присутні і чисельні підприємства харчової і легкої промисловості Радехівського і Бродівського адміністративних районів), зумовили велике промислове навантаження на ці фізико-географічні області. Велике промислове навантаження властиве для Сянського Перед- карпаття, яке представлене підприємствами харчової, легкої, хімічної, деревообробної і машино- будівної галузей, а також закинутими територіями сірчаного виробництва. В межах цієї фізико- географічної області функціонує найбільше за площею підприємство Терновицька СЕС. Мале промислове навантаження характерне малоосвоєним у промисловому аспекті ландшафтам Бескидського скибового низько- і середньогір’я та Стрийсько-Сянської верховини. В їх межах функціонують поодинокі лісообробні підприємства та підприємства харчової промисловості. Територія Стирського Малого Полісся оминає районні центри регіону, до яких, здебільшого, тяжіють промислові площі, тому характеризується незначним промисловим навантаженням, яке формують малочисельні підприємства харчової і деревообробної галузей. Аналіз промислового навантаження у розрізі фізико-географічних районів дав змогу детальніше диференціювати територію Львівської області та виділити найосвоєніші у проми- словому плані частини. Зокрема слід відмітити дуже велике промислове навантаження, яке формують головні промислові райони регіону: Північний (Ратинське Полісся, на який припада- ють значні площі Червоноградського вугледобувного регіону), Львівський (Львівське Опілля із значними площами машинобудівельної, харчової і легкої галузей) і Передкарпатський (Дрого- бицьке передгір’я – машинобудування, деревооброблення, легка промисловість, нафтодобувна, легка і хімічна промисловість; Стрийське передгір’я – машинобудування, харчова і деревооброб- на промисловість, газотранспортна галузь, Стрий – великий транспортний вузол; Ходорівське Опілля та Яворівське Полісся – ліквідовані сірчані підприємства, також на території Яворівського Полісся розташоване найбільше у Львівській області за площею підприємство – Терновицька СЕС) (див. рис. 3.79). Нижчими є показники промислового навантаження на фізико-географічні райони, які є сусідніми до головних промислових районів Львівської області. Так, велике наван- таження Радехівського окраїнного Полісся та Сокальського пасма, так як частина підприємств Північного економічного району розташована на їхній території. Також на Радехівському окраїн- ному Поліссі функціонують численні підприємства легкої і харчової промисловості. Пасмове (Грядове) Побужжя охоплює незначну частину Львівського економічного району, проте на цій ділянці розташовані значні за площею Львівська ТЦ “Північна”, Каналізаційні очисні споруди ЛМКП “Львівводоканал”, Львівський завод залізобетонних виробів, Львівське шкіряне підпри- ємство “Світанок” та ряд інших підприємств, що зумовлює велике промислове навантаження цього фізико-географічного району. Такий же рівень промислового навантаження і на території Підподільське окраїнне Полісся, оскільки тут розміщені великі за площею ЛВДС “Броди” філії магістральних нафтопроводів “Дружба”, сховище авіаційних боєприпасів, чимало невеликих підприємств легкої і харчової промисловості. Для окраїнних фізико-географічних районів, незначних за площею у Львівській області, в межі яких не потрапляють районні центри, характеризуються відсутнім або незначним проми- словим навантаженням. Серед фізико-географічних районів, у яких повністю відсутнє проми- слове навантаження: Буківська полонина, Присвіцьке горбогір’я, Ґрубешівське міжпасмове По- 456 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Рис. 3.79. Антропогенна трансформація ландшафтів Львівської області під впливом промислового навантаження 457 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини лісся і Іваницьке міжпасмове Полісся. Незначним промисловим навантаженням характеризу- ється Бережанське горбогір’я, Добромильське, Болехівське і Верхньодністровське низькогір’я. Гірські фізико-географічні райони, в межах яких розміщені районні центри Турка і Сколе, мають мале промислове навантаження: Турківська верховина і Сколівське середньогір’я. Аналогічна ситуація спостерігається і в межах Желдецького і Бузько-Бродівського Полісся з містами Жовква, Рава-Руська і Кам’янка-Бузька. Транспортне навантаження. Прикордонне розташування Львівської області створює сприятливі умови для розвитку транспортних коридорів, заснування логістичних центрів. Транспортна інфраструктура повністю покриває всі населені пункти області та представлена залізничним, автомобільним, трубопровідним, повітряним і річковим транспортом. Довжина залізничних колій загального користування становить близько 1 310 км, середня густота залізничної сітки – 60 км/тис. км2. Довжина автомобільних шляхів становить 7,9 тис. км, у т. ч. 7,6 тис. км – із твердим покриттям; пересічна густота автомобільних шляхів складає 366,9 км/тис. км2. У Львівській області пролягає 1 866,1 км автомобільних доріг державного значення, у т. ч. міжнародних – 547,9 км, національних – 347,1 км, регіональних – 148,5 км, територіальних – 822,8 км. Значно більше довжина мають автошляхи місцевого значення – 6 514,5 км, з них обласних – 833,0 км; районних – 5 862,2 км. Розподіл дорожньо-транспортного навантаження на ландшафтні системи регіону нерівно- мірний. Великий рівень навантаження властивий для ландшафтів Західноєвропейської рівнини, тоді як для Східноєвропейської рівнини і Карпат властивий середній рівень дорожньо-транс- портного навантаження. Що ж до розподілу за фізико-географічними зонами, то середній рівень навантаження характерний Карпатській гірсько-лісовій області висотної поясності, тоді як для решта території притаманний великий рівень дорожньо-транспортного навантаження. У розрізі фізико-географічних областей спостерігаємо чітку картину посмугового розподілу дорожньо-транспортного навантаження. Найнавантаженішою частиною Львівської області є Розточчя та Опілля, в якому фіксують дуже велике дорожньо-транспортне навантаження, яке формується за рахунок концентрації чисельних шляхів, що ведуть до обласного центру, а також сполучають регіон з Івано-Франківською областю і Республікою Польща (рис. 3.80). По обидва боки від Розточчя та Опілля спостерігаємо поступове зменшення дорожньо-транспортного навантаження. Так, для Сянського і Дністровського Передкарпаття, а також Бузького Малого Полісся властиве велике дорожньо-транспортне навантаження. Середній рівень навантаження мають ландшафти Люблінської і Волинської височин, Стирського Малого Полісся, Західнопо- дільської височини і Стрийсько-Сянської верховини. Виняток становлять площі бескидських ландшафтів, дорожньо-транспортне навантаження яких є значно нижчим, ніж в межах Стрий- сько-Сянської верховини, яка пронизана численними лісовими і ґрунтовими дорогами, що ведуть на гірські вершини. Незначне дорожньо-транспортне навантаження Полонинського середньогір’я зумовлене наявністю декількох доріг двох сільських населених пунктів, невеликих лісових і ґрунтових доріг. Найвищі показники дорожньо-транспортного навантаження має Львівське Опілля, так як тут розташована більша частина обласного центру, до якого тяжіють головні транспортні магістралі регіону. Смуга фізико-географічних районів з великим дорожньо-транспортним наван- таженням простягається густозаселеними передкарпатськими ландшафтами від Стривігор- Болозівське передгір’я до Ходорівського Опілля, за рахунок тяжіння цих територій до Дрого- бицької контрурбації. Велике дорожньо-транспортне навантаження властиве для геосистем Яворівського Полісся, Підподільського окраїнного Полісся та Пасмового (Грядове) Побужжя, територією яких пролягають міжнародні автошляхи та відбувається головне сполучення Львів- ської області з столицею країни. Ділянки з середнім дорожньо-транспортним навантаженням тяжіють до фізико-географічних районів із вищим рівнем навантаження (Равське Розточчя, Бібр- 458 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Рис. 3.80. Антропогенна трансформація ландшафтів Львівської області під впливом транспортного навантаження 459 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини ське і Вороняцьке горбогір’я, Сянсько-Дністровське Опілля), а також на шляхах сполучення важ- ливих промислових районів з обласним центром (Сокальське і Тартаківське пасмо, Ратинське і Желдецьке Полісся, Радехівське окраїнне Полісся). Незначне дорожньо-транспортне наванта- ження Буківської полонинини, Болехівського низькогір’я і Ґрубешівського міжпасмового Полісся, формується за рахунок малих площ цих фізико-географічних районів в межах Львівської області та розміщення їх поза населеними пунктами, власне які сполучають автошляхи. Рекреаційне навантаження. Частка природних ресурсів Львівської області сумарному при- родно-ресурсному потенціалі України складає 5,4 %, що у поєднанні з історико-культурним потенціалом, вигідним географічним положенням є передумовою пріоритетного розвитку туризму, відпочинку і санаторно-курортного лікування. У регіоні зосереджено значну частину історичних, архітектурних і культурних пам’яток України. Значною популярністю серед туристів мають фортифікації (Тустань, Олеський, Золочівський, Підгорецький і Свірзький замки), центри релігійного туризму (Крехівський та Унівський монастирі), історичні міста Львів, Дрогобич, Белз, Жовква, Золочів, Жидачів і Самбір. Львівщина багата на чарівну природу, яка завжди була особливою гордістю України. Регіон займає провідне місце у державі за наявністю лікувальних мінеральних вод і грязей, на базі яких розвиваються курорти світової слави (Трускавець, Моршин, Східниця, Немирів, Великий Любінь, Шкло). Цінними є гірські місцевості, придатні для гірсько- лижного спорту та відпочинку (Славське, Тисовець, Плав’є, Волосянка, Розлуч, Турка). Загалом, дуже велике рекреаційне навантаження у Львівській області властиве для ланд- шафтів Західноєвропейської рівнини і Західноукраїнської провінції зони широколистяних лісів через значну кількість рекреаційних площ поблизу обласного центру. Решта території області характеризується середнім рівнем рекреаційного навантаження. Власне таке тяжіння центрів рекреації до обласного центру зумовлює дуже велике рекреа- ційне природокористування у розрізі фізико-географічних областей на Розточчі та Опіллі (рис. 3.81). Великий рівень рекреаційного навантаження характерний для ландшафтів Стирського Малого Полісся, так як тут розміщена значна кількість об’єктів історико-культурної спадщини, серед яких замки, фортеці, архітектурні композиції та церкви, пам’ятки садово-паркового мистецтва, поля битв, меморіали, закинуті військові частини, поселення давніх культур тощо. Для передкарпатських ландшафтів і геосистем Бузького Малого Полісся властивий середній рівень рекреаційного навантаження, що формується на основі чисельних санаторіїв, готелів, закладів відпочинку і приватних садиб. Незначне рекреаційне навантаження бескидських ланд- шафтів, геосистем Волинської і Західноподільської височин зумовлене недостатньо розвинутою рекреаційною інфраструктурою. В межах Полонинського середньогір’я рекреаційне природо- користування є найнижчим та представлене лише кількома приватними садибами. Серед фізико-географічних районів у регіоні, дуже велике рекреаційне навантаження властиве для найчисельнішого за населенням Львівського Опілля із значною кількістю парків і лісопарків, важливих об’єктів історико-культурної спадщини та зонами відпочинку (див. рис. 3.81). Велике рекреаційне навантаження в межах Болехівського низькогір’я сформувалося за рахунок його незначної площі на території Львівської області та розміщеного у ній Цісарського урочища і кемпінгу. Аналогічно велике рекреаційне природокористування в межах Дрогоби- цького передгір’я характеризується різноманіттям закладів відпочинку від приватних садиб і санаторіїв, до нічних клубів та парків. Високий рівень рекреаційного навантаження також власти- вий для Бузько-Бродівського Полісся, де велику частину рекреаційного комплексу представлено закинутими військовими частинами, які стають щораз привабливішими для сучасних туристів. Найменш привабливими у рекреаційному природокористуванні є малоосвоєні фізико-геогра- фічні райони, на території яких відсутні значні населені пункти. Рекреаційне навантаження відсутнє в межах Ґрубешівського міжпасмового Полісся і Присвіцького горбогір’я. 460 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Рис. 3.81. Антропогенна трансформація ландшафтів Львівської області під впливом рекреаційного навантаження 461 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 3.4.7. Проблеми і ризики гірничодобувного використання Особливості територіальної диференціації природних умов і характеру гірничодобувного вико- ристання площ Львівської області зумовлюють спектр геоекологічних проблем в межах головних гірничопромислових районів ‒ Бориславсько-Стебницького, Червоноградського, Яворівському та ін., а також ділянках добування різних видів мінеральних ресурсів в околицях Львова, Дрогобича, Миколаєва, Стрия та інших населених пунктів реґіону. Серед небезпечних природно-антропогенних явищ особливе місце посідають процеси просідання у результаті підземного розроблення кам’яного вугілля та озокериту та осідання, викликане статичним навантаженням териконів, відвалів, хвостосховищ і відстійників. Деформа- ційні процеси простежуються на площі понад 120 км2, що вплинуло на функціонування всіх геосистем у зоні прояву просадочних явищ. Глибина просідання коливається, в середньому, від 0,6 до 1,5 м і рідко сягає 2,0–3,5 м (Нейко, Рудько, Смоляр, 2001). Найінтенсивніші прояви просідання та осідання виражені в межах Червоноградського ГПР. Ці процеси мають однаковий вплив на літогенну основу верхніх шарів земної кори, однак екологічні наслідки в межах гео- систем різні. Охоплення просіданнями верхнього шару земної кори сприяє проникненню у гірські виробки підземних вод, що призводить до їх повного виснаження та утворення депресій- ної лійки, в межах якої активізуються природно-антропогенні процеси (Іванов, 2007). Населення міста Червонограда, сіл Межиріччя, Сілець і Бендюга, які частково розміщені в межах місцевостей плоских поверхонь заплав і перших надзаплавних терас, щороку страждає від техногенних повеней і паводків. Негативні деформаційні явища зумовили поширення в Червоноградському ГПР процесів затоплення, підтоплення і заболочення. В окремих, переважно безстічних місцях, утворилися антропогенні аквальні об’єкти овальної чи округлої форми, заповнені водою пониження діа- метром 100–150 м, а деякі навіть до 500–700 м (Іванов, 2009). Частина аквальних систем виникла на місці колишніх заболочених урочищ, інші з’явилися в тих урочищах, де раніше заболочення не розвивалося, та які були зайняті ріллею, луками і лісами. Підтоплені ділянки простежуються на площах населених пунктів більшості гірничопромислових районів Львівщини. Загалом для гірничопромислових районів Львівської області властиві значні трансформа- ційні зміни геосистем, що є наслідком прояву негативних природно-антропогенних процесів. Суттєво змінилися контури геосистем, що зумовлено появою нових і зростанням створених людиною гірничодобувних об’єктів, які з ландшафтного погляду являють собою антропогенні місцевості та урочища, що виникли на місці териконів, відвалів, хвостосховищ і відстійників. Відбулися зміни й у характері поверхневого стоку, у т. ч. спрямлення русел річок, повсюдне прокладення каналів і системи гончарного дренажу, поява безстічних ділянок тощо (Іванов, 2009). Більшість дослідників вважають, що у районах розроблення родовищ нафти, конденсату і вільного газу геосистеми не зазнають значної антропогенної трансформації, проте проведені геоекологічні дослідження показали протилежне. Зокрема виявлено, що сучасні нафтогазові установки є серйозними джерелами забруднення природного середовища. До негативних наслідків, що виникають унаслідок добування нафти і газу, належать: порушення гідрологічного режиму та погіршення якості поверхневих, ґрунтових і підземних вод, забруднення атмосфер- ного повітря, ґрунтового і рослинного покривів. Головними забруднювачами природно-госпо- дарських систем є відпрацьовані бурові розчини, буровий шлам, бурові стічні води, горючо- мастильні матеріали, флюїди при аварійному фонтануванні і використанні свердловин, інтен- сивні нафтогазопрояви, що виникли унаслідок порушення стану консервації покладів вугле- воднів і герметичності свердловин (Фесенко та ін., 1998). 462 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Антропогенний вплив на природно-господарські системи Борислава, як результат нафто- газодобування, має певні особливості на таких етапах: під час проведення геофізичних робіт і розвідки; під час будівництва свердловин; під час їхньої експлуатації; під час транспортування нафти і газу. Зокрема, при геофізичних дослідженнях головна небезпека забруднення довкілля пов’язана з буровими і вибуховими роботами та використанням радіоактивних елементів; під час будівництва свердловин – із знешкодженням відходів буріння та аварійними викидами нафти, газу і води; у разі їхньої експлуатації – із забрудненістю нафтою і загазованістю території родовища, що має небезпечні для людини концентрації вуглеводнів; під час транспортуван- ня – із забрудненням унаслідок прориву нафто- і газопроводів, втрати сировини залізничним та автотранспортом (Экологическая…, 1993). До головних екологічних проблем у межах Стебницьких соляних родовищ належать: засолення ґрунтового покриву при фільтрації солей з хвостосховища та під час розвіювання пиловидних соляних відходів з відвалів, виснаження і забруднення запасів підземних вод у результаті їхнього прориву у гірничі виробки, активізація процесів карстопровалення та осідання. У районі Стебницького ДГХП “Полімінерал” існує засолення поверхневих і підземних вод, головним джерелом якого є хвостосховище підприємства. Значне засолення ґрунтів від- булося під час аварії у вересні 1983 р., коли унаслідок руйнування дамби з хвостосховища у водотоки прорвалося 5 млн м3 високомінералізованих розсолів. По шляху руху розсолів відбу- лося засолення вод на відстань десятків і навіть сотень кілометрів. Відбуваються суттєві зміни у гідродинамічному режимі підземних вод у районі їхнього прориву у рудник № 2 цього підприємства. Тут утворилася депресійна яма площею понад 1 км 2, унаслідок чого рівень підземних вод понизився на 30 м, що призвело до активізації соляного карсту (Вивчення…, 1993). Під час розмивання та обвалювання соляних камер існує ризик виникнення сейсмічної хвилі інтенсивністю понад 5–8 балів за шкалою Мєдвєдєва. Це може призвести до катастро- фічних наслідків, руйнування житлових будинків, промислових споруд (у т. ч. прориву дамби Стебницького хвостосховища), санаторно-курортних закладів у Стебнику, Трускавці, Дрогобичі та прилеглих населених пунктах, до численних людських жертв (Рудько, Шкіца, 2001). Унаслідок проведення відкритого (кар’єрного) видобутку і підземної виплавки сірки в межах Яворівського ГПР сформувалися два типи порушень літогенної основи геосистем – кар’єрно-відвальний і підземно-пустотний. Вони мають певну специфіку розвитку геоеколо- гічних проблем. Кар’єрно-відвальному типу порушень геосистем відповідає докорінна зміна верхніх горизонтів літосфери, ґрунтово-рослинного покриву, забруднення та зміна рівня поверх- невих і підземних вод та інших компонентів геосистем, активізація негативних екзогенних процесів (карстово-провальних, абразійних, зсувних, ерозійних, затоплення і заболочення) тощо (Проведення…, 2004). У зв’язку з розробленням сірчаних родовищ відкритим способом почала інтенсивно розвиватися депресійна лійка реґіонального масштабу, радіус якої досягав 18–20 км (Рудько, 1996). У межах зони впливу Язівського кар’єру внаслідок пониження рівня підземних вод відбувалася активізація сульфатного карсту. На схилах довкола кар’єру і на зовнішніх від- валах активізувалися зсувні процеси. Добування сірки відкритим способом вимагало зміни русел річок, створення дренажних систем; будівництва водосховищ, що запобігають затопленню кар’єру; спорудження відвалів і хвостосховищ, об’єктів для перероблення і збагачення сірки, залізниць, автошляхів, трубопроводів тощо. Все це повністю змінило гідрологічний режим території і призвело до розвитку підтоплення і заболочення. Підземно-пустотний тип антропогенних впливів на геосистеми зумовлює трансформацію літосфери на глибинах понад 100 м, спричиняє зміну режиму підземних вод, активізацію осідання земної поверхні, карсту та інших геодинамічних процесів. Крім того, відбувається інтенсивне забруднення ґрунтово-рослинного покриву, поверхневих, ґрунтових і підземних вод та атмосферного повітря (Іванов, 1999). 463 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини В межах Роздільського ГПР аналогічно виникла низка екологічних проблем, пов’язаних зі зміною гідрогеологічних, геодинамічних, ландшафтно-геохімічних та інших параметрів (Ада- менко, 1998). Спектр проблем у районі багато в чому нагадує екологічну ситуацію, що скла- лася в межах Яворівського ГПР. Про інтенсивність геохімічного забруднення гірничопромислових районів Львівської області свідчать матеріали різних еколого-геологічних досліджень, проведені в 1988–2011 рр. (Богуцький, Волошин, Полкунова, 1997, Нейко, Рудько, Смоляр, 2001, Рудько, 1996 та ін.). Аналізуючи сумарне хімічне забруднення ґрунтів основних ГПР, варто зазначити, що зони з високим рівнем забруднення простежуються на площі близько 220 км 2 (Богуцький, Волошин, Полкунова, 1997). Зони з високим рівнем забруднення ґрунтів приурочені до районів з макси- мальним техногенним навантаженням, тобто площ розміщення збагачувальних фабрик, копа- лень, кар’єрів, відвалів чи інших антропогенних геосистем. За рівнем забруднення природно- господарських систем такі токсичні елементи, як кобальт, миш’як, свинець і сірка мають най- більші ареали геохімічних аномалій. Екологічна ситуація в межах основних гірничопромислових районів Львівської області ускладнена внаслідок надзвичайно високого рівня забруднення поверхневих і підземних вод. Головним джерелом забруднення є шахтні і стічні води підприємств та інфільтрати гірничо- промислових об’єктів. Наприклад, на території Червоноградського ГПР чимало водних об’єктів з сумарним показником хімічного забруднення понад 100, що не враховано нормами – ката- строфічно висока концентрація. Найвищі сумарні показники забруднення підземних вод (до 626,42) існують у районах відвалу та хвостосховищ збагачувальної фабрики і шахтних ставків- відстійників (Нейко, Рудько, Смоляр, 2001). Згідно з розробленою методикою оцінювання гірничодобувного впливу на регіональні геосистеми (Іванов, 2007) складено картосхему, що характеризує ступінь антропогенної транс- формації ландшафтів, зумовленої впливом гірничодобувної промисловості (рис. 3.82). Найвище гірничодобувне навантаження характерне для ландшафтів передкарпатських областей як за щільністю родовищ корисних копалин, так й обсягами накопичених гірничо- промислових відходів (понад 1,9 млрд т). За цими показниками Передкарпаття не поступається таким гірничопромисловим реґіонам України, як Донбас, Придніпров’я і Кривбас (Бент, 1997). Зважаючи на велику кількість родовищ корисних копалин, які тимчасово не експлуатують або ще розвідують, можна передбачити зростання впливу гірничих робіт на геосистеми у цьому реґіоні. Значні відносні величини гірничопромислового навантаження простежуються у межах Малого Полісся, Розточчя й Опілля, де вплив гірничодобувної промисловості вищий за загальний фон по Україні. Лише в межах Бескидського скибового низько- і середньогір’я, Стрийсько- Сянської верховини і Полонинського середньогір’я вплив гірничих робіт на реґіональні гео- системи є незначним або відсутнім. Для більшості фізико-географічних районів Львівщини властиві мала чи середня (до 20 од./ тис. км2) щільність родовищ корисних копалин. У межах ландшафтів Передкарпаття і Бескид- ського крайового низькогір’я простежуємо найвищу концентрацію ділянок мінеральних ресурсів (понад 30 од./тис. км2), особливо у Дрогобицькому і Стрийському передгір’ї. До інших осередків щільного розміщення родовищ корисних копалин відносимо Ратинське Полісся і Бібрське горбогір’я. Найвища концентрація родовищ, які розробляють, станом на 2017 р. характерна для Бес- кидського крайового низькогір’я (28,4 од./тис. км2) і Дністровського Передкарпаття (28,1 од./ тис. км2), особливо Орівського низькогір’я і Дрогобицького передгір’я, що може ускладнити екологічну ситуацію в їхніх межах (Іванов, Ковальчук, 2003). У порівнянні з 1970‒1980 рр., обсяги розроблення мінеральної сировини сьогодні є незначними. Найбільше корисних копалин добувають у межах Західноєвропейської рівнини (2,1 млн т), особливо у Ратинському Поліссі і Бібрському горбогір’ї. Великі обсяги видобування мінеральних ресурсів аналогічно властиві для ландшафтів Сянського і Дністровського Передкарпаття. 464 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Рис. 3.82. Антропогенна трансформація ландшафтів Львівської області під впливом гірничодобувного навантаження 465 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Загалом, у межах Львівської області з 30 індивідуальних ландшафтів гірничодобувного впливу зазнали 27 (90 %) ландшафтів, що займають 96,7 % площі регіону. В окраїнних фраг- ментах ландшафтів Люблінської і Волинської височини та Полонинського середньогір’я не виявлено покладів корисних копалин. Найсильніший ступінь трансформації геосистем властивий для Ратинського Полісся, що пов’язано з добуванням і збагаченням кам’яного вугілля Червоно- градським ГПР. Дещо нижчий рівень трансформації склався в межах Яворівського Полісся, Бібрського горбогір’я, Дрогобицького і Стрийського передгір’я та пов’язаний з інтенсивним розробленням сірки, нафти, газу і будівельних матеріалів. У межах ще восьми ландшафтів Львів- щини гірничодобувне навантаження є вищим за середні показники по Україні. 3.4.8. Оцінювання антропогенної трансформації ландшафтів Антропогенні зміни ландшафтів Львівської області переважно пов’язані з лісівництвом, луків- ництвом, рільництвом, меліорацією тощо. Екологічні наслідки цих змін позначаються у структурі земельних угідь, яка історично склалась у межах кожної реґіональної ландшафтної одиниці. Протягом останніх 100–150 років геосистеми регіону зазнали ще й потужного промислового, у т. ч. й гірничодобувного впливу. Аналіз характеру загального господарського використання ландшафтів Львівщини має важливе значення для розуміння сутності антропогенних змін природно-господарських систем та оцінювання ландшафтно-екологічної ситуації в них. Нагадаємо, що у структурі угідь Львівської області переважає рілля, яка займає 34,5 % території реґіону. Зокрема, більшість площ орних земель осушена гончарним дренажем (20,6 %). Друге місце посідають площі, вкриті лісом (31,7 %). Третє – пасовища, сіножаті і луки (18,5 %), четверте – населені пункти і промислові зони (5,9 %). Однак структура земельних угідь усклад- нена площами, зайнятими гірничопромисловими об’єктами, такими як кар’єри, відвали, хвостосховища тощо, а також порушеними гірничодобувною промисловістю територіями унаслідок їхнього підтоплення, просідання, засолення тощо. Аналіз структури земельних угідь показав, що на різні гірничопромислові потреби виділено 74 тис. га або 3,4 % площі області. На основі порівняння схеми фізико-географічного районування Львівської області з відпо- відними топографічними і землевпорядкувальними картами та дешифрованими космознімками розраховано показники площ основних земельних угідь для реґіональних ландшафтних оди- ниць (табл. 3.6). Специфіка природних умов і ресурсів у межах ландшафтних областей і районів Львівщини зумовили істотні відмінності в інтенсивності прояву антропогенних впливів у кожній з них. Наприклад, у Бескидському скибовому низько- і середньогір’ї частка лісових земель є найвищою у реґіоні (до 82–85 %), а промислові території практично відсутні. Проте у Дністровському Передкарпатті лісові ділянки займають лише 17 % її площі, тоді як під ріллею перебуває понад 70 %, а під порушеними гірничодобувною промисловістю землями – 4,8 % (Іванов, 2007). Аналогічні відмінності спостерігаємо у всіх ландшафтах регіону. Наслідки господарського використання ландшафтних областей і районів пов’язані з форму- ванням у їхніх межах порівняно стійких антропогенних станів, які називають антропогенними модифікаціями. Необхідною умовою їх виявлення є оцінювання ступені антропогенної транс- формації реґіональних ландшафтних одиниць. Аналізуючи антропогенне перетворення території Львівської області у розрізі різнорангових фізико-географічних одиниць, слід відзначити, що навіть на рівні фізико-географічних районів територія не відноситься до класу надмірно транс- формованих. Ландшафти Західноєвропейської рівнини є середньоперетвореними, а решта території – перетвореними. Така ситуація зумовлена розташуванням в межах цієї рівнини облас- ного центру, до якого тяжіють промислове, селітебне, рекреаційне, дорожньо-транспортне та 466 Геоекологія Львівської області Таблиця 3.6 Господарське використання у фізико-географічних областях Львівської області Рілля карст стави кар’єри сіножаті сіножаті Відвали, пасовища і відстійники Просідання, Підтоплення Водосховища, Осушена рілля, Хвостосховища, Ліси, чагарники, багаторічні сади Луки, пасовища, Населені пункти, промислові зони Індекс реґіональної Загальна площа, км² км2 % км2 % км2 % км2 % км2 % км2 % км2 % км2 % км2 % км2 % ландшафтної одиниці A 5436 2250 41,4 524 9,6 930 17,1 1332 24,6 321 5,9 20 0,4 17 0,3 17 0,3 7 0,1 18 0,3 II 506 30 6,0 43 8,5 281 55,6 108 21,3 39 7,8 – – 1 0,2 1 0,2 – – 3 0,4 IV 3264 1449 44,4 248 7,6 261 8,0 1061 32,5 176 5,4 20 0,6 16 0,5 13 0,4 7 0,2 13 0,4 VI 1666 771 46,2 233 14,0 388 23,3 163 9,8 106 6,4 – – – – 3 0,2 – – 2 0,1 Б 6400 2146 33,5 524 8,2 1285 20,2 1674 26,2 540 8,4 36 0,6 73 1,1 35 0,5 33 0,5 54 0,8 I 414 23 5,5 35 8,4 255 61,7 63 15,2 29 6,9 1 0,3 4 1,0 1 0,3 – – 3 0,7 III 2893 1167 40,3 174 6,0 223 7,7 1033 35,7 205 7,1 29 1,0 31 1,1 9 0,3 8 0,3 14 0,5 V 3093 956 30,9 315 10,2 807 26,1 578 18,7 306 9,9 6 0,2 38 1,2 25 0,8 25 0,8 37 1,2 В 9930 4142 41,8 1161 11,7 1375 13,8 2209 22,3 798 8,0 29 0,2 42 0,4 49 0,5 47 0,5 77 0,8 VII 2467 474 19,2 160 6,5 614 24,9 871 35,3 217 8,8 15 0,6 17 0,7 25 1,0 30 1,2 44 1,8 VIII 3406 698 20,5 266 7,8 692 20,3 1338 39,3 313 9,2 14 0,4 17 0,5 24 0,7 17 0,5 27 0,8 IX 1203 812 67,5 231 19,2 33 2,8 – – 114 9,5 – – 8 0,7 – – – – 4 0,3 X 1466 1259 85,9 139 9,5 6 0,4 – – 60 4,0 – – – – – – – – 2 0,2 XI 1220 773 63,2 325 26,6 30 2,4 – – 92 7,5 – – – – – – – – – – XII 168 126 75,2 40 24,0 – – – – 2 0,8 – – – – – – – – – – Разом 21766 8538 39,2 2209 10,1 3590 16,5 5215 24,0 1659 7,6 85 0,4 132 0,6 101 0,5 87 0,4 149 0,7 467 Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини інші види природокористування, що відбувається за рахунок скорочення частки територій вкритих природною рослинністю. Водночас у цій фізико-географічній країні розташовано більшість об’єктів Червоноградського ГПР. Окрім цього частка лісів тут нижче оптимального рівня, що суттєво знижує стійкість території до різних видів антропогенного навантаження. Незважаючи на значні площі лісових масивів і природоохоронних територій та об’єктів у Кар- патах, територія цієї країни відноситься до перетвореної за рахунок значного антропогенного освоєння Передкарпаття як в селітебному, так і промисловому і дорожньо-транспортному напрямі. Оскільки Карпатська гірсько-лісова область висотної поясності у Львівській області спів- падає з фізико-географічною країною Карпат, її територія також відноситься до перетвореної. Натомість, ландшафти Західноукраїнської провінції зони широколистяних лісів і Поліської про- вінції зони мішаних лісів є середньо перетвореними, до яких приурочене значне антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище. Також ці зони зазнають значного сільсько- господарського освоєння, понад 40 % площ використано у сільському господарстві. Серед фізико-географічні областей найменш перетвореними є території бескидських і вододільно-верховинських ландшафтів, які є слабо перетвореними за рахунок значних площ лісових угідь, на фоні незначного сільськогосподарського, селітебного і промислового наванта- ження (рис. 3.83). Ландшафти Люблінської височини і Стирського Малого Полісся відносимо до перетворених територій. Незважаючи на те, що в межах Стирського Малого Полісся є значна частка земель сільськогосподарського призначення, рівень антропогенної трансформації гео- систем урівноважено значними за площею (понад 33 %) лісовими масивами, яким характерні найнижчі показники трансформації території. Для геосистем Люблінської височини властиві одні з найнижчих показників лісистості, проте частка інших видів природокористування, для яких характерними є високі коефіцієнти перетвореності території є аналогічно низькими. Саме тому цю фізико-географічну область відносять до перетвореної. Що ж до решти фізико-географічних областей, то їхні території є середньо перетвореними. Зокрема, ландшафти Сянського і Дністров- ського Передкарпаття зазнають антропогенної трансформації за рахунок значного сільсько- господарського освоєння як населенням, так і фермерськими господарствами, а також тут найвищі показники у регіоні житлової і промислової забудови, густа дорожньо-транспортна мережа на тлі незначних площ з природною рослинністю. Сприятливі природні умови Волин- ської і Західноподільської височин та Бузького Малого Полісся, зумовили активне їхнє сільсько- господарське і поселенське освоєння. В межах цих фізико-географічних областей функціонує Північний економічний район, що дає змогу віднести цю територію до категорії середньо- перетворених. Значного антропогенного навантаження зазнають геосистеми Розточчя та Опілля із значними показниками промислового, селітебного і військового освоєння території за урів- новаженої обсягу сільськогосподарських і лісовкритих площ. Під час аналізу антропогенної трансформованості ландшафтів Львівської області у розрізі фізико-географічних районів вирізняємо найвразливіші геосистеми, які потребують важливих управлінських рішень щодо удосконалення системи природокористування. Незважаючи на територіальну близькість Равського Розточчя і Львівського Опілля, які віднесено до категорії сильноперетворених фізико-географічних районів, чинники, за якими сформовано цю ситуацію відрізняються. Так, для Львівського Опілля властиві вищі, ніж для Равському Розточчі показники сільськогосподарського освоєння (зокрема фермерськими господарствами), найвища частка земель промисловості, кар’єрів, селітебних територій, закладів сфери послуг, значні площі забу- довані, при невисоких показниках лісистості території. Натомість, аналогічні показники для Равського Розточчя є значно нижчими, а лісистість вища за оптимальну, проте близько 25 % площі фізико-географічного району зайнято військовим полігоном, що й зумовлює значне антропогенне перетворення ландшафту. За рахунок незначних площ у Львівській області та значного сільськогосподарського освоєння (понад 85 %), геосистеми Іваницького міжпасмового Полісся і Присвіцького горбогір’я відносено до сильноперетворених (див. рис. 3.83). 468 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Рис. 3.83. Ступінь антропогенної трансформації ландшафтів Львівської області 469 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Передкарпатські ландшафти відносимо до середньоперетворених територій, оскільки вони є недостатньо залісненими, зазнають значного антропогенного впливу внаслідок сільсько- господарської діяльності (понад 60 % площ), промислового освоєння територій, щільної дорож- ньо-транспортної мережі та вищої, ніж у решти районів, частки військових територій. До серед- ньоперетворених територій включаємо й опільські ландшафти (окрім Львівського Опілля), лісистість яких суттєво нижча за оптимальну, а ступінь сільськогосподарського освоєння тери- торії є надвисоким (понад 70 %), високими є й показники селітебного навантаження. Серед поліських ландшафтів до цієї категорії належать Підподільське окраїнне Полісся, Яворівське Полісся, Ґрубешівське міжпасмове Полісся, Радехівське окраїнне Полісся, які мають нижчі показники лісистості від оптимальної і понад 50 % земель сількогосподарського призначення. Для Яворівського Полісся властива висока частка земель промисловості, дорожньо-транспортної мережі, забудованих і військових територій (див. рис. 3.83). Подільські ландшафти відносимо до категорії перетворених територій. Таку ситуацію зумовило те, що ці райони мають лісистість вище оптимального рівня, проте значні площі є у сільськогосподарському використанні, а Бережанське і Вороняцьке горбогір’я мають високі значення селітебного навантаження. Аналогічна ситуація властива і для частини поліських ланд- шафтів (Ратинського, Желдецького і Бузько-Бродівського Полісся). Хоч лісистість в межах Желдецького Полісся є нижчою за оптимальні показники, проте до нього приурочено одні з найвищих значень заповідності території (6,75 %) і тому, не зважаючи на значну частку земель у сільськогосподарському користуванні (понад 50 %), цей фізико-географічний район включено до категорії перетворених територій. Найнижчий ступінь антропогенної трансформації природного середовища властивий для території бескидських і вододільно-верховинських ландшафтів Карпат, окрім Добромильського низькогір’я, яке зазнає вищого сільськогосподарського і поселенського навантаження порівняно з іншими фізико-географічними районами Карпат. 3.4.9. Геоекологічне районування З’ясування особливостей антропогенного навантаження на реґіональні ландшафти Львівської області слугує вихідною та обов’язковою складовою геоекологічних досліджень реґіону. Важливою при цьому є оцінювання екологічного стану природно-господарських систем, яка, головно, залежить від їхньої антропогенної трансформованості. Порівняльний аналіз ланд- шафтної карти з картосхемами антропогенної перетвореності та екологічних аномалій, які відображають геохімічне забруднення території (Барановський та ін., 1996; Мельник, 1997), дає змогу виокремити в межах Львівської області шість груп геосистем за їхнім екологічним станом: 1) умовно незмінені (дуже сприятливі екоумови); 2) дуже слабозмінені (сприятливі екоумови); 3) слабозмінені (помірно сприятливі екоумови); 4) середньозмінені (задовільні еко- умови); 5) сильнозмінені (погіршені екоумови); 6) дуже сильнозмінені (незадовільні екоумови). У межах Львівської області зберіглися поодинокі геосистеми, які можна зачислити до умовно незмінених. До них належать лише гірські місцевості Полонинського середньогір’я. Надзичайно слабозміненими зі сприятливими екоумовами слід вважати ландшафтні системи, вкриті переважно лісовими масивами, що близькі до корінних фітоценозів. Такі геосистеми характерні для Бескидського скибового середньогір’я, віддалених від населених пунктів фраг- ментів Стрийсько-Сянської верховини, а також для природоохоронних територій Розточчя та Опілля. До слабозмінених з помірно сприятливими екоумовами зараховують геосистеми з переважанням вторинних лісових угруповань, які є умовно чистими, місцями помірно забруд- неними. Такі геосистеми властиві для більшості місцевостей Бескидського крайового низькогір’я і Стрийсько-Сянської верховини та окремих ландшафтів в межах Розточчя та Опілля. 470 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. Значні площі на Львівщині займають середньозмінені ландшафтні системи із задовіль- ними екологічними умовами. Це більшість ландшафтів області Малого Полісся, значна частина – Опілля і Передкарпаття. Для них властиве переважання орних, частково меліорованих земель з великою часткою (понад 30 %) лісів поряд із незначними урбанізованими і промисловими територіями. Середньозмінені геосистеми переважно помірно забруднені, а навколо локальних джерел впливу – забруднені. Для сильнозмінених ландшафтних систем із погіршеними еко- умовами характерним є домінування за площею орних і меліорованих земель з незначною часткою лісів, значним заселенням та інтенсивним промисловим і гірничодобувним впливом. Зокрема, вони переважають у межах Сянського і Дністровського Передкарпаття та Люблінської і Волинської височин. За рівнем забруднення сильнозмінені геосистеми трапляються різні – помірно забруднені, забруднені і дуже забруднені. Дуже сильнозмінені ландшафтні системи з незадовільними екологічними умовами поширені лише фрагментарно в межах гірничопромислових районів Львівської області (Черво- ноградського, Яворівського, Новороздільського, Бориславсько-Стебницького і Миколаївського) та міста Львова. У них є панівним шахтне чи кар’єрне розроблення корисних копалин, наявна щільна мережа населених пунктів і доріг, високий рівень розораності й меліорованості земель тощо. Рівні геохімічного забруднення геосистем змінюються від забруднених до надзвичайно забруднених у зонах гірничодобувних і промислових екологічних аномалій. Заключний етап аналізу екологічного стану ландшафтів Львівській області полягає у групу- ванні реґіональних фізико-географічних одиниць за подібністю екологічних умов та виокрем- ленні геоекологічних (еколого-географічних) районів та областей, тобто геоекологічному району- ванні. Таке районування є особливим різновидом систематизації, суть якого полягає у поділі території на рівноцінні, ієрархічно підпорядковані природно-господарські системи (Міщенко, 2011). Аналізу підлягають не лише екоумови ландшафтних систем, що зумовлені впливом урба- нізації і розвитком промисловості, а й екоумови, що склалися в геосистемах унаслідок їхнього традиційного господарського використання. На основі порівняльного аналізу ландшафтної і ландшафтно-екологічної карт, схеми фізико-географічного районування і цілої серії часткових еколого-ландшафтних карт здійснене еколого-ландшафтне районування Львівської області (рис. 3.84). При цьому виділено п’ять геоекологічних областей (екообластей) і 15 геоекологічних районів (екорайонів) (Іванов, 2007). Коротко розглянемо найхарактерніші особливості екологічної ситуації в геоекологічних областях і районах. Волинська екообласть представлена на Львівщині лише невеликою своєю частиною і збігається з Люблінською і Волинською височинами. Екологічну ситуацію в межах екообласті потрібно вважати погіршеною з переважанням сильнозмінених ландшафтних систем. Окрім незначної за площею частини Червоноградського ГПР, яка розміщена на півночі екообласті, інші значні промислові і гірничодобувні території відсутні. Малополіська екообласть за ступенем антропогенного навантаження є досить неодно- рідною і характеризується значною часткою середньозмінених і навіть слабозмінених геосистем. Однак екологічна ситуація у ній напружена, а подекуди навіть наближена до катастрофічної. Це зумовлено розробленням кам’яного вугілля в межах Червоноградського ГПР, що призвело до утворення екоаномалії з найвищими рівнями геохімічного забруднення, яка займає значні площі, розвиваються процеси просідання і затоплення та накопичення значних обсягів відходів унаслідок вугледобування. Погіршена екологічна ситуація в межах Буського екорайону виникла через надмірне заселення, розорювання і меліорації геосистем та ускладнилась у результаті видобування покладів будівельних матеріалів. Подібно до Малополіської екообласті, екологічний стан ландшафтних систем Західно- Подільської екообласті також досить різноманітний. На фоні слабо- і середньозмінених гео- систем Розтоцького і Подільського екорайонів, погіршеними екологічними умовами виокремлю- 471 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.84. Геоекологічне (еколого-ландшафтне) районування Львівської області Еколого-ландшафтні райони: 1. Сокальський, 2. Жовківський, 3. Радехівський, 4. Буський, 5. Розтоцький, 6. Львівський, 7. Перемишлянський, 8. Ходорівський, 9. Яворівський, 10. Мостиський, 11. Дрогобицький, 12. Калуський, 13. Східницький, 14. Сколівський, 15. Турківський. 472 Геоекологія Львівської області Інтегральне оцінювання трансформаційних процесів в геосистемах 3.4. ються Опільський і Львівський екорайони. Погіршена екологічна ситуація у цих екорайонах пов’язана з інтенсивною урбанізацією території та розробленням покладів будівельної сиро- вини. Характерною є активізація карстопровальних процесів і накопичення відходів збагачення самородної сірки Роздільським ДГХП “Сірка”. У Передкарпатській екообласті склалася погіршена, а в окремих екорайонах навіть напру- жена ландшафтно-екологічна ситуація. Зокрема, в Дрогобицькому екорайоні переважають дуже сильнозмінені ландшафтні системи з незадовільними екологічними умовами, що зумов- лені видобуванням солей, нафти, газу, конденсату, озокериту тощо. Геосистеми майже суцільно розорані й осушені, густо заселені і покриті щільною мережею транспортних шляхів. В екообласті наявні значні гірничопромислові геохімічні аномалії, що виникли під час розроблення покладів вільного газу і конденсату (Опарська, Угерська і Дашавська), самородної сірки (Яворівська і Подорожненська), калійної, магнієвої і кам’яної солі (Стебницька), нафти, газу та озокериту (Бориславська), в яких екоумови наближені до критичних. Екологічну ситуацію у Карпатській екообласті загалом можна оцінити як задовільну з переважанням слабо- і середньозмінених ландшафтних систем зі сприятливими екологічними умовами. Лише в окремих місцях Східницького екорайону вона є погіршеною, що пов’язано з розробленням нафтогазових покладів. Природні екологічні умови цієї області зазнали най- менших змін у Львівській області. Загалом, екологічні райони вирізняються один від одного, головно, через специфіку ланд- шафтної будови досліджуваної території. Саме природні умови Львівської області у більшості випадків визначають особливості структури землекористування, розміщення промислових підприємств, транспортних магістралей або районів розроблення корисних копалин, а відпо- відно й сучасні екологічні умови кожного району. Важливу роль ландшафтно-екологічні умови відіграють у просторовому плануванні і розвитку економіки регіону. 473 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 3.5. СУЧАСНІ НАПРЯМИ ВИРІШЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ 3.5.1. Оптимізація екологічного стану геосистем гірничопромислових територій Аналізуючи питання антропогенної трансформації геосистем гірничопромислових територій, слід паралельно розглядати й питання їхньої оптимізації. На думку М. Гродзинського, оптимі- зація геосистем – це дії, спрямовані на їх переведення у стани, в яких вони здатні найефектив- ніше виконувати певні господарські функції, не зазнаючи при цьому небажаних змін протягом тривалого часу (Гродзинський, 1995). Під оптимізацією природного середовища варто розуміти пошук найкращої зі всіх існуючих за даних умов технічно здійснимої й економічно обґрунто- ваної можливості його покращання (Горев, Пелешенко, Кирпичный, 1992). Оптимізація гео- систем спрямована на досягнення гармонійного й зрівноваженого стану між формуючими її природними, господарськими та соціальними складовими (Клюев, 1992). Головною ознакою досягнення зрівноваженого стану геосистем є високий рівень здоров’я населення й безкон- фліктність природного середовища. Оптимізація геосистем передбачає реалізацію вибраного з багатьох можливих найдоцільнішого варіанту науково обґрунтованих заходів, який забезпечує створення найкращих умов тривалого та стійкого виконання геосистемами (у нашому випадку гірничопромисловими і постмайніговими) сукупності соціально-економічних, екологічних і природоохоронних функцій (Гриневецький, 1990). Під оптимізацією гірничопромислових територій слід розуміти складний процес керованих дій (управління) в межах геосистем як у процесі видобування і збагачення корисних копалин з метою їхнього раціонального використання, так й після розроблення покладів мінеральної сировини для забезпечення ефективного виконання різних господарських функцій. У свою чергу, під оптимізацією геосистем гірничопромислових територій слід розуміти систему заходів, які спрямовані на відновлення та підвищення їхньої продуктивності, господарської, природо- охоронної та естетичної цінності, а також на оптимальну реконструкцію і планування природно- господарських систем. Складовими частинами оптимізації геосистем гірничопромислових тери- торій є їхня рекультивація і ревіталізація. Оптимізаційні заходи передбачають обґрунтування шляхів їх здійснення, виявлення природних і соціально-економічних обмежень, визначення певного виду природокористування та аналіз наслідків діяльності людини. Вони поєднують технологічно досконале, економічно вигідне й розраховане на перспективу раціональне розроб- лення покладів корисних копалин, використання інших природних ресурсів, захист геосистем від надмірного антропогенного навантаження, активне регулювання розвитку екзогенних про- цесів, а також збереження цінних історико-культурних і природно-заповідних об’єктів. Гірничопромислові ландшафти після завершення розроблення корисних копалин і лікві- дації гірничодобувного підприємства оптимізують у різних напрямах – із забезпеченням макси- мально ефективного виконання ними певної виробничої функції (наприклад, сільсько- чи лісо- господарської), утворенням рекреаційних зон, природоохоронних об’єктів із збільшенням їх ландшафтного і біотичного різноманіття або відтворенням наближеного до природного стану. Водночас оптимізація цих геосистем передбачає визначення ступеня їхньої антропогенної трансформації. Нерідко ці напрями протирічать між собою або ж є повністю несумісними (як, наприклад, виробничий гірничодобувний і природоохоронний). Тому першим етапом опти- 474 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. мізації геосистем вважають визначення ландшафтно-екологічних пріоритетів розвитку гірничо- промислових територій. Воно полягає у ранжуванні напрямів у порядку їх значущості для певного гірничопромислового району з урахуванням унікальності його природних умов, сучасної екологічної ситуації, спеціалізації виробничого комплексу, а також тенденцій і потреб соціально- економічного розвитку (Рудько, Іванов, Ковальчук, 2019). За рівнем важливості окремих функцій гірничопромислових територій можуть суттєво розрізнятися, проте на сьогодні пріоритет залишається за екологічними (природоохоронними) функціями, а саме за відтворенням природних умов, збереженням біоти, забезпеченням стій- кості геосистем до антропогенного навантаження. При оптимізації геосистем гірничопроми- слових територій саме ці функції є головними, тобто заплановані заходи повинні бути орієн- товані насамперед на забезпечення життєдіяльності і здоров’я населення та виключення екологічних ризиків і конфліктних ситуацій між господарськими функціями геосистем та їх природними особливостями (Гродзинський, 1995). Окрім визначення екологічних пріоритетів, оптимізація геосистем гірничопромислових територій має ґрунтуватись на формулюванні їхніх оптимальних екологічних станів у природному і соціофункціональному відношенні. Із соціо- функціональної точки зору оптимальними вважають стани, в яких геосистема здатна виконувати певні функції максимально ефективно. При цьому завдання полягає в окресленні параметрів геосистеми, за яких значення показників ефективності її функціонування досягають максимуму або проектованого рівня. Результатами оптимізації стану гірничопромислових територій можуть бути такі рішення (Іванов, 2018): покращання екологічного стану геосистем; регулювання інтенсивності прояву небезпечних екзогенних процесів; заходи щодо рекультивації породних відвалів, відстійників, проммайданчиків тощо; формування належних умов для ревіталізації антропогенно-трансфор- мованих геосистем; обґрунтування й реалізація системи геоекологічного моніторингу; удоско- налення структури землекористування та створення природоохоронних об’єктів; музеєфікація і ревалоризація історичних обʼєктів гірництва. Результатом дослідження може виступати й обґрунтування неможливості оптимізації гірничопромислової території чи об’єкту, що пов’язане з об’єктивними природними чи технічними обмеженнями або з соціально-економічною недо- цільністю. Розглянемо особливості оптимізації геосистем гірничопромислових територій у Львівській області на прикладі головних гірничопромислових регіонів і районів: Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну (Червоноградського району), Західноукраїнської нафтогазоносної провінції (Бориславського району), Передкарпатського сірконосного басейну (Роздільського та Яворівського районів), Передкарпатської соленосної провінції (Стебницький району). Червоноградський гірничопромисловий район. Район видобування і збагачення кам’яного вугілля, що сформувався довкола Червонограда, Соснівки і Гірника відносять до екологічно небезпечних регіонів України, в межах якого докорінних трансформаційних змін зазнало. На жаль, закриття частини вугільних шахт суттєво не покращило екологічну ситуацію, тому варто акцентувати увагу на пошуку шляхів оптимізації стану природно-господарських систем регіону. Небажані зміни природного середовища та небезпечні екологічні ситуації перебувають під контролем підрозділів Міністерства вугільної промисловості, Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, місцевих адміністрацій тощо (Іванов, 2011). Тривалий час здійснюють практичні заходи: гасіння териконів і відвалів, виположування їх схилів, розбирання перегорілої породи для потреб будівництва, фітомеліорація техногенно порушених земель, очищення шахтних і стічних вод. Зрозуміло, що позитивний екологічний ефект ці заходи дають, однак радикально не вирішують проблеми. Водночас існують проекти завантаження гірських порід назад у шахти з метою заповнення підземних порожнин чи протипаводкові заходи, які на жаль далекі від реалізації. 475 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.99 р. № 1606 “Про реструкту- ризацію вугільної промисловості” закриттю підлягають усі нерентабельні шахти (25–30 % від загальної кількості діючих підприємств). Не оминув процес ліквідації збиткових шахт і Черво- ноградський гірничопромисловий район (ГПР). На сьогодні закінчено ліквідацію п’яти вугільних підприємств, а саме шахт № 1 “Червоноградська” (1996), № 5 “Великомостівська” (2000), “Бен- дюзької” (2006), “Візейської” (2015) і “Зарічної” (2015), що складає 41,7 % від їхньої загальної кількості у районі. Найближчим часом буде розпочато закриття ще трьох шахт, а їхнє число перевищить половину усіх вугільних підприємств Червоноградського ГПР. Більшість закритих шахт здано в експлуатацію у 1956–1960 роках і відпрацювали практично усі доступні промислові запаси кам’яного вугілля за категоріями А+В+С 1. Ще однією вагомою причиною закриття шахт вважається надзвичайно сильна екологічна напруга у межах відпо- відних шахтних полів, що призвела до активізації процесу підтоплення населених пунктів та угідь, руйнування будівель і комунікацій, забруднення усіх складових природного середовища, погіршання якості поверхневих, ґрунтових і підземних вод, розвитку захворювання населення тощо. Саме погіршання екологічного стану викликало першочергову ліквідацію шахти № 1 “Червоноградська”, на шахтних полях якої розміщений Червоноград. Здається, що ліквідація збиткових вугільних шахт може вирішити більшість екологічним проблем досліджуваних районів. Однак при усій візуальній “простоті” цього питання, процес закриття нерентабельних шахт надзвичайно складний. Тому розвиток небезпечних екзогенних процесів унаслідок необґрунтованого їхнього закриття є набагато сильнішими, а наслідки набагато жахливішими, ніж під час їхньої експлуатації. Загалом, закриття нерентабельних шахт Львівсько-Волинського басейну зумовлює розвиток цілої низки негативних екзогенних процесів, у зв’язку з чим у проектах ліквідації шахтних підприємств варто передбачити відповідні заходи щодо охорони природного середовища. Окрім цього, у зв’язку із складним, часом критичним, геоекологічним станом геосистем слід удосконалити систему моніторингових робіт. Унаслідок ліквідації вугільних шахт звільнюються й підлягають рекультивації землі, що зайняті проммайданчиками, породними відвалами та ставами-відстійниками з подальшим їх господарським використанням. Проектами ліквідації шахт передбачено засипання стволів і влаштування огорожі довкола забетонованих майданчиків стволів, руйнування всіх будівель, що не мають господарського значення (рис. 3.85). Після рекультивації ці площі можна викори- стовувати під будівництво, городи, випас худоби. Наприклад, на території шахт № 1 “Червоно- градської” і “Бендюзької” вже діють різні установи і цехи малих підприємств. Здебільшого рекультивовані землі перебувають у незадовільному екологічному стані: захисні огорожі розібра- Рис. 3.85. Влаштування тимчасової огорожі довкола Рис. 3.86. Руйнування будівель і споруд шахти клітьового ствола шахти “Візейська” в межах “Візейська”. На задньому плані – залишений перекопаного і засміченого проммайданчику адміністративний корпус шахти 476 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. ні, а площі проммайданчиків занедбані, зарослі деревами і чагарниками, перекопані й сильно засмічені промисловим та побутовим сміттям (рис. 3.86). Корисні компоненти та мікроелементи в гірських породах шахтних відвалів, придатні для видобування, відсутні. Суміш з пісковиків, аргілітів й алевролітів з окремих відвалів вико- ристовують для виробництва будівельних матеріалів, відсипання дамб, баластування доріг тощо. Згідно з проектами ліквідації вугільних шахт передбачено часткове розбирання породних відвалів із подальшим проведенням гірничотехнічної й біологічної рекультивації. Сьогодні рекультиваційні роботи на ліквідованих шахтах перебувають на різних етапах. Частину відвалів рекультивовано раніше, на інших активно ведуть планування території, відсипають родючий шар ґрунту. Однак більшість відвалів залишається не рекультивованими, на них відбуваються процеси формування постмайнінгових геосистем (рис. 3.87). Навіть після закриття шахт і проведення рекультиваційних робіт породні відвали зали- шаться основними джерелами забруднення природного середовища. Високий вміст екологічно небезпечних елементів у породах шахтних відвалів зумовлюватиме забруднення ґрунтового покриву, ґрунтових і підземних вод, деградацію рослинного покриву та впливатиме на життє- діяльність людини. Поряд із породними відвалами на кожній шахті існував відкритий склад вугілля, який є потужним джерелом забруднення довкілля. На ліквідованих шахтних підпри- ємствах склади засипані шаром ґрунтосуміші. У межах територій закритих шахт розміщені стави- відстійники, які потребують спускання чи відкачування шахтних вод, зневоднення донного осаду (шламу), засипання залишкових пустот гірськими породами сусідніх відвалів, демонтажу облад- нання, рекультивації їх майданчиків із відновленням ґрунтово-рослинного шару (рис. 3.88). З метою оптимізації процесу ліквідації вугільних підприємств України створена ДХК “Укр- вуглереструктуризація”, яка відповідає за проведення еколого-геологічних робіт з оцінювання наслідків ліквідації шахт. Інженерно-геологічні аспекти закриття нерентабельних шахт Червоно- градського ГПР розглянуті у проектах їх ліквідації (наприклад, Проект…, 2001). Цікаві дослід- ження у напрямку вивчення екологічних змін геологічного середовища та створення системи гідрогеологічного моніторингу виконано Львівсько-Волинською ГРЕ (Исследовать…, 1997). Звернемо увагу на значний обсяг цікавих науково-дослідних проектів і наукових робіт, спрямованих на розроблення оптимізаційних заходів щодо покращення екологічного стану природного середовища. Варто лише згадати роботи Г. Рудька, Ю. Скатинського, Н. Смоляр, які розпочали новітній етап вивчення спектру актуальних екологічних проблем у районі (Нейко, Рудько, Смоляр, 2001; Рудько, Скатинський, Смоляр та ін., 1997). Головні результати геоеколо- гічних досліджень Є. Іванова викладено у монографіях (Іванов, 2007, 2009) і статтях (наприклад, 1 2 3 Рис. 3.87. Заростання проммайданчика (1) і відвалів Рис. 3.88. Залишкові ємності ставів-відстійників (2, 3) шахти № 5 “Великомостівська”, ліквідованої шахтних вод ПАТ “Львівська вугільна компанія” у 2000 р. (космознімок Google Earth) з донними осадами 477 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Іванов, 2011). Узагальнимо викладені у цих роботах висновки і рекомендації щодо оптимізації екологічного стану геосистем Червоноградського ГПР. Оптимізація стану повітряного середовища в межах басейну залежить від комплексу технологічних і спеціальних заходів, що спрямовані на скорочення обсягів викидів та зниження їхніх приземних концентрацій. Серед технологічних заходів головними вважаємо такі: вико- ристання прогресивнішої технології очищення викидів, переведення шахтних котелень на газ та застосування рециркуляції димових газів. Спеціальні заходи передбачають поступове скоро- чення неорганізованих викидів, очищення й знешкодження шкідливих речовин із димових газів, покращання умов розсіювання викидів. Для зменшення обсягів забруднення атмосфер- ного повітря слід налагодити контроль за процесом горіння породних відвалів і прискорити проведення протипожежних робіт. Особливу увагу слід приділити оптимізації екологічного стану поверхневих, ґрунтових і підземних вод Червоноградського ГПР. Оскільки основну масу води використовують на питне й промислове водопостачання, необхідно передусім обмежити втрати води. Із цією метою слід підвищити технічний рівень експлуатаційних систем водозабезпечення, установити засоби обліку й контролю використання водних ресурсів, перейти на нові (у т. ч. безводні) технології виробництва. Необхідно заборонити скидання стічних і шахтних вод без очищення з копалень. Шахтні води ліквідованих шахт не матимуть негативного впливу на природне середовище, оскільки гірничі виробки не виходять на земну поверхню (за винятком засипаних вертикальних стволів). Закриття шахт сприятиме скороченню скидання високомінералізованих шахтних вод в обсязі 2,3 млн м3/рік (Исследовать…, 1997). Для оптимізації використання земель регіону слід забезпечити оптимальне співвідно- шення в структурі угідь між ріллею, луками, лісами та землями, зайнятими водними об’єктами. Таке оптимальне співвідношення для району повинно становити 40–50 : 15–25 : 15–20 : 2–5 %. Пропонуємо розробити довготерміновий план скорочення частки ріллі за рахунок виведення з експлуатації еродованих земель та заміни їх екостабілізуючими угіддями (луками й сіножа- тями). Перспективним виглядає збільшення площ під фруктовими садами та багаторічними ягідниками. Однак першочерговим завданням уважаємо доведення лісистості регіону до опти- мального рівня (15–17 %). Передусім лісистість можна підвищити за рахунок заліснення пород- них відвалів і проммайданчиків ліквідованих шахт, а також створення лісових масивів на еродо- ваних та низькопродуктивних землях, які практично не придатні для ведення землеробства. Тут доцільно сформувати лісові насадження з акації, дуба, вільхи, ясена, берези, сосни й інших порід. Інтенсивний розвиток небезпечних екзогенних процесів у межах породних відвалів шахт і кар’єрів будівельної сировини в межах Червоноградського ГПР потребує проведення рекульти- вації порушених земель. Проектами ліквідації шахт (наприклад, Проект…, 2001) передбачено розбирання вершин відвалів з подальшим гірничотехнічним плануванням та фітомеліорацією на вирівняних поверхнях. На шахтах № 5 “Великомостівська” і 1 “Червоноградська” такі роботи вже завершено, а на ще трьох шахтах проводиться гірничотехнічне планування. Рекультиваційні роботи частково проведені й на недіючих відвалах діючих шахтах. Результати рекультивації породних відвалів різні. В одних випадках продовжують інтенсивно розвиватися небезпечні екзогенні процеси, які не дають змогу укорінитися й вижити висадженій або самовідновленій рослинності, а в інших ‒ відновлення ґрунтового і рослинного покривів пройшло вдало. Породу відвалів продовжують необґрунтовано використовувати для виробництва будівельних мате- ріалів, баластування доріг, будівництва дамб тощо. Це сприяє поширенню забруднення токсич- ними елементами ґрунтів, поверхневих, ґрунтових і підземних вод басейну. Результати геоекологічних досліджень (Баранов, 2008) підтверджують необхідність про- ведення рекультивації ґрунту із попередньою нейтралізацією кислотності породи, підсипанням органічних компонентів та насадження дерев і трав як акумуляторів важких металів як засобу 478 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. фіторемедіації ґрунту, що сприятиме зменшенню надходження важких металів у поверхневі, ґрунтові і підземні води. Високі показники кислотності водних витяжок із породи (3,0‒5,1 од. рН) вказують на необхідність вапнування ґрунтів відвалів під час їхньої рекультивації. На основі оцінювання екологічної стану геосистем Червоноградського ГПР прогнозовано трансформаційні зміни природного середовища на найближчі десять років. Згідно з прогнозом, придатними для господарського використання залишаться лише 60 % площі досліджуваних територій. Особливу увагу слід звернути на обґрунтування схеми оптимізації існуючої геоеко- логічної моніторингової мережі та програми моніторингу, що сприятиме реалізації завдань екологічної реабілітації басейну. Головними складовими оптимізованої схеми геоекологічного моніторингу вугледобувних районів виступатиме існуюча мережа моніторингу поверхневих і підземних вод, ґрунтів, а також запропоновані нами спостережні станції, пости й пункти за інтенсивністю прояву небезпечних екзогенних процесів. На жаль, протипаводкові заходи не дають належного ефекту. Сьогодні УкрНІІпроектом розроблено проектну документацію щодо побудови каналу р. Рата – р. Західний Буг з метою відведення надлишкових вод від поселень (Проект…, 2001). Проект покликаний позбавити мешканців Сільця і Межиріччя від щорічного підтоплення домівок, прибудов й городів. Шлях каналу мав пролягати вздовж західної окраїни Соснівки, неподалік від міської лікарні й церкви Господнього Преображення. Гідромеліоративна споруда повинна пересікати зону затоплення й прилеглі підтопленні і заболочені ділянки, що ускладнює її будівництво. Водночас, канал мав б й позитивні екологічні наслідки, зокрема призвів до пониження рівня ґрунтових вод й позбавив від підтоплення підвали будинків і гаражів. Попри позитивні й негативні сторони будівництва, на нашу думку, таке проектне рішення необґрунтоване з погляду гідроекологічої доцільності, а тому може стати дорогим і малоефективним. Однак аналогічні непрактичні проекти нерідко реалізовують, вбачаючи вигоду у “великих будівництвах”. З метою захисту вищевказаних населених пунктів від підтоплення у 2003 р. ПІ “Львівдіпро- водгосп” розробили проект “Захисту присілка Вільшина с. Сілець і с. Межиріччя від підтоплення і затоплення” (Захист…, 2003), а у 2008 р. ВАТ “Гірхімпром” ‒ “Комплексний проект екологічної реабілітації Сокальського району Львівської області” (Комплексний…, 2013). Цими проектами передбачено будівництво водовідвідних каналів із встановленням шлюзів-регуляторів, комп- лексні заходи від підтоплення населених пунктів, будівництво дамб, реконструкція існуючих каналів тощо. Проте, у зв’язку із недостатнім фінансування, проекти реалізовано частково або взагалі не реалізовано. Із метою зменшення площ затоплення і підтоплення необхідно відносити або організу- вати нові дренажі вздовж залізниць та автодоріг, створити додаткові канави для затриманих текучих вод на низькій і високій заплаві. Нижні частини схилів відвалів варто задернувати й посадити тут чагарниками. Існуючі водовідвідні канали сприяють пониженню рівня ґрунтових вод, тому рекомендуємо підтримання їх робочого стану. Для прогнозування місць прояву зон затоплення і підтоплення за умов закриття шахт та обґрунтування заходів щодо зменшення негативних наслідків варто вести конструктивно-географічні дослідження із використанням ГІС-технологій ще під час розвідування вугільних родовищ. За умов відсутності таких дослід- жень слід створити систему управління режимами підземних і ґрунтових вод на основі реґіо- нальної і локальної моніторингової мережі. Згідно з правилами рекультивації відвалів (Правила…, 2007) рекультивація повинна здійснюватися шляхом нанесення ґрунтосумішей потужністю 0,5 м із подальшим залісненням і залуженням, однак в умовах сучасної економічної кризи класична рекультивація є економічно неможливою і недоцільною. Водночас на породних відвалах, що складені крупноуламковими породами та у районах розроблення породи, які спричиняють трансформацію форм рельєфу, природне заростання відбувається надзвичайно повільно. Саме тому, екологічно дієвим та еко- номічно вигідним виходом із цієї ситуації є фітомеліорація (Баранов, Гавриляк, Телегус, 2010). 479 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Значний вплив на швидкість відтворення ґрунтового і рослинного покривів гірничопро- мислових геосистем мають форми мікро- та мезорельєфу (Моторина, Овчинников, 1975). Гумусоутворення і гумусонагромадження досягають максимуму в межах геосистем з оптималь- ними гідротермічними параметрами у різних замкнених пониженнях як результат кращого розвитку рослинності за таких умов, а також завдяки додаткового привнесення дрібнозему водостоками зі схилів. Саме за таких умов у межах гірничопромислових об’єктів відбувається найшвидший процес ґрунтоутворення. Проведені геоекологічні дослідження підтвердили помилковість висновків щодо необ- хідності виположення форм мезорельєфу і зменшення площі відкосів. Так, проектом ліквідації шахти “Візейська” (Проект…, 2001) передбачено проведення гірничотехнічного етапу рекуль- тивації породного терикону із створенням нових вирівняних форм рельєфу (рис. 3.89). Однак, це призведе до трансформації існуючих форм рельєфу, ущільнення верхніх шарів гірських порід, зниження їх фільтраційної здатності, активізації лінійної ерозії, знищення існуючих осередків дрібнозему, ґрунтового і рослинного покривів. Саме тому, вважаємо, що варто здійснювати рекультивацію породних на основі ландшафтного підходу з урахуванням вже існуючих форм рельєфу. Фітомеліораційні заходи слід проводити без гірничотехнічного вирівнювання його поверхні. Зважаючи на здатність породних відвалів до самозаростання, необхідно сприяти проявам цієї властивості, використовуючи форму фітомеліорації, яка передбачає збереження сформова- них фітоценозів. Це дасть змогу уникнути гірничотехнічного етапу рекультивації та запобігти знищенню ґрунтового і рослинного покривів. Окремі властивості самовідновлених рослинних угруповань можна підсилювати або змінювати через впровадження швидкоростучих рослин, що здатні утворювати велику підземну і надземну масу та збагатити ґрунтосуміші органічними речовинами (Башуцька, 2005). Доповнення фітоценозів окремими ділянками слід проводити із врахуванням тенденцій природного поширення рослинності та самовідновлення її по площі відвалів. Наявність горбистих форм мікрорельєфу створює різноманітні екологічні ніші, що у свою чергу сприяє утворенню ґрунтового і рослинного покривів. а) Додаток А.76. Цифрова модель рельєфу терикона шахти “Візейська” (форми рельєфу б) Додаток А.54. Цифрова модель рельєфу терикона шахти “Візейська” (форми рельєфу станом на 2007 р.) згідно з проектом ліквідації вугільного підприємства [624]) Рис. 3.89. Проект рекультивації породного відвалу ліквідованої шахти “Візейська” а) сучасні форми рельєфу; б) форми рельєфу згідно з проектом ліквідації вугільного підприємства (Проект…, 2001); в) трансформація існуючих форм рельєфу внаслідок проведення гірничотехнічного етапу рекультивації Додаток А.77. Трансформація існуючих форм рельєфу внаслідок проведення гірничотехнічного в) етапу рекультивації терикону шахти “Візейська” 480 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Для саджання на породних відвалах Львівсько-Волинського басейну слід рекомендувати сосну звичайну, робінію псевдоакацію і вербу козячу й не лише як ґрунтоутримуючі рослини, але і рослини-фіторемедіатори важких металів (Баранов, Гузь, Гавриляк та ін., 2010). Іншою рослиною-фіторемедіантом є очерет звичайний, який варто засаджувати в інфільтраційних канавах і зонах підтоплення довкола відвалів (Баранов, Книш, Блайда та ін., 2012). Однак для створення стійкого фітомеліоративного покриву на породних відвалах варто використовувати інші види рослин. Для закріплення поверхні відвалів необхідно висаджувати види рослин, які утворюють найвище проективне покриття на початкових етапах сукцесії, а саме куничник наземний, моркву дику, енотеру дворічну, хаменерій вузьколистий, тонконіг лучний тощо. Для швидкого підвищення родючості породних субстратів слід висівати лядвенець рогатий, люцерни серповидну і посівну, донник білий, конюшину повзучу та ін. Активність азотфіксуючих рослин підвищується за умови внесення азотних та органічних добрив, однак такі заходи збільшують вартість фітомеліоративних робіт (Башуцька, 2006). За умов низького вмісту гумусу (до 2 %) у ґрунтосумішах відвалів варто використовувати лісокультури робінії звичайної і карагани дерев’янистої. При цьому робінію звичайну можна висаджувати на усіх поверхнях відвалів як головну породу, обмежуючі її частку лише на схилах північної експозиції. На верхніх платоподібних і міжтерасних поверхнях доцільно висаджувати обліпиху крушиновидну (Башуцька, 2005). Під час формування фітомеліоративного покриву вугільних відвалів слід враховувати існу- ючі форми рельєфу. На пологий (до 6‒7°) схилах необхідно створювати соснові насадження із незначною домішкою берези пониклої. На схилах крутизною понад 7° насаджують сосново- дубові посадки із чергуванням трьох рядів сосни звичайної з двома рядами дубу черешчатого. На південних і західних схилах варто вирощувати чисті соснові культури з домішкою берези пониклої і горобини звичайної. На верхніх платоподібних поверхнях відвалів, які рекультивовані насипними ґрунтосумішами, трирядні посадки глоду одноматочкового слід чергувати з одним рядом сосни звичайної. Також на різних формах рельєфу можна вводити ґрунтопокращуючі чагарники бруслини європейської і крушини ламкої (Кучерявий, 2003). Фітомеліорація породних відвалів пришвидшить відновлення антропогенно трансформованих геосистем та їхнє повер- нення у господарське використання, зокрема з метою організації рекреаційних зон. Заліснені терикони служать джерелами для заготівлі садивного матеріалу для фітомеліорації інших від- валів. Бориславський гірничопромисловий район. Для рекультивації проммайданчиків довкола нафтових свердловин варто проводити перепланування і формування ділянок, зручних для подальшого використання у господарстві, поверхневий шар яких має бути складений відкла- дами, які придатні для нанесення родючого шару ґрунту і подальшої біотичної рекультивації. Важливу увагу у процесі фітомеліорації й озеленення постмайнінгових геосистем слід надавати підбору рослин, стійких до засолення й забруднення нафтою ґрунтів. Над цим питанням працю- ють не лише окремі дослідники, а й цілі наукові установи, зокрема Львівський національний університет ім. І. Франка, Львівський національний лісотехнічний університет, Дрогобицький національний педагогічний університет ім. І. Франка, Інститут фізико-органічної хімії і вуглехімії НАН України та Інститут екології Карпат НАН України. Проведення гірничотехнічного етапу рекультивації в межах відвалів озокеритодобування вважаємо не доцільним. Це зумовлено формуванням сприятливого мікроклімату і режиму зволоження та стабільністю агрохімічних показників ґрунтосумішей. Загалом, сформований рельєф відвалів сприяє самовідновленню рослинного покриву та може бути використаний для фітомеліорації й організації рекреаційної зони (рис. 3.90). Для визначення асортименту перспективних рослин для рекультивації відвалів Борислав- ського родовища озокериту, у 2009 р. вченими кафедри екології Дрогобицького національного 481 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.90. Схема просторового планування рекреаційної зони “Бориславський озокерит” (Іванов, 2015) педагогічного університету ім. І. Франка створено модельну ділянку площею 0,12 га на не- зарослій частині відвалів озокеритодобування. У садивні місця із внесеним родючим ґрунтом потужністю 0,4 м засаджували різновікові сіянці сосни звичайної, ялини європейської, обліпихи крушиновидної й осики. Із цього асортименту висаджених порід найкращим приживленням володіють обліпиха та осика. Хвойні породи погано переносять засоленість ґрунту. Водночас, відсутність рослин попередників й посушливі умови спричиняли пересихання субстрату й заги- бель рослин. Однак практично усі сіянці обліпихи збереглися, що свідчить про їхню адаптацію до природних умов відвалів (Розробка…, 2010; Цайтлер, Скробач, Сеньків, 2010). Цікавими є результати досліджень, які присвячені пошуку меліорантів для відновлення рослинного покриву на відвалах озокеритовидобування. Найкращим меліорантом для вирощу- вання культур рослин на висипах виявилися осади стічних вод (Дрозд, Клепач, 2014). Авторами доведено, що показники росту трав’яних рослин на ділянках із осадами стічних вод вищі, ніж при їх вирощуванні на компості, тирсі чи перегної. При цьому високий адаптаційний потенціал до природних умов відвалів виявив райграс однорічний. Науковцями цього ж університету також вивчені процеси природного заростання росли- нами нафтозабруднених територій (Цайтлер, 2012). Ними встановлені сукцесійні стадії та схема керованого відновлення фітоценозів за допомогою таких видів рослин: для заплав, понижених і заболочених ділянок – осока шершава, комиш лісовий, бульбокомиш морський; для схилових і вододільних поверхонь – деревій звичайний, куничник наземний, ситник членис- тий, кульбаба лікарська. Серед цих видів найбільше довгокореневищних рослин, які мають велику екологічну пластичність і життєздатність, що й визначає їхню перспективність для фітомеліорації. Інтенсивність фітомеліорації в межах нафтозабруднених територій залежить від фізико- та агрохімічних властивостей ґрунтів і ґрунтосумішей. Розлита нафта частіше переміщується у 482 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. глибину ґрунтового профілю і рідко формує плями на земній поверхні шляхом горизонтального розтікання. Просочування нафти у ґрунт заважає випаровуванню легких вуглеводнів, які є токсичними для рослинності. У свою чергу, тверді ґрунтові частки зменшують токсичність нафто- продуктів за рахунок абсорбції. На швидкість біодеградації вуглеводнів також впливає темпе- ратура і рН середовища (Філяк, Сибірний, Юрим, 2008). На основі вивчення впливу абіотичних чинників на деградацію нафти у ґрунті концентра- цією 10 % (100 г/кг) у перші дні після забруднення, коли найтоксичніші вуглеводні легкої фракції випаровуються, виявлено, що процес деструкції нафтопродуктів відбувається досить активно: через дві доби кількість випаруваної нафти становила 39,78 %, через три доби – 45,9 %, а на 11-ту добу – 53,5 % (Джура, Шевчик, Романюк, Терек, 2011). Отже, провідна роль у деградації токсичних нафтопродуктів з ґрунту належить процесам випаровування. Подальша деструкція вуглеводнів проходить за участю живих організмів (мікроорганізмів і рослин), які розклада- ють важкі фракції нафти й відновлюють фізико-хімічні властивості забруднених природних систем (Джура, 2011). Найкращі результати щодо очищення ґрунтів від нафтового забруднення аналогічно пока- зала обліпиха крушиновидна, яка успішно адаптується до екстремальних умов нафтозабруд- неного ґрунту, покращує його фізико-хімічні властивості, збагачує азотовмісними сполуками та зменшує кількість нафти у ґрунті. Цей спосіб забезпечує сумарне очищення ґрунтів від нафто- вого забруднення до 92,7 % (Романюк, Шевчик, 2013). При цьому зменшується токсичність не лише в обліпихових заростях, але й на відстані 4‒6 м від їх меж завдяки розростанню кореневої системи обліпихи. Колектив кафедри фізіології та екології рослин Львівського національного університету ім. І. Франка вивчає екологічні проблеми деградації ґрунтів, техногенно забруднених нафтою і нафтопродуктами та досліджує можливості фіторекультиваційних технологій як екологічно безпечних і рентабельних заходів (Горон, Джура, Романюк та ін., 2012; Джура, Романюк, Гон- сьор та ін., 2006; Джура, 2011 та ін.). Лабораторні дослідження, проведені вченими цього ж університету, виявили, що особливу толерантність до забруднених нафтою ґрунтів проявляє осока шершава, біб кормовий і соя культурна (Джура, Цвілинюк, Терек, 2006; Фецко, Терек, Баранов та ін., 2012). При цьому авторами визначено вміст важких металів у нафтозабруд- неному ґрунті й у дослідних рослинах, які росли в умовах нафтового забруднення та виявлено реакцію на його вплив (Карпин, Джура, Цвілинюк та ін., 2009). Зокрема, за результатами досліджень встановлено толерантність до нафтозабруднених ґрунтів осоки шершавої, яка, роз- множуючись кореневищами, захоплює ділянки сильного забруднення ґрунту (понад 100 г/кг), позитивно впливає на його фізико-хімічні і мікробіологічні властивості, покращує повітряно- водний режим, стимулює зростання чисельності й активності мікроорганізмів, що забезпечує біодеградацію нафти у ґрунті. Вуглеводні розкладаються, головно, бактеріями, водоростями і грибами. Незважаючи на те, що ці організми у відкладах, ґрунтах, поверхневих, ґрунтових і підземних водах є повсюди, частка гетеротрофних мікроорганізмів, що здатні утилізувати нафту та інші вуглеводні є різ- ною – 6‒82 % видів грибів, 0,13‒50 % бактерій, 0,003‒100 % водоростей (Філяк, Сибірний, Юрим, 2008). При цьому сукупність різних мікроорганізмів впливає на їх утилізацію ефективніше, ніж поодинокі мікроорганізми. Відомо, що представники макрофауни ґрунтів (дощові черв’яки) також беруть участь у деградації нафти у ґрунті (Іванців, Кречківська, Бусленко, 2013). Оскільки ґрунтові субстрати антропогенно-трансформованих геосистем є прикладом багатофакторного впливу на рослини, то покращення умов їхнього росту і розвитку потребує низки засобів стимуляції, а саме використання добрив (нітроамофоски), мулу ставів, відходів золовідвалів, глауконіту (Цайтлер, 1999). Водночас, для несхожих постмайнігових геосистем варто використовувати різні схеми реалізації рекультиваційних робіт із врахуванням особливості рівнів нафтового забруднення та утворення ґрунтового і рослинного покриву. 483 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Роздільський та Яворівський гірничопромислові райони. Антропогенні та антропогенно-транс- формовані геосистеми в межах Передкарпатського сірконосного басейну за особливостями форм техногенного рельєфу та придатністю для рекультивації поділяють на дві групи: землі, порушені у процесі відкритого (кар’єрного) гірничого розроблення і землі, трансформовані під час виконання свердловинних гірничих робіт (підземної виплавки сірки). Розглянемо пропозиції щодо оптимізації для цих груп геосистем гірничопромислових територій. На жаль, досвіду рекультивації сірчаних родовищ накопичено небагато. У 70–80-их роках ХХ ст. здійснено часткову рекультивацію зовнішніх відвалів № 4 і 6 Подорожненського рудника шляхом вирівнювання поверхні, відсипання родючих суглинків та внесення мінеральних добрив. Однак спроби використання у сільському господарстві рекультивованих площ не дали належ- ного результату, оскільки водотривка основа відсипаної ґрунтосуміші зумовлювала підтоплення угідь після зливових опадів (Гурла, Оліферчук, 2011). У 1994 р. інститут “ПромНДІПроект” (м. Київ) розробив проект ліквідації і рекультивації Північного Роздільського кар’єру. Головні проектні рішення були типовими для тогочасних проектів. На дні кар’єру і скельних дренажних уступах передбачено водоізоляційний глинистий екран товщиною 15 м. Для попередження зсувних процесів запроектовано відсипання підпірної призми під кутом 7˚ та виположення бортів. Загальна вартість робіт тільки з ліквідації кар’єру склала у цінах 2002 р. 146,0 млн грн. (Проведення…, 2006). Проект виконано без проведення інженерно-геологічних і геофізичних досліджень щодо визначення меж зсувонебезпечних територій, моделювання якості води водойми за різними сценаріями затоплення. Після припинення розроблення сірчаних покладів ще актуальніше постало питання про рекультивацію ГПТ. У 1999 р. Інститут гірничо-хімічної промисловості (ВАТ “Гірхімпром”) розпо- чав роботу над проектами ліквідації сірчаних карʼєрів та відновлення порушених геосистем в зонах їхнього впливу (Проект…, 1999). Вже у 2003 р. розпорядженнями Кабінету Міністрів України затверджено проекти рекультивації порушених гірничими роботами земель в межах Яворівського і Роздільського ДГХП “Сірка”. У процесі розроблення проектів варто виокремити два різночасові концептуальні етапи. На першому етапі проектувальних робіт (1999–2002 рр.) ВАТ “Гірхімпром” розробляв технічні рішення згідно із вимогами нормативних документів і використанням зарубіжного досвіду. На другому етапі спеціалістами інституту запропоновано альтернативні дешевші проектні рішення, які ґрунтувалися на самовідновленні геосистем. На основі зарубіжного досвіду, ВАТ “Гірхімпром” розробив так звані “оптимальні” варіанти проектів із здійсненням цілого ряду рекультиваційних робіт: екранування дна водойм, форму- вання мілководних зон і берегової лінії, проведення біотичної рекультивації тощо (Відновлен- ня…, 2001). Ці проектні рішення визнані обґрунтованими, однак через високу кошторисну вартість їхнє фінансування не розпочато. Жодних робіт, окрім відкачування сірководневих вод з карʼєрів, не проводили. Підтримування сірчаних карʼєрів у стані сухої консервації було еконо- мічно недоцільним та викликало низку екологічних проблем, зокрема активізацію небезпечних екзогенних процесів і забруднення поверхневих вод. У 2004 рр. ВАТ “Гірхімпром” розробив нові проектні рішення, які суттєво відрізнялися від польських і німецьких аналогів. В основу проектів закладено використання процесів самовідновлення постмайнінгових геосистем (Проведення…, 2004; Провести…, 2004). Власне ці проекти прийнято за основу для оптимізації геосистем сірча- них підприємств. Спектр екологічних, економічних і соціальних проблем районів розроблення сірчаних покладів варто розглядати у контексті екологічної безпеки та євроінтеграційних процесів. Адаптація до вимог спільної політики Європейського Союзу виявилася складним завданням для Польщі, як має досвід реалізації проектів організації рекреаційних зон в межах сірчаних карʼєрів і ділянок підземної виплавки сірки (ПВС). Вже сьогодні Україна потребує поступового наближення власної політики до стандартів ЄС у рамках стратегії сталого розвитку, зокрема й у питаннях рекультивації постмайнінгових геосистем. 484 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Карʼєрно-відвальні геосистеми в межах Передкарпатського сірконосного басейну посту- пово заростають деревною і трав’яною рослинністю, що свідчить про потенціал природного відновлення ґрунтового і рослинного покриву. На жаль, процеси самовідновлення порушених земель проходять надто повільно. Саме тому в межах антропогенно-трансформованих гео- систем слід проводити комплекс інженерно-технічних, агротехнічних, лісогосподарських, меліоративних та інших робіт з відновлення родючості порушених земель та покращання функціонування природно-господарських систем. Ефективність рекультивації карʼєрно-відваль- них геосистем залежить від рівня ґрунтових вод і меж затоплення сірчаних кар’єрів. Необхідність швидкої ліквідації негативних наслідків кар’єрного способу видобування сірки та прискорення відновлення рослинного покриву зумовили необхідність формування штучних лісових насаджень. Основним завданням фітомеліорації є відтворення наближеного до корінного деревостану, а саме того, що формується у певних природних умовах і характе- ризується домінуючою породою, яка відповідає місцевим лісовим умовам. Під час створення лісових культур найчастіше використовують невибагливі до ґрунтових умов деревні породи. В межах Яворівського ДГХП “Сірка” у 2004–2010 рр. проведено толоки із висадження саджанців сосни звичайної, берези повислої, дуба звичайного, дуба північного, дуба скельного, дуба червоного та акації білої (Геник, 2012). На жаль, прижилося лише близько 10 % дерев. Це свідчить про високі показники вмісту сольового залишку і сірки. У процесі штучного заліснення порушених земель використовували значне видове різно- маніття деревних порід, серед яких найкраще прижилися сосна звичайна, береза повисла і дуб звичайний. Дослідження лісових культур сосни звичайної на рекультивованих схилах Яворівської водойми показали добру приживлюваність виду, яка становить від 59,09 до 78,57 %. Аналіз лісівничо-таксаційних показників створених одночасно культур сосни свідчить про значні коли- вання у діаметрі (5,5–47,4 мм) і висоті (30–178 см) (Геник, 2012). Загалом, лісові культури, що зростають на ембріоземах і техноземах, свідчать про можливу успішність рекультивації карʼєрів і відвалів сірчаних родовищ за допомогою культур змішаного складу за участю дуба звичайного та домішок вільхи чорної, берези бородавчатої і сосни звичайної. Незважаючи на низьку продук- тивність, ці насадження відзначаються достатньою біологічною стійкістю, однак є вразливими до антропогенного навантаження (Мануїлова, 2005). Успішність здійснення фітомеліорації залежить, головно, від правильного підбору комп- лексу агротехнічних та лісокультурних заходів у відповідності до екологічної специфіки геосистем певного району розроблення самородної сірки. Важливе значення має підбір та послідовність використання фітомеліорантів. Проведення фітомеліоративних заходів повинно забезпечити формування стійких рослинних угруповань із використанням препарату мікоризації лісопосадкового матеріалу (Копій, Мокрий, Оліферчук, 2009). Прибережні зони заповнених водоймами кар’єрних виїмок та підтоплювані прикарʼєрні схили потребують фітомеліоративних заходів з метою припинення розвитку ерозійних процесів шляхом створення очеретяних смуг та ділянок гігрофільної деревно-чагарникової рослинності, зокрема вільшняків і верболозів. Природними фітомеліорантами в умовах складних поверхонь прикар’єрних ділянок виступають такі види як люцерна, буркуни білий і лікарський, конюшини лучна і повзуча; в сухих умовах місцезростання – польовиці, булавоносець, типчак, тонконіг; у свіжих і вологих умовах – мітлиця, грястиця, костриця, тимофіївка; в сирих умовах – бухарник, райграси (Мануїлова, 2004). На зовнішніх відвалах слід застосовувати технічне виположення рельєфу й терасування крутих і нестійких схилів, налагодження моніторингової мережі (рис. 3.91). Першочерговими етапами фітомеліорації є ґрунтопокращуючі агротехнічні заходи із застосуванням багаторічних трав. Типовими бобовими фітомеліорантами для супіщаних ґрунтосумішей вважають астрагал солодколистий, люцерну, окремі види буркуну і конюшини; для глинистих та мергельних ґрунто- сумішей – вовчуг польовий. Протягом кількох років на площах з трав’яними культурами варто за- 485 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини а) б) Рис. 3.91. Оптимізаційні заходи довкола Яворівської водойми: а) пункт гідрогеологічного моніторингу; б) створення фітомеліоративних насаджень стосувати сидерацію з подальшою висадкою піонерних деревних та чагарникових рослин, а у міжряддях доцільним є продовження застосування ґрунтопокращуючих агротехнічних заходів із використанням низькорослих бобових культур. На відвалах з гребенистим та горбистим рельє- фом садіння чагарникових та деревних порід і посів бобових культур слід здійснювати біо- групами (Мануїлова, 2005). На схилах карʼєрів і зовнішніх відвалів, де фрагментарно проявляються ерозійні процеси, ефективними природними фітомеліорантами є куничник наземний, очерет звичайний і підбіл звичайний. Особливих стабілізаційних заходів потребують нижні і круті частини схилів відвалів. В таких місцях доцільно висаджувати колючі та повзучі чагарники, а саме зіновать руську, жимолость татарську й ожину. Середні частини схилів є найстабільнішими. Тут доцільно ство- рювати деревні і чагарникові насадження та формувати луки. На кар’єрних схилах в умовах недостатнього зволоження добре зростають такі трави: польовиці, булавоносець, тонконіг, овсяниця; у зволоженіших умовах – мітлиця, грястиця, костриця, тимофіївка. Особливу увагу слід надавати кутнику лучному, пирію повзучому, бухарнику, райграсу, які є цінними кормовими травами (Мануїлова, 1999). На початкових етапах лісогосподарського напряму рекультивації варто створювати фіто- меліоративні насадження деревних й чагарникових видів верб (шляхом садіння живців та кілків), а також вільхи чорної і сірої, обліпихи крушиновидної, горобини звичайної, бузини чорної з метою закріплення відкладів на зсуво- та ерозійнонебезпечних схилах (див. рис. 3.Н). Водночас слід саджати такі азотфіксуючі породи, як аморфу кущову і робінію псевдоакацію у верхніх частинах схилів карʼєрів і відвалів, а в підніжжях цих схилів – вербу козячу, тополю бальзамічну, березу бородавчасту. На плоских, виположених і понижених поверхнях з добре розвиненим трав’яним покривом, переважно з очерету звичайного і куничника наземного, перед заліснен- ням варто застосовувати випалювання цих рослин та переорювання ґрунту смугами. 486 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Метод ПВС сформував специфічний спектр екологічних проблем, що не властивий для видобування самородної сірки кар’єрним способом. Особливістю умов функціонування геосис- тем в межах ліквідованих ділянок ПВС є сильне закислення техноґрунтів та ембріоземів (од. рН 2,1‒4,5), яке не дає змоги відновитися рослинному покриву. Саме через пошкодження земної поверхні, відсутність чи фрагментарність рослинного покриву, після завершення розроблення сірчаних покладів активізуються флювіальні, ерозійні і суфозійні процеси, виникають підтоплені і заболочені зони. Водночас, розвиток вторинних екзогенних процесів є екологічно дестабілізу- ючим чинником, що перешкоджає як рекультивації, так і самовідновленню геосистем. Оскільки у процесі ПВС поверхні ліквідованих ділянок засмічені сіркою та забруднені високомінералізованим теплоносієм, слід проводити хімічну меліорацію. Вона передбачає зниження кислотності, яка утворилася за рахунок накопичення надлишків сірки і сірчаного ангідриду. Як хімічний меліорант можна використовувати сиромолоте вапно або флотаційні відходи збагачувальної фабрики Роздільського ДГХП “Сірка”, в яких містяться до 80–85 % CaCO3. Після хімічної меліорації на цих ділянках розкривають бурти з ґрунтово-рослинним шаром і вкривають ним площу товщиною 0,5–0,6 м (Maрискевич, Левик, Шпаківська, Бжежіньська, 2008). У такому вигляді ділянки ПВС придатні для подальшої біологічної рекультивації. Загалом, недо- статній обсяг проведення рекультиваційних робіт залишається головною проблемою для забез- печення функціонування і розвитку геосистем сірчаних родовищ. Варто відзначити, що рекультиваційні заходи на ділянках ПВС Язівського родовища дали позитивний ефект і високий вміст сірки не здійснює значного токсичного впливу на рослинний покрив. В їхніх межах сьогодні проективне покриття трав’яного ярусу становить 50‒90 %, а місцями виявлено підріст берези віком два‒три роки, тоді як на рекультивованих ділянках ПВС Немирівського рудника рослинний покрив фрагментарний або відсутній. Це свідчить про різну потенційну буферну здатність техноземів до підкислення за рахунок різного грануло- метричного складу, вмісту органічної речовини та складу ґрунтового вбирного комплексу. На етапі ліквідації і рекультивації обʼєктів сірчаного виробництва відбуваються відновлю- вано-технологічні впливи на постмайнінгові геосистеми, що мають кращі екологічні, естетичні та рекреаційні властивості. На етапі ліквідації гірничопромислових обʼєктів відбуваються такі впливи: переформування та вертикальне перепланування порушених земель; протизсувні і протикарстові заходи; інженерні заходи щодо відновлення самоплинності гідрографічної мере- жі; осушення і дренування заболочених і перезволожених території; біологічна рекультивація і фітомеліорація тощо. У світовій практиці оптимізації постмайнінгових геосистем сформувався підхід із вико- ристанням регенераційних можливостей геосистем для відновлення природно-ресурсних та екологічних функцій. Використання потенціалу рослинних угруповань, адаптованих до антропо- генних субстратів, дає можливість суттєво знизити інтенсивність прояву небезпечних екзогенних процесів і денудації техноземів та стимулюють ґрунтоутворювальні процеси. Концепція ре- натуралізації постмайнінгових геосистем є не лише екологічно обґрунтованою, а й економічно виправданою. З метою забезпечення сприятливих умов життєдіяльності мешканців прикордон- ного Яворівського району розроблено інвестиційний проект, який спрямований на створення спеціальної економічної зони “Яворів”. Реалізація цього проекту передбачає здійснення опти- мізаційних заходів в межах Яворівського ДГХП “Сірка” та прилеглих територіях. СЕЗ “Яворів” спрямована на виконання функції комплексної виробничої зони, вільної митної зони та техно- логічного парку. На звільнених виробничих площах гірничо-хімічного підприємства інвести- ційним проектом передбачено створення спільних підприємств з вироблення сірчаної кислоти, сіркопродуктів, пестицидів, засобів хімічного захисту рослин та іншої продукції. Загалом, постмайнінгові геосистеми у районах розроблення самородної сірки непридатні для традиційного сільського господарства, тому проведення їх гірничотехнічного етапу рекуль- тивації економічно не виправдане. Здебільшого виположення схилів здійснювати не доцільно, 487 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини а подекуди навіть приносить негативний ефект. При рекреаційному використанні території важливу роль відіграє її естетична привабливість, яка визначається різноманітністю форм рельєфу й рослинності, мозаїчністю елементів геосистем. Проведення фітомеліоративних захо- дів спрямоване на формування комбінованих відкритих, напівзакритих і закритих просторів з лісовими насадженнями. Зазначимо, що після завершення розроблення сірчаних карʼєрів залишилася розвинена інфраструктура: вільні виробничі площі, залізниці та автомобільні дороги, система водо- й енергопостачання. На основі промислових площ гірничо-хімічних підприємств створено понад 50 підприємств: цегельний і механічний заводи, різні виробництва будівельних матеріалів чи пінопласту, автобази тощо. Проекти екологічної реабілітації території діяльності Яворівського і Роздільського ДГХП “Сірка” вміщували схеми планування використання постмайнінгових територій із виокрем- ленням зон стаціонарної і регульованої рекреації, мисливських угідь, орнітологічних заказників, промислових зон та інших природно-господарських систем. Пізніше (у 2005–2009 рр.) спільними зусиллями КП ЛОР “Центр просторового розвитку”, інститутів “Містопроект” і “Гірхімпром” деталізовано (масштаб 1 : 5 000 – 1 : 20 000) схеми планування проектованих рекреаційних зон, які формуються на основі новостворених сірчаних водойм. На жаль, ці проектні рішення на сьогодні практично не реалізовані. У 2009 р. першою опрацьовано схему планування Яворівської водойми та її околиць. Цим проектом передбачено створення унікального рекреаційного комплексу з довжиною берегової смуги 10 км, що здатний прийняти до 10 тисяч відпочиваючих та мисливських угідь. Особливе місце у системі оптимізації природного середовища у районі Яворівського ДГХП “Сірка” відведено орнітологічному заказнику “Чолгинський” загальною площею 820 га. В межах гідровідвалу і тимчасового хвостосховища на початкових стадіях сукцесії відмічено 126, а сьогодні ‒ 179 видів птахів. Водночас, окремі види птахів зникли через зміни природних умов (Шидловський, Лисачук, Білонога, 2003). Розміщення рекреаційного комплексу неподалік ділян- ки міжнародної автотраси Е40 Краковець–Львів робить його привабливим. Він також межує з іншими туристично-рекреаційними об’єктами: Яворівським НПП, санаторієм “Шкло” і батьків- щиною митрополита Андрея Шептицького (с. Прилбичі Яворівського р-ну). На узбережжі новоствореного каскаду водойм у Північному Роздільському карʼєрі запропоновано створення рекреаційної зони “Водойми Опілля” загальної площею 470 га, основними напрямами діяльності якої є рекреація і спорт. Згідно з проектом, заплановано будівництво готельно-відпочинкового і спортивного комплексів, науково-дослідницького містеч- ка, пляжних зон. На жаль, на берегах водойм Глибокої і Середньої розміщені склад кислих гудронів і сміттєзвалище твердих побутових відходів, які продовжують забруднювати атмо- сферне повітря, поверхневі і підземні води. Наявність цих обʼєктів виключає можливість рекреаційного використання території. Для забезпечення якісною водою водойм необхідно провести гідроізоляцію відвалу фосфогіпсу із використанням глини внутрішніх відвалів і дамб хвостосховищ. Іншим цікавим проектом який реалізовує Центр “Регіональний розвиток” є Ново- роздільський індустріальний парк. Він має загальну площу 46,4 га, з яких 24,2 га доступно для розміщення промислових об’єктів. Парк спеціалізуватиметься на промисловості екоощадних матеріалів, продуктів і технологій, зокрема на виробництві товарів для зменшення споживання природніх ресурсів, дружніх до довкілля матеріалів, переробці вторинної̈ сировини тощо. З метою забезпечення подальшого функціонування і розвитку геосистем Подорожнен- ського рудника та прилеглих площ запропоновано надати території статус регіонального ландшафтного парку “Подорожне” загальною площею 1 629,3 га. Це дасть змогу поєднати збереження біотичного і ландшафтного різноманіття зі створенням умов для розвитку туризму і рекреації. Згідно з проектом, передбачено організацію мисливсько-рибальських угідь (1 103,6 га), садово-паркової, лісопаркової і рекреаційної зон. 488 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Загалом, у пропонованих проектах залишається чимало проблемних питань, які пов’язані із неврахуванням особливостей ландшафтної структури районів розроблення самородної сірки. Необхідно ще раз повернутися до розроблення генеральних схем організації цими районами та створення на цій основі рекреаційних зон, індустріальних парків чи інших природно-госпо- дарських обʼєктів. Стебницький гірничопромисловий район. Критична екологічна ситуація у Стебницькому ГПР склалася внаслідок прийняття свого часу неправильних технічних й екологічних рішень щодо розміщення, експлуатації і ліквідації гірничо-хімічних підприємств. Проблеми цього району набули резонансу й неодноразово піднімалися на державному і регіональному рівнях та особ- ливо загострилися в останні роки після активізації карстопровальних процесів. Невиконання природоохоронних заходів створює передумови до виникнення небезпеки для мешканців Стебника, Трускавця і Модрич. Для району обґрунтовано можливість підземного захоронення розчинів Стебницького хвостосховища на великі глибини, зокрема у вичерпані шари виробіток природного газу (Перекупко, Грухола, 2012). Для рудника № 2 Стебницького ДГХП “Полімінерал”, А. Гайдин запропоновав проект “керованого провалення” (?) земної поверхні, як економічний й екологічно сприятливий спосіб його ліквідації. Внаслідок затоплення копальні ненасиченими водами, на місці карстового провалу утвориться водойма, яка буде придатна для рекреації (Гайдин, 2007). Ці проектні висновки недостатньо обґрунтовані через не врахування існуючої інтенсивності карстопровальних і просадочних процесів та складні гідрогеологічні умови території. Над актуальною проблематикою фітомеліорації хвостосховищ калійних підприємств пра- цюють дослідники Дрогобицького національного педагогічного університету ім. І. Франка. Ними з метою визначення адаптивних комбінацій ґрунтосумішей і рослин закладено модельну ділянку в межах Стебницького хвостосховища та апробовано методику формування стійкого до засолення рослинного покриву. Розглянемо особливості утворення ґрунтового і рослинного покриву на сильнозасолених і перезволожених поверхнях карти твердої фази хвостосховища Стебницького ДГХП “Поліміне- рал”. Техногенні форми рельєфу карти “вписано” до оточуючих природних, особливо у її пів- денній і південно-східній частині. Варто відзначити поєднання в межах хвостосховища плоских поверхонь власне карти і крутих схилів різної експозиції дамби, що її підвищує над навколиш- німи природно-господарськими системами. Схема заповнення карти (місця подання пульпи трубопроводами) визначила особливості поверхонь карти. Відзначимо її ухили з південного заходу на північний схід із відносними перевищеннями у 4‒5 м. У центральній частині карти намивання пульпи у рельєфі виділяються залишки дамби-перемички, яка зумовила формування припіднятих ділянок поверхні карти. На незатоплених водоймами частинах карт розпочалося утворення ґрунтосумішей. Забарвлення субстрату залежить від вмісту солей та у повітряно висушеному стані змінюється від ясно-сірого до темно-сірого кольору. За структурою субстрат дрібнозернистий, добре змочується водою та під час атмосферних опадів утворює перезволожену кірку товщиною до 2‒5 см. В останні роки виявлено тенденції розширення ділянок, які зайняті різними стадіями заростання поверхонь: лучно-болотною, чагарнико-травʼяною і деревно-чагарниковою. У 2006 р. в межах досліджуваної території зустрічалися лише поодинокі дерева, а окраїнні частини карти заростали здебільшого галофітною і гідрофітною рослинністю, зокрема солонцем трав’я- нистим, безкільницею та очеретом звичайним. Більшість поверхонь залишалися сильнозасоле- ними й без жодних ознак рослинності. Це пов’язано із засоленням ґрунтосумішей у зв’язку з підпруженням підземних вод солоною водоймою, яка займала біля 45 % площі карти нами- вання (Рудько, Іванов, Ковальчук, 2019). 489 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Особливістю заростання території є формування піонерних стадій з рослин галофітних та солестійких екологічних груп. Слід зазначити, що на піонерних стадіях відсутні представники автохтонної флори, що свідчить про невідповідність умовам ґрунтів навколишніх природно- господарських систем. Для хвостосховища описано три основні стадії трав’яної сукцесії (Сащук, 2006). Появі піонерних видів рослин передує осушення субстрату хвостосховищ. У 2008‒2012 рр. рівень води у солоних водоймах суттєво знизився, що дало змогу поширитися на нові площі рослинним угрупованням. При цьому відбувається поступове проникнення фітоценозів за градієнтом зниження вологості і засолення ґрунтосуміші. Швидкому вимиванню солей сприяє триразове переважання кількості атмосферних опадів над випаровуванням. Поступово стає різноманітнішим склад болотно-травʼяної рослинності за рахунок кунич- ника наземного, лядвинця рогатого, полина звичайного тощо. У західній і південно-центральній частинах карти з’явилися ареали деревно-чагарникової рослинності. Тут ефективно поширю- ється береза поникла, осика, верба ламка і козяча, сосна звичайна та шипшина собача. Утворення ґрунтового і рослинного покривів продовжується й сьогодні (рис. 3.92). Швид- кість утворення фітоценозів зумовлена добрим дренуванням субстрату та інтенсивним вими- ванням солей із субстрату з вищих місць у понижені. Перепад висот між піонерними стадіями заростання часто становить лише 20‒30 см. На сильнозасолених поверхнях виникають при- підняті “острови” галофітної рослинності. Водночас відзначимо поступове підняття рівня води у водоймі, що впливає на засолення і пошкодження існуючих рослинних угруповань. На земній поверхні і рослинах формуються кристали мірабіліту і гіпсу. Для підтримування темпів зарос- тання секції твердої фази Стебницького хвостосховища необхідно регулярно знижувати рівень розсолів або повністю їх спускати у сусідню секцію рідкої фази. Рис. 3.92. Формування рослинних угруповань в межах першої секції Стебницького хвостосховища (на основі дешифрування космознімків від 28 квітня і 11 вересня 2018 р.). Умовні позначення: 1 – водойми солоні станом на 28 квітня 2018 р.; 2 – водойми солоні станом на 11 вересня 2018 р.; 3 – підтоплені зони станом на 28 квітня 2018 р.; 4 – підтоплені зони станом на 11 вересня 2018 р.; 5 – плоскі сильно засолені поверхні, без ознак рослинності; 6 – плоскі, дещо припід- няті засолені поверхні з лучно-болотними угрупованнями; 7 – плоскі припідняті слабо засолені поверхні з чагарниково-лучними угрупованнями; 8 – плоскі припідняті слабо засолені поверхні з деревно-чагарни- ковими угрупованнями; 9 – окремі дерева; 10 – насипні горби; 11 – котлован водойми; 12 – дамби. 490 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Запаси високомінералізованих розсолів рудників та відходи збагачення калійних солей Стебницького ГПР можливо використовувати для виробництва якісного безхлоридного калійно- магнієвого добрива, калімагнезії, а технічний натрій хлорид – для виробництва каустичної соди, хлору і харчової солі. Технологія перероблення калійної сировини розкрита у ряді публікацій (Костів, Карпець, 2008; Мальований, Савчук, 2013). 3.5.2. Утилізація і використання гірничопромислових відходів В останні роки у Львівській області спостерігають істотні відмінності в обсягах накопичення гірничопромислових відходів. При цьому розміри утилізації більшості видів відходів поступово зростають, а деяких (наприклад, бурових шламів, дефекатів) – навпаки лише зменшуються. Для відходів із незначною кількістю відходів (до 1–2 тис. т) відчутні суттєві щорічні коливання їхніх обсягів акумуляції. У процесі видобування, збагачення і перероблення корисних копалин на Львівщині утворюються різні види гірничопромислових відходів: розкривні, вміщуючі і шахтні породи, хвости та інші відходи збагачення, фосфогіпси, золошлаки, нафтові шлами, кам’яні і вапнякові відсіви, карбонатний пил, розсоли, шахтні, кар’єрні і стічні води тощо. Усі зазначені гірничопро- мислові відходи мають вторинну ресурсну цінність. З метою ефективного використання цих відходів Департаментом екології та природних ресурсів Львівської ОДА ініційовано розроб- лення реґіональної програми поводження з токсичними відходами. Власники відходів також вживають заходів щодо їхньої утилізації. Наприклад, існують можливості використання золо- шлаків і відходів фосфогіпсів для виробництва цементу та їхнє застосування як альтернативного виду палива. По суті, за будь-якої технології гірничого розроблення корисних копалин утворюються полігони промислових, у тім числі й токсичних відходів, які часто експлуатують з порушенням встановлених санітарних норм, що спричинює забруднення атмосферного повітря, поверхне- вих і підземних вод, ґрунтового і рослинного покриву тощо. Вони є джерелами забруднення природно-господарських систем та створюють екологічну небезпеку для життя і здоров’я населення. З урахуванням сучасного технологічного рівня, перероблення відходів у регіоні може становити 60‒65 % від загального обсягу відходів (Іванов, 2020). Геоекологічні проблеми загострюються внаслідок накопичення токсичних відходів, серед яких небезпечними є важкі метали, нафтопродукти і кислі гудрони. При цьому, до категорії високотоксичних належать лише 1‒2 % всіх промислових відходів. Аналіз структури утворення та використання токсичних відходів у Львівській області свідчить про те, що у порівнянні із попе- редніми роками ситуація суттєво не змінилася. У регіоні відсутні сучасні полігони зберігання і видалення відходів та важке становище із переробленням токсичних відходів. Через відсутність достатньої кількості підприємств, які спеціалізуються на переробленні токсичних відходів, великі їхні обсяги зберігаються на території підприємств, на яких вони утворюються. Нерідко відходів, особливо небезпечних, підприємства й навіть держави намагаються позбутися. Держави з розвинутими технологіями перероблення й утилізації небезпечних відхо- дів отримують економічний зиск від їхньої купівлі, позаяк після перероблення отримують цінні матеріали. Технологічно відсталі країни навпаки приймають небезпечні відходи, але не для перероблення, а з метою отримання коштів. Поряд із законним транспортуванням відходів існує їх незаконна торгівля. Згадаємо лише ввезення із порушенням міжнародної угоди про захист природного середовища 25 тис. т кислих гудронів на Львівщину, проблема утилізації яких остаточно не вирішена й сьогодні. 491 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Багаторічні та нереалізовані спроби у вирішенні проблеми знешкодження сховищ кислих гудронів зумовлені відсутністю достовірної інформації щодо їхніх властивостей. Всі наземні способи утилізації гудронів із сховищ (регенерація сірчаної кислоти, спалювання у печах, вироб- ництво асфальту чи домішок до бетону тощо) вважаються нерентабельними та такими, що мають негативний вплив на природне середовище. У зв’язку з цим, Інститутом геології і геохімії горючих копалин НАН України розроблено технологію використання накопичувачів та перед- бачає побудову на їхньому місці полігону з водонепроникним днищем шляхом зв’язування шаром ґрунту кислих гудронів (Стефаник, Гвоздевич, Онисковець та ін., 2000). У прогресивних державах світу (США, Японії, Франції, Німеччині та ін.) питанням ефектив- ного використання гірничопромислових відходів присвячено чимало уваги, у результаті чого рівень їхньої утилізації складає 65‒80 % (Галецький, Бент, Макогон, Польской та ін., 1995). В Україні цей показник оцінюють лише в 10‒12 %, а, відповідно, накопичені невикористані резерви вторинної мінеральної сировини. З огляду на те, що гірничопромислові відходи, що забрудню- ють природне середовище, можуть бути використані в господарстві, актуальним є питання їхньої утилізації. Використання відходів в якості вторинних ресурсів дає змогу вирішити такі важливі завдання як економія мінеральної сировини, вивільнення земельних ресурсів, запобі- гання забруднення повітряного і водного середовищ, ґрунтового і рослинного покривів, зро- стання ефективності виробництва тощо. Утилізація відходів набуває актуальності у зв’язку з ростом вартості сировини, яке супроводжує процес виснаження мінеральних ресурсів. Для сталого розвитку регіону необхідно не лише розробляти нові запаси природної міне- ральної сировини, але й техногенні, вторинні і нетрадиційні мінеральні ресурси. Згідно з про- гнозними оцінками, розроблення техногенних родовищ дало б змогу на 15‒20 % розширити сировинну базу гірничодобувної промисловості. У Львівській області обліковано 12 техногенних родовищ корисних копалин, а потенційно таких родовищ є набагато більше. Вони містять кольорові і рідкісні метали, рідкоземельні елементи, будівельну та енергетичну сировину, мінеральні добрива, вапнякові і гіпсові меліоранти тощо. Відзначимо чималі можливості для ефективного використання мінеральних ресурсів та збільшення обсягів утилізації гірничопромислових відходів у Львівській області. Для цього варто насамперед оцінити еколого-економічний ефект від розроблення техногенних родовищ, який може бути отриманий за рахунок утилізації гірничопромислових відходів. З урахуванням вели- ких затрат на утримання відвалів і хвостосховищ, а також рекультивацію земель, ресурсних податків, штрафів за наднормативні викиди і скиди шкідливих речовин такий ефект істотний. Найпростішим технологічним варіантом в утилізації відходів є вироблення будівельної сировини, що налагоджено у регіоні окремими підприємствами. Як дорожно-будівельний мате- ріал майже повсюдно використовують кам’яний щебінь, відсів і подрібнений пісок, утворений у процесі каменедробіння та каменеоброблення. Шлам також використовують як наповнювач при виробництві бетону або в дорожньому будівництві. Відходи вуглевидобування Червоноградського ГПР використовують як низькосортне паливо та для закладання відпрацьованих гірничих виробіток та для виробництва будівельної сировини. У свою чергу, відходи вуглезбагачення ПАТ “Львівська вугільна компанія” застосо- вують як енергетичну сировину шляхом його спалювання чи газифікації, одержують будівельні матеріали та сировину для влаштування насипів і рекультивації порушених земель. Загалом, основну масу гірничопромислових відходів, які утилізують, використовують для засипання відпрацьованих кар’єрних площ, забутовування підземних гірничих виробок, рекуль- тивації порушених орних і пасовищних земель. Процес переміщення видобутої гірської маси розкривних і вміщуючих порід на відпрацьовані площі набув широкого розвитку в межах головних гірничопромислових районів Львівщини. Утилізація відвалів розкривних і вміщуючих порід дає змогу скоротити їхні площі та економити земельні ресурси, а вилучення корисних компонентів з хвостосховищ, окрім економічної вигоди, сприяє очищенню складових природ- ного середовища. 492 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. 3.5.3. Використання вторинних ресурсів твердих побутових відходів Для збалансованого розвитку України утилізація побутових відходів – завдання першочергове, оскільки суттєво економить первинні ресурси та зменшує кількість відходів, які в сучасних умовах потрапляють на сміттєзвалища. Заміна первинних ресурсів на вторинні під час вироб- ництва товарів дає змогу зменшити використання енергії, витрати і забруднення води, атмо- сферного повітря. У 2017 р. ухвалено Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 р. Її основні стратегічні цілі: зниження негативного впливу на здоров’я людей та довкілля, запровад- ження системи поводження з відходами на підставі запобіжних заходів (“попереджувальний підхід”), збільшення кількості утилізованих та відновлених відходів. З 13 млн т твердих побутових відходів, які щорічно утворюються в Україні, на переробку надходить лише близько 6 %. Решта відходів складують на шести тисячах сміттєзвалищах і кількох полігонах, що займають площу понад 10 тис. га. Тверді побутові відходи є лише п’ятою частиною усіх відходів, які утворюються в Україні. Сучасний облік об’ємів та складу побутових відходів, контроль їхнього збору, пере- везення, накопичення в Україні – недосконалі. Через надто повільну реалізацію заходів з Націо- нальної стратегії управління відходами негативний вплив побутових відходів на геосистеми та здоров’я людей збільшується. Кількість утворення ТПВ та складування їх на сміттєзвалищах у Львівській області, як і в Україні загалом, зростає щороку. Водночас, ТПВ мають потужний потенціал вторинних ресурсів. За умови ретельного сортування побутових відходів з них можна вилучити до 70 % різної вторинної сировини – папір, пластик, метал тощо та відправити їх на утилізацію. З решту відходів, непридатних до вторинного використання, можна отримувати біогаз і біогумус. Львівська область має потужний потенціал вторинних ресурсів, які містяться у побутових відходах (Микітчак, Койнова, 2018). Ми проаналізуємо сучасний стан утилізації твердих побу- тових відходів області. У Законі України “Про відходи” визначено зміст терміна утилізація від- ходів – використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. Перед утилізацією необхідне оброблення (перероблення) відходів – виконання будь-яких техноло- гічних операцій, пов’язаних зі зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою їхньої підготовки до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення. В українському законодавстві, статистиці та наукових публікаціях як синоніми ути- лізації вживають такі терміни: вторинне перероблення, оброблення, перероблення відходів. У закордонних матеріалах використовують термін “ресайклінг” (Recycling). У Європі трактування терміна “утилізація” дещо вужче – перероблення відходів у продукти, матеріали або речовини для первинної чи іншої мети. Тобто лише переробку відходів, але не відновлення енергії чи переробку в матеріали, які будуть використовувати як паливо чи заповнювачі (Войціховська, Кравченко, Мелень-Забрамна, Панькевич, 2019). Утилізувати побутові відходи можна лише після їхнього сортування. Важливо розділити цінні компоненти, найпридатніші для вторинного використання, вилучити небезпечні відходи, відділити органічну складову відходів. Відповідно до методів утилізації з відходів можна отри- мувати вироби з різними якісними характеристиками. Ресайклінг передбачає переробку в той самий вид продукту. Наприклад, використану пластикову пляшку переплавляють у нову, залишки обрізки тканини переробляють у волокнисту масу, з якої виготовляють нитки і нову тканину. Окрім власне ресурсу, переробка однієї тонни пластику може зберегти 5 774 кВт·год (103 млн кДж) енергії, 48 тис. дм3 води, від 3 до 7,3 тис. дм3 бензину, 685 дм3 мастила, 30 м3 площі на звалищах (Hatti-Kaul, Törnvall, Gustafsson, Börjesson, 2007). Для отримання первинного 493 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини якісного продукту із вторинних ресурсів потрібне ретельне сортування відходів та їхнє змішу- вання з первинною (новою) сировиною. Наприклад, пластикове упакування важливо розділити не лише за видами пластику, а й за кольором. Даун-сайклінг (Dawncycling) означає переробку високоякісних матеріалів з відходів у менш якісні матеріали чи товари. З такої переробки якість нового продукту нижча ніж якість вихідного продукту. Найпоширеніший приклад даун- сайклінгу – переробка пластикових пляшок у флісові волокна, з яких вже виготовляють одяг чи килими. Ап-сайклінг (Upcycling) – це перероблення вторинної сировини з низькою якістю на більш якісний продукт. З тирси чи соломи виготовляють альтернативне органічне паливо – пелети, якими опалюють будинки. Однак, вторинні ресурси не можна переробляти на нові якісні продукти багато разів. Наприклад, більшість видів пластику піддаються ресайклінгу один або два рази. Далі вони можуть бути перероблені у одяг або поліефірне волокно методом даун-сайклінгу. Продукт даун- сайклінгу, зазвичай, не може бути більше переробленим. Наприклад, одяг з флісу, хоча і зробле- ний з ПЕТ-пляшок, не може перетворитись у результаті переробки знову на ПЕТ-пляшку. Кожен цикл переробки погіршує якість і наближає продукт до складування на звалищі. Біотермічне аеробне компостування органічної речовини у складі побутових відходів у світі почали використовувати як альтернативу спалюванню. Перші установки прямого компосту- вання ТПВ на теренах колишнього СРСР збудували ще у 1971 р. Через неякісне сортування ком- пост, отриманий на цих заводах, був низької якості не мав товарного вигляду і перетворю- вався знову у відходи. Для отримання якісного компосту з ТПВ потрібно ретельно відсортувати органічні відходи. Найкраще це роботи на рівні населення, встановлюючи окремі баки для органічних відходів на контейнерних майданчиках поблизу житлових будинків. Анаеробна ферментація – це спосіб утилізації біомаси без доступу повітря за участі бакте- рій з отриманням біогазу (вміст метану близько 70 %) та залишків перероблення у вигляді біогумусу. Технологічний процес анаеробного зброджування біомаси відбувається в спеціаль- них реакторах-метантенках без надходження кисню. Для створення максимальної кількості біогазу та якісного біогумусу важливо створити оптимальні технологічні умови в реакторі та недопустити потрапляння в реактор небезпечних побутових відходів. Вилучати біогаз методом анаеробного ферментування можна також з побутових відходів, які захоронені на сміттєзвалищах (полігонах) і не підлягають переробці. В Україні 94 % ТПВ вивозять на сміттєзвалища (полігони), більшість з яких не відповідають санітарним та екологіч- ним нормам, необладнані або взагалі стихійні. Такі об’єкти є потужним джерелом забруднення довкілля токсичними речовинами, іонами важких металів, звалищними газами, у випадку горіння сміття – забруднюють атмосферне повітря діоксинами, фуранами і біфeнілами. Концен- трації небезпечних речовин у природних компонентах зони впливу звалищ можуть перевищу- вати гранично допустимі норми до 1000 і більше разів. Нині у більшості областей України про- водять ліквідацію чи рекультивацію стихійних та невеликих офіційних сміттєзвалищ. Допоки будуть побудовані нові сміттєпереробні комплекси і нові полігони, найбільші сміттєзвалища поблизу міст облаштовують для продовження терміну експлуатації. На цьому етапі найефектив- нішим методом утилізації є метод анаеробного ферментування ТПВ у тілі звалища. Видобувати та утилізувати біогаз зі сміттєзвалищ чи полігонів ТПВ почали наприкінці 70-х років ХХ ст. у США, пізніше – у країнах Західної Європи. Теплотвірна здатність 1 м 3 біогазу з відходів еквівалентна 1,5 кг вугілля і забезпечує вироблення 2 кВт·год електро-енергії (Видо- бування…, 2019). Тому звалищний газ слід розглядати як альтернативне джерело енергії. Станом на 2019 р. системи збору біогазу з використанням його для виробництва електро- енергії та продажу за “зеленим” тарифом функціонують на 20 сміттєзвалищах (полігонах) України. Установки оснащені системами очистки газу, двигунами внутрішнього згоряння та електрогенераторами й успішно працюють на полігонах ТПВ, що обслуговують Київ і Бориспіль, на звалищі ТПВ під Івано-Франківськом, поблизу Хмельницького і Кропивницького. Загальна 494 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. встановлена потужність генераторів зростає щороку. Станом на 2018 р. їхня потужність стано- вила 18,4 МВт (Карп, П’яних, 2019). За три квартали 2019 р. вона зросла до 23 МВт. Згідно з даними Інституту газу НАН України, внаслідок видобування та утилізації 20 млн м3 метану із семи звалищ українських ТПВ вироблено та поставлено в мережу на безперервній основі понад 80 млн кВт·год електроенергії. Це призвело до скорочення викидів парникових газів більше як 300 тис. т. Промислове використання біогазу можливе через 5–10 років після створення полігону і відбувається протягом 20–25 років. Найрентабельніше видобування газу з полігону, на якому накопичено понад 1 млн т ТПВ. За розрахунками Інституту газу НАН України річний потенціал звалищного газу в Україні становить близько 400 млн м3, а потенційні можливості генерації біометану з усіх відходів – мінімум 7,8 млрд м3 на рік. За даними НАК Нафтогаз, загальне річне споживання газу в Україні близько 33 млрд м3. Отже, унаслідок розвитку біоенергетики можна задовольнити близько чверті потреб газу. Утилізація твердих побутових відходів у Львівській області, як і в Україні, розвинута дуже слабо. Законодавча норма щодо обов’язкового сортування сміття не працює, не з усіх населених пунктів налагоджений вивіз побутових відходів, інфраструктура для сортування та переробки відходів часто не працює через погану логістику. Офіційної статистичної інформації щодо під- приємницької діяльності в галузі переробки відходів мало, до того ж відповідна інформація швидкозмінна і потребує постійного оновлення. За даними Мінрегіону України станом на 2019 р. роздільне збирання побутових відходів запроваджено лише у 1 462 населених пунктах (5 % від усіх населених пунктів України), працю- ють 34 сміттєсортувальні лінії, один сміттєспалювальний завод і три сміттєспалювальних установки. В Україні перероблено та утилізовано близько 6,1 % побутових відходів, з них: 2 % спалено, 4,1 % потрапило на заготівельні пункти вторинної сировини та сміттєсортувальні лінії. Решту побутових відходів (94 %) захоронено на понад 6 тис. сміттєзвалищах загальною площею майже 10 тис. га (Поводження…, 2021). За останні роки у сфері перероблення ТПВ простежується позитивна динаміка. Наприклад, з 2016 р. за три роки кількість населених пунктів в Україні, де запроваджено роздільне збирання побутових відходів, зросло у 2,6 раза. Це збільшило кількість використання вторинних ресурсів на 100 тис. т, але жодного заводу із комплексного перероблення ТПВ досі в Україні немає. Ситуація у Львівській області типова для України. Щороку утворюється близько 700 тис. т сміття, які вивозять на сміттєзвалища області, а ТПВ зі Львова – на сміттєзвалища інших областей Україною. Частка утилізації побутових відходів коливається в різні роки в межах 3–5 %. З відхо- дами, що вивезені на сміттєзвалища, щорічно втрачаються мільйони тонн макулатури, чорних і кольорових металів, полімерів, органіки, скла. Потенційно у побутових відходах міститься до 70 % вторинної сировини. Таку високу частку корисних ресурсів можна отримати лише у разі первинного сортування, за допомогою населення. Після цього вторинні ресурси повинні бути ретельно розділені за типами пластику чи упакування на сортувальних станціях і передані на утилізацію. Кількість потенційних вторинних ресурсів залежить від структури ТПВ. Особливістю сучас- ного потоку побутових відходів – збільшення частки штучних утворень (пластик, синтетичні текстильні матеріали тощо), які, по суті, не розкладаються під дією природних чинників. Відсот- кові співвідношення вторинних ресурсів у складі ТПВ досить умовні, тому що значний вплив на морфологічну структуру відходів мають фінансові можливості населення, рівень благоустрою житлового фонду, пора року, виробнича спеціалізація населеного пункту, кліматичні умови тощо. Значними є сезонні коливання структури відходів. Частка харчових відходів змінюється з 28 % навесні до 45 % і більше влітку чи восени. Щорічно збільшується частка пакувальних матеріалів у структурі ТПВ. Урізноманітнюються види небезпечних відходів у складі побутових. До них належать вироби електронного та електричного обладнання (ВЕЕО), частка яких сягає 5 % від усіх ТПВ 495 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини (Войціховська, Кравченко, Мелень-Забрамна, Панькевич, 2019). Найпоширеніші ВЕЕО – одно- разові батарейки, ртутьвмісні лампи, стара побутова техніка. Збільшуються такі небезпечні від- ходи, як: автомобільні продукти (шини, гальмівна рідина, антифриз та акумуляторні батареї тощо), залишки ремонту житла (фарби, лаки, скипидар, клей, азбест), залишкові продукти засо- бів чищення, медикаменти, термометри, шприци, гігієнічні засоби, пожежні вогнегасники, пестициди, одноразові запальнички, фотографічні хімікати, вибухонебезпечні (петарди, феєр- верки), що містять свинець, фреон. До небезпечних відходів належить також упакування усіх зазначених товарів. У більшості населених пунктів України система збору в населення небезпеч- них відходів у складі побутових та їхня утилізація не налагоджені. Склад побутових відходів щороку змінюється. Упродовж останніх десятиріч українське сміття поповнилось “новими видами”, такими як використані підгузки (дитячі й дорослі) та старий одяг (секонд-хенд). Аналіз складу змішаних відходів міста Врхніка в Словенії показав, що 20 % становлять використані підгузки (Войціховська, Кравченко, Мелень-Забрамна, Панькевич, 2019). Підгузки зроблені з різних матеріалів, в тому числі кількох видів пластику, тому методи утилізації складні і ще не розроблені, хоча приклади успішного поводження з такими відходами за кордоном є. Статистичне спостереження в Україні не виділяє такі види відходів у складі побутових, тому теоретично їх немає, проте об’єми використаних підгузків не менші, як у словенському місті. Близько 6–7 % усього побутового сміття в Україні – це текстиль, який міг би бути вико- ристаний повторно, натомість його викидають на сміттєзвалища (Шпак, 2019). Переробкою старих речей та одягу займаються в Україні близько 30 дрібних компаній. Вітчизняні відходи взуття й одягу поповнюються секонд-хендом, який у великих об’ємах завозять на територію Львівської області. Переробних текстильних підприємств нема, тому більша його частина по- трапляє на сміттєзвалища. Проблему утилізації старого одягу у регіоні вирішують силами громадських організацій чи окремих активістів. У 2013 р. ГО “Оселя” першою в Україні запровадила збір непотрібних речей у спеціальні контейнери. У 2019 р. таких контейнерів у різних районах Львова було вже 27 шт. Ідея вторин- ного використання непотрібних речей поширилась і в інші міста України. У 2018 р. спільнота взаємодопомоги “Оселя” здала на переробку 10 т виробів з бавовни, 9 т джинсу на підпри- ємство у Київській області, 183 т непридатного одягу. Решту 20 т синтетичного та сильно поно- шеного одягу вивезли на сміттєзвалища (Самборська, 2019). Отже, завдяки діяльності органі- зації кількість вивезених на сміттєзвалище текстильних відходів зменшилась на 90 %. З бавов- няних речей виробляють промислову вату для утеплення труб, з джинсів шиють рукавиці для будівельників, частину закуповують дизайнери. На початку бойових дій на сході України учасники ГО “Оселі” плели з старих речей маскувальні сітки, теплі килимки і відправляли їх на фронт. В умовах пандемії COVID-19 гостро постає питання утилізації засобів індивідуального захисту населення (маски та рукавички) та медичних відходів із лікувальних закладів, що прий- мають хворих. Відходи з лікувальних закладів відповідно до законодавства України повинні бути утилізовані спецпідприємствами, що мають відповідні ліцензії. Проте таких нині мало, тому утилізація ймовірно інфікованих медичних відходів є неконтрольована. Для прикладу, у червні 2020 р. у Рівненській області виявили несанкціоновану купу сміття, де у великих кіль- костях були використані пробірки тестів на COVID-19. Огляд сміття показав, що його привезли зі Львова. Стихійне викидання небезпечних відходів під час карантину – явище доволі поширене. Правила поводження з масками та рукавичкам, які масово використовує і викидає населення, не визначені. Тому вони потрапляють у звичайні сміттєві баки, а звідти у кращому випадку – на сміттєзвалища, у гіршому – у ріки, моря, океани. Такі потенційно інфіковані відходи можуть бути джерелом вірусного зараження, тому потребують особливого поводження і жорсткого контролю. 496 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Специфічними муніципальними відходами є відпрацьовані автомобільні шини, які у великих кількостях утворюються в населених пунктах. Згідно зі статистичними даними лише 20 % використаних автомобільних покришок в Україні утилізують, решта потрапляють на звали- ща, накопичуються в лісах, долинах річок, поблизу СТО, забруднюючи довкілля. Водночас, в 1 т відпрацьованих покришок міститься близько 700 кг гуми (Трофімов, Яковлєва, Іванченко, Вєря- гіна, 2016), з яких можна отримати вторинну сировину для нових автомобільних шин, покриття для доріг, тротуарної гумової плитки, фібробетону тощо. Частка різних видів потенційних вторинних ресурсів неоднакова на різних територіях. Наприклад, усереднена частка органічних відходів у Львівській області 20 %, проте в окремих районах (Стрийський, Жовківський) сягає 40 % (табл. 3.7). Це залежить передусім від спеціалі- зації території, типу населеного пункту (сільській/міський), кількості та економічного стану насе- лення. Розрахункова річна норма утворення побутових відходів на одного міського мешканця області (320 кг) майже вдвічі більша ніж сільського (184 кг) (Екологічний…, 2019). Відсутність єдиної затвердженої методики обліку кількості та структури відходів призводить до того, що кожен район веде облік і визначення морфологічного складу ТПВ по-різному. Часто із загального потоку не виділяють небезпечні або відходи будівництва чи ремонту, дехто об’єднує різні види відходів, наприклад, текстиль і деревину. Загалом частка потенційних вторинних ресурсів у різних районах Львівської області коливається від 70 до 87 %. Таблиця 3.7 Орієнтовний морфологічний склад твердих побутових відходів у Львівській області (Екологічний…, 2019; Микітчак, Койнова, 2018; Рішення…, 2017) Частка різних видів у загальній структурі Вид відходів Львівська Стрийський Жовківський м. Львів область район район Органічні відходи 20 26,0 40,0 38,0 Полімери 14 13,0 3,0 10,0 Скло 11 4,0 8,0 9,0 Папір, картон 10 10,0 25,0 16,0 Текстиль 6 8,0 5,0 6,0 Деревина 5 5,5 3,0 – Небезпечні відходи 3 0,2 – 0,5 Метали 2 1,5 0,5 1,5 Шкіра, гума 1 1,8 3,0 – Інші відходи 27 30,0 12,5 19,0 Збір та вивіз побутових відходів із населених пунктів Львівської області здійснює 61 ком- панія (Екологічний…, 2019). Проте централізоване вивезення ТПВ з усіх населених пунктів області ще не налагоджено. Ще гірша ситуації з організацією первинного сортування побутових відходів на контейнерних майданчиках. Загалом в області станом на 2019 р. встановлено близь- ко 4 тис. контейнерів для роздільного збору вторинних ресурсів із сміття. Переважна їхня більшість (74 %) розміщена у м. Львів. Найкраще містяни відсортовують пластик. Контейнери для скла та паперу на 80 % і більше заповнені змішаними відходами. Тому часто їхній вміст перевізники забирають разом зі змішаним сміттям. За узагальненими даними Львівської міської ради, на контейнерних майданчиках відсортовують лише 2–3 % цінної вторинної сировини, що міститься у відходах. Більше вторинної сировини з відходів (близько 10 %) містяни відсортовують самостійно і здають у пункти прийому. 497 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Серед малих міст області найбільше контейнерів для сортування побутових відходів встановлено у містах Радехів (277 од.), Жовква (120 од.), Буськ (60 од.), Борислав (48 од.) (Стратегія…, 2017). Досортовують відходи на семи сортувальних лініях області. Проте часто сортувальні лінії простоюють через відсутність сировини, адже в районах, де працюють лінії, згідно зі статистичними даними, первинне сортування зовсім не налагоджене. Зокрема, у Дрого- бицькому, Стрийському, Золочівському, Миколаївському, Яворівському районах та м. Червоно- град. Гальмує ефективне сортування актуальний ринок вторинної сировини та різке зниження цін. На початку 2018 р. Китай ввів заборону на імпорт майже всіх пластикових відходів, а також багатьох інших видів вторсировини, щоб захистити своє довкілля. Зазначимо, що в 2016 р. Китай імпортував із розвинених країн світу понад 163 млн т сміття, яке було перероблено на численних підприємствах і продано внутрішнім виробникам як сировина. Однак значна частина імпорто- ваних відходів не підлягала переробці, тому її складували на китайських звалищах, що загрожу- вало довкіллю. Закриття китайського ринку негативно вплинуло на світовий ринок вторинної сировини з відходів і знизило її вартість. Ціни на вторинні ресурси в українських пунктах прийому з вересня 2019 р. зменшились вдвічі, а під час карантину 2020 р. – до п’яти разів. Зокрема, затрати на ретельне сортування зросли, а рентабельність утилізації зменшилась. Незважаючи на великі запаси потенційних вторинних ресурсів у побутових відходах, у 2018 р. Україна імпортувала 100 тис. т вторинної сировини (без урахування макулатури) (табл. 3.8). Таблиця 3.8 Імпорт деяких вторинних ресурсів в Україну, 2018 р. (Войціховська, Кравченко, Мелень-Забрамна, Панькевич, 2019; Шпак, 2019) Вид вторинної Вартість, Частка від потреб Країна постачальник сировини млн дол. США України, у відсотках Європейські країни, Вживані ПЕТ-пляшки 30 50 Філіппіни, Туніс Склобій Білорусь 11 20 Макулатура Росія 80 30 Найбільшу частку імпорту у загальних потребах України у вторсировині становить полі- етилентерефталат. Найбільша за обсягом і вартістю складова імпорту вторинної сировини в Україну – макулатура. Кілограм закордонної макулатури коштував 23 центи за один кг (Шпак, 2019), за усередненим валютним курсом 2018 р. – це 8–9 грн. Ціна макулатури у вітчизняних заготівельних пунктах впала протягом 2019 р. із 4 до 1,2 гривні за 1 кг, а у 2020 р. – до 0,5 грн. В умовах запровадження заходів протидії поширення коронавірусу COVID-19 на ринку вторинної сировини виникла критична ситуація. Збирання та заготівля вторинної сировини від населення обмежена, а окремими підприємствами припинена. Суттєво зменшились надход- ження відходів від підприємств роздрібної торгівлі, через пандемію значно зменшився імпорт вторинної сировини в Україну. Ефективна діяльність переробних підприємств неможлива без функціонування спеціалізованих підприємств заготівлі вторинної сировини (макулатури, вторин- них полімерних матеріалів, склобою тощо). У Львівській області станом на 2017 р. працює 35 підприємств, що збирають і закуповують вторинну сировину (Екологічний…, 2019) (дод. Ґ.5). Одним із найбільших є Українське вироб- ничо-екологічне об’єднання Укрвторма, яке має п’ять пунктів прийому в області і приймає різні види вторинних ресурсів: картон, макулатуру, ПЕТ–пляшку (білу, коричневу, блакитну, зе- лену, з-під олії), різноманітну плівку, пластик асорті, пінопласт (полістирол), алюмінієві баночки, 498 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. склобій, упаковку “Тетра-пак”, металобрухт, деревину, гуму, текстиль. Найбільше заготівельних підприємств працює у м. Львів, п’ять у Радехівському районі, по чотири у Жовківському та Яворівському районах. У Львівській області працюють три великі переробні підприємства, які здебільшого вироб- ляють із макулатури різні види картону, туалетний папір; із вторинних полімерів – плівку, тару; зі склобою – скляні вироби. Найбільші з них – Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат (понад 50 тис. т макулатури в рік) і АТ “Кохавинська паперова фабрика” (близько 38 тис. т макулатури в рік). Великих підприємств, що переробляють склобій чи пластик, у Львівській області немає. Працюють численні приватні малі підприємства майже у всіх районах області. Найбільше їх у м. Львів, Жидачівському і Пустомитівському районах. Проте в умовах карантину під час пандемії COVID-19 більшість з них припинили свою діяльність. Безперечним обласним лідером у кількості утворених протягом року побутових відходів є м. Львів – орієнтовно 260 тис. т. Тому в місті найбільше розвинута інфраструктура утилізації сміття. Тут облаштовані два майданчики роздільного збору відходів будівельно-ремонтних робіт, працює установка високотемпературного знешкодження медичних відходів, а в 2018 р. закупили піч для спалювання трупів тварин. У Львові працює муніципальна система поводження з відходами побутового електронного та електричного устаткування. Для використаних батарейок організовано близько 100 пунктів збору (Койнова, 2019). В Україні немає жодного підприємства, яке може відповідно пере- робляти батарейки. Тому їх збирають з метою передачі на переробку в Європу. У Львові за п’ять років назбирали близько 19 т використаних батарейок та готують документи для перевезення небезпечних відходів у Польщу (Войціховська, Кравченко, Мелень-Забрамна, Панькевич, 2019). Загалом в області (без м. Львів) є ще близько 100 пунктів прийому відпрацьованих бата- рейок. Вони встановлені з ініціативи окремих торгових мереж чи ініціативних громадян. Відходи, що містять ртуть, збирає в населення міста Львова спеціальний Екобус (Койнова, 2019). Працює єдиний в Україні завод з переробки ртутьвмісних приладів – люмінесцентних та енергоощадних ламп, термометрів тощо. Це безвідходне виробництво з вилученням ртуті, придатної для повторного використання. Організовано два пункти збору ВЕЕО. Налагоджений систематичний вивіз великогабаритних відходів з визначених місць, де за графіком встанов- люють великі контейнери. Все більше ОСББ починають самостійно відсортовувати вторинні ресурси, зменшуючи потоки утвореного сміття. За сприяння активістів ГО “Зелена коробка” у Львові відкрили міську сортувальню, куди містяни здають понад 20 видів вторинної сировини. Мережа магазинів “Сільпо” спільно з проектом “Україна без сміття” у 2019 р. відкрили станцію з прийому вторсировини “Silpo- Recycling”. Побудована та у 2020 р. запущена у тестовому режимі компостувальна станція для органічних відходів населення та відходів зелених насаджень потужністю 30 тис. т/рік. Облашто- вана станція прийому біологічних відходів, встановлені спеціальні сміттєві баки коричневого кольору у пілотних ОСББ. Перший компост, розвантажений у травні 2020 р. з двох контейнерів, безкоштовно роздали львів’янам для використання на клумбах. Роздільний збір органіки у містах ЄС має запрацювати до 2023 р., тому розбудова інфраструктури переробки побутових відходів міста Львова відповідає європейським ініціативам. Підготовлена проектна документація і в березні 2020 р. розпочаті підготовчі роботи для будівництва заводу з переробки побутових відходів. Завод збудують на території комунальних очисних споруд Львова на вул. Пластовій. Комплекс перероблятиме 240 тис. т сміття на рік методом механіко-біологічної переробки – це третина від потреби міста. На заводі буде дві лінії механічного сортування: для органічних відходів та для сухої сировини. Після сортування органічні відходи потраплятимуть у тунелі аеробного компостування. Отриманий технічний компост будуть використовувати для рекультивації Грибовицького сміттєзвалища. 499 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Після відділення ресурсно-цінної сировини із сухих відходів її відправлять на утилізацію. Усі непридатні для вторинного використання відходи спершу спресують, запакують і відправлять на сміттєзвалище або на новозбудований полігон ТПВ. Вартість сміттєпереробного комплексу становить 35 млн євро. З них 25 млн євро – кредит від Європейського банку реконструкції і розвитку, 10 млн – грантові кошти від E5P (Eastern Europe Energy Efficiency and Environment Partnership), 10 % вартості – внесок міського бюджету. Плановані показники ефективності заво- ду: 10 % – вторинна сировина, 30 % – паливо РДФ, 20 % – технічний компост, 10 % – інертна фракція, 30 % – залишки, що потраплять на сміттєзвалище. За умов дотримання усіх техно- логічних вимог під час проектування та будівництва цей комплекс буде безпечним для довкілля і здоров’я населення. Стан утилізації побутових відходів в області – значно гірший. Лідером продукування побутових відходів є Дрогобицький район – 70 тис. т. щорічно. Від 32 до 40 тис. т щорічно утворюють ще чотири райони області – Самбірський, Стрийський, Пустомитівський, Сокальський (Екологічний…, 2019). Проте інфраструктура утилізації побутових відходів у цих районах роз- винута слабо. Донедавна у Львівській області не було жодного підприємства з утилізації відпрацьо- ваних автомобільних шин. У 2019 р. ТОВ “Еко Пром Груп” розпочало будівництво установки з переробки відпрацьованих шин, відходів гуми та деревини у с. Гранки-Кути Миколаївского р-ну. Переробка автошин буде відбуватись методом піролізу без доступу кисню. Під дією температури (400 °С) в замкненому просторі буде відбуватися процес розпаду на основні компо- ненти, з яких були виготовлені шини: рідке паливо, пірокарбон (різновид вугілля, який на 86 % складається з вуглецю), металевий корд та газ, який будуть використовувати для потреб власного виробництва. Науковці Національного університету “Львівська політехніка” дослідили пірокарбон і дійшли висновку, що його можна використовувати як сорбент для збору та локалі- зації розливів нафти та рідких нафтопродуктів з твердих та водних поверхонь (Будівництво…, 2020). У березні 2020 р. оприлюднений звіт з ОВД для громадського обговорення. Налагод- ження такого виробництва на теренах області буде мати еколого-економічний ефект. На замовлення Департаменту екології і природних ресурсів Львівської ОДА розроблений Регіональний план управління відходами (далі План) у Львівській області до 2030 р. Офіційного оприлюднення проєкту станом на червень 2020 р. ще не відбулося. За попередніми висновками фахівців ГО “Екологія-Право-Людина” план містить деякі суттєві недоліки, також розробники не дотримали вимоги “Методичних рекомендацій з розроблення регіональних планів управ- ління відходами”, що затверджені Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України у 2019 р. Зокрема, у Плані наголошено на захороненні відходів як головному способі поводження з відходами в області. Не заплановані заходи поводження з побутовими відходами, які ґрунтуються на попереджувальному підході та ієрархії управління відходами (Войціховська, Кравченко, Мелень-Забрамна, Панькевич, 2019). У Національній стратегії управління відхо- дами (затверджена у 2017 р.) термін управління (регулювання) відходами трактують як вжиття заходів щодо багаторазового використання природних ресурсів, утилізації (перероблення, оброблення) відходів. Тим не менше, План ґрунтується на подальшій експлуатації наявних сміттєзвалищ, які не відповідають екологічним вимогам, не передбачено необхідність закриття та рекультивації сміттєзвалища в с. Брониця Дрогобицького р-ну, хоч є рішення судів про неправомірність його експлуатації. Не заплановано будівництво регіональних полігонів, хоча це передбачено Національною стратегією управління відходами до 2030 р., та багато інших недоліків. Цей План повинен стати дорожньою картою поетапного виконання Національної стратегії, але сьогодні – це черговий документ, який не відповідає законодавчим вимогам, не буде мати підтримки місцевих громад і, як наслідок, може залишитися декларацією, що не підкріплена ні об’єктивними даними, ні фінансовими ресурсами. 500 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Утилізація вторинних ресурсів з побутових відходів має низку еколого-економічних переваг. Головною перешкодою розвитку інфраструктури утилізації відходів є слабкий контроль у системі поводження з ТПВ, що унеможливлює отримання достовірних даних щодо обсягів утворення вторинної сировини у Львівській області. У статистичній звітності та нормативно- правових актах щодо поводження з побутовими відходами оперують як об’ємними, так і ваговими категоріями. Перерахунок одиниць призводить до значних похибок під час оцінок чи прогнозів. Суттєво збільшити використання вторинної сировини, яка міститься у ТПВ, допоможе облік потоків відходів та їхнього морфологічного складу, а також інвентаризація об’єктів оброблення, утилізації, захоронення чи складування ТПВ. Станом на 2020 р. підприємств з утилізації ТПВ в області недостатньо, тому наявні вторинні ресурси у ТПВ радше потенційні, ніж реальні. Збільшення імпорту вторинної сировини на територію України призводить до кризи українського ринку вторинних ресурсів. Велика частка невідсортованої макулатури та пластику продовжують вивозити на сміттєзвалища, забруднюючи довкілля. Важливо розширити перелік відходів, які приймають на утилізацію, що збільшить змогу використання вторинних ресурсів, зменшить обсяги побутових відходів і негативний вплив на довкілля. Це важливо, адже в області продовжуються процеси погіршення геоекологічного стану через вплив сміттєзвалищ. У Львівській області можна використовувати найрізноманітніші методи утилізації ТПВ. Повторне використання та переробку вторинних ресурсів з відходів ТПВ найкраще налагоджу- вати зі “свіжого” сміття. Для цього потрібно активізувати роботи з налагодження системи первинного сортування у всіх населених пунктах. Для цього недостатньо лише встановити баки для роздільного збору відходів, потрібно проводити масову екоосвітню роботу з населенням, тому що мовчазна поява майданчиків для сортування у Львові показала свою малу ефективність. Важливо також визначити адекватні ціни за здану населенням вторинну сировину і навіть, у разі потреби, частково дотувати цей процес заради відмови від імпорту і збереження чистоти довкілля. Доцільне також будівництво сміттєпереробних комплексів, які забезпечать ретельне сортування відходів, збільшать обсяги вторинного використання ресурсів, зменшать наванта- ження сміттєзвалищ на геосистеми. Невеликі установки з біотермічного компостування або ж анаеробну ферментацію потріб- но запроваджувати у кожному місті. Це найкращі методи утилізації органічної складової у побутових відходах. У сільських населених пунктах потрібно відновити традиції компостування органіки і використання біодобрив власного виробництва. Значні зусилля потрібно докласти до організації вилучення біогазу з відходів, які захоро- нені на смітттєзвалищах. Промислові потужності біометану є на сміттєзвалищах поблизу с. Гри- бовичі Жовківського р-ну, с. Брониця Дрогобицького р-ну, міст Червоноград і Стрий, а також десятків сміттєзвалищ Яворівського, Кам’янка-Бузького і Миколаївського районів. Для спалювання несортованих відходів або палива РДФ в області немає потужностей і новітніх технологій, які б забезпечили екологічність спалювання, тому цей вид утилізації не бажано розвивати. Для того щоб досягти показників, затверджених для реалізації на державному рівні (забезпечити у 2023 р. перероблення 15 % ТПВ та охопити роздільним збиранням ТПВ 23 % населення) потрібна розбудова інфраструктури об’єктів сортування, перероблення та утилізації ТПВ як окремої галузі національної економіки. Успіх максимально повної переробки побутових відходів залежить від розвитку інфра- структури збору, сортування, вивезення, наявності технологій утилізації та актуального ринку вторинних ресурсів. Треба створити дієву систему поводження з відходами та забезпечити її реалізацію. Без зміни стратегічного підходу до управління відходами ефективна утилізація твердих побутових відходів неможлива. 501 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 3.5.4. Оптимізація природно-заповідного фонду та формування екомережі Розвиток природно-заповідної справи та формування екологічної мережі у Львівській області останніми роками відбувались відповідно до двох тісно взаємопов’язаних між собою програм: Регіональної програми формування екологічної мережі Львівської області на 2007–2015 рр. (затверджена рішенням Львівської обласної ради від 13 липня 2007 р. № 340) (Регіональна…, 2006) та Регіональної цільової програми розвитку заповідної справи у Львівській області на період 2009–2020 рр. (затверджена рішенням Львівської обласної ради від 22 грудня 2008 р. № 765) (Регіональна…, 2008). Наголосимо, що регіональна програма формування екологічної мережі Львівської області завершила свою дію у 2015 р. і станом на 2020 р. не прийнято нової відповідної програми. Оптимізація мережі об’єктів природно-заповідного фонду та функціонування природно- заповідних установ. Оптимізація природно-заповідного фонду полягає у створенні і підтриманні науково обґрунтованої, репрезентативної, функціонально цілісної, ефективно керованої системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду у Львівській області з урахуванням потреб перспективної розбудови регіональної екомережі як складової національної та загальноєвро- пейської екомережі. Природно-заповідний фонд є одним із базових елементів, що забезпечує екологічно збалансований соціально-економічний розвиток регіону. Станом на 1 січня 2021 р. показник заповідності області становив 8,25 %. Порівняно із відповідним показником для України в цілому він є дещо вищим (на 1,5 %), проте поступа- ється аналогічним значенням, які характерні для сусідніх європейських країн. З урахуванням природно-історичних та фізико-географічних особливостей регіону оптимальним сьогодні для області вважають показник заповідності на рівні 10–14 %. Тому актуальною є необхідність створення нових природно-заповідних територій та об’єктів. До цього часу не всі природні регіони області достатньо охоплені природно-заповідними територіями. Низький рівень репрезентативності об’єктами ПЗФ мають Мале Полісся, Передкар- патська височина, Західне Поділля (Опілля). Тому і надалі актуальним залишається організація нових великоплощинних заповідних територій, передусім тих, які планували створити відпо- відними Регіональними програмами. Це, зокрема, регіональні ландшафтні парки (РЛП) “Мале Полісся”, “Дністровський”, “Немирівський” і “Винниківський”. Останніми роками активізувалася організація невеликих за площею заповідних об’єктів- пам’яток природи та заказників. Зокрема, у 2018 р. за поданням Департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА в області оголошено 13 заказників (ландшафтний та лісові) та шість ботанічних пам’яток природи місцевого значення загальною площею 189 га, у 2019 р. створено шість заказників місцевого значення (Електронний…, 2019). Надалі залишається актуальним питання організації моніторингу та створення єдиної бази даних територій та об’єктів природно-заповідного фонду з використанням сучасних інформа- ційних технологій, зокрема, географічних інформаційних систем (ГІС). Відповідна кадастрова інформація сприятиме ухваленню оптимальних управлінських рішень. Потрібно також забезпе- чити значно ширше залучення місцевих громад, громадських та освітніх організації до управ- ління природно-заповідною справою, процесів ухвалення рішень і забезпечення контролю за дотриманням природоохоронного режиму. Окремої уваги заслуговує активізація діяльності наявних установ ПЗФ, зокрема, регіональ- них ландшафтних та національних природних парків. Кожна з установ повинна бути забезпечена адміністративним приміщенням, штатом працівників різного фаху, а також мати розроблений і 502 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. затверджений менеджмент-план розвитку – Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів. Лише в такому випадку природоохоронні установи зможуть ефективно виконувати покладені на них завдання. Важливо вирішити проблему налагодження ефективного керування мережею ПЗФ області, об’єкти та установи якого підпорядковані різним відомчим структурам: Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів, Державному агентству лісових ресурсів, Міністерству освіти й науки, органам місцевого самоврядування, різним суб’єктам господарської діяльності. Це унеможливлює формування належної вертикальної структури управління, яка забезпечувала б керування і контроль за формуванням та утриманням природно-заповідного фонду в регіоні. Одним з кроків для подолання цієї проблеми є створення при обласній державній адміні- страції науково-координаційної ради з питань координації наукових досліджень в об’єктах ПЗФ області та заходів щодо збереження біотичної і ландшафтної різноманітності. У подальшому доцільно розглянути можливість формування окремої структури для централізованого управ- ління заповідними об’єктами обласного підпорядкування (Регіональна…, 2008). Отже, оптимізація мережі об’єктів ПЗФ та функціонування природно-заповідних установ має такі напрями розвитку: 1) створення нормативної бази (затвердження нової Регіональної програми формування екологічної мережі Львівської області) й організаційних структур та інструментів (створення науково-координаційної ради та бази даних територій та об’єктів ПЗФ у форматі ГІС); 2) створення нових природно-заповідних територій та об’єктів, що підвищить репрезентативність мережі ПЗФ; 3) організаційно-управлінське (розроблення проектів органі- зації території) та матеріально-технічне забезпечення функціонування природно-заповідних установ. Формування екологічної мережі. У ХХІ ст. головною формою територіальної охорони природи та найефективнішим засобом збереження біорізноманіття визнано організацію екологічних мереж. Головною метою формування екомереж є створення територіально єдиної системи, яка здатна забезпечити збереження природних екосистем та поширення природних видів рослин і тварин, їхніх популяцій на локальному, регіональному, національному, континенталь- ному та глобальному рівнях. Сьогодні в методологічному плані формування екологічної мережі в Україні відбувається двома шляхами. Перший шлях ґрунтується на національному законодавстві, а організація складових еле- ментів екомережі відбувається на підставі ухвалених Законів та нормативних документів: Законів України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки” (2000) і “Про екологічну мережу України” (2004), “Про Генеральну схему планування території України” (2002), “Методичних peкoмeндацій щодо розроблення регіональниx та місцевиx схем екомережі” (2009), Постанови КМУ “Про затвердження Порядку включення територій та об’єктів до переліку територій та об’єктів екологічної мережі” (2015). Відповідно до національного законодавства головними структурними елементами екомережі є ключові території, екологічні коридори, буферні та відновлювальні території. Сьогодні в Україні триває процес розроблення і затвердження регіональних та місцевих (локальних) схем еко- мереж у межах адміністративних областей та природних регіонів. Зокрема, станом на 31 грудня 2015 р. затверджено вісім регіональних схем формування екомережі: Автономної Республіки Крим, Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Київської, Одеської, Тернопільської областей, м. Києва та 47-ми місцевих схем. Заплановано, що після затвердження всіх схем регіональ- ного рівня буде сформована зведена схема Національної екомережі України. Другий шлях формування екомережі ґрунтується на європейській концепції і відповідних директивах Європейського Союзу (“пташиній” та “оселищній”), що викладені у Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979). Бернська 503 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини конвенція ратифікована Україною ще 1998 р. Мережу територій створюють за зразком євро- пейської екомережі Натура 2000 (Natura 2000). За межами Європейського Союзу і в Україні, зокрема, ця мережа має назву – Смарагдова мережа (Emerald Network), яка у перспективі буде інтегрована в систему територій Natura 2000. Розбудова Смарагдової мережі, ініційована у 1998 р., координується секретаріатом Берн- ської конвенції. У багатьох країнах Європи “смарагдові” території та території Natura 2000 мають більшу вагу, ніж природоохоронні території, що визначені національним законодавством. Станом на 2019 р. для територій Смарагдової мережі в Україні не ухвалено відповідних законо- давчих та нормативних документів, чинні лише норми міжнародних угод. Визначальну роль у плануванні просторової структури екомережі відіграють зареєстровані упродовж останніх 20-ти років факти про наявність на певній території видів рослин та тварин зі списків Резолюції № 6 (1998) та оселищ з Резолюції № 4 (1996) Бернської конвенції. На базі опрацювання цих даних укладають попередній перелік Територій особливого природоохорон- ного значення (ТОПЗ) (Areas of Special Conservation Interest, ASCIs), який узгоджує група експертів для кожного біогеографічного регіону, згодом цей список подають на розгляд Постійному комітетові Бернської конвенції для затвердження. У 2016 р. Секретаріат Бернської конвенції затвердив схему Смарагдової мережі України, розроблену з ініціативи Міністерства екології та природних ресурсів. У 2017 р. затверджено оновлений перелік ТОПЗ, у який увійшла 271 територія Смарагдової мережі України, а у 2019 р. – затверджено ще 106 територій (Інтерактивний…, 2020). Отже, перелік ТОПЗ сьогодні налічує 377 об’єктів. Проте нині наявне розроблення є недостатнім для забезпечення охорони видів й оселищ зазначених у відповідних резолюціях ЄС, оскільки у правовому полі України не сформовано дієвих інструментів для здійснення управління цими територіями на національ- ному рівні. Розглянемо схеми екомережі Львівської області, які сформовані відповідно до національ- них і європейських підходів, оскільки Львівщина розташована на крайньому заході України, відіграє вкрай важливу роль у майбутній інтеграції екологічної мережі держави у Всеєвро- пейську. Відповідно до національних підходів Регіональну екологічну мережу області планували сформувати у два етапи: перший – 2007–2009 рр., другий – 2010–2015 рр. (Регіональна…, 2007). Головна мета формування регіональної екологічної мережі – збільшити площі земель області з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження ландшафтної різноманіт- ності, та сформувати територіально єдину систему, яка здатна забезпечити змогу міграції та поширення природних видів рослин і тварин, що посприяє збереженню природних екосистем, видів рослин і тварин та їхніх популяцій. На першому етапі передбачалося забезпечити збільшення площі окремих елементів регіональної екологічної мережі, застосувати економічні важелі для сприяння їхньому форму- ванню на землях усіх форм власності, провести комплекс потрібних наукових досліджень та організаційних заходів. На другому – довести площу регіональної екологічної мережі до рівня, який потрібний для забезпечення екологічної безпеки регіону та країни, ввести в дію сталу систему природоохоронних заходів з метою збереження ландшафтного й біотичного різно- маніття (Регіональна…, 2007). Важливими структурними комунікаційними елементами екомережі є екологічні коридори, які поєднують між собою ключові території та забезпечують міграцію тварин та обмін генетич- ного матеріалу. Розрізняють екокоридори національного, регіонального і місцевого значення. Окремо виділяють екокоридори, що забезпечують природні зв’язки зонального характеру (широтні екокоридори) та ті, що формуються вздовж річкових долин. У межах Львівщини розрізняють шість регіональних макроекокоридорів, які є складовими екокоридорів вищого рангу (національного та міжнародного значення): 504 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. 1) Бузько-Волинський (Долини Бугу) – регіональний, що має міжнародне значення, оскільки зв’язує національну екомережу з екокоридором Західного Бугу на території Польщі; 2) Малополіський (Малополісько-Горинський) – регіональний; 3) Північноподільсько-Опільський – є складовим Галицько-Слобожанського національного екокоридору та забезпечує міжнародні зв’язки з екокоридором Польського Розточчя та лісо- степу Росії; 4) Надсянський – є частиною Карпатського біоцентру національного значення та є елемен- том міжнародного екокоридору Сяну, що розміщеного на території Польщі; 5) Прикарпатсько-Дністерський – є частиною Карпатського біоцентру національного значення; 6) Карпатський – є частиною національного Карпатського біоцентру та Альпійського європейського біогеографічного регіону (Alpine Biogeographical Region) міжнародного значення. Окрім зазначених широтних макроекокоридорів та Карпатського біоцентру, на території області виділяють фрагменти двох меридіональних екокоридорів національного значення – Бузького та Дністровського. Важливу роль у міграційних процесах відіграють також природні коридори регіонального рівня, які просторово обмежені долинами середніх і малих річок (Вере- щиці, Стиру, Стрия, Рати, Свині, Болотниці та ін.), які об’єднують водні та заплавні території і є шляхами міграції численних видів рослин і тварин. У 2010 р. Інститут екології Карпат НАН України (керівник проекту О. Кагало) із залученням фахівців Державного природознавчого музею НАН України, Львівського національного універ- ситету ім. І. Франка (лабораторія геоінформаційних технологій, НДЛ інженерно-географічних, природоохоронних і туристичних досліджень) і Регіонального агентства сталого розвитку роз- робили Робочу схему екомережі Львівської області, яка відображає локалізацію структурних елементів екомережі – 14 ключових територій, 40 сполучних територій, шість територій відновлення й однієї буферної територій (рис. 3.93, табл. 3.9). Робочу схему узгоджено з існую- чою мережею територій й об’єктів ПЗФ області, які формують ключові території та входять у склад сполучних територій. Робоча схема екомережі Львівської області засвідчує, що основні елементи регіональної екологічної мережі репрезентують ландшафти усіх природних регіонів області (рівнину Малого Полісся, Розтоцько-Гологоро-Вороняцьке горбогір’я, височини Опілля та Поділля, Передкарпат- ську височину і Придністровську рівнину, Бескиди і Верховини Карпатських гір), де зосереджено наявні та плановані природно-заповідні території. За час реалізації Регіональної програми формування екомережі створено низку планованих територій природно-заповідного фонду: РЛП “Равське Розточчя” (2007 р., 19 103,0 га), НПП “Північне Поділля” (2010 р., 15 587,9 га), РЛП “Стільське Горбогір’я” (2014 р., 8 909,9 га), НПП “Бойківщина” (2019 р., 12 240,0 га), НПП “Коро- лівські Бескиди” (2020 р. 8 997,0 га), які охороняють природні екосистеми ключових територій екомережі. У 2010 р. розроблено та затверджено рішенням Турківської районної ради схему Турківського екокоридору для забезпечення міграції зубра, бурого ведмедя, рисі, дикого кабана та інших диких тварин між природоохоронними територіями Польщі і НПП “Сколівські Бескиди”. Відповідно до Регіональної програми формування екологічної мережі (2007) заплановано, що ключові території та екокоридори займатимуть до 45–50 % території області, при цьому площа територій та об’єктів ПЗФ у їхньому складі має досягати 13–14 %. Проте, як вже зазна- чалося вище, станом на 1 січня 2021 р. показник заповідності області становить лише 8,25 % (Департамент…, 2020). Частина заходів щодо створення заповідних об’єктів до цього часу не реалізована. Не організовано РЛП “Дністерський”, РЛП “Журавненський” (Подорожнянський), РЛП “Немирівський” і РЛП “Мале Полісся”. Відповідно до звітів Департаменту екології і природ- них ресурсів Львівської ОДА за 2019 р., до екомережі області відносять частину земель ПЗФ (148,57 тис. га), водно-болотні угіддя (42,77 тис. га), відкриті заболочені землі (9,47 тис. га), ліси та інші заліснені землі (694,40 тис. га), відкриті землі без рослинного покриву (30,67 тис. га), пасовища і сіножаті (446,25 тис. га) (Електронний…, 2019). Разом ці землі становлять близько 60 % території області. 505 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.93. Робоча схема екологічної мережі Львівської області (Кагало та ін., 2010; Регіональна…, 2007 з доповненнями) Структурні елементи екомережі подано у табл. 3.9 506 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Таблиця 3.9 Структурні елементи регіональної екомережі Львівської області (Регіональна…, 2007) Назва структурного Загальна Природоохоронний статус структурного елемента елемента площа, га 1 2 3 І. Ключові території (природні ядра) 1. Вододільно-Верхо- 2 786,0 на території елемента розташовані: загальнозоологічний заказ- винська [12 879,4] ник “Либохорівський”, ландшафтний заказник “Пікуй” і части- на проектованого НПП “Верховинський” 2. Стрийсько-Сянська 19 420,0 РЛП “Надсянський”, який є частиною міжнародного біосфер- ного резервата “Східні Карпати”, створеного на територіях Польщі, України і Словаччини, а також частина проектованого НПП “Верховинський” 3. Верхньодністерська 8 536,0 РЛП “Верхньодністерські Бескиди” з прилеглими лісовими [бл. 10 000] територіями 4. Сянсько-Дністерська [20 554,0] проектований РЛП “Сянський”, до складу РЛП мають увійти заповідні урочища “Міженець” і “Скельний дуб” 5. Бескидська 35 684,0 основна частина НПП “Сколівські Бескиди” загальною площею 32 043 га 6. Дністерська І 22 978,0 проектований РЛП “Дністерський”, у складі якого лісовий за- казник “Корналовичі” та гідрологічний заказник “Чайкови- цький” 7. Дністерська ІІ 27 570,0 ландшафтний заказник “Дубрівський”, ландшафтний заказник “Моршинський”, заповідне урочище “Березовий гай”, проекто- ваний РЛП “Журавненський” (Подорожнянський) 9. Львівсько-Розтоцька 4 710,0 лісові заказники “Гряда” і “Завадівський” 10. Винниківська 2 036,0 РЛП “Знесіння”, лісові заказники “Львівський”, “Чортові [2 464,0] скелі” та “Винниківський” 11. Північно-Подільсько- [70 978,0] проектований РЛП “Стільське горбогір’я”, у складі якого ланд- Дністерська шафтні заказники “Липниківський”, “Романівський” і “Свірж- ський”, заповідні урочища “Модринове насадження” та “Роз- дільське”, комплексна пам’ятка природи “Стільська”, геологіч- на пам’ятка природи “Скелі з трьома печерами” 12. Вороняківсько- 15 587,9 НПП “Північне Поділля”, у складі якого: ботанічні пам’ятки Гологірська [32 493,0] природи “Лиса Гора, Гора Сипуха” і “Сасівська”, комплексні пам’ятки природи “Гора Вапнярка”, “Свята Гора”, “Підлиська Гора (Гора Маркіяна Шашкевича)”, “Жулицька гора, гора Сто- рожиха, гора Висока” і “Пеняцька”, заповідні урочища “Ліс під Трудовачем” і “Ліс в околицях Верхобужжя”, ландшафтний заказник “Верхньобузький”, гідрологічний заказник “Поників- ський”, лісовий заказник “Підкамінь”, ботанічний заказник “Макітра” 13. Малополіська [54 043,0] проектований РЛП “Мале Полісся” 14. Передгорбогірно- 2 878,0 ландшафтний заказник “Федорівка”, лісовий заказник “Вели- Волинська кий Ліс” ІІ. Сполучні території (екокоридори) 1. Сянський 5 935,0 РЛП “Надсянський” 2. Турківський 12 592,0 3. Стрийський 3 250,0 ботанічний заказник “Рацина” 4. Вододільно-Верховин- 2 616,0 ландшафтний заказник “Пікуй” ський 5. Климецький 1 725,0 заповідне урочище “Бескид”, ландшафтний заказник “Бердо” 507 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Продовження табл. 3.9 1 2 3 6. Славсько-Тухлянський 10 715,0 заповідні урочища “Хітар”, “Тернівці”, “Головецьке”, “Маківка” та частина заповідного урочища “Кремінь” 7. Опорецько-Рожанський 4 518,0 заповідні урочища “Обнога” і “Явірник” 8. Зелем’янський 8 340,0 ландшафтний заказник “Зелемінь”, заповідні урочища “Тух- лянське”, “Димківці” і “Рожанське” 9. Великосільсько-Мигов- 3 679,0 заповідне урочище “Катина” ський 10. Зубрицько-Розлуцько- 8 649,0 ландшафтний заказник “Розлуч” Головецький 11. Майдансько-Велико- 10 999,0 сільський 12. Довгівський 2 013,0 13. Орівський 7 010,0 14. Труханівсько- 10 091,0 ландшафтний заказник “Моршинський”, заповідні урочища Моршинський “Дубинське”, “Розгірче” і “Семегинів” 15. Трускавецько- 21 579,0 ландшафтний заказник “Бориславський”, заповідне урочище Стільський “Лази” 16. Монастирецький 2 882,0 17. Журавненський 9 361,0 загальнозоологічний заказник “Діброва” 18. Верхньодністерський 4 713,0 19. Стривігорський 6 390,0 20. Болозівський 6 113,0 21. Чайковицько-Розділь- 11 563,0 ландшафтний заказник “Кошів” ський 22. Верещицький 10 114,0 23. Добростанський 4 869,0 24. Немирівсько-Верещи- 8 239,0 цьций 25. Середкевичівський 1 660,0 26. Крехівсько-Мокро- 4 249,0 ентомологічний заказник “Загора” тинський 27. Кунинсько- 3 939,0 Соколянський 28. Ратівський 10 000,0 29. Грядово-Полтвинський 20 306,0 30. Давидівсько-Гологір- 13 940,0 ський 31. Вороняківський 12 890,0 територія з’єднує кластери НПП “Північне Поділля” в східній частині парку 32. Поморянсько- 3 230,0 територія з’єднує НПП “Північне Поділля” як ключову тери- Опільський торію з ключовими територіями Тернопільської області 33. Гологірсько-Опіль- 8 662,0 ський 34. Перемишлянсько- 5 950,0 з’єднує об’єкти екомереж Тернопільської та Івано-Франків- Опільський ської областей з об’єктами Північно-західного Поділля 35. Свирсько-Опільський 4 335,0 36. Стирський 26 597,0 загальнозоологічний заказник “Пукачів”, лісовий заказник “Лопатинський”, ботанічний заказник “Лешнівський”, запо- відні урочища “Грицеволя”, “Піски”, “Топорівське”, “Лагодів- ське”, “Синичівське” і “Заболотцівське” 508 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Завершення табл. 3.9 1 2 3 37. Бузький 44 332,0 заповідні урочища “Тадані”, “Соколя” та “Сторонибаби” 38. Болотнівський 15 764,0 ботанічний заказник “Волицький”, заповідні урочища “Боро- ве” і “Великомостівське” 39. Солокійський 13 620,0 заповідні урочища “Борове” і “Великомостівське” 40. Добротвірсько-Лопа- 14 875,0 частина загальнозоологічного заказника “Пукачів” тинський (Білостоцько- Острівський) ІІІ. Відновні території 1. Немирівська 2 483,0 прилягає заповідне урочище “Немирів” 2. Яворівська 7 628,0 орнітологічний заказник “Чолгинський” 3. Стебниківська 1 650,0 заповідне урочище “Лази” 4. Подорожнянська 2 579,0 5. Берездівцівська 2 768,0 6. Червоноградська ІV. Буферні території 1. Яворівська територія військового полігону, яку частково охоплює про- ектований РЛП “Немирівський” Важливим елементом регіональної екологічної мережі Львівщини є міждержавні (транс- кордонні) природоохоронні території (МПОТ), які сформовані вздовж пограниччя у місцях із мінімально трансформованими ландшафтами різного типу. До них належать такі транскор- донні утворення, як міжнародний біосферний резерват (МБР) “Східні Карпати” (213 211 га) і МБР “Розточчя” (371 902 га). Зокрема, МПОТ створюють умови для спрощення міграцій тварин, особливо великих хижаків і рослиноїдних, для збереження популяцій яких потрібні значні площі, об’єднують зусилля країн у боротьбі з пожежами, браконьєрами, незаконною торгівлею рослин- ною і тваринною сировиною. Великі переваги МПОТ мають для розвитку туризму, екологічного виховання, обміну інформацією про форми і способи охорони природи у сусідніх країнах (Брусак, Кричевська, 2011; Стойко, Мельник, Шушняк та ін., 2003). Крім зазначених МПОТ міжнародного рівня, є змога створення декількох транскордон- них об’єктів регіонального рівня. Зокрема, перспективне формування Бескидської МПОТ. У межах низькогірних ландшафтів Бескидів з українського боку у Львівській області розташо- ваний РЛП “Верхньодністровські Бескиди”, з яким на території Підкарпатського воєводства межує ландшафтний парк (ЛП) “Гір Слонних”. До нього прилягає ЛП Перемишльського перед- гір’я. Зазначені ЛП оточені трьома областями охоронного ландшафту (ООЛ) (Брусак, Кричев- ська, 2011). Формування Смарагдової мережі. Разом із формуванням екологічної мережі області, що ґрунтується на національній концепції України, у регіоні проводять роботи зі створення Сма- рагдової мережі, головними принципами побудови якої є виявлення територій, важливих для збереження видів та оселищ, які задекларовані у переліках Бернської конвенції (списках Резолюцій № 4 і 6). Сьогодні на Львівщині виявлено 14 видів рослин і 157 видів тварин (близько 70 % з них – це орнітофауна), що підлягають охороні відповідно до списків Бернської конвенції. Станом на 2020 р. у межах Львівської області окреслено та схарактеризовано 24 території особливого природоохоронного значення Смарагдової мережі (рис. 3.94, табл. 3.10), які затвер- джені Секретаріатом Бернської конвенції у 2016 р. (16 ТОПЗ) та 2019 р. (8 ТОПЗ). Роботу із ство- рення об’єктивної бази даних Emerald Network (Смарагдової мережі) в Україні упродовж 2015– 2018 рр. проводили активісти громадської ініціативи “Emerald-Nature 2000 in Ukraine” і члени 509 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.94. Території особливого природоохоронного значення Смарагдової мережі Львівської області Умовні позначення: 1–24 – нумерація ТОПЗ (відповідно до табл. 3.10) 510 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Таблиця 3.10 Об’єкти смарагдової мережі Львівської області (складено за даними Updated…, 2019; Emerald…, 2020) Назва ТОПЗ; код Кількість видів фауни та Наявність об’єктів ПЗФ України та Площа, територій; кількість флори з резолюції № 6 інших природоохоронних га оселищ і видів Бернської конвенції територій 1 2 3 3 Затверджені у 2016 р. 1. Сокальський; 894,0 птахи – 35; безхребетні – – UA0000248; 3; ссавці – 1; рослини – 2 10 оселищ, 41 вид 2. Болотня; 22 236,0 птахи – 34; безхребетні – заказник “Волицький”, заповідні UA0000180; 6; ссавці – 4; рептилії – 1; урочища “Великомостівське” і 16 оселищ, 52 види риби – 4; земноводні – 2; “Борове”; ділянка розташована у рослини – 1 2,5 км від польської ділянки Натура 2000 3. Розточчя; 66 715,0 птахи – 83; безхребетні – 7; РЛП “Равське Розточчя”; частини UA0000121; ссавці – 2; риби – 3; земно- буферної і транзитної зон міжна- 27 оселищ, 106 видів водні – 2; рослини – 9 родного БР “Розточчя” 4. Завадівський; 8 526,0 птахи – 28; безхребетні – Лісові заказники “Завадівський” UA0000179; 11; ссавці– 2; риби–2 і “Гряда” 4 оселища, 43 види 5. Яворівський НПП; 7 120,0 птахи – 72; безхребетні – 10; Яворівський національний парк UA0000030; ссавці – 5; риби – 3; земно- 13 оселищ, 95 видів водні – 2; рослини – 3 6. ПЗ Розточчя; 2 083,0 птахи – 72; безхребетні – 6; Природний заповідник “Розточчя” UA0000003; ссавці – 8; риби–3; земно- 15 оселищ, 97 видів водні – 2; рослини – 5; рептилії – 1 7. Чолгинський; 3 379,0 птахи – 59; безхребетні – 4; Чолгинський орнітологічний заказ- UA0000178; ссавці – 1; риби – 2; земно- ник; IBА-територія, де під час се- 3 оселища, 67 видів водні – 1 зонних міграцій перебуває понад 180 видів птахів 8. Прилбицький; 218,0 птахи – 23; ссавці – 1; – UA0000246; риби – 2; земноводні – 1 1 оселище, 27 видів 9. Кам’янобрідський; 980,0 птахи – 41; земноводні–2; – UA0000240; риби -5; безхребетні – 1; 4 оселища, 53 види ссавці – 4 10. Північне Поділля; 17 033,0 птахи – 46; земноводні – 1; НПП “Північне Поділля” UA0000120; риби – 2; безхребетні – 10; 14 оселищ, 69 видів ссавці – 4; рослини – 6 11. Стільське Горбогір’я; 22 867,0 птахи – 28; риби – 3; без- РЛП “Стільське Горбогір’я” UA0000177; хребетні – 8; ссавці – 5 13 оселищ, 44 види 12. Верхньодністровські 8 576,0 птахи – 32; земноводні – 2; РЛП “Верхньодністровські Бески- Бескиди; UA0000119; риби – 4; безхребетні – 11; ди” 12 оселищ, 52 види ссавці – 2; рептилії – 1 13. Надсянський; 19 449,0 птахи – 29; земноводні – 2; РЛП “Надсянський” UA0000118; риби – 6; безхребетні – 6; 17 оселищ, 49 видів ссавці – 6 511 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Закінчення табл. 3.10 1 2 3 3 14. Сколівські Бескиди; 35 696,0 птахи – 35; земноводні – 3; НПП “Сколівські Бескиди” UA0000013; риби – 2; безхребетні – 11; 22 оселища, 63 види ссавці – 8; рослини – 4 15. Славський; 7 561,0 птахи – 18; земноводні – 1; Заповідні урочища “Головецьке”, UA0000247; риби – 2; безхребетні – 6; “Тухлянське”, “Кремінь”, “Mаківка” 12 оселищ, 30 видів ссавці – 8; рослини – 1 16. Бойківщина; 10 606,0 птахи – 21; земноводні – 1; Заказники “Довжки”, “Пікуй”, “Ли- UA0000176; риби – 2; безхребетні – 15; бохорівський” 13 оселищ, 56 видів ссавці – 10; рослини – 1 Затверджені у 2019 р. 17. Долина р. Вігор; 505,0 земноводні – 2; риби – 5; – UA0000322; ссавці – 2 13 оселищ, 9 видів 18. Долина р. Вирва; 9 626,0 рослини – 9 – UA0000323; 13 оселищ, 9 видів 19. Долина р. Стрвяж; 5 767,4 земноводні – 2; риби – 4; – UA0000324; ссавці – 2 14 оселищ, 8 видів 20. Долина р. Опір; 6 109,5 птахи –1; земноводні – 3; – UA0000325; риби – 4; безхребетні – 2 11 оселищ, 10 видів 21. Долина р. Стрий; 33 824,9 птахи – 1; земноводні – 4; – UA0000326; риби – 6; безхребетні – 1; 15 оселищ, 13 видів ссавці – 22. Долина р. Дністер в 33 628,0 птахи – 3; земноводні – 4; – межах Львівської області; риби–7; безхребетні – 3; UA0000332; плазуни – 1 22 оселища, 20 видів 23. Канали та прилеглі 389,1 Птахи – 0 Ботанічний заказник місцевого до них ділянки в районі Земноводні – 2 значення “Кемпа” м. Броди; UA0000340; 0 оселищ, 2 види 24. Буське; 11 314,4 птахи – 3; земноводні – 2; – UA0000343; плазуни – 1 0 оселищ, 6 видів громадської експертної організації “Ukrainian Nature Conservation Group”. У 2019 р. у перелік об’єктів Смарагдової мережі на території області увійшли долини річок Вігор, Вирва, Стрвяж, Дністер, Стрий, Опір, меліоративні канали та прилеглі до них ділянки в районі м. Броди, долина р. Полтва між населеними пунктами Новий Яричів і Кам’янка-Бузька (Бузька ТОПЗ) (Території…, 2019; Які території…, 2019). За нашими підрахунками, загальна площа об’єктів Смарагдової мережі охоплює 335 103,3 га, що становить 15 % від площі області. Зазначимо, що не всі ТОПЗ забезпечені об’єктами ПЗФ, значна частина ділянок екомережі потребує подальшого вивчення на предмет виявлення та уточнення розміщення в їхніх межах цінних оселищ та видів флори і фауни, аналізу потенційних загроз для них та розроблення відповідних природоохоронних заходів. 512 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Домінуючими оселищами, що підлягають охороні на території Львівщини є букові лісові фітоценози (G1.6 Fagus woodland) та лісові угруповання з домінуванням дуба, ясеня, граба зви- чайного на евтрофних і мезотрофних грунтах (G1.A1 Quercus–Fraxinus–Carpinus betulus woodland on eutrophic and mesotrophic soils) (див. табл. 3.10). В цілому найвищим рівнем репрезентатив- ності за кількістю оселищ і видів (27 оселищ, 106 видів) характеризується ТОПЗ “Розточчя”, що пов’язано передусім із добре налагодженими інвентаризаційними роботами у заповіднику і національному природному парку, які знаходяться у центральній частині цієї ТОПЗ. Отже, формування екомережі Львівщини триває. Важливо узгодити наявні схеми екоме- реж, затвердити їх на обласному рівні, виробити єдину стратегію дій зі сторони Департаменту екології області з метою охорони вже існуючих елементів екомережі, розробити їхні менедж- мент-плани, які б визначали можливе природокористування на землях екомережі та заходи з охорони ландшафтів, оселищ та раритетних видів флори і фауни. На територіях, що є складо- вими регіональної екологічної мережі, потрібно забезпечити проведення спеціальних заходів, спрямованих на захист міграційних шляхів тварин та місць їхньої зимівлі. Зокрема, у місцях перетину міграційних шляхів тварин транспортними магістралями слід споруджувати спеціалізо- вані переходи та відповідні інженерні споруди, як це прийнято у світовій практиці. 3.5.5. Застосування нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії Сьогодні одним з основних пріоритетів розвитку енергетики у більшості розвинених країн світу є використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Зокрема, США, Німеччина, Іспанія, Швеція, Данія, Японія планують у першій половині ХХІ ст. довести частку ВДЕ у власному загальному енергобалансі до 50 %. Україна як член Європейського енергетичного співтовариства також взяла на себе зобов’язання до 2025 р. досягти частки енергії, що генерується відновлюваними джерелами, до рівня 12 % загального первинного постачання енергії та до 25 % – до 2035 р. (охоплюючи всі гідрогенеруючі потужності і термальну енергію) (Про схвалення…, 2017). Відповідно, стимулювання розвитку відновлюваної енергетики є одним з пріоритетів державної політики України. Потужний поштовх до розвитку сонячної та вітрової енергетики в Україні отримано завдяки впровадженню “зеленого тарифу” у 2009 р. (Закон…, 2009). Станом на 2019 р. частка ВДЕ у виробництві електроенергії у загальному енергобалансі України становить близько 4 %. До головних об’єктів, які використовують відновлювані джерела енергії, належать промислові та приватні сонячні електростанції (СЕС), вітрові електростанції (ВЕС), малі гідроелектростанції (МГЕС) і біоелектростанції (БіоЕС). Сьогодні більшість (65 %) встановлених потужностей СЕС і ВЕС зосереджені у п’яти півден- них областях країни: Херсонській (16 %), Запорізькій (16 %), Миколаївській (12 %), Дніпропетров- ській (12 %) та Одеській (9 %) (Буславець, 2020). У Львівській області встановлено близько 6 % таких потужностей і за цим показником область є лідером у західному регіоні України. Останніми роками простежується позитивна динаміка у загальному виробництві електроенергії з відновлюваних джерел, яке суттєво зросло з 3,76 млн кВт·год. у 2013 р. до 318,187 млн кВт·год. у 2019 р. (Стратегія…, 2019). Відповідно, у 2019 р. у структурі загального виробництва електроенергії в області на відновлювану енергетику році припадало понад 4 % (Головне, 2020). Станом на 1 березня 2020 р. на Львівщині функціонує 66 об’єктів відновлюваної та альтер- нативної енергетики загальною потужністю 309,46 МВт. Більшість з них подають електроенергію в об’єднану енергетичну систему за “зеленим” тарифом. До них належать три вітрові електро- станції на території Старосамбірського району, загальною потужністю 34,65 МВт (рис. 3.95); 57 про- 513 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.95. Вітрові електростанції Рис. 3.96. Перша черга сонячної “Старий Самбір 1” і “Старий Самбір 2” електростанції “Яворів-1” мислових сонячних електростанцій в межах 15 адміністративних районів та в містах Борислав і Червоноград, загальною потужністю 274,24 МВт (рис. 3.96); дві малі гідроелектростанції на території Турківського і Дрогобицького районів, загальною потужністю 0,576 МВт; три міні- ТЕЦ, які працюють на біомасі і виробляють як електричну, так і теплову енергію (Радехівська ТЕС з електричною потужністю 2,4 МВт, інші ТЕС з тепловою потужністю 3,66 МВт); одна біоенер- гетична установка, яка працює на базі свинокомплексу ТзОВ “Еко-Міт” у с. Батятичі Кам’янко- Бузького р-ну (рис. 3.97). Крім того, в Львівській області побудовано 887 сонячних електростанції приватних домо- господарств на території 20-ти районів і дев’яти міст, потужністю 18,57 МВт, що рівноцінно середній потужності промислової сонячної електростанції (Департамент…, 2020). Станом на 1 січня 2020 р. у структурі виробництва електроенергії на Львівщині від об’єктів ВДЕ левова частка (70 %) припадала на сонячну енергетику (Департамент…, 2020) (рис. 3.98). Водночас, відповідно до Стратегії розвитку Львівської області на період 2021–2027 рр. більша частка у структурі виробництва електричної енергії об’єктами ВДЕ потрібно відводити вітровій енергетиці, заплановано збільшити участь у виробництві енергії біоТЕЦ та біогазових установок (рис. 3.99). Далі детально охарактеризуємо головні напрями розвитку відновлюваної та альтернатив- ної енергетики у Львівській області. Сонячна енергетика. Головними природними передумовами для розвитку сонячної енергетики у певному регіоні є наявність геліоенергетичних кліматичних ресурсів. У сучасних прикладних дослідженнях під час створення мережі сонячних електростанцій і розрахунку їхньої потенційної потужності використовують такий показник, як глобальне горизонтальне випромінювання (інсо- ляція) (кВт год/м2). Цей показник свідчить про потужність електромагнітного випромінювання на одиницю площі, що отримана від Сонця у діапазоні довжин хвиль вимірювального приладу. Тобто – це сонячна радіація, яка інтегрована у часі (інтенсивність сонячної радіації). Львівщина розміщена в зоні, де глобальне горизонтальне випромінювання за даними інформаційного ресурсу SolarGIS, коливається в межах 1 100–1 150 кВт год/м2 (SolarGIS, 2021) (рис. 3.100). Порівняно з іншими регіонами України область входить у четверту зону інтенсивності сонячного випромінювання із найнижчими показниками. Водночас Львівщина є одним із лідерів за інтенсивністю будівництва СЕС у західному регіоні Україні. Загалом для області переважають ареали з показниками інсоляції 1 120–1 130 кВт год/м2. Найвищі показники (понад 1 140 кВт год/ м2) властиві для південно-східних районів рівнинної частини Львівської області (Жидачівський, Миколаївський, Пустомитівський райони) (Лопушанська, 2019). 514 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Рис. 3.97. Розташування об’єктів відновлюваної та альтернативної енергетики у Львівській області (складено за даними щомісячних звітів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) 515 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Умовні позначення до рис. 3.97 Потуж- Потуж- № № Найменування ність, Найменування ність, з/п з/п МВт МВт 1. Наземні сонячні електростанції 2. Дахові сонячні електростанції 1.1 Радехівська 8,455 2.1 Червоноград 0,628 1.2 Терновиця 2 і 4 5,940 2.2 Великий Дорошів 1 1,000 1.3 Терновиця Енерджі 2 5,797 2.3 Суховоля 1 1,037 1.4 Терновиця 1 і 3 5,797 2.4 Малехів 2,000 1.5 Терновиця Сонячна 2 5,797 2.5 Запитів 0,500 1.6 Терновиця Енерджі 1 5,940 2.6 Городок 0,181 1.5 Терновиця Сонячна 1 5,940 2.7 Львів, вул. Героїв УПА, 72 0,220 1.6 Терновиця Санлайт 1 5,940 2.8 Львів, вул. Щирецька, 36 0,619 1.7 Терновиця Санлайт 2 5,797 2.9 Скнилів 0,189 1.8 Терновиця Солар 1 13,023 2.10 Львів, вул. Пластова, 10 0,980 1.9 Терновиця Солар 2 15,537 2.11 Львів, вул. Бузкова, 2 0,700 1.10 Терновиця Солар Плюс 1 12,831 2.12 Винники 1 0,248 1.11 Терновиця Солар Плюс 2 15,537 2.13 Винники 2 1,403 1.12 Яворів-1, перша черга 36,753 2.14 Підберізці 0,218 1.13 Яворів-1, друга черга 36,753 2.15 Лисиничі – 1.14 Озерна 9,900 2.16 Чишки 0,567 1.15 Приозерна 9,940 2.17 Сокільники 0,066 1.16 Вороців 3,201 2.18 Стільсько – 1.17 Старояричівська 2,745 2.19 Самбір 0,748 1.18 Нагірне 1,795 2.20 Бориславська Синтез-1 1,110 1.19 Щирець-1 2,035 2.21 Розвадів – 1.20 Щирець-2 4,488 2.22 Грабовець 0,211 1.21 Семенівка 1,141 3. Комунальні сонячні електростанції 1.22 Глиняни-1 3,346 3.1 Варяжська – 1.23 Глиняни-2 17,952 4. Вітрові електростанції 1.24 Самбірська 3,116 4.1 Старий Самбір-2 20,700 1.25 Самбірська-2 4,982 4.2 Старий Самбір-1 13,200 1.26 Південна 9,949 4.3 Східницька (Трускавецька) 0,800 1.27 Північна 9,949 5. Малі гідроелектростанції 1.28 Роздільська 19,898 5.1 Новошицька 0,165 1.29 Ходорів 4,212 5.2 Явірська 0,450 1.30 Бориславська 8,452 6. Об’єкти біоенергетики 1.31 Бориславська 2 0,326 6.1 Полове 2,400 1.32 Добрівляни 5,768 6.2 Рава-Руська теплостанція 2,160 1.33 Добрівляни 2 10,122 6.3 Батятичі – 1.34 Гніздичів 2,158 6.4 Трускавець 1,500 Перша промислова сонячна електростанція на Львівщині запрацювала у грудні 2012 р. на території приміського с. Ралівка Самбірського р-ну. Ця станція потужністю 3,116 МВт побу- дована ТОВ “Еко-Оптіма” спільно з чеськими інвесторами на території, що займає понад 20 га землі і не придатна для сільськогосподарського виробництва. У грудні 2016 р. було надано ліцензію та встановлено “зелений” тариф даховій Бориславській СЕС “Синтез-1” потужністю 1,14 МВт. 516 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. 1% 3% Сонячні електростанції 26% Вітрові електростанції Малі гідроелектростанції Сонячні електростанції 70% домашніх господарств Рис. 3.98. Структура виробництва електроенергії об’єктами відновлюваної енергетики в Львівській області у 2019 році (складено на основі звітів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) 1% 5% Вітрові електростанції 6% Сонячні електростанції Біогазові установки 27% Теплові електростанції на 61% біомасі Малі гідроелектростанції Рис. 3.99. Прогноз виробництва електричної енергії об’єктами відновлюваної енергетики в Львівській області на період 2019‒2023 рр (Стратегія…, 2019) Як уже було зазначено, сьогодні на території Львівщини міститься 56 промислових СЕС, серед яких 34 – наземних та 22 – дахових. Розподіл виробництва електроенергії від них є нерівномірним. Найбільша встановлена потужність (140 МВт) генерується 15-ма СЕС, які побудо- вані у Яворівському районі поблизу села Терновиця. Ці електростанції розміщені на землях, які використовували раніше як промислові майданчики Яворівської ДГХП “Сірка”. Порівняно значними загальними потужностями вирізняються СЕС Миколаївського (39,8 МВт), Золочівського (21,6 МВт) і Стрийського (15,9 МВт) районів. Немає промислових СЕС у гірський районах області, а також – у Перемишлянському і Буському районах. Більшість промислових СЕС області розміщені в межах ареалу із достатнім показником інсоляції (1 130–1139 кВт год/м2), за винятком Бориславської СЕС, яка розміщена в межах Перед- карпаття на межі з гірською частиною Карпат, де показник інсоляції є порівняно нижчим (1 110–1 119 кВт год/м2). Вісім СЕС побудовано в регіоні з найвищими показниками інсоляції (Пустомитівський, Миколаївський і Жидачівський райони), проте їхня сумарна встановлена потужність у рази поступається потужностям СЕС, які побудовані у Яворівському районі. 517 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.100. Глобальне горизонтальне випромінювання на території Львівської області та загальна потужність встановлених промислових (наземних і дахових) сонячних електростанцій 518 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Останніми роками в межах Львівської області зростає кількість приватних СЕС. Перша приватна СЕС була збудована у 2014 р. у с. Солонка Пустомитівського р-ну потужністю 4 і 10 кВт. Значно збільшилася кількість встановлених домашніх СЕС у серпні 2018 р. Найбільше їх просте- жується в межах Пустомитівського району (155 приватних домогосподарств), а також у м. Львові (65) та Яворівському районі (58). Це зумовлено розвиненою енергетичною інфраструктурою, до якої можна під’єднати новозбудовану наземну чи дахову домашню СЕС, а також порівняно вищим рівнем фінансового забезпечення населення обласного центру та цих районів. Щодо міст обласного підпорядкування, то найбільше приватних СЕС встановлено в Дрогобичі (21), Стрию (19) і Бориславі (18). Загалом позитивна тенденція до зростання СЕС приватних домогосподарств простежується у кожному районі Львівської області. Це зумовлено збільшенням обізнаності населення та заці- кавленістю зеленою енергетикою. Значна кількість мешканців вкладають кошти у домашні СЕС через наявність державної підтримки: пільгового кредитування, змоги продавати електроенер- гію за “зеленим” тарифом за умови її надлишку, забезпечуючи домогосподарства екологічно чистою електроенергією. У перспективі в період 2020–2024 рр. в Львівській області заплановано розширити мережу комунальних СЕС у Сокальському районі, побудувати ще дев’ять наземних і 18 дахових проми- слових СЕС (План…, 2020) (рис. 3.101). Проте, враховуючи незначний геліопотенціал у регіоні та запровадження “зелених аукціонів” з 1 січня 2020 р. для СЕС потужністю понад 1 МВт, заці- кавленість інвесторів щодо вкладання коштів у цей напрям ВДЕ може стрімко знизитись. Вітрова енергетика. Вітроенергетичні ресурси певного регіону класифікують відповідно до середньорічної швидкості вітру та середньорічної питомої потужності вітрового потоку на висо- тах 10, 50 і 100 м від поверхні землі (Енергетика…, 2013). Питома потужність вітрового потоку, яку визначають в Вт/м2, залежить від середньої швидкістю вітру, його поривчастості та мінливості, щільності повітря, локальних чинників місцевості тощо. Показники питомої потужності вітрового потоку та швидкості вітру на рівні 10–50 м є важливішими з огляду на вивчення вітропотенціалу для встановлення домашніх вітрових устано- вок. Сучасні промислові енергетичні установки зазвичай використовують вітер на висоті вище 100 м від поверхні Землі. За даними інформаційного Інтернет-ресурсу Global Wind Atlas (3.0), середній показник питомої потужності вітрового потоку для території України на висоті 100 м становить 293 Вт/м2, а середня швидкість вітру – 7,49 м/с. За оцінками фахівців застосування вітроустановок для виробництва електроенергії в Україні у промислових масштабах найбільш ефективне на Азово-Чорноморському узбережжі, в Одеській, Херсонській, Запорізькій, Донець- кій, Луганській, Миколаївській областях, Криму та в районі Карпат. Для Львівської області показники вітрового потенціалу на висоті 100 м є такими: питома потужність вітрового потоку становить 371 Вт/м2 (193–549 Вт/м2), середня швидкість вітру – 6,6 (5,44–7,75 і понад м/с). Найкращі вітроенергетичні ресурси для будівництва ВЕС у Львівській області мають території Волинської височини, Скибових Карпат (понад 424 Вт/м2), Передкар- паття, Подільської височини (понад 321 Вт/м2) і Надсяння. З адміністративного погляду – це Сокальський, Старосамбірський, Сколівський, Турківський, Мостиський та Дрогобицький райони. Наголосимо, що, попри високий показник вітрового потенціалу у гірській частині регіону та на Подільській височині, можливості проектування ВЕС на цих територіях обмежені через порівняно щільне розміщення тут територій природно-заповідного фонду та ділянок Смарагдо- вої мережі. Розвиток вітроенергетики у Львівській області розпочався у 1997 р. із введенням в експлуа- тацію Східницької (Трускавецької) ВЕС, яка була побудована з метою дослідження ефективності функціонування вітрових електростанцій у Карпатах. Це пілотна вітрова електростанція із загаль- ною встановленою потужністю 750 кВт, розташована в ур. Бухів (939,5 м), поблизу селища Східниця. Електростанція налічує сім американських вітроагрегатів типу USW 56-100, виготовле- них в Україні за ліцензією. 519 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.101. Розташування проектованих об’єктів відновлюваної енергетики в Львівській області на період 2020–2024 рр. (складено за даними ПрАТ “Львівобленерго”) 520 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Умовні позначення до рис. 3.101 Потуж- Потуж- № № Найменування ність, Найменування ність, з/п з/п МВт МВт 1. Комунальні сонячні електростанції 3.16 Дрогобич-2 0,56 1.1 Хоробрів – 3.17 Борислав – 1.2 Тартаків – 3.18 Ланівка – 1.3 Корчів – 4. Вітрові електростанції 1.4 Белз – 4.1 Сокальська 45,2 1.5 Великі Мости – 4.2 Поздимир 15,0 1.6 Червоноград 2,5 4.3 Боброїди 14,0 2. Наземні сонячні електростанції 4.4 Яворів Енерго 2 4,4 2.1 Рава-Руська 4,5 4.5 Яворів Енерго 150,0 2.2 Добросин 10,0 4.6 Черлянське Передмістя 1,5 2.3 Куликів 3,0 4.7 Яром-4 18 2.4 Заболотці 6,0 4.8 Яром-6 6,6 2.5 Нагірне–Буховичі 1,6 4.9 Опака 50 2.6 Городок 1,2 4.10 Ясениця Пауер – 2.7 Винники 2,0 4.11 Сколівська (Орівська ВЕС) 53,2 2.8 Борислав 9,0 4.12 Сколівська (Сколівська ВЕС) 60,0 2.9 Володимирці 9,9 4.13 Яром 7 3. Дахові сонячні електростанції 4.14 Карпатська 4,14 3.1 Вузлове 2,0 4.15 Яром-1 10 3.2 Звертів 1,3 4.16 Сколівська 40,0 3.3 Жорниська 1,0 5. Малі гідроелектростанції 3.4 Івано-Франкове 1,2 5.1 Ульвівок, Сокальське в-ще 0,98 3.5 Львів, вул. Данила Апостола 1,7 5.2 Добротвірська – 3.6 Львів, вул. Щирецька 0,36 5.3 Сторонибаби – 3.7 Львів, вул. Дозвільна 0,04 5.4 Липиці 0,2 3.8 Львів, вул. Зелена 0,08 5.5 Липиці Гірська 0,2 3.9 Львів, вул. Бузкова 0,7 5.6 Нижнє Синьвидне (Гірське) 3.10 Львів, вул. Пекарська 0,05 5.7 Бориславська 0,36 3.11 Глиняни-1 0,4 5.8 Довге 2,0 3.12 Глиняни-2 0,4 5.9 Нижня Стинава – 3.13 Київець-1 1,0 5.10 Нижнє Синьовидне – 3.14 Київець-2 1,0 5.11 Верхнє Синьовидне – 3.15 Дрогобич-1 0,74 У 2015 р. введена в експлуатацію перша черга ВЕС “Старий Самбір-1” (дві турбіни) загаль- ною встановленою потужністю 6,6 МВт, що відпускатиме електроенергію за “зеленим” тарифом до 2030 р. Це перша вітрова електростанція у Західні Україні та гірському регіоні Українських Карпат. У 2017 р. побудована ВЕС “Старий Самбір-2” (с. Стрілбичі) потужністю 20,7 МВт. Отже, на теперішній час у Львівській області діють дві промислові та одна експериментальна ВЕС загальною потужністю 34,65 МВт. У перспективі відповідно до Стратегії розвитку Львівської області на період 2021–2027 рр. у регіоні планують будівництво ще 16-ти ВЕС у восьми районах області загальною встановле- ною потужністю понад 505 МВт (див. рис. 3.102). Зазначимо, що така потужність ВЕС зіставна з потужністю Добротвірської ТЕС. Найбільші потужності проектують ввести в Яворівському (2 ВЕС, 200,0 МВт) і Сколівському (4 ВЕС, 160,2 МВт) районах. 521 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Загалом розвиток вітрової енергетики є перспективним для області. Проте сучасні вітрові установки потребують значно більше коштів порівняно із сонячними панелями. При їхньому проектуванні важливо враховувати вплив на довкілля, на орнітофауну та хіроптерофауну при- леглих територій. Важливим аспектом є також наявність значної кількості спеціальних доку- ментів для того, щоб увести в експлуатацію ВЕС. Мала гідроенергетика. Під енергією малих річок розуміють механічну енергію води водотоку з поздовжнім ухилом, яким вода рухається під дією власної маси. Цю енергію можна викори- стовувати для будівництва ГЕС. За оцінками фахівців гідроенергетичний потенціал Львівської області становить 1 814 млн кВт·год/рік, це друге місце в Україні після Закарпатської області (5 232,0 млн кВт·год/рік) (Мала…, 2018). Значна частина цього гідропотенціалу припадає на гірську частину. Загалом в Україні до об’єктів малої гідроенергетики належать ГЕС не більше 10 МВт, міні-ГЕС – від 0,1 до 1,0 МВт, мікро-ГЕС – не більше 0,1 МВт. Відповідно до умов створення напору ГЕС використовують основні схеми: гребельна, дериваційна і змішана. Перша мала гідроелектростанція на Львівщині почала функціонувати у с. Сторонибаби Буського р-ну ще у 1911 р. Загалом у XX ст. у регіоні працювало сім МГЕС, п’ять з яких сьогодні не діють. Станом на 2020 р. в області експлуатують лише дві МГЕС: Явірська на річці Стрий (с. Явора Турківського р-ну) (рис. 3.104) і Новошицька на р. Бистриця (с. Новошичі Дрогобицького р-ну). У 2019 р. Явірська МГЕС виробила 1 256,8 тис. кВт·год електроенергії, а Новошицька МГЕС – 570,8 тис. кВт·год. Згідно з Програмою розвитку малої гідроенергетики України до 2020 р. в Львівській області визначені створи (місця) для побудови 34-ох мікро- і міні-ГЕС загальною потужністю 24 МВт (Мала…, 2018). Проте ці заходи не були реалізовані. На початок 2020 р. В області розроблені проекти щодо будівництва 11-ти МГЕС. Більшість з них має бути розташована в долинах річок: р. Дністер (дві МГЕС; Миколаївський район), р. Стрий (три МГЕС; Дрогобицький і Сколівський райони), р. Опір (1 МГЕС; Сколівський район), р. Західний Буг (одна МГЕС; Бузький район), р. Сти- навка (одна МГЕС; Стрийський район). Крім того, планують будівництво ГЕС на базі водосховищ у містах Борислав і Добротвір, с. Ульвівок Сокальського р-ну (див. рис. 3.101). Наголосимо, що сучасні науково-технічні і природоохоронні дослідження у зонах впливу малих гідроелектростанцій свідчать про низьку ефективність їхньої експлуатації та необґрунто- ваність використання “зеленого тарифу”. Однією з найбільших екологічних проблем є суттєве зменшення витрат води у створах річок, розміщених нижче за течію відносно місця функціо- нування МГЕС. Такі різкі зменшення витрат пов’язані з тим, що суб’єкти господарювання напов- нюють водосховище для генерації електроенергії і тим самим зменшують витрати води у річках нижче за течією. Для прикладу, ми проаналізували вплив Явірської МГЕС на зміни витрат води у річці Стрий. Ми порівняли динаміку щоденних витрат води у маловодний (2003) та багатоводний (2008) роки у двох гідростворах: гідропості у с. Завадівка (вище за течією від діючої МГЕС) та гідропості у с. Ясениця (нижче за течією від МГЕС). Зазначимо, що відстань між гідростворами становить 24 км, і на цьому відтинку у річку Стрий впадає 14 водотоків першого порядку, 13 водотоків другого порядку вісім водотоків третього та вищого порядків, серед яких такі повноводні річки, як Яблунька та Ясениця. Тобто ділянка русла між гідростворами має щільну гідромережу до- пливів і добре водозабезпечена, а витрати води у нижньому гідропості мають бути на порядок вищими, ніж у верхньому. Результати проведеного аналізу показали, що в осінньо-зимовий період маловодного 2003 р. у гідростворі (с. Ясениця), що розташовий нижче за течією від Явірської МГЕС, в окремі дні жовтня, листопада та грудня витрати води були нижчими, ніж у гідростворі, що розташо- ваний перед МГЕС (рис. 3.102). Аналогічний аналіз, проведений у літній період 2008 р. показує, що показники витрат води є досить близькими, а в окремі дні серпня і листопада у нижньому створі (с. Ясениця) вони є нижчими, ніж у верхньому створі (с. Завадівка) (рис. 3.103). 522 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. 80 70 60 Витрати води, м3/с 50 40 30 20 10 0 01.08.2003 01.09.2003 01.10.2003 01.11.2003 01.12.2003 р. Стрий (с. Завадівка) вище за течією р. Стрий (с. Ясениця) нижче за течією Рис. 3.102. Динаміка щоденних витрат води для гідропостів, що розташовані вище та нижче за течією від Явірської МГЕС у маловодний 2003 рік 120 100 Витрати води, м3/с 80 60 40 20 0 01.08.2008 01.09.2008 01.10.2008 01.11.2008 01.12.2008 р. Стий (с. Завадівка) вище за течією р. Стрий (с. Ясениця) нижче за течією Рис. 3.103. Динаміка щоденних витрат води для гідропостів, що розташовані вище та нижче за течією від Явірської МГЕС у багатоводний 2008 рік Такі коливання витрат води небезпечні як для екосистеми річки, так і для екосистеми водосховища МГЕС, особливо для гідробіологічних, термічних умов, а також для кисневого та біопродуктивного режимів, про що неодноразово у своїх працях зазначали науковці Інституту екології Карпат (Микітчак, Штупун, 2017). Окрім того, зменшення витрат води у гірській річці має соціальний ризик, адже басейн р. Стрий є джерелом водопостачання для побутових, про- мислових та рекреаційних потреб населення. Серед наявних сьогодні проектів з будівництва МГЕС на р. Стрий особливе занепокоєння викликає проект у с. Довге Дрогобицького р-ну, де планують будівництво МГЕС потужністю 2 МВт. Проведений нами науковий аналіз звіту з оцінки впливу на довкілля щодо будівництва цього об’єкта та відповідних руслорегулюючих робіт на р. Стрий показав, що він містить численні неточності та недостовірну інформацію. Тому вважаємо, що через малоефективність цієї ГЕС, а також значні екологічні ризики для водного середовища та руслово-заплавного комплексу річки Стрий, будівництво цього об’єкта є недоцільним (Пилипович, Іванов, 2019). 523 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Рис. 3.104. Явірська мала гідроелектростанція Рис. 3.105. Енергетична тріска як джерело енергії потужністю 0,45 МВт на Рава-Руській тепловій електростанції Отож малі гідроелектростанції можуть мати низькі показники еколого-економічного ефекту та значний негативний вплив на довкілля. Незважаючи на поширені заклики щодо доцільності застосування “зеленої” енергетики, результати порівняння обсягів виробленої електроенергії з обсягами екологічних втрат однозначно не на користь будівництва станцій. Адже обсяги виробництва електроенергії МГЕС є незначними, а їхнє розташування на особливо цінних природних територіях зумовлює значні екологічні втрати. З огляду на кліматичні зміни, які простежуються в Україні, штучні зменшення витрат води через функціонування МГЕС є небезпечними і невиправданими. Енергія біомаси. Львівська область має значний потенціал у вигляді такого альтернативного джерела енергії, як біомаса. В енергетиці під поняттям біомаси або “відновлюваних органіч- них енергоносіїв” розуміють такі органічні речовини, які можуть бути використані для отримання теплової та електричної енергії і рідкого органічного палива. Це продукти, відходи та залишки лісового і сільського господарств (пелети, тріска, тирса, лузга соняшника, солома та ін.), рибного господарства та технологічно пов’язаних з ним галузей промисловості, а також складова частина промислових або побутових відходів, здатна до біологічного розкладу. За оцінками фахівців, сумарний енергетичний потенціал біомаси Львівської області стано- вить 2 604,8 млн м3, що більше ніж вдвічі перевищує обсяги споживання природного газу (1 169 млн м3). Налагодивши виробництво біодизелю, біоетанолу, біогазу з органічних відходів, область може цілком відмовитися від споживання природного газу (Башинська, Гамкало, 2017). Загалом загальний технічно-досяжний потенціал біомаси Львівської області становить 1,12 млн т.у.п./рік, тобто 3,3 % від загальноукраїнського показника (Атлас, 2001). Сьогодні в області функціонує три міні-ТЕЦ, що працюють на біомасі і виробляють як електричну, так і теплову енергію. Міні-ТЕЦ у с. Полове Радехівського р-ну використовує відходи деревообробки ТзОВ “Мебель-Сервіс” з с. Гоголів цього ж району. Її електрична потужність становить 2,4 МВт, а теплова – 7,5 МВт. Вона забезпечує тепловою енергією камери сушіння деревини, а також діючі виробничі приміщення. Крім нагрівання, парова турбіна також виробляє електроенергію, яка подається в громадську мережу. Дві інші ТЕС на біомасі – у підпорядкуванні ТзОВ “Рава-Руська теплостанція”. Завдяки цьому проекту чотири вугільні котельні у м. Рава-Руська переведено на місцевий вид палива – тріску деревини (рис. 3.105). Інша така ТЕС розташована у Трускавці і забезпечує тепловою енер- гією санаторій “Перлина Прикарпаття”, що дає змогу замістити 420 тис. м3 газу в рік. 524 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Крім того в області функціонує одна біоенергетична установка, яка працює на базі свино- комплексу ТзОВ “Еко-Міт” у с. Батятичі Кам’янко-Бузького р-ну, а також 15 підприємств у Кам’ян- ка-Бузькому, Золочівському, Радехівському і Дрогобицькому районах, які спеціалізуються на виробництві паливних брикетів та гранул з деревини та іншої природної сировини (солома, стебла соняшнику, лузга соняшнику, кукурудзи тощо). Такі паливні брикети та гранули вико- ристовують у приватних господарствах для опалення житлових приміщень. Розвиток відновлюваної енергетики в Україні напряму залежить від ставки “зеленого” тарифу. Саме фінансове стимулювання зумовило стрімке збільшення частки ВДЕ у загальному виробництві електроенергії в Україні та у Львівській області зокрема. Враховуючи нові виклики, які виникли з 1 січня 2020 р. із запровадженням так званих “зелених” аукціонів для об’єктів ВЕД, встановлена потужність яких перевищує лімітовану, можливе припинення погодження нових проектів. Водночас потрібно уважно ставитись до аналізу проектів зі спорудження МГЕС, які мають порівняно низькі потужності й показники економічного ефекту, проте значний негативний вплив на довкілля. Більш перспективними напрямами щодо використання відновних джерел в області є розвиток вітро- і біоенергетики. 3.5.6. Удосконалення системи моніторингу довкілля Система моніторингу довкілля як на загальнодержавному, так і регіональному рівні першо- чергово покликана захищати екологічні інтереси людини, її право на чисте довкілля, а також бути напрямленою на збереження природних екосистем та попередження екологічних ката- строф. 23 березня 2021 р. набув чинності Указ президента України, відповідно до якого введено у дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації”. Серед комп- лексу питань, пов’язаних із викликами та загрозами національній безпеці України в екологічній сфері, визначено також і неналежний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища. Тому Рада національної безпеки і оборони України доручила Кабінету Міністрів України створення ефективнішої системи державного моніторингу навколишнього природного середовища з використанням технологій дистанційного зондування Землі, контро- лю космічного простору, геофізичних, геоінформаційних технологій, а також розроблення положення про регіональні центри моніторингу довкілля. За основу побудови системи регіонального моніторингу взято Методичні рекомендації з підготовки регіональних та загальнодержавної програм моніторингу довкілля, затверджені Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України із врахуванням нових підходів ведення моніторингу вод, атмосферного повітря тощо. У регіональних програмах передбачено розроблення і затвердження положень про регіональну систему моніторингу довкілля, про регіональний центр моніторингу довкілля, про порядок інформаційної взаємодії на регіональ- ному рівні, про розробку спеціальних регламентів та ін. Важливими завданнями є підвищення оперативності та якості інформаційного обслуговування суб’єктів моніторингу довкілля та інших державних органів; скорочення строків розроблення і прийняття та якісне поліпшення управ- лінських рішень у галузі охорони довкілля та раціонального природокористування; створення умов для управління екологічними даними, що забезпечить їхнє об’єднання в єдину інформа- ційно-аналітичну систему. Регіональний рівень організаційного забезпечення моніторингових досліджень включатиме в себе державні і недержавні організаційні структури, які створені за адміністративно-територіальною ознакою. Державне управління в галузі використання й охорони природних ресурсів на практиці здійснюють Кабінет Міністрів України, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Правове поле з питань використання, збереження та охорони природних ресурсів формують 525 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини законодавчі органи державної влади. Виконавчі органи влади реалізують на практиці управ- лінські функції держави. На обласні ради покладено функції у галузі регулювання, охорони й відтворення природних ресурсів, зокрема погодження державних цільових і міждержавних програм; розробка регіональних програм; видача дозволів на природокористування; затверд- ження проектів зон санітарної охорони; розроблення пропозицій про віднесення об’єктів до заповідного фонду; організація заходів попередження небезпечних природно-антропогенних процесів тощо. Створення регіональних центрів моніторингу довкілля в Львівській області розпочато ще на початку XXI ст. Одним із пріоритетних напрямів екологічної політики у регіоні визначено організацію системи екологічного моніторингу та науково-інформаційного забезпечення природоохоронної діяльності. Експертну оцінку стану і функціонування систем та мережі об’єктів і пунктів спостережень за екологічним станом довкілля Львівської області надано колективом науковців (Екологічний…, 2009). Зокрема розроблено концепцію оптимізації моніторингових досліджень довкілля, яка включає пропозиції щодо удосконалення змісту (програм) дослідження, структури мережі моніторингових об’єктів, організаційного, фінансо- вого, матеріально-технічного, кадрового забезпечення функціонування тощо. Реалізацію опти- мізаційних заходів пропоновано створеному при Департаменті екології та природних ресурсів Львівської ОДА Центру моніторингу та Науковій раді з проблем моніторингу із залученням до їхньої роботи провідних фахівців-науковців у цій галузі. Функціонування Центру моніторингу довкілля дасть можливість здійснювати інтегроване управління природними ресурсами, тобто узгоджене використання та управління природо-ресурсним потенціалом Львівської області у взаємозв’язку й потребами всіх користувачів у межах регіону. Особливістю програми оптимізації структури моніторингу довкілля повинно бути її репре- зентативність, комплексність, достовірність та економічна доцільність. Реформування мережі моніторингу націлене на кореляцію із європейськими стандартами. Концепцію регіонального моніторингу довкілля слід реалізовувати із дотриманням таких принципів: 1) сприйняття довкілля як системного утворення, здатного до саморозвитку і саморегуляції; 2) врахування унікальності природних систем та можливості їхньої систематизації за генетичною подібністю та спорідненістю; 3) аналіз всіх процесів в динаміці і розвитку; 4) пошук порогів стійкості природ- ної системи, можливості її антропогенної трансформації та деградації тощо. Оптимізацію мережі об’єктів і пунктів моніторингу атмосферного повітря доцільно здій- снювати шляхом удосконалення існуючих систем контролю. Система метеостанцій на Львівщині потребує оптимізації, зміцнення бази моніторингу і розширення мережі. Діючими станціями не охоплені всі природні регіони Львівської області, отож доцільно створити метеостанції у межах Волинської височини (Сокаль), Розточчя (Брюховичі) і Сколівських Бескид (Сколе). Необхідно суттєво підвищити роль гідрометеопостів у моніторингу довкілля, оскільки вони утворюють щільнішу мережу пунктів контролю атмосфери. У зв’язку з цим доцільно значно збільшити кількість постів, щоб охопити такі природні області, як Розточчя та Опілля. За винятком аерометеостанції “Львів”, у цих областях відсутні пункти контролю. Щоправда, це вододільні регіони, де гідропости недоцільні, проте метеопости тут потрібні. Їх необхідно створити у Немирові, Новояворівську, Городку, Пустомитах, Бібрці, Перемишлянах, Золочеві, а також Добромилі, Ходорові і Радехові. З метою ефективнішого контролю якості атмосферного повітря у населених пунктах області у Львові слід створити ще чотири пункти спостережень, а також хоча б по два у Бориславі, Дрогобичі, Самборі, Стрию, Трускавці і Червонограді (Екологічний…, 2009). Служби контролю моніторингу, систематично подаючи дані про стан земельних ресурсів, повинні опиратися як на інформацію відомчих структур, так і на результати досліджень на мережі стаціонарних опорних пунктів, з допомогою яких створюється спеціальна інфраструктура для спостережень за екологічним станом земельних ресурсів та їхньою динамікою. Пропону- 526 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. ється система пунктів дослідження яка включатиме стаціонари-еталони, стаціонари першої і другої категорій та ключі-аналоги. З метою покращення екологічної ситуації у регіоні необхідно закласти у кожному ґрунтово-екологічному районі один–три моніторингові об’єкти залежно від ступеня екологічної напруги та інтенсивності використання земельних ресурсів. Стосовно перспективного розвитку моніторингу рослинного покриву, то його слід розви- вати у таких напрямах: продовжити спостереження на мережі об’єктів моніторингу першого і другого рівня (постійних пунктів спостережень і постійних пробних площ); організувати станції інструментального моніторингу третього порядку у зоні українсько-польського пограниччя у верхів’ї басейну Дністра або його лівих допливів, у басейнах Солокії, Рати і Варяжанки; продов- жити регулярні лісотаксаційні дослідження, які впродовж останніх 150 років здійснюють за єдиною методикою з незначними уточненнями. На основі аналізу зібраних даних виявлено, що чисельність різних видів тварин і, зокрема, багатьох видів птахів, змінювалася і коливалася синхронно. Усе це засвідчує, що окремі види тварин є вдалими для застосування у програмах довготривалого моніторингу за екологічними умовами стану природних геосистем (Екологіч- ний…, 2009). Моніторинг геологічного середовища передбачає тісний взаємозв’язок з моніторингом інших складових природного середовища, у тім числі з моніторингом підземних і поверхневих вод, рельєфу і ландшафтів. Щільність розташування станцій моніторингу за різними складовими довкілля є різною. Їхня кількість і місце розташування залежать від критичності екологічної ситуації і, значною мірою, зумовлена економічними труднощами. Локальні станції моніторингу необхідно створювати в усіх зонах ендогенних та екзогенних порушень геологічного середо- вища, забруднення повітря, підвищеного радіаційного фону тощо. В межах Львівської області найкраще проводити оптимізацію мережі моніторингу геологічного середовища шляхом органі- зації нових об’єктів і пунктів спостереження з метою ліквідації “білих плям”. Наприклад, загальну кількість сейсмічних станцій у Львівській області слід розширити з трьох до 12–13 об’єктів. На основі аналізу структури мережі пунктів спостереження за станом поверхневих вод в межах Львівської області та критеріїв ступеня оптимальності цієї мережі, пропоновано здійснити її реорганізацію таким чином: 1) збільшити щільність гідропостів у прикордонній з Польщею смузі та на лівобережжі Дністра шляхом організації спостережень на річках Вігор (Циків), Вишня (Мазури), Шкло (Краківець), Завадівка (Щеплоти) та відновлення роботи гідропостів Зубра (Дороговиж) і Луг (Добрівляни); 2) охопити спостереженнями малі водозбори площею до 100 км 2, у межах яких форму- ється основна частина стоку води річок Львівщини, у тім числі й паводкового. Території цих водозборів повинні бути відносно однорідними щодо умов формування паводкового стоку. З цією метою необхідно розпочати спостереження як на річках, не охоплених сьогодні моніто- рингом, так і у верхів’ях тих річок, у нижній частині яких функціонують гідропости: Дністер (Лімна), Опір (Тухля), Ружанка (Ружанка), Волосянка (Славське), Орява (Козова), Верещиця (Івано-Франкове) та ін.; 3) забезпечити реалізацію в межах Львівської області фонового моніторингу шляхом охоп- лення спостереження водозборів, що практично не порушені господарською діяльністю. З цією метою необхідно розпочати спостереження на річках: Ясеницький (Гайок), В’ятина (Лукавець), Суходілка (Суходіл), Дерев’янка (Хитрейки), Колодниця (Монастирець), Літнянка (Летня), Оленка (Стрілки), Бутивля (Коростів), Либохірка (Либохора); 4) з метою вивчення особливостей функціонування річкових систем в різних природних умо- вах доцільно організувати спостереження за станом поверхневих вод на території ландшафтних районів, на яких відсутні гідропости. Насамперед це стосується річок Варяжанка (Шихтарі), Золо- чівка (Золочів), Млинівка (Брюховичі), Боберка (Дев’ятники), Зубра (Раковець), Дністер (Старий Самбір, Корналовичі, Розвадів та ін.), Стрий (Жидачів), Стривігор (Бісковичі), Бистриця (Грушів), Колодниця (Криниця), Опір (Верхнє Синьовидне); 527 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини 5) з метою вивчення процесу формування стоку води в річкових системах області, приуро- чених до кожної з груп ландшафтів, доцільно розпочати або відновити спостереження на річках Вишня, Шкло, Завадівка, Варяжанка, Білосток, Стир, Луг, Золочівка, Млинівка, Верещиця, Бобер- ка, Суходілка, Вігор,Бережниця, Бистриця, Яблунька і Либохірка; 6) для охоплення особливо паводконебезпечних ділянок та вивчення процесів формування паводкового стоку і руху паводкових хвиль на ріках області необхідно відновити роботу існуючих колись гідропостів на річках Дністер, Стрий, Стривігор, Тисмениця, Бистриця, Колодниця і Свіча. На території Львівської області цілковито не охоплені моніторинговими дослідженнями такі гідрологічні об’єкти, як чисельні ставки (переважно рибогосподарського призначення), а також невеликі водосховища. Необхідно розпочати або продовжити дослідження на таких об’єктах: Добротвірське, Глинно-Наварійське, Краковецьке і Терновицьке водосховища, Янівський і Дроз- довицький стави, Яворівська і Новороздільські водойми. Аналіз існуючої моніторингової мережі ґрунтових і підземних вод засвідчив, що вона потребує істотного вдосконалення. Пріоритетне значення щодо цього має вдосконалення мережі пунктів спостереження. Головним напрямом її модернізації є забезпечення необхідного рівня репрезентативності. Пунктами спостереження слугуватимуть усі, без винятку, гідрогеологічні області і райони, що відрізняються особливостями формування режиму ґрунтових і підземних вод та їхніми антропогенними змінами. Передусім необхідно створити мережу спостереження у гірсько-складчастій області Карпат. Тут моніторингові спостереження практично не здійснюють. Значного збільшення кількості спостережних пунктів потребують антропогенно трансформовані території (міста, гірничодобувні підприємства, гідротехнічні комплекси, меліоровані землі тощо), а також природоохоронні території та об’єкти. Розширення мережі слід здійснювати шляхом вилучення значної кількості дублюючих свердловин, пристосованих до моніторингових спосте- режень. Для організації моніторингу ландшафтів і природно-заповідних об’єктів пропонуємо стислий перелік територій, яких в межах Львівської області всього десять, зокрема Ратинське Полісся, Пасмове (Грядове) Побужжя, Равське Розточчя, Бібрське горбогір’я, Сянсько-Дністров- ське Опілля, Дрогобицьке передгір’я, Орівське низькогір’я, Сколівське середньогір’я, Турківська верховина, Буківська полонина. Разом з тим моніторингу необхідно було б піддати усі фізико- географічні райони (індивідуальні ландшафти). 3.5.7. Модель екологічного сталого розвитку регіону В українській і зарубіжній науці геоекологічного та економіко-екологічного спрямування велику увагу приділяють моделюванню розвитку геосистем, соціоекологічних, економіко-еколо- гічних та екологічних систем. Цим питанням присвячені праці екологів, географів, геологів, економістів, математиків та фахівців зі сфери геоінформатики. Зокрема, проблему модернізації економічного розвитку регіонів на підставі його моделей розглянуто в працях С. Білої, В. Гейця, А. Гранберга, С. Лісовського, А. Мазаракі, Л. Мельника, М. Назарука, В. Науменка, Л. Руденка, В. Томаревої-Патлахової, О. Топчієва, О. Шаблія, Н. Шлафман, Н. Уманець та ін. Питання оціню- вання геоекологічного стану навколишнього середовища обласного регіону досліджено у працях І. Ковальчука і М. Петровської (Ковальчук, Петровська, 2003), Р. Волчанського і І. Коваль- чука (Волчанський, Ковальчук, 2016), Г. Рудька і В. Гошовського (Рудько, Гошовський, 2009), Г. Рудька, Є. Іванова, І. Ковальчука (Рудько, Іванов, Ковальчук, 2019), Б. Жданюка, І. Коваль- чука, Ю. Андрейчука (Жданюк, Ковальчук, Андрейчук, 2015), І. Ковальчука і В. Подобівського (Ковальчук, Подобівський, 2014), М. Назарука (Львівська…, 2018), О. Пилипович, І. Ковальчука (Пилипович, Ковальчук, 2017) та інших вчених. 528 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. Водночас у 2016 р. опубліковано спеціалізовану працю “Стратегія розвитку Львівської області на період до 2020 року” (Стратегія…, 2012), яку підготували Львівська ОДА, Львівська обласна рада, органи місцевого самоврядування разом з ученими, громадськими діячами та міжнародними консультантами. Вона розроблена на засадах концепції сталого розвитку, прин- ципах людиноцентризму. Стратегія передбачає використання конкурентних переваг області в умовах трансформування взаємовідносин у системі публічної влади, отримання більше повно- важень, можливостей та відповідальності органів місцевого самоврядування на усіх рівнях як за економічний, так і за соціальний та екологічний розвиток краю. Стратегія збалансованого розвитку регіону, як й інші прогнозно-планувальні документи, має спиратися на оцінки наявного соціального, демографічного, природо-ресурсного, економіч- ного, наукового, технічного, інноваційного потенціалу. Зазначимо, що Львівський регіон нале- жить до одного з найбільш економічно розвинених в Україні. Він має такі конкурентні переваги: традиції ефективного господарювання та використання економічного потенціалу; зосереджений освічений і креативний людський капітал; багаті природні та рекреаційні ресурси; наближений до кордонів ЄС та має тісні економічні, культурні, екологічні, консультаційні зв’язки з його країнами (Стратегія…, 2012). Раціональне використання усіх цих переваг може стати запорукою пришвидшеного соціально-економічного поступу області, розвитку інноваційних галузей господарства і гарантією стабільного поліпшення якості життя мешканців у майбутньому, збереження і відтворення природо-ресурсного потенціалу. Аналіз Стратегії, результатів спеціальних досліджень інших вчених (Бібік, 2009; Волчан- ський, Ковальчук, 2016; Львівська…, 2018; Природні…, 2009; Томарева-Патлахова, 2013; Трофи- мова, 2010; Шлафман, Уманець, 2015; Пропозиції…, 2015) свідчить, що найважливішими пріоритетами стратегії розвитку Львівської області у близькій перспективі є: 1) розвиток високо- технологічних галузей промисловості; 2) удосконалення та розвиток транспортно-логістичної інфраструктури; 3) розвиток ефективного сільського господарства, орієнтованого на вирощу- вання та експорт екологічно чистої продукції; 4) розвиток перспективних галузей туризму – оздоровчо-бальнеологічного, гірськолижного, пішого, кінного, велосипедного, історико-культур- ного, ділового, наукового тощо; 5) забезпечення високої якості умов життя. Ці стратегічні орієнтири планують досягати через реалізацію семи стратегічних цілей (Стратегія…, 2012 з доповненнями): 1) формування конкурентоспроможної економіки; 2) за- безпечення високої якості життя та сприятливих екологічних умов; 3) забезпечення відкритості кордонів та співпраці з зарубіжними партнерами в економічній, культурній та екологічній сферах; 4) активний господарський і соціокультурний розвиток сільських громад та поселень; 5) забезпечення туристичної привабливості різних частин Львівської області, стимулювання розвитку міжнародного туризму і рекреації; 6) розвиток лісового господарства, підвищення ролі лісів як середовища формувального чинника, забезпечення виконання ними водоохорон- них, ґрунтозахисних, санітарно-гігієнічних, естетичних, атракційних функцій; 7) децентралізацію влади, удосконалення адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування. Стратегічні цілі реалізовуються через виконання спектру операційних цілей та завдань на рівнях соціо-економіко-екологічної системи регіону загалом та її підсистем – районів, тери- торіальних громад і поселень різних рангів: міст, селищ, сіл. Всього в Стратегії виділяли п’ять стратегічних цілей: 1) конкурентна економіка; 2) якість життя; 3) відкриті кордони; 4) розвинуте село; 5) туристична привабливість. У кожній з них виокремлювали від двох до п’яти операційних цілей. Зокрема, у конкурентній економіці голов- ними операційними цілями були: інвестиції та бізнес; високотехнологічна промисловість; наука та інновації. У другій стратегічній цілі виділено п’ять операційних цілей: безпека, комфортне середовище, розвиток особистості, децентралізація та місцеве самоврядування, чисте довкілля. Третя стратегічна ціль передбачає вирішення трьох операційних – розвиток міжнародної співпраці, посилення міжнародної співпраці та формування прикордонної інфраструктури. 529 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини Четверта стратегічна ціль – розвинуте село – передбачає реалізацію двох операційних цілей: розвиток економіки та підвищення соціальних стандартів. У п’ятій стратегічній цілі головні зусилля спрямовані на досягнення трьох операційних цілей – розвиток туристичної інфраструк- тури, створення нових туристичних продуктів і збереження архітектурної спадщини, розвиток мистецтва. У разі успішної реалізації стратегії розвитку Львівського регіону відбудеться модернізація економічної системи, оптимізація розміщення господарюючих суб’єктів, підвищиться ефектив- ність використання людських і природних ресурсів, зросте фінансовий потенціал та економічна активність населення, покращиться екологічний стан навколишнього природного середовища та реалізується комплекс природоохоронних заходів (дод. Д.1–Д.3). Під час побудови моделі сталого економіко-екологічного розвитку регіону доцільно ґрунтуватися на системному підході. Це означає, що спочатку варто розробити моделі еконо- мічного, соціального та екологічного розвитку Львівської області, а потім ці моделі інтегрувати в єдину комплексну модель, яка враховуватиме синергетичні ефекти взаємодії галузевих моделей. В інформаційному суспільстві інтелект людини, інформація і знання, творчий потенціал, інформаційно-комунікаційні технології виступають в якості засобів збалансованого геопросторо- вого регіонального розвитку. Його економічна складова великою мірою залежить від інфор- маційних ресурсів, інтелектуальної діяльності та потенціалу продукувати інноваційні знання і товари та впроваджувати їх у виробничу, соціальну й екологічну сфери. З цих позицій Львівщина в майбутньому має стати центром бізнес-рекреації, ділового туризму і партнерства (Стратегія…, 2012; Пропозиції…, 2015) через: 1) створення комфортних умов для проведення ділових зустрічей, організації міжнародних виставок, конгресів, семінарів, симпозіумів у сфері бізнесу, туризму, інновацій, інформаційно-комунікативних технологій; 2) проведення зустрічей партнерів, акціонерів, корпоративних тренінгів і навчань тощо; 3) будів- ництво зручних конференц-залів і виставкових комплексів, готелів бізнес-класу, високоякісних закладів харчування і сервісу найвищого рівня. Перспективним завданням має стати перетворення Львівщини у важливий фінансово- інфестиційний центр з високоорганізованим фондовим ринком. Його реалізація дасть змогу перейти до конкурентоспроможної, адаптивної, самоорганізованої фінансово-економічної системи із залученням українських та зарубіжних інвестицій. Для забезпечення досягнення цілей сталого розвитку Львівщині важливо пришвидшити впровадження в усі сфери економіки інноваційних технологій, переходити на екологічно чисте, ресурсозберігаюче виробництво, в тому числі і в галузі сільського господарства. Важливо стиму- лювати органічне землеробство та створення на його базі підприємств з виробництва екологічно чистих продуктів переробки рослинницької і тваринницької сировини. Треба передбачити етапи оптимізації спектра вирощуваних сільськогосподарських культур, які вирощують, з урахуванням вимог ринку, агроекології та змін клімату. Актуальність цих завдань особливо зростає у зв’язку з глобальними і регіональними змінами клімату, які несуть чимало загроз для лісового та сільського господарства і туризму. Тому під час розроблення проектів щодо створення нових лісонасаджень треба підбирати такі види дерев, які були б стійкими та адаптованими до змін клімату. Підвищення зимових температур створює ризики для гірськолижного туризму, а почастішання засух – для сільського господарства. Ця проблема актуальна і для сфери водокористування. Підвищення температури повітря і води, збільшення тривалості бездощових періодів та засухи призводить до активного розвитку несприятливих гідроекологічних процесів у річках та водосховищах, озерних екосис- темах, до зменшення запасів і погіршення якості водних ресурсів та впливає на такі сфери, як туризм і рекреація, сільськогосподарське і промислове виробництво, комунальне господарство. Через ці обставини під час розроблення стратегії розвитку господарського комплексу важливо передбачити комплекс заходів і фінансових та матеріально-технічних ресурсів для водозбере- 530 Геоекологія Львівської області Сучасні напрями вирішення екологічних проблем 3.5. ження, якісного очищення стічних вод, акумулювання паводкового стоку, захисту водойм від потрапляння в них забруднень з сільськогосподарських угідь та від промислових об’єктів, комунального і транспортного господарства. Важливо також під час формування стратегії використання природно-ресурсного потен- ціалу Львівської області до 2030 р. виконати (Пропозиції…, 2015): SWOT-аналіз природно-ресурсного потенціалу області та визначити пріоритети викори- стання викопних і добувних джерел палива, а також відновлювальних джерел енергії; SWOT-аналіз сталого соціального розвитку Львівської області; SWOT-аналіз сталого екологічного розвитку Львівської області. Для Реалізація стратегії сталого розвитку (в контексті підвищення енергоефективності) потрібно передбачити: розбудову енергетичної самодостатності регіону завдяки зменшенню енергетичної залеж- ності області від постачання імпортного газу через: заміщення газу місцевими джерелами енергії (вугілля, торф) і відновлювальними джерелами енергії (біомаса, біогаз, вітро- енергетика, сонячна енергія, малі ГЕС, теплові насоси); зменшення енергоспоживання житлового і соціального фондів; модернізацію систем теплопостачання для зменшення енерговитрат (продукційних і транзитних); зменшення енергоємності ВВП області та стимулювання використання місцевих джерел енергії (вугілля, торф) і відновлювальних джерел в енергобалансі підприємств; впровадження в області автоматизованої системи енергомоніторингу будівель бюджетної і соціальної сфери з використанням українського (Львів, Камянець-Подільський та ін.) та зарубіжного досвіду; поліпшення стану навколишнього природного середовища регіону, реалізація комплексу охоронних заходів через впровадження енергоощадних технологій і ширше використання відновлюваних джерел енергії, зменшення викидів забруднень довкілля; застосування такого принципу: енергоефективність потрібно впроваджувати не тільки зменшуючи споживання енергоносіїв, а також завдяки заміні традиційних джерела енергії (газ, вугілля, нафта) на місцеві відновлювальні; процеси модернізації потрібно починати від малих громад (сільських, селищних і міських) та малого і середнього бізнесу через стимулювання застосування відновлювальних джерел енергії місцевими громадами і розвиток біотехнологій та підтримку інвестиційних проектів за участю місцевого бізнесу і проектів міжнародної технічної допомоги. Для підвищення ефективності соціально-економічного розвитку на рівні об’єднаних територіальних громад важливо (Стратегія…, 2012; Пропозиції…, 2015): стимулювати створення планів розвитку села, селища, району як підґрунтя планування стратегії сталого розвитку області; стимулювати кооперативний і фермерський рух як підґрунтя розвитку сільських територій; стимулювати розвиток підприємництва у сільській місцевості. Для розвитку інвестиційного потенціалу регіону, особливо сільських територій і депре- сивних гірничопромислових районів, потрібно (Стратегія…, 2012; Пропозиції…, 2015): розробити пілотні проекти щодо вирощування біомаси і виробництва та використання біогазу з визначенням перспективних територій (низькопродуктивні, порушені гірничою промисловістю і рекультивовані землі – енергетичні культури; сільськогосподарські землі – зернові культури, кукурудза; гірські і залісені райони – відходи деревообробки); опрацювати схему рекультивації деградованих земель з використанням швидкорослих енергетичних культур (мікантус, енергетична верба та ін.); створити базу даних про земель- ні ділянки для інвестицій у відновлювальну енергетику області; створити базу даних про підприємства сільськогосподарського сектора на предмет обліку відходів, придатних для виробництва біогазу; сприяти розвитку біотехнологій у сільському господарстві через 531 3. Екологічні проблеми взаємодії природного середовища і людини стимулювання виробництва паливних пелетів і брикетів з соломи зернових культур, кукурудзи, відходів олійних культур, луски горіхів, соняшнику тощо. Для вирішення спектра екологічних проблем і забезпечення збалансованого з екологічних позицій розвитку Львівської області треба реалізувати комплекс заходів, спрямованих на: боротьбу з погіршенням властивостей ґрунтів на землях сільськогосподарського призна- чення (зменшення вмісту гумусу, зниження рівня родючості, розвиток фізичної і хімічної деградації); збереження та раціональне використання водних ресурсів, відновлення водності малих річок, боротьбу з замуленням їхніх річищ, евтрофікацію поверхневих вод, поліпшення стану меліорованих земель та меліоративної інфраструктури; відновлення лісових насаджень на вирубках, заліснення деградованих, кам’янистих, інших малопридатних для ведення сільського господарства земель, боротьбу з усиханням лісів, з хворобами та шкідниками лісових насаджень; зниження викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від промислових, кому- нальних, сільськогосподарських підприємств і транспорту; вирішення проблеми твердих побутових відходів у міських і сільських поселеннях через будівництво і забезпечення функціонування сміттєпереробних заводів; створення нових сучасних стокоочисних споруд як в містах, так і в сільській місцевості, рекреаційно-туристських центрах; удосконалення структури екологічної мережі регіону через створення нових природо- заповідних об’єктів, поліпшення її функціонування; вирішення екологічних проблем туризму і рекреації. У стратегії треба також враховувати, щоб Львівщина й надалі розвивалася як скарбниця національних ідей і культури, передовий економічний, науковий та освітній центр нашої держа- ви. З цих позицій розвиток Львівської області має ґрунтуватися на стратегії випереджувального розвитку освіти і науки, її інтелектуального потенціалу, моральних, культурологічних, спортив- них, релігійних та сімейних цінностей особистості. 532 Геоекологія Львівської області Післямова. Перспективи геоекологічних досліджень у регіоні ПІСЛЯМОВА. ПЕРСПЕКТИВИ ГЕОЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У РЕГІОНІ Львівська область – регіон на заході України із мальовничими природними умовами і бага- тими природними ресурсами. Різноманітний рельєф і сприятливі кліматичні умови, значні запаси поверхневих, підземних і мінеральних вод, родючі ґрунти, біологічне і ландшафтне різноманіття створили у регіоні передумови для розвитку різних видів господарства та можли- вості для створення численних природоохоронних територій. Львівщина є однією з найроз- виненіших областей країни в економічному, туристичному, культурному і науковому напрямках. Вигідне транскордонне географічне положення дає змогу використовувати чималий транзитний потенціал регіону. Протягом останніх 80-ти років, у процесі індустріального і постіндустріального розвитку, нераціонального промислового і сільськогосподарського використання природних ресурсів й умов Львівської області відбулися істотні трансформаційні зміни геосистем та їхніх основних складових. Це призвело до виникнення нових і загострення старих геоекологічних проблем. Головні геоекологічні проблеми Львівщини. Внаслідок екстенсивного використання корисних копалин у регіоні накопились великі об’єми відходів гірничодобувної, енергетичної та інших галузей промисловості. Утворення відвалів, териконів і хвостосховищ призводить до небезпеч- них техногенних змін у природному середовищі. У районах сучасного та колишнього добування і збагачення мінеральних ресурсів змінюється рельєф, поширюються небезпечні екзогенні про- цеси (особливо зсувні і карстопровальні) вичерпуються запаси підземних вод, відбувається їхнє забруднення, порушується гідрологічний і гідрохімічний режим річок і водойм, відбувається затоплення і підтоплення навколишніх територій. Нераціональне використання земельних ресурсів призвело до виснаження та деградації ґрунтів Львівщини у зв’язку з поширенням монокультури, застарілими технологіями обробітку земельних угідь, недостатнім внесенням органічних і мінеральних добрив, занепадом окремих галузей тваринництва тощо. Понад 60 % від загальної площі ріллі у регіоні мають несприятливі властивості, зокрема знижений вміст гумусу, перевищення рівноважної щільності, розпилення з ризиком виникнення дефляції, поширені ерозійні процеси, аридизація, знеструктурення, заму- лення, підкислення, озалізнення тощо. В області триває розорювання схилів крутістю понад 3°, обробіток переосушених або перезволожених меліорованих ґрунтів, якість яких в цих умовах надзвичайно низька. Висока частка у ріллі ґрунтів з несприятливими властивостями вимагає скорочення площі ріллі, оскільки надмірна розораність спричиняє негативні економічні та екологічні наслідки (Ґрунти…, 2020). Незважаючи на суттєвий спад виробництва та зупинку більшості екологічно небезпечних підприємств, поверхневі води й сьогодні належать до найзабрудненіших природних ресурсів регіону. Значні обсяги скидів неочищених і недостатньо очищених стічних вод пов’язані з погір- шенням технічного стану очисних споруд поселень та окремих водоспоживачів. Внаслідок фізичного і морального зносу очисних споруд, відсутності коштів на їхнє будівництво, ремонт чи реконструкцію водопровідно-каналізаційні господарства області знаходяться у незадовільному (нерідко аварійному) технічному стані. Водночас, у невеликих населених пунктах регіону відсутні очисні споруди, а на великих промислових підприємствах не проводять попереднього очищення і скидають стоки у міські каналізаційні мережі. Іншою важливою проблемою, що призводить до забруднення поверхневих вод на Львівщині є відсутність або недотриманням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг водних об’єктів. 533 Післямова. Перспективи геоекологічних досліджень у регіоні Важливим завданням регіональної екологічної політики залишається системне вживання заходів, пов’язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізич- них та біологічних чинників шляхом дотримання гранично допустимих викидів, концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі; гранично допустимого впливу фізичних і біо- логічних чинників стаціонарних джерел; граничного допустимого вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувних джерел тощо. На підприємствах Львівщини по стаціонарним джерелам викидів значне забруднення атмосферного повітря пов’язано з недотриманням вимог експлуатації пилогазоочисного устаткування, невиконанням заходів щодо зниження обсягів викидів до нормативного рівня, низькими темпами впровад- ження сучасних технологій очищення викидів, відсутністю ефективного очищення викидів під- приємств від газоподібних домішок. В останні роки кількість автомобілів на Львівщині суттєво збільшилась. Автомобілі, обладнані нейтралізаторами відпрацьованих газів експлуатуються у малих кількостях. Враховуючи старіння автопарків та експлуатацію автотранспорту з відпрацьо- ваними моторесурсами, кількість токсичних речовин, що викидається збільшується (Екологіч- ний…, 2020). Гострою залишається проблема екологічно безпечного збирання і видалення твердих побутових відходів. На об’єктах утилізації ТПВ у Львівській області здебільшого відсутня проектна документація, висновки санітарно-епідеміологічної та екологічної експертиз, а технологію захоронення здійснено з порушенням нормативних вимог, що призводить до забруднення природного середовища. На багатьох сміттєзвалищах відсутні системи захисту ґрунтових вод, вилучення і знешкодження фільтрату, наявні прояви спалювання і самозаймання відходів, недостатнє перешарування відходів інертними матеріалами. На сьогодні у регіоні відсутні сміттєпереробні і сміттєспалювальні заводи, що призводить до швидкого заповнення наявних сміттєзвалищ, площа яких постійно зростає (Регіональна…, 2020) Антропогенна трансформація природно-господарських систем та забруднення складових природного середовища виступають головними чинниками збіднення біологічного і ландшафт- ного різноманіття Львівської області. Перепоною для природного розселення багатьох видів фло- ри й фауни є забруднення природного середовища, денатуралізація природних ландшафтів, монокультурні способи ведення лісового та сільського господарства, надмірна розораність окремих територій, несанкціоновані рубки лісу, браконьєрство, розгалужена мережа залізниць та автодоріг різного призначення, значні площі під забудовою, промисловістю, сміттєзвалищами тощо. Головними чинниками, що впливають на чисельність червонокнижних рослин, є їхнє зри- вання на букети та деградація місцезростань: для лучних і болотних видів – надмірне випасання, викошування, випал трави, осушення; для лісових – проведення лісогосподарських робіт. В останні десятиліття значної шкоди генофонду біологічних видів завдає хімічне (кислі опади), фізичне (промислові викиди), віброшумове та електромагнітне забруднення природного сере- довища, забруднення водних об’єктів промисловими і побутовими стоками (Природні…, 2009). Результати геоекологічних досліджень свідчать, що природоохоронні території відіграють важливу функцію міграції видів флори і фауни у прилеглі антропогенно-трансформовані ланд- шафти. Таким чином вони збагачують їхнє біологічне і ландшафтне різноманіття та тим самим підтримують екологічну стабільність у регіоні. Стратегічним напрямком розвитку Львівської області має стати туристично-рекреаційна сфера. Природний рекреаційний потенціал регіону є чималим, проте його використано неефек- тивно, за оцінками спеціалістів, лише на 10 %. Структурні трансформації господарства області у бік розбудови цього сектора економіки забезпечать збалансований і ресурсозберігаючий розвиток території. Ефективніша політика, спрямована на освоєння рекреаційного потенціалу служитиме дієвим інструментом екологізації господарства області, підвищить рівень екологічної безпеки території. Розвинутий ринок туристичних і рекреаційних послуг є важливим чинником прискорення інтеграції області в європейський економічний простір. 534 Геоекологія Львівської області Післямова. Перспективи геоекологічних досліджень у регіоні Забруднення атмосферного повітря, якість питної води і накопичення промислових і побу- тових відходів є визначальними чинниками, які завдають шкоду здоров’ю населення Львівщини. Стан атмосферного повітря впливає на здоров’я населення шляхом загострення хронічних хво- роб серцево-судинних, органів дихання, крові, нервової системи, алергічним проявом тощо. Особливо це відчувається у районах житлової забудови, прилеглої до автодоріг з інтенсивним транспортним рухом, де забруднення повітря суттєво вище. Постійне споживання питної води із наднормативним вмістом важких металів і нітратів призводить до ураження нервової, крово- творної, серцево-судинної і видільної систем, водно-нітратної метгемоглобінемії, порушення статевої функції жінок і чоловіків тощо. З метою раціонального використання природно-ресурсного потенціалу та покращення екологічного стану геосистем Львівської області слід впроваджувати енергозбереження та інтен- сивно використовувати відновлювані джерела енергії, покращувати якість транспортної і при- кордонної інфраструктур, підвищувати рівень їхньої доступності згідно з програмами розвитку міжнародних транспортних коридорів (Львівська…, 2018). Для визначення перспективних напрямів геоекологічних досліджень природно-господарських систем у Львівській області, їхніх компонентів, навколишнього середовища і чинників, які на них впливають, доцільно оцінити рівень вивчення цих об’єктів, визначити невирішені завдання, з’ясувати пріоритетність їхнього вирішення (Ковальчук, Іванов, 2020). Головні здобутки геоекологічних досліджень території Львівської області. По суті, більшість із зазначених питань детально досліджено в колективній монографії “Геоекологія Львівської області”, яка охоплює три частини. У ній схарактеризовано сучасне використання природних ресурсів – мінерально-сировинних, земельних, водних, біотичних, рекреаційно-туристичних і природоохоронних, виявлено проблеми галузевого природокористування та екологічні небез- пеки, які вони створюють (частина перша); оцінено масштаби антропогенних впливів і рівень забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів, рельєфу, ґрунтового і рослинного покривів, тваринного світу, рівень поводження з відходами і небезпечними речовинами, проаналізовано радіаційну ситуацію, схарактеризовано надзвичайні ситуації природної і техногенної генези (частина друга); виділено та схарактеризовано екологічні проблеми, зумовлені взаємовпливами природного середовища на людину і господарські системи та об’єкти, а також зворотнім впливом людини на довкілля: оцінено демографічну та медико-географічну ситуацію в області, масштаби і наслідки урбанізації, виконано інтегральне оцінювання трансформаційних процесів у природних, господарських і суспільних геосистемах та їхніх компонентах; запропоновано напрями вирішення екологічних проблем (частина третя). Водночас зазначимо, що останніми роками опубліковано низку монографій і навчальних посібників, у яких також наголошено на геоекологічному стані Львівської області та Західного регіону України загалом, до якого входить регіон. Проаналізуємо передусім колективну монографію “Екологічний моніторинг регіону: експертна оцінка стану і функціонування” (Екологічний…, 2009) кафедри конструктивної гео- графії і картографії та інших кафедр географічного факультету ЛНУ ім. І. Франка, опубліковану у 2009 р. В її основу покладена ідея проф. І. Ковальчука про доцільність аналізу системи екологічного моніторингу навколишнього середовища на рівні обласного регіону. Таким регіоном обрано Львівську область. Автор розробив алгоритм експертної оцінки наявної системи моніторингу, сформував колектив дослідників, які виконали оцінку галузевої структури моніторингових досліджень та їхнього лабораторно-технічного та кадрового забезпечення, програм моніторингу екологічного стану компонентів навколишнього середовища, виявили недоліки та обґрунтували напрями їхнього вирішення, запропонували розширити мережу об’єктів моніторингу і нові програми моніторингових досліджень тих компонентів і процесів, спостереження за якими не відбувалося. 535 Післямова. Перспективи геоекологічних досліджень у регіоні Ці проблеми були предметом зацікавлення широкого кола дослідників. Зокрема, до таких робіт належать: альбом “Природні ресурси Львівщини” (Природні…, 2009), колективна монографія “Львівська область: природні умови та ресурси” за редакцією проф. М. М. Назарука (Львівська…, 2018), монографії І. П. Ковальчука, М. А. Петровської “Геоекологія Розточчя” (Ко- вальчук, Петровська, 2003), Є. А. Іванова “Ландшафти гірничопромислових територій” (Іванов, 2007), Є. А. Іванова “Геокадастрові дослідження гірничопромислових територій” (Іванов, 2010), І. П. Ковальчука “Ерозійні процеси Західного Поділля” (Ковальчук, 2013), Б. І. Козловського, В. М. Садового, Н. С. Крутої “Водні ресурси Львівської області” (Козловський, Садовий, Крута, 2012), О. В. Пилипович, І. П. Ковальчука “Геоекологія річково-басейнової системи Верхнього Дністра” (Пилипович, Ковальчук, 2017), Г. І. Рудька, Є. А. Іванова, І. П. Ковальчука “Гірничо- промислові геосистеми Західного регіону України”, у 2-ох томах (Рудько, Іванов, Ковальчук, 2019). Сюди ж належить серія монографій проф. Я. С. Кравчука: “Геоморфологія Передкарпаття” (Кравчук, 1999); “Геоморфологія Скибових Карпат” (Кравчук, 2005). Наголосимо також на монографіях проф. А. В. Мельника “Українські Карпати: еколого-ландшафтознавче дослід- ження” (Мельник, 1999) та проф. Г. І. Рудька і Г. С. Гошовського “Екологічна безпека техно- природних геосистем адміністративних областей (на прикладі Львівської області)” (Рудько, Гошовський, 2009). Заслуговує на увагу також серія книг “Ґрунти України” проф. С. П. Позняка та його учнів: “Ґрунти Львівської області” (Ґрунти…, 2020), З. П. Паньків, С. П. Позняк “Дерново- підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти північно-західного Передкарпаття” (Паньків, Позняк, 1998), А. А. Кирильчук, С. П. Позняк “Дерново-карбонатні ґрунти (рендзини) Малого Полісся” (Кирильчук, Позняк, 2004), В. Г. Гаськевич, С. П. Позняк “Осушені мінеральні ґрунти Малого Полісся” (Гаськевич, Позняк, 2004), Г. С. Підвальна, С. П. Позняк “Гумусовий стан автоморфних ґрунтів Пасмового Побужжя” (Підвальна, Позняк, 2004), О. Г. Телегуз, М. Г. Кіт “Техногенні ґрунти трас магістральних трубопроводів” (Телегуз, Кіт, 2008), О. М. Підкова, М. Г. Кіт “Літолого- генетична зумовленість формування ґрунтового покриву Розточчя” (Підкова, Кіт, 2010) та ін. Серед навчальних посібників, які відображають природу, населення і господарство Львівської області, виділимо два: “Географія: Львівська область” колективу авторів на чолі з проф. О. І. Шаблієм (Географія…, 1998) та “Географія поселень Львівської області” Н. І. Дніст- рянської, М. С. Дністрянського (Дністрянська, Дністрянський, 2001). Чимало цінної інформації також містять офіційні інтернет-ресурси: “Паспорт Львівської області” (Паспорт…, 2019), “Профіль Львівської області. Аналітично-описова частина до стратегії розвитку Львівської області” (Профіль…, 2013), “Регіональна доповідь про стан навколиш- нього природного середовища у Львівській області в 2018 році” (Регіональна…, 2019); “Стратегія розвитку Львівської області на період до 2020 року” (Стратегія…, 2016) та ін. Підсумовуючи короткий аналіз результатів геоекологічних досліджень території Львівської області, узагальнених у монографічних працях, зазначимо про широкий спектр напрямів, постійну увагу до ландшафтно-екологічних, гідроекологічних, еколого-геоморфологічних, ґрунто- знавчих, земельно-екологічних, біоекологічних, економічних, соціально-демографічних, медико- географічних, рекреаційно-туристичних і природоохоронних проблем цього регіону дослідників Львівського національного університету імені Івана Франка, Національного університету “Львів- ська політехніка”, Національного лісотехнічного університету України, Львівського національного аграрного університету, інших дослідницьких закладів та установ. Водночас наголосимо, що на території області пришвидшеними темпами розвиваються процеси деградації ґрунтового і рослинного покриву, збіднюється ландшафтне і біотичне різноманіття, погіршується стан лісів, зменшується водність і погіршується якість поверхневих та ґрунтових вод, активізуються ерозійні, карстові і зсувні процеси, частішають екстремальні гідрометеорологічні явища (урагани, паводки, засухи, висока температура повітря), під впли- вом зростаючого рекреаційного навантаження розвиваються процеси рекреаційної дигресії в 536 Геоекологія Львівської області Післямова. Перспективи геоекологічних досліджень у регіоні гірських ландшафтах, погіршуються медико-географічні і санітарно-епідеміологічні умови населення, особливо у гірничо-промислових ландшафтах. Глобальні і регіональні зміни клімату зумовлюють агроекологічні та гідроекологічні ризики, а забруднення атмосферного повітря у великих містах створює дискомфорт як для місцевого населення, так і для туристів. Просте- жуються проблеми, пов’язані з безробіттям, низькою народжуваністю і від’ємним природним приростом, старінням населення та відтоком працездатного населення за межі області і країни тощо. Перспективні напрями геоекологічних досліджень території Львівської області. Наведений перелік проблем та аналіз рівня їхнього вивчення дає підстави сформулювати перспективні напрями геоекологічних досліджень території Львівської області. Серед них ми виділяємо 17 напрямів: 1) біоекологічні (лісо- і зооекологічні) дослідження. Тут важливо оцінити масштаби дегра- дації лісів (усихання, посилення впливу на них хвороб і шкідників, збіднення біорізно- маніття, виникнення пожеж тощо) рівнинних, височинних і гірських ландшафтів під впливом змін клімату і господарської діяльності, розробити стратегію лісовідновлення; 2) геолого-екологічні дослідження. Головні завдання таких досліджень – прогнозування геоекологічних наслідків гірничодобувної діяльності та обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на рекультивацію порушених земель; 3) гідроекологічні дослідження. Їх варто спрямувати на отримання інформації про еколо- гічний стан річок, озер, водосховищ, ставків і каналів, оцінювання рівня їхньої деградації та обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на відновлення водності, очищення від забруднень, поліпшення якості водних ресурсів, недопущення скидання неочищених стічних вод, дотримання норм природоохоронного законодавства; 4) ґрунтово-екологічні дослідження. Головним напрямом цих досліджень має бути моні- торинг якості ґрунтів, вмісту в них гумусу, інших поживних речовин, їхнього хімічного забруднення та розвитку інших деградаційних процесів і дотримання науково обґрунто- ваних сівозмін на землях сільськогосподарського призначення; 5) дослідження забруднення атмосферного повітря. Ними необхідно охопити як проми- слові райони, так і великі міста, напружені транспортні магістралі, курортно-рекреаційні і прикордонні райони. Такі дослідження потрібно виконувати за програмами регіональ- ного і локального моніторингу та забезпечувати новітніми системами контролю рівня забруднення повітря; 6) еколого-геоморфологічні дослідження. Головним результатом цих досліджень мають слугувати картографічні моделі, які відображатимуть ризики виникнення екстремальних геоекологічних ситуацій, спричинених впливом рельєфу або рельєфоутворювальних про- цесів на природні і господарські системи та людину, а також міститимуть рекомендації, спрямовані на зниження еколого-геоморфологічної напруги; 7) історико-географічні та історико-геоекологічні дослідження. Результати цих дослід- жень дають змогу виявити тренди, тенденції змін стану геосистем і розвитку неспри- ятливих процесів у часі та просторі і слугуватимуть підґрунтям для прогнозування змін навколишнього середовища, обґрунтування природоохоронних заходів та з оптимізації природокористування; 8) ландшафтно-екологічні дослідження. Головні їхні напрями такі: створення оперативних ландшафтно-екологічних карт на підставі аналізу даних ДЗЗ і знімків, отриманих з вико- ристанням БПЛА, геоінформаційного моделювання та польових досліджень; оцінювання ризиків зниження стійкості геосистем та виникнення несприятливих процесів; обґрунту- вання комплексу природоохоронних заходів та з оптимізації природокористування; 537 Післямова. Перспективи геоекологічних досліджень у регіоні 9) медико-екогеографічні дослідження. В умовах змін клімату і погіршення екологічного стану природного середовища цей напрям досліджень виходить на передній план. Важ- ливо знайти інтегральні показники, які відображатимуть вплив на здоров’я населення геоекологічних, соціальних, стресових, економічних, генетичних чинників, змін клімату та створювати геоінформаційно-картографічні моделі, які показуватимуть їхню диферен- ціацію у просторі часі і слугуватимуть інформаційною базою для зниження медико- геоекологічної напруги; 10) моделювання розселення населення та його еколого-географічних наслідків. Під час моделювання цих процесів важливо врахувати вплив на розселення населення і мігра- ційні процеси тих змін, які відбуваються в Україні та у світі. Треба відповісти на питання, як зміниться кількість сільського населення і сільських поселень, до яких наслідків при- зведе реформа адміністративно-територіального устрою, яких заходів повинні вжити держава і місцеве самоврядування для збереження села як основи української держав- ності тощо; 11) моніторингові дослідження несприятливих явищ і процесів. В умовах змін клімату цей напрям досліджень є вкрай важливим. Дослідникам треба розробити досконаліші про- грами моніторингу, забезпечити автоматизацію отримання моніторингової інформації та її узагальнення і геопросторову візуалізацію, оперативне використання під час гео- інформаційного моделювання несприятливих процесів та обґрунтування екостабіліза- ційних заходів; 12) природоохоронно-екологічні дослідження. Їх доцільно вести в декількох напрямах: виявлення цінних природних об’єктів, придатних для подальшого збереження; переоцінка наявних об’єктів ПЗФ; удосконалення проектів екомережі з урахуванням реалій часу і місця їхнього розташування та господарювання; спрямування зусиль на поліпшення стану (ренатуралізація, реконструкція, відтворення) об’єктів природного середовища в умовах наявної системи розселення і господарювання; створення геопарків, біопарків, гідропарків та інших об’єктів природоохорони; 13) рекреаційно-туристичні дослідження. Тут доцільно більше уваги приділяти оцінюванню туристично-рекреаційного потенціалу біорангових геопросторових об’єктів та визна- ченню ризиків його зменшення під впливом збільшення антропогенного навантаження і змін клімату, прогнозуванню попиту і пропозицій, туристичних потоків, визначенню “точок росту” цієї галузі і її геопросторової та галузевої диференціації; 14) соціоекологічні дослідження. Цей напрям теж важливий, бо дає змогу виявити ритм, пульс життя суспільства, соціальні проблеми і негаразди та прогнозувати поведінку різних соціальних груп населення, а отже, допоможе в розробленні стратегій забезпе- чення соціальної безпеки держави. Тут важливо працювати над удосконаленням методик й алгоритмів соціоекологічних досліджень, залучати досвід високорозвинених країн; 15) транспортно-екологічні дослідження. Головну увагу тут варто зосередити на логістич- ному обґрунтуванні транспортної мережі, екологічному моніторинзі стану доріг і впливу транспорту на екологічну ситуацію в смузі впливу доріг і транспорту на поселення та населення, угіддя, приземну атмосферу, водні об’єкти і рослинний покрив, тваринний світ. Перспективним напрямом таких досліджень вважаємо створення транспортно- екологічних карт й атласів; 16) геоінформаційно-картографічне моделювання геоекологічного стану природно-госпо- дарських об’єктів і процесів. Цей напрям досліджень є інтегральним, тому його завд- ання – узагальнення інформації та її відображення на комплексних і синтезних карто- графічних моделях геоекологічного стану природно-господарських систем та об’єктів; 538 Геоекологія Львівської області Післямова. Перспективи геоекологічних досліджень у регіоні 17) обґрунтування програм екологічно-збалансованого господарського розвитку Львів- ської області, програм збереження, раціонального використання та відтворення природо- ресурсного потенціалу краю, охорони природи та оптимізації умов проживання населення. Звісно, цим коротким окресленням перспектив геоекологічних досліджень території Львівської області не вичерпується спектр дослідницьких інтересів. Адже не згадані тут проблеми “бурштиноманії”, рекультивації порушених добуванням сірки, солей і будівельних матеріалів, використання гідроенергетичного і туристичного потенціалу малих річок, вітро- вого і сонячно-енергетичного потенціалу, етногеографічних і топонімічних досліджень тощо… То ж зачекаємо ще десять років, а там поглянемо, що з наших передбачень справдилося, де реалії випередили наші передбачення, а де вони запізнилися… 539 Список використаних джерел СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Агроландшафтні основи запобігання утворенню мочаристих ґрунтів / за ред. В. О. Бело- ліпського. Луганськ : Світлиця, 2008. 80 с. 2. Адаменко О. М., Рудько Г. І. Екологічна геологія : підручник. Київ : Манускрипт, 1998. 3. Андрейко І. М. Природа Городоччини. Львів : ВНТЛ, 2001. 52 с. 4. Андрейчук Ю., Іванов Є. Сулик Б. Геоінформаційне картографування стану екологічно небезпечних об’єктів у Львівській області. Наук. зап. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: геогр. 2011. № 1 (Вип. 29). С. 131–135. 5. Андрієнко Т. Л., Перегрим М. М. Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміні- стративних територій України : довідкове видання. Київ : Альтерпрес, 2012. 147 с. 6. Анучин В. А. Теоретические проблемы географии. Москва : Географгиз, 1960. 264 с. 7. Атлас енергетичного потенціалу відновлюваних та нетрадиційних джерел енергії Украї- ни / Державний комітет України з енергозбереження, Інститут електродинаміки НАН України. Київ, 2001. URL: http://www.intelcenter.com.ua/rus/library/atlas_alten_UA.htm. 8. Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР. Москва : ГУГиК, 1978. 9. Афанасьєв-Чужбинський О. С. Нариси Дністра. Львів : Апріорі, 2016. 524 с. 10. Бабинець А. Е., Марус В. И., Койнов И. М. Минеральные и термальные воды Советских Карпат. Киев : Наук. думка, 1978. 11. Баклан Ф. Г., Бент О. Й., Каляєва С. Г., Яцун В. К. Екологічні проблеми використання проми- слових відходів у західних областях України. Геологія і геохімія горючих копалин. 1994. № 1–2 (86–87). С. 127–129. 12. Баранов В. Екологічний опис породного відвалу вугільних шахт ЦЗФ ЗАТ “Львівсистем- енерго” як об’єкта для озеленення. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2008. Вип. 46. С. 172‒178. 13. Баранов В. І. Гавриляк М. Я., Телегус Я. В. Зміни вмісту сірки, вільних амінокислот і білка в рослинах ріпаку, підживлених капсульованими добривами на субстратах породного відвалу вугільних шахт. Біологічні студії = Studia Biologica. 2010. Т. 4. № 1. С. 53–62. 14. Баранов В. І., Гузь М. М., Гавриляк М. С. та ін. Вивчення вмісту важких металів у деревних рослин на девастованих ґрунтах породного відвалу вугільних шахт. Наук. вісн. НЛТУ України. 2010. Вип. 20.1. С. 68–72. 15. Баранов В. І., Книш І. М., Блайда І. А. та ін. Очерет звичайний – фіторемедіант важких металів у дренажних канавах породних відвалів вугільних шахт. Біологічні студії = Studia Biologica. 2012. Т. 6. № 1. С. 93–100. 16. Барановський В. А., Руденко Л. Г., Горленко І. Ю., Разов В. П. Україна. Екологічна ситуа- ція. Київ : Укргеодезкартографія, 1996. 17. Бачинский Г. А. Геоэкология как область соприкосновения географии и социоэкологии. Изв. Всесоюзн. геогр. общ-ва. 1989. Т. 121. Вып. 1. С. 31–39. 18. Башинська Ю., Гамкало З. Нетрадиційні та відновлювальні джерела енергії. Львівська область: природні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Назарука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. C. 515–533. 19. Башта А.-Т., Кусьнеж О., Івашків І. Видовий склад і просторовий розподіл рукокрилих (Chiroptera) Українського Розточчя. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2013. Вип. 63. С. 44‒50. 20. Башуцька У. Б. Сукцесії рослинності породних відвалів шахт Червоноградського гірничо- промислового району : монографія. Львів : РВВ НЛТУ України, 2006. 180 с. 21. Башуцька У. Б. Формування фітомеліоративного покриву породних відвалів шахт Черво- ноградського гірничопромислового району. Наук. вісн. НЛТУ України. 2005. Вип. 15.2. С 26‒29. 540 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 22. Бевзенко Ф. Новий Розділ – місто хіміків. Львів, 1966. 23. Безпека життєдіяльності / І. П. Пістун, Р. І. Мервінський, Т. В. Олянишен та ін. Львів : Укр. акад. друкарства, 2017. 556 с. 24. Безручко Л. Використання природних компонентів для туризму. Львівська область: при- родні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Назару- ка. Львів : В-во Старого Лева, 2018. С. 476–488. 25. Белицина Г. Д., Васильевская В. Д., Гришина Л. А. и др. Почвоведение : учеб. для ун-тов: В 2 ч. / под. ред. В. А. Ковды, Б. Г. Розанова. Ч. 1: Почва и почвообразование. Москва : Высш. школа, 1988. 400 с. 26. Беручашвили Н. Л. Геофизика ландшафта : учеб. пособие для геогр. спец. вузов. Москва : Высш. школа, 1990. 287 с. 27. Бент О. И. Прогноз социально-экологических последствий утилизации промышленных отходов в Украине. Уголь Украины. 1997. № 2–3. С. 56–57. 28. Бібік Н. В. Моделі регіонального розвитку: теоретичні аспекти й особливості використан- ня : електронний ресурс. Вісн. Донец. націон. ун-ту економ. і торг. ім. М. Туган-Баранов- ського. Економ. науки. 2009. Вип. 4. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdnuet/ econ/2009_4/2.pdf. 29. Біланюк В. І., Тиханович Є. Є. До питання поширення надзвичайних ситуацій у Львівській області. Надрокористування в Україні. Перспективи інвестування : матер. 4-ої міжнарод. наук.-практ. конф. : у 2 т. Київ : ДКЗ, 2017. Т. 2. С. 266–272. 30. Біосферний резерват “Розточчя” / ред.-упоряд. С. Стойко, А.-Т. Башта, Ю. Зінько, М. Гера- сімюк. Львів : ЗУКЦ, 2015. 224 с. 31. Блажко Н. Б. Історія та перспектива розвитку грязелікування на Львівщині. Історико- культурні пам’ятки Прикарпаття та Карпат – важливі об’єкти в розвитку туризму : матер. наук.-практ. конф. Львів : ЛІЕТ, 2013. С. 343‒347. 32. Блажко Н. Б. Перезволожені ландшафтні системи Львівської області: сучасний стан, проб- леми використання й охорони : автореф. дис. … канд. геогр. наук. Львів, 2010. 20 с. 33. Боков В. А., Ена А. В., Ена В. Г. и др. Геоэкология : Научно-методическая книга по эколо- гии. Симферополь : Таврия, 1996. 384 с. 34. Богуцький А. Б., Волошин П. К., Полкунова Г. В. Еколого-геохімічні проблеми урбанізованих територій Львівщини. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 1997. Вип. 20. С. 17–28. 35. Богуцький А., Томенюк О. Геотуристична привабливість лесово-грунтових серій плейсто- цену. Екологічні проблеми надрокористування. Наука, освіта, практика : матер. всеукр. конф. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2019. С. 17–22. 36. Бойко Г. Ю. Борислав нафтовий. Галицька брама. 1997. № 1. С. 4–5. 37. Бойко Г. Ю. Бориславський озокерит. Галицька брама. 1997. № 1. С. 7. 38. Бойко С. Лісове господарство Польщі. Харків, 2016. URL: https://www.researchgate.net/ publication/298217197_Lisove_gospodarstvo_Polsi. 39. Бокотей А. А. Видовий склад і чисельність орнітофауни м. Львова. Наук. зап. ДПМ НАН України. 1994. Т. ІІ. С. 5–15. 40. Бондарчук В. Г. Геологические памятники Украины. Киев, 1961. 80 с. 41. Борейко В. Е. История заповедного дела в Украине. Изд. 2-ое, дополн. Киев : КЭКЦ, 2001. 171 с. URL: http://www.ecoethics.ru/old/b15/ 42. Бортник С. Ю., Гриценко В. П., Іванік О. М. та ін. Геологічні та геоморфологічні пам’ятки України : навч. посібн. / за ред. В. В. Стецюка. Київ : Логос, 2020. 500 с. 43. Бродиводоканал забруднює місцеві водойми. Galinfo. ‒ Львів, 2015. URL: https://galinfo. com.ua/news/brodyvodokanal_zabrudnyuie_mistsevi_vodoymy_ekology_zvernulys_v_prok uraturu_189890.html. 541 Список використаних джерел 44. Брусак В. Історія, сучасний стан і перспективи розвитку заповідної справи на Розточчі. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2000. Вип. 26. С. 237‒242. 45. Брусак В. П., Кричевська Д. А. Міждержавні природоохоронні території польсько-україн- ського прикордоння: сучасний стан та перспективи створення. Фіз. геогр. та геоморф. 2011. Вип. 2 (63). С. 58‒65. 46. Брусак В., Бакун В. Методичні аспекти класифікації і паспортизації геолого-геоморфоло- гічних пам’яток природи. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2011. Вип. 39. С. 44–51. 47. Брусак В., Кричевська Д. Мережа та структура комплексних, геологічних і гідрологічних пам’яток природи Львівської області. Проблеми геоморфології та палеогеографії Україн- ських Карпат та прилеглих територій. 2019. Вип. 2 (10). С. 3–20. 48. Брусак В., Кричевська Д., Благодир С. Пам’ятки неживої природи й історико-культурні об’єкти регіонального ландшафтного парку “Равське Розточчя”: стан охорони і перспективи рекреаційного використання. Проблеми геоморфології та палеогеографії Українських Карпат та прилеглих територій. 2018. Вип. 1 (8). С. 121–130. 49. Брусак В., Кричевська Д., Сенчина Б. Екологічна мережа. Львівська область: природні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Назарука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. С. 442–456. 50. Брусак В., Сеничак Д. Пам’ятки неживої природи басейнів Пруту і Лазещини у гірському масиві Чорногора (Українські Карпати). Проблеми геоморфології та палеогеографії Укра- їнських Карпат та прилеглих територій. 2019. Вип. 1 (9). С. 133–153. 51. Бубняк І., Зінько Ю., Мальська М. та ін. Геотуристичні атракції транскордонного шляху “Гео-Карпати” (українська частина). Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2013. Вип. 43 (2). С. 309–322. 52. Будівництво установки по переробці відпрацьованих автомобільних шин, відходів гуми і деревини : звіт з ОВД / ТзОВ “Еко Центр Проект”. Львів, 2020. URL: http://eia.menr.gov. ua/uploads/documents/4739/reports/EFOExasUWn.pdf. 53. Буславець О. Розвиток відновлюваної енергетики: стан, виклики, пропозиції до вирі- шення. Київ, 2020. URL: https://menr.gov.ua/files/images/news_2019/05112019.pdf. 54. Бухта І. О. Стан здоров’я населення м. Львова та чинники, що впливають на його форму- вання. Збірник наукових статей XIV-их Всеукраїнських наукових Таліївських читать. Харків, 2018. С. 24–26. 55. Вавдіюк Н. С., Герасимчук З. В. Економічна безпека регіону: діагностика та механізм забез- печення : монографія. Луцьк : Надстир’я, 2006. 244 с. 56. Василевській Л. Современная Галиція. С.-Петербургъ : Тип. т-ва “Народная Польза”, 1900. 57. Васьків О. В., Михалевич Л. В. З історії нафтового Борислава. Борислав, 2002. 58. Верчин Н. Р. Демографічна безпека Львівської області: суспільно-географічні проблеми : автореф. дис. … канд. геогр. наук. Львів, 2016. 22 с. 59. Вивчення впливу дії промислових підприємств Прикарпаття на навколишнє середовище для розробки заходів по його охороні : звіт по НТР / С. С. Корінь та ін. Калуш, 1993. 60. Видобування біогазу зі звалищ. Еcodevelop. Київ, 2019. URL: https://ecodevelop.ua/ 61. Вихор Б. І., Проць Б. Г. Борщівник Сосновського (Heracleum Sosnovski) на Закарпатті: еко- логія, поширення та вплив на довкілля. Біологічні студії. 2012. Т. 6 (3). С. 185–196. 62. Відкрите довкілля. Модуль: Вода / Фундація “Відкрите суспільство”. Київ, 2019. URL: http://openenvironment.org.ua/water/ 63. Відновлення порушеного гірничими роботами ландшафту у зв’язку з ліквідацією Яворів- ського сірчаного кар’єру : звіт по НТР / керівн. роботи: І. І. Зозуля. Львів : ІГХП; ВАТ “Гірхім- пром”, 2001. 64. Вовк О. Б. Особливості ґрунтового моніторингу в умовах міста (на прикладі м. Львова). Екологія та ноосферологія. 2007. Т. ХVIII. № 1‒2. С. 57‒63. 542 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 65. Водний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 24. ст. 189. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text. 66. Войціховська А., Кравченко О., Мелень-Забрамна О., Панькевич М. Кращі європейські практики управління відходами : посібник / за заг. ред. О. Кравченко. Львів : Манускрипт, 2019. 64 с. 67. Волошин П. Геоекологічні аспекти збереження пам’яток архітектури центральної частини Львова. Наук. зап. Терноп. націон. педагог. ун-ту. Сер. геогр. 2006. № 1. С. 122‒130. 68. Волчанський Р. В., Ковальчук І. П. Еколого-геоморфологічні проблеми і техногенні процеси на території Львівської області : монографія / за ред. проф. І. П. Ковальчука. Київ–Львів : Медінформ, 2016. 276 с. 69. Врочинский К. К. Применение пестицидов и охрана окружающей среды. Київ : Вища школа, 1979. 208 с. 70. Габрель М. М. Просторова організація містобудівних систем / Ін-т регіон. досліджень НАН України. Київ : Видав. дім А.С.С., 2004. 400 с. 71. Гайдин А. М. Затопление калийной шахты. Экология и промышленность. 2007. № 2. С. 17–22. 72. Гайдин А. М. Сірка: вчора, сьогодні, завтра. Львів : Каменяр, 2000. 73. Гайдин А. М. Час сірчаних кар’єрів минає. Мінеральні ресурси України. 1998. № 4. С. 23–25. 74. Гайдін А. М. Сульфатний карст та наслідки його прояву у районах видобутку сірки. Екологія і природокористування. 2011. Вип. 12. С. 102‒114. 75. Галецький Л. С., Бент О. И., Макогон В. Ф., Польской Ф. Р. Техногенные месторождения Украины – новый источник минерального сырья. Геол. журн. 1995. № 2. С. 17–21. 76. Гаськевич В. Г. Ерозійна деградація сірих лісових ґрунтів Пасмового Побужжя. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2006. Вип. 33. С. 62‒69. 77. Гаськевич В. Г. Теоретичні основи і прикладні аспекти деградації ґрунтів Малого Полісся : дис. … д-ра геогр. наук. Львів, 2010. 495 с. 78. Гаськевич В. Г., Нецик М. В. Пірогенна деградація ґрунтів Малого Полісся: ґрунтово-еколо- гічні та соціально-економічні аспекти. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2008. Вип. 35. С. 49‒57. 79. Гаськевич В. Г., Позняк С. П. Осушені мінеральні ґрунти Малого Полісся : монографія. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2004. 256 с. 80. Гаськевич В. Типологія деградаційних ґрунтових процесів. Генеза, географія та екологія ґрунтів: зб. наук. праць. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2013. Вип. 4. С. 19‒32. 81. Геник Я. В. Лісовідновлення складних техногенних екосистем Львівщини. Вісн. Дніпро- петров. держав. аграрн. ун-ту. 2012. № 1. С. 117‒120. 82. Геник Я. В. Основні причини утворень техногенно порушених екосистем та їх негативні наслідки. Наук. вісн. НЛТУ України. 2013. Вип. 23.11. С. 9–14. 83. Геник Я. В. Порушені території Львівщини та шляхи їх фітомеліорації та рекультивації. Наук. вісн. НЛТУ України. 2008. Вип. 18.10. С. 22–26. 84. Геник Я. В., Заячук В. Я. Сукцесії рослинності на посттехногенних територіях зони діяль- ності Яворівського державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка”. Наук. вісн. НЛТУ України. 2013. Вип. 23.16. С. 93‒99. 85. Генсірук С. А. Ліси України. Львів : Наук. т-во ім. Шевченка, УкрДЛТУ, 2002. 495 с. 86. Генсірук С. А., Нижник М. С., Копій Л. І. Ліси Західного регіону України. Львів : Атлас, 1998. 408 с. 87. Географія. Львівська область. 8‒9 клас : навч.-метод. посібн. / О. І. Шаблій, Б. П. Муха, О. Р. Перхач та ін. Львів : Пролог, 1998. 96 с. 88. Геоекологічне моделювання стану пам’яток природи та історії = Geoecologic modelling of the condition of nature and historic monuments : монографія / за заг. ред. І. П. Коваль- чука, Є. А. Іванова. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2010. 214 с. 543 Список використаних джерел 89. Геологические памятники Украины : справочник-путеводитель / Н. Е. Коротенко, А. С. Щи- рица, А. Я. Каневский и др. Киев : Наук. думка, 1987. 156 с. 90. Геология и полезные ископаемые Западных областей УССР / под ред. Н. А. Быховера. Москва–Ленинград : Госгеолиздат, 1941. 91. Геологічні пам’ятки природи України: проблеми вивчення, збереження та раціонального використання / В. П. Гриценко, А. А. Іщенко, Ю. А. Русько, В. І. Шевченко. Київ, 1995. 61 с. 92. Геологічні пам’ятки України : у 3 т. / В. П. Безвинний, С. В. Білецький, О. Б. Бобров та ін.; за ред. В. І. Калініна, Д. С. Гурського, І. В. Антакової. Київ : ДІА, 2006. Т. 1. 320 с. 93. Геохімічний контроль стану загазованості повітряного басейну м. Борислав із застосу- ванням матеріалів дистанційного зондування Землі : звіт про створення НТР. Київ : ЦАКДЗ ІГН НАН України, 2002. 94. Герасимов И. П. Конструктивная география : цели, методы, результаты. Изв. ВГО. 1966. Т. 98. Вып. 5. С. 389–403. 95. Геренчук К. І., Койнов М. М., Цись П. М. Природно-географічний поділ Львівського та Подільського економічних районів. Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1964. 210 с. 96. Глазовская М. А. Геохимия природных и техногенных ландшафтов СССР : учеб. пособие для ун-тов по спец. “География”. Москва : Высшая школа, 1988. 328 с. 97. Головатий М. В. Бальнеологічні ресурси. Львівська область: природні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Назарука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. С. 462‒475. 98. Головатий М. В. Еколого-географічний аналіз та оцінка бальнеологічних курортів Львів- ської області : автореф. дис. … канд. геогр. наук; 11.00.11. Київ, 2016. 20 с. 99. Голубев Г. Н. Геоэкология : учебн. для вузов. Москва : ГЕОС, 1999. 430 с. 100. Голубець М. А. Комплексний глобальний моніторинг стану навколишнього середовища, його структура і завдання. Вісн. АН УРСР. 1989. № 8. С. 86–98. 101. Голубець М. А. Місто як екологічна і соціальна система. Вісн. АН УРСР. 1989. № 12. С. 47‒58. 102. Горев Л. Н., Пелешенко В. И., Кирничный В. В. Методика оптимизации природной среды обитания. Київ : Либідь, 1992. 528 с. 103. Горєв Л. М., Пелешенко В. І., Хільчевський В. К. Гідрохімія України : підручник. Київ : Вища шк., 1995. 307 с. 104. Горон М., Джура Н., Романюк О. та ін. Фітотестування як експрес-метод оцінки токсич- ності нафтозабруднених ґрунтів. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2012. Вип. 58. С. 185–192. 105. Горошко М. П., Дудок В. В. Андрiй П’ясецький (до п’ятидесятирiччя вiд дня загибелi вче- ного). Український ліс. 1992. № 1. C. 78–83. 106. Горшенін М. М., Пешко В. С. Ерозія гірських лісових ґрунтів та боротьба з нею. Львів, 1972. 148 с. 107. Грабовецький Б. Солеварні промисли Прикарпаття в період Київської Русі. Київська Русь: культура і традиції. Київ, 1982. С. 35−38. 108. Гриневецький В. Т. Оптимізація ландшафтів. Географічна енциклопедія України. Київ, 1990. Т. 2. С. 463. 109. Гродзинський М. Д. Стійкість геосистем до антропогенних навантажень. Київ : Лікей, 1995. 233 с. 110. Гудзеляк І., Верчин Н. Суспільно-географічні аспекти інтегральної оцінки демографічної безпеки України та Львівської області. Часопис соціально-економічної географії. 2015. Вип. 19 (2). С. 84–88. 111. Гурла У. Р., Оліферчук В. П. Структура мікроміцетів ґрунтів Подорожненського рудника. Наук. вісн. НЛТУ України. 2011. Вип. 21.14. С. 79‒83. 112. Ґрунти Львівської області : колективна монографія / за ред. С. П. Позняка. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2020. 424 с. 544 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 113. Данилишин Б. В. Ковтун В. В., Степаненко А. В. Наукові основи прогнозування природно- техногенної (екологічної) безпеки. Київ : ЛексДім, 2004. 520 с. 114. Данилишин Б. М., Степаненко А. В., Ральчук О. М. Безпека регіонів України і стратегія її гарантування. Київ : Наук. думка, 2008. Т. 1. 389 с. 115. Дворецька Г. В. Соціологія : навч. посібн. Вид. 2-ге, перероб. і доп. Київ : КНЕУ, 2002. 472 с. 116. Дедков А. П., Герасимова Т. В. Эрозия и сток взвешенных наносов в лесном поясе восточ- ной Европы: природная и антропогенная составляющие. Эрозионные и русловые про- цессы / под ред. проф. Р. С. Чалова. Москва : МГУ, 2005. Вып. 14. С. 330‒337. 117. Дейнека A. M. Екологічний потенціал лісів Львівської області: проблеми його збереження та відтворення. Регіональна економіка. 2001. № 4. С. 222–226. 118. Демографічні процеси у Львівській області у 2017 р. : аналіт. доповідь. Львів, 2018. 11 с. 119. Денисик Г. І. Природнича географія Поділля. Вінниця : Екобізнес-центр, 1998. 120. Департамент екології і природних ресурсів Львівської ОДА. Львів, 2020. URL: https:// deplv.gov.ua/merezha-terytorij-ta-obyektiv-pryrodno-zapovidnogo-fondu/ 121. Департамент паливно-енергетичного комплексу та енергозбереження Львівської ОДА. Львів, 2020. URL: https://loda.gov.ua/departament_palyvno_energetychnogo_kompleksu_ ta_energozberezhennya. 122. Державна геологічна карта України: Волино-Подільська серія. M-34-XVIII (Рава-Руська), M-35-XIII (Червоноград), M-35-XIX (Львів) : пояснюв. записка / авт.: Л. С. Герасімов, С. В. Ча- лий, І. І. Герасімова та ін.; ред. В. Я. Веліканов. Київ : УкрДГРІ, 2004. 123. Державний архів Львівської області. Ф. 164.0.1. Спр. 16. 124. Державний баланс запасів корисних копалин України. Торф. (на 01.01.2007 р.). Кн. 1 / уклад.: О. М. Мальська, О. В. Лайчук. Київ : ДНВП ДІГФ України “Геоінформ України”, 2007. Вип. 92. 89 с. 125. Державний баланс запасів корисних копалин України. Торф. Львівська область (на 01.01.2003 р.). Кн. VII / уклад. : О. М. Мальська, О. В. Лайчук. Київ : ДНВП ДІГФ України “Геоінформ України”, 2003. Вип. 92. 103 с. 126. Державний історико-культурний заповідник Стародавній Володимир. Володимир-Волин- ський, 2013. URL: http://www.starodavnij-volodymyr.com.ua. 127. Джура Н. М. Можливості використання рослинних тест-систем для біомоніторингу нафто- забруднених ґрунтів. Біологічні студії = Studia Biologica. 2011. Т. 5. № 3. С. 183–196. 128. Джура Н. М. Романюк О. І., Гонсьор Я. та ін. Використання рослин для рекультивації ґрунтів, забруднених нафтою і нафтопродуктами. Екологія та ноосферологія. 2006. Т. 17. № 1–2. С. 55–60. 129. Джура Н., Цвілинюк О., Терек О. Реакції Осоки шершавої на нафтове забруднення. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2006. Вип. 42. С. 142–146. 130. Джура Н., Шевчик Л., Романюк О., Терек О. Екотоксикологічний моніторинг нафтозабруд- нених ґрунтів. VІІ-а Міжнарод. конф. студентів та аспірантів “Молодь і поступ біо- логії” : зб. тез. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2011. С. 318–319. 131. Дідула Р. Вплив нафтовидобутку на еколого-геоморфологічну ситуацію у Бориславі. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2003. Вип. 29. Ч. 2. С. 156–160. 132. Дідула Р. П., Кондратюк Є. І., Блавацький Ю. Б., Усов В. Ю., Пилипович О. В. Оцінка сані- тарно-хімічних показників безпечності та якості води популярних джерел різних гео- структурних зон Львівщини. Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2018. Вип. 4 (51). С. 87‒ 101. 133. Діяльність суб’єктів господарювання Львівської області: статист. зб. / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2018. 149 с. 134. Дмитрук Р., Яцишин А. Травертини заходу України – цінні пам’ятки неживої природи. Екологічні проблеми надрокористування. Наука, освіта, практика : матер. всеукр. конф. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2019. С. 40–42. 545 Список використаних джерел 135. Дністрянська Н. І., Дністрянський М. С. Географія поселень Львівської області : навч. посібн. Львів : ВНТЛ, 2001. 56 с. 136. Добряк Д. С., Канаш О. П., Розумний І. А. Класифікація та екологобезпечне використання сільськогосподарських земель. Київ : Вид-во ІЗ УААН, 2001. 309 с. 137. Довкілля Львівської області – 2014: статист. довідн. / Головне управління статистики у Львівській області; за ред. С. І. Зимовіної. Львів, 2015. Ч. 2. 107 с. 138. Довкілля Львівської області ‒ 2017 : статист. зб. / Головне управління статистики у Львів- ській області. Львів, 2018. 128 с. 139. Довкілля Львівської області – 2018: статист. зб. / Головне управління статистики у Львів- ській області; відп. за випуск Л. Шалай. Львів, 2019. 116 с. 140. Довкілля Львівщини – 2006: статист. зб. / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2007. 107 с. 141. Доповідь про стан ядерної та радіаційної безпеки в Україні у 2018 р. / Державна інспекція ядерного регулювання України. Київ, 2019. 70 с. 142. Доценко О. В. Баланс поживних речовин в агроценозах з різним рівнем удобрення. Агро- хімія і ґрунтознавство : міжвід. темат. наук. зб. Харків, 2010. Кн. 3. С. 167–169. 143. Дрозд І. М., Клепач Г. М. Дослідження впливу меліорантів на вміст фотосинтезуючих пігментів у рослинах, вирощених на субстратах відвалів Бориславського озокеритового родовища. Біологічні дослідження ‒ 2014 : зб. наук. праць. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. С. 271‒275. 144. ДСТУ 7450:2013. Туристичні послуги. Знаки туристичні активного туризму. Класифікація, опис і правила застосування / Мінекономрозвитку України. Київ, 2014. 145. Дудин Р. Б., Денисова Г. В. Проблеми реконструкції та відновлення насаджень Оброшин- ського дендропарку. Наук. вісн. НЛТУ України. 2011. Вип. 21.4. С. 46–50. 146. Дупелич В. Тенденції та перспективи розвитку лісового господарства Львівської області. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2012. Вип. 40. Ч. 1. С. 225–231. 147. Екологічний моніторинг регіону: експертна оцінка стану і функціонування / за ред. д-ра геогр. наук, проф. І. Ковальчука. Львів : ГО “Опілля-Л”, 2009. 608 с. 148. Екологічний паспорт Львівської області ‒ 2008 / Державне управління охорони навколиш- нього природного середовища у Львівській області. Львів, 2009. URL: http://www.ekology. lviv.ua/file/monitoring/ ekopasport2008.zip. 149. Екологічний паспорт Львівської області – 2017 / Департамент екології та природних ре- сурсів Львівської ОДА. Львів, 2018. URL: https://deplv.gov.ua/ekologichnyj-pasport. 150. Екологічний паспорт Львівської області – 2018 / Департамент екології та природних ре- сурсів Львівської ОДА. Львів, 2019. URL: https://deplv.gov.ua/ekologichnyj-pasport. 151. Екологічний паспорт Львівської області – 2019 / Департамент екології та природних ре- сурсів Львівської ОДА. Львів, 2020. 265 с. URL: https://menr.gov.ua/files/docs/ecopassport/ 2019Львівська%20область.pdf. 152. Екологія Львівщини – 2013. Львів : ЗУКЦ, 2014. 152 с. 153. Електронний атлас радіоактивного забруднення України 2014 р. URL: http://radatlas. isgeo.com.ua/ 154. Енергетика, навколишнє середовище / Головне управління статистики у Львівській обла- сті. Львів, 2020. URL: https://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/themes/24/theme_24.php?code=24. 155. Енергетика: історія, сучасність і майбутнє. Київ, 2013. URL: http://energetika.in.ua/ua/books/ book-5/part-1/section-2/2-2/2-2-1. 156. Жданюк Б. С., Ковальчук І. П., Андрейчук Ю. М. Геоекологічний аналіз Мізоцького кряжу і його змін під впливом природних та антропогенних чинників : монографія / за ред. проф. І. П. Ковальчука. Луцьк : СПД Гадяк Ж. В.; Волиньполіграф, 2015. 275 с. 546 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 157. Жекулин В. С., Лавров С. Б., Хорев Б. С. Экологическая парадигма в географии и задачи Географического общества СССР. Изв. Всесоюзн. геогр. общ-ва. 1987. Т. 119. С. 504–511. 158. Забігайло В. Ю., Іванців О. Є. Корисні копалини Львівсько-Волинського басейну та напрям- ки їх комплексного використання. Геол. і геохім. горюч. копалин. 1992. № 3 (80). С. 3–7. 159. Забігайло В. Ю., Пікула С. Ф., Іванців О. Є. та ін. До розвитку Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну на перспективу до 2010 року. Геол. і геохім. горюч. копалин. 1993. № 4(85). С. 3–7. 160. Забокрицька М. Р., Хільчевський В. К., Манченко А. П. Гідроекологічний стан басейну Захід- ного Бугу на території України. Київ : Ніка-Центр, 2006. 184 с. 161. Завадович О., Зінько Ю. Підвищення привабливості і значення природоохоронного об’єкту при впровадженні геоекспозицій в регіональному ландшафтному парку “Знесіння”. Гео- туризм: практика і досвід : матер. ІІ-ої міжнарод. наук.-практ. конф. Львів : НВФ “Карти і Атласи”, 2016. C. 157–159. 162. Завадович О., Зінько Ю. Регіональний ландшафтний парк “Знесіння” як потенційний геопарк. Геотуризм: практика і досвід : матер. ІV міжнарод. наук.-практ. конф. Львів : Каменяр, 2020. С. 157–160. 163. Загальна характеристика лісів України / Державне агентство лісових ресурсів України. Київ, 2016. URL: http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=62921. 164. Заклади охорони здоров’я та захворюваність населення України у 2017 р. : статист. зб. / Державна служба статистики України. Київ, 2018. 110 с. 165. Закон України “Про відходи”, з поправками 2018 р. Київ, 2018. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80. 166. Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення “зеле- ного” тарифу”. Відомості Верховної Ради. 2009. № 13. Ст. 155. 167. Закон України “Про екологічну мережу України”. Відомості Верховної Ради. 2004. № 45. С. 502–511. 168. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки”. Відомості Верховної Ради. 2000. № 47. С. 405–482. 169. Закон України “Про охорону земель”. Відомості Верховної Ради. 2003. № 39. Ст. 349. 170. Закон України “Про природно-заповідний фонд України”, 16 червня 1992 р., № 2456-ХІІ. URL: http//zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-12. 171. Заповідні території Львівщини / наук. ред. С. М. Стойко. Львів : ЗУКЦ, 2008. 126 с. 172. Заставний Ф. Край вугілля, нафти, газу. Львів, 1961. 173. Захист присілка Вільшини (с. Сілець) і с. Межиріччя Сокальського району Львівської обла- сті від підтоплення і затоплення (перша черга). Львів : ДРПРІ “Львівдіпроводгосп”, 2003. 68 с. 174. Зведенні дані міських, селищних та сільських рад по борщівнику Сосновського / Фондові матеріали Турківської державної районної адміністрації, відділу АПК. Турка, 2016. 16 с. 175. Звіт про діяльність Державної інспекції ядерного регулювання України за 2018 р. / Дер- жавна інспекція ядерного регулювання України. Київ, 2019. 80 с. 176. Звіт про результати моніторингу природного довкілля Львівщини за 2019 рік / Департа- мент екології та природних ресурсів ЛОДА. Львів, 2020. 126 с. 177. Зелена книга України: рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, які підлягають охороні / Міністерство охорони навколиш- нього природного середовища України, НАН України, Ін-т ботаніки ім. М. Г. Холодного; під заг. ред. Я. П. Дідуха. Київ : Альтерпрес, 2009. 446 с. 178. Зеленчук А. Т. Інвентаризаційний список судинних рослин Львівської області. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 1991. Вип. 21. С. 16–33. 547 Список використаних джерел 179. Земельний кодекс України: станом на 1.01.2015 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/2768-14. 180. Зінько Ю. В. Збережемо природну спадщину Львівщини. Львів, 2007. 26 с. 181. Зінько Ю. Класифікація і територіальне планування природоохоронних геоморфологіч- них об’єктів. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 1998. Вип. 21. С. 130–133. 182. Зінько Ю., Біляк М., Мальська М. та ін. Туризм у біосферному резерваті “Розточчя”. Біо- сферний резерват “Розточчя” / ред.-упоряд. С. Стойко, А.-Т. Башта, Ю. Зінько, М. Герасі- мюк. Львів : ЗУКЦ, 2015. С. 141–151. 183. Зінько Ю., Брусак В., Гнатюк Р., Кобзяк Р. Заповідні геоморфологічні об’єкти Українських Карпат: структура, особливості поширення та використання. Проблеми геоморфології і палеогеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2004. С. 260–281. 184. Зінько Ю., Богуцький А., Брусак В. та ін. Міжнародний геопарк “Кам’яний ліс Розточчя”: концепція та програма формування. Наук. вісн. НЛТУ України. 2010. Вип. 20.16. С. 33–45. 185. Зінько Ю., Майданський М., Шевчук О. Геотуристичний потенціал проектованого регіо- нального ландшафтного парку “Стільське горбогір’я”. Рекреаційний потенціал Прикар- паття: історія, сучасний стан, перспективи : матер. наук.-практ. конф. Івано-Франківськ : Фоліант, 2010. Вип. 2. С. 105–112. 186. Зінько Ю. В., Шевчук О. М. Проектовані геопарки Західної України. Фіз. геогр. та геоморф. 2011. Вип. 3 (64). С. 41–55. 187. Золотарьова І. Б. Особливості та принципи меліорування земель Львівської області. Вісн. НУВГП. Сер. Сільськогосп. науки. 2015. Вип. 1 (65). С. 80‒93. 188. Исаченко А. Г. Введение в экологическую географию : учебн. пособие. Санкт-Петербург : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2003. 192 с. 189. Исаченко А. Г. Методы прикладных ландшафтных исследований. Ленинград : Наука, 1980. 222 с. 190. Исаченко А. Г. Экологизированная география от Геродота до наших дней. Изв. РГО. 1994. Т. 126. С. 26–34. 191. Исследование по определению химического статуса поверхностных водных объектов бассейна Днестра : окончат. отчет; проект № 538063 / ООО “Институт окружающей среды”. Кош, 2019. 192. Исследовать изменение геологической среды в районах ликвидируемых шахт Львовско- Волынского бассейна / отв. испол. Р. Ф. Червякова. Владимир-Волынский : ЛВ ГРЭ, 1997. 150 с. 193. История городов и сел Украинской ССР. Львовская область. В 26 т. Киев : Ин-тут истории АН УССР, 1978. 194. Іванов Є. А. Еколого-ландшафтознавчі дослідження територій, порушених гірничодобув- ною промисловістю (на прикладі Яворівського ДГХП “Сірка”). Географія і сучасність : зб. наук. праць. 1999. Вип. 1. С. 94–100. 195. Іванов Є. А. Накопичення і використання гірничопромислових відходів у Львівській області: актуальні екологічні проблеми і шляхи їх вирішення. Розроблення та реалізація регіо- нальних Програм поводження з відходами: проблемні питання та кращі практики : зб. матер. Київ: Центр екологічної освіти та інформації, 2020. С. 77‒81. 196. Іванов Є. А. Поширення і сукцесійні зміни рослинного покриву відвалів озокеритовидо- бування. Стан природних ресурсів, перспективи їх збереження та відновлення : зб. матер. ІІІ-ої міжнарод. наук.-практ. конф. Дрогобич, 2016. С. 64‒66. 197. Іванов Є. А. Радіаційне забруднення урбосистем Львова. Наук. вісн. УкрДЛТУ. 2003. Вип. 13.5. С. 142–145. 548 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 198. Іванов Є. А. Шляхи оптимізації геоекологічного стану природно-господарських систем Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Природно-ресурсний потенціал зба- лансованого (сталого) розвитку України : матер. міжнарод. наук.-практ. конф.: у 2-х т. Київ, 2011. Т. 1. С. 409–413. 199. Іванов Є. А., Ковальчук І. П. Ландшафтно-гідроекологічна характеристика зон підтоп- лення і заболочення в межах Червоноградського гірничопромислового району. Гідро- логія, гідрохімія і гідроекологія. 2003. Т. 5. С. 345‒355. 200. Іванов Є. А., Ковальчук І. П. Оцінка антропогенної модифікованості ландшафтних комп- лексів гірничопромислових територій (на прикладі Львівської області). Наук. зап. Вінниц. держ. педагог. ун-ту ім. М. Коцюбинського. Сер.: Геогр. 2003. Вип. 6. С. 55–62. 201. Іванов Є. А., Ковальчук І. П. Трансформація природно-господарських систем Борислав- ського озокеритового родовища. Надрокористування в Україні. Перспективи інвесту- вання : матер. ІІ-ої міжнарод. наук.-практ. конф. Київ : ДКЗ, 2015. С. 403‒411. 202. Іванов Є. Геокадастрові дослідження гірничопромислових територій : монографія. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2009. 372 с. 203. Іванов Є. Ландшафти гірничопромислових територій : монографія. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2007. 334 с. 204. Іванов Є. Необхідність охорони та музеєфікації пам’яток гірництва в Карпатському регіоні України. Геотуризм: практика і досвід : матер. ІІ-ої міжнарод. наук.-практ. конф. Львів : НВФ “Карти і Атласи”, 2016. С. 138‒140. 205. Іванов Є. Обґрунтування створення рекреаційної зони в межах гірничого відводу ВАТ “Бориславський озокерит”. Тенденції та перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації : зб. наук. праць. Переяслав-Хмельницький, 2015. Вип. 4. C. 11‒14. 206. Іванов Є. Проблеми оптимізації екологічного стану геосистем гірничопромислових тери- торій Львівської області. Географія та екологія: наука і освіта : матер. VІI Всеукр. наук.- практ. конф. (з міжнарод. участю). Умань : ВПЦ “Візаві”, 2018. С. 95‒97. 207. Іванов Є., Кобелька М. Сучасний стан та інтенсивність розвитку процесів просідання і підтоплення в межах Червоноградського гірничопромислового району. Вісн. Львів. ун- ту. Сер. геогр. 2006. Вип. 33. С. 112‒121. 208. Іванов Є., Ковальчук І. Радіоактивне забруднення техноекосистем породного терикону шахти “Візейська”. Біомедична електроніка та фізичні методи в екології : зб. тез. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2007. С. 64. 209. Іваночко У. Вплив соціально-функціональних процесів на розвиток урбанізації в Галичині кінця XVIII – початку ХХ ст. Історична топографія і соціотопографія України : зб. наук. праць. Львів : Піраміда, 2006. С. 258–298. 210. Іванців В. В., Кречківська Г. В., Бусленко Л. В. Дощові червʼяки (Lumbricidae) ґрунтосуб- стратів відвалів Бориславського озокеритового родовища. Природа Західного Полісся та прилеглих територій : зб. наук. праць. 2013. № 10. С. 113. Геол. і геохім. горюч. копалин. 1992. № 4(81). С. 55–60. 211. Іванюк Д. П., Шульга І. В. Управління природоохоронною діяльністю : навч. посібн. Київ : Алеута, 2007. 368 с. 212. Івасівка С. В., Бубняк А. Б., Дацько О. Р., Полюжин І. П. Особливості нормування загальної бета-активності природних вод. Ресурси природних вод Карпатського регіону (Проблеми охорони та раціонального використання): зб. наук. праць. Львів : ЛвЦНТЕІ, 2004. С. 181‒ 185. 213. Івах Я. Є. Еколого-географічна оцінка природних умов і ресурсів Львівської області. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2006. Вип. 33. С. 122–129. 214. Інтерактивний картографічний веб-застосунок “Смарагдова мережа України: база даних – Species of Resolution 6. Database”. Київ, 2020. URL: http://emerald.net.ua/ 549 Список використаних джерел 215. Інформаційна довідка щодо стану природно-заповідного фонду Львівської області станом на 20 березня 2019 р. URL: http://deplv.gov.ua/diialnist-departamentu/zberezhennia- bioriznomanittia/pryrodno-zapovidnyi-fond. 216. Інформаційний звіт з моніторингу, обліку поширення і активізації екзогенних геологіч- них процесів Львівської ГРЕ за 2018 р. Стан поширення і активізації екзогенних геологічних процесів на території Івано-Франківської, Тернопільської Чернівецької та Львівської облас- тей (режим, облік) / Т. Стахів. Львів, 2019. 217. Інформаційний щорічник щодо активізації небезпечних екзогенних геологічних процесів на території України за даними моніторингу ЕГП. Київ : Державна служба геології та надр України; ДНВП “Державний інформаційний геологічний фонд України”, 2019. 111 с. 218. Ісаєвич Я. Солеварна промисловість Прикарпаття в епоху феодалізму. Нариси з історії техніки. Київ, 1961. С. 97−102. 219. Історико-культурні пам’ятки Борислава і Східниці : путівник / автори-упорядники: О. Мику- лин, Р. Тарнавський. Львів : Карти і атласи, 2017. 112 с. 220. Кагало О. О., Сичак Н. М. Рідкісні, зникаючі та інші види судинних рослин Львівської обла- сті (Україна), які потребують охорони. Наук. основи збереж. біот. різноманіт. 2003. Вип. 4. С. 47–58. 221. Карп І. М., П’яних К. Є. Тверді побутові відходи як енергетичний ресурс. Технічна електро- динаміка. 2019. № 6. С. 49–58. URL: https://doi.org/10.15407/techned2019.06.049. 222. Карпин О., Джура Н., Цвілинюк О. та ін. Важкі метали як компонент нафтового забруд- нення ґрунту. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2009. Вип. 50. С. 177–181. 223. Каталог орнітофауни західних областей України. Орнітологічні спостереження за 1989– 1990 рр. Луцьк, 1991. № 2. 57 с. 224. Качмар О. та ін. Стратегічні підходи до вирішення проблем деградації та відновлення родючості й охорони земель сільськогосподарського призначення Карпатського регіону. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2017. Вип. 51. С. 135‒145. 225. Кирильчук А. А., Позняк С. П. Дерново-карбонатні ґрунти (рендзини) Малого Полісся : монографія. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2004. 180 с. 226. Кияк В., Малиновський А. Сіножаті та пасовища Львівської області. Пр. Наук. т-ва ім. Шевченка. Львів, 2001. Т. VII: Екол. зб. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. С. 58‒68. 227. Кількість наявного населення Львівської області в розрізі районів і міст обласного значення станом на 1 січня 2016 р. / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2017. URL: www.lv.ukrstat.gov.ua. 228. Кіптач Ф. Землі України: категорії, право власності, стан використання, охорона : навч. посібник. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2010. 240 с. 229. Класифікація сільськогосподарських земель як наукова передумова їх екологобезпечного використання / Д. С. Добряк, О. П. Канаш, Д. І. Бабміндра, І. А. Розумний. Київ : Урожай, 2007. 463 с. 230. Клименко М. О., Долженчук В. І., Крупко Г. Д., Глущенко М. К., Запасний В. С. Застосу- вання органічних добрив та їх роль у підвищенні родючості ґрунтів. Вісн. Націон. ун-ту водн. господ. та природокорист. Сер. Сільськогосп. науки. 2013. Вип. 2 (62). С. 3–9. 231. Клімова Н. Історія освоєння Бориславського нафтового родовища та екологічні наслідки його експлуатації. Борислав, 2008. URL: http:io.com.ua/s23766. 232. Клюев Н. П. Совершенствование природопользования: географические подходы. Изв. РАН. Сер. географ. 1992. № 1. С. 41–51. 233. Книш І., Пилипович О., Андрейчук Ю. Гідроекологічний аналіз якості питних вод смт. Верхнє Синьовидне (Сколівський район Львівської області). Екологічні проблеми надро- користування. Наука, освіта, практика : матер. всеукр. конф. Львів, 2019. С. 56‒59. 550 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 234. Ковальчук І. П. Ерозійні процеси Західного Поділля: польові, стаціонарні, експеримен- тальні та морфометричні дослідження : монографія. Київ–Львів : Ліга-Прес, 2013. 296 с. 235. Ковальчук І. П. Регіональний еколого-геоморфологічний аналіз : монографія. Львів : Ін-т українознавства, 1997. 440 с. 236. Ковальчук І. П., Подобівський В. С. Геоекологія Гологоро-Кременецького кряжу : моно- графія / за ред. проф. І. П. Ковальчука. Київ : НУБіП України, 2014. 284 с. 237. Ковальчук І., Іванов Є. Перспективні напрями геоекологічних досліджень території Львів- ської області. Конструктивна географія і картографія: стан, проблеми, перспективи : матер. міжнарод. наук.-практ. онлайн-конф. Львів : Простір-М, 2020. С. 24‒28. 238. Ковальчук І., Петровська М. Геоекологія Розточчя : монографія. Львів : РВЦ ЛНУ ім. І. Фран- ка, 2003. 192 с. 239. Ковальчук І., Пилипович О., Венгринович О. Кількісна оцінка механічної денудації в кар- патській частині басейну Дністра: природна та антропогенна складова. Фіз. геогр. та геоморф. 2010. Вип. 1 (58). С. 78‒87. 240. Когут І. В., Бокотей А. А., Соколов Н. Ю. Особливості біотичного розподілу птахів верх- нього Дністра. Матер. 2-ої конф. молод. орнітологів України. Чернівці, 1996. С. 86–90. 241. Кодекс України про надра. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 36. ст. 340. 242. Козак B. C., Козак М. І., Козловський Б. І. Особливості формування сучасного меліора- тивного стану на осушувальних землях Львівської області. Меліорація і водне господар- ство. 2009. Вип. 97. С. 76‒83. 243. Козловський Б. І., Садовий В. М., Крута Н. С. Водні ресурси Львівської області. Львів : ЗУКЦ, 2013. 100 с. 244. Койнова І. Б. Екоосвіта щодо питань поводження з побутовими відходами: досвід м. Львова. Рекультивація полігонів і сміттєзвалищ: проблемні питання і кращі практики : зб. матер. Київ : Центр екологічної освіти та інформації, 2019. С. 119–123. 245. Койнова І. Б. Запобігання розповсюдженню шкідливих бур’янів на українсько-польсь- кому пограниччі. Львівська область – регіон сучасного управління комунальними послу- гами : матер. міжнарод. наук.-практ. семінару. Львів–Перемишль, 2013. Р. 5. С. 45–49. 246. Койнова І. Б. Об’єкти природно-заповідного фонду як складова частина природної спадщини міста Львова. Наук. зап. Вінниц. держав. педагог. ун-ту ім. М. Коцюбинського. Сер.: Геогр. 2010. Вип. 21. С. 132‒137. 247. Койнова І. Б., Головатий М. В. Екологічний паспорт території: теорія та практика : моно- графія. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2018. 160 с. 248. Койнова І. Б., Рожко І. М. Геоекологічні підходи до вибору методів боротьби із борщів- ником Сосновського. Фіз. геогр. та геоморф. 2015. Вип. 4 (80). Ч. І. С. 58–61. 249. Койнова І. Б., Штойко Р. І. Геоекологічні загрози поширення борщівника Сосновського на території Турківського району Львівської області. Людина та довкілля. Проблеми неоекології. 2015. № 1–2. С. 115–122. 250. Койнова І. Рекреаційне природокористування. Львівська область: природні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Назарука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. С. 457–461. 251. Коли сміявся Борислав. Контракти : Український діловий тижневик. № 41, від 10 жовтня 2005 р. C. 3−4. 252. Компан О. С. Міста України у другій пол. ХVІІ ст. Київ : Вид-во АН УРСР, 1983. 388 с. 253. Комплексний проект екологічної реабілітації Сокальського району Львівської області. Львів : ВАТ “Гірхімпром”, 2013. 120 с. 254. Копій Л. І., Мокрий В. І., Оліферчук В. П. Експрес-тестування та оптимізація фітомеліо- рантів девастованих ландшафтів Яворівського ГПР. Захист навколишнього середовища. Енергоощадність. Збалансоване природокористування : зб. матер. I-ого міжнарод. кон- гресу. Львів : В-во НУ “Львівська політехніка”, 2009. C. 41‒42. 551 Список використаних джерел 255. Коронавірус у Львові. Актуальна статистика підтверджених випадків COVID-19. Zahid.Net. – від 13 березня 2021 р. URL: https://zaxid.net/statti_tag50974/ 256. Костів І. Ю., Карпець М. В. Нагромаджені сольові розчини калійних копалень. Технологія їх перероблення. Наук. вісн. ІФНТУНГ. 2008. № 2. С. 12‒16. 257. Кравців В. Концептуальні основи екологічної політики у Львівській області в умовах економічної кризи. Проблеми реґіональної політики : зб. наук. праць. Львів : Інститут реґіональних досліджень, 1995. 147 с. 258. Кравців В., Матолич Б., Гулич О., Полюга В. Рекреаційний потенціал Львівської області та стратегія його освоєння. Регіональна економіка. 2002. № 2. С. 134‒143. 259. Кравців С. С. Вивчення динаміки техногенного рельєфу на території Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 1994. Вип. 19. С. 162–164. 260. Кравчук Я. С. Геоморфологія Передкарпаття. Львів : Меркатор, 1999. 188 с. 261. Кравчук Я. С. Геоморфологія Скибових Карпат. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2005. 232 с. 262. Кравчук Я., Зінько Ю. Рельєф Львівської області. Львівська область: природні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Назарука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. С. 55–85. 263. Кравчук Я., Богуцький А., Зінько Ю. та ін. Концептуальні і методичні засади формування мережі геопарків в Україні. Географічна наука і практика: виклики епохи : матер. між- народ. наук. конф. / відпов. ред. В. І. Біланюк, Є. А. Іванов. У 3-ох т. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2013. Т. 2. С. 202–207. 264. Круглов І. Базова геоекосистема (Б-ГЕС) як інтегруючий об’єкт трансдисциплінарної геоеко- логії. Наук. запис. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: геогр. 2016. Вип. 41. С. 168–178. 265. Круглов І. Геоекологія та географія. Наук. запис. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: геогр. 2004. № 2. Ч. 1. 49–55. 266. Круглов І. С. Геоекологія як трансдисциплінарна наука про геоекосистеми. Фіз. геогр. та геоморф. 2005. Вип. 47. С. 100–107. 267. Круглов І. Ландшафт як реальний об’єкт геоекології. Наук. запис. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: геогр. 2019. Вип. 47. С. 13–21. 268. Круглов І. Геоекологія: Одна назва для різних наук? Фіз. геогр. та геоморф. 2003. Вип. 45. С. 18–25. 269. Круглов І. Трансдисциплінарна геоекологія : монографія. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2020. 292 с. 270. Крушельницька Л., Бандрівський М. Солевиробництво на Гуцульщині три тисячоліття тому. Історія Гуцульщини. 1999. Т. IV. С. 196‒210. 271. Кукурудза С. І., Перхач О. Р. Використання та охорона водних ресурсів : навч. посібн. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2009. 304 с. 272. Курганевич Л. П., Шіпка М. З. Нові підходи ведення державного моніторингу вод Львів- ської області. Довготермінові спостереження довкілля: досвід, проблеми, перспективи : матер. міжнарод. наук. семін. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2019. С. 52‒54. 273. Курдюков В. В. Последствие пестицидов на растительные и животные организмы. Москва : Колос, 1982. 274. Курортні ресурси України / під ред. М. В. Лободи. Київ : ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, “ТАМЕД”, 1999. 275. Кучерявий В. А. Зеленая зона города. Киев : Наук. думка, 1981. 248 с. 276. Кучерявий В. П. Фітомеліорація : монографія. Львів : Світ, 2003. 540 с. 277. Кучерявий В. П., Геник Я. В., Дида А. П., Колодко М. М. Рекультивація та фітомеліорація. Львів : ГАФСА, 2006. 116 с. 278. Кучерявий В. П. Сади і парки Львова. Львів : Світ, 2008. 360 с. 552 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 279. Кучинська І. В., Бойко Ю. Р. Сільський туризм на Львівщині у контексті сталого розвитку регіону: сучасні стан, особливості та шляхи оптимізації. Стратегія розвитку туризму у ХХІ столітті у контексті сталого розвитку : зб. матер. міжнарод. наук.-практ. конф. Львів : ЛІЕТ, 2016. С. 252‒263. 280. Лазаренко Є. К. Надрові багатства західних областей України. Львів : Вільна Україна, 1946. 281. Ландшафтна карта Львівської області. Масштаб 1 : 200 000 / укл.: Б. П. Муха. Львів, 2003. 282. Лановик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. Економічна історія України і світу : під- ручник / за ред. Б. Д. Лановика. Київ : Вікар, 1999. 283. Лемега Н. М. Генетико-морфологічні особливості деградації ґрунтів Львівської області : дис. … канд. геогр. наук. Львів, 2020. 363 с. 284. Лига В. Великий Любінь. Історичний нарис. Львів : Леограф, 1994. 285. Ліси Львівщини. URL: http://www.lvivlis.gov.ua/uk/Lviv_forests. 286. Лісовими стежками Львівщини / О. Фурдичко, В. Бондаренко, М. Оприсько. Львів : Центр Європи, 1995. 61 с. 287. Лісокультурна діяльність Львівського ОУЛМГ / Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства. Львів, 2021. URL: https://lvivlis.gov.ua/reforestation_activities? id=13. 288. Літопис природи Яворівського НПП / М. В. Біляк, І. П Любинець, С. М. Стельмах. Івано- Франкове, 2019. Т. 19. 292 с. 289. Лопушанська М. Аналіз геліоенергетичних ресурсів Львівської області для розміщення мережі сонячних електростанцій. Реалії, проблеми та перспективи розвитку географії в Україні : матер. ХХ-ої Всеукр. студент. наук. конф. Львів : Простір-М, 2019. С. 143–148. 290. Луцишин О. З., Гаськевич В. Г. Ґрунти Надсянської рівнини : монографія. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2016. 368 с. 291. Лялько В. І., Левчик О. І., Сахацький О. І. Оцінка витрат води на транспірацію за косміч- ними знімками для визначення водного балансу територій. Геоінформатика. 2012. № 2. С. 60‒66. 292. Львівводоканал. Звідки ми беремо воду? Львів : Львівводоканал, 2013. URL: https:// lvivvodokanal.com.ua/residents/yourwater/where-comes-water/ 293. Львівська область: природні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д. геогр. н., проф. М. М. Назарука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. 592 с. 294. Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства. URL: https://lvivlis. gov.ua/lviv_forests. 295. Львівщина індустріальна : Документи і матеріали. Львів : Каменяр, 1979. 168 с. 296. Львівщина посіла 9 місце в рейтингу областей за станом екології. Твоє місто. Львів, 2019. URL: http://tvoemisto.tv/news/u_reytyngu_oblastey_z_naykrashchoyu_ekologichnoyu_ sytuatsiieyu_lvivshchyna_posila_9_mistse_98205.html. 297. Львовская область : атлас / редкол.: О. И. Шаблий (пред.), М. З. Мальский, И. И. Ровен- чак и др. Москва : ГУГК СССР, 1989. 40 с. 298. Макух Я., Ременюк С., Мошківська С. Борщівник Сосновського – гігантська небезпека. Пропозиція. 2018. № 10. URL: https://propozitsiya.com/ua/borshchivnyk-sosnovskogo- gigantska-nebezpeka. 299. Мала гідроенергетика України. Т. I. Аналітичний огляд / за ред. С. Єрмілова. Київ, 2018. URL: http://energyukraine.org/wp-content/uploads/2018/05/ Otchet-MGES1.pdf. 300. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видав- ничий дім, 2004‒2013. 301. Малиновський К. Флористичне розмаїття Львівщини. Пр. Наук. т-ва ім. Шевченка. Львів, 2001. Т. VII: Екол. зб. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львів- щини. С. 135–143. 553 Список використаних джерел 302. Мальований М. С., Савчук Л. Я. Стратегія мінімізації екологічної небезпеки внаслідок впровадження комплексної технології перероблення нагромаджених розсолів та твердих відходів калійного виробництва у Калуському промисловому регіоні. Вісн. КрНУ ім. М. Остроградського. 2013. Вип. 1 (78). С. 109‒113. 303. Мануїлова Г. М. Індикаційні рослинні комплекси девастованих ландшафтів. Наук. вісн. НЛТУ України. 1999. Вип. 9.8. С. 90–92. 304. Мануїлова Г. М. Розвиток рослинності на девастованих землях гірничодобувних підпри- ємств. Наук. вісн. НЛТУ України. 2004. Вип. 14.4. С. 34–37. 305. Мануїлова Г. М. Фітомеліорація девастованих ландшафтів в умовах Львівщини : автореф. дис. … канд. с.-г. наук. Львів, 2005. 18 с. 306. Манько А. Перспективи розвитку Львівсько-Волинського вугільного басейну. Географія в інформаційному суспільстві : зб. наук. праць. Київ : ВГЛ Обрії, 2008. Т. ІІ. С. 179–182. 307. Maрискевич О., Левик В., Шпаківська І., Бжежіньська М. Оксидоредуктазна активність ґрунтів техногенних ландшафтів сірчаних родовищ Передкарпаття. Наук. вісн. Ужгород. ун-ту. Сер. біол. 2008. Вип. 24. С. 78–82. 308. Мартин А. Г., Осипчук С. О., Чумаченко О. М. Природно-сільськогосподарське районування України : монографія. Київ : ЦП “Компринт”, 2015. 328 с. 309. Медведєв В. В., Пліско І. В., Накісько С. Г., Тітенко Г. В. Деградація у світі, досвід її попе- редження і подолання. Харків : Стильна типографія, 2018. 168 с. 310. Мельник А. В. Основи регіонального еколого-ландшафтознавчого аналізу. Львів : Літопис, 1997. 229 с. 311. Мельник А. В. Українські Карпати: еколого-ландшафтознавче дослідження : монографія. Львів, 1999. 286 с. 312. Мельничук А. Л. Оцінка природно-техногенної безпеки життєдіяльності населення України в розрізі районів виділених за рівнем природно техногенних небезпек. Географія і сучасність. 2005. Вип. 13. С 110. 313. Методика агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення / за ред. М. В. Лісового, Д. М. Бенцаровського. Київ–Харків, 2002. 52 с. 314. Методика моніторингу земель, що перебувають у кризовому стані. Харків : Вид-во ін-ту ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського, 1998. 88 с. 315. Микитюк О. ІВА території України: території, важливі для збереження видового різно- маніття та кількісного багатства птахів. Київ : СофтАРТ, 1999. 324 с. 316. Микітчак Г. С. Геоекологічне обґрунтування системи комплексного використання твердих побутових відходів у Львівській області : автореф. дис. ... канд. геогр. н. : 11.00.11. Львів, 2012. 21 с. 317. Микітчак Г., Койнова І. Вторинні ресурси твердих побутових відходів. Львівська область: природні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Наза- рука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. С. 534–546. 318. Микітчак Т. І., Штупун В. П. Вплив функціонування Явірської ГЕС на угруповання безхре- бетних гідробіонтів р. Стрий (Українські Карпати). Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2017. Вип. 76. С. 77–86. 319. Микулич О. Від найвищої слави до найбільшої катастрофи. Галицька брама. 1997. № 8 (32). С. 8–9. 320. Микулич О. Земний віск. Галицька брама. 1997. № 8 (32). С. 9. 321. Микулич О. Нафтовий промисел Східної Галичини до середини XIX ст. Дрогобич : Коло, 2004. 322. Мисак М. Дюна в урочищі “Кемпа” як унікальний еколого-освітній об’єкт Бродівської алювіально-воднольодовикової рівнини. Екологічні проблеми надрокористування. Наука, освіта, практика : матер. всеукр. конф. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2019. С. 77–80. 554 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 323. Михайлов В. А., Курило М. М., Антакова І. В., Бондар Ю. О. Оцінка та ранжування гео- логічних пам’яток із застосуванням методик геолого-економічного аналізу. Мінеральні ресурси України. 2011. № 1. С. 11–15. 324. Мінеральні води та курорти Львівщини / за ред. Б. М. Матолича. Львів : В-во Палітра Друку, 2003. 325. Мінеральні води України / за ред. Е. О. Колесника, К. Д. Бабова. Київ : Купріянова, 2005. 326. Мінеральні ресурси України : щорічник. Київ : ДНВП “ДІГФУ”, 2018. 270 с. 327. Мінеральні ресурси України і світу на 1.01.2004 р. / Ю. І. Третьяков, В. Т. Маковенко, А. Д. Пилипчик та ін. Київ : ДНВП “Геоінформ України”, 2005. 328. Мінерально-сировинна база Львівської області. URL: https://deplv.gov.ua/mineralno- syrovynna-baza-lvivskoyi-oblasti/ 329. Міщенко Л. В. Геоекологічне районування : монографія; за ред. О. М. Адаменка. Івано- Франківськ : Симфонія форте, 2011. 408 с. 330. Мкртчян О. Використання інформації відкритих баз метеоданих у дослідженнях новітніх кліматичних змін в західному регіоні України. Фіз. геогр. та геоморф. 2019. № 94 (2). С. 38–44. 331. Морозов Г. Ф. Избранные труды: в 2-х т. Москва : Лесн. пром-сть, 1970. 332. Мороховський В. В. Промисловість західних областей України у 1960–1980 рр.: на прикладі Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей. Львів, 2002. 30 с. 333. Моторина Л. В., Овчинников В. А. Промышленность и рекультивация земель. Москва, 1975. 220 с. 334. Муха Б. Ландшафтна карта Львівської області масштабу 1 : 200 000. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2003. Вип. 29. С. 58–65. 335. Назарук М. М. Львів у ХХ столітті: соціально-екологічний аналіз. Львів, 2008. 348 с. 336. Назарук М., Сенчина Б., Стойко С. Історія розвитку заповідної справи та природничих досліджень. Львівська область: природні умови та ресурси : монографія / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Назарука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. С. 425‒441. 337. Народна архітектура Українських Карпат ХV–ХХ ст. : монографія / Ю. Г. Гошко, Т. П. Кищук, І. Р. Могитич, П. М. Федак. Київ : Наук. думка, 1987. 269 с. 338. Населення Львівської області–2017 : демограф. щорічник / Головне управління статистики у Львівській області; за ред. С. І. Зимовіної. Львів, 2018. 120 с. 339. Населення України за 2017 рік : демограф. щорічник / Державна служба статистики України. Київ, 2018. 138 с. 340. Наукове обґрунтування створення національного парку “Північне Поділля” / Л. І. Копій, О. О. Кагало; Державне управління екології та природних ресурсів у Львівській області. Львів, 2009. 234 с. 341. Наукові та прикладні основи захисту ґрунтів від ерозії в Україні. Харків, 2010. 538 с. 342. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні за 2015 р. / Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Київ, 2016. URL: http://www.dsns. gov.ua/ua/Analitichniy-oglyad-stanu-tehnogennoyi-ta-prirodnoyi-bezpeki-v--Ukrayini-za-2015- rik.html 343. Національний атлас України / НАН України, Інститут географії, Державна служба геодезії, картографії та кадастру / гол. ред. Л. Г. Руденко; голова ред. кол. Б. Є. Патон. Київ : ДНВП “Картографія”, 2007. 435 с. 344. Національний класифікатор України ДК 019:2010 “Класифікатор надзвичайних ситуацій” / Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Наказ № 457 від 11.10.2010 р. Київ, 2010. 23 с. 345. Нейко Є. М., Рудько Г. І., Смоляр Н. І. Медико-геоекологічний аналіз стану довкілля як інструмент оцінки та контролю здоров’я населення. Івано-Франківськ; Львів : ЕКОР, 2001. 555 Список використаних джерел 346. Нецик М. В., Гаськевич В. Г. Торфові ґрунти Малого Полісся : монографія. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 198 с. 347. Новаковський Л. Я., Канаш А. П., Леонець В. О. Консервація деградованих і малопродук- тивних земель України. Вісн. аграр. науки. 2000. № 11. С. 54–59. 348. Нові озера Львівщини. Альбом. Підсумки робіт ВАТ “Інститут гірничо-хімічної промисло- вості” (ВАТ “Гірхімпром”) та Відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України в галузі відновлення порушених гірничими роботами ландшафтів / А. Гайдин, І. Зозуля. Львів : Афіша, 2004. 349. Огоноченко В. Вісім екологічних проблем Львівщини. Праці Наук. т-ва ім. Шевченка. Львів, 2001. Т. VII: Екол. зб. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. С. 31‒42. 350. Олійник Я. Б., Стецюк В. В. Природні та етнокультурні феномени України : монографія. Київ : ВПЦ “Київ. ун-тет”, 2008. 215 с. 351. Осипчук С. О. Природно-сільськогосподарське районування України. Київ : Урожай, 2008. 200 с. 352. Офіційні переліки регіонально-рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання) / Укл.: докт. біол. наук, проф. Т. Л. Андрієнко, канд. біол. наук М. М. Перегрим. Київ : Альтерпрес, 2012. 148 с. 353. Оцінка екологічного стану та контрольний моніторинг якості води в басейні Верхньої Тиси на ділянці українсько-румунського кордону відповідно до положень ВРД ЄС та вимог міжнародної комісії з охорони річки Дунаю : техн. звіт. Ужгород, 2009. 61 с. 354. Павлюк Н. М., Гаськевич В. Г. Сірі лісові ґрунти Опілля. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2011. 322 с. 355. Паливно-енергетичні ресурси Львівської області – 2014: статист. зб. / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2015. 61 с. 356. Палієнко Е. Природоохоронна геоморфологія в Україні. Українська геоморфологія: стан і перспективи : матер. міжнарод. наук.-практ. конф. Львів : Меркатор, 1997. С. 58–60. 357. Паньків З. Землекористування в Карпатському регіоні України: теорія, історія та сучасний стан : монографія. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 340 с. 358. Паньків З. П. Земельні ресурси : навч. посібн. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2008. 272 с. 359. Паньків З. П. Система класифікаційних категорій землекористування. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2011. Вип. 39. С. 260–266. 360. Паньків З. П., Позняк С. П. Дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти північно-захід- ного Передкарпаття. Львів : Меркатор, 1998. 132 с. 361. Паньків Н. Є. Природоохоронні території як база розвитку екологічного туризму у Львів- ській області на прикладі національного природного парку “Сколівські Бескиди”. Наук. вісн. НЛТУ України. 2019. Т. 29. № 5. С. 88–92. 362. Паспорт Львівської області. URL: https://lvivoblrada.gov.ua/about-the-council/pasport-lvivskoji- oblasti. 363. Паспорт регіону / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2019. URL: http://database.ukrcensus.gov.ua/regionalstatistics/ 364. Перекупко Т. В., Грухола Х. І. Дослідження процесу випарювання розчину хвостосховища калійного виробництва. Хімія, технологія речовин та їх застосування : зб. наук. праць / відпов. ред. Й. Й. Ятчишин. Львів : В-во Львів. політехн., 2012. № 726. С. 32–34. 365. Перелік територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення Львівської області станом на 01.01.2021 р. / Державне управління охорони навколишнього природного середовища. Львів, 2021. URL: https://deplv.gov.ua/ merezha-terytorij-ta-obyektiv-pryrodno-zapovidnogo-fondu. 556 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 366. Перехрест С. М., Кочубей С. Г. Шкідливі стихійні явища в Українських Карпатах. Київ : Наук. думка, 1971. 200 с. 367. Перов В. Ф. Селевые явления на территории СССР. Москва : ВИНИТИ, 1980. Т. 2. С. 3‒49. 368. Пестициди на Львівщині. URL: http://deplv.gov.ua/pesticidi-na-lvivshhini. 369. Петрик В., Петрик А. Дрогобицька жупа (солеварня) в світлі історичних та архітектурно- археологічних досліджень. Фортеця : зб. заповідн. “Тустань”. Львів : Камула, 2009. Кн. 1. С. 475–489. 370. Петровська М. А., Стрілець І. О. Конструктивно-географічні засади оцінки санітарно- епідеміологічної ситуації Львівщини. Конструктивна географія і картографія: стан, проблеми, перспективи : матер. Всеукр. наук. конф. Львів, 2015. С. 218–222. 371. Петровська М. Оцінка сучасного медико-демографічного стану у Львівській області. Наук. зап. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: геогр. 2011. № 1 (Вип. 29). С. 55–61. 372. Петровська М., Пантилей В., Атременко О. Чинники формування потенціалу здоров’я дитячого населення Львівської області. Наук. запис. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: геогр. 2015. № 2 (Вип. 39). С. 44–53. 373. Петровська М., Пилипович О. Медико-географічний аналіз населення Львівської області. Наук. зап. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: геогр. 2013. № 2 (Вип. 35). С. 53–60. 374. Пилипович О. Моніторинг транскордонного забруднення довкілля Західного регіону України. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. географ. 2014. Вип. 45. С. 27‒32. 375. Пилипович О., Андрейчук Ю., Рутар А., Петровська М. Оцінка якості поверхневих вод транс- кордонної річки В’яр. Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2019. № 1 (52). С. 75‒88. 376. Пилипович О., Іванов Є. Природно-географічні і гідрологічні обмеження щодо будівництва об’єктів малої гідроенергетики в Українських Карпатах. Міждисциплінарні інтеграційні процеси у системі географічної та екологічної науки : матер. міжнарод. наук.-практ. конф. Тернопіль, 2019. С. 106–109. 377. Пилипович О., Ковальчук І. Геоекологія річково-басейнової системи верхнього Дністра : монографія / за наук. ред. І. Ковальчука. Львів–Київ : ЛНУ ім. І. Франка, 2017. 284 с. 378. Північне Поділля. Національний природний парк : офіційний сайт. URL: http://park-podillya. com.ua/ 379. Підвальна Г. С., Позняк С. П. Гумусовий стан автоморфних ґрунтів Пасмового Побужжя : монографія. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2004. 192 с. 380. Підземні води західних областей України / за ред. О. Д. Шторгиної і К. С. Гавриленко. Київ : Наук. думка, 1968. 381. Підкова О. М., Кіт М. Г. Літолого-генетична зумовленість формування ґрунтового покриву Розточчя : монографія. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2010. 246 с. 382. Піщула Г. Реконструкція очисних споруд Львова: з міського бюджету цього року плану- ють виділити більше 40 млн. грн на ремонтні роботи. Львівська міська рада. Львів, 2019. URL: https://city-adm.lviv.ua/news/city/housing-and-utilities/262675-rekonstruktsiia- ochysnykh-sporud-lvova-z-miskoho-biudzhetu-tsoho-roku-planuiut-vydilyty-bilshe-40-mln-hrn- na-remontni-roboty. 383. План боротьби з неконтрольованим проникненням та розповсюдженням інвазійних чужорідних видів / Офіційний сайт Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Київ, 2018. URL: https://menr.gov.ua/news/32627.html. 384. План розвитку системи розподілу ПрАТ “Львівобленерго” на 2020–2024 роки : постанова від 11.02.2020 р. № 380. Київ : НКРЕКП, 2020. 385. Поводження з побутовими відходами : роз’яснення Мінрегіону / Міністерство розвитку громад та територій України. Київ, 2021. URL: https://www.minregion.gov.ua/press/news/ povodzhennya-z-pobutovymy-vidhodamy-vid-a-do-ya/ 557 Список використаних джерел 386. Полтавець В. И., Прядко Н. А. Львовско-Волынский бассейн – основная топливно-энергети- ческая база западного региона Украины. Уголь Украины. 1995. № 6. С. 2–4. 387. Попович С. Ю., Корінько О. М., Клименко Ю. О. Заповідне паркознавство : навч. посіб. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2011. 320 с. 388. Посівні площі основних сільськогосподарських культур. URL: https://www.lv.ukrstat.gov. ua/ukr/themes/04/theme_04.php?code=04. 389. Правила проведення біологічної рекультивації породних відвалів вугільних шахт України. Вид. офіційне. Київ : Мінвуглепром України, 2007. 30 с. 390. Примак І. Д., Манько Ю. П., Рідей Н. М. та ін. Екологічні проблеми землеробства / за ред. І. Д. Примака. Київ : Центр учбової літератури, 2010. 456 с. 391. Природа Львівської області / під ред. проф. К. І. Геренчука. Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1972. 152 с. 392. Природні ресурси Львівщини / Б. М. Матолич, І. П. Ковальчук, Є. А. Іванов та ін. Львів : ПП Лукащук В. С., 2009. 120 с. 393. Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природ- ного характеру за їх рівнями : постанова Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 р. № 368. Київ, 2004. 394. Про затвердження Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природ- ного характеру за їх рівнями : постанова Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 р. № 368. Київ, 2004. 395. Про схвалення Енергетичної стратегії України на період до 2035 року “Безпека, енерго- ефективність, конкурентоспроможність” : розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/605-2017-%D1%80. 396. Проведення комплексного моніторингу на території діяльності гірничо-хімічних підпри- ємств. Проведення моніторингових досліджень в зонах діяльності Роздільських гірничо- хімічних підприємств : звіт про НДР. Львів : Відділення гірничо-хімічної промисловості АГН України, 2006. 35 с. 397. Проведення моніторингових спостережень при ліквідації сірчаного кар’єру Яворівського ДГХП “Сірка” : звіт по НТР / керівн. роботи І. І. Зозуля. Львів : ІГХП; ВАТ “Гірхімпром”, 2004. 41 с. 398. Провести моніторингові дослідження при ліквідації сірчаного карʼєру Роздільського ДГХП “Сірка” : звіт про виконання робіт по договору № Р-ДБ-08/04 / техн. директор: М. Д. Юнко. Львів : ВАТ “Інститут гірничо-хімічної промисловості” (ВАТ “Гірхімпром”), 2004. 27 с. 399. Програма охорони, відтворення та раціонального використання тваринного світу у Львів- ській області / Департамент екології та природних ресурсів Львівської обласної державної адміністрації. Львів, 2015. 20 с. URL: https://deplv.gov.ua/wp-content/uploads/images/files/ programs/pr_tvarunsvit.pdf. 400. Проект ликвидации шахты “Визейская” ГП “Львовуголь” : в 7 кн. Киев : УкрНИИпроект, 2001. Кн. 1. Пояснительная записка. 158 с. 401. Проект організації території НПП Північне Поділля / керівн.: О. О. Кагало. Львів : Інститут екології Карпат НАН України, 2019. 402. Проект рекультивації порушених земель, основні проектні рішення відновлення еколо- гічної рівноваги і ландшафту шляхом поетапного виведення потужностей карʼєрів і їх ліквідації: в 5-ти кн. Львів, 1999. Кн. 5. 168 с. 403. Пропозиції до концепції Стратегії сталого розвитку Львівської області до 2020 р. Львів, 2015. URL: https://www.slideshare.net/cbaorgua/lviv-concept-final-19932640. 404. Професор Володимир Кубійович / упоряд. О. Шаблій. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2006. 378 с. 558 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 405. Профіль Львівської області. Аналітично-описова частина до Стратегії розвитку Львівської області. Львів, 2013. 102 с. URL: https://www.surdp.eu/uploads/files/sea_case_study_lvivska_ oblast.pdf. 406. Публічний звіт голови Державного агентства України з управління зоною відчуження про діяльність ДАЗВ у 2018 р. / Державне агентство України з управління зоною відчу- ження. Київ, 2018. 92 с. 407. Пшевлоцький М., Гаськевич В. Ґрунти Сокальського пасма і їх агротехногенна трансфор- мація. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2002. 180 с. 408. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища у Львівській області / Департамент екології та природних ресурсів ЛОДА. Львів, 2020. 348 с. 409. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища у Львівській області в 2019 р. / Департамент екології та природних ресурсів Львівської ОДА. Львів, 2020. 348 с. 410. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища у Львівської області в 2018 році. Львів : Львівська ОДА, 2019. 361 с. URL: https://www.twirpx.com/file/ 2923018/ 411. Регіональна програма заходів з безпечного поводження із забороненими і непридат- ними до використання в сільському господарстві пестицидами у Львівській області на 2005–2010 роки : рішення Львівської обласної ради № 377 від 23 червня 2005 р. Львів, 2005. 412. Регіональна програма формування екологічної мережі Львівської області на 2007– 2015 роки. Львів, 2006. URL: http://www.ekology.lviv.ua/index.php?option=com_conten t&task=view&id=444&Itemid=104&limit=1&limitstart=1. 413. Регіональна цільова програма розвитку заповідної справи у Львівській області на період 2009–2020 рр. Львів, 2008. URL: http://www.ekology.lviv.ua/index.php?option=com_content& task=view&id=444&Itemid=104&limit=1&limitstart=0. 414. Регіональні відміни природно-техногенної безпеки в Україні / за ред. Я. Б. Олійника. Київ : “Київський університет”, 2016. 223 с. 415. Реслер І., Калинович Н., Хармата К. Вільшини Верхньодністровської рівнини та історія їх походження. Ю. Д. Клеопов та сучасна ботанічна наука. Київ, 2002. С. 279‒286. 416. Рідкісні та зникаючі види рослин Львівщини / керівн. проекту М. С. Хом’як. Львів : Вид- во “Бона”, 2011. 124 с. 417. Річний звіт з питань управління водними ресурсами в суббасейнах річок Західного Бугу та Сяну за 2018 рік / Басейнове управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну. Львів, 2018. 149 с. 418. Річні звіти ДСНС Львівської області Міністерства надзвичайних ситуацій. Львів, 2004–2018. 419. Річні звіти Міністерства надзвичайних ситуацій. Київ, 2004–2012. 420. Рішення Львівської обласної ради № 342 від 13 червня 2007 “Про заходи щодо охорони рідкісних і зникаючих видів тварин, що підлягають особливій охороні на території Львів- ської області”. Львів, 2007. 12 с. 421. Рожко І. М. Рекреаційна оцінка гірських природно-територіальних комплексів для потреб туризму (на прикладі Українських Карпат) : дис. … канд. геогр. наук; спец. 11.00.11. Львів, 2000. 198 с. 422. Рожко І. М., Койнова І. Б. Проблеми управління твердими побутовими відходами у м. Львові. Наук. вісн. Чернівец. ун-ту : зб. наук. праць. 2004. Вип. 199: Геогр. С. 125–134. 423. Розподіл та використання земельних ресурсів Львівської області станом на 1 січня 2017 р. / Управління земельних ресурсів Львівської обласної державної адміністрації. Львів, 2018. 70 с. 559 Список використаних джерел 424. Розробка документації на першочергові роботи по відновленню самоплинного стоку річок з врахуванням альтернативного варіанту ліквідації сірчаного рудника : звіт по НТР / керівник роботи І. І. Зозуля. Львів : ІГХП; ВАТ “Гірхімпром”, 2000. 425. Розробка методів рекультивації відвалів озокеритовидобутку Бориславського родовища : звіт про НДР (заключний) / наук. керівн. А. Дзюбайло. Дрогобич : ДДПУ, 2010. 40 с. 426. Розумний І. А. Еколого-економічне вивчення та екологобезпечне використання сільсько- господарських угідь (науково-методичні та практичні аспекти). Київ : Ін-т землеустрою УААН, 2000. 90 с. 427. Романюк О. І., Шевчик Л. З. Комплексний екологічний моніторинг нафтозабруднених тери- торій на прикладі м. Борислава. Вісн. Вінниц. політехн. ін-ту. 2013. № 5. С. 19‒22. 428. Ромащенко М. І., Савчук Д. П. Водні стихії. Карпатські повені. Статистика, причини, регулю- вання / за ред. М. І. Ромащенка. Київ : Аграрна наука, 2002. 304 с. 429. Рудько Г. І. Геоекологічний аналіз гірничо-промислових природно-техногенних систем Західної України та проблеми їх оптимізації. Геоекологічні дослідження екосистем України. Київ : Манускрипт, 1996. 430. Рудько Г. І., Гошовський В. С. Екологічна безпека техноприродних геосистем адміністратив- них областей (на прикладі Львівської області). Київ : Академпрес, 2009. 192 с. 431. Рудько Г. І., Іванов Є. А., Ковальчук І. П. Гірничопромислові геосистеми Західного регіону України : монографія. Київ‒Чернівці : Букрек, 2019. Т. 1. 464 с. 432. Рудько Г. І., Іванов Є. А., Ковальчук І. П. Гірничопромислові геосистеми Західного регіону України : монографія. Київ–Чернівці : Букрек, 2019. Т.2. 376 с. 433. Рудько Г. І., Скатинський С. К., Смоляр Н. І. та ін. Екологічний стан геологічного середо- вища як фактор масового захворювання дітей флюорозом у Червоноградському гірничо- промисловому районі. Мінеральні ресурси України. 1997. № 4. С. 34–42; 1998. № 2. С. 17–23. 434. Рудько Г., Бондаренко М. Техногенна екологічна безпека територій соляних і сірчаних родовищ Львівщини. Праці наук. т-ва ім. Т. Шевченка. 2001. Т. VII. С. 68‒75. 435. Рудько Г. І., Шкіца Л. Є. Техногенно-екологічна безпека солевидобувних гірничопромисло- вих комплексів Передкарпаття. Екологія довкілля та безпека життєдіяльності : наук.- техн. журнал. 2001. № 5–6. С. 15–22. 436. Самборська С. Вживані речі – на переробку. Galnet : інформагенство. – лютий, 2019 р. URL: https://galnet.fm/300-tonn-vzhyvanyh-rechej-na-pererobku/ 437. Саратовський В. В., Скорик Ю. Р., Протасов В. С., Кішко В. І. Стебник: загроза екологічної катастрофи. Вісн. Укр. буд. економ. і наук.-техн. знань : наук.-техн. журнал. 1998. № 4. С. 89. 438. Сащук Л. З. Особливості формування рослинного покриву на територіях гірничих розробок міст Борислава і Стебника. Проблеми екології та екологічної освіти : матер. V-ої між- народ. конф. Кривий Ріг : Видав. дім, 2006. С. 118–120. 439. Свердлова Н. В. Фауна двопарноногих багатоніжок м. Львова та його околиць. Наук. зап. ДПМ НАН України. 1994. Т. 2. С. 21–27. 440. Середа В., Гриньков В. Радіаційна небезпека в Україні. Основні джерела надходження радіації в навколишнє природне середовище. Зб. наук. праць НАДПС України. Сер. Війсь- кові та технічні науки. 2016. № 3 (69). С. 112‒125. 441. Сільське господарство Львівської області : статист. зб. / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2018. 184 с. 442. Сколівські Бескиди. Офіційний сайт національного природного парку. URL: http://skole. org.ua. 443. Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. 47 с. 560 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 444. Сніжко С. І. Оцінка та прогнозування якості природних вод. Київ : Ніка-Центр, 2001. 264 с. 445. Собкевич О. В., Русан В. М., Юрченко А. Д. та ін. Ресурсний потенціал аграрної сфери: проблеми та завдання ефективного використання : аналіт. доп. Київ : НІСД, 2013. 76 с. 446. Сорока М. І. Флора та рослинність Природного заповідника “Розточчя”. Наук. вісн. УкрДЛТУ. 2004. Вип. 14.8. С. 170‒179. 447. Соціальні індикатори рівня життя населення Львівської області : статист. зб. / Головне управління статистики у Львівській області; за ред. С. І. Зимовіної. Львів, 2007. 155 с.; 2008. 155 с.; 2009. 170 с.; 2010. 171 с.; 2011. 169 с.; 2012. 169 с.; 2013. 170 с.; 2015. 163 с. 448. Сочава В. Б. Введение в учение о геосистемах. Новосибирск : Наука, 1978. 319 с. 449. Справочник по торфу / под ред. А. В. Лазарева, С. С. Корчунова. Москва : Недра, 1982. 760 с. 450. Стан запасів корисних копалин згідно Державного балансу запасів за 1997 р. Львівська область. Київ : Геоінформ, 1998; 451. Стан запасів корисних копалин згідно Державного балансу запасів за 2000 р. Львівська область. Київ : Геоінформ, 2001. 452. Стан запасів корисних копалин згідно Державного балансу запасів за 2004 р. Львівська область. Київ: Геоінформ, 2005. 453. Стан підземних вод України : щорічник / Державна служба геології та надр України; ДНВП “Державний інформаційний геологічний фонд України”. Київ, 2018. 121 с. 454. Стан підземних вод України : щорічник. Київ : ДНВП “ДІГФУ”, 2018. 121 с. 455. Статистичний банк Львівської області / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2020. URL: http://database.ukrcensus.gov.ua/statbank_lviv/Dialog/Saveshow. Asp. 456. Статистичний щорічник Львівської області / Головне управління статистики у Львівській області; відп. за випуск І. Мельник. Львів, 2006. 358 с.; 2007. 358 с.; 2008. 275 с.; 2009. 276 с.; 2010. 275 с.; 2011. 260 с.; 2013. 262 с.; 2014. 260 с. 457. Статистичний щорічник Львівської області за 2016 рік: Ч. 2. Землі Львівської області / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2017. С. 52–62. 458. Статистичний щорічник Львівської області за 2017 рік. Ч. II. Міста та райони / Головне управління статистики у Львівській області; за ред. С. Зимовіної. Львів, 2018. 203 с. 459. Статистичний щорічник Львівської області за 2017 рік. Ч. І / Головне управління статис- тики у Львівській області; за ред. С. Зимовіної. Львів, 2018. 455 с. 460. Статистичний щорічник міста Львова за 2017 р. Львів, 2018. 169 с. 461. Стефаник Ю. В., Гвоздевич О. В., Онисковець І. М. та ін. Використання відходів нафто- переробки при рекультивації сміттєзвалищ. URL: http://www.ecologylife.ru/ utilizatsiya- 2000/vikoristannya-vidhodiv-naftopere-robki-pri-rekultivatsiyi-smittezvalisch.html. 462. Стецюк В., Сільченко Г., Біличенко П. Визначні пам’ятки рельєфу України як рекреаційний ресурс. Геологічні пам’ятки – яскраві свідчення еволюції Землі : зб. матер. ІІ-ої міжнарод. наук.-практ. конф. Київ : Логос, 2011. С. 123–126. 463. Стойко С., Мельник А., Шушняк В., Біляк М., Савка Г., Ванда І. Українська частина проекто- ваного польсько-українського біосферного резервату “Розточчя” та її репрезентативне ландшафтно-екологічне значення. Біосферний резерват як модель сталого розвитку територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Львів : Меркатор, 2003. С. 16–31. 464. Стратегія використання ресурсів питних підземних вод для водопостачання: у 2 т. / за ред. Е. А. Ставицького, Г. І. Рудька, Є. О. Яковлєва. Чернівці : Букрек, 2011. 465. Стратегія розвитку Львівської області на період 2021–2027 рр. Львів, 2019. URL: https:// loda.gov.ua/programy_ta_strategii. 466. Стратегія розвитку Львівської області на період до 2020 року. Львів, 2012. 88 с. URL: http:// dfrr.minregion.gov.ua/foto/projt_reg_info_norm/2016/05/146_dod_strategiya_2020.pdf. 561 Список використаних джерел 467. Стратегія управління відходами у Львівській області до 2030 року. Львів, 2017. URL: http://gw1.oblrada.lviv.ua/rada/ 468. Стрілець І. О., Петровська М. А. Оцінка сучасного медико-демографічного стану м. Львова. Регіон – 2016: суспільно-географічні аспекти : матер. міжнарод. наук.-практ. конф. сту- дентів, аспірантів та молодих науковців. Харків, 2016. С. 117–120. 469. Стрілець І., Петровська М. Оцінка якості атмосферного повітря міста Львова. Наук. зап. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатюка. Сер.: геогр. 2015. № 2 (Вип. 39). С. 179‒ 186. 470. Сухарев А. Я., Волосов М. Е., Дадонов В.Н. и др. Памятники природы. Большой юриди- ческий словарь / под ред. Сухарева А. Я. 3-е изд., доп. и перераб. Москва : Инфра-М, 2007. 858 с. 471. Тарас У. М. Проблеми рекультивації сірчаного карʼєру в зоні діяльності Яворівського державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка”. Наук. вісн. НЛТУ України. 2013. Вип. 23.2. С. 154–158. 472. Татаринов К. А. Фауна хребетних заходу України. Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1973. 257 с. 473. Татаринов К. Фауністичне розмаїття Львівщини. Пр. Наук. т-ва ім. Шевченка. 2001. Т. VII: Екол. зб. Екологічні проблеми природокористування та біорозмаїття Львівщини. С. 159– 169. 474. Телегуз О. В. Агроекологічна оцінка ґрунтів Львівської області : дис. … канд. геогр. наук; 11.00.05. Львів, 2012. 247 с. 475. Телегуз О. В., Кіт М. Г. Агроекологічна оцінка ґрунтів : монографія. Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2013. 260 с. 476. Телегуз О. Г., Кіт М. Г. Техногенні ґрунти трас магістральних трубопроводів : монографія. Львів : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2008. 184 с. 477. Території, що пропонуються до включення у мережу Емеральд (Смарагдову мережу) України (“тіньовий список”, ч. 2) / кол. авт., під ред. Борисенко К. А., Куземко А. А. Київ : “LAT & K”, 2019. 234 с. 478. Терлецький М. Чин роду Драго-Сасів. Львів : Центр Європи, 2007. 479. Тиханович Є. Є., Біланюк В. І. Надзвичайні ситуації природного характеру у Львівській області. Актуальні проблеми дослідження довкілля : зб. наук. праць. Суми : ФОП Цьома С. П., 2017. С. 239–243. 480. Тиханович Є. Є., Біланюк В. І., Іванов Є. А., Пастух Д. Р. Надзвичайні ситуації природного характеру в гірських ландшафтах Львівської області. Подільські читання. Епоха природни- чих досліджень Поділля: історія, теорія, практика : зб. наук. праць. Кам’янець-Поділь- ський : К-ПНУ ім. І. Огієнка, 2018. С. 424–429. 481. Тиханович Є., Біланюк В. Надзвичайні ситуації природного характеру у ландшафтах Львів- ської області. Львівська область: природні умови та ресурси / за заг. ред. д-ра геогр. наук, проф. М. М. Назарука. Львів : В-во Ст. Лева, 2018. С. 311–327. 482. Тиханович Є., Біланюк В. Надзвичайні ситуації техногенного характеру у ландшафтах Львівської області. ЕКОГЕОФОРУМ–2017. Актуальні проблеми та інновації : матер. між- народ. наук. конф. Івано-Франківськ, 2017. С. 150–152. 483. Ткачик В. П. Флора Прикарпаття, її аналіз, раціональне використання і охорона : автореф. дис. ... канд. біол. наук. Київ, 1992. 24 с. 484. Томарева-Патлахова В. В. Моделі регіонального розвитку в контексті економічних реформ. Держава та регіони. Сер.: Економіка та підприємництво. 2013. № 1. С. 76–80. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/drep_2013_1_17. 485. Топчиев А. Г. Геоэкология: Географические основы природопользования. Одесса: Астро- принт, 1996. 392 с. 562 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 486. Третяк П., Черневий Ю. Ріст дерев карпатських лісів (у басейні ріки Дністер). Львів : В-во Львів. політехн., 2018. 202 с. 487. Тролль К. Ландшафтная экология (геоэкология) и биогеоценология. Терминологическое исследование. Изв. АН СССР. Сер. геогр. 1972. № 3. С. 114–120. 488. Трофимова В. В. Концепція сталого розвитку як основа постіндустріальних моделей розвитку. Інвестиції: практика та досвід. 2010. № 8. С. 33–37. 489. Трофімов І. Л., Яковлєва А. В., Іванченко О. В., Вєрягіна Л. С. Аналіз потенціалу твердих побутових відходів як сировини для виробництва альтернативних палив в Україні. Енер- гетика: економіка, технології, екологія. 2016. № 2. С. 105–111. 490. Украинские Карпаты : Атлас туриста. Москва : ГУГиК, 1987. 491. Усе про непридатні пестициди. Київ : МАМА-86, 2010. 15 с. 492. Утилізація токсичних пестицидів на території Львівської області в басейнах транскордон- них рік Сан, Західний Буг : проект. Львів, 2008. URL: http://epsi.org.ua/node/1. 493. Федірко О. М. Національний природний парк “Сколівські Бескиди” в системі ландшафтів Українських Карпат. Фіз. геогр. та геоморф. 2017. Вип. 2 (86). С. 35–48. 494. Федунь О. В. Бальнеологічні ресурси Передкарпаття. Львів : ВНТЛ, 1999. 168 с. 495. Ференц Н. М. Хомин І. Г., Горбань І. М., Горбань Л. І. Рідкісні види флори і фауни природ- ного заповідника “Розточчя” та сучасні загрози щодо їх збереження. Наук. вісн. НУБіП України. Сер.: Лісівн. та декор. садівн. 2012. Вип. 171. Ч. 1. С. 229‒235. 496. Фесенко М. М. та ін. Навколишнє середовище в районі бурової. Мінеральні ресурси України. 1998. № 2. С. 39–40. 497. Фецко З. М., Терек О. І., Баранов В. І. та ін. Техногенно девастовані території вугле- і нафтовидобувної промисловості та заходи щодо їх фітомеліорації. Біологічні Студії = Studia Biologica. 2012. Т. 6. № 3. С. 235–246. 498. Філяк О., Сибірний А., Юрим М. Біодеградація нафтопродуктів у навколишньому природ- ному середовищі. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2008. Вип. 47. С. 89–95. 499. Фітосанітарний статус борщівника Сосновського / Офіційний сайт Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Київ, 2018. URL: http://www.consumer.gov.ua/ 500. Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. Київ : Центр навчальної літератури, 2007. 312 с. 501. Форма 6-зем. Львівська область станом на 2016 р. / Головне управління статистики у Львівській області. Львів, 2017. 502. Хонігсман Я. С. Проникнення іноземного капіталу в економіку Західної України в епоху імперіалізму (до 1918 р.). Львів, 1971. 503. Храмов Н. А. Озокеритовые месторождения СССР. Ленинград–Москва : Гостоптехиздат, 1953. 504. Цайтлер М. Й. Заростання ділянок забруднених нафтопродуктами (на прикладі Борислав- ського нафтового родовища). Дослідження, охорона та збагачення біорозмаїття. Львів : УкрДЛТУ, 1999. С. 151‒154. 505. Цайтлер М. Й. Рекультивація фітоценозів техногенних екосистем м. Борислава. Стан, проблеми та перспективи нафтогазової промисловості України : тези допов. міжнарод. наук.-практ. конф. Львів : В-во “Львів. політехніки”, 2012. С. 85. URL: http://ena.lp.edu. ua:8080/handle/ntb/15521. 506. Цайтлер М. Й., Скробач Т. Б., Сеньків В. М. Особливості рекультивації відвалів озокерито- видобутку Бориславщини. Наук. вісн. НЛТУ України. 2010. Вип. 20.3. С. 47‒51. 507. Чепурний В. Довгострокове прогнозування розвитку провальних проявів сульфатного і карбонатного карсту в неогенових відкладах Передкарпаття (на прикладі Львівської області). Наук. вісн. ІФНТУНГ. 2009. № 3 (21). С. 34‒43. 563 Список використаних джерел 508. Червона книга України. Київ : Наук. думка, 1994. 461 с. 509. Чернявський М. В., Брусак В. П., Гузій А. І. Сучасний стан та перспективи збереження природним заповідником “Розточчя” біологічного і ландшафтного різноманіття регіону. Природа Розточчя : зб. наук.-техн. праць. Івано-Франкове : ПЗ “Розточчя”, 1999. Вип. 1. С. 5–10. 510. Членистоногі природного заповідника “Розточчя” : монографія / В. Б. Різун, Ю. М. Геряк, А. Я. Гірна та ін. Львів : Простір-М, 2010. 395 с. 511. Шварцбах М. Великие памятники природы (Известные места геологических исследова- ний) = Schwarzbach M. Berühmte Stätten geologischer Forschung. Stuttgart : Wissenschaftliche Verlagsgesellschaft, 1970 / сокр. пер. с нем. Г. И. Денисовой. Москва : Мир, 1973. 331 с. 512. Шевера М. В., Протопопова В. В., Томенчук Д. Є., Андрик Є. Й., Кіш Р. Я. Перший в Україні офіційний регіональний список інвазійних видів рослин Закарпаття. Вісн. НАН України. 2017. № 10. С. 53–61. 513. Шевчук О. Геопарки як форма збереження геоспадщини, розвитку геотуризму та геоосвіти. Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. 2010. Вип. 38. С. 357–370. 514. Шевчук О. Методичні засади створення національних геопарків в Україні. Наук. вісн. Чернівец. націон. ун-ту. 2011. Вип. 587–588. С. 82–88. 515. Шевчук О. М., Іваник М. Б. Використання геолого-геоморфологічних об’єктів Львівської області для геотуризму. Геотуризм: практика і досвід : матер. міжнарод. наук. конф. Львів : Карти і атласи, 2014. С. 17–22. 516. Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дідух Я. П. Східна межа Центрально-європейської флористичної провінції на території УРСР. Укр. ботан. журн. 1978. Т. 35. № 4. С. 337‒443. 517. Шестопалов В. М., Лютий Г. Г., Саніна І. В. Сучасні підходи до гідрогеологічного району- вання України. Мінеральні ресурси України. 2019. № 2. С. 3‒12. 518. Шидловський І. В., Лисачук Т. І., Білонога В. М. Динаміка рослинного покриву та орніто- фауна природно-техногенних комплексів сірчаних родовищ Прикарпаття. Екологія та ноосферологія. 2003. Т. 14. № 3–4. С. 48–54. 519. Шищенко П., Гавриленко О. Геоекологія у науково-освітньому вимірі. Вісн. Київ. націон. ун-ту ім. Т. Шевченка. Географія. 2018. Вип. 70. С. 9–15. 520. Шищенко П. Г. Прикладная физическая география. Киев : Выща школа, 1988. 192 с. 521. Шищенко П. Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектиро- вании. Киев : Фитоцентр, 1999. 284 с. 522. Шкала бонітування ґрунтів Львівської області. Львів, 1993. 40 с. 523. Шлафман Н. Л., Уманець Н. Л. Моделювання сталого регіонального розвитку в контексті трансформаційних зрушень: методологічний аспект. Економ. вісн. Донбасу. 2015. № 3 (41). С. 62–66. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/93644. 524. Шпак В. Імпорт України: від секонд-хенду до сміття? Урядовий кур’єр : газета. – 1 листо- пада 2019 р. URL: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/import-ukrayini-vid-sekond-hendu-do- smittya/ 525. Шпаківська І. М., Марискевич О. Г. Проблеми ревіталізації ґрунтового покриву посттехно- генних ландшафтів сіркодобувних підприємств Львівщини. Біологічні системи. 2012. Т. 4. Вип. 2. С. 228‒232. 526. Шувар І. А. Особливо небезпечні рослини України : навч. посібн. Київ : “Центр учбової літератури”, 2013. 192 с. 527. Шульга М. В. Земельне право України. Київ, 2004. 368 с. 528. Экологическая геология Украины : справоч. пособие. Киев : Наук. думка, 1993. 529. Эколого-геохимическое обследование Трускавецкого курортно-рекреационного района (в составе ТерКСОП) : отчет. Львов, 1990. 564 Геоекологія Львівської області Список використаних джерел 530. Яворський Б., Хмелівський В., В’ялий А. Батятицькі кварцитовидні пісковики – палеогео- графічний документ зледеніння. Наук. зап. Тернопіл. націон. педагог. ун-ту ім. В. Гнатю- ка. Сер.: Геогр. 2008. Вип. 1 (23). С. 60–68. 531. Які території отримали “Смарагдовий” статус? Українська природоохоронна група. URL: https://uncg.org.ua/smarahdovyj-status/ 532. Alexandrowicz Z. Stanowisko dokumentacyjne jako nowa kategoria ochrony przyrody nieoży- wionej. Chronmy przyr. Ojcz. 1991. V. 47. № 1–2. S. 5–9. 533. Alexandrowicz Z. Waloryzacja i funkcje środowiska abiotycznego w systemie ochrony przyrody (na przykładzie opracowań z Karpat Polskich). Studia Naturae. 1990. Supl. S. 9–35. 534. Bartoszewicz S. Historya i stan ekonomiczny przemysłu naftowego w Galicyi. Wiek Nafty. Bóbrka, 2000. Nr 1 (30), marzec. S. 5. 535. Bastian O. Landscape Ecology – towards a unified discipline? Landscape Ecol. 2001. Vol. 16. Р. 757–766. 536. Becker G. S. A Treatise of the Family. Cambridge : Harvard University Press, 1981. 304 р. 537. Blumenstein O., Schachtzabel H., Barsch H., Bork H.-R., Küppers U. Grundlagen der Geoökologie. Berlin : Springer-Verlag, 2000. 260 рр. 538. Climate Change 2014: Synthesis Report. Contribution of Working Groups I, II and III to the Fifth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change / Core Writing Team, R. K. Pachauri and L. A. Meyer (eds.). IPCC, Geneva, Switzerland, 2014. 151 pp. 539. Climate Change and its Impacts: Summary of research and results from the ENSEMBLES project / van der Linden P., Mitchell J. F. B. (eds.). Met Office Hadley Centre, FitzRoy Road, Exeter EX1 3PB, UK, 2009. 160 pp. 540. Emerald Network – General Viewer. URL: http://emerald.eea.europa.eu/ 541. European Geoparks. URL: http://www.europeangeoparks.org/ 542. Fink L. Landschaftsökologie. Brauschweig : Westermann, 1986. 543. Forest Europe 2015: State of Europe’s Forests / Ministerial Conference on the Protection of Forests in Europe, 2015. 314 p. URL: https://foresteurope.org/state-europes-forests-2015- report/ 544. Forman R. T. T., Gordon M. Landscape Ecology. New York : John Wiley and Sons Ltd., 1986. 545. Greiner J. Przemysł potasowy w Polsce. Lwów, 1938. 546. Hatti-Kaul R. Törnvall U., Gustafsson L., Börjesson P. Industrial biotechnology for the produc- tion of bio-based chemicals – a cradle-to-grave perspective. Trends in Biotechnology. 2007. – Vol. 25 (3). P. 119–124. URL: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/17234288/ 547. Huggett R. Geoecology : An evolutionary approach. London : Taylor & Francis, 1995. 344 p. 548. Jodlowski A. Eksploatacija soli. Kraków, 1971. 549. Krąpiec M., Jankowski L., Margielewski W., Urban J., Krąpiec P. Geopark “Kamienny Las na Roztoczu” i jego walory geoturystyczne. Przegląd Geologiczny. 2012. Vol. 60. Nr 9. S. 468–507. 550. Leser H. Landschaftsökologie und Geoökologie. Ansätze, Probleme, Perspektiven. Geoökologie in Lehre, Forschung, Anwendung. Karlsruher Schriften zur Geographie und Geoökologie. 1997. Bd. 7. S. 1–12. 551. Leser H. Landschaftsökologie : Ansatz, Modelle, Methodik, Anwendung. Stuttgart : UTB, 1991. 552. MacArthur R. H., Wilson E. O. The theory of island biogeography. Princenton : Princeton University Press, 1967. 553. Mikucki S. Nafta w Polsce do połowy XIX w. Przemysł Naftowy. Warszawa, 1938. № 17. S. 460. 554. Nafta i gaz Podkarpacia. Zarys historii. Нафта і газ Прикарпаття. Нариси історії. Krakow– Kijow, Краків–Київ, 2004. 555. Naveh Z. What is holistic landscape ecology? A conceptual introduction. Landscape and Urban Planning. 2000. Vol. 50. Р. 7–26. 565 Список використаних джерел 556. Navel E., Lieberman A. S. Landscape Ecology. Theory and Application. New York–Berlin– Heidelberg–Tokyo : Springer, 1984. 387 р. 557. Orlewski J. Kariera nafty. Warszawa : Ksiąźka i Wiedza, 1965. 558. Osuchowski W. Gospodarka solna na Rusi Halickiej od XVI do XVIII w. Lwów, 1930. 559. Richling A., Solon J. Ekologia krajobrazu. Warszawa : PWN, 1996. 560. Rocznik Statystyki Galicji / pod red. T. Rutowskiego. Lwów : Krajowe Biuro Statystyczne, 1890. 561. Rocznik Statystyki Galicji / рod red. S. Pilata. Lwów : Krajowe Biuro Statystyczne, 1913. 562. Sachajdakiewicz I., Mędrzycki P., Wójcik M., Pastwa J., Kłossowski E. Wytyczne dotyczące zwalczania barszczu Sosnowskiego (Heracleum sosnowskyi) i barszczu Mantegazziego (Hera- cleum mantegazzianum) na terenie Polski. Warszawa, 2014. 148 s. 563. Shtoiko R., Koinova I. The problem associated with the spread of Sosnovskyi hogweed (Heracleum sosnovskyi), in the mountainous geosystems of the Ukrainian-Polish border. Environmental & Socio-economic Studies. Katowice : University of Silesia in Katowice, 2018. № 6 (2). Р. 40–47. 564. SolarGIS URL: https://solargis.info/imaps/ 565. Stűrm B. The geotope concept: geological nature conservation by town and country planning / O’Halloran D., Green, C., Harley, M., & Knill, J. (eds). Geological and Landscape Conservation. London : Geological Society, 1994. Р. 27–31. 566. Sykst Erazm. O cieplicach we Śkle. Zamość, 1617. 567. Szajnocha W. Górnictwo naftowe w Galicyi wobec ustawodawstwa górniczego. Kraków, 1881. 568. Thun W. Polski przemysł potasowy / praca mag. SGPiS w Warszawi. Warszawa, 1964. 569. Troll C. Landschaftsökologie. Pflanzensoziologie und Landschaftsökologie / Tüxen R (ed). Hague : Junk Publishers, 1968. РР. 1–21. 570. Tymkiv I., Pytel S., Stryamets G. A preliminary list of bee species (Hymenoptera, Apoidea) on the territory of Roztochya nature reserve (Ukraine). Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол. 2019. Вип. 80. С. 146–153. 571. Turner M. G., Gardner R. H., O’Neill R. V. Landscape ecology in theory and practice. New York : Springer, 2001. 572. UNESCO Geoparks Programme – a new initiative to promote a global network of geoparks safeguarding and developing selected areas having significant geological features. Hundred and fifty-sixth Session. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization : executive board. Paris, 1999. S. 1–4. 573. UNESCO Global Geoparks / Earth Sciences. UNESCO, 2017. URL: http://www.unesco.org/ new/en/natural-sciences/environment/earth-sciences/unesco-global-geoparks/ 574. Updated list of officially adopted Emerald sites (December 2019). Document prepared by the Directorate of Democratic Participation. URL: https://rm.coe.int/updated-list-of-officially- adopted-emerald-sites-december-2019-/168098ef51. 575. Waloryzacja przyrody nieożywionej obszarów i obiektów chronionych w Polsce / Z. Alexan- drowicz, A. Kućmiers, J. Urban, J. Otęska-Budzun. Warszawa, 1992. 140 s. 566 Геоекологія Львівської області Додатки ДОДАТКИ 567 Додатки Додаток А.1 Річки Львівської області довжиною понад 10 км у басейні р. Дністер (Львівська…, 2018) Середньо- порядком Номер за Довжина, км Назва річки Куди впадає багаторічні (інші місцеві назви) (з якого берега) витрати води, у межах м3/с всього області 1 2 3 4 5 6 11,5 (м. Самбір); 1 Дністер Чорне море 1 352 207 96,2 (смт Журавно) 2 Мшанець (Мжанець, Мшанка) Дністер (лв) – 21 13 3 Ясениця (Ясеничка) Дністер (пр) – 15 15 Топільниця (Туржанка, 4 Дністер (пр) – 19 19 Топільничанка) 5 Лінинка (Линина) Дністер (лв) – 20 20 6 Яблунька (Яблунька) Дністер (лв) 0,67 21 21 Кремлянка (Кшелянка, 7 Дністер (пр) – 12 12 Крем’янка) 8 Ореб Дністер(пр) – 9,4 9,4 9 Слониця (Солониця) Ореб (лв) – 10 10 Стриговір, Стрв’яж, Стервяж, 4,7 (м. Хирів); 10 Дністер (лв) 94 77 Стривец) 8,6 (с. Луки) 11 Ясениця (Яруга) Стрв’яж (пр) – 15 15 12 Млинівка (Мюль-Бах) Стрв’яж (пр) – 18 18 13 Дубрівка Млинівка (лв) – 12 12 14 Рудний Млинівка (лв) – 10 10 15 Струга Стрв’яж (лв) – 22 22 16 Блозівка (Блажевка) Стрв’яж (лв) – 44 44 17 Без назви (Хвільського) Болозівка (пр) – 11 11 18 Болотна (Блотна) Болозівка (лв) – 14 14 19 Дністричка Стрв›яж (пр) – 8 8 20 Без назви Дністричка (пр) – 13 13 21 Без нави Дністер (пр) – 15 15 22 Верещиця (Верешиця) Дністер (лв) 4,8 91 91 Домажир (Стара Ріка, Стара, 23 Верещиця (лв) – 24 24 Жека) Зимна Вода (Водяне, 24 Домажир (лв) – 16 16 Вишенька) 25 Зашковиця Верещиця (пр) – 12 12 26 Крупка Верещиця (пр) – 14 14 27 Стругат (Берестина) Верещиця (пр) – 16 16 28 Без назви 1 Верещиця (пр) – 11 11 29 Без назви 2 Верещиця (пр) – 14 14 30 Без назви 3 Верещиця (пр) – 12 12 568 Геоекологія Львівської області Додатки Продовження додатка А.1 1 2 3 4 5 6 Бистриця (Підбузька, 31 Дністер (пр) 2,4 73 73 Тисменицька) 32 Опака (Бориславки, Опачка) Бистриця (пр) – 12,1 12,1 33 Сторонявка Бистриця (лв) – 13,8 13,8 34 Ступнянка (Ступянка) Бистриця (пр) – 11 11 35 Черхава (Черхавка, Церхавка) Бистриця (лв) – 26 26 36 Сприня (Стриня, Спринька) Черхава (пр) – 13,8 13,8 37 Блажівка (Блажувка) Черхава (лв) – 10 10 38 Волянка Блажівка (пр) – 13,3 13,3 39 Тисмениця Бистриця (пр) 3,7 49 49 40 Лошань (Лошени) Тисмениця (пр) – 10 10 41 Вишниця Тисмениця (пр) – 12,4 12,4 42 Раточина (Ратчина, Раточинка) Тисмениця (лв) – 14,8 14,8 43 Солониця (Вортище) Тисмениця (пр) – 26,3 26,3 44 Бар (Радичув) Тисмениця (лв) – 30,4 30,4 45 Тарнавка Бар (пр) – 10 10 46 Трудниця Тисмениця (лв) – 29 29 Бронці (Недзвениноска, 47 Трудниця (пр) – 21 21 Медвежанка) 48 Лютичина (Лютичана) Тисмениця (пр) – 31 31 49 Ріпчанка Лютичина (лв) – 10,8 10,8 50 Летнянка (Прирва, Літнянка) Дністер (пр) – 34,5 34,5 51 Коросниця Летнянка (пр) – 12,8 12,8 52 Козюшин Дністер (лв) – 13 13 53 Колодниця (Нежухівка) Дністер (пр) – 40,4 40,4 54 Уличанка Колодниця (лв) – 30,7 30,7 55 Бистрий Уличанка (лв) – 10,7 10,7 56 Шпильський (Шипільський) Колодниця (лв) – 16,15 16,15 57 Медвежий (Недзведзі) Колодниця (пр) – 12,4 12,4 58 Ступниця (Суха) Колодниця (лв) – 17,85 17,85 59 Перекоп (Кропивник) Колодниця (лв) – 13,45 13,45 60 Зубра (Зубжа, Зубже, Зубря) Дністер (лв) – 45 45 Щирка (Щирець, Щирок, 61 Зубра (пр) 1,8 41,8 41,8 Щерек) Ставчанка (Бартатовка, 62 Щирка (пр) – 26,8 26,8 Стависка) 63 Бредниця Дністер (пр) – 12 12 64 Черниця Дністер (пр) – 10 10 65 Вівня (Вовня, Вівнянка) Дністер (пр) – 33 33 66 Черниця Вівня (лв) – 13 13 569 Додатки Продовження додатка А.1 1 2 3 4 5 6 67 Колодниця (Нежухівка) Дністер (пр) (лв) – 18 18 68 Куна (Кіна) Дністер (пр) – 11 11 Барвінка (Іловець, 69 Дністер (пр) (лв) – 16 16 Бродовецький) 70 Стрий (Стри) Дністер (пр) 41,7 232 232 71 Сможанка (Сможенка) Стрий (пр) – 14 14 Хусна (Онилова, Хусник, 72 Стрий (лв) – 13 13 Гуснянка) 73 Либохора (Либошора) Стрий (лв) – 15 15 74 Гнила Стрий (лв) – 19 19 75 Гнила Ропа (Яворівка) Гнила (лв) – 11 11 76 Завадка Стрий (пр) 2,4 28 28 77 Довжанка Завадка (лв) – 14 14 78 Яблунька (Яблонька) Стрий (лв) 2,5 23 23 79 Писана Яблунька (пр) – 12 12 80 Літмир (Літмиш) Яблунька (лв) – 12 12 81 Ясениця (Ясінка) Стрий (пр) – 11 11 82 Східниця (Східничанка) Стрий (лв) – 11 11 83 Рибник Стрий (пр) 3,5 3,6 3,6 84 Рибник Зубриця Рибник (лв) – 15 15 85 Рибник Майданський Рибник (пр) 3,8 19 19 86 Річка (Крушельниця) Стрий (пр) – 14 14 87 Опір (Опурь) Стрий (пр) 14,2 (м. Сколе) 58 58 88 Славська (Волосянка) Опір (пр) 1,9 15 15 89 Рожанка (Ружанка) Опір (пр) – 22 22 90 Головчанка Опір (лв) 2,7 10 10 91 Бримувка (Укерник) Головчанка (лв) – 11 11 92 Цигла (Либохора) Опір (пр) – 11 11 93 Орява Опір (лв) 3,7 26 26 94 Бутивля (Велика Бутивля) Орява (лв) – 16 16 95 Кам’янка (Каміонка) Опір (пр) – 11 11 96 Стинавка (Ропяни) Стрий (лв) – 27 27 97 Жижава Стрий (пр) – 26 26 98 Зизава Стрий (пр) – 20 20 99 Тейсарівка Стрий (лв) – 12 12 100 Луг Дністер (лв) – 18 18 101 Боберка Луг (лв) – 36 36 102 Кривуля Боберка (лв) – 13 13 103 Біла Боберку (лв) – 11 11 104 Давидівка Суходолка (лв) – 33 33 570 Геоекологія Львівської області Додатки Закінчення додатка А.1 1 2 3 4 5 6 105 Суходолка Боберку (пр) – 32 32 106 Бережниця Дністер (пр) – 59 46 107 Любешка Дністер (пр) – 22 22 108 Крехівка Дністер (пр) – 29 29 109 Махлинець Крехівка (лв) – 14 14 110 Свіча Дністер (пр) 22,5 106 34 111 Сукель (Бжаза) Свіча (лв) 3,4 67 24 112 Гориня Сукель (пр) – 20 5 113 Стара Ріка (Лушева) Свіча (пр) – 13 10 114 Турнянка (Тужанка, Туржанка) Свіча (пр) – 38 5 115 Нічеч (Нецеч, Нетечь) Свіча (лв) – 19 19 116 Дубравка Свіча (пр) – 10 10 117 Росточка Свіча (лв) – 10 10 118 Лютинка Дністер (пр) – 21 21 119 Свірж (Лозова, Реман) Дністер (лв) – 70 12,7 120 Любешка (Любечка) Свірж (пр) – 20 17 121 Гнила Липа Дністер (лв) – 87 26,7 122 Погиблиця Гнила Липа (пр) – 10,9 10,9 123 Ладанка (Марушка) Гнила Липа (лв) – 12 12 124 Болотня (Болотнянка) Гнила Липа (лв) – 13 13 125 Студений потік Гнила Липа (лв) – 24 3,3 126 Нараївка (Липиця) Гнила Липа (лв) – 53 1,2 Золота Липа (Золота Липа 127 Дністер (лв) – 128 28,1 Західна, Біла) 128 Гнила Липа (Згнила Липа) Золота Липа (лв) – 15 15 129 Золота Липа Східна Золота Липа (лв) – 39 24 Золота Липа 130 Махнівка (Махнувка) – 15 13 Східна (дв) 131 Мала Стрипа Стрипа (лв) – 14 3,6 132 Серет (Серет правий) Дністер (лв) – 248 5 133 Вятина (Креничина) Серет (лв) – 18 18 Луг (Грабарка, Волиця, Лух, 134 Серет (лв) – 26 26 Серет Макропольський) 135 Серет Лівий (Сіорля) Луг (лв) – 13 6,3 Всього річок довжиною понад 10 км км 3 001,05 571 Додатки Додаток А.2 Річки Львівської області довжиною понад 10 км у басейні р. Західний Буг (Львівська…, 2018) Середньо- Довжина, км порядком Номер за Назва річки Куди впадає багаторічні (інші місцеві назви) (з якого берега) витрати води, у межах всього м3/с області 1 2 3 4 5 6 1 Західний Буг Нарев (пр) – 772 184 2 Золочівка (Бельзец) Західний Буг (лв) – 35 35 3 Полтва (Пельчев) Західний Буг (лв) – 60 60 4 Малехівка Полтва (лв) – 12 12 5 Білка (Коцурівський) Полтва (пр) – 31 31 6 Марунька (Марущак) Білка (лв) – 14 14 7 Кишиця Білка (лв) – 10 10 8 Перегноївка (Пшегнювка) Полтва (пр) – 22 22 9 Яхторівський потік Перегноївка (лв) – 12 12 10 Тимковецький потік Перегноївка (лв) – 28 28 11 Яричівка (Яричівський канал) Полтва (лв) – 45,5 45,5 12 Млинівка (Недільчина) Яричівка (лв) – 27 27 Без назви (Миклашівський 13 Полтва (пр) – 10 10 потік) 14 Думна (Думний, Ременівка) Полтва (лв) – 57,6 57,6 15 Капелівка Думна (пр) – 11 11 16 Гологірка Полтва (пр) – 26 26 17 Слотвина Західний Буг (пр) – 21 21 18 Ракитна (Рокитна) Слотвина (пр) – 12,7 12,7 19 Семен (Грицкова) Західний Буг (лв) – 10 10 20 Горпинка (Острувка) Західний Буг (лв) – 20 20 21 Камянка (Жультанце) Західний Буг (лв) – 24,7 24,7 22 Ясиницький Західний Буг (пр) – 15 15 23 Бобрівка Західний Буг (лв) – 13 13 24 Холоївка Західний Буг (пр) – 18 18 25 Батючка Західний Буг (лв) – 12 12 26 Кийський потік Західний Буг (пр) – 11 11 27 Пересіка Західний Буг (пр) – 12,5 12,5 9,4 28 Рата Західний Буг (лв) 76 68 (с. Межиріччя) 29 Теличка (Телиця) Рата (пр) – 10 10 30 Мощанка Рата (пр) – 36 36 31 Річка Мощанка (пр) – 13 13 32 Маруся (Марунька) Мощанка (лв) – 16 16 572 Геоекологія Львівської області Додатки Закінчення додатка А.2 1 2 3 4 5 6 33 Біла Рата (пр) – 40 40 34 Угринка Біла (лв) – 18 18 35 Дівна Біла (лв) – 10 10 36 Свиня Рата (пр) 0,51 (м. Жовква) 44 44 37 Баланда Свиня (пр) – 19 19 Деревенка (Кривуля, 38 Свиня (лв) – 36 36 Деревнянка) 39 Кислянка Деревенка (пр) – 12 12 40 Червонець (Черневець) Кислянка (пр) – 11 11 41 Ракитня Рата (лв) – 13 13 42 Желдецьи (Зелдець) Рата (пр) – 43 43 43 Болотня (Блотня) Рата (лв) – 34 34 44 Без назви Болотня (пр) – 10 10 45 Без назви Болотня (пр) – 12 12 46 Без назви Західний Буг (пр) – 12 12 47 Солокія Західний Буг (лв) – 88 50 48 Річиця (Жечиця) Солокія (лв) – 37 10 49 Без назви Солокія (пр) – 14 14 50 Білий Стік (Білостік) Західний Буг (пр) – 30 30 51 Бушків Білий Стік (лв) – 10 10 52 Млинівка Білий Стік (пр) – 14 14 53 Красносілка Західний Буг (лв) – 18 18 54 Спасівка (Стасувка) Західний Буг (пр) – 27 27 55 Драганка (Карбув, Залижня) Спасівка (пр) – 18 18 56 Варежанка (Варяжанка) Західний Буг (лв) – 38 21 57 Гатківка Західний Буг (лв) – 10 10 Всього річок довжиною понад 10 км км 1 434 573 Додатки Додаток А.3 Річки Львівської області довжиною понад 10 км у басейні р. Сян (Львівська…, 2018) Середньо- Довжина, км порядком Номер за Назва річки Куди впадає багаторічні (інші місцеві назви) (з якого берега) витрати води, у межах всього м3/с області 1 2 3 4 5 6 1 Сян (Сан) Вісла (пр) – 447 56 2 Ріка (Боберка, Рика) Сян (пр) – 19 19 3 Вяр (Вигор) Сян (пр) 1,9 68 12 4 Бібиска (Бібіска) Вяр (пр) – 14 14 5 Вирва Вяр (пр) – 32 27 6 Вирва (Чишки) Вирва (пр) – 12 12 7 Без назви (потік Вирва) Вяр (пр) – 10 10 8 Бухта Вяр (пр) – 26 26 9 Вишня Сян (пр) – 79 65 10 Лачни (Лични) Вишня (лв) – 12 12 11 Вишенька Вишня (лв) – 20 20 12 Без назви Вишенька (лв) – 11 11 13 Без назви Вишня (лв) – 10 10 14 Раків (Ракув) Вишня (пр) – 26 26 15 Без назви (Замлиники) Вишня (пр) – 10 10 16 Глинець Раків (пр) – 18 18 17 Млинівка Вишня (лв) – 15 15 18 Хоросниця Вишня (пр) – 12 12 19 Потік Чорний Вишня (пр) – 11 11 20 Січна (Січня, Сечна) Вишня (лв) – 26 26 21 Секониця Січна (пр) – 16 16 Зелений (Речка, Річка, 22 Січна (лв) – 16 16 Трещанка) 23 Без назви Вишня (пр) – 14 14 24 Без назви Вишня (пр) – 17 6 25 Шкло Сян (пр) – 76 27,8 26 Гноянець (Гноінець) Шкло (лв) – 18 18 27 потік Гноянець Гноянець (лв) – 14 14 28 Щан (Ожомля) Шкло (лв) – 24 24 29 Ретичин Шкло (пр) – 21 21 30 Липовець Ретичин (пр) – 11 11 574 Геоекологія Львівської області Додатки Закінчення додатка А.3 1 2 3 4 5 6 31 Гатка Шкло (пр) – 11 3 32 Солотва Любачівка (лв) – 34 11 33 Смолинка Солотва (пр) – 10 9,5 34 Суха Липа Солотва (пр) – 14 9,8 35 Завадівка Любачувка (лв) – 36 22 36 Смердех Завадівка (лв) – 16 16 37 Блех (Рибна) Завадівка (пр) – 18 18 Всього річок довжиною понад 10 км км 669,1 575 Додатки Додаток А.4 Річки Львівської області довжиною понад 10 км у басейні р. Стир (Львівська…, 2018) Середньо- Довжина, км порядком Номер за Назва річки Куди впадає багаторічні (інші місцеві назви) (з якого берега) витрати води, у межах всього м3/с області 1 Стир Прип’ять (пр) – 483 66,8 2 Хрестинівка (Лучкув) Стир (лв) – 15,2 15,2 Покрова (Канал Олеський, 3 Стир (лв) – 36,5 36,5 Люберця) 4 Богаїха Покрова (пр) – 10 10 5 Радославка Стир (лв) – 10,3 21,3 7 Пуста Радославка (пр) – 18,7 18,7 6 Березівка Радославка (пр) – 18,3 18,3 8 Майданівка Радославка (пр) – 16 16 9 Острівка Стир (лв) – 24 24 10 Бовдурка Стир (лв) – 25 25 11 Суховілка Бовдурка (лв) – 15,4 15,4 12 Старий Рів (Рудка) Стир (лв) – 17,5 17,5 13 Слонівка Стир (пр) – 47 18,1 14 Ситенка Слонівка (пр) – 26 4,2 15 Лощівка (Лошувка) Стир (лв) – 17,5 17,5 16 Судилівка Стир (лв) – 27 25,9 17 Небіжка Судилівка (пр) – 10 10 18 Іква Стир (пр) – 155 16,6 Всього річок довжиною понад 10 км км 377 576 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Б.1 3 Забір води з природних водних об’єктів у Львівській області, млн м (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 2010 2014 2015 2016 2017 Львівська область 250,2 232,1 181,9 177,7 175,8 Міста обласного значення Львів 110,7 99,5 96,1 93,1 93,6 Борислав 1,5 2,7 2,1 2,2 2,4 Дрогобич 11,0 10,2 8,4 9,1 8,0 Моршин* – – 1,4 1,4 1,4 Новий Розділ* – – 2,3 2,1 2,0 Самбір 1,3 1,2 1,1 1,2 1,2 Стрий 6,0 5,5 2,3 2,6 2,5 Трускавець 0,0 0,1 0,3 0,3 0,7 Червоноград 6,6 6,2 5,9 5,9 5,6 Адміністративні райони Бродівський 4,5 4,6 3,1 2,9 1,7 Буський 2,9 3,6 1,8 1,5 1,5 Городоцький 24,0 21,0 7,4 6,0 5,0 Дрогобицький 1,6 2,4 1,6 1,6 1,6 Жидачівський 12,1 8,3 3,3 3,3 5,2 Жовківський 4,6 8,2 4,1 4,8 4,2 Золочівський 2,3 2,5 2,1 2,0 2,0 Кам’янка-Бузький 3,7 4,2 4,2 4,9 5,1 Миколаївський 10,2 10,8 3,6 3,3 3,6 Мостиський 1,7 1,6 1,5 1,6 1,5 Перемишлянський 2,4 1,9 1,3 0,8 1,1 Пустомитівський 8,9 3,3 4,3 3,2 3,4 Радехівський 3,0 3,4 2,1 2,5 2,2 Самбірський 2,5 2,1 1,7 1,8 1,7 Сколівський 1,3 1,4 1,6 1,6 1,5 Сокальський 8,3 9,6 5,5 4,9 4,3 Старосамбірський 2,6 2,3 2,1 2,1 2,1 Стрийський 2,9 1,7 2,3 2,5 2,2 Турківський 1,4 1,3 1,3 1,2 1,2 Яворівський 12,2 12,5 7,1 7,3 7,3 Примітка: * – до 2014 року облік проводився за відповідними районами 577 Додатки Додаток Б.2 3 Забір води з підземних водних об’єктів у Львівській області, млн м (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 2000 2005 2010 2014 2015 2016 2017 Львівська область 260,0 190,7 178,7 160,2 151,7 150,0 148,7 Міста обласного значення Львів 129,0 105,6 109,2 98,2 95,0 92,0 92,4 Борислав 0,3 0,2 0,2 0,2 0,0 0,1 0,1 Дрогобич 17,4 15,3 10,1 9,7 8,1 8,7 7,6 Моршин* – – – – 1,4 1,4 1,4 Новий Розділ* – – – – 1,7 1,6 1,5 Самбір 2,4 1,5 1,3 1,2 1,1 1,2 1,2 Стрий 9,5 7,1 6,0 5,5 2,6 2,6 2,5 Трускавець 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 Червоноград 12,3 10,4 6,6 6,2 5,9 5,9 5,6 Адміністративні райони Бродівський 2,9 2,2 1,6 1,5 1,4 1,4 1,4 Буський 1,4 1,0 0,8 0,8 0,7 0,6 0,6 Городоцький 0,9 2,2 1,7 1,5 1,2 1,1 1,1 Дрогобицький 1,8 1,7 1,6 2,1 1,5 1,6 1,6 Жидачівський 2,2 2,1 1,2 1,6 1,4 1,3 1,4 Жовківський 2,3 1,7 1,7 2,9 3,0 3,0 2,9 Золочівський 3,5 2,6 2,3 1,9 2,1 2,0 2,0 Кам’янка-Бузький 3,6 1,7 2,2 1,8 1,8 1,8 1,8 Миколаївський 11,6 3,2 2,0 2,6 0,9 0,9 0,9 Мостиський 1,2 1,5 1,3 1,3 1,3 1,2 1,2 Перемишлянський 3,7 2,3 2,4 1,4 1,2 0,8 1,1 Пустомитівський 3,0 7,5 7,7 3,1 2,3 2,0 2,4 Радехівський 2,9 3,1 2,6 2,4 1,7 2,2 2,1 Самбірський 2,0 2,2 1,8 1,6 1,5 1,5 1,5 Сколівський 1,7 1,0 1,1 1,1 1,3 1,4 1,3 Сокальський 8,3 5,3 5,3 4,4 4,2 4,6 4,0 Старосамбірський 1,0 1,0 1,6 1,5 1,4 1,4 1,4 Стрийський 1,3 1,4 0,6 0,4 1,6 2,1 2,0 Турківський 1,0 1,7 1,4 1,2 1,2 1,2 1,1 Яворівський 32,7 5,1 4,3 4,0 4,1 4,3 4,5 Примітка: * – до 2014 року облік проводився за відповідними районами 578 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Б.3 3 Використано свіжої води у Львівській області, млн м (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 1990 1990 1990 1990 1990 1990 1990 1990 Львівська область 552,0 259,9 202,8 174,7 151,1 119,7 118,8 122,6 Міста обласного значення Львів 163,7 129,0 70,5 61,5 45,8 43,5 43,9 47,9 Борислав 6,1 0,3 1,5 1,2 1,0 0,8 1,2 1,2 Дрогобич 23,2 17,4 7,5 4,7 4,0 3,9 3,9 3,8 Моршин* – – – – – 0,8 0,9 0,9 Новий Розділ* – – – – – 1,5 1,5 1,5 Самбір 4,4 2,4 1,2 0,9 0,8 0,8 0,8 0,9 Стрий 18,2 9,5 6,0 5,0 4,2 1,9 1,9 1,9 Трускавець 7,5 0,1 4,9 2,7 2,3 2,0 1,9 2,0 Червоноград – 12,3 7,8 4,6 4,1 3,9 3,8 3,6 Адміністративні райони Бродівський 13,0 2,9 4,1 3,4 3,7 3,0 2,8 1,6 Буський 9,7 1,4 2,7 2,3 2,9 1,7 1,5 1,4 Городоцький 33,2 0,9 17,6 17,1 15,5 7,9 6,6 6,0 Дрогобицький 5,2 1,8 1,8 1,6 2,4 1,5 1,6 1,6 Жидачівський 35,8 2,3 19,1 10,9 6,4 3,3 3,2 5,1 Жовківський 11,4 2,3 2,4 3,6 7,3 4,0 4,6 4,1 Золочівський 8,5 3,5 2,8 2,2 2,4 2,1 1,9 1,9 Кам’янка-Бузький 13,6 3,5 4,4 3,3 4,0 4,1 4,8 4,9 Миколаївський 46,2 11,6 7,2 8,2 8,2 3,9 3,8 4,0 Мостиський 3,1 1,2 1,9 1,6 1,5 1,5 1,5 1,4 Перемишлянський 3,9 3,7 2,1 2,3 1,8 1,2 0,7 1,0 Пустомитівський 2,3 3,0 8,7 8,5 3,4 4,4 3,5 3,6 Радехівський 6,4 2,9 3,5 3,0 3,4 2,1 2,6 2,9 Самбірський 12,4 2,0 2,6 2,5 2,1 1,7 1,8 1,7 Сколівський 2,1 1,7 1,1 1,3 1,3 1,5 1,6 1,5 Сокальський 46,5** 8,3 2,9 6,7 8,1 4,3 3,7 3,5 Старосамбірський 5,8 1,0 1,9 2,4 2,2 2,0 2,0 2,1 Стрийський 7,5 1,2 2,9 2,3 1,4 2,3 2,5 2,2 Турківський 2,5 1,0 1,7 1,4 1,3 1,2 1,2 1,2 Яворівський 59,8 32,7 12,0 9,5 9,6 6,9 7,1 7,2 Примітка: * – до 2014 року облік проводився за відповідними районами; ** – включено дані підприємств м. Червонограда 579 Додатки Додаток Б.4 Обсяги оборотного та повторно-послідовного водопостачання у Львівській області, млн м3 (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 1990 2000 2005 2010 2014 2015 2016 2017 Львівська область 1365,0 395,7 423,1 310,7 363,8 416,5 429,2 494,8 Міста обласного значення Львів 139,8 25,7 47,0 48,2 44,0 44,3 45,4 45,1 Борислав 12,0 4,3 2,2 2,2 2,6 2,6 2,6 2,6 Дрогобич 74,4 9,7 15,6 9,9 0,1 0,2 1,0 1,0 Моршин* – – – – – – – – Новий Розділ* – – – – – 1,0 1,0 1,0 Самбір 8,6 1,3 – – – – – – Стрий 8,0 3,6 7,0 4,0 8,0 7,2 7,3 5,2 Трускавець – – – – – – – – Червоноград – 0,1 4,6 – – – – – Адміністративні райони Бродівський 0,5 0,1 0,1 0,1 0,1 – – – Буський 4,7 0,1 0,1 – – – – – Городоцький 4,4 1,7 5,7 1,0 1,0 0,4 0,8 0,9 Дрогобицький 9,9 6,6 3,6 4,6 4,4 3,4 3,4 2,9 Жидачівський 83,6 3,8 3,7 4,2 0,7 0,8 0,9 1,0 Жовківський 0,9 0,0 0,0 0,1 0,1 0,1 0,0 0,0 Золочівський 9,9 1,6 2,3 0,4 0,4 0,7 0,4 0,6 Кам’янка-Бузький 629,4 312,9 318,1 209,6 282,3 333,7 338,9 391,7 Миколаївський 156,0 7,9 6,9 12,5 8,9 8,5 4,9 4,0 Мостиський 22,8 2,9 2,6 2,6 – – – – Перемишлянський 2,9 – – – – – – – Пустомитівський 0,9 0,2 0,2 0,1 0,1 2,4 10,3 10,3 Радехівський 14,0 1,9 2,5 5,7 7,1 6,5 6,5 7,0 Самбірський 0,7 0,3 0,2 0,2 0,2 0,0 0,1 0,0 Сколівський 0,0 0,0 – – – – – – Сокальський 98,2**1 10,9 0,7 5,2 3,7 4,7 5,7 4,3 Старосамбірський 7,0 – 0,0 – – – – – Стрийський 0,6 0,1 - 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 Турківський – – – – – – – – Яворівський 75,8 0,0 0,0 0,1 0,1 0,0 0,0 17,2 Примітка: * – до 2014 року облік проводився за відповідними районами; ** – включено дані підприємств м. Червонограда 580 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Б.5 3 Загальне водовідведення у Львівській області, млн м (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 2000 2005 2014 2015 2016 2017 Львівська область 335,8 290,3 223,9 219,6 217,3 177,9 Міста обласного значення Львів 180,1 168,2 159,8 159,8 159,6 122,4 Борислав 0,4 0,6 0,3 0,4 0,4 0,4 Дрогобич 38,0 34,5 16,1 12,1 12,8 12,4 Моршин* – – – 0,5 0,5 0,5 Новий Розділ* – – – 1,1 1,2 1,1 Самбір 2,3 1,4 0,7 0,7 0,7 0,7 Стрий 8,7 7,6 2,9 1,9 2,0 1,9 Трускавець – 1,0 0,9 0,6 0,8 0,8 Червоноград 10,0 5,9 4,3 3,9 3,7 3,6 Адміністративні райони Бродівський 2,6 3,6 2,0 2,5 2,2 1,4 Буський 2,6 2,2 1,4 1,4 1,2 1,2 Городоцький 8,7 13,3 7,0 7,1 5,4 4,8 Дрогобицький 0,2 0,6 0,6 0,8 0,8 0,4 Жидачівський 17,0 17,2 3,7 2,7 2,3 3,1 Жовківський 1,1 1,5 2,1 2,3 2,4 2,4 Золочівський 2,0 2,0 1,2 1,3 1,2 1,3 Кам’янка-Бузький 2,0 1,9 1,5 0,7 1,4 0,9 Миколаївський 13,3 5,5 4,2 3,2 3,1 3,4 Мостиський 0,7 0,7 0,5 0,9 0,6 0,5 Перемишлянський 0,7 0,7 0,6 0,5 0,4 0,5 Пустомитівський 0,9 2,3 1,2 1,9 0,9 1,1 Радехівський 1,4 2,1 1,9 1,3 2,0 2,3 Самбірський 0,7 1,3 0,9 1,0 1,1 1,0 Сколівський 0,5 0,4 0,6 1,0 0,9 0,6 Сокальський 3,2 1,7 2,9 1,7 1,4 1,4 Старосамбірський 0,3 1,0 0,7 1,2 1,2 1,1 Стрийський 1,0 2,3 0,6 1,4 1,4 1,0 Турківський 0,2 0,4 0,3 0,6 0,6 0,6 Яворівський 37,2 10,4 5,0 5,1 5,1 5,1 Примітка: * – до 2014 року облік проводився за відповідними районами 581 Додатки Додаток Б.6 Скидання нормативно очищених вод у поверхневі водні об’єкти Львівської області, млн м3 (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 1990 2000 2005 2010 2014 2015 2016 2017 Львівська область 243,6 241,0 53,4 146,5 149,6 143,8 144,3 82,3 Міста обласного значення Львів 161,9 179,3 0,0 115,5 123,1 123,1 122,8 60,6 Борислав 0,1 0,0 – – 0,0 0,0 0,1 0,0 Дрогобич 27,2 36,4 34,0 24,1 15,8 11,7 12,4 12,0 Моршин* – – – – – 0,0 0,0 0,0 Новий Розділ* – – – – – 1,1 1,1 1,0 Самбір 1,8 – – – – – – – Стрий 0,1 0,0 0,0 – 0,0 – – – Трускавець – – – 0,0 0,0 – 0,0 0,0 Червоноград – – 5,1 – 3,3 3,0 2,9 2,8 Адміністративні райони Бродівський 1,6 1,8 1,4 – 0,8 0,7 0,7 0,4 Буський 0,6 0,3 0,0 – 0,1 0,1 0,1 – Городоцький 1,4 0,7 0,5 0,2 0,1 0,4 0,3 0,4 Дрогобицький 0,1 0,1 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 Жидачівський 11,9 6,6 9,2 2,5 1,2 0,1 0,2 1,1 Жовківський 1,2 0,5 0,0 – 0,2 0,4 0,3 0,3 Золочівський 2,9 1,3 0,9 0,6 0,7 0,7 0,8 0,7 Кам’янка-Бузький 1,2 1,2 0,1 0,7 0,9 0,1 0,1 0,1 Миколаївський 9,1 7,9 0,2 0,8 1,1 0,1 0,2 0,0 Мостиський 0,3 0,2 0,2 0,1 0,1 0,2 0,2 0,2 Перемишлянський 0,6 0,0 0,0 – 0,0 0,0 0,0 0,1 Пустомитівський 0,7 0,4 0,1 0,0 0,1 0,1 0,1 0,1 Радехівський 1,7 0,5 0,1 0,7 0,6 0,5 0,5 1,0 Самбірський 0,0 – 0,3 – 0,1 0,1 0,1 0,1 Сколівський 0,3 0,3 0,1 0,0 0,1 0,1 0,1 0,1 Сокальський 13,3** 0,1 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 Старосамбірський 0,6 0,2 0,1 0,0 0,0 0,0 – 0,0 Стрийський 0,4 0,2 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 Турківський – – – – 0,0 0,0 0,0 0,0 Яворівський 4,6 3,0 1,0 1,2 1,2 1,2 1,2 1,2 Примітка: * – до 2014 року облік проводився за відповідними районами; ** – включено дані підприємств м. Червонограда 582 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Б.7 Скидання забруднених зворотних вод у поверхневі водні об’єкти Львівської області, млн м3 (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 2010 2014 2015 2016 2017 Львівська область 59,3 45,1 45,1 46,2 70,8 Міста обласного значення Львів 44,2 36,5 36,5 36,6 61,6 Борислав 0,3 0,2 0,3 0,3 0,3 Дрогобич 0,1 0,1 0,1 0,1 0,0 Моршин* – – 0,5 0,5 0,5 Новий Розділ* – – – – – Самбір 0,6 0,6 0,6 0,6 0,7 Стрий 3,1 2,4 1,8 1,9 1,8 Трускавець 0,7 – 0,6 0,8 0,8 Червоноград 4,5 0,9 0,8 0,8 0,8 Адміністративні райони Бродівський 0,8 – 0,0 0,2 0,5 Буський 0,1 – 0,0 – 0,1 Городоцький 0,4 0,3 0,0 0,0 0,0 Дрогобицький – – – – – Жидачівський 0,4 0,2 0,3 0,2 – Жовківський 0,5 0,3 0,3 0,3 0,3 Золочівський 0,2 0,1 0,2 0,0 0,0 Кам’янка-Бузький 0,2 0,2 0,2 0,9 0,2 Миколаївський 0,4 0,5 0,6 0,4 0,7 Мостиський 0,1 0,1 0,0 0,0 0,0 Перемишлянський 0,2 0,2 0,2 0,2 0,1 Пустомитівський 0,3 0,3 0,3 0,4 0,3 Радехівський 0,4 0,5 0,3 0,3 0,3 Самбірський 0,3 0,0 0,0 0,0 0,0 Сколівський 0,2 0,1 0,1 0,1 0,1 Сокальський 1,0 1,1 1,1 1,1 1,1 Старосамбірський – 0,0 0,0 0,0 0,0 Стрийський 0,1 0,1 0,0 0,1 0,1 Турківський 0,0 – – – – Яворівський 0,2 0,4 0,3 0,4 0,5 Примітка: * – до 2014 року облік проводився за відповідними районами 583 Додатки Додаток Б.8 Результати моніторингових досліджень якості поверхневих вод у річках Львівської області (Звіт…, 2020) Кількість відборів % перевищень приналежність компоненто- Назва створу перевищень визначень Кількість Кількість Відомча № п/п Назва водотоку 2019 2018 2017 2016 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 Басейн річки Дністер 1 р Дністер РЦГМ с. Стрілки 7 67 17 25,4 21,3 14,6 12,19 вище 2 р. Дністер РЦГМ 7 54 8 14,8 11,3 20,8 15,62 м. Самбір 3 р. Дністер БУВР м. Самбір – – – – 3 4 3 нижче 4 р Дністер РЦГМ 7 54 13 24,1 11,3 15,2 6,25 м. Самбір 5 р. Дністер БУВР с. Розвадів – – – – 11,54 7,96 11,54 вище 6 р. Дністер РЦГМ 6 57 14 24,6 20,5 21,17 27,27 смт Розділ нижче 7 р. Дністер РЦГМ 7 68 18 26,5 24,65 18,8 31,82 смт Розділ 8 р. Дністер БУВР смт Журавно – – – – 9,34 11,3 11,46 вище 9 р. Тисмениця РЦГМ 12 102 37 36,3 33,03 43,51 46,34 м. Дрогобич 10 р. Тисмениця БУВР м. Дрогобич – – – – 24 22 28 нижче 11 р. Тисмениця РЦГМ 4 102 42 41,2 34,08 43,51 43,90 м. Дрогобич смт Верхнє 12 р. Стрий БУВР 12 288 9 3,1 4,8 1,9 0 Синьовидне 13 р. Слониця БУВР м. Трускавець 12 288 11 3,8 - - - 14 р. Стрий РЦГМ вище м. Стрий 6 66 15 22,7 12,1 21,2 25,0 нижче м. 15 р. Стрий РЦГМ 6 6 16 22,7 16,2 21,2 27,27 Стрий нижче м. 16 р. Стрий БУВР – – – – 4 3 1 Жидачів 0,3 км вище 17 р. Стрий РЦГМ 4 44 17 38,6 19,5 11,5 21,21 гирла річки 18 р. Стрв’яж БУВР с. Луки – – – – 13,0 7 7 15 км вище 19 р. Стрв’яж РЦГМ 4 44 11 25,0 25,5 12,12 20,51 м. Хирів 20 р. Луг БУВР м. Ходорів 12 288 31 10,8 – – – 21 р. Свіча РЦГМ с. Зарічне – – – – – – 27,27 10 км нижче 22 р. Свіча РЦГМ 4 44 16 36,3 21,3 13,6 – с. Зарічне 23 р. Опір РЦГМ вище м. Сколе 4 45 10 22,2 8,57 18,75 3,12 584 Геоекологія Львівської області Додатки Закінчення додатку Б.8 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 30 км вище від 24 р. Зубра БУВР – – – – 24 28 26 гирла 25 р. Славська РЦГМ смт. Славське 4 44 15 34,1 21,3 18,18 22,73 1,5 км вище 26 р. Лужанка РЦГМ гирла 4 42 13 30,9 21,3 18,18 24,39 р. Лужанка Басейн річки Західний Буг р. Західний 1 ВЦГМ вище м. Буськ 4 52 10 19,2 11,8 17,6 15,38 Буг р. Західний 2 ВЦГМ нижче м. Буськ 4 52 13 25,0 32,0 29,4 30,77 Буг р. Західний Добротвірське 3 БУВР – – – – 21 26 24 Буг в-ще р. Західний м. Кам’янка- 4 ВЦГМ 4 52 8 15,4 30,0 25,0 23 Буг Бузька р. Західний м. Кам’янка- 5 БУВР 12 288 66 22,9 14 21 27 Буг Бузька нижче р. Західний м. Кам’янка- 6 ВЦГМ 4 52 8 15,4 34,0 27,1 30 Буг Бузька р. Західний 7 БУВР м. Сокаль 12 288 55 19,1 23,08 25,96 24,04 Буг р. Західний 8 БУВР с. Старгород – – – – 23 26 27 Буг 9 р. Полтва ВЦГМ м. Львів – 4 54 17 31,5 40,7 39,2 ВЦГМ м. Буськ 4 52 15 28,8 33,3 28,85 28,85 10 р. Полтва БУВР c. Камʼянопіль 4 288 78 27,1 28 29 28,85 11 р. Рата ВЦГМ с. Межиріччя 4 56 12 21,4 24,0 16,01 10,7 м. Великі 12 р. Рата БУВР – – – – 11,0 15 10,7 Мости 13 р. Солокія ВЦГМ м. Червоноград 4 56 11 19,6 18,5 25 14,28 Басейн річки Сян 1 р. Шкло БУВР с. Краковець 4 96 17 17,7 22,11 18,69 19,23 2 р. Вишня БУВР с. Черневе 6 144 13 9,0 8,6 8,7 6,73 3 р. Вишня БУВР м. Мостиська 10 240 19 7,9 – – – 4 р. Завадівка БУВР с. Грушів 4 96 5 5,2 7 6 4 585 Додатки Додаток В Кількість мисливських тварин та їхнє добування у Львівській області у 1991–2019 рр. (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) Кількість тварин у мисливських Добуто (вилучено) тварин у мисливських господарствах, тис. голів господарствах, тис. голів Роки копитні хутрові перната копитні хутрові перната тварини звірі дичина тварини звірі дичина 1991 15,8 70,1 73,1 – – – 1992 16,3 89,9 110,0 – – – 1993 16,1 87,6 148,4 – – – 1994 15,9 105,5 217,2 – – – 1995 16,8 101,7 283,1 0,7 9,5 29,8 1996 14,1 93,3 225,8 0,2 6,4 23,1 1997 10,2 67,4 149,9 0,3 5,5 19,4 1998 10,4 62,5 55,0 0,3 5,4 26,5 1999 10,0 66,0 129,5 0,1 5,3 28,2 2000 10,1 66,2 175,7 0,1 6,7 34,6 2001 10,9 70,4 202,1 0,1 7,9 50,0 2002 12,0 73,7 205,9 0,2 8,5 46,2 2003 12,9 76,4 199,8 0,3 8,4 38,7 2004 13,7 77,0 215,5 0,3 9,4 48,4 2005 14,5 77,6 210,6 0,4 8,2 41,4 2006 15,3 79,0 200,6 0,5 9,7 43,8 2007 16,0 79,0 204,6 0,7 9,6 45,7 2008 16,7 80,6 219,6 0,8 9,6 55,9 2009 17,5 81,5 239,0 1,0 9,0 58,2 2010 19,1 69,4 250,8 1,0 7,8 51,8 2011 20,0 71,0 240,5 1,2 7,7 52,8 2012 20,6 70,9 256,0 1,1 7,4 52,7 2013 19,7 65,5 242,3 1,2 6,8 54,9 2014 21,1 71,4 260,2 1,3 7,1 55,2 2015 21,5 70,5 258,7 1,3 7,0 51,5 2016 21,2 70,4 258,2 1,4 7,7 52,5 2017 19,6 67,6 253,8 1,4 7,9 46,5 2018 20,3 71,8 264,1 1,4 8,3 55,4 2019 20,1 72,0 279,8 1,4 8,1 60,2 586 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Г.1 Викиди забруднюючих речовин та діоксиду вуглецю в атмосферне повітря у Львівській області у 1990–2018 рр. (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) Обсяги викидів забруднюючих речовин Крім того, викиди діоксиду вуглецю у тому числі у тому числі Роки стаціонар- пересув- Всього, стаціонар- пересув- Всього, тис. т ними ними млн т ними ними джерелами джерелами* джерелами джерелами* 1990 567,3 271,9 295,4 – – – 1991 479,1 208,3 270,8 – – – 1992 412,1 184,3 227,8 – – – 1993 325,8 149,0 176,8 – – – 1994 289,6 153,1 136,5 – – – 1995 239,6 124,6 115,0 – – – 1996 181,1 106,4 74,7 – – – 1997 205,2 98,1 107,1 – – – 1998 206,1 108,6 97,5 – – – 1999 201,3 113,2 88,1 – – – 2000 192,9 108,6 84,3 – – – 2001 196,6 114,6 82,0 – – – 2002 188,5 97,8 90,7 – – – 2003 182,9 96,1 86,8 – – – 2004 181,2 89,9 91,3 1,8 1,8 – 2005 187,6 95,8 91,8 2,1 2,1 – 2006 243,0 110,6 132,4 4,2 2,4 1,8 2007 253,1 110,5 142,6 4,3 2,4 1,9 2008 266,8 126,4 140,4 4,5 2,7 1,8 2009 253,4 121,0 132,4 4,1 2,4 1,7 2010 246,3 113,2 133,1 4,0 2,2 1,8 2011 256,5 129,4 127,1 4,8 3,1 1,7 2012 253,9 130,7 123,2 5,5 3,7 1,8 2013 238,4 121,4 117,0 5,6 3,8 1,8 2014 209,6 100,2 109,4 5,0 3,4 1,6 2015 203,1 102,4 100,7 4,9 3,4 1,5 2016 – 103,1 – – 3,5 – 2017 – 109,1 – – 3,9 – 2018 – 106,7 – – 3,9 – Примітка: * – за 1990–2002 рр. відображаються дані по автомобільному транспорту; з 2003 р. – по автомобільному, залізничному, авіаційному, водному транспорту; з 2007 р. – по автомобільному, залізничному, авіаційному, водному транспорту та виробничій техніці 587 Додатки Додаток Г.2 Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення по містах обласного значення та районах Львівської області у 2019 році (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) У тому числі Адміністративно- діоксиду сірки діоксиду азоту Обсяги У % до територіальні викидів, т 2018 р. у % до у % до одиниці т т 2018 р. 2018 р. Львівська область 88 865,1 83,3 25 382,8 73,1 5 675,1 85,8 Міста обласного значення Львів 2 269,5 112,6 24,5 108,3 602,9 98,4 Борислав 329,6 98,5 2,1 225,2 22,6 147,9 Дрогобич 912,3 101,6 49,9 128,6 52,5 115,3 Моршин 14,1 43,5 – – 1,5 49,8 Новий Розділ 9,7 1,5 – – 0,2 0,1 Самбір 59,6 98,0 8,7 97,1 5,5 82,0 Стрий 615,0 104,1 – – 32,4 92,9 Трускавець 31,6 91,8 – – 18,7 86,5 Червоноград 13 629,4 97,7 95,7 84,8 40,7 76,6 Адміністративні райони Бродiвський 397,5 120,0 6,8 91,7 7,5 53,2 Буський 223,8 105,4 5,5 33,6 11,5 54,8 Городоцький 445,8 30,2 9,6 566,0 65,2 40,8 Дрогобицький 3 037,0 96,6 19,7 95,3 52,1 45,0 Жидачiвський 1 191,0 70,7 621,0 68,3 80,9 81,8 Жовкiвський 407,4 91,4 146,1 85,0 11,6 82,1 Золочiвський 261,0 107,9 23,8 156,9 19,3 326,8 Кам’янка-Бузький 32 878,6 73,7 23 703,7 72,9 3 950,9 88,9 Миколаївський 601,1 93,6 33,0 83,4 22,9 132,9 Мостиський 1 010,2 85,7 0,0 100,0 10,4 89,6 Перемишлянський 653,1 185,3 4,9 99,8 83,4 1 273,5 Пустомитiвський 532,7 109,6 0,2 46,5 26,4 87,6 Радехiвський 664,1 112,8 43,4 141,2 101,2 112,6 Самбiрський 1 010,7 60,4 16,7 159,1 10,2 183,0 Сколiвський 58,5 78,7 0,1 100,0 1,0 114,4 Сокальський 23 159,5 96,5 416,1 68,0 66,7 75,4 Старосамбiрський 155,6 61,0 17,3 33,7 2,8 59,0 Стрийський 3 452,9 63,6 44,4 94,8 348,2 79,9 Турківський 126,6 94,6 39,0 94,2 1,8 94,9 Яворiвський 727,2 60,6 50,6 9 878,1 24,1 20,3 588 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Г.3 Викиди діоксиду сірки в атмосферне повітря у Львівській області у 1990–2019 рр. (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) Обсяги викидів діоксиду сірки у тому числі у розрахунку Роки Всього, тис. т стаціонарними пересувними на 1 км2 площі на 1 особу, кг джерелами джерелами* регіону, кг 1990 40,8 40,8 – 14,8 1 868,9 1991 33,2 33,2 – 12,0 1 520,8 1992 39,4 39,4 – 14,2 1 804,8 1993 43,2 43,2 – 15,6 1 978,8 1994 48,2 48,2 – 17,4 2 207,9 1995 49,4 49,4 – 17,9 2 262,8 1996 33,2 33,2 – 12,1 1 520,8 1997 30,6 30,6 – 11,2 1 401,7 1998 47,1 47,1 – 17,4 2 157,5 1999 48,5 48,5 – 18,0 2 221,6 2000 48,5 48,5 – 18,2 2 220,5 2001 52,9 52,5 0,4 20,1 2 423,2 2002 46,0 45,6 0,4 17,6 2 107,1 2003 43,2 43,2 – 16,6 1 978,8 2004 38,5 37,9 0,5 14,8 1 763,5 2005 41,2 40,6 0,6 16,0 1 885,8 2006 47,8 46,2 1,6 18,6 2 189,5 2007 43,3 41,6 1,7 16,9 1 983,4 2008 48,3 46,7 1,6 18,9 2 212,5 2009 40,9 39,4 1,5 16,0 1 873,5 2010 33,2 31,6 1,6 13,0 1 521,5 2011 40,0 38,3 1,7 15,7 1 832,3 2012 40,4 38,6 1,8 15,9 1 850,4 2013 36,6 34,8 1,8 14,4 1 674,5 2014 33,5 31,8 1,7 13,2 1 536,3 2015 34,1 32,5 1,6 13,4 1 558,9 2016 – 36,7 – – – 2017 – 39,8 – – – 2018 – 34,7 – – – 2019 – 25,4 – – – Примітка: * – за 1990–2002 рр. відображаються дані по автомобільному транспорту; з 2003 р. – по автомобільному, залізничному, авіаційному, водному транспорту; з 2007 р. – по автомобільному, залізничному, авіаційному, водному транспорту та виробничій техніці 589 Додатки Додаток Г.4 Викиди забруднюючих речовин та діоксиду вуглецю в атмосферне повітря у Львівській області у 1990–2019 рр. (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) Обсяги викидів забруднюючих речовин Крім того, викиди діоксиду вуглецю у тому числі у тому числі Роки всього, стаціонар- пересув- всього, стаціонар- пересув- тис. т ними ними млн т ними ними джерелами джерелами* джерелами джерелами* 1990 567,3 271,9 295,4 – – – 1991 479,1 208,3 270,8 – – – 1992 412,1 184,3 227,8 – – – 1993 325,8 149,0 176,8 – – – 1994 289,6 153,1 136,5 – – – 1995 239,6 124,6 115,0 – – – 1996 181,1 106,4 74,7 – – – 1997 205,2 98,1 107,1 – – – 1998 206,1 108,6 97,5 – – – 1999 201,3 113,2 88,1 – – – 2000 192,9 108,6 84,3 – – – 2001 196,6 114,6 82,0 – – – 2002 188,5 97,8 90,7 – – – 2003 182,9 96,1 86,8 – – – 2004 181,2 89,9 91,3 1,8 1,8 – 2005 187,6 95,8 91,8 2,1 2,1 – 2006 243,0 110,6 132,4 4,2 2,4 1,8 2007 253,1 110,5 142,6 4,3 2,4 1,9 2008 266,8 126,4 140,4 4,5 2,7 1,8 2009 253,4 121,0 132,4 4,1 2,4 1,7 2010 246,3 113,2 133,1 4,0 2,2 1,8 2011 256,5 129,4 127,1 4,8 3,1 1,7 2012 253,9 130,7 123,2 5,5 3,7 1,8 2013 238,4 121,4 117,0 5,6 3,8 1,8 2014 209,6 100,2 109,4 5,0 3,4 1,6 2015 203,1 102,4 100,7 4,9 3,4 1,5 2016 – 103,1 – – 3,5 – 2017 – 109,1 – – 3,9 – 2018 – 106,7 – – 3,9 – 2019 – 88,9 – – 3,4 – Примітка: * – за 1990–2002 рр. відображаються дані по автомобільному транспорту; з 2003 р. – по автомобільному, залізничному, авіаційному, водному транспорту; з 2007 р. – по автомобільному, залізничному, авіаційному, водному транспорту та виробничій техніці 590 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Г.5 Викиди забруднюючих речовин та діоксиду вуглецю у атмосферне повітря в межах Львівської області за видами економічної діяльності (секція за КВЕД) у 2019 році (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) Крім того, обсяги викидів Код за Обсяги викидів діоксиду вуглецю* Види діяльності КВЕД- у % до у % до 2010 т т 2018 р. 2018 р. Усі види економічної 88 865,1 83,3 3 402 576,5 88,3 діяльності Сільське, лісове та рибне А 1 690,9 99,6 19 407,6 84,5 господарство Добувна промисловість і В 39 048,8 89,8 114 435,6 93,7 розроблення кар’єрів Переробна промисловість С 3 935,2 87,8 339 424,6 102,6 Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого D 33 587,5 73,2 2 644 591,3 85,4 повітря Водопостачання; каналізація, Е 299,0 100,9 2 563,0 93,3 поводження з відходами Будівництво F 1 135,1 57,0 7 526,0 80,0 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних G 185,9 72,2 1 454,2 42,2 засобів і мотоциклів Транспорт, складське господарство, поштова та H 6 921,7 104,8 215 687,0 103,4 кур’єрська діяльність Тимчасове розміщування й I 26,6 120,3 7 223,5 169,0 організація харчування Інформація та телекомунікації J 5,7 100,1 891,7 91,5 Фінансова та страхова K 2,2 67,3 580,2 77,0 діяльність Операції з нерухомим майном L 98,8 135,5 6 034,2 100,1 Професійна, наукова та M 3,2 417,7 223,7 544,1 технічна діяльність Діяльність у сфері адміністративного та N 481,2 106,4 157,3 18,4 допоміжного обслуговування Державне управління й оборона; обов’язкове O 840,8 69,1 21 647,5 76,1 соціальне страхування Освіта P 461,3 439,5 8 655,0 276,2 Охорона здоров’я та надання Q 126,8 94,1 9 990,6 96,3 соціальної допомоги Мистецтво, спорт, розваги та R 14,4 93,3 2 083,5 104,1 від-починок Надання інших видів послуг S − − − − Примітка: * – від стаціонарних джерел забруднення 591 Додатки Додаток Г.6 Показники стану забруднення атмосферного повітря перехресть м. Львова (Звіт…, 2020) Досліджувані показники, мг/дм3 К-сть відібра- них проб № Назва точки Адреса точки сірчистий Ангідрид Вуглецю діоксид оксид оксид Азоту Азоту з/п спостереження спостереження 1 2 3 4 5 6 7 8 Граничнодопустима концентрація, мг/дм3 5,0 0,4 0,2 0,5 пр. Чорновола – 1 вул. Городоцька,2 4 7,45 0,23 0,25 0,15 вул. Городоцька пр. Свободи – 2 пр. Свободи, 11 4 6,03 0,20 0,21 0,11 вул. Дорошенка пр. Свободи – 3 пр. Свободи, 10 4 6,33 0,20 0,22 0,11 вул. Беринди пр. Свободи– 4 пл. Міцкевича, 11 4 5,69 0,20 0,21 0,10 пл. Міцкевича пл. Осмомисла – 5 вул. Гавришкевича, 2 4 7,90 0,26 0,30 0,14 вул. Краківська вул. Підвальна – 6 вул. Руська, 20 4 5,50 0,19 0,20 0,09 вул. Руська вул. Личаківська – 7 вул. Винниченка,8 4 6,34 0,20 0,22 0,12 пл. Митна вул. І. Франка – 8 пл. Соборна, 5 4 6,76 0,22 0,24 0,12 вул. Винниченка вул. І. Франка – 9 вул. Левицького, 2 4 6,85 0,23 0,24 0,12 вул. Кн. Романа вул. І. Франка – 10 вул. Зелена, 2 4 5,37 0,19 0,20 0,10 вул. Зелена вул. І. Франка – 11 вул. І. Франка,79 4 7,26 0,25 0,26 0,14 вул. Стрийська вул. Городоцька – 12 вул. Наливайка, 18а 4 8,34 0,28 0,30 0,16 вул. Наливайка вул. Городоцька – 13 вул. Городоцька, 53 4 7,19 0,24 0,26 0,14 вул. Шевченка вул. Листопадового вул. Листопадового 14 Чину – вул. 4 6,39 0,22 0,23 0,12 Чину, 5 Університетська вул. Січових вул. Січових Стрільців, 15 Стрільців – вул. 4 6,24 0,21 0,23 0,12 2 Гнатюка пр. Чорновола – 16 вул. Під Дубом, 2 4 8,60 0,28 0,30 0,16 вул. Під Дубом пр. Чорновола – 17 вул. Хімічна, 22 4 8,11 0,29 0,30 0,15 вул. Хімічна вул. І. Мазепи – 18 вул. І. Миколайчука, 7 4 7,19 0,24 0,25 0,13 вул. І. Миколайчука 592 Геоекологія Львівської області Додатки Закінчення додатку Г.6 1 2 3 4 5 6 7 8 вул. Б. Хмельниць- вул. Б. Хмельницького, 19 кого – вул. 4 7,11 0,23 0,28 0,12 141 Опришківська вул. Городоцька – 20 вул. Залізнична вул. Залізнична, 6 4 7,53 0,26 0,27 0,14 вул. Антоновича – 21 вул. Антоновича, 71 4 7,0 0,2 0,26 0,1 вул. Русових вул. Коперника – 22 вул. Сахарова, 2 4 6,06 0,21 0,22 0,12 вул. Н. Левицького вул. Стрийська – 23 Стрийський парк 4 8,00 0,26 0,27 0,16 вул. Сахарова вул. Стрийська – 24 вул. Стрийська, 47 4 8,31 0,27 0,29 0,17 вул. Хуторівка вул. Зелена – 25 вул. Зелена, 166 4 5,95 0,21 0,22 0,12 вул. Вашингтона вул. Личаківська – 26 вул. Пасічна, 3 4 8,20 0,27 0,29 0,17 вул. Пасічна вул. Виговського – 27 вул. Кульпарківська, 15 4 7,31 0,24 0,26 0,15 вул. Кульпарківська вул. Городоцька – 28 вул. Ряшівська, 1 4 5,25 0,19 0,20 0,10 вул. Ряшівська вул. Сяйво – 29 вул. Левандівська вул. Широка, 1а 4 8,75 0,30 0,32 0,18 вул. Шевченка – 30 вул. Шевченка, 91 4 8,24 0,28 0,29 0,17 вул. Левандівська 593 Додатки Додаток Ґ.1 Утворення відходів по містах обласного значення та районах Львівської області у 2019 році (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) Адміністративно- Відходи І–ІV класів небезпеки У т. ч. І–ІІІ класів небезпеки територіальні одиниці т у % до 2018 р. т у % до 2018 р. Львівська область 2 047 054,7 95,7 4 062,4 150,5 Міста обласного значення Львів 227 743,6 127,6 348,9 91,1 Борислав 1 745,3 120,0 313,6 105,0 Дрогобич 17 909,7 122,3 14,8 474,2 Моршин 744,0 190,2 31,4 291,9 Новий Розділ 1 489,7 133,5 1,4 96,4 Самбір 11 581,7 93,4 0,9 25,5 Стрий 27 236,2 393,8 38,9 113,4 Трускавець 425,6 84,8 0,6 151,4 Червоноград 248 593,3 108,5 2,9 99,4 Адміністративні райони Бродiвський 6 188,5 91,8 14,5 171,9 Буський 5 481,7 108,3 0,4 22,6 Городоцький 2 173,8 36,0 6,2 145,6 Дрогобицький 415,7 146,4 127,1 3 530,3 Жидачiвський 13 826,8 69,0 29,0 2 013,3 Жовкiвський 33 907,2 85,0 2 880,6 179,0 Золочiвський 72 542,2 117,6 9,8 240,6 Кам’янка-Бузький 268 727,1 92,3 10,1 16,3 Миколаївський 6 115,9 85,9 2,5 267,4 Мостиський 3 532,3 70,4 – – Перемишлянський 2 770,3 129,1 0,6 75,9 Пустомитiвський 127 381,2 161,1 5,9 4,0 Радехiвський 247 016,4 50,3 32,5 72,7 Самбiрський 1 636,9 102,8 4,0 92,6 Сколiвський 14 714,4 96,5 5,3 3 064,2 Сокальський 680 154,1 106,5 56,5 317,8 Старосамбiрський 2 891,4 80,0 – – Стрийський 6 201,7 79,1 26,6 62,0 Турківський 1 976,0 100,1 – – Яворiвський 11 932,0 119,5 97,4 1 340,6 594 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Ґ.2 Утворення відходів у Львівській області у 2010–2017 роках*, тис. т (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 2010 2014 2015 2016 2017 Львівська область 2599,89 3323,01 2953,34 2773,77 2542,11 Міста обласного значення Львів 131,68 239,46 228,12 217,22 421,97 Борислав 8,03 25,57 11,28 2,32 3,52 Дрогобич 27,05 22,60 20,31 30,67 16,31 Моршин 0,12 0,18 0,13 0,12 0,46 Новий Розділ 0,03 0,21 0,51 0,62 0,73 Самбір 1,18 5,18 7,38 10,71 12,75 Стрий 20,37 12,57 8,11 3,99 8,47 Трускавець 1,37 0,38 0,70 0,23 0,52 Червоноград 288,50 350,53 295,95 230,17 246,86 Адміністративні райони Бродівський 17,45 50,86 7,94 5,56 9,41 Буський 68,53 68,31 77,86 3,37 9,64 Городоцький 1,80 1,50 6,39 10,54 6,77 Дрогобицький 0,16 0,38 0,72 0,42 0,43 Жидачівський 18,17 16,74 7,94 10,81 16,10 Жовківський 20,69 144,10 143,18 67,51 31,15 Золочівський 5,28 0,21 0,21 2,65 27,35 Кам’янка-Бузький 204,25 236,51 311,11 332,65 369,89 Миколаївський 2,19 5,72 6,80 6,61 7,42 Мостиський 0,47 2,27 2,20 1,78 1,97 Перемишлянський 0,95 0,91 0,78 2,21 2,47 Пустомитівський 3,08 81,09 94,07 88,12 94,03 Радехівський 103,87 616,24 606,05 618,45 478,66 Самбірський 1,43 1,21 10,18 20,91 1,63 Сколівський 7,31 9,49 10,96 17,42 15,18 Сокальський 1634,44 1413,59 1078,94 1068,19 723,07 Старосамбірський 0,26 1,65 2,14 2,98 3,12 Стрийський 16,21 0,32 0,84 2,87 6,79 Турківський 1,60 1,90 0,50 1,94 1,95 Яворівський 13,43 13,35 12,04 12,76 23,47 Примітка: * – з урахуванням обсягів відходів, зібраних підприємствами від домогосподарств 595 Додатки Додаток Ґ.3 Утворення та поводження з відходами у Львівській області у 1995–2019 рр.*, тис. т (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) Видалено у Загальний обсяг відходів, спеціально накопичених протягом Роки Утворено** Утилізовано Спалено відведені експлуатації, у спеціально місця чи відведених місцях чи об’єкти об’єктах*** 1995 4,9 2,2 – 0,2 85,9 1996 0,6 0,2 – 0,1 355,0 1997 0,8 4,3 – 0,1 351,7 1998 0,9 2,0 – 0,0 345,7 1999 2,3 0,7 – 0,2 547,0 2000 1,1 0,3 – 0,1 445,8 2001 2,2 0,6 – 0,0 346,1 2002 2,5 0,9 – 0,0 344,7 2003 2,2 2,6 – 0,0 344,6 2004 1,1 0,7 – 0,0 277,0 2005 0,8 1,2 0,6 0,1 240,5 2006 3,7 2,3 1,6 0,0 238,9 2007 2,9 1,3 0,0 0,0 238,8 2008 1,4 1,1 0,0 0,0 237,6 2009 1,5 1,2 0,0 0,0 189,6 2010 2 599,9 48,2 10,3 9 530,0 174 543,8 2011 3 461,8 186,5 19,4 2 754,8 189 398,5 2012 3 350,4 170,4 40,2 2 542,7 189 765,6 2013 2 652,3 164,2 36,0 1 912,2 219 908,2 2014 3 323,0 580,8 43,2 2 277,3 222 409,3 2015 2 953,3 325,8 48,8 1 995,6 230 054,8 2016 2 773,8 482,7 58,6 1 642,5 231 799,8 2017 2 483,1 603,0 46,2 1 085,1 232 667,6 2018 2 139,3 354,5 46,0 1 188,9 229 519,0 2019 2 047,1 327,7 40,0 1 200,5 222 671,6 Примітки: * – за 1995–2009 рр. відображаються дані по відходах І–ІІІ класів небезпеки; з 2010 р. – по відходах І–ІV класів небезпеки; ** – до 2009 р. відображаються дані від економічної діяльності підприємств та організацій, з 2010 р. – з урахуванням відходів, утворених у домогосподарствах; *** – до 2013 р. наведено дані з урахуванням відходів, тимчасово розміщених у спеціально відведених місцях чи об’єктах 596 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Ґ.4 Поводження з відходами за категоріями матеріалів в Львівській області у 2017 році, тис. т (Довкілля…, 2018) Видалено у Передано на спеціально Категорії матеріалів Спалено Утилізовано сторону відведені місця чи об’єкти Усього 48,63 603,05 1 398,22 1 085,82 Використані розчинники – 0,001 0,157 – Відходи кислот, лугів чи солей – 0,001 0,098 – Відпрацьовані оливи 0,020 0,104 0,332 – Хімічні відходи 15,00 0,18 0,24 0,07 Осад промислових стоків 0,007 – 2,58 4,58 Шлами та рідкі відходи очисних – – 0,47 0,42 споруд Відходи від медичної допомоги 0 0 0,058 – та біологічні Відходи чорних металів – 0,35 29,49 0 Відходи кольорових металів – 0 0,001 – Змішані відходи чорних та – – 0,008 – кольорових металів Скляні відходи – 0,096 4,137 – Паперові та картонні відходи 0,001 – 27,87 1,385 Гумові відходи – – 0,867 – Пластикові відходи – 1,47 2,32 – Деревні відходи 33,59 1,94 44,04 0,15 Текстильні відходи – – 2,17 – Відходи, що містять – – 0,005 – поліхлордифеніли Непридатне обладнання – 0,031 0,099 – Непридатні транспортні засоби – – 0,002 – Відходи акумуляторів та батарей – – 0,162 – Відходи тваринного походження – 0,109 3,911 – та змішані харчові відходи Відходи рослинного походження – – 631,34 – Тваринні екскременти, сеча та гній – 84,65 7,93 – Побутові та подібні відходи – 0,10 226,76 213,36 Змішані та недиференційовані 0,008 0,20 1,29 0 матеріали Залишки сортування – – 0,50 0,035 Звичайний осад – 0,002 0,227 32,163 Мінеральні відходи від будівництва та знесення, у тому – 0,135 0,304 0,864 числі змішані будівельні відходи Інші мінеральні відходи – 18,79 379,08 476,53 Відходи згоряння 0,001 422,90 29,73 64,85 Ґрунти (відходи ґрунту і каменів) – 72,00 0,009 122,143 Пуста порода від – – – 169,257 днопоглиблювальних робіт 597 Додатки Додаток Ґ.5 Утилізація1відходів у Львівській області у 2010–2017 роках*, т (Довкілля…, 2018) Адміністративно- Роки територіальні одиниці 2010 2014 2015 2016 2017 Львівська область 48 185 533 607 325 829 482 658 603 046 Міста обласного значення Львів 10 194 2 232 970 828 1 714 Борислав 5 525 1 – 154 180 Дрогобич 292 15 32 31 0 Моршин 6 7 9 10 9 Новий Розділ 2 942 – – – – Самбір 2 – – 0 – Стрий 5 282 10 143 296 200 Трускавець 2 – – – – Червоноград 842 – – – – Адміністративні райони Бродівський 1 – – 508 1 Буський 4 – – – – Городоцький 1 – – 49 – Дрогобицький – 317 360 2 2 Жидачівський 76 269 294 279 375 Жовківський 1 020 – – – 0 Золочівський 9 315 – – – – Кам’янка-Бузький 14 20 000 13 725 90 991 259 586 Миколаївський 620 125 430 117 395 158 054 163 133 Мостиський 108 382 381 186 165 Перемишлянський – – – – – Пустомитівський 1 73 229 85 898 77 066 80 760 Радехівський 9 250 311 434 103 795 153 515 94677 Самбірський 643 265 145 110 100 Сколівський – – 2 660 538 1 907 Сокальський 1655 1 6 17 1 Старосамбірський 140 – – – – Стрийський 26 15 16 23 36 Турківський – – – – – Яворівський 224 – – 1 200 Примітка: * – з урахуванням обсягів відходів, зібраних підприємствами від домогосподарств 598 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Д.1 Капітальні інвестиції та поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища в Львівській області за видами економічної діяльності у 2017 році, тис. грн; без ПДВ (Довкілля…, 2018) У тому числі Фактично Види діяльності капітальні витрачено, всього поточні витрати інвестиції Усі види економічної діяльності 688 015,9 241 440,7 446 575,2 Сільське господарство, лісове та 4 406,0 2,6 4 403,4 рибне господарство Добувна промисловість і 4 587,8 – 4 587,8 розроблення кар’єрів у тому числі: добування кам’яного та бурого 4 443,5 – 4 443,5 вугілля Переробна промисловість 96 187,3 33 183,3 63 004,0 у тому числі: виробництво харчових продуктів 34 827,7 18 895,9 15 931,8 оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, 9 311,0 6 085,2 3 225,8 крім меблів виробництво паперу та 14 114,7 – 14 114,7 паперових виробів виробництво коксу, продуктів 13 342,1 636,1 12 706,0 нафтоперероблення виробництво основних фармацевтичних продуктів і 449,6 – 449,6 фармацевтичних препаратів виробництво іншої неметалевої 8 661,7 7 531,2 1 130,5 мінеральної продукції Постачання електроенергії, газу 248 306,3 125 305,3 123 001,0 пари та кондиційованого повітря Водопостачання; каналізація, 214 551,8 71 430,2 143 121,6 поводження з відходами Будівництво 98,2 – 98,2 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів 74 824,5 – 74 824,5 і мотоциклів Транспорт, складське господарство, поштова та 4 372,1 – 4 372,1 кур’єрська діяльність Операції з нерухомим майном 17 313,5 1 044,5 16 269,0 Державне управління і оборона; обов’язкове соціальне 7 506,4 7 504,8 1,6 страхування Охорона здоров’я та надання 187,4 – 187,4 соціальної допомоги Інші види економічної діяльності 15 674,6 2 790,0 12 704,6 599 Додатки Додаток Д.2 Витрати на охорону навколишнього природного середовища по містах обласного значення та районах Львівської області у 2019 році, у фактичних цінах, тис. грн (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) У тому числі Адміністративно- капітальні інвестиції територіальні Всього з них витрати на поточні одиниці всього капітальний витрати ремонт Львівська область 742 121,3 221 270,4 21 016,9 520 850,9 Міста обласного значення Львів 488 436,8 181 316,9 11 053,8 307 119,9 Борислав 326,2 − − 326,2 Дрогобич 82 735,8 332,9 332,9 82 402,9 Моршин 5 497,1 3 757,2 − 1 739,9 Новий Розділ 713,8 543,3 543,3 170,5 Самбір 159,0 − − 159,0 Стрий 374,4 − − 374,4 Трускавець 114,6 − − 114,6 Червоноград 59 580,7 161,0 161,0 59 419,7 Адміністративні райони Бродiвський 637,7 10,1 − 627,6 Буський 224,8 166,3 − 58,5 Городоцький 1 279,0 1 279,0 1 279,0 − Дрогобицький 8,8 8,8 − − Жидачiвський 13 859,3 6 240,3 − 7 619,0 Жовкiвський 3 559,3 72,7 71,2 3 486,6 Золочiвський 5 451,5 − − 5 451,5 Кам’янка-Бузький 2 166,4 289,2 105,2 1 877,2 Миколаївський 6 578,1 5 790,9 − 787,2 Мостиський 1 753,0 − − 1 753,0 Перемишлянський − − − − Пустомитiвський 5 801,9 3 765,7 3 365,2 2 036,2 Радехiвський 11 538,0 4 007,6 3 807,6 7 530,4 Самбiрський 496,9 − − 496,9 Сколiвський 172,3 − − 172,3 Сокальський 17 400,9 164,4 164,4 17 236,5 Старосамбiрський 3 338,3 − − 3 338,3 Стрийський 828,9 50,0 50,0 778,9 Турківський − − − − Яворiвський 29 087,8 13 314,1 83,3 15 773,7 600 Геоекологія Львівської області Додатки Додаток Д.3 Витрати на охорону навколишнього природного середовища у Львівській області за видами економічної діяльності у 2019 році, у фактичних цінах, тис. грн (згідно з даними Головного управління статистики у Львівській області) Код за Види діяльності Капітальні інвестиції Поточні витрати КВЕД-2010 Усі види економічної діяльності 221 270,4 520 850,9 Сільське, лісове та рибне А 126,4 9 846,1 господарство Добувна промисловість і В − 7 197,3 розроблення кар’єрів Переробна промисловість С 36 855,4 39 588,7 Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого D 84 247,0 119 874,8 повітря Водопостачання; каналізація, Е 90 197,1 210 816,4 поводження з відходами Будівництво F − 22,2 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних G − 51 041,6 засобів і мотоциклів Транспорт, складське господарство, поштова та H 433,0 16 824,6 кур'єрська діяльність Тимчасове розміщування й I − 233,2 організація харчування Інформація та телекомунікації J − − Фінансова та страхова K − − діяльність Операції з нерухомим майном L 128,0 41 360,3 Професійна, наукова та технічна M − 3 405,6 діяльність Діяльність у сфері адміністративного та N 164,4 12 953,2 допоміжного обслуговування Державне управління й оборона; обов’язкове соціальне O 6 360,9 1 216,6 страхування Освіта P 8,8 − Охорона здоров’я та надання Q 249,6 648,3 соціальної допомоги Мистецтво, спорт, розваги та R 2 499,8 5 382,4 відпочинок Надання інших видів послуг S − 439,6 601 Список авторів СПИСОК АВТОРІВ АНДРЕЙЧУК Юрій Михайлович, кандидат географічних наук, доцент кафедри конструктивної географії і картографії; БЕЗРУЧКО Любомир Степанович, кандидат географічних наук, доцент кафедри туризму, заступ- ник декана географічного факультету; БІЛАНЮК Володимир Іванович, кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної географії, декан географічного факультету, член-кореспондент Академії вищої освіти України, Заслу- жений працівник освіти України; БЛАЖКО Наталія Богданівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри раціонального вико- ристання природних ресурсів і охорони природи; БРУСАК Віталій Пилипович, кандидат географічних наук, доцент кафедри геоморфології і палео- географії; БУХТА Ірина Олегівна, інженер 2-ої категорії навчальної лабораторії геоінформаційного моде- лювання і картографування кафедри конструктивної географії і картографії; ВЕРЧИН Наталія Романівна, кандидат географічних наук, спеціаліст 1-ої категорії - економіст відділу аналізу даних демографічної та соціальної статистики Головного управлiння статистики у Львiвськiй областi; ВОЙТКІВ Петро Степанович, кандидат географічних наук, доцент кафедри конструктивної гео- графії і картографії; ВОЛОШИН Петро Костянтинович, кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент, завідувач кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології, член-кореспондент Академії будівництва України; ГАЛЯНТА Лідія Андріївна, аспірант кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи; ГАСЬКЕВИЧ Володимир Георгійович, доктор географічних наук, професор кафедри ґрунтознав- ства і географії ґрунтів; ГОЛОВАТИЙ Мар’ян Васильович, кандидат географічних наук; ГУДЗЕЛЯК Ірина Іванівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри економічної і соціаль- ної географії; ДІДУЛА Руслан Петрович, головний гідрогеолог ПрАТ “Геотехнічний інститут”; ЖУК Юрій Ігорович, кандидат географічних наук, асистент кафедри туризму; ЗІНЬКО Юрій Володимирович, старший викладач кафедри туризму; ЗЮЗІН Святослав Юрійович, кандидат географічних наук, завідувач навчальної лабораторії екологічної експертизи, голова товариства студентів та аспірантів географічного факуль- тету; ІВАНОВ Євген Анатолійович, доктор географічних наук, доцент, завідувач кафедри конструк- тивної географії та картографії, академік Академії вищої освіти України; 602 Геоекологія Львівської області Список авторів КІПТАЧ Федір Ясонович, кандидат географічних наук, доцент кафедри раціонального викори- стання природних ресурсів і охорони природи; КНИШ Іван Богданович, асистент кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології; КОБЕЛЬКА Михайло Володимирович, асистент кафедри конструктивної географії і картографії; КОВАЛЬЧУК Іван Платонович, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри геодезії та картографії Національного університету біоресурсів і природокористування України, академік Академії вищої освіти України, академік Української екологічної академії наук, Заслужений професор Львівського університету, Заслужений діяч науки і техніки України; КОЙНОВА Ірина Богданівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри раціонального вико- ристання природних ресурсів і охорони природи; КРАВЦІВ Степан Степанович, кандидат технічних наук, доцент кафедри конструктивної географії і картографії; КРАВЧУК Ярослав Софронович, кандидат географічних наук, професор кафедри геоморфології і палеогеографії; КРИЧЕВСЬКА Діана Анатоліївна, кандидат географічних наук, доцент кафедри конструктивної географії і картографії; КРУТА Наталія Сергіївна, кандидат географічних наук, заступник начальника Басейнового управ- ління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну, виконавчий секретар Басейнової ради Захід-ного Бугу і Сяну; КУКУРУДЗА Семен Ілліч, кандидат географічних наук, професор кафедри раціонального вико- ристання природних ресурсів і охорони природи; КУРГАНЕВИЧ Людмила Петрівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри конструктивної географії і картографії; ЛОПУШАНСЬКА Марія Романівна, аспірант кафедри конструктивної географії і картографії, еко- лог ТОВ “Західнадрасервіс”; МАТВІЇВ Володимир Павлович, кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної гео- графії; МИКИТЧИН Оксана Іванівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри екології та гео- графії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка; МИКІТЧАК Галина Степанівна, кандидат географічних наук, провідний спеціаліст міського управ- ління екології та природних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради; МИХНОВИЧ Андрій Васильович, кандидат географічних наук, доцент кафедри конструктивної географії і картографії; МКРТЧЯН Олександр Сергійович, кандидат географічних наук, доцент кафедри конструктивної географії і картографії; НАЗАРУК Микола Миколайович, доктор географічних наук, професор кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи, академік Академії вищої освіти України, Заслужений працівник освіти України; ПЕРХАЧ Оксана Романівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри раціонального вико- ристання природних ресурсів і охорони природи; 603 Список авторів ПЕТРОВСЬКА Мирослава Андріївна, кандидат географічних наук, доцент кафедри конструктив- ної географії і картографії; ПИЛИПОВИЧ Ольга Василівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри конструктивної географії і картографії; РОЖКО Ігор Михайлович, кандидат географічних наук, доцент, завідувач кафедри раціональ- ного використання природних ресурсів і охорони природи; СЕНЧИНА Богдана Володимирівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри раціональ- ного використання природних ресурсів і охорони природи; ТЕЛЕГУЗ Олексій Гнатович, кандидат географічних наук, доцент ґрунтознавства і географії ґрунтів; ТЕЛЕГУЗ Ольга Володимирівна, кандидат географічних наук, старший науковий співробітник лабораторії проблем геоекології Інституту геології і геохімії горючих корисних копалин НАН України; ТЕЛІШ Павло Степанович, кандидат географічних наук, доцент кафедри раціонального вико- ристання природних ресурсів і охорони природи; ТИХАНОВИЧ Євген Євгенійович, кандидат географічних наук, доцент кафедри фізичної гео- графії, заступник декана географічного факультету; ТРЕТЯК Платон Романович, доктор біологічних наук, професор, завідувач відділу регіонального біоценотичного моніторингу Державного природознавчого музею НАН України, віце- президент Лісівничої академії наук України; ШЕВЧУК Оксана Михайлівна, інженер навчальної лабораторії тематичного картографування кафедри геоморфології і палеогеографії; ШІПКА Маріанна Зіновіївна, кандидат географічних наук, провідний інженер-лаборант лабо- раторії моніторингу вод та ґрунтів Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну; ШТОЙКО Регіна Ігорівна, аспірант кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи. 604 Геоекологія Львівської області Список авторів Серія “ПРОБЛЕМИ КОНСТРУКТИВНОЇ ГЕОГРАФІЇ І КАРТОГРАФІЇ” НАУКОВЕ ВИДАННЯ ГЕОЕКОЛОГІЯ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Монографія За загальною редакцією доктора географічних наук, доцента Євгена ІВАНОВА Літературний редактор Оксана Кузик Переклад Олександр Мкртчян Комп’ютерна верстка і макет Євген Іванов Виготовлення картосхем Юрій Андрейчук, Євген Іванов, Оксана Микитчин Обкладинка Софія Іванова У виданні використано фотографії Ю. Андрейчука, В. Брусака, П. Волошина, Ю. Зінька, О. Завадовича, Є. Іванова, І. Ковальчука, І. Койнової, Д. Кричевської, О. Пилипович, В. Тарахомин, П. Третяка, О. Шевчук та ін. Формат 60×84/8. Умовн. друк. арк. 70,45 Тираж 100 прим. Зам. ___ Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000 СВІДОЦТВО про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія ДК № 13059 від 01.11.2018 р. Видруковано з готових діапозитивів у друкарні ТзОВ “Простір-М” вул. Чайковського, 8, м. Львів, 79000 СВІДОЦТВО про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія ДК № 498 від 20.06.2001 р. 605 Список авторів Г 35 Геоекологія Львівської області : монографія / Ю. Андрейчук, Л. Безручко, В. Біланюк та ін. / за заг. ред. Є. Іванова. Львів : Простір-М, 2021. 606 с. ISBN 978-617-8055-03-5 Узагальнено чималий фактологічний матеріал стосовно актуальних геоекологічних проблем Львівської області. Розглянуто особливості і проблеми використання різних видів природних ресурсів: мінерально-сировинних, земельних, водних, біотичних, природоохоронних і рекреаційно-туристичних. Виявлено проблеми галузевого природокористування та екологічні небезпеки, які вони створюють. Оцінено масштаби антропогенних впливів і ступінь забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів, рельєфу, ґрунтового і рослинного покривів, тваринного світу, рівень поводження з відходами і небезпеч- ними речовинами, проаналізовано радіаційну ситуацію та схарактеризовано надзвичайні ситуації природної і техногенної генези. Виділено та описано екологічні проблеми, зумовлені взаємовпливами природного середовища на людину і господарські системи та об’єкти, а також зворотнім впливом людини на довкілля. Оцінено демографічну та медико-географічну ситуацію у регіоні, масштаби і наслідки урбанізації. Виконано інтегральне оцінювання трансформаційних процесів у природних, господарських і суспільних геосистемах та їхніх компонентах, запропоновано напрями вирішення екологічних проблем. Для екологів, географів, геологів, науковців природничого профілю, краєзнавців, фахівців у галузі природокористування, практиків природно-заповідної справи, працівників органів виконавчої влади, представників органів місцевого самоврядування, викладачів і студентів природничих спеціальностей і всіх, хто небайдужий до стану довкілля і проблем розвитку регіону. УДК 502.31(477.83) G 35 Geoecology of Lviv Region : monograph / Yu. Andreichuk, L. Bezruchko, V. Bilanyuk et al. / Ed. Ye. Ivanov. Lviv : Prostir-М, 2021. 606 p. ISBN 978-617-8055-03-5 Considerable actual material regarding current geoecological problems of Lviv region has been summaryzed. Features and problems of use of different types of natural resources are considered, namely: mineral raw materials, land, water, biotic, conservation, recreational and touristic. Problems of sectoral nature management and associated ecological dangers are revealed. The scales of anthropogenic influences and the degree of pollution of atmospheric air, water bodies, relief, soil, vegetation and fauna are assessed, as well as the conditions of waste and hazardous substances management. The radioactivity situation is analyzed and emergencies of natural and man-made genesis are characterized. Environmental problems caused by the interaction of the natural environment with humans and economic systems and facilities, as well as the feedbacks of humans on the environment are identified and described. The demographic and medical- geographical situation in the region, the scale and consequences of urbanization are assessed. An integrated assessment of transformation processes in natural, economic and social geosystems and their components is performed, the directions of solving ecological problems are offered. Intended for ecologists, geographers, geologists, natural scientists, local historians, specialists in the field of nature management, nature conservation practitioners, employees of executive authorities, representatives of local governments, teachers and students of natural specialties and all those who care about the environment and the development problems of the region. UDK 502.31(477.83) 606 Геоекологія Львівської області